Хабарництвояк особливо небезпечний злочин
ПЛАН
ВСТУП
РОЗДІЛ 1.Загально-правова характеристика хабарництва як кримінального злочину
1.1 Матеріальний склад та кримінальнавідповідальність за скоєння злочинів, які відносяться до хабарництва
1.2 Хабарництво – як особливий видслужбових злочинів.
Розділ 2.Особливі ознаки суб’єктів посадових злочинів
2.1 Коло посадових осіб відповідно дозаконодавства України
2.2 Особливості суб’єктів хабарництва
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Правова держава ігромадянське суспільство повинні гарантувати особі максимальну свободу івільний розвиток її особистості. Досягнення цього потребує, щоб існуючий вдержаві і суспільстві правопорядок ґрунтувався на певних принципах,передбачених Конституцією і законами країни, зокрема на принципах демократизму,гуманізму, соціальної справедливості, конституційності, законності тощо.
Одним із пріоритетних має бутипринцип, за яким ніхто не може бути примушений робити те, що не передбаченозаконодавством. Тобто держава мусить бути гарантом не лише належної реалізаціїпередбачених Конституцією і законами прав і свобод людини і громадянина, а йнеприпустимості не передбачених Конституцією і законами втручання в життя ідіяльність особи та примусового впливу на неї, тобто гарантом від свавілля,беззаконня, самоуправства, зловживання та вольових рішень органів державноївлади і місцевого самоврядування, їх посадових осіб. Разом з тим органидержавної влади і місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діятивиключно в межах, визначених відповідними видами правових норм.
Їхня діяльність має бути максимальноповно і точно визначена, врегульована, регламентована з тим, щоб упередитиможливість з будь-яких причин завдати шкоди особі, суспільству чи державі.
Органи державної влади та органи місцевогосамоврядування, як зазначається у цій статті, зобов'язані діяти тільки напідставі, в обсязі та у спосіб, які передбачені Конституцією та законамиУкраїни, оскільки їх повноваження, функції, права і обов'язки підпорядковані,зрештою, служінню особі, суспільству і державі.
Отже, актуальність дослідженняпроблеми «Посадові злочини» визначається високою суспільноюнебезпекою відповідних посягань, нинішнім станом законодавства, практичноюзначимістю питань відповідальності за злочини посадових осіб. Вивчення цієїтеми сприятиме глибшому розумінню вже вивчених проблем як Загальної, так іОсобливої частини кримінального права, зокрема, пов'язаних з поняттям іособливостями кримінальної відповідальності спеціального суб'єкта злочину, іпитаннями застосування норм інших глав КК про злочини, суб'єктом яких єпосадова особа.
Мета та завдання дослідження. Виходячи з цього метоюданої роботи є комплексне вивчення, наукове осмислення та теоретичнеобґрунтування особливостей посадових злочинів та відповідальності за скоєнняматеріальних посадових злочинів. Відповідно до поставленої мети визначенінаступні завдання:
· проаналізуватипоняття посадового злочину у кримінальному законодавстві України;
· визначитивиди та особливості посадових злочинів;
· дослідитиособливі ознаки суб’єктів посадових злочинів;
· висвітлитиі визначити матеріальний склад посадових злочинів та відповідальність за їхскоєння.
Об'єкт дослідження складають кримінально-правовінорми, які регулюють відносини, що виникають в зв’язку із скоєнням особоюзлочинів у сфері службової діяльності.
Предметом дослідження є кримінальне законодавствоУкраїни.
Методологічна основа роботи. Для досягнення зазначеноїмети та поставлених завдань при проведенні даного наукового дослідженнявикористовувалась сукупність методів, які призначено для отримання об'єктивнихдостовірних результатів з цієї проблематики.
Автор умовно поділив їх на: а) загальнонауковіметоди, які властиві всім природничим та гуманітарним наукам (системний,діалектичний, історичний та ретроспективний); б) спеціальні методи,котрі застосовуються для наукового пізнання різноманітних правових явищ(порівняльно-правовий, статистичний і формально-юридичний). У дослідженні авторспирався на вимоги принципу об'єктивності та достовірності.
Застосування цих наукових принципів іметодів дало можливість досліджувати тему і досягнути поставленої мети.
Ступінь дослідженості теми. Проблеми боротьби зпосадовими злочинами широко обговорюються юристами, економістами, політиками,соціологами і переважно мають публіцистичний характер. Із зазначеноїпроблематики в Україні бракує монографічних досліджень, недостатньо емпіричнихданих, які б дозволили отримати всебічну, ґрунтовну інформацію про це явище.
Проблеми зловживання владою,службового підроблення, хабарництва почали вивчатись досить недавно, оскількирадянська влада довгий час не визнавала, що ці види злочинів є доситьпоширеними серед представників державної влади. Тим самим заздалегідь булиприречені на невдачу як спроби вивчення цього явища, так і боротьби з ним.
Нині вчені та фахівці-практикиздебільшого акцентують увагу на питаннях кваліфікації зловживання владою,перевищення влади, хабарництва, вдосконалення законодавства, яким передбаченовідповідальність за ці види злочинів. Прикметною у цьому плані є робота М.Мельника [26], яку можна назвати першим вУкраїні монографічним дослідженням комплексу проблем, пов'язаних ізвідповідальністю за посадові злочини, а саме за хабарництво. Значна увагапитанням взаємозв'язку корупції та службової злочинності у сфері економікиприділена в роботах О. Кальмана[19], М. Камлика та Є. Невмержицького[44], А.Волобуєва[41], В.Кощия[24]. Вплив корупції серед посадових осіб на національнубезпеку України є предметом розгляду в праці Б. Кузьменко[47]. Проблемам запобігання службовимзлочинам серед суддів присвятив своє дослідження В. Євдокимов[17]. Характерною рисою наведених праць єте, що в них наголошується на власне детальному юридичному аналізі проблемкорупції в органах державної влади та хабарництва. Соціологічний аспект їхдослідження, який би дав змогу розібратись в природі цих явищ, залишився безналежної уваги. Варто сказати, що досить ґрунтовно в юридико-соціологічномуаспекті підійшов до вивчення проблем корупції та злочинів у сфері службовоїдіяльності В. Глазирін [42]. Проблематика посадових злочинів такождосліджувалася в працях Коржанського М.Й.[21,22,29], Бажанова М.І.[25],Матишевського П.С.[45], Дудорова О.[16], в яких висвітлені особливості складупосадових злочинів, а також звертається особлива увага на матеріальну шкоду,яка є наслідком скоєння злочинів у сфері службової діяльності.
Нормативна джерельна базароботи. Упроведеному дослідженні було використано значну кількість законодавчихнормативно – правових актів. Серед них – Конституція України [1], Кримінальний кодекс України [2] (далі КК), Закон України „Про боротьбу зкорупцією”[3], Закон України „Про державнуслужбу”[4], Закон України „Про статуссуддів”[8], Указ Президента України„Про концепцію боротьби з корупцією в Україні на 1998 – 2005 роки [9] та інші.
