Національно-визвольний рух в Царстві Польському

Курсова робота на тему:
Національно-визвольний рух в Царстві Польському
  Зміст
Вступ
Розділ І. Політичне та економічне положення ЦарстваПольського
Розділ ІІ. Підйом Національно-визвольногоруху в Царстві Польському
Розділ ІІІ. Січневе повстання 1863-1864 рр.
Висновки
Список використаних джерел та літератури
Вступ
З 1795 р. не існуєєдиної історії Польщі — вона перетворюється на історію її окремих частин, щоперебували у складі трьох держав Росії, Прусії і Австрії.
В результаті трьохподілів Речі Посполитої переважна більшість польських земель опинилася підпруським гнітом. Крім частини Помор’я і Сілезії, що були загарбані німецькимифеодалами раніше Прусія захопила решту Помор’я, Велику Польщу, частину Мазовії,Вармію, Куявію і Підляшшя.
До складу Австріїувійшли Південна Мазовія і Мала Польща, а також західноукраїнські землі. Іззахоплених Австрією територій було створено окрему провінцію, яку назвалиКоролівством Галичини і Лодомерії.
До Росії відійшлиПравобережна Україна, Волинь, Білорусія, Литва і Курляндія.
Загарбані польськіземлі зазнавали соціального і національного гноблення. Однак завдякибагатовіковій традиції державності, високому рівню національної свідомості польськийнарод значною мірою зберіг національну єдність, особливо в духовному житті,культурі, національно-визвольному русі.
Долю герцогствапісля остаточної поразки Наполеона в Європі вирішив Віденський конгрескраїн-переможниць. Згідно з його заключним актом, підписаним 9 червня 1815 р.,відбувся новий поділ польських земель. Більша частина Варшавського герцогствавідходила до Росії під назвою Королівства Польського. Познанський і Бидгоськийдепартаменти герцогства, з яких утворювалось Познанське велике князівство, атакож місто Гданськ, знову дісталися Прусії. Краків з невеличкою округоюпроголошувався “вільним містом” (Краківською республікою) і мав перебувати підконтролем трьох держав. [Додаток № 2; № 3]
Черговий поділпольських земель укотре порушував економічну й політичну єдність країни, атакож створював специфічні умови для розвитку її частин.
Відсутністьвласної держави відчули на собі всі верстви польського суспільства.
Розділена іпоневолена Польща протягом більш як півстоліття (з кінця XVIII і до середини90-х років ХІХ ст.) була охоплена революційними настроями і великиминаціональними повстаннями. Саме Королівство Польське за розмірами території ікількістю населення посідало перше місце серед інших польських земель ікористувалося порівняно широкою автономією. З Королівством нерозривно пов’язаніосновні віхи історичного минулого польського народу. Представники соціальнихверств Королівства Польського, як правило, виступали ініціаторами та боєвимядром усіх великих збройних виступів, саме тут створювалися спочаткупросвітницькі, а пізніше й таємні революційні організації. Національно-визвольнийрух в Царстві Польському в ХІХ столітті був рухом проти російського панування,за відродження незалежності Польщі і об’єднання її різних частин. Цей рух мавзагальнонаціональний характер, хоч і не всі верстви польського суспільствабрали в ньому однакову участь. Особливість польського національно-визвольногоруху полягає в тому, що основною рушійною силою, а водночас і його керівникомбули шляхта, а не буржуазія, як це спостерігалося в інших слов’янських країнах.
У своєму розвиткунаціонально-визвольна боротьба польського народу пройшла два етапи. Першийприпадає на кінець XVIII і першу третину ХІХ ст. На цьому етапі визвольний рухмав суто шляхетський характер. На другому етапі, що тривав протягом другоїтретини ХІХ ст., відбувається певне полівіння позицій значної частини шляхти,дедалі більше зростає участь народних мас у визвольній боротьбі. На цій основіпоряд з традиційними шляхетськими вимогами визріває і нова програма руху — програмабуржуазних перетворень у Польщі.
І досі актуальноюу дослідженнях істориків є тема, пов’язана з національно-визвольним рухом вЦарстві Польському. Основна задача, яка стоїть перед дослідником: це визначенняпричин та характеру визвольного руху, основних етапів боротьби, наслідківповстань та їх ролі.
Об’єктомдослідження курсової роботи є Царство Польське. Предметом дослідженнянаціонально-визвольний рух, повстання.
Хронологічні рамкинашої роботи охоплюють період з 1815 р. до 1864 р. Тому що саме тоді, 1815 р.,на Віденському конгресі відбувся новий поділ польських земель і більша частинаВаршавського герцогства відходить до Росії під назвою Королівства Польського. Ав 1864 р в польському визвольному русі завершився період великих національнихповстань, незважаючи на те, що польському народові так і не вдалося відновитинезалежність своєї країни.
Географічні рамкиохоплюють територію Польщі — Варшавське князівство без Познанщини і Галичини.
Мета нашоїкурсової роботи полягає у вивченні та дослідженні національно-визвольного рухув Царстві Польському, у визначенні його місця і ролі в історії польськогонароду.
Щоб досягти цієїмети, при написанні роботи були встановлені наступні завдання:
охарактеризуватиполітичне і економічне становище Царства Польського в ХІХ столітті;
визначити мету тарезультати національно — визвольного руху та його вплив на суспільно-політичнийрозвиток Польщі;
проаналізуватироль січневого повстання 1863 — 1864 р.р. в національно-визвольному русі в ЦарствіПольському;
визначити місце таісторичне значення визвольної боротьби у Царстві Польському.
При написаннікурсової роботи автор використовує слідуючі методичні прийоми: хронологічний,описовий, історико-порівняльний, системно-узагальнюючий. Їх використання даєзмогу комплексного дослідження поставленої проблеми.
Джерельною базоюнашої курсової роботи є документи і матеріали, що містяться у Хрестоматії знової історії, частина І. — К.; 1973 /під ред. Цвікольська Г.О., Хадоркова С.М.та в Internet /www.referats.net; www.history.org.ua/
Документ “РішенняВіденського конгресу” складається з ряду статей, в яких відображає новий поділпольських земель між Росією, Прусією, Австрією. [Додаток № 3]
Документ “Изконституционной хронологии Царства Польского 1815” знайомить нас з КонституцієюЦарства Польського принятого 27 листопада 1815 Олександром І (1777 — 1825), ідає головні положення цієї Конституції. [Додаток № 5]
Деякий матеріал,про національно-визвольний рух у Царстві Польському / Листопадівське повстання1830-1831, Січневе повстання 1863-1864, знаходяться в енциклопедичнихматеріалах. Це насамперед Енциклопедія. Страни. Народи. Цивілійації. Том 13. / підред. Аксенова М. Д.; Велика радянська енциклопедія. Том 20. /під ред. ПрохороваА. М.; та Довідник з історії України. Том 2. / под. ред. Бондаренко К.,Гордієнко В.
До вивченнянаціонально-визвольного руху в Царстві Польському зверталися багато вчених. Праціз окремих проблем історії Польщі писали це Костомаров М.І., потім Грушевський М.С.,Томашівський С. та інші значні українські дослідники. У радянські часи булопідготовлено посібник з “Історії південних і західних слов’ян", а такожперекладено українською праці деяких російських авторів (Манусевича О.Я.). Алевелика кількість питань ними взагалі обходилася.
Найбільш грунтівноце питання розглянуто в роботах Леоніда Зашкільняка, Миколи Крикуна, М.В. Миско,Л. Словіна.
Справжньоюенциклопедією історії польського народу стала праця Леоніда Зашкільняка іМиколи Крикуна відома під назвою “Історія Польщі: Від найдавніших часів донаших днів". Ця книга задумувалася давно, але вийшла лише в 2002 році. Їїавтори тривалий час викладають предмет “Історія Польщі” студентам історичногота філологічного факультетів Львівського Національного університету імені ІванаФранка. Історія Польщі грунтується на спробі висвітлити рівною мірою всі проявижиття поляків. Своє завдання автори бачили не в тому, щоб давати політичніоцінки особам чи подіям, а в поясненні причин того чи іншого явища та йогонаслідків.
Наміром авторів булоподати по можливості всебічну картину історії поляків спираючись як напопередні, так і останні здобутки польської, української та зарубіжної науковоїлітератури, доступні джерела. Автори аргументовано довели, що польський народпройшов довгий, складний історичний шлях, що йому належить право на свою мову,етнічну культуру, власну державність. Проте слід зазначити, що чимало подій таявищ заторкнуто в кінці побіжно, про інші лише коротко згадано. Пояснити цеможна тим, що польська історія надзвичайно багата на події, пов’язана з минулимсусідніх народів і вимагала би ширших можливостей для її повного висвітлення. Алеавтори свідомо відмовилися від багатотомного видання, яке не відповідало биокресленним вище завданням.
Перші сім розділів/до кінця XVIII / написані доктором історичних наук історичних наук, професоромМиколою Григоровичем Крикуном; наступні дев’ять — доктором історичних наук,професором Леонідом Опанасовичем Зашкільняком [3.7.;4.]
Крім того існуютьпевні матеріали в роботах Ярового В.І. [3.18.], Матвєєва І.М. [3.8.], Трангак І.М.,Кізченко А.Ф. [3.3] Історія західних і південних слов’ян. В яких пропонованийматеріал хронологічно поділений на частини. Кожний розділ завершується спискомрекомендованої літератури, надаються відповідні карти. А наприкінціпредставлено хронологічну таблицю основних історичних дат. Саме в цих роботахми отримуємо базові дані з нашої теми, які потім вже розширюються іпоглиблюються.
Яровий В.І. [3.18.]більш детально характеризує політичне та економічне становище ЦарстваПольського в кінці ХІХ століття. Матвєєв Г. Ф [3.8.] навпаки більшу увагуприділяє повстанням (Листопадівському 1830 — 1831 та Січневому 1880 — 1864), асаме причинам та умовам ходу повстання та наслідкам.
Гранчак І.М., КізченкоА.П. [3.3] с свою чергу приділяють увагу польській еміграції і визвольному рухув Польщі. В 30-х — на початку 40-х роках, створенню таємних революційнихорганізацій.
Деякі матеріалипро національно-визвольний рух в Царстві Польському можна знайти в Погодина А.А.[3.12.], Норочинського А.Л. [3.9.; 3.10.], Норман Дейвіса [3.11], ФренсісаДворніка [3.16.].
В останнідесятиліття дослідження цієї тематики практично припинилося. Однак великийінтерес громадськості до цієї теми вимагає пошуків нових дослідницькихпідходів, різкого посилення публікації джерел. Однак видаються невеличкі заоб’ємом праці, статті.
У статті ГригорашаІ.В. Адам Єжи Чарториський розповідається про дорадника Олександра І наконгресі у Відні, про людину, яка сприяла досягненню у Вені компромісу попольському питанню — більша частина герцогства Варшавського відходила до Росіїпід назвою Царство Польське. Людину, яка розробила засади устрою королівства,що були покладені в основу Конституції 1815 р., яка з’явилася на політичнійарені під час Листопадівського повстання 1830 року; одного з найвидатнішихспівців цього повстання; видатного поета польського романтизму, етнографа. Людину,яка мала великі заслуги у повстанні за участь в якому одержали найвищувійськову відзнаку — Хрест Virtuti Militari (Військової доблесті) [3.17.; 156.]
Але дослідженняпитань, проблем з історії Польщі не вичерпують коло завдань, які стоять передвченими і потребують подальших досліджень.
Курсова роботаскладається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел талітературних додатків.
У першому розділірозповідається про політичне та економічне положення Царства Польського.
У другому мова йдепро підйом національно-визвольного руху в Царстві Польському, виникненнятаємних організацій, Листопадове повстання 1830-1831 та велику еміграцію післяйого поразки.
У третьому розділірозповідається про передумови, хід, та наслідки Січневого повстання 1863-1864.
Практичне значеннярезультатів дослідження полягає в тому, що спектор наукових знань з історіїнаціонально-визвольного руху у Царстві (Королівстві) Польському може бутивикористаний студентами історичних факультетів при докладнішому вивченні цієїтеми, під час підготовки до семінарських занять і з історії західних іпівденних слов’ян, а також при написанні повідомлень, рефератів та цю тему.
