Суть та принципи соціальної держави

Міністерство освіти і науки України

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

Юридичний інститут

Р Е Ф Е Р А Т

на тему:

«Суть та принципи соціальної держави»

Виконала:

Студентка групи ПР -12

Дячишин Уляна

Перевірив:

Івано-Франківськ 2006р

Проблеми взаємозвязку держави, суспільства, особи, державної влади і демократії є фундаментальними для будь-якого сучасного суспільства. Вони, безумовно, визначають і процес розбудови Української держави, формування суспільних відносин на нових демократичних засадах.

Аналіз цих проблем безпосередньо повязаний з дослідженням суспільства , зокрема. Для того, щоб осягнути співвідношення й механізм звязку суспільства, особи і держави, роль суспільства у формування державної влади і демократичних інститутів, слід чітко уявляти природу і сутність цього суспільства, його структуру і соціальний організм.

Громадянське суспільство - це сукупність усіх громадян, їх вільних обєднань та асоціацій, повязаних суспільними відносинами, що характеризуються високим рівнем суспільної свідомості, політичної культури, які перебувають за межами регулювання держави, але охороняються та гарантуються нею.

Громадянське суспільство розглядають як соціальне утворення, що протистоїть державі. Його можна зрозуміти як плюарізм і організацію інтересів незалежно від держави. Громадянське суспільство відрізняється від суспільства тим, що залучає громадян до колективних дій в суспільній сфері для вираження своїх інтересів, ідей, обміну інформації, досягнення суспільної мети, висування вимог до держави і закликів до відповідальності офіційних осіб, Воно виступає посередником між приватною сферою життя людей та державою, обєднює величезне розмаїття формальних і неформальних відносин.

Основні риси громадянського суспільства:

- Наявність демократичність правової державності

- Самоврядування індивідів, добровільних організацій та асоціацій громадян

- Різноманітність форм власності (приватної, колективної, кооперативної тощо), ринкова економіка

- Плюарізм ідеологій і політичних поглядів, багатопартійність

- Доступ всіх громадян до участі в державних і суспільних справах

- Взаємна відповідальність держави та громадян за виконання демократично прийнятих законів

- Наявність розвинутої соціальної структури

- Розвинена громадянська політична структура і свідомість

- Цінування прав громадян вище за державні закони

- Багатоманіття соціальних ініціатив

- Контроль суспільства за діяльністю державних органів.

Теорія громадянського суспільства ґрунтується на ідеї автономності та індивідуальної свободи громадян, невтручання держави в життя громадянського суспільства. Однак, саме держава має виступати гарантом прав людини, створювати умови, які сприятимуть реалізації прав громадян, всебічному вияву їхньої ініціативи, здібностей. Державні органи реагують на запити і потреби соціальних груп, приймають нормативно-правові акти, слідкують за їх виконання, запобігають появі та розвитку політичних конфліктів.

Говорити про громадянське суспільство можна лише з появою громадянина як самостійного субєкта, що усвідомлює себе індивідуальним членом суспільства, наділений певним комплексом прав і свобод, і у той же час несе відповідальність перед суспільством.

Зміст поняття «громадянське суспільство» включає сукупність неполітичних відносин у суспільстві, тобто економічні, духовно-моральні, релігійні національні та ін. Громадянське суспільство виступає як сфера реалізації економічних, соціальних, етнонаціональних, культурних та інших громадських інтересів, які перебувають поза безпосередньою діяльність держави, що опосередковує їх відносини з індивідами. Демократичність політичного режиму визначається не в останню чергу тим, наскільки держава визнає автономне буття спільнот, тим, наскільки громадянське суспільство може вплинути на дії держави, Ідея громадянського суспільства може провести межу між політичними, офіційними та приватними життями громадян. Підґрунтям громадського суспільства є ринкова економіка з властивою її багатоманітністю форм власності, відкритою комунікацією, структурованістю суспільства, багатопартійність, не директивно сформована громадська думка, вільна особистість з розвиненим почуттям громадянськості та власності гідності.

Правовою базою для формування громадянського суспільства в Україні є положення Конституції України, хоч у її тексті цього термінал немає. У нашій державі сьогодні відбувається поступовий процес становлення громадянського суспільства, який ще дуже далекий від завершення. В Україні сформовані органи влади різного рівня, але громадянське суспільство характеризує не лише наявність «владної піраміди», але й ефективність її функціонування, чого на практиці у нашій державі ще не спостерігається.