Структура роботи зумовлена метою і завданнямдослідження, складається із вступу, трьох розділів, висновків, додатків, спискувикористаних джерел та літератури 51 найменувань).
Ключові слова: службова особа, посадовийзлочин, службова недбалість, зловживання владою, перевищення влади, хабар,істотна шкода, суб’єкт злочину, матеріальний склад злочину, кримінальнавідповідальність, кримінальне покарання.
РОЗДІЛ1. Загально-правова характеристика хабарництва як кримінального злочину
1.1 Матеріальний склад такримінальна відповідальність за скоєння злочинів, які відносяться дохабарництва
Одержання хабара (ст.368 КК).
Хабарем називається незаконнавинагорода посадовій особі за вчинення або невчинення нею в інтересах того, хтодає хабара, певних дій, які посадова особа може чи повинна була вчинити звикористанням своїх посадових повноважень.
Об'єктивна сторона злочину полягає водержанні хабара в будь-якому вигляді. Способи одержання і давання хабараможуть бути різними, однак можна виділити дві основні форми:
1) просту (відкриту) і
2) завуальовану (приховану).
У першому випадку предмет хабарабезпосередньо вручається службовій особі без будь-якого прикриття, а у другомухабар маскується під зовні законну угоду (під виглядом виплати зарплати,премії, гонорару, повернення боргу тощо) і має вигляд цілком законної операції[36].
Незаконне одержання працівникомдержавної установи чи організації, який не є посадовою особою, в будь-якомувигляді матеріальних благ чи вигод майнового характеру у значному розмірі (насуму, яка у 0,5 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходівгромадян) за виконання чи невиконання будь-яких дій з використанням посадовихповноважень, кваліфікується за ст. 354КК.
Не можуть кваліфікуватися за ст. 368КК дії приватних осіб, які видавали себе за посадових осіб або самовільноприсвоїли собі звання представника влади або посадової особи (ст. 353 КК),оскільки злочин, передбачений ст. 368КК України, є корисливим, предметхабара має виключно майновий характер. Ним можуть бути: майно (гроші,матеріальні цінності), право на майно (документи, які надають право наотримання майна, надання права користуватися майном або вимагати виконаннязобов'язань тощо), будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод,відмова від них, відмова від прав на майно, безоплатне надання послуг майновогохарактеру, санаторних чи туристичних путівок, проведення будівельних чиремонтних робіт тощо).
Послуги, пільги і переваги, які немають матеріального змісту (похвальна характеристика чи виступ у пресі, наданняпрестижної роботи тощо), не можуть визнаватися предметом хабара [37].
Одержання таких послуг, пільг чипереваг може розцінюватися як інша (некорислива) заінтересованість призловживанні владою чи посадовими повноваженнями і за наявності до того підставкваліфікуватися за відповідною частиною статті 364 КК України.
Склад злочину, передбаченого ст. 368КК України, є не лише тоді, коли посадова особа одержала хабар для себеособисто, але й тоді, коли вона одержала його для близьких їй осіб (родичів,знайомих тощо). При цьому не має значення, як фактично було використано предметхабара.
Одержання хабара припускає, щопосадова особа отримує винагороду за вчинення або невчинення будь-яких дій послужбі з використанням своїх прав і повноважень, тобто за зловживання владою чипосадовими повноваженнями в інтересах того, хто дає хабара.
Головне в хабарництві цепідкуппосадової особи.
Підкуп полягає в тому, що посадоваособа за винагороду вчинює:
а) посадову дію з використаннямпосадових повноважень (незаконно видає ордер на квартиру, видає пільговийкредит, звільняє від відповідальності тощо);
б) посадову бездію – не вчинює дій,які вона була зобов'язана згідно зі своїм посадовим статусом виконати (непроводить контролю, не викриває незаконні дії хабародавця чи інших осіб, непритягує до відповідальності тощо).
Об'єктом чи предметом торгу прихабарництві є посадові дія чи бездія. Хабародавець купує у посадової особи йогопосадові дію чи бездію, або посадова особа продає хабародавцю свої дію чибездію. Тому для визнання певного діяння хабарництвом необхідно встановити, щовинагорода дається особі (одержується особою), яка діє з використанням своїхвладних чи посадових повноважень.
Не може визнаватись хабарництвом дача– одержання винагороди за дії, які були вчинені без використання посадовихповноважень, або за дії, які вчинюються не посадовою особою, афахівцем-професіоналом, наприклад, лікарем, юристом, педагогом [25]. Наприклад, лікар, що одержаввинагороду за ефективне лікування і добре ставлення до хворого, злочину невчинив, але якщо він одержав винагороду за незаконно виданий листок тимчасовоїнепрацездатності, то в його діях є склад злочину, передбачений ст. 368 КК. Відповідальністьза одержання хабара настає лише за умови, що посадова особа одержала його завиконання (невиконання) таких дій, які вона могла або повинна була виконати звикористанням наданої їй влади або організаційно-розпорядчих чиадміністративно-господарських обов'язків, або хоч не мала повноважень вчинитивідповідні дії, але завдяки своїм посадовим повноваженням могла вжити заходівдо їх вчинення іншими посадовими особами.
Діяння, що передбачене статтею 368 ККУкраїни, полягає в одержанні хабара у будь-якому виді. Оскільки виконання чиневиконання посадовою особою відповідних дій знаходиться за межами об'єктивноїсторони цього злочину, відповідальність за одержання хабара настає незалежновід того, до чи після вчинення цих дій було одержано хабар, був чи не був довчинення цих дій він обумовлений, виконала чи не виконала посадова особаобумовлене, збиралася чи ні вона це виконувати.
Якщо вчинені посадовою особою узв'язку з одержанням хабара дії самі є злочинними (посадовий підлог,зловживання владою чи посадою тощо), то вчинене кваліфікується за сукупністюзлочинів (п. 3 і 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 жовтня 1994р. «Про судову практику в справах про хабарництво») [11].
Для кваліфікації діяння за ст. 368 ККне має значення, за що було одержано хабар:
а) за вчинення дій, які посадоваособа могла вчинити з використанням наданих їй посадою повноважень;
б) за невчинення дій, які посадоваособа була зобов'язана вчинити;
в) за вчинення правомірних(легальних) чи неправомірних (нелегальних) дій;
г) за вчинення дій, які посадоваособа мала намір вчинити або які вона не мала наміру вчинювати чи може і зовсімне могла їх вчинити;
д) за вчинення дій до чи післяодержання хабара.
Але за ст. 368 КК діяннякваліфікується лише у тому випадку, коли винагорода передається посадовій особіза вчинення або невчинення конкретних дій. Незаконне одержання посадовою особоювинагороди не за конкретні дії (бездію), а на всяк випадок, за загальнедоброзичливе ставлення, не визнається одержанням хабара.
