Вступ
Актуальністьтеми дослідження полягає в тому, що розгляд справ окремого провадженняспрямовується на встановлення певних обставин, юридичних фактів, наявність чивідсутність яких може бути спірною. Залежно від характеру вимоги, переданої нарозгляд суду. Кожна з справ окремого провадження має свої, лише їй властивіособливості. Однак усі ці справи мають спільні риси, що відрізняють їх відсправ позовного провадження, все це свідчить про необхідність здійсненнякомплексного дослідження процесуальних особливостей порушення, підготовки,судового розгляду в справах окремого провадження.
Метоюдослідження є поглиблення теорії цивільного процесу знаннями щодо особливостейпорушення, підготовки, судового розгляду в справах окремого провадження.
Завданняминаукового пошуку є:
- визначеннязмісту поняття «окреме провадження»;
- дослідженнякатегорії справ, які розглядаються судом в порядку окремого провадження;
- характеристикаосіб, за заявою яких, суд вправі порушувати справи окремого провадження;
- характеристикаособливостей виникнення спору про право та дій судді і суду в зазначеномувипадку;
Об’єктомдослідження є норми цивільного процесуального законодавства, які регулюютьособливості порушення, підготовки та судового розгляду в справах окремогопровадження.
Предметомдослідження є сукупність суспільних відносин, які виникають в процесіпорушення, підготовки і судового розгляду в справах окремого провадження.
У вступівизначається актуальність теми, обґрунтовується мета та завдання дослідження,визначаються об’єкт та предмет дослідження.
1.Суть і значення окремого провадження
Положенняримського права, згідно з яким спірне позовне судочинство відокремлювалося відбезспірного, добровільного, було відтворене цивільним процесуальнимзаконодавством сучасних держав.
У російськомуправі відповідно до Статуту цивільного судочинства 1864 р. безспірне,добровільне судочинство одержало назву охоронного, яке, як вважалося, точнішевизначало характер провадження, під час здійснення якого суд лише посвідчувавабо охороняв права окремих осіб. Існувала думка, що охоронне провадження має наметі запобігання правопорушенням, а позовне — усунення правопорушень іпоновлення порушених прав, у зв'язку з чим перше називалося запобіжним(превентивним), а друге — репресивним.
Відомийдореволюційний процесуаліст Є. В. Васьковський зазначав, що справи охоронногопровадження за своєю правовою природою є різними (узаконення позашлюбних дітей,усиновлення, затвердження заповітів, охорона спадкоємства, визнання прававласності на нерухоме майно за давністю володіння, скасування й витребуваннядоручень тощо). Охопити їх одним визначенням неможливо, але вонихарактеризуються тим, що повний перелік цих справ визначений законодавцем насвій розсуд, виходячи з доцільності і практичної зручності. Аналіз справ,віднесених до охоронного провадження, свідчить, що вони мали односторонній ідвосторонній характер. В останніх вимога заявника спрямовувалася проти другоїособи з протилежними інтересами (справи про викуп родового майна, відібраннядоручення, поділ спадщини та виділ певної її частини подружжю тощо), щопідтверджує їх спірний характер.
У ЦПК УСРР 1924р., який був підготовлений за зразком ЦПК РСФРР 1923 р., була передбачена третячастина «Окремі провадження», тобто порядок розгляду таких справ, у яких немаєспору про право цивільне між сторонами, а є одноособове звернення до суду завстановленням певних правовідносин або визнанням наявності тих чи інших прав.Це — провадження не ґрунтувалося на позові. У пояснювальній записці НКЮ УСРР допроекту ЦПК воно визнавалося безспірним.
Зміна у літературіназви «охоронне» на «окреме» провадження пояснювалася тим, що першим неохоплювалися всі види непозовного провадження, віднесені до компетенції суду.Назва «окреме провадження» підкреслювала окремий (особливий), відмінний відпозовних справ характер як за суттю, так і за формою провадження. До окремогопровадження належали справи: про видачу судових наказів; депозит; розпорядженнясудом майна померлих; видачу дозволу на звернення у безспірному порядкустягнень на поточні рахунки і вклади у кредитних установах; встановленняобставин, від яких залежить виникнення публічних прав громадян; звільнення відвійськової служби за релігійними переконаннями за скаргами на дії нотаріусів.
У новій редакціїЦПК УСРР 1929 р. з окремого провадження були виключені зазначені вище перші трикатегорії справ, однак додана справа про відновлення прав на втрачені цінніпапери на пред'явника. До цього переліку вносилися зміни.
На початку 60-хроків у порядку окремого провадження суд розглядав справи: за скаргами напомилки у списках виборців; про стягнення недоїмок і штрафів, за скаргами надії нотаріусів та інших органів, які виконують нотаріальні дії; провстановлення юридичних фактів; про визначення осіб безвісти відсутніми ібезвісно відсутніх померлими; про відновлення прав на втрачені цінні папери напред'явника (викликне судочинство); про розірвання шлюбу. Отже, у порядкуокремого провадження розглядалися не тільки справи безспірного характеру, а йспірні, що виникли з державних, адміністративних, фінансових та сімейнихправовідносин. ЦПК України 1963 р. справи, що виникали з державних,адміністративних, фінансових правовідносин, були виділені у самостійний вид«Провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин», асправи про розірвання шлюбу віднесені до позовного провадження. Згідно зі ст.254 ЦПК України 1963 р. справами окремого провадження є: справи про визнаннягромадянина обмежено дієздатним чи недієздатним; про визнання громадянинабезвісно відсутнім чи оголошення його померлим; про встановлення неправильностізапису в актах громадянського стану; про встановлення фактів, що мають юридичнезначення; про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника; прооскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні. Законом України «Про внесеннядоповнень до Цивільного процесуального кодексу України у зв'язку з прийняттямЗакону України «Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб та сім'юУкраїни» (зміни щодо порядку усиновлення дітей)» від 12 липня 1996 р. №329/96-ВР ЦПК України був доповнений главою 35-А, якою врегульовано порядокрозгляду справ про усиновлення дітей. Статтею 234 ЦПК України 2004 р. цейперелік був значно розширений. До окремого провадження також належать справи:про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; про визнанняспадщини від умерлою; про надання особі психіатричної допомоги у примусовомупорядку; про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; пророзкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних тафізичних осіб; про надання права на шлюб; про розірвання шлюбу за заявоюподружжя, яке має дітей; про поновлення шлюбу після його розірвання; провстановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи,встановлені законом.
