Зміст
Вступ
1. Обставини приходу Юстиніана до влади. Особистіриси його характеру
2. Внутрішня політика імператора
3. Юстиніан — відновлювач римської імперії
4. Політика Юстиніана в галузі культури,освіти і права
Висновок
Список використаних джерел
Вступ
Представленаробота присвячена темі «Політичний портрет візантійського імператораЮстиніана I». Проблема даного дослідження носить актуальний характер всучасних умовах. Про це свідчить саме вивчення піднятого питання.
Питаннюцього дослідження присвячена велика кількість робіт. В основному матеріал,викладений в навчальній літературі, носить загальний характер, а в численних монографіяхз даної тематики розглянуті більш вузькі питання по даній проблемі.
Високазначущість і недостатня практична розробленість теми «Політичний портретвізантійського імператора Юстиніана I» визначають безперечну новизну даногодослідження.
Актуальністьданої роботи обумовлена, з одного боку, великим інтересом до теми«Політичний портрет візантійського імператора Юстиніана I» в сучаснійнауці, з іншого боку, її недостатньою розробленістю. Розгляд питань пов'язанихз даною тематикою носить як теоретичну, так і практичну значущість.
Об'єктомданого дослідження є аналіз умов існування і розвитку Візантійської імперіїчасу правління імператора Юстиніана I. При цьому предметом дослідження є розглядокремих питань, сформульованих як задачі даного дослідження.
Джереламиінформації для написання роботи по темі «Політичний портрет візантійськогоімператора Юстиніана I» послужили насамперед твори ПрокопіяКесарійського, базова навчальна література, теоретичні праці фахівців в данійобласті, результати практичних досліджень видних вітчизняних і зарубіжнихавторів, довідкова література, інші актуальні джерела інформації.
Переддетальним описом вищезгаданої тами, необхідно зупинитися на загальних рисахполітики імператора Юстиніана I.
Найбільшоїмогутності Візантійська імперія досягла при імператорі Юстиніані. Йогоправління називають золотим віком Візантії. Юстиніан став, напевно,найзнаменитішим візантійським імператором, але, поза сумнівом і самимсуперечливим
Йогопридворний історик Прокопій залишив нам дві історії правління імператора. Одна- парадна: «Історія воєн Юстиніана» і «Трактат про споруди Юстиніана»,наповнена безмірними вихваляннями; інша — так звана «Таємна історія», де зібранівсі плітки і бруд про імператора і його дружину.
Напевно,як і завжди, істина знаходиться посередині. Ким же був імператор Юстиніан, щоще за життя був творцем історії і який через свій звід законів продовжує навітьвпливати на сьогоднішній світ?
ЮстиніанI народився близько 482 або 483 рр., в м. Таурісий (Верхня Македонія), помер14.11.565, в м. Константинополі, імператор Візантії (Східної Римської імперії)з 527. Юстиніан походив з селянської родини. Здобув освіту завдяки своємудядьку — імператору Юстину I; будучи наближеним їм до імператорського двору,здійснював великий вплив на державні справи. Вступивши на престол, прагнуввідновити Римську імперію в її колишніх межах, її минулу велич. Юстиніан Iспирався на середні прошарки землевласників і рабовласників, шукав підтримку у православноїцеркви; прагнув обмежити домагання сенаторської аристократії. Велику роль вдержавній політиці відігравала дружина імператора Феодора. У правлінняЮстиніана I було проведене кодифікування римського. В цілому йогозаконотворча діяльність була спрямована на встановлення необмеженої владиімператора, на зміцнення рабовласництва, захист права власності. Централізаціїдержави сприяли реформи Юстиніана I. Протягом 535-536 рр. — були укрупнені адміністративніокруги, в руках їх правителів зосереджена цивільна і воєнна влада, впорядкованіі посилені державний апарат, армія. Під контроль держави були поставленіремесло і торгівля. При Юстиніані I посилився податковий гніт. Жорстокопереслідувалися єретики. Юстиніан I стимулював грандіозне будівництво:споруджувалися військові укріплення для оборони від вторгнень варварів,відбудовувалися міста, в яких споруджувалися палаци і храми (у Константинополібув побудований храм святої Софії). Юстиніан I проводив широку завойовницькуполітику: у варварів були відвойовані захоплені ними області Західної Римськоїімперії (у 533-534 Північна Африка, Сардинія, Корсика — у вандалів, в 535-555Апеннінський півострів і Сицилія — у остготів, в 554 південно-східна частина Піренейськогопівострова — у вестготів); на цих землях відновлювалися рабовласницьківідносини. На сході візантійські і війська вели війни з Іраном (527-532,540-561), на півночі відбили натиск слов'ян. У різних районах імперії (особливов землях, приєднаних до Візантії при Юстиніані I) спалахували проти владиімператора народні повстання (у 529-530 повстання самаритян в Палестині, в 532«Ніка» в Константинополі, в 536-548 поширився революційних рух вПівнічній Африці, очолений Стотзой, народно-визвольний, рух в Італії під керівництвомТотіли).
Юстиніанвсе своє життя служив великій ідеї Римської імперії і приніс їй в жертву все,що мав, і навіть те, чого не мав. Імперія заплатила дорогу ціну за втілення вжиття великих ідей імператора. До кінця його царювання ресурси імперії буливкрай виснажені. Отже, при всіх блискучих успіхах його правління, врешті-решт імперіїкрах був неминучий.
1. Обставиниприходу Юстиніана до влади. Особисті риси його характеру
Відомостіпро життя, характер, оточення та політику імператора Юстиніана I Великого —Флавія Петра Савватія Юстиніана (483— 565 рр.) історики черпають здебільшого зкнижок його сучасника — придворного письменника-історика ПрокопіяКесарійського. Збереглися дві історії правління імператора Юстиніана, написаніПрокопієм, — парадна й викривальна. Парадна — «Iсторія воєн Юстиніана» і«Трактат про споруди Юстиніана», сповнена безмірного возвеличення. У іншій, такзваній «Таємній історії» («Iсторія аркана»), зібрані всі злочини й помилкиімператора, а також плітки того часу, де імператора і його дружину щедрополивають брудом. Хоч об’єктивно Юстиніан був, мабуть, не гіршим, хоч і не кращимза інших імператорів.
ПоходивЮстиніан із сім’ї іллірійських (сьогодні — Хорватія) селян. Одним із учителів Юстиніанабув ігумен Феофіл, що залишив біографію свого великого учня, що не зберегласядо наших часів. В її пізнішій редакції XVII ст. можна виявити цікаві відомості,а саме, батьківщиною Юстина і Юстиніана було містечко Таврісион біля нинішньогоСкопле (по-турецьки Уськюб) в Македонії. A оскільки місцеве ім'я Юстиніана було«Управда» і імена інших родичів його звучать теж слов’янською, тобагато слов'янознавців і племінне походження Юстиніана ведуть від слов'ян. (Аледовго пануюча версія, що він був слов’янського походження і носив це ім’я, тепервизнана відкинутою, вона виникла з пізніших легенд, які розповсюджувались середслов’ян Балканського півострова). Офіційною мовою спілкування Юстиніана і йогоодноплемінників була латинська. Усвідомлювали вони себе політично і культурно«римлянами.» Як римляни, що живуть на Сході, вони вважали за потрібнезнати і грецьку розмовну мову. Пізніше, зійшовши на трон, він зробить самегрецьку мову мовою Східної Римської імперії, тобто Візантії. Як люди освіченогокласу, вони були «білінгвами» («двомовними»). Сам Юстиніанназивав себе дуже аристократично, по-римськи: Flavius Petrus SabbatiusJustinianus. A в другій половині свого царювання, будучи прикрашеним цілимрядом перемог і анексій, — ще пишніше: Caesar Flavius Justinianus, Alemannicus,Gothicus, Francicus, Germanicus, Anticus, Vandalicus, Afrikanus.
