Зміст
Вступ
Розділ 1. Особливостіросійського абсолютизму та його відмінність від західноєвропейського
1.1 Основні підходи додослідження російського абсолютизму в історіографії
1.2 Основні рисиросійського абсолютизму та його відмінність від західноєвропейського
1.3 Передумови іособливості розвитку абсолютизму і Росії
Розділ 2. Реформи Петраі та їх роль у розвитку абсолютизму в Росії
2.1 Статус російськогомонарха
2.2 Реформи центральнихорганів влади і управління
2.3 Інститут фіскалів іпрокуратури та колегії
2.4 Церковна реформа
Розділ 3. Абсолютизм уРосії в другій половині XVIII століття
3.1 Освічений абсолютизмза правління Катерини ІІ
3.2 «Наказ».«Покладена комісія» 1767 р.
Висновки
Список використаноїлітератури/>
Вступ
Абсолютизмхарактеризується наступними основними ознаками: зосередження законодавчої,виконавчої і судової влади у руках спадкоємного монарха; право монархарозпоряджатися податковою системою і державними фінансами; наявністьрозгалуженого чиновницько-бюрократичного апарата, що здійснює від імені монархауправлінські, фінансові, судові й інші функції; централізація, уніфікація й регламентаціядержавного і місцевого управління, територіального розподілу, наявністьпостійних армії і поліції; регламентація всіх видів служб і станів. В епохуабсолютизму припинялося або губилося колишнє значення органів, типових дляпередуючої абсолютизму станово-представницької монархії, ставали усе більшпроникними міжстанові перегородки. Державна влада одержала значну самостійністьстосовно суспільства, у тому числі до верхів пануючих прошарків.
Абсолютизму Росії сформувався наприкінці XVII — початку XVIII ст. У цей час значнопідсилилася роль дворянства, сформувалося купецтво, припинилося скликання земськихсоборів, зменшилося значення аристократії, була усунута приказна системауправління і створені дворянсько-бюрократичні установи: сенат, колегії, місцевіоргани влади, церква підлегла державі, організовано регулярні армію й флот й ін., щопривело до перетворення Росії в чиновницько-дворянську монархію с необмеженою владоюімператора.
Абсолютизму Росії опирався ще більшою мірою, ніж у країнах Західної Європи, надворянство, а також на бюрократію. В окремі періоди Абсолютизм у Росії приймавформу так званого освіченого абсолютизму.
Актуальність дослідження. У ХХ столітті перед історичною наукою постало багато актуальнихпроблем, серед них відродження інтересу до політичної історії з виділеннямнових напрямків та аспектів дослідження: проблем ґенези правової, класової,національної держави, змісту політичної влади, засобів її самопред’явлення.
Вцьому контексті представляє інтерес абсолютизм епохи раннього нового часу.Абсолютизм належить до тих небагатьох проблем, інтерес до яких з боку науковихкіл навіть з плином часу не лише не зменшується, але, навпаки, виявляє стійкутенденцію до зростання. Історики завжди звертали погляди у бік політичноїісторії Росії. Винятковий інтерес до її вивчення зумовили багатовікова еволюціядержавно-правових конституційних структур та спадкоємність в розвиткуполітичних інститутів.
Знаукової точки зору, характеристика структури та діяльності державних установраннього абсолютизму в цілому дозволяє прослідкувати процес формування політикиабсолютистської держави, поглибити розуміння ролі адміністративно-юридичних тасоціально-політичних інститутів, їх взаємовідносин з монархом, на етапістановлення, форми правління, що одержала назву абсолютної монархії:дослідження цього явища безперечно має практичну значимість. Його результати,узагальнюючи історичний досвід, допомагають аналізувати й прогнозувати розвитоксучасних структур влади. Усе вищенаведене і зумовило вибір теми курсовогодослідження: «Проблема абсолютизму в Росії».
Об’єктом дослідження єсуть та специфіка феномену абсолютизму в Росії.
Предметом дослідження єдослідження абсолютизму та його проявів в контексті дослідження особливостейфункціонування його, як політичного режиму у Росії.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють кінець XVII — початок XVIII ст., і зумовлюють,виникнення, розвиток, та завершення політичної доби абсолютизму у Росії.
Метадослідження: розкрити сутність системи правління, що сформуваласьв Росії наприкінці XVII — початкуXVIII ст., на основі комплексного аналізу структури та діяльності основнихінститутів публічної влади, визначити її характер та еволюцію, яку зумовлювалоспіввідношення влади: король/королева — державні органи управління. Длядосягнення мети в ході курсового дослідження передбачається вирішити такідослідницькі завдання:
- охарактеризувати основніпідходи до проблеми російського абсолютизму в історіографії;
- дати визначення тахарактеристику абсолютизму, як політичному режиму;
- вивчити основні особливостіросійського абсолютизму та його відмінності від західноєвропейського;
- визначити та проаналізувати передумови,основні етапи становлення та особливості розвитку абсолютизму у Росії, як політичногорежиму;
- встановити політику Петра І,в контексті російського абсолютизму;
- дослідити державницькудіяльність Катерини ІІ, як основної представниці режиму російськогоабсолютизму.
Ступінь наукової розробки обраноїпроблематики. У вивченні абсолютизму в Росії XVIII століття особливої увагизаслуговують праці В.О. Ключевського, учня С.М. Соловйова. [25] Задум КлючевськогоВ.О. полягав у тому, щоб розвінчати офіційно створену апологетику «матерібатьківщини» і показати істинну роль Катерини в апогеї кріпосництва. Далі В.О. Ключевськийпослідовно розкривав, як, у чиїх інтересах здійснювався «початок» у створенні«правової держави» і у чому полягала в цьому процесі роль самої імператриці. [25]
Ще більш спірна точка зору була висунута А.Я. Аверхом, зачинателемдебатів про сутність російського абсолютизму, які в 70 роках пройшли насторінках журналу «Історія СРСР». [2] На думку А.Я. Аверха, абсолютизм виник йостаточно затвердився при правлінні Петра І. [2, 82]
Спірним було питання про час виникнення бюрократії. На думку М.І.Павленко, бюрократія в Росії бере початок із часу оформлення абсолютизму.[37],[38], [39] На сучасному етапі проблему російського абсолютизму досліджуютьЗахаров В.Ю., [21], [22] Кодан С.В., [26] Козлова Н.В., [27], [28] ПисарьковаЛ.Ф., [41] Проценко Ю.Л., [43] Савицький В.Д.,[47] Сорокин Ю.А. [53], [54]
Практичне значення отриманих результатів зумовлене можливістю використання положень дослідження уподальшому дослідженні історії суспільно-політичних процесів в Росії, з поглядувизначення суті їхніх політичних режимів. Це дає підстави використовуватирезультати дослідження під час написання наукових, дипломних та бакалаврськихробіт, теми яких стосуються даної проблематики у вищих навчальних закладах, атакож у підготовці статей та аналітичних доповідей.
Структура курсовоїроботи зумовлена необхідністю досягнення визначених мети та завданьдослідження. Робота складається зі вступу, 3 розділів, 9 підрозділів,висновків. Список використаних джерел охоплює 66 найменувань.
/>Розділ1. Особливості російського абсолютизму та його відмінність відзахідноєвропейського/>1.1 Основні підходи до дослідження російськогоабсолютизму в історіографії
В1660-1670-х рр. у Росії відбувається перехід від станово-представницькоїмонархії до необмеженої, котра завершується за правління Петра I. Нова формаправління йменується двома термінами: абсолютизм і самодержавство.
Довгийчас вони розглядалися як слова синоніми, що позначають одне й теж — необмеженумонархію. Однак в 1960–1970-і рр. у радянській історіографії вибухнула багаторічнадискусія про співвідношення цих понять. У центрі уваги виявилося питання проступінь застосовності марксистської концепції абсолютизму досоціально-економічних і політичних реалій Російської імперії XVIII–XIX ст.
Загаломконцепція К. Марка й Ф. Енгельса про абсолютизм говорила, що абсолютні монархіївиникають у країнах Західної Європи на перехідному етапі від класичногофеодалізму до раннього капіталізму, коли у зв'язку з розвитком товарно-грошовихвідносин відбуваються серйозні зміни в соціально-економічному базисі. Зпереходом від натурального господарства до товарного падає економічне, азначить і політичний вплив земельної аристократії (великих феодалів) і,навпаки, зміцнюють позиції міської буржуазії, що зароджується, що веде досерйозних змін у структурі політичної надбудови. Виникає ситуація своєрідної рівноваги,коли нові буржуазні відносини ще остаточно не дозріли, а старі феодальні вже небули пануючими. [21, 25]
Сформованоюситуацією скористалися багато європейських монархів XVI–XVII ст. Прагнучизвільнитися від опіки й претензій великих феодалів, вони стали опиратися насоюз дрібного служивого дворянства й третього стану (городян), зацікавлених усильній центральній владі. [21, 26]
Такімобразом, виникнення абсолютних монархій розглядалося Марксом й Енгельсом якзакономірна зміна політичної надбудови у зв'язку зі змінамисоціально-економічного базису. Головною соціальною опорою абсолютних монархійкраїн Західної Європи були дрібні дворяни й городяни, а політичною опорою — бюрократичний апарат й армія. При цьому абсолютні монархи аж ніяк не сліповиконували побажання своєї двоякої соціальної опори. Навпаки, використовуючипротиріччя між дворянством і третім станом, вони стали мистецьки використовуватиїх, прагнучи до все більшого зміцнення власної влади. Тим самим виниклатенденція до відносної самостійності абсолютної монархії від своєї соціальноїопори в широкому змісті (служиве дворянство й городяни).
