Класифікація платіжних систем - критерії характерні властивості

Кафедра экономической кибернетики
Контрольная работа
по дисциплине: «Платежные системы»
Класифікація платіжних систем: критерії, характерні властивості
Зміст
1. Класифікація за характером здійснюваних платежів
1.1 Системи міжбанківських розрахунків
1.2 Внутрішньобанківські платіжні системи
1.3 Системи «клієнт — банк»
1.4 Системи масових платежів
2. Класифікація платіжних систем за механізмом здійснення платежу
3. Класифікація за технологією здійснення платежу
Список літератури
1. Класифікація за характером здійснюваних платежів
У більшості розвинутих країн платіжна система складається з кількох самостійних систем, кожна з яких задовольняє вимоги окремої платіжної сфери. Такі системи можна класифікувати за різними характеристиками та ознаками.
1.1 Системи міжбанківських розрахунків
Виходячи з того, яку роль відіграють платіжні системи відповідно до характеру здійснюваних платежів, слід розрізняти: системи міжбанківських розрахунків; внутрішньобанківські платіжні системи; системи «клієнт — банк»; системи масових платежів.
Для певних типів платіжних систем характерні певні платіжні операції (рис.1). У свою чергу, в цих великих класах платіжних систем можна виділити окремі підкласи, що займають особливе місце у платіжній сфері.
Рис.1. Взаємозв'язок між характером платіжних операцій та типом платіжних систем
Ці системи призначені для здійснення платіжних трансакцій між банками, обумовлених виконанням платежів їхніх клієнтів або власних зобов'язань одного банку перед іншим.
Для цього використовуються міжбанківські грошові перекази. Залежно від характеру стосунків між учасниками платіжного процесу, існують три основні методи здійснення таких переказів:
з використанням двосторонніх кореспондентських стосунків;
з використанням рахунків у банку-посереднику, який відіграє роль агента з розрахунків;
з використанням спеціалізованих розрахункових установ і мереж.
В останньому випадку існує також відмінність між розрахунками на двосторонній або багатосторонній основі. Обробка міжбанківських грошових переказів може здійснюватися з використанням різних операційних, технологічних та організаційних підходів і механізмів.
Коли банком-посередником буде центральний банк країни, при розрахунках за міжбанківськими трансакціями використовуються кошти, які є на рахунках банків — учасників трансакції у центральному банку. Якщо ж посередник — комерційний банк або інша недержавна установа, розрахунки виконуються згідно з приватними угодами, укладеними між комерційними банками, а участь у процесі розрахунків центральних фінансових установ обмежується загальним наглядом. Очевидно, що комерційні банки повинні нести відповідальність за надання послуг щодо ведення рахунків населення і пов'язаних з цим спеціальних платіжних послуг. Однак, немає єдиної думки щодо ролі, яку повинен виконувати центральний банк у забезпеченні міжбанківських платіжних послуг або експлуатації різних складових фізичної інфраструктури платіжної системи. Ця роль у кожній країні відрізняється і багато в чому залежить від умов, що склалися історично.
У міжбанківських системах грошових переказів може існувати певна регіональна сегментація. Це пов'язано з потенційною економією на витратах за умови обробки трансакцій там, де вони виконуються. Таким чином, банки, що діють у загальнонаціональних масштабах, можуть здійснювати кліринг та розрахунки за значною частиною своїх платежів через місцеві структури. Згадана сегментація є розповсюдженим явищем там, де використовується технологія, що включає фізичний обмін платіжними документами на паперових або магнітних носіях.
1.2 Внутрішньобанківські платіжні системи
Важливим фактором, що має вплив на структуру сукупної платіжної системи, є існування різних типів банківських установ, наприклад — ощадних, кооперативних банків, високий рівень розвитку та домінуюча позиція великих комерційних банківських структур, ступінь концентрації банківської системи, який може бути різним у різних географічних регіонах та у різних ринкових секторах. Банківські структури можуть створювати внутрішньобанківські платіжні системи грошових переказів, щоб забезпечити найбільш сприятливі умови щодо проходження платежів між установами, які належать до однієї групи. При цьому відповідна структура зберігає за собою право розпоряджатися коштами, поки платіж перебуває у процесі виконання (так звані кошти у розрахунках).
У такому випадку розрахунки виконуються через систему кореспондентських рахунків у центральній установі, яка виступає як банк банків відповідної структури. Всередині структури може також створюватися єдиний центр для виконання клірингу та розрахунків. За багатьма основними параметрами внутрішньобанківські платіжні системи подібні до міжбанківських. Важливою умовою їх ефективного та надійного функціонування є тісна співпраця з міжбанківськими системами.
