Судові витрати Судові штрафи

--PAGE_BREAK--Митні марки наклеюються на позовну заяву, заяву, скаргу і погашаються підписом судді з зазначенням дати. Квитанція банку і завірене ним платіжне доручення додаються до позовних заяв, заяв і скарг та залишаються у цивільній справі в суді.
Сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадках, передбачених ст. 69 ЦПК та ст. 8 Декрету «Про державне мито»:
1)                          внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством;
2)                          відмови в прийнятті заяви, скарги;
3)                          повернення позивачу позовної заяви, заявнику — заяви чи скарги, а особі, яка оскаржила рішення суду,  — касаційної скарги в разі невиконання  ними вимог судді про  виправлення недоліків, виявлених у зазначених процесуальних документах (ст. 139 ЦПК);
4)                          закриття провадження в справі з підстав, що остання не підлягає розглядові в судах чи заінтересованою особою, яка звернулася до суду, не додержано встановленого для даної категорії справ порядку попереднього позасудового вирішення спору і мож­ливість застосування цього порядку втрачена (пп. 1, 2 ст. 227 ЦПК);
5)                          залишення заяви без розгляду з підстав, що заінтересованою особою, яка звернулася до суду, не додержано встановленого для даної категорії справ порядку попереднього позасудового вирішен­ня справи і можливість застосування цього порядку не втрачена, чи подання заяви недієздатною особою (пп. 1, 2 ст. 229 ЦПК).
Сплачене державне мито повертається за ухвалою судді чи суду фінансовим органом того району чи міста, до бюджету якого воно надійшло, на заяву платника мита, подану ним протягом року з дня зарахування мита до бюджету.
На забезпечення більш повного доступу громадян і юридичних осіб до правосуддя і судового захисту їх майнових і особистих немайнових прав та реалізації положень принципу публічності в цивільному судочинстві чинним законодавством, поряд з іншими гарантіями, встановлені пільги щодо сплати державного мита окре­мими категоріями осіб. Відповідно до ст. 4 Декрету «Про державне мито» від сплати державного мита звільняються:
1)      позивачі — робітники та службовці — у справах, що вини­кають з трудових правовідносин; члени колективних сільськогоспо­дарських підприємств, працівники селянських (фермерських) гос­подарств — у справах, пов'язаних з їх трудовою діяльністю;
2)      позивачі у справах, що випливають з авторського права, а також з права на відкриття, винахід, раціоналізаторську пропозицію та промислові зразки;
3)      позивачі у справах про відшкодування збитків, заподіяних каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю году­вальника;
4)      позивачі за позовами про стягнення аліментів;
5)      громадяни (сторони) у касаційних скаргах і скаргах на рішення,  що набрали законної сили, у справах про розірвання шлюбу;
6)      сторони у справах, пов'язаних з відшкодуванням збитків, заподіяних громадянинові незаконним засудженням, незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконним засто­суванням такого заходу, як взяття під варту, або незаконним нак­ладенням адміністративного стягнення у вигляді арешту чи випра­вних робіт;
7)      позивачі у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих злочином;
8)      громадяни, віднесені до першої та другої категорії потерпі­лих внаслідок Чорнобильської катастрофи;
9)      громадяни, віднесені до третьої категорії потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які постійно проживають до відселен-ня чи самостійного переселення або постійно працюють на терито­рії зон відчуження, безумовного (обов'язкового) і гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов'язко­вого) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення і не менше трьох років;
10) громадяни, віднесені до четвертої категорії потерпілих внаслі­док Чорнобильської катастрофи, які постійно проживають або по­стійно працюють і проживають на території зони посиленого раді ологічного контролю, за умови, що за станом на 1 січня 1993 р. вони проживали або відпрацювали в цій зоні не менше чотирьох років;
11) інваліди Великої Вітчизняної війни та сім'ї воїнів (партиза­нів), які загинули чи пропали безвісти,  і прирівняні до  них у встановленому порядку особи, інваліди першої та другої груп;
12) державні і громадські органи,  підприємства,  установи, організації та громадяни, які звернулися у випадку, передбаченому чинним  законодавством,  із заявами до суду на захист прав та інтересів інших осіб;
13) органи  місцевого та регіонального самоврядування:  за позовами про стягнення з громадян збитків, завданих інтересам населення,  місцевому господарству,  навколишньому середовищу їхніми діями або бездіяльністю, а також внаслідок невиконання рішень органів місцевого та регіонального самоврядування; за по­зовами про припинення права власності на земельну ділянку;
14) органи соціального страхування та органи соціального захисту — за регресними позовами про стягнення з особи, яка заподіяла шкоду, сум допомоги і пенсій, виплачених потерпілому або членам його сім'ї, а органи соціального захисту — також за позовами  про  стягнення  неправильно  виплачених допомоги  та пенсій:
15) позивачі і відповідачі — фінансові органи та державні податкові інспекції;
16) позивачі — Міністерство охорони навколишнього природ­ного середовища України, Міністерство лісового господарства Ук­раїни та їхні органи на місцях, органи рибоохорони — у справах про стягнення коштів на покриття шкоди, заподіяної державі забруд­ненням навколишнього середовища, порушенням лісового госпо­дарства та нераціональним використанням природних ресурсів і рибних запасів;
17)  українські добровільні товариства «Спілка Чорнобиль», українська спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналіс-тів), громадські організації інвалідів, їхні підприємства та установи, республіканське добровільне об'єднання «Організація солдатських матерів України» за позовами, з якими вони звертаються до суду;
18) Національний банк України та його установи, за винятком госпрозрахункових;
19) Генеральна прокуратура України та її органи — за позова­ми,  з якими  вони звертаються до суду в інтересах громадян і державних юридичних осіб;
20) Українська державна страхова комерційна організація та її установи — за позовами, з якими вони звертаються до суду в усіх справах, пов'язаних з операціями обов'язкового страхування;
21) Пенсійний фонд України, його підприємства, установи й організації;
22) Фонд України соціального захисту інвалідів і його відділення;
23) громадяни за позовами про відшкодування збитків, завда­них неповерненням у терміни, передбачені договорами або уста­новчими документами, грошових та майнових внесків, що були залучені до акціонерних товариств,  банків,   кредитних  установ, довірчих товариств та інших юридичних осіб, які залучають кошти на майно громадян.