Щостосується необмеженої монархії в Росії, то, зважаючи на все, Маркс й Енгельсне бачили в ній подібності із класичним європейським абсолютизмом і схилялисядо того, щоб віднести російське самодержавство до так званої азіатської формиправління по типу Османської імперії, Персії й т.д., заснованої на пануваннінатурального господарства, общинному землекористуванні й перевазі державної, ане приватної власності на землю. [21, 26] З іншоїсторони Маркс і Енгельс відзначали, що при правлінні Петра I російськесамодержавство еволюціонувало від старих азіатських форм правління доєвропейського абсолютизму, зберігаючи, проте, риси східного деспотизму,оскільки зберігався общинний устрій села й, у значній мірі, натуральнегосподарство.
Такенеоднозначне трактування класиками марксизму російського самодержавства йпривели до дискусії про те, що ж таке російський абсолютизм — особливий видабсолютної монархії західного типу або східна деспотія?
Зпозицій сьогоднішнього дня видно, що дискусія про природу російського абсолютизмуносила багато в чому схоластичний характер і часто зводилася до коментуваннявисловлень Маркса, Енгельса і Леніна (часто досить неоднозначних ісуперечливих) по даному питанню. На жаль, учені споконвічно були змушені діятиу вузьких рамках пануючої ідеології і тому обговорення часто зводилося до того,хто виявить більшу ерудицію й спритність в оперуванні цитатами з робіт класиківмарксизму. Зрозуміло, їх (класиків) думка вважалася істиною в останнійінстанції.
Проте,незважаючи на зазначені вище складності, дискусія в цілому виявилася доситьплідною. У науковий оборот був введений значний масив нових джерел, визначеніосновні підходи до виявлення соціальної й політичної сутності російського абсолютизму,етапів його становлення й розвитку.
Думкаучасників дискусії із приводу природи російської необмеженої монархіїрозділилися. Меншість учених на чолі з Н.П. Павловою-Сильванською доводилинаявність у російському абсолютизмі ознак східної деспотії, посилаючисьнасамперед на ряд висловлень К. Маркса, Ф. Енгельса й Г.В. Плеханова.[40,217] Схожої позиції дотримувався й А.Н. Чистозвонов. У статті «Деякіаспекти проблеми генезису абсолютизму», що носила порівняльно-історичнийхарактер, він висловив думку про існування двох типів абсолютизму — класичногоєвропейського (наприклад, Франція Людовика XIV) і азіатського (абонапівазіатського). До останнього типу він відніс абсолютизм в Іспанії і Росії.При цьому посилався, насамперед, на висловлення Маркса, який, аналізуючиполітичний лад в Іспанії XVII–XVIII ст., відзначав наступне: «Абсолют такимчином, абсолютна монархія в Іспанії, що мала лише чисто зовнішню подібність ізабсолютними монархіями в Європі, взагалі повинна бути віднесена до азіатськихформ правління». На думку Чистозвонова, Маркс і Енгельс відносили доіспанського варіанта абсолютизму й російський абсолютизм. [62, 46] При цьомуабсолютизм вони розглядали у формально-юридичному змісті як необмеженумонархію, підрозділяючи її, як мінімум, на два різновиди — абсолютні монархіїЄвропи і азіатські форми правління. Приблизно такої ж позиції дотримувався й А.Я.Аврех. [2, 82]
ІПавлова-Сильванська, і Чистозвонов, і Аврех виділяли наступні риси російського абсолютизму,які зближали його, на їхню думку, з азіатською деспотією: перевага не правовихметодів керування суспільством і, насамперед, особистої сваволі монархів;перевага державної власності на землю й общинне землекористування;нерозвиненість у Росії XVII-XVIII ст. третього стану, а звідси, винятководворянський характер російського абсолютизму.
Однакбільшість учених, що приймали участь у дискусії, цю позицію не підтримало. А.Л.Шапіро, М.І. Павленко, А.Н. Сахаров, А.М. Давидович, Ю. Ю. Титов й ін.доводили, що Маркс мав на увазі не різні типи абсолютизму, а регіональніособливості абсолютної монархії як єдиної форми правління. [64, 69], [39, 118],[48, 110], [17, 58], [58, 107] На їхню думку, Росія пройшла ті ж етапи встановленні монархії, що й країни Західної Європи. Інша справа, що через впливмонголо-татарського ярма Росія, по-перше, стадіально відстала від передовихкраїн Західної Європи, як у соціально-економічному, так і політичному плані, такимчином перетворившись у країну яка розвивається, і, по-друге, тривала залежністьвід Золотої Орди сприяла сприйняттю багатьох рис східної політичної системи(незначна роль права в управлінні країною, перевага особистої сваволі правителяй т.д.). При цьому зверталася увага на те, що ті риси, які було прийнятовважати проявами східного деспотизму, виявляються тією чи іншою мірою і упрактиці більшості західноєвропейських абсолютних монархій. Наприклад, у періодправління у Франції Людовика XIV особиста сваволя монарха відігравала значнуроль у визначенні внутрішньої й зовнішньої політики. Так що навіть теоретичноподіл понять на абсолютизм і східну (азіатську) деспотію досить умовний. Післязахідницьких реформ Петра I російський абсолютизм за зовнішньою формоюостаточно зближається із західноєвропейським абсолютизмом.
/>1.2 Основні риси російського абсолютизму та йоговідмінність від західноєвропейського
Що жстосується питання про співвідношення понять «абсолютизм» і «самодержавство», товоно вирішувалося з позицій їхньої рівнозначності. При цьому вищезгадані вченіпосилалися, насамперед, на роботи В. І. Леніна, у яких самодержавство,абсолютизм і необмежена монархія розглядалися як синоніми[22,16].
Укожному разі, представники обох підходів прийшли до висновку, що російськийабсолютизм мав ряд особливостей, які відрізняли його від західноєвропейськогоабсолютизму. По-перше, у російського абсолютизму була інша соціальна база. Якщов Західній Європі абсолютизм виник на стадії рівноваги дворянства й буржуазії,то в Росії абсолютистський режим опирався винятково на дворянство, тому що буржуазії,у західному змісті цього слова, у Росії XVII–XVIII ст. майже не існувало. По-друге,у Росії влада монарха в меншому ступені опиралася на закон, і більшою мірою —на особисту сваволю, насильство, тобто на не правові засоби. Хоча, починаючи зПетра I, співвідношення поступово міняється в протилежному напрямку і монархіяяк би «обростає» правовими засобами здійснення свого панування.
Привизначенні понять «абсолютизм» і «самодержавство» більше вірним є формально-юридичнийпідхід. Відповідно до нього і абсолютизм, і самодержавство є синонімами понять«необмежена монархія». У цьому змісті російське самодержавство є різновидомнеобмеженої, тобто абсолютної монархії. Отже, поняття «російський абсолютизм»(самодержавство) цілком порівнянне з такими поняттями як «французькийабсолютизм», «іспанський абсолютизм» і т.д.
Іншасправа, що російський абсолютизм виник на іншій соціальній основі, ніж уЗахідній Європі. Через нерозвиненість буржуазних відносин у Росії рубежуXVII-XVIII ст. (коли й відбулося остаточне формування ознак абсолютноїмонархії) ніякої рівноваги між дворянством і буржуазією не існувало. Абсолютизму Росії виник в основному під впливом майже винятково зовнішньополітичногофактору, а звідси й опорою був тільки один служивий стан (дворянство). Постійназовнішня небезпека вимагала сильної центральної влади й швидкого прийняттярішень на вищому рівні. Однак паралельно діяла і інша тенденція, обмежувальна.Стара земельна аристократія (боярство), опираючись на сильні економічніпозиції, природно прагнула впливати (як мінімум) на прийняття політичнихрішень, а по можливості, і брати участь у цьому процесі. До того ж усе щезберігалися й продовжували діяти старі вічові традиції (по суті, прямогонародовладдя), які тягнулися ще від часу існування Давньоруської держави йНовгородської республіки, і виразилися в створенні й діяльності ЗемськихСоборів (1549-1653 р.). По суті, вся друга половина XVI ст. і перша половинаXVII ст. пройшла під знаком боротьби цих двох тенденцій у політичному розвиткуРосії. Причому, довгий час результат цієї боротьби був неясний, верх по черзібрала то одна тенденція, то інша. При правлінні Івана Грозного і у рокиправління Бориса Годунова, здавалося, перемогла абсолютистська тенденція,спрямована на максимальну концентрацію владних прерогатив у руках монарха.Однак під час Смути і у часи правління Михайла Романова (1613-1645) взяла горуобмежувальна тенденція, різко підсилився вплив Боярської Думи і ЗемськихСоборів, без санкції яких той же Михайло Романов фактично не прийняв жодногозакону.
Переломниммоментом, який привів до перемоги абсолютистської тенденції, стало, встановленняв Росії кріпосного права, яке завершилося в 1649 р. Основний наслідок цього вкладавсяв тому, що після остаточного юридичного оформлення кріпосного права, дворянствовиявилося в повній залежності від центральної влади в особі монарха, яка тількиодна і могла забезпечити панування дворян над селянами й утримувати їх упокорі. По суті, це був один з переломних моментів в історії Росії. Аджекріпосне право було встановлено державою під прямим натиском дворянства(особливо середнього й дрібного) заради забезпечення їм мінімального рівнядоходів. Але в обмін дворянству довелося відмовитися від претензій на прямуучасть у справах управління державою і визнати себе в якості не більш ніж слугмонарха. Така виявилася плата за «зроблені послуги» з боку монархічної влади. [21,32]
Дворяниодержали владу над селянами й постійний рівень матеріальних доходів в обмін навідмову від домагань на участь у державному управлінні «на рівних» (або «майжена рівних») з государем. Недарма, майже відразу за юридичним оформленнямкріпосного права (1649 р.) пішло припинення скликань Земських Соборів (останнійз них у повному складі був скликаний в 1653 р.).