Не може кваліфікуватися за ст. 368КК як незаконне одержання посадовою особою від громадян певних сум завиконання різноманітних побутових послуг робітниками підприємства чиорганізації, коли посадова особа отримує не винагороду за вчинення чиневчинення нею певних дій, а свою частку із загальної виручки.
Для кваліфікації злочину за ст. 368КК не має значення – чи було одержання хабараобумовлене попередньо.Відповідальність за ст. 368 КК настає як захабар-підкуп – коли хабарбуло отримано посадовою особою до вчинення обумовленої дії, так і захабар-винагороду,коли хабар передається посадовій особі після вчинення нею обумовлених дій.
Такий висновок ґрунтується на тому,що як і хабар-підкуп, так і хабар-винагорода підривають авторитет демократичнихінститутів держави, дезорганізовують нормальну роботу органів влади іуправління, негативно впливають на моральний стан суспільства і взагаліруйнують політику держави, оскільки про вчинення посадовою особою обумовлениххабаром дій стає, по-перше, відомо певному колу осіб, а по-друге, за такимстаном речей посадова особа очікує і сподівається на винагороду за вчинення чиневчинення певних дій.
Злочин, передбачений ст. 368 КК,вважається закінченим з моменту, коли посадова особа прийняла хоча б частинухабара. Якщо ж посадова особа вчинила певні дії, спрямовані на одержанняхабара, але не одержала його з причин, які не залежали від її волі, вчиненекваліфікується як замах на одержання хабара за ст. 15 і ст. 368 КК.
Одержання хабара у великому розмірі,або посадовою особою, яка займає відповідальне становище, або за попереднімзговором групою осіб, або повторно, або поєднане з вимаганням хабара вважаєтьсявчиненим за обтяжуючих обставин і кваліфікується за ч. 2 ст. 368 КК.
Для правильної кваліфікації злочину,предмет хабара повинен отримати грошову оцінку в національній валюті України.Грошову оцінку предмета хабара необхідно визначати і у випадках, коли в якостіхабара було передано майно, яке той, хто дав хабар, з тих чи інших причин некупував (викрадене майно, подарунок, знахідка тощо) [40]. При визначенні вартості предметахабара слід виходити із мінімальних цін, за якими у даній місцевості на часвчинення злочину вільно можна було придбати річ чи отримати послуги такого жроду і якості [38].
Не об'єднане єдиним умислом одержаннядекількох хабарів, кожен із яких не перевищує встановленого неоподатковуваногомінімуму доходів громадян, не може кваліфікуватися як одержання хабара увеликому (особливо великому) розмірі, навіть якщо загальна їх сума перевищує цірозміри.
Послідовне одержання одного хабара увеликому, а другого – в особливо великому розмірах кваліфікується за сукупністюзлочинів, тобто за частинами 2 і 3 статті 368 КК України.
Якщо умисел винного при одержаннідекількох хабарів був спрямований на отримання хабара у великих чи особливовеликих розмірах (наприклад, у випадках систематичного одержання хабарів напідставі так званих «такс» або у формі «поборів», «данини» тощо), то діївинного кваліфікуються як одержання хабара у великому чи особливо великомурозмірі.
При кваліфікації діяння за ч. 2 ст.368 КК за ознакою вчинення його за попереднім зговором групою осіб треба матина увазі, що хабарництво завжди вчинюється кількома особами і воно не може бутивчиненим одноосібне, однією особою. У вчиненні хабарництва приймають участьпринаймні двоє: той, хто бере, і той, хто дає хабар.
У деяких випадках у хабарництвіберуть участь і посередники. Хабар кваліфікується як одержаний групою осіб запопереднім зговором, якщо у вчиненні злочину як співвиконавці брали участь двіі більше посадові особи, які домовилися про спільне одержання хабара як до, такі після надходження пропозиції про дачу хабара, але до його одержання.
Співвиконавцями вважаються посадовіособи, які одержують хабар за виконання чи невиконання дій, які кожен із нихміг чи повинен був виконати з використанням посадового повноваження [43].
Для кваліфікації одержання хабара,вчиненого групою осіб за попереднім зговором, не має значення, як булирозподілені ролі між співвиконавцями, чи всі вони повинні були виконувати абоне виконувати обумовлені з тим, хто дав хабар, дії, чи усвідомлював той, хтодав хабар, що в одержанні хабара бере участь декілька посадових осіб [44].
Злочин вважається закінченим змоменту, коли хабар прийняв хоча о один із співучасників.
Розмір одержаного групою осіб хабаравизначається загальною вартістю одержаних цінностей чи послуг. Якщо хабародержано у великому або особливо великому розмірі, кожен із учасників злочину,якщо він був про це обізнаний, несе відповідальність за одержання хабара за цихкваліфікуючих ознак, навіть якщо розмір одержаного ним особисто хабара не є великимабо особливо великим. Посадова особа, яка одержала хабар без попередньоїдомовленості з іншою посадовою особою, а після цього передала їй частинуодержаного хабара, несе відповідальність за сукупність злочинів – за одержанняі дачу хабара.
Повторне одержання хабара, яккваліфікуюча ознака ч. 2 ст. 368 КК, є тоді в діях посадової особи, коли вонаодержала хабара два рази, двічі від двох чи більше осіб. Одержання хабаракваліфікується за ч. 2 ст. 368 КК за ознакою повторності як за одержання хабаравід різних осіб за вчинення (чи невчинення) в інтересах кожної з них окремоїдії, так і за різночасове одержання двох хабарів від однієї особи за вчинення(чи невчинення) в її інтересах різних, окремих (двох чи більше) дій. Хабаркваліфікується як одержаний повторно і в тому випадку, коли один із двохепізодів був замахом на одержання хабара.
Згідно з приміткою 3 до ст. 368 ККповторним у статтях 368 і 369 КК визнається злочин, вчинений особою, яка ранішевчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями. Одержання хабаракваліфікується як вчинене повторно тоді, коли особа вчинила два і більше разівбудь-які із цих злочинів і притягується за них до відповідальності. Якщо жособа, хоч і вчинила раніше відповідний злочин, але була у встановленому закономпорядку (в тому числі і з підстав, передбачених ч. З ст. 369 КК), звільнена відкримінальної відповідальності, то кваліфікувати її дії за ознакою повторностіне можна. Одночасне одержання посадовою особою хабара від декількох осібкваліфікується як вчинене повторно і тоді, коли хабар передається за вчиненнякількох різних дій в інтересах кожної особи, яка дає хабар, і посадова особаусвідомлює, що вона одержує хабар від декількох осіб [47]. Одержання посадовоюособою в декілька прийомів одного хабара за виконання чи невиконанняобумовлених з тим, хто дає хабар дій, кваліфікується як продовжуваний злочин.
