Міністерствоосвіти і науки України
Харківськийнаціональний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди
Історичнийфакультет
Кафедраісторіко-правових дисциплін
Курсоваробота
натему: „Система правоохоронних органів України”
Виконала:
студентка1 курсу
11і/п групи
КотлярТетяна
Науковийкерівник:
ОлійникО.М.
Харків – 2005 р.
План:
Вступ
1. Поняттясистеми правоохоронних органів;
2. Місцеправоохоронних органів у механізмі держави;
2.1. прокуратура;
2.2. адвокатура;
2.3. системаорганів внутрішніх справ України;
2.4. органиДержавної податкової служби України;
2.5. Службабезпеки України;
3. Загальнахарактеристика діяльності правоохоронних органів;
3.1. прокуратура;
3.2. органивнутрішніх справ України;
3.3. Державнаподаткова служба України;
3.4. Службабезпеки України;
Висновок
Список використаної літератури.
Вступ:
Досягнення визначеної Конституцією України мети щодо побудовиправової держави передбачає масштабну і широкоаспектну працю в галузі загальноїта фахової юридичної освіти, підняття рівня правової свідмості і правовоїкультури всього населення країни.
Демократизація держави вимагає не тільки свідомого ставленнякожного громадянина до своїх прав та обов’язків, але і активного впливу на діяльність кожного окремо та всіхдержавних органів у цілому для гарантованого забезпечення прав і свобод людини.
У системі підготовки юристів-фахівців особливе місце повиннопосідати вивчення та глибоке засвоєння студентами юридичних навчальних закладівтеми „Система правоохоронних органів України”.
Зазначена тема дає загальну вихідну інформацію про державніта недержавні органи, що здійснюють правоохоронну діяльність. Їхнє коло доситьшироке. Традиційно до них належать суд, прокуратура, органи юстиції, досудовогослідства, внутрішніх справ, Служби безпеки, адвокатура, нотаріат.
Оволодіння знаннями правових засад утворення та організаціїдіяльності частки державних органів, головним призначенням яких є забезпеченняна основі застосування норм права належної законності і єдиного правопорядку вдержаві, становить важливий впливовий фактор розбудови державності,забезпечення ефективності пропаганди правових знань, підвищення рівня правовоїсвідомості й культури громадян, забезпечення неухильного утримання законності ззбоку власне правоохоронних органів.
Унаслідок вивчення теми студенти повинні опанувати знаннямипро структуру, організацію діяльності кожного з функціонуючих у державіправоохоронніх органів, чітко визнічити їхнє місце й роль у системі органівдержавної влади України, їхнє значення для захисту законних прав людини ігромадянина, а також конституційного устрою, цілісності суверенної України.Особлива увага приділяється судам, оскільки вони наділені повноваженнями щодоздійснення відповідної влади.
Вивчення данної теми сприяє всебічному оволодінню студентамиіншими галузями права, ознайомленню їх із правовими засадами положень основнихміжнародних нормативних актів, націлених на розвиток та захист демократії, щодоорганізації правоохоронних структур.
Одна з особливостей цієї теми полягає в тому, що від тих, хтоїї вівчає вимагається засвоєння численних нормативних актів. У цілому студентудоводиться мати справу з декількома десятками нормативних актів різного рівня,починю.чи від Конституції України, і закінчуючи відомчими нормативними актами.
Подальший розвиток основ правової держави обєктивно обумовлюєтенденцію удосконалення правових засад діяльності кожного правоохоронногооргану. Становище ускладнюється тим, що триває процес відновлення законів таінших нормативних актів, у тому числі тих, що безпосередньостосуютьсяорганізацїї та основ діяльності зазначених структур.
Тому зміст цієї теми перебуває в постійній динаміці,розвитку. У свою чергу це положення вимагає від дипломованих юристів,працівників неухильної уваги, необхідності ознайомлення з постійнимудосконаленням законодавчої бази правоохоронної діяльності.[1]
1.Поняттясистеми правоохоронних органів
Для здійснення раніше названихфункцій правоохоронної діяльності створюються органи, які іменюютьсяправоохоронними.
