МІНІСТЕРСТВОНАУКИ, ОСВІТИ, МОЛОДІ та СПОРТУ УКРАЇНИ КІРОВОГРАДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙУНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА
Кафедравсесвітньої історії
Курсоваробота
натему: «Олівер Кромвель – полководець і політичний діяч»
Виконала:студентка 31 групи Цуркан Я.Р.
Науковийкерівник: Даценко Л.М.
Кіровоград2011
План
кромвельреволюція полководець
Вступ
1.Історіографія проблеми та джерельна база
2.Політична та військова діяльність Олівера Кромвеля в Англійській буржуазнійреволюції
Висновки
Списоквикористаної літератури
Вступ
Олівер Кромвель (25 квітня 1599, Гантінгдон — 3вересня 1658, Лондон), англійський державний діяч і полководець, вождьАнглійської революції, керівник індепендентів, в 1653-1658 лорд-протекторАнглії.
У 1640 році Олівер Кромвель був обраний до Довгийпарламент. Один з головних організаторів парламентської армії, що отрималаперемоги над королівською армією під час громадянських воєн (1642-1646, 1648)громадянських війнах. Спираючись на армію, вигнав з парламенту пресвітеріан(1648), сприяв страти короля і проголошення республіки (1649), влада в якійбула зосереджена в руках прихильників Кромвеля. З 1650 лорд-генерал(головнокомандуючий всіма збройними силами). Кромвель придушив рухи левеллеріві дігерів, визвольні рухи в Ірландії і Шотландії. У 1653 встановив режимодноосібної військової диктатури — протекторат.
Актуальність роботи обумовлена тим, що, зоднієї сторони, постать Олівера Кромвеля як полководця та політичного діячадосліджена не досить повно. Це пояснюється неясністю та суперечливістючисленних історичних відомостей про його особу. Другимаспектом актуальності вивчення обраної нами теми полягає в надзвичайніцікавості дослідження історичної постаті Олівера Кромвеля, оскільки, будучиполітиком і полководцем світового масштабу, він зумів розпізнати тенденціїрозвитку англійського суспільства та спрямувати їх в русло розвитку таформування такої моделі демократії, яка і нині існує в Великобританії та якоюзахоплюється решта світу. Фактично, геній Олівера Кромвеля полягав у тому, щовін передбачив розвиток демократії у Англії і заклав її міцний фундамент.
Об'єктомданого дослідження є історичнапостать Олівера Кромвеля як полководця та політичного діяча.
Предметом дослідження є політична івійськова діяльність Олівера Кромвеля.
Метоюданої роботи є розгляд та аналізісторичної постаті Олівера Кромвеля як полководця та політичного діяча.
У рамках досягненняпоставленої мети нами були поставлені длявирішення наступні завдання:
1. розглянути історіографію та джерельнубазу проблеми;
2. розглянути політичну діяльність ОлівераКромвеля, зокрема на посту лорда-протектора;
3. розглянути військову діяльність ОлівераКромвеля як головнокомандувача військових сил;
4. проаналізувати та узагальнити отримані вході роботи дані.
Хронологічнімежі даного дослідження охоплюють 1642 –1659 рр., що пов’язано з фактом вступу Олівера Кромвеля у громадянську війну набоці індепендентів, виявленням його військових талантів і, особливо, йогопіднесення після битви при Марстон-Муре 1644 р., та фактом його смерті 3вересня 1658.
Історіографія.Книга Барга М. А. «Кромвель и его время» розповідає нам про те, які причинизумовили англійську буржуазну революцію, а також про те, що на той час Англіяпотребувала «народження» сильної духом, гострої розумом і фанатичної завзяттямлюдини, яка б очолила революцію і надала їй спрямованості. Такою людиною ставОлівер Кромвель, який народився у 1599 році, і завдяки своєму вихованню,пронизаному пуританськими ідеями, став на чолі революції. Барг розповідає якпоступово сільський сквайр переростає у політика, а згодом у чудовогополководця. Це історія життя людини, яка завдяки своїм здібностям спромогласястати на чолі держави. Особливо цінними є частина друга та третя, якібезпосередньо уже розповідають нам про події в Англії від моменту народженняОлівера Кромвеля до його смерті, хоча молодість протектора має ще багато білихплям і покрита численними легендами, але все ж таки ця праця допомагає нампролити світло на молоді літа Кромвеля. Ця монографія містить цікаво викладенийта структурований матеріал, який легко сприймається, він може бути використанийяк працівниками освіти, так і студентами.
Двохтомна праця«Английская буржуазная революция XVIIв.»за редакцією Коминського Е.А. дає нам детальну інформацію про революцію їїпередумови, початок, розпал та закінчення. Не мало важливим є людський фактор,наголошують автори, завдяки якому і була здійснена революція. Зокрема мидізнаємось про визначних діячів революції: Олівера Кромвеля, Томаса Ферфакса таін. Ця праця містить цікаві відомості про Олівера Кромвеля, насамперед якполітика, описуються його вдалі дипломатичні кроки та політика, яку вінпровадив загалом.
В книзіТ.Карлайла «Листи і промови Олівера Кромвеля» (1845 – 1846 рр.) автор впершестворив блискучу апологію Кромвелю, який став під пером історика, обдарованогодо того ж літературним талантом, «тріумфатором», головним обличчям «великогоанглійського пуританства», засновником морської і колоніальної могутностіАнглії. Звеличивши «героїчний пуританський вік», Карлайл тим самим реабілітувавв очах панівного класу революційне минуле Англії.
Джерельнабаза даної теми представлена переважносвідченнями сучасників О. Кромвеля про його діяльність та участь у буржуазнійреволюції, а також окремими офіційними документами. Всі джерела є доступнимидля вивчення і містяться в хрестоматіях з Нової історії країн Європи таАмерики. (Хрестоматия по истории Нового времени стран Европы иАмерики: В 2 кн. Кн.1. Внутриполитическое развитие / сост.Д.В. Кузнецов. – Благовещенск: Изд-во БГПУ, 2010. – Ч. 1: XVII-XVIIIвв. – 432 с.; Сборникдокументаов по истории нового времени Буржуазной революции 17-18 века.;Практикум по новой истории (1640-1870) / ред… Юровский Е.).
Зокрема, взаписах «Із дебатів на Путнійській конференції» 1647 р. О.Кромвель, як один ізучасників дебатів, чітко окреслює своє ставлення щодо деяких питань «Народноїзгоди» – це, зокрема, питання майнового цензу, як основи виборчих (іполітичних) прав, питання про принцип розподілу голосів між графствами, питанняпро основи організації верховної влади Англії тощо. Документ «Формаправления государством Англии, Шотландии и Ирландии и владениями, импринадлежащими («Орудие управления»), 16 декабря 1653 г.» був спробою досягти рівноваги сил між Кромвелем,Державною радою і парламентом.Це буланова конституція. Також ціла низка документів допомагає нам зрозуміти сутьполітики Кромвеля, причини його вчинків і дій. Це різноманітні акти,інструкції, положення та ін.
Методидослідження. Під час дослідження даної темибуло використано такі основні методи: історичні – хронологічний,порівняльно-історичний, загальнонаукові – логічний, діалектичний.