Розділ І. Політичне та економічнеположення Царства Польського
На віденськомуконгресі, скликаному у вересні 1814 р., виникають гострі суперечки міждержавами-переможцями із-за територіальних претензій щодо польських земель, щоприводить до їх переділу згідно з заключним актом Віденьского конгресу,підписаним 9 червня 1815 р. більша частина Варшавського герцогства відходила доРосії під назвою Королівства Польського [2.1.; 213.] Познанський і Бидгоськийдепартаменти герцогства, з яких утворювалось Познанське велике князівство, атакож місто Гданськ, знову дісталися Прусії. Мала Польща (без Кракова) поверталасяАвстрії. Краків з невеличкою округою проголошувався “вільним містом” (Краківськоюреспублікою) і мав перебувати під контролем трьох держав. Черговий поділпольських земель укотре порушував економічну й політичну єдність країни, атакож створював специфічні умови для розвитку різних її частин [3.2.; 298.]
КоролівствоПольське було створене на Віденському конгресі, тому в літературі його часомназивають “конгресовим”. [3.12.; 49.] Воно значною мірою було витворомпольських аристократів, які після поразки Наполеона змінили орієнтацію наросійського царя. Олександр І вміло підігрував устремлінням польськихаристократів, обіцяючи утворити підстави Польської держави згідно з прагненнямиі звичаями шляхти. На конгресі у Відні дорадником Олександра І був князь АдамЄжи Чарторийський; [Додаток №4] він же розробив засади устрою королівства, щобули покладені в основу його Конституції. [Додаток №5] Текст КонституціїКоролівства Польського Олександр І підписав ще під час роботи конгресу, алеобнародували її лише в грудні 1815 р., коли імператор прибув до Варшави.
Конституція 1815 р.,що за зразками мала конституцію Варшавського Князівства, зв’язувало КоролівствоПольське з імперією особою короля, який міг бути лише російський імператор з династіїРоманових. Королівство мало власні уряд, сейм, військо, офіційну польську мову.[3.4] Громадянам гарантувалась особиста свобода, свобода друку, пересування,недоторканність власності. Стаття 29-та проголошувала, що адміністративні тавійськові посади можуть займати тільки поляки. Польський король (він жеросійський імператор) зберігав за собою усю повноту виконавчої влади,законодавчої ініціативи і право вето сеймових рішень. Він призначав намісника,міністрів, сенаторів і вищих урядників (голів воєводств). Виконавчу владуздійснював уряд — Адміністративна рада, яка складалася з намісника, п’ятиміністрів та інших осіб, призначених королем. Замість міністрів діяли комісії: релігійнихвизнань і публічної освіти, юстиції, внутрішніх справ і поліції, війни,прибутків і фінансів. Комісії очолювалися міністрами. Територія Королівстваподілялася на вісім воєводств, і за своїми розмірами й кількістю населенняпосідала перше місце серед інших польських земель. Конституція давала дозвіл настворення польського війська. Адміністративні й судові справи мали проводитисьпольською мовою. [3.18.; 346.] Законодавча влада належала двопалатному сейму,який приймав закони, бюджет і оцінював діяльність міністрів. Нижня палата — Польська ізба — складалася з 77 послів від шляхетських сеймиків і 51 посла,обраного гмінними зборами. Виборче право обмежувалося майновим і освітнімцензом.
Сенат складався зсенаторів, що призначалися з числа польських аристократів і вищих чиновників. Вищита середні посади у адміністрації та уряді могли посідати тількишляхтичі-землевласники. Уже це демонструвало прагнення зберегтистаново-шляхтетські привілеї у створеній державі. [3.7.; 284.]
Конституціяформально запроваджувала автономію королівства, державний устрій, політичнісвободи, яких не існувало в абсолютській Росії. Тільки зовнішньополітичнадіяльність передавалася у руки царського уряду. Декларовані автономія іполітичні свободи королівства яскраво суперечили самодержавній практиціуправління. І рано чи пізно повинні були призвести до конфлікту між царськимурядом та польським суспільством. Це стало очевидним вже в перші роки існуваннякоролівства, коли реальна влада опинилася в руках осіб, не передбаченихконституцією. Командувача польської армії — брата царя, великого князяКонстянтина Павловича і державного секретаря Миколи Новосільцева.
Разом з ними,більшість польських аристократів вітала утворення королівства, сподівалася нареалізацію обіцянок Олександра І щодо приєднання до нього литовсько-українськихземель колишньої Речі Посполітої. Але вже перші призначення на посади охолодилиголови прихільників співробітництва з царем. Всупереч сподіванням намісникомбуло призначено не князя А. Чарторийського, а слабовольного кар’єриста генералаЮзефа Зайончека (1752 — 1826). [3.4.; 216] В минулому депутата Великого сейму,учасника повстання 1794 р., а на останньому його етапі — навіть заступника Т. Костюшка.Генерал Ю. Зайончек улаштовував і Варшаву і Петербург, оскільки був польськимпатріотом і водночас не виявляв особливої ворожості до Росії і всьогоросійського. [3.18.; 347.]
КоролівствоПольське займало територію майже 129 тис. кв.км. з населенням 3,2 млн. осіб (у1827 р. — 4,1 млн) з яких поляки становили 75%, євреї — 10%, литовці — 5%,русини-українці — 2,5%. [Додаток №1.] Переважна більшість людності жила зарахунок селянської праці. Тим часом зруйновані війнами і обтяжені боргамидворянські маєтки занепали.
Втрата національноїнезалежності і поділ польських земель між сусідніми державами порушилиекономічну єдність Польщі, затримали розвиток нових буржуазних відносин. Політичнізрушення в економіці польських земель відбувалися після 1815 р, коли наставтривалий мирний період у розвитку Європи. В надрах старого феодального ладупоступово, але неухильно пробивали собі дорогу нові буржуазні відносини. Ценасамперед стосується саме Королівства Польського, яке за розмірами території ікількістю населення посідало перше місце серед інших польських земель ікористувалося порівняно широкою автономією. [3.3.; 127]
КоролівствоПольське було переважно аграрною країною. Поміщицьке господарство було майжебезроздільне, землю обробляли лічно вільні крестьяні-барщинники. Поміщицькеземлеволодіння після наполеоновських війн, упадка хлібної торгівлі танатуральних повинностей було сильно розорено, дворянство оповите боргом [3.9.; 507]
Ситуація всільському господарстві була цілком складною. Експорт сільськогосподарськихпродуктів зменшився через перебування портів у руках Прусії і запровадженняАнглією високих ввізних мит. Ціни на продукти до 1824 р. постійно знижувалися. Відсталаагротехніка не давала змоги отримувати високі врожаї. За ініціативою міністрафінансів Ф.К. Друзького-Любецького у 1825 р. було засноване Земельне кредитнетовариство, яке почало надавати кредити землевласникам для перебудовигосподарства на засадах інтенсифікації. Вони відмовлялися від посівів зернових,перебудовуючи господарства на вирощування картоплі, що знаходила попит настворюваних горілчаних підприємствах. Іншою прибутковою справою сталавідгодівля овець. Протягом 20 років їх поголів’я зросло з 900 тис. до 2,5 млн. Вовнайшла у текстильну промисловість. Наслідком цього стало захоплення шляхтоюгромадських пасовищ. Поміщики зганяли селян з землі, а звільнені ділянкивикористовували під пасовище. Це значно збільшило кількість безземельних селян.[3.10.; 551.] Біля 40% селян Королівства Польського були повністюбезземельними, й значна частина залишилася на ніщенських наділах. Становищеселян було настільки тяжким, що у ряді міст відбувалися селянські виступи, булимасові випадки відмов від використання барщини. Але це були стихійнонеорганізовані виступи, які швидко придушувалися поміщиками з допомогою влади.
Конституція 1815 р.зберегла особисту свободу селян, але залишила їх в економічній (від 1818 р) адміністративнійзалежності від землевласників. Не зменшувалися повинності селян на користьпана, включно з панщиною. Селяни на державних землях, яки становили четвертучастину ареолу королівства, постійно скаржилися на грошові чинши. Однак скаргизалишалися без відповіді і викликали серед селян невдоволення існуючимипорядками. Від 1821 р. міністр фінансів князь Ф.К. Друцький-Любецький почавпроводити активну державну політику з метою оздоровлення господарства. Вінробив наголос на створення і розвиток промислового виробництва, яке б дозволялозрівноважити витрати бюджету від спаду експорту сільськогосподарської продукції.Свою діяльність міністр розпочав з оздоровлення фінансової системи інагромадження інвестиційних засобів. Сувора податкова політика, збільшення цінна монопольні товари (сіль, горілка, тютюн) дала йому змогу майже вдвічізбільшити наповнення бюджету (з 48 до 50 млн. золотих). Нагромадженні кошти вінвикористав для підтримки великого землеволодіння (фільварків), а такожрозбудови промисловості. Міністр опрацював стратегію швидкої індустріалізації,яка спиралася на відкриття безмежного російського ринку для польськихпромислових виробів.
У 1822 р. за ініціативоюДруцького-Любицького була укладена митна угода з імперією, яка сприяла вивозупольських товарів до Росії. У 1828 р. на державні кошти був заснований БанкПольський, який надавав кредити для створення державних і приватних фабрик,розвитку торгівлі. Така політика сприяла швидкому розвитку промисловості. У1816 були ліквідовані масові обмеження, створені сприятливі умови лдяпідприємницької ініціативи. [3.7.; 285.]
У 20-ті роки ХІХст. в Королівстві зростало велике мануфактурне виробництво, передусім суконне (Каліськей Мазовецьке воєводства), гірничодобувна промисловість і металургія (околиціКельце і Домбровський басейн), помітно роширилося текстильне виробництво (передмістяВаршави, Лодзь), яке фінансувалося приватними підприємцями. У районі Александрувасформувався Лодзинський промисловий округ, що спеціалізувався на виробництвісукна, бавовняних тканин. [3.10.; 550.] У 1830 р. на текстильних мануфактурахз’явилися перші парові машини. Широко використовувалися механічні верстати.
Вчений і філософ С.Сташіц відкрив поклади вугілля, залізної руди і цинку на кордоні з Пруссією, денезабаром сформувався Домбровський басейн. Тут виникли шахти з видобуткувугілля і руди, майстерні з виплавки заліза, цинку тощо. Між Кєльцами іСандомиром розбудовували Старопольський промисловий округ. Усі ці виробництвастворювалися урядом королівства, який за десять років вклав у їх розвитокблизько 20 млн. злотих.
Успіхипромисловості на польських землях, що перебували у складі Росії, визначалисянасамперед формуванням і зростанням місткості внутрішнього ринку. Важливезначення, крім того, мали і великі ринки Російської імперії, куди було відкритоширокий доступ для промислових товарів з Королівства Польського. [3.3.; 127.]
З кінця 30-х уважливий центр промисловості перетворилася Варшава. Тут було кілька текстильнихмануфактур, фабрики з виробництва парових двигунів. Населення столиці в 1830 р.зросло з 80 до 140 тис. Швидко збільшувалися міста, де виникали мануфактури: Лодзьперетворився з маленького села у 5-тисячне містечко, Люблін мав 13 тис. населення,Каліш — 12 тис., Плоцк — 9 тис. Наслідком промислового розвитку був початокформування нових соціальних верств — буржуазії і робітників. [3.7.; 286.]
Нова буржуазіядобувала капітали шляхом оренди державних підприємств, викупу монопольнихзборів і різноманітних податків. Більшість нових буржуа були німецького абоєвропейського походження. Аристократія і шляхта з погордою ставилася допідприємництва. Робітництво формувалося повільно переважно з місцевих іприбулих ремісників. У гірництві, на металургії поступово склалися кадрифахових робітників, які походили з безземельних селян. Загальна кількістьробітників мануфактури і підприємств не перевищувала 60 тис. осіб. При цьому утекстильній промисловості були зайняті, крім поляків, німці та євреї. Повсюднимявищем, а не тільки в текстильній промисловості, була праця жінок і дітей. Умовипраці були ненормовані: робочий день тривав 12-16 годин. Мали місце розрізненістихійні виступи робітників мануфактур проти майстрів, які стежили задисципліною та якістю праці. [3.7.; 286.]
