КУРСОВА РОБОТА
на тему:
«Правовахарактеристика шлюбного договору»
Вступ
Шлюбніконтракти укладалися споконвіку. Незважаючи на те, що вони не є повальнимзахопленням в нашій країні в порівнянні з іншими, не варто нехтувати такоюформою страховки свого майбутнього.
Скількисімей – стільки й способів життя. Як витрачати гроші, як розподілити домашніобов'язки, як користуватися і розпоряджатися майном, організовувати догляд івиховання дітей – вирішувати кожній подружній парі між собою. Ні якихосьобов'язкових постулатів, інструкція, ні спеціальних рецептів бути не може.Головне полягає в тому, щоб такий стан речей влаштовувало обох. А шлюбнийдоговір, який ви складете, лише офіційно закріпить прийнятий подружжям порядок.
Інакшекажучи, шлюбний договір – це закон для двох.
Задопомогою шлюбного договору подружжя може обумовити порядок несення кожнимсімейних витрат, визначити майно, яке буде передано кожному з подружжя у разірозірвання шлюбу, подружжя може визначити і способи участі у доходах одинодного.
Зчасом ми напевно станемо більш грамотними в правовому відношенні і, можливо, небудемо настільки скептично налаштовані до шлюбним договорами.
Укладенняшлюбного договору це справа виключно добровільна, можливе лише за згодою обохсторін. За бажанням сторін договір може бути змінений або розірваний. Причому вбудь-який час – життя завжди вносить свої корективи. Нова угода полягає в тійже формі, що і сам шлюбний договір, тобто письмово, і обов'язково засвідчуєтьсянотаріусом.
Однакбажання повинно бути обопільною. В односторонньому порядку шлюбний контракт нірозірваний, ні змінений бути не може. Виняток – судовий порядок, якщо до судузвернувся один з подружжя, щоб захистити свої права та інтереси, честь, добреім'я або майно.
Сімейнезаконодавство дає можливість докладно обговорити майнові питання, що дозволяєвиключити невизначеність і виникнення проблем у майбутньому.
Іхоча я схиляються до того, що контракт веде не до зміцнення шлюбу, а до йогорозірвання, все-таки тепер у подружжя з'явився вибір: вони можуть будувати своїмайнові відносини як на законній, так і на договірній основі, у зв'язку з тим, щодо випробуваних способів регулювання сімейних відносин додався більш сучасний –шлюбний контракт. Уклавши його, особи законодавчо можуть зобов'язати другуполовинку віддавати їм певну частину зарплати, змусити возити щороку на курорті гарантувати забезпечене життя в разі розлучення.
Шлюбнийдоговір призначений для зміцнення інституту сім'ї, дозволяючи більш повновраховувати інтереси кожного з подружжя, зменшити кількість суперечок іконфліктів між ними, а на випадок розлучення і розділу майна – вирішити цецивілізованим способом.
Шлюбнийдоговір і шлюб тісно пов'язані між собою. І якщо існування шлюбу без шлюбногодоговору можливо, то шлюбний договір не може існувати поза шлюбом.
Актуальністьпроведеного дослідження полягає в тому, що з розвитком ринкових відносин вУкраїні кожна особа може мати у власності певне майно, яким вона бажаєрозпоряджатися на свій розсуд, незалежно від волі іншої сторони, а длярегулювання цього питання необхідний правовий механізм, який знайшов своєвідображення в шлюбному договорі.
Метароботи – комплексне дослідження і узагальнення нормативної базисучасного законодавства про шлюбний договір в Україні, а також монографічнихробіт таких авторів, як І.В. Жилінкова, З.В. Ромовська, С.Я. Фурса, В.С. Гопанчука,О.В. Дзери які взяли активну участь у розробці даної теми.
Предметом даної роботи єшлюбний договір в Україні, тобто майнові права та обов'язки подружжя.
Об'єктомдослідження є інститут сімейного законодавства України, майнові відносиниподружжя і їх правове регулювання.
1. Правовахарактеристика договору
1.1Загальна характеристика договору по суті
Договірє однією з найпоширеніших підстав виникнення зобов'язань.
Підпоняттям «договір» розуміють саме цивільні правовідносини (зобов'язання), щовиникли з договору як юридичного факту, або мають на увазі правовий документ,яким зафіксовано факт виникнення договірного зобов'язання з волі йогоучасників. Отже, в конкретному аналізі юридичних явищ завжди слід розкривати їхсутність, встановити, зокрема, що розуміється під поняттям «договір» у тому чиіншому випадку. [22, с. 411]
Якюридичний факт договір належить до числа правомірних дій, що вчиняються з волійого учасників і спрямовується на виникнення, зміну чи припинення цивільнихправ або обов'язків. Відповідно до вимог Цивільного кодексу України, звичаївділового обігу, вимог розумності та справедливості договір також визначає змістконкретних прав та обов'язків учасників договірного зобов'язання. В цьомурозумінні договір є засобом регулювання поведінки цивільних правовідносин.
Усучасних умовах зростає роль договору як універсальної та найбільш доцільноїформи опосередкування товарно-грошових відносин.
Визначальниммоментом договору є домовленість сторін. Кожна особа вільна у своєму виборіукладати чи не укладати договір. Сторони вільні у виборі виду договору. Вониможуть укласти як договір, безпосередньо передбачений Цивільним кодексомУкраїни чи іншим нормативним актом, так і договір, який поєднує ознаки кількохвидів договорів, так званий змішаний договір.
Усторін є можливість виявити своє бачення змісту договору. Вони можутьвідмовитися від традиційних положень і перерозподіляти обов'язки в договорі насвій розсуд. Але договір є завжди обов'язковим для виконання сторонами.
Договірє різновидом правочину, тобто класифікувати договори можна за тими жкритеріями, що й правочини: односторонні, двосторонні і багатосторонні;консенсуальні й реальні; сплатні й безплатні; абстрактні й казуальні тощо.
Системуцивільно-правових договорів за юридичною та економічною ознаками можнапобудувати на тих же засадах, що й систему зобов'язань, які виникають іздоговорів, наприклад:
1)договори про передачу майна у власність (купівля-продаж, поставка,контрактація, міна, дарування, рента, постачання енергетичних ресурсів тощо);
2)договори про передачу майна у тимчасове користування (майновий найм, оренда,лізинг, позичка тощо);
3)договори на виконання робіт (побутовий підряд, підряд на капітальнебудівництво, на виконання проектних і розвідувальних робіт, з виконанняаудиторських робіт тощо);
4)договори на передачу результатів творчої діяльності (авторські, ліцензійнідоговори, договори на передачу науково-технічної продукції тощо);
5)договори про надання послуг з перевезень (залізничних, морських, річкових,повітряних, автомобільних, морським та річковим буксируванням); 6) кредитнідоговори (позика, кредит, банківський вклад, банківський рахунок, факторинг,розрахунки);
7) договоризі страхування (майнове та особисте страхування);
8)договори з надання послуг (доручення, комісія, експедиція, зберігання, охоронатощо);
9)договори про сумісну діяльність, комерційна концесія.