Правоохоронними органами називають державні тагромадські установи та організації, що забезпечують законність і ведутьборотьбу зі злочинністю та іншими правопорушеннями.
Тому, системою правоохороннихорганів можна називати сукупність державних та суспільних установ, щозабезпечують законність і ведуть боротьбу зі злочинністю, так іхню взаємопрацюміж собою.
До ознак правоохоронних органів відносять: державно-владний,юрисдикціонних характер; підзаконність і точна регламентованістьдіяльності; правозастосовна сущність рішень, які приймаються цимиорганамизастосування державного примусу в процеі здійснення покладених на нихзавдань.
В наш час питання про коло такого роду органів вирішуютьсяпо-різному. Причому цей різнобій пояснюється, по-перше, тим, що дане питання узаконодавстві прямо і однозначно не урегульоване і, по-друге, тим, що цьомурізнобію в значній мірі сприяє так зване непрофесійне слововикористання, щовитікає з засобів масової інформації.
Як зазначаеться в навчальному посібнику[2] Першою спробою нормативногозакріплення перечню правоохоронних органів є Закон України „Про державнийзахист працівників суду та правоохоронних органів” від 23.12.93р. в п.1 ст.2якого визначено, що до правоохоронних органів належать: прокуратура, органивнутрішніх справ, служби безпеки, митні органи, органи охорони державногокордону, державна податкова служба, державна контрольно-ревізорна служба,рибоохорона, державна лісова охорона. В той же час складно визначити критерії,за якими класифіковані вищеназвані правоохоронні органи, т.я. у відповідності зцим Законом до них віднесені також „інші органи, що здійснюють правозастосовніта правоохоронні функції”. До того ж цей перечень неповний, бо не врахованідеякі важливі державні органи (суди), а також громадські об’єднання, які так чи інакше такожздійснюють правоохоронні функції.
До них слід віднести: Міністерство юстиції, нотаріат,Координаційний комітет по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю,Раду національної безпеки і оборони України, адвокатуру та ін.[3]
Впродовж довгого часу вважалось, що суд є одним зправоохоронних органів, причому основним. Однак за останні роки це положеннянерідко відкидається. Висловлюється думка, що суди не слід відносити доправоохоронних органів. Вони являються органами судовой влади, і їх не можнапорівнювати з органамипрокуратури та виконавчої влади (юстиції, внутрішніхсправ і т.д.). Суди повинні бути незалежними і від них. Подібно тому, як судовавлада повинна бути незалежною й від законодавчої, й від віконавчої. Алекритерії виділення правоохоронних органів з великої кількості інших державнихорганів зовсім не ті, що покладені в основу розділення гілок влади. В той жечас виключенн судів з чмсла правоохоронних органів може привести до запереченнятого, що вони вповноважені займатися охороною права і правовідношень, що важковизнати логічним. Але суд був і залишається органом судової влади, що в значнобільшій мірі, чим інші гілки державної влади, повинна і може охороняти право.[4]
Усі вищеперераховані органи, авжеж, виконують свої завданняне ізольовано, а у взаємодії один з одним, а також і з іншими державнимизакладами, трудовими колективами, об’єднаннями громадян.
Як правило, правоохоронний орган є озброєним. Це обумовленонеобхідністю виконання завдань шодо попередження і припинення правпорушень,застосування рішучих методів примушування осіб до правомірноі поведінки.
