підписання договору ПРО СТРАТЕГІЧНІ НАСТУПАЛЬНІ ОЗБРОЄННЯ у контексті радянсько-американських переговорів щодо скорочення ядерної зброї у 1991 році
Дипломна робота
ЗMіст
ВСТУП
РОЗДІЛ і. Новий етап РАДЯНСЬКО-АМЕРИКАНСЬКИХ ПЕРЕГОВОРІВ ЩОДО ЯДЕРНОГО РОЗЗБРОЄННЯ після обрання М.С. Горбачова генсеком ЦК КПРС
РОЗДІЛ ІІ. Підготовчий процес підписання договору про СНО між СРСР і США
ВИСНОВКИ
ДОДАТки
ДОДАТОК 1
ДОДАТОК 2
ДОДАТОК 3
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
ДЖЕРЕЛА
ПЕРІОДИКА
ЛІТЕРАТУРА
ВСТУП
Найнебезпечнішою та найбільш смертоносною зброєю масового знищення, яку винайшла людина за весь період свого існування є ядерна зброя — зброя, засобом ураження якої є ядерний заряд. Вона являє собою комплекс, в який входять ядерний боєприпас, засіб доставки її до цілі (ракета, торпеда, літак, артилерійський постріл), а також різні засоби управління, які забезпечують влучення боєзаряду в ціль. Для неї характерна практично необмежена дальність дії, велика руйнівна сила, можливість несподіваного застосування, висока точність нанесення ударів, прихованість підготовки до пуску, використання незалежно від погодних умов. Ядерна зброя призначена для знищення за невеликі проміжки часу адміністративних центрів, промислових та військових об’єктів, групи військ, флоту, створення зон масового ураження, затоплень, пожеж та радiоактивного зараження середовища.
Ядерна зброю поділяється на стратегічну та тактичну (а в СРСР та в країнах Варшавського Договору ще й оперативно-тактичну, – прим. А.А.).
Стратегічна ядерна зброяпризначена для знищення важливих стратегічних об’єктів в тилу ворога та знаходиться у розпорядженні вищого військово-політичного керівництва країни. Вона поділяється на наступальну та оборонну.
Основу наступальних стратегічних озброєнь складають:
наземні комплекси стратегічних балістичних ракет;
ПЛАРБ;
стратегічні бомбардувальники.
До оборонних відносять:
протиракетні комплекси для знищення стратегічних ракет;
засоби протикосмічної оборони;
системи виявлення та попередження про ракетний напад.
Тактична ядерна зброя призначена для знищення військ, бойової техніки, тилових та інших об’єктів, які знаходяться в тактичній зоні.
До неї відносять:
наземні, авіаційні, і корабельні ракетні комплекси різних класів з радіусом дії до 1000 км, ракети яких мають ядерні бойові частини. Наприклад, ракети класів поверхня-поверхня (Sergant (Сержант), Pershing (Першинг), Pluto (Плутон), Lance (Ланс)); повітря-поверхня (Bullpup (Буллпап)); ракети-торпеди (Subrock (Саброк), Usrock (Асрок), Ikara (Ікара));
літаки, гелікоптери тактичної авіації з ядерними боєприпасами на борту;
артилерійську зброю, що використовує ядерні снаряди;
ядерні міни (фугаси);
торпеди з ядерними бойовими частинами.
При застосуванні ядерної зброї можуть бути завдані поодинокі, групові або масовані удари. Поодинокі і групові — використовуються для знищення однієї або групи цілей одним чи кількома боєприпасами; масовані по великій групі об’єктів (цілей) значною кількістю боєприпасів.
Найпоширенішим засобом транспортування ядерного заряду до цілі є ракети. Вони поділяються за:
траєкторіями польоту (балістичні, планеруючі, самолітні, зенітні, змішані);
місцем пуску та розміщенням цілі (поверхня-поверхня (тут поверхня – узагальнююче поняття про місце пуску ракети із землі та корабля. — прим.А.А.), поверхня-повітря, повітря-поверхня).
Далі я детальніше опишу два типи ракет, які найчастіше зустрічаються у цій курсовій роботі, — це балістична та крилата ракети. Вони можуть бути як наземного (БРНБ, КРНБ), морського (розміщені в основному на підводних лодках (БРПЛ, КРПЛ)) та повітряного базування (БРПБ, КРПБ).
БАЛІСТИЧНА РАКЕТА
Це ракета, політ якої за винятком відомої невеликої ділянки, здійснюється по траєкторії вільно кинутого тіла. На відміну від крилатих ракет, вона не має несучих поверхонь для створення підйомної сили в атмосферу. Аеродинамічна стійкість польоту цих ракет забезпечується стабілізаторами. До балістичних ракет відносять: ракети різного призначення, ракети-носії космічних апаратів тощо. Вони бувають одно-, та двохступеневі, керовані та самонавідні. Балістичні ракети, радіус дії яких більше 5500 км – міжконтинентальні балістичні ракети (МБР). Сучасні МБР мають дальність польоту до 11500 км (Minitman-2 (Мінітмен 2) – 11500 км, МХ – 11000 км, Trident-1 (Трайдент-1) – 7400 км). Їх пуск здійснюється з наземних стаціонарних (шахтових) і пересувних (мобільних) пускових установок або з ПЛАРБ (з підводного або надводного положення). Вони можуть оснащуватись моноблочними або багатоблочними зарядними ядерними головними частинами.
КРИЛАТА РАКЕТА
Це ракета, траєкторія польоту якої визначається аеродинамічною підйомною силою крила, тягою реактивного двигуна та силою тяжіння. У залежності від розташування аеродинамічної поверхні прийнято розрізняти такі типи крилатих ракет: «нормальна» (рулі у хвостовій частині або на задньому ребрі крила), «гуска» (рулі у носовій частині). Крилаті ракети мають такі системи наведення: автономні (після пуску спрацьовують команди наведення у відповідності із заданою програмою), телекеровані (по командах з пункту керування або за радіо чи лазерним променем), самонавідні (команди наведення виробляються на її борту головкою самонаведення), комбіновані (у більшості випадків охоплює всі перелічені системи, зокрема на початковому етапі — автономну, а в кінці самонавідну системи. Розрізняють крилаті ракети класу: поверхня-поверхня (стратегічні, тактичні, протитанкові тощо), поверхня-повітря (зенітні), повітря-поверхня (авіаційні), повітря-повітря (авіаційні).
Тепер звернемось до історії виникнення та накопичення ядерної зброї.
Напочатку 40 років ХХ ст. групою вчених в США були розроблені фізичні принципи ядерного вибуху. Перший вибух був здійснений на полігоні в Аламогордо 16 липня 1945 року. У СРСР ядерна зброя була створена групою вчених на чолі з акад. І.В. Курчатовим, і в 1949 році було проведено випробування першої атомної бомби. У відповідь США прискорили роботи по створенню термоядерної зброї, а вже 1 листопада 1952 року вони здійснили перший вибух термоядерного пристрою потужністю 3 Мт. Термоядерний боєприпас у вигляді авіаційної бомби був випробуваний ними у 1954 році. У СРСР термоядерна бомба вперше випробувана 12 серпня 1953 року. Крім СРСР та США ядерні боєзаряди були створені та випробувані: У Великобританії 30 жовтня 1952 року, у Франції 13 лютого 1960 року, у Китаї 16 жовтня 1964 року; термоядерні боєприпаси —- відповідно: у Великобританії 15 травня 1957, у Франції 28 серпня 1968, у Китаї 17 червня 1967, а в науково-технічному плані до виробництва ядерної зброї готові ще більше 30 держав світу.
На початку 80-х років у США нараховувалось більше 30 тис. одиниць ядерних боєприпасів (в тому числі 8 тис. стратегічних та 22 тис. тактичних ). Для їх транспортування до цілі є багато різноманітних носіїв, які знаходяться в постійній бойовій готовності. Так в складі стратегічних наступальних сил США було: 1054 МБР («Titanus-2» («Титан-2»), «Minitman-2» («Мінітмен-2»), «Minitman-3» «Мінітмен-3») з ядерними боєголовками, понад 400 бомбардувальників В-52 та В-111 стратегічної авіації, які здатні переносити ядерні бомби і крилаті ракети з ядерними зарядами, і 41 атомна підводка, котра оснащена ракетами з ядерними боєголовками. У цей же час Великобританія мала 64 МБР (Polaris («Поларіс»)) на 4-х атомних підводках, ядерні авіабомби і тактичні ракети американського виробництва; Франція – 48 балістичних ракет, які розташовувались на 3-х підводках, 27 балістичних ракет середнього радіусу дії наземного базування, ядерні бомби та тактичні ракети; Китай мав більше 100 балістичних ракет з радіусом дії 1600-1800 км., близько 50 з радіусом дії 2,5-4 тис. км., а також ядерні авіабомби.
Із часом ядерна зброя стала практично необмеженою по руйнівній силі та дальності дії, і швидко вдосконалювалась та оновлювалася. Загроза розв’язання ядерної війни, в якій не може бути переможця змусила політичне керівництво найбільших тогочасних ядерних держав сісти за стіл переговорів щодо питання обмеження, скорочення та подальшої повної ліквідації ядерної зброї. Найбільш послідовними та продуктивними були радянсько-американські переговори після обрання М.С. Горбачова Генеральним секретарем ЦК КПРС та проголошення ним процесу перебудови та політики «нового мислення». А це означало відмову від конфронтації, гонки озброєнь та дотримання політики компромісів, і отже, кінець «холодній» війні. За цей час відбулось 10 зустрічей на найвищому рівні (3 з яких були неофіційними. – прим. А.А.) і було підписано два широкомасштабних договори – Договір між СРСР і США про ліквідацію ракет середнього та меншого радіусу дії (Договір про РСМРД, 1987) та Договір між СРСР та США про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (Договір про СНО, 1991).
