Розвиток госродарства України у 50-60рр

Реферат з економічної історії на тему: Розвиток госродарства України у 50-60рр.
ПЛАН
стор.
Вступ 3
Децентралізація в управлінні економікою 3-5
Розвиток промисловості 5-10
Розвиток сільського господаоства 10-14
Зміни в соціальній сфері 14-16
Висновки 16
Список використаної літератури 17
Вступ
В середині 50-х років еконо­міка України в цілому залічувала рани, завдані війною, і нагромадила певний потенціал для зростання. Смерть Сталіна відкрила нову добу в радянській історії. Виснажливий, марнотратний, нераціональний метод правління за допомогою терору та примусу не можна було застосовувати протягом необмеженого часу. До змін прагнула навіть радянська верхівка. Існувала очевидна й на­гальна необхідність, загального послаблення жорсткого ста­лінського контролю. Суттєво важливим було, щоб народ СРСР нарешті отримав відчутні матеріальні блага від на­копиченої радянською державою гігантської політичної та економічної потужності. Але в міру того як Кремль обережно послабляв хватку, знову виринали проблеми, нібито вже раніше розв'язані, й наступники Сталіна у пошуках нових рішень нерідко породжували й нові проблеми. Хоч відступ від сталінізму й пошуки свіжих підходів у будівництві комунізму виразно спостерігалися в усіх республіках Ра­дянського Союзу на Україні ці зміни були особливо чи­сленними й вартими уваги.
Послідовники Сталіна надавали великого значення підвищенню економічної ефективності радянської системи.Від успіху в цій галузі залежало багато, оскільки, випередив­ши Захід в економічному відношенні, Радянський Союз тим самим зміцнив би своє внутрішнє становище й разом з тим показав світові, що комунізм є справді передовою системою. Хрущов, як не парадоксально, розумів: щоб довести еко­номічні переваги комунізму, партія муситиме стати менш ідеологізованою, а більш управлінською організацією.

1. Децентралізація управління економікою
В1957р., щоб розв'язати проблему спаду продуктивності промислового виробництва, Хрущов розгорнув свою супе­речливу економічну реформу на основі раднаргоспів (рад народного господарства), що стала однією з найрадикальніших організаційних змін у радянській економіці починаючи з 20-х років. Важливою щодо економіки була реформа управління. Суть її полягала у певній демократизації управління, розширені господарчих прав союзних республік, наближенні управлінських структур до виробництва, скороченні управлінського апарату. Спроба перемістити центр планування та управління від московських міністерств до регіональнихорганів мала за мету обминути вузькі місця бюрократичноїорганізації в центрі. На території СРСР було утворено105раднаргоспів, а в УРСР – 11.
Під контроль раднаргоспів України булопередано понад10тис. промислових підприємств, і під кінець1957р. вони наглядали за97%заводів у республіці (порівняноз34%в1953р.)1. Не дивно, що українські планувальники економіки й господарські керівники заговорили насамперед про потреби та інтереси своєї республіки, а не Радянського Союзу в цілому. На початок 60-х років, коли Україна та інші республіки стали проводити виразно незалежну економічну політику, Москва занепокоїлася, звинувачуючи їх у “економічному сепаратизмі”.
Тому переваги нової системи управління, в основі якої лежали раціональність, економність,ефективність, не змогли перехилити на свій бік шальку державних терезів. Ця система була приречена ще й тому, що територіальний принцип управління, який базувався на децентралізації, даючи певний економічний ефект, одразу вступав у серйозне протиріччя з основною підвалиною "єдиної та неподільної"—принципом централізму.
Але безперечно були і позитивні зрушення, тому можна виділити такі позитивні та негативні риси цієї управлінської реформи – децентралізації:
(+) (-)
Раціональне використання ресур- 1. Не відбулось запланова- сів і матеріалів; ного скорочення управ-
Зменшення нераціональних лінського апарату; транспортних перевезень; 2. Перевага місцевих інте-
Краще забезпечення місцевих ресів над загальними — економічних інтересів (керівни- “місництво”2(“економічний ками на місцях); сепаратизм”);
Створення умов для запровад- 3. Відсутність єдиної техно- ження госпрозрахунку (лист логічної політики; Лібермана). 4. Складнощі з плануванням
5. Збереження командних
методів управління.
