/>Зміст
Вступ
1. Античні держави ПівнічногоПричорномор'я
2.Державно-політичний устрій таправо держав Північного Причерномор’я
Висновки
Список використаноїлітератури
Вступ
Перші випадки відвідування Північного Причорномор'ягрецькими мореплавцями припадають на початок І тис. до н.е. У першій половині — середині VI ст. до н.е. греки засновують Ольвію, наприкінці VI — Тіру, Ніконій(на Дністровському лимані), Керкинітиду. Тоді ж у Південно-Західному Криму виникаєневелике іонійське поселення. Можливо, воно існувало до останньої чверті V ст.до н.е., коли вихідці з Гераклеїи Понтійської заснували на його місці Херсонес.У другій половині VI ст. до н.е. виникає більшість міст Боспору: Пантікапей,Феодосія, Німфей, Мірмекий, Тирітака, Фанагорія, Гермонасса, Кепі. Саме в цейчас відбувається майже суцільне освоєння місцевості навколо цих міст, дез'являється багато поселень. Крім Херсонеса, більшість згаданих міст заснованівихідцями з району малоазійського міста Мілет.
Колонізація Північного Причорномор'я була частиною так званоїВеликої Грецької колонізації VIII-VI ст. до н.е. Вона визначалася рядом причин,найголовніша з яких — відносне перенаселення, коли всі землі в материковійГреції були вже розподілені. «Зайві» люди змушені були шукати кращоїдолі в інших місцях, не так щільно заселених. Греки — засновники північнопричорноморськихміст були в основній своїй масі хліборобами, частково — торговцями, ремісникамий ін. На ранньому етапі свого буття на новій батьківщині вони займалисясільським господарством — сіяли пшеницю, ячмінь, просо, розводили сади,заводили худобу й т.п. Інші їхні заняття — ремесло, торгівля — булидругорядними. Отже, грецька колонізація Північного Причорномор'я мала спочаткуаграрний характер (хоча, звичайно, деякі колоністи покидали Грецію з іншихпричин, — наприклад, випробувавши поразки у військових і соціально-політичнихконфліктах). Варто підкреслити: термін «колонізація» у цьому випадкутреба розуміти лише як господарське освоєння греками Північного Причорномор'я,причому мирне, оскільки там, де вони осідали — на морських і лиманнихузбережжях — тоді ніхто не проживав. Новозасновані колонії не залежали від міст- метрополій, хоча й підтримували з ними добрі відносини, навіть укладали угодищодо взаємного сприяння в торгівлі, надання рівних прав громадянам обохполісів, мали з ними єдині культи й літочислення.
Колонії в основному ґрунтувалися, мабуть, упорядковано,коли ще в метрополії обирали або призначали керівника групи колоністів — ойкиста.На місці закладання нового міста розмежовувалися ділянки під будинки йсільськогосподарські території, приділялися місця для культових і суспільнихпотреб. Однак іноді колонізація могла мати й стихійний характер.
Переселенці освоювали, по суті, тільки нешироку (приблизно5-10 км) смугу морського й лиманного узбережжя. Тому вони аж ніяк не моглиушкодити в чомусь кочівникам причорноморських степів. Виключення щодо цьогопредставляють Херсонес, біля якого жили таври, і деякі міста АзіатськогоБоспору, поруч із якими жили племена синдів і меотів. Але будь-яких свідченьпро сутички між колоністами й аборигенами ми не маємо.
/>1. Античнідержави Північного Причорномор'я
Освоєння грецькими переселенцями узбережжя ПівнічногоПричорномор'я відбувалося поступово, у цілому в напрямку із заходу на схід. VIст. до н.е. взагалі було часом установи більшості північнопричорноморськихдержав. Кожна з них мала власну історію, але оскільки всі вони тісновзаємодіяли з античним світом, а також з варварським оточенням, у їхньомурозвитку простежується багато загального. Майже тисячолітня історія цих державділиться на два більших періоди й кілька етапів.