Практичназначимість роботи полягає у тому, щовона може бути використана в навчальному процесінауроках зісторії Нового часу у 8 класі загальноосвітньоїшколи та при підготовці до семінарських та гурткових занять.
1. Історіографія проблеми таджерельна база
З кінця XVII-XVIIIст. в історіографії виокремились дві традиційні концепції, що проливали світлона події XVIIст в Англії. Ці концепції з тими чи іншими модифікаціями прослідковуються і донашого часу. Обидві вони, за словами Е.А.Космінського, намагались більшезатемнити ніж розкрити смисл Англійської революції.
Консервативна(торійська)концепція, що намагалась захистити і возвеличити режим Стюартів, розглядалареволюцію як «великий мятеж». Цією назвою консервативні історики намагалисяпідкреслити неочікуваність революційного вибуху, його неприродність внормальній течії англійської історії. Революція прзвела до рокових результатів– «сокрушению монархии и казни благословенного божьей милостью короля». Авторицього напряму зображали в «уничтожающем виде виновников мятежа» — лідерівопозиції і особливо Олівера Кромвеля. В такому кристалізованому вигляді консервативнаконцепція постає перед нами у праці сучасника революції рояліста графаКларендона «Подлинное историческое повествование о мятеже и гражданських войнахв Англии», видане в 1702-1704 рр. після його смерті.
Друга ізтрадиційних концепцій – ліберальна (вігська), яка також негативно відноситьсядо революції. Як і автори першого напрямку, ліберальні дослідники вважають їїнехарактерною для англійської історії. Відмінність концепцій полягає в тому,що ліберальна дозволяє собі ставити під сумнів непогрішність «благочестивихмонархов». Історики-ліберали ставлять питання про відповідність політикиСтюартів конституції і традиціям країни, намагаються по своєму зрозумітипричини і пояснити суть революції.
ПроголошенаДж.Локком в кін. XVIIст… вігська трактовка рельєфно представлена в працях крупних істориків ХІХст… Г.Галлам в «Конституционной истории Англии» (1827) з осудом відноситься доабсолютизму Стюартів, признає законність повстання парламенту проти Карла І.Одначе від оправдовує виступ лише в 1640-1641 роках.Прийнявши«Велику ремострацію» в 1641 році, парламент, на думку історика, добивсяконституційних гарантій, і на цьому повинен був би зупинитись. Події, щорозвивалися далі Галлам засуджує.
В історіографіїрозвивались також напрями що поєднували дві концепції, такою була працяфілософа і історика Д.Юма, який написав у 50-70-х роках ХVІІІст. десять томів «Історії Англії». Юм намагається у своїй роботі осмислити причинигромадянської війни. Будучи філософом – раціоналістом, він вбачав їх врелігійному дурмані, що оволоділа ворогувавшими сторонами. Проблеми пуританізмуприваблювали також і Т.Карлайла, одначе в протилежному Юмові розумінні.Т.Карлайл був прихильником «культу героїв», опублікував в 1845-1846 роках«Письма и речи Оливера Кромвеля». В цій та інших своїх працях Карлайл вперше вісторіографії створив блискучу апологію Кромвелю, який постає перед нами«тріумфатором», головною особою «великого англійського пуританства»,засновником морської і колоніальної величі Англії.
Своє вираженняконцепція «пуританської революції» знайшла в працях С.Гардинера — знаноголіберального історика, який присвятив дослідженню Англійської революції близько20 томів – «Перші два Стюарти і пуританська революція», «Історія великоїгромадянської війни», «Історія республіки і протектората» та інші опублікованів 1876-1901 роках. Маючи на мені, на основі великого фактичного матеріалу,відновити об’єктивну картину боротьби, Гардинер в дійсності створивідеалістичну модель. Детально відображена картина дій відображає лише історіюрелігійних суперечностей. В інтерпретації історика не класові інтереси, ависокі ідейно-релігійні принципи складали основу цих подій. Слідом за КарлайломГардинер возвеличив пуритан і Кромвеля як національного героя і освітив ціподії в приємлимому для англійської буржуазії дусі.
В 30-40-ві рокипочала оформлятись марксистська історіографія. Вона включала працідослідників-марксистів А.Мортона («Народна історія Англії»), М.Доба(«Стадії врозвитку капіталізма»). Для розкриття народного характеру революції не моловажливу роль відіграють дослідження прогресивних істориків Г. Брейлсфорда«Левелери і Англійська революція» (1961р.), Б.Меннінга «Англійський народ іАнглійська революція 1640-1649 років» (1976р.), історика-марксиста А.Мортона«Світ рентерів» (1970 р.).
Відомийдослідник аграрної історії Англії ХVІ– ХVІІ ст. Савін написавпрацю з історії революції, що була видана посмертно в 1924 році («Лекції поісторії англійської революції»). «Лекції» висвітлюють переважнорелігійно-політичну історію революції, однак Савін висуває важливі питання,постановка яких свідчить про глибоку проникність історика в тему. Незадоволенийстаном її розробки в зарубіжній історіографії, Савін головними задачамидослідника бачить вивчення соціально-економічного розвитку, положення і ролінародних мас в революції. Правда самому Савіну реалізувати ці задачі недовелось.
Революцію якглибокий соціальний переворот гарно була подана на сторінках праці «Англійськабуржуазна революція ХVІІстоліття» в двох томах під редакцією Е.А.Космінського і Я.А.Левицького (1954р.). Робота вчених досить докладно висвітлює дуже важливі моменти, як от,страту Карла І – настрої народу, її противників та прихильників; дії та вчинкисамого очільника революції Кромвеля та його сподвижників. Вслід за нимиз’являється книга М.А.Барга «Кромвель и его время», в якій ми можемопрослідкувати причини революції і зрозуміти, що на той час Англія потребувала –сильної духом, гострої розумом, і палкої завзяттям людини, яка б стала на чоліневдоволених – нею і став майбутній Лорд-протектор Олівер Кромвель. Він змігзгуртувати навколо себе відданих йому людей, завдяки своїм військовим талантамйого підтримувала армія, завдяки мудрим крокам як політика-стратега Кромвельзаключав союзи на міждержавному рівні, і взагалі він був людиною свого часу, що«зуміла пристосуватися до умов, знайти орієнтири і бути завжди на плаву».
У праці Морлея «Новое жизнеописание Оливера Кромвеля», яка булавидана у 1900 році, у простій і доступній формі розкриваються деякі «білі плями»із біографії Протектора. Автор показує нам цю визначну постать не лише якполітика, але й як вдалого полководця, який завдяки своїй військовіймайстерності здобуває авторитет в армії. Автор наводить приклади блискучих битвпід проводом Кромвеля, де він отримав перемогу.
Щододжерельної бази теми, то вона досить різноманітна і включає в себеакти, петиції, речі та ін. документи того періоду. Серед них можна назвати «Постановлениепалаты общин об объявлении себя верховной властьюанглийского государства, 4 января 1649 г.», даноюпостановою визначалося, що народ є джерелом законної влади, а також те, щообщини Англії що засідають в парламенті будучи обраними і представляючи народ єнайвищою владою в країні, те що постановлено общинами Англії, що засідають впарламенті має силу закона для всіх громадян навіть всупереч волі перів такороля. «Приговор высшей судебнойпалатынад королем, 27 января 1649 г.» це документ якимКарла І Стюарта прирікли на відсічення голови – «он виновен вгосударственной измене, убийствах, грабежах, пожарах, насилиях, опустошениях,во вреде и несчастьях нации, совершенных, предпринятых и причиненных вназванную войну.