Вимаганням хабара (ст. 368 КК)називається вимога посадовою особою хабара під погрозою вчинення абоневчинення, з використанням влади або посадових повноважень таких Дій, якіможуть завдати шкоду законним інтересам того, у кого вимагають хабар.Вимаганням хабара визнається також поставлення того, у кого хабар вимагається,в такі умови, за яких він змушений дати хабар, щоб запобігти настанню шкідливихнаслідків для його прав і законних інтересів. Як вимагання кваліфікується такожвимога посадової особи дати їй винагороду за задоволення законного прохання,яке вона була зобов'язана і мала можливість задовольнити. Вимаганням хабараможе бути визнана будь-яка вимога під загрозою заподіяння шкоди будь-якимправоохоронюваним інтересам. Це може бути, зокрема, погроза звільнити з роботи,виселити з квартири, відмовити у прописці тощо. Але не кваліфікується заознакою вимагання хабара вимога посадової особи дати їй винагороду за вчиненняправомірних дій, наприклад, притягнути до кримінальної відповідальності завчинений особою злочин, виселити із квартири, що була зайнята самоуправно,звільнити з роботи на законних підставах і т. ін.
Покарання за злочин:
за ч. 1 ст. 368 – штраф від семисотп'ятдесяти до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходівгромадян або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років, з позбавленнямправа обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьохроків;
за ч. 2 ст. 368 – позбавлення волі настрок від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чизайматися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна;
за ч. 3 ст. 368 – позбавлення волі настрок від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посадичи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.
Давання хабара (Ст. 369 КК).
Даванням хабара називається підкуппосадової особи засобом передачі (вручення) їй у власність грошей, майна абонадання послуги майнового характеру за вчинення або невчинення посадовою особоюдій в інтересах того, хто дає хабар. Посадова особа, яка дала хабар заодержання певних благ, пільг чи переваг для установи, організації чипідприємства, несе відповідальність за дачу хабара, а за наявності до тогопідстав і за інший злочин (зловживання службовим становищем, розкрадання тощо) [50].
Давання хабара – це передачапосадовій особі грошей чи майнової цінності за рахунок коштів особи, яка даєхабар, або за рахунок коштів державної, громадської, приватної організації.Якщо хабар дається за рахунок коштів державної чи громадської організації, тодіяння кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ст. 191 і ст. 369КК.
Злочин може кваліфікуватися за ст.369 КК як дача хабара лише у тому випадку, коли певна сума грошей або цінність(коштовність) передається посадовій особі за вчинення або невчинення нею вінтересах того, хто дає хабар, конкретних дій. Передача посадовій особі грошейабо матеріальних цінностей за вчинення певних дій, якщо особа, яка їх передає,вважає, що посадова особа має право на їх отримання, а також передача часткиспільно незаконно (злочином) здобутого майна чи грошей, не може визнаватисядачею хабара.
Дача хабара вважається закінченимзлочином з моменту прийняття посадовою особою хоча б частини хабара: грошовоїсуми, майнових цінностей, а також із моменту початку надання послуг майновогохарактеру [49].
У тих випадках, коли запропонованийхабар не прийнятий посадовою особою (відхилений) або не отриманий, дії особи,що намагалася дати хабара, кваліфікуються як замах на дачу хабара за ст. 15 іст. 369 КК.
Якщо особа отримує від хабародавцягроші (цінності) нібито для передачі посадовій особі, а насправді, не маючинаміру цього робити, привласнює їх, то вчинене кваліфікується за ст. 190 КК якшахрайство, оскільки у винного не було наміру передавати посадовій особі хабар.Дії хабародавця у такому випадку кваліфікуються як замах на дачу хабара за ст.15 і ст. 369КК.
Рівним чином і дії посадової особи,яка, одержуючи гроші чи інші цінності начебто для передачі іншій посадовійособі в якості хабара, мала намір не передавати їх, а привласнити,кваліфікуються за відповідними частинами статей 190 і 364 КК як шахрайство ізловживання владою чи посадовими повноваженнями, а за наявності до того підстав– і за відповідними частинами статей 26 і 369 КК (підмовництво до замаху надачу хабара). Дії особи, яка передавала гроші чи цінності, вважаючи, що вонадає хабар, кваліфікуються як замах на дачу хабара (п. 10 постанови ПленумуВерховного Суду України від 7 жовтня 1994 р.).
Давання хабара повторнокваліфікується за ч. 2 ст. 369 КК. Дача хабара визнається вчиненою повторнотобто вдруге, двічі, якщо хабар було передано двом або більше посадовим особамза вчинення різних, окремих дій в інтересах хабародавця, або хоча й однійпосадовій особі, але за вчинення нею (чи невчинення) окремих, різних дій.
Дача хабара визнається вчиненоюповторно і в тих випадках, коли:
а) дачі хабара передувало одержанняхабара (ст. 368 КК), чи дача хабара (ст. 369 КК);
б) попередній злочин, передбаченийоднією зі статей 368 – 369 КК, був закінченим чи лише готуванням або замахом навчинення такого злочину;
в) у вчиненні будь-якого із цихзлочинів, що передбачають відповідальність, особа була виконавцем чи іншимспівучасником.
Не утворює повторності дача хабарапосадовій особі однієї обумовленої суми за декілька разів (прийомів). Повторнадача хабара відрізняється від дачі хабара в декілька прийомів тим, що кожнапередача грошей чи цінностей обумовлена вчиненням або невчиненням посадовоюособою в інтересах хабародавця (хабародавців) окремих, різних дій.
Не утворює повторності дача хабаракількома особами одній посадовій особі, а також підмова декількох осіб датихабара одній посадовій особі за вчинення (чи невчинення) однієї обумовленоїдії.
Давання хабара не можекваліфікуватися за ч. 2 ст. 369 КК як вчинена повторно, якщо:
· стосовнопопереднього. злочину, витекли строки давності притягнення особи докримінальної відповідальності (ст. 49 КК);
· якщосудимість за попередній злочин знята чи погашена (ст. 91 КК);
· якщо запопередній злочин особа була звільнена від кримінальної відповідальності напідставах, передбачених статтями 47, 48 та ч. 3 ст. 369 КК.
Покарання за злочин:
за ч. 1 ст. 369 – штраф від двохсотдо п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі настрок від двох до п'яти років;
за ч. 2 ст. 369 – позбавлення волі настрок від трьох до восьми років з конфіскацією майна або без такої.
У частині 3 ст. 369 сформульованіумови звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка дала хабар.
Закон називає дві таких умови:
1) якщо стосовно особи, яка далахабар, мало місце його вимагання (див. п. 4 примітки до ст. 368);
2) якщо мала місце добровільна заяваособи про давання нею хабара.
Щодо цієї ознаки в ч. 3 ст. 369зазначено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо післядавання хабара вона добровільно заявила про те, що сталося, до порушеннякримінальної справи щодо неї органу, наділеному законом правом на порушеннякримінальної справи.
Таким чином, для звільнення особи відкримінальної відповідальності тут необхідно, щоб:
а) заява була зроблена до органу,наділеному правом на порушення кримінальної справи. Закон не вимагає, щобособа, яка дала хабар, особисто з'явилася до цього органу, тому вона можезробити заяву шляхом надсилання листа поштою, по телефону, через родичів,начальника тощо;
б) заява повинна бути зроблена допорушення кримінальної справи саме щодо особи, яка дала хабар;
в) заява повинна бути зроблена домоменту порушення кримінальної справи.