Отже, окремепровадження — це самостійний вид непозовного цивільного судочинства, у порядкуякого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутностіюридичних фактів, що мають значення для охорони права та інтересів особи абостворення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав абопідтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч. 1 ст. 234 ЦПКУкраїни). Залежно від характеру вимоги, переданої на розгляд суду, колона зісправ окремого провадження має свої, лише їй властиві, особливості. Однак усіці справи мають спільні риси, що відрізняють їх від справ позовного провадженняі справ, які виникають з адміністративно-правових відносин. Справи останніхдвох видів є однотипними. У своїй основі вони; мають правову вимогу — спір проправо, що виникає з матеріальних правовідносин, який передається на розглядсуду. У них беруть участь сторони з протилежними інтересами. У справах окремогопровадження суд розглядає і вирішує не спір про право цивільне, характерний дляпозовного провадження, а вимогу до суду про встановлення певних обставин —юридичних фактів, зміну правового статусу громадянина або неправильність дійорганів, які посвідчують такі обставини, з наявністю чи відсутністю яких законпов'язує виникнення, зміну або припинення суб'єктивних майнових і особистихнемайнових прав. Отже, метою розгляду судом справ окремого провадження є захистправ і охоронюваних законом інтересів громадян, юридичних осіб і держави. Однаку теорії цивільного процесу питання про правову природу цих справ єдискусійними. Як правило, їх характерною ознакою вважають відсутність спору проправо. Це необхідна можливість судового розгляду справ окремого провадження узаконодавчому порядку.
Так, у ч. 6 ст.235 ЦПК України передбачено, якщо при розгляді справи у порядку окремогопровадження виникне спір про право, який вирішується у порядку позовногопровадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам,що вони мають право подати позов на загальних підставах. Отже, наявність спорупро право, характерного для справ позовного провадження, є перешкодою длярозгляду судом справи порядку окремого провадження. Проте ця умова не малапослідовного втілення, вона не є загальною для всіх справ окремого провадження,про що свідчить включення до його складу справ про надання неповнолітній особіцивільної дієздатності, про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи таінших (пункти 7-11 ч. 2 ст. 234 ЦПК України), які мають спірний характер. Томуположенню про відсутність спору про право цивільне у справах окремогопровадження було протиставлено судження про наявність у цих справах спору проправо або інтерес не конкретних осіб1. Однак прийняте у юридичнійнауці розуміння спору про право як розбіжність між особами, які припускаютьсясуб'єктами матеріальних правовідносин із приводу їх прав і обов'язків інеможливості внаслідок цього їх здійснення, виключає наявність спору без участіконкретних осіб.
Наявністю спорупро право характеризуються також справи про встановлення неправильності записув актах громадянського стану (глава 36 ЦПК України 1963 р.). Зі спірногохарактеру проаналізованих справ випливає питання: чи не суперечить їх розгляд упорядку окремого провадження правилу ч. 6 ст. 235 ЦПК України, за яким привиникненні спору про право, підвідомчого судам, суд залишає заяву без розглядуі роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов назагальних підставах? Вважаємо, що на нього треба дати ствердну відповідь — несуперечить.
Передбачені ч. 6ст. 235 ЦПК України процесуальні наслідки настають за таких умов: 1) занаявності спору про право цивільне у широкому розумінні, який відповідно до ст.15 ЦПК України виникає з цивільних, сімейних, трудових, житлових і земельнихправовідносин і вирішується у позовному порядку; 2) якщо суб'єктами такогоспору є заінтересовані особи — суб'єкти цивільних, сімейних, трудових, житловихі земельних правовідносин, а не адміністративно чи нотаріально-процесуальнихправовідносин; 3) якщо спір про право підвідомчий суду. У разі непідвідомчостіспору суду останній повинен прийняти до свого розгляду справу про встановленняюридичного факту. Наприклад, він зобов'язаний розглянути справу провстановлення фактичних шлюбних відносин за наявності між заявником ізаінтересованою особою спору про право на пенсію, непідвідомчого суду.
Розгляд справокремого провадження спрямовується на встановлення певних обставин, юридичнихфактів, наявність чи відсутність яких може бути спірною. У зв'язку з цимвиникає питання: чи буде спір про факти перешкодою для вирішення справи судом?Вважаємо, що не буде. Однак у літературі не допускається така можливість.Причому це обґрунтовується тим, що спір про факт обов'язково спричиняє спір проправо1. Унаслідок вони ототожнюються, що неправомірно, оскільки цевзаємопов'язані, але не тотожні явища.
