ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. НЕПОВНОТА ТА НЕПРАВИЛЬНІСТЬДОСУДОВОГО СЛІДСТВА ЯК ПІДСТАВА ПОВЕРНЕННЯ СПРАВИ НА ДОДАТКОВЕ РОЗСЛІДУВАННЯ
РОЗДІЛ 2. ІНШІ ПІДСТАВИ ПОВЕРНЕННЯ СПРАВИ НАДОДАТКОВЕ РОЗСЛІДУВАННЯ
РОЗДІЛ 3. ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ПОВЕРНЕННЯСПРАВИ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Актуальність теми.Інститут додаткового розслідування при поверненні справ на дослідування настадії попереднього розгляду справи суддею широко використовується в сучаснійсудовій практиці. Однак питання щодо його досконалості та й взагалі потрібностівикликає безліч суперечок серед науковців. Це є одна з найболючіших, теоретичнонеобґрунтованих проблем кримінального процесу, яка зумовлена необхідністюздійснення якісного переходу на більш високий рівень ефективності досудового слідства та правосуддя в цілому, що безперечно,потребує нових підходів у питанні забезпечення всебічного, повного і об’єктивногодослідження обставин справи у кримінальному судочинстві.
Повернення судомсправ на додаткове розслідування не відповідає іншим нормам процесуальногозаконодавства, завданням розкриття злочину, викриття винних і забезпеченняправильного застосування закону, а навпаки спонукає до тяганини табезвідповідальності. Вбачається, що повністю відмовитися від цього інституту вкримінальному процесі на даний час неможливо, проте він, як безперечнозастарілий, вимагає суттєвих змін.
Тому дослідження питань, пов’язанихз підставами повернення справи суддею на додаткове розслідування на стадіїпопереднього розгляду кримінальної справи є необхідниим в кримінально-процесуальнійнауці та повинно бути предметом глибокого, всебічного наукового вивчення.
Об’єктомдослідження єнорми кримінально-процесуального законодавства та комплекс правовідносин, яківиникають між суб’єктами кримінально-процесуальної діяльності в процесі реалізаціїправових норм, що регламентують підстави та порядок повернення справи на додатковерозслідування на стадії попереднього розгляду справи суддею.
Предметдослідження — теоретичні основикримінального судочинства України, практика правозастосування й доктринальніположення, що стосуються підстав та порядку повернення справи на додатковерозслідування.
Метою роботи єкомплексний теоретичний аналіз проблемних питань, які пов’язані з підставамиповернення справи на додаткове розслідування на стадії попереднього розглядусправи суддею .
Відповідно доцього були поставлені конкретні завдання:
— проаналізуватипідстави повернення справи на додаткове розслідування на стадії попередньогорозгляду справи суддею;
— датихарктеристику процесуального порядку повернення справи на додатковерозслідування на стадії попереднього розгляду справи суддею.
Нормативною базоює Кримінально-процесуальний кодекс України, Конституція України, закони України, постанови Пленуму Верховного СудуУкраїни, а також інша нормативна, навчальна,монографічна та довідкова література.
Джерельна базароботи ґрунтується на дослідженнях відомих українськихвчених В.Д. Бринцева, Л.Є.Владімирова, Ю.М. Грошевого, О.В. Капліної, В.П.Мікуліна, О.Р. Михайлишина, В.Т. Маляренка, С.В. Нечипорук, В.О. Попелюшката ін.
Наукова новизнароботи полягає в тому, що ця робота є цілісним дослідженням з питань поверненнясправи на додаткове розслідування на стадії попереднього розгляду справи суддею.Ґрунтовно розглянуто основні підстави та процесуальний порядок поверненнясправи.
При розробціданої теми для всебічного та об’єктивного її розкриття і висвітлення буливикористані такі методи дослідження: діалектичний,порівняльно-правовий, формально-логічний, системно-структурнийметоди, а також метод аналізу та синтезу.
Підґрунтямдослідження виступає діалектичний метод пізнання, відповідно до якого проблеми,що вирішуються в роботі, розглядаються в єдності їх соціального змісту таправової форми. Застосування порівняльно-правового методу дозволилопроаналізувати повернення справи на додаткове розслідування в Україні упорівнянні з іноземними правовими аналогами. Вимоги формальної логіки щодопослідовності, визначеності, несуперечності й обґрунтованості суджень булидотримані при формулюванні висновків дослідження.
Практичназначимість дослідження в тому, що нагромаджений фактичний матеріал, теоретичніположення та висновки можуть бути використані під час читання курсів з «Кримінальногопроцесу».
Структура даного науковогодослідження відповідає меті й основним завданням. Вона складається з вступу татрьох взаємопов’язаних розділів (Розділ І. «Неповнота та неправильністьдосудового слідства як підстава повернення справи на додаткове розслідування»;Розділ ІІ. «Інші підстави повернення справи на додаткове розслідування», РозділІІІ «Процесуальний порядок повернення справи»). Також, наукова робота міститьвисновки та список використаних джерел.
У вступі зазначається актуальність даної теми, її мета, завдання,предмет, об’єкт, методи дослідження, практичне значення цього дослідження.Перший розділ «Неповнота та неправильність досудового слідства як підставаповернення справи на додаткове розслідування», містить інформацію про порушеннявимогкримінально-процесцального законодавства, недотримання правил щодо порушення кримінальної справи — дізнаннямабо досудовим слідством, без усунення яких справа не може бути призначена досудового розгляду. Проводиться детальний аналіз недосліджених обставин, з’ясування яких може мати істотнезначення для правильного вирішення справи. Другий розділ «Інші підставиповернення справи на додаткове розслідування», присвячено розгляду такихпідстав для повернення справи на додаткове розслідування як: наявність підставдля притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб та наявність підставдля кваліфікації дій обвинуваченого за статтею КК, якою передбаченовідповідальність за більш тяжкий злочин. У третьому розділі «Процесуальнийпорядок повернення справи» увага акцентується на процедурі винесення суддею постановипро повернення справи на додаткове розслідування та подальше вирішення справи уапеляційній чи касаційній інстанції.
У висновкахвикладено найбільш важливі наукові та практичні результати одержані у роботі, атакож дана відповідь на завдання поставленні у вступі.
РОЗДІЛ 1 НЕПОВНОТАТА НЕПРАВИЛЬНІСТЬ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА ЯК ПІДСТАВА ПОВЕРНЕННЯ СПРАВИ НАДОДАТКОВЕ РОЗСЛІДУВАННЯ
Закон вимагає від органу дізнання та слідчого точно дотримуватись правилпро порушення кримінальної справи, притягнення до кримінальної відповідальностівсіх винних осіб, забезпечення та охорону прав та законних інтересів фізичних іюридичних осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, всебічного,повного та об’єктивного дослідження обставин справи, про необхідністьправильної кваліфікації вчиненого, тобто дотримання законності в їх діяльностізі стадії порушення кримінальної справи і до складання обвинувального висновкувключно[1].
