Правове регулювання перевезення вантажів автомобільним транспортом

Правове регулювання перевезення вантажів автомобільнимтранспортом

Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретично-правове регулюванняавтотранспортних перевезень
1.1 Поняття та види автотранспортних перевезень
1.2 Суб’єкти автотранспортних перевезень
1.3 Законодавчі засади перевезень автомобільнимтранспортом
Розділ 2.Особливості організації та легітимаціїавтотранспортних перевезень в Україні
2.1 Особливості державного регулюванняперевезень в національному сполучені
2.2 Ліцензування та сертифікація автоперевезень
2.3 Особливості державного регулюванняперевезень в міжнародному сполучені
Розділ 3. Договір перевезень вантажівавтомобільним транспортом: проблеми та тенденції правового регулювання
3.1 Поняття договору перевезень вантажівавтомобільним транспортом
3.2 Права і обовязки перевізниката відправника за договором перевезення вантажів
3.3 Особливості здійснення міжнародних перевезень
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Актуальність теми дослідження. Перехід України на ринкові форми господарюваннязумовив гостру потребу у створенні сприятливої правової бази для розвитку національногопідприємництва. Великого значення набуває розробка єдиної наукової концепції, врамках якої здійснювалося б удосконалення українського законодавства. В цих умовахважливого значення набуває проблема подальшого розвитку і вдосконалення правовогорегулювання суспільних відносин у сфері перевезення вантажів.
Транспорт— одна з найважливіших інфраструктурних галузей матеріального виробництва, яка забезпечуєвиробничі й невиробничі потреби народного господарства і населення в усіх видахперевезень.
Великезначення має транспорт для зв'язку між галузями народного господарства, між містомі селом, між окремими районами країни. Транспорт сприяє суспільному територіальномуподілу праці, є активним фактором формування економічної спеціалізації господарстваокремих районів, неможливої без обміну продукцією.
Транспортповинен сприяти якнайшвидшій інтеграції України в загальноєвропейську економічнусистему, що потребує створення залізничних та автомобільних шляхів з центральнихчастин Західної Європи — у країни СНД, з півночі Західної Європи — у країни БлизькогоСходу.
Внутрішні та міжнародні автомобільні перевезення вантажів – один з основнихвидів діяльності ТОВ «РУМТРАНСАВТО». На сьогодні компанією напрацьованозначний досвід у галузі, вже зараз автомобілі з логотипом «РУМТРАНСАВТО»курсують дорогами України, Східної, Західної Європи, країн Бенілюксу та СНД.
Вже сьогодні автомобільний парк «РУМТРАНСАВТО» може претендувати на унікальністьв межах України, адже комплектується виключно новими автопоїздами кращих виробників.Технічній справності та безпеці автопоїздів приділяється максимум уваги. Комфортніумови для праці та відпочинку водіїв, що їх забезпечують новітні моделі авто, допомагаютьбезпечніше та оперативніше здійснювати перевезення.
З міркувань ефективності бізнесу та його соціальної відповідальності автопаркТОВ «РУМТРАНСАВТО» комплектується авто, що відповідають стандартам Євро-4.
Компанія постійно працює над поповненням рухомого складу, з часом «РУМТРАНСАВТО»матиме найбільший автопарк на теренах України. Злагоджена робота команди та достатнякількість техніки дозволяють й дозволятимуть перевозити вантажі в терміни, що відповідаютьвимогам клієнтів. Чітке дотримання інтересів клієнтів для компанії є основним закономв бізнесі. Вже сьогодні «РУМТРАНСАВТО» входить у п’ятірку найбільших міжнароднихперевізників в Україні за кількістю рухомого складу.
Чесність, відповідальність, надійність, відкритість — ось основні принципи,на які опираються в «РУМТРАНСАВТО», будуючи взаємовідносини з партнерамипо бізнесу. Співпрацюючи з виробниками та постачальниками техніки компанія довіряєтим, чиї продукція та репутація перевірені часом. Сьогодні серед партнерів «РУМТРАНСАВТО»у галузі автомобільних вантажних перевезень — такі компанії як МАN, Scania та інші.Використання в автомобільних вантажних перевезеннях надійної техніки так само важливе,як і в пасажирських перевезеннях. Завдяки новітній техніці МАN, Scania компаніядосягає більшого економічного ефекту та успішно виконує договірні зобов’язання передклієнтами. До вибору ділових партнерів у ТОВ „РУМТРАНСАВТО“ підходятьз особливою ретельністю. Адже з їх допомогою розвивається компанія, вони є невід’ємноючастиною її успіху і майбутніх досягнень.