Залежно від стану відповідної банківської установи чи структури на ринку, рівня розвитку її внутрішньої інфраструктури та інших характеристик внутрішньобанківські платіжні системи можуть визначатися різним ступенем досконалості, надавати різноманітний спектр платіжних послуг клієнтам та мати більш чи менш обмежену сферу діяльності. Це, в свою чергу, зумовлює характер стосунків між конкретними внутрішньобанківськими та міжбанківськими платіжними системами.
У будь-якому разі наявність власної платіжної системи створює певні переваги для комерційного банку чи банківської структури з точки зору конкурентоспроможності та привабливості для потенційних клієнтів. Водночас, саме з міркувань конкурентних стосунків на банківському ринку, інформація про внутрішньобанківські системи вважається конфіденційною і здебільшого не підлягає детальному оприлюдненню. Тому ми не розглядатимемо такі системи окремо.
1.3 Системи «клієнт — банк»
Платіжні послуги становлять невід'ємну складову асортименту послуг, що пропонують банки своїм клієнтам. Оскільки не всі клієнти однакові, в умовах конкуренції банки повинні розробляти спеціальні ділові і ринкові стратегії використання платіжних послуг, вирішуючи, чи спроможні вони конкурувати в обмеженому секторі ринку платіжних послуг і пропонувати клієнтам більш широкий їх набір.
Внаслідок цього на поточний момент особлива увага приділяється запровадженню систем «клієнт — банк» на базі сучасних технологій.
Однією з перших у цьому плані була американська система телефонної оплати рахунків (telephone bill paying), впроваджена позиково-ощадними банками США.
Для телефонної оплати рахунків клієнт банку користується спеціальним апаратом, з'єднаним з банківським комп'ютером, через який він може оплачувати рахунки за товари, електроенергію, медичні послуги тощо (рис.2). Спочатку, набравши спеціальний номер, клієнт підключається до банківського комп'ютера, а пізніше натисканням клавіш уводить номер свого рахунку, персональний ідентифікаційний номер, кодовий номер одержувача грошей і суму платежу. Якщо поточний рахунок одержувача знаходиться в тому ж банку, він негайно кредитується, якщо ні — одержувачу надсилається чек.
/>/>/>/>/>
Рис.2. Система банківського обслуговування вдома (США)
Платіж телефоном — одна з найдешевших послуг у системі автоматизованих платежів. Однак, як і в інших випадках, система скуповується лише тоді, якщо в ній діє багато учасників. Поки що ця форма не отримала поширення через інертність споживачів і торговельників, які не бажають змінювати існуючі форми розрахунків.
Тепер усе більшого поширення набуває банківське обслуговування вдома, або «домашній банк» (home banking). Йдеться про комплекс послуг щодо надання клієнтам банків фінансової інформації, а також здійснення за їх ініціативою різних банківських трансакцій з передаванням інформації телефонними каналами або через двосторонню систему кабельного телевізійного зв'язку.
В ідеальному варіанті ця форма послуг передбачає наявність у клієнта персонального комп'ютера, за допомогою якого він може передавати банку розпорядження про оплату рахунків, у будь-який час викликати на екран інформацію про стан свого банківського рахунку з переліком усіх кредитових та дебетових проводок, здійснювати миттєве переміщення коштів на рахунки контрагентів, давати банку інструкції про автоматичне виконання майбутніх платежів тощо.
Подібна система дуже зручна для клієнта та різко знижує банківські витрати. Підраховано, наприклад, що вартість для банку оплати чека знизилась би з 72 до 32 центів при передачі сигналу електронними комунікаціями.
За допомогою цієї системи банки змогли зараховувати платежі на рахунки з винагородою, що дозволяло обійти заборону на винагородження рахунків до запитання.
Спочатку процедура розрахунків здійснювалась за усною згодою та оформлялась письмово після отримання платежу; потім удалося її частково автоматизувати, застосувавши клавіатуру, але до появи відеографії цей вид діяльності вимагав великої кількості персоналу.
Відеотекст — це система передачі зорової інформації телефонною мережею та її прочитання на екрані спеціального термінала або телевізора, підключеного належним чином.
В європейських країнах ця система була розроблена управліннями зв'язку, які мають монопольне право на всі види зв'язку. У США її розробили і впровадили телефонні компанії — виробники обладнання і самі банки.