Законність і справедливість кримінального судочинства не можливі безчіткого виконання кожним його суб'єктом норм КПК України. Верховний Суд Українипостійно тримає в полі зору цю сферу діяльності і притаманними йому засобаминамагається спонукати дізнавачів, слідчих, прокурорів, суддів та іншихпосадових осіб, які здійснюють певну функцію у кримінальному процесі, доналежного виконання процесуального закону. З метою попередження призначення досудового розгляду неповно, неправильно, з порушенням закону розслідуванихсправ, що виключає можливість їх ефективного розгляду та законного,обґрунтованого і справедливого вирішення по суті, закон зобов’язує суддю припопередньому розгляді справи з’ясувати, по-перше, чи не було допущено під часпорушення справи, провадження дізнання або досудового слідства таких порушеньвимог КПК, без усунення яких справа не може бути призначена до судовогорозгляду (п.5 ч.І ст.237 КПК)[2]. По-друге, за клопотаннямпрокурора, обвинуваченого, його захисника чи законного представника,потерпілого чи його представника суддя з’ясовує також питання про те, чи немаєпідстав для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб (ч.2 ст.237КПК). По-третє, за клопотанням прокурора, потерпілого чи його представникасуддя з’ясовує також питання про те, яка передбачається відповідальність за більштяжкий злочин чи для пред’явлення йому обвинувачення, яке до цього не булопред’явлено (ч.З ст.237 КПК).
Як видно з наведеного, це питання і процесуально-правового, і матеріальноправового характеру.
Перше із з’ясовуваних питань виключно процесуальне і з’ясовується воно втрьох аспектах одночасно: 1) чи мали місце під час порушення справи,провадження дізнання або досудового слідства порушення вимог КПК; 2) чи є ціпорушення істотними; 3) чи можливе їх усунення без перешкод для призначеннясправи до судового розгляду.
Наявність чи відсутність порушень вимог КПК – це у кожному конкретномувипадку справа факту, і з’ясовується він шляхом ретельного ознайомлення зписьмовими матеріалами справи, аналізу клопотань та думок учасників судовогорозгляду, дослідження наданих ними додаткових доказів[3].
Норми закону про попередній розгляд справи суддею не містять нівизначення, ні переліку процесуальних порушень, за наявності яких справапідлягає поверненню на додаткове розслідування. Тому суддя повинен керуватись,за аналогією, відповідними правилами, які регламентують підстави для скасуванняабо зміни вироку апеляційним судом, що стосуються порушень під час дізнання тадосудового слідства, застосовуваних до попереднього розгляду[4].
Статтею 246 КПК передбачено вичерпний перелік підстав для поверненнясправи на додаткове розслідування зі стадії попереднього розгляду. До такихпідстав належать:
а) установлення під час порушення справи, провадження дізнання абодосудового слідства таких порушень вимог КПК, без усунення яких справа не можебути призначена до судового розгляду;
б) установлення підстав для притягнення до кримінальної відповідальностіінших осіб, якщо окремий розгляд справи щодо них за вимогами статті 26 КПКнеможливий;
в) установлення підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за статтеюКК, яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин, чи для пред’явленняйому обвинувачення, яке до цього не було пред’явлене.
В інших нормах закону дано роз’яснення цих понять, а також наведенийперелік порушень, при наявності яких справа у всіх випадках підлягає поверненнюна дослідування.
На думку В.Т.Маляренка, закріплення в КПК України права суду за власною ініціативою та увизначених законом випадках за клопотанням учасників процесу повертати справудля проведення додаткового розслідування свідчить про незнання або нерозуміннячи небажання розуміти того цивілізаторського шляху в кримінальному процесі,яким ідуть інші країни світу[5].
Розглянемо детальніше таку підставу для повернення справи на додатковерозслідування як неправильність та неповноту досудового слідства.
За змістом статті 368 КПК стосовно стадії попереднього розгляду справисуддею однобічним або неповним визнається дізнання чи досудове слідство, колизалишилися недослідженими такі обставини, з’ясування яких може мати істотнезначення для правильного вирішення справи.
Етимологіяпоняття «досудове слідство» свідчить про те, що воно ні за яких обставин неможе провадитися після того, як справа була направлена в суд. В жодній норміКонституції України не йдеться про те, що справа із суду може знову бутиповернена для відновлення слідства. В Конституції немає і поняття «додатковеслідство». Додаткове передбачає наявність і основного слідства, однак такогоподілу на слідство основне й додаткове ні Конституція України, ні КПК України,ні міжнародні норми не містять.
Обставини, які повинні бути встановлені при провадженні дізнання тадосудового слідства, визначені в ст. 64 КПК (обставини предмета доказування), асаме: подія злочину, час, те чи немає підстав для кваліфікації дійобвинуваченого за місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину; винністьобвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину; обставини, що впливають наступінь тяжкості злочину; а також обставини, що характеризують особуобвинуваченого, пом’якшують та обтяжують покарання; характер та розмір шкоди,завдано ї злочином. Тому суддя мусить з’ясувати, чи були досліджені даніобставини, адже вони завжди мають значення для правильного вирішення справи.
За змістом ч.2 ст. 368 КПК дізнання чи досудове слідство в кожному разівизнається однобічним і неповним: коли не були допитані певні особи, не буливитребувані і досліджені документи, речові та інші докази для підтвердження чиспростування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішеннясправи; коли не були досліджені обставини, зазначені в постанові (ухвалі) суду,який повертав справу на додаткове розслідування, за винятком випадків, колидослідити їх було неможливо[6].
Неповним і однобічним розслідування слід визнавати і тоді, коли недосліджувались усі версії у справі, не перевірялись виправдальні показанняобвинуваченого, посилання його на алібі зокрема[7].
Неприпустимеповернення справи на додаткове розслідування з огляду на неповнотурозслідування, якщо така неповнота може бути усунута в судовому засіданні. Дляцього діючий нині закон надає суду реальні можливості як щодо дослідженнядоказів, так і щодо давання окремих судових доручень на проведення слідчих дійта приєднання до справи іх результатів безпосередньо в процесі судовогорозгляду справи.
Судможе викликати додаткових свідків, які не допитувалися на попередньомуслідстві, додатково і повніше допитати підсудних, потерпілих, свідків,експертів, витребувати за своєю ініціативою чи за клопотанням учасниківсудового розгляду документи та інші докази (якщо для їхнього вилучення не будепотрібно обшук), оглянути місце, призначити експертизи і провести іншіпроцесуальні дії.
Неслід зловживати інститутом повернення справи на додаткове розслідування вумовах, коли суд може сам з’ясувати певні обставини.
Як свідчатьдержавні статистичні дані, в Україні після запровадження правила про те, щоповернення справи на додаткове розслідування з метою погіршення становищапідсудного чи притягнення до кримінальної відповідальності іншої особи можливелише за клопотанням відповідного учасника процесу, кількість справ, повернутихсудом на додаткове розслідування, зменшилась. Зокрема, якщо у 2000 р. такихсправ було 18 584, а з урахуванням справ, повернутих прокуророві — 22 818, то у2003 р. їх кількість зменшилась до 18 692. Але ця кількість залишається значноюі становить 7,2% до всіх справ, що були у провадженні судів. Як свідчить судовапрактика, якість досудового слідства погіршується. У 2003 р. в порівнянні з2002 р. на 4,7% збільшилася кількість справ, надісланих на додатковерозслідування, на 25,3% — повернутих прокуророві в порядку ст. 249і КПК. Крімтого, збільшується кількість справ, повернутих на додаткове розслідуванняапеляційними і касаційними інстанціями після скасування вироків. Зокрема, в2003 р. ця кількість справ збільшилась на 22,3% в порівнянні з 2002 р. У 2003р. у зв'язку з неякісним досудовим слідством на додаткове розслідування, атакож прокуророві поверталася майже кожна дванадцята справа.