Як і належало було чекати, «флірт» України з економічним самоствердженням виявився швидкоминучим, — ця економічна «незалежність» не означала що Україна могла сама оперувати своїми економічними здобутками. Тільки у1959—1961рр. вона віддала до загальносоюзного бюджету близько14%свого національного доходу, які нічим не були відшкодовані. У будь- якому випадку Україна не мала змоги скористатися мож­ливостями цієї тимчасової децентралізації, оскільки еконо­мічна система працювала в цілому за законами попереднього часу.
2. Розвиток промисловості
На початку 50-х років промисловість України, як і всього Радянського Союзу розвивалась дуже успішно. По суті для неї настав золотий вік. Зберігалися високими, порівняно з західними країнами, темпи економічного зростання України, хоча після1950р. вони помітно сповільнилися. За1951—1958рр. промислова продукція щорічно зростала на12,3 %,національний доход—на11,7 %,за1959— 1965рр.—відповідно на8,8і7 %.У структурі суспільного виробництва в1960р. за виробленим національним доходом (у СРСР його обліковували без невиробничої сфери) частка промисловості становила47,9 %,сільського господарства— 29,1,транспорту і зв'язку— 4,7;будівництва— 8,2;торгівлі— 11,1 %. За1951—1965рр. було побудовано1960великих підприємств3.
Прозагальне піднесення виробництва та його галузеву структуру свідчать дані, наведені у нищеподаній таблиці.
Розвиток промисловості відбувався на основі підвищення рівня технічної оснащеності. З другої половини 50-х років було розпочато механізацію та автоматизацію виробничих процесів. У вугільній промисловості удосконалювався шахтний транспорт, механізувалася зарубка і відбивання вугілля (на98 %),навалка його в лавах (на75 %). У доменному та сталеплавильному виробництві будували печі з великим корисним об'ємом, використовували засоби автоматизації на контрольних операціях за ходом плавлення, почали застосовувати киснево-конвертерний спосіб виплавлення сталі, а також випуск сплавів для авіаракетної промисловості. На машинобудівних підпри­ємствах застосовували автоматику та напівавтоматику електрозва­рювання, нові технологічні способи прискорення обробки металу. Рівень механізації на залізничному транспорті підвищився у1960р. до60 %,річковому-до78%,морському-до68,5 %.Лише в1959 — 1965рр. було створено близько4тис. нових типів машин, механізмів, апаратів і матеріалів. Галузь
Індекс зростання
Галузева структура за вартістю
1940-1960
1965 до 1960
1940 (у цінах 1927 р.)
1958 (у цінах 1965 р.)
1965
Промисловість в цілому
365
153
100
100
100
Паливна
232
129
4,6
8,5
5,2
Електроенергетика
486
182
2,9
1,9
2,7
Металургія
310
144
10,3
14,3
13,5
Машинобудування і металообробка
672
185
36,4
19,3
23,9
Промисловість
будівельних матеріалів
1180
148
1,8
3,9
4.5
Хімічна
390
-
5,5
4,2
4,5
Деревообробна
332
124
3,6
4,3
3,3
Легка
244
122
9,7
13,1
11,3
Харчова
211
148
17,6
28,4
26,7 --PAGE_BREAK--
Підприємства освоїли випуск близько1100видів нової техніки і зняли з виробництва800типів застарілих конструкцій. Було встановлено понад40тис. автоматичних і напівавтоматичних апаратів, впроваджено813автоматичних і напівавтоматичних ліній. У1965р. у промисловості України налічувалося14автоматизованих підприємств і4комплексно-автоматизовані електростанції,9343 механізовані й автоматизовані лінії, було комплексно механізовано й автоматизовано 2527 дільниць, 1790 цехів, 431 підприємство. Зросла продуктивність праці.
Реалізація досягнень НТР вступала в суперечність з існуючою централізованою системою управління народним господарством, що стримувало оперативне впровадження досліджень науки і техніки.
Проблема, що стояла перед кремлівським керівництвом полягала в тому, чи продовжувати спиратися в основному на важку промис­ловість, чи скеровувати більші інвестиції в легку, від чого виграв би обкрадений радянський споживач. Хрущов схиляв­ся на користь важкої промисловості, але, на відміну від Сталіна, він не міг цілковито знехтувати споживачем, особ­ливо після обіцянки, що до 80-х років Радянський Союз за економічними показниками наздожене й випередить Захід.