З кінця 30-х — напочатку 40-х років на польських землях починається застосування парових машин,тобто здійснюється поступовий перехід від мануфактурного до фабричноговиробництва. В 1839 р. розпочалося будівництво Варшавсько-Віденської залізниці.Розпочалося пароплавство на Віслі. Піднесення промислового виробництва сприялозростанню міст і чисельності міського населення.
Особливепіклування про розвиток початкових і середніх шкіл у цей період виявила Урядовакомісія народної освіти, очолювана членом патріотичної партії Великого сейму,великим знавцем мистецтва і меценатом Станіславом Костюшкою Потоцьким. Завдякийому в 1820 р. в Королівстві створено понад 1200 початкових шкіл.1816 р. уВаршаві було засновано університет, ще через кілька років відкриласьконсерваторія, Політехнічний і Агрономічний інститути. Усі охочі мали доступ довеликих книжкових зібрань варшавського Товариства друзів науки, Плоцькогонаукового товариства. [3.18.; 348.] Ліберальні кроки в галузі освіти викликалиопір консервативно-клерікальних кіл королівства, які змусили Олександра Іусунути Потоцького з посади міністра освіти. На його місце призначиликонсерватора С. Грабовського, якого поза очі називали “міністром затемнення”. Вінзагальмував розвиток сільського шкільництва, підвищив платню за навчання угімназіях, запровадив суворий контроль за учнями.
У політичномурозвитку королівства незабаром з’явилися проблеми. В 1818 р. було проведеновибори до сейму, у березні 1818 Олександр І відкрив перше його засідання. Наньому з критикою діяльності уряду виступили посли від Каліського воєводства,які утворили ліберальну опозицію. Лідерами її були брати Бонавентура і ВінцетійНемойовські. Вони вказали на порушення Конституції 1815 р., яких припустивсяуряд у своїй діяльності. Після цього В. Немойковський видав власним коштом своюпромову в сеймі, оскільки в урядовому виданні критичні моменти були випущені. Цейфакт набув розголосу і послужив приводом для запровадження у травні 1819 р. цензуриусіх друкованих видань, а також розбудови таємної поліції, яка повинна буластежити за настроями поляків. Опозиція добре підготувалася до другого засіданнясейму у 1820 р., на якому посилила критику неконституційних дій уряду. Слідомза опозицією сейм відкинув усі урядові проекти законів. Олександр І неприховував свого роздратування діями опозиції і дозволив своєму братуКостянтину не рахуватися з конституцією в боротьбі з опозицією. Наступнезасідання сейму відбулося лише в 1825 р. На нього не були допущені братиНемойовські. Цар також дописав до конституції новий пункт, який скасуваввідкритий характер засідань сейму. [3.7.; 287.]
Костянтин Павловичкомандував польською армією, в якій служили офіцери-поляки, що пройшлинаполеонівську школу. Він запровадив в армії муштру і палочну дисципліну, атакож тілесні покарання солдат і офіцерів. Комісія (міністерство) війни буланим перетворена в орган, незалежний від уряду і намісника. Для викриття змов вармії великий князь розбудував таємну поліцію.
Порушення Конституціїформували неприхильну до режиму суспільну думку. Особливо опозиційно буланалаштовано шляхтство і студенство. Дії царату в Королівстві Польському,переслідування патріотів, чисельні порушення Конституції 1815 р. посилювалиопозиційні настрої серед поляків. Виникають різноманітні таємні організаціїспочатку просвітницькі, а потім революційні; розпочинається Листопадовеповстання (1830-1831 р. р). Але царат жорстоко розправився з учасникамиповстання і населенням. Царат залишає в руках великих землевласників маєтки івладу над кріпосним селянством, зберігає станові привілеї (звільнення відподатків, служби в армії, участь у шляхтенських зборах).
ПісляЛистопадового повстання Королівство Польське залишилося аграрним краєм в якомубільшість земель належало великим землевласникам — поміщикам. В умовах суворогополіційно-бюрократичного режиму польські землевласники мали можливістьспрямовувати свої зусилля на модернізацію сільського виробництва. [3.7.; 320.] Позитивнізміни відбувалися повільно, шляхом розширення фільворків за рахунок виселенняселян. Ареал землі, що перебував у селянському користуванні, від початку ХІХ ст.до 1846 р. зменшився майже на 1 млн. Тільки незначна частина землевласниківпереводила селян на гратовий чинш, основна ж маса використовувала панщиннупрацю. [3.13.; 508.]
Селяни наділіперебували в залежності від пана, сплачували податки, відбували панщину івиконували чисельні інші повинності. Але селянські заворушення змусилиросійське самодержавство вдатися до кроків з метою заспокоювання селянства, азаодно й протиставлення йому шляхти.
У червні 1846 р. царМикола І підписав указ про повинності в Королівстві Польському. Указ заборонявзгін селян із землі за умови виконання ними повинностей, а також запровадженнянових повинностей селян. [3.12.; 51.] Указ вводить інвентарні табелі длязанесення до них круга і розмірів повинностей селян. Поміщики не мали правовимагати виконання сільських повинностей більш ніж занесених у табеля. Та такяк складали табеля поміщики, то вони фактично мали широченні можливості дляюридичного закріплення свого свавілля над селянами. Так указом 1846 р заборонявсязгін лише тих селян, які мали більш ніж 3 морги землі, а згін більшості селянне тільки не припинився, але ще більше посилився. На початок повстання 1863 р. безземельнихбуло 40% від земельної кількості селян. Приблизно стільки ж було малоземельних.Вони були основним джерелом найманої праці. [3.9.; 514.] Таким чином, основнийустрій феодальної системи був вже підірваний. Але барщинські відношення продовжувалище залишатися в сільському господарстві і це було головною перешкодоюподальшого розвитку економіки держави.
Російська владакоролівства намагалася продовжувати програму індустріалізації, розпочату Ф.К. Друзьким-Любським.У 1833 р розвиток гірництва і металургії взяв під свій контроль Банк Польський.За допомогою нових інвестицій було побудовано нові металургійні підприємства,засновані на сучасних технологіях. Однак через махінації прибутки з цихпідприємств йшли орендарям. Розвиток промисловості стримувався малопродуктивноюпрацею панщинних селян з державних володінь. У 40-х роках криза охопила важкупромисловість у зв’язку з недорозвиненістю внутрішнього ринку. Натомістьуспішно розвивалося гірництво і металургія, чому сприяла Кримська війна 1853-1856рр. Видобуток вугілля у 1855-1864 рр. зріс з 70 до 225 тис. тон. Швидкорозбудовувалися машинобудування, центром якого була Варшава. Тут діяло кількафабрик з виробництва парових двигунів, устаткування цукроварень ісільськогосподарських машин. Новою галуззю промисловості, яка швидкорозвивалася, було виробництво устаткування для цукроварень. Першу невеликуцукроварню заснували в Гузові 1826 р. Через 20 років в Королівстві налічувалосявже 27 цукроварень, а в 1854 р. — 54. Майже всі цукрові заводи перейшли навикористання парових двигунів. У 40-х роках почалося будівництво залізниць. Першалінія Варшава — Відень була відкрита 1848 р. Тоді ж у Варшаві була заснованаСпілка парового судноплавства. [3.3.; 128.]
Відразу післяповстання 1830-1831 рр. царський уряд запровадив високі мита на експортованітовари і вироби з королівства до Росії. Найбільших втрат зазнали виробникисукна. Це призвело до швидкого перенесення значної кількості ткацьких вестатівдо Білостоцького округа, який відносився до Росії. У короткий термін виникаєновий Білостоцький текстильний округ. Ладзинсьі ткачі перебудувалися навиробництво більш дешевої бавовняної тканини. Ситуація поліпшилася, коли 1851 р.митний бар’єр між королівством і Росією було скасовано і текстильні виробиширокою рікою потекли на російський ринок. Ця подія збіглась з іншою: 1854 р. натекстильних фабриках Гейєра і Шайблєра в Лодзі вперше було зіпсовано механічніверстати. Вартість виробленої продукції за п’ять років зросла в тричі. [3.7.; 321.]
До середини ХІХ ст.текстильні підприємства королівства виробляли значно більше тканини, ніж усіінші землі колишньої Речі Посполітої. Чисельність робітників у промисловостіКоролівства збільшилася з 46 тис. у 1854 р. і при цьому провідною галуззю промисловостізалишилася текстильна. Проте значне місце відводилося і ремеслу, в якому булозайнято у 1860 р.90 тис. осіб. [3.14.; 322.]
З розвиткомпроцесів індустріалізації зросла роль міста. На середину століття у понад 400містах королівства проживало 24% населення. Проте абсолютна більшість міст немала більше 5 тис. мешканців. З більших міст Варшава мала понад 200 тис. населення.Лодзь — 30 тис. Вони були центром політичного, інтелектуального і культурногожиття. [3.7.; 322.]
Отже, кінець XVIII- 60-і р. ХІХ ст. — важливий період в історії Королівства Польського. В цей чассталися значні зрушення в економічних та політичних відносинах. Поряд ізвідсутністю власної державності польський народ значною мірою зміг зберегтинаціональну єдність. Королівству Польському, яке входило в склад Росії вдалосядістати на підставі відносно ліберальної конституції 1815 р. автономію, а йогонаселення — -деякі демократичні свободи. Польща мала свій виборний сейм, власнуармію і власний уряд на чолі з царським намісником. Але не зважаючи на це в КоролівствіПольському почали поступово поширюватися самодержавно-кріпосницькі порядкиРосії. В надрах старого феодального ладу поступово, але неухильно пробивалисобі дорогу рові буржуазні відносини. Але кількість безземельних селян зростала.У масових масштабах зганяли селян із землі, розширювали посіви під технічнікультури і пасовища для овець.
Значно швидше, ніжв сільському господарстві, розвивалися капіталістичні відносини в промисловості.Зростає велике мануфактурне виробництво. Помітно розширюється текстильневиробництво, ремесло. На основі цього піднялися міста. З кінця 30-х — напочатку 40-х років на польських землях починають вже застосовувати паровімашини, тобто здійснюється поступовий перехід від мануфактурного до фабричноговиробництва. Починається будівництво залізниць.
Але підсумовуючиекономічний розвиток ХІХ ст., слід зазначити, що польські землі, де розвитокбуржуазних відносин відбувався порівнянно швидко, загалом відставали відпередових країн Європи.
Спроби поширеннясамодержавно-кріпосницьких порядків з боку правлячих кіл Росії викликалиширокий підйом національно-визвольного руху в Царстві Польському.Розділ ІІ. ПідйомНаціонально-визвольного руху в Царстві Польському
Розділена іпоневолена Польща протягом більш як півстоліття (з кінця XVIII і до середини60-х років ХІХ ст) була охоплена революційними настроями і великиминаціональними повстаннями. Головною вимогою польського визвольного руху буловідродження незалежності Польщі і об’єднання її розрізнених частин. Цей рух мавзагально-національний характер, хоч і не всі верстви польського суспільствабрали в ньому однакову участь. Особливість польського національно-визвольногоруху полягала в тому, що основною рушійною силою, а водночас і його керівникомбула шляхта, а не буржуазія. В той час польська шляхта складалася зпредставників як панівних кіл, так і народних низів. Через це склад учасників інавіть керівників визвольного руху позначався неоднорідністю. [3.18.; 350.]
Виношуючи планиборотьби за незалежність Польщі, більшість шляхетських революціонерів не малинаміру здійснювати будь-які соціальні перетворення. Тому їхні вимоги не сягалидалі відновлення конституції.3 травня 1791 р. Вперто добивалися відродженняПольщі в кордонах 1772 р. Тим самим звужували соціальну основу польськоговизвольного руху.
У своєму розвиткунаціонально-визвольна боротьба польського народу пройшла два етапи. Першийприпадає на кінець XVIII і першу третину ХІХ ст. На цьому етапі визвольний рухмав суто шляхетський характер. На другому етапі, що тривав протягом другоїтретини ХІХ ст., відбувається повне полівіння позицій значної частини шляхти,дедалі більше зростає участь народних мас у визвольній боротьбі. На цій основіпоряд з традиційними шляхетськими вимогами визріває і нова програма руху — програма буржуазних перетворень у Польщі.