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є комплексний аналізсистеми нормативно-правових актів України, що регулюють договори перевезення автомобільнимтранспортом.
Поставлена у роботі мета зумовила такі завдання:
—   визначитипоняття та види автотранспортних перевезень;
—   визначеннясистеми нормативно-правових актів, що регулюють перевезення автомобільним транспортом;
—   визначенняособливостей організації та легітимації автотранспортних перевезень в Україні
—   визначеннязмісту договорів перевезення автомобільним транспортом;
—   дослідженняпорядку укладання та оформлення таких договорів.
Об’єктом дослідженняє суспільні відносини, які виникають приорганізації та здійсненні перевезеньавтомобільним транспортом.
Предметом дослідження є нормативно-правові акти та практикаїх застосування в практичній діяльності РУМТРАНСАВТО», а також інші джерела за допомогоюяких було здійснено комплексне дослідження правової природи та змісту договору перевезенняавтомобільним транспортом .
Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дослідження в роботі було використанозагальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. Зокрема, за допомогоюформально-логічного та структурно-аналітичного методів було зроблено виділення найважливішихюридичних конструкцій договору перевезення вантажів автомобільним транспортом, данойого загально-правову характеристику, тлумачення його змісту, визначені прогалинийого правового регулювання; на основі порівняльно-правового були проаналізованіосновні підходи до визначення особливостей правового регулювання договору перевезеннявантажів та визначені напрями вдосконалення його регламентації.
Структура дипломної робот. Дипломна робота складається з трьох розділів,дев’яти підрозділів, вступу, висновків та списку використаних джерел, додатків.
Розділ 1. Теоретично-правове регулюванняавтотранспортних перевезень1.1 Поняття та види автотранспортнихперевезень
Роль і значення транспорту визначені статтею 1 Закону України«Про транспорт»[9], в якій зазначається, що транспортє однією з найважливіших галузей суспільного виробництва, яка покликана задовольнитипотреби населення й суспільного виробництва в перевезеннях. Отже, законодавець визначаєтранспорт як важливу галузь суспільного виробництва, що перебуває в тісній взаємодіїз промисловістю; енергетичним, агропромисловим, будівельним і торговельним комплексом;зв'язком; житловим господарством, побутовим обслуговуванням населення; сферою використанняй охорони природних ресурсів тощо. В кожній з перерахованих галузей є окремі специфічніматеріальні умови виробництва, технологічні процеси, структура підприємств, особовийсклад працівників і т. ін.
Автомобільний транспорт — галузь, яка покликана задовольнятипотреби населення і суспільного виробництва в перевезеннях та інших послугах автомобільноготранспорту і включає суб'єктів підприємницької діяльності усіх форм власності, якізабезпечують перевезення пасажирів, вантажів, експедиційне і технічне обслуговуваннята ремонт транспортних засобів, підготовку кадрів та здійснюють інші види діяльності,пов'язані із своєчасним і повним задоволенням потреб населення і суспільного виробництвав перевезеннях[38];
Автомобіль — колісний транспортний засіб, який приводитьсяв рух джерелом енергії, має не менше чотирьох коліс, призначений для руху безрейковимидорогами і використовується для перевезення людей та (чи) вантажів, буксируваннятранспортних засобів, виконання спеціальних робіт;
Перевізник — суб'єкт підприємницької діяльності, який здійснюєавтомобільні перевезення пасажирів чи вантажів на комерційній основі.
Термін „автомобільні перевезення“означає будь-яке переміщення дорогами, що відкриті для загального користування,навантаженого чи не навантаженого, з пасажирами чи без, транспортного засобу, якийвикористовується для перевезення пасажирів або вантажів[42].
Основним законом, який визначає види й організацію автоперевезень, є ЗаконПро автомобільнийтранспорт. Згідноіз ним автотранспортні послуги поділяються на:
—   пасажирські;
—   вантажні;
—   вантажно-пасажирські.
Послуги пасажирського автомобільного транспорту загального користування поділяютьсяна автобусні і таксі.