Перший період тривав від другої половини VII і приблизно досередини Й ст. до н.е. Він характеризувався тісними культурними й економічнимизв'язками як з материковою Грецією, так і з навколишніми племенами, яківизначалися відносною стабільністю загальноісторичного розвитку. Уматеріальному й духовному житті колоністів абсолютно домінували еллінськітрадиції, завдяки чому цей період можна умовно назвати грецьким, абоеллінським. Треба, проте, мати на увазі, саме в цей час створюється Боспорськадержава, до складу якого ввійшли не тільки еллінські поліси, розташованінавколо Керченської затоки, а й племена згадуваних вище синдів і меотів. Це даєпідставу вважати Боспор греко-варварською державою, правителі якого були,напевно, місцевого походження. Характерно: варваризація майже не відбилася на культурій побуті населення боспорських міст і їхніх сільських округ. Взагалі кількістьварварів серед жителів північнопричорноморських античних колоній буланезначною.
Наархаїчному етапі першого періоду (друга половина VII — початок V ст. до н.е.)на Півдні нинішньої України відбувається становлення держав, починаються їхніактивні контакти із грецькими містами Східного Середземномор'я, зокрема Іонії. Типовоїє землянковая житлова забудова більшості північнопричорноморських полісів, хочавже в VI ст. до н.е. у найбільші з них будуються храми (Ольвія, Пантікапей),формуються комплекси агори (площа, навколо якої розміщалися адміністративні,суспільні будинки, магазина, культові площі, вівтарі й т.п.). Зароджуютьсяремесла, промисли, розвивається торгівля, виникає монетна справа. Починаються вцілому мирні контакти грецьких переселенців з навколишніми племенамикочівників. Античні міста в VI ст. до н.е. ще не мали укріплень (їхні залишки,датовані кінцем VI — початком V ст. до н.е., виявлені лише в Тиритаці).
На другому — класичному — етапі першого періоду (початок V- друга третина IV ст. до н.е.) починає поступовий розквіт держав; містарозростаються й здобувають вид, звичайного для античних полісів з розвинутоюназемною, у тому числі жилою, забудовою. У них зводяться монументальніспорудження, оборонні зміцнення й вежі. Уводиться карбування власної монети.Підсилюються торговельі і культурні зв'язки з античним світом. Так, можливо,приблизно в середині V ст. до н.е. Ольвію відвідав «батько історії» — Геродот (підстави для такого припущення дає аналіз його розповіді проскіфського царя Скіле, що мав в Ольвії власний палац). Античні північнопричорноморськіміста непогано відомі в метрополіях, вони згадуються в різних джерелах.
Наприкінці другої третини IV ст. у розвитку античних північнопричорноморськихдержавах спостерігається недовговічна криза, викликана головним чиномзовнішньополітичними факторами (зокрема, розпадом Великої Скифії й експансієювійськ Олександра Македонського: античні джерела згадують під 331 р. до н.е.облогу Ольвії військами полководця Олександра — Зопиріона). Відтоді починаєтьсяостанній етап еллінського періоду життя міст Північного Причорномор'я — елліністичний (остання третина IV — середина Й ст. до н.е.), що спочаткупозначається максимальним економічним розвитком, підйомом сільськогогосподарства, ремесел, торгівлі, культури в цілому. Проте вже із другоїполовини III ст. до н.е. (на Боспорі — пізніше) поступово назріває криза.Агресія скіфів у Західному Кримі, пересування варварських племен у НижнєПобужжя й Подніпров'я приводять до занепаду античних міст — їх основноїекономічної бази. Ольвія змушена була платити данину різним місцевим царям,зокрема Сайта-фарну, а в II ст. до н.е. навіть попадається в напівзалежністьвід кримської Малої Скифії.
Другий великий період історії античних держав ПівнічногоПричорномор'я — так званий римський (середина Й ст. до н.е. — 70-ті роки IV ст.н.е.) — характеризується насамперед входженням Тіри, Ольвії, Херсонеса доскладу римської провінції — Нижньої Мезії. Цей період позначався нестабільністювійськово-політичної ситуації, певної варваризацією населення, натуралізацієюгосподарства, частковою переорієнтацією культурно-економічних зв'язків. ДержавиПівнічного Причорномор'я стали для Римської імперії своєрідним бар'єром переднатиском кочових племен на її східні границі, які проходили по Дунаю.Спостерігається деякий економічний підйом Тири, Херсонеса, Боспору, їхнякультура потроху романізується.