Юстиніанбув племінником імператора Юстина — неписьменного солдата. Юстину для підписанняважливих актів подавалася золота пластинка з прорізаним на ній малюнком йогоімені. І він по цьому трафарету виводив букви свого імені. Але Юстин цінувавосвіту і дав своєму племіннику Юстиніану першокласну освіту, філологічну іюридичну. Коли Юстин, піднісся при імператорі Анастасії, він наблизив досебе племінника
Здібнийвід природи, Юстиніан мало-помалу став набувати при дворі все більшоїпопулярності і впливу, особливо після того, як Юстин сам зробився імператором.У 521 р. він був удостоєний консульського звання. У 527 році він буввсиновлений імператором і став його співправителем. У тому ж році, після смертіЮстина, він без суперечок успадковував його престол, зумівши наперед майстерноусунути всіх видатних суперників і прихилити до себе впливові групи суспільстватовариства; церкві (навіть римським папам папам) він подобався своїм суворим православ'ям;сенаторську аристократію він принадив обіцянкою підтримки всіх її привілеїв іпідкупив шанобливим і ласкавим спілкуванням звертання, ставлення, обігу; розкішшюсвяткувань свят і щедрістю роздач він завоював прихильність столичногопролетаріату. Думки сучасників про Юстиніана були вельми різні. Навіть в оцінціПрокопа, який служить головним джерелом для історії Юстиніана, зустрічаютьсясуперечності у одних творах («Війни» і «Споруди») вінвихваляє чудові успіхи широких і сміливих завойовницьких заходів Юстиніана ісхиляється перед його художнім генієм, а в інших («Таємна історія»)різко чорнить його пам'ять, називаючи імператора «злим дурнем»(μωροκακοήθης).
Засловами Прокопа, це була людина, вельми хитра і підступна, яка відрізняласянещирістю і добре уміла приховувати свій гнів. Юстиніан був лукавий,небезпечний, був чудовим актором і умів проливати сльози не від радості абогоря, але штучно викликаючи їх в потрібний час в міру необхідності. Вінпостійно брехав: міг скріпивши угоду грамотою і найстрашнішими клятвами, він тутже відступити від обіцянок і зарікань. Невірний друг, невблаганний ворог,схильний до злих вчинків, він не гидував доносами і був швидкий на розправу. Але,маючи такий характер, він прагнув показати себе доступним і милостивим до всіх,хто до нього звертався обертався
Доступдо нього був відкритий для будь-кого, і він ніколи не гнівався на тих, хтостояв перед ним або говорив не так, як годиться. Разом з тим він ніколи невиявляв збентеження перед тим, кого збирався погубити. Він ніколи зовні не виявлявані гніву, ані роздратування по відношенню до тих, хто йому досадив. Узовнішності його ні тоді, ні пізніше не було нічого від царської гідност та віні не вважав за потрібне дотримуватися її, тому і своєю мовою і зовнішнімвиглядом, і способом зображенням гадок він був подібний варвару. Він майже немав відчував потреби у сні і ніколи не їв і не пив достатньо, та йому булодосить ледве доторкнутися до їжі кінчиками пальців, щоб припинити трапезу.Здавалося, для нього їжа — справа другорядна, нав'язана йому природою, бо вінчасто частенько по двоє діб залишався без їжі.
Відповіднодо свого характеру він вибрав і подругу, оскільки дружина його, Феодора, з якоювін жив ще задовго до весілля, також мала в собі безліч вад. Її батько бувнаглядачем звірів в цирку, а сама вона з дитинства брала участь в виставахмімів і займалася проституцією. За свідченням Прокопа, вона часто приходила наобід, влаштований у складчину десятьма, а то і більш молодцями, що відрізнялисявеличезною тілесною силою і були досвідченими в розпусті, і протягом ночівіддавалася всім співтрапезникам; потім, коли всі вони, виснажені, були не взмозі продовжувати це заняття, вона ішла до їх слуг, злучаючись з кожним з них,але і тоді не задовольняла повністю відчувала свою хіть. Часто в театрі на очаху всього народу вона знімала плаття і з’являлася голою перед усіма, маючи лишевузеньку смужку на соромливих місцях, і не тому, проте, що вона соромиласяпоказувати їх в народі, але тому, що нікому не дозволялося з'являтися тутабсолютно голим. Юстиніан закохався в неї до безумства. Спочатку він зійшовся знею як з коханкою, хоч і звів її в сан патрикії. Поки жива була імператрицяЄвфимія, дружина Юстина, Юстиніан ніяк не міг зробити Феодору законноюдружиною. Але та потім після смерті Єфимії в 523 р. він став добиватисязаручення з Феодорою. Оскільки людині, що досягла сенаторського звання, неможна було одружуватися на блудниці, він примусив імператора змінити стародавнізакони і з тих пір жив з Феодорою як із законною дружиною.
Наданавище характеристика сильно ускладнює достовірне встановлення духовного образу Юстиніана.Поза сумнівом, в особі Юстиніана негармонійно перепліталися розумові і етичніконтрасти. Він замишляв величезні плани зміцнення і посилення держави, але неволодів достатніми творчими силами для того, щоб їх цілісно і повно їїрозбудувати; він претендував на роль реформатора, але міг тільки добрезасвоювати не ним вироблені ідеї. Він був простий, доступний і стриманий всвоїх звичках — і разом з тим, унаслідок зарозумілості, що виросла з успіху,оточив себе якомога пишним етикетом і небувалою розкішшю. Прямота і відомедобросердя перетворилися у нього мало-помалу на підступність і брехливістьправителя, змушеного постійно відстоювати вдало захоплену владу від всілякого родунебезпек і замахів. Доброзичливість до людей, яку він виявляв нерідко,псувалася частою помстою ворогам. Щедрість по відношенню до бідуючих класівпоєднувалася в ньому з пожадливістю і нерозбірливістю в засобах добуваннягрошей для забезпечення представництва, відповідного його уявленням про власнугідність. Прагнення до справедливості, про яку він постійно говорив,пригнічувалося непомірною жагою панування і зростаючою на такому ґрунтізарозумілістю. Він домагався безмежного авторитету, але воля у нього була в небезпечніхвилини часто слабка і нерішуча; він підпадав під вплив не тільки сильноїхарактером вдачею дружини своєї Феодори, але іноді навіть нікчемних людей,виявляючи навіть боязливість.
Всіці чесноти і вади мало-помалу об'єднувалися біля виступаючої на перший план,яскраво вираженої схильності до деспотизму. Під її впливом його благочестяперетворювалося на релігійну нетерпимість і втілювалося в жорстокіпереслідування за ухилення від визнаної ним віри. Всі вищенаведені ознаки ісуперечності свідчили про дуже сумнівну гідність Юстиніана, і ними одними важкопояснити, чому він долучений до розряду «великих», а царювання йогонабуло такого великого значення. Річ у тому, що, крім вказаних властивостей,Юстиніан володів чудовою завзятістю в проведенні того, що він починав іпозитивно феноменальною працездатністю. Сумлінністю і витривалістю при несеннісвоєї державної місії він був схожий на Людовика XIV. Юстиніан працював день ініч; його навіть прозивали «безсонним государем».
