Контрольнаробота з історіїУкраїни
ТЕМА. Люблінськаунія 1569 р. та їїнаслідки дляУкраїни.
Брестська уніята посиленнянаціональногогніту.
План.
Люблінська унія 1569 р. та її наслідки для України.
Передумови Люблінської унії.
Люблінський сейм 1569 р. та прийняття унії.
Наслідки Люблінської унії для України.
Брестська унія та посилення національного гніту.
Передумови Брестської унії.
Боротьба навколо Брестської унії 1596 р. та її укладення.
Посилення національного гніту в Україні наприкінці XVI – в першій половині XVII cт.
1.Люблінськаунія 1569 р. та їїнаслідки дляУкраїни.
1.1.ПередумовиЛюблінськоїунії.
Грунт для останньоїунії між Польщеюта ВеликимкнязівствомЛитовськимвизрівав відпочатку ХVIст. “Польщане залишаласвоїх планівпро приєднанняукраїнськихземель і проприлученняЛитви взагалі.З цією метоювона постійнонаполягалана заключеннібільш тісногосоюзу та створилапартію, якапротистояласамостійницькимпрагненнямЛитви” [7,4].
Литовськімагнати ладнібули вступитив унію з Польщеюза умови збереженнядержавноїсамостійностісвоєї держави.За допомогоюцього вонирозраховувалипосунути відважелів політичноговпливу численнішихі могутнішихукраїнськихта білоруськихмагнатів. Протетодішню литовськуеліту стримувалистрах повногозлиття з Польщеюта втрата зверхностіполітичногостановища всуспільстві, позаяк провідноюверствою польськогосуспільствабули не магнати, а шляхта.
Такі саміміркуваннястримувалиукраїнськихта білоруськихмагнатів, якідо того ж найбідбшетурбувалисязагрозоюокатоличення.Про його реальністьсвідчила доляГаличини, приєнаноїПольщею ще вXIV ст.
Звичайно, заумов середньовічногосуспільстваніхто не враховувавінтереси народнихмас, які ще невиступалисамостійнимчинником політичнихпроцесів.
За цих обставиносновною рушійноюсилою інтегративнихпроцесів сталашляхта. “…Невдоволенапануванняммагнатів середнята дрібна шляхтапідтрималаполяків, сподіваючисяздобути собіширокі привілеї, якими користувалисяпольські феодали”[6,107].
Натой час Польщаявляла собоюшляхетськуреспублікуїіз сеймом івиборним королем.Провідноюсуспільноюсилою суспільствабула шляхта– дрібна знать, подібна дозахідноєвропейськихрицарів. В Литвіж шляхта лишеформувалася, перебуваючив боротьбіпроти пануваннямагнатів, яківходили довеликокнязівськоїради та посідалирізні адміністративніпосади. Литовськашляхта прагнуладомогтися тихправ, які малипольські шляхтичі.Магнати мусилипоступатися, зважаючи назростання опоруселян процесамфеодалізаціїі на необхідністьзгуртуванняпанівних верств.
Прозростання ролішляхти в Литвісвідчать урядовіухвали 1522 та 1557рр. Перша з нихбула присвячена“виводу шляхетства”, тобто до складушляхти зараховуваливсіх, хто мавшляхетськіпривілеї. У1557 р. в ВеликомукнязівствіЛитовськомубуло здійснено“волочну поміру”, що також сприялостановомуоформленнюшляхетства.Нарешті, ПершийЛитовськийстатут 1529 р. законодавчимшляхом оформивправа і вольностішляхетства, проте післянього литовськашляхта ще недосягла рівностіз магнатамита з польськоюшляхтою. Повнаунія з Польщеюобнадіювалаїх щодо урівняннняу правах з польськимишляхтичами.
Важливуроль в укладенніунії відігралоте, що її прибічникомвиявився тодішнійвеликий князьлитовськийта король польськийСигізмунд-Август.
ВсерединіXVI ст. навколоунії розгорнуласягостра боротьбаміж польськимипанами і литовськимиприбічникамиунії з одногобоку та противникамиунії (здебільшогоними були українськіта білоруськімагнати) з іншогобоку.