За все эти измены ипреступления настоящий суд решил, что он, упомянутый Карл Стюарт, как тиран,изменник, убийца и как враг добрых людей этой нации, должен быть предан смертичерез отсечение головы от тела.». Окремо слід виділити«Приказо казни Карла I, 29 января 1649 г.»в якому постановляється про те, що суд з розгляду справи Карла І Стюарта,короля Англії, який звинувачений і осуджений в державній зраді, а також у іншихзлочинах у минулу суботу виніс вирок. Даним актом предписується превести вирокв дію «наоткрытой улице перед Уайтхоллом завтра, 30 января, между 10 часами утра и 5часами пополудни того же дня».
Документоміншого типу є «Акт об отмене королевского звания, 17марта 1649 г.», « Акт об отмене палатылордов, 19 марта 1649 г.», «Актоб объявлении Англии свободным государством, 19 мая 1649 г.»це документ в якому обявляється і постановляється нині існуючим парламентом ійого владою обявляється що Англія буде республікою, без короля і палати лордів.Важливим дипломатичним кроком було видання «Акт об увеличенииторгового флота и поощрении мореплавания английской нации (Навигационный акт),9 октября 1651 г.» за яким не дозволялося ввозити товариз Азії, Африки і Америки судам, які не належали чесним і законодотримуючимгромадянам Англії.
Документом «Формаправления государством Англии, Шотландии и Ирландии и владениями, импринадлежащими («Орудие управления»), 16 декабря 1653 г.»оголошувався протекторат в Англії «… верховнаязаконодательная власть свободного государства Англии, Шотландии и Ирландии ивладений, им принадлежащих, сосредоточивается и пребывает в одном лице инароде, представленном в парламенте; титул названного выше лица называется«лорд-протектор свободного государства Англии, Шотландии и Ирландии…».Цей документ став новою конституцієюАнглії, що була спробою досягти рівноваги сил між Кромвелем,Державною радою і парламентом. Відповідно до конституції в країні засновувавсяпостійно діючий виборний однопалатний парламент, що обирається кожні три рокилюдьми, що мали не менше 200 фунтів стерлінгів річного доходу. Вперше праводелегування своїх представників до парламенту отримали також і виборці Ірландіїі Шотландії. Парламент оголошувався носіємверховної законодавчої влади в країні. Законодавча влада належалаЛорду-протектору спільно з народними представниками, а виконавча — Лорду-протектору спільно з Державною Радою. Владу Лорда-протектора сильно обмежувала Державна Рада. За конституцією посаду Лорда-протекторабула довічною. Розпустивши парламент, Кромвель протягоммайже двох років не робив жодних спроб поставити свою владу на конституційніоснови. Більш того, він фактично ввів в країні поліцейський режим. Була введенацензура. Країна була розділена на 11 військово-адміністративних округів на чоліз генерал-майорами, наділеними всією повнотою поліцейської влади. Головні обов'язоки генерал-майорів визначалися в «Инструкция лорда-протектора генерал-майорам,22 августа 1655 г.».
Всі джерела єдоступними для вивчення і містяться в хрестоматіях з Нової історії країн Європита Америки. (Хрестоматия по истории Нового времени стран Европы иАмерики: В 2 кн. Кн.1. Внутриполитическое развитие / сост.Д.В. Кузнецов. – Благовещенск: Изд-во БГПУ, 2010. – Ч. 1: XVII-XVIIIвв. – 432 с.; Сборникдокументаов по истории нового времени Буржуазной революции 17-18 века.;Практикум по новой истории (1640-1870) / ред… Юровский Е.)
2.Політична та військова діяльність Олівера Кромвеля в Англійській буржуазнійреволюції
ОліверКромвель прийняв титул «Лорда-протектора вільної держави Англії, Шотландії таІрландії» 16 грудня 1653 року. Згодом багатополітичних діячів, які отримали владу в результаті демократичних революцій,перетворювалися на диктаторів. Багато хто з них, беручи на себе диктаторськіповноваження, наділяли це в добре опрацьовані демократичні форми. Мабуть,першим в історії людства демократичним конституційним диктатором став самеКромвель. [1.1,378]
У день проголошення Кромвеля лордом-протектором була прийнята інова конституція Вільної держави Англії, Шотландії та Ірландії, так зване «Знаряддяуправління». Цей документ, написаний під керівництвом Кромвелягрупою вищих офіцерів армії на чолі з Джоном Ламбертом, до теперішнього часузалишається прикладом демократичної конституції. Хоча «Знаряддя управління» іносить на собі сліди поспішних обговорень, компромісних поправок. Хоча в ньомучимало навмисних і ненавмисних протиріч і неясностей, але все ж це акт чудовийза силою політичної думки.
Новаконституція Англії була спробою досягти рівноваги сил між Кромвелем, Державною радою і парламентом. Відповідно доконституції в країні засновувався постійно діючий виборний однопалатнийпарламент, що обирається кожні три роки людьми, що мали не менше 200 фунтівстерлінгів річного доходу. Вперше право делегування своїх представників допарламенту отримали також і виборці Ірландії і Шотландії. До парламенту могли бути обрані лишелюди богобоязливі і доброго поведінки. До виборів не допускалися католики іучасники ірландського заколоту. Прихильники короля під час громадянської війнипозбавлялися участі у чотирьох найближчих виборах. [2.1,35]
Парламент оголошувався носієм верховної законодавчої влади вкраїні. Він повинен був скликатися кожні три роки і не міг бути розпущенийраніше, ніж через 5 місяців після його засідань. Його єдина палата складалася з400 членів, причому дві третини місць віддавалася графствам, а одна третина містах і великим поселенням прямого «парламентського» підпорядкування. Такздійснена була вимога про перерозподіл виборчих округів з метою посилення представництва «середніх верств»населення. [2.1,36]
Законодавча влада належала Лорду-протектору спільно знародними представниками, а виконавча — Лорду-протектору спільно з ДержавноюРадою. Повноваження Лорда-протектора були величезні, і в чомусь навіть більше,ніж у старих англійських монархів. Йому належало право помилування злочинців,право посвячувати в лицарі і інші права, які раніше були прерогативами короля. Від імені Лорда-протектора писалися всідержавні акти. Він був головнокомандуючим армії і флоту Англії, Шотландії таІрландії і відав збором податків, він контролював поліцію і правосуддя, керувавзовнішньоюполітикою, за згодою Державної ради оголошуваввійну і укладав мир. Надалі до скликання чергового парламенту вінмав право від свого імені видавати ордонанси, що мали силу законів. Лорду-протектору надавалися назатвердження всі парламентські біллі. Його право вето, було свого роду фіктивним, так як акти парламентумогли отримати силу закону і без згоди протектора, правда, лише в тому випадку, якщоЛорд-протектор не наклав на них вето протягом 20 днів з моменту їх прийняття. [2.1,36]
Владу Лорда-протектора сильно обмежувала Державна Рада, що складається, за конституцією з 15 членів (7 офіцерів і 8цивільних осіб), поіменно зазначених у самому «Знаряддя управління».Лорд-протектор міг призначити ще 6 членів Держради, збільшивши його склад до 21людини.