«Домашній банк» може функціонувати у пасивному (консультативному) або у діалоговому режимі. У консультативному режимі ця система дозволяє тільки читати інформацію. Для цього може використовуватись радіотрансляційна або телефонна мережа чи кабельний зв'язок. У діалоговому режимі вона забезпечує обмін розпорядженнями і запитами між абонентами та центром зв'язку. З цією метою можна використовувати телефонний або кабельний зв'язок. «Домашній банк», що працює в діалоговому режимі, в основному пропонує абоненту інформаційні послуги, тобто клієнт може отримати довідку про стан свого рахунку, про останні трансакції, про вартість портфеля цінних паперів. Через «домашній банк» можна замовити чекову книжку, а у найближчому майбутньому, якщо фінансові організації матимуть відповідне програмне забезпечення, можна буде виконувати всі класичні банківські операції після ідентифікації клієнта і перевірки його секретного коду за допомогою картки з мікропроцесором, для чого потрібно встановити вдома читаючий прилад для карток. Одночасно з дистанційною оплатою набуватиме поширення практика дистанційної купівлі, тобто купівлі за допомогою замовлення телефоном чи кабельним зв'язком. Зрозуміло, що експлуатація «домашнього банку» в діалоговому режимі вимагає попереднього встановлення зв'язку з банком і, як правило, внесення абонентної плати. Але для надання інших послуг можна просто користуватися відеографічним зв'язком. Можна припустити, що «домашні банки» займуть важливе місце як реальний засіб зв'язку між населенням та фінансовими установами і як матеріальний засіб платежу, частково вступивши в конкуренцію з системою дистанційної оплати.
1.4 Системи масових платежів
Платежі фізичних осіб за товари та послуги можуть виконуватися з використанням готівкових грошей або безготівкових платіжних інструментів, наприклад-чеків.
Навіть у країнах з розвиненою економікою готівка (банкноти та монети) залишається найбільш розповсюдженим засобом здійснення платежів на невеликі суми безпосередньо у пункті реалізації товарів чи послуг. Зі збільшенням вартості трансакції набуває поширення тенденція до використання безготівкових інструментів для здійснення платежу.
Традиційні безготівкові платіжні інструменти (чеки, платіжні доручення тощо) досить розповсюджені, однак останнім часом усе ширше впроваджуються системи масових (споживчих) платежів з використанням сучасних технологій.
Останнім словом платіжної системи є системи масових платежів за товари та послуги за допомогою пластикових карток. У цих системах за-діяні кредитні картки, дебетні картки або «електронні гаманці». До тієї ж групи належать картки для отримання грошей з банківських автоматів (automatic teller machine-ATM).
Незважаючи на деякі відмінності, основні вимоги до власників карток і ознаки систем досить подібні, аби виділити їх в окремий клас платіжних систем. Зокрема, спільними рисами можна вважати карткову технологію, необхідність проведення ідентифікації користувача і перевірки чинності трансакції, як правило, низькі операційні витрати обігу, прирівняні до касових витрат.
Основні учасники системи карткових розрахунків:
власник картки;
банк-емітент;--PAGE_BREAK--
підприємства торгівлі або сфери послуг (торговельник);
банк-еквайр.
З правової точки зору, суть трансакції з кредитною (платіжною) карткою полягає у тому, що власник картки і продавець після попереднього відкриття рахунків у банку домовляються, що будь-яку угоду між ними буде врегульовано шляхом кредитування рахунку торговельника і дебетування рахунку власника картки. При цьому, за винятком окремо обумовлених випадків, цей платіж буде безумовним і остаточним.
Розглянемо права та обов'язки учасників системи карткових розрахунків. Власник картки:
може використати картку для оплати товарів і послуг, які надаються іншими учасниками угоди, а також для отримання у банку кредиту в готівковій формі в межах встановленого ліміту;
може погасити свою заборгованість банку за покупки протягом пільгового періоду без виплати відсотків;
може скористатися продовженим кредитом банку (за межами пільгового періоду з виплатою встановлених відсотків);
зобов'язаний погасити борг і відсотки відповідно до схеми, яка визначена угодою.
