План
Вступ
Розділ 1. Основні теоретичні засадирозуміння свідомості
1.1 Поняття свідомості, основнахарактеристика, структура
1.2 Характеристика суспільної, масової таіндивідуальної свідомості та їх взаємодія
Розділ 2. ЗМІ як один з головнихфакторів формування свідомості
2.1 Поняття, структура і сутністьзасобів масової комунікації
2.2 Вплив засобів масовоїкомунікації на свободу вибору й самовизначення людини
Розділ 3. Значення засобів масовоїкомунікації в процесі формування свідомості як соціального явища
3.1 Дослідження природи громадськоїдумки як стану масової свідомості – джерела і специфіка її формування
3.2 Самовизначення особистості вінформаційному суспільстві
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Постіндустріальнуцивілізацію, що донедавна домінувала, швидкими темпами витісняє цивілізаціяінформаційна. З кінця ХХ століття революція в аудіовізуальних ЗМК обумовилаглобалізацію інформаційних процесів. Нині спостерігається становленняцілісності міжнародної спільноти, поглиблення інтеграційних процесів, якістосуються світової економіки та політики, соціальної сфери, науки і культури,інтелектуальних потенціалів держав. Завдяки новітнім технічним засобам масовоїкомунікації стає можливим швидке переміщення інформації у просторі. Безперечно,засоби масової комунікації змінили культурний ландшафт світу. Він почавнабувати рис того, що Г. Маклюен назвав „глобальним селищем” .
Упостіндустріальному суспільстві ЗМК набувають визначальної ролі в управліннісуспільством: саме вони є безпосередніми носіями та розповсюджувачами знання ізначимої інформації. Масові комунікації стали невід’ємною складовою сучасногосуспільства, яке використовує спеціальні засоби інформаційного обміну длявстановлення та підтримки постійних зв’язків як на рівні індивідів, так ісуспільства в цілому.
В умовах тотальної інформатизаціїлюдина перестає самостійно думати. Сучасний світ, тобто уявленняпро нього, яке значною мірою формують засоби масової комунікації у відвертоманіпулятивній формі, показано у викривлених, часто не відповідаючих дійсності,образах. За допомогою інструментів комунікації різні факти, політичні події,взагалі соціальна реальність інтерпретуються у вигідному для авторівповідомлення світлі, нав’язуючизагалу потрібне розуміння і дії, що з них випливають. Вплив є тим сильніший,чим більше ця мета прихована від реципієнтів. ЗМКздійснюють суттєвий вплив на суспільство, його стан та масову свідомість. Цемедіатор між тими, хто управляє, і тими, хто є об’єктомуправління. А головне, за своєю природоюЗМК здатні швидко формувати та змінювати громадську думку та народні настрої,що робить їх неоціненним скарбом в руках сильних світу цього.
Отже, процес формування масовоїсвідомості в умовах влади інформаційних технологій та засобів масовоїкомунікації стає центральною у повсякденному бутті кожного. Це твердження, щоповністю характеризує сучасний стан речей того світу, в якому ми живемо,показує, наскільки актуальною є потреба детального дослідження проблемиідентифікації громадської думки. Адже, якщо направити діяльність системи ЗМК вправильному, корисному для кожної людини, руслі, то можна побудувати справдівисокорозвинуте, демократичне, національно свідоме суспільство.
Ступінь розробкипроблеми. Проблемі місця та ролі засобів масової комунікації в процесіформування свідомості в світовій науці приділено не мало уваги. Зокрема,дослідженням впливу ЗМК на формування громадської думки займаються таківизначні зарубіжні та вітчизняні вчені як Деннис Е., Меррил Д., Городенко Л.,Приходченко Л. Прохоров Е.П., Гринберг Т.Е. тощо. Проблемами свідомості тасамоідентифікації особистості переймаються Ж.Дельоз, Ю.Хабермас, В.Хесле, Р.Баумайстер, А.Гідденс,М.Серто та багато інших відомих діячів науки.
В цілому,дослідженню інформаційної діяльності ЗМК присвячено безліч робіт у різнихсферах науки: філософії, соціології, політології, історії, психології та ін. Заостанні роки накопичено велику кількість емпіричного матеріалу. У той же часслід зазначити, що публікації по даній темі носять переважнозагальнотеоретичний характер. У роботах багатьох авторів, опублікованих до 90-хроків, проблеми хоча і розглядаються в тісній прив'язці до реалій нашої країни,однак ці реалії в основі своїй пішли в минуле і керуватися теоретичними йособливо практичними висновками треба дуже і дуже обережно.
Об’єктдослідження: масова свідомість та індивідуальна свідомість як категоріявідображення дійсності людиною.
Предметдослідження: місце та роль засобів масової комунікації в процесі формуваннясвідомості.
Мета. Дослідитизначення ЗМК в процесі формування індивідуальної та масової свідомості.
Завдання:
ü визначити поняття свідомості, її структурута рівні;
ü охарактеризувати суспільну, масову таіндивідуальну свідомість та їх взаємодію між собою;
ü дати визначення поняттю ЗМК;
ü з`ясувати сутність та структуру засобівмасової комунікації;
ü визначити вплив засобів масовоїкомунікації на свободу вибору та й самовизначення людини;
ü дослідити джерела і специфіку формуванняприроди масової свідомості;
ü ознайомитися з процесом самовизначенняособистості в інформаційному суспільстві.
Основні методидослідження. Під час написання роботи було використано декілька науковихметодів, що дало можливість краще дослідити обрану тему. А саме:
- метод аналізу документів;
- метод системного аналізу;
- методи індукції та дедукції;
Теоретична іпрактична значимість роботи. Матеріал даної роботи несе теоретичну та практичнузначимість для фахівців, які працюють у сфері PR-технологій. Теоретичний змісткурсової дає можливість ознайомитися із філософським трактуванням поняття„свідомості”, загальною структурою засобів масової комунікації, докладновизначити, який вплив здійснює ЗМК на процеси формування масової свідомості тасамосвідомості особистості.
Практичназначимість полягає в тому, що в даній роботі доведено вагомість засобів масовоїкомунікації як дієвого інструменту формування громадської думки стосовно тогочи іншого факту, події, явища суспільного життя. Це ще раз свідчить пробеззаперечність використання ЗМК в PR-технологіях.
Взагалі, піднятів роботі проблеми є наразі насущними на сучасному етапі розвитку людськоїцивілізації.
Розділ1. Основні засади розуміння свідомості
1.1 Поняття свідомості, основнахарактеристика, структура, рівні
У світі довколанас немає нічого дивовижнішого і загадковішого за людський розум, інтелект,свідомість. Стало звичайним твердження: все, що існує поза нами і нашоюсвідомістю, є нічим іншим, як конкретними різновидами і формами матеріального.
Ідеальні,духовні явища, які на відміну від матеріальних існують тільки у головах людейяк похідні від матеріальних, як результат їхнього відображення, становлятьзміст свідомості. Вони знаходять свій вияв у мові і, головне, в діях,діяльності людини. Мабуть, через неможливість об'єктивної фіксації та описудуховні, ідеальні явища все ще залишаються важкозбагненними і загадковими.
Довгітисячоліття людство шукало відповідь на питання, в чому ж полягає суть феноменасвідомості, яка її природа, як вона виникла і яке її призначення в світі. Уісторико-філософському процесі проблема свідомості набувала найрізноманітнішихтлумачень.
Відомо, щоідеалізм вважає свідомість активним началом матерії. Внаслідок цього свідомістьнаділялася надматеріальним, надприродним характером. Фактично свідомістьвідривалась від людини і природи, їй приписували самостійне, незалежнесубстанціальне існування. Така свідомість не мала ніякого відношення до мозку,дух не народжувався, не виникав і не поставав: вона жила своїм власним життям,розвивалась, породжувала явища природи та історії. Подібні тлумачення булизвичайним продуктом фантастичного, гіпертрофованого розуміння людськоїсвідомості. Ігноруючи те загальне, що мала в собі свідомість порівняно з іншимиявищами природи, ідеалізм став на шлях її обожнювання. Тому, стверджувалиідеалісти, свідомість може бути зрозуміла тільки із самої себе.
Згідно з дуалізмому світі завжди існували дві самостійні субстанції — матерія і свідомість,незалежні одна від одної. Свідомість, як і матерія, є вічною, вона не виникалаі не народжувалась. Відповідно відпадала й необхідність вирішення питання проїї походження.
У історико-філософськомупроцесі проблема свідомості набула найрізноманітніших тлумачень. Ось деякі зних.
Свідомість — особливе утворення, що сформувалось у ході суспільно-історичного розвитку наоснові праці як специфічного виду людської діяльності, специфічна формацілеспрямованого психічного відображення. [24, ст.79]
Свідомість –абсолютний, трансфеноменальний вимір суб’єкта у світлі його буття,усвідомлюваний людиною її внутрішній духовний світ. [40]
Свідомість- це відображення у психіці людини ідеальних образів дійсності, своєїдіяльності, самої себе. [24, ст. 80]
Якбачимо, вона являє собою таку функцію людської психіки, сутність якої полягає вадекватному, узагальненому, цілеспрямованому активному відображенні, щоздійснюється в символічній формі, й творчому перетворенні зовнішнього світу, узв'язку вражень, що постійно надходять, із попереднім досвідом, у виділеннілюдиною себе з навколишнього середовища і протиставленні йому як суб'єктоб'єкту. Свідомість полягає в емоційній оцінці дійсності, забезпеченнідіяльності цілеполягання -у попередній побудові дій та передбаченні їхніхнаслідків, у контролюванні поведінки і керуванні нею, у здатності особистостідавати собі раду в оточуючому матеріальному світі, у власному духовному житті.
Отже,свідомість — не просто образ дійсності, а особлива форма психічної діяльності,орієнтована на відображення і перетворення дійсності. [34, ст. 17]
Свідомість можнарозглядати і з точки зору системно-структурного підходу, тобто як внутрішнійсвіт, світ суб'єктивної реальності, суб'єктивної рефлексії, який угносеологічному плані протистоїть світові об'єктивної реальності. Саме цей«сталий» внутрішній світ став об'єктом уваги сучасної світовоїфілософії (філософський структуралізм, феноменологія, екзистенціалізм,герменевтика, психоаналіз та ін.), яка прагнула оволодіти структуроюсуб'єктивності.
Суб'єктивнареальність є нічим іншим, як свідомістю, думкою, переживанням. Вона ідеальна іза формою, і за способом свого існування. Думка продовжує природу і разом з тимза способом свого існування протистоїть їй.
Категоріяідеального позначає специфічне для людини відображення об'єкта і дії у виглядісуб'єктивного образу (понять, суджень, умовиводів). Ідеальне охоплює всіструктурні елементи суб'єктивної реальності. Це будь-яке знання, що існує уформі суб'єктивності, але пов'язане з матеріальними мозковими нейродинамічнимипроцесами.
Більшістьвизначень поняття ідеального фіксує специфічний характер, спосіб існуваннясвідомості. І це головне.
Ідеальне засвоєю суттю характеризується конструктивністю, здатністю втілюватись удійсність шляхом об'єктивації, опредметнення у формах культури. Зрізноманітного змісту свідомості відбирається той тип чуттєвих і понятійнихобразів, які найбільше співвідносяться з майбутнім результатом її діяльності, зтим, що має бути досягнуте і здійснене людиною. Йдеться про такі психічніобрази, котрі несуть у собі ідеї, задуми, знання, реалізація яких відповідаєлюдським потребам. На думку Е.В.Ільєнкова[1],людина набуває ідеального виключно в ході прилучення до історично розвинутихформ суспільної життєдіяльності разом із соціальним планом свого існування,культурою. Ось чому "ідеальність" є аспектом культури, її виміром,властивістю.
Свідомість незводиться до психіки людини. Поняття свідомості більш вузьке порівняно зпоняттям «психіка людини». Психіка складається із таких духовнихутворень, як свідоме і несвідоме, що є багатомірними і перебувають у постійнійвзаємодії.
Свідомість — ценасамперед знання. Без знання свідомості не існує. Ось чому в сучаснійфілософській літературі більшість дослідників вказують на важливу рольпізнавальної (когнітивної), емоційної та мотиваційно-вольової форм діяльностісвідомості. Логічна структура когнітивної діяльності людини складається ізчуттєво-сенситивного абстрактно-мисленного та інтуїтивного рівнів. На цихрівнях виникають чуттєві й понятійні образи, які становлять предметно-змістовнуоснову мислення. А саме мислення є процесом оперування чуттєвим змістом ілогічними формами, що має на меті синтез чуттєвого і раціонального надбаннянової пізнавальної інформації. До пізнавальних здатностей людини належить такожувага і пам'ять. Але у когнітивній сфері свідомості провідна роль, безперечно,належить понятійному мисленню. Саме воно забезпечує всій пізнавальнійдіяльності предметний, усвідомлений характер.
