--PAGE_BREAK--Після розпаду у 1991 р. тоталітарного СРСР кожна із країн, що раніше входили до його складу, обрала власний шлях розвитку своєї державності. Демократичний політичний устрій незалежної України спричинив істотні зміни у державному регулюванні книговидавничої сфери. Свобода слова, вільний вибір віросповідання та ряд інших суспільних та людських прав і свобод, як і можливість вільного обміну інформацією та досвідом із країнами Заходу змінили загальну концепцію законодавчого регулювання у видавничо-редакційній галузі.
На сьогодні законодавчі норми, які регламентують видання всіх видів інформаційних матеріалів взагалі закріплені у кількох нормативних документах, основні з яких це: Конституція України, Закони України «Про інформацію», «Про видавничу справу», «Про авторське право та суміжні права», законодавчі акти про окремі галузі, форми і засоби інформації, міжнародні договори та угоди, ратифіковані Україною та принципи й норми міжнародного права.
1.1.2. Ступінь дослідження редагування політичної літератури
Відстежити розвиток видання політичної літератури досить важко. У наукових роботах фахівців з видавничої справи цей вид літератури розглядається поряд із усіма іншими в загальному плані. Таких істотних досліджень особливостей редагування політичної літератури, як наприклад, художньої, наукової, навчальної, проведено не було. Тож ця сфера книговидавничої та редакторської галузей до цього часу ще не була повноцінно досліджена на науковому підґрунті.
Початок диференціації літератури та утворення окремих її видів у Європі відносять до ХVІ – ХVІІ ст., до часу становлення та утвердження капіталізму. Наприклад, книги великих учених Коперника, Бруно, Галілея, Везалія стали фундаментом для формування наукової літератури; виникнення та формування навчальної літератури пов’язано з використанням дидактичного підходу до викладу матеріалу у ХVІІ ст. У Європі у витоків такого підходу стояв чеський педагог Я.А. Коменський, а в сусідній Росії – Каріон Істомін в «Букваре словено-российских письмен».
Щодо політичної літератури, а точніше, масово-політичної, то вона виникла у Європі в епоху Реформації (ХVІІ ст.). Це час, коли публіцистика стає організатором політичного руху. Серед перших публіцистів називають Еразма Роттердамського, Йоганна Рейхліна, Ульріха фон Гуттена. [18; 37].
За часів Радянського Союзу, у 1930 р. спеціальною номенклатурною комісією була запропонована така схема розподілу книг за соціальним значенням: науково-теоретична, виробнича, науково-популярна, агітмасова, навчальна, офіційно-ділова, довідкова, художня, дитяча [18; 28]. Здебільшого, ця схема залишається актуальною і сьогодні, за винятком агітмасової.
В умовах існування незалежної української держави за цільовим призначенням окремим видом виділяють громадсько-політичну літературу. Кожного року на державному рівні здійснюється підрахунок кількості найменувань та обсягів накладів усіх видів літератури. Результати цих статистичних досліджень можна знайти у матеріалах Книжкової Палати України – державної наукової установи, зокрема, на її офіційному веб-сайті у розділі «Випуск видавничої продукції».
Проаналізувавши статистичні дані за останні три роки, можна зробити висновок, що кількість назв громадсько-політичних книжкових видань поступово зростає, як і загальні обсяги накладів цього виду літератури:
Рік
2005
2006
2007
К-ть назв громадсько-політичних видань, тис. од.
77
91
94
Обсяги тиражів, тис. прим
2741
2739
3009
Більш конкретно можна простежити динаміку видання політичної літератури, звернувшись до класифікації за тематичним поділом. Тут політична література належить до тематичного розділу «Політична та соціально-економічна література», підрозділу «Політика. Політичні науки». За останні три роки було отримано такі статистичні дані:
Рік
2005
2006
2007
К-ть назв політичних видань, тис. од.
19
65
–
Обсяги тиражів, тис. прим
322
1309
–
Дані за 2007 рік містять інформацію лише стосовно тематичного розділу «Політична та соціально-економічна література» в цілому: 4827 одиниць назв, 13 875 тисяч примірників.