Однак, уявляється, що законодавецьмав на увазі не сам по собі факт (момент) порушення справи, а обізнаність проце того, хто дав хабар;
г) заява повинна бути добровільною іможе бути зроблена з будь-яких мотивів, але не в зв'язку з тим, т відповідниморганам стало відомо про факт давання хабара;
д) звільненню від відповідальностіпідлягає тільки той, хто дав хабар (виконавець давання хабара). Іншіспівучасники підлягають відповідальності на загальних підставах.
З моменту (з дня) порушення справипро притягнення цієї особи до кримінальної відповідальності за дачу хабара, цяпідстава звільнення від відповідальності анулюється.
Звільнення особи, яка дала хабар, відкримінальної відповідальності з підстав, передбачених ч. 3 ст. 369 КК, неозначає, що у її діях немає складу злочину. В зв'язку з цим вона не можевизнаватися потерпілою і претендувати на повернення їй предмета хабара.
Гроші та інші цінності, які буливизнані предметом хабара, на підставі пункту 4 статті 81 КПК передаються вдоход держави.
Відповідальною за давання хабара можебути посадова і приватна особа, якій виповнилося шістнадцять років.
Провокація хабара (ст. 370КК).
З об'єктивної сторони провокаціяхабара полягає в штучному створенні службовою особою таких обставин і умов, щозумовлюють або пропозицію, або одержання хабара.
Способи провокації можуть бути самимирізними (натяки, пропозиції, поради, рекомендації, умовляння тощо). Тому єпідстави вважати, що злочин, передбачений ст. 370, є, як правило, різновидомпідбурювання, виділеного в спеціальну норму щодо хабарництва. Однак провокаціяматиме місце і за відсутності ознак підбурювання, коли винний штучно створюєумови для давання-одержання хабара, діючи при цьому потайки (лише натяками,поволі, нишком).
Те, що давання чи одержання хабаравідбулися у зв'язку з провокацією, не виключає відповідальності того, хто давчи одержав хабара. Якщо ж службова особа не тільки спровокувала давання чиодержання хабара, але й організувала вчинення цих злочинів чи сприяла їхньомувчиненню, її дії слід додатково кваліфікувати і як співучасть у хабарництві заст. 27 і статтями 368 і (або) 369 КК.
Провокація хабара може бути вчиненатільки шляхом активних дій, спрямованих на створення обставин і умов, щообумовлюють пропозицію чи одержання хабара, і визнається закінченим злочином змоменту вчинення цих дій незалежно від того, чи було фактично передано абоодержано хабар.
Умисне створення посадовою особоюобстановки і умов, що викликають пропонування чи одержання хабара з метоювикрити того, хто його дав або одержав (провокація хабара), є закінченимзлочином з моменту вчинення зазначених дій незалежно від того, чи було переданоабо одержано хабар.
Якщо з тією ж метою посадова особаорганізувала дачу чи одержання хабара, підмовила до цього того, хто дав чиодержав хабар, або сприяла їм у цьому, її дії кваліфікуються як співучасть ухабарництві – за відповідними частинами статей 27 і 370 чи 27 і 368 КК і ст.370 КК.
Давання або одержання хабара узв'язку з провокацією не виключає відповідальності того, хто дав або одержавхабар. Дії хабарників і в цьому випадку кваліфікуються за ст. 368 або 369 КК.
Не утворюють складу злочину і неможуть кваліфікуватися за ст. 370 КК дії посадової особи, яка:
а) не давала ніяких приводів для дачіїй хабара;
б) погодилася отримати гроші чи якусьцінність з метою викрити хабародавця.
Такі правомірні дії не визнаютьсяпровокацією хабара тому, що посадова особа при цьому не схиляє до хабарництва,не подає ніяких приводів для думки, наміру про дачу чи одержання хабара. Втаких випадках ініціатива про давання чи одержання хабара надходить не відпосадової особи.
Від провокації хабара слід відрізнятивипадки законного викриття хабарництва (так званий «контрольований хабар»),коли внаслідок заяви особи, якій службова особа пропонує дати хабар або у якоївимагає його, або через заяву службової особи, якій пропонують хабар,здійснюється оперативна діяльність для викриття хабарництва [46].
У частині 2 ст. 370 передбаченавідповідальність за провокацію хабара, вчинену службовою особою правоохоронногооргану.
Покарання за злочин:
за ч. 1 ст. 370 – обмеження волі настрок до п'яти років або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років;
за ч. 2 ст. 370 – позбавлення волі настрок від трьох до семи років.
1.2 Хабарництво – якособливий вид службових злочинів.
Хабарництво включає в себе трисамостійних склади злочину: одержання хабара, давання хабара і провокаціюхабара [16].
Одержання хабара (ст. 368 КК) – це одержанняслужбовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання вінтересах того, хто дає хабар, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії звикористанням наданої їй влади чи службового становища.
Хабар як предмет цього злочину – ценезаконна винагорода матеріального характеру, яка може являти собою майно, втому числі вилучене з вільного обороту (гроші, в тому числі в іноземній валюті,цінні папери, матеріальні цінності), право на майно (документи, що дають правона одержання майна або право вимагати виконання майнових зобов'язань тощо),будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод, відмова від них абовід права на майно, безкоштовне надання послуг майнового характеру тощо).
Послуги, пільги і привілеї, що немають матеріального змісту, не можуть визнаватися предметом одержання хабара.Не може розглядатися як хабар і надання службовій особі таких матеріальнихпослуг, які нею повністю оплачуються. Одержання як хабар майна, збут, придбанняабо зберігання якого містять склад самостійного злочину (наприклад, зброї,наркотичних засобів), тягне за собою відповідальність за сукупністю злочинів.
Під інтересами особи, яка дає хабар,або інтересами третіх осіб розуміють різні інтереси (підвищення по службі,одержання нагороди, майна тощо) як того, хто сам дає хабар, так і будь-якихінших фізичних або юридичних осіб [17].
Одержання хабара визнаєтьсязакінченим з моменту прийняття службовою особою хоча б частини хабара. Прицьому не має значення, чи одержала службова особа хабар для себе особисто абодля близьких їй осіб і як фактично був використаний предмет хабара. Якщослужбова особа лише створювала умови (підшуковувала співучасників, обговорюваласуму і місце вручення хабара тощо) або виконала певні дії, спрямовані наодержання хабара, але не отримала його з причин, що від її волі не залежали,вчинене слід кваліфікувати як готування до одержання хабара або замах на цейзлочин.
Давання хабара (ст. 369) – нерозривнопов'язано з його одержанням і полягає в передачі службовій особі матеріальнихцінностей, права на майно або у вчиненні на її користь дій майнового характеруза виконання (невиконання) в інтересах того, хто дає хабар або третіх осіб, дійз використанням службового становища.