У своїй курсові роботі я детально зупинюсь на підготовчому процесі підписання Договору про СНО у контексті радянсько-американських відносинах у 1985-1991 роках. Основну увагу буде зосереджено на тому, як проходив процес переговорів, та що сприяло досягненню компромісів на них. Також я проаналізую прийнятий договір та його значення .
Питання даної теми детально описувалось у тогочасній пресі. Зокрема, в урядових газетах «Правда» та «Известия» постійно аналізувався стан відносин між СРСР і США, висвітлювався хід переговорів, друкувались вироблені спільні заяви та постанови.
Щоб краще зрозуміти переговорний процес, потрібно ознайомитись з перебігом подій та атмосферою, яка панувала на зустрічах найвищого рівня. Першою такою зустріччю була зустріч в Genf (Женева) 19-21 листопада 1985 року. Їй присвячена монографія В.В. Большакова, Є.Є. Григор’єва, Т.А. Колесніченка, у котрій показано як проходила підготовка до зустрічі та діалоги керівників двох держав, що сприяло прийняттю радянсько-американської заяви, де виступали за досягнення прогресу на переговорах та необхідність покращення радянсько-американських відносин.
Наступною була зустріч в Reykjavik (Рейк’явік) 11-12 жовтня 1986 року, яка була запланована як підготовка до офіційного візиту М.С. Горбачова в США. Матеріали, що стосуються цієї зустрічі поміщені в брошурі Політвидаву.--PAGE_BREAK--
Дуже важливим джерелом є ще одна брошура Політвидаву, у якій висвітлюється візит Генерального секретаря М.С. Горбачова, під час якого було підписано Договір про ліквідацію РСМРД та проголошено спільні заяви щодо майбутнього Договору про СНО.
Варто звернути увагу на заяву Генерального секретаря ЦК КПРС М.C. Горбачова по радянському телебаченню. Вона зроблена ним 15 січня 1986 року, в якій подавалась радянська програма ліквідації ядерної зброї до 2000 року в три етапи та заяву, зроблену 28 лютого 1987 року, про ініціативу відокремлення з єдиного блоку питання про ліквідацію ракет середнього радіусу дії та питання про СНО і підписання з цього приводу окремих договорів.
Доцільно згадати про «Вестник Министерства Иностранных Дел СССР» — найважливіше джерело даних для моєї курсової роботи, основу якого складають офіційні документи щодо радянсько-американських переговорів – від новорічних вітань до телефонних розмов. Адже саме тут опубліковано текст Договору про СНО, який з усіма додатками займає біля 900 сторінок.
Що стосується літератури, то найбільш вагомою є монографія спеціального кореспондента газети «Правда» Ю.А. Жукова, у якій він описує відносини між двома країнами починаючи з 1917 року. Цінність цієї монографії полягає в тому, що всі події подає журналіст, котрий мав доступ до політичної «кухні» і бачив сам процес «приготування» тих чи інших політичних рішень.
Мацейко Ю.М. у своїй праці аналізує проблеми радянсько-американських відносин та прогнозує їх перспективи.
Борисов К. у своїй статті показує неможливість досягнення безпеки військово-технічним шляхом, виступає за необхідність політичних засобів розв’язання цієї проблеми.
Близькою до неї є стаття Сомова М. Щоправда, він наголошує на тому, що неприйнятно ні для однієї з сторін, а саме: намагатись забезпечити власну безпеку без врахування безпеки інших країн, а тим більше на шкоду їм.
Значною, хоча й не дуже основною для висвітлення теми є публікація Рогова С.М. У цій монографії він виділяє три групи інтересів: протилежні, дотичні, паралельні. На їх основі характеризуються радянсько-американські відносини та показуються основні проблеми, які гальмують їх розвиток.
Безпосередньо питанню про ядерне роззброєння присвячена праця Г.І. Герасимова, але він висвітлює хід переговорів по цьому питанню лише до 1988 року.
Близькою до концепції цієї роботи є стаття Б. Петрова, де аналізуються практичні кроки по питанню ядерного роззброєння на основі програми повної ліквідації ядерної зброї до 2000 року.
Темі Договору про СНО присвячено ряд статей, серед яких хотілося б відзначити:
Стаття А. Арбатова, яка вийшла в світ ще до підписання Договору про СНО та описує своє бачення існуючих проблем;
Робота Рогова С. М., де характеризується Договір про СНО у світлі радянсько-американських відносин;
Праця посла з особливих доручень Міністерства Зовнішніх Відносин Ю. Назиркіна, який був керівником радянської делегації на переговорах з США щодо ядерних та космічних озброєнь у 1989-1991 роках.
Слід зазначити і те, що і після підписання Договору про СНО не припинялися подальші заходи як з радянського, так і з американського боку щодо скорочення та ліквідації ядерної зброї. Керівниками двох країн були висунуті ініціативи у сфері подальшого ядерного скорочення. Характеризуються ці ініціативи в статті, що надрукована у журналі «Международная жизнь» .
Отже, як вже зазначалося у курсовій роботі, я поставив перед собою мету висвітлити підготовчий процес підписання Договору про Стратегічні Наступальні Озброєння у контексті радянсько-американських переговорів, показати, як відбувалося поступове досягнення компромісів та описати атмосферу, що панувала на переговорах, в яких умовах здійснювалось підписання договору, коротко охарактеризую та проаналізую його значення.
РОЗДІЛ і. Новий етап РАДЯНСЬКО-АМЕРИКАНСЬКИХ ПЕРЕГОВОРІВ ЩОДО ЯДЕРНОГО РОЗЗБРОЄННЯ після обрання М.С. Горбачова генсеком ЦК КПРС
П ісля закінчення ІІ Світової війни світ поділився на два ворожі табори, які різняться за своєю ідеологією та прагнуть досягнути світового панування. Для цього вони починають невпинно нарощувати свій військовий потенціал та вдосконалювати зброю масового знищення, основою якої стає ядерна зброя – практично необмежена по руйнівній силі та радіусу дії. Але загроза розв’язання термоядерної війни, в котрій не може бути переможця висуває в центр проблему роззброєння та світову безпеку, тобто обмеження, скорочення та подальшу повну ліквідацію ядерних озброєнь. Важливим кроком для налагодження взаєморозумінь у радянсько-американських відносинах було проголошення (після обрання М.С. Горбачова Генеральним секретарем ЦК КПРС. – прим. А.А.) програми перебудови та політики «нового мислення». У листопаді 1985 року в Женеві було проведено зустріч на найвищому рівні двох керівників. Ця зустріч стала визначною подією у міжнародному житті, адже вона сприяла оновленню та відходу від клімату конфронтацій, тобто відновлення добрих відносин між СРСР і США. На цій зустрічі було досягнуто домовленість про "відмову від програм створення і розвертання нових стратегічних озброєнь; максимальне обмеження модернізації існуючих СНО, заборонити випробування нових типів і видів ядерної зброї, зупинення розвертання ядерних ракет у Європі". Ця домовленість в подальшому сприяла формуванню загальної концепції миру та взаємної безпеки, що проголошувала "неможливість досягнення безпеки військово-технічними засобами, необхідність політичного розв’язання цієї проблеми та неприйнятність ні для однієї сторони спроб досягнути національної безпеки без врахування інтересів безпеки інших країн".
Сторони підкреслювали необхідність будувати свої відносини і на основі взаємної і рівноцінної безпеки, а, оскільки, мова йде про міжнародні відносини – на базі всезагальної безпеки. Радянська концепція загальної безпеки випливає з того, що "підготовка до ядерної війни з метою досягнути військової переваги об’єктивно не дасть політичної переваги нікому".
"Нинішній рівень балансу ядерних потенціалів, який забезпечує рівну небезпеку для держав, непомірно високий, подальше його підняття може довести цю небезпеку до таких меж, коли навіть кількісна рівність сил, чи паритет, більше не буде володіти ефектом, взаємного військово-політичного стримування". Справжня взаємна безпека має базуватися не на максимально високому, а на максимально низькому рівні стратегічного балансу. Повністю повинні бути знищені або доведені до рівня розумної необхідності ядерні та інші засоби масового знищення.
У сфері ядерного роззброєння, згідно програми дій, проголошеної 15 січня 1986 року, поставлено завдання на протязі 15 років (в три етапи) прийти до повної і всебічної ліквідації ядерної зброї.
На першому етапі поставлена "важлива в стратегічному і політичному відношенні мета – знищення в найближчі 5 років балістичних та крилатих ракет середнього радіусу дії СРСР і США в європейській зоні". Щодо стратегічних ядерних озброєнь, то на даному етапі пропонувалось відмовитись від створення, випробування, розгортання космічних озброєнь та їхнє 50% скорочення. На другому етапі, з 1990 року і в наступні 5-7 років, СРСР і США повинні домовитись про зняття всіх ядерних засобів середнього радіусу дії, а потім разом з усіма ядерними державами ліквідувати всі тактичні ядерні озброєння. На третьому етапі, у 1995-1999 роках СРСР і США мали б остаточно ліквідувати всю ядерну зброю, а інші держави — всі свої ядерні засоби.