У1959-1965рр. певна увага приділялась виробництву промис­лових та продовольчих товарів, предметів широкого споживання. В цей період було споруджено понад300нових і реконструйовано більш як400підприємств легкої й харчової промисловості Випуск продукції легкої промисловості зріс у1,5раза, продовольчих товарів -у1,7 ,товарів культурно-побутового призначення і господарського вжитку-вдвоє. Стали до ладу такі великі підприємства, як Донець­ка трикотажна й Червоноармійська панчішна фабрики, швейні фабрики в Кіровограді, Артемівську, Дрогобичі, Миколаєві, Лугансь­ка взуттєва фабрика та ін. Споруджений у ті роки Херсонський бавовняний комбінат став найбільшим текстильним підприємством республіки. Завершилось будівництво Житомирського і Рівненського льнокомбінатів, що дало можливість уперше на базі місцевої сиро­вини розгорнути виробництво льняних тканин в Україні.
У легкій промисловості значного поширення набули концентрація та кооперування підприємств. У Львові в1961р. виникли перші виробничі об'єднання-фірми «Прогрес» (взуттєва) і «Світанок» (шкіряна). До1966р. у системі Міністерства легкої промисловості України було вже27виробничих об'єднань, питома вага яких у загальному виробництві становила27 %.
Однак у деяких областях республіки скоротився або й припи­нився випуск окремих товарів широкого вжитку, погіршилося використання місцевої сировини й промислових відходів. Це було пов'язано з відставанням сільського господарства. Розрив між середньорічними темпами зростання промисловості й сільського господарства став причиною того, що деякі підприємства легкої та харчової промисловості опинилися в скрутному становищі через нестачу сировини.
Але, незважаючи на це, темпи розвитку легкої промисловості значно зросли. Проте порівнювати їх з темпами розвитку важкої промисловості було ще зарано. Важка промисловість залишалася незмінним лідером народного господарства України.
Зросло значення металургії. У 1965р. видобуток залізної руди перевищив рівень1950р. у4рази, виплавлення чавуну—в3,5,сталі—в1,4,виробництво прокату— 3,7,труб сталевих—в3,1раза. Почали виплавляти сталі більше, ніж чавуну. Було побудовано і здано в експлуатацію за1951—1965рр.27 доменних,38мартенівських печей,62прокатних і трубних станів.
Важлива роль в індустріальному комплексі належала машино­будуванню та металообробці, середньорічні темпи зростання яких становили у 50-х роках16,5 %.Зменшення їх частки в галузевій структурі промисловості пояснювалося конверсією і тим, що воєнну продукцію в офіційній статистиці не показували. За цей час було створено понад17тис. зразків нових типів машин, устаткування, приладів, зокрема гідротурбін, турбогенераторів, крокуючих екска­ваторів, магістральних тепловозів, електровозів, трансформаторів, автоматичних ліній, електронних машин, телевізорів, магнітофонів, мотовелосипедів, холодильників, пральних машин, пилососів. До середини 60-х років було освоєно виробництво синтетичних алмазів, великовантажних машин, автобусів власної конструкції, малолітражок, авторефрижераторів, автонавантажувачів, танкерів, риболовецьких траулерів, літаків. Споруджено такі заводи, як Одеський і Дніпро­петровський важких пресів, Кременчуцький і Запорізький автомобільний, Львівський телевізорний, Сумський електронних мікроскопів, Київський електронно-обчислювальних машин, Хмельницький трансформаторних підстанцій. Україна займала провідне місце у СРСР за обсягом виробництва сільськогосподарських машин. Лише за1960 —1965рр. було побудовано22заводи. На1965р. було понад1тис. машинобудівних підприємств, на яких працювало більш як25 %зайнятих у промисловості.
Прискореними темпами розвивалася хімічна промисловість(16,7 % середньорічних у1960—1965рр.). Побудовано Лисичанський хімічний комбінат, Сумський суперфосфатний завод, Роздольський сірчаний комбінат, Дніпропетровський шинний, Черкаський штучного волокна. Однак асортимент хімічної продукції залишався практично незмінним (мінеральні добрива, сірчана кислота, сода, хімічні волокна). Повільно розвивалося виробництво полімерних матеріалів.
Значно зросла і зміцніла промисловість будівельних матеріалів. Було освоєно виробництво нових марок цементу«700»і «800», керамічних труб,опор для ліній електропередач, стінових панелей. Створена нова галузь—великопанельне домобудування.