Однакподальше заміщення вивільнюваних вакансій повинно було відбуватися за складноюдемократичною процедурою: парламент обирає на кожне місце 6 кандидатів,Державна Рада з них вибирає 2-х і протектор робить остаточний вибір. [1.4,68]
Законституцією посаду Лорда-протектора була довічною. Новий Лорд-протекторобирався Державною Радою. Міжнародна політика республіки і всі іноземні зносиниповинні були вестися тільки за згодою Держради. Згода ради була потрібна так само для скликання надзвичайнихзасідань парламенту. [2.3,88]
Право законодавства в питаннях оподаткування та надзвичайних зборівналежало парламенту, але державні витрати на армію і флот були заздалегідьфіксовані конституцією, і парламент не міг їх скоротити, так само як і зменшитичисельність збройних сил. Згідно з«Знаряддя», парламент повинен був забезпечити доходи, достатні для утриманнятридцятитисячний армії.
Лорд-протектор мав право розпускати парламент, але парламентповинен був обов'язково обиратися кожні 3 роки. Не були забуті в «Знаряддяуправління» і питання свободи совісті. Пуританізм визнавався державнимвіросповіданням, але нікого до нього не можна примусити. Віросповідання, що розходяться здержавними, але визнають Христа, користувалися заступництвом республіки ворганізації церков та інших можливостей для відправлення культу. Англікани ікатолики свободою віросповідання не користуються. Тим не менш, законодавствопротекторату в галузі регулювання релігійних і моральних питань був дужежорстким. Правда, викорінення вад було покладено не на церковні, а на звичайнісвітські суди. Вже в 1650 році був проведений закон про покарання смертю. Алеце дике покарання у дійсності було застосовано лише в трьох випадках. Після того як навіть пуритани-присяжнівідмовилися виносити вироки, ця спроба провалилася. За законом, людям, якізаперечували троичность бога, покладалися сувора кара. Категорично заборонялосяангликанам бути вчителями дітей джентльменів, але уряд цьому не перешкоджав.Алерелігійна практика протекторату була м'якше його законодавства. Навіть зкатоликами в період протекторату обходились м'якше, ніж в інший час. [2.3,92]
Найбільшповчальний приклад віротерпимості уряду Лорда-протектора — це ставлення доєвреїв. У жовтні 1655г. до Лондона з'явився рабин і лікар Манасія Бен-Ізраель зАмстердама і зажадав рівноправності для євреїв. Комісія ради за участюлондонських купців поставилася до євреїв не дуже прихильно, але все ж 2 юристадовели, що в діючих законах немає ніяких обмежень для євреїв. Кромвельнеофіційно обіцяв їм широку терпимість. Євреї збудували собі в Лондоні синагогуі влаштували своє кладовище.
Незважаючина свою демократичність, «Знаряддя управління» влаштовувало далеко не всіполітичні сили республіки. Тому перша сесія парламенту протекторату, щопроходила з 3 вересня 1654 по 22 січня 1655 була стурбована скоріше переглядом«Знаряддя управління», ніж розробкою і прийняттям нових законів. Хоча заумовами виборчого закону новий, правий парламент не був ні народним, ніпредставницьким органом, це не завадило йому відмовитися від роліконституційної ширми для панування вищих офіцерських чинів, які керували в тойчас армією. Правий парламент виявився таким же непіддатливим, як і лівий, і 22 січня1655 був розпущений Лордом-протектором. [1.14,245]
Відразу ж після розпуску парламенту було повстання роялістів уберезні. Хоча воно було швидко і жорстко придушено, але водночас у країні буврозкритий цілий ряд роялістських змов. Агенти республіки повідомилиЛорду-протектору, що Карл II підтримує зв'язки не лише з підпільноюроялістською організацією «Запечатаний вузол», але і з пресвітеріанамі і здеякими левеллерами. [1.9,302]
Розпустивши парламент, Кромвель протягом майже двох років не робивжодних спроб поставити свою владу на конституційні основи. Більш того, вінфактично ввів в країні поліцейський режим. Була введена цензура. Країна буларозділена на 11 військово-адміністративних округів на чолі з генерал-майорами,наділеними всією повнотою поліцейської влади. Головний обов'язокгенерал-майорів — командування кінною поліцією і поліцейські турботи про порядок.У силу цього вони повинні були розганяти незаконні зборища, роззброюватипапістів і роялістів, убезпечити дороги і стежити за незадоволеними. Длязапобігання зборищ заборонялися навіть спортивні збори, як-то: перегони,ведмежі цькування і півнячі бої.
Людей, якіне мали певних занять, нова поліцейська влада мала право вислати з Англії вколонії. [2.3,107]
На генерал-майорів покладалися і обов'язки релігійно-моральногохарактеру. Поліцейська влада повинна насаджувати благочестя, боротися зпияцтвом і розпустою. Світові судді і місцева влада також підлягають наглядуполіції, а в серпні 1655 року в них поклали й обов'язок спостереження за кліромі поганими священиками. [2.3,107]
У вересні 1655 протекторат різко посилив боротьбу з роялістами.Лорд-протектор видав указ, за яким роялісти були розділені на 3 розряди:
— Iрозряд — прямі учасники повстань і змов; вони каралися вигнанням з Англіїта конфіскацією всього майна.
— IIрозряд — явні прихильники страченого короля або його сина. Їмзагрожувало вигнання або в'язниця, але доходи з маєтків залишалися за ними.
— IIIрозряд — люди підозрілі. Вони каралися позбавленням частини доходів.
Крім того,указ забороняв роялістам тримати вдома зброю.
Негайнопісля виходу цього указу на генерал-майорів поклали й обов'язки по точномузастосуванню законів проти роялістів. Таким чином, на нову поліцію покладалисядуже складні соціально-педагогічні та релігійно-моральні завдання. [1.13,209]
Відкрита військова диктатура Кромвеля була досить ефективною, алене користувалася великою популярністю в англійському суспільстві.
Використаннясолдатів для обходу приватних будинків у Лондоні з метою перевірки, чи непорушується субота, і чи дотримуються встановлені парламентом пости (а притаких обходах солдати зазвичай несли знайдену в кухні їжу), викликало найбільш різкеобурення. Таке ж обурення викликав у багатьох місцях заборону обрядовогозвичаю, за яким напередодні травневого свята рубали молоді дерева для прикрасижител, а також заборону змагань в неділю після полудня. Незважаючи наангліканську та ліберальну реакцію 1660 року, пуритани назавжди наклали свій похмурийвідбиток на «англійську неділю». [1.8,189]
Зовнішняполітика в період протекторату мала дещо інший характер. При вступі в своїобов'язки Кромвель відправив свого церемоніймейстера до всіх іноземних послам «здорученням запевнити їх, що ця зміна не змінить ні відносин, ні дружби, щоіснують між їх государями і Англією». Державнийрада доручила п'яти своїм членам продовжувати дипломатичні справи, розпочатіраніше парламентом.