Ситуацію вЛитві ускладнилаЛівонська війна(1558-1583) між Московієюта Лівонськиморденом. Литвавзяла участьу бойових діяхна боці ордену.Внаслідок цьогомосковськевійсько здобуло1563 року Полоцьк, що належав дотого часу Литві.
Литва опиниласяу критичномустановищі. Дляпродовженнявійни вонапотребувалавнеличезнихкоштів та війська.Тому шляхтав Литві (яклитовського, так і українськогота білоруськогопоходження)вимагали уніїз Польщею, щоразустикаючисьз опором магнатськоїолігархії.
1.2. Люблінськийсейм 1569 р. та прийняттяунії.
“Коли післябезпліднихсеймів 1565-66 рр.Наприкінці1568 р. з питанняпро унію в Люблінібуло призначеноновий сейм заучастю представниківлитовськихстанів, литовськімагнати і тутзуміли утриматипредставниківшляхти в повнійслухняностіта звели спільнийсейм до конференційдвох окремихсеймів” [2,114].
Цевиявилося втому, що, колилитовськебачення унії(зі збереженнямширокої автономії)розбіглосяз польським(зі злиттямЛитви й Польщів одну державу), то посли Литви– князі К.Острозький, Г.Ходкевич,Є.Волович, К.Радзивіллта ін. – вирішилизірвати сеймі таємно виїхализ Любліна, щобзібрати шляхетськеополчення дляборотьби протиунії.
Проте Сигізмунд-Августза підтримкипольськихмагнатів ташляхти обохкраїн оголосивуніверсал провідібранняв Литви та приєднаннядо Польщі Волиній Підляшшя. Невідчувши реальногоспротиву послабленоївійною тасуперечностямиЛитви, корольвидав ще одинуніверсал проприєднаннядо Польщі Київщиний Брацлавщини.
Таким чином, територіяВеликого князівстваЛитовськоговдвічі зменшилася.Тепер литовськіпосли змушенібули повернутисяна сейм. Вонипросили невідбирати вних маєтностій зберегтипевну автономіюзалишкам їхньоїдержави. Поступилисяі найбільшіпротивникиунії українськімагнати О.Чарторийський, К.Острозький, Б.Корецький, К.Вишневецький, розраховуючина те, що не будутьпозбавленісвоїх привілеїв.
Отже, 1 липня1569 р. було підписаноЛюблінськуунію, у відповідностідо якої Польськекоролівствота Велике князівствоЛитовськеоб`єдналисяв єдину державу– Річ Посполитуз виборнимкоролем, спільнимсеймом, спільноюказною й грошовоюодиницею, єдиноюзовнішньоюполітикою.
Литва втратиласвою державність, ставши частиноюРечі Посполитоїта зберігаючиавтономію лишев місцевомууправлінні, організаціївійська тасудочинства.З усіх українськихземель підвладою Литвизалишилисятільки Берестейщината Пінщина, щомежували зБілоруссю, авсі решта українськіземлі, тобтопереважнабільшість їх, відійшли підвладу Польщі.
Люблінськийсейм закінчивсяв серединісерпня 1569 р. Засловами М.С.Грушевського,“…в декільказасідань наньому булоздійснено те, чого не моглидосягнутитривалі війниі сторіччядипломатичнихпереговоріві хитрощів”[2,118].
Наслідки Люблінської унії для України.
Для УкраїниЛюблінськаунія мала вкрайнегативнінаслідки. Опинившисяпід владоюкріпосницькоїй католицькоїПольщі, переважнабільшістьукраїнськихземель зіткнулисяз загрозою длясамого існуванняукраїнців якокремої народності.
Як зазначаєІ.П.Крип`якевич,“Люблінськаунія, усуваючиз українськихземель литовськувладу, знищилатакож решткиукраїнськиїдержавнихтрадицій, щозаховалисяпід формамиавтономії уВеликому князівствіЛитовському…Весьрозвиток життяішов під важкимнаступом Польщі”[3,129-130].