Неважко помітити, що як кількість справ, що повертається на додатковерозслідування, залишається досить великою, так і велика кількість з нихповертається до суду за тими само обвинуваченнями.
Аналізпрактики свідчить, що ще не зжиті випадки неправильного застосування інститутуповернення справ на додаткове розслідування, а саме: коли на додатковерозслідування направляються справи для з'ясування питань, які можуть бутиперевірені самим судом.
«Як відомо,більшість європейських країн, в яких є досудове слідство, не надолужуютьнедоліки досудового слідства, якщо їх неможливо усунути в судовому засіданні,за рахунок повернення справи на додаткове розслідування, оскільки знають івважають, що судове слідство порівняно з досудовим є головним, а недругорядним, що передбачені законом можливості досудового слідства не можутьпревалювати над можливостями слідства судового і, крім того, право людини надоступ до правосуддя та на розумний строк провадження в кримінальній справі недозволяє затягувати у такий спосіб вирішення справи судом.
Середпострадянських країн прибалтійські країни, Молдова, Російська Федерація та рядінших відмовилися від повернення судом справи на додаткове розслідування,вважаючи цей інститут таким, що не позначається позитивно на якості досудовогослідства та суперечить засадам судочинства і правам людини. Водночас Україна,заявляючи, що вона є правовою державою й такою, що тяжіє до євроінтеграційнихпроцесів, залишає та розвиває цей анахронізм»[8] вважає дослідникТ.Маляренко.
Вирішуючи питання про направлення справи на додаткове розслідування черезоднобічність або неповноту дізнання чи досудового слідства, суддя має виходитисаме з даних, наявних на стадії попереднього розгляду справи, а не з прогнозупро те, що однобічність чи неповноту, можливо, вдасться усунути в ході їїсудового розгляду. До судового розгляду повинні призначатись лише ті справи,матеріали яких дають достатню підставу вважати, що вони будуть всебічно, повноі об’єктивно розглянуті по суті[9]. Можливість чинеможливість розгляду справи по суті з названих підстав без її повернення надослідування – це предмет судового розгляду (ст. 281 КПК).
Істотнимпорушенням вимог кримінально-процесуального закону згідно зі ст. 370 КПК,допущеним органами дізнання та досудового слідства є такі порушення вимог КПК,які можуть перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановитизаконний, обґрунтований та справедливий вирок. Істотні порушення вимогкримінально-процесуального закону — це такі порушення, які не дають можливості встановитиістину, істотно обмежили права і свободи громадян, перешкоджають правильнооцінити обставини справи і зробити законний і обґрунтований висновок.
Пленум Верховного Суду України дав роз’яснення з цього приводу впостанові № 3 від 25 березня 1988 року (з наст. змінами) «Про застосуваннясудами України кримінально-процесуального законодавства, що регулює поверненнясправ на додаткове розслідування», де вказав, що істотними порушеннямикримінально-процесуального закону, допущеними органами дізнання та досудовогослідства, при наявності яких справа обов’язково підлягає поверненню дляпроведення додаткового розслідування є: а) не дотримані вимоги закону, щовстановлюють підстави і порядок порушення кримінальної справи та регламентуютьпровадження дізнання і досудового слідства, зокрема: досудове слідствопроведено без порушення справи; справа порушена неправочинною особою; напорушення вимог ст. 111 КПК замість досудового слідства проведено дізнання;проведено розслідування особами, які підлягають відводу з огляду на статті 58 і60 КПК; розслідування проведено за матеріалами, виділеними в окреме провадженнящодо іншої особи або за новим обвинуваченням без порушення справи;розслідування проведено без скасування раніше винесеної постанови про закриттясправи або про відмову в порушенні кримінальної справи проти тієї саме особи таза тим же обвинуваченням; б) не додержано під час провадження дізнання ідосудового слідства вимог статей 44, 45, 46, 47, 48 КПК про забезпечення правапідозрюваного і обвинуваченого на захист; в) порушено вимоги ст. 19 КПК, якщообвинувачений не володіє мовою, якою провадиться слідство, і він не бувзабезпечений перекладачем; г) пред’явлено неконкретне обвинувачення, зокрема невказані час, місце, спосіб, мотив, а також інші ознаки складу злочину, стаття(її частина) закону, якою цей злочин передбачено, не дана юридична оцінкакожному діянню, якщо особа обвинувачується у вчиненні кількох злочинів; д)необґрунтовано відхилено клопотання обвинуваченого чи інших учасників процесупро встановлення обставин, які мають істотне значення для справи, коли такіобставини не можуть бути встановлені судом; є) формулювання обвинувачення,викладене в обвинувальному висновку, істотно відрізняється від формулювання, щоміститься в постанові про притягнення як обвинуваченого або погіршує становищеобвинуваченого порівняно з пред’явленим обвинуваченням чи пов’язане з іншимпорушення його права на захист; ж) не забезпечено право обвинуваченого,потерпілого чи захисника на ознайомлення з усіма матеріалами справи...»[10](п. 13)1.
Виявлені фактисвідчать, що органи дізнання, попереднього слідства та прокуратури допускаютьпорушення норм КПК на всіх стадіях провадження у справах — від її порушення доскладання обвинувального висновку і направлення справи до суду. Насамперед, незавжди додержується порядок прийняття, реєстрації, обліку та розгляду заяв іповідомлень про злочини, порушується встановлений ст. 97 КПК триденний строкприйняття рішення за названими заявами або повідомленнями.
Як свідчатьокремі ухвали судів, наведені явища досить поширені, в багатьох випадках заявипро вчинення злочинів тривалий час не реєструються, а кримінальні справипорушуються лише в разі встановлення особи винного. Причому, як вбачається звідповідей на окремі ухвали, на такі дії йдуть не тільки малодосвідченіпрацівники. Це свідчить про відсутність будь-якого контролю за діяльністю осіб,в компетенцію яких входить вирішення питання про порушення справ, та намаганняпрацівників органів міліції в такий спосіб поліпшити показники роботи.
Окремі дізнавачіта слідчі безпідставно відмовляють в порушенні кримінальних справ чи закриваютьпорушені, що призводить до невиправданої тяганини при їх розслідуванні тавчинення особами, щодо яких винесено такі необгрунтовані постанови, інших(здебільшого тяжких) злочинів. Це має місце в основному тому, що обставини, якіпри провадженні дізнання, попереднього слідства у відповідності зі ст. 64 КПКпідлягають доказуванню, досліджуються поверхово і не об'єктивно або їм даєтьсянеправильна оцінка.
Намагаючисьбудь-що закрити справу, деякі слідчі посилаються, навіть, на неіснуючінормативні акти. В той же час поширене безпідставне порушення справ внаслідокповерхового з’сування даних про особу правопорушника, обставин, що виключаютьпровадження у справі, та неправильного застосування норм матеріального іпроцесуального права[11].
