--PAGE_BREAK--1. Незважаючи на те, що питання взаємодії української та польської мов у лінгвістиці опрацьовано в різних аспектах, рівень вивчення українсько-польських мовних контактів не відповідає вимогам часу, оскільки залишається ще чимало нез’ясованих проблем.
2. У семасіологічних дослідженнях враховуємо наївне та енциклопедичне значення слова, тому при тлумаченні лексеми з’ясовуємо й експлікуємо в семантичній структурі всі головні компоненти поняттєвої структури, при цьому намагаємося не членувати надмірно значення слова, пояснюючи окремі використання як відтінки значень або як гіпертрофовану актуалізацію певної семи в семемній структурі.
3. Розширення мовного контексту шляхом комбінації різних типів контекстів як у синхронному, так і в діахронному аспектах, підвищує рівень об’єктивності результатів дослідження.
4. Богословські твори передбачають створення нормативної аксіологічної моделі добре/погано, що зумовлює, у свою чергу, використання у них значної кількості оцінної лексики, яка містить конотативні (оцінні) значення. Конотативне значення оцінної лексеми розглядаємо в межах структурного значення, а її контекст трактуємо як явище семантики, оскільки саме релігійна доктрина багато століть впливала на всі рівні життя суспільства, а отже, формувала не тільки прагматичне значення слова (куди входить і оцінка), а і його структурне (мовне) значення. Для аналізу контекст доволі часто обмежуємо словами, що перебувають у безпосередніх синтаксичних зв’язках з лексемою, значення якої треба встановити.
5. Основний контекст для запозичень з польської мови в українську аналізованого періоду – їхні структурні й поняттєві зв’язки в мові-реципієнті (іноді в білоруській мові, у якій у той час відбувалися подібні процеси) та мові-джерелі (часом у чеській та латинській мовах, як джерелі запозичень у польську писемну мову); додатковий, але не менш важливий контекст – зв’язки зі старослов’янізмами та церковнослов’янізмами, оскільки останні в попередніх століттях функціонування в українській мові виражали аналогічні чи подібні поняття, а також ідентичні зв’язки безпосередньо у старослов’янській та церковнослов’янській мовах як джерелі запозичень в українську мову ХІ – XІV ст.
6. Писемні тексти мовлення XVI – першої половини XVII ст. значною мірою відтворюють систему мови того періоду, тому на їхній основі можемо робити узагальнення і висновки стосовно усієї (усної та писемної) системи.
7. Зважаючи на контекст культури, парадигматичні зв’язки слова у різних богословських доктринах (православній, католицькій та протестантській) можна трактувати як його сукупну парадигму, оскільки ширшим контекстом для них є єдина християнська доктрина.
Другий розділ “Семантичні процеси в запозиченнях із оцінним значенням в українській мові ХVІ – першої половини XVII ст. (у контексті творів Д. Наливайка та пам’яток ХІ – першої половини XVII ст.)” присвячено аналізу семем ‘доброчесність, чеснота’, ‘позитивні моральні та інтелектуальні риси’, ‘побожність, праведність, святість’, ‘сміливість, мужність, героїзм’ і ‘дівоча невинність, незайманість, честь’ та їхнім знаковим виразникам у мові. В центр аналізу вміщено лексему цнота як гіперонім щодо інших лексем із цими значеннями. Аналіз проведено в широких часових рамках, а також на основі значної кількості пам’яток різного стилю і різних щодо мови написання. Це дозволило зробити такі висновки:
1. Порівняльний аналіз семеми ‘доброчесність, чеснота’ лексеми цнота дає підстави стверджувати, що первинно ця семема була складовою семантичної структури польського слова cnota, звідки і запозичилася в українську мову в XV ст. Дана семема є архісемемою, базою для виділення інших ЛСВ аналізованого слова в XVІ ст. Найактивніші її семантичні компоненти – ‘позитивні моральні та інтелектуальні риси’ і ‘добрі вчинки, дії’, менш активні – ‘благородне походження’ і ‘невинність, незайманість, честь’. Семантичні межі даної лексеми внаслідок високого рівня абстрактності розмиті, тому виділити аналізоване значення доволі складно. Семема ‘доброчесність, чеснота’ містила дві семантичні площини:‘християнське/світське’, які визначали або конкретизували її семне наповнення, зумовлюючи різний лексичний зміст слова цнота залежно від аксіосфери сакрум/профанум. Двоплановість семантичної структури ‘християнське/світське’ слова цнота скалькована з польської лексеми cnota вже у XVІ ст. (після століття функціонування її в українській мові), що свідчить про тривалі тісні зв’язки двох мов.
