Російська держава в ХVІ-ХVІІ століттях

10

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ

РОСІЙСЬКА ДЕРЖАВА В ХVІ-ХVІІ СТОЛІТТЯХ.

ПЛАН

1. Іван Грозний на російському престолі.

2. Політика «опричнини».

3. Московська держава в XVII ст. Смутний час.

4. Початок династії Романових. Зовнішня політика.

5. Використана література.

1. Іван Грозний на російському престолі.

1533 р. від тяжкої недуги помер цар Василь III (1505--1533), залишивши престол трирічному синові Івану IV (1533--1584), а фактично його матері --

28-річній Олені Глинській і раді бояр. За свою жорсто-ку, свавільну вдачу цар Іван згодом дістав прізвисько Грозного.

Глинська викрила кілька боярських змов, що стави-ли за мету усунення її від влади. За пять років регент-ства Глинської Росія перемогла у війні з польським коро-лем Сигізмундом, уклала договір зі Швецією про вільну торгівлю і нейтралітет, почала будувати на кордоні з Лит-вою міста, відбудувала Устюг і Ярославль.

Олена Глинська здійснила спробу змінити систему місцевого управління, провела грошову реформу, що сприяла уніфікації грошового обігу в країні і подолан-ню наслідків роздробленості. У Росії почали карбувати гроші із зображенням вершника зі списом (рос. -- "копье"), монети почали називатися "копійками".

1538 р. Олена Глинська раптово померла, є свідчен-ня, що вона була отруєна боярами. Після її смерті фак-тично правили боярські сімї Бєльських і Шуиських, а це означало послаблення централізованої системи управління, свавільство бояр.

154 7 р. 17-річний Іван урочисто вінчався на царство, проголосивши себе самодержавним царем. Влітку того самого року Росія потерпала від чергової засухи, а в червні Москву охопило полумя величезної пожежі. Народ обвинувачував у цьому "відьму" Ганну Глинську -- бабусю Івана IV. Під час сутичок у Москві було вбито сина Ганни, а також багатьох дворян. Наляка-ний цар пообіцяв розлюченому натовпу вжити необхід-них заходів, народ заспокоївся, і незабаром активність низів була придушена.

Знову було змінено склад Боярської думи. Новими радниками царя стали члени Виборної ради -- невели-ке коло наближених до царя осіб. Саме за їхніми пора-дами Іван IV почав здійснювати свої перші реформи.

У лютому 1549 р. було скликано перший Земський собор із представників бояр, вищого духовенства, зем-левласників, купців та ін. Земські собори не обмежували владу царя, були опорою у проведенні як внутрішніх, так і зовнішньополітичних заходів. (Як установа Земсь-кий собор існував до 80-х рр. XVII ст.)

Для остаточної стабілізації ситуації в країні необхідно було провести правову реформу. Було вирішено розпо-чати підготовку нового Судебника. Він повинен був зат-вердити сталий порядок суду й управління в державі. 1650 р. такий Судебник було прийнято. Згідно з ним влада намісників значно обмежувалася; при розгляді справ на місцях обовязковою була участь виборних земських старост; скасовувалися податкові пільги мо-настирів; селяни, переходячи до іншого феодала на Юрїв день, повинні були сплатити значно збільшене, порівня-но з попереднім, "пожиле".

Того ж року з метою централізації управління на час військових походів обмежувалося місництво, було ство-рено стрілецьке військо, озброєне вогнепальною зброєю, яке спочатку виконувало функції особистої охорони царя.