Є випадки, колиоргани попереднього слідства в порушення вимог ч. 1 ст. 113 КПК провадилислідство без порушення кримінальної справи, а суди всупереч ст. 370 КПК та роз’ясненням,що містяться в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 25березня 1988 р. «Про застосування судами України кримінально-процесуальногозаконодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування», неповертали такі справи для проведення додаткового розслідування, а постановлялиобвинувальні вироки, обмежуючись лише реагуванням на ці факти винесеннямокремих ухвал, хоча такі порушення вимог закону є істотними, які тягнутьскасування вироку.
Чимало порушеньзакону допускається органами дізнання і попереднього слідства при проведенніобшуку, виїмки, пред'явленні осіб і предметів для впізнання, відтворенніобстановки і обставин події, очної ставки, огляду, освідування, опису майна, атакож при складанні протоколів названих дій. З цього приводу судами виносиласямайже кожна десята окрема ухвала (постанова). Є факти, коли в порушення вимогст. 181 КПК обшук, виїмка та вилучення предметів провадились за відсутності понятихчи з одним з них або при цьому брали участь поняті, які є працівниками РВ УМВС,у відсутності особи, котра займає приміщення. Іноді обшуки провадились безсанкції прокурора, а зафіксовано зазначені дії протоколом огляду та вилучення.
Небезпечними в практицідізнання і попереднього слідства є факти, коли слідчі дії супроводжуютьсяфальсифікацією документів. Вивчення показало, що в протоколах дій в основномувідображаються всі дані, передбачені ст. 85 КПК, однак при перевірці їхдійсності судами виявлені грубі порушення вимог статей 85, 852, 126, 127, 194,195 КПК, які полягали в тому, що слідчі дії фактично провадилися у відсутностіпонятих чи одного з них, у протоколах зазначалися дані та адреси останніх, якіне відповідали дійсності, чи вказувалися недостовірні дані[12].
Однією з основнихконституційних засад судочинства є забезпечення обвинуваченому права на захист(статті 43 і 43 КПК). Між тим поширені випадки порушення права на захист підозрюванихта обвинувачених. У зв’язку з цим судами винесено майже 12% окремих ухвал(постанов) від загальної кількості вивчених. Причому майже половина з нихвинесена з приводу того, що слідчі не надали підозрюваному, обвинуваченомуможливість запросити захисника або не забезпечили їм такого. Нерідко всуперечвимогам ст. 46 КПК при проведенні слідства захисник не надавався, навіть,неповнолітнім та особам з психічними вадами.
Нерідко слідчимидопускалися порушення вимог статей 223, 224 КПК, що регламентують складанняобвинувального висновку та додатків до нього. Ці порушення полягали в тому, щоу висновку наводився лише перелік джерел доказів; не вказувалися відомості просудимості обвинуваченого, відношення його до військової служби, відомості проосвіту, допускалися помилки та неточності в анкетних даних; не зазначалисяаркуші справи, на яких містяться свідчення осіб, що підлягають виклику в судовезасідання; в довідці про рух справи не вказувалося, який вид запобіжного заходузастосовано до обвинуваченого та з якого часу; в довідці про речові докази невказувалося, які з них є у справі і де вони зберігаються, тощо.
Деякі слідчінедбало ставляться до оформлення процесуальних документів, невірно вказуютьадреси осіб, які підлягають виклику до суду, в протоколах допитів допускаютьнезастережені виправлення. Зустрічаються протоколи, де відсутні підписи, невказано, хто проводив допит, допускається натуралізація опису дійобвинувачених, притягнутих до відповідальності за зґвалтування чи інші статевізлочини.
Наведені лишеокремі дані свідчать про досить серйозну проблему, пов’язану зі станомзаконності при провадженні дізнання і попереднього слідства, та які вимагаютьадекватних заходів держави, її органів і відповідних посадових осіб. Алереагування на порушення законності таке, що не спонукає до виправленнястановища на краще.
Питання про те,чи перешкоджає порушення закону, допущене під час порушення справи, провадженнядізнання або досудового слідства, її призначенню до судового розгляду,вирішується залежно від того, наскільки істотним воно було, до ущемлення якихправ та інтересів учасників процесу воно призвело і чи є можливість поновити ціправа й інтереси[13]. Допущені при вчиненніокремих слідчих чи процесуальних дій порушення закону, що призвели до ущемленняправ та інтересів учасників процесу, поновити які неможливо, не можуть бутипідставою для повернення справи на додаткове розслідування. За наявностівідповідних підстав такі порушення мають тягти визнання доказів недопустимими.
Не може бутипідставою для повернення справи на додаткове розслідування і недодержанняпрокурором вимог статей 228-232 КПК (якщо для усунення допущених порушень непотрібно проводити слідчі дії). У таких випадках відповідно до ст. 2491 КПКсуддя повертає справу прокурору для усунення недоліків[14].
Таким чином, повертаючи справу надодаткове розслідування з мотивів неповноти дізнання чи досудового слідства,яка, на думку суддів, не може бути усунена в судовому засіданні, суди фактичнороблять висновок про неможливість постановления обвинувального вироку на основітих доказів, які у відповідності із законом зібрані у справі, і за змістомзакону зобов'язані постановити виправдувальний вирок (ст. 327 КПК).
Повертаючи за власною ініціативою справу на додаткове розслідування узв’язку з неповнотою дізнання чи досудового слідства, суд ініціює продовженняслідчої діяльності по обгрунтуванню обвинувачення і виконує не властиву йомуфункцію обвинувачення. Як зазначено в Постанові Конституційного Суду РосійськоїФедерації від 20 квітня 1999 р. № 7-п «повернення справи для додатковогорозслідування у зв’язку з названими підставами при відсутності відповіднихклопотань сторін, тобто коли ні обвинувачення, ні захист не наполягають нацьому, може відповідати лише інтересам обвинувачення, оскільки цим самимзабезпечується усунення недоліків саме обвинувальної діяльності в ситуації, колині прокурором, ні потерпілим сумніви в доведеності обвинувачення не усуваються.З точки зору інтересів захисту повернення справи на додаткове розслідування втаких випадках не є необхідним, оскільки при повній або частковійнедоведеності, а також сумнівності обвинувачення захист вправі розраховувати навинесення судом виправдувального вироку або, відповідно, на визнання підсудноговинним у менш тяжкому злочині, ніж йому ставили за провину органирозслідування. Така позиція захисту є допустимою формою відстоювання інтересівпідсудного, тому що суд за таких обставин зобов’язаний дотримуватися принципупрезумпції невинуватості, закріпленого в ст. 49 Конституції РосійськоїФедерації[15]».
РОЗДІЛ 2 ІНШІПІДСТАВИ ПОВЕРНЕННЯ СПРАВИ НА ДОДАТКОВЕ РОЗСЛІДУВАННЯ
За клопотанням прокурора, обвинуваченого, його захисника чи законногопредставника суддя має право повернути справу на додаткове розслідування дляпритягнення до кримінальної відповідальності інших осіб, якщо окремий розглядсправи щодо них неможливий[16].