Автобус — транспортний засіб, який за своєю конструкцією та обладнанням призначенийдля перевезення пасажирів з кількістю місць для сидіння більше ніж дев'ять з місцемводія включно.
Автобусні перевезення — це переміщення людей і багажу за допомогою автомобільноготранспортного засобу, у якому кількість посадкових місць більше дев'яти (враховуючимісце водія).
Маршрутні таксі здійснюють перевезення пасажирів з обов'язковим наданням їммісць для сидіння і з висадкою і посадкою пасажирів за їхньою вимогою. Незважаючина те, що в назві присутнє слово „таксі“, перевезення пасажирів маршрутнимитаксі відносяться до автобусних перевезень. Визначальним фактором у даному випадкує кількість місць для сидіння (дев'ять і більше) і те, що перевезення здійснюютьсяза заздалегідь наміченими маршрутами і не в індивідуальному порядку.
Автобусні перевезення пасажирів здійснюються у двох режимах:
1. Звичайному — рух за маршрутом здійснюється з усіма зупинками, передбаченимирозкладом;
2. Експрес — рух за маршрутом здійснюється зі скороченням кількості зупинокі часу перевезення.
Перевезення таксі — це перевезення пасажирів і їхнього багажу в індивідуальномупорядку на легковому автомобілі, число місць для сидіння в якому менше дев'яти.
Вантажний автомобіль — автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнаннямпризначений для перевезення вантажів;
Вантажні перевезення автомобільним транспортом спеціального призначення здійснюютьсяперевізниками за замовленням власників вантажу чи уповноважених ними осіб.
Вантажно-пасажирські перевезення — це перевезення пасажирів з вантажем вантажно-пасажирськимиавтомобілями.
За місцем надання автопослуги можна розділити на:
—   внутрішні;
—   міжнародні[46].
Внутрішні перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користуванняподіляються на:
—   міські — замаршрутами у межах території населеного пункту;
—   приміські- за маршрутами довжиною до 50 кілометрів, не залежно від адміністративно-територіальногоподілу маршрутів;
—   міжміські(усередині області і міжобласні) — маршрути, довжина яких перевищує 50 кілометрів.
Необхідно виділити перевезення, які здійснюються на замовлення, і туристичні.
Перевезення на замовлення — це перевезення на погоджених перевізником і замовникомумовах за визначеним сторонами договору маршрутом.
Туристичні перевезення — це нерегулярні перевезення пасажирів за заздалегідьвизначеними маршрутами з туристичною метою.
Пасажирському перевізнику, який здійснює туристичні перевезення чи перевезенняпасажирів за замовленням, забороняється здійснювати посадку пасажирів у пунктах,установлених для посадки пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.
Міжнародні перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюютьсяміж пунктами відправлення і призначення, один із яких чи обоє розташовані за межамитериторії України.
Організація міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортомздійснюється перевізниками відповідно до міжнародних договорів України з питаньміжнародних автомобільних перевезень.
Правила міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом по територіїУкраїни затверджуються центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту(Міністерством транспорту). У той же час правила міжнародних перевезень пасажирівавтомобільним транспортом по території України затверджені Постановою № 176 «Про затвердження Правил наданняпослуг пасажирського автомобільного транспорту».[14]
Міжнародне співробітництво у сфері міжнародних перевезень пасажирів і вантажівавтомобільним транспортом забезпечує центральний орган виконавчої влади в галузітранспорту (Мінтранс), що у межах своїх повноважень:
—   організовуєконтроль за виконанням міжнародних договорів України з питань міжнародних перевезеньпасажирів і вантажів автомобільним транспортом;
—   бере участьу проведенні заходів щодо укладання міжнародних договорів з питань міжнародних перевезеньпасажирів і вантажів автомобільним транспортом;
—   забезпечуєвидачу документів, які дозволяють міжнародні перевезення пасажирів і вантажів автомобільнимтранспортом, тощо.
Отже,транспорт є сполучноюланкою економіки, галуззю виробничої інфраструктури. За його допомогою задовольняютьсяпотреби у перевезеннях суспільного виробництва держави, а також її населення.
