Реферат
натему: «Типологічна класифікація мов світу»
План
Вступ
Типи мов
Кореневі мови
Аглютинативні мови
Флективні мови
Інкорпоруючі мови
Недоліки класифікації
Висновок
Вступ
У світі існує безліч мов. Сучасна науканараховує більше 2500 мов. А як же їх класифікувати, якщо їх тисячі? Уже здавназародилося дві основні класифікації мов – типологічна, інакше морфологічна, ігенеалогічна, інакше генетична.
Принцип типологічної класифікації мовосновується на припущенні, що усі мови світу, незалежно від того, спорідненівони чи ні, розповсюджені в одній частині світу або у різних, можуть бути об’єднаніміж собою за якимись спільними ознаками їх структури, перш за всеморфологічної. Саме тому сама класифікація отримала назву морфологічної аботипологічної.
Хоча типологічна класифікація нерідкоототожнюється з морфологічною, насправді перше поняття дещо ширше за друге. Затипологічної класифікації враховують не лише морфологічну структуру слова, алей загальні фонетичні особливості порівнюваних мов, характер побудови їхсловосполучень та речень, їх інтонацію тощо. У свій час Н.С. Трубецькой,наприклад, встановив шість загальних ознак індоєвропейських мов, які на йогодумку відрізняють їх від мов з іншими структурами (інших типологій). Серед цихознак називалися не лише морфологічні, але й фонетичні та синтаксичні.
Проте, найчастіше у подібних випадкаханалізується морфологічна структура слова, з якої і запозичується сама назва(морфологічна класифікація). Отже, морфологічною, або типологічною, звичайноназивають таку класифікацію, в основі якої виявляється перш за все принципморфологічної будови слова.
Типи мов
Чи мають сенс пошуки спільних елементів уструктурі найрізноманітніших мов світу? На це питання слід відповістибезперечно ствердно. Які б не різні мови за своєю граматичною будовою, яка б несвоєрідна їх національна специфіка, варто пам’ятати, що основні функції мовєдині: усі вони слугують засобом спілкування, засобом вираження думок тапочуттів людей, що живуть у суспільстві. Тому дослідження якихось спільнихелементів у структурі мов світу представляє не лише теоретичний, а й практичнийінтерес.
Давайте звернемось до структури слова урізних мовах.
Порівнюючи відмінкові форми, наприклад,українського слова стіл (стіл – стола – столу — стіл – столом – столі — столе)з тим, як веде себе відповідне слово у французькій мові (la table), не можна непомітити, що це останнє подібних форм не має. Коли потрібно передати відношенняданого слова до інших слів, на сцену виступають прийменники: de la table –«стола», á la table – «на стіл» і таке інше. Саме слово la table ніякихвідмінкових флексій не знає, оскільки французька мова відмінків іменника немає.
До французької мови дуже близька у цьомувідношенні англійська, що, проте, розрізнює два відмінки іменника (загальний тародовий саксонський). Порівнюючи структури слова в українській мові, з одногобоку, із структурою слова у французькій та англійській – з другого, не можна непомітити суттєвої різниці між цими структурами. Для української характерніфлексії, для французької та англійської вони не характерні, принаймні у сферііменника.
Мови, в яких відношення між словами уреченні виражаються перш за все флексіями, зазвичай називаються флективними абосинтетичними, а мови, у яких ці ж відношення передаються перш за всеприйменниками і порядком слів, — аналітичними. Російський лінгвіст ХІХ ст. Н.Крушевський ілюстрував різницю між мовами такими схемою
Крушевський хотів цим підкреслити, що уфлективних мовах не змінюється початок слова (перпендикулярна риска), алезмінюються його закінчення (паралельні лінії: стіл, стола, столу і таке інше);в аналітичних мовах, навпаки, закінчення слова залишається без змін(перпендикулярна риска), а граматична функція слова визначається тим, щоставиться перед ним (паралельні лінії – прийменники перед іменником, займенникиперед дієсловом: англійське a pen – «ручка», with a pen – «ручкою», I sing –«співаю», they sing – «співають»). Таким чином, українська мова виявляєтьсяфлективною, або синтетичною, а французька і англійська – аналітичними.