Щодо норм редагування книжкових видань політичної літератури, то ця сфера виявилася абсолютно позбавленою належної уваги працівників наукових та освітніх установ. Певні наукові розробки були проведені лише щодо норм редагування друкованих та медійних засобів масової інформації. В цій галузі розробка норм була здійснена З.В. Партико. Розроблені ним політичні та релігійні норми зафіксовані у його навчальному посібнику «Загальне редагування: нормативні основи», виданому в 2004 р. Ці норми можна враховувати при розробці норм редагування книжкових видань політичної літератури, проте повністю замінити останні вони не можуть через специфіку діяльності ЗМІ.
1.2. Книжкові видання релігійної літератури
1.2.1. Законодавче регулювання видань релігійної літератури
О. Бучма у статті «Політика і релігія в Україні: тенденція змін» зазначав: «Якщо впродовж усієї історії українського державотворення релігія була залежна від політики, то наразі ці два суспільні феномена у відношувальному тандемі перебувають здебільшого вже на паритетних засадах» [4; с. 49]. Держава не втручається у справи церкви, проте існує законодавча база, що регулює відносини у релігійній сфері життя суспільства. Основні нормативні положення закріплені у Конституції України та ЗУ «Про свободу віросповідання та релігійні організації».
У статті 35 КУ зазначається: «Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.
Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань». [15; с. 56]
Редагування всієї релігійної літератури, що видається на території України має приводити тексти у відповідність до норм, закріплених у статті 35 КУ. Інший нормативний акт, що регулює сферу видання релігійної літератури – ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації» – містить такі норми:
«Стаття 3. Право на свободу совісті
Кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.
Стаття 19. Виробнича і господарська діяльність релігійних організацій
Релігійні організації у порядку, визначеному чинним законодавством, мають право для виконання своїх статутних завдань засновувати видавничі, поліграфічні, виробничі, (…) та інші підприємства (…).
Стаття 22. Література і предмети релігійного призначення
Громадяни та релігійні організації мають право на придбання, володіння і використання релігійної літератури мовою на свій вибір, а також інших предметів й матеріалів релігійного призначення.
Релігійні організації мають право виготовляти, експортувати, імпортувати і розповсюджувати предмети релігійного призначення, релігійну літературу та інші інформаційні матеріали релігійного змісту.
Релігійні організації користуються виключним правом заснування підприємств для випуску богослужбової літератури і виробництва предметів культового призначення». [11; с. 4, 10, 11]
1.2.2. Ступінь дослідження видання та редагування релігійної літератури
На сьогодні в Україні проведено істотну дослідницьку роботу у сфері діяльності релігійних друкованих засобів масової інформації, досконально розглянуто питання висвітлення у ЗМІ взаємодії держави та церкви, політичної та релігійної сфер життя.
Прикладами наукових дослідницьких робіт із зазначених питань можуть слугувати такі видання: Андрусишин Б. «Церква в Українській державі 1917–1920 рр. (доба Директорії УНР)», Ульяновський В. «Церква в Українській Державі 1917–1920 рр. (доба Української Центральной Ради)», Надтока Г. «Православна церква в Україні 1900–1917 рр. – соціально-релігійний аспект», Бойко А. «Преса православної церкви. Культура. Суспільство. Мораль»
Що стосується видання та редагування книжкових видань релігійної літератури, то тут знову постає проблема недостатньої уваги працівників наукових та освітніх установ до цих питань. Така ситуація характерна не лише для України, а і для Росії та інших держав, що входили до складу СРСР.
Єдиний аспект, якому держава приділяє увагу, – це отримання статистичних даних про видання книжкових видань релігійної літератури. Ці дані фіксує Книжкова Палата України. За останні три роки коливання кількості назв книжок релігійного змісту були досить істотними, тому неможливо зробити висновок про загальне збільшення чи зменшення кількості видань цього виду літератури за цей період.
Тож з 2005 по 2007 рр було отримано такі статистичні дані:
Рік
2005
2006
2007
К-ть назв релігійних видань, тис. од.
311
247
441
Обсяги тиражів, тис. прим
331
911
5132
1.3. Езотеричні література: книжкові видання
1.3.1. Проблеми, пов’язані із недослідженістю езотеричної літератури
Однією з основних типологічних категорій у книговидавничій справі є вид видання. Він є типологічним групуванням великої кількості видань, яка сформувалась та реально існує у практичній діяльності [Ант; ].