Вінхотів, щоб кожне найдрібніше розпорядження, що стосується політичного, адміністративного,релігійного і освітнього життя імперії, виходило від нього особисто і всяке спірнепитання в тих же областях до нього поверталося. Вірою в своє всесилля іусюдисущисть він нагадує іншого деспота нового часу, Філіпа II Іспанського.Краще всього пояснює історичну фігуру Юстиніана той факт, що цей виходець з темноїмаси провінційного селянства зумів міцно і твердо засвоїти дві грандіозні ідеї,заповідані йому традицією великого світового минулого: римську (ідеювсесвітньої монархії) і християнську (ідею царства Божого). Об'єднання обохідей в одну теорію і проведення останньої через посередництво світської державискладає оригінальність концепції, яка стала суттю політичної доктриниВізантійської імперії; справа Юстиніана є першою спробою формулювання системи іїї насадження в житті. Всесвітня держава, що створюється волею самодержавногогосударя — така була мрія, яку леліяв Юстиніан з самого початку свогоцарювання. Зброєю він мав намір він повернути втрачені старі римські території,потім — дати загальний закон, яким забезпечено буде добробут жителів, нарешті — затвердити віру, яка об'єднає всі народи в поклонінні єдиному Богу. Такі трипідстави, на яких Юстиніан розраховував побудувати свою могутність. Віннепорушно вірив в принципи: «немає нічого вищого і святого заімператорську величність»; «самі творці права сказали, що волямонарха має силу закону»; «хто ж може тлумачити таємниці і загадки закону,як не той, хто один може його творити?»; «він один здатний проводитидні і ночі в праці і неспанні, щоб думати думу про благо народу».
Юстиніанперший виразно протиставляв народній волі «милість Божу», як джереловерховної влади. З його часу зароджується теорія про імператора, як«рівного апостолам» і того, який отримує благодать прямо від Бога іякий стоїть над державою і над церквою. Бог допомагає йому перемагати ворогів,видавати справедливі закони. Війни Юстиніана одержують вже характер хрестовихпоходів (скрізь, де імператор буде господарем, засяє права віра). Всякий актсвій він ставить «під заступництво святої Трійці». Юстиніан був як бипровісником або родоначальником довгого ланцюга «помазаників Божих» вісторії. Така побудова влади (римсько-християнська) вдихнула в діяльністьЮстиніана широку ініціативу, зробило його волю привабливим центром і точкоювідліку багатьох інших енергій, дякуючи чому царювання його досягло дійснозначних результатів. Він сам говорив: «Ніколи до часу нашого правління Богне дарував римлянам таких перемог… Подякуйте небу, жителі всього світу: уваші дні здійснилася велика справа, якої Бог визнав негідним весь стародавнійсвіт». Багато зла Юстиніан залишив не вилікуваним, багато нових бід породилайого політика, та тим не менше велич його прославила народна легенда, що виниклав різних областях майже при ньому. Всі країни, що скористалися згодом йогозаконодавством, звеличили його славу. Досить близькі наступники офіційноназвали його Великим. Хрестоносці IV походу (1204) розповідали, що прахімператора був відкритий нетлінним в гробниці. Данте помістив його в раю середправедників і добродійників людства; він вклав у вуста свого Юстиніана слова,які добре резюмують його думку і славу: «Я був Цезарем; Богу завгодно булонадихнути мене в моїх великих діяннях».
Своюімператорську владу Юстиніану довелося затверджувати насильством. У першій половиніVI століття населення Константинополя ще не мало до своїх василевсів (царів)тієї поваги, яка встановилася пізніше. Столичні жителі не лише вигукували своїпобажання на іподромі під час ристалищ (у ті часи місце сучасного футболузаймали перегони колісниць), а й бралися за зброю. Попередні імператори вели зплебсом Константинополя перманентну війну, а подеколи відсиджувалися у своїхпалацах, як у фортецях під час облог. Юстиніан вирішив припинити всі цінеподобства, хоч би чого це йому коштувало. I мав на те причину: початок йогоправління ознаменувався столичним повстанням під назвою «Ніка» («Перемога»):бунтівники увірвалися до в’язниці й звільнили всіх ув’язнених городян, підпалилимісто, загрожували життю імператорської сім’ї. Урятували нового імператораполководці Велізарій і Мунд, а також мужність Феодори. Нечувана жорстокість, зякою було придушене повстання, надовго залякала жителів Константинополя. Томупотім Юстиніан правив майже спокійно.
2. Внутрішняполітика імператора
Яквнутрішня, так і зовнішня політика Юстиніана була спрямована на всебічнезміцнення візантійської держави. Його ідеалом було відновлення колишньої величіРимської імперії, але на новій, християнській основі. Невід'ємною частиноюпрограми відновлення колишньої величі стало возз'єднання володінь на Заході,але про це буде сказано нижче. а поки зупинимось на основних напрямахвнутрішньої політики імперії.
Складовимивнутрiшньої полiтики iмператора Юстинiана I були:
· проведення адмiнiстративних реформ;
· здiйснення економiчних заходiв, спрямованих на збiльшення товарообiгута пожвавлення виробництва;
· обмеження земельної власностi;
· впровадження єдностi вiри та вiросповiдання тощо.
Цезнайшло відображення у лiквiдацiї останнiх республiканських iнституцiй,посиленнi одноособової влади iмператора у авторитарнiй державi, що спиралась навеличезний, централiзований апарат управлiння. Окремi законодавчi актиiмператора спрямовуються проти великих землевласникiв, вплив котрих iнодiпереростае у полiтичну владу, що протирiчить iмператорським уявленням вiдноснопризначення державної влади. Разом з тим, обмеження щодо великих землевласникiвсупроводжуються заходами по заохоченню розвитку дрiбного землеволодіння (наприклад,шляхом встановлення податкових пiльг).
Доцього слiд додати, що досить активно проводилась політика заохочення доосвоєння нових земель, а також до заселення земель, якi ранiше були освоєнi,але потiм залишені. Ця політика, в свою чергу, тягла соціальну диференцiацiю тарозклад сiльської громади у вiзантiйському селi.
Однієюз відмінних рис внутрішньої політики Юстиніана була його наполеглива, дотепер неповністю пояснена, боротьба з великими великими землевласниками. Ця боротьбанайшла відображення в новелах, папірусі, а також в «Таємній історії»Прокопа, який вважаючи Юстиніана вискочкою на троні, все ж таки дає вельми цікавукартину соціальної боротьби в VI столітті Уряд відчував, що йогонайнебезпечнішими суперниками і ворогами були великі землевласники, якіпорядкували своїми великими володіннями, абсолютно не враховуючи центральнувладу.
Юстиніанпротягом часу свого правління вів проти крупних землевласників нещадну війну.Вторгаючись в справи речі спадкоємства, конфісковуючи землі на основі підробленихсвідоцтв свідчень, посвідок або ініціюючи релігійні суперечки з метою позбавитицеркву земельних володінь, Юстиніан свідомо і наполегливо прагнув до руйнуваннявеликого землеволодіння. Особливо численні конфіскації були проведені післяспроби палацового перевороту 532 роки. Юстиніан, проте, не досяг успіху вруйнуванні великого землеволодіння і воно залишалося однією з незмінних рисжиття імперії в подальші роки.