У січні 1986 року на черговому раунді женевських переговорів з боку СРСР було запропоновано нові положення по всьому комплексу ядерних озброєнь – взаємна відмова СРСР і США від створення, випробовувань та розгортання ядерних озброєнь. По стратегічних озброєннях пропонувалось 50% скорочення на протязі 5-8 років ядерних засобів двох держав, які досягають території один одного.
Щодо ядерних озброєнь в Європі висувалась пропозиція про повну ліквідацію ракет середнього радіусу дії при умові, що Великобританія і Франція утримаються від збільшення своїх відповідних ядерних озброєнь.
США не погодились з деякими умовами цієї пропозиції і внесли свій варіант умови. Пропонувалось скоротити стратегічні системи озброєнь двох держав на 50% по боєголовках і до 1600-1800 штук по носіях. Передбачався підрівень на наземні та морські балістичні ракети не більше 1250-1450 одиниць, а 350 носіїв можна було мати тільки у вигляді важких бомбардувальників. Загальна кількість боєзарядів на МБР і БРПЛ була б тоді обмежена 4500 одиницями, а на бомбардувальниках дозволялося б розвернути до 1500 авіаційних крилатих ракет. Ще одне обмеження 3000 одиниць ставилось окремо для боєголовок наземних МБР. По ракетам середнього радіусу дії США залишались на позиції, яка була сформульована 21 листопада 1985 року. У ній передбачалось, що СРСР і США могли мати по 140 пускових установок. Пропорційне скорочення пропонувалось для радянських ракет в Азії. Вашингтон висунув умову про одночасне обмеження оперативно-тактичних ракет (ОТР) з радіусом дії менше 1000 кілометрів.
На черговому раунді переговорів по ядерним озброєнням 11 червня 1986 року радянська сторона висунула проміжний варіант угоди. Пропонувалось домовитись про заборону наступальних космічних озброєнь: протисупутникових систем (ПСС) будь-якого виду базування, а також озброєнь класу «космос-земля». Додатково висувалась умова про невихід із Договору про ПРО на протязі 10-15 років. По стратегічним озброєнням, не знімаючи попередніх домовленостей про 50% скорочення, було запропоновано як перший етап заключити угоду про 30% скорочення за 5-6 років тільки МБР, БРПЛ, ТБ і МКР радіусу дії більше 600 кілометрів на підводних лодках (до 1600 носіїв і 8000 боєзарядів). Щодо ядерних озброєнь середнього радіусу дії планувалась повна ліквідація радянських і американських РСРД в європейській зоні (на захід від 80східної довготи) при умові, що Англія і Франція не будуть нарощувати свої ядерні озброєння. При цьому СРСР заявив, що готовий вивести свої ОТР із НДР та ЧССР.
У відповідь американська сторона вказувала на можливість зближення позицій по певному ряду питань та висунула компромісні пропозиції по СНО та РСРД. Загальна межа на боєголовки стратегічних засобів була піднята з 6000 до 7500 одиниць, в тому числі на боєголовки балістичних ракет наземного та морського базування – з 4500 до 5500, а на боєзаряди тільки МБР наземного базування – з 3000 до 3300 одиниць. При цьому піднімався субрівень на авіаційні крилаті ракети: з 1500 до 2000 одиниць. Одночасно вводився новий підрівень для МБР всередині наземного ракетного комплексу: не більше 50% від загального числа боєголовок наземних ракет. Щодо ракетних засобів середнього радіусу дії США запропонували план трьохетапної ліквідації РСРД за три роки. При цьому американська сторона виступала за глобальну рівність з СРСР по сумарній кількості боєголовок на РСРД.
Дестабілізуючими тенденціями в сфері гонки озброєнь були нові підходи зі сторони США по відношенню до раніше укладених угод про обмеження СНО. Вже 27 травня 1986 року президент США Рональд Рейган прийняв рішення про припинення дотримання США Договору про ОСО-2 і Тимчасової угоди про ОСО-1. Це рішення було реалізовано на практиці, коли "в кінці листопада 1986 року тяжкий бомбардувальник В-52 введений в бойовий склад Стратегічного командування США після переоснащення під крилаті ракети – без компенсуючого зняття відповідної кількості існуючих багатозарядних носіїв".
Важливою подією в сфері наявності безпеки держав в умовах ядерно-космічної ери стала зустріч у столиці Ісландії Рейк’явіку 11-12 жовтня 1986 року. Ця зустріч була запропонована радянською стороною як підготовча нарада перед візитом Генерального секретаря ЦК КПРС М.С. Горбачова в США, домовленість про яку була досягнута на зустрічі в верхах в Женеві (листопад 1985 року). Але підсумки в Рейк’явіку перевершили масштаби суто підготовчої зустрічі. Ісландська зустріч ввійшла в історію як важливий самостійний етап та переломний момент в діалозі двох держав по проблемі роззброєння.
Перш за все було досягнуто угоду про скорочення наступальних озброєнь (СНО) двох держав за 5 років на 50% по носіям і боєзарядам (до рівня в 6000 одиниць). В наступній п’ятирічці СРСР і США домовлялись ліквідувати повністю зброю даного класу. Щоб уникнути складностей встановлення додаткових підрівнів, було вирішено, що на першому етапі 50% скорочення охоплять всі компоненти стратегічних засобів: МБР наземного базування, БРПЛ морського базування і ТБ з їх ракетно-бомбовим озброєнням. Було вирішено повністю ліквідувати РСРД в європейській зоні. В Азії радянські ракети в цей час мали бути скорочені до рівня в 100 боєголовок, стільки ж боєголовок на РСРД дозволялось мати США на своїй території. СРСР зняв питання про зарахування американських ядерних засобів передового базування в зв’язку з радикальним скороченням стратегічних озброєнь. Було фактично прийнято угоду про РСРД, близької до «нульового варіанту», через це СРСР погодився не вимагати, відповідно, скорочення ядерних сил Англії та Франції, а також запропонував заморозити свої ОТР в Європі, а після заключення Договору про ліквідацію РСРД розпочати переговори про їх скорочення. На прес-конференції в Рейк’явіку, в день закінчення зустрічі, М.С. Горбачов сказав: "сам шлях, який ми пройшли тут, в Ісландії, до таких широкомасштабних домовленостей про такі значні скорочення ядерної зброї, — це вже величезний досвід, який ми отримали тут, це великі надбання". продолжение
--PAGE_BREAK--
Сторони в принципі досягнули домовленості про невихід із Договору про ПРО на протязі 10 років, тобто відрізку часу, за який буде передбачена повна ліквідація стратегічних озброєнь. Але думки керівників двох держав розійшлись щодо питання про те, як конкретно трактувати обмеження Договору стосовно робіт по вдосконаленню протиракетних космічних озброєнь. З боку СРСР було запропоновано обмежити ці роботи в межах лабораторій, не проводячи випробувань космічних елементів про ПРО за межами лабораторій, особливо в космосі. Пропозиції СРСР по скороченню ядерних озброєнь, які лягли в основу досягнутих домовленостей, були висунуті в одному пакеті з пропозиціями по зміцненню режиму Договору про ПРО. США зі свого боку наполягали на праві випробовувати їхні ударні засоби будь-де, в тому числі і в космічному просторі. Керівники СРСР і США роз’їхались, домовившись продовжити пошук компромісу на переговорах щодо ядерних озброєнь в Женеві. Зустріч на найвищому рівні в Island (Ісландія) показала, що з питань про скорочення ядерних озброєнь, попередження гонки озброєнь передує ще довга й складна боротьба. Разом з тим, в результаті зустрічі в Рейк’явіку було створена принципово нова основа, склались нові можливості для просування по шляху скорочення ядерних озброєнь, не допущенню виходу гонки озброєнь в космічний простір.
Ревізія узгоджених в Рейк’явіку проблем йшла за кількома основними напрямками. Перш за все, домовленість про невихід із безстрокового Договору про ПРО на протязі 10 років пробували подати у виді угоди про встановлення 10-річного терміну дії Договору, після якого він автоматично втрачає силу. Крім цього ставилось під сумнів головна довгочасова ціль переговорів, узгоджених на ісландській зустрічі, — повна ліквідація ядерних озброєнь. У сфері скорочення стратегічних озброєнь стверджувалось, що в Рейк’явіку мова йшла про ліквідацію на протязі 10 років тільки балістичних ракет наземного і морського базування. Замість скорочення кожного із елементів тріади знову висувалися (в рамках 50% скорочення на першому етапі) рівні і підрівні. Укінець, по всім питанням ісландської програми дня обговорювалось правомірність комплексного їх розгляду для подальшого вступу в силу в складі єдиного пакету.
У зв’язку з цим СРСР виступив з новою ініціативою, яка була проголошена в Заяві Генерального секретаря ЦК КПРС М. С. Горбачова по радянському телебаченню 28 лютого 1987 року. У ній пропонувалось «відділити проблему ракет середнього радіусу дії в Європі із блоку питань. Які розглядались спільно на переговорах в Женеві, і заключити окрему угоду про їх повну ліквідацію в Європі і скорочення ракет цього класу до 100 боєголовок в СРСР в азіатській частині і у США – на їх національній території». Також зазначалось, що після підписання угоди про ліквідацію радянських та американських ракет середнього радіусу дії в Європі СРСР виводить із НДР та ЧССР оперативно-тактичні ракет.