Внаслідок уніїпольські магнатиі шляхта здобуливеликі можливостідля привласненняукраїнськихземель, нещадноговизиску селяні міщан та длядуховногопоневоленнянароду. Українськомународові доводилосядокладативеличезних зусиль, щобине дати себезнищити чужійсилі. Ці зусиллявивилися взародженніта діяльностіукраїнськогокозацтва, братствтощо.
Люблінськаунія спричинилазміни в адміністративномууправлінніукраїнськихземель. Вищадержавна владав Речі Посполитійналежала королевій вальномусеймові, доякого входилимагнати, шляхтай вище католицькедуховенство.
Територіядержави поділяласьна шість воєводств: Руське, Белзьке, Волинське, Подільське, Брацлавськета Київське.На чолі кожногоз них був воєвода.Воєводстваподілялисяна повіти, якіочолювалистарости, призначенікоролем. Представникамиадміністративноївлади булитакож каштеляни(комендантифортець).
Під впливомунії зміниласяй судова система.У кожному повітівпроваджувалисягродські таземські суди.Гродський судочолював староста.Цей суд розглядавважливі кримінальнісправи пронаїзди, пограбування, побої, вбивства, крадіжки. Земськийсуд обиравсямісцевою шляхтою.Він розглядавцівільні справи, межові суперечкишляхти, розв`язувавконфлікти щодонерухомогомайна.
В судово-адміністративнихустановахВолинського, Брацлавськогота КиївськоговоєводствзастосовувалисяЛитовськийСтатут 1529 р. Судочинствовелося українськоюмовою. Вищоюсудовою інстанцієюбув Люблінськийтрибунал.
Органами шляхетськогосамоврядуваннябули сеймикиу волостях іповітах. Насеймиках шляхтавирішуваламісцеві справий обирала судовихурядовців тапослів до вальнихсеймів та трибуналів.
Характеризуючисоціальнінаслідки Люблінськоїунії, М.С.Грушевськийзазначає: “Князій магнати, щоперед тим малидуже великувагу і держалив своїх рукахвсю управу, тепер булизрівняні вправах з рядовоюшляхтою, — хочна ділі, завдякисвому богацтву, вони й далівисоко підіймалися над нею, держачив своїй службіне раз ціліюрби біднішоїшляхти. Податкиі військовуслужбу з шляхтизнято, вонатепер не зналамайже ніякихобовязків, адістала величезніправа…; коронніземлі роздавалисяшляхтичам вдоживотнідержави і вониправили нимияк поміщики; ніхто, крімшляхтичів неміг дістатиніякого урядусвітського, а навіть і духовного”[1, 194].
Українськіфеодали, дотримуючисьсвоїх становихта особистихінтересів, здебільшого, полонізувалисята окатоличувалися.Великимиземлевласникамив Україні булияк польські(Жолкевські, Потоцькі, Конецпольські, Калиновські, Струсі), так іукраїнськімагнати (Вишневецькі, Острозькі, Заславські, Збаразькі, Немиричі). Завдякивеличезнимлатифундіямна Київщині, Брацлавщиній ЛівобережнійУкраїні магнативідчували себе“королев`ятами”, які не підпорядковувалисяжодній адміністрації.Ці “удільнікнязі” здійснювалисуд над своїмипідданими, засновувалиміста і слободи, будували палаци, організовуваливійськовізагони, роздавализемлю за службусвоїм васалам.
Ще одним наслідкомунії можнавважати процесинародної тафеодальноїколонізації, що розгорнулисяв напрямку насхід та південнийсхід. На новихземлях оселялисяселяни-втікачіз районів розвинутогофільварковогогосподарства, де зросталапанщина. Длязаохоченняселян магнатиоголошувалитут “слободи”– новопоселенцямнадавалисязначні пільгиу виконанніповинностейна визначенукількістьроків.
