Вступ
Природа живих iстот така, що коли не вберегти потомство, а тим паче, знущатися з нього, то популяцiя виродиться й урештi-решт зникне. Людська цивiлiзацiя у своєму поступальному русi до технопрогресу на космiчних швидкостях досягла такого етапу, що в серединi XX сторiччя (1948 рiк) кращi уми планети зiбралися й написали Конвенцiю «Про захист прав дитини», що, на жаль, дуже актуальна й нинi.
Дитяча злочинність розгортається в Україні жахливими темпами. Тiльки в поточному роцiпонад 4 тис. дiтей стали жертвами злочинної дiяльностi. iця цифра щороку зростає приблизно на 2%. Десятеро дiтей стали жертвами вбивств, 47 — зiвалтувань, 21 — тяжких тiлесних ушкоджень, 105 — розбоїв, 1153 — грабежiв, 71 — вимагань, 323 — крадiжок, майже 20 — стали об’єктами торгiвлi людьми, 74 загинули у ДТП. Цього року порушено майже 800 кримiнальних справ з приводу втягнення неповнолiтнiх до злочинної дiяльностi. Примiром, це тi ж хлопчаки, якi стали «кватирниками» — злодiями, що пробираються у обiйстя через кватирки. Використовують тих «квiточок» i для вчинення грабежiв та розбоїв.
Нинi 5 тисяч українських дiтей перебуває на облiках iз позначкою «систематичний споживач наркотикiв» i кожен п’ятий з них має дiагноз «наркоманiя». На жаль, реальнi цифри у десятки разiв бiльшi, бо пiд час бесiд iз дорослими наркоманами бiльшiсть з них зазначала, що спробувала дурман-зiлля ще у пiдлiтковому вiцi, тому з цiєю проблемою необхiдно боротися активнiше саме на етапi виявлення споживачiв-початкiвцiв..
Нерiдко батьки чи родичi змушують малолiток займатися жебрацтвом. Але тут криється ще один важливий аспект — 40% дiтей, якi затримувалися за жебракування, не перебували у розшуку — вони нiкому не потрiбнi i нiхто їх не шукає. За нашими пiдрахунками, щодня близько 5 тисяч дiтей потрапляють на вулицi — тобто втiкають з дому i стають жертвами кримiналу, або йдуть слизькою стежиною до вчинення злочину.
Дитяча проституцiя у нацiональних масштабах набрала жахливих темпiв поширення. Цьому сприяє, як не парадоксально, попит на це збочене «задоволення» серед наших дорослих спiвгромадян та апрiорi латентний характер зазначеного соцiального викривлення. Способи протидiї цьому злу непростi, бо — ще один парадокс — дiти на панель iдуть добровiльно через обман дорослих, якi їх туди втягують, або через власнi хибнi погляди на такий спосiб заробiтку та поширену думку про високий матерiальний статус повiй. Документувати, доводити, притягати до кримiнальної вiдповiдальностi надто складно, але неповнолiтнiх повiй треба також наполегливо, як i наркоманiв, виявляти ще на початку «кар’єри». Адже, як на прикладi iз споживачами наркотикiв, опитування вже досвiдчених секс-гейш засвiдчили, що 80% з них вперше роздiлила ложе продажного кохання ще в дитинствi, iнколи намагаючись додати собi лiт пiдробкою документiв. Є випадки, коли й батьки використовують своїх дiтей з метою наживи, пiдкладаючи їх пiд здоровенних дядькiв, аби заробити на пляшку чи дозу опiю.
Останнiм часом як у дитячому порнобiзнесi, так i в секс-iндустрiї не можна стверджувати, що жертвами стають виключно дiвчата, спостерiгається тенденцiя втягнення у тi тенета i хлопчикiв. Причому працювати з ними надзвичайно важко — вони сором’язливiше сприймають таку «сторiнку» свого життя, анiж дiвчата, особливо коли потрапляють до затятих геїв-педофiлiв.
Таким чином проблема покарання та реабілітації неповнолітніх злочинників є дуже актуальною.