У другому періоді існування античних північнопричорноморськихміст і їхніх округ можна виділити три основні етапи. Перший починає в серединіЙ ст. до н.е., коли політика цих міст поступово переорієнтується на Рим.Спочатку римські війська з'являються на північному узбережжі Понту, але прицьому їхнє втручання в місцеві справи, зокрема в Боспорі й Херсонесі, доситьвідчутне. Вони допомагають античному населенню в його боротьбі протинавколишніх племен. До цих часів належить і відомий похід, здійснений у йогосутичках зі скіфами Плавтієм Сильваном (63 р. н.е.) — правителем Нижньої Мезії.Разом з тим північнопричерноморські держави в II ст. н.е. конфліктували нетільки з варварами, а й з римлянами й навіть між собою (Боспор і Херсонес). Незважаючина такі, здавалося б, несприятливі обставини, економіка цих держав поступововиходила із кризи. Відроджується сільська округа Ольвії, виникає значнакількість нових поселень на Боспорі. Функціонують сільські округи Херсонеса й Тіри(частина населених пунктів цих округ належала, мабуть, варварам, однак вони тежпрацювали на економіку античних міст). Поруч із сільським господарствомзначного розвитку — особливо в Херсонесі й Боспорі — здобувають ремесло йпромисли (солеваріння, засолювання риби, виноробство). Активізуютьсяторговельні зв'язки із северопричорноморськими, малоазійськими, італійськими,западнопричорноморскими містами.
Другий етап охоплює час від середини II по середину III ст.н.е., коли в Тирі, Ольвії, Херсонесі, Хараксі розміщаються постійні загониримських військ, а самі ці міста підкоряються Нижньої Мезії. У певнійполітичній залежності від Рима перебуває й Боспор. В умовах відносноївійськово-політичної стабільності економіка північнопричорноморських державдосягає найвищого розвитку.
Третій — останній — етап починається із другої половини IIIст. н.е., коли з метою захисту границь Римської імперії від готів гарнізониримських військ були виведені з Північного Причорномор'я в Подунав'я. Наваликочівників, зокрема готовий, фактично знищили сільські округи. Майже всіантичні держави остаточно припинили своє існування в 70-х роках IV ст. підударами гунів. Вижили тільки Херсонес і Пантікапей, які згодом увійшли доскладу Візантійської імперії./>2.Державно-політичнийустрій та право держав Північного Причорномор’я
Північнопричорноморськіполіси були рабовласницькими демократичними або аристократичними республіками,де раби, жінки й іноземці не мали прав громадянства (правда, за більші заслугиперед полісом іноземцям могли надавати такі права). Найвищими органамизаконодавчої влади були народні збори («народ») і рада. Народнізбори, у якому брали участь всі повноправні громадяни, вирішували питаннязовнішньої політики, оборони, грошового обігу, забезпечення населення продуктамихарчування, надання привілеїв купцям, цивільних прав якимсь особам і т.п. Радаготовила ті або інші питання до розгляду на зборах, контролював дію виконавчоївлади, перевіряв ділові якості кандидатів на державні посади. Виконавча владаскладалася з різних колегій — магістратур або окремих службових осіб — магістратів. Звичайно найбільшими правами користувалися колегії архонтів, якіскликало народні збори, керували іншими колегіями, стежили за станом фінансів
Існувалиспеціальні колегії, які займалися винятково фінансовими або військовимисправами (колегія стратегів), торгівлею (колегія агораномов), благоустроємміста (колегія астиномів) і ін. Окремі магістрати керували конкретними міськимизаставами (гимнасіархи, глашатаї, секретарі, жерці й т.п.). Діяли й судовіустанови, які складалися з декількох відділів. У судочинстві брали участьсудді, свідка, часом у державно-політичному житті відбувалися зміни. Так,поліси Боспору Кіммерійського в 480 р. до н.е. об'єдналися під владоюАрхеанактидів у єдине Боспорське царство, хоча й після цього залишалисяпрактично самостійними у своїх внутрішніх справах. А коли в перших сторіччяхнової ери Херсонес, Ольвія й Тіру ввійшли до складу Нижньої Мезії (див. вище),вони теж зберігали місцеве самоврядування.
Античнарабовласницька цивілізація тією чи іншою мірою впливала на життя численнихосілих та кочових племен, які населяли північне Причорномор'я. Причомунайважливішу роль відіграли грецька колонізація причорноморських земель іутворення грецьких міст-колоній.