Банк-емітент картки (одночасно за використаною тут спрощеною схемою є банком-еквайром):
видає картку після детальної перевірки фінансового стану й оцінки кредитоспроможності клієнта;
відкриває власнику картки спеціальний рахунок, на якому обліковуються всі трансакції з використанням картки;
щомісяця надсилає клієнту витяг із зазначенням розмірів заборгованості, сум і термінів погашення боргу;
стягує комісійні та відсотки згідно з встановленими тарифами;
зобов'язується оплачувати рахунки торговельного підприємства, що стосуються трансакцій, зроблених з використанням карток, за відрахуванням комісійних зборів (дисконту);
може відмовитись від оплати торговельних рахунків, якщо порушені будь-які умови угоди (наприклад, збільшений ліміт покупки без відповідного дозволу банку-емітента).
Підприємство торгівлі або послуг, яке бере участь в угоді:
зобов'язується приймати картки для оплати за товари та послуги і проводити авторизацію (отримувати дозвіл) у передбачених угодою випадках;
зобов'язується вилучити картку, коли є підозра, що пред'явник не є законним її власником;
може пред'явити банку для оплати торговельні рахунки, що стосуються трансакцій з використанням картки, для негайного одержання за ними грошей;
зобов'язане зберігати конфіденційну інформацію про клієнта.
Розглянемо тепер загальні правила роботи з платіжною карткою.
1. Клієнт банку подає в банк заявку на отримання платіжної картки. Форму заявки визначає банк. Відомості, наведені клієнтом, використовуються банком для оцінки кредитоспроможності клієнта і визначення величини встановленого ліміту.
2. У разі позитивного вирішення питання банк відкриває клієнту спеціальний картковий рахунок. Одночасно виготовляється персональна пласикова картка, на яку заноситься необхідна інформація.
3. Банк-емітент встановлює два види обмежень:
загальний кредитний ліміт суми непогашеної заборгованості на картковому рахунку, який діє протягом усього періоду чинності картки;
разовий ліміт на суму однієї покупки (різним клієнтам встановлюються різні кредитні ліміти відповідно до прийнятих банком стандартів кредитоспроможності).
4. У момент купівлі товару або послуги власник картки пред'являє картку. Продавець друкує торговельний рахунок, на якому за допомогою спеціального пристрою віддруковуються відомості з картки.
Торговельний рахунок складається у трьох примірниках. Перший примірник отримує власник картки, другий залишається у продавця, третій надсилається банку-еквайру.
5. Якщо сума угоди перевищує встановлений разовий ліміт, торговельник до оформлення торговельного рахунка зобов'язаний провести так звану авторизацію, тобто отримати дозвіл банку-емітента на здійснення трансакції.
При наявності спеціальних касових терміналів авторизація проводиться на кожній трансакції у режимі реального часу (on-line). У таких випадках ліміт на одну трансакцію не враховується.
6. Банк торговельника (еквайр) отримує від свого клієнта щоденно або в інші встановлені терміни відповідно оформлені торговельні рахунки. Ці рахунки розглядаються банком як еквівалент грошових сум, які підлягають негайному зарахуванню на рахунок торговельника.
Торговельник може відразу ж використати ці кошти, незалежно від того, чи поверне згодом покупець суму своєї купівлі банку-емітенту. Винятком є випадки, коли купівлю здійснено з порушенням встановлених правил при свідомій участі торговельника. При оплаті рахунків з торговельника утримуються спеціальні комісійні (дисконт).
7. У кінці кожного місяця емітент надсилає власнику картки спеціальну виписку з його карткового рахунку із зазначенням усіх трансакцій, про ведених за цей період, а також сум і термінів погашення заборгованості.
У власника картки є два альтернативних варіанти розрахунків з банком:
погасити борг без виплати відсотків протягом пільгового періоду — 25-30 днів від дати платежу, вказаної у виписці;
продовжити кредит за межі пільгового періоду з нарахуванням 1,5-2% за місяць на суму непогашеного середньоденного залишку боргу.
Швидке розповсюдження пластикових платіжних карток, їх перетворення в масовий інструмент розрахунків — наочний приклад того, що ця форма розрахунків вигідна основним категоріям учасників системи.
Зручність карткової системи розрахунків для користувача, перш за все, у тому, що йому не потрібно мати при собі велику суму готівки при відвідуванні магазинів. Крім того, наявність карток дозволяє запобігти певних формальностей, пов'язаних з видачею банківських чеків.
Друга перевага карток — можливість отримання кредиту. В картковій системі розрахунків кредит надається покупцю автоматично, без спеціального звернення в банк. У момент купівлі використовується кредитна лінія, причому ліміт її відновлюється у міру погашення боргу. Більше того, покупець користується кредитом без стягування відсотків протягом певного терміну. Крім того, він може за бажанням відстрочити виплату боргу за межі пільгового періоду, сплачуючи банку відсотки.