2. Спостереження за синонімними відношенями слова цнота в значенні ‘доброчесність, чеснота’ дає підстави стверджувати, що в українській мові XVІ – першої половини XVІІ ст. вони переважно формувалися за аналогією до системних зв’язків слова cnota в польській мові. Зіставлення часу фіксації таких зв’язків між словами в польській та українській мовах свідчить про швидкий плин процесів аналогії в українській мові та вказує на тісні тогочасні контакти цих літературних мов із чіткою спрямованістю: польське → українське. Порівняльний аналіз синонімних зв’язків полонізму цнота дав змогу простежити процес перебудови семантичної структури усіх слів даного ряду з огляду на семантичні площини ‘християнське/світське’, який відбувався наступним чином: християнське → християнське/світське → світське. Це спричинило переформування семантичних компонентів у структурі лексем із синонімного ряду: семантичний акцент зміщується на зовнішні ознаки чи властивості, суспільні вартості, що зумовило появу нових семем, які чітко відображають цю переорієнтацію (‘високе суспільне становище, влада, титул, сан’, ‘шана, пошанівок’), або їхню більшу активність (за умови попереднього існування). Змінилося й аксіологічне наповнення цих лексем: позитивна оцінка християнської площини → бінарна і часто негативна оцінка світської площини. Причина такої перебудови екстралінгвальна – зумовлена секуляризацією суспільства XVІ – першої половини XVІІ ст.
3. Семне наповнення лексеми цнота у значенні ‘позитивні моральні та інтелектуальні риси’ відображає семантичну структуру цього ЛСВ у польському слові cnota. Час появи цієї семеми в українському слові (минуло століття після запозичення полонізму цнота українською актовою мовою) свідчить про тісний зв’язок цих мов упродовж тривалого часу. Характер церковнослов’янських відповідників вказує на те, що цей переклад було здійснено не раніше ХVІ ст.
4. Словосполучення благо и мhнство, якe в українській частині творів Д. Наливайка позиційно і семантично відповідає лексемі цнота, дає підставу визначити час церковнослов’янського перекладу – ХVІ – початок ХVІІ ст.
6. Наприкінці XVI ст. лексема цнота увібрала в семантичну структуру семему ‘дівоча невинність, незайманість, честь’ за аналогією до семантичної структури польського слова cnota, в якому дане значення розвинулося протягом XV – XVI ст. Це дало змогу слову цнота зі вказаною семантикою витіснити з української писемної мови XV – першої половини XVIІ ст. церковнослов’янізм цhломuдриє з аналогічним значенням. Однак для української лексеми цнота характерні й питомі модифікації значення, які хоча й подібні до польських семантичних процесів, проте відбувалися вже на українському мовному ґрунті. Саме так сформувалося в цьому слові значення ‘стриманість у плотських бажаннях, невинність, незайманість, честь’.
7. Значення ‘сміливість, мужність, героїзм’ у семантичній структурі лексеми цнота виділилося наприкінці XVІ – початку XVIІ ст як наслідок процесу семантичної конденсації в межах словосполучень дhлна цнота, марсобыстра цнота і паралельно звуження семантичного обсягу аналізованого слова. У польському слові cnota внаслідок аналогічних процесів в атрибутивних конструкціях типу cnota mкstwa, cnota bohaterska, cnota rycerska ця семема виділилася наприкінці XVI ст., тоді ж сформувалось і значення ‘мужні вчинки, героїчні подвиги’, яке в результаті процесу аналогії з’явилося і в семантичній структурі українського слова. Час виділення першого значення в обидвох мовах може свідчити про паралельний процес, кінцевий результат якого неоднаковий. Більш завершеним він був в українській мові XVII ст., оскільки в польській мові для виокремлення зазначеної семеми з цілого комплексу позитивних моральних рис поряд з аналізованим словом майже завжди вживали або атрибутив типу mкstwо, bohaterska, rycerska, або синоніми типу slawa, mestwo, dzielnosc, тоді як в українській мові лексема цнота поза межами тавтологічного чи атрибутивного зв’язку частіше самостійно називала поняття ‘сміливість, мужність, героїзм’.