Договір – це взаємна угода, тому в ньому містяться окремі положення, умови, яківизначають права та обов'язки сторін. Сукупність цих умов, погоджених міжсторонами, становить зміст договору [23, с. 540]. У визначенні змістудоговорів, важливу роль відіграють типові, або взірцеві, договори. Типові, абовзірцеві, договори є уніфікованим засобом (взірцем), що забезпечує однаковеоформлення конкретних договірних відносин, вироблених практикою й опублікованиху пресі. Типові, або взірцеві, договори часто використовують при укладенні такзваних публічних договорів і договорів про приєднання. Публічнимвизнається договір, в якому однією зі сторін є підприємець або інша особавідповідно до закону, що взяли на себе обов'язок здійснювати продаж товарів,виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звертається. При цьомуціна товарів (робіт, послуг), а також інші умови публічного договорувстановлюються однаково для всіх споживачів. Договором про приєднаннявизнається договір, умови якого визначені однією зі сторін у формулярах абоінших стандартних формах і можуть бути прийняті іншою стороною не інакше якшляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. Сторона, якаприєдналася до договору, може вимагати розірвання або зміни договору івідшкодування заподіяних їй збитків, якщо договір про приєднання, хоч і несуперечить законодавчим актам, але позбавляє цю сторону звичайно наданих їйправ, виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушеннязобов'язань або містить інші явно обтяжливі умови для сторони, яка приєдналасядо договору.
Договірна користь третьої особи є договором, в якому боржник зобов'язуєтьсявиконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або невстановлена в договорі. Виконання договору на користь третьої особи можевимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якоїпередбачено виконання, якщо інше не передбачено договором або законом чи невипливає із суті договору. У разі відмови третьої сторони від права, наданогоїй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи,може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.
Договірвважається укладеним, якщо сторони в належній формі погодили між собою йогоістотні умови. Ці умови погоджують у процесі переговорів, які передують укладеннюдоговору. Загальний порядок укладення договорів регулюється відповіднимистаттями Цивільного кодексу України.
Оскількидоговір є спільним юридичним актом двох чи більше осіб, погодження ними умовдоговору проходить принаймні дві стадії:
пропозиціяоднієї сторони укласти договір, або оферта;
прийняттяпропозиції другою стороною, або акцепт.
Відповідносторона, яка зробила пропозицію, називається оферентом, а сторона, яка прийнялаїї – акцептантом. Щоб пропозиція укласти договір вважалася офертою, вонаповинна відповідати певним умовам:
• уній повинні міститися всі істотні умови майбутнього договору (предмет, ціна,строк та ін.), щоб сторона, яка отримала пропозицію, зрозуміла про що йдеться.Пропозиція укласти договір повинна виражати і намір особи, яка її зробила, вважатисебе зобов'язаною у разі її прийняття. Якщо пропозиція таких умов не містить,то вона є не офертою, а лише викликом на оферту, який ні до чого не зобов'язує
•оферта має бути адресована конкретній особі. Тому різноманітні реклама, об'яви,прайс-листи не можуть визнаватися офертою, це лише пропозиція невизначеномуколу осіб зробити оферту.
Відповідьособи, якій адресована оферта, про прийняття нею пропозиції визнається. Договірвважається укладеним у момент одержання акцепту особою, яка направила оферту.Якщо для укладення договору, крім згоди сторін, потрібні передача майна(реальний договір) або вчинення іншої дії (договір підлягає нотаріальномупосвідченню чи державній реєстрації), то він вважається укладеним з моментупередачі відповідного майна або вчинення певної дії.
Договірє укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умовдоговору. Він може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо формидоговору не встановлено законом. Наприклад, згідно з Цивільним кодексом Українидоговір ренти укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальномупосвідченню, а договір про передачу нерухомого майна під виплату ренти підлягаєтакож державній реєстрації.
Договірможе бути змінено чи розірвано за згодою сторін або за рішенням суду на вимогуоднієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в іншихвипадках, встановлених договором (зокрема, зміна договору у зв'язку з істотноюзміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірваннядоговору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яказначно перевищує.
Прирозірванні договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якоїзі сторін, визначає наслідки розірвання договору, виходячи з необхідності справедливогорозподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цьогодоговору.
Колидоговір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однієюзі сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміноюабо розірванням договору. [14, с. 312]
Отже,можна зробити висновок, що договором визнається угода двох чи більше осіб, якаспрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин.
шлюбнийдоговір сімейний законодавство
1.2Значення та правова природа шлюбного договору
Воснові сімейних зв’язків лежить не тільки духовна спільність, а й матеріальнабаза. Для виконання сім’єю її багатогранних функцій у суспільстві необхіднанаявність достатніх для цього матеріальних благ, оскільки будь-яка сферасімейного життя потребує відповідних витрат.
Томуміж подружжям виникають не тільки особисті, а й майнові правовідносини. Як ісфера особистих немайнових відносин, сфера майнових відносин підпадає під діюзакону, метою чого є забезпечення нормального функціонування сім’ї, захистмайнових прав подружжя, дітей, інших членів сім’ї.
Майновіправа та обов’язки досить детально регламентуються у правових системахсучасності. Це відносини з приводу режиму майна подружжя, порядку управлінняним, надання матеріального утримання ним, надання матеріально утримання одинодному. Вирізняють три основні види правового режиму майна подружжя: спільний,роздільний ті змішаний.
Режимспільності майна подружжя означає право спільної сумісної власності на майно,нажите за час шлюбу. Однак майно, яке належало їм до шлюбу, а також отриманепід час шлюбу за договором дарування або у спадщину, залишається в роздільнійвласності. Режим роздільності передбачає належність кожному з подружжя нетільки його дошлюбного майн, а й майна, набутого під час шлюбу, але за власнікошти. Змішаний режим означає, що в період перебування у шлюбі подружжярозпоряджається майном окремо, а в разі розлучення це майно стає загальним іділиться порівну. [12, с. 196]
Юридичноюпідставою застосування певного режиму майна може бути закон держави або шлюбнийдоговір (законній та договірний режими майна) Передбачається, що подружжявправі змінити встановлений законом режим спільності майна, передбачивши ушлюбному контракті будь-які умови, які не суперечать законодавству, а саме:спільність буде включати лише рухоме й нерухоме майн, яке буде на будеподружжям в період шлюб; із загальних правил режиму спільності майна будутьзроблені винятки; один із подружжя буде мати право отримати певне майно,сплативши за нього відповідну компенсацію; один із подружжя буде мати право уразі розлучення отримати пастку майна до його поділу; частки майна не будутьрівними;
Зашлюбним договором подружжю надається можливість врегулювати майнові відносиниза своїм бажанням. У ньому може визначатися статус дошлюбного, шлюбного майнаподружжя та його поділ у разі розірвання шлюбу.
Законодавствобагатьох держав передбачає порядок укладення шлюбного договору. Як правило, дляцього обов’язковою є присутність обох сторін і нотаріальне посвідчення їхніхпідписів (Німеччина). Інколи допускається присутність представників сторін(Франція). Договір про майнові відносини між подружжям найчастіше укладаєтьсядо шлюбу і може породжувати правові наслідки лише з часу його реєстрації(Франція). У державах, де відсутній легальний режим майн, подружжя обов’яковоукладає шлюбний договір.