ЦПК Українивстановлює заборону щодо вирішення справ окремого провадження лише у разівиникнення під час їх розгляду спору про право, а не про факт. Отже, у випадкахвиникнення спору про наявність чи відсутність факту суд розглядає справу посуті. Однак здійснити правильне розмежування між спором про факт і спором проправо складно. Судова практика вбачає зв'язок між фактом, що підлягає встановленню,і спором про право, який призводить до залишення заяви без розгляду, якщо прирозгляді справи про встановлення факту заінтересованими особами буде порушенопитання про вирішення спору про право цивільне, підвідомчого судам, або якщосам суд дійде висновку, що у даній справі встановлення факту пов'язане знеобхідністю вирішення у судовому порядку спору про право1.
Відповідно достатей 3, 15 ЦПК України спір про право цивільне стає перешкодою для реалізаціїсуб'єктивних прав і виконання обов'язків, що виникають з цивільних, сімейних,трудових правовідносин, набуває процесуально-правового характеру з порушенням усуді справи позовного провадження і стає предметом його розгляду.
Справи окремогопровадження виникають також унаслідок перешкод для реалізації суб'єктивних праву зв'язку зі здійсненням органами державного управління діяльності, спрямованоїна задоволення запитів і потреб громадян. На розгляд суду в одних випадкахпередається спір, який виник у процесі такої діяльності, в інших — тількивимога про встановлення певної обставини, судове підтвердження наявності абовідсутності якої призводить до усунення вказаних перешкод. Рішення суду стаєпреюдиціальним для настання певних наслідків. Так, від визнання громадянинабезвісно відсутнім або оголошення його померлим залежить здійсненнясуб'єктивних прав другим з подружжя на розірвання й припинення шлюбу,спадкоємцями — на одержання спадкового майна, банком — на одержання або зняттязаборгованості з особи, якій було надано позику.
Отже, окремепровадження у цивільному процесі відіграє значну роль. Судові органи маютьзмогу розширити свою діяльність щодо виконання правоохоронної функції і сприятизміцненню законності у діяльності органів держави і місцевого самоврядування, агромадяни та організації — використати судовий порядок для захисту своїхсуб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів.
2. Особи, які беруть участьу справах окремого провадження
Відповідно до ч.2 ст. 26, ч. 4 ст. 235 ЦПК України справи окремого провадження суд розглядає заучастю заявника, інших заінтересованих осіб, їх представників, а також органіві осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси іншихосіб. Усі вони належать згідно зі ст. 26 ЦПК України до осіб, які беруть участьу справі.
Заявник — цеособа, в інтересах якої порушена справа у суді про встановлення будь-якоїобставини, необхідної для здійснення нею суб'єктивних майнових та особистихнемайнових прав. Заявник сам може подати вимогу щодо порушення справи у судіабо в його інтересах справа окремого провадження може бути розпочата на вимогупрокурора, законного представника, інших уповноважених на це громадян таорганізацій. Коло заявників, як правило, визначається нормами цивільногопроцесуального права, якими врегульовано: порядок розгляду певних категорійсправ окремого провадження (статті 236, 242, 269, 274 ЦПК України).
До заінтересованихосіб належать ті, які беруть участь у справі і мають у ній матеріально-правовуабо державну чи громадську заінтересованість. Для них характерна юридичназаінтересованість у справі. Однак аналіз ч. 6 ст. 235 ЦПК України дає змогузробити висновок, що поняття заінтересованих осіб в окремому провадженніобмежено за змістом. Заінтересованими є лише ті особи, взаємовідносини яких іззаявником залежать від обставин, що підлягають встановленню і можуть вплинутина їх права та обов'язки.
Участь у справі заінтересованихосіб зумовлюється тим, що із встановленням окремих обставин заявник можереалізувати свої права у правовідносинах, у яких беруть участь і зазначеніособи. їх суб'єктивні права й обов'язки мають юридичний зв'язок ізсуб'єктивними правами та обов'язками заявників і опосередковуються одним і тимсамим встановленням певних обставин. На суб'єктивні майнові й особистінемайнові права заінтересованих осіб може вплинути судове рішення з приводуобставин, встановлених судом. Але таке вирішення питання про поняттязаінтересованих осіб у ЦПК України однозначне. Так, ч. 2 ст. 26 зараховує дозаінтересованих осіб заявника та інших осіб, які беруть участь у справі.
Участь у справізаявників і заінтересованих осіб істотно відрізняється від участі у порядку ст.45 ЦПК України Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, прокурора,органів державної влади, органів місцевого самоврядування, фізичних таюридичних осіб, які можуть звертатися до суду із заявами про захист прав,свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та братиучасть у цих справах. Для них судове рішення про встановлення юридичного фактуне буде мати преюдиціального значення з точки зору здійснення їх прав таобов'язків. Зокрема, встановлення юридичного факту перебування громадянина наутриманні не створить для органів соціального захисту обов'язку призначити йомупенсію, тоді як рішення про визнання втраченого цінного папера на пред'явниканедійсним покладає на банк обов'язок видати заявникові цінний папір замістьвизнаного втраченим.
Від зазначенихзаявників і заінтересованих осіб за метою участі у цивільному процесі та захарактером виконуваних процесуальних функцій відрізняються органи державноївлади, підприємства, установи, організації та окремі громадяни, які захищаютьправа інших осіб (ст. 45 ЦПК України). Вони порушують у суді справу чивступають у процес у справі не з метою захисту суб'єктивного інтересу, а дляздійснення покладених на них обов'язків і захисту інтересів інших осіб —громадян, організацій та держави. У теорії та практиці цивільного процесу цявідмінність ігнорується, внаслідок чого заявниками і заінтересованими особамивизнаються не тільки суб'єкти захисту власного інтересу, а й суб'єкти захистуінших осіб.