Юстиніанбачив і розумів недоліки внутрішньої адміністрації держави, які виражалися в продажності,крадіжці, здирстві і спричиняли за собою бідність, розорення, а за ниминеминучу смуту; він розумів, що подібний стан речей в країні становище країнишкідливо позначиться на суспільній громадській безпеці, на міських фінансах іна стані економіки, що фінансові махінації знаті вносять в країну безлад.Імператор бажав допомогти в цьому відношенні державі. У його уявленні рольреформатора була обов'язком імператорського служіння і актом подяки Богу якийобсипав імператора своїми благодіяннями. Але як переконаний представник ідеїабсолютної імператорської влади, Юстиніан бачив єдиний засіб для полегшеннякраїни в централізованій адміністрації з удосконаленим і цілком покірним йомуштатом чиновництва.
Напершому плані стояло фінансове становище становище країни, яке вселяло надихалонайсерйозніші побоювання. Військові воєнні кампанії вимагали великих витрат;тим часом податки поступали надходили в скарбницю все з більшими ускладненнями скрутою. Це турбувало непокоїло імператора, і він в одній з новел писав, що зважаючина внаслідок, унаслідок великі військові воєнні витрати піддані «повиннівносити державні податки зі із всією готовністю сповна ». Але, виступаючи вирушаючи, з одного боку, як тільки що ми бачили, захисником непорушності правскарбниці, він, з іншого боку, оголошував себе заступником платника податків протисупроти здирства чиновників.
Дляхарактеристики перетворюючої діяльності Юстиніана мають велике велике значеннядві його великих новели 535 роки. У них викладені головні підстави адміністративноїреформи і точно визначені нові обов'язки чиновників. Новела повеліваєправителям «по-батьківськи відноситися до благомислячих, всюди охоронятипідданих від утисків пригнічень, не брати від них ніяких жодних підношень,бути справедливими у вироках і в адміністративних рішеннях розв'язаннях, вирішеннях, розв'язуваннях, переслідуючи за злочини, охороняючи безневинних невинних і накладаючи законнукару покарання на винних, і взагалі відноситися до підданих, як батьковідносився б до дітей»[1]. Але в теж такожчас правителі, «маючи скрізь всюди чисті руки», тобто не беручихабарів, повинні невсипущо піклуватися про державні доходи, «збільшуючидержавну скарбницю і прикладаючи додаючи, докладаючи усіляку всіляку старанністьна її користь»[2]. Зважаючи на внаслідок, унаслідокпідкорення Африки і вандалів, і інші передбачувані військові кампанії, мовитьсяв новелі, «необхідно вносити державні податки сповна, охоче і в певнітерміни. Отже, якщо ви розсудливо зустрінете правителів і вони з легкістюнегайно зберуть повизбирують нам державні податки, то ми похвалимо правителів іпідлеглих»[3]. Чиновникиповинні були давати урочисту клятву в чесному виконанні своїх обов'язків іразом з тим в той же час ставати відповідальними за повний цілковитий внесокподатків у довіреній їм області. Єпископи повинні були спостерігати заповедінкою правителів. Чиновникам, що провинилися, загрожувало суворе суворе покарання,тим, які чесно ж виконували обов'язки були обіцяні нагороди. Отже, обов'язок якурядовців, так і платників, по новелах Юстиніана, надзвичайно простий: першіповинні бути чесними людьми, другі повинні охоче, сповна і вчасно платитиподатки. У подальших наступних указах імператор неодноразово посилається на ціосновні принципи його адміністративної реформи.
Невсі провінції імперії управлялися однаково. Були провінції, особливоприкордонні, з неспокійним тубільним населенням, які вимагали сильнішої влади.Відомо, що реформи Діоклетіана і Костянтина до непомірності надмірності збільшилипровінційні провінціальні поділи поділки, розподіли, поділи і роздули величезний штатчиновників із певним суворим відділенням відокремленням цивільної громадянськоївлади від військової воєнної. При Юстиніані можна помітити відмітити в окремихвипадках розрив з цією системою і повернення до колишньої, до-діоклетіанівськоїсистеми. Юстиніан об'єднав декілька дрібних мілких провінцій, переважносхідних, в крупніші більші одиниці; у деяких же провінціях Малої Азії він,відзначивши сварки і розбрати між представниками військової воєнної і цивільноїгромадянської влади, які шкодили справі речі, ухвалив постановив з'єднатифункції обох влад в руках однієї особи обличчя, лиця, губернатора, що називавсяпретором. Особливу увагу Юстиніан звернув на Єгипет з Олександрією Олександрією, звідки Константинополь забезпечувався хлібом. Організація хлібної справи речів Єгипті і його доставки в столицю прийшла в повний цілковитий розлад. Щобзнову привести в порядок лад таку настільки важливу поважну галузь державногожиття, Юстиніан передав до рук цивільної громадянської особи обличчя, лиця,августала (vir spectabilis Augustalis), також і військові воєнні функції як всамій Олександрії Олександрії, в цьому багатолюдному і неспокійному місті, такі в обох єгипетських провінціях. Але подібні спроби централізації територій івластей в провінціях при Юстиніані не носили систематичного характеру вдачі .
Проводячив деяких східних провінціях ідею об'єднання сполучення, сполуки влади, Юстиніанзалишив на Заході, в недавно нещодавно завойованих префектурах Північної Африкиі Італії, колишнє відділення відокремлення цивільної громадянської влади відвійськової воєнної .
Імператорсподівався надіявся, що він своїми поспішними указами виправив справив всівнутрішні негаразди країни і дав своїй державі новий розквіт. Дійсністьобдурила його очікування чекання, і численні імператорські укази не моглипереробити людей. На жаль, колишня смута, здирства і розорення продовжувалися тривали. Постійно доводилося відновлювати поновлювати укази і без кінця нагадувати проних. У деяких провінціях була введена запроваджена посилена охорона, а іноді інколивдавалися мало не до облогового стану становища .
Спостерігаючиза розоренням країни і усвідомлюючи необхідність економії, Юстиніан ставвдаватися до неї в областях, найбільш небезпечних для імперії. Він зменшивчисельність війська і став затримувати йому платню; а оскільки війська головнимчином складалися з найманців, то останні, не одержуючи обумовленої платні, піднімалиповстання і мстили беззахисному населенню. Внаслідок цих заколотів кордон кордоннедостатньо пильно охоронявся, і варвари безкарно проникали на візантійськутериторію, піддаючи її грабункам і розоренню. Споруджені Юстиніаном фортеці невитримували. Не маючи можливості протистояти силою варварам, які вторгалися натериторію імперії, Юстиніан повинен був від них відкуповуватися, на що потрібнібули нові кошти. Утворився зачароване коло: через нестачу грошей зменшили військо;через нестачу солдатів потрібно було тепер знайти ще більше грошей для сплати виплативикупів нападникам.
Якщодо всього цього додати часті голодні роки, епідемії і землетруси, які розорялинаселення і збільшували прохання про урядову допомогу, то стає ясним, що докінця правління Юстиніана становище імперії було по-справжньому трагічним.