Емоційна сферасвідомості — складне, мало досліджене явище. Спроба виділити її структури ітипологізувати їх не вдалась. Емоції — це відображення об'єкта у форміпсихічного переживання, душевного хвилювання, безпосереднього переживанняжиттєвого смислу явищ і ситуацій та оцінювального ставлення до того, з чимлюдина має справу. Емоційну сферу становлять почуття (радість, горе, любов,ненависть та ін.), афекти (лють, жах, відчай), пристрасті та самопочуття. Уемоціях предмети відображаються не в образах, а в їхньому ставленні до людини, суспільства,їхніх потреб, інтересів.
Мотиваційно-вольовасфера представлена мотивами, інтересами, потребами суб'єкта в єдності ізздібностями у досягненні цілей.
Поряд ізсвідомістю у «внутрішньому світі» людини існує рівень несвідомого.Сьогодні це визнала більшість вчених. Вважають, що несвідоме — це сукупністьпсихічних явищ, станів і дій, які лежать поза сферою розуму.
До несвідомогоналежать сновидіння, гіпнотичні стани, явища сомнамбулізму, стани неосудності,а також інстинкти та запорогові почуття. Інстинкти і запорогові почуття — цетакі структурні елементи несвідомого, які можуть зароджуватись на рівніпідсвідомого, залежати від нього, а з часом переходити на рівень свідомості.
До структуринесвідомого зараховуються також автоматизми й інтуїція, які можутьзароджуватись на рівні свідомості, а з часом поринати у сферу несвідомого. Підавтоматизмами розуміють складні дії людини. Первинно утворюючись під контролемсвідомості, в результаті довгого тренування та багаторазового повторювання,вони набувають несвідомого характеру. [29, ст. 178]
Завдякивключенню несвідомого до психічної діяльності, на думку вчених, навантаження насвідомість зменшується, а це в свою чергу розширює поле творчих можливостейлюдини. Сучасна наука оперує і поняттям підсвідомого. Це особливий пласт аборівень несвідомого. До нього включаються психічні явища, пов'язані з переходомоперацій діяльності з рівня свідомості на рівень автоматизму.
Одним із першихв історії науки розв'язати проблему співвідношення свідомого й несвідомого намагавсяавстрійський психолог і психіатр З.Фрейд[2](1856-1939). Він дійшов висновку про суттєво важливу, а часом і вирішальну рольнесвідомого (особливо щодо психічних захворювань). На наш погляд, концепціяФрейда лежить у руслі тієї філософської традиції, яка робить акцент нанесвідомому (А.Шопенгауер[3],Е.Гартман[4],А.Бергсон[5] та ін.).
Разом з тимбагато філософських напрямків, орієнтуючись на дані психології, фізіології,медицини та інших наук, на противагу Фрейду, дійшли висновку, що у поведінцілюдини, її практичній і пізнавальній діяльності провідну роль відіграє все жтаки свідомість.
Якщо звернутисьдо генезису людської психіки, то несвідоме виступає першим етапом її розвитку,а свідоме — другим. У зв'язку з цим можна припустити, що несвідоме і свідоме єдвома відносно самостійними сторонами психіки людини, вони взаємодіють міжсобою, активно впливаючи одне на одного. До того ж несвідоме містить у собібагаті можливості, які стимулюють раціональні аспекти людської життєдіяльностіта творчих дій суб'єкта.
Структурапсихічної діяльності індивіда не вичерпується свідомістю і несвідомим. У суб'єктивнійреальності людини має місце й така підструктура, як самосвідомість. Вонаорієнтована на аналіз, усвідомлення, цілісну оцінку людиною власних знань,думок, інтересів, ідеалів, мотивів поведінки, дій, моральних властивостей таін.; за допомогою самосвідомості людина реалізує ставлення до самої себе,здійснює власну самооцінку як мислячої істоти, здатної відчувати. У цьому разіоб'єктом пізнання суб'єкт робить самого себе і свою свідомість. Отже, людина —самооцінююча істота, яка без цієї характеристичної дії не змогла б визначитисебе і знайти місце в житті.
Зверненняфілософів до самосвідомості як особливої сфери суб'єктивного світу починаєтьсяще з Сократа, з його максими: «Пізнай самого себе». Із становленнямфілософії як специфічного знання про світ і людину склався погляд на діяльний,неспокійний характер душі, діалогічність і критичність розуму щодо самого себе.За Платоном[6],діяльність душі — це внутрішня праця, яка має характер бесіди з самим собою.Міркуючи, душа постійно розмовляє з собою, запитує себе, відповідає, стверджуєі заперечує.
Таким чином,самосвідомість — важлива умова постійного самовдосконалення людини. Вона тіснопов'язана з рефлексією. Поняття самосвідомості і рефлексії перебувають упевному співвідношенні, яке структурується за принципом доповнюваності.Самосвідомість конкретизується через рефлексію, яка розкриває зміст свідомості,її місце та роль у суб'єктивній реальності самосвідомості.
У філософськійлітературі рефлексію визначають як принцип мислення, за допомогою якого воноздійснює аналіз і усвідомлення власних форм (категорій мислення) діяльності.Цей принцип полягає також у предметному і критичному осмисленні людиноюнаукового знання, його змісту і методів здобування. Як форма пізнання,рефлексія є не тільки критичним, а й евристичним принципом. Оскільки своїмпредметом рефлексія обирає знання про саме знання, то вона перетворюється наджерело нових знань. Ось чому, на наш погляд, рефлексію можна розглядати якдіяльність самосвідомості, яка розкриває внутрішню будову і специфіку духовногосвіту людини.
Розглядаючи цейрівень (під структуру) суб'єктивності, необхідно додати, що самосвідомість ірефлексія не є результатом лише внутрішніх потреб ізольованої свідомості, вонизароджуються в процесі колективної практичної діяльності та міжлюдських взаємин.А це значить, що людина не відкривається собі в ході індивідуальної рефлексії,а виявляє себе через свої стосунки з іншими людьми, поведінку, дії та соціальнезначущі вчинки. У процесі залучення людини до системи міжлюдських відносинсамосвідомість та рефлексія постійно перевіряються, коригуються тарозвиваються. [17, ст.98]
Отже,підкреслимо, що елементи і рівні структури суб'єктивної реальності формуютьсяпід впливом соціального способу життя людини, який вимагає від неї самоконтролюсвоїх вчинків і дій, прийняття на себе повної відповідальності за них.
Все сказанесвідчить лише про перші підступи до розкриття структури внутрішньогосуб'єктивного світу людини, тому проблемі свідомості ще далеко до своговирішення. Ми багато чого ще не знаємо про механізми, функції, стан, структуруі властивості свідомості. Нез'ясованими залишаються й питання взаємозв'язкусвідомості з діяльністю та індивідом, буттям тощо. Мабуть, останнє слово маєбути за наукою. Сподіваємось, що молекулярна біологія, генетика, інформатика таінші науки у майбутньому змінять наші уявлення про свідомість.
Подібно догегелівського мислячого духу, який продовжує природу, завершуючи цикл розвиткувідображення і таким чином виступаючи його найвищим етапом, сучаснаінформаційна технологія може бути початком нового циклу розвитку природного ісоціального. [7, ст. 105]
Отже, ми дійшливисновку, що спосіб буття людини у світі завжди передбачає наявністьсвідомості, яка буквально «пронизує» людську діяльність, бо вона єнеобхідною умовою її організації й відтворення. Свідомість як суб'єктивнареальність виступає нічим іншим, як трансформованою в ідеальний пландіяльністю, узагальненим досвідом матеріально-предметного перетворення світулюдиною, моментом теоретичної і практичної взаємодії, ставленням до світу,формою діяльності людства.
1.2 Характеристика суспільної, масової таіндивідуальної свідомості та їх взаємодія
Суспільноюсвідомістю є сукупність ідей, теорій, поглядів, відчуттів, вірувань, емоційлюдей, настроїв, в яких відбивається природа, матеріальне життя суспільства івся система суспільних стосунків. Суспільна свідомість формується ірозвивається разом з виникненням суспільного буття, оскільки свідомість можливалише як продукт соціальних стосунків. Але і суспільство може бути назване суспільствомлише тоді, коли склалися його основні елементи, у тому числі і суспільнасвідомість.
Суспільство єматеріально-ідеальна реальність. Сукупність узагальнених ідей, теорій,відчуттів, традицій, тобто всього того, що складає вміст суспільної свідомості,утворює духовну реальність, виступає складовою частиною суспільного буття. Алехоча матеріалізм і затверджує певну роль суспільного буття по відношенню досуспільної свідомості, проте не можна спрощено говорити про первинність першогоі вторинність іншої. Суспільна свідомість виникла не через якийсь час післявиникнення суспільного буття, а одночасно і в єдності з ним. Без суспільноїсвідомості суспільство просто не могло б виникнути і розвиватися, тому що воноіснує як би в двох проявах: відбивному і активно-творчому. Суть свідомостіякраз в тому і полягає, що вона може відображати суспільне буття лише за умовиодночасного активно-творчого перетворення його. [11, ст. 153]
Але,підкреслюючи єдність суспільного буття і суспільної свідомості, не можна забуватиі про їх відмінність, специфічну роз'єднаність, відносну самостійність.
Особливістю суспільноїсвідомості є те, що вона в своєму впливі на буття може як би оцінювати його,розкривати його потаєний сенс, прогнозувати, через практичну діяльність людей перетворюватийого. А тому суспільна свідомість епохи може не лише відображати буття, але іактивно сприяти його перетворенню. У цьому полягає та функція суспільноїсвідомості, що історично склалася, яка робить його необхідним і реальноіснуючим елементом будь-якого суспільного пристрою. Жодні реформи, якщо вони непідкріплюються суспільним усвідомленням їх сенсу і необхідності, не дадутьочікуваних результатів, а лише повиснуть в повітрі.
Зв'язок міжсуспільним буттям і суспільною свідомістю багатогранний і різнобічний. [14,ст.55]
Так, речами,створеними людиною, є опредметнення відповідних ідей, органічно містять, такимчином, в собі елементи суспільної свідомості. Відображаючи суспільне буття,суспільна свідомість здатна активно впливати на нього через перетворюючудіяльність людей.
Відноснасамостійність суспільної свідомості виявляється в тому, що вона володієспадкоємністю. Нові ідеї виникають не на порожньому місці, а як закономірнийрезультат духовного виробництва, на основі духовної культури минулих поколінь.
Будучи відносносамостійною, суспільна свідомість може випереджати суспільне буття абовідставати від нього. Наприклад, ідеї використання фотоефекту[7] виникли за 125 років до того, як буловинайдено Дагерром[8] фотографування.Ідеї практичного використання радіохвиль[9]здійснювалися майже через 35 років після їх відкриття і так далі.
Суспільноюсвідомістю є особливий соціальний феномен, що відрізняється власними,властивими лише їй характеристиками, специфічними закономірностями функціонуванняі розвитку.
Суспільнасвідомість, відображаючи всю складність і суперечність суспільного буття, є тежсуперечливою, має складну структуру. З появою класових суспільств вона придбалокласову структуру. Відмінності в соціально-економічних умовах життя людей,природно, знаходять своє вираження в суспільній свідомості. [18, ст. 200]
У державахбагатонаціональних існує національна свідомість різних народів. Взаємини міжрізними націями відбиваються в свідомості людей. У тих суспільствах, денаціональна свідомість превалює над загальнолюдською, гору верх націоналізм ішовінізм.
По рівню,глибині і мірі віддзеркалення суспільного буття в суспільній свідомостірозрізняють свідомість буденну і теоретичну. З точки зору її матеріальних носіївслід говорити про суспільну, групову і індивідуальну свідомість, а вісторіко-генетичному плані розглядають суспільну свідомість в цілому або йогоособливості в різних суспільно-економічних формаціях.
Аналіз суті іструктури суспільної свідомості почнемо з розгляду індивідуальної свідомості ійого діалектичного взаємозв'язку з суспільним.
Індивідуальнасвідомість — це духовний світ особи, що відображає суспільне буття через призмуконкретних умов життя і діяльності даної людини. Це сукупність ідей, поглядів,відчуттів, властивих конкретній людині, в яких виявляється йогоіндивідуальність, неповторність, що відрізняє його від інших людей.
Діалектикавзаємозв'язку індивідуальної і суспільної свідомості — це діалектикавзаємозв'язку одиничного і загального. Суспільна свідомість складається наоснові свідомості окремих людей, але не є їх простою сумою. Це якісно новесуспільне явище, органічний і перероблений синтез тих ідей, поглядів,відчуттів, які властиві індивідуальній свідомості.
Індивідуальнасвідомість людини яскравіша за суспільну свідомість. Проте вона не досягає тієїглибини, яка властива суспільній свідомості, що охоплює всі сторони духовногожиття суспільства.