Предмет давання і одержання хабараповністю співпадає. Хабар може передаватися в будь-якій формі – відкритій абозавуальованій.
Об'єктивна сторона цього злочинувичерпується самим фактом передачі хабара, тому для кваліфікації не маєзначення, хто є власником матеріальних благ, що передаються як хабар, – той,хто його дає, або інші особи; діє він з власної ініціативи або від імені (задорученням, проханням) та в інтересах інших осіб; чи є ці особи фізичними абоюридичними. Якщо предмет хабара викрадений або здобутий іншим злочинним шляхом,дії того, хто дає хабар, кваліфікуються за сукупністю.
Давання хабара є закінченим злочиномз моменту прийняття службовою особою хоча б його частини. Якщо запропонованийхабар не прийнятий, відповідальність настає за замах на давання хабара [18].
З суб'єктивної сторони давання хабаравчиняється тільки з прямим умислом, причому винний усвідомлює, що передаєнезаконну винагороду саме як хабар.
Провокація хабара (ст. 370 КК) – це свідоместворення службовою особою обставин і умов, що зумовлюють пропонування абоодержання хабара, щоб потім викрити того, хто дав або взяв хабара.
З об'єктивної сторони провокаціяхабара полягає в штучному створенні службовою особою таких обставин і умов, щозумовлюють або пропозицію, або одержання хабара.
Способи провокації можуть бути самимирізними (натяки, пропозиції, поради, рекомендації, умовляння тощо). Тому єпідстави вважати, що злочин, передбачений ст. 370 КК, є, як правило, різновидомпідбурювання, виділеного в спеціальну норму щодо хабарництва. Однак провокаціяматиме місце і за відсутності ознак підбурювання, коли винний штучно створюєумови для давання-одержання хабара, діючи при цьому потайки (лише натяками,поволі, нишком).
Те, що давання чи одержання хабаравідбулися у зв'язку з провокацією, не виключає відповідальності того, хто давчи одержав хабара. Якщо ж службова особа не тільки спровокувала давання чиодержання хабара, але й організувала вчинення цих злочинів чи сприяла їхньомувчиненню, її дії слід додатково кваліфікувати і як співучасть у хабарництві заст. 27 і статтями 368 і(або) 369 КК.
Провокація хабара може бути вчиненатільки шляхом активних дій, спрямованих на створення обставин і умов, щообумовлюють пропозицію чи одержання хабара, і визнається закінченим злочином змоменту вчинення цих дій незалежно від того, чи було фактично передано абоодержано хабар [19].
З суб'єктивної сторони винний дієтільки з прямим умислом (завідомо, свідомо), керуючись при цьому різнимимотивами (помста, кар'єризм, заздрість, пихатість, прагнення уславитися як«борець» з корупцією, поліпшити показники в роботі тощо) і переслідуючиспеціальну мету — викрити того, хто дав або взяв (або того та іншого) хабара.
Суб'єктом провокації хабара є тількислужбова особа.
Від провокації хабара слід відрізнятивипадки законного викриття хабарництва (так званий «контрольований хабар»),коли внаслідок заяви особи, якій службова особа пропонує дати хабар або у якоївимагає його, або через заяву службової особи, якій пропонують хабар,здійснюється оперативна діяльність для викриття хабарництва.
Розділ2. Особливі ознаки суб’єктів посадових злочинів
2.1 Коло посадових осібвідповідно до законодавства України
Відповідно до ст.2 Закону України„Про державну службу” від 16 грудня 1993 року [3], посада – це визначена структурою і штатним розписом первиннаструктурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладеновстановлене нормативними актами коло службових повноважень.
Посадовими особами відповідно доцього Закону вважаються керівники та заступники керівників державних органів таїх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативнимиактами покладено здійснення організаційно-розпорядчих таконсультативно-дорадчих функцій. За ст.5 Закону України „Про державну службу” [3], посадова (службова) особа повинна недопускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чинегативно вплинути на репутацію державного службовця.
Головним у визначенні посадовихзлочинів є ознаки суб'єкта – посадової (службової) особи [дод. Б, В].
Відповідно до п.1 примітки до ст. 364КК службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функціїпредставників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах,в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані звиконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарськихобов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням.
Таким чином, до кола службових законвідносить осіб, які:
1) здійснюють функції представниківвлади або обіймають посади, пов'язані з виконанням;
2) організаційно-розпорядчих чи
3) адміністративно-господарськихобов'язків [дод.Г].
1. Представниками влади є працівникидержавних органів та установ, які наділені правом у межах своєї компетенціївисувати вимоги, а також приймати рішення, обов'язкові для виконання фізичнимиі юридичними особами незалежно від їх відомчої приналежності або підлеглості.
До них відносяться народні депутатиУкраїни (Закон України „Про статус народного депутата України”), депутатимісцевих рад, керівники державних адміністрацій та органів місцевогосамоврядування (Закон України „Про місцеве самоврядування”. За п.2 ст. 1 ЗаконуУкраїни „Про статус суддів” – судді є посадовими особами державної влади,прокурори (Закон України „Про прокуратуру”), слідчі, оперативний склад службибезпеки (Закон України „Про службу безпеки України”), працівники кримінальної(Закон України „Про міліцію”) і податкової міліції, державні інспектори таконтролери, лісничі, військові коменданти, начальники гарнізонів та інші [20].
Пленум Верховного Суду Українироз'яснив, що до представників влади належать працівники державних органів іустанов, які наділені правом у межах своєї компетенції пред'являти вимоги, атакож приймати рішення, обов'язкові для виконання фізичними та юридичнимиособами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості [33].
Закон пов'язує визнання особипредставником влади не за посадою, яку вона обіймає, а за наявністю у неївладних повноважень. Тому представником влади може бути і рядовий працівникдержавного апарату (наприклад, міліціонер) або навіть представник громадськоїорганізації (наприклад, член громадського формування з охорони громадськогопорядку під час виконання ним обов'язків з охорони цього порядку).
Певне суспільне небезпечне діянняможе бути визнане посадовим злочином лише у тому випадку, якщо воно вчиненепосадовою особою, тобто особою, яка була наділена повноваженнями представникавлади або яка виконувала обов'язки, пов'язані з організаційно-розпорядчими абоадміністративно-господарськими функціями. Якщо на певну особу в установленомупорядку такі обов'язки покладені не були, то ця особа не може бутивідповідальною за посадові злочини.
2. Під організаційно-розпорядчимиобов'язками слід розуміти функції по здійсненню керівництва галуззюпромисловості, трудовим колективом, дільницею роботи, виробничою діяльністюокремих працівників на підприємствах, в установах або організаціях незалежновід форми власності (підбір та розставляння кадрів, планування роботи,організація праці, забезпечення трудової дисципліни тощо).