1561 р. за ініціативи Івана IV відбувся так званий Стоглавий собор -- церковний собор за участю царя і представників Боярської думи, скликаний з метою одержання соборної санкції проведеним у країні фінансовій, судовій і військовій реформам, а також секуляризаторській діяльності царя. У своїй промові на соборі цар Іван IV критикував побут і звичаї духовенства і чернецт-ва. Собор прийняв ряд рішень, що були оформлені як книга зі ста глав, постанов (рішень): про структуру церк-ви, побут, заборону єретичних і антифеодальних рухів; розяснення про співвідношення норм державного, судо-вого, кримінального, цивільного і сімейного права з цер-ковним правом. "Стоглав" затвердив недоторканність церковного майна, підсудність церковних осіб церковно-му суду, уніфікував церковні культи і обряди, затвердив раніше прийняті рішення про визнання святих, шано-ваних у певних місцях, загальноросійськими. Протопопи зобовязувалися контролювати поведінку нижчих свя-щеників, запроваджувалися правила поведінки ченців, у монастирях заборонялося тримати горілку. Особливі глави встановлювали контроль над переписувачами книг; запроваджувалася регламентація іконописання; заборонялися виступи скоморохів і сміхотворців як "диявольські дійства".

"Стоглав" сприяв зміцненню церковної організації, що стала твердою опорою самодержавства.

З метою підвищення боєздатності армії 1556 р. було прийнято "Уложення про службу". Згідно з ним служ-ба розпочиналася з пятнадцяти років і успадковувалася; з кожних 150 десятин землі бояри і дворяни повинні були виставити одного воїна з конем і зброєю.

Іван IV продовжував завойовницьку політику свого І дідаібатька. 1552 р. було завойоване Казанське, 1556 р. -- Астраханське ханства.

У Лівонській війні (1558--1583) Іван IV прагнув будь- що отримати вихід до морського узбережжя (у цьому було заінтересоване купецтво, що тільки-но формува-лося), приєднати прибалтійські землі, щоб роздати їх служилому стану.

Війна розпочалась успішно. Царські війська захопи-ли Нарву, Дерпт, дісталися Балтійського узбережжя. Війська наступали на Ревель і Ригу, дійшли до кордонів Східної Пруссії і Литви. 1560 р. біля міста Валка відбу-лася остання битва Лівонського ордену з російськими військами. Лівонців було розбито. Успіхи Росії занепо-коїли сусідні держави, тому Швеція, Польща, Данія та-кож втягнулися у війну. Становище Росії після пораз-ки в січні 1564 р. під Полоцьком, влітку -- під Оршею, а також внаслідок нападів з півдня кримських татар стало нетривким і загрозливим.

2. Політика «опричнини».

За таких умов Іван IV запровадив політику, що піз-ніше дістала назву опричники (1565--1584).

Завдання опричнини було сконцентрувати матері-альні, людські та військові ресурси для продовження Лівонської війни, перерозподілити землі на користь вірного служилого стану, закріпачити селян, піднести авторитет особи царя, подолати опір свавільних бояр і князів.

Наслідки такої політики були досить сумні. Країна була розділена на дві частини: "опричнинський" особ-ливий уділ, у межах якого влада Івана IV була абсолют-ною, та "земщину", що формально була передана під опіку Боярської думи, але де також порядкували опричники, виконуючи накази царя. Серед опричників були представники знаті, зубожілих вотчинників та ін., піддані цареві.

Розпочався жорстокий терор: масова конфіскація вотчин, церковних земель, монахи і священики зазнава-ли знущань. Занепадали господарства і знаті, і малозе-мельних дворян, яких переселяли в інші місця, "очища-ючи" землі для опричників. Це, безумовно, згубно позна-чилося і на селянстві.

Неврожаї та епідемії 60--70-х рр. лише загострили си-туацію. Усе це призвело до цілковитого запустіння країни, втеч селян на Дон, грабіжництва і розбоїв. В1572 р. оприч-нина втратила своє первісне імя і почала називатися дво-ром із збереженням терору.

Не сприяла опричнина і перемозі у Лівонській війні. Сили противників переважали. 1569 р. Польща і Литва обєдналися в одну державу -- Річ Посполиту. До того ж кримський хан 1571р. вторгся з півдня і спалив Москву.