Змінилася географія промисловості. З'явилися нові промислові центри: Кременчук, Херсон, Рівне, Біла Церква, Чернівці, Львів. Зменшилася частка Донецько-придніпровського, зросла—Південно-Західного і Південного економічних районів. Їх співвідношення у 1965р. становило відповідно60,7 / 27,4/11,9 %.Продовжувалася індустріалізація шести західних областей, де протягом 50-х років випуск промислової продукції збільшився втричі. У1965р. ці області давали8,9 %валової промислової продукції республіки (за вартістю). 'В1950—1965рр. у господарство України було вкладено74,4млрд крб. Державні кошти становили близько70 %,підприємств— 10, колгоспів— 12,населення— 8 %.Структура розподілу інвестицій залишалася непродуктивною. На обладнання спрямовувалося у 50-х роках лише20—30 %,у першій половині 60-х років— 28 %всіх капіталовкладень, решта—на будівельно-монтажні роботи. За сферами господарства капітальні вкладення розподілялися так: матеріальне виробництво— 67,5 %,з них: промисловість— 39,3, сільське господарство—16,будівельна індустрія— 2,4,транспорт і зв'язок— 9,8;нематеріальне виробництво— 32,5 %,з них: житло— 19,1,торгівля, освіта, наука, охорона здоров'я та ін.— 13,4 %4.
Значного розвитку набув паливно-енергетичний комплекс. Приділялась належна увага наймолодшій галузі промисловості — газовій. В основному видобування природного газу зосередилось в Івано-Франківській і Львівській областях. У цілому по Україні в 1958р. видобували близько9,5 млрд. м3, газу, тобто майже в7 разів більше, ніж у1950 р.
Зростання видобутку природного газу сприяло розширенню мережі газопроводів. Введено в дію магістралі: Шебелинка-Харків, Дніпропетровськ-Запоріжжя, Новомосковськ-Полтава; Угорське — Івано-Франківськ, Львів-Чернівці та ін. Проте багато газу було відправлено за межі України після будівництва газопроводів Шебе­линка-Білгород-Брянськ-Москва; Дашава-Мінськ-Вільнюс-Рига, Дашава-Ленінград.
Протягом1951-1958рр. здійснювалося будівництво електростанцій У1955р. дала струм Каховська гідроелектростанція, через рік стала до ладу Теребле-Ріцька ГЕС у Закарпатті та інші.
Питома вага України у загальносоюзному виробництві1958р. зросла до18,8проти 16,1% у 1950р. Рівень використання електро-енергії у промисловості й будівництві в1958р. порівняно з1950р. збільшився в2,9раза і на транспорті— 2,3раза.
Інтенсивно розгортався видобуток нафти й газу, питома вага яких у паливному балансі республіки сягнула27%у1965р. проти9%у1958р. Освоювалися нові родовища у Львівській, Івано-Франківській, Чернігівській, Полтавській і Сумській областях. У1962р. була пущена перша черга магістрального нафтопроводу «Дружба», який поставляв нафту з України до Польщі, НДР, Чехословаччини та Угорщини. Видобуток газу протягом1959-1965рр. зріс більш ніж у4рази.
Вугільна промисловість, насамперед Донбасу, забезпечуваля якісним твердим паливом потреби господарства й населення України та інших республік. За1959-1965рр. в Україні було введено в дію 46нових і реконструйовано33діючі шахти. Покращилося їх технічне оснащення.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Електроенергетика посідала чільне місце в індустріальному балансі республіки. Протягом семирічки було завершено споруд­ження Кременчуцької і Дніпродзержинської ГЕС, введено в експлуатацію чергу Київської гідроелектростанції, збудовано Зміївську ДРЕС та ін. електростанції.
Споруджувалися доменні й мартенівські печі, вводились у дію прокатні й трубні стани. Протягом1955р. у республіці було виплавлено понад22млн. т чавуну,24млн. т сталі, а в1965р.-відповідно32,6і близько3 7млн. т. Розвивалась кольорова металургія. Зростав випуск алюмінію, цинку, магнію, титану, ртуті, було освоєно виробництво кристалічного кремнію і германію.
Розвивався й удосконалювався транспорт. Зростала роль пере­везень України у зовнішньоторговельних й економічних зв'язках колишнього СРСР. Через Україну йшла продукція у81країну. Транспорт дав 30 млн. крб. надпланових прибутків.
На залізницях з'явилися більш економічні електровози й теп­ловози: якщо на початку1959р. тільки2,5 %вантажообігу в республіці припадало на електровози та тепловози, то наприкінці-вже85 %.Відтак підвищилася швидкість руху поїздів, прискорився обіг вагонів, зекономлено мільйони тонн вугілля, зменшились експлуатаційні витрати. Було електрифіковано ряд залізниць, зок­рема важливу магістраль Донбас-Карпати.