Засоби покарання неповнолітніх
Дітей, які з тих чи інших причин мають конфлікт із законом, держава повинна захищати, таким чином, попереджуючи наступні злочини особи, яка ще недостатньо сформувалася як особистість.
Українські правники виділяють дві групи неповнолітніх, які перебувають у конфлікті із законом:
1. Неповнолітні правопорушники, які були засуджені до покарань, не пов’язаних із позбавленням волі (такі неповнолітні перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції Державного департаменту України з питань виконання покарань та кримінальної міліції у справах неповнолітніх).
2. Неповнолітні правопорушники, які перебувають у місцях позбавлення волі — виховно-трудових колоніях. Існує ще одна група — ті, хто повернувся з місць позбавлення волі і має соціальні проблеми після свого повернення.
Метою державної системи охорони правопорядку України (ст. 50 Кримінального кодексу України) є не тільки покарання за вчинений злочин, а й виправлення засуджених, перевиховання та запобігання вчиненню ними нових злочинів. Щодо неповнолітніх, які порушили закон, широко використовується практика звільнення від відбування покарання з випробуванням, застосування примусових заходів виховного характеру, звільнення від кримінальної відповідальності, адміністративного покарання. Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання у разі щирого каяття та подальшої бездоганної поведінки. Тоді до нього застосовуються примусові заходи виховного характеру, передбачені п. 2 ст. 105 Кримінального кодексу України: застереження; обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; передача його під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; покладення на неповнолітнього, який досяг 15-річного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків; направлення неповнолітнього до спеціального навчально-виховного закладу для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.
Останніми роками спостерігається тенденція до застосування альтернативних форм покарання.
Неповнолітні правопорушники, які потребують особливих умов виховання, в порядку, встановленому законом, направляються до загальноосвітніх шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації.
Неповнолітні, які вживають алкоголь, наркотики, а також ті, які за станом здоров’я не можуть бути направлені до загальноосвітніх шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації, в порядку, встановленому законом, направляються до центрів медико-соціальної реабілітації неповнолітніх.
Дітям, які перебувають у цих закладах, гарантується право на гуманне ставлення з боку оточуючих, на охорону здоров’я, отримання базової освіти і професійної підготовки, побачення з батьками або особами, що їх замінюють, відпустку, листування, отримання передач, посилок від батьків або гуманітарних, благодійних та інших організацій, які виявили бажання допомогти їм, у порядку, встановленому законодавством України.
Згідно зі ст. 33 Закону України «Про охорону дитинства», затримання та арешт неповнолітніх застосовуються як винятковий захід і тільки у випадку та порядку, встановлених законом. Про це негайно повідомляються батьки дитини чи особи, які їх замінюють, а також органи прокуратури. Не допускається застосування до дитини насильства, погроз, інших незаконних дій, щоб примусити її дати показання або визнати свою провину.
До кримінальної відповідальності притягуються неповнолітні, яким на момент вчинення злочину виповнилося 16 років. Неповнолітні від 14 до 16 років підлягають кримінальній відповідальності, зокрема, за вбивство, умисне заподіяння тілесних ушкоджень, зґвалтування, крадіжку, грабіж, розбій та злісне хуліганство.
Відповідно до ст. 63 КК України покарання у вигляді позбавлення волі може застосовуватися на строк від одного до 15 років залежно від тяжкості злочину. Засуджені, які досягли 18-річного віку, для подальшого відбування покарання переводяться до виправно-трудових колоній загального або посиленого режиму. Однак з метою соціального захисту неповнолітніх ст. 27 Виправно-трудового кодексу України передбачає, що для закріплення результатів виправлення та перевиховання, закінчення загальноосвітнього чи професійно-технічного навчання засуджені, які досягли 18 років, можуть бути залишені у виховно-трудовій колонії до закінчення строку покарання, але не більше, ніж до досягнення ними 20-річного віку.