Але в навчальному посібнику1 вже визначається, щоза зазначеними ознаками на сьогодні не можуть бути віднесені до правоохороннихорганів органи митної і податкової (крім податкової міліції) служби (оскількилише для окремих підрозділів цих органів визначальним є виконанняправоохоронних функцій, а більшість виконує контроні, фіскальні, облікові таінші функції), органи державної контрольно-ревізорної служби (їхні працівникине мають жодних зовнішніх ознак приналежності до правоохоронних органів),органи державної виконавчої служби (оскільки закон не передбачає відповідногозабезпечення цих органів і правового захисту їхніх працівників), спеціальніпідрозділи охорони довкілля (працівників цих органів закон не наділяє майженіякими специфічними правами й до них законом не висуваються згадувані ранішеспеціальні вимоги.
Близькими до правоохоронних є такі органи: органи державноїпожежної охорони (їхніми головними функціями є попередження й гасіння пожеж, атакож нагляд за дотриманням відповідного законодавства), органи державногонагляду за стандартами та в справах захисту споживачів, Антимонопольногокомітету, залізничного, автомобільного й електротранспорту, повітряного,морського, річкового транспорту, Міністерства праці та соціальної політики,державної санітарно-епідеміологічної служби, державного ветеринарного контролю,земельних ресурсів, державної служби з карантину рослин, охорони воднихресурсів, Пенсійного фонду і Фондусоціального страхування, державного контролюза цінами, які виконують функцію адміністративної юрисдикції.
2.Місцеправоохоронних органів у механізмі держави
У курсі конституційного права висвітленопитання місця тазначення правоохоронних органів у загальнодержавному механізмі, конституційнізасади їх діяльності, охарактеризовано специфіку застосування норм Конституціїяк акта прямої дії. Важливе значення мають конституційні норми, що визначаютьправа, свободи та обов’язки людини й громадянина (розділ II Конституції), основні конституційнізасади діяльності прокуратури (розділ VII), правосуддя (розділ VIII).
2.1.Місце прокуратури всистемі органів державної влади
державний суверенітет України як верховенство, самостійність,повнота і зовнішня неподільність влади Республіки, можливість реально впливатина суспільні відносини забезпечується відповідним державним механізмом, де однез важливих місць посідає таке особливе утворення, як прокуратура.
Прокуратура України – самостійний централізований органдержавної влади, що діє в системі правоохоронних органів держави та забезпечуєзахист від неправомірних посягань на суспільний та державний лад, права ісвободи людини, а також основи демократичного устрою засобами та методами, якіпередбачено законом. Прокуратура не підпорядковується виконавчій або судовійвладі, оскільки її діяльність є елементом системи стримувань і противаг міжгілками влади, які формуються та утверджуються в державі після прийняття новоїКонституції. „Фундаментальні гілки влади – законодавча, виконавча та судова,які уособлюють єдину державну владу та її поділ, зовсім не виключаютьможливості існування інших функціонально самостійних правових інститутів”[5]
Віднесення прокуратури до будь-якої названої гілки державноївлади буде означати ліквідацію її як унікальної, єдиної, незалежної державноїйнституцйї, що провадить вищий нагляд за додержанням законів, у тому числі і заорганами закону.
Оскільки в Україні визнається і діє принцип верховенстваправа, то цілком природно, що функціонування прокуратури як державногоінституту, діяльність її посадових осіб підпорядкованотількинормативно-правовим актам.
Проголосивши незалежність, Україна першою серед колишніхреспублік СРСР 5 листопада 1991 року прийняла Закон України „Про прокуратуру”,який було введено в дію 1 грудня 1991 року. Саме цей день відзначають як Деньпрацівників прокуратури.
2.2.Місцеадвокатури в механізмі держави
Адвокатура – це громадська, самостійна організація професійних юристів,яка виконує важливу суспільну функцію – захист прав і законних інтересівгромадян та організацій. У демократичному суспільстві вона є важливимправозахисним інститутом, від розвитку якого великою мірою залежить рівеньзахищенності прав людини. Вагомість завдань і функцій, покладених наадвокатуру, вимагає, щоб вона була міцною, незалежною, високопрофесійною.
Тобто, головна місія, фундаментальне призначення цьогоінституту – це захист прав людини, надійність та реальна здійсненність цьогозахисту, який є найвищим критерієм гаманістичності, прогресивності, „якості”адвокатури.