Визначення виду видання є найпершою та найнеобхіднішою справою у редакційному процесі. У випадку езотеричної літератури це питання постає особливо гостро, оскільки у нашій країні це доволі нова література, у порівнянні з іншими видами, і досі ще не було розроблено жодних норм, які б регулювали видавничо-редакційну діяльність у процесі створення, збереження та розповсюдження цих книжок.
До теперішнього часу немає єдності поглядів на типологію книги. Існує багато підходів до класифікації видань, проте ГОСТ 7.60-90 стандартизував такі підстави для формування груп за видами видань: цільове призначення, ступінь аналітико-синтетичної переробки інформації, знакова природа інформації, матеріальна конструкція, об’єм, склад основного тексту, періодичність, структура, характер інформації.
Задля зручності ведення бібліографічної та видавничої діяльностей загальноприйнятий поділ видань закріплено в ДСТУ 3017-95 «Видання. Основні види. Терміни та визначення». Класифікація за цільовим призначенням виглядає так: офіційні видання; наукові видання; науково-популярні видання; виробничо-практичні видання; нормативно-виробничо-практичні видання; виробничо-практичні видання для аматорів; навчальні видання; громадсько-політичні видання; довідкові видання; видання для організації дозвілля; рекламні видання; літературно-художні видання.
Трохи іншу класифікацію за цільовим призначенням використовує Книжкова Палата України: наукові видання; науково-популярні видання; нормативно-практичні видання; офіційні видання; громадсько-політичні видання; навчальні та методичні видання; літературно-художні видання; видання для дітей та юнацтва; довідкові видання; інформаційні видання; бібліографічні видання; література релігійного змісту; видання для організації дозвілля; рекламні видання. Як самостійний вид видань виокремлюють дитячі видання.
В УДК відповідно до десяткової системи усю сукупність знань розділено на десять основних класів, кожен з яких в свою чергу поділяється на наступні 10 класів і так далі.
0. Загальний відділ.
1. Філософія. Психологія.
2. Релігія. Теологія.
3. Суспільні науки. Статистика. Політика і т.д.
4. (вільний).
5. Математика. Природничі науки.
6. Прикладні науки. Медицина. Техніка.
7. Мистецтвао. Декоративно-прикладне мистецтво. Ігри. Спорт.
8. Мова. Мовознавство. Художня література. Літературознавство.
9. Географія. Біографії. Історія.
Кожна з наведених вище класифікацій створена для зручності функціонування книговидавничої, бібліографічної та інших сфер. Проте досі невідомо, до яких видів та класів необхідно відносити езотеричну літературу.
1.3.2. Сучасний стан видання та редагування езотеричної літератури
Книжкове видання представляє собою складну форму, яка дозволяє відобразити літературний твір у найбільш повній мірі, у всьому різноманітті його тексту і контексту. Книжкова форма призначена для поширення у суспільстві засобами книговидавничої справи літературного твору, вона направлена на специфічний, «книжковий» тип читацького сприйняття, на задоволення потреб суспільства у фундаментальному, багаторазовому, довготривалому користування, сприйнятті літературних творів [Кожев; ]. Саме тому більшість видавців звертаються саме до книжкового формату при розробці концепції видання езотеричної літератури.
Українські видавництва видають, здебільшого, перекладну літературу езотеричного змісту західних та російських авторів. У своїх каталогах вони відводять спеціальний розділ для літератури такого типу, у назві якого використовують слово «езотерика». У призначенні позначок УДК та ISBN книжкам езотеричної літератури, що видаються в Україні та Росії, немає жодних закономірностей.
Левова частка езотеричних видань, які реалізуються в нашій країні, імпортована з Російської Федерації. Проте це не свідчить про вищу якість та краще редагування цих книжок, оскільки в Росії езотерична література так само мало досліджена, як і в Україні. На жаль, досі ще не було проведено кропітких наукових досліджень, метою яких було б створення уніфікованих норм редагування езотеричної літератури.