Питання про наявність таких підстав вирішується з урахуванням доказів, щоє у справі, інших конкретних її обставин, а також вимог ст. 94 КПК, в якійвизначено приводи і підстави до порушення кримінальної справи. Зокрема, приводами до порушення кримінальноїсправи є:
1) заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадовихосіб, представників влади, громадськості або окремих громадян;
2) повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян,які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з поличним;
3) явка з повинною;
4) повідомлення, опубліковані в пресі;
5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судомознак злочину.
Справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані,які вказують на наявність ознак злочину[17].
З’ясовуючи можливість розгляду справи щодо іншої особи в окремомупровадженні, суддя повинен керуватися вимогами ст. 26 КПК ( 1001-05 ), маючи наувазі, що справи про злочини, вчинені у співучасті, мають розглядатись, якправило, в одному провадженні. Постанова органу дізнання, слідчого, прокурора прозакриття кримінальної справи, про відмову в її порушенні щодо іншої особи абопро виділення справи щодо такої особи в окреме провадження не є перешкодою дляповернення справи на додаткове розслідування. Встановивши при розглядіклопотання про повернення справи на додаткове розслідування, що відповідно до вимогст. 26 КПК ( 1001-05 ) справа щодо іншої особи може бути розглянута в окремому провадженні,суддя (суд) залишає це клопотання без задоволення. У таких випадках післярозгляду справи за наявності до того підстав суддя (суд) на виконання вимог ст.278 КПК ( 1003-05 ) повідомляє своєю постановою (ухвалою) прокурора провчинення злочину.
Перш за все варто звернути увагу на конституційно закріплене положеннящодо забезпечення доведеності вини при здійсненні правосуддя, яке повинно бутив кожному випадку реалізовано в стадії судового розгляду справи[18].За загальним правилом у визначених законом випадках суддя направляє справу надодаткове розслідування в разі необхідності погіршення становища підсудного чипритягнення до кримінальної відповідальності інших осіб за клопотаннямвідповідних учасників процесу, а в усіх інших чи визначених законом випадках –за власною ініціативою чи за клопотанням учасників процесу[19].
Оскільки відомо, що одним із завдань кримінального судочинства є охоронаправ та інтересів фізичних осіб, а Конституція України в ст. 3 закріпила, щоправа і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованістьдіяльності держави, що утвердження і забезпечення прав та свобод людини єголовним обов’язком держави[20]. Враховуючи ціположення, можна дійти висновку, що будь-які порушення прав і свобод людини, втому числі й під час досудового розслідування, є недопустимими і повинні бутинегайно усунуті. Оскільки в суді першої інстанції їх усунення не завжди єможливим, то інститут повернення справ на додаткове розслідування якраз іслужить виконанню такого важливого завдання, оскільки відіграє велике значенняв кримінальному процесі України і є необхідним для правильного вирішеннякримінальних справ.
На думку В.Т. Маляренка, закріплення в КПК України права суду за власноюініціативою та у визначених законом випадках за клопотанням учасників процесуповертати справу для проведення додаткового розслідування свідчить про незнанняабо нерозуміння чи небажання розуміти того цивілізаційного шляху вкримінальному процесі, яким ідуть інші держави. Він наголошує, що суди прирозгляді кримінальних справ постійно встановлюють факти фальсифікації слідчимидоказів і процесуальних документів; у кожній третій справі про тяжкі й особливотяжкі злочини обвинувачені скаржаться на застосування до них незаконних методівслідства, а незважаючи на те, що з 2001 р. законом істотно обмеженоповноваження судів щодо забезпечення повноти розслідування обставин справи,вони нерідко вимушено і всупереч закону перебирають на себе функціюобвинувачення, оскільки прокурори не завжди спроможні якісно зробити цесамотужки[21].
Ще однією підставою повернення справи на додаткове розслідування є наявністьпідстав для кваліфікації дій обвинуваченого за статтею КК ( 2341-14 ), якоюпередбачено відповідальність за більш тяжкий злочин, чи для пред'явлення йомуобвинувачення, яке до цього не було пред’явлене, допускається тільки заклопотанням прокурора або потерпілого чи його представника. Постанова органудізнання, слідчого, прокурора про закриття кримінальної справи в частиніобвинувачення особи у вчиненні більш тяжкого злочину чи про відмову в порушеннівідповідної справи, як і постанова щодо обсягу обвинувачення, не є перешкодою дляповернення справи на додаткове розслідування з цих підстав. Клопотанняпрокурора про повернення справи на додаткове розслідування із зазначених підставможе бути задоволене лише тоді, коли він відповідно до ст. 277 КПК ( 1003-05 ) невправі змінити обвинувачення в суді.
Повернення судом справи на додаткове розслідування — це один із способів«розвалення» чи «розхитування» кримінальної справи, як кажуть в органахслідства та в судах, — «спустити її на гальмах»[22].Тобто при поверненні певної кримінальної справи на додаткове розслідуванняінколи можна говорити не тільки про неповноту дослідження обставин справи чиякісь процесуальні проблеми, але й наявність інтересу окремих осіб в тому, щобпосіяти сумнів у допустимості окремих доказів та їх достатності, віддалитивирішення справи і таким чином пом'якшити сприйняття гостроти та небезпечностівчиненого як в суспільстві, так і судом, а за рахунок цього розраховувати набільш м'яке покарання або на уникнення відповідальності взагалі. Про цесвідчить хоча б той факт, що абсолютна більшість справ, повернутих на додатковерозслідування, потім повертаються в суд, але через значний проміжок часу[23].
Таким чином, повернення справи судом на додаткове розслідування — цеяскравий прояв упередженості суду, на яку він не має права. І той факт, що вмайбутньому цю справу, якщо вона надійде до суду, буде розглядати інший складсуду, не змінює становища, оскільки висловив свою думку саме суд як органвлади, що покликаний вирішувати справу.
Слід звернути увагу на істотну різницю статистичних даних про поверненнясудом справ на додаткове розслідування та прокуророві, які мають суди іправоохоронні органи. Причина цієї різниці полягає в тому, що справи, повернутісудом на додаткове розслідування, не завжди своєчасно реєструються в слідчихорганах. Крім того, вони обліковуються з моменту прийняття до провадженняслідчого.
Суди постійно при розгляді кримінальних справ встановлюють фактифальсифікації слідчими доказів і процесуальних документів. У кожній третійсправі про тяжкі і особливо тяжкі злочини обвинувачені скаржаться назастосування до них незаконних методів слідства. Незважаючи на те, що з 2001 р.закон істотно обмежив повноваження судів щодо забезпечення повнотирозслідування обставин справи, вони нерідко вимушено і всупереч законуперебирають на себе функцію обвинувачення, оскільки прокурори не завждиспроможні якісно зробити це самотужки.
Слідчі ізолятори переповнені особами, що місяцями чекають суду.Канцелярії Президента України, Уповноваженого з прав людини, прокурорські тасуддівські інстанції переповнені скаргами обвинувачених, їх захисників тазаконних представників, а також потерпілих на зволікання у розслідуванні тасудовому розгляді справ. Традиційні заклинання про необхідність підвищенняякості дізнання та слідства, прискорення розслідування справ та розвантаженняслідчих ізоляторів за рахунок зменшення повернення судом справ на додатковерозслідування не змінюють становище, яке склалося.