Основні положення про місце адвоката в державі та суспільномужитті закріплені в загальному кодексі правил для адвокатів ЄвропейськогоСпівтовариства, прийнятого делегацією на пленарному засіданні в Страсбурзі вжовтні 1988 року.
Закон „Про адвокатуру”, ухвалений Верховною Радою України 19грудня 1992 року, проголошує, що адвокатура України здійснює свою діяльність напринципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму іконфіденційності. Вона – важливий інструмент справжньої демократії. За Законом,адвокатура України є добровільнимпрофесійним громадським обєднанням, покликаним сприяти захиступрав, представлятизаконні інтереси громадян України, іноземців, осіб без громадянства, юридичнихосіб, надавати їм різноманітну юридичну допомогу.
Ці нормативні акти надають можливість сфомувативисококваліфікований і впливовий адвокатський корпус,завершити становленняукраїнської адвокатури.
2.3.Місцеорганів внутрішніх справ України в механізмі держави
Усі структурні складові Міністерствавнутрішніх справ сформовані відповідно до адміністративно-територіальногоподілу України.
МВС є центральним органом державноївиконавчої влади, керівник якого входить до складу Кабінету МіністрівУкраїни.воно реалізує державну політику у сфері захисту прав і свобод громадян,інтересів суспільства і держави від протиправних посягань.
Систему органів внутрішніх справстановлять:
1. внутрішнівійська;
2. міліція;
3. державнийпожежний нагляд.
Контроль за діяльністю цих органівздійснює міністр внутрішніх справ України
2.4.Місце державної податкової служби в механізмі держави
Важливе місце в її діяльності, як і длядержави вцілому посідає формування бюджету – грошового доходу, потрібного длязабезпечення діяльності держави як цілісного інституту (реалізіції економічнихі соціальних програм, забезпечення безпеки і обороноздатності тощо).
Постійне надходження до бюджетів податків та іншихобовязкових платежів є важливим чинником належного функціонування держави,запорукою успішного соціального, економічного розвитку та добробуту, розвиткумісцевого самоврядування громадян.
Проте не всі платники податків сумлінно виконують один знайважливіших обов’язків перед державою,вдаються до різних порушень податкового законодавства. Зважаючи на це державастворює систему обліку платників податків і контролю за своєчасною та повноюсплатою нарахованих податків, зборів та іншихобов’язкових платежів. Цю функцію виконує центральний органдержавної виконавчої влади – Державна податкова адміністрація україни.
2.5.Місце Служби безпеки України в державному механізмі
СБУ підкорена Президенту України і підконтрольна ВерховнійРаді України.
Організаційна структура Служби безпеки України визначаєтьсяпрезидентом України.
Служба безпеки України взаємодіє з Управлінням охорони вищіхпосадових осіб України, Національною гвардією України, МВД України та іншимиправоохоронними органами на основі прийнятих спільних актів Служби безпеки івідповідного відомства.
3.Загальнахарактеристика діяльності правоохоронних органів
Правоохоронний орган – державний, як правило озброєний,орган, виконання яким, поряд із профілактичною, однієї чи кількох інших головнихправоохоронних функцій є визначальним у його діяльності, котрий у зв’язку з цимпотребує специфічного матеріально-технічного та іншого забезпечення, допрацівників якого законом висуваються спеціальні вимоги та працівники якого зметою ефективного виконання своїх обов’язків згідно з законом наділяютьсярізноманітними спеціальними правами, мають відповідні пільги та зовнішніознаки, користуються підвищеним правовим захистом.
Правоохоронна діяльність – така державна та суспільнадіяльність, що направлена на охорону суспільних відносин, які регулюютьсяправом, спеціально уповноваженими на те органами шляхом примінення юридичнихмір на порушника .
За своєю суттюправоохоронна діяльність є різнорідною, щовиявляється у відносній різноманітності виконуваних нею функцій, зміст якихвизначається основними напрямками цього виду діяльності.