Як зазначалосявище Люблінськаунія спричинилапривласненняукраїнськихземель польськимимагнатами йшляхтою, представникиякої засновувалитут фільваркита промисли.Українськашляхта, щодотримуваласяправославноївіри, володіланевеликимимаєтностями.В подальшомуусунення українськоїшляхти відвлади призвелодо того, що багатоїї синів поповниликозацтво (прикладомтому був ПетроКонашевич-Сагайдачний), а в період Визвольноївійни серединиXVII ст.багато українськихшляхтичів сталикерівникамикозацькоїармії.
Таким чином, Люблінськаунія 1569 р. малавідчутні негативнінаслідки дляукраїнськогонароду, визначившиподальші процесийого суспільногорозвитку: посиленнянаціональногогніту та зростаннянаціонально-визвольногоруху.
2. Брестськаунія та посиленнянаціональногогніту.
Передумови Брестської унії.
Релігійне життяв Україні вперіод післяЛюблінськоїунії характеризуєтьсязначною складністю.Посиленнясуспільноїваги шляхтиспівпадає ззанепадомправославноїцеркви. В українськихземлях набуваєпевного поширенняРеформаціяв виглядісоцініанства.
Проте, на відмінувід Голландіїта Англії, деРеформаціяперемогла заумов розвиткуринкових відносин,“в Польсько-Литовськійдержаві, дериночнимистосункамибули охопленілише великіпоміщики, ідеїРеформаціїне змогли знайтисобі міцноїсоціальноїопори. Православненаселення РечіПосполитоїставилося додуховних новацій, як до чогосьчужого, іноземного, органічнопов`язаногоз культуроюпольськогокатолицизму”[4,34].
Значно більшевпливала наукраїнськесуспільствоборотьба міжправославноюта католицькоюцерквами, якасприймаласябільшістюукраїнців яканалог боротьбиміж українцямий поляками.Так, у 1583 р. польськийкороль СтефанБаторій розпорядивсявідібрати землюв усіх полоцькихправославнихцерков і монастиріві передати їїєзуїтам, якірозгорнулиактивну діяльністьв українськихземлях післяЛюблінськоїунії. Католицькіколегіуми буливідкриті уЛьвові, Кам`янці-Подільському, Луцьку, Вінниці, Острозі, Фастові, Новгороді-Сіверськомутощо. Бувшинайкращиминавчальнимизакладами длясвого часу, вони почалипоповнюватисьдітьми православноїшляхти.
Ще однією причиноюпослабленняпозицій православноїцеркви сталавтрата підтримкиз боку потужноїв минуломуконстантинопольськоїпатріархії, яка переживалатяжкі часипісля завоюванняВізантіїтурками-османами.Всамій Україніпольські короліпочасти призначалина вищі церковніпосади світськихлюдей.
Слід зауважити, що серед українськоїгромадськостібули й впливовізахисникиправослав`я( Г.Ходкевич, К.-В.Острозький, члени православнихбратств у містах).Але їх зусиллящодо порятункуправослав`ястикалися зтим, що більшістьфеодалів, прагнучипосад і багатства, переходилив католицтво.
Православнацерква культурнозубожіла, вонапоступаласякатолицькійза рівнем освіти,її літератураобмежуваласябогослужебнимикнижками. Ті, хто прагнулиздобути високуосвіту, зверталисядо латинськихкнижок і переходилив католицтво(назавжди читимчасово).
2.2. Берестейськаунія 1596 р. та їїнаслідки.
Зважаючина внутрішнюкризу українськоїправославноїцеркви танесприятливущодо неї суспільнуситуацію, українськиймагнат К.Острозькийвиснув ідеюунії православноїта католицькоїцерков зі збереженнямгрецькогообряду й правКиївськоїмитрополії.З цією метоюу 1583 р. К.Острозькийрозпочав переговориз папськимлегатом АнтоніоПоссевіно.ОднодумцемОстрозькогобув берестейськийкаштелян ІпатійПотій, що згодомстав володимирськимі луцькимправославнимєпископом. Віннаписав чималополемічнихтворів, присвяченихобгрунтуваннюнеобхідностіунії. Ще однимприбічникомунії був єзуїт, доктор філософіїПетро Скарга.
