ТЕМА:
«СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК І НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХВ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ В ПЕРШИІЙ ПОЛОВИНІ XIXСТ.»
ПЛАН:
1.Криза феодально-кріпосницької системи і особливості соціально-економічногопроцесу в Україні.
2.Виникнення і діяльність Кирило-мефодіївського товариства.
3.Піднесення руху за національне відродження на західно-українських землях.
I.Кризафеодально-крепосницької системи і особливості соціально-економічного
процесу в Україні.
Історія України XIX ст. характеризується важливими подіями у всіх сферахсоціально-економічного життя і суспільно-політичного руху. На протязі цьогочасу зчинилося перетворення Росії, т тому числі України, ізфеодально-крепосницької в капіталістичну, сформувався промисловий пролетаріат,помітно розгорнувся визволювальний рух, почав поширюватись марксизм.
Особливістюісторичного розвитку першої половини XIX ст. являється те, щопоряд з феодальним ладом, виникають товарно-грошові відносини, ринок,розвивається промисловість, тобто паралельно починають існувати феодальні ібуржуазні відносини. Ці процеси ще більше погіршують положення трудовогонароду. В зв‘язку з цим поширюється антикріпосницький рух.
Перша половина XIX ст. в історії України була періодом розладу і кризифеодально-кріпосницької системи та розвитку нових капіталістичних відносин. Упершій половині XIX ст. в суспільно-політичному життіпродовжували панувати кріпосницькі відносини. ЇЇ основними рисами були: а)колонізація натурального господарства; б) наділення виробника засобамивиробництва, землею; в) особиста залежність селянина від поміщика. Переважнубільшість земель утримувало в руках дворянство, а селянство перебувало уфеодальній залежності від поміщиків і держави. Так, на передодні реформи 1861 р.у поміщиків було понад 70% всієї землі та близько 60% загальної чисельностіселян.
Капіталізму, якформації, передували гостра боротьба між старими, кріпосницькими і новими,капіталістичними формами господарського питання. Ця боротьба проявлялась уповільному, але неухильному розвитку капіталістичного виробництва, в зростаннітоварно-грошових відносин, котрі проникали у селянське господарство, врозшаруванні селянства і формуванні нових двох класів — наймитів і промисловоїбуржуазії, в поширенні ринку та збільшення вивозу за кордон, в укріпленніекономічних зв‘язків як між українськими, так і між великоруськими губерніями.В першій половині XIX ст., не зважаючи на колоніальну політикуцаризма, економіка України під впливом більш передової Росії переживалаповільний, але неухильний розвиток. Всі три райони України — Лівоберіжна,Правоберіжна і Південна Україна були пов‘язані з центральною Росією. Окрімтого, в укріпленні економічного зв‘язку велику роль відіграла спільністьекономічної політики, єдиний грошовий обіг, таможня служба.
Капіталістичнівідносини проникали також у селянське господарство, руйнували його замкнутийнатуральний характер і посилювали процес соціального розшарування селянства. Зодного боку збільшувалась кількість бідних, безземельних селян, а з другогозростала кількість сільських багачів (кулаків), частина яких ставала сільськоюбуржуазією. Так в економічній структурі феодального суспільства поступовоформувалися капіталістичні відносини. Це було обумовлено розширенням товарно-грошовихвідносин та іншими факторами буржуазної модернізації. Земля все частіше ставалане тільки об‘єктом куплі-продажу, а і орендних відносин. Володарями ставаликупці, заможні селяни.
Розвитоквиробництва в першій половині XIX ст. супроводжувався не тільки зростаннямкількості промислових виробників та робочими, але і якісними змінами;збільшувалось використання капіталістичних форм праці, змінювалась структурапромисловості.
Нові явища впромисловому розвитку України як і у Росії в цілому, були неухильний зрістнаймитів-виходців, головним чином з розорених державних селян, та інші. Так,якщо в 1828 р. кріпосні працівники складали 74,4% від спільного числапрацівників, то вже в 1861 р. 73,7% від всіх працівників були вже вільними.
Важливими змінами, якідіялися в галузі промисловості у 30-50 роках, було часткове чи повне подоланнятехнічної відсталості, заснованої на кріпосній праці. Так до 1861 р.капіталістичні виробництва одержали повну перевагу над поміщиками. Господарськаспеціалізація районів, розвиток переробної промисловості, зріст міст, їхнаселення, розкладання натурального господарства, поглиблення процесу розшарування селян — все це створювало сприятливі умови для розвитку товарноговиробництва, для розширення внутрішнього ринку. Внутрішній ринок України бувскладовою частиною спільноросійського ринку.