Пленум ВерховногоСуду України зобов'язує суддів при підготовці справи до розгляду з'ясувати, якіфізичні особи чи організації можуть бути заінтересовані у вирішенні даноїсправи і підлягають виклику у судове засідання, та роз'яснює, що залежно відмети встановлення фактів заінтересованими особами у справах про встановленняфактів, що мають юридичне значення, можуть бути, наприклад, відділ соціальногозахисту населення — у справах про встановлення факту перебування на утриманніособи, яка померла, для призначення пенсії заявникові; інші спадкоємці — усправах про встановлення факту прийняття спадщини; органи внутрішніх справ — усправах про встановлення факту родинних відносин для встановлення питання проналежність до громадянства України; органи страхування — у справах провстановлення факту належності страхового свідоцтва (п. 5 постанови ПленумуВерховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів,що мають юридичне значення» від 31 березня 1995 р. № 5). Отже, Пленум визнаєзаінтересованими особами суб'єктів, які переслідують різну мету у процесі, —суб'єктів захисту власних інтересів — інших спадкоємців у справах провстановлення факту прийняття спадщини та суб'єктів захисту прав інших осіб —органи державного управління — відділ соціального захисту населення, органивнутрішніх справ, органи страхування, які беруть участь у справі для наданнявисновку з метою здійснення покладених на них обов'язків і для захисту правгромадян та інтересів держави (ч. З ст. 45 ЦПК України). Аналіз статей 3, 26,45, 235 ЦПК України свідчить про інше — заінтересовані особи та органидержавної влади та місцевого самоврядування визначаються самостійними особами,які беруть участь у справах окремого провадження.
Особи, які берутьучасть у справах окремого провадження, можуть вести свої справи у суді особистоабо через представників (ст. 38 ЦПК України). їх процесуальні права та,обов'язки визначені ст. 27 ЦПК України, а також нормами,; які врегульовуютьпорядок розгляду певних категорій справ; окремого провадження (розділ IV, глави2-12 ЦПК України).
3. Процесуальнийпорядок розгляду справ
Відповідно до ч.З ст. 235 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються за загальнимиправилами цивільного судочинства за винятком положень щодо змагальності та межсудового розгляду, а також інших положень, передбачених у розділі IV главами2-12 ЦПК України. При цьому діють усі інші принципи цивільного процесу,застосовуються загальні положення ЦПК України (розділ І), загальні правилапровадження у справі до судового розгляду, правила розгляду їх у судовомузасіданні, прийняття рішення та його оскарження. Однак специфічними є правилапідсудності, не діють такі форми позовного провадження, як зустрічний позов,заміна неналежної сторони, участь третіх осіб, мирова угода тощо.
Цивільнимипроцесуальними засобами відкриття у суді справ окремого провадження є: 1)звернена до суду вимога про встановлення певних обставин, юридичного становищагромадянина чи його майна або неправильність дій органів, які посвідчують такіобставини; 2) процесуальна форма втілення вимоги — письмова заява (статті 236,242, 246, 251, 257 ЦПК України); 3) процесуальна дія по пред'явленню вимоги досуду; 4) процесуальна форма забезпечення виконання вимоги-звернення до судуособисто або через представника з поданням заяви.
Вимога до судупро відкриття справи окремого провадження має свої складові (елементи) —предмет, підставу, зміст. Предметом вимоги є право на встановлення певногоюридичного факту або юридичного становища громадянина, підставою — обставини,що підтверджують їх наявність чи відсутність, а змістом — суть вимоги. У кожнійсправі елементи вимоги мають свій характер, але, як правило, усі вони або два зних (предмет і зміст) визначені законом.
Рішення суду,ухвалене у справах окремого провадження, примусово не виконується органомсудового виконання, але має властивість загальнообов'язковості(ч. 5 ст. 124Конституції України, ст. 14 ЦПК України) і реалізується державними органамишляхом оформлення майнових або особистих немайнових прав громадян, зокремачерез видачу свідоцтва про право на спадщину, право власності, виправлення,поновлення й анулювання у записах цивільного стану тощо. Для всіх справокремого провадження характерні особливості процесуальних засобів порушення тарозгляду справи у суді.
4. Розглядсудом справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення їїпомерлою
суд провадження процесуальний юридичний
Фізична особаможе бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місціїї постійного проживання немає відомостей про місце її перебування (ч.І ст. 43ЦК).
У разінеможливості встановити день одержання останніх відомостей про місцеперебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше числомісяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разінеможливості встановити цей місяць — перше січня наступного року.
Фізична особаможе бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немаєвідомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропалабезвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати їїзагибель від певного нещасного випадку, — протягом шести місяців.
Фізична особа,яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судомпомерлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуваннямконкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і доспливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.
Фізична особаоголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це.Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю абодають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або узв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідноїсмерті.
Правові наслідки оголошення фізичної особипомерлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті,окрім:
♦ спадкоємці фізичної особи, якаоголошена померлою, не мають права відчужувати протягом п'яти років нерухомемайно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини;
♦ Нотаріус, який видав спадкоємцевісвідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборонувідчуження.
Підсудність. Заява про визнання фізичноїособи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду замісцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання(перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або замісцезнаходженням її майна.
У заяві провизнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повиннобути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особубезвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджуютьбезвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертюфізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставуприпускати її загибель від певного нещасного випадку. Заява оплачуєтьсядержавним митом у розмірі 8,5 грн. та сплачуються витрати на інформаційно-технічнезабезпечення розгляду справи у розмірі 7,5 грн.