Місцеві ради мають право встановлювати додаткові пільги для окремих платників щодо сплати державного мита, яке зараховується до місцевих бюджетів, а Міністерство фінансів України — щодо державного мита, яке зараховується до державного бюджету України.
Суд або суддя, виходячи з майнового стану громадянина, вправі звільнити його від сплати державного мита у доход держави (ч. 4 ст. 63 ЦПК).
        
3. Витрати, пов'язані з розглядом справи Статтею 63 ЦПК до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать:
1)    суми, що підлягають виплаті свідкам і експертам;
2)    витрати, пов'язані з проведенням огляду на місці;
3)    витрати на розшук відповідача;
4)    витрати, пов'язані з виконанням рішення відповідно до ст. 372 ЦПК.
Отже, фактично це витрати, що пов'язані з розглядом справи в суді і з виконанням в ній рішення.
За викликаними до суду свідками, експертами та перекладача­ми зберігається їх середній заробіток за місцем роботи. Якщо зазначені особи не є працівниками підприємств, установ, організа­цій, їм виплачується винагорода за явку до суду або виконану роботу. При виконанні ними процесуальних обов'язків свідка, екс­перта, перекладача за межами постійного місця проживання, їм відшкодовуються витрати, понесені у зв'язку з переїздом до місця виклику і назад, наймом житла і добові.  Свідкам виплачується винагорода в розмірі 12 відсотків мінімального розміру заробітної плати на день.
Перекладачам і експертам, яких призначено під час підготовки справи до розгляду або судового розгляду не в порядку службового доручення, за виконану роботу виплачується винагорода.
Експертам за проведення експертизи встановлюється винаго­рода в розмірі від двох до п'яти відсотків мінімального розміру заробітної плати за годину. її розмір визначається суддею залежно від кваліфікації експерта і складності виконуваної роботи. Виснов­ки експертиз, зроблені позаштатними експертами, друкуються в машбюро суду, який призначив експертизу. Оплата експерту за передрукування висновку провадиться з розрахунку 0,4—0,5 відсот­ка мінімального розміру заробітної плати за аркуш машинописного тексту.
Перекладачам залежно від їх кваліфікації встановлені такі розміри винагород:
1) за письмові переклади:
а) текстів, що містять інформацію соціально-економічного, філософського, природничо-наукового, науково-теоретичного, виробничо-технічного і довідкового харак­теру:
з української мови, а також інших мов народів СНД на іноземні мови — від 81 до 156 відсотків мінімального розміру заробітної плати за один авторський аркуш (40 тис. друкованих (рукописних) знаків;
з іноземної мови на українську, а також на інші мови народів СНД, з однієї мови народів СНД на інші мови народів СНД — від 62 до 125 відсотків мінімального розміру заробітної плати за один авторський аркуш (40 тис. друкованих (рукописних) знаків);
б) судово-слідчих матеріалів (протоколи слідчих і судових дій, обвинувальні висновки, вироки і рішення судів, скарги і заяви громадян та інші документи):
з української мови, а також мов народів СНД на іноземні мови — від 59 до 119 відсотків мінімаль­ного розміру заробітної плати за один авторський аркуш;
з іноземної мовина українську, а також на інші мови народів СНД, з однієї мови народів СНД на інші мови народів СНД — від 50 до 94 відсотків мінімального розміру заробітної плати за один авторський аркуш;
з рідкісних мов, з писемністю в'яззю, власною графікою, ієрогліфами, клинописом, а також з стародавніх мов, як і переклади на іноземні мови, віднесені до рідкісних мов, що мають писемність в'яззю, власну графіку, написання ієрогліфами, клинописом, опла­чуються із збільшенням ставок на 25 відсотків;
2) за усні переклади: з розрахунку чотири відсотки мінімально­го розміру заробітної плати на годину із збільшенням цієї погодинної ставки до п'яти відсотків мінімального розміру заробітної плати при застосуванні рідкісних європейських і східних мов[6].