В той же часіндивідуальна свідомість окремих людей через їх особливі достоїнства в окремихобластях знання може підніматися до рівня суспільного. Це можливо, колиіндивідуальна свідомості набуває загальнолюдського, наукового значення, виражаєідеї, які співпадають з суспільними потребами. Д.Ватт[10] і Н.Ползунов[11] майже одночасно створили парові машини. Алев Англії ідеї Ватта зажадалися суспільством і отримали розвиток, а у відсталійРосії не було суспільної потреби в парових двигунах[12] і використання їх загальмувалося. З іншогобоку, кажучи про взаємозв'язок індивідуальної і суспільної свідомості, слідпідкреслити, що індивідуальна свідомість несе на собі відбиток суспільного,оскільки воно завжди є і буде продуктом суспільства. Будь-який індивід є носіємсуспільних поглядів, звичок, традицій, що беруть свій початок з глибинистоліть. У свою чергу, всі люди певною мірою несуть в своїй свідомості сучасніідеї, погляди і тому подібне Людина не може бути ізольованою від суспільства і суспільнихідей. Трансформуючись через буття окремих людей, їх суспільну свідомість формуєіндивідуальна свідомість. Ньютон[13] зробивсвої геніальні відкриття тому, що він, за його словами, стояв на плечах такихгігантів думки, як Галілей[14], Кеплер[15] і багато інших. Суспільство — складнаматеріальна єдність, що складається з безлічі різних соціальних груп. Такимигрупами є класи, стани, інтегральні (працівники розумової і фізичної праці,жителі міста і села), етнографічні, демографічні і професійні групи. Кожнагрупа є суб'єктом певної свідомості, і в цьому сенсі можна говорити про груповусвідомість. Групова свідомість діалектично пов'язана з суспільною свідомістю.Вона складається на основі індивідуального, але, як і суспільна свідомість, неявляє собою простої суми індивідуального, хоча і відображає буттясоціально-економічних і політичних умов життя кожної групи людей. В той же часгрупова свідомість опосередкує суспільну свідомість і виступає як елемент абопідсистема суспільної свідомості, входячи в неї частиною своїх елементів. [39]
Буденнасвідомість — це нижчий рівень суспільної свідомості, їїневід'ємна частина,підсистема суспільної свідомості. Вона відображає прості, зримі стосунки міжлюдьми, між людьми і речами, людиною і природою. Повсякденна практика людейдозволяє встановлювати на емпіричному рівні окремі причинно-наслідкові зв'язкиміж явищами, дозволяє будувати прості висновки, вводити нові поняття,відкривати прості істини. Проте на рівні буденної свідомості неможливо глибокопроникнути в суть речей, явищ, піднятися до глибоких теоретичних узагальнень. Уперший період життя людей буденна свідомість була єдиною і головною. у мірурозвитку суспільства виникає необхідність в глибших узагальненнях, а буденнасвідомість стає недостатньою для задоволення збільшених потреб. Тоді виникаєтеоретична свідомість. Виникаючи на основі буденної свідомості, вона направляєувагу людей на віддзеркалення суті явищ природи і суспільства, спонукаючи доглибшого їх аналізу. Через буденну свідомість теоретична свідомість пов'язана зсуспільним буттям. [34, ст. 32]
Теоретичнусвідомість робить життя людей більш усвідомленим, сприяє глибшому розвиткусуспільної свідомості, оскільки розкриває закономірний зв'язок і сутьматеріальних і духовних процесів.
Буденнасвідомість складається з буденного знання і суспільної психології. Теоретичнасвідомість несе в собі наукові знання про природу і суспільство. Буденне знання- це знання елементарних умов буття людей, що дозволяє людині орієнтуватися вйого безпосередньому оточенні. Це знання про використання простих знарядьпраці, простих природних явищах, нормах стосунків один з одним.
Суспільнапсихологія — це сукупність відчуттів, емоцій, несистематизованих поглядів,настроїв, звичаїв, традицій, звичок, що складалися під впливом безпосередньогосуспільного буття.
Над суспільноюпсихологією підноситься ідеологія. Ідеологія — це сукупність ідей, поглядів,теорій, що відображають суспільні стосунки в більш менш стрункій системі.Ідеологія включає політичні і правові погляди, теорії, філософію, мораль,мистецтво, релігію.
Суспільнапсихологія не здатна піднятися до глибоких науково-теоретичних узагальнень.Вона відображає суспільне буття поверхнево, хоча і тісніше пов'язана з ним,чуйно реагуючи на всілякі його зміни. Ідеологія, глибше відображаючи сутьсуспільного буття сприяє кардинальнішим його змінам на основі використання науковихданих.
Між суспільноюпсихологією і ідеологією існує органічна і діалектична єдність. Ідеологія,аналізуючи і узагальнюючи результати практичної діяльності людей, дозволяєвстановити основні тенденції в розвитку історичних процесів.
У нас склалосяобмежене і невірне уявлення про масову свідомість, трактуючи як низькопробну,примітивну частину буденної свідомості певної частини трудящих і перш за всемолоді. Але масова свідомість є складнішим феномен. За підрахунками соціологів,кожна людина є членом як мінімум 5-6 лише малих і не менше 10-15 великих і«середніх» формальних і неформальних груп. Ця маса людей, будучиреальною, природною спільністю, об'єднується якимсь дійсним соціальнимпроцесом, здійснює загальну діяльність, демонструє спільну поведінку. Більштого, сам феномен маси не виникає, якщо подібна загальна, спільна діяльністьабо подібна поведінка відсутні. Масова свідомість — це свідомість маси,свідомість різних типів і видів мас.
З масовоюсвідомістю пов'язана громадська думка, яка представляє його окремий випадок.Громадська думка висловлює відношення (приховане або явне) різних соціальнихобщностей до тих або інших подій дійсності. Вона визначає поведінку окремихосіб, соціальних груп, мас і держав. [18, ст. 178]
Громадська думкаможе відображати істину або бути помилковою. Вона може виникати стихійно, аможе формуватися як частина масової свідомості державними установами,політичними організаціями, засобами інформації. Наприклад, в 30-і роки засобамипропаганди в нашій країні було сформовано масову свідомість нетерпимості доінакодумців. І громадська думка вимагала смерті всім, хто по своїх переконанняхне вписувався в рамки масової свідомості. [33, ст. 58]
Правильнеуявлення про суспільну свідомість не можна скласти, не аналізуючи специфічнихформ, за допомогою яких реально здійснюється віддзеркалення суспільного буття ізворотна дія суспільної свідомості на життя суспільства.
Під формамисуспільної свідомості розуміють різні форми віддзеркалення в свідомості людейоб'єктивного світу і суспільного буття, на основі якого вони виникають впроцесі практичної діяльності. Суспільна свідомість існує і виявляється уформах політичної свідомості, правової свідомості, етичної свідомості,релігійної і атеїстичної свідомості, естетичної свідомості, природно-науковоїсвідомості.
Існування різнихформ суспільної свідомості визначається багатством і різноманіттямнайоб'єктивнішого світу — природи і суспільства. Різні форми свідомостівідображають стосунки між класами, націями, соціальними спільнотами і групами,державами і служать основою політичних програм. У науці пізнаються конкретнізакони природи. Мистецтво відображає світ в художніх образах і так далі. Маючисвоєрідний предмет віддзеркалення, кожна форма свідомості має свою особливуформу віддзеркалення: наукове поняття, моральну норму, релігійну догму,художній образ.
Але багатство іскладність об'єктивного світу створюють лише можливість появи різних формсуспільної свідомості. Реалізується ж ця можливість на основі конкретноїсуспільної потреби. Так, наука виникає тоді, коли просте емпіричне накопиченнязнання стає недостатнім для розвитку суспільного виробництва. Політичні іправові погляди і ідеї виникли разом з класовим розшаруванням суспільства.
Розділ2. Засоби масової комунікації: зміст, сутність, структура, функції
2.1Поняття, структура і сутність засобів масової комунікації
Суспільне життя,яке функціонує в політичній, економічній та духовній сферах, потребуєопосередкованих форм спілкування та спеціальних засобів комунікації між різниминосіями влади, державою та громадянами, суб'єктами політичної, економічної тадуховної діяльності.
Вдемократичному, правовому суспільстві влада поділяється на законодавчу,виконавчу й судову. Це, безумовно, правильно. Однак глобальна інформатизаціясуспільства, широке впровадження нових інформаційних технологій (телебачення,комп'ютерних мереж, аудіо- та відеосистем) зробили актуальними розмови проінформаційну владу.
Підінформаційною владою розумітимемо здатність власників інформації шляхомотримання, селекції, тлумачення, компонування та поширення інформації впливатина формування суспільної свідомості, спонукати суб'єктів політики, економіки такультури до дій у заданому напрямі.
Інформаційнавлада може реалізовуватися через спеціалізовані засоби передавання інформації,які забезпечують єдність волі, цілісність, і цілеспрямованість дій великоїкількості людей. [8, ст. 18]
Ці засобиназивають ЗМК, або засобами масової комунікації (ЗМК).
ЗМК єспеціалізованими установами для відкритого, публічного передавання будь-якоїінформації будь-якими засобами за допомогою спеціального технічногоінструментарію. До ЗМК належать друкована, аудіовізуальна, електронна преса,масові довідники, кіно-, відео-, аудіоносії інформації, супутникові, кабельні,комп'ютерні мережі — усе, що може нагромаджувати й передавати важливу длясуспільного життя інформацію.
Історіястановлення та функціонування ЗМК виокремила такі основні концепції діяльності:
1. Авторитарнаконцепція. Сформувалася у XVI—XVII ст. і визначала основне покликання преси —підтримку й сприяння політиці уряду та служіння державі.
2.«Правдива концепція». Зародилась наприкінці XVII ст. (Д. Мільтон[16], Дж Локк[17],Д. Мілль[18]) іґрунтувалася на свободі волі та декларувала такі цілі преси: інформування,продаж, сприяння дозвіллю та контроль за діями уряду.
3. Тоталітарнаконцепція. Виникла наприкінці XIX ст. (В. Ленін[19]), зміцнилася у першій половині XX ст. (Й.Сталін[20], АГітлер[21], Й.Геббельс[22], МаоЦзедун[23]) іпередбачала необхідність ведення ідеологічної боротьби з класовим ворогом.
4. Концепція соціальноївідповідальності преси. Утвердилася в середині XX ст., виходила з таких цілейЗМК: інформування, продаж, сприяння дозвіллю та переведення конфліктів у пландискусії. [15 ст. 53]
Оскільки йдетьсяпро владний потенціал ЗМК, неможливо обійтися без такого ключового поняття, яксвобода преси.
З появою першихгазет виникла проблема вільної преси, яка стає предметом полеміки, а згодом ізагострюється у XVIH ст. у роки Французької буржуазної революції.
У ці часи буласформульована демократична буржуазна концепція свободи преси, яка ґрунтуваласяна трьох основних тезах:
• відокремленняновин від коментарів;
• відкритістьурядової інформації;
• відсутністьцензури. [20, ст.133]
Свободу преси всучасних умовах, напевно, варто розглядати як свободу діяльності ЗМК, позаякпоняття преси у XX ст. радикально змінилося.
Отже, свободаЗМК є життєво необхідною умовою не лише для волевиявлення людьми своїх думок іпрагнень. Без її реалізації годі й говорити про побудову громадянськогосуспільства, гарантування конституційності демократичного ладу.
Існують двіосновні доктрини свободи ЗМК: західноєвропейська (на базі французькоїДекларації прав людини і громадянина) і північноамериканська (на базіамериканського «Білля про права»). Ці доктрини дуже осучаснилися,пройшовши шлях від ліберального максималізму до соціальної відповідальності.Проте цей процес ще й досі не завершився. Свідченням цього є проблеми«папарацци» та «орал-гейт», що активно дискутувалисягромадськістю після загибелі британської принцеси Діани[24] та скандального процесу Б. Клінтон[25] — М. Левінські[26].
Більш того, заумов глобалізації, коли провідні інформаційні агенції та телерадіокомпаніїмонополізовані в руках небагатьох ТНК, насамперед американських, поняттясвободи ЗМК набуває формального характеру. Свідчення того — висвітлення агресіїНАТО на чолі зі США в Югославії, Афганістані, Іраці тощо. [3, ст. 359]
Щоправда, існуєще доктрина «свободи преси» — авторитарна, коли ЗМК можуть говоритипро те, що дозволяє влада (комунізм, націонал-соціалізм,радикал-конфесіоналізм). Проте це вже, певна річ, мало поєднується зі словом«свобода» взагалі
ЗМК єневід'ємною складовою механізму функціонування демократії, її ціннісних інормативних засад. Саме ЗМК можуть допомогти індивіду вийти за межі йогобезпосереднього життєвого досвіду і приєднатися до політичної, економічної тадуховної діяльності.
Для того щобгарантувати можливість вільного отримання інформації, потрібно обмежити впливвлади на ЗМК, забезпечити контроль над їх діяльністю з боку суспільства.
Це можна зробитилише на основі розуміння функцій ЗМК:
• інформуваннягромадян про найважливіші для них і влади події освіти (доповнює діяльністьспеціальних навчальних закладів — шкіл, коледжів, технікумів, університетів,академій);
• критики йконтролю, реалізація якої спирається на громадську думку та закон;
• артикуляції таінтеграції, що сприяє об'єднанню та згуртуванню суспільних інтересів, є умовоюдля формування впливової опозиції;
• мобілізації,котра спонукає людей до певних політичних дій (або свідомої бездіяльності);
• інновації, щовиявляється в ініціюванні політичних змін шляхом постановки важливих проблемперед владою й громадськістю;
• формуваннягромадської думки з ключових питань суспільного життя;
• оперативну,яка полягає в обслуговуванні ЗМК політики певних партій, громадських рухів,соціальних груп.