Спробаадміністративної реформи Юстиніана закінчилася повною невдачею. У фінансовомувідношенні імперія стояла на краю загибелі. З цього боку, звичайно, не можна небачити тісного зв'язку, який існував між внутрішньою і зовнішньою політикоюімператора. Його обширні військові кампанії на Заході, які вимагали величезнихкоштів, розорили Схід і залишили наступникам важкий, заплутаний спадок Добрі,щирі наміри Юстиніана впорядкувати життя імперії і підняти етичний рівеньурядових органів, про що урочисто оголошували його новели більш раннього часу,зіткнулися з його військовими планами, як спадкоємця римських цезарів, і немогли бути проведені в життя.
3. Юстиніан –відновлювач Римської імперії
Юстиніанбезперервно воював з усіма своїми сусідами, намагаючись здійснити амбітну мрію— повернути державі кордони великої Римської імперії, зокрема приєднати до Візантіївсю Італію, узбережжя Африки та Близький Схід. Він писав: «Ми сподіваємося, щоБог поверне нам країни, якими володіли стародавні римляни аж до двох океанів».Тому недивно, що його царювання пройшло в запеклих війнах зі Сходом і Заходом. Що стосуєтьсявоєн, то вони за цей час велися мінімум на три фронти: з німецькими германськимиплеменами на заході, з Персією на східному кордоні і слов'янами на Балканах. Щостосується Персії, то з нею був укладений в 532 р. мир, який здавався вельмипринизливим для Візантії: вона повинна була щорічно виплачувати велику данину.Тим самим вона відкупилася від свого давнього сусіда і супротивника, з якимвідбувалися постійні прикордонні конфлікти, що не приводили ні до яких крупнихзмін на карті. Схоже, що Юстиніан вважав за краще залишити цей безперспективнийна той момент напрям та розв'язати собі руки на Заході.
Саметам, на Заході, знаходився основний інтерес зовнішньої політики Юстиніана.Підставою всієї його багатогранної діяльності було прагнення відновити минулумогутність Римської імперії, але з християнським наповненням. З цієї причини навідвоювання територій колишньої західної частини імперії були спрямовані силивсієї держави. Основних напрямків були два — Північна Африка і Італія.Імператор вирішив почати з Африки.
Кампаніявиявилася досить ризикованою, оскільки тому що було необхідно переправити черезСередземне море на кораблях велику армію, при тому що самі вандали, які тодіволоділи римською Африкою, мали серйозний флот. Але, можливо, розрахунок бувзроблений на те, що вандали опинилися відрізаними від інших німецьких племен, ічерез це вони навряд чи могли розраховувати на необхідну підтримку. У 533 р.полководець Велізарій висадився з своєю армією на території колишньої римськоїАфрики — і почалася війна з вандалами. Саме Велізарію Юстиніан був зобов'язанийнедавнім нещодавнім придушенням повстання Ніка. Більшість перемог на Заходітакож були пов'язані з його ім’ям. Головним літературним джерелом по війнахтого часу є твори Прокопа Кесарійського, який був секретарем і другом Велізаріяі супроводжував його під час військових кампаній. Початок війни був дужеуспішним, проте вона розтяглася на 15 років, закінчившись тільки лише в 548 р.Візантійцям знадобилося менше року, щоб підкорити державу вандалів і узяти вполон їх короля Гелімера. Такому швидкому успіху сприяли конфлікти вандалів з місцевимнаселенням, як римським, так і берберським. Та і самі вони були вже не тимсупротивником який руйнував Західну Римську імперію в V столітті.
Вандальськаявійна за офіційною версією була звитяжно завершена, а Велізарій відкликаний відгукнути, відізванийз військом в столицю. Відразу після цього з'ясувалося, що у візантійської владив Африці не було значної соціальної бази. Імперський гарнізон був розгромлений,а Соломон — його командир і племінник Велізарія — загинув. Сутички і навітьсолдатські заколоти продовжувалися тривали до 548 р., коли візантійська владанадійно зміцнилася після дипломатичних і військових перемог полководця ІоаннаТрогліти.
Коливійна з вандалами завершилася, влітку 536 р. почаласяіталійська кампаніяЮстиніана, або війна з остготами. Одна армія на чолі з Мундом відвоювала уостготів Далмацію, а військо Велізарія, звикле до морських переміщень, безперешкод висадилося на Сицилії, після взяття взяття якої перемістилося напівдень власне Італії. Велізарій зміг захопити Неаполь, а в грудні 536 р. —Рим. у 540 р. йому відкрила свої ворота столиця остготів — Равенна, якавідтепер віднині перетворилася на центр візантійського впливу в Італії.Полонений приваблений король остготів був відвезений до Константинополя.
Не дивлячисьна незважаючи на успішне взяття взяття Равенни, 540 р. виявився важким тяжким дляІмперії. Цього року на Візантію напали гуни, а Персія з свого боку порушиламирний договір і захопила значну частину провінції Сирія Сирія (разом з містомАнтіохія). Імперія повинна була вести війну по всіх фронтах. З 541 по 545 р.готи, знайшовши нового лідера в особі Тотіли — останнього захисника остготськоїнезалежності, — відвоювали у візантійців значну частину Італії. Становище становищеармії ускладнювалося тим, що в ці роки Велізарій не був в Італії: у 540 р. йоговідкликали до Константинополя (можливо, Юстиніан злякався того, що переможеніготи запропонують Велізарію корону), а потім і на персидський фронт. у 545 р. зПерсією був укладений мир, а Велізарій дістав можливість повернутися до Італії.З 546 по 550 м. Рим кілька разів переходив з рук візантійців в руки Тотіли інавпаки. До 550 р. під владою імперії залишилися тільки Равенна, Анкона, Кротоні Отранто.
Успіхив італійській кампанії початку 50-х рр. були пов'язані з ім'ям візантійськогополководця Нарсеса. У 552 р. він розгромив Тотілу і залишки його армії, а в 554р. отримав перемогу над франками і алеманами. У 554 р. Імперії була поверненався Італія, а також південний схід Іспанії. Вважається, що до 554 р. війниЮстиніана на Заході закінчилися, у тому ж році була видана Юстиніаном так званаПрагматична санкція, що повертала великим великим римським землевласникам вІталії їх землі колись відібрані остготами. Якщо в «материковій» ВізантіїЮстиніан боровся з великими землевласниками, то в тільки що відвойованій Італіївізантійська влада бачила в них опору свого впливу. Документ також повинен бувсприяти економічному відновленню Італії, чиє господарство прийшло в запустінняза 20 років остготської кампанії.
Щостосується Риму, то він давно втратив статус великого міста і його значеннябуло швидше символічним. Проте багаторазові багаторазові штурми і захоплення захватипід час остготської війни ще більше сприяли його запустінню. Тепер віностаточно перетворився на місто монастирів і резиденцію римського єпископа, ацентром візантійської Італії надовго стала Равенна. Втім, в цьому не булонічого нового. Місто на північному сході півострова, розташоване схильне середболіт і захищене ними від очманілих варварських набігів, було реальною столицеюпізньої Західної Римської імперії. У Равенні розташовувався центр остготської держави,і там же влаштувалися візантійці. За час візантійського панування вона отрималанове життя і крім виконання політичних і військових функцій стала осереддямвізантійської культури в Італії. Коли у середині VIII ст. візантійцям (ромеям)довелося евакуюватися з Равенни, вплив візантійської культури ще декількастоліть позначався на її північному сусіді — Венеції.
