Історія виникнення силових видів спорту на Україні.
Витоки виникнення сучасних силових видів спорту можна знайти у Стародавній Греції. Уже в ті часи люди відстоювали ідеї гармонії тіла й духу, віддаючи перевагу естетичному вихованню. Давньогрецькі сукльптори розробляли канони краси, що будувалися на оптимальних пропорціях людини.
На межі 19-20 ст. у Росії та на Україні значного поширення набула важка атлетика. Одним із видатних представників атлетики був В. Ф. Краєвський, котрий у 1885 р. в Санкт-Петербурзі заснував «Гурток аматорів атлетики», де спортсмени займалися силовими вправами, боксом, гімнастикою. Члени гуртка намагалися розвинути не тільки максимальну силу, а й досягти у своєму розвитку обхватні розміри м'язів давньогрецьких атлетів. Аналогічні гуртки було створено в Москві, Києві, Ризі. Київський лікар Є. Ф. Гарнич-Гарницький (на фото) у лютому 1895 р. заснував Київський атлетичний гурток. Київське атлетичне товариство виховало на той час прекрасних спортсменів-рекордсменів Росії та світу, переможців всеросійських чемпіонатів та олімпіад — К. Павленка, Ф. Гриненка, Г. Чикваїдзе, С. Тонкопея, М. Урицького, П. Латушкіна, В. Мерного, О. Красовського та інших.
Фахівці, які розробляли методи збільшення сили й формування гарних м'язів, уже на той час мали своїх послідовників. В. Ф. Краєвський розробив оригінальну систему «тілобудови» й розвитку сили, О. К. Анохін- автор системи гантельної гімнастики. Олександр Засс (на фото) розробив методику ізометричного тренування у поєднанні з динамічними вправами та винайшов пружний кистьовий динамометр. Засс дивував глядачів своїми силовими номерами — ловив руками 90-кілограмове ядро, що вилітало із циркової пушки на вудстань 8 м, носив по арені коня, розривав пальцями ланцюги.
1897 р. Відбувся перший Всеросійський чемпіонат із важкої атлетики, де учасники змагалися у п'яти вправах з обтяженнями: жимі, ривку й поштовху двома руками, поштовху й ривку однією рукою, а також — у вільних вправах.
На межі століть у Росії видавалися атлетичні журнали «Геркулес», «Красота и сила», та інші, що пропагандували силові вправи.
1912 р. Клуби і гуртки важкої атлетики об'єднувалися у Всеросійську спілку важкоатлетів, а в 1913 р. ця спілка вступила до Міжнародної аматорської спілки важкоатлетів. Міжнародний конгрес спілки 1913 р. у Берліні прийняв ряд важливих рішень. Під назвою «важка атлетика» розвивалися три види спорту: піднімання ваги, бокс та боротьба. Для важкоатлетів затвердили єдину програму змагань: ривок й поштовх різнойменними руками, штовхання ваги, а для команд — перетягування каната. Атлети почали виступати у п'яти вагових категоріях: до 60; 67,5; 75; 82,5; понад 82,5 кг.
1919 р. Створено Московську лігу, котра стала керувати розвитком цього спорту замість Всеросійської спілки. У 1923 р. було проведено перший чемпіонат СРСР, на якому призерами змагань стали українські важкоатлети: Я. Шепелянський, І. Жуков, Д. Ехт, Л. Алекс, А. Орлеан. Перша українська олімпіада відбулася в Харькові у 1922 р.
Першість СРСР 1927 р. відбулась вже за новими правилами: було впроваджено кваліфікаційні розряди (новачки, 1 та 2), учасників розподіляли на 6 вагових категорій.
1933 р. У важкій атлетиці з'явилося ім'я Георгія Попова. Він був одним із перших атлетів, який застосував великі тренувальні навантаження у своїй підготовці, обгрунтував периодічність їх зміни у тиждневих циклах, а також винайшов новий спосіб присіду під штангу — «розніжка». Він першим з українських важкоатлетів встановив найвище світове досягнення у ривку — 98,2 кг, а у 1937 р. йому було присвоєно почесне звання «Заслужений майстер спорту СРСР».
1936 р. Чемпіонати СРСР та України проводилися за програмою триборства у нових вагових категоріях, наближених до міжнародних і Важкоатлетична секція відокремилась від секцій боротьби та боксу.
Чемпіонат України 1936 р. проходив у Донбасі (м. Ірміно). Переможцем вперше став 20-річний киянин Я. Куценко. Він перемог харків'янина І. Кириченка і встановив перший рекорд СРСР у ривку. У 1938 р. він першим із важкоатлетів колишнього СРСР показав у сумі триборства 400 кг у важкій категорії.