Війну з Голландією Англія закінчила вже при новій формі правління.Лорд-протектор домігся, щоб мирний договір, який містив вимоги визнання умов «Навігаційногоакту» одночасно з Голландією підписали і її союзники: Данія, протестантськікантони Швейцарії, міста Ганзи і деякі протестантські князівства ПівнічнійНімеччині. Ще в 1653 році, тобто в період війни з Голландією, але коли всьомусвіту було очевидно, що її капітуляція не за горами, Кромвель відправив доСтокгольма англійського дипломата Уайтлока із завданням укласти договір зіШвецією. Упередження шведського дворянства проти республіканської Англії булодуже велике, але, тим не менш, Уайтлоку вдалося 28 квітня 1654 підписати зіШвецією не тільки мирний, але і союзний договір. [2.3,37]
Через кілька місяців після підписання мирного договору зГолландією, у вересні 1654 року, був підписаний договір з Данією. За цимдоговором Англія отримала право проходу через Зунд на тих же умовах, якимираніше користувалася Голландія.
У цей же час з пропозицією про укладення торгового і союзногодоговору до Англії звернулося католицьке Португальське королівство. Кромвельзмусив Португальських послів очікувати свого рішення кілька довгих місяців,однак, підписав з ними договір. Договір з Португалією був початком економічногопоневолення Англією Португалії. Як завжди, Кромвель в якості основного виділивне економічний, а релігійний зміст результатів, досягнутих під час переговорів зкатолицькою Португалією. Він говорив з цього приводу: «Ми уклали мир здвором португальським; купці наші, там торгують, будуть мати право вільноговіросповідання і повну свободу славословити Всевишнього у власних своїхцерквах». Висновок торгових договорів з низкою великих європейськихдержав, таких як Швеція, Данія та Португалія в істотному ступені зміцниломіжнародні позиції англійської буржуазії, а, отже, і внутрішньополітичніпозиції республіканського уряду. [1.2,230]
У республіки (а формально Англія, незважаючи на переворотКромвеля, продовжувала називатися республікою) в зовнішній політиці залишалисядві великі проблеми — відносини з католицькою Іспанією, яка в цей час буланайбільшою колоніальною державою, і з Францією, яка дала притулок і неофіційнонадавала допомогу Карлу II. Підготовка договорів з цими державами просувалосявкрай повільно.
Як тільки Кромвель проголосив себе Лордом-протектором, Кардену,посол Іспанії в Англії, боячись, що Франція його випередить, запропонувавКромвелю допомогу Іспанії для зміцнення нового режиму. Від імені іспанськогокороля Кардену обіцяв, що Іспанія не буде підтримувати ніяких зв'язків з синомстраченого короля. В обмін на ці поступки Кардену запропонував Англія вступитив союз з Іспанією проти Франції.
Зовнішнюполітику французької корони в цей період визначав кардинал Мазаріні, який бувфактичним правителем Франції. Він теж почав активно шукати союзу з Кромвелем.Франція запропонувала Англії союз і гроші, і більше того, Мазаріні натякнув,що, якщо знадобиться, він готовий випровадити з країни родину страченогокороля.
Лорд-протектор давно вирішив питання на користь Франції. Франціябула сильна і війна з нею могла спричинити за собою великі неприємності.Іспанія, навпаки, перебувала в стані занепаду і не розглядалася Кромвелем вякості серйозного противника. Крім того, ненависть англійців до цієї великоїколоніальної католицької державі була давньою і зрозумілою. Іспанія недозволяла Англії торгувати зі своїми колоніями, а англійські купці-пуритани,яких в Іспанії вважали єретиками, піддавалися переслідуванням інквізиції.
Кромвельвибрав дуже ефективну тактику: він вислуховував пропозиції обох країн і ставивїм все нові умови, Кромвель зажадав від Іспанії свободи плавання у Вест-Індіїта припинення інквізиційного переслідування. Це було занадто навіть дляіспанського посла. Кардену з обуренням заявив: «Вимагати звільнення відінквізиції і вільне плавання у Вест-Індії — все одно, що вимагати обох очеймого государя». [1.5,321]
Завжди необхідна в очах Кромвеля війна з Іспанією стала тепернеминучою. У жовтні 1655 року, у розпал введення нової поліцейської владипочалася війна з Іспанією. Війна потребувала значного фінансування, і Кромвельввів нові податки. Навіть ці, введені так само довільно, як за часів Карла I,податки, не дозволили протекторату забезпечити фінансування бойових дій. У 1655році в уряду виник дефіцит в 800 тисяч фунтів стерлінгів. За конституцієюкредити і нові податки міг дозволити тільки парламент. Лорд-протектор бувзмушений провести вибори і в вересні 1656 р. скликати новий парламент. 17вересня 1656 пройшло перше засідання другого парламенту протекторату. Кромвельзнову зіткнувся з серйозною опозицією, особливо з боку затятих республіканців, які заперечували проти самої ідеї протекторату. Урезультаті парламент був підданий «чистці», з нього буливилучені 160 членів, багато з яких відмовилися присягнути на вірність режиму.Ті, хто залишився, в основному співпрацювали з Кромвелем і Державною радою,хоча і виступали проти системи місцевого управління з допомогоюгенерал-майорів. Тоді ж група цивільних лідерів запропонувала замінитивійськову диктатуру конституційною монархією (королем повинен був статиКромвель) і створити державну пуританську церква. Кромвель змушений буввідмовитися від пропозиції, оскільки ця ідея зустріла неприйняття його старихармійських друзів і соратників. Тим не менше, парламент розробив і прийняв новуконституцію, за якою відновлювалася палата лордів. У палату громад допускалисявсі, крім явних роялістів. Місце Державної ради зайняла Таємна рада, крім того,вводилися деякі обмеження влади лорда-протектора і свободи совісті. Титуллорда-протектора став спадковим. [1.3,239]
Нова конституція, відома під назвою «Найпокірніша петиціяі рада» набрала чинності в червні 1657 (прийнята 25 травня 1657 року).Була сформована верхня палата, лояльна Лорду-протектору, який призначив членамипалати лордів багатьох своїх прихильників, що засідали раніше в палаті громад.У палату громад повернулися вигнані раніше депутати.
Вже вчервні 1658 року палата громад перетворилася в активно опозиційну силу повідношенню до Кромвеля. На цей раз Кромвель не зумів стримати гніву і,переконаний, що за новим конфліктом піде вторгнення роялістів, 4 лютого 1658року розпустив парламент.
Останні кілька місяців життя Кромвель правив без парламенту. У період протекторатуКромвель намагався боротися з фанатичними пуританами за справжню свободухристиянських віросповідань, яка б дозволяла членам єпископальної іРимсько-католицької церкви проводити богослужіння в приватних будинках.