Ще одна перевага карткових розрахунків — отримання користувачем інформації від банку в такій формі, що він може перевірити кожну трансакцію і висунути претензії у разі неправильного оформлення трансакцій.
У картковій системі розрахунків користувачів приваблює також зручність здійснення трансакцій завдяки наявності широкої мережі торговельних підприємств, які приймають картки при купівлі товару або послуги.
Є й інші переваги — пільги при придбанні товару, додаткові можливості обміну придбаних товарів, відновлення загублених чи викрадених карток, пільги при замовленні місць у готелях та авіаквитків тощо.
Карткові розрахунки вигідні і для підприємств торгівлі та послуг, які долучаються до відповідних систем.
Практика багатьох країн свідчить, що впровадження карток дозволило залучити нових покупців і, крім того, сприяло зростанню середніх розмірів покупок за рахунок використання банківського кредиту.
Банківські картки дозволили дрібним та середнім торговельним і сервісним фірмам включитися у систему продажу в кредит. Раніше тільки великі роздрібні мережі могли утримувати спеціальний штат для аналізу фінансового стану клієнтів, які претендують на отримання кредиту, для ведення бухгалтерського обліку, контролю за погашенням кредиту тощо. У системі ж банківських карток кредитором виступає банк, що дає можливість тисячам дрібних і середніх торговельних підприємств розширити сферу обслуговування.
Нарешті, платіжна картка дозволяє позбутися незручностей і зменшити ризик, які пов'язані з використанням чеків як засобу платежу. Йдеться про труднощі ідентифікації пред'явника чека, ризик відсутності грошей на банківському рахунку чекодавця, часті випадки підробки чеків та інші види злочину чи шахрайства, залучення власних коштів, зниження ризиків, пов'язаних з чековим обігом.
Банки використовували форму карткового фінансування для швидкого збільшення портфеля споживчих позик. Банківська кредитна картка, як уже зазначалося, пов'язана з відновлюваною кредитною лінією, що дозволяє автоматично надавати кредит за кожною торговельною угодою. У разі пролонгації кредиту за межі пільгового періоду банк стягує відсоток, який, в середньому, вищий за відсоток на інші види кредиту.
Впровадження картки дозволило банкам подолати обмеження щодо залучення та обслуговування клієнтури. Раніше ключовими факторами були місцезнаходження банку та наявність у нього розгалуженої мережі відділень, що потребувало великих капіталовкладень. Картка дозволяє клієнту здійснювати трансакції на великій відстані від банківських філій (розраховуватися за товари, одержувати гроші в системі автоматів). Клієнт уже географічно не прив'язаний до банку, що розширює коло користувачів його послугами.
Трансакції з використанням платіжних карток відкрили нові перспективи фінансового обслуговування клієнтів і, відповідно, розширили можливості отримання банківського прибутку. Банки стягують комісійні і відсотки як з власників карток, так і з торговельників. Так, банк-еквайр одержує від торговельників дисконт для оплати торговельних рахунків, а також має можливість використовувати для своїх операцій кошти, які зберігаються торговельниками на рахунках у банку. Крім того, банк може продавати торговельнику послуги, знижуючи при цьому ставку дисконту і надаючи йому додаткові пільги.
Розповсюдження карток, що зумовило зростання рентабельності як для виробників карток та обладнання для їх використання, так і для емітентів цих карток, пов'язане з високим рівнем конкуренції у цій сфері. Це конкуренція між емітентами карток, між мережами, які їх розповсюджують, між виробниками карткових продуктів, банківських автоматів чи електронних платіжних терміналів, між емітентами і торговельниками.
У конкурентній боротьбі кожен учасник намагається досягти оптимального співвідношення між доходами і витратами (рис.3).
Витрати поділяються на дві групи: витрати на реалізацію і витрати на обслуговування.
Витрати на реалізацію, або маркетинг, пов'язані із залученням клієнтів: як користувачів карток, так і торговельників, що приймають ці картки. Ці витрати скорочуються з розширенням мережі: споживач бажає вибрати таку мережу, до якої вже приєдналася велика кількість торговельників; так само і торговельник бажає приєднатися до такої мережі, якою вже користується велика кількість споживачів.
Що стосується витрат на обслуговування, то вони знижуються при впровадженні засобів інформатики у сферу розрахунків і клірингу. Ці витрати поки що перевищують витрати на обслуговування чеків, але в найближчому майбутньому значно скоротяться.