Такі функції, зокрема, здійснюютькерівники міністерств, відомств, державних, колективних або приватнихпідприємств, громадських організацій, їх заступники та керівники структурнихпідрозділів або дільниць робіт (наприклад, директор підприємства, президентфірми, завідуючий лабораторією, відділом, кафедрами, начальник цеху, майстердільниці, виконроб, бригадир, їх заступники тощо).
3. Адміністративно-господарськіобов'язки включають до себе повноваження з управління або розпорядженнядержавним, колективним чи приватним майном, що полягає у встановленні порядкуйого зберігання, переробки, реалізації, контролю за здійсненням цих операційтощо. Такі повноваження у тому чи іншому обсязі мають начальникипланово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, їх заступники,завідуючі складами, магазинами, майстернями, ательє, відомчі ревізори іконтролери тощо.
Особа визнається службовою не тількитоді, коли вона виконує відповідні функції постійно, а й тоді, коли вонавиконує їх тимчасово або за спеціальним повноваженням за умови, що ціповноваження покладені на неї у встановленому законом порядку правомочниморганом або службовою особою (п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду Українивід 7 жовтня 1994 р. «Про судову практику в справах про хабарництво») [34].
Посадовими можуть бути визнані лишеті особи, коло повноважень яких визначено у примітках 1 та 2 до ст. 364 КК заумови, що такими повноваженнями вони були наділені в установленому порядку(призначені чи обрані на посаду), або вони виконували певні обов'язки за спеціальнимрозпорядженням, вказівкою відповідних органів або осіб.
Обіймання особою певної посади абодоручення тимчасово виконувати службові обов'язки має бути оформленовідповідним (усним чи письмовим) рішенням – наказом, розпорядженням,постановою, протоколом, довіреністю тощо. Для визнання особи службовою не маєзначення, чи обіймає вона відповідну посаду за призначенням або внаслідоквиборів, отримує за виконання службових обов'язків винагороду чи виконує їх нагромадських засадах.
Не можуть бути визнані посадовимиособи, які видавали себе за осіб, наділених повними адміністративно-власнимиповноваженнями, або самовільно присвоїли собі певні звання чи повноваження. Діїтаких осіб, що видавали себе за посадових, у разі заподіяння злочинної шкодигромадянам або державі, кваліфікуються як шахрайство за ст. 190 КК, або за ст.353 КК, як самовільне присвоєння влади або звання посадової особи.
Для визнання особи посадовою не маєзначення, постійно чи тимчасово вона займала певну посаду, була призначена нацю посаду чи обрана, працювала за платню чи безоплатно. Посадовими визнаютьсятакож особи, які виконують посадові обов'язки на громадських засадах.
Не є суб'єктами службових злочинів тіпрацівники підприємств, установ і організацій, які виконують суто професійні(наприклад, лікар, педагог, адвокат), виробничі (наприклад, водій, робітник)або технічні (наприклад, друкарка, технічний секретар, охоронець, вантажник,сторож) обов'язки [21].
Лікар, який отримує від хвороговинагороду за виконання своїх професійних обов'язків, а не за виконання функційпосадової особи, не може бути визнаний суб'єктом посадового злочину.
Безпідставно, наприклад, бувзасуджений за ч. 2 ст. 368 КК, який працював завідуючим хірургічним відділеннямрайонної лікарні і неодноразово одержував від оперованих ним хворих винагородуза якісне проведення операцій і за післяопераційний догляд. Судова колегіяВерховного Суду України, розглянувши справу, вказала, що С. отримуваввинагороду незавиконання функцій посадової особи, а за належневиконання ним професійних обов'язків. На цій підставі судова колегія ВерховногоСуду України зазначене судове рішення щодо С. скасувала (Практика судів Українив кримінальних справах. – С. 163).
У той самий час, якщо поряд іззазначеними, ці працівники виконують організаційно-розпорядчі абоадміністративно-господарські обов'язки, вони визнаються службовими особами.
Наприклад, лікар, який зловживаєсвоїми обов'язками при видачі листів непрацездатності або викладач, якийставить позитивні оцінки на екзамені за незаконну винагороду вчиняють юридичнезначущі дії, здатні породжувати, змінювати чи припиняти правовідносини, щодозволяє визнати ці дії організаційно-розпорядчими абоадміністративно-господарськими, а осіб, які їх вчинюють – службовими.
Характерна особливість посадовихзлочинів у тому, що вони завжди проявляються як використання наданих особі запосадою повноважень для виконання покладених на неї обов'язків.
Посадова особа може бутивідповідальною лише в межах наданих їй прав і покладених на неї обов'язків.Будь-яке інше суспільне небезпечне діяння, не пов'язане з виконанням особоюсвоїх посадових обов'язків або з використанням наданих їй повноважень, не можекваліфікуватися як посадовий злочин.
У статті 26 Конституції Українизакріплено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні назаконних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а такожнесуть такі самі обов'язки, як і громадяни України.
Відповідно до цього конституційногоположення у п. 2 примітки до ст. 364 КК встановлено, що службовими особамитакож визнаються іноземці або особи без громадянства, які виконують обов'язки,зазначені в пункті 1 цієї примітки.
Згідно зі ст. 1 Закону України „Проправовий статус іноземців” від 4 лютого 1994 року [5], іноземцями виганяютьсяіноземні громадяни – особи, які належать до громадянства іноземних держав і неє громадянами України, а також особи без громадянства – особи, які не належатьдо громадянства будь-якої держави.
Військовослужбовці за службовізлочини, що посягають на встановлений порядок несення військової служби, несутьвідповідальність за статтями 423, 424, 425 і 426 КК.
При вчиненні службового злочину успівучасті його виконавцями можуть бути лише службові особи, а організатором,підбурювачем чи пособником можуть виступати і приватні особи.
2.2 Особливості суб’єктівхабарництва
Одержання хабара (ст. 368 КК)
Суб’єктом даного виду злочину єслужбова особа. Якщо службова особа займає відповідальне становище то діяннякваліфікується за ч.2 ст. 368 КК. Як вже було сказано вище до таких відносятьсяособи, посади яких згідно зі ст. 25 Закону України «Про Державну службу»віднесенідо третьої, четвертої, п'ятої та шостої категорій, а також судді, прокурори іслідчі, керівники, заступники керівників органів державної влади та управління,органів місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць.
Суб'єктивна сторона одержання хабарахарактеризується прямим умислом і наявністю корисливого мотиву [27]. Особливістю суб’єктивної стороницього злочину є наявність тісного зв'язку між умислом одержувача хабара і того,хто дає хабар, оскільки і той, і інший повинні усвідомлювати, що має місцедавання-одержання хабара. Якщо особа, яка передає службовій особі незаконнувинагороду, не усвідомлює, що вона дає хабар (наприклад, помилково вважаючи, щовона зобов’язана сплатити штраф), то і службова особа за одержання хабаравідповідати не може [28].