Центром польськогонаціонально-визвольного руху після Віденського конгресу стало КоролівствоПольське. Дії царату у Королівстві, переслідування патріотів, чисельніпорушення Конституції 1815 р. посилювали опозиційні настрої серед поляків. [3.12.;50.] 1830 рік був позначений господарськими труднощами: неврожай призвів дозростання цін на продукти, зменшення експорту сукна від’ємно позначилося набюджет Королівства Польського. Невдоволення міської бідноти посилювалосявідкриттям зловживань кількох чиновників міської адміністрації Варшави. [3.7.; 290-291.]Всупереч конституції на Королівство Польське почали поступово поширюватисясамодержавно-кріпосницькі порядки царської Росії.
Все це зумовилопояву опозиційних настроїв, особливо серед шляхетської молоді. Поміж польськихстудентів Варшави, Вільно, Берлина виникають таємні організації. Їх метою булопоширення ліберальних ідей і створення незалежної об’єднаної Польської держави;виховання молодого покоління поляків у дусі відданості батьківщині, служіннясправі поступу Польщі і підготовки до майбутньої боротьби за незалежність. Ціідеали члени таємного товариства Філоманів поширювали серед членівнапівлегальних студенських організацій Союзу Друзів, Союзу Об’єднанняФіларетів, Наукової спілки, Товариства Філадельфів та інших. Через деякий часТовариство Філоманів перетворилося у таємничий Патріотичний союз, який мавчітко окреслені політичні цілі: підготовка організаційних підстав майбутньоговизвольного повстання для відбудови Польської держави в кордонах 1772 р.,проведення земельної реформи і надання землі селянам.
У 1819 р. студентиВаршавського університету заснували нову таємну організацію під назвою Союзвільних поляків, яка також накреслила політичні цілі діяльності: здобуттянезалежності Польщі в ході європейської революції і повалення “тиранії тадеспотизму". Керівники союзу Віктор Гельтман, Тадеуш Кремповецький,Моуріци Моїноуський були прихильниками революційних методів. Свою організаціювони побудували за зразком масонських лож, створюючи серед гімназійної молодігуртки (“кулка”) под декілька осіб.
Одночасно зістуденськими організаціями виникають таємні організації серед офіцерівпольської армії. Ініціатором їх створення був майор Валеріан Лукасінський (1786-1868 р. р). В 1819 він заснував у Варшаві таємне товариство “Національнемасонство" [3.3.; 129.], яке об’єднало близько 200 патріотичноналаштованих офіцерів і шляхти. Члени ложі ставили перед собою завдання“підтримувати національність” і об’єднати поділені землі колишньої РечіПосполитої. В 1821 р. Лукасінський після розпуску “Національного масонства"заснував “Патріотичне товариство", члени якого також ставили собі за метувідновити польську державу на основі конституції 3 травня 1791 р., не зачіпаючипри цьому основ феодального ладу. [3.8.; 535.]
У 1822 р. почалисямасові репресії проти таємних організацій. Більшість з них була розгромлена. Групукерівників “Патріотичного товариства” на чолі з В. Лукасінським булозаарештовано. Але в 1833 р. “Патріотичне товариство” відновило свою діяльністьі під керівництвом С. Кшижановського приступило до підготовки повстання. В1824-1825 рр. його представники вступили в переговори з Південним товариствомдекабристів. [3.9.; 509.] На переговорах у Києві на початку 1824 р. міжпредставниками Патріотичного Товариства і Південного Товариства було досягнутодомовленості про взаємодію поляків і росіян під час повстання проти царя: полякиповинні були силою нейтралізувати спроби великого князя Костянтина Павловичаприйти на допомогу Петербургу. У ході подальших переговорів виявилися значнірозбіжності сторін. Поляки за взірець устрою брали Конституцію 3 травня 1791 р.;росіяни йшли далі, висовуючи вимогу демократичної республіки. Для польськоїсторони принциповим залишалася справа кордонів 1772 р.; російські декабристивизнавали право поляків на незалежність, але заперечували проти включення доскладу Польщі земель України, Білорусі і Литви. Розбіжності, що виникали підчас переговорів, породили взаємну недовіру і вичікування. [3.7.; 289.]
Між тим наприкінці1825 р. раптом помер Олександр І. Російські змовники вирішили скористатисянепевною ситуацією, що виникла у зв’язку зі спадкоємцем престолу. І в грудні1825 р. спробували піднести повстання. Керівники польського “Патріотичноготовариства” не були готові підтримати виступ декабристів. [3.10.; 551.]
Новий цар Микола І(1796-1855) силою придушив повстання і розпочав слідство в справі змовників. Уході слідчі вийшли на діяльність Патріотичного товариства і більшість йогочленів (126 осіб) заарештували. Спеціальна слідча комісія, очолена С. Займовським,звинуватила членів Патріотичного товариства у державній зраді. Таким чином іросійська і польська революційні організації були розгромлені. Намісник царя вКоролівстві Польському Костянтин посилив наступ на права польського населення.[3.3.; 130.]
Дії царату вКоролівстві Польському, переслідування патріотів, чисельні порушенняКонституції 1815 р. посилювали опозиційні настрої серед поляків. Микола І робивкроки, щоб зблизитися з польською аристократією. У травні 1829 р. він прибув доВаршави і тут коронувався польською короною, а потім оголосив про скликаннянаступного року 4-ї сесії сейму. Проте сейм, що зібрався у травні 1830 р.,виявив ще більшу опозиційність до царату, ніж попередні. Сеймові косме піддалигострій критиці податкову систему, порушення Конституції. Розгніваний цардостроково закрив сесію. [3.7.; 290.]
Патріотичнінастрої, що охопили нове покоління шляхетської і міщанської молоді спричиниливідновлення таємних організацій. Ініціативу підготовки повстання взяла на себенова таємна організація, заснована поручиком В. Висоцьким наприкінці 1828 р. вшколі підхорунжих піхоти, розташованої неподалік від Варшави. Керівникиорганізації встановили контакт з іншими польськими таємними товариствами. [3.18.;351.]
Змовникиненавиділи царя за порушення Конституції, поривалися до активної боротьби назахист свободи Польщі. Однак від цієї ідеї довелося відмовитися. Організуючисоюз, його члени склали присягу: не видавати своїх товаришів навіть підтортурами, присвятити усі сили, а якщо треба, то й життя захисту конституційнихправ Польщі, обережно розширювати союз, “не приймаючи, ані пияків, ані шулерів,ані осіб скандального характеру”. [3.7.; 290.] Незалежно від Союзу В. Висоцького,у Варшаві гуртувалися молоді літератори і студенти, які також поривалися доактивних дій.
Поштовхомзбройного виступу стали французька і бельгійська революції 1830 р. Водночаспоширилися чутки про те, що Микола І проводив активні переговори з Австрією іПрусією, закликаючи їх до “хрестового походу” проти бельгійців. Хоча переговорине принесли успіху російському монарху, польська громадська думка буластривожена перспективами участі поляків у воєнній інтервенції. [3.14.; 229.] Затаких умов активізувалася діяльність змовників Союзу Підхорунжих В. Висоцького,які почали агітацію за повстання проти царату серед військових частинстоличного гарнізону, ремісників. В. Висоцький звернувся до відомих польськихаристократів з пропозицією очолити повстання, яке б дозволило усунутиненависних царських чиновників і проголосити об’єднання польських земель. Але А.Чорторийський і генерал Юзеф Хлопіцький відкинули думку про повстання. Ідеюзмовників підтримав лише впливний серед молоді посол сейму і знаний історикЙоахим Лелевель (1796 — 1861). Змовники не мали програми дій, вони вважали, щодостатньо передати владу у Варшаві в руки уряду королівства, який зможе неюналежним чином розпорядитися.
Події булиприскорені внаслідок викриття поліцією таємної студенської організації. Почалисьарешти; у пресі було оголошено про майбутню мобілізацію до польської армії. Радикальнідіячі Союзу Підхорунджих переконали В. Висоцького, що настав сприятливий моментдля збройного виступу у Варшаві. [3.7.; 291.] Швидко опрацьований планповстання передбачав захоплення великого князя Костянтина Павловича іодночасний напад на казарми російських військ у столиці. У вечері 29 листопада1830 р. вибухнуло листопадове повстання. [3.8.; 31.] Озброєні повстанці підпроводом діячів відродженого Патріотичного товариства Л. Набеляка і С. Гощинськогонапали на Бельведер — резиденцію царського намісника у Варшаві — великого князяКостянтина. Водночас група учасників таємного товариства в Школі підхорунжих,очолювана В. Висоцьким, зробила спробу захопити розташовані неподалік казармиросійського війська. [Додаток № 6]
Напад на Бельведерне мав особливого значення, оскільки намісник утік у район зосередженняросійської армії. Польські генерали відхилили прохання ініціаторів виступуочолити повстання. Однак виступ активно підтримали робітники і ремісникиВаршави, які досить легко оволоділи Арсеналом.30 листопада польська столицяопинилася в руках повстанців. Російські війська покинули Варшаву, й черездеякий час і всю територію Королівства Польського.
Відразуактивізувалося помірковане крило прихильників повстання, яке було готовезадовольнитися обіцянками російського уряду дотримуватись КонституціїКоролівства Польського. Воно розпочало переговори з намісниками, але припинило їхпід тиском відродження Патріотичного товариства. За сприяння вищих кілпольського суспільства був створений Тимчасовий уряд на чолі з А. Чарторийським,який гадав, що національне повстання не дасть Польщі незалежність. Але, як синПольщі, він не відмовився від батьківщини. “Буду собирать по зернышку, — казавкнязь, — … чтобы создать насколько возможно, мощь Польши. ” [3.4.; 217.] Післяповстання 1830 р. Чарторийський поїхав до Парижу, де він поклав початоккультурно-просвітницької, політичної і іншим організаціям в еміграції, центромяких став “Отель Ламбер".
З 5 грудня диктаторомповстання в Королівстві проголосили командувача польською армією,наполеонівського генерала Ю. Хлопицького. Він направив до Миколи І делегатів,сподіваючись, що цар погодиться задовольнити найважливіші для поляків вимоги: розширенняКоролівства за рахунок приєднання Литви, Волині й Поділля, а такожобов’язкового дотримання Конституції. Однак Микола І зажадав беззастережноїкапітуляції. 8 січня 1831 р. Ю. Хлопицький склав з себе диктаторські повноваження.25січня Патріотичне товариство організувало у Варшаві вселюдну маніфестацію назнак ушанування пам’яті страчених декабристів. Того ж дня сейм, скликанийТимчасовим урядом, позбавив Миколу І польського престолу. [3.8.; 536.] Вдокументі говорилося: “Польська нація — є незалежною і має право віддатипольську корону тому, кого визнає гідним її і від кого може сподіватися, що вінсвято і безумовно дотримуватиметься віри і свобод, яким прагне…". [3.8.; 336.]Таким чином, усі мости для відступу було спалено, і польські політичні силибули втягнуті в конфлікт з російським царатом.
У відповідь надетронізацію царя на початку лютого російські війська вступили на територіюКоролівства Польського. Проти них вирушила польська армія, поповненадобровольцями. Перша битва між російськими військами і повстанцями відбулася 14лютого 1831 р. під Сточком і закінчилась перемогою польських військ. Угенеральній битві під Гржовим 25 лютого явної перемоги не здобула жодна ізсторін. [3.8.; 336.]
Повстання охопило йземлі, що безпосередньо входили до складу Росії. Для боротьби з повстанцями уЛитві, Білорусії та Україні царський уряд використовував десятки тисячросійських солдат. Польські партизани нападали на невеликі загони противника,руйнували мости, дезорганізовували рух транспорту. Повстанцям КоролівстваПольського надавали всебічну допомогу співвітчизники з територій, підвладнихПрусії та Австрії. [2.3.; 844.] Вирядженні в Литву на допомогу повстанцямзагони регулярної армії, якими командували генерали Д. Хлаповський і А. Гелгуд,були змушені відійти за пруський кордон. З кінця травня повстанці зазнавалипоразки майже повсюдно. Найбільшою невдачею польських військ і їхньогокомандувача, генерала Я. Скшиндецького, стала битва під Остроянкою 26 травня1831 р.