Для громадянського суспільства характерна система представництва інтересів різних груп населення у вигляді обєднань громадян. В умовах громадянського суспільства партії виражають інтереси та формулюють політичні пріоритети певних соціальних груп, а в Україні партії ще не достатньо сприяють належному встановленню каналів звязку між державою та громадянами. Чимало партій - особливо під час виборчих кампаній - намагаються показати себе представниками інтересів не певних соціальних груп, а всього народу, що є популістським недалекоглядним кроком.

Нерозвиненість громадянського суспільства в Україні простежується у загрозливо низькому рівні замученості громадсько-політичної діяльності і дуже низькому рівні політичної ефективності. Для встановлення громадянського суспільства в Україні необхідною є реструктуризація українського суспільства.

Як свідчить історичний розвиток цивілізованих країн, становлення громадянського суспільства відбувається складно і суперечливо. Не все у ставленні громадянського суспільства є до вподоби урядам, але й переваги такого суспільства незаперечні - протилежність думок, відкритість, свобода. Тільки в громадянському суспільстві можливе соціальне партнерство як форма взаємодії соціальних обєктів.

Громадянське суспільство можна розглядати як і елемент розбудови демократичної інституції, як засіб реалізації свободи слова, обєднань і поширення інформації, як засіб зробити прозорою діяльність органів державної влади.

Сучасні дослідники сходяться на думці про те, що громадянське суспільство - це як економічні, духовно -моральні, сімейні, культурні, національні, та і соціально-економічні відносини. Виходячи з цього вони визначають громадянське суспільство як сферу спонтанного самовиявлення вільних громадян і добровільно сформованих ними організацій та обєднань у всіх сферах життя суспільства і відносин між ними, які захищені необхідними законами прямого втручання і свавілля органів державної влади. Основа громадського суспільства - вільна, незалежна особистість, що зобовязана своїм існуванням і процвітанням не опіці чи бажанню влади, а своїми власними силами і здібностями.

«Рідко коли у сфері розвитку зявлялася концепція, котра так швидко привертала увагу людей», - пише Р. Голлоуей у праці «Засоби розбудови громадського суспільства». Справжній бум у вживанні цього терміну збігається в часі з падіння Берлінської стіни і наслідками цього явища - політичними перетвореннями у Східній Європі, що поєдналися із зусиллями побудови демократії у Південній Америці.

Громадянське суспільство вже стало передумовою вирішення деяких із перелічених проблем. Воно перебирає на себе відповідальність за соціальний розвиток у таких складних умовах. Соціальний стан країн соціального добробуту Західної Європи, побудований напинципах соціальної справедливості та соціального партнерства, дає підставу стверджувати, що формую взаємодії соціальних субєктів стала політика соціального партнерства у громадському суспільстві, яка ґрунтується на узгодженості їхніх інтереів і характеризується всебічною активізацією творчих елементів кожної людини щодо реалізації історичних можливостей розвитку суспільства.

В Україні процес визрівання і становлення громкаднського суспільства є необхідною передумовою її переходу до правової держави. На думку вчених , формування громадянського суспільства в Україні та інших країн СНД матиме тривалий і затяжний характер, бо тоталітаризм з його надмірною політизацією суспільних роцесів не створив умови для його швидкого визрівання. Такими передумовами становлення громадянського суспільства є:

1. володіння кожного члена суспільства правом конкретної власності чи правом на використання і розпорядження власністю, на виготовлений ним суспільних продукт;

2. наявність розвиненої соціальною структури, які відображають різноманітність інтересів усіх соціальних груп суспільства.

3. достатньо високий рівень соціального, духовного, психологічного розвитку особистості, її внутрішньої свободи і здатності дог самостійної діяльності та самореалізації.

За відсутністю таких передумов такий процес формування громадянського суспільства просто неможливий. Для України також характерні відсутність реальних інститутів громадського суспільства, повноцінних впливових політичних парій як виразників інтересів певних соціальних груп, незалежних від держави громадських організацій, достатньої кількості поза державних, економічних структур.

Певна річ, Україна, яка стала на шлях свого відродження потребує опрацювання власної концепції співвідношення особи, суспільства і держави, механізм формування влади й розвитку демократії.

Поняття громадянське суспільство має іторичних характер. Слідом за державою громадянське суспільство починає зараджуватись на певному ступені суспільного розвитку. Іншими словами, громадянське суспільство є продуктом природного історичного процесу, який передбачає гармонійний розвиток таких елементів цивілізації, як природа-суспільство-людина.Людство на певному етапі свого розвитку не могло не прийти саме до громадянського суспільства, соціальна і політична організація якого найбільшою мірою служать інтересам та проблемам конкретної людини.