Підготовка спільного тексту угоди між СРСР та США велась на основі радянських і американських проектів договору, які були запропоновані, відповідно, 27 квітня та 4 травня 1987 року. «В структурному відношенні вони значно відрізнялись один від одного, тому обговорення велось приблизно по 15 конкретним темам, кожна з яких або співпадала із змістом окремих статей, або була відображена відразу в декількох статтях запропонованих проектів». Предметом найбільш складних переговорів стали питання, які стосувались самого характеру передбачуваних заходів, порядку їх здійснення і методів контролю.
В американському проекті передбачалось не тільки демонтаж чи знищення балістичних і крилатих ракет середнього радіусу дії, але можливість їх переобладнання в ракети, які не підпадають під дію цього Договору. Ще передбачалось можливість перебазування на кораблі і підводні лодки крилаті ракети великого радіусу дії.
СРСР категорично протестував проти можливості переобладнання РСРД в інші типи ракет, бо «підлягаючі скороченню системи пересувалися б в інші категорії озброєнь. У результаті відбувалась б лише певна перебудова військової структури. Запропонована угода про РСРД стимулювала б нарощування в інших областях військового балансу».
СРСР також не погодився з пропозицією про переобладнання ракет середнього радіусу дії також і з політичних причин, бо залишалась небезпека для союзників СРСР по Варшавському Договору. Крім цього з переобладнанням ракет «Першинг-2» в ракети меншого радіусу дії не знищувалась можливість зворотної операції, яку можна було здійснити за 48 годин.
Нарешті переобладнання крилатих ракет наземного базування (BGM-109) на морі взагалі не потребувало якихось конструктивних змін. Вони відрізнялись від крилатих ракет морського базування тільки потужністю ядерного заряду (відповідно 10-50 кт і 200-250 кт). У принципі, повернення цих ракет в Європу було б лише справою часу. Крім цього виникала б ще одна проблема: як пересвідчитись в тому, що КРМБ не будуть просто складені на кораблях ракетами середнього радіусу дії, дозволена кількість яких поза межами Європи пропонувалось обмежити рівнем в 100 боєголовок.
В радянському проекті договору з самого початку передбачалось зафіксувати положення про ліквідацію ракет шляхом їхнього демонтажу чи знищення. Після цього як в результаті компромісів було досягнуто взаєморозуміння по ОТР, то фактично виявилось безпредметним питання про можливість переобладнання американських ракет «Першинг-2» в ракети меншого радіусу дії в Європі, оскільки передбачалось встановлення нульового варіанту .
«Американська сторона продемонструвала конструктивний підхід в питанні про крилаті ракети, знявши питання про можливість зміни їх базування з наземного на морське». Отже, проблему, котра серйозно гальмувала хід переговорів, вдалось вирішити.
Складні проблеми потрібно було вирішити в сфері контролю, особливо в зв’язку з передбаченням за Рейк’явікською формулою збереження 100 боєголовок на ракетах середнього радіусу дії за межами європейського континенту.
Наявність в арсеналах обох країн навіть невеликої кількості РСРД передбачало збереження виробничої бази, проведення випробувань для перевірки надійності, навчання персоналу, планову заміну ракет внаслідок їх фізичного зносу, а також досягнення домовленості про параметри модернізації.
На заводах-виробниках, на комплексно-досліджувальній базі, в місцях складського зберігання, капітального чи повного ремонту, на полігонах. У навчальних закладах постійно б знаходилась певна кількість ракет, яка ще повинна була б стати предметом узгодження. А це затягувало б процес підписання договору, вимагало б більш глибокі та детально розроблені методи перевірки, ніж ті, які були б достатніми при повній ліквідації РСД, що виключає продовження їх виробництва, проведення випробувань і підготовку обслуговуючого персоналу. У зв’язку з цим СРСР виступив з новою пропозицією про повну ліквідацію ракет середнього радіусу дії також і в азіатській зоні, що дозволило б зняти питання про збереження тих 100 боєголовок на РСРД, за умови, що США зробить те саме. Щоправда, це не стосувалось ядерних засобів США в Кореї, на Філіппінах, на острові Дієго-Гарсія, які не повинні збільшуватися. Одночасно висувалась ідея про ліквідацію ОТР поза межами Європи, тобто проголошувалась концепція «глобального подвійного нуля», що дало могутній імпульс радянсько-американським переговорам .
Останньою значною проблемою, яка викликала гостру полеміку в зв’язку з підготовкою радянсько-американської угоди була доля 72 західнонімецьких ракет «Першинг-1А» і запропоновані до них американські ядерні боєголовки. У цих умовах канцлер ФРН Г. Коль виступив із заявою від 26 серпня 1987 року про готовність німецького уряду при дотримані таких умов: 1) досягнення домовленості між СРСР та США про повне знищення всіх РСРД; 2) врегулювання поки що відкритих питань перевірки і контролю для всіх зацікавлених сторін; 3) ратифікація договору та його вступ в дію; 4) дотримання узгодженого графіку по знищення ракетних систем; – відмовитись від модернізації «Першинг-1А». І це насправді означало, що ракети «Першинг-1А» не стануть замінюватися іншими, а коли їх знімуть з озброєння, то ніяких підстав для збереження американських боєголовок до них більше не буде .
Важливе значення на кінцевому етапі переговорів про РСРД і ОТР мали постійні зустрічі міністрів закордонних справ СРСР і США Е.А. Шеварнадзе та держсекретаря Дж. Шульца протягом літа та осені 1987 року, їх переговори відповідно з американським та радянським керівництвом. Так, зокрема, в ході вашингтонської зустрічі Е. А Шеварднадзе з Дж. Шульцом та Рональдом Рейганом сторони зуміли підійти до остаточної думки відносно концепції та режиму зустрічі на найвищому рівні, що знімало останні перешкоди на шляху до підписання договору по ракетах середнього та меншого радіусу дії (на заключному етапі замість ОТР стали використовувати термін «ракети меншого радіусу дії» – прим.А.А.) під час візиту М.С. Горбачова в Вашингтон. Тоді ж була визначена і дата початку цього візиту – 7 грудня 1987 року.
Останні деталі договору були узгоджені під час женевської зустрічі міністра закордонних справ СРСР Е. А. Шеварднадзе та держсекретаря США Дж. Шульца всього лише за два тижні до початку візиту Генерального секретаря ЦК КПРС в США.
Восьмого грудня 1987 року у Вашингтоні Генеральний секретар ЦК КПРС і президент США поставили свої підписи під договором двох країн про ліквідацію своїх ракет середнього і меншого радіусу дії (РСМРД). Передбачалось, що Договір про РСМРД вступить в силу, коли обидві сторони обміняються ратифікаційними грамотами (що й відбулось 1 червня 1988 року — прим.А.А.).
В структурному відношенні Договір про ліквідацію РСМРД складається із короткої преамбули та сімнадцяти статей. Невід’ємною частиною Договору є підписані одночасно з ним три документи. Найоб’ємніший з них – Меморандум про домовленості про встановлення вихідних даних. У них наведені свідчення, якими обмінялись обидві сторони відносно наявних в них ракет середнього і меншого радіусу дії. У Протоколі про процедури, які регулюють ліквідацію ракетних засобів, визначено конкретний порядок та способи знищення ракет, пускових установок і пов’язано з цим додаткового обладнання і споруд – стосовно кожного типу озброєння, що є предметом Договору. Нарешті, Протокол про інспекції містить положення, розроблені двома сторонами з метою забезпечити ефективність контролю за дотриманням Договору.
Предметом Договору є радянські і американські ракети середнього і меншого радіусу дії. До категорії РСРД віднесені балістичні і крилаті ракети наземного базування з дальністю дії від 1000 до 5500 кілометрів. Для СРСР – це "ракети типів, які відомі в СРСР як "РСД-10", "Р-12" та "Р-14" і відомих в США відповідно як «СС-20», "СС-4" та «СС-5», а для США — це "ракети типів, відомих в США як "Першинг-2" і "BGM-109G" і відомих в СРСР під тими ж назвами". Ракетами меншого радіусу дії вважають БРНБ і КРНБ з дальності дії 500- 1000 кілометрів. Для СРСР такими є «ракети типів, відомих в СРСР як „ОТР-22“ і „ОТР-23“ і відомих в США як „СС-12“ та „СС-23“, а для США – „ракети типу, відомого в США як “Першинг-1А» і відомого в СРСР під тією ж назвою". Таким чином, Договір охоплює всі балістичні і крилаті ракети наземного базування, які мають дальність дії на проміжку від 500 до 5500 кілометрів. "Ліквідації підлягають з радянської сторони 889 розвернутих і нерозвернутих РСРД, зі сторони США 677 РСРД". Що стосується РМРД, то з радянської сторони, будуть ліквідовані "957 розвернутих і нерозвернутих ракет, а зі сторони США — 169 таких ракет".
Реалізація положень Договору буде здійснюватися паралельно по декількох напрямках. Сторони беруть на себе зобов’язання після вступу в силу Договору не виробляти ніяких РСРД і РМРД, ступенів таких ракет та їх пускових установок, а також не здійснювати відповідні випробування.