РОЗДІЛ 2
МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ РЕДАГУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ, РЕЛІГІЙНОЇ ТА ЕЗОТЕРИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
2.1. Особливості редагування політичної літератури
Поняття редагування походить від латинського слова redaсtus – приведений до ладу. Це значення найкращим чином відображає сутність редагування, яке завжди направлене на те, щоб зробити окремий текст або ціле видання найбільш адекватним для сприйняття, забезпечити їх відповідність певним нормам, а також на представлення тексту або видання цілісною закінченою системою.
Коло завдань редактора надзвичайно широке. Він займається літературною, методичною, інформаційною, організаційною та творчою діяльністю.
Розкриваючи методологічні основи редагування, З.В. Партико у «Загальному редагуванні» зазначає, що для редагування повідомлення слід використовувати чотири засоби: мову, нормативну базу, методи й правила редагування. Ці чотири засоби утворюють модель редагування [Партико; 63].
В цьому плані редагування політичної літератури нічим не відрізняється від редагування будь-якого іншого виду видань. Щодо норм редагування пов’язаних із специфічністю політичної літератури, її вагомим впливом на політичні настрої суспільства, можна сказати, що вони чітко окреслюються за умови існування тоталітарного, авторитарного державного устрою.
У тоталітарних суспільствах, що використовують моністичні теорії редагування існують підмножини зафіксованих й незафіксованих політичних норм, обов’язкових під час редагування текстів [Партико; 148]. На початку ХХ ст. ці норми ввів В.І. Ленін, як вже було згадано у першому розділі роботи.
продолжение
--PAGE_BREAK--На противагу цьому в демократичних суспільствах, де використовують плюралістичні теорії редагування, деякі дослідники вважають, що свобода слова заперечує використання будь-яких політичних норм редагування взагалі [Партико; 148]. Проте, ми вважаємо, що деякі спеціальні норми для редагування книжкових видань політичної літератури все ж таки необхідно ввести, інакше стане можливим використання цього виду літератури для таких антигуманних дій, як підбурення до війни, расової ворожнечі, розколу суспільства, зародження антидержавницьких настроїв у суспільстві тощо. Розроблені нами норми редагування політичної літератури будуть детально розглянуті у третьому розділі роботи.
2.1.1. Редакторський аналіз книжкових видань політичної літератури
Для того, щоб розробити спеціальні норми редагування для політичної літератури, нами було проведено аналіз книжкових видань цього виду. Для нього було відібрано п’ять видань доступних для споживачів в українських книгарнях, серед яких є видання українських та російських видавництв, видання українською та російською мовами. Всі книжки видані з 1991 по 2007 рр. Аналіз проводився на основі вибіркового спостереження.
Вибіркове спостереження належить до різновиду несуцільного спостереження. Воно охоплює відібрану частину одиниць генеральної сукупності. Мета вибіркового спостереження – по відібраній частині одиниць дати характеристику всієї сукупності одиниць. За способом відбору (способу формування) вибірки одиниць з генеральної сукупності поширені наступні види вибіркового спостереження:
– проста випадкова вибірка (власне-випадкова);
– типова (стратифікована);
– серійна (кубло);
– механічна;
– комбінована;
– ступінчаста [Васнев; ].
У своєму дослідженні ми використовували поєднання простої випадкової вибірки та типової вибірки, типоформуючими критеріями для якої було взято країну видання (Україна та Росія) та мову видання (українська та російська). Отже об’єктами репрезентативної вибірки стали такі видання: В. Суворов «Ледокол», О. Лиховид «Політичний компас виборця», С. Гейко «Проти комунізму та російського шовінізму», збірник публікацій колективу авторів «Донецька мафія. Перезавантаження» та К. Бондаренко «Леонід Кучма. Портрет на фоні епохи» (повний бібліографічний опис див. у дод. А).
Аналіз відібраних видань політичної літератури проводився за такими параметрами: оформлення апарату видання; політична терміносистема; вживання абревіатур та скорочень, утворених від них похідних слів; відповідність граматичним нормам української чи російської мов; наявність політичної агітації, пропаганди чи провокації; відповідність законодавчим нормам.