Вінпризначив багатьох гідних суддів і за допомогою своїх радників-юристів провівреформу законодавства і створив більш дешеву судову систему. Кромвель сприяврозвитку освіти, деякий час був канцлером Оксфордського університету і допомігзаснувати коледж у Дареме. [1.6,176]
Військовакар’єра Олівера Кромвеля розпочалась ще задовго до встановлення протекторату,колисільський сквайр Оливер Кромвель став історичним Кромвелем не на нивіпарламентського красномовства й не в хитруваннях дипломатії, а на поляхвійськових боїв у ході громадянської війни. Отже, 22 серпня 1642 р. Карл Іпідняв свій штандарт у Ноттінгемі, що означало офіційне оголошення війнипарламенту в Лондоні, а 29 серпня Оливер Кромвель приступився до формуваннязагону кавалерії на ринковій площі Гентингдону. [1.3,139]
Чесноти Кромвеля вражали уяву сучасників і пізніших істориків: адже вониналежали людині, повністю позбавленому військового досвіду не те щокомандуючого, а рядового солдата. Тим часом мова повинна йти про успіхи всправі ведення не звичайної, а революційної війни, канони якої формуютьсянасамперед у сфері переконань. І тут Кромвель, як ми бачили, пройшов ґрунтовнушколу першого, конституційного етапу революції. Саме цю обставину випустять ізуваги військові історики революції середини XVІІ століття. Хоча роль Кромвеля впершій великій битві громадянської війни при Еджхілі (23 жовтня 1642 р.), щозакінчилася, як відомо, упущеною парламентським генералом Эссексом перемогою,зате немає сумнівів у тім, що саме він витяг з невдач парламенту в початковийперіод громадянської війни найбільш глибокі військові й політичні уроки. Якщо увійськовому відношенні ці невдачі переконали Кромвеля в тім, що без сильноїкавалерії парламент ніколи не здобуде перемоги над роялістами, сила якихполягала насамперед у кавалерії, те, найімовірніше, більше важливими за своїмхарактером були витягнуті їм політичні уроки. Парламенту потрібні несолдати-найманці, байдужі до справи, за яку боролися, що виходили зпідпорядкування й перетворювалися в банди грабіжників, а солдати, що билися попереконанню, що надає їм сміливість і стійкість .
Разом з тим було б помилково думати, що Кромвель, якце навіч розкрилося на іншому етапі революції, не усвідомлював погрозу, щовиходила від народних низів, що узялися за зброю, і насамперед непорушностітого «розподілу власності й волі», на якому ґрунтувалося пануванняйого класу. Але як людина, що послідовно вирішувала кожне завдання тільки вміру її назрівання, він й у цьому випадку ставив на перше місце погрозувійськової перемоги короля й тому доти, доки саме ця погроза існувала як прямай безпосередня, він повністю зневажав погрозою більше віддаленою. Саме тому він широко відкрив доступ усвою кавалерію тим, від кого вона потенційно виходила, якщо тільки вони в цеймомент по переконанню прагнули до військової перемоги над «кавалерами»,причому доступ не тільки в рядовий склад, але й на офіцерські пости. [1.3,204]
Погодимося,Кромвель досяг широти поглядів, просто немислимих для ординарних представниківйого соціального прошарку в ординарний час того століття. І хоча, це булаширота лише тактичними, тимчасовими, обумовленими вимогами моменту й востаточному підсумку, що відображала військові інтереси все того жбуржуазно-дворянського блоку, проте погодимося, що навіть для цього бувпотрібний і розум незвичайний, і воля незламна. Що ж дивного в тім, що за рік зневеликим відкритих воєнних дій між королем і парламентом Кромвель, що не мавдо цього поняття про мистецтво ведення регулярної війни, проробив шлях відкапітана кавалерійського загону до генерал-лейтенанта армії Східної асоціації,що формально воювала під початком графа Манчестера. Швидкість, з якої вінвідкривав для себе й опановував законами ведення революційної війни, вражалауяву сучасників саме тому, що вони не врахували вирішального факту — Кромвельмайже із самого початку розгадав її найглибшу таємницю: переможною ця війнамогла стати, тільки перетворившись у війну народну.
Конфлікт, що давно назрівав між пресвітеріанами йіндепендентами — головними виразниками зазначених військово-політичнихтенденцій, що протиборствували, в армії й парламенті — прорвався назовні післябитви під Марстон-Муре (2 липня 1644 р.). Однак ця перемога на півночі Англіїбула майже зведена на нівець поразкою парламенту в інших боях. Карл І ледь незнищив армію Уоллера на півдні й погнався за Ессексом, що йшов на захід. Цебула тактика «війни без перемоги!». Нескінченне затягуваннягромадянської війни й пов'язаних з нею нещасть (важкі податки, солдатськіпостої, реквізиції й грабежі) повинне було настроїти проти парламенту його опору- народні низи. Це добре розумів Кромвель. [1.6,247]
До кінця 1644 р. у генерала Кромвеля — переможця при Марстон- Муре — нагромадилося багато фактів, що свідчили про те, що командні пости, що займали,в армії пресвітеріане, і зокрема граф Манчестер, принципово не бажають довестивійну до перемоги, тому що вважають для себе «невигідним»«надмірно принизити короля».
І як можна було очікувати, бойові заслуги Кромвеля були вже настількизагальновизнаними, а воєнний стан парламенту настільки складним, якщо не критичним,що останній продовжував давати йому спочатку «тимчасові» військовіповноваження, практично зробивши єдино для нього виключення із загальногоправила. Втім, тимчасові повноваження незабаром перетворилися в постійнупосаду. 15 лютого палата общин прийняла постанову створити замість колишньоготериторіального ополчення, що збирається по графствах і нерідко що не бажаловоювати за межами рідного графства, нову регулярну армію, фінансовану іззагальнодержавних засобів. Це й була армія «нового зразка»(або «нової моделі»), що згодом включила й інші парламентськіформування. Її головнокомандуючим був призначений Томас Ферфакс, що вирізнивсяу війні з роялістами на півночі країни. Місце його заступника, тобтогенерал-лейтенанта, залишили не без наміру вакантним. Ядром кавалерії цієїармії стали кавалерійські полки Кромвеля, давно вже за мужність «заслужившие славу железнобоких». «Нова модель», щоскладалася головним чином з йоменів і вихідців з міських низів, дисциплінованих(одна зі статей її уставу говорила: «Злодійство або грабіж караютьсмертю») і охоплених прагненням швидше довести війну до перемоги, ця арміябула першим в історії Європи зразком регулярної революційної армії. [1.3,228]
10 червня Кромвель був призначенийгенерал-лейтенантом «Нової моделі», 13 червня він прибув у їїрозташування, а 14 червня 1645 р. відбулася вирішальна битва громадянськоївійни при Незбі. ПриНезбі, як і в попередніх і в наступних боях, військове мистецтво Кромвеля булопродемонстровано з такою переконливістю, що навіть палата лордів повинна булавизнати його в армії незамінним.