Вже у 80-тіроки XVI cт. розпочаласязапекла ідейнаборотьба міжприхилльникамиі противникамиунії. Вона знайшлавідбиток у такзваній полемічнійлітературі, яка залишилапонад дониніпонад 150 творівпредставниківобох таборів.
Ще одним поштовхомдо церковноїунії стали діїконстантинопольськогопатріархаЄремії. Перебуваючив 1589 р. в ізоляціїв Москві, віндав згоду наутворенняпатріаршествав Московськійдержаві. Відвідавшитого ж рокуУкраїну, вінпідтримавЛьвівськебратство в йогопротистоянніз єпископомГедеоном, усунувз посади запорушенняцерковнихканонів київськогомитрополитаО.Дівочку тапризначив найого місцеМ.Рогозу. Одногоз місцевихєпископівЄремія уповноваживбути всоїмекзархом длянагляду задіяльністювищого православногодуховенства, включаючикиївскогомитрополіта.Таке брутальневтручання усправи українськоїправославноїцеркви викликалоневдоволеннядуховенства.
За цих обставиндіяльністьприбічниківунії активізувалася.Загальні збориєпископів уСокалі в 1594 р.видали деклараціюпро згоду наунію, в якіймістилася такожскарга на патріархів.У 1595 році, нарегіональнихсоборах духовенства, митрополиткиївськийМихайло Рогоза,єпископ ЛуцькийКирило Терлецький,єпископ ВолодимирськийІпатій Потій,єпископ ХолмськийДіонісій ухвалилиту злуку і присталина неї. Потійі Терлецькийповезли постановуту – уперед докороля, а далі — у Рим до папи.Восени 1595 рокутодішній папаКлиментій VIIзатвердивподані українськимиієрархами 33пункти “Статейунії”.
Одразу ж уніявикликаласерйозні суперечкисеред вищогоукраїнськогодуховенства.Проти неї виступилинавіть деякієпископи, щовже підписаливищезгаданудекларацію(зокрема, ГедеонБалабан). Різковиступив протиунії і її колишнійприбічник князьК.-В. Острозький.“Навіть Рогозазаймав ще двоякупозицію…Митрополитвідтягувавзі скликаннямсиноду, йогодіяльністьбула спрямованана маленькісейми земські, де вибиралидепутатів нанайближчийсейм Варшавський…Підчас Варшавськогосейму багатодепутатіввиступило протиПотія і Терлецького”[5,3].
На противагуцьому, активнимприбічникомунії виявивсяпольськийкороль СигізмундIII, оголосивши12 червня 1596 р. проскликання 8жовтня в Брест-Литовськусиноду, де маловідбутисяурочисте проголошенняунії.
На синод у Бресті, який зібравсяза волею митрополитаРогози не 8, а6 жовтня з`їхалисяприхильникиунії (сам митрополит,І.Потій, К.Терлецький,єпископи Гермоген, Гоголь, ЛеонтійЗбруйськийта ін.) та їїпротивники(єпископи Г.Балабан, М.Копистенський, князь К.Острозький, депутати відбратств).
Між двомаугрупованнямина соборі розгоріласягостра боротьба.Фактично відбулисяпаралельнодва собори: уніатськийна чолі з М.Рогозоюта православнийпід проводомК.Острозького.
Направленняобома соборамипослів до опонентівз метою знайтипорозумінняні до чого непризвели. Тоді,9 жовтня православніпостановили скинення митрополитаі владик-уніатів.На соборі прибічниківунії 9 жовтняполоцькийархиєпископГермоген “…відімені присутніхвладик проголосивзаяву приступненнядо святої уніїз Римом:
“Папа як найвищийпастирцілоїкатолицькоїцеркви взявнас під опікусвою і увільниввід зверхностіпатріархів…Мискликали синоді зложили нанім ісповідьвіри святоїі приреклипослуху Риму– столиці св.Петра, Папі КлиментуVIII і наступникуйого” [5,3].