Досягли успіху працівники морського транспорту. Вантажообіг тільки Чорноморського пароплавства зріс у4,6раза і перевищував60 %морського вантажообігу колишнього Радянсько­го Союзу. На морські лінії вирушали сучасні великовантажні судна та першокласні пасажирські лайнери, що здійснювали перевезення в70країн світу.
Укрупнювались і переводилися на господарський розрахунок автогосподарства. Застосування великовагових автопоїздів сприяло поліпшенню використання машин і централізації перевезень. З початку1962р. на масових рейсах в обласних центрах і великих містах застосовувалося лінійне програмування з допомогою обчис­лювальних машин, що давало змогу значно скоротити холості пробіги. Методичне керівництво цією роботою здійснював Інститут кібернетики АН України.
Відбулася реконструкція повітряного транспорту. У 1959-1965рр. протяжність авіаліній України подвоїлась.
Наслідками розвитку промисловості цього періоду для України були:
зміцнення промислового потенціалу республіки;
якість продукції залишалась низькою;
погіршення екологічної ситуації;
уповільнення інтеграції української промисловості в загальносоюзницький господарський комплекс.
Отже, хоч хрущовські реформи не виправдали пов'язаних з ними сподівань, гідне подиву зростання валового національ- і ного продукту СРСР, що аж до 70-х років перевищував і показники Сполучених Штатів Америки, сприяло піднесенню життєвого рівня й різко контрастувало з періодом сталінського правління. Так, на Україні між1951і1958 рр. прибутки середнього робітника зросли на230%. Найбільше підвищення прибутків відносно інших категорій населення отримав стражденний колгоспник. Інакше кажучи, за Сталіна рівень особистого споживання зростав щороку на1 %,а за Хрущова—на4%.
3. Розвиток сільського господарства
У період “колективного керівництва” в Кремлі точилисягострі дебати про те, в якій формі і в якому напрямі і належить проводити економічні реформи. Але існувала і загальна згода, що хронічним недоліком радянської економіки є сільське господарство. На це вказувала проста статистика: між1949і1952рр. обсяг продукції промисловості зріс на230%,а сільського господарства—лише на10%.Ця статистика була для радянського керівництва не лише соромом, а й істотною економічною, політичною та іде­ологічною вадою. Низька продуктивність сільського гос­подарства означала нестачу продуктів, що, звісно, викликало сумніви (як у самій країні, так і за кордоном) у перевагахрадянської системи. Тому, вирішивши, що роки, проведені на Україні, зробили його спеціалістом із сільського господарства, Хрущов удався до широких заходів для покращення ситуації на селі. Для України, житниці Радянського Союзу, його заходи мали особливе значення, оскільки вже вкотре Україна мала слугувати майданчиком сільськогосподарського експериментаторства.
Загальновідомим проектомХрущова було підняття цілини, що передбачало освоєння для подальшої культивації близько16млн га незайманих земель Казахстану і Сибіру. Розпочатий у1954р. проект мав на увазі і використання величезних людських і матеріальних ресурсів,і велику частину цих витрат мала взяти на себе Україна. До1956р. звідси на цілину було перекинуто тисячі тракторів і80тис. досвідчених сільськогосподарських робітників. Багатоз них оселилися там назавжди. Водночас кожної весни на сезонні роботи добровільно їхали з України сотні тисяч студентів. Хоч ця програма дала неоднозначні результати, вона, цілком очевидно, вичерпувала з України ресурси й по­слаблювала сільськогосподарське виробництво республіки.
Інший експеримент передбачав несподіваний перехід до вирощування величезної кількості кукурудзи на загальній площі28мли га по всьому Радянському Союзові. За америка­нською моделлю її мали використовувати як корми для збільшення продукції виснаженого тваринництва. Через кілька років Кремль наказав колгоспникам перейти на нову систему сівозміни. Як завжди, більшу частину тягаря цих складних і дорогих нововведень несла Україна.
Підтримкою на Україні користувалася реформа (власне, саме українці були ініціаторами її), що стосувалася машинно-трактор­них станцій. Але невдовзі через постійні сутички між МТС і колгоспами навколо того, як обробляти землю, українці переконали уряд ліквідувати МТС, а техніку продати колгоспам. До того ж при проведенні реорганізацй МТС мали місце й певні труднощі.