Як відомо, суд, що здійснює судову владу шляхом кримінального судочинствана основі змагальності сторін і рівності їх прав, при провадженні у справі неможе ставати ні на бік обвинувачення, ні на бік захисту, підміняти сторони,приймати на себе їх процесуальну правомочність, а повинен залишатисяоб'єктивним і неупередженим арбітром. У зв’язку з цим суд діє в інтересахобвинувачення і тоді, коли він повертає кримінальну справу на додатковерозслідування за клопотанням прокурора чи потерпілого, оскільки важко уявитиситуацію, за якої обвинувачений чи його представник або захисник просили б судповернути справу на додаткове розслідування для встановлення якихось обставинчи ліквідації процесуальних порушень закону або погоджувались з прокурором чипотерпілим. За правовою логікою, а також виходячи з того, що всі сумніви маютьтлумачитись на користь підсудного, вони мали б просити про виправдання абопевне пом'якшення становища підсудного. Про повернення справи на додатковерозслідування підсудний і його захисник можуть просити лише з метою затягнутивирішення справи і уникнути відповідальності або пом’якшити участь підсудного[24].
РОЗДІЛ 3 ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ПОВЕРНЕННЯ СПРАВИ
Повертаючи справу на додаткове розслідування суддя має винести постановув якій обов’язково вказати суть пред’явленого обвинувачення і статті закону, за якоювоно кваліфіковано. Також, у постанові необхідно зазначити; в чому конкретновиявилась неправильність попереднього слідства, чому суд позбавлений можливостіусунути їх у судовому засіданні, які саме обставини мають бути з’ясовані придодатковому розслідуванні і які слідчі дії при цьому мають бути проведені; якіістотні порушення кримінально-процесуального закону допущені і як їх слідусунути; про необхідність притягнення до кримінальної відповідальності іншихосіб і чому матеріали щодо них не можуть бути виділені в окреме провадження;вказівку про повернення справи на додаткове розсіідування прокуророві з викладеннямрішення про запобіжний захід щодо обвинуваченого[25].
Вказівки судді(суду) є обов’язковими для органу дізнання, слідчого та прокурора. Якщо останніне дослідили обставин, зазначених у постанові (ухвалі) про повернення справи надодаткове розслідування, проведені дізнання чи досудове слідство можуть бутивизнані однобічними і неповними (п. 2 ч.2 ст.368 КПК (1003-05), що є підставоюдля скасування вироку та повернення справи на додаткове розслідування (п.1 ч.1ст.367 КПК).
Невиконанняорганом досудового слідства слідчої дії, зазначеної в постанові судді (ухвалісуду), допускається лише в разі, коли провести її фактично неможливо. Про це, атакож про можливість підтвердження обставин, які мають бути встановлені за рішеннямсуду, іншими доказами або за допомогою додаткових процесуальних дій необхіднозазначити у відповідних процесуальних документах.
Вказівки судді(суду) про необхідність притягнення до кримінальної відповідальності іншихосіб, або про кваліфікацію дій обвинуваченого за статтею КК (2341-14), якою передбаченовідповідальність за більш тяжкий злочин, або про пред’явлення йому обвинувачення,яке раніше не пред’являлося, підлягають перевірці органом дізнання, слідчим, прокуророму порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законом. Якщо за результатамитакої перевірки обставини, на які послався суддя (суд) при поверненні справи надодаткове розслідування, не підтвердяться, постанова органу дізнання, слідчого чипрокурора про відмову в порушенні кримінальної справи з відповідної підстави неможе розцінюватись як невиконання рішення суду і не повинна сама по собітягнути повторне повернення справи на додаткове розслідування.
Упостанові судді про повернення справи на додаткове розслідування недопустимовирішувати наперед питання про формулювання й обсяг обвинувачення, йогодоведеність, кваліфікацію вчиненого, достовірність того чи іншого доказу чипереваги одних доказів перед іншими[26].
Повертаючисправу на додаткове розслідування, суд зобов’язаний вирішити питання прозапобіжний захід щодо обвинуваченого. У випадку обрання підсудному запобіжногозаходу — взяття під варту — в постанові про призначення справи до судовогорозгляду належить мотивувати рішення про обрання такого запобіжного заходу, акопію цієї постанови надсилати до відповідних установ, яким належить їївиконати, і установ, де буде утримуватися підсудний. Ці установи повинні бутизазначені в постанові, винесеній за результатами попереднього розгляду.
Копіяпостанови протягом трьох діб після її винесення надсилається сторонам. Суддімають враховувати, що у постановах з попереднього розгляду справи належитьзазначати, чи підлягають оскарженню постанови, який існує порядок і строк їхоскарження у випадках, коли таке оскарження передбачено КПК. Постанови проповернення справи на додаткове розслідування, (статті 246, 248 КПК) можуть бутиоскаржені всіма учасниками процесу. При цьому законом не передбачено оскарженняпостанов про відмову в поверненні справи на додаткове розслідування чи провідмову в закритті справи.
Напостанову протягом семи діб з дня її винесення сторони можуть подати апеляціїдо апеляційного суду, а якщо справа розглядається по першій інстанціїапеляційним судом — касаційні подання чи скарги до касаційного суду[27].
Значна частинакримінальних справ, направлених судами на додаткове розслідування, стаєпредметом розгляду апеляційної та касаційної інстанцій. В цьому також є певнийінтерес окремих учасників процесу, який полягає в можливості в такий спосібзатягнути розгляд справи, віддалити момент її вирішення[28].Як свідчить судова практика, а також статистичні дані, судові рішення приблизнов 10 % справ, повернених на додаткове розслідування, скасовуються. Тобто і втих справах, що направлені на додаткове розслідування, і в тих, що повернені нановий судовий розгляд, суди як першої, так і апеляційної чи касаційноїінстанції діють упереджено стосовно пред’явленого особі обвинувачення, оскількивони хоч і опосередковано, але все ж таки дають оцінку достатності ідопустимості доказів, законності чи незаконності певних процесуальних рішень тадій.
Постановимісцевих судів про повернення справи на додаткове розслідування й ухвалиапеляційних судів щодо них, а також ухвали апеляційних судів, якими скасовано вирокимісцевих судів з поверненням справи на нове розслідування чи новий судовийрозгляд, у касаційному порядку (визначеному в ч. 2 ст. 383 і ч. 2 ст. 386 КПК(1003-05) не переглядаються як такі, що не перешкоджають подальшому провадженнюу справі.
Хоч відповідно доКПК України і постанов Пленуму Верховного Суду України суд, повертаючикримінальну справу на додаткове розслідування, не має права давати оцінкудоказам, але ця оцінка фактично дається самим фактом повернення справи надодаткове розслідування, аналізом доказів, підданням критиці певнихпроцесуальних рішень і дій чи бездіяльності органів дізнання та досудовогослідства[29]. Без цього не можнауявити зміст постанови чи ухвали суду про повернення справи на додатковерозслідування. Така оцінка фактично дається й апеляційною та касаційноюінстанціями як при залишенні судового рішення про повернення справи надодаткове розслідування без зміни, так і при його скасуванні.