Розвиток народного господарства та життя людей взагалі не можливо уявити беззасобів переміщення. Роль транспорту полягає в наданні специфічних послуг, пов’язаних із переміщення товару або людинив просторі.1.2 Суб’єкти автотранспортних перевезень
Суб’єктами правовідносин на автомобільному транспорті є широке коло юридичнихта фізичних осіб, які забезпечують транспортне обслуговування, споживають транспортніпослуги, створюють умови для здійснення дорожнього руху. Їх правовий статус маєдві складові: одна пов’язана з наданням транспортних послуг (регулюється ЗакономУкраїни «Про автомобільний транспорт», Закон № 2344-III від 05.04.01 року)[7], аінша — із участю в дорожньому русі (регулюється Законом України «Про дорожній рух»,Закон № 3353-XII від 30.06.93 року)[6].
Автомобільне підприємство є основною, первинною ланкою системи автомобільноготранспорту України. Таке підприємство являє собою єдиний виробничо-господарськийкомплекс, до складу якого входять (або можуть входити) автотранспортні, авторемонтніта інші внутрішні підрозділи, названі виробничими одиницями. Використовуючи закріпленеза ним майно або майно, яке є в нього за правом власності, автомобільне підприємствосилами трудового колективу під керівництвом спеціально уповноважених на те осіб(дирекція) або власників виконує виробничо-господарську діяльність (перевезення,надання інших транспортних послуг) відповідно до державних програм розвитку дорожньогоруху й на основі ліцензії і сертифікату на здійснення діяльності, пов'язаної з виготовленням,ремонтом і експлуатацією транспортних засобів, перевезеннями вантажів/пасажирів та іншими видами діяльності[46].
У процесі своєї діяльності автомобільне підприємство несеобов'язки і користується правами, закріпленими в чинних нормативно-правових актах.Щоб мати змогу самостійно брати участь у транспортних та інших правових відносинах,автомобільне підприємство наділяється правами юридичної особи. Слід також зазначити,що автотранспортні підприємства як юридична особа, володіють цивільною правоздатністю,під якою розуміється їх здатність мати цивільні права й нести обов'язки
Правоздатність автомобільного підприємства, як і будь-якоїюридичної особи, є спеціальною. Це означає, що вони можуть користуватися своїмиправами й нести обов'язки, вступати в правовідносини з іншими підприємствами, організаціямий фізичними особами тільки відповідно до встановлених цілей своєї діяльності. Здійсненнябудь-яких угод, договорів чи інших дій, які заходять за межі спеціальної правоздатностіавтомобільних підприємств є незаконними[39].
Права автомобільних підприємств:
—    надання за договорами іншим підприємствамі організаціям автобусів для перевезення робочих до місць роботи і навпаки, з оплатоюза діючими тарифами;
—    організація супроводження й зберіганняпошти на шляху прямування;
—    здійснення транспортно-експедиційногообслуговування й надання послуг в цій галузі;
—    надання претензій і позовів.
Обов'язки автомобільних підприємств:
—    наявність ліцензії (сертифіката)на виконання певного виду діяльності;
—    розгляд претензій і несення матеріальноївідповідальності;
—    перевезення пасажирів і багажув автобусах і легкових автомобілях, гарантуючи безпеку пасажирів, необхідні умови,культурне обслуговування й своєчасність;
—    доставления вантажів у встановлені терміни;
—    при перевезеннях автомобільнимидорогами суворо дотримуватися вимог Правил дорожнього руху і Правил користуванняй охорони автомобільних доріг і дорожніх споруд.
Як уже було зазначено, основним напрямком діяльності автомобільних підприємствє здійснення ними автомобільних перевезень
Підприємства автомобільного транспорту загального користування повинні такожзабезпечити належну організацію праці та контролю за роботою водіїв автомобілів.Контроль за роботою водіїв автомобілів повинен забезпечувати безпечне виконанняводіями транспортної роботи і включає організацію перевірок режимів їх праці і відпочинку,а також виконання водіями вимог законодавства.
Статуснаціонального автомобільного перевізника надається підприємництву автомобільноготранспорту Кабінетом Міністрів за поданням Мінтрансу. Цей статус надається підприємствуза умов:
підприємствоє юридичною особою, а основним видом його господарської діяльності є автомобільніперевезення;
не менш як 50 відсотків рухомого складу підприємства складають автомобілі,що відповідають міжнародним технічним вимогам;
підприємство здатне забезпечити управління транспортними засобами на міжнароднихавтомагістралях висококваліфікованими водіями, а прибутки такого підприємства відперевезень у міжнародному сполученні повинні бути не менше 70 відсотків за останнідва роки.