Зазнавши поразки від польського короля Стефана Баторія, Росія 1582 р. змушена була укласти перемиря терміном на 10 років, згідно з яким країна поступалася Польщі всіма своїми володіннями в Лівонії, зокрема фор-тецею Юрїв. Польща повертала Росії завойовані нею фортеці Великі Луки, Холм, Ревель, Веліж і Псковські передмістя, але утримала за собою Полоцьк.

Наступного року, згідно з перемирям зі Швецією, шведи одержували всі захоплені ними російські міста -- Корелу, Івангород, Ям, Копорє з повітами. Росія збе-рігала за собою невеличку ділянку узбережжя Фінської затоки з гирлом Неви. Через рік після перемиря зі Шве-цією, 1584 р., Іван IV помер.

Поразка у Лівонській війні, розорення часів оприч-нини, голод і епідемії другої половини XVI ст. спричи-нили виключно тяжке становище держави.

Англійський посол Джільс Флетчер, що відвідав Ро-сію у 80-х рр. XVI ст., писав, що політика Івана IV "так розпалила загальне невдоволення і непримириму нена-висть, що це повинно закінчитися не інакше, як грома-дянською пожежею". Слова Флетчера дійсно були про-рочими.

3. Московська держава в XVII ст. Смутний час.

Після смерті царя Івана IV у Московській державі тривалий час панували внутрішній неспокій і госпо-дарський занепад. Під загрозою виявилося її подальше існування.

За царювання Федора Івановича(1584--1598), серед-нього сина Івана IV, фактичним правителем країни став Борис Годунов -- брат дружини царя Ірини.

Коли бездітний Федір Іванович помер, Земський со-бор новим царем обрав саме Бориса Годунова (1598-- 1605). Щоб подолати затяжну господарську розруху, він удався до жорстокої кріпосницької політики. Тим ча-сом несприятливі кліматичні умови спричинили голод. Народ був невдоволений. Повстали холопи під проводом Хлопка Косолапа. Хоча уряд і придушив повстання, саме воно було початком громадянської війни у Московській державі.

У цей час несподівано зявився чоловік, який заявив, що він -- Дмитрій -- син Івана Грозного. Він ніби втік від убивць, найманих Годуновим, жив у Польщі і з допо-могою польських магнатів хоче відновити справедливість і сісти на престол. Насправді син Івана IV ще 1591 р. за-гинув за загадкових обставин. Ймовірно, що його імям назвався дрібний галицький дворянин Григорій От-репєв.

1604 р. загін самозванця вступив у межі Московської держави і попрямував до столиці. До нього приєднувався народ. Здавалося, все сприяло здійсненню мети: у Москві раптово помер цар Борис, а його син став царем Федо-ром II. Бояри організували змову проти Годунових. Уві-рвавшись до царських палат, вони вбили Федора та його рідних.

Самозванець тріумфально вступив у Москву і був про-голошений царем, пізніше названим Лжедмитрієм І (1605--1606). Проте грабежі та зневажання національної гідності з боку польських найманців обурили москвичів, які повстали і вбили самозванця. Владу захопили боя-ри, котрі обрали царем Василя Шуйського (1606--1610).

Влітку 1606 р. у районі Путивля спалахнуло повстан-ня під проводом Івана Болотникова. У ньому брали участь селяни, холопи, козаки, посадські люди, дрібні дворя-ни. Народна армія оточила Москву. На бік повсталих пе-рейшло багато міст. Облога столиці тривала два місяці. Проте у вирішальну мить зрадили дворянські загони, що призвело до поразки. Болотников змушений був відступити спочатку до Калуги, а потім до Тули.

Чотири місяці царські війська не могли здобути Тули. Тоді за наказом царя річку, що протікала містом, пере-крили греблею, і вода затопила місто. Повстанцям обі-цяли зберегти життя, якщо вони відчинять браму міста. Проте, коли це сталося, Василь Шуйський наказав пе-ребити бунтівників. Болотникова схопили, осліпили, а потім утопили.