Суд до початкурозгляду справи встановлює осіб (родичів, співробітників тощо), які можуть датисвідчення про фізичну особу, місцеперебування якої невідоме, а також залиплевідповідні організації за останнім місцем проживання відсутнього(житлово-експлуатаційні організації, органи внутрішніх справ або органимісцевого самоврядування) і за останнім місцем роботи про наявність відомостейщодо фізичної особи, місцеперебування якої невідоме.
Одночасно судвживає заходів через органи опіки та піклування щодо встановлення опіки надмайном фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, якщо опіку над майном щене встановлено.
Суд розглядаєсправу за участю заявника, свідків, зазначених у заяві, та осіб, яких сам судвизнає за потрібне допитати, і ухвалює рішення про визнання фізичної особибезвісно відсутньою або про оголошення її померлою.
Після набраннязаконної сили рішенням про оголошення фізичної особи померлою суд надсилаєрішення відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану дляреєстрації смерті фізичної особи, а також до нотаріуса за місцем відкриттяспадщини, а в населеному пункті, де немає нотаріуса, — відповідного органумісцевого самоврядування для вжиття заходів щодо охорони спадкового майна. Уразі наявності в населеному пункті кількох нотаріусів, а також у випадках, колимісце відкриття спадщини невідоме, рішення надсилається до державногонотаріального архіву з метою передачі його за належністю уповноваженомунотаріусу для вжиття заходів з охорони спадкового майна.
Якщо фізичнаособа, яка була визнана безвісно відсутньою, з'явилася або якщо одержановідомості про місце її перебування, суд за місцем її перебування або суд, щопостановив рішення про визнання цієї особи безвісно відсутньою, за заявою цієїособи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення про визнання фізичноїособи безвісно відсутньою.
У разі одержаннязаяви про появу фізичної особи, яку було визнано безвісно відсутньою абооголошено померлою, або відомостей про місцеперебування цієї особи суд замісцеперебування N1 особи або суд, який ухвалив рішення про визнання особибезвісно відсутньою або оголосив її померлою, призначає справу до слухання заучастю цієї особи, заявника та інших заінтересованих осіб і скасовує своєрішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення їїпомерлою. Заяву може бути подано особою, яку було визнано безвісно відсутньоюабо померлою, або іншою заінтересованою особою.
Копію рішення суднадсилає відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану дляанулювання актового запису про смерть.
5. Розгляд справ про усиновлення дітей, які проживають натериторії України, громадянами України та іноземними громадянами
5.1 Подання заяви проусиновлення
Усиновлення — цеприйняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, щоздійснене на підставі рішення суду. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.
Відповідно до ст.208 СК усиновленою може бути:
- дитина додосягнення повноліття;
- увиняткових випадках суд може постановити рішення про усиновлення повнолітньоїособи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування. У цьомуразі суд бере до уваги сімейний стан усиновлювача, зокрема відсутність у ньогосвоїх дітей, та інші обставини, що мають істотне значення.
Дитина, покинутав пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров'я або яку відмовилисязабрати з них батьки, інші родичі, може бути усиновлена після досягнення неюдвомісячного віку. Дитина, яку було підкинуто чи знайдено, може бути усиновленапісля спливу двох місяців з часу її знайдення. Такий термін встановлюється зметою падати можливість батькам чи іншим родичам повернути свою дитину.
Якщо па облікудля можливого усиновлення перебувають рідні брати та сестри, вони не можутьбути роз'єднані при їх усиновленні.
За наявностіобставин, що мають істотне значення, суд за згодою органу опіки та піклуванняможе постановити рішення про усиновлення когось із них або усиновлення їхрізними особами. При цьому якщо усиновлення для дитини не є таємним, брат тасестра мають право знати про нове місце її проживання.
Усиновлювачем дитини може бути::
- особаповнолітня та дієздатна;
- фізичнаособа, яка є старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш як нап'ятнадцять років; у разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці не можебути меншою, ніж вісімнадцять років;
- подружжя;
Усиновдювачами неможуть бути:
1. фізичніособи, які обмежені у дієздатності;
2. особи,визнані недієздатними;
3. особи,позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;
4. особи,які були усиновлювачами іншої дитини, але усиновлення було скасовано абовизнано недійсним з їхньої вини;
5. особи,які перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чинаркологічному диспансері;
6. особи,які зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами;
7. особи,які не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу);
8. особи,які страждають на хвороби, перелік яких затверджений Міністерством охорониздоров'я України;
9. особи,інтереси яких суперечать інтересам дитини;
10. особиоднієї статі;
11. особи,які не перебувають у шлюбі між собою, окрім випадків проживання цих осіб однієюсім'єю;
12. чоловік,з яким мати дитини не перебуває у шлюбі, окрім випадків проживання цих осібоднією сім'єю;
13. жінка, зякою батько дитини не перебуває у шлюбі, окрім випадків проживання цих осібоднією сім'єю;
Якщо дитина маєлише матір або лише батька, які у зв'язку з усиновленням втрачають правовийзв'язок з нею, усиновлювачем дитини може бути один чоловік або одна жінка.
Кількість дітей,яку може усиновити один усиновлювач, не обмежується.
До осіб, якімають переважне перед іншими право на усиновлення дитини, відносятьсягромадянин України:
в сім'ї якоговиховується дитина;
який є чоловікомматері, дружиною батька дитини, яка усиновлюється;
який усиновляєкількох дітей, які є братами, сестрами;
який є родичемдитини;
подружжя.
Для зібранняінформації про дітей, які залишилися без батьківського піклування і можуть бутиусиновлені, ведеться облік. Так, керівники закладів, у яких перебувають діти,які можуть бути усиновлені, передані під опіку, піклування чіт на виховання всім'ї громадян, службові особи органів опіки та піклування, а також інші особи,яким стало відомо про дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківськогопіклування, зобов'язані протягом 7 робочих днів подати інформацію про них довідповідних відділів та управлінь районних, районних у містах Києві таСевастополі державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських, районних умістах рад.