Аналізуючи погляди на громадянське суільство таких видатних мислителів минулих століть, як Г. Гроцій, Т. Гобс, Дж. Лок, Ж.-Ж. Руссо, Г.Гегель, а також сучасних дослідників, не можна дійти висновків про їх однозначну правильність чи помилковість. Усі вони, висвітлюючи різні аспекти проблеми, у своїй сукупності зробили вагомий внесок у теорію громадського суспільства. А тому невиправданим є твердження, згідно з яким «західні» теорії громадського суспільства, на противагу яким потрібно розвивати свою «східну» теорію цього суспільства. Громадське суспільство або ж є, або ж немає, оскільки основні його риси - свобода, демократія, приватна власність, пріоритет прав людини - однаку для всіх цивілізаційних країн.

Інша справа коли йдеться про певні модифікації громадського суспільства, які спираються на історичні, національні політичні особливості тієї чи іншої країни. Але ці особливості не позначаються на самій суті громадського суспільства. Їх можна віднайти лише у реальному співвідношенні громадського суспільства, конкретної держави і особи, в системі прав і свобод людини та їх гарантіях, у конкретних інститутах громадського суспільства, тобто в його безпосередніх практичних моделей.

Усе сказане певною мірою стосується й України. Нема потреби в тому, щоб розробляти якусь особливу українську теорію громадянського суспільства. Але. спираючись на світовий науковий і практичний досвід, запозичивши з нього все краще, належить формувати свої національні інститути громадського суспільства. Той безперечний факт, що в центрі суспільства перебуває людини, яка є його первинною і головною клітиною й основною дійовою особою, свідчить про те, що громадянське суспільство не за назвою, а за своєю глибинною суттю є людською спільнотою. А тому основні характеристики, що стосуються людини, зокрема її природного суверенітету, свободи і незалежності, переносяться на громадянське суспільство, визначаючи його глибинну суть.

Якщо виходячи з того, що головною дійовою особою суспільства, його первинною клітиною є конкретна людина, то громадянське суспільство не можна визначити як сукупність суспільних людських відносин і відповідних їм формальних та неформальних суспільних інститутів. Таке поняття громадянське суспільство пояснює і взаємостосунками людини, громадянина з цим суспільством.

Суспільство - це середовище життєдіяльності особи, яке формується зі спільної діяльності людей і є сукупністю їх формалізованих та природних звязків і відповідних суспільних інститутів, а тому воно не може бути чужим людині. У суспільстві не може бути іншого інтересу, окрім служіння кожній окремій людині. Не може існувати якогось загального суспільного чи державного інтересу, який би не відображав інтересів окремої людини. Ось чому постановка питання про пріоритети суспільних чи державних інтересів і тим більше про забезпечення цього пріоритету є небезпечною.

Гарантуватись законом і забезпечуватись реально має пріоритет інтересів саме кожної конкретної людини; у цьому суть і мета як суспільного, так і державного інтересів. Беззастережне втілення в життя головною засади суспільства - «людина понад усе» - завжди виведе в кінцевому підсумку на оптимальне поєднання інтересів людини, суспільства та держави.

Суспільство, у якому інтереси людини підпорядковуються його власним інтересам, а тим більше інтересам держави, де мету і засоби досягнення цієї мети визначає сама держава, є тюрмою. У цій тюрмі навіть наглядачі - невільники.

Громадянське суспільство несумісне з насильницькими формами і методами розвитку суспільства, з теорією класів, класової боротьби. Рівність людей від природою заперечує їх класифікацію за майновим станом, яка принижує людську гідність. Але це не виключає поділу людей на певні групи за іншими ознаками, зокрема, професійними, політичними, національними, релігійними тощо.

Абсолютизація класового підходу дістала свій вияв не лише у класовій теорії походження держави, а й уявлення про неї як про апарат насилля й пригноблення одного класу іншим.

Мабуть, при визначенні суті й природи держави правильніше виходити з первинності й визн7ачальності людини та суспільства Ж.Бобен вважав, що держава утворюється в результаті обєднання розрізнених членів суспільства під єдиною верховною владою. Саме з людської природи суспільства, яке утворює державу для забезпечення своїх інтересів, впливають сутність характеристики й ознаки держави, функції якої виконують члени цього ж суспільства.

Природа громадського суспільства як добровільної асоціації вільних людей підтверджує теорію договірного походження держави, яка має бути знаряддям насильства над сам цим суспільством чи певним його частиною. Інша справа конкретна держава за конкретних історичних, політичних і соціальнол-економічних умов та обставин. Приміром, держава диктатури пролетаріату, яка виникла в результаті жовтневого більшовицького насильницького перевороту, або нацистська диктатура, встановлена у Німе чинні 1933 р.