Як спостережено,основними етапами інформаційного процесу є: отримання, добір, тлумачення,коментування і поширення інформації.
Одним знайважливіших засобів політичного впливу ЗМК є добір інформації.
Звичайно, тутспрацьовують як політичні симпатії власників і керівників ЗМК, так і ринковікритерії інформаційної політики ЗМК. [22, ст. 189]
Сформулюємопринципи вибору публікацій і передач:
1. Важливість(справжня чи уявна) для громадян — загроза миру, тероризм, екологічна безпека,катастрофи.
2.Неординарність. Екстремальні події — війна, голод, злочини — домінують надявищами буденного життя. Звідси й схильність ЗМК до негативізму та сенсацій.
3. Новизнафактів. Повідомлення про найновіші факти — досягнення в економіці, рівеньбезробіття, космічні проекти, нові політичні партії та ініціативи — завждипривертають увагу.
4. Політичнийуспіх. Йдеться про успіхи країн, партій, лідерів, результати виборів, рейтингипопулярності, культ зірок — у політиці, спорті, культурі.
5. Високийсуспільний статус. Що вищий статус джерела інформації, то більше в нього шансівпрозвучати в ефірі чи бути надрукованим на шпальтах газети. Відповідно люди зеліти (особливо правлячої) мають більше шансів щодо доступу до ЗМК
Масовакомунікація пов'язана з видами діяльності на основі використання знаків ісимволів. [21, ст. 162]
Ідеологами,державна та політична символіка, правила етикету, мова жестів, дорожні знакитощо містять необхідну для соціалізації індивіда інформацію.
У сучасномусвіті роль засобів масової комунікації постійно зростає. Нині вже нікого нездивуєш, назвавши ЗМК четвертою владою (поряд із законодавчою, виконавчою тасудовою).
Отже, ЗМК можутьбути не тільки важливим засобом інформування населення. Досвід показує, що ЗМКактивно використовуються владою для політичного маніпулювання.
А задля цього нетільки підтасовуються факти, замовчується правдива інформація, поширюється брехня,а й застосовуються прийоми напівправди, фрагментації в потрібному контекстіінформації, навішуються ярлики.
І справді,скажімо, якщо людина веде збройну боротьбу за створення самостійноїнаціональної держави, її, залежно від політичних симпатій, можна назвати ітерористом та сепаратистом, і партизаном та борцем за свободу. Якщо це«наш», то «розвідник», якщо «ненапі», то«шпигун» тощо.
Трапляються іпарадокси. Скажімо, комуністична пропаганда в СРСР називала Центральну РадуУкраїнської Народної Республіки «буржуазною», хоча більшість у ніймали соціал-демократи. Проблема полягала в тому, що вони були українськимисоціал-демократами. А в російській соціал-демократії, як відомо, демократіязакінчувалася на українському питанні.
В основі такихпідходів лежить використання методів соціальної міфології, яка активновпроваджується в суспільну свідомість, насамперед через ЗМК.
Наприклад,базовими міфами комуністичної системи були такі:
• приватнавласність як головне джерело соціального зла;
• неминучість крахукапіталізму та перемоги комунізму;
• керівна рольпролетаріату та його комуністичної партії;
• єдинеправильне соціальне вчення — марксизм-ленінізм. Де ці міфи нині? Чи домінуютьвони? Крах так званого соціалістичного табору показав, «хто є хто».[10,ст. 81]
Так само і взахідному світі далеко не все гаразд. І там більш до вподоби не раціональнеосмислення політики, а використання соціальних міфів.
Ось, наприклад,базові міфи США:
• проіндивідуальну свободу і особистий вибір громадян;
• пронейтралітет найважливіших політичних інститутів — президента, конгресу, суду,ЗМК;
про незмінноегоїстичну природу людини, її агресію та споживацтво;
• провідсутність соціальних чи етнічних конфліктів;
• про плюралізмЗМК та ін..
Переконаний, мище станемо свідками руйнування цієї міфологічної системи (але це є темою дляокремої розмови).
Отже зазначимо,що ЗМК за формами організації можуть бути приватними, державними тасуспільно-правовими:
• приватними,коли ЗМК перебувають у приватній (корпоративній) власності й фінансуються зарахунок доходів від реклами і пожертв (США);
• державними,коли ЗМК належать державі, прямо фінансуються та контролюються нею (колишнійСРСР, Китай, нинішня Франція);
•суспільно-правовими, коли ЗМК фінансуються переважно за рахунок спеціальногоподатку, мають юридичні права та органи самоврядування, але загаломконтролюються суспільними радами (телебачення і радіо в Німеччині) тощо.
Зрозуміло, щоідеальних форм організації ЗМК не існує. Очевидно, раціональним є оптимальнеспіввідношення різних форм залежно від особливостей певної країни, звичайно, упоєднанні з ефективним контролем за діяльністю ЗМК, здійснюваним на правовихзасадах.
У більшостікраїн світу є спеціальні органи загального контролю за ЗМК, які стежать завиконанням етичних і правових норм, прийнятих у даному суспільстві.
Наприклад, уФранції такою організацією є Вища рада з аудіовізуальної комунікації, яка нелише контролює державні й приватні телерадіокомпанії, а й видає їм державніліцензії на право виходу в ефір. [7, ст.75]
У Великобританіїзагальні напрями діяльності телебачення й радіо визначають уряд і парламент, аза дотриманням етичних норм стежить спеціальна комісія із самоконтролю.
У США питаннямирегулювання діяльності ЗМК опікується Федеральна комісія з комунікації. [36,ст. 519]
В Україніпитанням видачі ліцензії та контролю за дотриманням умов телерадіомовленнязаймається Національна рада з телебачення та радіомовлення, [1] яка напаритетних засадах формується Верховною Радою та Президентом України ізатверджується на сесії парламенту. [2]
Отже, структураЗМК в кожній країні може бути різною. Головне полягає в тому, щоб усі вони малирівні права, а інформаційний простір не був надмірно монополізований. Лише тодіми зможемо говорити про інформаційну владу як справді рівноправну четвертувладу поряд із законодавчою, виконавчою та судовою.
свідомістьмасова комунікація суспільна
2.2Вплив засоби масової комунікації на свободу вибору й самовизначення людини
Жоднафілософська проблема не має, мабуть, такого соціального й політичного звучанняв історії суспільства, як проблема свободи. Особливо гостро ця проблемавідчувається в сучасну епоху, коли технології прихованого управління масовоюсвідомістю стають з кожним днем досконалішими. У зв’язку з цим виникаютьпитання: наскільки вільною є особа, що знаходиться під постійним тиском ЗМК? Якприхований вплив ЗМК діє на свободу вибору й самовизначення людини? Чиобмежують свободу маніпулятивні технології?
Питання про те,чи дійсно ЗМК мають такі необмежені можливості впливу на свідомість людей,залишається відкритим і зараз. У сучасній науці існують два підходи до проблемиманіпуляційних можливостей ЗМК: медіаорієнтований і медіацентристський [11, ст.68]. Згідно з першим підходом, людина розглядається як активний і критичноналаштований споживач інформації; ЗМК не можуть підпорядковувати собісвідомість людини, навпаки, людина пристосовує ЗМК до своїх потреб. Людинавибирає з інформаційного потоку ті повідомлення, які відповідають її потребам,тим самим формуючи ринок інформації. При аналізі ЗМК як інструменту впливу намасову свідомість слід пам'ятати, що, в першу чергу, вони є засобомкомунікації. Людина не просто механічно переробляє отриману інформацію, вонавідсіває непотрібну, індивідуально сортує інформацію за ступенем важливості,сама встановлює черговість сприйняття. Масова аудиторія – це, перш за все,індивіди й особистості, а не пасивна маса для споживання духовної продукції.Будь-яка людина самостійно інтерпретує інформацію, що надходить, фільтруючи йоцінюючи її залежно від власної картини світу, свого соціального статусу,культурного розвитку, віросповідання, віку, статі тощо. Спроби ЗМК нав'язатикардинальні стереотипи часто стикаються з активним психологічним опором, що єрезультатом селективного відношення людини не тільки до самої інформації, але йдо її джерела [5, ст. 16]. Більшість людей не піддаються маніпуляції зі сторониЗМК, оскільки отримані реципієнтом повідомлення сприймаються не автоматично,вони передбачають певні особово-творчі реакції. Під останніми мається на увазісукупність поглядів й інтересів індивіда або деякі внутрішні чинники, які інодіістотно змінюють результати прихованого впливу [37, ст. 54]. Медіаорієнтованийпідхід широко поширений як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі.
Згідно з медіацентристськимпідходом аудиторія ЗМК – пасивна маса, схильна до навіювання й сторонньогоуправління. ЗМК створюють для цієї знеособленої маси нову реальність, ілюзорнийсвіт. Представники медіацентристського підходу вважають, що ЗМК нівелюютьіндивідуальність людини, позбавляють її самостійності й свободи вибору. Яквідзначає Т. Томпсон, один з представників цього напряму, ЗМК є сурогатні,лицемірні, принижуючі людську гідність явища, схильні до спрощення, ЗМК –масове виробництво, що ігнорує індивідуальні смаки. Вони поневолюють розум іруйнують природну культуру [38, ст. 45-58].
На нашу думку,було б недоцільним повністю заперечувати позитивне значення ЗМК, оскільки вониє ефективним інструментом підтримки суспільної рівноваги й соціальноївзаємодії. Але, в той же час, слід визнати, що маніпулятивні можливості засобівмасової комунікації величезні. Сучасний світ з кожним днем стає все більшінформаційно-насиченим, а тому часто незрозумілим для людей. Людина не здатнасамостійно отримати й перевірити всю необхідну йому інформацію, отже, вимушенабагато що сприймати як правду. Таким чином, наповнюючи потрібним змістомповідомлення, що передаються ЗМК, можливо подавати суспільству не лише знанняпро навколишню дійсність, але й цілеспрямовано формувати емоційні таповедінкові стереотипи, установки, шаблони. Можна стверджувати, що сучасналюдина формується й живе в особливій, спотвореній реальності, де ЗМК створюютьсприятливий ґрунт для прихованого впливу на свідомість людини [13, ст. 107-108].
Між розглянутимивище полярними точками зору існує досить багато компромісних підходів, які, вцілому, не заперечують серйозного впливу ЗМК на свідомість і поведінкунаселення, але вказують і на важливі обмеження могутності ЗМК. У процесідослідження феномена прихованого впливу засобів масової комунікації насвідомість людей необхідно враховувати, що результат подібного впливу залежитьвід багатьох чинників – соціальних, культурних, політичних, економічних умов, атакож від індивідуально-психологічних особливостей людини, на яку направленийманіпулятивний вплив [25, ст. 145-146].
Дляпоступального руху суспільних систем необхідно, з одного боку, засвоєннядосвіду попередніх поколінь, а з іншого – ознайомлення з ідеями, які стосуютьсямайбутнього. Реалізувати це завдання можна шляхом цілеспрямованогорозповсюдження й утвердження в масовій свідомості соціально значущих відомостейі знань. Це одночасно й обмежує свободу особистісного самовизначення, йвідкриває нові горизонти в пізнанні навколишньої дійсності. Людство XXI століттяживе в мегаінформаційному просторі й щохвилини одержує відомості пронавколишній світ з преси, теле- і радіопередач. Саме ЗМК, будучи основнимпостачальником інформації, впливають на формування внутрішньої картини світулюдей, своєрідної когнітивно-поведінкової матриці, на основі якої відбуваєтьсяорієнтація в світі. І в цьому значенні людина інформаційного суспільства не євільною, оскільки не має змоги самостійно одержувати повні й, головне,достовірні знання про події, що відбуваються. Як справедливо зауважує відомийзахідний політолог І. Бехер[27],"… ніхто не каже, що думати заборонено або власні думки небажані. Алебажані думки створюються в таких масштабах, що власне мислення тоне в їх масі,а ці бажані думки так тонко вводяться в свідомість, що люди сприймають це чужемислення за результат роботи власної думки" [6, ст. 703-711]. Ця думкаособливо актуальна сьогодні, в XXI столітті, коли за масштабами впливу ЗМК досягликонтинентального й навіть світового розмаху за рахунок об'єднання в єдинумережу, що охоплює величезну масу людей, які в більшості своїй через брак часуне здатні критично оцінювати й аналізувати отриману інформацію.
Нерідко в ЗМКвикористовуються маніпулятивні прийоми впливу на свідомість людей, створюючиілюзію свободи вибору, але насправді обмежуючи свободу самовизначення особи. Зцією метою можуть бути застосовані технології прихованого тиску на емоційнускладову масової свідомості. Наприклад, фахівцям в області пропаганди відомо,що масовий прояв пригніченості на фоні переживання почуття вини, знижуєвольовий потенціал суспільства, створюючи передумови для успішногоманіпулювання [26, ст. 56-91]. Залежно від емоцій і почуттів, що переживаютьсямасами, можна підготувати сприятливі умови для непомітного залучення людей упевну діяльність, будь то купівля рекламованого товару або голосування навиборах за конкретного кандидата або партію. При цьому більшість людей будевпевнена, що вчинили вчинок добровільно й усвідомлено, без зовнішнього впливу.