У частині 1 статті 2 Закону України „Про державний захистпрацівників суду та правоохоронних органів” до цих функцій віднесено:
а) Розглядсудових справ у всіх інстанціях;
б) Провадженняй розслідування кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення;
в) Оперативно-розшуковадіяльність;
г) Охоронагромадського порядку і громадської безпеки;
д) Виконаннявироків, рішень, ухвал і постанов судів, постанов органів дізніння й досудовогослідства та прокурорів;
е) Контрольза переміщенням людей, транспортних засобів, товарів та інших предметів чиречовин через державний і митний кордон України;
є) Нагляд і контроль за виконанням законів.
Усі правоохорнні функції треба поділити на такі:
1. Головні;
2. Другорядніта допоміжні.
До правоохоронної діяльності належать ті функції, що безпосередньопов’язані з боротьбою зі злочинністю та правопорушеннями, які тягнуть за собоюадміністративну відповідальність (в тому числі так звані фінансові таадміністративно-господарські санкції), чи, іншими словами, юридичнувідповідальність у сфері публічного права.
Боротьба зі злочинністю передбачає три основні напрями:
1. загальнаорганізація боротьби;
2. профілактиказлочинності;
3. власнеправоохоронна діяльність.
Загальна організація боротьби зі злочинністю охоплює певнуінформаційно-аналітичну діяльність, кримінологічне прогнозування, визначеннястратегії і тактики, реалізацію програм боротьби зі злочинністю, організаціювідповідних наукових досліджень. Зазначений напрямок є компетенцією ВерховноїРади України, Президента України, Кабінету Міністрів України, спеціальностворених міжвідомчих органів.
Профілактика злочинності – загальносоціальне і спеціальнепопередження злочинності; індивідувльне попередження злочинів є компетенцією якназваних вищих органів державної влади, так і спеціально створених державнихорганів.
Правоохоронною діяльністю займаються лише останні. У сферіборотьби зі злочинністю дана діяльність охоплює застосування передбачених закономпримусових заходів до осіб, що вчиняють суспільно-небезпечні діяння, і заходівщодо відновлення порушених у результаті їх учинення прав та законних інтересівюридичних і фізичних осіб. Можна виділити дії з виявлення, припинення,розкриття злочинів, застосування заходів кримінальної відповідальності йпокарання до осіб, що вчинили суспільно-небезпечне діяння (каральнадіяльність), дії щодо застосування інших заходів до таких осіб(ресоціалізаційна діяльність), діяльність з поновлення порушених злочином праві законних інтересів юридичних та фізичних осіб (правовідновлювана діяльність).Такі самі напрімки характерні для боротьби з правопорушенніми, які тягнуть засобою адміністративну відповідальність: спеціальні державні органи в межахсвоєї компетенції здійснюють профілактику цих правопорушеннь; правоохороннадіяльність у сфері боротьби з ними також охоплює застосування передбаченихзаконом примусових заходів до осіб, що вчиняють суспільно-шкідливі діяння, ізаходів щодо відновлення порушених у результаті їх скоєння прав і законнихінтересі юридичних та фізичних осіб.
Одже, до головних правоохоронних функцій зараховують:
1. профілактичну(порфілактика правопорушень, які тягнуть за собою юридичну відповідальність усфері публічного права);
2. захисну(захист життя, здоровя, прав, свобод та законних інтересів фізичних осіб);
3. охоронигромадського порядку, громадської безпеки і власності;
4. ресоціалізаційну(ця функція є найбільш характерною для служб у справах неповнолітніх, служб, щоздійснюють адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавленняволі);
5. оперативно-розшукову;
6. розслідуваннязлочинів;
7. судовогорозгляду справ;
8. розглядусправ про адміністративні правопорушення;
9. розглядусправ про фінансові та адміністративно-господарські правопорушення (тобторозгляд справ про адміністративні правопорушення, вчинені юридичними особамиабо громадянами-підприємцями);
10. виконаннявироків, ухвал і постанов судів, органів дізніння й досудового слідства тапрокурорів;
Виконання саме цих функцій потребує специфічного правового,організаційного, кадрового, інформаційного, матеріально-технічного,фінансового, наукового та іншого забезпечення, що обумовляє й необхідністьстворення відповідних спеціальних служб.