Порядокуправління майном також може бути встановлений законом або шлюбним договором.Так, у законодавстві Аргентини, Бразилії, Іспанії передбачено, що спільним майномуправляє чоловік. Однак, розпорядження нерухомістю подружжя здійснюютьсяздебільшого спільно (Німеччина).
Управових системах, де передбачено укладення шлюбного договір, питання утриманняподружжя переважно ним і регулюється. У такому разі норми шлюбного договору неповинні суперечити нормам моралі та ставити подружжя у гірше становище, ніжзапропоноване нормами законодавства. Таких принципів було дотримано івітчизняним сімейним законодавством при регулюванні майнових відносин занаявності укладеного між подружжям шлюбного договору. [10, с. 160]
ВУкраїні, регулювання майнових відносин між подружжям регламентуєтьсявідповідними нормами СК України, якими визначено наявність у дружини тачоловіка права особистої приватної власності, права спільної сумісної власностіподружжя; прав тв. Обов’язкі подружжя щодо утримання; права на укладенняшлюбного договору.
Тобтонаціональне сімейне законодавство передбачає законний (легальний) – (глави7–7 СК) та договірний – (глава 10 СК України) – режими майна подружжя.
Сімейнимкодексом України встановлено, що шлюбним договором регулюються майновівідносини між подружжям, визначають їхні майнові права та обов’язки. Якщо такийдоговір не укладено, то на майно подружжя поширюватиметься режим, передбаченийзаконодавством.
Уразі виникнення спору між подружжям з приводу майна, за наявності договору суд,передусім, бере до уваги умови шлюбного договору. Зазначене є суттєвим, адженорми законодавства та умови шлюбного договору можуть ро-різному трактувати тісамі поняття, наприклад, щодо юридичної долі майна.
Отже,шлюбний договір – це документ, який укладається у письмовій формі і нотаріальнопосвідчується між подружжям, а також особами, які подали заяву про реєстраціюшлюбу, регулює майнові відносини між подружжям (наприклад, визначає розмірчасток кожного із подружжя зі спільного майна), у тому числі визначає їхнімайнові права та обов'язки як батьків.
2. Шлюбнийдоговір за сімейним законодавством України
2.1 Поняття тасуб’єкти шлюбного договору
Вперше інститут шлюбного контракту був передбачений ЗакономУкраїни від 23 червня 1992 р. «Про внесення змін і доповнень до Кодексупро шлюб та сім'ю України», згідно з яким до Кодексу було включено ст. 27–1,що передбачала можливість укладення цього контракту між особами, які вступаютьу шлюб.
Відповідно до ч. 1 ст. 92 СК шлюбний договір може бутиукладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям.
Таким чином, чоловік і жінка, які прагнуть укласти шлюб, незобов’язані укладати договір до шлюбу, оскільки вони можуть це зробити вбудь-який момент, перебуваючи у шлюбі.
Шлюбний договір за своєю правовою природою є особливим видомцивільного договору, специфіка якого полягає в тому, що його суб'єктний складвизначається сімейним правом, а предметом регулювання є майнові відносини,основу яких становлять відносини власності. Шлюбний договір регулює не тількивідносини власності між подружжям, а й їх майнові права та обов'язки як батьків(ч. 2 ст. 93 СК). Згідно з ч. 1 ст. 99 СК дружина і чоловікможуть передбачити у шлюбному договорі додаткові умови надання утримання однимз подружжя другому з них. Правовий режим майна подружжя також маєсімейно-правовий, а не цивільно-правовий характер.
Я зробила висновок, що шлюбний контракт є єдиним подружнімдоговором, вступ якого в силу пов'язаний з іншим юридичним фактом – реєстрацієюшлюбу. Тобто суб'єктами шлюбного договору є лише подружжя. Набранню чинностішлюбним договором має передувати укладення шлюбу, тобто у цьому разі дістаєвияв похідність регулювання майнових сімейних відносин від регулюванняособистих немайнових відносин, що характерно для відносин, які регулюютьсясімейним правом. Регулювання шлюбним договором шлюбних відносин між подружжямспрямоване на виконання завдань, передбачених ч. 2 ст. 1 СК. Набранняж чинності цивільно-правовим договором не залежить і не є похідним відправового регулювання особистих відносин між його учасниками. Правоверегулювання відносин, що виникають на підставі цивільно-правових договорів, маєвідповідати загальним принципам цивільного законодавства, передбаченим ст. ЗЦК, і не спрямоване на виконання завдань, наведених у ч. 2 ст. 1 СК.
Між членами сім'ї можутьтакож укладатися цивільно-правові договори (наприклад, договори дарування,купівлі-продажу, позички тощо). Однак вони на відміну від шлюбного договору незалежать від сімейно-правового становища їх учасників. Водночас шлюбний договірє різновидом правочину. Тому для його дійсності, крім спеціальних умов,передбачених ч. 10 СК, необхідне додержання усіх умов чинності правочину,передбачених частинами 1–5 ст. 203 ЦК. Усе це свідчить пропевну вразливість введеного у СК України положення про внесення змін дошлюбного контракту в період шлюбу.
Постановою КабінетуМіністрів України від 16 червня 1993 р. №457 затверджено Порядок укладанняшлюбного контракту, згідно з яким можуть передбачатися не лише майнові права таобов’язки подружжя, а й немайнові, моральні чи особисті зобов’язання (п. 2)
СК дає підставистверджувати, що у шлюбному договорі визначаються взаємні права та обов’язкиподружжя щодо дошлюбного майна подружжя і його використання, щодо приналежностімайна у разі припинення шлюбу, а також щодо аліментів.
Умовно можна поділити всідомовленості подружжя у шлюбному контракті на чотири категорії:
· угоди подружжя щодо правовогорежиму їхнього майна;
· угоди щодо порядкукористування спільним і розподільним майном;
· угоди щодо порядкууправління майном і укладення з ним угод;
· угоди зобов’язальногохарактеру (щодо порядку несення витрат на утримання спільного спільного і роздільногомайна; щодо взаємного утримання подружжя тощо)
2.2Форма шлюбного договору
У ст. 94CK зазначено: «Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріальнопосвідчується». Закон не передбачає можливих відступів від принципуобов'язковості нотаріального посвідчення шлюбного договору. За ст. 6 ЦК,сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільногозаконодавства, якщо в цих актах прямо йдеться про це, а також у разі, якщообов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхзмісту, із суті відносин між сторонами. Тому п. 35 інструкції про порядоквчинення нотаріальних дій нотаріусами України цілком правомірно посвідченняшлюбного договору зараховує до правочинів, щодо яких законодавство встановлюєобов'язкову нотаріальну форму, а від так шлюбний договір підпадає під дію нормст. 6 ЦК, оскільки хоч у ст. 94 CK і не встановлено прямої заборонина відступ від правила про нотаріальне посвідчення шлюбного договору, але цевипливає із змісту цієї статті.