Отже,вибір був зроблений, і заради своїх економічних інтересів російські дворянипожертвували інтересами політичними. Абсолютистська тенденція перемогла. Прицьому введення кріпосного права привело і до ще одного наслідку, а саме: черезвідсутність нормальних умов для розвитку (зник, наприклад, ринок вільноїробочої сили) різко загальмувалося формування буржуазних відносин. Тому ібуржуазія в Росії довгий час не складалася в окремий клас суспільства зі своєюсоціальною психологією, вимогами й т.д. Їй просто нівідкіля було узятися. Томуй соціальна опора в російської абсолютної монархії, яка формувалася, на відмінувід країн Заходу, могла бути тільки однією — дворянською. Якою вона, цілкомзакономірно, і стала.
Другоюяскраво вираженою особливістю російського абсолютизму стало його відношення доправа і закону.У співвідношенні правових і не правових засобів здійснення влади в Росії, вибірбув однозначно зроблений на користь не правових. Основним методом управліннястала особиста сваволя монарха і його оточення. Це пішло ще із часів ІванаГрозного, і в XVII столітті, коли відбувся остаточний перехід відстаново-представницької монархії до абсолютної, мало що змінилося.
Особистасваволя завжди ставилася в главу кута. Звичайно, можна на це заперечити, щоіснувало ж Соборне укладення як загальнодержавний звід законів. Але на практиціні монарх (будь то Олексій Михайлович або Петро I), ні вищі чиновники вимогамизаконів не керувалися, не вважали себе ними зв'язаними.
Звичайно,не можна заперечувати, що в період правління Петра I закони приймалися в доситьвеликій кількості і зачіпали майже всі сфери управління (Генеральний регламент,регламенти колегій, Військовий Артикул, Табель про ранги). Однак призначалисявони винятково для підданих, сам же монарх і близько не вважав себе зв'язанимзаконами. Практика прийняття політичних рішень при правлінні Петра I мало чимвідрізнялася від епохи Івана Грозного. Воля монарха як і раніше розглядалася якєдино можливе джерело влади.
Прицьому, не можна сказати, що Росія вуж дуже сильно відрізнялася в цьому змістівід країн Заходу. Та ж сваволя і волюнтаризм повною мірою застосовувався уФранції Людовиком XIV, що вважається класичним абсолютним монархом. Чого вартіхоча б сумно відомі чисті проскрипційні бланки з підписом короля, кудичиновники поліцейського відомства за своїм розсудом могли вписати будь-якепрізвище, власник якого відразу без усякого суду виявлявся в Бастилії.
Іншасправа, що при всіх протиріччях розвиток західноєвропейських абсолютнихмонархій пішло по шляху усе більше активного використання правових засобів прирегулюванні різноманітних суспільних відносин. Поступове співвідношення міжособистою сваволею й законом стало зміщатися убік останнього. Сприяло цьому кількафакторів, головним з яких було усвідомлення монархами того простого факту, щоуправляти державою набагато легше, якщо якнайбільше сфер суспільних відносинурегульована чіткими і ясними правовими нормами. По-друге, застосуванняволюнтаристичних методів управління державою, активне особисте втручання в усісфери життя мають на увазі наявність певних особистісних якостей у монарха:високий інтелектуальний рівень, сила волі, енергійність і цілеспрямованість іт.д. Однак, порівняльний аналіз положення справ у Росії і Європі XVII–XVIII ст.показує, що більшість абсолютних монархів того часу, мало чим нагадували засвоїми якостями Людовика XIV, Петра I або Фрідріха II. Отже, у силу своїхобмежених здатностей вони чисто фізично не могли ефективно застосовуватиособисту сваволю в справах управління державою. До того ж волюнтаризм все-такивимагає певної частки творчості, а із цим у більшості монархів того часу булиявні проблеми. Набагато простіше було управляти в «автоматичному режимі» наоснові норм і правил, що дісталися в готовому виді від попередників. Ну а те,що було ще не врегульоване, було передовірено врегулювати бюрократичномуапарату.
/>1.3 Передумови і особливості розвитку абсолютизму і Росії
Час виникнення абсолютної монархії на території Росії – другаполовина XVI століття, а остаточне її оформлення – перша чверть XVIII століття.Історично-правнича література не дає однозначного розуміння абсолютизму. Дотаких спірних питань необхідно віднести наступне: класова сутність абсолютизму,його соціальна база, причини утворення абсолютизму, співвідношення понятьабсолютизму й самодержавства, час виникнення абсолютизму і етапи його розвитку,історична роль абсолютизму в Росії.
Як сказано вище, Російська держава мала як загальні з іншимидержавами, так і специфічні причини виникнення абсолютизму, які зложилися в силутериторіальних, внутрішньо- і зовнішньополітичних особливостей. Наприклад, А.Н.Сахаров відзначає, що «історичний фактор – протиборство між селянством і класомфеодалів у період зародження буржуазних відносин у країні не є основним установленні російського абсолютизму в другій половині XVII століття. Одним зістотних факторів утворення абсолютизму в Росії є зовнішньополітичний фактор».[48, 112] Н.І. Павленко писала: «Особливість російського абсолютизму полягала втому, що він виник на базі протиборства сил усередині одного класу, тобто міждворянством і боярством». [38, 29]
Епоха XVI- XVII століть була переломним етапом не тільки дляЄвропи, але і для Росії. У межах цих двох сторіч, коли йшла підготовкаабсолютизму, можна виділити два етапи: XVI століття – поч. XVII століття –початок нового періоду російської історії. Обидва етапи відзначені селянськимивійнами – перша затримала розвиток абсолютизму, а друга була чинником йогостворення.
Середина XVII століття – це період початку формування буржуазногосуспільства, період абсолютизму. Важливою причиною виникнення абсолютизму вРосії був економічний розвиток країни в XVI- XVII століттях. У цей період екстенсифікуєтьсясільське господарство через розширення посівних площ і посилення кріпосногогніта; відбувається спеціалізація районів на виробництві певнихсільськогосподарських продуктів. Помісна форма землеволодіння сприяєрозкладанню натурального господарства – замість продаваних на ринках продуктівсільського господарства поміщики купували вироби західноєвропейських мануфактурі предмети розкоші. Однак, такого роду ринковими зв'язками були охоплені далеконе всі вотчини: лише великі землевласники мали можливість створюватибагатогалузеве господарство, організовувати промисли й збувати товарні надлишкине тільки на внутрішньому, але й на зовнішньому ринку. Тобто, у Росіїпочинається процес первісного нагромадження капіталу, хоча, на відміну відАнглії, він протікав у феодальній формі — багатства накопичувалися у великихземлевласників.
Феодально-кріпосницькі відносини створювали обмежені можливостідля розвитку торгівлі, оскільки феодальне господарство засноване на дрібномуселянському натуральному господарстві, що не було високопродуктивним. Існуваннястарих аграрних відносин при виникненні нових форм буржуазної держави — одна зосновних особливостей російського абсолютизму. «Абсолютизм виник і розвивався вспеціальних умовах існування кріпосного права й сільської громади, підданої вжезначному розкладанню». [42, 65]
Однією з важливих передумов формування абсолютизму виявиласясоціальна сфера. Властиво економічні зміни в житті суспільства не визначаютьрозвитку форм державності, економічним змінам відповідають зміни в соціальнійструктурі суспільства, і насамперед у вигляді панівного класу — класу феодалів.Затвердження в XV-XVI століттях помісної форми землеволодіння висунулодворянство, а в XVII столітті зміцнилися позиції купецтва. Із середини XVIIстоліття перетерпіли зміни права феодалів на землю: Укладення 1649 рокузакріпило зближення маєтків з вотчинами в частині прав по обміну маєтків; в1674-1676 роках за відставними служивими людьми, спадкоємцями поміщиків буввизнаний продаж маєтків. На тлі економічних змін відбувався процес становоїконсолідації феодалів (боярства і помісного дворянства). Всі категоріїприватновласницьких селян зливалися в основну масу кріпосного залежногоселянства.
В XVII столітті відбувається зростання ролі помісного господарствав економіці країни і відповідно підйом політичного значення дворянства. Уперіод становлення абсолютизму, монарх опирався на дворянство в боротьбі збоярською й церковною опозицією, яка виступала проти посилення царської влади.Абсолютизм робив все, щоб консолідувати клас феодалів, зміцнити тим самим своюсоціальну базу. В історичній літературі існує думка, що на рубежі XVII- XVIIIстоліть боярство, у результаті скасування місництва і ліквідації боярськоїдуми, як стан зник і основною опорою самодержавства було дворянство. Найважливішісоціальні передумови абсолютизму в Росії виразилися в рості феодальногоземлеволодіння, у різних привілеях російських купців на внутрішніх ринкахкраїни. [42, 68]
Установлення абсолютизму в Росії було викликано ізовнішньополітичними причинами: необхідністю боротьби за економічну й політичнунезалежність країни, за вихід до моря. Абсолютна монархія виявилася більшепристосованою до вирішення цих завдань, ніж станово-представницька монархія.Так, двадцятилітня Левонська війна (1558-1583 рр.) закінчилася поразкою Росії,а абсолютна монархія в результаті Північної війни (1700-1721 рр.) блискучевпоралася з рішенням цієї проблеми.
Велике значення в становленні абсолютної монархії грали Земськісобори, початковою метою яких було зміцнення класу феодалів, а потім встановленнякріпосного права. Виходячи з історичних і політичних умов уряд спочатку тримавкурс на зміцнення абсолютизму через Земські собори, а потім на згортання їхньоїдіяльності.