Військоваперемога над королем ще не означала остаточної перемоги революції. Монархіябула тільки надламана, але не повалена. Програвши війну з парламентом, роялістипоклали свої надії на розкол у таборі парламенту, тобто на те, що корольнезабаром знадобиться однієї частини своїх ворогів у їхній боротьбі протиіншої. Тим часом король, біг у Шотландію. [1.7, 293]
Початокнової смуги в історії революції й у житті Кромвеля було для нього доситьпохмурим. Оскільки тепер, із завершенням громадянської війни, його меч став уженепотрібним парламенту, його колишнє положення й вплив у ньому сприймалосяпресвитерианами як «невиправдане» і «зухвале». У результатіїхнього підступу Кромвель незабаром втратився своїх військових повноважень і згенерал-лейтенанта армії перетворився в приватну особу — рядового членапарламенту. Ця мета була легкодосягнутою, тому що ніщо вже не заважало поширитина нього дію «акту про самозречення». Тим часом, скориставшисьвідсутністю Кромвеля й падінням впливу індепендентів у парламенті,пресвітеріанська більшість провела в ньому спішно постанову про розпускармії, за винятком 6400 чоловік кавалерії (з 40 тис.) і 10 тис. піхоти длянесення гарнізонної служби. Але при цьому було повністю обійдене питання провиплату солдатам і офіцерам задолженного парламентом платні — піхоті за 18тижнів і кавалерії — за 43 тижні, що становило на той час чималу суму в 331тис. ф. ст. Так само зазначеною постановою не передбачалося призначення пенсії сиротамі вдовам загиблих на службі парламенту воїнів. Нарешті, парламент у ньому нісловом не згадав і по такому питанню, як визнання невинними солдатів, щорозпускаються по будинках, і офіцерів за вчинене ними в ході громадянськоївійни.
Одночаснопередбачався набір 12 тис. чоловік в експедиційний корпус для відправлення вІрландію. Його командуючим був призначений Ферфакс. Крім нього, у ньому неповинне було бути з у чині старше полковника. Всі офіцери повинні були прийнятитак званий ковенант, тобто погодитися на введення пресвітеріанського церковногопристрою. І останнє, члени парламенту не могли займати в новій армії команднихпосад. Очевидно, що цими трьома умовами парламент явно виключив можливістьучасті в експедиції Кромвеля. У цілому, якщо врахувати умонастрій, що панував в«Новій моделі», бажання пресвітеріанської більшості в парламентіпозбутися від цієї грізної, раз у раз готової вийти з його підпорядкуваннязбройної сили цілком зрозуміло. Армія виявилася тепер виразницею сподівань народнихнизів, що принесли найбільшої жертви в ім'я перемоги, але повністю обійденихпри поділі її плодів. Природно, що рядові й молодші офіцери «Новоїмоделі» відмовилися скласти зброю, вони вийшли з покори парламенту. [2.2,228]
Безсумнівно, що Кромвель усвідомлював справжнюмету парламенту в цьому конфлікті — одним ударом позбутися революційноїармії — погрози його всевладдю — і заодно ліквідувати основну опоруіндепендентів, тим самим звівши їх до політичної незначності в парламенті.
Він погодився в парламенті поїхати в місцерозташування армії з місією переконати її підкоритися його волі. І він дотримавобіцянки: прибувши в армію, він переконував офіцерів ужити свій вплив,«щоб розташувати солдатів до тієї влади, що стоїть над ними. Якщо ця влада буде низведена на нівець,нічого за цим не піде, крім замішання». Однак місія ця успіху не мала.Солдати залишилися твердими у своєму рішенні не підкорятися наказу про розпускармії, і, бачачи коливання одних офіцерів і зрадництво інших, вони обрали вкожному полку по двох уповноважених (так званих агітаторів) для спільних дій узахист своїх інтересів.Заручившись відновленою єдністю в армії, він виступив упарламенті ініціатором прийняття постанови про припинення звертань до короля. [1.3,287]
3січня палата громад після дебатів нарешті проголосувала ( 114-за, 92- проти) запропозицію «Про припинення зверненнь» до Карла І. І якповідомляють присутні, найбільш вагомим аргументом у заключній мові Кромвеляперед голосуванням був рух його руки до меча, пристебнутому до його боку. У тойже день Комітет обох королівств був перетворений у Комітет безпеки.Внаслідок того що двох членів цього комітету, пресвітеріан Ессекса й Степлтона,вже не було в живих, а шотландці були тепер по цілком зрозумілих причинах знього виключені, Комітет безпеки, пости в якому займали індепенденти на чолі ізКромвелем, перетворився у вищий виконавчий орган влади в країні. На користьцього комітету Армійська рада в січні 1648 року «склала» своїповноваження й «саморозпустилася». Страта Карла І викликала потікроялістських публікацій, так новий режим Кромвеля знайшов ідеологічну підтримкув тих, хто вважав, що саме він здатний забезпечити політичну стабільність. Зісхваленням страти короля виступив Дж. Мільтон. Особливе значення малапублікація в 1651 році Т. Гоббса «Левіафан», у якому обґрунтовуваласяідея наступності державної влади. Вона тим більше викликала шок у роялістськихколах, що автор був колись близький до кавалерів і був прямо пов'язаний іздвором Карла ІІ у еміграції. [2.3,45]
Першорядним завданням для Кромвеля стало втихомиренняІрландії. В 1649 році його армія висадилася на «Зеленому острові».Центральним епізодом стало узяття фортеці Дрогеда. Після того, як урезультаті запеклого штурму фортецяупала, її гарнізон і жителі були повністю знищені. Долю Дрогеди розділили йдеякі інші ірландські міста. У літературі традиційно вказувалося, що фактором,багато в чому определившим жорстокість кромвелевських солдат, був факторрелігії: на ірландців- католиків англійські пуритани дивилися з ненавистю; багатохто вважали, що справедливо мстять за насильства, які раніше мали місцестосовно протестантів у ході ірландського повстання. У новітніх дослідженняхз'ясовано, що серед захисників Дрогеди з ірландців була меншость: гарнізонфортеці була частиною роялістської, в основному протестантській армії герцогаОрмонда. У Дрогеді загинуло 3000 захисників, переважна більшість, коли фортецявпала. У той же час Кромвель, як і його армія, не з у реальності жахівірландського повстання 1641 року, як їх представляла пуританська пропаганда, іце впливало на його політику. Ірландія була скорена до 1652 року. Більшачастина ірландських землевласників, пов'язаних з повстанням, була вигнана з маєтків, їхня власність перейшлавруки нових хазяїв-англійців. Більше, ніж будь-яка інша його перемога,ірландська кампанія зробила Кромвеля пуританським героєм Англії, але вона жбагато в чому визначила гострі проблеми в англо-ірландських відносин на довгийчас уперед. [1.10,395]