Виконання визначеного судом покарання у вигляді позбавлення волі покладено на спеціальну систему виправних установ. Загальне керівництво цими установами здійснює Державний департамент України з питань виконання покарань. У структурі Департаменту існує 11 виховно-трудових колоній для неповнолітніх: 10 — для юнаків (Дубенська, Ковельська, Кременчуцька, Павлоградська, Перевальська, Маріупольська, Прилуцька, Курязька, Самбірська, Бережанська) і одна — для дівчат (Мелітопольська). У всіх колоніях функціонують загальноосвітні середні школи та професійно-технічні училища, в яких підлітки мають можливість навчатись та отримати професійну підготовку.
Нововведення в українській судовій системі для неповнолітніх
Нині українські правники, задіяні в судовій системі, звернулися до більш досконалої правової системи, яка б одночасно і захищала підлітка, і запобігала повторному скоєнню злочину. Йдеться про ювенальну юстицію, яка успішно практикується в інших країнах.
У 1917 році у Києві, Харкові, Одесі, які тоді входили до складу Росії, були створені спеціальні суди для неповнолітніх. Функції судді виконував мировий суддя, в компетенцію якого входили розгляд справ неповнолітніх та судовий нагляд за роботою установ, що брали на себе турботу про малолітніх правопорушників.
Характерними особливостями цього суду були:
— одноособовий розгляд справи мировим суддею, який обирався із числа місцевих жителів певного судового округу;
— спеціальна професійна підготовка судді (знання дитячої психології, при цьому перевага надавалася лікарям і педагогам);
— широка предметна підсудність;
— відсутність формальної судової процедури (у тому числі формального обвинувального висновку);
— спрощений судовий розгляд, який полягав у бесіді судді з підлітком за участі його опікуна;
— застосування опікунського нагляду як засобу впливу;
— оскарження рішень суду в особливому відділі з’їзду мирових суддів.
Нині ювенальна юстиція України отримала новий поштовх. У більшості судів вже запроваджена спеціалізація з розгляду справ неповнолітніх. Суддів орієнтують на те, щоб вони вивчали не лише правову тематику щодо цієї вікової категорії, а й психологію та педагогіку. У серпні цього року Президент України Віктор Ющенко підписав Закон про захист прав неповнолітніх, у якому визначена необхідність створення спеціальних судових палат для розгляду справ неповнолітніх. Рекомендації з цього питання були направлені в суди. Концепція щодо створення ювенальної юстиції в Україні була розроблена робочою групою у складі фахівців з Верховного Суду, Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Фундації «Захист прав дітей», Українського центру «Порозуміння» і після червневих парламентських слухань передана в Міністерство юстиції для підготовки відповідно законопроекту.
Робоча група так обґрунтувала необхідність змін в українській юстиції:
Чинниками, що вплинули на вибір саме цього напряму у сфері захисту прав дітей, — при виникненні конфлікту із законом — стали: різкий спад виробництва, розбалансування економічних відносин, зростання безробіття, зниження сукупного доходу сім’ї, руйнування інституту дитячих дошкільних закладів, зменшення доступності медичних послуг, погіршення екологічних умов тощо. Ці обставини призвели до погіршення демографічних показників, росту дитячої безпритульності та злочинності.
В нових умовах держава має запровадити більш прогресивну систему соціальної реабілітації дітей, які вступили у конфлікт із законом, яка б відповідала сучасним вимогам. Міжнародна та вітчизняна практика свідчать, що запровадження ювенальної юстиції є важливим фактором, який позитивно впливає на суспільство та сприяє зміцненню позицій місцевих громад. Ефективною складовою ювенальної юстиції є програми з відновного правосуддя: це й виховний вплив на правопорушника, і профілактика вчинення повторних правопорушень, і сприяння соціальній адаптації та реінтеграції правопорушників у суспільство.