Першепоселення грецьких колоністів з'явилося ще в VII ст. до н. е.на острові Березань біля гирла Дніпро-Бузького лиману. В VI ст. до н. е. вже булозасновано ряд міст: на березі Бузького лиману Ольвію, в Криму — Феодосію,Пантікапей. У V ст. до н. е. виникають Херсонес,Тіра та ін. Свого розквіту ці містадосягають у V— IV століттях до н. е., післячого починається їх занепад. У III ст. н. е. міста-колонії на територіїПівнічного Причорномор'я вступають у період загального розкладу, що привівчерез сто з лишком років до їх остаточної загибелі.
Грецькіміста-колонії Північного Причорномор'я мало чим відрізнялися від метрополії.Важливе місце в економічному житті Ольвії, Херсонеса та інших міст займализемлеробство і скотарство. Значну роль відігравало ремісниче виробництво.Інтенсивно розвивалася заморська торгівля.
До панівної верхівкиналежали судновласники, купці, господарі ремісничихмайстерень, землевласники та ін. Існувала і значна верства вільнихземлеробів, ремісників, дрібних торговців, основну Масуексплуатованих становили раби. їхня працявикористовувалася як у ремісничому виробництві, так і всільському господарстві, на розробках солі, вдомашньому господарстві. Крім того, раби становили значнучастину експорту.
Державнийлад грецьких міст Причорномор'я створювався на тих самих засадах, що йполітичний устрій античних полісів Греції. За формою правління ці міста булидемократичними або аристократичними республіками, причому, якщо в V—ІІстоліттях до н. е. тут переважав демократичний елемент, то починаючи з І ст. дон. е. основні посади опиняються в руках невеликої групи аристократичних сімей,демократична республіка замінюється аристократичною.
Найвищиморганом державної влади в містах північного Причорномор'я були народні збори.Значну роль в управлінні відігравала також рада міста — орган влади, який діявпостійно. Вона обиралася народними зборами і являла собою виконавчу владу.Третьою ланкою міського управління були виборні колегії — магістратури абопосадові особи — магістрати, які очолювали окремі галузі управління. Вонизаймалися фінансами, роботою судових установ, військовими справами.Найвпливовішою серед міських магістратур була колегія архонтів. Питаннямиоборони відала дуже авторитетна колегія шести стратегів. Правовими питаннямизаймалася колегія продиків — юридичних радників. Агораноми та астіноминаглядали за порядком у місті, за станом доріг і громадських будівель. Особливаувага приділялася фінансовим справам, якими займалися впливові посадові особи,і регулюванню грошового обігу.
Вантичних містах-державах північного Причорномор'я функціонував суд. Так, вОльвії суд складався з кількох відділів, кожен з яких займався своїмисправами. В основу права грецьких міст північного Причорномор'ябуло покладено правову систему афінської демократії, разом з тим направовий розвиток міст певним чином впливали звичаї і традиції місцевихплемен, які були включені у сферу впливу цих міст-держав або проживали посусідству з ними.
Висновки
Загальнакриза рабовласництва в II-ІІІ ст. н.е. позначилася й на долі античних державПівнічного Причорномор'я, економічний занепад яких почався в першій половиніIII ст. н.е. Скоротилися торговельні зв'язки, зменшилася товарність сільськогогосподарства й ремесла, і відповідно скоротилися прибутки міст, які зазнавалибільших фінансових труднощів. Відбувалася поступова натуралізація всьогогосподарства. Проте в містах Північного Причорномор'я в соціально-економічномурозвитку цього періоду проходили й позитивні процеси. Робота рабів поступововитіснялася роботою залежних людей, подібний до колонів Римської імперії. Однакв 40-х роках III ст. н.е. у Північне Причорномор'я вторглись готські племена йміста в результаті економічного послаблення не змогли захистити себе. Гуннська навала IVст. н.е. привела до остаточної загибелі античних держав ПівнічногоПричорномор'я, що збіглася із крахом всієї рабовласницької системигосподарства.
/>/>/>Списоквикористаноїлітератури
1. Бойко В. Історія України. – К., 1999.
2. Борисенко В. Курс української історії. З найдавніших часівдо ХХ ст. – К., 1999.
3. Борисовский П. Древнейшее прошлое человечества. – Л., 1979
4. Гладилін В. Поселення – мільйон років // Наука і культура:Україна: Щорічник. – К. – Вип. 20. – 1986
5. Кормич Л. Історія України. – Харків, 2001.
6. Кравченко С. Археологія та стародавня історія України. –К., 1989
7. Полонська-Василенко Н. Історія України. – К., 1993.
8. Субтельний О. Україна. Історія. – К., 1993.