Обов'язкованотаріальна форма для шлюбного договору з практичної точки зору не завждидоцільна. Наприклад, цей договір не встановлює переходу права власності наоб'єкти нерухомості, а потенційні зобов'язання щодо майбутніх правовідносинможуть вважатися попереднім договором або договором про наміри і підлягатимутьобов'язковому нотаріальному посвідченню лише у тому разі, якщо основний договірпідлягає нотаріальному посвідченню (ст. 635 ЦК). При укладені шлюбногодоговору подружжя навряд зможе регламентувати істотні умови аліментногодоговору, зокрема розмір та строки виплати аліментів, а тому за ст. 638 ЦКтакий договір не можна розцінювати як реальний. За шлюбним договором також неможна виконувати аліментний обов'язок нерухомим майном, навіть шляхом внесеннядо договору змін, оскільки договір, за яким передасться у власність нерухомемайно, на припинення права на утримання одною з подружжя посвідчується унотаріальному порядку як самостійний договір. Крім того, він підлягає державнійреєстрації (ч. 1 ст. 89 СК). Аналогічне положення закріплено у ст. 190СК щодо укладення договору між батьками про утримання дитини. [18, с. 189]
Сучаснаюридична практика свідчить, що до набуття СК чинності шлюбні договори наУкраїні практично не укладалися. Відсутність попиту з боку населення призводитьдо специфічного ставлення нотаріусів до шлюбного договору, оскільки вони майжене розвивають умови шлюбного договору і не вдосконалюють проекти такихдоговорів. Справді, можна прожити без шлюбного договору, але не всі сімейніправовідносини позбавлені проблем, і краще їх передбачити, ніж доводитимайбутнє спільне життя до постійних конфліктів. Навіть сам процес складанняумов шлюбного договору може розглядатися як перевірка характерів і справжніхнамірів сторін, а тому можливість складання такого договору – це вже позитивниймомент, але не в правовому значенні, властивому сучасній юридичній практиці.
Прироз'ясненні прав та обов'язків осіб, що виникнуть після посвідчення шлюбногодоговору, нотаріус зобов'язаний наголосити, що умови шлюбного договору щодопереходу права власності на нерухоме та інше майно, якщо законодавствомпередбачено спеціальний порядок набуття цього права, вважаються виконаними(дієвими) лише після належного його оформлення.
Нотаріусмає роз'яснювати і можливість внесення змін до шлюбного договору, право сторінза згодою їх обох припинити дію шлюбного договору, а також визнати його цілкомабо частково недійсним у суді тощо.
Якщопри посвідченні шлюбного договору постане питання про конкретне майно, правовласності на яке пропонується визначити в шлюбному договорі, то у такому разіпотрібно встановлювати належність права власності на нього. Виходячи ззагального змісту шлюбного договору – визначення правового стану майна ушлюбних правовідносинах, він повинен відповідати змісту окремих правочинів, щомають законодавче закріплення.
Забажанням сторін шлюбний договір може укладатись у присутності свідків, про щослід зробити відповідний запис у посвідчувальному написі. Свідки післявстановлення їхньої особи та перевірки дієздатності мають підписуватися ушлюбному договорі. ради, консульської установи чи дипломатичногопредставництва.
Припосвідченні шлюбного договору нотаріус зобов'язаний роз'яснити сторонам змістта значення поданого ними проекту і перевірити, чи відповідає змістпосвідчувального правочину вимогам закону та дійсним намірам сторін. Припосвідченні шлюбного договору нотаріус повинен з'ясувати, чи розуміють учасникидоговору значення своїх дій та наслідки їх здійснення.
Дляцього він з'ясовує обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які є учасникамиправочину. Якщо у нотаріуса виникає сумнів щодо їх віку або обсягудієздатності, він вимагає відповідний документ (паспорт громадянина України,акт цивільного стану громадян про народження, про шлюб, розірвання шлюбу тощо).
Вдеяких випадках навіть повнолітня особа не може укладати шлюбний договір. Якщоу нотаріуса є підстави вважати, що хтось з учасників правочину страждає нахронічний, стійкий психічний розлад, що істотно впливає на його здатністьусвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, зловживає спиртниминапоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, а відомостей провизнання особи недієздатною чи обмежено дієздатною немає, нотаріус відкладаєвчинення правочину і з'ясовує питання про наявність відповідного рішення суду.Якщо таке рішення судом не виносилось, нотаріус зупиняє вчинення нотаріальноїдії до розгляду справи в суді. Шлюбний договір складається не менше ніж у двохпримірниках, один з яких залишається у справах державної нотаріальної конторичи приватного нотаріуса, а інші, що мають силу оригіналу, видаються сторонам.Усі примірники підписуються учасниками правочину. Посвідчувальний написвчиняється на всіх примірниках шлюбного договору. На бажання учасниківправочину кожному з них видається по одному примірнику, про що зазначається утексті договору (п. 36 Інструкції).
СКУкраїни не передбачає державної реєстрації шлюбного договору. Тому йогодійсність пов'язується саме з нотаріальним посвідченням. Порушення вимогизакону щодо нотаріального посвідчення шлюбного договору спричиняє наслідки,передбачені цивільним законодавством. Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 220 ЦКУкраїни у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідченнядоговору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотнихумов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне абочасткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від йогонотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разінаступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається [16, с. 94].
2.3 Зміст шлюбного договору
Існує таке поняття, як зміст шлюбного договору, тобтоті умови, які можуть визначатися сторонами при його укладенні. Сімейнезаконодавство не містить умов, які можна б було визначити як обов'язкові умовишлюбного договору. Таким чином, усі умови цього договору можна вважати такими,що визначаються на розсуд сторін і погоджуються ними. Ці умови можна поділитина дві групи: а) умови з позитивнимзмістом; б) умови з негативним змістом. Допершоїгрупи належать умови, які сторони, згідно з законом, у першу чергу можутьвнести до шлюбного договору. До них зокрема належать умови, що визначаютьмайнові відносини між подружжям та умови, які встановлюють майнові права таобов'язки подружжя як батьків (ч. ч. 1, 2 ст. 93 СК України).Негативними є умови, які сторони не можуть включати до шлюбного договору інаявність яких є підставою для визнання шлюбного договору недійсним. Це умови,що стосуються особистих відносин подружжя, умови, якими сторони зменшують правадитини або ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальнестановище, та умови щодо передачі передбаченого законом майна у власністьодного з подружжя (ч. ч. З – 5 ст. 93 СК України). В прямому розуміннінегативні умови не можна визнати умовами договору, оскільки умови (пункти) – цете, що складає зміст договору як юридичного факту. Негативними, по суті, є«антиумови», тобто ті пункти, які сторони не можуть включати до договору і які,відповідно, не можуть складати його зміст.