Однією з характерних сторін оформлення абсолютистської держави єбюрократизація державного апарата. Складання бюрократичного апарата мало дванапрямки: «1) Створення системи управління зі складною структуроюпідпорядкованості установ, строгим поділом функцій керування, одноособовимрішенням питань при колегіальності їхньої підготовки; системи, що приводила допанування канцелярії, у якому головною була паперова переписка, а не самасправа; 2) Створення привілейованого кола, що здійснює це керування, тобтоверстви чиновництва, підлеглого тільки верховній владі, та яке цілком залежалевід неї у своєму службовому становищі і майновому забезпеченні.». [41, 103]
Отже, з середини XVII століття станово-представницька монархіяпереростає в абсолютну, що відображає вступ феодалізму в нову стадію. В епохупізнього феодалізму класовий розподіл суспільства оформляється як становий.Становий лад здобуває риси замкнутості, консерватизму. Формою правління приабсолютизмі залишається колишня монархія, але зміст і зовнішні атрибути їїміняються.
Перехід до абсолютизму характеризується й помітними змінами в державномумеханізмі. Відмирають і скасовуються станово-представницькі органи, створюєтьсяскладна, розгалужена, дорога система органів, наповнених урядовцями-дворянами.
Але говорячи про становлення абсолютизму в Росії, не можна непомітити одну особливість: якщо в Європі зміцнення позицій абсолютної монархіївело до звільнення селянства від гніта, то в Росії спостерігалися зворотніпроцеси.
Черепнін Л.В. аналізуючи становлення абсолютизму в Росії,відзначив деякі особливості складання даної форми правління:
- Слабість станово-представницьких установ;
- Фінансову незалежність самодержавства в Росії;
- Наявність бвеликих матеріальних і людських ресурсів у монархів,їхня самостійність у відправленні владних повноважень;
- Складання нової правової системи;
- Формування інституту необмеженої приватної власності;
- Безперервне ведення війн;
- Обмеження привілеїв навіть для пануючих станів;
- Особлива роль особистості Петра I. [60, 53]
/>Розділ2. Реформи Петра І та їх роль у розвитку абсолютизму в Росії
УРосії в XVIII столітті поряд зі зміцненням й оформленням станового ладу,відбуваються глибокі зміни в економічному й соціальному розвитку, що торкнулисявсіх сторін народного господарства і соціального вигляду країни. В основі цихзмін лежав процес розкладання феодалізму й генезису капіталістичних відносин,що почалися ще в XVII столітті. Кульмінацією цього процесу була, звичайно ж,епоха Петра (1672-1725 рр.). Петро I правильно зрозумів й усвідомив складністьтих завдань, які стояли перед країною й приступився до їхнього здійснення. «РеформиПетра були підготовлені попередньою історією народу, були потрібні народу».[39, 118] Уже до Петра І була написана досить цільна перетворювальна програма,яка багато в чому збігалася з реформами Петра, і яка в деяких питаннях навітьпішла далі них.
Реформиторкнулися буквально всіх сторін життя російської держави і російського народу,однак до основних з них варто віднести наступні реформи: військову, органіввлади і управління, станового устрою російського суспільства, податкову,церковну.
Слідзазначити, що основною рушійною силою петровських реформ стала Північна війна. Наперший погляд перетворювальна діяльність Петра І представляється позбавленоювсякого плану і послідовності. Поступово розширюючись вона захопила всі частинидержавного ладу, торкнулася всіляких сторін народного життя. Але жодна частинане перебудовувалася відразу, в один час і у всьому своєму складі.
О.А.Омельченко виділяє три етапи в реформах Петра I.
Перший(1699-1709\10р.) — зміни в системі державних установ і створення нових; зміни всистемі місцевого самоврядування; встановлення рекрутської системи. [36, 23]
Другий(1710\11-1718\19р.) — створення Сенату і ліквідація колишніх вищих установ;перша обласна реформа; проведення нової військової політики, широке будівництвофлоту; установа законодавства; перенесення державних установ з Москви вСанкт-Петербург. [36, 24]
Третій(1719\20-1725\26) — початок роботи нових, уже створених установ, ліквідаціястарих; друга обласна реформа; розширення й реорганізація армії, реформацерковного управління; фінансова реформа; введення нової системи податків інового порядку державної служби. Вся реформаторська діяльність Петра Iзакріплювалася у формі уставів, регламентів, указів, які мали однакову юридичнусилу. [36, 24]/>2.1Статус російського монарха
При правлінніПетра I у Росії остаточно затвердився абсолютизм. 22 жовтня 1721 року Петру Iбув привласнений титул Батька Батьківщини, Імператора Всеросійського, ПетраВеликого. Прийняття цього титулу відповідало юридичному оформленню необмеженоїмонархії.
Одиніз принципів абсолютизму – розширення повноважень імператора. Імператори малибільш широкі повноваження, ніж царі періоду станово-представницької монархії.Монарх не був обмежений у своїх повноваженнях і правах ніякими вищимиадміністративними органами влади і управління. Влада імператора в такій мірібула широка і сильна, що Петро I переступав усталені звичаї, які стосувалисяперсони монарха. У тлумаченні до 20 артикула Військового уставу 1716 року і уМорському уставі 1720 року проголошувалася: «Його Величність є самовладниймонарх, що нікому у своїх справах відповіді дати не повинен, але силу і владумає своєї держави і землі як християнський государ по своїй волі і благомненіюуправляти». [14, 59] У регламенті духовної колегії (1721 рік, січень)говорилося: «Монархова влада є влада самодержавна, котрій коритися сам бог засовість велить». [14, 59] Монарх бувглавою держави, церкви, вищим суддею, верховним головнокомандуючим, у йоговинятковій компетенції було оголошення війни, підписання миру, підписаннядоговорів з іноземними державами. У законодавчій владі тільки імператоруналежало право видання законів. Він мав вищу адміністративну владу в країні ійому підкорялися всі органи державного управління. Імператор також був главоюсудової влади. Всі вироки і рішення судів виносилися від його імені. Йомуналежала вища церковна влада, яку він здійснював через спеціально створенуустанову — Синод.
ПетроI вніс зміни в порядок успадковування імператорського престолу. До ньогоцарський престол переходив від батька до сина. В XVII столітті, якщо не булозаконного спадкоємця, то короля міг обрати Земський собор. Однак, Петро вважавтакий порядок невідповідним ідеї необмеженої монархії і думав, що якщоспадкоємець не гідний престолу, то імператор може призначити своїм спадкоємцемособу «усмотря гідного». Петро втілив цю ідею в «Уставі про спадкуванняпрестолу» (1722 рік). Приводом до видання Уставу був опір царевича Олексіяреформаторській діяльності Петра І.
Такимчином, прагнення монархів Російської держави XVI-XVII століть до «самовладдя іповновладдя», у першій чверті XVIII століття одержали остаточні оформлення увигляді абсолютної монархії. При чому були ліквідовані установи (патріаршество ібоярська дума), у яких так чи інакше могла проявлятися протидія самодержавствугосударя./>2.2Реформи центральних органів влади і управління
Перехіддо абсолютизму не зводиться лише а звільнення царя від будь-яких стримуючих сил.Перехід до абсолютизму, його розквіт ознаменувала перебудова державногоапарата.
Затвердженняабсолютизму супроводжувалося посиленням централізації й бюрократизаціїдержавного апарата. У проведення реформ державного управління було два етапи.Перший з них охоплює 1699-1711рр. — від створення Бурмистерської палати, абоРатуші, і першої обласної реформи до установи Сенату. Адміністративніперетворення цього періоду здійснювалися поспішно, без чітко розробленогоплану.
Другийетап падає на більш спокійні роки, коли найважчий період Північної війнизалишився позаду. Проведенню перетворень на цьому етапі передувала тривала йпланомірна підготовка: вивчався державний устрій західноєвропейських держав, заучастю іноземних правознавців складалися регламенти нових установ. При їхньомускладанні були використані шведські регламенти, відповідним чином перероблені ідоповнені відповідно до російських умов. [14, 142]
Законодавчіакти початку XIII століття закріпили необмежений характер царської влади.Замість Боярської думи указом 22 лютого 1711 р. був заснований новий державнийорган — Урядовий сенат. Всі його члени були призначені царем з числа йогобезпосереднього оточення (спочатку — 8 чоловік). До складу Сенату входилинайбільші діячі того часу. Всі призначення й відставки сенаторів відбувалися поіменних царських указах. Сенат засновувався як колегіальний орган, укомпетенцію якого входило: відправлення правосуддя, рішення фінансових питань,загальні питання управління торгівлею і іншими галузями господарства. Такимчином, Сенат був вищою судовою, управлінською і законорадницькою установою, якавиносила на розгляд різні питання для законодавчого вирішення монархом.
ВстановленняСенату був важливим кроком складання бюрократичного апарату абсолютизму. Сенатбув слухняним знаряддям самодержавства: сенатори були особисто відповідальніперед монархом, а у випадку порушення присяги, каралися стратою, опалою,відмовою від посади, грошовими штрафами.
/>2.3Інститут фіскалів і прокуратури та колегії
Одночасно із Сенатом, для таємного нагляду за виконанням указів,був заснований інститут фіскалів. Встановлення інституту фіскалів і прокуратурив системі органів державної влади в I чверті ХVIII ст. було одним з явищпов'язаних з розвитком абсолютизму. Указами від 2 й 5 березня 1711р.передбачалося «учинити фіскалів у всяких справах». Фіскалітет створювався якособлива галузь сенатського управління. Указ від 17 березня 1714 р. намітивкомпетенцію фіскалів: узнавати про все, що «до шкоди державному інтересу бутиможе»; доповідати «про злий намір проти персони його величності або зраду, прозбурювання або бунт», а також боротьба з хабарництвом і казнокрадством.