Купля-продаж товарівздійснювалась через густу мережу торгів і ринків. На ярмарках України були воберненні різноманітні товари, привезені з міст Росії, України, із-за кордону.Наявність великої чисельності ярмарок, торгів, ринків, збільшення їхтоварооборотів і зріст товарно-грошових відносин, постійної торгівлі в містах- все це свідчить про збільшення процесу суспільного розділу праці. Розвитоктоварного виробництва все більше і більше втягувало Україну, як складовучастину Росії в світовий ринок. Неухильний зріст внутрішньої і зовнішньоїторгівлі був важливим фактором, посилюючий розклад феодально-кріпосницькогоспосіба виробництва.
Таким чином, кореннізміни, які діялися в першій половині XIX ст. в економіціУкраїни, як і в економіці Росії в цілому, були наслідком гострої боротьби міжстарим, віджившим свій вік, феодально-кріпосницькими відносинами і новимкапіталістичним укладом.
II. Виникнення і діяльність Кирило-Мефодіївського товариства.
З березня 1847 р.студент Київського університету Олексій Петров доніс царським властям про таємне товариство, яке він випадково виявив. Поліціязразу ж арештувала провідних членів цієї групи йдоставила їх у Петербург. У результаті посилених допитів власті дізналися проіснування Кирило-Мефодіївського товариства — першоїна Україні організації політичного спрямування.
Незабаром сталоочевидним, що побоювання властей відносно наявності широкогопідпільного руху були перебільшеними. Товариство складалося всього з десяткаактивних членів та кількох десятків співчуваючих.До групи входили молоді представники української інтелігенції на чолі зМиколою Костомаровим (обдарованим істориком івикладачем університету), вчителем Василем Білозерським(вихідцем із дворян) та Миколою Гулаком(дрібним, але високоосвіченим чиновником). Хоч два інших інтелігенти — викладачгімназії та письменник Пантелеймон Куліш і вжедобре знаний поет Тарас Шевченко — підтримували з товариством не дуже стійкізв'язки, їх також заарештували. Товариство було не лише малочисельним, а йобмеженим у своїй діяльності. Протягом приблизно 14 місяців його існування«браття» збиралися кілька разів на тривалі філософські й політичні дискусії(під час однієї з них якраз і був присутній донощикПетров) та підготували ряд положень своєї програми.
Найважливіші з цихположень, сформульованих Костомаровим, містились у творі під назвою «Закон Божий (Книга Буття українськогонароду)». Написаний в дусі романтизму та ідеалізмутого часу, пройнятий шануванням християнських цінностей і панслов'янськимиелементами, цей твір, що зазнав сильного впливу польських моделей, закликав доперебудови суспільства на засадах справедливості, рівності, свободи,братерства. Серед пропонованих у ньому конкретнихзаходів були скасування кріпацтва, ліквідація юридичних відмінностей міжстанами, доступність освіти для мас. Національнепитання, що з усією очевидністю привернуло найбільшу увагу товариства,ставилося на широкий контекст панславінізму: «Всі слов'янські народи маютьправо вільно розвивати свої культури і, що важливіше, вони повинні утворитислов'янську федерацію здемократичними інститутами, аналогічними тим, що є у Сполучених Штатах».Столицею федерації мав стати Київ.
Першою по шляхустворення федерації мусила піти Україна, яку Костомаров та його однодумцівважали водночас і найбільш пригніченою, й найбільшегалітарною серед усіх слов'янських суспільств — через відсутність у ній знаті.
Подібне доХристового, воскресіння цієї країни описувалося у псевдобіблійному стилі: «І зруйнували Україну. Але толише здавалося… бо голос України не змовк. ВстанеУкраїна з своєї домовини і закличе братів-слов'ян;почувши її заклик, повстануть всі слов'яни… і стане Україна самостійноюреспублікою у слов'янському союзі. Тоді всі народи вказуватимуть туди, де накарті розміщена Україна, і казатимуть: «Дивіться, відкинутий будівельниками камінь ставнаріжним каменем». Таке мессіанське бачення майбутньогоУкраїни у рамках федерації хоч і спиралося на надмірно ідеалізовану картину її минулого, але виключалоідею її повної незалежності. Переважна більшість членів товариства, за виняткомШевченка й ще кількох, сумнівалися у здатностісвоїх «м'яких» і «поетичних» співвітчизників існувати незалежно.