Економічно міцні господарства розраховувалися за техніку відразу. Для слабких колгоспів одноразові великі фінансові витрати були надто обтяжливими. Це викликало у них значні економічні труд­нощі, знизило оплату праці.Погіршилася ремонтна база. Не було в достатній кількості запасних частин до тракторів, комбайнів та інших сільськогосподарських машин. Як наслідок техніка простоювала (невідремонтована), а борги колгоспів росли.
Технічний прогрес потребував висококваліфікованих і технічно вправних фахівців, яких дуже не вистачало в українському селі. В1953р. з15тис. голів колгоспів на Україні менш як500мали вищу й неповну вищу освіту. Для поліпшення ситуації з міст на роботу в колгоспах залучали досвідченихінженерів і техніків. Відстаючі колгоспи прикріплялися до промис лових шефських підприємств, які забезпечували технічну допомогу. В результаті на селі з'явилася нова соціальна група «сільськогосподарських технократів». Тим часом уряд підняв кол­госпникам заробітну плату, й розрив, що існував до цього між промисловими та сільськогосподарськими робітниками, почав повільно звужуватися.
У наступні роки держава вживала заходів до покращання економіки колгоспів і радгоспів. У1961р. були знижені в середнь­ому на40 %ціни на сільськогосподарські машини та заласні частини до них, пальне й автомобілі. Колгоспи дістали пільги з прибуткового податку від реалізації громадського тваринництва. В 1962р. для колгоспів було знижено ціни на будівельні матеріали, метал і металоконструкції, водночас підвищено державні закупівельні ціни на молоко, молочні продукти, худобу і птицю в середньому на35 %.
Усе це сприяло нагромадженню коштів, та все ж не покривало всіх видатків колгоспів.
Слабким місцем у керівництві колгоспами та радгоспами було й те, що не всюди додержувався науковий підхід до розвитку різних галузей сільського господарства.
Важливе значення для дальшого розвитку сільського господар­ства мала електрифікація і механізація громадського виробництва. В Україні у1959-1965рр. збільшився парк основних видів техніки та сільськогосподарських машин. Проте, кількість таких важливих машин, як зернозбиральні комбайни, зменшилась загалом на10,6 %, а в колгоспах-на20,7 %5.Причиною такого становища стали прорахунки, допущені при плануванні виробництва сільськогосподарської техніки. Так, у1959-1963рр. через суб'єктивний підхід до цього важливого питання безпідставно було розширено випуск окремих видів машин. Тому утворилися лишки машин для вирощування і збирання кукурудзи, гороху, а тракторів для міжрядного обробітку, зернових сівалок, культиваторів не вистачало. До того ж колгоспи використали значні суми на придбання техніки в попередні роки і мали обмаль коштів, щоб купувати нові машини.
У1960-1964рр. темпи піднесення врожайності основних сільськогосподарських культур значно уповільнилися. Подібне становище склалося і в тваринництві. Середньомісячний приріст сільськогосподарської продукції в Україні дорівнював лише2,4 %.
Причини полягали у певних прорахунках планування вироб-, ництва зернових культур, структур посівних площ. Зокрема, зменшилися площі озимої пшениці з37,5млн. га у1958р. до5,2млн. га в1963р, тобто на31 %,більш ніж утроє скоротились і посіви ярої. Зменшилися посіви інших зернових, а також кукурудзи на зерно. Господарства не постачалися необхідною кількістю мінеральних добрив, недостатньо вносили в грунт органічні добрива, не мали в належній кількості техніки. На посушливому півдні України не вистачало вологи, тим часом тут були майже ліквідовані чисті пари. Колгоспи та радгоспи одержували плани вирощування культур і намічену врожайність згори. При цьому не враховувались реальні можливості їх здійснення та господарська доцільність.
Впровадження комплексної механізації сільськогосподарського виробництва стримувалося нестачею відповідних машин. Життя вимагало творчого підходу до використання наявних і введення в дію нових резервів та можливостей, що сприяли б інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, впровадження міжколгоспної й міжнародної кооперації.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Найпоширенішою формою виробничої кооперації в другій половині 60-х років були міжколгоспні будівельні організації, які застосовували індустріальні методи. Вони стали основними виконав­цями спорудження виробничих та інших колгоспних об'єктів.