Першимзаконодавчим актом про прокуратуру був указ від 12 січня 1722р.: «бути приСенаті генерал-прокуророві і обер-прокуророві, також у всякій колегії попрокурору...». [14, 142] А указом від 18 січня 1722р. засновані прокурори в провінціяхі надвірних судах. Якщо фіскали перебували частково у веденні Сенату, тогенерал-прокурор і обер-прокурори підлягали суду самого імператора.Прокурорський нагляд поширювався навіть на Сенат. Указ від 27 квітня 1722р. «Пропосаду генерал-прокурора» визначав його компетенцію, у яку входило: присутністьу Сенаті, здійснення контролю за фіскалами, «і коли що зле буде негайнодоносити Сенату». [14, 142] Генерал прокурор мав право: порушувати питанняперед Сенатом для вироблення проекту рішення, яке потрапляє імператору назатвердження, виносити протест і припиняти справу, сповіщаючи про це імператору.
1717-1719роки були підготовчим періодом становлення нових установ — колегій. Системаколегій не зложилася відразу. Указом 14 грудня 1717р. було створено 9 колегій:Військова, Берг, Ревізіон, Іноземних справ, Адміралтейська, Юстиц, Камер,Штатс-контор, Мануфактур. Усього до кінця 1-ої чверті ХVIII ст. існувало 13колегій, які стали центральними державними установами, сформованими зафункціональним принципом. Генеральний регламент колегій (1720р.) встановлювавзагальні положення управління, штати і порядок діловодства. Присутність колегіїстановили: президент, віце-президент, 4-5 радників, 4 асессора. Колегіїодержували укази тільки від монарха і Сенату і мали право не виконувати указиостаннього, якщо вони суперечили указам імператора. Колегії виконувалисенатські укази, надсилали копії своїх рішень і доповіді про свою діяльність уСенат.
Колегіяіноземних справ замінила собою Посольську канцелярію. Її компетенція булавизначена указом від 12 грудня 1718р., у яку входило відати «усякими іноземнимий посольськими справами», координувати діяльність дипломатичних агентів,завідувати відносинами і переговорами з іноземними послами, здійснюватидипломатичну переписку. На Військову колегіюпокладало керування «всімавійськовими справами»: комплектування регулярної армії, керування справамикозацтва, устрій госпіталів, забезпечення армії. У системі Військової колегіїперебувала військова юстиція, що складається з полкових і генеральних кригсрехтів.Адміралтейська колегія відала «флотом з усіма морськими військовими служителями»і керувалася у своїй діяльності «Регламентом про управління адміралтейства іверфі» (1722) і «Регламентом морським». У її склад входили Військово-морська іАдміралтейська канцелярії, а також Мундирна, Вальдмайстерська, Академічні,Канальні контори і Партикулярний верф. Малоросійська колегія була утворенауказом від 27 квітня 1722р., з метою «Обгороджувати малоросійський народ» від «несправедливихсудів» і «утискань» податками на території України. Вона здійснювала судовувладу, відала зборами податей на Україні. В останні роки існування основними їїцілями була ліквідація самоврядування й колишніх органів влади. Камер-колегіяповинна була здійснювати вищий нагляд за всіма видами зборів (мита, питнізбори), спостерігала за хліборобством, збирала дані про ринок і ціни,контролювала соляні промисли й монетну справу. Камер-колегія мала свої органи:у провінціях — контори камерирських справ, у дистриктах — установи земськихкомісарів. Штатс-контор-колегія за регламентом 1719р. здійснювала контроль задержавними витратами, становила державний штат (штат імператора, штати всіхколегій, губерній, провінцій). Вона мала свої провінційні органи — рентереї, якібули місцевими казначействами. Ревізіон-колегія повинна була здійснюватифінансовий контроль за використанням державних коштів центральними й місцевимиорганами. Щорічно всі колегії й канцелярії надсилали в колегію рахунковівиписки по складеним ними прибутковим і видатковим книгам і у випадкувідмінності судила і карала чиновників за злочини по доходах і рахунках. В1722р. функції колегії були передані Сенату. У коло обов'язків Берг-колегіївходили питання металургійної промисловості, керування монетними і грошовимидворами, закупівля золота і срібла за кордоном, судові функції в межах їїкомпетенції. Мануфактур колегія займалася питаннями всієї промисловості, крімгірничодобувного, і управляла мануфактурами Московської губернії, центральної йпівнічно-східної частини Поволжя й Сибіру. Колегія давала дозвіл на відкриттямануфактур, забезпечувала виконання державних замовлень, надавала різні пільгипромисловцям. Також у її компетенцію входило: посилання засуджених покримінальних справах на мануфактури, контроль технології виробництва,постачання заводів матеріалами. На відміну від інших колегій вона не мала своїхорганів у провінціях і губерніях. Комерц-колегія сприяла розвитку всіх галузейторгівлі, особливо зовнішньої. Колегія здійснювала митний нагляд, становиламитні устави і тарифи, спостерігала за правильністю мір і ваг, займаласябудівлею й спорядженням купецьких судів, виконувала судові функції. Зорганізацією Головного магістрату (1720р.) питання внутрішньої й зовнішньоїторгівлі відійшли в його ведення. Функції Головного магістрату як центральноїустанови укладалися в організації розвитку торгівлі й промисловості в містах ікерування посадським населенням. Юстиц колегія (1717-1718р.) керуваладіяльністю губернських надвірних судів; здійснювала судові функції по карнихзлочинах, цивільним і фіскальним справам; очолювала розгалужену судову систему,що складалася із провінційних нижніх і міських судів, а також надвірних судів;діяла як суд першої інстанції по «важливим і спірним» справам. Її рішення моглибути оскаржені в Сенаті. Вотчинна колегія утворена в 1721р.: вирішувала земельнісуперечки й позови, оформляла нові дарування земель, розглядала скарги на «неправірішення» по помісних і вотчинних справах. Таємна канцелярія (1718р.) відаларозшуком і переслідуваннями по політичних злочинах (справа царевича Олексія).Існували й інші центральні установи (старі збережені накази, Медичнаканцелярія). [32, 175-176]/>2.4Церковна реформа
Важливуроль у розвитку абсолютизму грала церковна реформа. Разом з реформоюцентральних урядових органів було змінене управління церквою. В 1700 році померпатріарх Андріан і Петро І заборонив обирати йому спадкоємця. Управлінняцерквою поручалося одному з митрополитів, який виконував функції так би мовитивиконуючого обов’язко патріаршого престолу. В 1721 році була заснована «духовнаколегія» або Синод, що став головною центральною установою по церковнихпитаннях, і підкорявся Сенату.
Буласкасована посада патріарха, спостереження за церквою поручалосяобер-прокуророві Синоду. Члени Синоду, так само як і інших колегій,призначалися царем.
Церковнареформа означала ліквідацію самостійної політичної ролі церкви. Вонаперетворювалася в складову частину чиновницько-бюрократичного апарату абсолютистськоїдержави. Паралельно із цим держава підсилила контроль за доходами церкви,значна частина доходів від монастирських володінь надходила із цього часу взагальнодержавну скарбницю. Ці дії Петра І викликали обурення церковноїієрархії і чорного духівництва, і виявилися однією з головних причин їхньоїучасті у всякого роду реакційних змовах. Петро здійснив церковну реформу, якавиразилася в створенні колегіального управлінні російською церквою. Знищенняпатріаршества відображало прагнення Петра ліквідувати немислиму присамодержавстві петровського часу «князівську» систему церковної влади.
Оголосившисебе, фактично, главою церкви, Петро знищив її автономію. Більше того, віншироко використав інститути церкви для проведення поліцейської політики.Піддані, під страхом великих штрафів, були зобов'язані відвідувати церкву ікаятися на сповіді священикові у своїх гріхах. Священик, також, відповідно дозакону, був зобов'язаний доносити владі про все протизаконне, що стало відомимна сповіді.
Церковнареформа завершила процес підпорядкування церкви світській владі, який почавсяще в XVII столітті. Перетворення церкви в бюрократичну контору, яка стоїть наохороні інтересів самодержавства, і обслуговує його запити, означало знищеннядля народу духовної альтернативи режиму. Церква стала слухняним знаряддямвлади.
Підсумовуючи,можна зазначити, що реформи Петра I знаменували остаточне оформлення йподальший розвиток абсолютної монархії в Росії. Російський абсолютизм, увідмінності від класичного західного, виник не під впливом генезисукапіталізму, балансуванням монарха між дворянами і третім станом, він виріс накріпосницько-дворянській основі. Його формуванню сприяли традиціїсамодержавства, подальше посилення централізації влади, а почасти складна міжнароднаобстановка і досвід західноєвропейського абсолютизму.
Перехіддо абсолютизму означав перебудову державного апарата. Нова система управліннястала кроком вперед у державному будівництві: вона замінила наказовий лад, якийвідрізнявся архаїзмом, виявилася одним з найважливіших елементів європеїзаціїРосії, і нарешті, в умовах феодального правопорядку поклала початок законності.
Такимчином петровські реформи привели до утворення військово-бюрократичної державиіз сильною централізованою самодержавною владою, яка опирається на кріпосницькуекономіку, сильну армію і флот. Створена нова держава не тільки підвищилаефективність державного управління, але й послужила головним важелеммодернізації країни. Росія швидко наздогнала ті європейські країни, де збереглосяпанування феодально-кріпосницьких відносин, але вона не могла наздогнати тікраїни, які встали на капіталістичний шлях розвитку.