Проте таке розмежування не можна ні перебільшувати,ні абсолютизувати. Практично не існує ні «чисто» флективних мов, ні «чисто»аналітичних. У флективних мовах спостерігається немало аналітичних тенденцій,подібно тому як у мовах аналітичних флексії мають далеко не останнє значення.
У тій же французькій мові, наприклад,флексії, що майже повністю зникли із сфери іменників, продовжують грати виднуроль у системі дієслова (je chante – «я співаю», але nous chantons – «миспіваємо», флексія першої особи множини -ons). В англійському дієслові флексіяможе диференціювати, наприклад, часи: I work – «я працюю», але I worked – «япрацював» і т.д. Ще складніша ситуація складається у процесі історичногорозвитку мови: в аналітичних мовах іноді утворюються нові флективні форми,подібно тому як у флективних мовах формуються деякі аналітичні конструкції.
Незважаючи на ці постійні ускладнення,розділення мов на флективні та аналітичні все ж зберігає наукове значення. Церозділення основується на тій чи іншій переважаючій мовній тенденції,характерної для морфологічної структури слова.
Але морфологічна класифікація мови стає цебільш складною, коли вона спирається не лише на одну мовну сім’ю (хоча б і натаку велику, як індоєвропейська), а на усі мови світу. У цьому випадкувстановлюються наступні типи мов: кореневі (або ізолюючі), аглютинативні (абоаглютинуючі) і флективні. Іноді до даної класифікації додають це мовиінкорпоруючі (або полісинтетичні).
Кореневі мови
В кореневих мовах слово звичайно дорівнюєкореню, а відношення між словами перш за все передаються синтаксично (порядкомслів, службовими словами, ритмом, інтонацією). Але вираз «слово дорівнюєкореню» неточний, адже у кореневих мовах, до яких відносять китайську, слово немає морфологічної структури, характерної, наприклад, для української мови, де розрізнюютькорені, афікси, основи і флексії. В китайській мові слово морфологічно незмінюється, тому морфологічно незмінним воно залишається і у реченні. Тимбільшу роль відіграють у кореневих мовах синтаксичні фактори.
Проте не можна характеризувати кореневімови, і перш за все китайську, лише відносно європейських мов. На жаль, такчасто роблять, але це не правильно.
Справа в тому, що китайська мова має своїспецифічні, дуже важливі та різноманітні граматичні засоби, яких немає віндоєвропейських мовах. Це, наприклад, «категорія змінної ознаки» для вираженняособливої групи предикативних прикметників, близьких до дієслова («погодахолодна»), на відміну від «категорії постійної ознаки», коли мовець підкреслюєнаявність тієї чи іншої більш постійної ознаки у предмета або поняття («холоднапогода»). У китайській мові різниця між leng tianki – «холодна погода» і tiankileng – «погода холодна» — це не лише різниця між атрибутивним і предикативнимхарактером словосполучення, як, наприклад, в українській, але, крім того,додатково тут виражено і різницю між постійною ознакою «погоди» в першомувипадку (категорія тривалого стану) і тимчасовою її ознакою – у другому.Багатство відтінків у китайській мові виявляється, зокрема, у безлічі подібнихспецифічних побудов.
Отже, коли розглядаються так звані кореневімови, не можна питання зводити до того, що ці мови не мають тієї морфології,яка є, приміром, в українській або латинській мовах. Потрібно врахувати тібагатоманітні граматичні особливості, які специфічні для кореневих мов. Саметому термін «аморфні мови» тобто безформенні, потрібно визнати неправильним повідношенню до кореневих мов, як і до будь-яких інших. Мова не може бути«безформенною» навіть у тому випадку, коли слова цієї мови не знають формсловозміни. Адже, крім форм словозміни, у мові можуть існувати інші формальніознаки слів: певна і сувора сполучуваність слів, певний і суворий їх зв'язок татаке інше. Хоча ці формальні ознаки відносяться до синтаксису, вони не стаютьменш суттєвими для граматики даної мови. Тому слід зберегти різницю,запропоновану Л.В. Щербою, між поняттям «формальних ознак слова» (поняття більшшироке) і «формою слова» (поняття суто морфологічне)
Вивчення будови китайської мови дужерозширює коло звичайних граматичних уявлень, утворених лише на матеріалііндоєвропейських мов.