Скориставшися підтримкоюПрусії, яка активно сприяла придушенню повстання, російські війська підкомандуванням генерала-фельдмаршала І. Паскевича форсували Віслу в районіТоруня і з північного заходу наблизилися до Варшави. Організувати належний опірцарським військам заважали консервативні і угодовські сили. Народні виступи встолиці 29 червня і 15 серпня призвели тільки до самосудів, однак не справилиістотного впливу на співвідношення сил. Новий уряд під проводом генерала Я. Кружковецького,вважаючи, що подальший опір не має сенсу, відмовився озброїти варшав’ян. [2.2.;395.] Коли 6 вересня війська Ласкевича штурмом оволоділи предмістям столиці — Волею, польське військо покинуло місто й відступило до Модліна.8 вересняросійська армія захопила Варшаву, а 5 жовтня головнокомандувач польською армієюразом з 20 тис. вояків перетнув пруський кордон. Того ж місяця капітулювалиостанні вогнища опору — Модлін і Замостя. [3.18.; 353.] Повстання булопридушено.
Польське повстання1830-1831 рр. нічого не змінило у внутрішньому становищі народу, було по сутіконсервативною революцією. Проте повстання стало важливим етапом боротьбипольського народу за національну незалежність. Воно мало також великеміжнародне значення, оскільки підривало реакційний Священний Союз, сприялорозвитку революційного руху в багатьох країнах Європи. [3.14.; 230.]
В цьому повстаннібрали участь найвидатніші поляки ХІХ ст. Одним із найдостойніших у боротьбіпольського народу за незалежність, офіцер у Листопадовім повстанні, співецьусього повстання, видатний поет польського романтизму був Віценти Поль. Він маввеликі заслуги у повстанні, за участь в якому одержав найвищу військовувідзнаку — Хрест Військової Доблесті. Також він перед атакою полякамизахопленого росіянами Вільна, був керівником розвідки, із завданням якоївпорався дуже добре. Крім того, він врятував понад сто возів із пораненимиповстанцями, якби потрапили до рук росіян, були б знищені. Поль бувпредставником керівництва повстання. Після поразки Листопадового повстання вінздобуває славу як поет. Він написав першу збірку повстанських віршів під назвою“Пісні Януша", за яку його похвалив і заохотив до подальшої творчостінайвидатніший польський поет Адам Міцкевич. [3.17.; 156.]
Після поразкиповстання польська військова, політична та інтелектуальна еліта, а також багатойого рядових учасників емігрували на Захід. Нова еміграція за своїм соціальнимскладом була надзвичайно строкатою. Наприкінці 1831 р. Микола оголосивамністію, що дозволяла біженцям повернутися на батьківщину. Однак ця амністіяне поширювалася на політиків, а також жителів областей, що не входили доКоролівства Польського. Еміграція після поразки Листопадового повстання за їїчисельністю і визначну роль у змаганнях за незалежність, у розвитку культури ізміцненні національного духу дістала назву Великої еміграції. [3.18.; 353.]
Еміграція чинилавплив на польські землі, організовувала таємні осередки, розробляла планиздобуття незалежності Польщі. Упродовж двох наступних десятиріч більшістьпольських емігрантів надавали перевагу політичній діяльності.
Становищеемігрантів залишалося складним незважаючи на прихильність урядів Франції,Англії і Бельгії. Матеріальна допомога дозволяла лише не померти з голоду. Самев еміграції розпочалася тривала дискусія щодо причин поразки повстання і майбутньоїдолі Польщі. Поширеною стала думка про те, що еміграція зобов’язана продовжитимісію боротьби за державну незалежність Польщі. Один з перших еміграційнихчасописів писав: “Мовчання краю повинно змінитися голосом еміграції, зусиллямбратів на рідній пригніченій землі повинні відповідати зусилля безпритульних,через відсутність національного уряду повинні постати еміграційні влади".[3.7.; 297.]
Емігрантівоб’єднували любов до вітчизни і туга за нею, але розділяли погляди на минуле імайбутнє рідної країни, на причини поразки й методи подальшої боротьби засвободу, на характер майбутнього політичного устрою і соціальних перетворень. Урезультаті суперечок виникло кілько угруповань різної політичної спрямованості.
Аристократи,відомі політики і керівники повстання, заможні поміщики й узагалі всіпротивники радикальних соціальних реформ зосереджувалися навколо уже старогокнязя А. Чорторийського та його паризької резиденції під назвою “Готель Ламбер".[3.4.; 217.] У колі прихильників Готелю Ламбер виникла низка різноманітнихорганізацій помічного, освітнього, культурного характеру.1833 р. був створенийтаємний союз Національної єдності, який об’єднав відбірну еліту. Діяли такожЛітературне товариство, Товариство наукової допомоги та інші. Майбутня Польща уявляласяїм як конституційна монархія в кордонах 1772 р., котра гарантувала б рівністьусіх громадян перед законом, а політичні права надавала лише заможним. Вонивважали, що змагання за незалежність поновляться тільки в разі війни західнихкраїн з Росією і поразки царату в ній.
До початку такоївійни слід готувати кадри для майбутнього повстання. Князь та його прибічникиводночас визнавали необхідність розкріпачення селян і наділення їх землею, якувони обробляли.
Демократичнийтабір очолював видатний польський історик і політичний діяч Йоахім Лелевель (1786- 1861). У грудні 1831 р. він створив Польський національний комітет, програмаякого передбачала відродження Польської держави як республіки. [3.10.; 554.] Шляхдо незалежності, на його думку, полягав через повстання в усіх трьох частинахПольщі. Лелевель виступав за скасування кріпацтва й демократичну владу народу. Йогоприхильники підтримували зв’язок з революційними організаціями інших країн, ітому французька поліція розпустила комітет, а самого Лелевеля примусилапокинути Францію. Він оселився у Брюсселі й надалі активної участі у політичнійдіяльності не брав. [3.18.; 354.]
Від середини 30-хроків ХІХ ст. найбільший вплив на еміграцію здобуло Польське демократичнетовариство, що виникло в Парижі у 1832 р. Свою програму молоді демокративиклали в двох маніфестах. У 1832 р. було схвалено перший програмний документПДТ — так званий Малий Маніфест. У ньому багато місця було приділено критиціпольської шляхти, яка своєю егоїстичною політикою щодо селянства спричинилапоразку повстання. Невиразними були вимоги ліквідації станів, наданняповноцінних свобод і прав селянам тощо. Усе це свідчило, що засновникитовариства ще не мали чітких соціально-політичних поглядів. [3.7.; 298.] У грудні1836 р. керівництво ПДТ після тривалих дискусій опублікувало програмнийдокумент, який увійшов в історію під назвою Великий Маніфест. Автором йогопроекту був Віктор Гельтман. У Маніфесті робився наголос на рівності таоднакових правах усіх людей, демократичних засадах суспільного устрою, з якимпов’язувалося майбутнє відродження республіканської Польщі. Силою, що відбудуєПольщу, вважався народ, основну масу якого складало селянство. Передбачувавсябезумовний перехід у власність селян оброблюваної ними землі, надання їм повнихполітичних прав. Такий курс, на думку укладачів, повинен був піднести селян наборотьбу за вільну Польщу. “Для відновлення незалежного буття — зазначалося вМаніфесті, — Польща має у власному лоні величезні сили, які до цього часу щежоден сумлінний і щирий голос не покликав. ” [3.7.; 198.] Гаслом ПДТ стало “Вседля народу, все зі народом". Товариство в роки свого піднесення налічувалопонад 4 тис. членів і проіснувало до 1862 р.
Найрадикальнішіпозиції серед польських еміграційних організацій займала революційно-демократичнаорганізація “Люд польський", що виникла в Англії в 1835 р. під проводом С.Ворцеля і Т. Кремповецького. [3.9.; 510.] Зокрема, пропонувалося здобутинезалежність Польщі шляхом всенародного повстання проти іноземних поневолювачіві шляхти, встановлення “народної республіки", в якій буде ліквідованаприватна власність, а вся земля перейде в руки народу.
Діяльністьпольської еміграції не вичерпувалася підготовкою нового повстання. Важливу рольвідіграв інтелектуально-культурний доробок емігрантів. Всі політичніугрупування емігрантів приділяли велику увагу постійним зв’язкам зіспіввітчизниками в усіх частинах Польщі, прагнучи знайти там підтримку своїмполітичним концепціям. На батьківщину відряджалися емісари, створювалисянадійні канали для регулярного пересилання в Польщу надрукованих за кордономжурналів, книг, брошур і листівок, в яких викладалися нові ідеї і програми. Урозповсюджеднні власних видань на польських теренах найбільших успіхів досяглоПольське демократичне товариство. [3.18.; 355.]
Після придушенняЛистопадівського повстання в Королівстві Польському цар Микола І визнавнедійсною Конституцію 1815 р., скасував сейм і польську армію, автономіюкоролівства. [2.2.; 395.] Замість Конституції 26 лютого 1832 р. було оголошенотак званий Огранічний статут для Королівства Польського, який передбачавзбереження польських установ, але він так і не набув чинності. Насправдітривало цілеспрямоване руйнування автономії Королівства Польського. Уся влада вкоролівстві була зосереджена в руках намісника. При наміснику діяв уряд,Адміністративна рада, що складався з російських чиновників і служивпосередником між намісником і Петербургом. Цивільна адміністрація була обмеженадо мінімуму. У 1833 р. намісник оголосив в королівстві надзвичайний станстроком на 25 років. Спочатку зберігався поділ на воєводства, а 1837 рзапроваджено поділ на губернії.
Царат жорстокорозправлявся з учасниками повстання і населенням. Учасників повстання висилалидо Сибіру, кидали до в’язниць, забирали до армії, відправляли служити в Сибірабо на Кавказ. [3.11.; 853.] Маєтки засуждених за участь у повстанні підлягаликонфіскації. Запроваджувалася сувора цензура на твори видатних польських діячів.
На територіюКоролівства поширилася загальноросійська грошова система мір на ваги. Дрібнушляхту позбавили станових привілеїв, близько 90 тис. польських родин переселиливглиб Росії. Були закриті всі польські вищі школи — варшавський і віленськийуніверситети, кремецький ліцей. Натомість 1834 р. справи шкільної освіти булипередані у відання російського Міністерства освіти й у школах запровадженоросійську мову як окремий предмет. Черз два роки було поширено російськумонетарну систему (рублі та копійки) і російський кримінальний кодекс. Польськамова збереглася у школах і адміністрації. Система реакції і журнального терору,яка діяла в королівстві аж до Кримської війни, отримала в літературі назву“ночі Паскевича" [3.7.; 319.]
Поразка повстанняй наступні репресії не зломили волі польського народу до змагань за національнунезалежність. Від середини 30-х років пожвавішала підпільна політичнадіяльність у Королівстві. Першою невдалою спробою поновити збройну боротьбустала експедиція полковника Ю. Залівського, яку організували прихильники І. Лелевеляв 1833 р. Її учасники пробралися з Галичини на територію Королівства з метоюпідняти партизанське повстання, але через кілька тижнів відмовилися від свогонаміру, оскільки їхні заклики не були підтримані жодним із соціальних прошарківпольського суспільства. У соціально-політичній програмі й тактиці організаторий учасники експедиції Залівського повторювали лозунги повстанців 1830-1831 р.
Протягом 30-х-40-хроків у польських землях існувало чимало таємних організацій. Найбільші середних у Королівстві — “Співдружність польського народу” (1885-1838 рр.), Келецько- Люблінська організація (1840 — 1844 р. р), яку очолював ксьонз Л. Сученний,Організація 1848, тощо.
Хоча в 1843-1844 рр.окремі таємні товариства в Польщі зазнали погрому, боротьба за незалежність неприпинялася. Ті організації, які збереглися або відновили свою діяльність,встановили тісний контакт з польською еміграцією і спільними зусиллямирозпочали підготовку загальнопольського повстання, ініціатором якого булоПольське демократичне товариство. Підготовка повстання велася майже на всіхпольських землях. Проте незадовго до початку виступу пруська та австрійськаполіція провела масові арешти і тим самим зірвала повстання на Познанщині таГаличині. Не переросли у відкрите повстання збройні виступи і в КоролівствіПольському. [3.13.; 31.] Лише в Кракові 20 лютого 1861 р. розпочалося народнеповстання. [3.6.; 31.] Майже одночасно з Краківським повстанням розпочалисястихійні антипоміщицькі виступи селян у Західній Галиччині. Найбільшого розмахуреволюційні події набули в Познанському Великому князівстві.