Ще однією формоюприхованого обмеження свободи вибору є використання в ЗМК методів сугестивноговпливу на підсвідомість [27, ст. 100]. Наразі мало хто сумнівається в томуфакті, що несвідомі психічні процеси грають колосальну роль у життєдіяльностілюдини. Неусвідомлювані мотиви й установки здатні впливати на поведінкуіндивіда, сприяти домінуванню певних думок, відчуттів, бажань. Сьогодні інтересдо проблеми управління поведінкою людини через його підсвідомість зростає взв'язку з новими науковими відкриттями про функціонування людського мозку. Нашаоперативна пам'ять, яка формує «здоровий глузд», – це всього лишемаленька частина «сумарної пам'яті», якою володіє людина. Головний їїрезерв, сховище – підсвідомість. Згідно з даними сучасної психологічної науки,в підсвідомості міститься від 70 до 99 відсотків об'єму нашої пам’яті [30 ст. 89].Зрозуміло, що у разі безпосереднього інформаційного впливу на підсвідомістьлюдини неможливо говорити про свідомий вибір, свободу прийняття рішення.Наведемо такий приклад. При замірах електроенцефалографії[28] (ЕЕГ) з'ясувалося, що людський мозок можефункціонувати в різних станах: «альфа-стадії» – пов'язаної зі станомденної сонливості, трансу (в цьому стані рівень критичного мислення різкознижується, що створює сприятливі умови для навіювання);«бета-стадії», тобто стадії нормального (безсонного) станусвідомості, що адекватно реагує на стимули зовнішнього світу; «REM-стадії»,тобто сну, що супроводжується швидким рухом очей; «тета-стадії» і«дельта-стадії» – стану, який приходить тільки під час глибокого снуй у стані анестезії. Отже, коли людина, знаходиться у своїй квартирі, взвичному, затишному і безпечному оточенні, переглядає телепередачу (або слухаєрадіо), вона схильна впадати в «альфа-стан», навіть не усвідомлюючицього. У цій ситуації свідомість буквально загіпнотизована передачею, якупросто не під силу вимкнути. Рівень критичного мислення індивіда різкознижується, тобто людина не аналізує отриману інформацію так, як вона цезвичайно робить у безпосередньому міжособистісному спілкуванні. Крім того,сучасна наука пропонує широкий спектр засобів керування поведінкою, думками,відчуттями людини або групи людей за допомогою підпорогових (неусвідомлюваних)упливів. Підпорогові аудіо- й відеосигнали (наприклад, ефект 25-го кадру Фішера[29], технологія мікшування звукового ряду знакладанням сугестивної інформації і под.), глибоко упроваджуючись упідсвідомість, непомітно орієнтують мислення й поведінку людини в заданомувекторі.
У мозок сучасноїлюдини імплантують все більше важелів психічного впливу, починаючи віднеусвідомлюваної акустичної й зорової інформації й закінчуючи застосуваннямелектромагнітних випромінювань для модифікації поведінки людини [3, ст. 34-52].У зв'язку з цим, часто важко відрізнити свої власні думки від тих, що булинепомітно упроваджені, нав'язані. Людина в таких ситуаціях дійсно може втратитиорієнтацію, здібність до адекватного мислення і вільного вибору.
Особливою рисоюманіпулятивного впливу на свідомість людини є її прихований характер. Об'єктунеявного впливу дуже складно протистояти «атакуванню» подібного роду,оскільки його поведінка, думки й наміри програмуються ззовні, що істотнообмежує його свободу вибору. Пояснимо суть цієї тези, що будується на прикладіпростого арифметичного фокусу. Людині пропонується вибрати будь-яке двозначнечисло починаючи з двадцяти (не називаючи його вголос), скласти кожну з двохцифр, що утворюють це число, і відняти цю суму з вибраного числа (нехайчитаючий ці рядки виконає те ж саме). Якщо отримане в результаті число –двозначне, то обидві цифри, що утворили число, знову складаються. Потім, об’єктманіпуляції повинен знайти європейську країну, назва котрої починається напершу літеру цифри, яку він отримав і пригадати велику тварину на третю літеруз назви цієї країни. Зрозуміло, всі ці операції він виконує мовчки. І тутманіпулятор здивовує піддослідного фразою: «Носороги в Данії неводяться!» Ефект досягається тим, що об’єкт маніпуляції упевнений вможливості вільного вибору. Він не розуміє, що можливість ця – фіктивна, що якеб число він не вибрав, після декількох операцій воно неминуче перетвориться начисло 9. Далі – знову ілюзія вибору: в Європі на Д існує тільки одна країна –Данія, а велика тварина на Н для абсолютної більшості – саме носоріг (дужерідко зустрічаються ті, хто називають нарвала). Людина, якою маніпулювали,впевнена в тому, що діяла незалежно, вільно й свідомо, тоді як маніпуляторсвідомо програмував хід її думок. Тут добре видно головний принцип маніпуляціїяк прихованого управління: створити видимість вільного вибору і свідомогоформування переконання, фактично такої можливості не залишаючи.
Таким чином,маніпулювання може мати місце лише в тому випадку, якщо об'єкт впливу з самогопочатку має видимість свободи вибору, можливість здійснення альтернативної дії.У протилежному випадку нам довелося б говорити про силовий, директивний уплив(наказ, примушування). Як зауважив Р. Шиллер, «для досягнення успіхуманіпуляція повинна залишатися непомітною. Успіх маніпуляції гарантований, колитой, ким маніпулюють, вірить, що все відбувається природно й неминуче… дляманіпуляції потрібна фальшива дійсність, в якій її присутність не будевідчуватися» [35, ст. 47]. Його підтримує Дж. Гелбрейт[30], американський філософ і економіст,зауваживши, що «для ефективного управління людьми їх слід переконати в тому,що вони незалежні» [12, ст. 266]. Саме ця суперечлива особливість –видимість свободи рішення, волі, думки, поведінки індивіда при їх прихованій іжорсткій зумовленості чужими йому метою, інтересами – складає специфічну сутьманіпуляції як соціально-філософського феномена. Прихований уплив можнаототожнити з духовним пануванням над особистістю, яке не відчувається абосприймається як прояв власної волі, інтересів, бажань, як акт самостійності йсвободи. Таким чином, щоб ефективно використовувати, примушувати, володарюватинад масами, еліти створюють їм ілюзію, видимість свободи і самостійності,активно використовуючи ЗМК.
XX століттястало століттям мас. Відкриття 3. Фрейда, В. Бехтерева[31] й багатьох інших дослідників в областівивчення соціальних і політичних механізмів упливу на маси додали новий імпульсу розвитку сучасного суспільства. У всі часи владні еліти прагнули максимальноефективно контролювати масову свідомість. Управління масовими настроямивиступала і виступає, перш за все, як засіб досягнення, здійснення й утриманнявлади, спосіб реалізації економічних, політичних, соціальних, культурнихінтересів і задач. У зв’язку з цим існують дві стратегії управління народами –тоталітаризм, що базується на об'єднанні мас в організовану, контрольовану ікеровану структуру шляхом залякування і ідеологічної обробки, і другий механізм– роз’єднання людей, пропаганда індивідуалістичних цінностей, «атомізаціясуспільства». У тоталітарному режимі терор і страх фізичного (морального)знищення використовуються як інструмент управління масами. У демократичному жсуспільстві приховане управління масовою свідомістю й поведінкою замінюємеханізми фізичного примусу, характерні для тоталітарних режимів, а томуманіпулятивні стратегії стають ще дієвішими. У суспільствах демократичного типувиникає парадоксальна ситуація: зовні, формально населення володіє громадянськоюй політичною свободою, але фактично маніпулювання суспільною свідомістю з бокуполітичної та економічної еліти перетворює вибір більшості громадян з вільногосвідомого рішення у формальний акт, наперед запрограмований фахівцями зформування масової свідомості.
Проблемасвободи, самовизначення особи в умовах інформаційного й психологічного впливуЗМК складна й неоднозначна. Медаль має і зворотню сторону: жертви маніпуляційтеж несуть свою частку відповідальності за прийняття рішень, оскільки частолюди дозволяють собою маніпулювати, перекладаючи відповідальність за своївчинки на інших. Невміння, а деколи і небажання критично, осмислено підходитидо отриманої інформації, уважно її аналізувати, прагнення економити своїінтелектуальні ресурси призводять до того, що люди добровільно стаютьзаручниками маніпулятивних технологій. Виходить, що засоби масової комунікаціїнерідко стають засобами масового самовиправдання. Дійсно, маніпулятор створюєдля своєї «жертви» ілюзію свободи прийняття рішення, насправді істотнообмежуючи свободу вибору. Але, з іншого боку, прихований уплив направлений настворення спокуси зробити певним чином, а вже об'єкт маніпуляції приймає те абоінше рішення самостійно й добровільно, на основі існуючої ієрархії цінностей ірезультату боротьби конкуруючих мотивів (у протилежному випадку ми говорили бпро примус, заснований на фізичному і моральному насильстві, погрозах, страху).Навіть під час проведення політичних виборів, які вважаються яскравим прикладомдуховного поневолення людей, ніхто не в змозі позбавити людину можливостіприйняття зваженого, продуманого рішення на основі здорового глузду, критичногоаналізу ситуації, що склалася. Безумовно, дії маніпулятора орієнтовані наобмеження свободи вибору жертви, але в людини завжди залишається вибір: або здвох бід вибирати меншу (тобто вибирати з варіантів, нав'язаних маніпулятором),або прикладати зусилля, проявляти активність для зміни ситуації, що склалася.Навіть коли фактично немає альтернативи, можна уповільнити настання небажаних подійабо прискорити наближення бажаних. Іншими словами, не дивлячись на те, щосучасні ЗМК володіють величезними можливостями впливу на індивідуальну й масовусвідомість, кожна людина несе відповідальність за свій вибір: чи злитися їй збезликим натовпом або прикласти максимум зусиль і відстояти свої погляди,позиції та переконання, не втратити своєї індивідуальності, не перетворитися нажертву, об'єкт, річ.
Розділ3. Значення засобів масової комунікації в процесі формування свідомості яксоціального явища
3.1Дослідження природи громадської думки як стану масової свідомості – джерела іспецифіка її формування
Сьогодні наявноютенденцією є швидке зростання ролі інформації в житті суспільства. Це зумовленобурхливим розвитком високих технологій усіх галузей виробництва та накопиченнямдосвіду ринкових відносин. Володіння інформацією стало визначальною передумовоюуспіху за умов жорсткої ринкової конкуренції; технологічні вдосконалення,винаходи, ноу-хау перетворились у цінний товар.
Особливого значення інформаційнийчинник набув у XX ст. у зв'язку з розвитком та поширенням демократії як формиправління, за якої джерелом влади є не одна особа чи група осіб, а весь народ.Перетворення народу в суб'єкт політики потребує максимально повного таоб'єктивного інформування всіх громадян про політичне життя. Так виниклапотреба в засобах масової інформації (ЗМІ), і далеко не останньою причиною їхрозвитку стало політичне життя суспільства.
Мас-медіа є невід’ємноюскладовою частиною механізму функціонування демократії, а також її ґрунтовнихціннісних засад, демократичного ідеалу. Нормативна модель сучасної демократіїґрунтується на фундаменті уявлення про людину як раціонально мислячої тавідповідально діючої особистості, що свідомо і компетентно бере участь у прийняттірішень. В демократичній державі, що ґрунтується на прийнятті рішень більшістюголосів, володіти такими якостями має не одна людина чи привілейована меншість– еліта, а маси, стала більшість населення. [26, 426]
Досягти компетентнихполітичних суджень більшості громадян неможливо без ЗМІ. Без радіо,телебачення, газет і журналів навіть добре освічена людина не зможе правильноорієнтуватися в складній мозаїці суперечливих суспільних процесів, приймативідповідальніі рішення. Засоби масової інформації дозволяють їй вийти за межівузького горизонту безпосереднього індивідуального досвіду, роблять видимимвесь світ політики. Вільна діяльність ЗМІ є реальною запорукою свободи слова.,без якої всі інші права громадян неможливо реалізувати.
Хоча демократія й неможливабез ЗМІ, їх свобода не повинна означати незалежності, відірваності відсуспільства і громадян, інтереси і думки яких вони мають висловлювати. Впротивному випадку вони перетворюються в знаряддя політичного впливу їхволодарів і керівників, а всі інші громадяни позбавляються реальних можливостейпублічного самовираження, свободи слова і думки.
Тобто, політика вцивілізованому світі реалізується через демократію, яка фактично не може бутиповноцінною без засобів масової інформації, завдяки яким в суспільствіформується громадська думка, яка об’єктивно може існувати лише придемократичному ладі та є оплотом громадянських прав та свобод кожної людини.Між політикою ЗМІ та громадською думкою наявний тісний взаємозв’язок.
З теоретичноїточки зору взагалі під думкою розуміють оціночне судження, що виражає ставленнясуб'єктів до конкретних об'єктів дійсності. Що ж до громадської думки, то цесуспільне поняття має дуже багато визначень.