Найкоротший термін для ліквідації (6 місяців) встановлений Договором для тих двох типів, які були випробувані, але не розвернуті. Такими ракетами для СРСР є "ракети типу, відомого в СРСР як «РК-55» і відомого в США як «SSC-X-4», а для США – "ракети типу, відомого в США як «Першинг-1B» і відомі в СРСР під тією ж назвою".
Ліквідацію ж ракет меншого радіусу дії (згідно встановлених домовленостей — прим.А.А.) і відповідних пускових установок, включно з додатковим обладнанням, планувалось провести протягом півтора року, а ракет середнього радіусу дії — за трьохрічний період.
Для ліквідації ракетних засобів виділяються спеціально обговорені сторонами місця: у СРСР їх вісім, а у США – два. Розроблені способи знищення всіх елементів ракетних систем стосовно кожного типу РСРД і РМРД.
Договором передбачено широкий комплекс заходів для забезпечення взаємної впевненості учасників в дотримані його положень. «По масштабу і детальності цих мір Договір не має собі рівних і може розглядатись як принципово нове явище в сфері обмеження озброєнь і роззброєння».
Ці заходи можна поділити на дві великі групи – повідомлення й інспекції. Головна мета повідомлення – надання протилежній стороні інформації про здійснені чи заплановані зміни в сфері передбачених Договором. Обмін обновлених вихідних даних і надання повідомлень здійснюється через Центр по зменшенню ядерної небезпеки. Що стосується інспекцій, то передбачено 6 різних видів, а правила їх здійснення детально описані в Протоколі про інспекції. Інспекції будуть проводитись не тільки в СРСР та США, але й на території держав, де знаходяться ракетно-операційні бази і ракетно-допоміжні об’єкти (НДР, ЧССР, ФРН, Великобританія, Італія, Бельгія та Нідерланди). продолжение
--PAGE_BREAK--
Інспекторам фактично надані всі необхідні права для того, щоб переконатись у непорушенні договору. У деяких випадках навіть передбачені можливості таких дій, які повністю ідуть в розріз з традиційними уявами про необхідний рівень таємничості, необхідної для військового виробництва.
Отже, як ми бачимо, у 1985-1987 роках відбулось налагодження тісних стосунків між СРСР і США на рахунок ядерного роззброєння, хоча і не завжди все йшло добре. Проте, сторони вдало знаходили компроміси щодо тих чи інших питань. У цей час постійними стають зустрічі керівників зовнішньо політичних відомств та керівників двох держав. Головний підсумок цього періоду радянсько-американських переговорів стає підписання двохстороннього Договору про РСМРД, що стало значною подією у відносинах між двома наймогутнішими країнами того часу. Цей Договір передбачав повне знищення двох класів ракетної зброї, при чому не застарілих, а сучасних і високоефективних засобів ведення війни. Таким чином, світ був позбавлений частини ядерної зброї та став на порозі подальшої співпраці з приводу скорочення стратегічних наступальних озброєнь.
РОЗДІЛ ІІ. Підготовчий процес підписання договору про СНО між СРСР і США
О тже, 1988 рік став часом великих змін в міжнародних відносинах. Нове політичне мислення, заснована на ньому політика СРСР та сприяння цьому з боку США відроджували ідею про мир в світі. Ворогуючі країни стали переходити від конфронтації до співпраці. У цьому році відбувся виступ М.С. Горбачова на Генеральній Асамблеї ООН, де було заявлено про активізацію та інтернаціоналізацію політичного діалогу і переговорного процесу. Висловлювались думки про те, що боротьба ідеологій не повинна переноситись на взаємовідносини між державами та про необхідність створення міжнародної організації правових держав, які будуть підпорядковувати свою зовнішньополітичну діяльність міжнародному праву.
Із 29 травня по 2 червня 1988 року в Москві відбулась зустріч Генерального секретаря СРСР М.С. Горбачова та Президента США Р. Рейганa (Ronald W(ilson) Reagan). Хоч там і не було виконано завдань, які висувались з обох сторін ще до зустрічі,— та вона сприяла налагодженню подальших добрих відносин між СРСР та США. Важливе значення мав факт обміну ратифікаційними грамотами про вступ в силу Договору про РСРМД, які були підписані 1 червня 1988 року. Покращенню взаємовідносин сприяв ряд поступок з двох сторін: СРСР вивів з територій НДР і ЧССР оперативно-такичні ракети, які були вивезені в травні 1988 року на території СРСР. Між цими двома країнами 12 травня було підписано угоду про застосування Договору про РСМРД до ракет середнього і меншого радіусу дії, які здатні нести зброю, засновану як на існуючих, так і на нових фізичних принципах (екзотична зброя).
Вступ в силу Договору про РСМРД дав початок реального ядерного роззброєння. 28 серпня вибухом на полігоні в Капустяному Ярі СРСР приступив до планової ліквідації своїх ракет в присутності американських військових. Аналогічні дії були прийняті США. Першою західноєвропейською країною, з якої в відповідності з підписаними документами до кінця року були повністю вивезені розміщені там американські ракети, стала Бельгія. Розпочався вивіз американських ракет з ФРН, Великобританії, Італії. Під наглядом військових радянських спеціалістів вони знищувались на території армійського арсеналу в Пуебло, що в американському штаті Колорадо та на базі ВПС США в Дейвіс-Монтана, що в штаті Арізона. Американські експерти контролювали знищення радянських ракет в районі в Сариозека та Капустяного Яру. Так, вже до початку 1989 року, у відповідності з Договором про РСМРД, із 889 РСРД, які потрібно знищити, було знищено 222 ракети, із 587 пускових установок для них ліквідовано 118. Із 957 РМРД ліквідовано 312, а із 238 пускових установок для них 94. Виконувала свої обов’язки і американська сторона, яка ліквідувала до цього часу біля 25%.
На московській зустрічі на найвищому рівні обговорювалась підготовка угоди про 50% скорочення СНО СРСР і США, питання заборони хімічної зброї, скорочення звичайних озброєнь і збройних сил в Європі та інші питання. На спільній заяві зафіксовано зближення позицій сторін по ряду аспектів з питань скорочення СНО в умовах збереження Договору про ПРО. Керівники обох країн заявили, що був вироблений проект Договору про СНО, в якому є широкі і важливі домовленості, а також висловлені позиції з решти питань, де компромісу не досягнуто. Із врахуванням цього в Женеві були продовжені переговори з метою вироблення окремої угоди відносно Договору про ПРО на основі постанов спільної заяви, яка була прийнята у Вашингтоні 10 грудня 1987 року. Був відзначений прогрес в підготовці спільних протоколів відповідних протоколів. Ці документи розробляли положення про контроль, який зазначався в договорі про РСМРД. Ця робота складала основу для заключення Договору про СНО. Під час московської зустрічі була підписана угода між СРСР і США про повідомлення про пуски МБР та БРПЛ. На продовжених після московської зустрічі в верхах женевських переговорах про ядерне та космічне озброєння знову проявляються суперечки між двома країнами. Продовжувались пошуки взаємоприйнятних рішень з питань про обмеження розвертання МКР морського та повітряного базування, а також контролю щодо мобільних пускових установок МБР. Суперечки викликали суперечні питання щодо будівництва Красноярської радіолокаційної станції (РЛС) у СРСР, а у США – РЛС на території Гренландії та Великобританії.
У кінці 1988 року спостерігається деяка напруженість в радянсько-американських відносинах через перевибори Президента США на яких переміг Дж. Буш (George Bush), адже важко було передбачити, як будуть розвиватись стосунки між цими країнами після його обрання та чи складуться з ним такі ж дружні відносини, які були між М.С. Горбачовим та екс-президентом США Р. Рейганом. Дж. Буш приступив до виконання своїх обов’язків 20 січня 1989 року. З цього приводу Генеральний секретар СРСР надіслав свої привітання Президенту США, в якому зазначав: «Висловлюю сподівання на те, що роки Вашого перебування на високому посту Президента США будуть відзначені стабільним і широкомасштабним розвитком відносин між нашими країнами…». Вже 23 січня 1989 року відбулась телефонна розмова між Дж. Бушем і М.С. Горбачовим, під час якої Президент США подякував за привітання, що в своїй діяльності він буде «продовжувати лінію щодо розширення співробітництва та поглиблення взаємовідносин».
15 січня 1989 року минуло три роки після проголошення радянської програми повної ліквідації ядерної зброї. За цей час відбулись значні зрушення в радянсько-американських відносинах. Основне досягнення – це підписання та вступ в силу Договору про РСРМД. Так, на цей час СРСР провів на території США і країн, де розміщені РСМРД, — 48 інспекцій, а США на території СРСР, НДР і ЧСРР — 197 інспекцій. На кінець січня, за даними Національного центру по зменшенню ядерної небезпеки, СРСР знищив 597РСМД і 149 ПУ РСМД, а США 190 РСМД і 23 ПУ РСМД. У Женеві продовжились переговори про 50% скорочення СНО. Ці переговори затягував ряд невирішених проблем – наявність зв’язку між Договором про СНО та ПРО, обмеження КРМБ, контроль за мобільними пусковими установками, правило зарахування КРПБ та ТБ тощо.