Отже, центромпольського національно-визвольного руху після Віденського конгресу сталоКоролівство Польське, де всупереч конституції почали поступово поширюватисясамодержавно-кріпосницькі порядки царської Росії. Все це зумовило появуопозиційних настроїв, особливо серед шляхетської молоді. Почали створюватисяспочатку просвітницькі, а пізніше й таємничі революційні організації: “Патріотичнетовариство”,“Співдружність польського народу” (1885 — 1838 р. р), Келецько — Люблінська організація (1840 — 1844 р. р), Організація 1848, тощо. Але крімусіх цих революційних настроїв відбулося Листопадівське повстання 1830 -1831 рр.під проводом діячів відродженого Патріотичного товариства Л. Набеляка і С. Гоцинського,яке тривало десять місяців.
Повстання охопилоземлі, що безпосередньо входили до складу Росії. Воно поставило під загрозуіснування порядків царської Росії. Але повстання було придушено і нічого незмінило у внутрішньому становищі польського народу. Проте незважаючи на це воностало важливим етапом боротьби поляків за національну незалежність. Легендаповстання міцно утвердилась у пам’яті наступних поколінь поляків. Вонавказувала на нерозривність національного життя і державності. Саме післяЛистопадівського повстання розпочалася еміграція, яка за свою чисельністю івизначною роллю у змаганні за незалежність, у розвитку культури й зміцненнінаціонального духу дістала назву Великої еміграції. Тут створювалися новіполітичні програми і плани, формувалися літературні течії і створювалисянаукові розвідки. Еміграція чинила вплив на польські землі, організовувалатаємні осередки, розробляла плани здобуття незалежності Польщі. Хоча в 1843 -1844р.р. окремі таємні товариства в Польщі зазнали погрому, боротьба занезалежність не припинилася.Розділ ІІІ. Січневе повстання 1863-1864рр.
З середини ХІХ ст.в національно-визвольному русі в польських землях розпочався новий етап. Вінмайже збігався з початком тут промислової революції і переходом відмануфактурного до фабричного виробництва. У 1850 р. ліквідовано митні бар’єриміж Королівством і Російською імперією, що забезпечувала швидкий і вигіднийзбут польських промислових товарів, особливо текстильних. Але криза феодальноголаду зумовила потребу корінних соціально-політичних перетворень. Прагненняшироких верств польського населення до поліпшення свого економічного становищаі завоювання демократичних свобод нерозривно пов’язалося з необхідністювідновлення незалежності польської держави. Все це було об’єктивною передмовоюдальшого розвитку національно-визвольного руху. Нове революційне піднесення вКоролівстві Польському, що розпочалося в кінці 50-х — на початку 60-х років,було нерозривно пов’язане з революційним рухом в Росії. Співдружністьпольського народу” (1885 — 1838 р. р), Келецько — Люблінська організація (1840 — 1844 р. р), яку очолював ксьонз Л. Сученний, Організація 1848, тощо. [3.3.; 135.]
Після поразкиРосії в Кримській війні 1853 — 1856 рр., з якою населення польських земельпов’язує певні надії на поліпшення свого становища, в імперії насправдірозпочався період “відлиги". У березні 1855 р. помер цар Микола І, на тронзійшов його наступник Олександр ІІ. Новий імператор зробив кілька прихильнихжертв щодо поляків: скасував воєнний стан в королівстві, оголосив амністіюполітичним в’язням. У травні 1856 р. Олександр ІІ прибув до Варшави, де йоговітала польська аристократія. Однак цар не прийняв “розкритих обіймів".
Він охолодив надіїполяків, відмовившись розширити автономію королівства і співпрацювати з польськоюаристократією; він наголосив, що єдиним шляхом до Польщі є подальше зближення зРосією. Широко відомими стали його слова, звернені до поляків: “Жодних мрій,панове, жодних мрій! ”. [3.7.; 324.]
І все ж ліберальнікроки царя зродили серед частини польської громадськості надії на поступоверозширення автономних прав королівства і пом’якшення становища поляків. Групамолодих інтелігентів, яка сформувалася навколо службовця адміністраціїкоролівства Едварда Юргенса, почала активно пропагувати погляди, щодопроведення земельні реформи, розвиток підприємства, поширення незалежностіПольщі. Учасників групи іронічно називали міліонерами (від лат. “mille” — тисяча; стільки років нібимо необхідно для реалізації програми групи). Але їхніпогляди були підтримані впливчими колами банкірів, підприємців, інтелігенції,які прагнули здобути вплив у політичному житті. Свої надії “міліонери”пов’язували з ліберальними реформами в Росії.
Засад органічноїпраці дотримувався також табір ліберальної шляхти і землевласників, серед нихпровідну роль відігравав А. Заємасський. У 1858 р. він отримав дозвіл настворення Рільничного товариства, яке зайнялося запровадженням нових земельнихстосунків на селі. Вони пропагували засоби піднесення сільського господарства,обговорювали шляхи розв’язання селянського питання.
На початку 60-хроків члени товариства запропонували провести у королівстві земельну реформу інаділити селян землею, але царський уряд зволікав з розглядом цієї пропозиції,посилаючися на необхідність проведення реформ в Росії.
Прихильникомспівпраці з Росією виступав в королівстві маркграф А. Вельопольский, який шукавпорозуміння з російським самодержством, вважаючи, що ідеї панславізму єдостатньою запорукою для відбудови в майбутньому автономії Королівства Польського.
Певналібералізація суспільно-політичного життя в Росії після Кримської війниактивізувала радикальні кола інтелігенції, яка вимагала не тільки земельноїреформи, а й усунення самодержства на встановлення конституційних порядків. Російськірадикальні демократи на зламі 50 — 60-х років плекали плани повалення царату здопомогою селянського повстання. Російські ліберали і демократи з симпатієюставилися до поляків, пропонували їм співробітництво в справі поваленнясамодержавства. Російський політичний емігрант Олександр Герцен (1812 — 1870) почаввидавати у Лондоні часопис “Колокол” на сторінках якого пропагував ідеїросійсько-польського революційного союзу в ім’я повалення російськогоабсолютизму. [3.7.; 324.]
Польські таємніорганізації в Росії особливо активно виникали після Кримської війни. Благодатнимгрунтом для них були університети Києва, Москви, Петербурга та інших міст. Польськашляхетська молодь з королівства масово навчалася в російських університетах,створюючи тут напівлегальні й таємні гуртки. Її члени читали і поширювализаборонену літературу, влаштовували відзначення патріотичних річниць.
Протягом 1860 — 1861 рр. в Королівстві відбувся ряд масових патріотичних маніфестацій. УВаршаві уряд застосував проти маніфестантів зброю. На міських майданахз’явилися біваки російських військ, а вулиці цілодобово патрулювалися. Маніфестаціїперемістилися до костелів.14 жовтня 1861 р. російська влада запровадила вКоролівстві воєнний стан, який забороняв будь-які збори і демонстрації, вводивполіційну годину. [3.3.; 135.] Патріотичні богослужіння припинялися задопомогою військ. Конфронтація між польським суспільством і царатомпродовжувала зростати.
На цей час упольському визвольному русі відбулася подальша поляризація класових іполітичних сил. До кінця 1861 польське суспільство розклалося на два основнихполітичних табори. До першого належали помірковані (“білі”) на чолі з А. Замойськимі О. Вельопольським, які захищали інтереси заможних верств. Боячись народнихмас, вони були противниками революційних методів боротьби. [2.2.; 395.] Вони сподівалися,що автономію королівства з приєднаними до нього українськими, білоруськими ілитовськими землями вдасться відновити мирним шляхом. У соціальних питаннях“білі" виступали за ліквідацію феодальних відносин на селі за пруськимзразком, тобто селяни мали викуповувати свої земельні наділи у землевласників. Другийтабір складався з радикалів (“червоних”) — дрібної та декласованої шляхти,інтелігенції, міських низів, частини селянства. Саме “червоні” були головною силоювизвольного руху, вони прагнули завоювання незалежності через збройне повстання.А так як в соціальному відношенні “червоні” були дуже неоднорідні, то в їхсередовищі було кілька течій. Ліве, революційне крило “червоних" боролосьза республіканську, демократичну Польщу. Воно бачило своє завдання, в тому, щобзвільнити селян від феодальних повинностей і наділити їх землею. Права,поміркована частина “червоних" не поділяла радикалізму лівих і в певніперіоди схилялася до “білих”. [3.8.; 544.] У Королівстві Польському й наприлеглих територіях також існувала інтернаціональна за складом революційнаорганізація російських офіцерів (Комітет російських офіцерів у Польщі), якоюкерував офіцер російської армії Я. Домбровський, а з середини 1862 р. очоливаристократ А. Вельопольський. [3.10.; 560.] Він вважав, що Королівство Польськемає зберегти тісний зв’язок з Росією і в межах імперії дістати ширшу автономію.У червні 1862 р. було оголошено три нових царських укази, проекти якихпідготував А. Вельопольський: про примусове о_________селян замість панщини іповинностей, про скасування обмежень прав євреїв (стосовно розселення,набування нерухомості і посідання посад), про реформу освіти. Останній указзміцнював державну підтримку для польської школи, відновлював Варшавський університетпід назвою Головна школа, утворював Політехнічний і Річнолісовий інститут. Реформи,які приписували А. Вельопольському, не задовільняли розбурханої подіямисуспільної свідомості. [3.18.; 360.] Селяни очікували надання землі у власність.Населення не отримало конституційних свобод, не йшлося про незалежність Польщі,“білі" висунули додаткову вимогу — приєднання до королівства земель Литвита України. Автор вимоги А. Замайський за наказом царя змушений залишитикоролівство і виїхати до Франції. “Червоні", щоб не допустити угоди міжцаратом і “білими" влітку 1862 р. організували невдалі замахи на намісникаі А. Вельопольського. Член офіцерської організації А. Потебня поранив генералаО. Людерса, після чого виїхав за кордон. Однак в результаті слідства бувзаарештований Я. Домбровський, в руках якого сходились організаційні нитки зпідготовки повстання.
Після ув’язнення Я.Домбровського керівництво центрального національного комітету (ЦНК) перейшло добільш поміркованого публіциста А. Гіллера (1831 — 1887). Однак ЦНК продовжувавопрацьовувати план і програму повстання. [2.2.; 395.] У липні 1862 р. ЦНКпоширив таємну інструкцію, яка формувала мету і завдання повстання. Політичноюметою загальнонаціонального повстання була відбудова Польщі в кордонах 1772 р. Надумку авторів програми, незалежна Польща повинна була стати державою трьохнародів — польського, литовського і “руського" (білорусів та українців), вякій всі громадяни отримають рівні права і свободи, селяни — землю, якуобробляють, а землевласники — винагороду з державного фонду за втраченіселянські повинності. ЦНК проголошував себе “таємним урядом", який вимагаввід населення виконання всіх своїх розпоряджень, зокрема сплати обов’язковогонаціонального податку для підготовки повстання. Розпочалася розбудованелегального державного апарату. [3.7.; 328.]
Керівники ЦНК З. Палевськийі А. Гіллер восени 1862 р. виїхали до Лондона, де мали зустріч із закордоннимипредставниками російської таємної організації “Земля і воля” О. Герценим, О. Огарьовим,М. Бакуніним. Тут вони представили політичну програму, яка передбачила абовільне поєднання поляків, українців і літовців в одній державі, або правовибору кожним з народів самостійного шляху розвитку Російські демократипристали на ці пропозиції і зобов’язалися підтримати польське повстання. [3.9.;515.]
Незважаючи нарозбіжності в середовищі змовників, на кінець 1862 р. повстанська організаціябула розбудована і налічувала понад 20 тис. членів. Серед них переважалишляхта, інтелігенція, духовенство, службовці, міщани і ремісники; селян доорганізації не залучували. Натомість у селянському середовищі активно поширювалисялистівки з роз’ясненням мети майбутнього повстання і соціальними обіцянками. Наприкінці1862 р. за кордон були скеровані спеціальні агенти, які мали на одержані віднаціонального податку кошти закупити і доставити до королівства зброю танеобхідні матеріали. Повстання було призначене на кінець 1863 р. [3.7.; 329.]