Зачас царювання Петра І (перша чверть XVIII ст.) відбулася серйозна метаморфозазовнішньої політики Росії: від рішення насущних завдань національної політикивона перейшла до постановки і вирішення типово імперських проблем, саме в цейчас почали формуватися імперські стереотипи.
Упершій чверті XVIII ст. у Росії відбувається юридичне оформлення абсолютизму.«Перехід до абсолютизму знаменувався широким розвитком законодавства. При цьомуавторами законів були самі монархи». [39, 119].Розвиток абсолютистської держави, її активна внутрішня і зовнішня політикависували нові складні потреби їхнього ідеологічного обґрунтування. У періодрозвитку, абсолютизм потребував підтримки. І така підтримка була зробленадоданням йому сакрального, теологічного характеру, вираженого в тому, що носійабсолютної влади — монарх — це «провідник волі Божої».
Отже,в Росії в першій чверті XVIII століття абсолютизм оформилося в завершеномувиді, тобто в системі державних органів не було такого органа, який міг биобмежувати владу монарха. Для такого абсолютизму характерний високий ступіньцентралізації державної влади, наявність чиновницького апарату, численністьармії.
Більшістьз петровських нововведення продемонстрували дивну живучість. Державні установистановили кістяк російської держави в XVIII ст., а почасти й далі. Рекрутськінабори проіснували до 1874 року, а Сенат, Синод, прокуратура, Табель про ранги,так само як і вся Російська імперія — до 1917 року.
/>Розділ3. Абсолютизм у Росії в другій половині XVIII століття/> 3.1 Освічений абсолютизм за правління Катерини ІІ
Вступившина престол, Катерина II зіштовхнулася з прагненням дворянської знаті обмежитицарську владу на свою користь. Саме із цією метою видний дипломат М.І. Панінвиступив із проектом створення постійної імператорської ради. У проекті ПанінаКатерина II і дворянство, яке оточувало імператрицю, побачили спробу поставитиу влади нових верховників з багатих і впливових аристократичних родин. ПроектПаніна був відхилений. [22, 10]
Проте«самодержавці всеросійські» мали потребу в постійно діючій раді, яка складаласяіз близьких їм людей. Уже в часи Єлизавети Петрівни була заснована Конференціяпри найвищому дворі, у компетенцію якої входили іноземні справи й деяківійськові питання. Петро III ліквідував Конференцію, але все-таки через якийсьчас змушений був створити Раду при найвищому дворі, яка, так само як іКонференція, відала військовими справами. Катерина II в 1768 році тежорганізувала Імператорську раду як дорадчий орган при імператриці дляобговорення найважливіших законів і державних заходів. У зв'язку зі створеннямІмператорської ради значення Сенату впало.
Своювнутрішню політику Катерина II здійснювала безпосередньо черезгенерал-прокурора, президентів колегій і генерал-губернаторів. Ріст впливуІмператорської ради і одночасне применшення ролі Сенату були двома сторонамипроцесу зміцнення абсолютизму, розвитку бюрократії і посилення централізаціїдержавного апарату, розпочатого Петром I. [22, 11]
Щеодним продовженням реформ Петра можна вважати секуляризацію церковних земель.Відповідно до указу 1764 року монастирські землі із селянами передавалися уведення спеціальної Колегії економії. Колишні монастирські селяни були названітому економічними, а їхнє правове положення стало приблизно таким же, якположення чорносошних, тобто державних селян. Всі податі відтепер повинні булиплатитися державі.
Іншимслідством секуляризації стала зміна положення російської православної церкви.Церква стала повністю залежною від держави, тепер навіть із економічної точкизору.
Такимчином, головне завдання, свого царювання, Катерина II бачила в зміцненні свогоположення «матері батьківщини», згладжуванні соціальних протиріч, попередженніантифеодальних виступів, обумовлених загостренням класової боротьби. Вона йвизначила основні напрямки внутрішньої політики в умовах глибоких соціальнихпротиріч розкладання феодально-кріпосницької системи.
Їїзмістом, з одного боку, було маневрування за допомогою обіцянок, підготовки іпроведення деяких реформ, використання популярних ідей французьких просвітниківтого часу — Вольтера, Дідро, Монтеск'є, створення видимості єдності мислителіві монархів — «союзу філософів і государів», а з іншого боку — різке посиленнякріпосного гніта і розширення дворянських привілеїв. Сукупність елементів цієїполітики одержала назву «освіченого абсолютизму». [12, 43]
Світанок«освіченого абсолютизму» у Росії відноситься до 60-х років XVIII століття.Незважаючи на ліберальні фрази і демагогічні прийоми самодержавців, соціальнаприрода самодержавства при «освіченому абсолютизмі» залишалася дворянською. Як іу багатьох країнах тієї пори з Австрії, Пруссії і інших — «освіченийабсолютизм» у Росії був особливою формою політики самодержавства, характерноюрисою якої було деяке пристосування політики дворянської держави до вимог капіталізму,що розвивається.
«Освіченийабсолютизм» був породжений також загостренням соціальних протиріч і у першучергу боротьбою селян. Суть політики «освіченого абсолютизму» містилась нетільки в придушенні селянських рухів, але почасти в прагненні попередити їхнєвиникнення. «Освічений абсолютизм» проводив також заходи, що мали метоюзберегти і розширити привілеї дворянства, допомогти йому пристосуватися докапіталістичних відносин. [8, 15]
Другийперіод правління Катерини II характеризується тим, що відкидається показнийлібералізм і просвітницькі ідеї, переслідуються російські просвітники,проголошуються практично безмежні дворянські привілеї, ще більше зростає кріпацькийгніт. Процес поглиблення соціально — економічних протиріч і розкладанняфеодально-кріпосницької системи продовжує розвиватися. Тому посиленняреакційного курсу, особливо у зв'язку з Великою французькою революцією,становить зміст внутрішньої політики цього періоду правління Катерини II.
Утакий спосіб історію Російської абсолютистської держави другої половини XVIIIстоліття можна розділити на два періоди: 1 — до селянської війни 1773 — 1775років; цей період прийнятий називати періодом «освіченого абсолютизму» і 2Iперіод — відкритої дворянської реакції, що особливо підсилилася з 1789 — 1790років у зв'язку з революцією у Франції./>3.2«Наказ». «Покладена комісія» 1767 р.
Однимз найбільш яскравих проявів «освіченого абсолютизму» у царювання Катерини IIбуло скликання Комісії зі складання нового укладення. Цю міру уряд пояснювавнеобхідністю кодифікації знаків, тому що «Соборне укладення» 1649 року, доцього часу зовсім застаріло.
Усвоїй діяльності Комісія повинна була керуватися спеціальною інструкцією — «Наказом»,написаним Катериною II. Цей «Наказ» буяв модними ліберальними фразами,запозиченими із творів західноєвропейських просвітників, обґрунтовувавнеобхідність збереження абсолютизму, станів і кріпосництва. При його складанні,Катерина, по власному визнанню, «обібрала» Монтеск'є, який розробляв ідеюподілу влади в державі, і інших його послідовників. Її політика освіченогоабсолютизму припускала правління «мудреця на троні». «Наказ» — компіляція,складена по декількох добутках просвітницького напрямку того періоду. Головні зних — книги Монтеск'є «Про дух законів» і роботи італійського криміналістаБеккарія «Про злочини й покарання». Книгу Монтеск'є Катерина називаламолитовником государів, які мають здоровий глузд. «Наказ» складався із двадцятиглав, до яких потім були додані ще дві. Глави розділені на 655 статей, з яких294 були запозичені в Монтеск'є. «Наказ» починався з міркування про характерзаконів, які повинні враховувати історичні особливості народу. Особливістюросійського народу є приналежність до європейських народів. Росії необхідносамодержавне правління, через просторість земель Імперії і розмаїтості їїчастин. Ціль абсолютистського правління не те, «щоб у людей відняти природнуїхню вільність, але щоб дії їх направити до одержання найбільшого від всіхдобра». [22, 15] Тобто мета абсолютизму — благо всіх підданих. Самодержецьопирається у своєму правлінні на закони, за дотриманням яких стежить Сенат.
В.О.Ключевський, даючи оцінку «Наказу» Катерини, писав: «Вільна від політичнихпереконань, вона заміняла їх тактичними прийомами політики. Не випускаючи з рукжодної нитки самодержавства, вона допускала непряму й навіть пряму участьсуспільства в керуванні… Самодержавна влада, на її думку, одержувала новийвигляд, ставала чимсь подібним до особисто-конституційного абсолютизму. Усуспільстві, що втратило почуття права, і така випадковість, як вдалаособистість монарха, могла зійти за правову гарантію.» [25, 136]
Виборидепутатів Комісії носили станово-обмежений характер і забезпечували повнуперевагу дворян. Дворяни (поміщики) вибирали депутата від кожного повіту,городяни вибирали одного депутата від кожного міста, крім того, до складуКомісії входило по одному депутаті від Синоду, Сенату, від кожної колегії.
Покладенакомісія почала засідання в Гранатовитій палаті московського Кремля влітку 1767року. Після читання наказів Комісія приступилася до обговорення прав«шляхетних», тобто дворян, потім прав міського населення. Розширення якдворянських, так і купецьких привілеїв означало обмеження самого численногокласу безпосередніх виробників – селянства. Тому селянське питання, хоча його іне включили до порядку денного роботи Комісії, було центральним. Поміщикискаржилися на масову втечу і «неслухняність» селян і вимагали вживаннявідповідних заходів. Але дехто із дворянських депутатів, наприклад депутатКоробьїн Г. С. виступав із критикою жорстокості кріпосницької системи. Вінзаявив, що причиною втечі селян «по більшій частині є поміщики, що обтяжуютьтоль своїм правлінням». [37, 81] Коробьїн вважав за необхідне точно визначитирозмір селянських повинностей на користь поміщика і надати селянам право матинерухому власність.