Розгляд цих питань продовжувався під час офіційного візиту в СРСР 10–11 травня 1989 року Дж. Бейкера. Він мав робочі зустрічі з Е.А. Шеварднадзе та М.С. Горбачовим на яких обговорювались організаційні параметри московських переговорів, створені робочі групи експертів з питань роззброєння, регіональним проблемам, двохсторонніх питань. Було запропоновано продовжувати працю над текстом Договору про СНО. З боку СРСР було заявлено, що Договір про СНО можливий лише при дотриманні Договору про ПРО. На цій зустрічі досягнуто домовленість про відновлення роботи делегацій про ЯКО в Женеві у другій половині 1989 року. Також домовились про зустрічі міністрів зовнішніх справ двох країн не менше 3-4 зустрічей в рік. Треба сказати, що цей візит Дж. Бейкера – це по суті перший обмін думками з адміністрацією США по загальному колу питань, які гостро стояли на порядку денному в радянсько-американських відносинах. Чітко викреслились ряд проблем – це питання КРМБ і КРПБ. Щодо КРМБ, то радянська сторона вимагала обмежити КРМБ до 400 одиниць ядерного та 600 одиниць звичайного оснащення, типи підлодок і надводних кораблів, на які можна встановлювати КРМБ, встановити строгий контроль щодо КРМБ – від виробництва до їх розвертання (включаючи інспекції на кораблях і підлодках), а США заявили про неможливість до пуску радянських інспекторів на свої кораблі чи підлодки. Що ж до КРПБ, то СРСР виступав за обмеження КРПБ, в яких радіус дії більше 600 кілометрів, США – лише тих, в яких радіус понад 1500 кілометрів. Американська сторона пропонувала здійснювати зарахування на всіх типах ТБ, які оснащені для КРПБ з ядерними зарядами по 10 ракет (ТБ максимально може нести 20 таких ракет — прим.А.А.).
21-23 вересня 1989 року відбувся офіційний візит в США E.А. Шеварднадзе. Він передав особисте послання М.С. Горбачова, яке містило нові ідеї та пропозиції щодо актуальних питань радянсько-американських відносин, перш за все — з питань роззброєння та світової безпеки. У ході цієї зустрічі було вирішено, що в кінці весни — на початку літа в США відбудеться зустріч на вищому рівні, на якій планувалось підписати Договір про СНО навіть у тому випадку, якщо до цього моменту не буде досягнуто домовленість по проблемі ПРО. Проте з умовою, що сторони будуть продовжувати дотримуватись Договору про ПРО, у тому вигляді, в якому він був підписаний в 1972 році та зберігатиметься положення про можливість виходу з Договору про СНО однієї з сторін, якщо друга порушить положення Договору про ПРО. Ще СРСР повідомив про те, що на його території ліквідовано Красноярську РЛС, існування якої викликало незадоволення США, і висловив свою стурбованість щодо існування таких же станцій на території Гренландії та Великобританії. У відповідь на це американська сторона повідомила, що знімає свою пропозицію щодо заборони на мобільні МБР на переговорах про СНО в залежності від рішення Конгресу стосовно питання про фінансування американських мобільних МБР. Що стосується питання КРМБ, СРСР запропонував вирішити проблему КРМБ в більш широкому контексті морських озброєнь. На це США сказали, що подумають, але одразу ж висловили сумнів відносно можливості запровадження ефективної системи контролю за КРМБ. На цій зустрічі було підписано Угоду про принципи здійснення пробних заходів контролю і стабільності, які було вжито до підписання радянсько-американського Договору про СНО, яка була націлена на розробку таких заходів та містила принципи їх здійснення. Було також підписано Угоду про взаємні завчасні повідомлення про масштабні навчання стратегічних сил та досягнуто домовленість про те, що в контексті рівня в 1600 одиниць балістичних ракет будуть визначатись як співвідношення ракет і пов'язаних з ними ПУ.
Важливим етапом в ході радянсько-американських відносин стала неофіційна зустріч 2-3 грудня 1989 року біля берегів Мальти Генерального секретаря СРСР М.С. Горбачова і Президента США Дж. Буша, яка відбулась на борту радянського теплоходу «Максим Горький». Цікавий той факт, що тут вперше відбулась спільна прес-конференція керівників двох держав. На цій зустрічі не було порядку денного, а відбувався обмін думками по найбільш важливих питаннях радянсько-американських переговорів та обговорення організаційних питань майбутньої зустрічі в верхах у 1990 році у США. Хоча ця зустріч була не офіційною і на ній не було прийнято ніяких спільних документів, — все ж вона відіграла важливу роль для покращення взаємовідносин, встановлення теплої атмосфери на переговорах. Адже це була перша зустріч після зміни адміністрації США і вона показала, що можливе дальше конструктивне продовження переговорів.
Уже в лютому 1990 року відбувся офіційний візит Дж. Бейкера в СРСР, на котрому обговорювалось питання, що будуть розглядатися на майбутній зустрічі на майбутній зустрічі на найвищому рівні у червні цього ж року. Відбувся обмін думками з питань обмеження озброєнь та подальшого роззброєння. Було повідомлено про намір підписати Договір про СНО до кінця цього року. Також на цій зустрічі були вирішені колишні протиріччя щодо КРМБ, встановлювався радіус дії, а щодо КРПБ – домовились, що питання про такі ракети будуть вирішуватись на основі взаємних політичних зобов’язуючих заяв, котрі будуть діяти протягом всього терміну дії Договору про СНО. Сторони домовились про встановлення кількісних меж на нерозвернуті балістичні ракети та їхні боєголовки, що застосовуються для всіх МБР, а інші нерозвернуті балістичні ракети, крилаті ракети і озброєння на ТБ не будуть предметом кількісних обмежень; про режим розміщення і переміщення всіх нерозвернутих балістичних ракет; про основні елементи режиму, що забезпечує доступ до телеметричних даних, які поступають під час випробувань у польоті балістичних ракет, котрі підлягають зарахуванню згідно з Договором про СНО. З питання про заборону ядерних випробувань сторони домовились, що основне завдання – підготувати протоколи для договорів 1974 і 1976 років для підписання в ході майбутньої зустрічі у верхах, — практично виконане.
Як було заплановано раніше, відбувся робочий візит Е.А. Шеварднадзе 3 6 квітня 1990 року. Тут було зроблено огляд всього спектру радянсько-американських відносин на заключному етапі підготовки до нової зустрічі на вищому рівні, обговорено питання щодо обмеження озброєнь, які потрібно доопрацювати з метою забезпечення максимального результату роззброєння. Також дійшли згоди про необхідність нової зустрічі міністрів закордонних справ в травні для деталізації майбутньої зустрічі. Тут варто зазначити, що на цих переговорах з американського боку було піднято питання про врегулювання конфлікту у Литві. Буш висловив надію на врегулювання питання мирним шляхом, а це означало, що США визнавало цю проблему як внутрішнє питання СРСР, і Буш не хотів погіршувати двосторонні відносини. Але ситуація, яка склалася на той час у Прибалтиці, все ж гальмувала розвиток радянсько-американських відносин. Деякі впливові політичні сили США закликали перервати як політичні, так і економічні зв’язки з СРСР.
Запланована зустріч керівників зовнішньополітичних відомств відбулася 15-19 травня у Москві. У цей час був ряд робочих зустрічей Дж. Бейкера з Е.А. Шеварднадзе, що проходили під знаком підготовки до майбутнього візиту Президента СРСР в США та обговорення проблем обмеження та скорочення озброєнь. Ці переговори стали заключним етапом підготовки повномасштабної радянсько-американської зустрічі у верхах. Було досягнуто згоди про те, що візит М.С. Горбачова триватиме з 30 травня по 30 червня 1990 року, і буде містити переговори президентів та коротку поїздку по країні Президента СРСР. продолжение
--PAGE_BREAK--
На переговорах міністрів закордонних справ нарешті було вирішено два основних комплекси переговорних проблем:
питання про КРМБ;
питання про КРПБ.
Перший комплекс вирішено на основі принципу паралельних політично зобов’язуючих заяв, розрахованих на весь період діяльності Договору про СНО. Щодо другого комплексу, то тут було визначено межу радіусу КРПБ, а також прийнято механізм зарахування за певними типами ТБ. Остаточно узгоджені протоколи до договорів 1974-1976 років на рахунок ядерних випробувань і вибухів.
Офіційна зустріч на вищому рівні президентів двох країн відбулась з 30 травня по 4 червня. У Білому Домі М.С. Горбачов і Дж. Буш підписали велику кількість документів із різних сфер життя. Що стосується роззброєння, то було підписано ряд документів:
Протокол до Договору між СРСР і США про підземні ядерні вибуху у мирних цілях;
Протокол до Договору між СРСР і США про обмеження підземних випробувань ядерної зброї;
Спільна заява по основних положеннях майбутнього Договору про 50% скорочення СНО;
Спільна заява щодо наступного етапу переговорів про СНО.
Програма зустрічі включала переговори у Вашингтоні, Кемп-Девіді (заміська резиденція президента у штаті Меріленд, — прим.А.А.), поїздку в Міннеаполіс (штат Міннесота), Сан-Франциско (штат Каліфорнія) та інші міста США.