У південних районах республіки виникли перші міжколгоспні меліоративні станції. Ініціатором їх став Новоодеський район на Миколаївщині. Почала цю справу створена в районі1969р. міжколгоспна рада з питань меліорації та охорони природи. В 1970р. налічувалося159науково-дослідних установ, що працюва­ли в галузі сільського господарства. Створене в Україні Південне відділення ВАСГНІЛ об'єднувало19науково-дослідних інститутів, 40галузевих сільськогосподарських станцій та14дослідних полів і лабораторій; в системі Міністерства сільського господарства України функціонувало7дослідних республіканських і20обласних сільськогосподарських станцій.
Над селекцією зернових культур плідно трудилися вчені Українського науково-дослідного інституту рослинництва, селекції та генетики, зокрема вивели сорти ярої пшениці уМиронівському інституті селекції і насінництва пшениці, очолюваному академіком В. М. Ремеслом. Пшеницею «миронівська-808» у1966р. засівали в республіці3млн. га, її врожайність на8-10ц перевищувала інші сорти. Тут вивели також сорт пшениці «київська-893» таін. На той час в Україні із108районованих сортів зернових72були місцевої селекції.
Зростала роль сільськогосподарської науки.
Учені й фахівці-практики докладали зусиль до підвищення культури землеробства, впровадження у виробництво найурожайніших сортів зернових, удосконалення структури посівних площ.
Позитивних результатівдосягли тваринники України. В кол- госпах і радгоспах зросла продуктивність і збільшилося поголів'я худоби та птиці. Проводилась відповідна робота з концентрації і спеціалізації тваринництва. Так, наприклад, у1970р. у господарст­вах Харківської області діяло469механізованих ферм і комплексів з виробництва молока,768 -відгодівлі великої рогатої худоби і свиней,746птахоферм і птахофабрик.
Однак не всі господарства справлялися з виконанням доведе­них до них завдань. Жорстокий контроль з боку чиновництва та хибні реорганізації привносили більше хаосу, ніж користі Тому працівники сільського господарства України воліли зосереджувати зусилля на своїх крихітних присадибних ділянках площею 0,4га. У1970р. приватний сектор становив лише3 %усіх культивованих земель країни, давав33 %загального виробництва м'яса,40 %молочних продуктів і55 %яєць. В Україні, наприклад, присадибні ділянки забезпечували3 6 %загального прибутку сім'ї (у Росії— 26%).
Інша проблема полягала у дедалі більшому відпливі робочої сили із села. Однією з причин цього була урбанізація. Українське село, де не покращилися життєві умови, продовжувало віддавати свою молодь місту. В багатьох колгоспах, в основному в тваринництвій рільництві, працювали виснажені жінки.
Отже спроби реформ у сільському господарстві були приречені. Залишалась недотор­канною колгоспно-радгоспна система, більше того, вона спрямовувалась на суто адміністративно-бюрократачні ме­тоди керівництва. Підсобні господарства колгоспників ста­ли об'єктом адміністративного тиску, розмір їх зменшував­ся. Як і раніше, найдрібніші питання сільськогосподарсько­го виробництва вирішувались у центрі, ініціатива на місцях була нульовою. Проведення реформ такими методами і за таких умов було авантюрою, яка дорого обійшлася не тіль­ки Україні, а й самому Хрущову.
4. Зміни в соціальній сфері
Зрозуміло, що реформаторські нововведення не обминули і соціальний бік соціалістичного життя.
З середини 50-х років заробітна плата стала провідною формою підвищення добробуту. Середньомісячна грошова заробітна плата усіх категорій робітників і службовців за 50-ті роки зросла на25,3%, 60— 80-ті роки—у3,2раза і в1990р. становила248,4крб. Мінімум заробітної плати досяг60крб. Поступово ліквідовувався розрив у рівнях оплати низько- та високооплачуваних працівників. Це стримувало професійне зростання робітників, інженерно-технічних працівників, не стимулювало трудову діяльність. У1965р. скоротився робочий день. Фабрики та заводи перейшли на п'ятиденний робочий тиждень. Збільшилися відпустки вагітним жінкам до і після пологів.
Доходи колгоспників від громадського та особистого господарства збільшилися в1951—1955рр. на50 %.З введенням у1956р. щомісячного авансування грошова оплата праці колгоспників поступово ставала переважаючою. У1960р. її середньомісячний розмір становив24,3крб., або близько45 %загальної оплати трудодня. У липні1964р. було прийнято закон про пенсії і допомогу членам колгоспів. Мінімальний розмір пенсії встановлювався в розмірі12крб. на місяць. У1966р. була введена гарантована грошова оплата їх праці. Протягом1965—1990рр. оплата праці у колгоспах і радгоспах зростала більш швидкими темпами, ніж робітників і службовців, і досягла відповідно220,4і265,8крб. Зріс річний доход сімей від особистого підсобного господарства. В1990р. у робітників і службовців він становив2,5%сукупного доходу(155крб.),vколгоспників— 28,8 % (1880крб.).