На Всесоюзному чемпіонаті 1939 р. 20-річний киянин Г. Новак встановив черговий рекорд СРСР у жимі (118,1 кг), а через два роки на змаганнях «Україна-Росія» показав у ваговій категорії 75 кг феноменальну для того часу суму 400 кг (жим-125, ривок-120, поштовх-155 кг).
Після звільнення України від гітлеровських окупантів (1941-1943 рр.) почалося відновлення економіки країни. У 1943 р. у Харкові поновив свою діяльність Республиканській комітет у справах фізультури і спорту, а також Державний інститут фізичної культури, який було переведено до Києва. У червні 1944 р. в Києві відбувся черговий чемпіонат країни, де з абсолютно кращим досягненням — 407,5 кг у сумі триборства переміг Я. Куценко.
1946 р. Секція важкої атлетики СРСР вступає до Міжнародної федерації важкої атлетики IWF (International Weightlifting Federation). На перший повоєнний чемпіонат світу до Парижа у складі збірної команди СРСР відбули кияни Г. Попов, Ю. Хотимський, Я. Куценко. Попов став бронзовим призером, а Я. Куценко виборов срібну медаль.
50-ті роки Найсильнішими та найвидатнішими важкоатлетами України були: Ю. Мазуренко, М. Кемель, П. Кіршон, М. Меркулов, Ф. Осипа, І. Рибак, М. Кормешов та інші...
1952 р. Радянські важкоатлети вперше взяли участь в Іграх XV Олімпіади, де завоювали 3 золоті, 3 срібні та 1 бронзову медалі.
1956 р. збірна команда України з важкої атлетики посіла друге місце у 1 Спартакіаді народів СРСР.
У середені 60-х років стали відомими усьому світу українськи важкоатлети М. Хомченко, Е. Бровко, В. Беляєв, Л. Жаботинський. Леонід Жаботинський — дворазовий оліипійський чемпіон.(на фото)
1965 р. Спортивна класифікація зазнає значних змін — вперше засновується норматив майстра спорту СРСР, майстра спорту міжнародного класу, кандидата в майстри спорту та юнацькі розряди. Першими звання майстра спорту міжнародного класу отримали українськи важкоатлети В. Беляєв та О. Кидяєв. У 1969 р. Міжнародна федерація важкої атлетики додала до існуючих вагових категорій дві нові — 52 та 110 кг, змагання стали проводитися у 9 вагових категоріях.
Конгрес IWF під час проведення Олімпіади 1972 р. після тривалих обговорів з фахівцями прийняв рішення про вилучення жиму з програми важкоатлетів. Основною причиною була неможливість об'єктивного суддівства цієї вправи під час змагань.
Середина 70-х років. В Україні найбільш відомими важкоатлетами були: львів'яни А. Гнатів та П. Король, донеччани Б. Павлов та Ю. Голубцов, луганчани В. Михайлов, О. Кидяєв, О. Сеньшин, кияни С. Полторацький та В. Кузьменко, ровенчанин В. Устюжин та інші.
На початку 80-х років про себе заявляє нове покоління важкоатлетів: В. Соц із Донецька став чемпіоном світу та Європи 1981, 1982 рр. та встановив сім світових рекордів. В. Кравчук із Кривого Рогу виборов звання чемпіону світу та Європи в 1981 р., а киянин А. Писаренко — у 1981, 1982, 1983 рр.
Середина 90-х років. Україна, незважаючи на економічну кризу, знов має багато талановитих важкоатлетів: В. Альошкин, Р. Севастеєв, Р. Савченко, О. Блищик, В. Бажан, О. Чумак, С. Дідик, О. Левандовський, які неодноразово встановлювали світові та Європейські рекорди на різних змаганнях.
1992 р. Внесено зміни щодо акцентів у світовій важкій атлетиці. Після розпаду СРСР і утворення нових незалежних держав збірні команди цих країн отримали право виступати на всіх міжнародних змаганнях своїми командами, що одразу призвело до загострення конкуренції на світовій важкоатлетичній арені. Федерація важкої атлетики України була прийнята до складу IWF однією з перших. Ця подія відбувалася 15 листопада 1992 р. Вже через рік збірна команда України на чемпіонаті світу 1993 р. в Австралії та чемпіонаті Європи 1994 р. у Чехії виборола перші загальнокомандні місця.
Після рішення Міжнародної федерації важкої атлетики про включення до програм змагань жіночої важкої атлетики українські фахівці почали інтенсивно працювати для її розвитку. Призерками та рекордсменками міжнародних змагань ставали: Н. Скакун, Л. Григурко, В. Руденок, В. Павлиш, Л. Канунова, В. Шаймарданова та інші.