Районні, районнів містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітетиміських, районних у містах рад, якщо не виявилося осіб, які бажали 6 усиновитидитину або взяти її під опіку чи піклування, протягом і місяця від днянадходження відомостей про них зобов'язані подати відповідну інформацію до Радиміністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольськоїміських державних адміністрацій. А Рада міністрів Автономної Республіки Крим,обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, в своючергу, якщо не виявилося осіб, які бажали б усиновити дитину або взяти її підопіку чи піклування, протягом і місяця від дня надходження інформації продітей, які можуть бути усиновлені, передають її для централізованого обліку доурядового органу державного управління з усиновлення та захисту прав дитини ускладі центрального органу виконавчої влади з питань сім'ї та молоді.
Поряд з облікомосіб, які можуть бути усиновлені, здійснюється облік осіб, які бажаютьусиновити дитину. Цей облік ведеться відділами та управліннями районних,районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчихкомітетів міських, районних у містах рад, на які покладається безпосереднєведення справ, щодо опіки та піклування.
Міністерствомосвіти Автономної Республіки Крим, відповідними управліннями освіти обласних,Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також Центромз усиновлення дітей у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Облік іноземцівта осіб без громадянства, які бажають усиновити дітей, ведеться виключноЦентром з усиновлення дітей.
Якщо у дитини єбатьки (або батько чи мати), то усиновлення здійснюється за їх вільною згодою, щозасвідчується нотаріусом. Така згода має бути безумовною та безоплатною та можебути дана ними лише після досягнення дитиною двомісячного віку. Угода пронадання усиновлювачем плати за згоду на усиновлення дитини батькам, опікунам чиіншим особам, з якими вона проживає, є нікчемною. Якщо мати чи батько дитини єнеповнолітніми, крім їхньої згоди на усиновлення потрібна згода їхніх батьків.Мати, батько дитини мають право відкликати свою згоду на усиновлення донабрання чинності рішенням суду про усиновлення.
На усиновленнядитини одним із подружжя потрібна письмова згода другого з подружжя, засвідченанотаріально, окрім випадків, коли він визнаний безвістю відсутнім,недієздатним, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення.
Усиновленнядитини провадиться без згоди батьків, якщо вони:
♦ невідомі;
♦ визнані безвісно відсутніми;
♦ визнані недієздатними;
♦ позбавлені батьківських прав щододитини, яка усиновлюється;
♦ не проживають з дитиною понад 6місяців без поважних причин, не проявляють щодо неї батьківської турботи тапіклування, не виховують та не утримують її.
На усиновленнядитини, над якою встановлено опіку або піклування, а також на усиновленнядитини, над батьками якої встановлено опіку або піклування, потрібна письмовазгода опікуна або піклувальника незалежно від згоди батьків. Якщо опікун абопіклувальник не дав згоди на усиновлення дитини, така згода може бути данаорганом опіки та піклування. Усиновлення може бути проведене без згоди опікуна,піклувальника або органу опіки та піклування, якщо суд встановить, щоусиновлення дитини відповідає її інтересам.
На усиновленнядитини, яка не має батьків і перебуває у закладі охорони здоров'я абонавчальному закладі, потрібна письмова згода цього закладу. Усиновлення можебути проведене без згоди цього закладу, якщо суд встановить, що усиновленнядитини відповідає її інтересам.
Якщо дитина завіком та за станом здоров'я усвідомлює усиновлення, то потрібна також і їїзгода. Згода дається у формі, яка відповідає її вікові. В такому випадку дитинамає бути проінформована про правові наслідки усиновлення. Згода дитини наусиновлення не потрібна, якщо вона проживає в сім'ї усиновлювачів і вважає їхсвоїми батьками.
Особа, яка бажаєусиновити дитину, подає до суду заяву про усиновлення. Подання такої заявичерез представника не допускається.
Підсудність справ про усиновленнявідноситься до виключної територіальної: заява подається за місцем проживанняусиновлювача.
Заява проусиновлення може бути відкликана до набрання чинності рішенням суду проусиновлення.
Заява про усиновлення дитиниповинна містити: найменування суду, до якого подається заява, ім'я, місцепроживання заявника, а також прізвище, ім'я, по батькові, вік усииовлюваноїдитини, її місце проживання, відомості про стан здоров'я дитини. Заява проусиновлення дитини може також містити клопотання про зміну прізвища, імені, побатькові, дати, місця народження дитини, про запис заявника матір'ю або батькомдитини.
До заяви проусиновлення дитини особами без громадянства, що постійно проживають за межамиУкраїни, або іноземцями також додаються:
1. дозвілуповноваженого органу виконавчої влади;
2. висновоккомпетентного органу відповідної держави про умови їх життя і можливість бутиусиновлювачами;
3. дозвілкомпетентного органу відповідної держави на в'їзд усиновленої дитини та їїпостійне проживання на території цієї держави;
4. зобов'язанняусиновлювача, оформлене в нотаріальному порядку, про надання представникамдипломатичної установи України за кордоном інформації про усиновлену дитину таможливості спілкування з дитиною.
До заяви громадянУкраїни про усиновлення дитини, яка є громадянином іншої держави, ще додаються:
♦ згода законного представника дитини;
♦ згода компетентного органу держави,громадянином якої є дитина.