До другорядних та допоміжних правоохоронних функцій належатьтакі:
1. контрольна(наглядова);
2. дозвільна(надання дозволів на здійснення певної діяльності, зокрема підприємницької, абовчинення певних дій);
3. правороз’яснювальна (у тому числі функціянадання правової допомоги);
4. аналітичнаі методична;
5. інформаційна(інформування інших державних органів, зокрема правоохоронних);
6. нормотворча(з правом видання актів міжвідомчого характеру);
7. координаційна.
Правоохоронні органи можуть виконувати й інші функції, яківзагалі не можна зарахувати до правоохоронних: розвідувальна, забезпеченняурядового зв’язку, надання соціальноїдопомоги тощо.
До зазначених структур може бути віднесено лише такийдержавний орган, виконання яким, поряд із профілактичною, однієї чи кількохінших головних правоохорнних функцій є визначальним у його діяльності.
3.1.загальнахарактеристика діяльності прокуратури
Прокуратура, як і інші державні органи виконує притаманнітільки їй функції.
Функція є одним з головних понять, через яке разкриваєтьсяструктура і весь зміст діяльності означеної установи.
У понятті „функції прокуратури” входить такий вид роботи їїорганів, який визначається соціальним призначенням прокуратури,характеризується певним предметом, направленим на вирішення завдань, іздійснюється з використаннямвластивої їм компетенції. Такі функції завждипідпорядковані завданням, на вирішення яких вони направлені і повиннівиконуватись.
Відповідно до ст.121 Конституції України на прокуратурупокладено:
1. Підтриманнядержавного обвинувачення в суді;
2. Представництвоінтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;
3. Нагляд задодержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність,дізнання, досудове слідство;
4. Нагляд задодержанням законів під час виконіння судових рішень у кримінальних справах, атакож під час застосування інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободигромадянина.
Перехідним положенням Конституції (п.9) передбачено, щопрокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію наглядуза додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства довведення в дію нормативних документів, що регулюють роботу державних органівщодо контролю за їх дотриманням, та до формування системи досудового слідства івведення в дію законів, що регулюють її функціонування.
Крім цього прокуратура бере участьу розробленні органамидержавної влади заходів запобігання злочинам та іншим правопорушенням, у роботіщодо вдосконалення та роз’яснення законодавства.
На неї не може покладатися виконання обов’язків, не передбачених Конституцією йзаконами України.
3.2.Загальна характеристика діяльності системи органів
внутрішніх справ України
Систему органів внутрішніх справУкраїнистановлять установи, організації та підрозділи Міністерства внутрішніхсправ України.
Внутрішня структура МВС складається зМіністра, першого заступника, заступників, колегії міністерства, головнихуправлінь (відділів), управлінь.
МВС організовує й координуєдіяльність органів внутрішніх справ з боротьби зі злочинністю, охоронигромадського порядку й забезпечення громадської безпеки.
Завданням органів внутрішніх справ є:
· Захистправ і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправнихпосягань, охорона громадського порядку й забезпечення громадської безпеки;
· Забезпеченнявиконання кримінальних покарань, участь у ресоціалізації засуджених;
· Участь урозробленні та реалізацйї державної політики щодо боротьби зі злочинністю;
· Організаціяроботи, пов’язаної з забезпеченням безпеки дорожньог руху та пожежної безпеки;
· Визначенняосновних напрямків удосконалення роботи;
· Забезпеченнязапобігання злочинам та їх припинення, розкриття і розслідування, розшук осіб,які вчинили злочин, вжиття заходів для усунення причин і умов, що сприяютьскоєнню правопорушень
Систему органів внутрішніх справстановлять:
4. внутрішнівійська;
5. міліція;
6. державнийпожежний нагляд.