/>
Рис.3. Доходи і витрати за картковими операціями
Доходи, звичайно, підлягають закону попиту, тобто залежать від ціни, яку сплачує клієнт і яка включає комісійні збори, щорічні внески і відсотки. Це означає, що мережа, яка змогла залучити більшу кількість клієнтів, у певний момент забезпечує собі важливу перевагу: при рівних цінах, що стягуються з кожного клієнта, вона отримує більший прибуток за рахунок більшої кількості своїх учасників і абонентів. З цієї ж причини вона може швидко знизити свої витрати на обслуговування.
У вищезазначеному полягає одна з основних причин швидкого поширення карткових платіжних систем. Згідно з багатьма прогнозами, платіжні картки стануть у майбутньому невід'ємною частиною системи платежів і вийдуть далеко за рамки своєї теперішньої ролі.
2. Класифікація платіжних систем за механізмом здійснення платежу
Можна виділити пакетний та інтерактивний механізми здійснення платежу (рис.4).
Пакетний метод
/>
Рис.4. Схема проходження платежів при пакетному та інтерактивному методах обробки
При пакетному методі обробки пересилання й обробка групи розпоряджень щодо грошових переказів здійснюються одночасно, а на рахунках клієнтів відображається лише остаточний результат кількох взаємопов'язаних трансакцій у кінці періоду їх здійснення.
При пакетному методі накопичується значна кількість окремих доручень, які об'єднуються в один пакет, а потім обробляються у формі таких пакетів через певні проміжки часу. Така обробка може передбачати дотримання певних правил щодо послідовності здійснення платежів, що іноді мають назву методу «побудови ланцюжка». Можлива також обробка в порядку надходження.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Пакетний метод широко використовується при обробці роздрібних платежів. Через систему обробки роздрібних платежів, як правило, проводиться велика кількість трансакцій на відносно невеликі суми. Більшість трансакцій не є терміновими і, здебільшого, повинні бути завершені протягом певного періоду, що становить кілька днів, або до встановленого терміну. Наприклад, максимальний період обробки транскордонних роздрібних платежів у Європейському союзі повинен становити шість днів. Системи обробки роздрібних платежів характеризуються здатністю пропускати велику кількість окремих платежів протягом прийнятного періоду часу при малій величині питомих витрат і визначеному базовому рівні надійності. Вимоги до систем зв'язку й обробки даних не є досить жорсткими. Тому трансакції групуються за пакетами і надходять на обробку у визначений термін.
При інтерактивній обробці звернення до рахунку клієнта здійснюється кожного разу при проведенні платежу, одночасно з переказом коштів. Таким чином, інформація про платіжні трансакції надходить безперервно. Про інтерактивні системи часто кажуть, що вони працюють у реальному часі.
Інтерактивний метод прискорює розрахунки і виключає ризик неплатежу. Одночасно він є дорожчим при великому обсязі трансакцій, оскільки кожна трансакція оформляється індивідуально. Для застосування інтерактивного методу необхідна комплексна система комунікацій та обміну інформацією. При обробці в масштабі реального часу платіжні доручення перевіряються і виконуються в порядку їх надходження. Порівняно з пакетним методом, це має ту перевагу, що інформацію про платежі можна отримати негайно і надходить вона безперервно. Однак ця процедура вимагає сучасних, ефективних і надійних систем зв'язку, а також потужної обчислювальної бази.
Механізми здійснення платежу передбачають негайні або умовні розрахунки.
Розрахунок (негайний або умовний) залежить від методу і часу, відповідно до яких здійснюється платіж. Якщо платіж здійснюється негайно, це означає, що кошти відразу і безвідклично надходять на рахунок клієнта, в іншому випадку — у розпорядження клієнта на визначену дату в майбутньому. Умовні платежі використовуються при пакетному методі або дебетовому платежі для відстрочки і підтвердження руху коштів. Негайні платежі несуть менше ризику для платника й одержувача, але є більш ризикованими для банків: вони майже повністю відкидають можливість змін завдяки високій швидкості здійснення трансакцій. Незважаючи на ризик, негайність платежу є основною вимогою високоефективних систем, де можливість швидко здійснювати переказ (і повернення) коштів життєво необхідна.
3. Класифікація за технологією здійснення платежу
Важливим фактором, що впливає на функціонування платіжної системи, є рівень використовуваних технологій. Комп'ютерна революція вплинула на характер і технологію грошових розрахунків. Банки шукали і знайшли спосіб спростити й автоматизувати ці трансакції, застосувавши електронні носії інформації.