Плани “червоних"були відомі А. Вельопольському і російським властям. Голова уряду дізнався, що“червоні” створили підпільну організацію, яка готує повстання, і що збройнийвиступ призначено на весну 1863 р. Вельопольський виступав проти боротьби зРосією, а тому вирішив запобігти цьому виступу. З його ініціативи влада провелапозачерговий рекрутський набір, але не серед селян і не шляхом жеребування, якзавжди, а за спеціальними списками, куди заносили найбільш “політичнонеблагонадійних" молодих чоловіків, переважно з великих міст. Водночасбуло прийнято рішення сконцентрувати підрозділи царських військ у найбільшихнаселенних пунктах (Лодзь, Плоцк, Люблін, Кетянка та інших) [Додаток № 7.]
З таких обставинкерівний орган “червоних" — Центральний Національний комітет — вирішиввивести до лісу всіх осіб, що підлягали призову, й прискорити підготовкуповстання. Воно розпочалося в ніч з 22 на 23 січня 1863 р. (звідси назваповстання — Січневе) невдалими нападами озброєних груп повстанців на кількадесятків російських залог. [3.6.; 31.] ЦНК оголосив себе Тимчасовимнаціональним урядом.
Уже 22 січняТимчасовий національний уряд видав декрети, якими проголосив національнунезалежність Польщі, демократичні свободи, звільнення селян від феодальнихповинностей та передачу у їхню власність наділів без викупу. Безземельнимучасникам повстання гарантувався невеликий наділ із державних фондів. За своїмицілями і характером повстання було буржуазно-національною революцією. Воноставило собі за мету знищити феодальний лад і добитися національного визволенняПольщі. [3.6.; 136.] Розпочалося повстання в несприятливих зимових умовах, безопанування великих міст. Близько 6 тис слабо озброєних повстанців утворилипартизанські загони, які здобували зброю, нападаючи на невеликі військовігарнізони у провінції. Царський уряд маючи в королівстві 100-тисячну армію,сконцентрував сили у великих фортецях і містах, обмеживши тим самим можливостіповстанців. Напади на великі гарнізони не принесли успіху; не вдалося захопитим. Плоцьк. Натомість в руках повстанців опинилися невеликі містечка і села впровінції, звідки було виведено військові гарнізони. [Додаток № 7.] Фактично,повстання перетворилося на партизанську війну. Окремі загони повсталихналічували понад тисячу чоловік. Партизанським загонам не вистачало зброї,набоїв, одягу, продовольства. [3.18.; 361.]
За таких обставинТимчасовий Національний уряд (ТНУ) не міг повністю контролювати ситуацію. Уперші місяці повстання велику організаційну роботу з налагодження зв’язку ікерівництва діями повсталих проводив один із лідерів “червоних" СтефанДомбровський. Розвиток повстання спонукав “білих” приєднатися до нього і надатиматеріальну допомогу уряду. До цього їх схиляла також позиція урядів Англії йАвстрії, які незабаром скерували ноти протесту Росії, вимагаючи припиненнякаральних дій проти поляків і розширення автономії королівства. Франція такожзайняла до повсталих прихильну позицію. Натомість Прусія у лютому 1863 р. підписалаз Росією військову конвенцію, яка передбачала взаємну допомогу в боротьбі зповстанцями. [3.10.; 561.] З метою консолідації повстанського руху Тимчасовийнаціональний уряд (ТНУ) запросив Л. Мєрославського обійняти посаду диктатора. Напочатку лютого він прибув до королівства, але після двох поразок від царськихвійськ того ж місяця повернувся за кордон. Прагнучи залучити “білих” доактивної участі в повстанні, ТНУ проводив переговори з Дирекцією. Однак останнявирішила взяти керівництво повстанням у свої руки і 10 березня 1863 р. оголосивдиктатором М. Лянгевича. ТНУ в інтересах справи визнав це рішення. Прте черезтиждень диктатор зазнав поразки від царських військ і був змушений рятуватися вГаличині, де його заарештувала австрійська поліція. Керівництво повстаннямповернулося до ТНУ, до складу якого були включені представники “білих”. Невдачіспроб тривалий час втримати під контролем певну територію, партизанські лідериборотьби зродили тертя всередині ТНУ, який залишився в конспірації. Внаслідокодної з суперечок провідний представник “червоних" в уряді С. Бобровськийзагинув на дуелі від руки іншого повстанця А. Грабовського. “Білі" здобулибільшість в ТНУ. [3.7.; 330.]
У травні 1863Тимчасовий національний уряд прийняв назву Національного уряду і здійснювавкерівництво рухом з підпілля. [3.8.; 544.] Національний уряд складався з п’ятиосіб; у його структурі були такі відділи: внутрішніх справ, закордонний,військовий, скарбовий, преси. Уряд випускав кілька підпільних видань (“Рух",“Нєподлеглосув”, “Вєдомосці з поля битиви” та ін), збирав податки, здійснювавреволюційне правосуддя (трибунал).
“Таємна держава"функціонувала справно, населення підпорядковувалося його розпорядженням, агромадська солідарність обмежувала до мінімуму кількість ймовірних донощиків. Завдякицьому повстання протривало понад півтора року.
Улітку 1863 р. партизанськийрух посилився. Загони повсталих нападали на російські гарнізони і колони,атакували містечка. На місці розбитих і розпорошених загонів швидкоутворювались нові. Через ряди повстанських загонів пройшло понад 200 тис. чоловік,відбулося 1,2 тис. збройних сутичок і боїв. Великих битв не було, успіхомвважався розгром царської роти або батальону. Але в більшості випадків загониповсталих змушені були відступати і розпорошуватися перед численними силамипротивника. Селянство здебільшого залишалося байдужим до повстання. Серед“червоних" обговорювалися питання залучення селянських мас до участі вповстанні, для чого пропонувалося передати селянам всю землю. Але такі проектине знаходили підтримку у “білих". Натомість солідарність з польськимиповстанцями висловлювали радикально-демократичні та ліберальні колаєвропейських країн і Росії. Деякі демократи, подолавши численні кордони,вливалися в партизанські загони. Серед командирів повстанців були українецьАндрій Покебеня, француз Франсуа Рошебрю, італієць Франческо Нульо та ін. [3.15.;163.] Отже тривалий час на територіях, охоплених повстанням, царська владанормально функціонувала тільки у великих населених пунктах, де розташовувалисьвійськові загони.
Поступово наосновних стратегічних напрямках російський уряд зосередив каральні війська начолі з новим намісником у Варшаві графом Т. Бергом (Вельопольського усунули зпосади голови уряду) і віленським генерал-губернатором М. Муравйовим. [3.18.; 361.]
Вони дісталисоціальні повноваження, зокрема право застосовувати принцип колективноївідповідальності. На території Королівства прилюдно страчували цілі групи людей.У повстанців та їхніх прихильників конфісковували майно, багатьох відправлялина заслання. У вересні 1863 р. уряд “білих”, очолюваний К. Маєвським,поступився більш радикальним “червоним", які пропонували розв’язатиіндивідуальний терор проти царських урядовців. Національний уряд опинився вруках “червоних" (І. Хмєлєнський, Л. Франковський). Вони організуваликілька голосних замахів, у тому числі невдалі на намісника Ф. Берга. Росіянивідповідали масовими арештами і стартами. [3.7.; 332.]
Безкомпромісні дії“червоних" викликали опір “білих” і спори про тактику боротьби. Нерозраховуючи на власні сили “білі" зробили ставку на розв’язанняєвропейської війни, в якій Англія, Франція і Австрія виступлять проти Росії. ЗПарижа Готель Ламбер повідомляв, що треба дотривати до весни 1864 р., коли можерозгорітися Європейська війна.
З березня пожовтень 1863 р. у Варшаві відбулося кілька переворотів, в ході яких відкерівництва усувалися то “червоні", то “білі". Восени 1863 р. “білі"поступово відходять від повстання. Але й позиції лівого крила “червоних" булинеміцними.17 жовтня на зміну останньому урядові “червоних" до керівництваприйшли помірковані шляхтетські елементи на чолі з Р. Траугуттом в ролі диктатора(колишній офіцер російської армії, командир постанського загону на білоруськомуПоліссі. [3.3.; 136.] Диктатор зробив кроки, щоб зміцнити організаційний бікповстання. Він підпорядкував цивільну адміністрацію військовим командирам.15грудня 1863 видав декрет, який змінив структуру збройних сил повстання: замістьзагонів були створені роти, поляки, об’єднані у п’ять корпусів. Звернув увагу нареалізацію декретів про надання селянам землі. [3.8.; 544.] Розпочав роботу зметою поширення повстання на Австрію й Прусію.
Загальний план,накреслений ним, передбачав збереження основних військових кадрів до весни 1864р., коли можна буде надати повстанню народного характеру і спертися нареволюційні рухи в інших країнах континенту. Енергійні дії Р. Трагуна дозволилипродовжити повстання. Однак все більше давалася взнаки втомленості суспільства,розвіювалися надії на допомогу Заходу. Реорганізувати повстанські загонивдалося лише частково.1-й корпус генерала Міхала Гейденрайха наприкінці грудня1863 р. зазнав сильної поразки під Коуком і змушений був розпорошитись. Найбільшорганізований ІІ-й корпус під проводом генерала Юзефа Гаука-Босака (1834-1871) влютому 1864 р. був розбитий російською армією під Опатовим. Проселянськаорієнтація диктатора призвела до поступового відходу шляхти та землевласниківвід повстання.
Однак, незважаючина всі зусилля Траугутту, повстання вщухало. У квітні 1864 його заарештували, ав серпні того ж року стратили у Варшавській цитаделі. [3.18.; 361.]
У березні 1864 р вКоролівстві Польському обнародовано царський указ про надання землі у власністьселянам на умовах Маніфесту Національного уряду. [2.2.; 396.] Були опублікованічотири царських укази, за якими селяни відразу ставали власниками ділянок,якими вони користувалися без відшкодування власникам. Запроваджувався земельнийкодекс на користь держави, з якого передбачалося компенсувати поміщиків. Булизбережені сервітути, а безземельних селян обіцяли наділити землею з державногофонду. Указ про гмінну реформу передав сільське самоврядування в руки селян,усунувши від нього шляхту. Офіційно пропаганда представляла реформу, якблагодіяння “царя — визволителя", а царська адміністрація приймала виразноприхильну щодо селян позицію, протиставляючи його шляхті — землевласникам. Польськіселяни здебільшого були задоволені реформою і відмовлялися у підтримціповстання. [3.10.; 562.] Після появи указу тільки окремі невеличкі групипродовжували опір. До грудня 1864 р. діяв останній комендант АлександрВашковський (1841 — -1865), який намагався відновити центральні органи і видаввідозви від імені Національного уряду. Однак зв’язки з провінцією були порушені,чимало місцевих керівників переховувались або виїхали за кордон. У грудні А. Вашковськогозаарештували і через два місяці стратили. Частина повстанців, які змогли втектиза кордон, робили спроби відновити діяльність Національного уряду. Однакросійська поліція вдалася до провокації, утворивши фіктивний повстанський “уряд",з допомогою якого заманила до королівства і заарештувала кількох закордоннихемісарів. Після цього спроби відбудови повстанської організації припинилися.[3.7.; 333.]
У південнихрайонах Королівства Польського і в Литві повстанці протрималися до весни 1864 р.У квітні було заарештовано членів повстанського уряду, а влітку і восени 1864 р.карателі розгромили останні повстанські загони. Царизм жорстоко розправився зучасниками повстання. В Королівстві Польському встановлювалася військовадисципліна. Не залишилось навіть сліду від його автономії. [3.3.; 137.]