Аглютинативні мови
Структура слова в аглютинативних моваххарактеризується великою кількістю особливих «приклейок» (афіксів), якізвичайно додаються до незмінної основи слова (звідси і назва цих мов від латинськогоagglutinare – «склеювати», тобто мови, в яких афікси як би приклеюються дооснови слова)
Розглянемо побудову одного речення у такійаглютинативній мові, якою є турецька. Yaz-áma-yor-sunuz – «ви не можетеписати», буквально «писати+не могти+тепер+ви». Основа yaz – «писати». Потім доцієї основи дадається афікс («приклейка»), що має найбільш широке значення,після чого йдуть афікси у порядку все більш уточнюючих і «окремих» значень. Унашому прикладі найбільш загальною (після основи) категорією виявляється«категорія неможливості» (заперечення; «не могти щось робити»). Тому вслід заосновою йде афікс, що передає саме цю категорію (áma). Потім слідуєбільш «вузька» категорія теперішнього часу індикативу (афікс yor), яка у своючергу, ширша за категорію другої особи (афікс sunuz): у «категоріїнеможливості» може бути будь-який спосіб, час, особа. Але категорія часу (афіксyor – «тепер»), виявляється більш «вузькою» порівняно з категорієюнеможливості, є більш «широкою» порівняно з категорією особи, так як всерединісамої категорії часу можуть виступати як перша, так і друга і третя особи.
Таким чином, на основу нанизуютьсясвоєрідні афікси («приклейки»), кожен з яких має лише одне, суворо визначенезначення. Вони розміщуються у порядку, визначеному принципом: від афіксів збільш широким значенням до афіксів з більш окремим та менш широким значенням.
Афікс аглютинативної турецької мови не можевиражати одразу декілька значень, що спостерігається звичайно, наприклад, узакінченнях флективних мов. В отримаю флексія ю передає одночасно і категоріюособи (перша), і категорію часу (майбутній), і категорію способу (дійсний), ікатегорію числа (однина). Основа у турецькій мові завжди залишається без змін.Тому у ній зовсім не виявляється так званих неправильних дієслів, морфологічнихвинятків і тому подібних явищ флективних мов.
Наведемо приклад своєрідного нарощуванняафіксів в тій же турецькій мові: sev – «люби», sevmek – «любити», sevmeksizin –«не люблячи», sevişmeksizin – «не люблячи одне одного», sevdirmeksizin –«не змушуючи любити», sevişdirmeksizin – «не змушуючи любити одне одного»і т.д. У всіх випадках основа слова (sev) залишається без змін. Слід такожпідкреслити рухливість афіксів в аглютинативних мовах. Афікси легковідриваються від своєї основи, а в утворений «простір» можуть проникатипояснювальні слова. Подібні явища не спостерігаються у флективних мовах.
Флективні мови
Для флективних мов характерні: 1) широкевикористання найрізноманітніших флексій, не тільки зовнішніх(стіл-стола-столи), але і внутрішніх (уникати-уникнути), 2)поліфункціональність афіксів, які набувають різні значення (ноги – закінчення ипозначає множину і називний відмінок), 3) міцна спаяність усіх морфем у слові,що не дозволяє їх порівняно вільно рухатися в межах слова, як у аглютинативнихмовах (утворення типу блюдолиз – лизоблюд у флективних мовах є дужерідкісними), 4) разом з тим афікси можуть займати різне положення по відношеннюдо кореня, виступаючи то у вигляді суфіксів, то префіксів, то інфіксів, 5)слово висувається як своєрідна «автономна» одиниця, яка сама несе у собівідповідні показники свого відношення до інших слів у словосполученні абореченні (наприклад, у реченні він мислить послідовно слово мислить уже своєюформою показує, що мова йде про дієслово третьої особи однини теперішнього часудійсного способу; все це показує відношення даного слова до інших слів уреченні).
Ця порівняна «автономність» слова уфлективних мовах протистоїть недостатній його «автономності» у моваханалітичних та кореневих.