1607 р. зявився ще один самозванець, який називав себе царевичем Дмитрієм, що зміг врятуватися від роз-прави. Незважаючи на безліч існуючих версій, похо-дження Лжедмитрія II досі не зясоване. Він закликав до повалення "боярського царя" і пішов походом на столицю. Його підтримували не лише магнати Речі По-сполитої, а й сам Папа Римський. Лжедмитрій II пі-дійшов до Москви, але захопити її не зміг і розташувався табором у Тушині (через це його назвали "тушинським злодієм"). Загони Лжедмитрія II нападали на містечка і села, грабуючи й утискуючи місцеве населення.

Василь Шуйський звернувся по допомогу до швед-ського короля Карла IX і 1609 р. уклав з ним Виборзь-кий договір. В обмін на загони шведських найманців Московська держава відмовлялася від своїх претензій на Балтійське узбережжя, віддавала Швеції м. Корелу з повітом і дозволяла вільний обіг шведської монети на своїй території.

Однак у зв язку з тим, що Польща перебувала у стані війни зі Швецією, це дало їй привід до відкритої інтер-венції проти Московської держави.

Наприкінці літа 1609 р. війська польського короля Сигізмунда III вторглися в Московську державу. Поляки підійшли до Смоленська, населення якого упродовж двадцяти місяців мужньо відбивало їхні напади. Туди поспішили і шляхтичі з Тушина, залишивши Лжедмит-рія II напризволяще. Він таємно втік у Калугу, де не-вдовзі був убитий.

Улітку 1610 р. поляки підійшли до Москви і завда-ли поразки царським військам. Шлях на столицю було відкрито. Шведські найманці розбіглися і почали гра-бувати місцеве населення. Це спричинило змову проти Василя Шуйського, котрого насильно постригли в ченці.

Владу в країні захопило угруповання з семи бояр -- "семибоярщина"-- на чолі з князем Федором Мстиславським, що проголосила московським царем польсь-кого королевича Владислава, а восени таємно впусти-ла поляків у Москву. Тим часом на півночі держави гос-подарювали шведи, які добивалися проголошення ца-рем свого королевича.

На початку 1611 р. у Рязанській землі зібралося пер-ше народне ополчення на чолі з дворянином Прокопієм Ляпуновим. До нього постійно приєднувалися люди. Весною ополченці підійшли до Москви. Там вибухнуло народне повстання, але інтервенти підпалили місто і згодом опанували ситуацією. Шведи увійшли в Новго-род, воєвода якого визнав залежність від шведського короля Карла IX.

1611 р. у Нижньому Новгороді було організоване друге народне ополчення. Його очолили посадський ста-роста Кузьма Мінін і князь Дмитро Пожарський.

Ополченці визволили від загарбників північні райони країни, а згодом і Москву.

4. Початок династії Романових. Зовнішня політика.

1613 р. у Москві зібрався Земський собор, що про-голосив новим царем шістнадцятирічного боярина Ми-хайла Романова (1613--1645). З його правління бере початок нова царська династія, що правитиме в Росії понад 300 років.

Молодий цар одразу ж уклав мирні договори: у 1617 р. у с. Столбові -- зі Швецією, а 1618 р. у с. Деуліно -- з Річчю Посполитою.

Московська держава погодилася на деякі територі-альні втрати, щоб у країні запанував спокій. Польсько-шведська інтервенція завершилася.

До середини XVII ст. вдалося подолати господарську розруху: відновилося землеробство, розвивалися промис-ли і ремесла, зростали міста як центри промислово-тор-говельного життя країни, виникли перші мануфакту-ри в чорній металургії (на Уралі та поблизу Тули), зро-стали обсяги зовнішньої торгівлі, головними пунктами якої були Архангельськ (із Західною Європою) та Аст-рахань (з країнами Сходу).