Аленавіть ці помірні пропозиції, що лише зм'якшували, а не знищували кріпацький гніт,зустріли саму рішучу відсіч із боку переважної більшості дворянських депутатів.Дворянство вимагало виключного права володіння селянами, землями і надрами,монополії промислової діяльності, домагалося створення своєї становоїполітичної організації з передачею в її руки місцевої адміністрації. Зростаючезначення купецтва в економічному й політичному житті країни позначалося внаполегливих вимогах депутатів від міст не тільки закріпити старі правакупецтва, але розширити їх, створити умови для росту промисловості торгівлі,захистити купців від конкуренції торгуючих дворян і селян. Більше того,купецтво домагалося права володіти кріпаками.
За данимиКлючевського В.О., Комісія працювала півтора року, провела 203 засідання,обмежилася обговоренням селянського питання і законодавства, була розпущена і уповному складі більше не збиралася. [25, 142]
Утакий спосіб Катерина II одержала інформацію, яка її цікавила, зуміла, деякоюмірою, відволікти і ввести в оману суспільну думку, виставити себе «освіченою»монархинею і більше не мала потребу в «послугах» Комісії. Під приводом російсько-турецькоївійни, яка почалася, наприкінці 1768 року робота Комісії була перервана, а пропоновлення її роботи в умовах Селянської війни, що почалася, не могло бути ймови.
Отже,«Наказ» Катерини, як і багато інших її указів свідчили про її прагнення дореформування сформованої системи в державі. Багато в чому на неї вплинули ідеїПросвітників. Однак при різкій зміні внутрішньополітичного курсу країни,Катерина боялася втратити владу, тому що головною її опорою усе ще залишалосядворянство, а головним його привілеєм — володіння селянами й землею. СпробаКатерини створити третій стан ні до чого не привела. У той же час імператрицянамагалася підсилити свою державу шляхом централізації і кріпосного права. Вважається,що каменем спотикання «Наказу» Катерини II, стало питання про кріпосне право, якеімператриця вважала «економічно невигідним і негуманним». Однак, те щонайближче оточення не розділяло ідей імператриці, говорить про реакційність івідсталість поглядів суспільства того часу. Через те, що Катерина не могла пітикардинально проти бажання своїх підданих, не боячись втратити владу (наприклад,шляхом перевороту), то й подальші її дії не були настільки ефективні, як вонапро те мріяла, і багато її указів прямо суперечили поглядам, які вона декларувала.
Зрозпуском Покладеної комісії закінчився перший етап єкатерининських реформ,характерною рисою якого було прагнення імператриці здійснити перетворення. Зогляду на бажання різних соціальних груп, однак стало зрозуміло, що широкі масинастроєні консервативно і тому радикальні реформи неможливі. Але цей етапреформ дав Катерині реальну картину суспільних поглядів і можливість розроблятинову тактику подальших перетворень із урахуванням цих поглядів.
Отже,суть політики «освіченого абсолютизму» полягала не тільки в придушенніселянських рухів, але почасти, у прагненні попередити їх виникнення. Урядвиходив з того, що насильницькими формами придушення протесту народних мас незавжди досягається міцне заспокоєння. Він рахував тому необхідним зробитиселянам деякі поступки. До них відносяться припинення приписки державних селяндо заводів, передача монастирських селян у ведення Колегії економії (1764 рік)і т. п. Ці заходи не зачіпали єства феодально-кріпосницької системи. Саме вцарювання «освіченої» монархині Катерини II деспотизм і насильство, прикривавсялицемірно фразою: «усе влаштовувати до блага всіх взагалі і усякого особливо»,досягли небувалого розквіт. У переписці із французькими просвітниками —Вольтером, Дідро, Даламбером, Катерина виставляла себе противницею кріпосногоправа, прихильницею правосуддя і, у теж час, підписувала укази, що надавалипоміщикам право засилати селян у Сибір, відновила діяльність установполітичного розшуку, які проводили жорстоку розправу над усіма хто виступав назахист пригноблених.
В.О. Ключевський, підбиваючи підсумок періоду правління Катерини II відзначив:«…До кінця царювання Катерини Росія, безсумнівно, стала набагато більше закріпаченою,ніж була колись».[25, 146]
Отже,до кінця XVIII століття в Росії остаточно відбулося оформлення і посиленняабсолютної монархії. Влада монарха — необмежена, розвинений сильнийбюрократичний апарат, церква підлегла державі, оплотом абсолютизму єдворянство. Розвиток абсолютизму відбувається на кріпосницькій основі, ознакирозкладання якої в Росії вже були на лице. Панування кріпосницької системи,панування реакційного дворянства підсилювало відставання Росії від передовихєвропейських країн.
/>Висновки
Російськийабсолютизм почавформуватися в другій половині XVII ст. (хоча окремі елементи виникали ще в XVIст. під час правління Івана Грозного і Бориса Годунова) і остаточно оформивсяпри правлінні Петра I. При цьому він істотно відрізнявся відзахідноєвропейського класичного абсолютизму. По-перше, у нього була іншасоціальна опора (одне служиве дворянство, а не союз дворянства з міськоюбуржуазією), що порозумівається іншими історичними умовами його формування. УРосії XVII — першої чв. XVIII ст., буржуазія в силу ряду причин була вкрайнечисленною і не сформувалася в окремий клас населення із чітко обкресленоюсоціальною психологією, світоглядом і т.д. По-друге, співвідношення правових іне правових методів управління було явно зміщене убік останніх. Особистасваволя, деспотизм монарха була в Росії більш яскраво вираженою, ніж у країнахЗаходу. Багато в чому це порозумівається загальними особливостями російськогоісторичного процесу (перевага деспотичних тенденцій у період ярма Золотої Орди;зміна у зв'язку із цим ціннісних орієнтацій в основної маси населення, якевиразилося в поступовому формуванні підданістичних відносин; встановленнякріпосного права, яке привело до формування рабської психології в більшостінаселення; стан постійної зовнішньої погрози, що серйозно вплинуло на вибірметодів управління і сприяло мілітаризації всіх сторін громадського життя,перетворенню надзвичайних методів воєнного часу в постійні і т.д.). Хоча неможна не відзначити і реальну можливість розвитку Росії по іншомуальтернативному шляху, пов'язаному з демократичними традиціями в періодіснування Давньоруської держави, Новгородської республіки й ін. Однак, після Смутногочасу, коли невдалі спроби реалізації принципу виборності монарха ледве непривели до втрати національної незалежності, цивілізаційний вибір був зробленийоднозначно на користь формування сильної необмеженої влади монарха змаксимальною централізацією і деспотичними рисами в керуванні.
Цідві основні особливості російського абсолютизму (опора тільки на однедворянство і використання в основному деспотичних методів керування) зробили суттєвийвплив на подальший хід історичного процесу в Росії і визначили інші результатиспроб реалізації на російському ґрунті західноєвропейських правових, соціальнихі культурних норм і цінностей
Російськадержава XVIII століття істотно відрізнялася від відсталої в господарських,військових і культурних відносинах Росії XVII сторіччя, наявністю більш розвинутоїпромисловості, централізованими й упорядкованими адміністративними установами,першокласними армією і флотом, світськими школами і загальним підйомом науки йкультури.
Розвитокабсолютизму супроводжувалося розвитком армії й флоту. Російська держава XVIIстоліття не має регулярної армії і флоту, в XVIII столітті перетворюється вдержаву, яка володіє одним із кращих у світі флотом і сучасною армією, якідозволяють абсолютизму вести активну зовнішню й внутрішню політику, урезультаті якої істотно змінилося геополітичне положення Росії. З держави зобмеженою територією, держави, що не має виходу до морів, Росія перетворюєтьсяв державу, яка зайняла першорядне місце в міжнародному житті в Європі і Азії, удержаву, без участі якої не вирішується жодне важливе питання європейськоїполітики.
Післяпетровських реформ для Росії нового часу вже не було іншого шляху розвитку, ніжтой, що був заданий Петром. Активна зовнішня політика, потужна регулярна арміяй флот, розвинена торгівля й промисловість, орієнтована насамперед на потребиоборони, заохочення розвитку національної культури і освіти — всі ці аспектиполітичної доктрини Петра стали визнаною метою післяпетровських урядів.
Розвитокабсолютизму в Росії супроводжувався економічними змінами в країні. У першійполовині XVIII століття в Росії за допомогою політики, що проводитьсяросійськими монархами, була створена велика промисловість, зросла внутрішня ізовнішня торгівля. Все це досягалося в Росії, як і у країнах Західної Європи,жорстокими і примусовими мірами, характерними для епохи первісногонагромадження капіталу. Але процес первісного нагромадження проходив у Росії вумовах панування феодально-кріпосницьких відносин, що зробили величезний впливна форми, шляхи й темпи розвитку капіталізму і що визначили, в остаточномупідсумку, з кінця XVIII століття економічне відставання Росії від іншихєвропейських країн.