8. У семантичній структурі старослов’янізму добродhяниє у ІХ – ХІІІ ст. містилася сема, а потім семема ‘сміливість, мужність, героїзм’, яка структуризувалася на дві семантичні площини: ‘християнське/світське’. Слово добродhтєль набуло здатності виражати значення ‘християнська сміливість, мужність, героїзм’ з ХІV ст. В українській мові XVI – першої половини XVII ст. в аналізованій лексемі відбулася перебудова лексико-семантичних варіантів за площинами ‘християнське/світське’ внаслідок включення в її семантичну структуру значення ‘світська сміливість, мужність, героїзм’, з яким слово задокументовано в церковнослов’янській частині творів Д. Наливайка. Ці процеси є результатом існування протягом століть синонімних зв’язків між старослов’янізмами добродhтєль і добродhяниє, а пізніше – включення до семантичної структури лексеми добродhтєль значень останнього (процес іррадіації) і витіснення його зі вжитку. Оскільки в українській мові значення ‘світська сміливість, мужність, героїзм’ в семантичну структуру слова добродhтєль проникало лише в XVI – на початку XVII ст., то можемо припустити, що й церковнослов’янський текст творів Д. Наливайка написаний у той же період й, можливо, є перекладом цього автора з якогось іншого джерела, наприклад, грецького.
9. У семантичній структурі полонізму цнота семема ‘побожність, праведність, святість’ з’явилася наприкінці XVІ – початку XVІІ ст. за аналогією до семантичної структури польського слова cnota. Перехід лексеми з польської мови в українську супроводжувався формуванням подібних до мови-джерела лексичних, семантичних та граматичних відношень і зв’язків у мові-реципієнті (атрибутивні конструкції святаj цнота – њwieta cnota; цнота доушєвнаj – cnotу duchownе; тавтологічні конструкції цнота и побожность – cnota a poboїnoњж) і створенням оригінальних конструкції (свhтлаj цнота, досконалаj цнота у значенні ‘побожність, праведність, святість’), які свідчили про те, що в українській мові в семантичній структурі полонізму цнота аналізоване значення усталилося. Свідченням цього є те, що лексема цнота частіше, ніж польське слово cnotа, могла виражати значення ’побожність, праведність, святість’ поза межами будь-яких конструкцій.
10. Спостереження за синонімними зв’язками лексеми цнота в значенні ‘побожність, праведність, святість’ у XVI – першій половині XVII ст. свідчать про те, що в українській мові полонізми та чехізми поступово витісняють старослов’янський та церковнослов’янський синонімні ряди, елементи яких у мові періоду Київської Русі (ХІ – ХІV ст.) та пізніше традиційно виражали значення ’побожність, праведність, святість’.
11. Лексема цнота у значенні ‘побожність, праведність, святість’ у польській та українській мовах, залежно від граматичного значення однина/множина, в подібних семантико-синтаксичних конструкціях змінювала значення ‘побожність, праведність, святість’ на ‘моральні та інтелектуальні риси, що відповідають заповідям Божим’, ‘вчинки, дії, що відповідають заповідям Божим’ і ‘християнська доброчесність, чеснота’. У граматичній формі pluralia tantum слово цнота та його синоніми містили значення ‘побожність, праведність, святість’ у семній, а не у семемній структурі. У проаналізованих конструкціях семантика залежала від зміни граматичної форми однина/множина, що було для української мови типовим і продовжувало польську традицію. У білоруській літературній мові XVI – XVII ст. значення деяких польських та чеських одиниць аналізованого синонімного ряду теж було пов’язане з граматичною формою однина/множина, що вказує на спільний для української та білоруської мов шлях запозичення цього мовного факту з польського джерела.
У висновках дисертації подається узагальнення теоретичних і практичних результатів роботи. Зокрема, з’ясовано, що:
1. Семантичним контекстом для запозичень із польської мови в українську XVІ – першої половини XVІІ ст. є як певне семантичне поле мови-реципієнта, в яке входить нова лексема, так і її відповідник у мові-джерелі (польській мові), а також відповідник у старослов’янській чи церковнослов’янській мовах, що впродовж ХІ – ХІV ст. були активними постачальниками значної кількості запозичень, які часто обслуговували одну й ту ж сферу функціонування (церковну) і виражали ті ж поняття, що й пізніше засвоєні полонізми.