Наслідкомповстання були чисельні людські і матеріальні втрати. У сутичках і бояхзагинуло до 40 тис. осіб, десятки були страчені, заслані на каторгу до Сибіру ідо внутрішніх губерній Росії, насильно рекрутовані до війська. Понад 3460маєтків було конфісковано. Але жертви не були даремними. Січневе повстаннястало ще одним кроком на шляху національної консолідації і сприяло зростаннюсуспільної свідомості поляків усіх польських регіонів. Воно примусило царськувладу узаконити перетворення, сформульовані в повстанському аграрному маніфесті.Зміст селянської реформи 1864 р. в Королівстві Польському, умови звільненняселян у Литві та Білорусі істотно відрізнялись від загальноросійськоїселянської реформи 1861 р. в кращу сторону. Польське питання здобуло широкупідтримку народів Європи. [3.18.; 362.]
Незважаючи напоразку, повстання 1863 — 1864 рр. відіграло велику історичну роль. Воносприяло ліквідації феодальних порядків в одніій з найбільших частин польськихземель і утвердженню нових, прогресивних на той час буржуазних відносин. [3.11.;853.]
Значення польськогоповстання 1863 р. для європейської демократії визнавалося тим, що воно сталопочатковим моментом для утворення І Інтернаціонала. Воно викликало дружнійпротест європейських робітників проти злочинів їх урядів у міжнародній політиці.Хід повстання 1863 р. показав, що ні панівні класи Польщі, ні урядзахідноєвропейських держав не взмозі вирішити питання про національнунезалежність держави та визволення народу, що польський народ може добитисявизволення лише спільно з російською революцією. “Незалежність Польщі іреволюція в Росії взаємно зумовлюють одне одного”, — писав Енгельс.
Отже, у середині60-х років ХІХ ст. в польському визвольному русі завершився період великихнаціональних повстань, незважаючи на те, що польському народові так і невдалося відновити незалежність своєї країни.
Польське повстання1863 — 1864 р.р. було найбільшою визвольною акцією у ХІХ ст. Вонопродемонструвало зміцнення патріотичних настроїв серед поляків, зростаннянаціональної свідомості серед широких соціальних верств — ремісників, міщан,селян, котрі самими обставинами втягувалися до активного суспільно-політичногожиття. Важко переоцінити вплив повстання і посвяти багатьох його учасниківсправі національного визволення. Але незважаючи на всі зусилля повсталих, урядпридушив повстання.
Проте визвольнаборотьба польського народу завдала потужного удару по російській монархії ізробило Польщу союзницею європейської “весни народів". У Європі вже ніхтоне міх поставити під сумнів право на існування народу, який так рішучевідстоював власні права.
Висновки
ХІХ століття — важливий період в історії Польщі. Період коли відбулися значні зрушення вполітичному та економічному житті поляків. Період коли не існує єдиної історіїПольщі.
На Віденськомуконгресі скликаному у вересні 1814 р, відбувся нових поділ польських земель. Згідноз заключним актом конгресу, підписаним 9 червня 1815 р., більша частинаВаршавського герцогства відійшла до Росії під назвою Королівства (Царства) Польського.
Втратанаціональної незалежності і поділ польських земель між сусідніми державамипорушило економічну єдність Польщі. Помітні зрушення в економіці польськихземель відбулися після 1815 р., коли настав тривалий мирний період в розвиткуЄвропи. В надрах старого феодального ладу поступово, але неухильно пробивалисобі дорогу нові буржуазні відносини. Це насамперед стосується КоролівстваПольського, яке за розміром території і кількістю населення посідало першемісце серед інших польських земель і користувалося порівняно широкою автономією.
Капіталізм, хоча іповільно, проникав у сільське господарство. Пристосовуючись до потребпромисловості у масових масштабах зганяли селян із землі. Розширювали посівніплощі під технічні культури і пасовища для овець. Внаслідок чого зрослакількість безземельних селян.
Значно швидше, ніжу сільському господарстві, розвивалися капіталістичні відносини в промисловості.Королівство Польське досягло найвищого рівня розвитку промисловості. В 20-хроках зростає велике мануфактурне виробництво, передусім суконна мануфактура тагірничодобувна промисловість. У 30-х роках помітно розширюється текстильневиробництво. А з кінця 30-х — на початку 40-х років в Королівстві починаютьзастосовувати парові машини, тобто здійснюється перехід від мануфактурного дофабричного виробництва. Розвивається металургія і видобуток кам’яного вугілля. Розпочинаєтьсябудівництво залізниць. Піднесення промислового виробництва сприяло зростаннюміст і чисельності міського населення. Але підсумовуючи соціально-економічнийрозвиток слід зазначити, що польські землі, де розвиток буржуазних відносинвідбувався порівняно швидко, загалом відставав від передових країн Європи.
Розділена іпоневолена Польща протягом більш як півстоліття із кінця XVIII і до середини 60-хроків ХІХ ст.) була охоплена революційними настроями і великими національнимиповстаннями. Головною вимогою визвольного польського руху було відродженнянезалежності Польщі і об’єднання її розрізнених частин. Цей рух мавзагально-національний характер, хоча і не всі верстви польського суспільствабрали в ньому однакову участь. Особливістю польського національно-визвольногоруху полягала в тому, що основною релігійною силою, а водночас і йогокерівником була шляхта, а не буржуазія, як це спостерігається в іншихслов’янських країнах.
У своєму розвиткунаціонально-визвольна боротьба польського народу пройшла два етапи. Першийприпадає на кінець XVIII і першу третину ХІХ ст. На цьому етапі визвольний рухмав суто шляхетський характер. На другому етапі, що тривав протягом другоїтретини ХІХ ст., відбувається певне полівіння позицій значної частини шляхти,дедалі більше зростає участь народних мас у визвольній боротьбі. На цій основіпоряд з традиційними шляхетськими вимогами визріває і нова програма руху — програмабуржуазних перетворень.
Центром польськогонаціонально-визвольного руху після Віденського конгресу стало КоролівствоПольське, яке в складі Росії дістало на підставі відносно ліберальноїконституції 1815 р. автономію, а його населення — деякі демократичні свободи. Згідноз Конституцією Польща мала свій виборний сейм, власну армію і власний уряд, начолі з царським намісником.
Але всуперечконституції на Королівстві Польському почали поступово поширюватисясамодержавно-кріпосницькі порядки царської Росії, що зумовлює появу опозиційнихнастроїв, особливо серед шляхетської молоді. Починають виникати таємніорганізації, спочатку просвітницькі, а пізніше революційні. Які приступають допідготовки повстання. Яке розпочалося 29 листопада 1830 р. (звідси назваповстання — Листопадове). Повстання тривало десять місяців. В кінці травня 1831р. повстанці зазнали поразки. Але незважаючи на те, що повстання 1830-1831 рр. нічогоне змінило у внутрішньому становищі польського народу, воно стало важливиметапом боротьби поляків за національну незалежність. Повстання мало великеміжнародне значення, оскільки підривало лад, запроваджений Віденськимконгресом, сприяла розвиткові національно-визвольного й демократичного руху вбагатьох країнах Європи.
Поразка повстанняй наступні репресії не зломили волі польського народу до змагань за національнунезалежність. Протягом 30 — 40-х років у польських землях існує чи мало таємнихорганізацій. Хоча в 1843 — 1844 окремі з них зазнали погрому, боротьба занезалежність не припинялася. Ті організації, що збереглися або відновили своюдіяльність, установили тісний контакт з польською еміграцією і спільнимизусиллями розпочали підготовку загально-польського повстання. Підготовкаповстання велася майже на всіх польських землях. Проте воно було зірвано і невідбулося в Королівстів Польському, обмежившись лише територією Краківськоїреспубліки.
З середини ХІХ ст.в національно-визвольному русі в Царстві Польському розпочався новий етап, якийпов’язують з повстанням яке розпочалося з 22 на 23 січня 1863 року. Незважаючи навсі зусилля повстання теж зазнало поразки. Але жертви не були даремними. Січневеповстання стало це одним кроком на шляху національної консолідації і сприялозростанню суспільної свідомості поляків усіх польських регіонів. Воно примусилоцарську владу узаконити перетворення, сформульовані в повстанському аграрномуманіфесті.
У середині 60-хроків ХІХ ст. в польському визвольному русі завершився період великихнаціональних повстань, незважаючи на те, що польському народові так і невдалося відновити незалежність своєї країни. Припинення поляками подальшоїборотьби пояснюється передусім тим, що її успіх значною мірою залежав відзадоволення соціальних вимог основної маси польської людності — селянства. Визвольнаборотьба на польських землях була приречена на поразку не стільки діямикаральних військ, скільки указами російського імператора про скасуванняфеодально-кріпосницьких порядків у польському селі. Не зустрівши розуміння збоку власних поміщиків і отримавши землю внаслідок здійснення імперськимивластями реформ 1848 та 1864 років польське селянство здебільшого втратило інтересдо визвільної боротьби.
Однак незважаючина поразку, визвольна боротьба польського народу завдала потужного удару поросійському уряду і зробила Польщу союзницею європейської “весни народів".У Європі уже ніхто не міг поставити під сумнів право на існування народу, якийтак рішуче відстоював власні права.
Список використаних джерел талітератури
Джерела.
1.        Цвікольська Г.О., Ходаркова С.М. Хрестоматія знової історії, Частина І. — К.: ”Радянська школа", 1973. — 153 с.
2.        www.history.org.ua
3.        Енциклопедичні матеріали.
4.        Энциклопедия. Страны. Народы. Цивилизации. Том13/Глав. ред. Аксенова М.Д. — М.: Аванта+, 2001. — 704 с.
5.        Довідник з історії України. Том 2.: Бондаренко К.,Гордієнко В. — К.: “Генза” — 1995. — 435 с.
6.        Прохоров А.М. Большая советская энциклопедия.20 том.3-еиздание. — М.: «Советская энциклопедия», 1975. — 607 с.
Література
7.        Адо А.В., Бондарчук В.С. Новая история стран Европыи Америки. — М.: Высш. шк., 1986. — 623 с.
8.        Гончар Б.М., Козицький М.Ю., Мордвінцев В. М,Слюсаренко А.Г. Всесвітня історія. — К., 2002. — 565 с.
9.        Гранчак І.М., Кізченко А.Ф., Чорніл В.Л. Історіяпівденних і західних слов’ян. — К.: Вища школа, 1987. — 445 с.
10.      Григораш И.В. Адам Ежи Чорторыский. // Новая иНовейшая история. — 2002. — №3. — с. 205 — 218.
11.      Кострыкин А.Н. Формирование новой конфессиональнойполитики России в царстве Польском (в середине 60-х годов ХІХ ст). // ВестиМосковского университета, сер.8. История. — 1995. — № 4. — с.57 — 69.
12.      Костянтин Терещенко. Найважливіші події історіїПольщі. // Історія в школах України. — 2000. — № 10. — с.27 — 34.
13.      Леонід Зашкільняк, Микола Крикун. Історія Польщі: Віднайдавніших часів до наших днів. — Львів: Львівський національний університетімені Івана Франка, 2002. — 753 с.
14.      Матвеев Г.Ф. История южных и западных славян: У 2-хт. — М.: Московского университета, Т.1., 2001. — 686 с.
15.      Нарочинський А.Л. Новая история 1640 -1870. М.: Просвещение,1986. — 702 с.
16.      Нароченський А.Л. Новая история 1640 — 1870. — Москва, 1963. — 728 с. /Кан С.Б. Польское национально-освободительное движениев 1815 — 1870 годах. Глава XXIV.
17.      Норман Дейвіс. Європа. Історія. — К.: Основа, 2000.- 14613 с.
18.      Погодин А.Л. Краткий очерк истории славян. — Москва:Академия фундаментальных исследований, 2003. — 136 с.
19.      Потемкин Ф.В., Молока А.И. Революции 1848 — 1849. — М.: Академия наук, 1959. — 817 с.
20.      Смирнова Н.А., Ерофеева Н.А. Всемирная история. — М.:Академия наук, том VI., 1959. — 817 с.
21.      Славин Л. За вашу і нашу свободу. — М., 1980. — 565с.
22.      Френсіс Дворнік. Слов’яни в європейській історії тацивілізації. — К.: Дух і література, 2000. — 493 с.
23.      Чеслав Сконка. Вінець Поль і Україна. /Київськастаровина. — 2002. — №6. — с.155 — 158.
24.      Яровий В.І. Історія західних і південних слов’ян. — К.: Либідь, 2001., — 626 с.