У багатьох сучасних фінансових системах новітні технології спричинилися до більшої спеціалізації платіжних систем, зокрема, до виділення окремих платіжних систем для платежів великими і дрібними сумами.
Однак слід зазначити, що навіть сьогодні, в час розповсюдження новітніх інформаційних технологій, практично кожна розвинута країна все ще дуже залежить від платіжних систем на основі паперової технології. У багатьох системах обробки роздрібних платежів платіжні документи та інформація передаються на папері. Найчастіше йдеться про системи дебетових (чекових) платежів. Обсяги чекового обігу коливаються від 10% усіх грошових платіжних трансакцій (Німеччина, Швейцарія) до 50% (США, Канада, Франція і Великобританія). Оплата паперових чеків є, як правило, забезпеченою і здійснюється через клірингові рахунки в центральному банку. На доповнення до паперової дебетової більшість європейських країн також використовують паперову кредитову систему (Жиро), яка обслуговує значну частину платіжних трансакцій. У більшості розвинутих країн існують клірингові палати, які використовують традиційну паперову технологію, що передбачає здійснення оплати, як правило, через центральний банк.
Однак, паперові документи все ширше замінюються електронними носіями, зокрема такими, як магнітні стрічки і дискети, або пакетною передачею в електронній формі. У Федеративній Республіці Німеччини, наприклад, з 1975 року працює система обробки роздрібних платежів (Datentrageraustausch — DTA), де на заміну паперовим документам прийшов обмін магнітними стрічками або дискетами. За останні приблизно десять років у країнах з розвиненою економікою більшість паперових документів було переведено в електронні платежі.
Хоча в деяких випадках великий вплив технології був використаний лише з метою оцінити витрати і збільшити швидкість обробки паперових документів, замість того, щоб повністю замінити папір електронними носіями. Це явище пояснюється двома основними причинами. Перша полягає в тому, що здебільшого паперові платежі найбільш зручні для платника, оскільки вони не потребують від платника автоматизації. Тоді як великий бізнес легко створює і використовує електронні платежі, малий бізнес і більшість споживачів не мають таких можливостей. По-друге, для більшості кредиторів чеки на пред'явника, паперові форми, де є підпис платника, забезпечують надійніший захист, ніж електронні платежі. Паперові векселі, де підпис підлягає перевірці банком платника, є найбільш зручними і при електронній обробці.
У будь-якому випадку більшість розвинутих країн використовує складні технології при обробці паперових дебетових і кредитових форм, що вважаються частиною єдиної системи.
Останнім часом широкого розповсюдження набули електронні платіжні системи, які використовуються у різних секторах платіжної сфери і можуть послуговуватися різними операційними та організаційними механізмами.
Такі автоматизовані системи надають чимало потенційних можливостей, що можуть мати позитивний вплив на діяльність фінансово-кредитних механізмів. Зокрема, вони сприяють поєднанню регіональних центрів торгівлі та фінансів, забезпечуючи переказ грошових коштів протягом одного дня і зменшуючи або повністю усуваючи необхідність транспортування між регіонами паперових платіжних інструментів. На макроекономічному рівні значно полегшується створення короткотермінових грошових ринків, які відображають поточну грошово-кредитну ситуацію в державі і дозволяють отримати більш точну оперативну інформацію про цю ситуацію, а також впливати на неї, використовуючи методи грошово-кредитної політики. На мікроекономічному рівні підвищується ліквідність, а також можливості керування нею як міжбанківськими грошовими ринками, так і окремими банківськими установами та суб'єктами господарювання.
Автоматизована розрахункова палата (АРП) — це організація, що створюється комерційними банками для допомоги і проведення за допомогою електронних систем трансакцій, здебільшого на дрібні суми, між їх клієнтами. Автоматизовані розрахункові палати використовуються для прямої обробки дебетових і кредитових платежів, періодичних платежів, корпоративних платежів, урізаних чеків (паперові форми конвертуються в електронні дані за допомогою пристроїв, що їх зчитують).