До напрямків діяльності внутрішніхвійськ належить:
· забезпеченняїхньої високої мобілізаційної підготовки;
· забезпеченнярежиму воєнного або надзвичайного стану в разі його оголошення на територіїУкраїни або в окремих місцевостях;
· забезпеченняправового й соціального захисту працівників, військовослужбовців внутрішніхвійськ;
· матеріально-технічнезабезпечення діяльності цих військ;
· упровадженняв практику науки і передового досвіду, забезпечення розроблення озброєнь,спеціальних, технічних і криміналістичних засобів для внутрішніх військ тощо.
· організаціяроботи навчальних закладів, науково-дослідних установ.
Основними напрямками діяльності міліціїє:
· охоронагромадського порядку на вулицях, майданах, у парках, скверах та іншихгромадських місцях, запобігання та припмнення адманастративних правопорушень ізабезпечення провадження в справах про них, розгляд яких покладено законом наоргани внутрішніх справ;
· виявлення,розкриття й розслідевання злочинів, що мають міжрегіональний і міжнароднийхарактер, боротьба з організованою злочинністю та наркобізнесом і злочинами усфері економіки;
· додержаннязаконодавства про паспорти, в’їзд вУкраїну і виїзд з неї громадян, перебування на її території іноземних громадяні осіб без громадянства;
· профілактикаправлпорушеня, проведення серед населення розяснювальної роботи з питаньохорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю.
Основні принципи діяльності міліції:
· законність;
· повага доособи;
· гуманізм;
· сщціальнасправедливість;
· взаємодіяз трудовими колективами, громадськими організаціями і населенням.
Діяльністьміліції є гласною.
3.3. Загальнахарактеристика діяльності державної податкової служби
ДПС становить єдинуцентралізованусистему, побудовану за принципом багаторівневої їєрархічної організації:загальнодержавного, республікансокого (АР Крим), обласного, міського тарайонного рівнів.
Органи ДПС України в своїй діяльностікеруються Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актамиорганів державної влади, а також рішеннями Верховної Ради АР Крим і РадиМіністрів АР Крим, органів місцевого самоврядування з питань оподаткування,прийнятими в межах їхніх повноважень.
Податкова міліція – новийправоохоронний орган. В 1998 році в новій редакції Закону України „Про державнуподаткову службу в Україні” було вміщено новий розділ, присвяченийорганізаційним принципам побудови та компетенції нового органу в складі ДПС –податкової міліції.
Основними напрямами правоохоронноїдіяльності податкової міліції згідно з зазначеним Законом[6] є:
· Розшукплатників, які ухиляються від сплати податків, інших платежів;
· Запобіганнякорупції в органах державної податкової служби та виявлення її фактів;
· Забезпеченнябезпеки діяльності працівників органів державної податкової служби, захист їхвід протиправних посягань, пов’язаних з виконанням службових обов’язків.
Одже, відповідно до чинногозаконодавства податкова міліція здійснює правоохоронну діяльність за такиминапрямами:
1. адміністративна;
2. оперативно-розшукова;
3. боротьбаз відмиванням доходів, одержаних незаконним шляхом.
3.4. Загальнахарактеристика діяльності Служби безпеки України
Служба безпеки України – державний правоохороннийорган спеціального призначення, що забезпечує державну безпеку України.
Згідно ст.2 Закона України про „Службу безпеки України”, на цюслужбу покладається захист державного суверенітету, конституційного строю,територіальної цілосності, економічного, науково-технічного і оборонногопотенціалу України, законних інтересів держави і прав громадян відрозвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з бокуокремих організацій, груп та осіб.