Громадська думка— стан масової свідомості, що містить у собі приховане чи явне ставлення різнихсоціальних спільнот (соціальних груп) до проблем, подій та фактів дійсності.[25, 9]
Громадська думка– це складова частина суспільної свідомості, що відображається у міркуваннях івчинках людей з приводу соціально значимих фактів суспільного життя. [14, 17]
Громадська думка– це специфічний стан свідомості, який включає в себе потайне чи явне ставленнярізних соціальних спільностей до подій, фактів або процесів соціальноїдійсності, в тому числі політичної діяльності… Громадська думка фіксуєнасамперед сприйняття дійсності через призму масової свідомості. В нійвіддзеркалюються як спільні, так і специфічні інтереси класів, національних,професійних, духовних та інших спільностей, у цілому суб'єктів політичногопроцесу. [24, 59]
Отже, громадськадумка в усіх визначеннях ідентифікується як масова суспільна свідомість, якскладне надіндивідуальне утворення, що існує в суспільстві. Дослідимо цеутворення докладніше.
Регулюючивідносини людей, їхні звичаї, погляди і почуття, громадська думка виникає вжепри первіснообщинному суспільстві як вираження колективної думки общини, роду,племені.
При своємуфункціонуванні суспільна думка здійснює конкретний вплив на суспільнудіяльність. Можливі три варіанти впливу.
Перший — колисуспільна думка збігається з об'єктивними потребами розвитку суспільства вцілому. За цих умов вона прискорює соціальний розвиток і здійснює позитивнийвплив.
Другий — колигромадська думка не збігається із законами суспільного розвитку і не сприяєнормальному функціонуванню соціального організму. У такому випадку вонаконсервативна, реакційна, і цілком природно, негативно впливає на процеси, щомають місце у суспільстві.
З третім варіантомми зустрічаємося за умов, коли громадська думка не порушує питань, що маютьзначення для суспільного розвитку, байдужа до них і тому є нейтральною. Отже,може бути як позитивною, так і негативною й у будь-якому варіанті виконуєоціночну, регулятивну й аналітико-конструктивну функції, забезпечуючи певнуспрямованість діяльності людей. [8, 29-30]
Носіями,суб'єктами громадської думки є суспільство в цілому та різні соціальніспільноти, групи, колективи.
Будь-яка соціальнаспільнота складається з окремих індивідів, тому і громадська думка не можесформуватися інакше, як на підставі індивідуальних думок.
На практиці існуєкілька підходів до виявлення громадської думки. Як правило, розрізняютьактивний і пасивний.
Активний підхідзводиться до виявлення громадської думки суб'єктами за власною ініціативою.Суб'єкт самостійно визначає мету і завдання виявлення суспільної думки,використовуючи при цьому такі форми, як анкетування, опитування громадськоїдумки тощо. Одне з провідних місць при використанні активного методу належитьінститутам прямого народовладдя і насамперед загальнонародним та народнимобговоренням, загальним зборам (сходам) за місцем проживання, зборам трудовихколективів.
Суть пасивногопідходу полягає у тому, що суб'єкт отримує уявлення про суспільні реакції йоцінки в міру надходження до нього відповідної інформації. Використання пасивногопідходу суб'єктом дозволяє ознайомитись з листами, заявами і скаргами громадян,іншими матеріалами. [24, 41-43]
Ініціатива узастосуванні пасивного підходу щодо виявлення громадської думки належить різнимсоціальним спільнотам і окремим громадянам, які безпосередньо беруть участь вуправлінні справами держави і суспільства, голосують на виборах, заслуховуютьзвіти посадових осіб, звертаються до державних органів з пропозиціями, заявами,скаргами, дискутують на сторінках преси тощо.
Громадяни, у такийспосіб виражаючи певну громадську думку, впливають на органи держави, місцевогосамоврядування і посадових осіб.
Значенняінститутів безпосередньої демократії, як одного з каналів виявлення думкиокремих індивідуумів, загальновідоме. Наприклад, функціонування інститутуформування представницьких органів здійснюється за всебічного врахування думкивиборців про своїх кандидатів у депутати. Громадянам України, їхнім об'єднаннямгарантована можливість вільного обговорення якостей кандидатів, а також можливістьвільної агітації на зборах громадян, через засоби масової інформації.
Вагомою гарантієювираження думки громадян є конституційно закріплений інститут звернень громадяндо органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових іслужбових осіб. Ретельний облік та аналіз пропозицій, що надходять від різнихгромадян, дає уявлення, нехай не завжди вичерпне і точне, про характер таспрямованість суспільної думки з того чи іншого питання. Гарантією дієвостігромадської думки, що виражена у пропозиціях і зауваженнях громадян, стаєконституційне положення про обов'язок зазначених суб'єктів у встановленийзаконом строк розглянути звернення громадян і дати на них обґрунтованівідповіді У зв'язку з цим принципового значення набуває гарантоване КонституцієюУкраїни право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів іпереконань.
Громадська думкаможе враховуватись державними органами та органами місцевого самоврядуваннярізними способами. Виходячи з конституційних вимог постійного облікугромадської думки, їх можна поділити на три групи.
Перша група — цеспособи, за яких громадська думка виявляється у волевиявленні українськогонароду (чи інших суб'єктів громадської думки), що має юридично обов'язковийхарактер. Такого характеру набуває, наприклад, громадська думка, що формуєтьсяв період функціонування інституту виборів до Верховної Ради та місцевих рад,референдуму.
Другу групускладають способи, коли громадську думку необхідно враховувати при прийняттівідповідних рішень, оскільки вона має важливе значення та набуває його привсеукраїнських і місцевих дорадчих опитуваннях.
Третя група — цеспособи, коли громадська думка має вивчатися і враховуватись у повсякденнійпрактиці державних органів і органів місцевого самоврядування. Серед них вартоназвати виявлення думки громадян, що висловлена на зборах у трудовихколективах, сходах за місцем проживання, у зверненнях тощо. [7, 84-85]
В умовах побудовигромадянського суспільства і правової держави виявлення громадської думки задопомогою інститутів прямого народовладдя набуває дедалі більшого значення.
Така громадськадумка:
· формується за допомогою інститутів, що набули найбільшогорозвитку за умов незалежної, самостійної держави;
· виявляється (за допомогою республіканських, місцевих, галузевихінститутів безпосередньої демократії) на різних рівнях і в різних соціальнихструктурах.
Пануюче місце вньому посідає громадська думка широких верств населення, що виявляється черезвідповідні інститути на рівні країни.
З подальшимрозвитком суспільства з'являються нові інститути прямої демократії, щодозволяють розширити коло суб'єктів і об'єктів громадської думки. Думкагромадян, виявлена через інститути безпосереднього народовладдя стає важливимфактором, який обумовлює політику незалежної держави. [25, 49-51]
Останнім часомпомітно посилився вплив громадської думки на правотворчість. Саме у цьомудослідження громадської думки має посісти належне місце у системісоціологічного забезпечення правотворчості.
Громадську думкуможна і необхідно аналізувати з двох аспектів: з погляду предмета, рівнів іспособів відбиття (гносеологічний аспект), а також з погляду на їхню роль усуспільному житті (соціологічний аспект). Навряд чи варто надавати перевагуодному чи іншому з вищезазначених аспектів.
Теоретико-гносеологічнідослідження дали можливість встановити, наприклад, співвідношення громадськоїдумки з різними формами громадської свідомості (в тому числі правової); усоціологічних дослідженнях громадської думки, зокрема було визначено їїпрактичний характер. Нині широкого розповсюдження у науковій літературі набулорозуміння громадської думки як стану масової свідомості.
Проте, доцільнозазначити, що хоч категорія «масова свідомість» увійшла допонятійного апарату соціологічної теорії громадської думки, вона до останньогочасу залишалася розпливчастою, невизначеною. Більш того, таке становиществорювало передумову ототожнення цього поняття з поняттям громадської думки,що і раніше використовувалося у соціології і соціальній психології. У зв'язку зцим здійснена спроба аналізу феномена масової свідомості в умовах реформуваннясуспільства та його структури.
Громадська думкана рівні буденної свідомості здебільшого формується під впливом чуток,неадекватного розуміння частиною населення природних труднощів суспільногорозвитку. Іншими словами, повсякденний рівень масової свідомості в сучаснихумовах містить значні елементи стихійності, ілюзорності. Отже, нічого немаєдивного, оскільки швидкий розвиток політичних та економічних процесіввипереджає усталені залишки стереотипів і догм масової свідомості, у тому числіу сфері політичних та правових відносин. [8, 254-256]
Нині сталоочевидним, що у нашому суспільстві формується і функціонує різноріднагромадська думка, і неабияку роль в цьому відіграють засоби масової інформації.
Громадська думкане є чимось сталим, вона може змінюватися під впливом багатьох факторів. Одниміз таких факторів є ЗМІ, які ще називають “четвертою владою” у суспільстві.Вони нерідко зачіпають найболючіші життєві проблеми, звертаючи на них увагугромадськості, формуючи громадську думку та лінію поведінки окремих групнаселення. Вже давно доведено на практиці, що люди сприймають оточуючесоціальне середовище, спираючись на прочитане, почуте по радіо або побачене потелебаченню, особливо не турбуючись про те, щоб заглибитися в проблему ісамостійно перевірити факти та правдивість інформації, що надходить по каналахзасобів масової інформації.
Громадська думкаформується в процесі руху інформації в суспільстві, відображає людське буття,суспільну практику людей і виступає як регулятор діяльності. Будучи станомсуспільної свідомості, громадська думка є ніби посередницею між свідомістю іпрактичною діяльністю людей. Отже, виражаючи і формуючи громадську думку,засоби масової інформації, з одного боку, акумулюють досвід і волю мільйонів, аз другого — впливають не тільки на свідомість, а й на вчинки, групові діїлюдей.
Демократизм,політична культура несумісні з нетерпимістю, коли автори, не соромлячисьобразливих виразів, шукають і малюють образ ворога. Полеміка ще нерідкоперемішується з відкритою лайкою. Без політичної боротьби, часто гострої,принципової, демократичне суспільство обійтися не може. Держава повиннаконтролювати засоби масової інформації відповідно до Конституції та чиннихзаконів, щоб нейтралізувати можливі прояви інформаційної шкоди для своїхгромадян.
Людина живе як громадянин,який користується усіма правами, у тому числі громадянськими свободами, а самесвободою слова. Такий індивід немовби заздалегідь є учасником публічногодемократичного дискурсу. З одного боку, українське суспільство ще не сформувалоінститути громадянського суспільства, що перешкоджає швидкому становленнюдемократичного діалогу, а з другого – суспільна свідомість обтяженастереотипами минулого. Звідси і складність ідентифікації громадської думки,оскільки кожне зважене висловлювання не має безпосередньої референції з тим читим сегментом громадського життя. Роль «громадської думки», міра їївпливу на вчинки політичних лідерів, на методи врядування, на владні структуриє правдивим свідченням рівня демократії у країні. [8, 215-221]
Отже, громадськадумка, як і масова свідомість загалом, за своєю внутрішньою природою є складнимутворенням, яке характеризує розірваність, «пористість», суперечність,здатність до швидких несподіваних змін. Ця обставина спричиняє два важливівисновки, без урахування яких соціологія громадської думки взагалі не існувалаб:
1. Громадськадумка може бути як адекватною реальному станові речей, так і може міститипомилкові, хибні уявлення про дійсність.
2. Громадськадумка може швидко (інколи за декілька діб, наприклад, у період виборчихкампаній), рішуче змінюватись, оскільки практично постійно перебуває у стадіїформування. У цьому разі громадська думка — це завжди певний «процес», але не«результат». Тому при вивченні та використанні громадської думки у процесісоціального управління необхідні постійні й старанно контрольовані обстеженняїї.
Таким чином, виражаючи і формуючи громадську думку, засоби масової інформації, з одного боку, акумулюють досвід і волю мільйонів, а з другого впливають не тільки на свідомість, а й на вчинки, групові дії людей.
3.2 Проблеми самоідентифікації особистості в інформаційному суспільстві
Людствоступило на поріг нового невідомого нам досі інформаційного суспільства. З’ясовано, що сутнісними рисами інформаційного суспільства є: пріоритетнезначенні інформації порівняно з іншими ресурсами; домінування інформаційногосектору в загальному обсязі валового внутрішнього продукту; формування й використання нових телекомунікаційних та комп’ютерних технологій. У зв’язку з цим інформаційне суспільство можебути визначено як суспільство, в якому основними предметами праці більшостілюдей є інформація і знання, а знаряддями праці та управління соціальнимипроцесами є інформаційні технології. Однак засучасними інформаційними технологіями стоїть більш складна реальність – соціальні інститути, людськадіяльність, цінності та відповідні їм картини світу.
Інформаційнесуспільство володіє всіма основними характеристиками постіндустріального суспільства (економіка послуг, центральна рольтеоретичного знання, орієнтування на майбутнє, розвиток нової інтелектуальноїтехнології). Вирішального значення для економічної та соціальної сфери,для способів здобування знань,а також для характеру трудової діяльності набуваєстановлення нового соціального устрою, заснованого на телекомунікаціях. [7,117]
Концепціяінформаційного суспільства розроблялась, насамперед, для вирішення завданьекономічного розвитку, що зумовило її дещо обмежений і прикладний характер. Однак ця концепція охоплює й ідеологічніта виховніцілі, тому що їїреалізація припускає можливість управління індивідуальною й масовою свідомістюза допомогою інформаційних технологій. Це зумовило необхідність формування чіткої позиціїсуспільства щодо культури, духовності, моралі.