Ювенальний суд як центральний орган ювенальної юстиції розглядає справи про злочини, вчинені неповнолітніми (у тому числі за наявності дорослих співучасників); адміністративні правопорушення неповнолітніх; жорстоке поводження з дітьми та невиконання обов’язків по відношенню до дитини; цивільні справи, де постраждалою стороною є дитина. При цьому ювенальне судочинство має бути якомога більше гуманізованим, і Концепція пропонує для цього такі механізми: зміна преференцій у судочинстві — поступовий перехід від виконання каральних функцій правосуддя до відновних, реабілітаційних та охоронних; утвердження нового погляду на жертву як важливий суб’єкт судового процесу; застосування принципу використання неюридичних знань (з психології та педагогіки) в ювенальному судочинстві України.
Пропонується особливий підхід до неповнолітніх під час досудового слідства: надання переваги запобіжним заходам, які не пов’язані з перебуванням неповнолітнього під вартою; особливі умови утримання неповнолітніх під вартою; дотримання прав дитини, визначені міжнародним та вітчизняним законодавством у процесі досудового слідства.
Крім того, пропонуються такі напрямки гуманізації ювенального судочинства: розвиток альтернативних заходів кримінального переслідування (програми відновного правосуддя); розвиток та впровадження системи надання юридичної, психологічної допомоги та підтримки неповнолітнім правопорушникам і потерпілим у процесі здійснення правосуддя.
Важливим етапом становлення ювенальної юстиції є створення інституту пробації для неповнолітніх, до функцій якого, зокрема, належатимуть: підготовка соціально-психологічної характеристики неповнолітнього правопорушника для органів системи правосуддя; підготовка рекомендацій органам судочинства про призначення оптимального заходу впливу (виховного та профілактичного характеру) на неповнолітнього правопорушника, а також підготовка матеріалів щодо забезпечення його цивільних прав, зокрема, прав на житло; профілактика повторного правопорушення шляхом надання соціально-психологічної підтримки неповнолітньому правопорушнику; сприяння його соціальній адаптації та реінтеграції.
Кримінальний кодекс України. Р о з д і л XV. ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТА ПОКАРАННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ
Стаття 97. Звільнення від кримінальної відповідальності
із застосуванням примусових заходів виховного
характеру
1. Неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої
тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності,
якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих
випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи
виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього
Кодексу.
2. Примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною
другою статті 105 цього Кодексу, суд застосовує і до особи, яка до
досягнення віку, з якого може наставати кримінальна
відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає
під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу.
3. У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від
застосування до нього примусових заходів виховного характеру ці
заходи скасовуються і він притягується до кримінальної
відповідальності.
Стаття 98. Види покарань
1. До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину,
судом можуть бути застосовані такі основні види покарань:
1) штраф;
2) громадські роботи;
3) виправні роботи;
4) арешт;
5) позбавлення волі на певний строк.
2. До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові
покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади
або займатися певною діяльністю.
Стаття 99. Штраф
1. Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають
самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути
звернене стягнення.
2. Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості
вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього
в межах до п'ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян.
Стаття 100. Громадські та виправні роботи
1. Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у
віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти
годин і полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від
навчання чи основної роботи час. Тривалість виконання даного виду
покарання не може перевищувати двох годин на день.
2. Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому в
віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців
до одного року.
3. Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних
робіт, здійснюється відрахування в доход держави в розмірі,
встановленому вироком суду, в межах від п'яти до десяти відсотків.
Стаття 101. Арешт
Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент
постановлення вироку досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції в
спеціально пристосованих установах на строк від п'ятнадцяти до
сорока п'яти діб.
Стаття 102. Позбавлення волі на певний строк
1. Покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли
до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, не може бути
призначене на строк більше десяти років, а у випадках,
передбачених пунктом 5 частини третьої цієї статті, — більше
п'ятнадцяти років. Неповнолітні, засуджені до покарання у виді
позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних
установах.
2. Позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому,
який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості.
3. Покарання у виді позбавлення волі призначається
неповнолітньому:
1) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості — на строк
не більше двох років;
2) за злочин середньої тяжкості — на строк не більше чотирьох
років;
3) за тяжкий злочин — на строк не більше семи років;
4) за особливо тяжкий злочин — на строк не більше десяти
років;
5) за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним
позбавленням життя людини, — на строк до п'ятнадцяти років.