Собор уніатіввидав ратифікаційнуграмоту католицькоїєдностіУкраїнсько-БілоруськоїЦеркви з ЦерквоюРимською, якатепер зберігаєтьсяу Ватиканськомуархіві.
У свою чергу, собор православнихприйняв двіпостанови довсього українськогонароду, закликаючий наступніпоколінняборотися протиунії. Обидвасобори проклялиприбічниківпротилежноїточки зору щодоунії, що сталопочатком шкідливоїдля Україниміжконфесійноїборотьби.
НайважливішимрезультатомБрестськоїунії сталовиникненняукраїнськоїгреко-католицькоїцеркви, яка внаступні чотиристоліття відігралавеличезнупозитивну рольу боротьбіукраїнськогонароду за своїінтереси.
Посилення національного гніту в Україні наприкінці XVI – в першій половині XVII cт.
Дним з найважливішихчинників українськоїісторії кінцяXVI-початкуXVII ст., тобтов часи, що щобезпосередньослідували післяЛюблінськоїта Брестськоїцерковної уній, стало значнезростаннянаціональногогніту в Україні, що поєднувалосяз підсиленнямфеодальноговизиску польськимита полонізованимиукраїнськимишляхтичами-землевласникамизалежних відних селян.
Тяжкі часипереживалоукраїнськеміщанство. “Вукраїнськихмістах з`явилисьпольські танімецькі ремісникирізних спеціальностей, які, отримавшивисоку фаховупідготовкуу великих ремісничихцентрах Німеччинита знайшовшитам місця роботи, створювалитут нові цехирізних спеціальностей.І хоча питомавага їх у загальнійкількосьтіжителів містбула незначною, та все ж воникористувалияпривілеями, захоплювалиу свої рукиміське управління, а отже, і монополіюна ремесло йторгівлю”[7,17-18].
Національногогніту зазнавалитакож городовіта реєстровікозаки. Польськийуряд постійнопрагнув обмежитиїхню кількістьабо й взагаліліквідувати.Козаки булинезадоволеній тим, що їхніволодіння небули убезпеченівід магнатсько-шляхетськихпосягань.
Проте найтяжчимбуло становищеукраїнськогоселянства.Зростання міст, а отже попитуна сільськогосподарськупродукцію, революція ціну ЗахіднійЄвропі та розвитоктам мануфактурноговиробництва, яке також потребувалосільгоспсировини, спричинилипоширення вукраїнськихземлях фільварків– багатогалузевихфеодальнихгосподарств, які, грунтуючисьна праці кріпаків, постачалипродукцію наринок і даваливеликий прибутоксвоїм власникам-шляхтичам.Функціонуванняфільварківпередбачалонайжорстокішіформи визискуукраїнськихселян польськимипанами
Таким чином, Люблінськаунія 1569 р. та пов`язанез нею посиленнянаціональногогніту українськогонароду, Брестськаунія 1596 р. та загостренняміжконфесійноїборотьби спричинилирізке зростаннянаціонально-визвольноїта антифеодальноїборотьби українськогонароду, якавиявилася вкозацько-селянськихповстанняхта, зрештою, вВизвольнійвійні 1648-1657 років.
Список використаноїлітератури.
Грушевський М.С. Ілюстрована історія України. – К.: 1990. – 525 с.
Грушевський М.С. Очерк истории украинского народа. – К.: Лыбидь, 1991. – 400 с.
Крип`якевич І.П. Історія України. – Львів: Світ, 1990. – 520 с.
Мішина І.А. та ін. Всесвітня історія: Епоха становлення сучасної цивілізації (кінець XV –початок ХХ ст.ст.). – К.: Генеза, 1994. – 352 с.
Роман Є. Собор. 1596. Хроніка. // Світ молоді. – 15-21 листопада 1996 р. – С.3.
Субтельний О. Україна: історія. – К.: Либідь, 1993. – 720 с.
Швидько Г.К. Історія України. XVI-XVIII століття. – К.: Генеза, 1997. – 384 с.