Погоджуючись щодозагальних засад, учасники групи, однак, розходилисяв питанні про те, що вважати першочерговим інайголовнішим. Для Костомарова це були єдність ібратство слов'ян; Шевченко палко вимагав соціального й національного звільнення українців, а Куліш наголошувавна важливості розвитку української культури. Більшість висловлювалася за еволюційні методи,сподіваючись, що загальна освіта, пропаганда й «моральнийприклад», який вони подаватимуть властям, — це найдійовішізасоби досягнення поставленої мети. На відміну від них Шевченко і Гулак представляли думку меншості, згідно з якою лишешляхом революції можна здійснити бажані зміни. Втімці розходження не слід перебільшувати. Членів товариства безсумнівно об'єднували спільні цінності та ідеали й,що найхарактерніше, бажання покращити соціально-економічну, культурну й політичну долюУкраїни.
Відносно безневинний характер товариства царські власті вирішилипокарати його провідних членів. При цьому суворість покарання була неоднаковою. Костомаров, Куліш та інші помірковані дісталипорівняно легкі вироки, що передбачали заслання вглиб Росії на рік і менше,після чого їм дозволялося продовжити попередні заняття.Гулака засудили до трьох років ув'язнення. Танайсуворіше було покарано Шевченка, в якому цар і йогочиновництво вбачали найнебезпечнішогоучасника товариства. Його віддали у солдати на 10років. Сам Микола і дописав до вироку таке: «… подстрожайшим наблюдением и запретомписать и рисовать». Фізичні й моральні муки цьогозаслання спричинилипередчасну смерть Шевченка у 1861 р.Значення Кирило-Мефодіївськоготовариства важливе з кількох міркувань. Воно явило собою першу, хоч і невдалу,спробу інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапунаціонального розвитку; воно привернуло увагу царського уряду (що доти намагався розіграти карту українофільствапроти польських культурних впливів на Україні) до потенційної небезпекизростаючої національної свідомості українців; ліквідація товариства дала сигналдо наступу антиукраїнської політики і ознаменувала початок довгої безупинноїборотьби української інтелігенції з російським царатом.
III. Піднесення руху за національне відродження назахідно-українських землях.
У 30-х — 40-х роках центром національного руху став Львів, айого авангардом — громадсько-культурне об'єднання «Руська Трійця».Засновники об'єднання М. Шашкевич (1811—1843 рр.), І.Вагилевич (1811—1866 рр.)та Я. Головацький (1814—1888 рр.), у той час студенти Львівського університетуі одночасно вихованці греко-католицької духовної семінарії, виступали завизволення поділеної на частини України. Вони започаткували новий етап у розвиткунаціонального руху на західноукраїнських землях в дусі романтизму.
Учасники «Руської Трійці» підтримували тісністосунки з М. Максимовичем, О. Бодянським, І. Срезневським — відомими діячамиукраїнської та російської культури. Суттєвий вплив на формування світоглядучленів гуртка мала творчість представників нової української літератури — І.Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Є. Гребінки, П. Гулака-Артемовського таін. У 1834 р. «Руська Трійця» підготувала до друкуісторико-літературний збірник «Зоря», в якому було вміщено біографіюБ. Хмельницького, вірш М. Шашкевича про С. Наливайка та інші твори. Однаквіденська цензура заборонила видавати «Зорю». У 1836 р. члени гурткапідготували і видали в Будапешті літературно-науковий альманах «РусалкаДністрова», що містив ряд творів з проблем історичного минулого України.
Я. Головацький у гострій публіцистичній статті «Становищерусинів у Галичині» (1846 р.) по суті сформулював соціально-економічні іполітичні програмні вимоги національного руху.
Отже, діяльність «Руської Трійці була кроком уперед урозвитку національного руху на західноукраїнських землях від вирішеннякультурно-мовних до постановки соціально-економічних і політичних питань.
На початку 1848 р. в ряді європейських країн почалися буржуазніта буржуазно-демократичні революції. Не залишилась осторонь і Австрійськаімперія. 13 березня спалахнуло народне повстання у Відні, потім у Будапешті.18 березня Угорський сейм прийняв ряд законів про буржуазні перетворення.
Події революції надали широкого розмахунаціонально-визвольному руху у Східній Галичині. 17 квітня 1848 р. уряд бувзмушений оголосити у краї про скасування феодальної залежності селян і панщини.