Новий СК України залишає незмінною існуючу концепцію щодо предметашлюбного договору. Відповідно до ч. 1,2 ст. 93 СК України шлюбнимдоговором регулюються лише майновівідносини подружжя,встановлюються їхні майнові права йобов'язки. Сторони у шлюбному договорі можуть визначити: а) правовий режимналежного їм майна (ст. 97 СК України); б) порядок користуванняжитлом (ст. 98 СК України); в) право на утримання (ст. 99 СК України). [10, c. 313]
Крім цього, шлюбним договором можуть бути визначені майнові правата обов'язки подружжя як батьків.Хоча закон не деталізує це положення, можна припустити, що подружжяможе в шлюбному договорі встановити порядок надання дитині утримання, формутакого утримання (грошова або натуральна), визначити питання, пов'язані знаданням коштів на догляд за дитиною, розвиток її здібностей, відпочинку,поїздок за кордон тощо. Незважаючи на широкі можливості сторін щодо формуваннязмісту шлюбного договору, існує ряд умов, які в договір включатися не можуть.Деякі з цих умов прямо названі в законі, інші – можуть визначатися, виходячи зйого загального змісту. В ч. 3–5 коментованої статті прямо визначаються умови,які сторони не можуть включати до шлюбного договору. В першу чергу, шлюбнийдоговір не може регулювати особисті відносини між подружжям, атакож особисті відносини між батьками та дітьми. Ця норма достатньо чіткоокреслює межі шлюбного договору і в цьому сенсі однозначно вказує нанеможливість включення до нього умов особистого характеру. Тому не будутьвідповідати закону умови шлюбного договору щодо встановлення права кожного зподружжя на віросповідання, виховання в дітях прихильності до певної релігії,визначення культурних та мовних пріоритетів тощо. Можна відзначити, що норми законодавства України,які визначають зміст шлюбного договору, істотно відрізняються від законодавствабільшості закордонних країн, які надають широкі можливості включення до шлюбнихконтрактів умов щодо особистих немайнових прав та обов'язків подружжя. Вамериканському праві вони одержали назву «умови про стиль життя». При цьомуспектр таких умов дуже широкий. Сторони можуть, наприклад, включити в договірположення, що стосуються: інтересів дітей (про методи виховання та контролю задитиною; визначення її релігії; порядку зустрічей з дитиною дідусів та бабусьтощо); друзів дружини та чоловіка (скільки і яких друзів вони хотіли б мати,скільки часу вони планують проводити із друзями і які форми спілкування з нимиє найкращими); роботи дружини та чоловіка (хто з подружжя буде працювати,скільки приблизно часу дружина та чоловік будуть витрачати на роботу, якимчином вони будуть приймати рішення про зміну роботи тощо); сексуальних відносиндружини та чоловіка (періодичність, способи сексуальних відносин тощо) [13, ст. 670].Шлюбний договір не може зменшувати обсягуправ дитини, які встановлені СК (ч. 4 ст. 93 СК).Вказана норма є відповідною гарантією майнових прав дитини. Тому батьки невправі укласти шлюбний договір, за яким дитина буде позбавлена права нааліменти, права на отримання майна у власність, права на проживання в певномужитловому приміщенні тощо. Треба, однак, відзначити, що ч. 4 ст. 93СК України сформульована занадто вузько, бо містить вказівку на неможливістьзменшення тих прав дитини, які встановлені саме Сімейним кодексом. Разом з тим,не викликає сумніву, що шлюбний договір не може зменшувати будь-яких майновихправ дитини, беззастережно від місця їх нормативного закріплення – в Сімейномукодексі або інших нормативних актах. Тому більш точним буде вказівка на те, щошлюбний договір не може зменшувати прав дитини, які встановлені законодавством.
Згідно із ч. 4 ст. 93 СК України шлюбний договір не може ставити одного з подружжя у надзвичайноневигідне матеріальне становище. Ця норма є новою для вітчизняного сімейногозаконодавства. В ній вперше закріплюється таке оціночне поняття, як«надзвичайно невигідне матеріальне становище», хоча і не надається йоговизначення або загальних орієнтирів, за допомогою яких можна було б з'ясуватийого зміст. Очевидно, що в реальному житті надзвичайно невигідне матеріальнестановище може мати різні конкретні прояви. Наприклад, воно може виникнути,якщо за умовами договору у разі поділу майна подружжя вся нерухомістьпередаватиметься одному з них, натомість другий буде отримувати рухоме майнонезначної вартості. Таке становище може виникнути також, коли один із подружжябере на себе явно обтяжливі обов'язки, наприклад, зобов'язується у разірозірвання шлюбу утримувати свого колишнього дружину/чоловіка, його дітей та близькихродичів тощо. Умови, які не можуть включатися до шлюбного договору,визначаються не лише спеціальними нормами СК України (ч. ч. З – 5 ст. 93СК України). Для договірної практики подружжя неприпустимими є й інші умови, щопорушують загальні норми договірного права. Не можуть сторони закріпити вдоговорі відмову від прав, які включаються до загального цивільного статусуособи, наприклад, відмову одного з подружжя від одержання в майбутньомузаробітної плати на користь другого з подружжя. Аналогічні заборони існуютьщодо умов, якими подружжя обмежують правота дієздатність своїх дітей або іншихродичів. У шлюбному договорі не можуть також передбачатися умови, за якимизобов'язаною особою ставали б не самі сторони (дружина та чоловік), а третіособи – діти подружжя або їхні родичі.
Специфіка шлюбного договору багато в чому визначається тим, щойого укладають особи, які пов'язані особливими, особисто-довірчими відносинами.Це дає підставу деяким закордонним юристам визначати шлюбний договір як особистийабо навіть інтимний договір. Однак при цьому виникає ряд проблем, пов'язаних зтим, що в ряді випадків укладення шлюбного договору (у частині належностіподружжю майна та обсягу їхніх прав на таке майно) зачіпає інтереси третіх осібі тому не може становити для останніх таємниці. У зв'язку із цим законодавстводеяких країн містить істотні обмеження ступеня таємності шлюбних контрактів.Наприклад, у Франції й ряді інших європейських країн шлюбний договір повиненбути обов'язково опублікований, якщо один із подружжя є комерсантом (ст. 1394ГК Франції). Подібна норма міститься у ст. 46 Сімейного кодексу РосійськоїФедерації, у якій сказано, що чоловік та дружина зобов'язані повідомляти своїхкредиторів про укладення, зміну або розірвання ними шлюбного договору аборозділ їхнього спільного майна. При невиконанні цього обов'язкуподружжя-боржники не вправі у випадку спору посилатися на положення шлюбногодоговору або на зроблений поділ їхнього спільного майна. [12, с. 197]
2.4Порядок і умови укладення шлюбного договору
Шлюбнийдоговір має істотне правове значення для регулювання сімейних відносин,особливо у випадках, коли наречені (подружжя) істотно відхиляються відустановлених законом умов регламентації матеріальних взаємовідносин, визначенихзаконом прав та обов’язків. Водночас, шлюбний контракт(договір) не єдокументом, який встановлює та підтверджує право власності на майно, не є«панацеєю» від майбутніх конфліктів, це лише один із засобів їх уникнути абовстановити наперед шляхи їх вирішення, обговорити способи захисту прав кожногоіз подружжя.
Шлюбнийдоговір – двосторонній правочин, специфічність якого визначається предметомправового регулювання – майновими відносинами, майновими правами та обов’язкамиподружжя [14, с. 162].
Тобтошлюбний договір виступає особливим способом врегулювання існуючих між подружжяммайнових відносин, або відносин, що можуть виникнути в майбутньому, виступаєзасобом захисту майнових прав подружжя, а також засобом здійснення майновихобов’язків.