Вкінці у кінці, наприкінці 550-х рр. Імперії довелосяв черговий раз зіткнутися з серйозниминебезпеками на Балканах. У 558 р. вперше у візантійських кордонах кордону наДунаї з'явилися появилися авари. Видно, сили аварського каганата були досить доситьобмежені, оскільки тому що замість негайних військових дій вони вважали закраще відправити посольство до Константинополя. Посли аварського кагана Баянавипросили випрохали, випросили у Юстиніана дозволу розселити свій народ в межахвізантійських кордонів при умові захисту Імперії від нашестя навали іншихварварів — таких же кочових орд, як і самі авари, — які продовжували свій рухпо Євразії, рухаючись сунучись на захід зі із своєрідного «етнічного вулкана»,епіцентр якого знаходився перебував, ймовірно певно, мабуть, на території північногоКитаю.
Невстигла устигнула Імперія домовитися з аварами, як через рік, в 559 р., у її кордонівопинилися болгари і слов'яни. Болгарський хан Заберган захопив всю Фракію іопинився біля стін Константинополя. Захист столиці очолив Велізарій, і штурмчудово укріпленого зміцненого міста виявився кочівникам кочовикам не під силу. Післябезуспішного штурму болгари і слов'яни потрапили попали у влаштовану улаштовануїм візантійською армією пастку, проте Юстиніан вирішив розв'язав їх великодушнопощадити, — ймовірно певно, мабуть, щоб уникнути капризного вередливого поворотувійськового воєнного успіху. Цього разу небезпека минула. З найсерйознішимипроблемами слов'янського нашестя навали і розселення їх на Балканах Імперіязіткнулася в VII ст., кризовому кризисному для неї в усіх відношеннях. Але вжетут виявилася вся вразливість візантійської могутності: Юстиніан вів звитяжнівійни в північній Африці і Іспанії, а в цей час серце Імперії — Константинополь— могло наразитися на смертельну небезпеку. Це було пов'язано як з йоговразливим вразливим географічним положенням, так і з демографічним натиском напоромі міграціями кочових народів. Імперія не була стабільною, це змушувало заставлялоїї правителів, політичну еліту і народ знаходитися перебувати в стані постійноїконцентрації сил, що дозволило державі прожити більше тисячоліття.
У 562р. Імперія уклала мир світ з Персією на 50 років, який завершив епоху тривалихконфліктів, які почалися в 540 р., коли персидський цар Хосров Ануширванскористався проблемами Юстиніана на Заході і порушив «вічний мир» 532 р. У 540р. Персія захопила Сірію Сирію і розорила Антіохію, проте завдяки втручанню тогож Велізарія Імперії вдалося повернути втрачену провінцію. Конфлікт так чиінакше тягнувся до початку 560-х рр., коли обидві сторони вже втратилиздатність спроможність його продовжувати. Завдяки історику Менандру ми знаємоподробиці докладність переговорів і мирного договору 562 р. Візантія знов знову, щойнобрала на себе зобов'язання платити Персії серйозну щорічну данину данину. Прицьому Юстиніан добився у Хосрова релігійної терпимості для персидськиххристиян, хоч і із забороною на подальшу дальшу християнську місію в йогокраїні. Що було дуже важливо поважно для візантійців, так ця згода злагода персівочистити Лазіку — область на південному сході чорноморського узбережжя. Такимчином Персія позбавлялася права брати участь в політичних і торгівельних торгівельнихсправах речах Візантії на Чорному морі.
Підводячизагальні підсумки всій зовнішній політиці Юстиніана, треба наголосити, що йогонескінченні безконечні і напружені війни, що в результаті не відповідали йогосподіванням і планам, згубно відобразилися на загальному стані держави. Перш завсе ці гігантські кампанії вимагали великих грошових коштів.
Зпогляду римської ідеології Юстиніана його західні війни зрозумілі і природні. Алез погляду дійсних інтересів країни вони повинні бути визнані непотрібними ішкідливими. Відмінність між Сходом і Заходом в VI столітті була вже настількивелика, що сама ідея приєднання Заходу до східної імперії була анахронізмом;міцного злиття бути вже не могло. Утримати завойовані країни можна було лишесилою але на це, як було зазначено вже вище, не було у імперії ні сил, нігрошей. Захоплений своїми нездійсненними мріями, Юстиніан не розумів значеннясхідної межі і східних провінцій, де знаходився справжній життєвий інтересВізантії. Західні походи, будучи результатом однієї, особистої волі імператора,не могли мати міцних результатів, і план відновити єдину Римську імперію померз Юстиніаном. Завдяки ж його загальній зовнішній політиці імперія повинна булапережити важку внутрішню господарську кризу.
4. ПолітикаЮстиніана в галузі культури, освіти і права
Світовупопулярність здобув Юстиніан завдяки своїй законодавчій діяльності, яка вражаєширотою розмаху. У 528 р. було покладено початок грандіозній роботі, щоувічнила ім'я Юстиніана, — почалися праці по кодифікуванню римського права.«Імператор, — вважав він, — повинен бути не тільки прикрашений зброєю, але іозброєний законами, щоб бути в змозі управляти як у військовий, так і в мирнийчас; він повинен бути як твердим захисником права, так і тріумфатором надпереможеними ворогами». У Римській імперії законодавство складалося як із законів(leges), що видавалися імператорами, так і з республіканського права,розробленого юристами класичного періоду. Воно називалося стародавнім древнім правом(jus vetus або jus antiquum). Закони не підлягали відміні (так це буде і вканонічному праві, тобто церковному законодавстві), проте нові закони цілкоммогли позбавляти сили попередні. Це створювало великі труднощі в застосуваннізаконів. Ще до Юстиніана було укладено три кодекси, тобто збіркиримського права— Codex Gregorianus, Codex Hermogenianus і Codex Theodosianus. У лютому 528 р.в Константинополі почала розпочала, зачала діяти комісія з десяти десятеро юристівна чолі з Трібоніаном і Феофілом, які повинні були переглянути вказані кодекси,а також закони, що вийшли після їх укладання, і створити із всього цього законодавчогомасиву єдину збірку. У квітні 529 р. був випущений в світло кодекс Юстиніана(Codex Justinianus), що став обов'язковою збіркою склепінням, зводом законів длявсієї Імперії.
У 530р. тим же Трібоніаном була створена комісія по обробці «стародавнього права».За короткий час юристи Юстиніана прочитали і переглянули близько двох тисячкниг і більше трьох мільйонів рядків. В результаті цієї роботи в 533 р. вониопублікували звід склепіння, звід, який одержав назву дигест (Digesta) абопандект (Pandectae). Крім законодавчого значення ця збіркамала ще одне — вньому збереглася величезна кількість висловів і текстів великих римськихюристів, які інакше могли б не дійти до нас. У дигестах думки багатьох з нихнабували сили закону. У тому ж 533 р. були видані інституції (Institutiones) вчотирьох книгах, які служили навчальним посібником з кодексу і дигест.Формально вони були з'являлися, являлися посібником з цивільного громадянського праваі призначалися для студентів, але по суті були коротким керівництвом по всьомуримському праву, що діяло в епоху Юстиніана.