Звільнення селян стало важливою передумовою розгортаннямасового демократичного руху. В березні 1848 р. у Львові відбулисядемонстрації, що привели до звільнення владою політичних в'язнів. Відповідно допроголошених конституційною грамотою від 25 квітня 1848 р. свободи друку,зборів, організацій у краї виникли різні політичні організації, керівництвоякими захопили буржуазно-ліберальні кола. Польська ліберальна буржуазія іпоміщики 13 квітня 1848 р. утворили у Львові Центральну раду народову, якаставила своєю метою перетворення Галичини в Польську автономну провінцію,заперечуючи право на окремий національний розвиток українців.
Галицька інтелігенція виступала рішуче проти намагань поляківвтягнути Галичину до Польщі і створила свою політичну організацію — Головнуруську раду у Львові, яка, підтримуючи проведення буржуазних реформ, прагнулазабезпечити вільний розвиток українського населення. В містах, містечках іселах Східної Галичини організувалося близько 50 місцевих руських рад, доскладу яких входили селяни. міщани, світська інтелігенція, представникидуховенства. Ці ради стали організаторами боротьби українського населення затериторіальну автономію Східної України, тобто за її відокремлення відЗахідної (польської) Галичини, за навчання в усіх учбових закладах рідноюмовою, за створення української національної гвардії тощо.
Галичани шукали зв'язків з іншими народами австрійськоїдержави і взяли участь у слов'янському з'їзді в Празі.
Правлячі кола Австрії ігнорували більшість цих вимог іпогодилися лише на запровадження у 1848 р. навчання українською мовою внародних школах та викладання її як обов'язкового предмету в гімназіях.
У виборах до першого австрійського парламенту українці мали 39депутатів на 96 послів з Галичини. Серед них було 27 селян, 8 священиків і 3світські особи. Ці депутати австрійського парламенту (рейхстагу) одностайновиступили проти виплати викупу поміщикам за скасовану панщину. Проте більшістюголосів рейхстаг висловився за скасування панщини за викуп взагалі.
Подальші події були пов'язані з масовими виступами населенняпроти грабіжницької політики уряду. Навесні та влітку 1849 р. масові виступиохопили понад 100 сіл Галичини. При цьому часто захоплювалися поміщицькі землі.
Не мовчало й сільське населення. 1 листопада 1848 р. львівськіробітники і ремісники різних національностей підняли збройне повстання, якезгодом було придушене.
Революційні події охопили й Північну Буковину, де селянисилою повертали захоплене у них поміщиками. У селянському русі значну рольвідігравали і депутати рейхстагу. Так, депутат Л. Кобилиця 16 листопада уВижниці на зборах 2600 селян закликав до боротьби з панами. Це було закликомдо повстання, яке охопило гірські села Вижницького і Сторожинецького округів.Розгорнувся рух проти роз'єднання Північної Буковини й Галичини. Проте уряд,йдучи назустріч панівній верхівці, на початку 1849 р. все ж здійснив такевідокремлення.
Влітку і восени 1848 р. активним був революційний рух і вЗакарпатті. Але після придушення революції австрійський уряд розправився зучасниками народних виступів. Лише 2 березня 1853 р. було видано імператорськийуказ, який санкціонував скасування кріпацтва в Угорщині за викуп на таких жекабальних умовах, як і в Галичині та на Буковині. Не допустив уряд і об'єднанняЗакарпаття із Східною Галичиною, за що виступала частина закарпатськоїінтелігенції. А у березні 1849 р. уряд розігнав парламент і згодом відібрав ународу більшість завойованих ним свобод.
Проте революція мала важливі наслідки для населення 'ЗахідноїУкраїни. Найголовнішим з них було скасування кріпацтва. Аграрна реформа,незважаючи на її грабіжницький характер, все ж сприяла розвитковікапіталістичних відносин. Характерним наслідком революції було і піднесеннянаціонально-визвольної боротьби народу, зближення українців Східної Галичини,Північної Буковини й Закарпаття.
Список використаноїлітератури:
1. История Киева. В3-ч т. Т.2. — К.: Наукова думка, 1983. —
с.144.
2. Субтельний О.Україна: історія. -К.: Либідь, 1992. — с.184-
230.
3. Король В. ІсторіяУкраїни — К.: „Феміна“, 1995. — с.88-100.
4. Хрестоматія зісторії України. — К.: ІСДО, 1993. — с.136-138.