Національнийавтомобільний перевізник, відповідно до Положення, зобов’язаний забезпечувати першочерговевиконання державного замовлення, державного контракту і окремих урядових завданьна автомобільні перевезення в міжнародному сполученні.1.3 Законодавчі засади перевезень автомобільнимтранспортом
На сучасному етапі розвитку економічної і правової системиУкраїни роль транспорту займає все більше значення, оскільки без стабільного функціонуванняелементів єдиної транспортної системи країни неможливий сам процес виробництва.На сьогоднішній день не існує жодної сфери суспільного життя, яка б так чи інакшене була пов’язана з процесом перевезення.
У забезпеченні високої якості та культури обслуговування одержувачівтранспортних послуг значна роль належить правовому регулюванню діяльності транспортногокомплексу.
Правове регулювання діяльності транспорту має максимальносприяти перетворенню його в передову галузь суспільного виробництва, розвитку народногогосподарства, посиленню відповідальності за виконання договірних зобов’язань, забезпеченнюсхоронності вантажів, які перевозяться, безпеки руху і ліквідації аварійності, додержаннюстроків доставки вантажів, вдосконаленню договірних відносин щодо перевезень, суворомудотриманню договірної дисципліни, поліпшенню експлуатаційної роботи на підприємствахтранспорту.
Слід, однак, зазначити, що правова база, котра регулює перевезеннявантажів залізничним, водним, авіаційним та автомобільним транспортом була прийнятав 60-70 роках. Щоправда, за останній час можна спостерігатизначну активність в ліквідації відставання правової організації перевезень, розвиткунормотворчої діяльності стосовно транспорту.
В даний час правове регулювання перевезень дещо змінилось,що пов’язано, передусім, з прийняттям нових нормативно-правових актів, в першу чергуЦивільного та Господарських кодексів України. Разом із тим, правові нормі, які регулюютьвзаємовідносини між сторонами у транспортній сфері, є досить стабільними і незміннимипротягом багатьох років, але наряду з цим існують спірні висловлювання відомих науковцівщодо деяких аспектів транспортного законодавства. Необхідно зазначити, що транспортно-правовінорми являють собою сукупність законодавчих і підзаконних (відомчих) нормативно-правовихактів і складають достатньо великий обсяг.
Законодавство про автомобільний транспорт складається з Кодексу автомобильного транспорту України, законів України „Про транспорт“,»Про дорожній рух", «Про функціонування єдиної транспортноїсистеми України в » та інших нормативно-правових актів України.
Закони, що видаються в порядку поточного законодавства, регулюють різні сторонитранспортних суспільних відносин. Базовим виступає Закон України «Про транспорт»від 10 листопада 1994 р.(в ред. від 27.04.2007р)[9] Він визначає правові, економічні,організаційні й соціальні основи діяльності транспорту. Разом з тим видається іна цей час є чинними ціла низка законів, що регулюють відносини у конкретних транспортнихпідгалузях. Це Закон України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 p (В ред.від 16.11.2008р)[6]., який визначаєправові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя і здоров'я громадян,створення безпечних і комфортних умов для учасників руху й охорони навколишньогоприродного середовища.
Засади організації та експлуатації автомобільного транспорту визначаютьсяЗаконом України “Про автомобільний транспорт”[7], що був прийнятий ВР України 5 квітня 2001 р. Відповідно до ст.2 цього Закону автомобільні транспортні засоби перевізників, що використовуютьсяними для надання послуг з перевезень пасажирів і вантажів, належать до автомобільноготранспорту загального користування. Автомобільні ж транспортні засоби суб’єктівпідприємницької діяльності, установ та організацій, що використовуються ними тількидля власних потреб, відносять до відомчого автомобільного транспорту. В свою чергу,автомобільні транспортні засоби фізичних осіб, що використовуються ними для власнихпотреб, належать до індивідуального автомобільного транспорту.
Згідно із ст. 6 Закону України “Про автомобільний транспорт” основними функціямидержавного регулювання діяльності автомобільного транспорту є:
—   формуванняринку послуг;
—   контроль завиконанням законодавства на автомобільному транспорті;
—   нормативно-правоверегулювання питань автомобільного транспорту;
—   ліцензуваннядіяльності перевізників;
—   стандартизаціяі сертифікація; організація та контроль автомобільних перевезень;
—   тарифна, інноваційната інвестиційна політика;
—   державне замовленняна соціально значущі послуги автомобільного транспорту загального користування;
—   захист правспоживачів послуг автомобільного транспорту тощо.