Особливостішлюбного договору проявляються як у порядку його укладення, так і в йогозмісті:
1. укладення шлюбного договору є правом, а не обов’язком осіб(наречених, подружжя);
2. шлюбний договір відповідає загальним ознакам, що властивіцивільно-правовим правочинам;
3. шлюбний договір укладається тільки у письмові формі і підлягаєобов’язковому нотаріальному посвідченню. Якщо шлюбний договір укладаєтьсянеповнолітньою особою до реєстрації шлюбу, необхідна письмова згода батьків (піклувальників)на укладення неповнолітнім шлюбного договір, посвідчена нотаріально.
4. шлюбний договір можуть укладати особі, які подали заяву прореєстрацію шлюбу до державного органу реєстрації актів цивільного стану, атакож особи, які вже зареєстрували шлюб. У зв’язку з цим шлюбний договір,укладений до реєстрації шлюбу, набуває чинності з моменту його реєстрації. Якщошлюбний договір укладено після реєстрації шлюбу, він набирає чинності у деньйого нотаріального посвідчення;
5. шлюбний договір регулює лише майнові відносини, у разі закріпленняв ньому умов щодо регулювання особистих немайнових відносин, він визнаєтьсянедійсним;
6. умови шлюбного договору обмежені при встановлені чиннимзаконодавством режимами власності на майно: особистої, приватної, часткової,спільної, сумісно;
7. умови шлюбного договору не можуть ставити одного із подружжя внадзвичайно не вигідне матеріальне становище, а також не можуть обмежуватиподружжя, як власника у праві щодо розпорядження належному йому нерухомого чирухомого майна.
Задоговором режим спільного майна подружжя може бути поширений за рахуноквключення в нього рухомого і нерухомого майна, що подружжя набуло до шлюбу,успадкувало, отримало в дарунок; придбало за особисті кошти чи отримало іншимиспособами, яке при легальному режимі було б віднесене до роздільного майна;може бути передбачено право кожного подружжя розпоряджатися всією спільноювласністю без згоди іншого, можливість управляти спільним майном тільки одниміз подружжя тощо. [12, с. 158]. Відповідно до ст. 96 СК України, ушлюбному договорі може біти встановлений загальний строк його дії, а такожстроки тривалості окремих прав та обов’язків. За домовленістю сторін, ушлюбному договорі може бути встановлена чинність договору або окремих його умові після припинення шлюбу. Так, у шлюбному договорі подружжя може зазначити, щодеякі його умови почнуть діяти не з моменту реєстрації шлюбу, а через три роки абоз моменту народження дитини; так само вони можуть обумовити, що умови шлюбногодоговору діють тільки протягом перших трьох років їхнього сімейного життя тощо.Після спливу зумовлених договором строків, подружжя має право укласти новийдоговір або погодитись із легальним режимом правового регулювання майновихвідносин між подружжям, який встановлено законодавством України. [15, c. 120].Важливимтакож э положення щодо можливості встановлення сторонами у договорі прав таобов’язків, які можуть виникнути після розірвання шлюбу.
3.Динаміка шлюбного договору
3.1Зміна та припинення шлюбного договору
Здебільшогошлюбний договір укладається на невизначений строк, а точніше на строк існуванняшлюбу між подружжям, тому іноді виникає потреба внести ті чи інші зміни дошлюбного договору. За загальним правилом такі зміни можуть бути внесені лише за згодою сторін. Одностороннязміна умов шлюбного договору не допускається.
Змінашлюбного договору може здійснюватися шляхом:
· виключення його окремих умов;
· доповнення новими умовами;
· коректування існуючих положень договору.
Так,дружина та чоловік можуть прийняти рішення щодо припинення дії одного абокількох умов договору (при наявності тих, які зберігають свою юридичнучинність) або доповнити свій шлюбний договір новими умовами. Крім цього,подружжя може внести корективи у вже існуючі умови договору, змінити ті абоінші узгоджені раніше положення.
Шлюбнийдоговір може бути змінений лише за час шлюбу. Хоча цей договір може зберігатичинність і після розірвання шлюбу, вносити в нього корективи після розірванняшлюбу сторони не вправі. Це пояснюється нерозривним зв'язком шлюбного договоруз наявністю самого шлюбного союзу жінки та чоловіка та його особливимсуб'єктним складом. Шлюбний договір можуть укладати лише наречені або подружжя(ч. 1 ст. 92 СК України). [12, 179]
Змінаумов договору на вимогу однієї із сторін у судовому порядку при відсутностівзаємної згоди його учасників у цивільному праві розглядається як виключення.Це пояснюється тим, що договір – це результат узгодженої волі сторін, якісвідомо та виважено виробили для себе умови договору. Разом з тим у життіможуть виникнути обставини, які настільки істотно впливають на долю договору,що їх неможливо залишити без уваги. Відповідно до ч. 4 ст. 652 ЦКУкраїни зміна договору за рішенням суду допускається у виняткових випадках узв'язку з істотною зміною обставин і за наявності певних умов. В контекстішлюбного договору основне значення мають наступні умови:
· в момент укладення договору сторони виходили з того, що така змінаобставин не настане;
· зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона немогла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які віднеї вимагалися;
· виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересівсторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала приукладенні договору.
Крімзміни умов шлюбного договору, подружжя має право на відмову від нього. Як і призміненні умов шлюбного договору, одностороння відмова від нього недопускається. За умови взаємної згоди на відмову від шлюбного договору,подружжя має право звернутися із заявою до нотаріуса із заявою про відмову відшлюбного договору. У такому разі права та обов’язки, встановленні шлюбнимдоговором, припиняються з моменту укладення шлюбного договору або в деньподання нотаріусу відповідної заяви. [2, c. 112]
Розірванняшлюбного договору може мати місце на вимогу одного із подружжя. Рішення пророзірвання шлюбного договору приймає суд, якщо підстави, на які посилаєтьсяініціатор розірвання шлюбного договору, мають істотне значення (зокрема,неможливість виконання договору). Сторона, яка звертається до суду, маєобґрунтувати те, що на момент посвідчення шлюбного договору його умови булиреальними, але через збіг обставин або з об’єктивних причин виконання договорустало неможливим. Наприклад, у шлюбному договорі зумовлено, що один із подружжязобов’язується на момент виникнення непрацездатності дружини виплачувативідсоток від отримуваного доходу або певну грошову суму коштів, але і зв’язкуіз втратою роботи він не здатен цієї умови договору дотримуватись. Або жсторони взяли на себе зобов’язання надати притулок близьким родичам одного ізподружжя, але виконання такої умови договору стало неможливим у зв’язку іззменшення їхньої житлової площі.
Шлюбнийдоговір, як і інші подружні договори, в силу певних підстав може бути визнаний недійсним.У цьому випадку він непороджує виникнення прав та обов'язків, тобто тих правових наслідків, настанняяких бажали для себе його учасники [3, c. 130]. На відміну від розірвання договору, при якомуйого дія припиняється лише на майбутнє, а усе виконане сторонами за договоромдо його розірвання зберігає юридичну силу, визнання договору недійсним анулюєдоговір з моменту його укладення (ст. 236 ЦК України). Виникає ситуація,коли шлюбний договір в юридичному розумінні нібито і не існував. Якщо ж занедійсним договором права та обов'язки сторін передбачалися лише на майбутнє,можливість їхнього настання в майбутньому припиняється і шлюбний договірвиконанню не підлягає.