Отже, вихідна методологічна пропозиція у дослідженні проблеми співвідношення людини, суспільства і держави поляг7ає в тому, що сутність і природу держави зумовляє й визначає сутність і природа самого суспільства, а в основному того й другого лежить позитивне людське начало, несумісне з класовим підходом. Більше того, держави, як відповідно до марксистського-ленінського вчення довгі роки таврувалися як експлуататорські, нині постали зовсім в іншій подобі. Обсяг соціальних функцій цих держав, рівень житть суспільства, прав і свобод його членів годі порівнювати з відповідними характеристиками колишніх соціалістичних держав, ідеологи яких нехтували теорією громадського суспільства.

Якщо класова теорія прирікає суспільство і державу на одвічне взаємне протистояння, то природно-історичний процес передбачає їх гармонійне співіснування й розвиток як органічних одного цілого. Не випадково давні мислителі, які започаткували теорію громадського суспільства, фактично ототожнювали державу з громадянським суспільством або принаймні не проводили між ними різької межі.

Отже, обєктивна потреба в державному-політичному устрої суспільства зумовлено не розколом останнього на класи й потребою захисту інтересів одного з них , а необхідністю узгодження суспільних інтересів з індивідуальними, захисту як тих, так і інших, управління суспільством, координації його життєдіяльності. Із цього погляду держава виступає як політична організація суспільства, втілена в системі політичних відносин, у яких реалізується влада.

У широкому розумінні політична організація суспільства виступає я його політична система, в якій держава займає одне з важливих місць. Навколо нього розташовується комплекс недержавних політичних організацій та інститутів. Через цю структуру політичної системи суспільства й відповідні відносини відбуваються оформлення політичної волі народу;

Хоча деякі сутність характеристики громадянського суспільства і держави збігаються, а їх інститути тісно переплетені й органічно взаємозвязаних, однак ці поняття не тотожні. Можна твердити, що держава, яка має власні ознаки правової, також є інститутом громадянського суспільства, яке її утворює для реалізації й захисту індивідуальних і суспільних інтересів.

Інколи кажуть, що держава і громадянське суспільство - це дві половини одного цілого. Але з таким уявленням неможливо погодились, оскільки в ролі цього цілого, власне, й виступає громадянське суспільство.

Народ як єдине джерело влади в Україні через відповідні суспільні інститути формує державу, роблячи тим самим і її інститутом громадянського суспільства. Цей інститут підпорядковується насамперед людини, а через служіння людини - іншим інститутам громадянського суспільства і суспільству в цілому. Тому як ми вже згадували, в принципі невиправденим є протиставленням держави громадянського суспільства.

Такій державі протистоїть не громадянське суспільство, а суспільство невільників, пригноблених людей. У свою черг, такому суспільству, як правило, протистоїть фашистських та іншого роду тоталітарні держави.

Отже, громадянському суспільстві відповідає не просто держава, а держава демократична, соціальна, правова. Але це не виключає, як зазначалося, певних колізій між ними, які можуть виникати через недостатню зрілість суспільних інститутів, недосконалість законодавства, практики його застосування.

Становлення громадянського суспільства в Україні розпочалося із здобуттям нею державною незалежності, в надзвичайно складних умовах посттоталітарного періоду. За таких обставин налагоджувати демократичний процес - справа дуже непросто. Проблема полягає не лише в подоланні кризових явищ, які охопили політичну й особливу економічну сфери, а в необхідністю- і це мабуть, найголовніше і найважче - змін7и суспільної та індивідуальної свідомості, що формувалася десятиліттями під згубним впливом тоталітарного режиму.

Отже, на конституційному рівні закладена якісно нова модель правової організації життя людини і суспільства, відповідно до якої весь державний і суспільний механізм переорієнтовується на здійснення й захист прав і свобод людини. Оди із головних завдань держави у громадському суспільства є створення однакових стартових умов для його членів в економічній і політичній сферах, забезпечення рівності усіх перед законом.

Ті чинники які визначають суть і зміст громадського суспільства, лежать водночас в основні правової держави, яку ми прагнемо побудувати. Конституція і весь державно- правовий механізм, що закріплюється нею, спрямовані на зміцнення загальної злагоди, нормальне функціонування саме громадського суспільства, подолання колізій і конфліктів суспільства і правової держави нероздільні.

Зрілість громадянського суспільства залежить від багатьох чинників - соціально-економічних, політичних, ідеологічних. Кожен з них справляє безпосередній вплив як на відповідні інституті цього суспільства так і на суспільну та індивідуальну свідомість.