Необхідно підкреслити, що хоча всюди їй давали високу оцінку, основної мети не було досягнуто — тобто не було підписано Договір про СНО, але сторони "домовились, що кожна сторона має право розвернути носіїв стратегічної ядерної зброї (МБР, БРПЛі ТБ) по 1600 одиниць і 6000 боєзарядів до них. А КРМБ цим Договором не будуть охоплюватись, а обмежуються окремим документом – Додатком до Договору. Додатково до 6000 боєзарядів СРСР і США мають право розвернути 880 таких ракет на підводних лодках і надводних кораблях певних типів (отже, встановлювалась межа для КРМБ,— прим.А.А.), тобто визначався фіксований рівень, який не вдавалось досягнути протягом всіх переговорів". У відповідності з правилами з урахуванням КРПБ на ТБ, США мають можливість розмістити таких ракет на 800-900 більше, ніж СРСР. Проте, у відповідності з цим правилом зарахування СРСР може мати, при бажанні, на 40% більше такого типу бомбардувальників. Тобто США можуть мати 8300, а СРСР – 7400 боєзарядів всіх видів ядерної стратегічної зброї. Дальність пуску КРПБ у відповідності з Договором буде встановлена на межі не більше 600 кілометрів. СРСР також виступав за необхід Договору – проти можливості США передати Великобританії без обмеження ядерної зброї і засобів її модернізації. На цій зустрічі вироблено «Спільний документ, в якому викладаються узгоджені на даний час положення Договору про 50% скорочення СНО. Одночасно він виводить сторони на фінішний круг переговорів: створені всі можливості для завершення роботи над проектом Договору і його підписання до кінця поточного року». Щодо характеристики офіційного візиту Президента СССР в США, то зам міністра закордонних справ СРСР зокрема сказав: "Государственный визит Президента СССР в США стал выдающимся событием в современной мировой политике. Результаты визита открывают широкие перспективи для дальнейшего развития советско-американских отношений на платформе нового мышления, для взаимодйствия и партнерства двух стран в решении жизненно важных проблем современности – разоружение, становление новых европейских структур, урегулирования региональных конфликтов, налаживание сотрудничества в торгово-экономической и других областях".
На цій зустрічі була прийнята спільна Заява відносно майбутнього Договору, в якій зазначалось: "Договір про СНО буде передбачати конкретні заборони на певні категорії стратегічні наступальні озброєння, види базування і види діяльності. Договором про СНО передбачається, зокрема, заборона на:
нові типи тяжких МБР;
тяжкі БРПЛ і ПУ тяжких БРПЛ;
мобільні пускові установки тяжких МБР;
нові типи МБР і БРПЛ з кількістю боєголовок, що перевищують 10 одиниць;
швидкісне перезарядження ПУ МБР;
ядерні КРПБ великого радіусу дії з РГЧ з боєголовками індивідуального наведення".
Також була прийнята ще одна спільна Заява, в якій зазначалось: «У цьому році сторони завершать роботу над Договором між СРСР і США про скорочення і обмеження СНО. Після підписання договору сторони негайно проведуть консультації відносно майбутніх переговорів. Обидві сторони матимуть право піднімати на цих майбутніх переговорах будь-які питання, що стосуються будь-яких стратегічних наступальних озброєнь».
Питання щодо ядерного роззброєння у подальшому обговорювалось на зустрічі міністрів закордонних справ в Іркутську. Тут висловлено пропозиції з двох сторін прискорити роботу над узгодженням тексту майбутнього Договору про СНО та узгоджено орієнтований на підготовку зустрічі у верхах в СРСР графік своїх контактів і організацію роботи на переговорах і між групою експертів двох сторін.
Через деякий час, 9 вересня, відбулась зустріч президентів у Хельсінкі, які приїхали туди для участі в міжнародній конференції. На цій короткій зустрічі вироблено спільну заяву, в якій говорилось: «ми єдині в переконані, що з агресією Іраку неможливо змиритись». Треба сказати, що ситуація, яка склалась тоді у Перській затоці сприяла зміцненню радянсько-американських зв'язків. Адже чи не вперше на події в світі дві країни прореагували однаково та узгоджували свої подальші дії.
12 Грудня 1990 року відбулась поїздка Е.А. Шеварднадзе у Вашингтон. Це був робочий візит для підготовки майбутньої зустрічі на вищому рівні у Москві. Тут визначили час проведення майбутньої зустрічі – це 11-13 лютого 1991 року. Пізніше на урочистій церемонії в Х’юстоні відбувся обмін грамотами про ратифікації Договору між СРСР і США про підземні ядерні вибухи ядерної зброї від 1974 року та Протоколу до нього від 1990 року – ці Договори офіційно вступали в силу. Також тут відбулось обговорення інших проблем роззброєння: питання по необхідність швидшого обмеження та подальшого повного заборонення ядерних випробувань, початку переговорів щодо тактичної ядерної зброї і використання механізмів ООН для обмеження поставок ядерної зброї.
Згідно з домовленостями про необхідність проведення ще одного раунду переговорів глав зовнішньополітичних відомств СРСР і США 26 29 січня 1991 року у Вашингтоні відбулась зустріч недавно обраного міністра закордонних справ О.О. Безсмертних з держсекретарем США Дж. Бейкером. На порядку денному обговорювались такі питання: політичні, щодо роззброєння, двосторонні, глобальні і регіональні. Важливе місце займало обговорення ситуації на Близькому Сході та стан справ на переговорах щодо скорочення СНО. Постановили, що потрібен ще час для доопрацювання тексту Договору про СНО. «Президент СРСР М. С. Горбачов і Президент США Дж. Буш досягнули взаємної домовленості про те, що радянсько-американська зустріч на вищому рівні в Москві спочатку запланована на лютий 1991 року, відбудеться на протязі першої половини 1991 року. З причини війни в Перській затоці президент Дж. Буш повинен знаходитись у Вашингтоні. Крім цього, робота над Договором про СНО потребує ще деякого додаткового часу. У відповідний час президенти СРСР і США визначать точні терміни проведення зустрічі в верхах». Отже, американська сторона перенесла запланований на лютий офіційний візит Дж. Буша в СРСР. Офіційно зазначалось, що це — в основному через ситуацію у Перській затоці та не доопрацюванні тексту Договору про СНО. Останній раз радянсько-американська зустріч переносилась у 1960 році через політ Пауерса на У-2. Отже, тут чітко простежується вплив на думку США ситуація, що склалась у Прибалтиці, що хвилювала світову громадськість та утруднювала розвиток взаємовідносин. Та Дж. Буш всіляко запевняв керівництво СРСР, що вважає цю проблему внутрішнім питанням СРСР і не буде втручатись у цей конфлікт. Тому переговори щодо ядерного роззброєння продовжувались і ця зустріч все ж відбулась 29 липня-1 серпня 1991 року. На цій зустрічі було підписано радянсько-американський Договір про скорочення СНО – найоб’ємніший і безперечно найбільш складний в історії міжнародно-правовий документ. Текст самого договору включає 19 статей, що складають орієнтовно 100 сторінок. Він також містить «більше півсотні додатків, меморандумів, заяв, обмінних листів і т.д. і т.п.». Отже, переговори з цього питання велись багато років. «Якщо в якості відліку взяти початок переговорів з адміністрацією Рейгана у 1982 році, то для його закінчення потрібно було 8 років. Якщо взяти відлік з 1985 року, коли почались переговори по ЯКО, то це буде 6 років, а якщо взяти за початок зустріч в Рейк'явіку, коли був сформований основний принцип договору – скорочення на 50%, то вийде 5 років». Тепер коротко охарактеризуємо сам Договір про СНО. Отже, сторони мають по 2-2,5 тис. носіїв ядерної зброї, а у відповідності з договором — ця кількість скоротиться до 1600 одиниць, і більше 10тис. боєзарядів, а за договором – до 6000 боєзарядів. Ось і всі цифри, які характеризують масштаби скорочення СНО, а все решта, що є у Договорі про СНО – це різні рівні, підрівні на окремі класи стратегічних озброєнь, якісні обмеження технічних параметрів, регламент розміщення і експлуатацію, випробувань, модернізації і заміни озброєнь, детальні тексти по інспекціям, контролю, обміну даних. Отже, Договір про СНО "став важливим вкладом, як для зміцнення відносин між СРСР і США, так і для світової безпеки". Цей договір також передбачав значні заощадження коштів, хоча б через скорочення коштів на обслуговування та за рахунок згортання нових стратегічних програм.
Потрібно зауважити, що переговори відносно питання про ядерне роззброєння продовжувались і після підписання Договору про СНО. Так, 27 вересня та 5 жовтня 1991 року, були висловлені нові пропозиції, відповідно Дж. Бушем та М.С. Горбачовим, про подальше ядерне роззброєння. «Без традиційних багаторічних переговорів двома великими державами прийнятий сміливий крок, який дасть радикальне ядерних потенціалів країн». Та на жаль, їм не судилось збутись, так як у кінці 1991 року відбувся розпад СРСР. Проте, цим переговорам потрібно віддати належне, бо за цей період було підписано два широкомасштабних договори, які вступили в дію та привели до скорочення та ліквідації певних типів ядерної зброї.
ВИСНОВКИ
Отже, тепер підіб’ємо підсумки курсової роботи. Як ми бачимо, у травні 1985 року було обрано Генеральним секретарем ЦК КПРС М.С. Горбачова, який проголосив процес перебудови та політику «нового мислення». Це сприяло налагодженню добрих відносин із США, що означало відмову від конфронтації, гонки озброєнь та дотриманні політики компромісів. Важливе місце у радянсько-американських переговорах займало питання про ядерне роззброєння. Адже ми знаємо, що ядерна зброя стала практично необмеженою по руйнівній силі, радіусу дії, а також та швидко оновлювалась і вдосконалювалась.