За наявності для цього підстав вонаможе нести відповідальність за інший злочин (службове зловживання, обманпокупців і замовників тощо). Дії службової особи, яка отримала гроші або іншіцінності ніби для передачі їх іншій службовій особі як хабар, а насправді малаумисел їх привласнити, слід кваліфікувати не як одержання хабара, а якшахрайство (ст. 190) і службове зловживання (ст. 364), а за наявності для цьогопідстав і як підбурювання до замаху на давання хабара (ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15і ст. 369).
Давання хабара (ст. 369)
З суб'єктивної сторони давання хабаравчиняється тільки з прямим умислом, причому винний усвідомлює, що передаєнезаконну винагороду саме як хабар.
Суб'єктом цього злочину може бути якприватна, так і службова особа. Якщо остання використовує для давання хабарасвоє службове становище, вона несе відповідальність і за ст. 364 КК.
Провокація хабара (ст. 370)
Провокація хабара може бути вчиненатільки шляхом активних цій, спрямованих на створення обставин і умов, щообумовлюють пропозицію чи одержання хабара, і визнається закінченим злочином змоменту вчинення цих дій незалежно від того, чи було фактично передано абоодержано хабар.
Суб'єктом провокації хабара є тількислужбова особа. Коли приватна особа схиляє іншу особу до одержання чи даванняхабара, вона відповідає за підбурювання до злочину за ч. 4 ст. 27 і за статтями368 або 369 КК.
З суб'єктивної сторони винний дієтільки з прямим умислом (завідомо, свідомо), керуючись при цьому різнимимотивами (помста, кар'єризм, заздрість, пихатість, прагнення уславитися як«борець» з корупцією, поліпшити показники в роботі тощо) і переслідуючиспеціальну мету – викрити того, хто дав або взяв (або того га іншого) хабара[29].
Від провокації хабара слід відрізнятивипадки законного викриття хабарництва (так званий «контрольований хабар»),коли внаслідок заяви особи, якій службова особа пропонує дати хабар або у якоївимагає його, або через заяву службової особи, якій пропонують хабар,здійснюється оперативна діяльність для викриття хабарництва.
хабарництво кримінальнийзлочин
ВИСНОВКИ
Відповідно до ст. 19 КонституціїУкраїни [1] органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхпосадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та успосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ці положенняКонституції поширюються на всіх без винятку службових осіб, незалежно від того,чи виконують вони свої службові обов'язки у державному чи громадському апараті,в органах місцевого самоврядування або на окремих підприємствах, в установах іорганізаціях.
У Розділі XVII Особливої частини КК –«Злочини у сфері службової діяльності» – передбачена кримінальна відповідальністьза діяння, родовим об'єктом яких є суспільні відносини, що забезпечуютьнормальну діяльність державного і громадського апарату, також апаратууправління підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності. Докола таких діянь КК відносить: зловживання владою або службовим становищем (ст.364), перевищення влади або службових повноважень (ст. 365), службовепідроблення (ст. 366), службову недбалість (ст. 367), одержання хабара (ст.368), давання хабара (ст. 369) і провокацію хабара (ст. 370) [2].
Безпосереднім об'єктом кожного ізвказаних злочинів виступають суспільні відносини, що забезпечують нормальнуслужбову діяльність в окремих ланках державного і громадського апарату, а такожапарату управління окремих підприємств, установ та організацій.
Списоквикористаних джерел
Нормативна
1. Конституція України від 28 червня1996 року. – К., 1996.
1. Кримінальнийкодекс України від 5квітня 2001 року. – К., 2001.
2. ЗаконУкраїни „Про боротьбу з корупцією” від 5 жовтня 1995 року //ВВР. – 1995. – №34. – Ст.266.
3. ЗаконУкраїни „Про державну службу” від 16 грудня 1993 року //ВВР. – 1993. – №52. –Ст.490; 1995. – №34. – Ст.268.
4. ЗаконУкраїни „Про міліцію” від 20 грудня 1990 року //ВВР УРСР. – 1991. – № 4. – Ст.20; ВВР України. – 1992. – № 36. – Ст. 526; 1993. – № 11. – Ст. 83; 1994. – №26. – Ст. 216; 1995. – № 15. – Ст. 102.
5. ЗаконУкраїни „Про правовий статус іноземців” від 4 лютого 1994 року //ВВР. – 1994. – №23. – Ст.161.
6. ЗаконУкраїни „Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 року //ВВР. – 1991. – №53. –Ст.793; 1993. – №22. – Ст.229; 1993. – № 50. – Ст.474; 1995. – № 43. – Ст. 313.
7. ЗаконУкраїни „Про службу безпеки України” від 25 березня 1992 року //ВВР. – 1992. –№ 27. – Ст.383.
8. УказПрезидента України „Про концепцію боротьби з корупцією в Україні на 1998 – 2005роки від 24 квітня 1998 року № 367/98.
Основна
9. БантишевО. Відповідальність за злочини у сфері службової діяльності // Юридичнийжурнал. – 2003. – №7. – С.69 – 78.
10. Відповідальністьза корупційні діяння та інші правопорушення пов’язані з корупцією //Юридичнийвісник України. – 2000. – Квітень (№14). – С.20 – 41.
11. ВерстюкС. Корупція: визначення, причини прояви, вплив на економіку //Право України. –2001. – №3. – С.66 – 74.
12. Іванюк Р.Основні етапи соціально-правового дослідження проблеми корупції та хабарництва// Вісник прокуратури. – 2003. – №9. – С.111 – 115.
13. Кримінальнеправо України: Особлива частина: Підручник для студентів вищих закладів освіти/За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Юрінком Інтер, 2003. –496 с.
14. МельникМ. І. Хабарництво: загальна характеристика, проблема кваліфікації,удосконалення законодавства. – К., 2000. – 256 с.
15. МельникМ. Корупційні злочини: сутність і поняття // Право України. – 2000. – №11. – С.126– 130.
16. Науково-практичнийкоментар Кримінального кодексу України / Проф. Коржанський М.Й. – К.: Атака,Академія, 2001. – 656 с.
17. ПрохоренкоО.Я. Організаційно-правові аспекти та стан протидії корупційним проявам усистемі державної служби //Статистика України. – 2002. – №4. – С.42 – 46.
18. ШумськийП. Корупція та організована злочинність: деякі міркування щодо їх подолання//Право України. – 1998. – №6. – С.19 – 22.
Додаткова
19. ЗеленськийВ., Кальман В. Корупція в Україні та організаційно-правові аспекти боротьби знею //Право України. – 2001. – №4. – С.13 – 17.
20. КамликМ.І., Невмержицький Є. В. Корупція в Україні. – К., 1998. – 187с.
21. Кримінальнеправо України (Особлива частина) /Під ред. П.С.Матишевського. – Київ, 1997.
22. КузьменкоБ. Корупція та економічна злочинність у сучасній Україні: вплив на національнубезпеку держави //Право України. – 1997. – №7. – С. 12 – 14.
23. МедведькоО.Боротьба з організованою злочинністю та корупцією //Вісник прокуратури. –2002. – №5. – С.6 –10.