Говорячи про флективні мови, не можна невідмітити, що більш широка морфологічна класифікація по трьом мовним типам(кореневі, аглютинативні, флективні) перехрещуються тут з більш спеціальноюморфологічною класифікацією по двох типах (флективні та аналітичні), звичайно відносноютільки до індоєвропейської сім’ї мов. Насправді, і у першому і у другомувипадку зустрічаються флективні мови, які виступають як поєднуюча ланка міждвочленною і тричленною – іноді чотиричленною разом з інкорпоруючими мовами –морфологічною класифікацією мов.
Інкорпоруючі мови
Якщо такі морфологічні типи мов, яккореневі, аглютинативні і флективні, встановлювались на основі аналізу перш завсе структури слова, то інкорпоруючі мови визначаються за синтаксичнимиознаками, на основі аналізу речення.
Характеризуючи інкорпорацію у чукотськіймові, великий знавець палеоазіатських мов В.Г. Богораз відмічав, що особливістьцих мов полягає у «здатності поєднувати в одній граматичній формі декількаоснов, що виражають різні поняття. Одне слово-коплекс може включати в себе дві,три і навіть більше основи. Типове для чукотської мови речення складається здекількох таких слів-комплексів».
Наведемо приклад з іншої полісинтетичноїмови. На мові чинук (північноамериканська індіанська мова у штаті Орегон), яквідмічав у свій час інший великий знавець полісинтетичних мов Е. Сепір, реченнюЯ прийшов, щоб віддати їй це відповідає лише одне слово i-n-i-á-l-u-d-am.Це єдине слово, з одним наголосом, складається з кореневого елемента d –«давати», шести функціонально різних префіксальних елементів і одного суфікса:i вказує на тільки що минулий час, n передає займенниковий об’єкт «я», i –займенниковий об’єкт «це», а – займенниковий об’єкт «їй», l – прийменниковийоб’єкт, и – показник руху у сторону від мовця, що ж стосується суфікса am, товін уточнює просторове значення дієслова.
Таким чином, те, що у індоєвропейськихмовах виражається у системі цілого речення, у мовах інкорпоруючих(полісинтетичних) може передаватися за допомогою лише одного слова.Суб’єктно-об’єктні відношення індоєвропейського речення як би «вчленяються»,входять до складу одного слова у подібних мовах. Звідси і назва цих мов:полісинтетичні, тобто «багатопоєднувальні», або інкорпоруючі, тобто«вчленяючі».
Виділення інкорпоруючих мов не можеосновуватися на аналізі структури слова, бо у подібних мовах вона звичайновиступає як структура цілого речення. Тим самим знову ускладнюється загальнийпринцип морфологічної класифікації мов: мови кореневі, аглютинативні іфлективні основуються на аналізі структури слова, мови інкорпоруючі – нааналізі таких відношень, які у більшій мірі виявляються синтаксичними, ніжморфологічними. Ця непослідовність класифікації визначається, проте, специфікоюсамого предмету, що вивчається.
Недоліки класифікації
Морфологічна (типологічна) класифікація мовне пояснює шляхів історичного розвитку окремих груп мов. У цьому її основнийнедолік. Усі спроби в історії мовознавства показати, які закономірностіспостерігаються при переході мов, наприклад, від кореневого стану до аглютинативногоабо від аглютинативного до флективного, не привели до будь-яких позитивнихрезультатів. Більше того, стара схема, згідно якої усі мови начебто обов’язковорозвиваються від кореневого стану до аглютинативного, а потім до флективного,виявилася після більш прискіпливого вивчення фактів неправильною. Схема ця буласконструювала апріорно і не відповідала мовним даним. Окремі випадки розвиткуелементів того чи іншого морфологічного строю у системі іншого безумовноспостерігаються, але вони є наслідком того, що чистих морфологічних типівзазвичай не існує і що різні морфологічні типи можуть взаємодіяти між собою.
Ще менший успіх мало припущення, згідноякого флективні мови начебто є «вершиною творіння», а мови інших морфологічнихтипів повинні знаходитися на відповідних сходинках нижче.
Між тим Н.Г. Чернишевський зло висміював«флектируючих вчених», у яких виходить так, ніби аморфні (кореневі) мови – це«мови дурних народів», аглютинативні – це «мови не зовсім дурних, але і нерозумних народів», а флективні – це «мови дуже розумних народів».