Цар Олексій Михайлович (1645--1676) також нама-гався посилити самодержавну владу.

1649 р. Земський собор ухвалив нове зведення законів "Соборне уложення", в якому вперше зазначено злочини проти церкви та царської влади. Навіть за незначну критику Бога і церкви передбачалося спалення на вог-нищі. Особи, звинувачені у зраді або образі честі госуда-ря, підлягали страті. Зазнало остаточного юридичного оформлення і кріпосне право. Над усіма державними справами наглядав приказ Таємних справ, діяльністю якого керував особисто цар.

Сталися зміни і в церковному житті. Патріарх Нікон намагався піднести освітній рівень духовенства, вимагав хреститися трьома пальцями (відповідно до трійці -- Бог-отець, Бог-син, Святий Дух), а не двома. Але ці рефор-ми Нікона спричинили невдоволення в низах, що звикли до давніх обрядів. Крім того, Нікон втручався у внутріш-ні та зовнішні справи держави, вважаючи, що "священст-во вище за царство", що призвело до конфлікту з царем.

Нікон залишив патріаршество. На Соборі, склика-ному Олексієм Михайловичем, його було позбавлено сану патріарха, а згодом заслано у Сибір. Втім більшість за-початкованих ним церковних реформ було затвердже-но. Це зумовило подальший церковний розкол -- відо-кремлення від російської православної церкви частини віруючих, які не погодилися з реформами Нікона.

Після закінчення боротьби з іноземною інтервенцією перед Московською державою постали різні зовнішньо-політичні завдання: повернення втрачених земель (на-самперед смоленських і чернігівських), забезпечення ви-ходу до Балтійського моря, захист країни від нападів кримського хана, подальше освоєння Сибіру і Далеко-го Сходу.

Спробу повернути Смоленськ Московська держава здійснила під час так званої Смоленської війни з Річчю Посполитою, але зазнала поразки.

1648 р. національно-визвольну війну проти Речі По-сполитої розпочали українці на чолі з гетьманом Богда-ном Хмельницьким. Шукаючи воєнної та політичної до-помоги, він звернувся до царя Олексія Михайловича.

р. Земський собор ухвалив рішення прийняти Україну "під високу руку царя" й оголосити війну Поль-щі. В Україну виїхало московське посольство на чолі з боярином Бутурліним.

р. у м. Переяславі відбулися переговори козаць-кої старшини з московськими посланцями. Останні обі-цяли не втручатися в українські справи, шанувати міс-цеві звичаї, надати допомогу проти поляків і татар, на-томість вимагали присяги на вірність царю.

У березні того ж року до Москви приїхало українське посольство на чолі з переяславським полковником Пав-лом Тетерею, підписало договір -- так звані "Березневі статті", за якими Україна входила до Московської дер-жави на правах автономії.

Обєднане московсько-козацьке військо рушило про-ти Польщі, але Олексій Михайлович підписав з Річчю Посполитою перемиря, спокусившись обіцянкою поль-ської корони. Це призвело до погіршення московсько-українських відносин. Особливо вони загострилися під час гетьманування Івана Виговського.

Московська держава розпочала війну. 1659 р. відбу-лася вирішальна битва під Конотопом (на Чернігівщині), де російська армія зазнала нищівної поразки.

У Московської держави не вистачало коштів для ведення війн. Щоб поповнити казну, уряд царя Олек-сія Михайловича почав випускати мідні монети, нака-завши використовувати їх за курсом срібних. Мідних грошей було так багато, що вони знецінилися. Одночасно швидко зростали ціни. Життя простого народу, перед-усім міських низів, значно погіршилося. Через це у

Москві стався так званий "мідний бунт". Уряд приду-шив його з особливою жорстокістю, але у подальшому мідні гроші не випускав.

Через зростання повинностей біднота тікала на Дон і ставала козаками.