УРосії, як й в інших європейських країнах, перехідна епоха від феодалізму докапіталізму породила ідеологію Просвітництва. Важливою рисою політикиосвіченого абсолютизму було прагнення монархів послабити гостроту соціальнихпротиріч у своїх країнах. Розширення привілеїв дворянства, зміцненняфеодального землеволодіння, розвиток кріпосного права привело до загостренняпротиріч між селянами і поміщиками, які вилилися в антикріпосницькі виступиселян, козаків кінця XVIII століття. Розмах боротьби змусив уряд негайнореагувати і провести ряд заходів, що зміцнювали силу, гнучкість і каральніфункції самодержавно-кріпосницького апарата. Ряд реформ Катерини ІІ проведенийу країні, був спрямований на посилення абсолютизму і його надійний оплот —дворянство, передавши в його руки весь адміністративно-політичний апарат управління.Саме в період правління Катерини ІІ відбувся подальший розвиток і посиленняабсолютної монархії в Росії, через подальший розвиток бюрократії і посиленняцентралізації державного апарата. Початий Петром І процес підпорядкуванняцеркви державі, одержав своє логічне завершення за правління Катерині. У підсумкусекуляризації, церква стала повністю залежною від держави, тепер навіть зекономічної точки зору. Однак, позиція російського абсолютизму стосовно релігіїй церкви не була однозначною. Релігія виявилася потужною опорою самодержавства.Уряду і його ідеологам доводилося думати і про підпорядкування церкви своїйполітиці і одночасно про ідеологічне зміцнення церкви, підвищенні її моральногоавторитету. Поки в Росії зберігалися феодальні відносини, зберігалисяекономічні, соціальні й політичні основи для існування церкви й релігійноїідеології.
Список використаноїлітератури
1. Абсолютизм в России (XVII –XVIII). Сб. статей. — М., 1964;
2. Аврех А. Я. Русскийабсолютизм и его роль в утверждении капитализма в России // История СССР. —1968. —№2. — С. 82–104;
3. Алексеев С. С. Государство иправо. — М., 2001;
4. Альшиц Д.Н. Началосамодержавия в России. Государство Ивана Грозного. — М., 1988;
5. Анисимов Е.В. Время петровскихреформ. — Л.: Лениздат,1989.
6. Анисимов Е.В. Россия всередине XVIII века: Борьба за наследие Петра.-М.: Мысль,1986.
7. АнисимовЕ.В. Социальный аспект податной политики русского абсолютизма в первой четвертиXVIII в. // Наука и культура России XVIII века. — Л., 1984. — С. 188-200;
8. АфанасьеваВ.И. История государства и права России. Становление и развитие абсолютизма вРоссии (вторая половина ХVII в. — ХVIII в.). – М.: Изд-во МГОУ, 2006. — 20 с.;
9. Баггер Х.Реформы Петра Великого/ обзор исследований. — М.: Прогресс, 1985;
10. БобылёвВ.С. Внешняя политика России эпохи Петра I. — М.: УДН, 1990;
11. Брикнер А.Г. ИсторияЕкатерины II. — М., 1991;
12. Борзаковский П.К.Императрица Екатерина Вторая Великая. — М., 1991;
13. Буганов В.И. Крестьянскиевойны в России XVII – XVIII в. — М., 1976;
14. Буганов В. И. Петр Великий иего время. — М., 1989. — С. 59, 142;
15. Бушков А.А.Россия, которой не было: гвардейское столетие. — СПб.: Нева, 2005. – 565 с.;
16. Волков М.Я. О становлении абсолютизма в России // История СССР. — 1970. — №1;
17. ДавидовичА. М., Покровский С. А. О классовой сущности и этапах развития русскогоабсолютизма // История СССР. — 1969. — № 1. — С. 58–78;
18. Данилевский Н.Я. Россия и Европа.— М., 1991;
19. Демидова Н.Ф. Бюрократизациягосударственного аппарата абсолютизма в XVII-XVIII веках// Абсолютизм в России(сборник статей) – М., 1963;
20. ЕштокинС.А. Абсолютизм в России (1725-1825 гг.). – М.: Рос. заоч. ин-т текст. и лег.пром-сти, 2001. — 155 с.;
21. ЗахаровВ.Ю. Абсолютизм и самодержавие: соотношение понятий // Знание. Понимание.Умение: История. — 2008. – № 6;
22. ЗахаровВ.Ю. Дискуссионные аспекты политики «просвещенного абсолютизма» Екатерины II //Преподавание истории и обществознания в школе. — 2003. — № 4. — С. 10-16;
23. Каменский А.Б, Екатерина II// Вопросы истории. — 1989. — № 3;
24. Каменский А.Б. «Подсенью Екатерины … ». Вторая половина XVIII в. — М., 1990;
25. Ключевский В.О. Сочинения в9т. Курс русской истории. Т.4, 5— М.: Мысль, 1989;
26. КоданС.В. Становление абсолютизма в России. XVIII – первая половина XIX вв. —Екатеринбург: УрАГС, 2003. — 82 с.;
27. Козлов В.Т. Грани российскойгосударственности.— М.: Знание, 1992;
28. КозловаН.В. Росийский абсолютизм и купечество в XVIII веке: (20-е — начало 60-х гг.). —М.: Археогр. центр, 1999. – 381 с.;
29. КомиссаренкоА.И. Русский абсолютизм и духовенство в XVIII в. (Очерки истории секуляризац.реформы 1764 г.). — М.: Изд-во Всесоюз. заоч. политехн. ин-та, 1990. — 202 с.
30. Костомаров Н.И. Русскаяистория в жизнеописаниях её главнейших деятелей. Книга 3. — М.: А/О «Книга ибизнес», 1992;
31. Мавродин В.В. Рождение новойРоссии (сборник). — Л.: ЛГУ,1988;
32. Маньков А.Г.Статистика и динамика законодательных актов России второй половины XVII в: (Онекоторых особенностях становления абсолютизма) // Вспомогательные историческиедисциплины. — Л., 1989. — Вып. 20. — С. 175-187;
33. МедушевскийА.Н. Утверждение абсолютизма в России: сравнит. ист. исслед. — М.: Текст, 1994.– 317 с.;
34. Никитин А. Ф. Основы права.—М, 2007.
35. Овчинников Р.В. Манифесты иуказы Е. Пугачева. — М., 1980;
36. ОмельченкоО.А Становление абсолютной монархии в России.— М., 1986. — 93 с.;
37. Павленко Н.И. ЕкатеринаВеликая. — М.: Наука, 1999;
38. ПавленкоН. И. К вопросу об особенностях абсолютизма в России // История СССР. — 1970. —№4;
39. ПавленкоН. И. Петр I и его время. — М., 1989. — С. 118;
40. Павлова-Сильванская М. П. Квопросу об особенностях абсолютизма в России // История СССР. — 1969. — №6. С. 217–234;
41. ПисарьковаЛ.Ф. Государственное управление России с конца XVII до конца XVIII века:эволюция бюрократической системы. — М.: Росспэн, 2007. – 742 с.;
42. ПоповД.Ф. Проблема росийской абсолютной монархии (Верховная власть) в русскойисторической науке. – М.: Артика, 1999. – 362 с.;
43. Проценко Ю.Л.Образование и развитие абсолютной монархии в России (вторая половина XVII — XVIIIвек). — Волгоград: Изд-во ВолГУ, 2004. — 159 с.;
44. Рахматуллин М.А. К дискуссииоб абсолютизме в России // История СССР. — 1972. — № 4;
45. РомановД.А. Реформа государственного аппарата России (конец XVII-начало XVIII века). –М.: Когито-Центр, 2001. — 24 с.;
46. Ряжев А.С.Вероисповедная политика русского «просвещенного абсолютизма»: история изучения// История и историки. — 2005. — № 1. — C. 84-126;
47. СавицкийВ.Д. Три века российского самовластия: Сомнения, недоумения, коррективы. –СПб.: Алетейя, 2004. — 655 с.;
48. СахаровА. Н. Исторические факторы образования русского абсолютизма // История СССР. —1971. — №1.— С. 110–126;
49. Скрынников Р.Г. Спорныевопросы восстания Болотникова // История СССР. — 1989. — № 5;
50. Соловьев С.М. Актуальныевопросы изучения народных движений (политические заметки о крестьянских войнахв России // История СССР. — 1982. — № 5;
51. Соловьёв С.М. Публичныечтения о Петре Великом. — М.: Право, 1990;
52. Соловьёв С.М. Чтения ирассказы по истории России. — М.: Правда,1990;
53. СорокинЮ.А «Непросвещенный абсолютизм» Павла I (проблематика и опыт изучения): учеб.пособие. — Омск: ОмГУ, 1994. — 90 с.;
54. СорокинЮ.А. Российский абсолютизм в последний трети XVIII в. — Омск: ОмГУ, 1999. – 320с.;
55. Степашенко Л.А., СофроненкоК.А. Государственный строй в России в
56. первой четверти XVIII века.– М.: Наука,1973;
57. Теориягосударства и права / Под ред. В. М. Корельского, В. Д. Перевалова. — М., 1997;
58. Титов Ю.Ю. Абсолютизм вРоссии // Советское государство и право. — 1973. — №1. — С. 107–112;
59. ТроицкийС.М. О некоторых спорных вопросах истории абсолютизма в России // История СССР.— 1969. — №3. — С. 130–149;
60. Черепнин Л.В. К вопросу оскладывание абсолютной монархии в России XVI-XVII веках. — М.: МГУ, 1957;
61. ЧистозвоновА.Н. К дискуссии об абсолютизме в России // История СССР. — 1971. — №3. — С.72–76;
62. ЧистозвоновА.Н. Некоторые аспекты проблемы генезиса абсолютизма // Вопросы истории. —1968. — №5. С. 46–62;
63. ФедосовВ.С.Абсолютизм // Очерки русской культуры XVIII века. — М., 1987. — Ч. 2. — С.7-20;
64. Шапиро А.Л. Об абсолютизме в России // История СССР. — 1968. — №5. — С. 69–82;
65. Шмидт С.О. и др. Абсолютизмв странах Западной Европы и России (опыт сравнительного изучения) // Новая иновейшая история. — 1985. — № 3;
66. Яковлев А. Александр II иего эпоха // Знание-сила. —1992. — № 4.