Стаття 103. Призначення покарання
1. При призначенні покарання неповнолітньому суд, крім
обставин, передбачених у статтях 65-67 цього Кодексу, враховує
умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та
інші особливості особи неповнолітнього.
2. При призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю
злочинів або вироків остаточне покарання у виді позбавлення волі
не може перевищувати п'ятнадцяти років.
Стаття 104. Звільнення від відбування покарання з
випробуванням
1. Звільнення від відбування покарання з випробуванням
застосовується до неповнолітніх відповідно до статей 75-78 цього
Кодексу, з урахуванням положень, передбачених цією статтею.
2. Звільнення від відбування покарання з випробуванням може
бути застосоване до неповнолітнього лише у разі його засудження до
позбавлення волі.
3. Іспитовий строк установлюється тривалістю від одного до
двох років.
4. У разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання
з випробуванням суд може покласти на окрему особу, за її згодою
або на її прохання, обов'язок щодо нагляду за засудженим та
проведення з ним виховної роботи.
Стаття 105. Звільнення від покарання із застосуванням
примусових заходів виховного характеру
1. Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої
тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде
визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної
поведінки він на момент постановлення вироку не потребує
застосування покарання.
2. У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі
примусові заходи виховного характеру:
1) застереження;
2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до
поведінки неповнолітнього;
3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які
їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу
за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;
4) покладення на неповнолітнього, який досяг
п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток,
обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;
5) направлення неповнолітнього до спеціальної
навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його
виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови
перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення
визначаються законом.
3. До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових
заходів виховного характеру, що передбачені у частині другій цієї
статті. Тривалість заходів виховного характеру, передбачених у
пунктах 2 та 3 частини другої цієї статті, встановлюється судом,
який їх призначає.
4. Суд може також визнати за необхідне призначити
неповнолітньому вихователя в порядку, передбаченому законом.
Стаття 106. Звільнення від кримінальної відповідальності
та відбування покарання у зв'язку із
закінченням строків давності
1. Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування
покарання у зв'язку із закінченням строків давності до осіб, які
вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, застосовується
відповідно до статей 49 та 80 цього Кодексу з урахуванням
положень, передбачених цією статтею.
2. Щодо осіб, зазначених у частині першій цієї статті,
встановлюються такі строки давності:
1) два роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;
2) п'ять років — у разі вчинення злочину середньої тяжкості;
3) сім років — у разі вчинення тяжкого злочину;
4) десять років — у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
3. Щодо осіб, зазначених у частині першій цієї статті,
встановлюються такі строки виконання обвинувального вироку:
1) два роки — у разі засудження до покарання, не пов'язаного
з позбавленням волі, а також при засудженні до покарання у виді
позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;
2) п'ять років — у разі засудження до покарання у виді
позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при
засудженні до покарання у виді позбавлення волі на строк не більше
п'яти років за тяжкий злочин;
3) сім років — у разі засудження до покарання у виді
позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкий злочин;
4) десять років — у разі засудження до покарання у виді
позбавлення волі за особливо тяжкий злочин.
Стаття 107. Умовно-дострокове звільнення від відбування
покарання
1. До осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі
за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, може бути
застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання
незалежно від тяжкості вчиненого злочину.
2. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може
бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою та
ставленням до праці та навчання довів своє виправлення.
3. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може
бути застосоване до засуджених за злочин, вчинений у віці до
вісімнадцяти років, після фактичного відбуття:
1) не менше третини призначеного строку покарання у виді
позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за
необережний тяжкий злочин;
2) не менше половини строку покарання у виді позбавлення
волі, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний
особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала
покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення
або зняття судимості знову вчинила у віці до вісімнадцяти років
новий умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;
3) не менше двох третин строку покарання у виді позбавлення
волі, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а
також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення
волі і була умовно-достроково звільнена від відбування покарання,
але до закінчення невідбутої частини покарання та до досягнення
вісімнадцятирічного віку знову вчинила умисний злочин, за який
вона засуджена до позбавлення волі.