2.1.2. Типові помилки та недоліки редагування політичної літератури
Помилки в оформленні апарату видання:
– відсутній УДК;
– не зазначено кількість сторінок видання в каталожній картці;
– в каталожній картці надано зайві відомості про художника-оформлювача тощо;
– у випадку перекладного видання не зазначено мову оригіналу, ім’я та прізвище перекладача (-ів);
– наведення анотованої каталожної картки у випускових даних на останній сторінці видання;
– відсутній зміст.
У жодному з проаналізованих видань не було виявлено елементів політичної агітації, пропаганди та провокації. Лише книга «Проти комунізму та російського шовінізму» містила деякі елементи антиагітації та антипропаганди щодо СРСР та імперських амбіція Російської Федерації, проте це не суперечить моральним, політичним, та законодавчим нормам України. Усі видання відповідають законодавчим нормам щодо поширення інформації, закріпленим у Конституції України та інших законодавчих актах. Що стосується лінгвістичних норм української та російської мов, то три з п’яти проаналізованих видань були відредаговані на високому рівні, помилки були майже відсутні. Проте у двох виданнях («Донецька мафія. Перезавантаження» та «Проти комунізму та російського шовінізму») кількість граматичних, синтаксичних та інших помилок перевищила припустимі п’ять відсотків. Типовим також було написання цифри на початку речення, наявність росіянізмів, неправильне використання синонімічних форм слова щодо контексту речення.
2.2. Особливості редагування літератури релігійної тематики
В історії різних письмово-релігійних традицій, рано чи пізно, виникає комплекс схожих проблем, пов’язаних із правильністю основних віросповідальних текстів, їх відповідністю першоджерелу. Через те, що для віруючих людей загублення чи викривлення священних смислів видається дуже небезпечним, всі релігійні традиції приходили до необхідності не просто записати, але кодифікувати основні книги-носії віри.
Зазвичай, до узгодженої думки щодо канонічного переліку творів лідери конфесій приходять раніше, ніж їм вдається виробити загальну думку щодо лексичної та текстової структури кожного окремого твору Святого Письма, що входить до канону.
В цілому редакційно-видавничий процес створення книжкового видання релігійної літератури майже не відрізняється від відповідних етапів підготовки та видання інших видів літератури. Залежно від виду релігійного видання, його редагування може відбуватися або за суворо регламентованими канонами, встановленими церквою, або із допущенням творчого елементу редагування. Однак не можна забувати, що навіть за таких умов редактор повинен пам’ятати в першу чергу про межі втручання в релігійний твір.
У видавничо-редакційному процесі релігійних ЗМІ, які є офіційними органами зареєстрованої релігійної організації (конфесії), редактор повинен враховувати норми тієї релігії, яку сповідує його організація. Норми редагування релігійної літератури встановлюють уповноважені релігійні органи, офіційно зареєстровані в Міністерстві юстиції України. Як правило, ці норми зафіксовані в письмовій формі. Здебільшого, вони суворіші та більш категоричні, ніж політичні [21; с. 150]. Те саме можна сказати і про книжкові видання, особливо щодо врахування норм тієї релігійної конфесії, до якої належить видання.
Особливість видання релігійної літератури полягає у невідповідності оформлення апарату видання, зокрема вихідних даних та відомостей, випускових даних загальноприйнятим нормам, закріпленим у відповідних стандартах. У книгах релігійної тематики, виданих до 1991 р. здебільшого взагалі відсутня будь-яка інформація про місце, час видання тощо. Звісно, з огляду на канонічність релігійних текстів, автор не вказується.