Зокрема,залишаючи таке судове рішення без зміни, апеляційний чи касаційний суд,фактично діючи упереджено, задовго до постановлення вироку підтверджує, щодоказів недостатньо для обвинувачення особи або вони сумнівні з точки зорупорядку їх одержання. І навпаки, скасовуючи таке судове рішення, апеляційний чикасаційний суд тим самим задовго до постановлення вироку стверджує, що сумнівіву справі немає. Зрозуміло, сумнівів щодо доказовості й обґрунтованостіобвинувачення.
Таким чином,повернення справи судом на додаткове розслідування — наболіле питаннявітчизняного кримінального процесу і його скасування є нагальною потребою.
додатковий розслідування справа суддя
ВИСНОВКИ
Таким чином, врезультаті дослідження було з’ясовано, що суддя з власної ініціативи чи заклопотанням прокурора, обвинуваченого, його захисника чи законногопредставника, потерпілого, позивача, відповідача або їх представників своєюпостановою повертає справу на додаткове розслідування у випадках:
— коли під часпорушення справи, провадження дізнання або досудового слідства були допущенітакі порушення вимог КПК, без усунення яких справа не може бути призначена досудового розгляду;
— якщо необхіднопритягнути інших осіб до кримінальної відповідальності;
— якщо необхідноперекваліфікувати дії обвинуваченого за статтею КК, яка передбачаєвідповідальність за більш тяжкий злочин, чи для пред’явлення йому обвинувачення,яке до цього не було пред’явлено.
Відповідно довстановленого в Україні порядку кримінального судочинства досудове провадженняу справі покликане служити цілям повного й об’єктивного судового розглядусправи. Внаслідок слідчих дій, які провадяться в ході досудового слідства,встановлюється і досліджується більшість доказів у справі. Важливо, що окреміслідчі дії можуть провадитися лише на цій процесуальній стадії. Саме придосудовому провадженні у справі формується обвинувачення, яке стає предметомсудового розгляду, і визначаються його межі. Всі суб’єкти досудовогопровадження у справі мають відповідні права та обов’язки. Конституційні засадисудочинства передбачають обов’язковість дотримання процедур кримінальногопереслідування як гарантію процесуальних прав учасників кримінальногосудочинства.
Суд, повертаючисправу на додаткове розслідування у разі неповноти та неправильністі досудового слідства, фактично вступаєв процесуальні стосунки із слідчим, хоч за логікою КПК він повинен мати такістосунки лише з прокурором. Цим порушується конституційна норма про те, щонагляд за досудовим слідством здійснює прокурор, а не суд. Даючи слідчомувказівки, які обставини дослідити і які слідчі дії слід здійснити, щобліквідувати неповноту слідства, суд підміняє прокурора, його функцію нагляду задосудовим слідством.
Виходячи зістатей 62, 129 Конституції України та кореспондуючих їм положень ст. 6Конвенції правосуддя за самою своєю суттю може визнаватися таким лише за умови,що воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне відновлення вправах. За змістом чинного КПК людина фактично багато разів може переходити ізстатусу підсудного в статус обвинуваченого і знову в статус підсудного, незнаючи, коли буде по суті вирішена справа. Це типовий спосіб затягуваннявирішення справи, її зупинення.
Інститутповернення судом кримінальної справи на додаткове розслідування фактично є перепоноюна шляху застосування основних засад судочинства — про доступ громадян доправосуддя і розумні строки його здійснення. Наслідки існування цього інститутубувають надзвичайно негативними. Зі справ, що поверталися судом на додатковерозслідування, повторно направлялися в суд з обвинувальним висновком приблизно80 % і з постановою про закриття кримінальної справи за нереабілітуючимипідставами — приблизно 10 %. Як показують факти, основними причинами помилок тапорушень вимог чинного законодавства є недостатній професійний рівеньпрацівників дізнання та слідства, неналежне знання матеріального тапроцесуального законодавства, несумлінне ставлення окремих дізнавачів і слідчихдо виконання професійних обов’язків, а в деяких випадках — свідоме порушення кримінально-процесуальнихнорм, відсутність дійового контролю за роботою дізнавачів та слідчих з бокукерівництва органів внутрішніх справ і прокуратури, безвідповідальність. Все цепризводить до зниження ефективності роботи правоохоронних органів, оскільки злочинирозкриваються несвоєчасно, розслідування їх невиправдано затягується,обвинувачені безпідставно тримаються тривалий час у слідчих ізоляторах, узв’язку з допущеними порушеннями норм КПК в процесі розслідування справ значнаїх частина із судового засідання повертається на додаткове розслідування, що, всвою чергу, призводить до поширених порушень гарантованих Конституцією Україниправ і свобод громадян.
Звичайно,намагання побудувати сучасну систему кримінальної юстиції без зміни застарілоїдоктрини кримінального судочинства, «докорінного» реформування правоохороннихорганів, удосконалення форм діяльності по розслідуванню злочинів є лишеспробами «законсервувати» існуючу її модель, яка за півстоліття свогофункціонування практично повністю «вичерпала себе». Саме тому питання їїкардинальної перебудови є вкрай важливими та потребує вирішення шляхомпоступового й обґрунтованого удосконалення правової бази держави, приведення їїу належний стан.
СПИСОКВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Нормативно-правові акти та законопроекти1. КонституціяУкраїни прийнята на п’ятій сесії ВерховноїРади України 28 червня 1996 року. Іззмінами, внесеними Законом України № 2222-ІV від8 грудня 2004 року.
2. Кримінально-процесуальний кодексУкраїни від 28.12.1960 року. // Сторiнка «Законодавство України».
3. Закон України «Про судоустрій істатус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VІ.
4. Постанова Пленуму Верховного СудуУкраїни від 30 травня 2008 року «Про практику застосуваннякримінально-процесуального законодавства при попередньому розгляді кримінальнихсправ у судах першої інстанції».
5. Постанова Пленуму Верховного СудуУкраїни від 11 лютого 2005 р. № 2 «Про практику застосування судами Українизаконодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додатковерозслідування» // Вісник Верховного Суду України. – 2005. — №3.
6. Постанова Пленуму Верховного Суду України№ 12 від 23.12.2005 р. «Про практику застосування судами України законодавствапро звільнення особи від кримінальної відповідальності» // Постанови ПленумуВерховного Суду України в кримінальних справах / За заг. ред. В.Т. Маляренка. –К.: Юрінком Інтер, 2007.
7. Постанова Пленуму Верховного СудуУкраїни «Про практику застосування судами законодавства, що регулює закриттякримінальних справ» (узагальнення Судової палати у кримінальних справахВерховного Суду України) // Вісник Верховного Суду України. – 2004. — № 2.
2. Монографії, статті, навчальні тапрактичні посібники
1. Бабаева А.В. Реализация принциповуголовного процесса в стадии предварительного рассмотрения уголовного деласудьей // Проблеми законності. – 2003 – Вип. 64. – X., 2003. – С. 132.
2. Бозров В. Стадия назначениясудебного заседания // Российская юстиция. – 1996. — №3. — С.48-49
3. Бринцев В.Д. Шляхи подальшогореформування судочинства з метою забезпечення належної дії Закону України «Просудоустрій України»/ В.Бринцев// Право України. – 2002. — № 10. – С.56-58.
4. Владимиров Л. Е. Учение обуголовных доказательствах. Тула: Автограф, 2000. — 464 с.