Підставами визнання шлюбного договору недійснимє, в основному,ті ж самі, що і для інших цивільно-правових правочинів. Відповідно до ст. 103СК України шлюбний договір може бути визнаний недійсним за рішенням суду зпідстав, встановлених Цивільним кодексом України. Тобто йдеться лише пропідстави недійсності правочинів, що встановлені ЦК України (ст. 203).Втім, обмежитися цим не можна, оскільки Сімейний кодекс містить цілу низкувласних умов, порушення яких без сумніву слугуватиме підставою визнанняшлюбного договору недійсним.
Заналізу норм ЦК України та СК України можна дійти висновку, що основними підставами визнання шлюбного договорунедійснимє:
1. порушення нотаріальної форми договору, а також укладення шлюбногодоговору неповнолітніми не емансипованими особами, які беруть шлюб без згодиїхніх батьків або піклувальника (ст. 92, 94 СК України, ст. 220 ЦКУкраїни);
2. неналежний суб'єктний склад (укладення договору недієздатнимиособами, або такими, що не мають необхідного обсягу дієздатності) (ст. 222,223, 226 ЦК України);
3. зменшення обсягу прав дитини, які встановлені СК України (ч. 4ст. 93 СК України);
4. включення умов, які ставлять одного з подружжя у надзвичайноневигідне матеріальне становище (ч. 4 ст. 93 СК України) абоукладення шлюбного договору під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦКУкраїни);
5. укладення договору під впливом обману або насильства (ст. 230,231 ЦК України);
6. помилка однієї із сторін договору (ст. 229 ЦК України);
7. порушення шлюбним договором норм закону (наприклад, включення вдоговір положень, що стосуються особистих прав і обов'язків подружжя, їхнеповнолітніх дітей) тощо.
Визнанняшлюбу недійсним зумовлює й недійсність шлюбного договору з моменту йогоукладання. У цьому випадку шлюбного договору, як цивільно-правового правочину,не існує взагалі, оскільки відсутня основна умова його дійсності – шлюб [15, ст. 161].Проте визнання шлюбного договору недійсним не припиняє чинності шлюбу, оскількипідставою для визнання недійсним шлюбного договору слугувало порушення умовукладання шлюбного договору, а не умов укладення шлюбу.
Такимчином, дія шлюбного договору повною мірою відповідає загальним принципамдоговірного права і конкретним нормам законодавства, що закріплені вКонституції України, Сімейному та Цивільному кодексах, інших нормативнихдокументах.
3.3Шляхи вирішення проблемних питань пов’язаних із шлюбним договором
Українах Західної Європи, Америки, Канади шлюбний договір є доволі актуальним,оскільки законодавство дає можливість регулювати не тільки майновіправовідносини подружжя, а й відносини, які стосуються правил його поведінки,умов виховання дітей тощо.
Уповному об’ємі інститут шлюбного договору в Україні запрацював з моментувведення в дію нового Сімейного кодексу України.
Однакслід відзначити, що й сьогодні для більшості сімей укладення шлюбного договорує екзотикою і в основному він укладається або доволі забезпеченими людьми, абона прохання батьків одного з молодих осіб, або шлюб укладається вдруге і т.ін.
Такеставлення до шлюбного договору, яке склалося в нашому суспільстві, пояснюєтьсябагатьма причинами.
По-перше,в Україні немає традиції укладення шлюбних договорів. Шлюб у житті багатьохмолодих людей – це своєрідний період, коли діють почуття моралі, кохання. Томуукладення шлюбного договору розцінюють як відсутність кохання і укладення шлюбуз інших, наприклад, матеріальних міркувань.
По-друге, більша частина громадян нашої країни, на жаль, належить до осібмалозабезпечених і не володіє будь-яким цінним майном, правовий режим якогоможна було б погоджувати між подружжям в шлюбному договорі.
По-третє,багатьох відлякує сама процедура укладання такого договору, оскільки, відповіднодо ст. 94 СК України, шлюбний договір підлягає обов’язковому нотаріальномупосвідченню. А це також зобов’язує молодих осіб надавати нотаріусу певнідокумент, виписувати умови шлюбного договір, що не завжди на їх думку, єсумісним з процедурою укладення шлюбу, а саме з почуттями і коханням.
По-четверте,це – недостатня поінформованість членів нашого суспільства про можливостірегулювання сімейних правовідносин шляхом укладення шлюбного договору ще довиникнення конфліктних ситуацій у сім’ї і старі стереотипи щодо вирішеннямайнових питань подружжя шляхом досягнення домовленостей між ними, виходячи ізпринципів справедливості. При цьому ніхто з подружжя не думає про те, щомайнові відносини необхідно вирішувати не тоді, коли вони вже загострилися, аякраз тоді, коли є кохання, взаєморозуміння та повага. Таким інструментом дляврегулювання майнових інтересів подружжя і може стати саме шлюбний договір.
Зіншого боку, слід зазначити, що не завжди відмова від укладання шлюбногодоговору є помилкою. Більшість сімей все-таки прекрасно живуть і не думають проподіл майна, навіть якщо розлучаються. Це також відбувається без ускладнень.Однак, як висловлюються деякі молоді люди, шлюбний договір як парасолька, якуми завжди носимо з собою на випадок дощу. Тобто шлюбний договір відіграє вжитті роль парасольки, яку ми носимо на всякий випадок, але ж не обов’язковопочнеться дощ, але ми почуваємо себе більш впевнено маючи її.
Явважаю, що подолати всі проблемні питання, пов’язані із шлюбним договором, унайближчі роки не вдасться. Для цього, перш за все, потрібна переоцінкаморальних пріоритетів у суспільстві. І коли ми вийдемо на новий рівеньвідносин, можна буде говорити про укладення шлюбних договорів для більш широкоїмаси населення.
Алепершими кроками до поширення серед населення шлюбних договорів можуть бути:
1. У Сімейному кодексі України більш глибоко розкрити положення прошлюбному договорі.
2. Нотаріальним конторам необхідно ширше висвітлювати в засобахмасової інформації питання про шлюбному договорі.
3. Знайомство подружжя до положень шлюбного договору в періодукладання шлюбу в РАГСі [12, c. 177].
Висновок
Такимчином, згідно Сімейного кодексу України шлюбний договір являє собою угоду осіб,що вступають у шлюб, або угода подружжя, що визначає майнові права та обов'язкиподружжя у шлюбі і (або) у разі його розірвання.
Звісно,сучасна людина має знати свої особисті, громадянські, соціальні, економічні татрудові права. Але всіма цими правами ми користуємося вкрай рідко і вконкретних випадках, у той час як сімейне життя постійно впливає на різністорони життя людини. Тому сімейне право необхідно знати не тільки людям, якіперебувають в законному шлюбі, але і тим, хто збирається одружитися. До того ж,подружжя включає в себе крім прав і безліч обов'язків, про які молоді люди, щовступають у шлюб, часто майже нічого не знають. А що виникають із-за цьогопроблеми впливають і на психіку людини, на працездатність, і на навколишніхлюдей.