Основним поняттям при редагуванні релігійної літератури є канон. В першу чергу редактор повинен слідкувати за відповідністю матеріалу книжкового видання канонам тієї релігії, яку сповідує організація, яка видає книгу. У Великому енциклопедичному словнику є таке визначення поняття канон – (від грецького. kanon – норма – правило), зведення положень, що мають догматичний характер: 1) біблейський канон – сукупність книг Біблії, що визнаються церквою «боговдохновенными», вживаних в богослужінні як «Священне писання». Канони православної, католицької, протестантської церков дещо розрізняються складом творів; 2) церковний канон – правила в області догматизму, культу, організації церкви, зведені християнською церквою в закон; 3) (перен.) все, що твердо встановлене, стало загальноприйнятим. [4]
Більш детальне визначення, яким слід послуговуватись редакторові під час редагування канонічної релігійної літератури, є у Словнику церковних термінів:
КАНОН (грецьк. правило) – жанр церковної гімнографії: складний багатострофний твір, присвячений прославлянню к.л. свята або святого. Входить до складу богослужінь утрені, повечерія, полунощниці та деяких інших. Канон поділяється на пісні, кожна пісня складається з ірмоса і 46 тропарів (у піснях деяких канонів тропарів більше, напр., у Великому каноні св. Андрія Крітського до 30). Темою кожної пісні є біблейські пісні (які в старовині читалися перед піснями канону, а в наш час читаються тільки на богослужіннях утрені Великого поста). Число пісень канону може бути 3, 4, 8 і 9. Три і чотирипісенні канони уживаються в богослужіннях Великого поста і П'ятидесятника. Дев'ятипісенний всього один – Великий канон св. Андрія Крітського.
Восьмипісенні – це дев'ятипісенні канони, в яких пропущена друга пісня. Ірмос є сполучною смисловою ланкою між змістом біблейської пісні та основною темою канону, вираженою в тропарях. Між 8 і 9 піснями канону утрені співається пісня Богородиці «Величить душа Моя Панове...» (Лк. 1; 46-55) і приспів, що прославляє Богородицю «Чесну Херувим...». Як жанр канон зявився у середині VII ст. Перші канони були написані св. Андрієм Крітським та св. Іоанном Дамаскіним. [27]
2.2.1. Редакторський аналіз книжкових видань релігійної літератури
У своїй роботі для дослідження ми взяли християнську релігійну літературу православної та католицької конфесій. Література інших світових релігій нами не розглядалася, оскільки її канони, мова написання, оформлення видань тощо дуже відрізняються від християнських та вимагають кропіткого тривалого попереднього дослідження.
З генеральної сукупності релігійної літератури для забезпечення репрезентативності нами було обрано такі книжкові видання: Мень Олександр «Свет миру», Єпископ Станіслав Падевський «Учителю, де перебуваєш?», Яцек Салій Ор «Дражливі питання про…», Православний тлумачний молитвослов та Євангеліє (див. дод. А).
Редакторський аналіз цих видань проводився за такими параметрами:
оформлення апарату видання; відповідність канонічним та догматичним нормам тієї релігійної конфесії, до якої належить видання; релігійна терміносистема; відповідність законодавчим нормам, закріпленим у КУ та ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації»; відповідність граматичним нормам української чи російської мов.
2.2.2. Типові помилки та недолітки редагування релігійної літератури
В оформленні апарату видання проаналізована нами релігійна література характеризується відсутністю уніфікованого способу наведення даних. Типові помилки: неправильне оформлення звороту титулу, наведення неповних випускових даних, відсутність змісту. В деяких випадках немає даних про видавництво, місто, та дату на титульному аркуші.
Порушення граматичних норм української та російської мов майже не зустрічається, а окремі випадки можна віднести до обдруківок. Структурний поділ видань характерний для релігійних видань та відповідає канонізованим правилам організації тексту. Кожне видання відповідало нормам, закріпленим у КУ та ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації». Невірних тлумачень релігійних понять виявлено не було.
2.3. Особливості редагування езотеричної літератури
У зв’язку із відсутністю хоча б основних сформованих загальноприйнятих правил, ознак та підстав для віднесення літератури до езотерики, неможливо казати про специфічні норми редагування езотеричної літератури.
У сучасному книгознавстві питання типології книги в цілому і типології її окремих видів знаходяться у стадії активної розробки, накопичений досить істотний науковий і практичний досвід. У цей час склалася достатньо повна система уявлень про типологію книги в цілому. Проте ще недостатньо розроблені проблеми типології деяких видів книги, зокрема – літературно-художньою. Існуючі роботи виконані часто з різних позицій, носять суперечливий характер, не дають єдиної, цілісної типології літературно-художньої книги. У них, в основному, розглядаються питання типізації літературно-художніх видань, тобто принципів і методів систематизації їх на рівні конкретних видань, тоді як не вирішені проблеми більш загального порядку – типології літературно-художньої книги в цілому.