Відомо, що при виборінапрямку розвитку обов’язково враховуються ті поняття блага та ідеали, на якіорієнтовані різні форми діяльності суспільства. Якщо досліджувати розвитоктехнічних параметрів та засобів передачі інформації,в тому числі в мережі Інтернет, не враховуючи ціннісних критеріїв поданоїінформації, то до цього розвитку можна застосувати поняття прогресу. Якщо ж цюінформацію розглядати з погляду моральної рефлексії, товиявиться, що в її загальному потоці домінує негативна і навіть відвертоаморальна інформація. У такій ситуації єдиний інформаційний простір,надмірність інформації, відкритий доступ до неї спрацьовують не на усуненнякризи духовності, моралі й моральності, а скорішенавпаки – сприяють її різкомупосиленню.
Саме тому в інформаційномусуспільстві особливо гостро стоїть проблема розвитку та самоідентифікаціїособистості, яку в нинішнійситуації надлишку інформації (високий рівень розвитку ЗМІ) та комунікації,інформаційних технологій, що цілеспрямовано впливають на самосвідомість людинита культури, реалізувати іншими способами дуже важко. [15, 76]
Насампередпотрібно розібратися із поняттям «ідентифікації» через складність її розуміння.З цією метою доцільним сталозвернення до різних теоретичних напрямків: психоаналізу; біхевіоризму;філософії розрізнення; філософії повсякдення; символічного інтеракціонізму;когнітивної психології та інш. Залучено роботи західних вчених (У.Джемс,З.Фрейд, Е.Еріксон, Е.Гоффман та інш.) і напрацювання вітчизняних дослідників(М.Бахтін, І.Кон, В.Ядов та інш.).
В результаті визначено, щодослідження проблем ідентичності та ідентифікації так чи інакше розпочались врізних наукових галузях ще наприкінці ХІХ ст. Розгляд сучасних теоретичнихпідходів до дослідження процесу ідентифікації передбачив звернення до творчостіЖ.Дельоза, Ю.Хабермаса, В.Хесле, Р.Баумайстера, А.Гідденса, М.Серто та ін. Врезультаті визначено, що основними особливостями сучасного філософськогоаналізу ідентичності та ідентифікації стають: приховане чи явне протиставленнялюдини в процесі самоідентифікації суспільству; розгляд ідентичності як наборукомпонентів, одиниць самовизначення, єдність яких визначає єдність смислу,значення ідентичності, забезпечуючи індивіду й континуальність, і відмінністьвід інших; дослідження взаємозв’язку процесу ідентифікації злюдською культурою.
На сучасномурівні розвитку психології найбільш популярними є три підходи до розглядупоняття ідентифікація:
ü ідентифікація – це один із механізмівміжособистісного сприймання поряд із рефлексією та стереотипізацією. Так, заДж.Тернером, ідентифікація – це засіб розуміння іншої людини через усвідомленеототожнення його характеристикам самого суб’єкта. Іншими словами, цепсихологічний механізм постановки суб’єктом на місце іншого, який реалізуєтьсяу вигляді перенесення індивідом себе у особистісний простір іншої людини тапризводить до засвоєння її особистісних змістів; [21, 173]
ü ідентифікація (зауважимо, що в цьомувипадку під цим терміном розглядається самоідентифікація) – це центральнийелемент самосвідомості, що пов’язаний із відповіддю на питання “Хто Я?” ізфіксацією свого становища в системі суспільних зв’язків. У цьому разіпідкреслюється суб’єктивне відчуття власної приналежності до різних соціальнихспільностей, а також включення у свій внутрішній світ вже як власних цінностейта норм, що існують в середовищі, на яке зорієнтований суб’єкт; [23, 75]
ü ідентифікація в стратометричнійконцепції А.В.Петровського – це показник рівня розвитку групи поряд із показниками:“згуртованість як ціннісно орієнтаційна єдність” та “об’єктивність у прийняттівідповідальності за успіхи та невдачі у спільній діяльності”. [21, 175]
Обов’язковимелементом процесу самоідентифікації особистості є його тілесний аспект.Формування Я-концепції, уявлень про свої можливості, внутрішнього суб’єктивногосвіту особистості в цілому включає до себе у якості необхідного компонентастановлення знань про власне тіло. Для здійснення цього процесу людина повиннапротиставити собі власне тіло як зовнішній об’єкт, тобтонемов би вийти за його межи.
Закономірнийхарактер дистанціювання людини від самої себе і власного тіла (“буття позаплоттю”, розрив границь тілесності) створює можливість відчуження таопредмечування тіла, а той факт, що навіть коли людина функціонує у якостіособистості, соціального суб’єкта, вона водночас живе “яктіло” (тобто і в рамках тіла), обумовлює необхідність становлення образу тіла.Можливість осмисленого сприйняття зовнішнього тіла визначається специфічнимрозвитком у людини експресивної функції тілесності. Оскільки ж у ходісамопізнання людина неусвідомлено прагне до побудови такого образу тіла, якийби поєднував внутрішнє і зовнішнє тіла, їй необхідно розшифрувати для себе мовувласного тіла і глянути на себе зі сторони, очима Іншого. Феномен Іншого єосновним елементом процесу тілесної самоідентифікації. Для здійснення актуідентифікації суб’єкт потребує Іншого,визначаючи себе через присвоєння чужого “Я” через “не-Я”. Разом з тим, Іншийробить реальною нашу потенційну здібність сприймати і бути сприйнятими. Миніколи не дивимось на світ прямо, а завжди через Іншого, виявляючи та долаючитаким чином межі власного сприйняття. Стан “буття у плоті Іншого” має важливезначення як для встановлення міжособистісних відносин, досягненнявзаєморозуміння, так і для самопізнання. [23, 142-143]
Образтіла, що формується у процесі, є основою самоідентифікації. В силусоціокультурної навантаженості образу тіла людина може ідентифікувати себе нетільки в якості даної тілесної істоти, але і в якості елемента деякоїсоціальної групи чи спільноти. В основі цього процесу лежить механізмідентифікації “мого образу тіла” та образу тіла, зафіксованого в культурі.
Сутнісна якість людини – прагненнядо самопізнання – у сполученні зі здібністю дорефлексії і самодистанціювання надають можливість опредмечування тіла іформування цілісного, але пульсуючого, мінливого у часі і структурно складногообраза тіла.
Тілесністьі уявлення про неї здійснюють принциповий – прямий чиопосередкований – вплив на формуваннясамосвідомості й внутрішнього світу, на освоєння навколишньої реальності – природноїй культурної, — на включення у світ людських відносин, на самореалізаціюособистості у дії, комунікації, творчості.
Тілеснасамоідентифікація є підґрунтям для набуття соціальної, культурної, політичної,етнічної та інших видів ідентичності, оскільки тілесність є фундаментальноюхарактеристикою людського буття. Людина знаходить себе у світі не як думку, аяк істоту, яка має бути і жити, буттю вона постає як тілесна істота. Тілесністьцього плану – це не натуральна речовинністьорганізму. Це феноменальна тілесність як спосіб, яким людина проживає іпереживає свою ситуацію. Феноменальне тіло стає головним елементом цієїситуації, людина знаходить своє “Я” як втягнену в ситуацію тілесну істоту.Феноменологічне тіло – це тіло, яке заселене суб’єктивністю.Воно знаходиться на межі “буття-у-собі” і “буття-для-себе”, воно розкриваєпотенціальність людського світу. [21, 217]
Внаслідокдеідеологізації і деканонізації символічних універсумів відбувається руйнуваннятрадиційних соціальних типів та спільностей та пов’язаних зними взірців ідентичності, що призводить до втрати усталених стратегій таспособів ідентифікації. На перший план у життєвих стратегіях людини перехідногосуспільства виступає можливість реалізації бажань та задоволень, пов’язаних зіндивідуальною самопрезентацією, людина прагне позбавитись соціальних обмеженьу досягненні своєї мети, активно формує більш високі персональні вимоги додержави, внаслідок чого регулятивні здібності держави стали сприйматись людьмивже як факт особистого життя, що символізує сторонню та обтяжну для своїхжиттєвих цілей силу. В результаті фрагментарності процесу ідентифікаціївиникають різні форми кризи ідентичності: темпоральний хаос, сплеск нарцисизму,що призводить до кризи соціального життя, передовірення Іншим, замкнутість усубкультурах, маргінальність, патологічні форми віртуалізму.
Розглянемо операціональність культури як інструментасамоідентифікації людини в інформаційному суспільстві. Масова культурафрагментує особистість, позбавляючи її цілісності, звужує її обмеженим наборомстереотипних проявів, із підґрунтя особистості вибивається єдиний стрижень,який інтегрує сукупні прояви особистості і складає її ідентичність; залишаєтьсялише деяка специфічна “реактивність” у завданому напрямку, тобто складаєтьсяконформізм.
Сучасна нетрадиційна культура характеризується високимступенем інтеріоризації культури, її традиційних способів збереження досвіду,що викликає труднощі в самоідентифікації сучасної людини і в залученні докультури підростаючих поколінь, оскільки передбачає високу міру інтенсивностіцього процесу, тому що більшість культурних засобів самоідентифікації виявилисяпредставленими усередині людини. Їх виявлення для інших і необхідне, й водночасускладнене, тому що вони містять колективний досвід у вже інтеріорізованійформі, пов’язаній з унікальним досвідоміндивіда. [7, 75-77]
Серед основних особливостей впливу культуриінформаційного суспільства на процес самоідентифікації людини визначаютьсямасофікація, віртуалізація і пуерілізація. Масова культура, по-перше,фрагментує особистість, позбавляючи її цілісності, і, по-друге, звужує їїобмеженим набором стереотипових проявів, які все з меншою підставою можнавважати вчинками. Інакше кажучи, із підґрунтя особистості вибивається єдинийстрижень, який інтегрує сукупні прояви особистості і складає її ідентичність;залишається лише деяка специфічна “реактивність” у завданому напрямку, тобтоскладається конформізм. Усякий контакт з віртуальними світами передбачаєз'ясування, наскільки реальною є цілісність людини в активно пережитомупросторі-часі. З грою у віртуальному просторі гостро встають проблемиантропології, тому що, перш за все, це гра з простором людського тіла. Склавсятермін “нова тілесність”, смисл якого в “отілеснюванні” комп’ютернимтілом при відсутності реально-фізичних контактів.
Здійснюючись в ігровій реальності будь-якого типу,людина постійно опиняється або менше самої себе, граючи сценарій своєїсутності, або більше самої себе, знаходячи себе включеною в будь-яку надлюдськуіпостась. В цій антроподрамі будь-який нав’язанийкультурою самообраз людини проживається як умовний символ самоідентифікації, неадаптуючий навмисно антропологічну ідентичність справжності людського досвіду.
Таким чином,аналіз проблеми самоідентифікації та сучасного рівня її дослідження показує, щосамоідентифікація особистості розглядається як психологічний механізмдетермінування, яке включає в себе принаймні три стадії:
перша –актуалізація залучення до структури ідентичності нових особистісних тасоціальних цінностей;
друга– переструктурування ідентичності відповідно до специфіки нових її структурнихелементів;
третя– визначення ієрархії пріоритетності нових елементів та порівняння їх ізпопереднім комплексом особистісно рольових цінностей. [22, 24]
Тобто, як бачимо в сучасному суспільстві, де головним ресурсом виступають інформаційні технології, ЗМІ виконують роль формуючого чинника в процесі самоідентифікації особистості, ототожнюючи поняття культура та інформація. Справляючи вплив на кожну окрему людину, засоби масової інформації таким чином долучаються до формування громадської думки і тим самим визначають шляхи розвитку всього суспільства.
Підсумовуючивесь третій розділ даної курсової роботи, слід відзначити те, що діяльністьсучасних ЗМК має певним чином компенсаторський і разом з тим в чомусьманіпулятивний характер, тобто процес осмислення й усвідомлення своєїокремішності, процес формування масової свідомості в світі відбувається не востанню чергу через механізми впливу засобів масової інформації. Тобто, процесисамоідентифікації особистості, постановка суспільної ідеї за допомогоюмас-медіа є важливим засобом пришвидшення психологічної адаптації кожного членасуспільства до тих умов, в яких вони живуть.
Хочемо ми тогочи ні, та виховання наших дітей залежить не лише від батьків, але й багатьохзовнішніх факторів, серед яких особливе місце посідає інформація, яка атакуєкожного із нас щосекунди, формуючи нашу свідомість та поведінку. Засоби масовоїкомунікації несуть відповідальність за свою діяльність перед всією нацією,виховуючи її моральний дух та психічне здоров’я. Людина, немов губка, всмоктуєв себе все те, що пропагують мас-медіа, не завжди вміючи розпізнати, що є добре,а що погане. Саме тому висока моральність та інформаційна чистота українськихЗМІ є однією із запорук національної безпеки України та її світлогомайбутнього.