Осьчому, я вважаю, що юристу, в якій би сфері він не працював, важливо розібратисяяк в своїх подружніх взаєминах, так і з розумінням ставитися до сімейних справ,що оточують. А це неможливо без усвідомлення поняття і змісту шлюбногодоговору, укладання якого стає все більш і більш популярним в наш нелегкий час.
Післятого як був прийнятий Сімейний кодекс України, зникли всі сумніви та ілюзіїщодо предмета шлюбного договору. Даний інститут права став не просто новелою внашому законодавстві, а можна сказати, «революцією» у цивільному праві. Тобтодо цього про нажите під час шлюбу майно мова заходила лише тоді, коли подружжяприступали до фінальної частини ліквідації браку, його фінансово-майновоїоснови – розподілу майна, який відповідно до ст. ст. 20–21 КпШС УРСРвідбувався в суді [5, ст. 12]. Тепер майнові права та обов'язки можутьбути встановлені шлюбним договором.
Основнимиположеннями шлюбного договору є те, що шлюбний договір укладається у письмовійформі і підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню; шлюбний договір можебути укладений як до, так і в період шлюбу, проте вступ в силу піде тільки змоменту державної реєстрації шлюбу, тому не варто плекати ілюзій щодо договору,нотаріально засвідченого вами заздалегідь: він не породжує ніяких наслідків, амайно, придбане до реєстрації шлюбу, буде вважатися власністю особи, яка йогокупує; предметом шлюбного договору, можуть бути тільки майнові права таобов'язки подружжя, це означає, що включення в договір таких умов, якрегулювання особистих немайнових відносин між подружжям, права та обов'язкиподружжя по відношенню до дітей, обмеження будь-яких прав дружини (чоловіка)натомість на що надається іншим чоловіком зміст і обраний правовий режим майнаподружжя, є незаконним і буде суперечити чинному законодавству. Змінити режимспільної власності подружжя може, встановивши у шлюбному договорі режимчасткової, спільної, роздільної власності на майно, придбане під час шлюбу. Прицьому майно, яке належало подружжю до шлюбу, не може включатися у шлюбнийдоговір, за винятком випадків, прямо передбачених законом.
Тобтоможна зробити висновок про те, що сімейне законодавство приділяє особливу увагузміни і розірвання шлюбного договору. Специфіка шлюбного договору полягає вйого триваючому характер, в зв'язку, з чим законодавець передбачає можливістьзміни його основних умов, після якогось проміжку часу, інакше в складанніданого контракту не було б сенсу.
Практикаукладання шлюбних договорів поки що не знайшла широкого застосування в нашійкраїні. І, я вважаю, що справа не в тому, що його застосування актуально дляродин з високим рівнем добробуту, прошарок яких не велика. А швидше за все,тому, що правовий нігілізм і породжує його інформаційний вакуум, не даютьбільшості людей скористатися реально належними їм правами. Наприклад, середбільшості побутує така думка, що контракт означає недовіру подружжя один доодного. І вони справедливо запитують: «А чи можна починати спільне життя знедовіри?» Хотілося б супротивникам шлюбного договору навести такий аргумент:чому ми соромимося говорити про майно, гроші напередодні весілля, проте, стаєневимовно соромно, коли при виникненні шлюбно-розвідного процесу забуваютьсявсі пристойності. Так, ніякої договір не допоможе вирішити проблему сумісностідвох молодих людей, але якщо хоч одній родині шлюбний договір допоможе, це вжедобре.
Списоквикористаних джерел
1. Конституція України, від 28.06.1996 року\\ Відомості ВерховноїРади 1996, №30 – 141 с.
2. Сімейний кодекс України №2947-ІІІ від 10 січня 2002 р. //ВВР. – 2002. – №21–22. – 135 с.
3. Цивільний кодекс України: Офіційне видання. – К.: Атіка,2003. – 416 с.
4. Цивільний процесуальний кодекс України №1618-ІV від 18 березня2004 р. // ВВР. – 2004. – №40–41, 42. – 492 с.
5. Кодекс про шлюб та сім’ю УРСР від 20.06.1969., №2006-VII //Відомості Верховної Ради УРСР вiд 27.06.1969–1969 р. – №26. – 204 с.
6. Закон України «Про нотаріат» // Відомості Верховної РадиУкраїни. – 1993. – №39. – 383 с.
7. Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Правилреєстрації актів громадянського стану в Україні»; №52/5 від 18.10.2000 р. //Урядовий кур’єр. – 2002. – №44. – 46 с.
8. Кокіна В. Шлюбний контракт доважок до кохання? //Урядовий кур’єр. – 1998 р. – №215.
9. Договірне право України. Загальначастина: навч. посіб. / За ред. О.В. Дзери.– К.: Юрінком Інтер, 2008. – 896 с.
10. Дякович М.М.Сімейне право: навч. Посібник. – К.: Правова єдність, 2009. – 512 с.
11. Заїка Ю.О. Спадковеправо України: становлення і розвиток. Монографія. 2-е вид. К.: КНТ, – 2007. –288 с.
12. Мироненко В.П/ Пилипенко С.А. Сімейне право України: підручник.-К.: Правоваєдність, 2008 – 477 с.
13. Науково-практичнийкоментар Сімейного кодексу України, за заг. ред. І.В. Жилінкової. -2008 р. –670 с.
14. Панченко М.І.Цивільне право України: Навч. посіб. – К.: Знання,
2005. – 583 с. – (Вища освіта XXI століття).
15. Ромовська З.В.Сімейний кодекс України: науково-практичний коментар. – К.: Вид.Дім «ІнЮре». – 2003 р. – 432 с.
16. Сімейнеправо України: Навч. посіб. для дистанц. навч. / О.С. Мазур: Відкритий міжнар. ун-т розв.людини «Україна». – К.:Ун-т «Україна»,2005. – 116 с.
17. Сімейне право України:Нотаріат. Адвокатура. Суд. // Науково-практичний посібник. За заг. ред. С.Я. Фурси. –К.: Видавець Фурса С.Я. – 2005. – 896 с.
18. Сімейне правоУкраїни: Підручник. // Ариванюк Т.О., Бірюков І.А., Гопанчука В.С.,Дзери О.В. та ін. За ред. Гопанчука В.С. – К.: Істина. – 2002. –304 с.
19. Сімейне правоУкраїни: Підручник / За заг. Ред. В.І. Борисової та І.В. Жилінкової. –К.: Юрінком Інтер. – 2004. – 264 с.
20. Сімейнеправо України: Підручн. / За ред. Ю.С. Червоного. – К.: Істина, 2004. – 400 с.
21. Співак В.М., Гопанчук В.С. ЗаконодавствоУкраїни про шлюб та сім’ю. – К.: Наукова думка. – 1998. – 238 с.
22. Цивільне правоУкраїни: Підручник: У 2-х кн. / Ц58 Д.В. Боброва, О.В. Дзера, А.С. Довгертта ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 864 с.
23. Цивільний кодексУкраїни. – Коментар. – Вид. друге із змінами станом на 15.01.2004. – Харків. –ТОВ «Одісей». – 2004. – 1100 с.
24. Шимон С.І. Сімейне право: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. – К.: КНЕУ, 2004. – 164 с