Першу установу такого типу створила група каліфорнійських банків у 70-х роках для прискорення обробки чеків і зниження витрат на ці трансакції. АРП виконують, по суті, ті ж функції, що і звичайні розрахункові палати, але паперові носії (чеки, депозитні квитанції тощо) замінено тут магнітними стрічками або дискетами, де записана вся необхідна інформація про грошові трансакції і які придатні для швидкісної обробки на комп'ютерному обладнанні. Можливе і пряме введення відомостей у комп'ютер АРП через систему електронних терміналів, що встановлюються в банках, фінансових і нефінансових компаніях, урядових установах. Загалом, ці електронні системи дуже подібні до аналогічних паперових, за винятком того, що електронна обробка заміняє паперову, і телекомунікації, як правило (хоча не завжди), заміняють звичайну доставку. Оплата і погашення для цих систем подібні до паперової системи.
АРП є системою фінансового обслуговування, здатною здійснити будь-яку платіжну трансакцію, в якій існує розрив у часі між видачею платіжного доручення платником та отриманням платежу одержувачем. Найбільш ймовірними кандидатами платіжних трансакцій для АРП вважаються такі, де між платником і одержувачем за кредитними трансакціями існує система боргових зобов'язань, наприклад — при виплаті заробітної плати, іпотечних платежів, сплаті страхових внесків. АРП особливо ефективні при здійсненні масових платежів, що регулярно повторюються.
Хоча проводки через АРП можуть здійснювати різні сторони — фізичні особи, ділові фірми, державні заклади або фінансові установи, — основні операції при цьому залишаються без змін.
Необхідно підкреслити, що АРП є просто механізмом для переміщення коштів та обмеженого обсягу супроводжуючої інформації. Сама по собі АРП не виконує платіжних послуг.
Крім того, майже в кожній країні з розвинутою економікою на поточний момент існує хоча б одна електронна міжбанківська система переказу великих сум платежів. Країни Європейського Союзу ухвалили рішення про створення такої системи у кожній країні, що входить до союзу, і використання її для обробки максимально великої кількості платежів значними сумами з наступним підключенням усіх цих систем одна до одної в рамках єдиної мережі. Як уже зазначалося вище, сучасні технології є необхідною умовою функціонування таких систем.
Статистичні дані свідчать, що методи автоматизованих розрахунків з використанням сучасних електронних технологій отримали досить широке розповсюдження в розвинутих країнах. Вони є фундаментом безпаперових розрахунків і їм належить велике майбутнє.
Список літератури
Банківське законодавство України. Загальні положення, рахункові операції, платіжні системи, валютне регулювання [Текст] // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 2006. — N 9
Вовчак О.Д. Платіжні системи [Text]: навчальний посібник / О.Д. Вовчак, Г. Є. Шпаргало, Т.Я. Андрейків. — К.: Знання, 2008. — 341 с.
Гусев, Д.Н. Особенности и задачи создания европейской платежной системы [Текст] / Д.Н. Гусев // Международные банковские операции. — 2008. — N 3. — C.70-84
Електронні гроші в Україні [Текст] // Инвестгазета. — 2008. — N 32
Карчевский С.П. Платежные системы: понятие, структура, типология и принципы построения [Текст] / С.П. Карчевский // Расчеты и операционная работа в коммерческом банке. — 2007. — N 4. — C.23-35
Кравець В. Деякі аспекти діяльності міжнародних платіжних систем в Україні [Текст] / В. Кравець, О. Махаєва // Вісник Національного банку України. — 2007. — N 5. — C.23-27
Пиріг С.О. Платіжні системи [Текст]: навчальний посібник / С.О. Пиріг; Мін-во освіти і науки України, Луцький держ. техн. ун-т. — К.: ЦУЛ, 2008. — 240 с.
Полищук С.А. Эффективная и безопасная национальная платежная система [Текст] / С.А. Полищук // Банковское дело. — 2006. — N 11. — C.13-16
Попов Р. Рынок платежных систем. «Электронные деньги» [Текст] / Р. Попов, М. Веремеенко // Банковское дело. — 2007. — N 7. — C.33-36
Про внесення змін до Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» [Текст]: закон України / Україна. Закон. — [Б. м.: б. и.], 2004. — Б. ц.
Пряжникова Ю.А. Зарубежный опыт функционирования платежных систем [Текст] / Ю.А. Пряжникова // Финансы и кредит. — 2007. — N 26. — C.50-59
Румянцев М.И. Информационные системы и технологии финансово-кредитных учреждений [Текст]: учебное пособие для вузов / М.И. Румянцев; Западнодонбасский ин-т экономики и управления. — Днепропетровск: ИМА-пресс, 2006. — 482 с.
Федорусенко А.В. Совершенствование платежной системы банка [Текст] / А.В. Федорусенко // Банковское дело. — 2006. — N 8. — C.60-64