Документиусиновлювачів, які є громадянами інших держав, мають бути у встановленомузаконодавством порядку легалізовані, якщо інше не встановлено міжнароднимидоговорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Такідокументи повинні бути перекладені па українську мову, а переклад має бутизасвідчений нотаріально.
Заява проусиновлення повнолітньої особи повинна містити також дані про відсутністьматері, батька або позбавлення піклування та має бути додана згода особи наусиновлення.
5.2 Підготовката розгляд справ про усиновлення
Під час підготовкисправи про усиновлення дитини до розгляду суддя вирішує питання про участе упій як заінтересованих осіб відповідного органу опіки та піклування, а усправах, провадження в яких відкрито за заявами іноземних громадян, — уповноваженогооргану виконавчої влади.
Орган опіки тапіклування повинен подати суду висновок про доцільність усиновлення тавідповідність його інтересам дитини. До висновку органу опіки та піклуваннямають бути додані:
1) акт обстеження умов життя заявника, складенийза місцем його проживання;
2) свідоцтво про народженім дитини;
3)медичнийвисновок про стан здоров'я дитини, про її фізичний і розумовий розвиток;
4) у випадках, встановлених законом,згода батьків, опікуна, піклувальника дитини, закладу охорони здоров'я абонавчального закладу, а також самої дитини на усиновлення;
5) інші документи у разі необхідності.
Суд розглядає справупро усиновлення дитини за обов'язковою участю заявника, органу опіки тапіклування або уповноваженого органу виконавчої влади, а також дитини, якщозона за віком і станом здоров'я усвідомлює факт усиновлення, з викликомзаінтересованих та інших осіб, яких суд визнає за потрібне допитати.
Суд розглядаєсправу про усиновлення повнолітньої особи з обов'язковою участю заявника (заявників),усиновлюваної особи, з викликом заінтересованих та інших осіб, яких суд визнаєза потрібне допитати.
Для забезпеченнятаємниці усиновлення у випадках, встановлених Сімейним кодексом України, судрозглядає справу в закритому судовому засіданні.
За результатамирозгляду заяви про усиновлення суд ухвалює рішення.
За клопотаннямзаявника (заявників) суд вирішує питання про зміну імені, прізвища та побатькові, дати і місця народження усиновленої дитини, про зміну імені,прізвища, по батькові усиновленої повнолітньої особи, про запис усиновлювачівбатьками (ч.З ст. 255 ЦПК).
Судові витрати,пов'язані з розглядом справи про усиновлення, відносяться на рахунок заявника(заявників). Якщо після ухвалення рішення про усиновлення, але до набрання нимзаконної сили батьки дитини відкликали свою згоду на її усиновлення, судскасовує своє рішення і поновлює розгляд справи.
У разівідкликання заяви про усиновлення після ухвалення рішення про усиновлення, аледо набрання ним законної сили, суд скасовує своє рішення і залишає заяву безрозгляду.
Усиновленнявважається здійсненим з дня набрання законної сили рішенням суду. Для внесеннязмін до актового запису про народження усиновленої дитини або повнолітньоїособи копія рішення суду надсилається до органу державної реєстрації актівцивільного стану за місцем ухвалення рішення, а у справах про усиновлення дітейіноземцями — також до уповноваженого органу виконавчої влади.
Відповідно до ч.2ст. 226 СК дитина, яка усиновлена, має право на таємницю, в тому числі і від неїсамої, факту її усиновлення, але після досягнення нею чотирнадцяти років цядичина має право на одержання інформації щодо свого усиновлення. Одночасноусиновлювач має право приховувати факт усиновлення від дитини, яка нимусиновлена, і вимагати нерозголошення цієї інформації особами, яким сталовідомо про неї як до, так і після досягнення дитиною повноліття.
Якщоусиновлюється дитина, яка не досягла семи років, службові особи при виявленніїї згоди на усиновлення зобов'язані вживати заходів щодо забезпечення таємниціусиновлення віт самої дитини.
Особи, яким узв'язку з виконанням службових обов'язків доступна інформація щодо усиновлення,а також інші особи, яким став відомий факт усиновлення, зобов'язані нерозголошувати її, зокрема і годі, коли усиновлення для самої дитини не єтаємним (ст. 228 СК).
Відомості проусиновлення видаються судом лише за згодою усиновлювача, крім випадків, колитакі відомості потрібні правоохоронним органам, суду у зв'язку з цивільною чикримінальною справою, яка є у їх провадженні.
Правові наслідкиусиновлення:
1. припиняютьсяособисті та майнові права і обов'язки між батьками та особою, яка усиновлена, атакож між нею та іншими її родичами за походженням;
2. приусиновленні однією особою ці права та обов'язки можуть бути збережені забажанням матері, якщо усиновлювачем є чоловік, або за бажанням батька, якщоусиновлювачем є жінка;
3. якщопісля смерті одного з батьків дитини або визнання його недієздатним другий збатьків дитини вступив у повторний шлюб і його дружина, чоловік у повторномушлюбі бажають усиновити дитину, баба, дід дитини з боку того з батьків, хтопомер або визнаний недієздатним, рідні брати та сестри дитини мають правоподати до суду заяву про збереження між ними та дитиною, яку усиновлюють,правового зв'язку;
4. виникаютьвзаємні особисті немайнові та майнові права і обов'язки між особою, якаусиновлена (а в майбутньому між її дітьми, внуками), та усиновлювачем і йогородичами за походженням;
5. усиновлювачевінадаються права і покладаються па нього обов'язки щодо дитини, яку вінусиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини;
6. особі,яку усиновлено, надаються права і покладаються па неї обов'язки щодоусииовліовача у такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків;
7. дитина,яка усиновлена, зберігає права на пенсію, інші соціальні виплати, а також навідшкодування шкоди у зв'язку з втратою годувальника, які вона мала доусиновлення.