Навесні 1667 р. донських козаків до великих походів підбурив отаман Степан Разін. Його підтримала насам-перед козацька голота. Разінці спустошили Каспійсь-ке узбережжя від Дербента до Баку, розгромили флот іранського шаха. З великою здобиччю через Астрахань і Царицин вони повернулися на Дон і отаборилися на о. Кагальник. Саме сюди почав збиратися простий люд, закликаючи Разіна заступитися за народ.

Степан Разін з козаками пішов на Волгу і без бою здобув Царицин. У червні разінці підійшли до Астрахані. З допомогою посадських людей вони оволоділи містом.

У "звабливих листах" Степан Разін закликав вини-щувати воєвод, бояр, поміщиків. До Разіна приєднува-лися тисячі селян. У Московській державі розпочала-ся селянська війна. Разінці оточили м. Симбірськ.

Селянські виступи відбувалися на величезній тери-торії держави. На Середньому Дону та у Слобідській Україні діяв загін брата Разіна -- Фрола. Розмах подій змусив Москву усвідомити страшну загрозу.

Цар Олексій Михайлович направив до Симбірська армію, разінці, зазнавши поразки, відступили. Тяжко-пораненого Степана Разіна його прихильники привез-ли на о. Кагальник.

На Дону Степан Разін намагався зібрати нове військо, але козацька старшина зрадила його. Відважного ота-мана полонили і видали царському уряду. 1671р. після жахливих тортур його стратили в Москві. Остаточно придушити селянський рух царю вдалося лише восени 1671р.

У XVII ст. відбувалося активне освоєння Сибіру і Далекого Сходу. Козаки під проводом Семена Дежнєва досягли східного краю євразійського материка, який дістав пізніше назву мису Дежнєва, а експедиція Єро-фея Хабарова загарбала Приамуря.

Використана література

1. Архипов Дмитрий Борисович. Краткая всемирная история. Наукометрический анализ / РАН; Институт аналитического приборостроения. -- С.Пб. : Наука, 1999. -- 189с.

2. Баландин Рудольф Константинович. Всемирная история: 500 биогр. : Знаменитые правители, полководцы, нар. герои, мыслители и естествоиспытатели, политики и предприниматели, изобретатели и путешественники, писатели, композиторы и художники всех времен и народов / Р. К. Баландин. -- М. : Современник, 1998. -- 315

3. Белоножко Сергей Владимирович, Бирюлев Илья Михайлович, Давлетов Александр Рашидович, Космина Виталий Григорьевич, Нестеренко Людмила Алексеевна, Турченко Федор Григорьевич. Всемирная история. Новое время. 9 класс: Учебник для сред. общеобразоват. заведений -- 2-е изд. -- К. : Генеза, 2002.

4. Всемирная история: Учебник для студ. вузов / Георгий Борисович Поляк (ред.), Анна Николаевна Маркова (ред.). -- М. : Культура и спорт, 1997. -- 496с.

5. Абдулатипов Рамазан Гаджимурадович. Федерализм в истории России: [В 3 кн.] / Р. Г. Абдулатипов, Л. Ф. Болтенкова, Ю. Ф. Яров. -- М. : Республика, 1992.

6. Аграрная эволюция России и США в XIX - начале XX века: Материалы сов.-амер. симпозиумов / Отв. ред. И. Д. Ковальченко, В. А. Тишков. -- М. : Наука, 1991. -- 358,[1] с

7. Бобович Ирина Михайловна. Экономическая история России, 1861-1914 годы: Учеб. пособие / И. М. Бобович; Санкт-Петербург. ун-т экономики и финансов, Каф. экон. истории. -- СПб. : Изд-во Санкт-Петербург. ун-та экономики и финансов, 1995. -- 135,[1] с.

8. Вернадский Георгий Владимирович. Московское царство / Е.П. Беренштейн (пер.). -- Тверь : ЛЕАН, 1997. -- 512с. -- (История России).