Важливим кроком для налагодження взаєморозуміння у радянсько-американських відносинах було проведення зустрічі на вищому рівні в Женеві, 19 21 листопада 1985 року. Тут сторони домовились, що будуть проводити політику спрямовану на обмеження та поступову заборону ядерної зброї. І після цього М.С. Горбачов 15 січня 1986 року у своїй заяві висловив пропозицію повністю ліквідувати ядерну зброю у три етапи до 2000 року.
Згідно досягнутих домовленостей (на женевській зустрічі) у Рейк'явіку, 11 12 жовтня 1986 року, відбулась ще одна зустріч на вищому рівні, яка була запланована як підготовча нарада перед візитом Генерального секретаря ЦК КПРС у США. Проте підсумки Рейк'явіку перевершили масштаби підготовчої зустрічі і вона ввійшла в історію як важливий самостійний етап в діалозі двох держав щодо ядерного роззброєння. Тут остаточно було сформовано принцип скорочення СНО на 50%, також домовились про повну ліквідацію РСРД в європейській зоні. Щоб прискорити процес ядерного роззброєння радянська сторона 28 лютого 1987 року внесла нову пропозицію: відокремити питання про РСРД в Європі із загального блоку питань та підписати по цьому окремого договору, а після цього перейти до скорочення СНО (процес підготовки тексту Договору про РСМРД тривав більше, ніж півроку й лише завдяки компромісам та взаємним поступкам вдалось розробити Договір про ліквідацію РСМРД та підписали його 8 грудня 1987 року)… Після підписання Договору про РСМРД почався підготовчий процес розробки тексту Договору про СНО. У кінці 1988 року з’являються деякі гальмування в радянсько-американських відносинах через нові президентські вибори, на яких переміг Дж. Буш. Гостро постало питання, як розвиватимуться взаємовідносини з новою адміністрацією США. Налагодженню дружніх відносин з новим президентом сприяла неофіційна зустріч 2-3 грудня 1989 року біля берегів Мальти. На ній відбувся обмін думками керівників двох країн щодо найважливіших питань. Хоч тут і не було нічого прийнято, та вона сприяла нормалізації радянсько-американських відносин.
За період від 30 травня до 4 червня 1990 року відбулась зустріч на вищому рівні в США, на якій було прийнято велику кількість документів з різних сфер життя та було досягнуто домовленість про наступну зустріч в СРСР на лютий 1991 року. Проте, американська сторона перенесла цю зустріч. Офіційно були названі причини — це неможливість Президента США покинути свою територію через війну у Перській затоці та недоопрацювання тексту Договору про СНО. Тут потрібно сказати, що останній раз радянсько-американська зустріч переносилась у 1960 році через політ Пауерса на У-2. Тому стає зрозумілим, що тут простежується вплив прибалтійського конфлікту, який приводив до погіршення взаємовідносин. Проте Дж. Буш не захотів розривати налагоджені теплі відносини з СРСР і заявив, що Прибалтика – це внутрішнє питання СРСР. Тому зустріч все ж відбулась 29липня-1 серпня 1991 року у Москві, а 31 липня був підписаний Договір про СНО. Цей договір має більше півсотні додатків, меморандумів, заяв, обмінних листів і т.д., що складає загальний обсяг біля 900 сторінок. Хоч цей договір дуже об’ємний, але його легко охарактеризувати. Він передбачав: скорочення боєзарядів двох сторін до шести тисяч одиниць та їх носіїв (МБР, БРПЛ, ТБ) до 1600 одиниць. Ось і всі цифри цього договору, а все інше – рівні і підрівні на окремі класи стратегічних озброєнь та на окремі їх типи, якісні обмеження технічних параметрів, регламенту розміщення і експлуатації, випробування, модернізації і заміни озброєнь, загальні тексти по контролю, інспекціях, обміну даних, по процедурах переобладнання та ліквідації озброєнь. продолжение
--PAGE_BREAK--
Отже, підсумовуючи курсову роботу, ми бачимо, що процес підписання Договору про СНО червоною ниткою проходить через радянсько-американські переговори про ядерне роззброєння між СРСР і США у 1985-1991 роках. У Москві, 31 липня 1991 року, між двома протилежними країнами СРСР та США був підписаний широкомасштабний Договір про скорочення Стратегічних Наступальних Озброєнь, які становлять найбільш потужний вид ядерної зброї. Хоча цим Договором й не передбачалась повна ліквідація цих озброєнь, а всього лиш часткове їх скорочення — це був надзвичайно прогресивний крок як на ті часи. Адже дві наймогутніші тогочасні країни з різними політичними системами добровільно та без усіляких компенсацій та застережень погоджувалися скоротити свій ядерний арсенал.
Слід також додати, що переговори про ядерне роззброєння продовжувались і надалі. Так вже 27 вересня та 5 жовтня 1991 року вийшли відповідно заяви Дж. Буша та М.С. Горбачова з пропозиціями про подальше ядерне роззброєння. Та на жаль їм не судилось збутися, так як в грудні 1991 року відбувся розпад СРСР.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
ДЖЕРЕЛА
Визит Генерального секретаря ЦК КПСС М.С. Горбачева в Соединенные Штаты Америки, 7-10 декабря 1987 г.: Документы и материалы. – М.: Политиздат, 1987. –175 с.
Выступления М.С. Горбачева на ІІІ Сессии верховного Совета СССР // Вестник МИД СССР, 1990, № 7. — С. 1-6.
Горбачов М.С. Заява Генерального Секретаря ЦК КПРС М.С. Горбачова по радянському телебаченню, 15 січня 1986 року. – К.: Політвидав, 1986. – 32 с.
Горбачов М.С. Заява Генерального Секретаря ЦК КПРС М.С. Горбачова по радянському телебаченню, 28 лютого 1987 року. — К.: Політвидав, 1986. – 25 с.
Интервью заместителя министра иностранных дел СССР А.А. Обухова // Вестник МИД СССР, 1990, № 13. — С. 57-59.
Поздравление М.С. Горбачева Дж. Бушу в связи с вступлением на пост Президента США 20 января 1989 г. // Вестник МИД СССР, 1989, № 3. — С. 5.
Совместное заявление // Вестник МИД СССР, 1990, № 19. – С. 1.
Советско-американская встреча на высшем уровне, Рейкьявик, 11-12 октября 1987 г. — М.: Политиздат,1987. – 68 с.
Советско-американское сообщение о встрече в верхах. // Вестник МИД СССР, 1991, № 4. — С. 6-8.
Совместное заявление относительно будущих переговоров по ЯКВ и дальнейшему укреплению стратегической стабильности // Вестник МИД СССР, 1990, № 13. — С. 59-60.
Совместное заявление относительно Договора о СНО // Вестник МИД СССР, 1990, № 13. — С. 58.
Microsoft Corporation. Encarta Encyclopedia’98: Deluxe Edition. — CD-ROM version / I, II.
ПЕРІОДИКА
Правда, 1986. 17 травня.
Правда, 1986. 12 червня.
Правда, 1986. 22 жовтня.
Правда, 1987. 21 липня.
Правда, 1987. 22 липня.
Известие, 1987. 26 листопада.
Известие, 1987. 8 грудня.
ЛІТЕРАТУРА
Арбатов А. Сокращение стратегических вооружений: проблемы и непроблемы. // Мировая экономика и международные отношения, 1991, № 2. – С. 5-17.
Большаков В.В., Григорьев Е.Е. Колесниченко Г.А. Женева – как это было. М.: Международные отношения, 1986. – С. 127.
Борисов К. Советская концепция безопасности // Новая и новейшая история, 1987, № 4. – С. 16-21.
Герасимов Г.И. Путь к безядерному миру. – М., 1988. — 72 с.
Жуков Ю.А. СССР и США – дорога длиною в 70 лет, или рассказ, о том как развивались советско-американские отношения. – М.: 1988. – 482 с.
Мацейко Ю.М. Радянсько-американські відносини: проблеми і перспективи. М., 1989. – 56 с.
Меры в развитии иннициатив президентов Дж. Буша и М.С. Горбачева // Международная жизнь, 1991, № 4. – С. 156-158.
Назыркин Ю. Договор, нужный миру (к ратификации Договора о СНО) // Международная жизнь, 1992, № 1. – С. 25-31.
Петров Б. Реальный путь к ликвидации ядерного оружия // Международная жизнь, 1987, № 9. – С. 27-31.
Рогов С.М. Договор о СНВ: финиш или старт? // США. Экономика, идиология, политика. 1991, № 9. – С. 3-10.
Рогов С.М. Советский Союз и США: поиск баланса интересов. – М., 1989. – 278 с.
ДОДАТки
ДОДАТОК 1
/>
Діагр. 3 Стратегічні наступальні озброєння (носії) СРСР і США на час підписання Договору про СНО
ДОДАТОК 2
/>
Діагр. 3 Кількість скорочення СНО (носії) СРСР та США за Договором про СНО
ДОДАТОК 3
/>
Діагр. 3 Скорочення СНО СРСР та США (боєзаряди) згідно Договору про СНО