Усиновлення зарішенням суду може бути визнане недійсним або скасоване.
Усиновленнявизнається недійсним за рішенням суду у таких випадках:
1. булопроведене без згоди дитини та батьків, якщо такт; згода була необхідною;
2. усиновлювачне бажав настання прав та обов'язків, які виникають у результаті усиновлення(фіктивне усиновлення);
3. булопроведене на підставі підроблених документів;
4. у разівідсутності згоди на усиновлення осіб, які повинні надавати таку згоду;
5. якщо будевстановлено, що на момент усиновлення другий із подружжя не мав намірупродовжувати шлюбні відносини з подружжя, дитина якого була усиновлена.
Усиновлення можебути скасоване за рішенням суду (ст. 238 СК), якщо:
♦ воносуперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання;
♦ дитинастраждає недоумством, на психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про щоусиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення;
♦ міжусиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки,які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїхбатьківських обов'язків.
Скасуванняусиновлення не допускається після досягнення дитиною повноліття, алеусиновлення може бути скасоване після досягнення дитиною повноліття, якщопротиправна поведінка усиновленого, усиновлювача загрожує життю, здоров'юусиновлювача, усиновленого або інших членів сім'ї та може бути скасовано судомза взаємною згодою усиновлювача і усиновленого або на вимогу одного з них, якщосімейні відносини між ними не склалися
Усиновленняскасовується від дня набрання чинності рішенням суду.
Висновки
Підводячипідсумки, моєї роботи, можна виділити, що окреме провадження – це процесуальнийпорядок розгляду визначених ЦПК справ про встановлення певних обставин(юридичних фактів) або певного юридичного стану осіб. Залежно від характерувимоги, переданої на розгляд суду, кожна з справ окремого провадження має свої,лише їй властиві особливості. Однак усі ці справи мають спільні риси, щовідрізняють їх від справ позовного провадження і справ, що виникають задміністративно-правових відносин.
Вокреме провадження об’єднуються різні категорії справ, спільною ознакою євідсутність спору на цивільне право (підвідомчому суду) і сторін з протилежнимиюридичними інтересами.
Отже,особливістю справ даного провадження є й те, що при розгляді таких справ незастосовуються деякі інститути і категорії властиві позовному провадженню:співучасть; відмова від позову; треті особи; визнання позову; мирова угода;недопустимість звернення до третейського суду або товариського суду.
Отже,до категорій справ, які розглядаються судом в порядку окремого провадженнявідносять справи про: визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним;визнання громадянина безвісно відсутнім чи оголошення його померлим; провстановлення фактів, що мають юридичне значення; про відновлення прав навтрачені цінні папери на пред’явника; про усиновлення дітей, які проживають натериторії України; визнання спадщини відумерлою; надання особі психіатричноїдопомоги в примусовому порядку; обов’язкову госпіталізацію допротитуберкульозного закладу; розкриття банком інформації, яка містить банківськутаємницю, щодо юридичних та фізичних осіб; передачу безхазяйної нерухомої речіу комунальну власність; надання неповнолітній особі повної цивільноїдієздатності.У порядку окремого провадження розглядаються також справипро надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке маєдітей, про поновлення шлюбу після його розірвання, про встановлення режимуокремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановленихзаконом.
Таким чином,можна зробити висновок, що до осіб, які беруть участь у справі, в окремомупроваджені належать: заявник та заінтересовані особи, представники заявників тазаінтересованих осіб, прокурор, органи державного управління та інші, якізахищають права та законні інтереси інших осіб. А заявник – це особа, на захистохоронюваних законом інтересів якої розпочато провадження у справі, причомунезалежно від того, з чиєї ініціативи воно порушено.
Отже, окремепровадження в цивільному процесі відіграє значну роль. Судові органи маютьможливість розширити свою діяльність по виконанню правоохоронної функції ісприяти зміцненню законності в діяльності органів держави і місцевогосамоврядування, а громадяни та організації — використати судовий порядок длязахисту своїх суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів.
Література
1.М.Й. Штефан Цивільний процес ст.430-441 Київ 2005;
2. Я.П. Зейкан Коментар цивільногопроцесуального кодексу Україна 2006р.
3. С.С. Бичкова Цивільне процесуальнеправо Київ 2006р.
4. С.І. Чорнооченко Цивільний процессВидання – 2 Київ 2005;
5. Червоний Ю.С. Харків, Одисей –2003;
6. С.В. Васил’єв. Харків, Одисей-2006.
7. Васьковский Е. В. Учебник граждаискогопроцесса. — М., 1914. — С. 4-5, 515.
9. Гражданский процес. — М., 1993. —С. 348;
10.Фурса С. Я. Окреме провадження в цивільномупроцесі України. — К., 1999. — С. 27-42;
11.Фурса С. Я. Окреме провадження як складовачастина цивільного процесу. — К., 1998.
12.Жеруолис И. Сущность советскогогражданского процесса. — Вильнюс, 1969. — С. 198, 200;
13.Штефан М.Й. Социалистические организациикак заявители и заннтересованные лица по делам особого производства // Проблемыправоведения. — 1977. — № 36. — С. 134-135;
14. Право України. — 2006г. — № 7-8.— С. 35-38, 70-73;
15. Бюлетень законодавства і юридичноїпрактики України. — 1995. — № 3;
16. Практика судів України вцивільних справах. — Ч. 2. — С. 284-285, 290;
17.Цивільний процесуальний кодексУкраїни. Науково-практичний коментар. Київ, 2005