Аналізуючи сучасний книжковий ринок та позицію практикуючих езотеричних організацій, ми побачили, що книгорозповсюджувачі відносять до езотеричної літератури художні, релігійні, філософські та інші твори. Критерієм оцінки твору, як езотеричного, стала наявність у його тексті містичного, окультного, магічного, фантастичного контексту.
Для того, щоб виробити загальноприйняті критерії класифікації езотеричних видань, необхідна спільна дослідницька та наукова робота фахівців з усіх вищезазначених сфер діяльності. Це має бути трудомісткий процес, проте потреба у вирішенні цієї проблеми на сьогодні вже стала нагальною.
Після того, як буде вироблено загальні принципи та правила щодо видання книг езотеричної літератури, можна буде перейти до розробки специфічних норм редагування цього виду літератури. В нашій роботі ми зробимо спробу теоретичного вирішення цих двох проблем у досить загальному плані. Результати розроблення принципів типологізації, класифікації та норм редагування езотеричної літератури буде викладено у наступному розділі нашої роботи.
2.3.1. Редакторський аналіз книжкових видань езотеричної літератури
Для того, щоб розробити спеціальні норми редагування для езотеричної літератури, нами було проведено аналіз книжкових видань цього виду. Для нього було відібрано п’ять видань доступних для споживачів в українських книгарнях, серед яких є видання українських та російських видавництв, видання українською та російською мовами. Всі книжки видані з 1991 по 2007 рр. Аналіз проводився на основі вибіркового спостереження (див. підрозділ 2.2.1).
Основні ідеї езотеричних учень полягають в наступному: переконаність в ілюзорності звичайного життя (те, що ми бачимо, – не справжнє буття, а всього лише Майя); співвіднесена мікрокосмічного плану з макрокосмосом; надання великого значення в житті людини психічних центрів; а також в особливостях психотехнічної роботи людини над собою і інше. [2; с. 12]
З генеральної сукупності для забезпечення репрезентативності нами було відібрано такі видання езотеричної літератури: В. Юр’єв «В тонких світах», С. Кнейпп «Моє водолікування. Домашня аптека», Е. Крістенсен «Йога для всіх. Шлях до здоров’я», М. Норбеков «Тренування тіла і духу» та Л. Ту «Внутрішній фен-шуй: давнє китайське мистецтво самовдосконалення».
Редакторський аналіз видань проводився за такими параметрами: оформлення апарату видання; езотерична терміносистема; відповідність граматичним нормам української чи російської мов; вживання великої та малої літери на початку езотеричних понять; відповідність нормам редагування перекладної літератури (у випадку, якщо мова оригіналу була не українською чи російською).
2.3.2. Типові помилки та недоліки редагування езотеричної літератури
Лише одне з проаналізованих видань повністю не відповідало нормам з оформлення вихідних даних, вихідних відомостей та випускових даних. Для інших типовим є наведення цих видів даних упереміш. Зустрічаються різні тлумачення одного і того самого езотеричного поняття, інколи тлумачення якогось поняття, що може бути незрозумілим великій частині читачів, взагалі не наводиться автором та проходить повз увагу редактора. Порушення граматичних, синтаксичних та інших норм української та російської мов не перевищує припустимі п’ять відсотків. Помилок сприйняття у зв’язку із перекладом з мови оригіналу виявлено не було.
РОЗДІЛ 3
МЕТОДИ ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ РЕДАГУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ, РЕЛІГІЙНОЇ ЕЗОТЕРИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ В УКРАЇНІ
3.1. Розробка норм редагування книжкових видань політичної літератури
Громадсько-політичну літературу вирізняє широта тематики і різноманітність матеріалу. Політична література, що входить до складу громадсько-політичної – один із засобів управління людьми, суспільною думкою. Ця література іноді носить агітаційний характер і тому повинна бути доступною якомога ширшому колу читачів. Політичні тексти можуть бути описовими, теоретичними, пояснювальними. Виходячи з цього, визначаються і завдання редактора в роботі над книгою, особливості його роботи над мовою і фактичним матеріалом.
продолжение
--PAGE_BREAK--