Післявсієї цієї грандіозної роботи з'явилася появилася потреба в перегляді кодексуЮстиніана, виконаного все-таки нашвидкуруч. У 534 р. вийшло друге виданнякодексу, що враховувало законотворчу діяльність передуючих років.проте і післяцього імператор продовжував видавати безліч законів, що називалися novellaeleges — новими законами, або стисло новелами. Цікаво, що якщо вся попереднякаталогізація римського права була зроблена Юстиніаном латиною язиці, тоновели видавалися грецькою, тобто мовою більшості населення Імперії, якапоступово витісняла офіційну мову язик держави навіть в сферах законодавства,державного управління і військової воєнної служби.
Всічотири частини юстиніанового законодавства: кодекс, дигести, інституції іновели, були єдиним цілим — зведення склепіння, звід римського права, що діяло вепоху ранньої Візантійської імперії. У XII в. у Західній Європі почалося розпочалося, зачалосявідродження інтересу до римського права, так звана рецепція римського права. Іце відбувалося саме на основі грандіозної законотворчості Юстиніана, яка уєвропейських юристів одержала назву Зведення склепіння, звід цивільного громадянськогоправа — Corpus Juris Civilis. Отже, крім великої ролі у власне візантійськомузаконодавстві, юристи Юстиніана зберегли для нащадків римське право: великачастина частка всього, що про нього відомо, дійшло до нас і збереглося завдякисаме їм.
Усвоїй діяльності Юстиніан не розділяв закони на світські й церковні, й тому доКодексу законів імперії він вмістив, зокрема, закон про обов’язкове та загальнесвяткування Різдва Христового, Хрещення Господнього, Воскресіння, БлаговіщенняПресвятої Богородиці, а також статтю про так звану Пентархію — розподілвсесвітнього християнства на п’ять патріархій — Римську, Константинопольську,Александрійську та Антиохійську. Варто зауважити, що саме Юстиніан першимтитулував константинопольського патріарха як «Вселенського патріарха».
Iмператорбув щиро переконаний, що він є першим авторитетом богослов’я у всесвіті йпостійно вів боротьбу з язичниками (людьми, які не прийняли християнства) та зєретиками (зауважимо, що в VI ст. християни все ще дискутували догматичніпитання віри). Імператор оприлюднив указ, згідно з яким язичники та єретикипрактично позбавлялися громадянських прав — не допускалися на державну службу,позбавлялися майна й права сповідувати свою віру. Одним із найважливішихісторичних звершень Юстиніана була розробка православно-державної (абодержавно-православної) ідеології. I хоча справами церкви займалися й попередніімператори (Костянтин Великий, Феодосій Великий та інші), саме Юстиніан Iрозробив принцип «симфонії» («згода», «співзвуччя», союз) двох влад — державноїта церковної. За прикладом своїх попередників на троні, Юстиніан зізвав 553року П’ятий Вселенський собор, який засудив єресi того часу. Юстиніан вважав,що хоча рішення єпископів Собору самі по собі дійсні, вони стають ще більшдійсними завдяки присутності й схваленню імператора. В усіх церковнихсуперечках того часу остаточне рішення приймав саме імператор, а не зібранняєпископів. Юстиніан не лише складав едикти такого роду, а й вживавнайжорсткіших заходів до тих, хто їх не визнавав. Власне, він діяв за принципомстарого — ще дохристиянського — римського законодавства, згідно з яким усе те,що завгодно імператорові, завжди має силу закону. I хоча Юстиніан любивпосилатися на Святе Письмо, на канони, на святих отців, він завжди робив лишете, що сам вважав за потрібне й корисне, бо був щиро впевнений у повній відповідальностіімператора за церковні справи. У преамбулі до одного зі своїх законів Юстиніанговорить: «Що ж є більш великого, більш святого, ніж імператорськавеличність?!» У іншому місці він пише: «Немає нічого недоступного для наглядуцарю, який прийняв від Бога загальне піклування про всіх людей. Iмператоруличить верховне піклування про церкви й турбота про спасіння підданих.Iмператор — охоронець канонів і Божественних Законів. Він через Собор ісвящеників затверджує Праву віру». Юстиніан, однак, не був аж таким оригіналом— ще Костянтин Великий (IV ст.) називав себе «сослужителем єпископів» іголовував на Першому Вселенському соборі, який сам і зізвав.
Слідвіддати справедливість Юстиніану — його церковні закони стосуються всіх сторінцерковного життя. У них говориться не лише про віровчення, а й пробогослужіння. Імператор привласнює собі виключне право тлумачити старовинніцерковні правила, створювати нові канонічні норми. Наприклад, він упершевводить у Вселенській Церкві правило целібату (безшлюбності) єпископів. Заучасті Юстиніана був також сформульований принцип «Пентархії» — вчення пробожественне встановлення п’яти («Пента») помісних церков у межах християнськоїімперії. (Сьогодні таких церков 14 — у різних державах.)
Відображаючивідбиваючи багатобічну багатосторонню діяльність Юстиніана, яка дивувала навітьйого сучасників, епоха між 518 і 610 роками дала величезний багатий спадок спадщинув різних галузях освіти утворення і літератури. Імператор сам пробував випробовувавзайматися літературною творчістю у області догматизму і гімнографії. Цей часдав багато істориків, яких заходи Юстиніана забезпечили багатим матеріалом.Юстиніан мав спеціального історика свого часу в особі Прокопія Кессарійського,що намалював в своїх творах вигадуваннях дуже повну цілковиту картину йогоправління. Будучи юристом за освітою, Прокопій був призначений секретарем довідомого полководця Велізарія, з яким брав участь в походах проти супроти вандалів,готів і персів. Прокопій має значення і як історик, і як письменник. Як істориквін був поставлений в якнайкращі щонайкращі, найкращі умови з точки зору змісті, раціїджерел і обізнаності. Близькість до Велізарія давала йому доступ до всіхофіційних документів канцелярій і архівів, тоді як його особиста особова участьв походах і прекрасне чудове знайомство з країною завжди давало йомудорогоцінний коштовний і живий жвавий матеріал особистого особового спостереженняі усних повідомлень сполучень сучасників.
Як ценерідко незрідка буває, настання наступ нового етапу в житті міста або країнинаголошується інтенсивним монументальним будівництвом, яке наочно наглядно свідчитьпро початок нового періоду. Правління Юстиніана не було виключенням винятком. Під час повстання«Ніка» був зруйнований храм св. Софії, зведений Костянтином Великим у IV ст.Але не минуло й сорока днів, як за велінням імператора робітники почалиспоруджувати новий храм. Десять тисяч людей під керівництвом найкращихархітекторів працювали на цьому масштабному будівництві протягом майже шестироків. Імператор, одягнувши полотняну туніку, щодня спостерігав за просуваннямробіт і заохочував старанність будівельників своїми фамільярно-дружнімизверненнями, дбайливістю й нагородами. Новий храм вражав розмірами, величиноюкупола та небаченим за красою й багатством внутрішнім оздобленням. Відомо, щопісля освячення собору Юстиніан обійшов його й вигукнув: «Слава Богові, щовизнав мене гідним для здійснення такого дива. Я переміг тебе, о Соломоне!» (Цебуло порівняння з храмом Соломона в Єрусалимі). Йдеться про храм, який ісьогодні можна бачити в Стамбулі — колишньому Константинополі; однак ужедекілька століть там не правлять службу Божу.