4. До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш
м'яким покаранням не застосовується.
5. У разі вчинення особою, щодо якої застосоване
умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом
невідбутої частини покарання нового злочину суд призначає їй
покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього
Кодексу.
Стаття 108. Погашення та зняття судимості
1. Погашення та зняття судимості щодо осіб, які вчинили
злочин до досягнення ними вісімнадцятирічного віку, здійснюється
відповідно до статей 88-91 цього Кодексу з урахуванням положень,
передбачених цією статтею.
2. Такими, що не мають судимості, визнаються неповнолітні:
1) засуджені до покарання, не пов'язаного з позбавленням
волі, після виконання цього покарання;
2) засуджені до позбавлення волі за злочин невеликої або
середньої тяжкості, якщо вони протягом одного року з дня відбуття
покарання не вчинять нового злочину;
3) засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони
протягом трьох років з дня відбуття покарання не вчинять нового
злочину;
4) засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин,
якщо вони протягом п'яти років з дня відбуття покарання не вчинять
нового злочину.
3. Дострокове зняття судимості допускається лише щодо особи,
яка відбула покарання у виді позбавлення волі за тяжкий або
особливо тяжкий злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, за
підставами, передбаченими в частині першій статті 91 цього
Кодексу, після закінчення не менш як половини строку погашення
судимості, зазначеного в частині другій цієї статті.
Висновок
Таким чином, сучасна загальнокризова ситуація, яка складається в Україні, особливо щодо правопорушень серед дітей та молоді, потребує вдосконалення та реформування системи освіти, особливо у частині викладання «Основ правознавства».
Це досить серйозне і важливе питання на сьогодні. І його вирішення потребує багато зусиль.
Необхідні перебудова всієї системи вивчення правових дисциплін у загальноосвітніх навчальних закладах, цілеспрямована систематична правовиховна робота у дитячому середовищі. Адже діти – індикатор здоров’я суспільства, його соціальної зрілості та рівня моралі.
Для того, щоб людина поважала закон, що є однією з ознак демократичного суспільства, вона повинна не тільки його знати і розуміти, виконувати правові приписи, а й мати відповідні особисті переконання щодо необхідності цього закону – тобто володіти правовою культурою.
Зміст:
Вступ
Засоби покарання неповноліт
Нововведення в українській судовій системі для неповнолітніх
Кримінальний кодекс України. Р о з д і л XV. ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТА ПОКАРАННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ
Висновок
Література:
Геннадiй Карпюк. Стаття «До Дня захисту дiтей»:
imzak.org.ua/
Декларація прав дитини: Проголош. Генер. Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 20 листоп. 1959 р.
ДитинствовУкрїні: Права, гарантії, захист— Childhood in Ukraine: Rights, Guarantees, Protection: Зб. док. Ч.1 /М-во України у справах сім'ї та молоді; Укр. ін-т соц. досліджень.- К.: Столиця, 1998.- 245 с.
Джеральдіна Морріссон. Стаття «Проблеми прав дитини в Україні»:
osvita.org.ua/
Конституція України
Кримінальний кодекс України:
crime.kiev.ua/
Основи права України/За редакцією професора В.Л. Ординського. – Видання друге, доповнене і перероблене. – Львів: Оріяна-Нова, 2005. – 368 с.
Правознавство: Підручник/За ред. В.В. Копєйчикова. – К.: Хрінком Інтер, 2005. – 752 с.
С.В.Богачов. Стаття «Право знати право»:
www.minjust.gov.ua
Міністерство освіти і науки України
Київський національний лінгвістичний університет
Реферат
з основ правознавства
на тему: «Кримінальна відповідальність неповнолітніх»
студентки 106 групи
факультету французької мови
Шульжевської Мирослави
Київ — 2007