Розвиток і удосконалення тієї чи іншої мовизазвичай не обумовлюється його переходом з одного морфологічного типу в інший.Розвиток найчастіше відбувається у межах одного морфологічного типу. Китайськамова була кореневою у глибоку давнину. Кореневою вона і залишилася. Це, проте,не завадило мові розвиватися: збагатився і виріс її словниковий склад,уточнились її граматичні правила. Мова може успішно розвиватися у межах даногоморфологічного типу – всередині кореневих структур з таким же успіхом, як і умежах флективних або аглютинативних структур і т.д. У тих же випадках, колизмінюється морфологічний тип мови, зазвичай не у цій безпосередній змінівиявляється прогрес мови.
Аналітична будова сучасної англійської мовиістотно відрізняється від флективної будови англосаксонської. Проте сам по собіцей факт ще не визначає прогрес мови. Прогрес обумовлюється не безпосередньоютехнікою морфологічних засобів мови, а тим, що і як виражається за допомогоюцієї техніки. У історичному процесі вдосконалення мови виявляється у загальнійдиференціації її граматичних засобів, у шліфовці граматичних правил, убезперервному русі типів сполучуваності слів і таке інше. Подібні тенденціїможуть використовувати нові аналітичні засоби мови, але не самі по собі цізасоби, як і не самі по собі флективні або аглютинативні ресурси, визначаютьпрогрес у розвитку мови. Недаром англійська мова, будучи аналітичною,відноситься разом з тим і до флективних індоєвропейських мов(«аналітично-флективний», як внутрішнє членування у межах флективнихіндоєвропейських мов).
Сказане, проте, зовсім не означає, щограматичні засоби мови взагалі байдужі до ступеня її розвитку. В історіїукраїнської мови на заміну одній старій можливості типу виходити дверми прийшлиінші, більш різноманітні та диференційовані можливості – виходити у двері,виходити через двері і т.д. І річ тут зовсім не в тому, що прийменники іприйменникові конструкції завжди «кращі» або завжди «гірші» за відмінковіконструкції. Проблема вирішується не абстрактно-умовивідно, аконкретно-історично: за певних умов функціонування тієї чи іншої мови розвитокприйменникових конструкцій міг сприяти загальному удосконаленню граматичнихресурсів, точно так же як в інших мовах подібному удосконаленню міг сприятирозвиток аглютинативних або інкорпоруючих засобів граматики.
У різноманітності стройових елементів мовиможна побачити різноманіття способів вираження граматичних зв’язків у мовахсвіту. Кореневі і флективні, аглютинативні і інкорпоруючі мови зазвичай співіснують.У свою чергу кожна з цих мов підлягає своєму закономірному внутрішньомурозвитку.
Висновок
За усіх своїх недоліках морфологічна, аботипологічна, класифікація мов має наукове значення і представляє безперечнийінтерес. І хоча генеалогічна класифікація є основною і має більш серйозніпідстави, ніж класифікація морфологічна, ця остання суттєва для розумінняспецифіки граматичної структури слова у різних мовах світу.
Список літератури
1. Бернштейн С.Б. Сравнительная грамматика славянскихязыков: учебник. – М.: Изд-во Моск. ун-та: Наука, 2005. – С. 10 – 21
2. Будагов Р.А. Введение в науку о языке. – М.:Просвещение, 1965. – С. 353 – 363
3. Зубкова Л.Г. Общая теория языка в развитии. –Москва: Видавництво Російського університету дружби народів, 2002. – С. 9 – 24
4. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства: Підручник длястудентів філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів. – Київ:Видавничий центр «Академія», 2001. – С.221 – 231 (Альма-матер)
5. Кочерган М.П. Загальне мовознавство: Підручник: — Київ: Видавничий центр «Академія», 2003. – С. 362 – 365 (Альма-матер)
6. Маслов Ю.С. Введение в языкознание. Учеб. пособиедля филол.специальностей ун-тов. – М.: Высшая школа, 1975. – С. 290 – 310
7. Реформатський О.О. Введение в языковедение. – М.: Просвещение,1967. – С. 450 – 464
8. Сусов І.П. История языкознания. – Москва: АСТ:Восток – Запад, 2006, — С. 10 -12 (Золотая Серия)