ВідродженняСофії започаткувало масштабну будівельну діяльність Юстиніана. Лише вКонстантинополі та його передмісті Юстиніан збудував двадцять п’ять церков,оздоблених мармуром і золотом, численні палаци на європейському й азійськомуберегах протоки, громадські будівлі. Будівництво велося не лише вКонстантинополі — майже в кожному місті імперії були збудовані мости, шпиталі йводогони; відбудовували міста, зруйновані війнами або землетрусами; на кордонахімперії споруджували фортеці, замки, захисні рови. У Греції були відновленіукріплення Афін і Коринфа, захищено Фермопільський прохід. Один з творівПрокопа Кесарійського так і називається «Про споруди». Він присвячений описубурхливої будівельної діяльності Юстиніана. Сьогодні саме споруди Юстиніанапозначають межі максимального розширення Візантійської імперії.
Широкебудівництво по всій державі — світське, церковне, цивільне, військове —вимагали неймовірних фінансових витрат. Брак грошей був постійним супутникомправління візантійських імператорів, і, як вже мовилося, лише два імператоризалишили після себе повну скарбницю.
Висновок
Якщокинути загальний погляд на довготривале, багатоманітне і складне правлінняЮстиніана, то доведеться дійти висновку, що в більшій частині своїх реформ вінне досяг бажаних результатів. Зовні блискучі військові кампанії на Заході, щобезумовно витікали з його уявлення про себе, як спадкоємця римських цезарів,який зобов'язаний повернути землі, що відняли, виявилися врешті-решт невдалими.Не відповідаючи нагальним потребам імперії, центр яких знаходився на Сході,війни Юстиніана розорили країну; нестача засобів, що призвела за собоюзменшення чисельності війська, не дозволила йому як слід зміцнитися впідкорених областях, результати чого позначилися при його наступниках. Повноюневдачею закінчилася його адміністративна реформа, що почалася з чистими,хорошими намірами і привела, особливо через непосильні податки і здирства місцевихвластей, до зубожіння і знелюднення села.
Алезначення діянь великого імператора виходить далеко за рамки його часу.Зміцнення позиції Церкви, ідейна і духовна консолідація православ'я зіграливеличезну роль для становлення середньовічного суспільства. Кодекс імператораЮстиніана став основою європейського права подальших століть.
З епохоюЮстиніана багато істориків пов'язували максимальний розквіт візантійськоїкультури і могутності держави. Після Костянтина Великого, що легалізувавхристиянство, Юстиніан є мабуть, найвідомішим східно-римським (візантійським)імператором.
ЕпохаЮстиніана стала тим часом, коли християнська культура міцно зайняла місцеязичницької, відгомони якої ще давалися взнаки. У 553 р. в Константинополі пройшоввже V Вселенський собор, хоча тільки в 529 р. була закрита язичницька Академіяв Афінах. Храм Святої Софії в Константинополі і мозаїки Равенни є свідкамитого, якої висоти досягало у той час християнське мистецтво. У грецькійлітературі з'являються нові жанри, раніше невідомі. Так, наприклад, саме впершій половині VI в. у Сирії а потім в Константинополі жив Роман Сладкопевец,що збагатив візантійську літургійну поезію жанром кондака. Про значення КодексуЮстиніана в історії права вже було сказано вище.
Щостосується завоювань Юстиніана і його ідеї відновлення меж кордонів РимськоїІмперії, то тут все не так однозначно. З одного боку, завоювання Юстиніана булиуспішні, і цілий ряд лава, низка західних областей був на якийсь час вирваний з рукварварів. Але при цьому відмінність між Заходом і Сходом колись єдиній Імперіїбуло вже настільки велике, що основною силою підтримки візантійського пануваннябула армія, і як тільки ця сила йшла на спад, то влада імперії змінялася владоюварварських королівств. Найдовше в руках Імперії залишалася південна Італія, девсе-таки більшість населення говорили грецькою мовою. У всій решті областейсоціальна база візантійської влади була невелика, а традиційні області Візантійськоїімперії знаходилися на Сході. У світлі цього — чи був прав Юстиніан, витрачаючиколосальні людські, матеріальні і тимчасові ресурси на возз'єднання із Заходом?Багато істориків відповідають на це питання негативно. Можливо, говорять вони,Юстиніан був правий, виходячи з традиційних інтересів Римської імперії, але не знагальних проблем Візантійської держави. При цьому відносини з східнимипровінціями в епоху Юстиніана загострилися, що було викликано його політикою,спрямованою вчення яких було поширено якраз в Єгипті, Сирії і Вірменії. Післясмерті Юстиніана західні області поступово почали відпадати від Імперії, тодіяк державна скарбниця була спустошена багаторічними війнами, а також повсюднимграндіозним будівництвом.
НаступникиЮстиніана одержали в спадок велику державу, проте всі конфлікти, суперечност іпроблеми в ній ще більш загострилися. Спадкоємці великого імператора не завждимогли знайти для них прийнятне і вірне рішення.
Алеяк би там не було, два творіння Юстиніана залишили глибокий слід в історіїлюдської цивілізації і цілком виправдали дане йому в історії прізвисько«Великого»: це — його звід цивільного права і Собор Святої Софії.
Списоквикористаних джерел
1. Агафий Миринейский. О царствованииЮстиниана. М., 1996.
2. Прокопий Кесарийский. Война с готами.М., 1996.
3. Прокопий Кесарийский. Война с персами.Война с вандалами. Тайная история. СПб., 2001.
4. Прокопий Кесарийский. О постройках //Вестник древней истории. № 4. 1939.
5. Сборник документов посоциально-экономической истории Византии /Под ред. Е.А.Косминского. М., 1951.
6. Социальная история средневековья /Подред. Е.А.Косминского и А.Д.Удальцова. М., 1927, Т. I
7. Хрестоматия по истории средних веков. В3 т. /Под ред. Н.П.Грацианского и С.Д. Сказкина. М., 1950-1953. Т. I
8. Хрестоматия памятников феодальногогосударства и права стран Европы /Под ред. В.И.Корецкого. М., 1961.
9. Васильев А.А. История Византийскойимперии. Время до эпохи крестовых походов (до 1081года)./Переизд. от 1917.СПб.: Алетейя, 1998.
10. Дворкин А. Л. Очерки по истории Вселенской Православной Церкви. Россия, НижнийНовгород, Издательство«Христианская библиотека», 2006 г.
11. Кривушин И.В. Социальный конфликт вранней Византии.// Политические конфликты в древности и средневековье.Материалы коллоквиума. Иваново, 2000.
12. Курбатов Г.Л. История Византии. Отантичности к феодализму. М., 1984.
13. Курбатов Г.Л. Ранневизантийский город(Антиохия) в IV веке. Л.,1962.
14. Левченко М.В. История Византии. М.,1940
15. Оболенский Д. Византийское содружествонаций. Шесть портретов.— М.: I998;
16. Удальцова 3. В. История Византии, т. 1, М., 1967.
17. Удальцова З. В. Развитие историческоймысли // Культура Византии: IV – первая половина VII в. / Под ред. З. В.Удальцовой. М., 1984.
18. Уколова В. И. Античное наследие икультура раннего средневековья. М., 1989.
19. Харитонов Є.О. Iсторiя приватногоправа Європи: Схiдна традицiя.— Одеса: 2000
20. Чекалова А.А. Константинополь в VIвеке. Восстание «Ника». М., 1986.