На сучасному етапі природно-історичного процесу чітко простежується тенденція до перетворення й оновлення громадянського суспільства, переходу його на вищий ступінь зрілості. Це перетворення відбувається на базі науково-технічного прогресу, який створює можливості для розширення соціальних функцій як держави, так і самого суспільства.

Сьогодні основним шляхами побудови громадянського суспільства в Україні є:

· розширення соціальної бази влади, підвищення політичної культури населення, створення нових можливостей участі громадян в управлінні державними і суспільними справами;

· активізація процесу роздержавлення усіх сфер суспільного життя, формування справжніх інститутів громадянського суспільства як ринкового, так і неринкового характеру;

· постійне удосконалення контрольних механізмів;

· максимальне розширення сфери судового захисту прав і свобод людини, формування поваги до права і закону;

· зміцнення свободи інформації і гласності;

· піднесення рівня суспільної свідомості, подолання явищ соціальної пасивності.

Іншими словами, має відбутися максимальне розхдержавленння усіх сфер суспільного життя. Проте це роздержавлення зовсім не означає цілковитої відмови від державного - в межах закону - регулювання соціальних процесів.

Суспільство через закон делегує державі свою владу й встановлює межі державного регулювання суспільного життя, виходячи щоразу з конкретних історичних, соціально-економічних і політичних умов. Чим розвинутіші демократичні інститути громадського суспільства, тим меншою є потреб державного втручання у його життєдіяльності.

У Конституції України зазначені межі необхідного регулюючого впливу, «втручання» держави та її структури у життєдіяльності громадянського суспільства в політичній та іншій сферах. Таке «втручання» може мати лише в рамках і на підставі закону. І, головне, в кінцевому підсумку воно має бути спрямоване на нормальне функціонування самого ж громадянського суспільства, забезпечення прав і свобод людини, а значить, і самої демократії.

Роздержавлення суспільства згідно з Конституцією України передбачає здійснювати за такими напрямами;

· у галузі політичній: закріплення багатопартійності, створення державою на основі закону однакових умов для діяльності політичних партій;

· у галузі економічній: приватизація державних і комунальних підприємств.

· У галузі ідеологічній: жодна ідеологія не може зводитись у ранг державної й закріплюватись у законі.

· Децентралізація державної влади, роздержавлення місцевих представницьких органів державної влади й створення на їх основі органів місцевого самоврядування, зняття надмірної державної опіки над територіями.

Ми виходимо з того, що Україна стала на шлях будівництва демократичної

правової держави. А це означає, що держава правової держави не повинна протистояти суспільству, а суспільство - державі.

Слід усвідомити, що цей процес не буде легким. Адже самоуправління є такою формою управління, яка найбільш повно відповідає ринковій економіці й політичному плюралізму, тобто тим ознакам, які визначають громадянське суспільство і правову державу. Це висуває нагальну потребу створення ефективних механізмів воєвиявлення людей. Політична система суспільства має сприяти визначенню конкретної політичної партії чи партійних блоків, які беруть на себе відповідальність за стан справ у державі й суспільстві, чого ми сьогодні не бачимо в Україні.

Не менш важливою формою безпосереднього народовладдя є референдуми, які за умови правильного їх застосування здатні відігравати роль консолідуючого фактора громадянського суспільства.

Референдум - це народне голосування, яке проводиться у звязку з прийняттям нової конституції, інших важливих законів або внесення до них змін. Референдум є одним з важливих інститутів безпосередньої демократії, проводиться з метою забезпечення безпосередньої участі громадян в управлінні державою і місцевими справами.

Види референдумів:

За предметом проведення :

· конституційний

· законодавчий

· консультативний

За сферою застосування:

· загальнонаціональним

· місцевим.

Відомо, що Ленін з великі упередженням ставився до проведення загальнонародних референдумів. Простіше кажучи, більшовики боялися цих всенародних голосувань, маючи досвід розгону Установчих зборів, обраних демократичним шляхом. Іншими словами, референдум не вкладався у рамки теорії класової боротьби. Лише після досягнення загальної сумлінності й ліквідації панівного класу, за Леніним, можливе «рішення голосування до кінця», «рішення за більшістю».

Сьогоднішня криза в Україні спричинена не стільки складностями перехідного періоду, скільки кризою влади, її нездатність використати могутній економічний та інтелектуальний потенціал країни, а також корумпованістю державного апарату. Склалась ситуація, коли суспільство паралізоване й розєднане державною владою, з допомогою якої у всіх на очах відбувається пограбування народу, його національних багатств. І якщо внутрішньої кризи не вдасться подолати найближчим часом, то під загрозою може опинитися українська державність.

Список використаної літератури.

Кельман М. С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. «Загальна теорія держави та права» Лвів 2003р.