5. Глобенко Г.І. Проблемні питаннязакриття кримінальної справи суддею у стадії попереднього розгляду // ВісникХарківського національного університету внутрішніх справ. – 2006. – Вип. 33. –С. 97-100.
6. Государський В.Ф. Марітчак Т.М.Виявлення та виправлення помилок у кваліфікації злочинів під час розгляду справисудом у першій інстанції // Життя і право. – 2004. — №1.- С. 13 — 16.
7. Грошевой Ю.М. Досудоверозслідування кримінальний справ: навч.- прак. посіб./Ю.М.Грошевой, В.В.Вапнярчук,О.В.Капліна, О.Г.Шило; за аг.ред.Грошевого. – Х.: Фінн, 2009. – С.362 -374.
8. Гуськова А. Каким должно бытьпредание суду// Российская юстиция. – 2002. — №2. — С. 43 — 44.
9. Зубар В. Національнекримінально-процесуальне законодавство та Європейська конвенція з прав людини іосновних свобод // Право України. – 2004. — №8. — С. 93 — 95.
10. Игошин В. Обжалование судебныхрешений, принятых на предварительном слушании // Законность. – 2005. — №9. — C.41-42;
11. Капліна О. В. Слідчі дії //Досудове розслідування кримінальних справ / за заг. ред. Ю. М. Грошевого:навч.-практ. посіб.; / Ю. М. Грошевой, В. В. Вапнярчук, О. В. Капліна, О. Г.Шило – Х.: Фінн, 2009. – С. 57-129.
12.Капліна О. В. Логіко-структурнідефекти системи кримінально-процесуального права та шляхи їх подолання //Досудове слідство: проблемні питання та шляхи їх вирішення: мат. наук.-практ.конф., підгот. Ін-том підготовки слідчих кадрів для СБУ у складі Нац. юрид.акад. України ім. Ярослава Мудрого, 1 черв. 2007 р. – Х.: НЮАУ, 2007. – С.60-64.
13. Ковальчук С.О. Визнання суддею устадії попереднього розгляду справи доказів недопустимими та їх виключення здослідження за клопотанням сторони захисту // Актуальні проблеми вдосконаленнячинного законодавства: збірник наукових статей. – Івано-Франківськ, 2007. — Вип. Х\/ІІІ. – С. 235-241.
14. Ковальчук С.О. Право захисниказаявляти клопотання та його реалізація в стадії попереднього розгляду справисуддею // Адвокат. – 2007. — №11-12. – С. 39-41.
15.Кримінально-процесуальний кодексУкраїни: наук.-прак.комент./за аг.ред.В.Т.Маляренка, В.Г. Гончаренка. – Вид.5-те, переробл. І допов. – К.: Юрисконсульт: КНТ, 2008. – С.96. – 104, 500-526.
16. Кримінальний процес: підручник/за ред… Ю.М. Грошевого та О.В. Капліної. – Х.: Право, 2010. – 608 с.
17.Кримінальний процес України:Підручник / Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т. – К., 2004. — С. 115.
18. Кузьмина О.В. Возвращениеуголовных дел на дополнительное расследование из стадии предания суду. –Ленинград, 1987.- 228 с.
19. Луцик В. Реалізація інститутуповернення кримінальної справи прокурору в законодавстві зарубіжних кран //Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ХІІІрегіон. наук.-практ. конф. (8-9 лют. 2007р.; Львів) / Львів: ЛНУ, 2007. – С.12-13.
20. Маляренко В. Т. Щодо поверненнясудом кримінальної справи на додаткове розслідування та прокурору // ВісникВерховного Суду України. — 2004. — №6 – С.2 -13.
21. Маляренко В.Т. Перебудовакримінального процесу України в контексті євростандартів: Монографія. – К.:Юрінком Інтер, 2005. – 512 С.
22. Маляренко В. Найпоширенішіпомилки та порушення законів, які допускаються при провадженні дізнання іпопереднього слідства // Право України. – 2001. — № 3. -с.17-18.
23. Мікулін В. Кубрак П. Попереднійрозгляд справи суддею: підстави повернення справи на додаткове розслідування //Підприємництво, господарство і право. – 2002. — №12. – С.122-123.
24. Михайлишин О.Р. Виявлення йусунення слідчих помилок при попередньому розгляді кримінальної справи/ О.Р.Михайлишин//Унів.наук.зап.- Хмельницький: Вид-во Хмельниц. Ун-ту упр. Та права, 2007. — № 1. – С. 224-231.
25. Михайлова Т.А. Предание суду всоветском уголовном процессе.– М., 1981. – 192 с.
26. Міщенко С.М. Проблемні питанняповернення справ на додаткове розслідування // Судова реформа в Україні:проблеми і перспективи. – К. – Харків, 2002. – С. 84-85.
27. Назаров В.В., Омельяненко Г. М. Кримінальний процес Украї ни. –К.: Юридична думка, 2005.– 560с.
28. Нечипорук С.В. Принцип участігромадян у здійсненні правосуддя та поєднання колегіального і індивідуальногопорядку розгліду справ/ С.Нечипорук// Право України. – 2003. — № 11. – С.82-85.
29. ОверчукС.В. Значення інституту підсудності в кримінальному судочинстві/ С.В.Оверчук//Часоп.Київ.ун-ту права. – 2002. — № 1. – С.72-75.
30. Омельяненко Г. Щодо інститутунаправлення справи на додаткове розслідування у кримінально-процесуальномузаконодавстві України // Право України. – 2000. — №4. — С.54-57.
31. Павлишин А.А., Солдатенко А. В. Проблеми оскарження рішення суду (судді) про взяття підварту, прийнятого на судових стадіях Життя і право. – 2004. – № 1. – С. 62-64.
32. Прилуцький С.Допустимість доказів: сучасність та перспективи кримінального процесу України// Право України. – 2006. – № 4. – С. 86-87.
33. Попелюшко В.О. Судовий розглядкримінальної справи: навч.посіб./ В.О.Попелюшко. – К.: Кондор, 2006. – С.8-41.
34. Павлюкова Т.Розгляд скарг на дії та рішення слідчого у стадії попереднього розгляду справисуддею Право України. – 2005. — №10.
35. Смирнов М. Дистанційнекримінальне судочинство: реальність та перспективи // Бюлетень Міністерстваюстиції України К 9 (35) 2004 – С.15.
36. Тертишник В.М.Кримінально-процесуальне право України: Підручник. 4-те вид., доп. і переробл.- К.: Видавництво А.С.К., 2003. — 1120 с.
37. Фріс П.Л. Малеєв А.Ю. До питанняпро зміст стадії попереднього розгляду кримінальних справ Адвокат. – 2006. — №10. – С. 3-6.
38. Чувилев В. Будников В.Рассмотрение судом жалоб на действия органов предварительного расследования //Советская юстиция. -1984.- №4.- С.57-59.
39. Юркевич Н. К вопросу о характередеятельности судьи при прекращении уголовного дела в предварительном слушании Уголовноеправо. – 2003. — №4. — С. 82
40. Юркова Г.В. Чи відповідаєінститут додаткового розслідування Конституції України Право України. – 2000. — №1.- С. 79-81