За правилом ст. 73 ЦПК кошти, необхідні на оплату свідків, експертів, а також на проведення огляду на місці, вносить наперед сторона, яка порушила відповідне клопотання. Якщо виклик цих осіб або огляд на місці провадиться за клопотанням обох сторін або з ініціативи суду, потрібні для цього кошти вносяться обома сторо­нами порівну. Перелічені суми не вносяться стороною, звільненою від оплати судових витрат. В таких випадках оплата провадиться з коштів, що відпускаються за кошторисом.
Виплата винагороди свідкам, експертам, перекладачам, а та­кож відшкодування їм витрат у зв'язку з явкою провадиться за ухвалою судді негайно після виконання ними своїх процесуальних обов'язків незалежно від стягнення з сторін сум, необхідних для цього.
Відшкодування витрат військовослужбовців, які викликаються до суду як свідки, законні представники потерпілих, експерти, перекладачі (проїзд, витрати по найму жилого приміщення, добові), провадиться за вимогою військових частин за встановленими нор­мами. Самим військовослужбовцям ніякі витрати не відшкодовую­ться.
Окремий порядок передбачений для стягнення витрат, пов'я­заних з розшуком відповідача, місце фактичного перебування якого невідоме, і що можливо як за ініціативою суду, так і за заявою позивача. Для цього суд (суддя) виносить ухвалу, покладаючи роз­шук відповідача на органи внутрішніх справ, витрати котрих стягу­ються з відповідача на користь держави в розмірі до п'яти мініма­льних заробітних плат[7].
Статтею 372 ЦПК встановлено, що за проведення дій по виконанню судових рішень плата не стягується. Витрати на збері­гання і перевезення майна, на оплату експертів, комісійних, на відрядження і проїзд судового виконавця до місця виконання про­вадяться за кошторисом суду, при якому перебуває судовий вико­навець. Охоронець, якщо ним призначено не боржника або не члена його сім'ї, одержує за зберігання майна винагороду за вста­новленою таксою і відшкодування фактично зроблених витрат по його зберіганню, за відрахуванням фактично одержаної вигоди від використання цього майна (ч. 4 ст. 382 ЦПК).
Особи, які виселяються з самоуправно зайнятих жилих примі­щень, відшкодовують фактичні витрати, пов'язані з виселенням. Виселення осіб з будинків  (жилих приміщень),  що загрожують обвалом, провадиться за рахунок відповідних житлових органів державної районної адміністрації, виконавчих комітетів місцевих рад, підприємств, установ, організацій.
Зазначені витрати, пов'язані з виконанням, — за зберігання і перевезення майна, оплату експертів, комісійних, на відрядження і проїзд судового виконавця стягуються з боржника у доход держави за ухвалою судді незалежно від стягнення з нього майна чи грошо­вих сум.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, відносяться інші витрати, які ст. 63 ЦПК не включені до судових витрат, але по суті є такими. Це, зокрема:
1)                          витрати заявника у справі окремого провадження про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника, пов'язані з публікацією в місцевій пресі оголошення про виклик до суду держателя цінного паперу (ст. 279 ЦПК);
2)                          витрати сторони, пов'язані з оплатою допомоги адвоката, який брав участь у справі (ст. 76 ЦПК), та з оплатою інших осіб, які за чинним законодавством можуть здійснювати в судочинстві у справі цивіль­не процесуальне представництво; 3) витрати сторони за фактичну втрату робочого часу (ст. 77 ЦПК).
  4. Звільнення від сплати судових витрат. Розподіл судових витрат та їх відшкодування Витрати, понесені сторонами у справі, розподіляються між ними за правилами, встановленими статтями 75—78 ЦПК.
Стороні, на користь якої постановлено рішення, суд присуд­жує з другої сторони всі понесені витрати у справі незалежно від того, що ця сторона була звільнена від їх оплати на користь держави. Якщо позов задоволено частково, витрати присуджуються позивачеві пропорційно розміру задоволених судом позовних ви­мог, а відповідачеві — пропорційно до тієї частини позовних вимог, в якій позивачеві відмовлено. Суд касаційної або наглядової інстан­ції при зміні рішення або постановленні нового рішення відповідно змінює і розподіл витрат між сторонами.
Витрати, пов'язані з оплатою юридичної допомоги адвоката, який здійснював цивільне процесуальне представництво сторони, на користь якої постановлено рішення, суд присуджує з другої сторони в розмірі до п'яти відсотків від задоволеної частини позов­них вимог. У справах немайнового і непозовного характеру витрати, пов'язані з оплатою юридичної допомоги адвоката, визначаються судом залежно від складності справи і затраченого часу на її прова­дження. В аналогічному порядку відшкодовуються стороні витрати, понесені на оплату юридичної допомоги, наданої особами, які мають право здійснювати в судочинстві у справі цивільне процесу­альне представництво.
    продолжение
--PAGE_BREAK--