2. У XVІ – першій половині XVІІ ст. українська мова запозичувала не лише польські слова, а й функціональні потенції даних лексем, які дублювали українську функціональну систему, оскільки полонізми не тільки зберігали тривалий зв’язок із польськими вихідними словами на рівні їхньої семантичної структури, а й “затягали” в українську систему парадигматику на рівні синонімії та антонімії. Саме це розкриває характер поведінки запозиченого із близькоспорідненої мови слова за умови домінування мови-реципієнта. Зіставлення часу формування синонімних зв’язків між запозиченнями із польської мови в мові-джерелі та українській мові дає підстави констатувати швидкий плин процесів аналогії в українській мові, що вказує на тісні контакти цих літературних мов із чіткою спрямованістю: польське → українське. Польська мова впливала не лише на лексичну, а й на граматичну систему української мови, зокрема, синтаксис, що спостерігаємо на прикладі функціонування в українських пам’ятках аналізованого періоду польських конструкцій: атрибутивних і тавтологічних. На ґрунті польських моделей були створені також питомі синтаксичні конструкції, що свідчить про високий ступінь засвоєності польських моделей і лексем.
3. Проаналізовані польські запозичення, які ввійшли до словника української мови впродовж XIV – першої половини XVII ст., у XVI – першій половині XVII ст. розбудовували семантичну структуру в різних напрямах: 1) шляхом аналогії до семантичної структури вихідних польських лексем, що свідчить про неперервний і тісний контакт цих мов; 2) шляхом засвоєння питомих українських семем, що вказує на адаптацію до української лексичноє системи; 3) унаслідок процесу аналогії до семантичної структури старослов’янської або церковнослов’янської лексеми-відповідника чи синоніма, що вказує на взаємодію польської та церковнослов’янської систем запозичень в українській мові XVI – першій половині XVII ст.
З мови-джерела в мову-реципієнт, як правило, спочатку переходило найтиповіше значення. При запозиченні в українську мову нерідко дублювалася семна система полонізму.
За аналогією до їхніх польських відповідників, семантична структура запозичених оцінних лексем (цнота, шляхецтво та ін.) членувалася на семантичні площини: ‘християнське/світське’, які визначали або конкретизували семне наповнення цих структур. Крім того, з польської мови переходили семантико-граматичні моделі (модель зміни лексичного значення внаслідок зміни граматичного значення однина/множина: цнота, побожность ‘побожність, праведність, святість’ – цноти, побожности ‘позитивні моральні та інтелектуальні риси, що відповідають Заповідям Божим’, ‘вчинки, дії, що відповідають Заповідям Божим’, ‘християнська доброчесність, чеснота’).
4. В українській мові полонізми впливали на системні відношення церковнослов’янських запозичень, витісняючи останні зі вжитку.
Творення нових значень у семантичній структурі церковнослов’янізмів (добродhтєль) на ґрунті української мови відбувалося значно простіше, аніж формування питомих українських значень у семантичній структурі полонізмів (цнота), оскільки природного носія церковнослов’янської мови не було, а польської – був. Це зумовлювало й різний характер відношень між церковнослов’янською й українською та українською і польською мовами у XVI – першій половині XVII ст.
5. У лексичній системі української мови XVI – першої половини XVII ст. слово цнота вживали, передовсім, для називання понять, пов’язаних із моральним станом чи вчинками, що відповідають Божим Заповідям. Значення, які входили в семантичну структуру аналізованої лексеми для виконання цієї функції, часто виникали внаслідок процесу аналогії до семантичної структури польського слова.
6. Спостереження за витісненням церковнослов’янської лексики польською дає підстави зробити висновок, що актова мова XIV – XV ст. мала великий вплив на формування української писемної мови XVI – першої половини XVII ст., оскільки найчастіше долю церковнослов’янських слів у цій писемній мові вирішував факт їхньої наявності чи відсутності в діловій мові попереднього періоду. Відсутність лексем із старослов’янської та церковнослов’янської мов в актовій мові XIV – XV ст. або зумовлювала повний їх вихід зі словника української писемної мови наступного періоду, або суттєво зменшувала частотність уживання цих слів у той час. Одночасно полонізми, адаптовані актовою мовою, в українській мові XVI – першої половини XVII ст. збільшують семантичне навантаження і функціональні можливості.
продолжение
--PAGE_BREAK--