Висновки
Оновленнясуспільства, очищення думки від заскорузлих схем, вияв доброзичливості і людяності,чесності і порядності – процес тривалий. І роль у ньому засоби масовоїкомунікації значна. Це і є оволодіння сучасним мисленням. Це ще раз свідчитьпро актуальність досліджуваної проблеми, про те, наскільки гостро в епохуінформаційного суспільства стоїть проблема впливу засоби масової комунікації насуспільну свідомість, і як наслідок, викривляє процес формування громадськоїдумки через не завжди правильні механізми та методи цього впливу. Ситуація можестати настільки небезпечною, що в результаті це негативно відіб’ється нанаціональній безпеці всієї країни. Адже ціленаправлене пропагування певних, нажаль, не завжди благонадійних ціннісних установок, світоглядних стереотипів тамоделей поведінки вносить в життя того чи іншого суспільства елементиворожості, нетерпимості, постійної напруги й протиріч через суперечливі поглядина вирішення проблем.
Отож, беручи доуваги поставлені завдання, сформовано наступні висновки:
v Свідомість — це найвища, властива тількилюдині як соціальній (тобто суспільній) істоті форма відображення дійсності,функція людського мозку. Вона є активним, цілеспрямованим, узагальненим,оцінним відображенням, пов'язаним з діяльністю, у процесі якої люди освоюють іперетворюють світ.
Підсумовуючи всевищесказане, можна виділити наступні характеристики свідомості:
· здатність акумулювати знання пронавколишній світ. Це явище відбувається на основі пізнавальних процесів:відчуття, сприйняття, пам'яті, мислення, уяви;
· чітко закріплене в ній розрізненнясуб'єкта і об'єкта, тобто розрізнення «Я» і «Не-Я» людини. Людина є єдиною зживих істот, яка здатна здійснювати самопізнання, вивчати й досліджувати самусебе;
· забезпечення цілеспрямованої діяльностілюдини. До функцій свідомості належить формування мети діяльності. При цьомузважуються її мотиви, приймаються вольові рішення, береться до уваги перебігдій, вносяться корективи тощо;
· наявність у її складі певного ставленнядо когось чи чогось. Ставлення проявляється в почуттях, що їх можна назватиіндикаторами міжособистісних стосунків.
v Суспі́льнасвідо́мість являє собою сукупність ідей, теорій, поглядів, представлень,почуттів, вірувань, емоцій людей, настроїв, у яких відбивається природа,матеріальне життя суспільства і вся система суспільних відносин.
Ма́совасвідо́мість — один із видів суспільної свідомості, конкретна форма їїреалізації. Функціонує як на груповому, так і на індивідуальному рівні.Характеризується збігом у певний момент і за певних умов основних компонентівсвідомості великої кількості різних суспільних груп. У масовій свідомостідістають відображення знання, уявлення, норми, цінності, які поділяють маси іякі вироблені в процесі спілкування, спільного сприйняття соціально-політичнихреалій, інформації тощо.
Індивідуальнасвідомість — це духовний світ особи, що відображає суспільне буття через призмуконкретних умов життя і діяльності даної людини. Це сукупність ідей, поглядів,відчуттів, властивих конкретній людині, в яких виявляється йогоіндивідуальність, неповторність, що відрізняє його від інших людей.
v ЗМКє спеціалізованими установами для відкритого, публічного передавання будь-якоїінформації будь-яким особам за допомогою спеціального технічногоінструментарію. До ЗМК належать друкована, аудіовізуальна, електронна преса,масові довідники, кіно-, відео-, аудіоносії інформації, супутникові, кабельні,комп'ютерні мережі — усе, що може нагромаджувати й передавати важливу длясуспільного життя інформацію.
v Структура ЗМК в кожній країні може бутирізною. Головне полягає в тому, щоб усі вони мали рівні права, а інформаційнийпростір не був надмірно монополізований. Лише тоді ми зможемо говорити проінформаційну владу як справді рівноправну четверту владу поряд із законодавчою,виконавчою та судовою.
v Одним із чинників, що обмежує свободувибору індивіда, є прихований вплив ЗМК. Більшість людей схильна до навіюванняі управління, що здійснюють засоби масової комунікації. При цьому відмінноюрисою прихованого впливу на свідомість є той факт, що для об’єкта маніпуляціїстворюється ілюзія, видимість свободи вибору, але насправді переконання,погляди, думки йому нав'язуються ззовні. Це пов'язано з тим, що людинасучасного суспільства формується та існує в мегаінформаційному просторі,створеному ЗМК. Вона будує свою поведінку переважно на базі інформації, котращоденно передається по теле- й радіоканалах, з друкованих видань й Інтернету. Ів цьому значенні людина інформаційного суспільства невільна, оскільки не маєнагоди самостійно, без участі засобів масової комунікації отримувати всюнеобхідну інформацію про події, що відбуваються в світі. До того ж нерідко людистають заручниками маніпулятивних технологій унаслідок невміння або небажаннякритично, осмислено підходити до отриманої інформації.
v Громадська думка – це специфічний стансвідомості, який включає в себе потайне чи явне ставлення різних соціальнихспільностей до подій, фактів або процесів соціальної дійсності. Громадськадумка загалом за своєю внутрішньою природою є складним утворенням, якехарактеризує розірваність, суперечність, здатність до швидких несподіванихзмін. Ця обставина спричиняє два важливі висновки про те, що громадська думкаможе бути як адекватною реальному станові речей, так і може містити помилкові,хибні уявлення про дійсність, а також вона може швидко, рішуче змінюватись,оскільки практично постійно перебуває у стадії формування. У цьому разігромадська думка — це завжди певний «процес», але не «результат».
Засоби масовоїінформації виражають і формують громадську думку, яку прийнято розглядати якколективне судження людей, в якому ставлення до подій і явищ виявляється уформі схвалення, осуду або вимоги. Громадська думка формується в процесі рухуінформації в суспільстві, відображає людське буття, суспільну практику людей івиступає як регулятор діяльності. Вона створюється під впливом буденноїсвідомості (включаючи соціальну психологію), емпіричних знань, навітьзабобонів, а також науки, мистецтва, політики і, зрозуміло, всіх джерел масовоїкомунікації.
v ЗМІ виконують роль формуючого чинника впроцесі самоідентифікації особистості, ототожнюючи поняття культура таінформація. Наростаючаіндивідуалізація кожної людини у сучасному суспільстві супроводжуєтьсяпереосмисленням моральних принципів. Прискорення змін, шалений темп життявимагає від особистості все більш зусиль для доказу власної значущості, причомуне стільки іншим, скільки собі. І у зв’язку з цим людина повинна грати головну роль у процесівибору того сценарію самоствердження, завдяки реалізації якого вона зможевідчути задоволення від самої себе, свого внутрішнього світу.
Отже, роблячивисновок з усього вищесказаного, точно стає зрозумілим одне – потрібнопродумано проводити інформаційну політику по відношенню до свого народу, незашкоджуючи його інтересам та моральному духу, і за допомогою цьоговпроваджувати план розвитку сильної процвітаючої країни, де кожен матиме правовільно висловлювати свої думки та ідеї, а не споживати плоди завуальованоїправди.
Списоквикористаної літератури
1. Конституція України
2. Закон України «Про інформацію» від 02.10. 92, № 2657
3. Алдер Х. Современные психотехнологии. –СПб.: Питер, 2000. – 160 с.
4. Баранчук С. Духовність в Україні ізасоби масової інформації // Україна на порозі третього тисячоліття: духовністьяк основа консолідації суспільства. — Т. 15. — К., 1999. — С.597.
5. Березкина О.Н. Политический имидж всовременной политической культуре: Автореф. дисс.… д-ра политол. наук. –СПб.: Питер, 1999. – 30 с.
6. Бесонов Б. Пропаганда и манипуляция //Реклама: внушение и манипуляция. Медиа-ориентированный подход. – Самара:Бахрах, 2001. – С. 703 — 711.
7. Блажнов Е.А. Public Relations.//Приглашение в мир цивилизованных рыночных и общественных отношений. — М:Наследие, 1999 C.194
8. Борев В.Ю., Коваленко А. Культура имассовая коммуникация. — М.: Наука, 1986. — 304 с.
9. Городенко Л. Потреба інформації усуспільстві // Сучасне та майбутнє журналістики в плюралістичному суспільстві:Матеріали науково-практично українсько-швейцарського семінару / За ред. А.Москаленка, М. Герольд, В. Іванова. – К.: Центр вільної преси, 1999. – С.316.
10. Городенко Л. Свобода слова як одна зпередумов формування громадської думки в сучасному українському суспільстві /Публіцистика і політика: Збірник наукових праць. – К., 2002. – Вип. 3. – С.135.
11. Горшков М. Общественное мнение: Историяи современность. – М., – Политиздат, – 1988. – с.383.
12. Гэлбрейт Дж. Новое индустриальноеобщество. – М.: Мысль, 1968. – 266 с.
13. Дуцик Д. Політична журналістика. – К.:Вид. дім «Києво – Могилянська акад.», 2005. – 138 с.
14. Игнатьев Д., Бекетов А., Сарокваша Ф…Настольная энциклопедия Public Relations. — СПб: Питер, 1999 C.226
15. Іванов В.Ф. Засоби масової комунікаціїта їх зміст: теоретичний аспект проблеми // Вісн. Київ.ун-ту. Сер.:Журналістика, 1997. – Вип.4. – С.352.
16. Корню Даніель. Етика засобів масовоїінформації/ Д. Корню; Пер. з фр. С. Гринцевич.-К.: К.І.С.,2004.-129 с.-ISBN966-8039-45-9
17. Королько В.Г. Основы паблик рилейшнз — М: «Рефл бук», «Ваклер», 2001 C.160
18. Костирєв А.Г. Суспільно-політичні функціїзасобів масової інформації в демократичному суспільстві // Вісник КиївськогоНаціонального університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія.Політологія. – 2002. – № 40 — С.234.
19. Кравчук О. Поняття та правовий статусзасобів масової інформації в Україні//ПРАВО УКРАЇНИ.-2005.-№ 5. – 143с.
20. Лайон Д. Інформаційне суспільство:проблеми та ілюзії //Сучасна зарубіжна соціальна філософія. – К., 1996. –С.380.
21. Масова людина як феномен інформаційного суспільства // Людина– Світ – Культура.Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень.Матеріали наукової конференції (20-21 квітня 2004 р.). – Київ,2004. — С. 446.
22. Михайлюта В., Я. Грицай, П. Кулінець.Українські засоби масової інформації: Спец. вип. інф.-практ. бюлетеня«РЕДАКТОР-2001»/ Нац. спілка журналістів України.- К.: Б.В., 2001. — 269с.
23. Москаленко В.А., Л. В. Губерський, В. Ф.Іванов. Масова комунікація: Підручник /К.: Либідь, 1997.- 216 с.
24. Осічнюк Ю.В. Філософія. Навчальнийпосібник для студентів вузів/. – К.: Фірма „Фіта”, 1994.–384с.
25. Павлова Е.Д. Манипуляционный потенциалсредств массовой информации // Актуальные проблемы современной науки. – 2004. –№ 2. – С. 145-146.
26. Плетт В. Стратегическая разведка:основные принципы. – М.: Форум, 1997. – 345 с.
27. Потятиник Б.В. Медіа: ключі дорозуміння. Серія: Медіакритика. – Львів: ПАІС, 2004. – 312 с.
28. Приходченко Л. Газетні публікації, якзасіб впливу на громадську думку. Вісн. Укр… акад… Держ. Упр. При ПрезидентіУкраїни. – 2000. с.149
29. Проблеми самоідентифікації людини в умовах трансформаціїсуспільства (філософський аспект) // Вестник Харьковского государственногополитехнического университета “ХПИ”.-Харьков, 2002. – Выпуск №5. — С. 278
30. Прокофьев В.Ф. Тайное оружиеинформационной войны: атака на подсознание. – М.: Синтег, 2003. – 408 с.
31. Розкошный А.П. Пресса в политическойжизни общества: Учеб.-метод. пособие / Донецький нац. ун-т. – Донецк: ДонГУ,1998. – 97с.
32. Самоідентифікація людини в умовах глобалізації культури //Культура народов Причерноморья. – Сімферополь, 2001. — №24(жовтень). – С. 231
33. Семигіна Т. Формування громадської думкищодо соціальних питань// Соціальна політика і соціальна робота. — 2000. — № 2.— C.101.
34. Сурмин Ю.П. Теория общественного мнения: Курс лекций / Ю. П. Сурмин; ред. И. В. Хронюк. — К.: МАУП, 1999. — 72 с.:ил.
35. Шиллер Г. Манипуляторы сознанием. – М.:Мысль, 1980. – 98 с.
36. Яковлев Д.В. СМИ: современная ситуация// Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр. — Одеса: Юридическая литература,2000. — Вип. 10 -11. — С.610.
37. Doow L.W. Public opinion andpropagation. – New York.: Springer, 1966. – 286 p.
38. Thompson T. Discrimination and popularculture. – London.: Longman Group, 1964. – 235 р.