В завдання СБУ також входить передбачення, виявлення,розкриття злочинів проти миру та безпеки людства, тероризму, корупції таорганізованої злочинної діяльності в сфері управління й економіки, іншихпротиправних дій, беспосередньо створюючих загрозу життєво важливим інтересамУкраїни.
Органи та працівники служби повинніповажати гідність людини та проявляти до неї гуманне відношення, не припускатирозголошення даних про особисте життя людини.правову основу діяльності СБУскладає Конституція України, Закон України „Про службу безпеки України” та іншіакти законодавства України, міжнародні правові акти, визнані Україною.
Висновок:
Вивчення засад діяльності держави іззахисту прав людини, охорони правового порядку, державного впливу на негативніявища дуже віжливо для формування фахового світогляду. Зміст складається зізнань про діяльність уповноважених державних органів, а також про діяльністьнедержавних структур, які спіпрацюють у процесі судової, правоохоронної таправозахисної діяльності. Основну увагу, безперечно, треба приділити органам,які посідають центральне місце в правоозастосовній діяльності, статусупосадових осіб цих органів, їхній компетенції.
У зв’язку з впровадженням верховенства права, треба по-новомурозглядати сутність законності, яка змістовно збагачується. Особливого значеннянабуває думка про те, що законність у наш часперетворюється на правовуцінність, засвоєння і дотримання якої важливо для всих учасниківправозастосовного процесу в нашій державі.
У правовому житті держава реалізуєтакі свої функції як: організаційна, регулятивна, економічна, виховна,контрольна, судова, правоохоронна через гарантований захист прав громадян,через встановлення ефективного правового порядку. Для цього держава формуєвідповідні органи.
Потреба всебічного осмислення ролідержавних органів в період становлення сильної правової держави вельмиактуальна.
Діяльність правоохоронних таправозахисних органів має складний механізм, який включає правовстановлюючі,правозабезпечувальні, правопримушувальні та правовідновлювальні складники.Діяльність цих органів має спрямовуючий регулятивний вплив на соціальне,політичне та економічне життя нашої держави.
Я вважаю, що повноцінне життя людинив наш час неможливе без усвідомлення своіх прав, свобод та обов’язків.
Список використаної літератури:
1. ГуценкоК.Ф., Ковалёв М.А.Правоохранительные органы: Учебник для юридических вузов и факультетов. 2-еизд., испр. И доп. – М: Зерцало, «ТЕИС», 1996.
2. ГуценкоК.Ф., Ковалев М.Ф. Правоохранительные органы. – М.: Зерцало, 1977.
3. Дяченко В.І. Системаправоохоронних органів: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2003.
4. ЗаконУкраїни „Про адвокатуру” від 19 грудня 1992 р.
5. ЗаконУкраїни „Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 р.
6. ЗаконУкраїни „Про міліцію№ від 20 грудня 1990 р.
7. ЗаконУкраїни ”Продержавну податкову службу в Україні” від 4 грудня 1990р.
8. МарочкінІ. та ін. Організація судових та правоохоронних органів. – Х., 2000.
9. Науково-практичнийкментар до Закону України „Про покуратуру”: Зб. нормативних актів / Упоряд.Т.Ф.Варфоломеєва, С.В. Гончаренко. – К.: Юрінком Інтер, 2000.
10. Судебные и правоохранительные органыУкраины: Учебник / Под редакцией проф. А.М. Бандурки. – Харьков: Ун-т внутр.дел, 1999.
11. Судебные иправоохранительные органы Украины: Учебное пособие. Издание третье, дополненноеи переработанное. – Х.: «Одиссей», 2004.
12. Тацій В.Прокуратура в системі поділу влади // Вісник прокуратури. – 1999. – №2.
13. Футей Б.Становлення правової держави: Україна 1991 – 2001 рр. – К.: Юрінком Інтер,2001.
14. Юридичнийсловник-довідник: Юридична енциклопедія / За ред. Ю.С.Шемшученка. – К.:Українська енциклопедія імені М.П.Бажана. – 2000 – 2001.
/>