Певне значення для піднесення добробуту населення мало скасування або зменшення податків, погашення державних позик (тимчасово припинено у1958р. і відновлено у1974р.).
Зростала роль суспільних фондів споживання. Так, у1963р. у СРСР вони становили17 %національного доходу, у1990р.— 82 %. За їх рахунок забезпечувалися безплатне навчання, охорона здоров'я. Раціональнішою стала структура споживання. Однак видатки на харчування були високими:47,4 %заробітної плати робітника промисловості6. Виплати і допомоги залишалися низькими— 717крб. на рік на душу населення.
Урбанізація посилила житлову кризу. В1954р. було прийнято рішення про будівництво індустріальними методами на основі серійного виробництва. Зросла площа введених в дію житлових будинків. Люди почали переселятися з «комуналок». Зменшилася гострота житлової проблеми. Проте рівень забезпеченості населення житлом був низьким. На1січня1959р. на одну людину припадало в середньому6,35м2житлової площі. Будівництво за типовими проектами призводило до одноманітності міст і селищ. Протягом60 — 80-х років житлова проблема загострилася, кількість введених в дію житлових будинків і квартир(377—388на1000чол. населення) за 80-ті роки практично не зростала.
Значну увагу приділяли поліпшенню водопостачання, побутовому споживанню газу. Велося будівництво метрополітенів. У побуті з'явилися наручні годинники, фотоапарати, радіоприймачі, телевізори, швейні та пральні машини, холодильники. У структурі споживання населення зростала частка непродовольчих товарів.
Проте у цілому рівень життя в Україні підвищувався повільно. Виробництво споживчих товарів не забезпечувало потреб населення і компенсувалося імпортом. Відставав від потреб населення розвиток сфери послуг, торгівлі, громадського харчування.
Висновки
Соціально-економічний розвиток України у 50-60рр. відбувався за складних умов. Пошуки спроб удосконалення управління розвитком господарства не завжди давали бажані результати, оскільки реформи часто недоходили до трудових колективів. Водночас перехід від галузевої до територіальної системи управління став однією з найраціональніших реорганізацій тих часів і відповідав інтересам України, що позитивно позначилось на розвиткові її індустріального потенціалу. Проте ці нововведення не були доповнені госпрозрахунком, розширенням сфер товарно-грошових відносин, самостійністю підприємств, утвердженням економічного суверенітету республіки.
За всіх позитивних змін в аграрному комплексі України в 50 – на початку 60-х рр. далися взнаки посилення адміністративного тиску на село, непродуманність багатьох рішень, необгрунтовані реорганізації колгоспів, обмеження рідсобного господарства, порушення агротехніки. Україна була використана як “експерементальний майданчик”.
Низькою була матеріальна зацікавленість робітників та колгоспників в результатах своєї праці. Рівень життя народу знижувався, загострювалися соціальні суперечності. Спроби правителів реанімувати економіку України не дали позитивних наслідків.
Отже, “відлига” торкалася тільки окремих сторін життя радянського суспільства. Зміни, що відбувалися сприяли певному прогресивному розвиткові України. Але непослідовність, суперечливість цих змін зрештою призвели до того, що задуми ініціаторів стали перетворюватись у свою протилежність. До тогож межі “відлиги” були занадто вузькими аби довести реформи до логічного кінця і докорінним чином оздоровити суспілство.
Список використаної літератури
Україна: Історія: Субтельний Орест: Посібник/Орест Субтельний – К.: Либідь, 1993. — 720с.
Історія господарства: Україна і світ: Підручник/ Б.Д. Лановик,; за ред. Б.Д. Лановика. – К.: Вища шк., 1995. – 480с.
Україна і світ. Історія господарства від первісної доби і перших цивілізацій до становлення індустріального суспільства: Навчальний посібник для вузів/Б.Д. Лановик, З.М. Матисякевич, Р.М. Матейко та ін.; за ред. Б.Д. Лановика. – К.: Генеза, 1994р. – 368с.
Історія України: Нове бачення: У 2т./О.І. Гуржій, Я.Д. Ісаєвич, М.С. Котляр та ін.; під ред. В.А. Смолія. – К.: Україна, 1995 – 350с.