Іншим напрямком військової політикиіндепендентів була війна із Шотландією, де парламент після страти Карла Івизнав його сина своїм королем Карлом ІІ. У той же час роялістське повстання на чолі з вождемодного з гірських кланів Монтрозом було подавлено ковенанторами, а сам Монтрозбув страчений. У вересні 1650 р. Кромвель здобув блискучу перемогу приДенбаре над шотландським головнокомандуючим Лесли. В 1651 році війнапродовжилася, і Карлові ІІ удалося вторгнутися в Північну Англію. Однак увересні 1651 року англійці домоглися вирішальної перемоги при Вустері, аКарл біг. Завдяки допомозі вірних роялістів йому чудом удалося вкритися відкромвелевских солдат і покинути острів. Скорення Шотландії було завершеносподвижником Кромвеля генералом Монком. Новий режим прагнув захистититорговельні інтереси Англії. Навігаційні акти 1650 і 1651 р. обмежували ввіз україну іноземних товарів і, отже, особливо боляче вдарили по Голландії,багатство якої багато в чому забезпечувалося її функцією як «морськогоперевізника». Це привело до англо-голландської морської війни 1652-1654р., що в історіографії часто розглядали як одну з перших торговельних воєнХVІІ-ХVІІІ ст. Війна виникла всупереч тому, що й англійці, і голландці булипротестантами. Тут економічний фактор взяв гору над релігійним. Перемога Англіїна море привела до ослаблення економічних і політичних позицій Голландії йпоклала початок пануванню Англії на морях. У результаті успішної війни зПортугалією ця країна виявилася в економічній і політичній залежності відАнглії. [1.13,342]
У роки протекторату зріс міжнародний престиж Англії. Дві держави, Іспаніяй Франція, в умовах війни між ними мали потребу в Кромвелі як у союзнику.Наприклад, католицька Іспанія була першою країною, офіційної признавшей новийрежим. Проте, зрештою Кромвель зробив вибір на користь Франції: війна зІспанією обіцяла важливі придбання за рахунок іспанських колоній. В 1655 роціанглійська ескадра під командуванням адмірала Блейка захопила острів Ямайку, щостала форпостом англійської колоніальної експансії у Вест-Індії. [1.3,311]
ОліверКромвель помер 3 вересня 1658 року, у річницю перемоги при Вустері. Новимпротектором став син Кромвеля Ричард, що мало цікавився державними справами.Уже через кілька місяців він пішов у відставку, і до влади формальноповернулося «охвістя», розігнане Кромвелем в 1653 році. Цей періодполітичної нестабільності іноді називають «другою англійськоюреспублікою». На ділі все вирішила армія. Загострилася боротьба міжармійськими угрупованнями. Одну з них очолював генерал Ламберт, що выдносивсядо числа «святих», тобто більше послідовних пуритан і республіканців.Помірні позиції займав генерал Монк, що одержав верх у цій боротьбі. Завдякийого підтримці на англійський престол був запрошений син страченого короля КарлП Стюарт. Реставрація Стюартов в 1660 році вважають завершенням Англійськоїреволюції середини ХVІІ століття. [1.3,369]
Висновки
1.Історіографія даної проблеми містить великий обсяг документів, які дають намвідомості про революцію та її діячів. Аналізуючи їх можна неупереджено, івиходячи з власних суджень, зробити висновки про діяльність Олівера Кромвеля,хоча ці джерела є суперечливими. Треба також враховувати автора джерела, йогопогляди та настрої. Джерела по темі, які містяться у чисельних хрестоматіях зНової історії країн Європи та Америки, є доступними для широкого кола читачів,коментарі упорядників доповнюють та допомагають легше сприйняти і зрозумітисуть документу.
2. На початку Англійської громадянськоївійни Кромвель почав свою військову кар'єру, очоливши кавалерійський загін з 60вершників, відомий як «Залізнобока кавалерія», який став основою його арміїнової моделі. ЛідерствоКромвеля в битві при Марстон-Муре (1644) привело його до великого знесення.Кромвель виявився талановитим полководцем. Його війська брали перемоги одну поодній над прибічниками короля, саме армія Кромвеля вщент розбила Карла I ввирішальному бої при Незбі 14 червня 1645 року. Як лідер парламентськоїкоаліції та командир армії Нової моделі (також відомої, як «круглоголові»),Кромвель переміг короля Карла I, поклавши край домаганням монарха до абсолютноївлади. Олівер Кромвель, отримавши певні повноваження, скасував верхню палатупарламенту та призначив раду зі своїх бойових соратників-протестантів. Занового лідера, Оливера Кромвеля, було прийнято такі поправки: були забороненідуелі у армії, дозволявся цивільний шлюб, все королівське майно передавалося додержавної скарбниці. Кромвель також мав титул генералісимуса. Проте, взявшивладу до рук (отримавши новий титул лорд-протектора), Кромвель почав наводитисуворий порядок, встановлювати свою диктатуру. Він жорстоко придушив повстанняу Ірландії та Шотландії, розділив країну на військові губернаторства начолі з підзвітними йому генерал-майорами, ввів охорону головних доріг,налагодив систему оподаткування. Гроші на фінансування перетворень булистягнути з переможених прибічників короля.
Під час свого правління Олівер Кромвель уклав мир із Данією,Швецією, Голландією, Францією, Португалією. Він продовжив війну з давнімворогом Англії — Іспанією. Послідовністю та непорушністю Кромвель домігся того,що у Європі шанували й Англію і його главу — лорд-протектора. Післявстановлення у країні порядку, Кромвель дозволив обрати парламент. ОліверКромвель відмовився прийняти корону і був визнаний гідним самим призначитинаступника, нового короля.
До самої смерті Кромвель мав популярність у народі, зокремазавдяки іміджу «народного» політика на противагу респектабельним дворянам такоролю. Особливе значення мала така риса Кромвеля як абсолютна непідкупність.Також важливо відзначити, що Кромвель постійно знаходився під охороною(існувало кілька підрозділів, постійно змінюваних одне одним за графікомчергування) і найчастіше змінював місця нічлігу.
При Кромвелі Англіязалишалася республікою.
3.Привиконанні мною даної роботи я ставила перед собою завдання:
1. розглянути історіографію та джерельнубазу проблеми;
2. розглянути політичну діяльність ОлівераКромвеля, зокрема на посту лорда-протектора;
3. розглянути військову діяльність ОлівераКромвеля як головнокомандувача військових сил;
4. проаналізувати та узагальнити отримані вході роботи дані.
У розділі І буладокладно розглянута історіографія проблеми та її джерельна база, на основі якоїі була написана дана курсова робота. У розділі ІІ була проаналізована політикаЛорда-протектора та документи видані ним, а також висвітлено його військовізаслуги. Усі отримані та узагальнені данні підсумовані у висновку роботи.Поставлені завдання було виконано.
Списоквикористаної літератури
1. Александр Македонский и ЮлийЦезарь, Оливер Кромвель, Ришелье, Наполеон І, Бимарк.- Репринт.изд.- Челябинск:Урал, 1995.- 537с.
2. Английская буржуазная революцияXVII века. В двух томах. Том 1./ ред.Е. А. Коминского.
3. Барг М. А. Кромвель и его время,-М.:1991.-397с.
4. Гардинер С. Историяреспублики и протектората.
5. Егер О. Всемирная история (том 3. Новая история)
6. Карлайл Т. Письма и речиОливера Кромвеля.
7. Менінг Б. Английский народ иАнглийская революція(1640-1649). М.: Мол.гвардия,1976.-380с.
8. Морлей Джон.Новоежизнеописание Оливера Кромвеля.- СПб.: Тип. А. С. Суворина,1900.-232с.
9. Мортон А. Народная историяАнглии, 1979.-461с.
10. Новая история стран Европы и Америки: период первый.
11. Новая история стран Европы и Америки.Ред. Адо А.В.- М.: Высшая школа,1986.-623с.
12. Павлова Т. А. Кромвель: біографія окремоїособи,- М.: Мол.гвардия,1980.- 351с.
13. Савин А. Н. Лекции поистории английской революции. М.:1989.-412с.
14. Штерн Альфред. Историяреволюции в Англии.- СПб.: Изд.Л.Ф. Пантелеева, 1900.-336с.
15. Юм Д. История Англии. 10томов.