Управління автомобільним транспортом здійснює МінтрансУкраїни.
До сфери його управління належать об'єднання, підприємства,установи і організації автомобільного транспорту. Основні завдання, функції та праваорганів управління автомобільним транспортом передбачені в Положенні про Державну адміністрацію автомобільноготранспорту, затвердженомупостановою Кабінету Міністрів України від від 3 вересня 2008 р., а також у Статуті автомобільного транспорту України.
Статут визначає права і відповідальність автотранспортнихпідприємств і організацій, що знаходяться на території України, незалежно від їхвідомчої підпорядкованості, а також підприємств, організацій, установ і громадян,які користуються автомобільним транспортом.
Цим Статутом також регламентуються порядок складання і виконання плану автомобільнихперевезень в України, основні умови перевезень автомобільним транспортом вантажів,пасажирів, багажу і пошти, а також взаємини автотранспортних підприємств і організацій,що знаходяться на території України, з підприємствами і організаціями інших видівтранспорту в частині здійснення автомобільних перевезень.
На підставі цього Статуту Міністерство транспорту та зв’язку України затверджуєПравила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які розробляютьсяза участю зацікавлених міністерств і відомств та містять у собі умови перевезеньокремих видів вантажів, виконання комерційних операцій, транспортно-експедиційногообслуговування підприємств і організацій; особливі умови перевезення автомобільнимтранспортом вантажів підприємств, організацій і установ окремих галузей народногогосподарства.
З метоюбільш повного задоволення потреб населення у перевезеннях, обмеження монополізмуна ринку пасажирських автотранспортних послуг, розвитку конкуренції між перевізникамиусіх форм власності постановою Кабінету Міністрів 03.12.2008 № 1081 було затверджено«Про затвердження Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусномумаршруті загального користування". Відповідно до Порядку юридичні чи фізичніособи, які мають ліцензію на право виконання пасажирських перевезень, у т. ч. міжнародних,можуть взяти участь у конкурсі. Переможці конкурсу забезпечують виконання необхіднихобсягів та якість перевезень пасажирів на постійних автобусних маршрутах. Конкурсщодо міжнародних перевізників готує замовнику Мінтранс.
Важливим джерелом транспортного права є Цивільний кодексУкраїни, в якому розкрито зміст договору перевезень та відповідальність сторін заненалежне виконання умов договору перевезень і в разі втрати, нестачі або пошкодженнябагажу, а також за заподіяння ушкодження його здоров'я або смерті пасажира.
Перевезення вантажів автомобільним транспортом регулюються Правилами перевезеннявантажів автомобільним транспортом в Україні[32], що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчоївлади з питань автомобільного транспорту, в яких визначаються права, обов’язки і відповідальність власниківавтомобільного транспорту-перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів-замовників
Натомість Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україніне регламентують перевезення небезпечних, великовагових, великогабаритних вантажів,пошти та перевезення вантажів у міжнародному сполученні, оскільки такі перевезеннямають свої особливості, що стосуються виконання комплексу вимог під час вантажно-розвантажувальнихроботах, власне процесу перевезення та його документального оформлення, а такожузгодження таких правил із відповідними компетентними установами.
Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»[11]вказує на необхідність отримання суб'єктами підприємницької діяльності ліцензіїна здійснення міжнародних, в т. ч. автомобільних, перевезень. Метою ліцензуванняє, зокрема, дотримання правил руху та екологічних вимог під час експлуатації автомобільноготранспорту. Згадуваною Інструкцією Міністерства транспорту України «Про затвердженняЛіцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезенняпасажирів і вантажів автомобільним транспортом» N 6/18 від 16.01.2001 (в ред.від 18.12.2003) встановлено,зокрема, порядок видачі суб'єктам підприємництва згаданих ліцензій. Наявність ліцензійної картки вимагаєтьсяй Правилами дорожнього руху, які затверджені постановою Кабінету Міністрів від 10жовтня 2001 р. N 1306.
Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту затвердженіКабінетом Міністрів України (Про затвердження Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусномумаршруті загального користування і Наказом Про Порядок і умови організації перевезеньпасажирів і багажу автомобільним транспортом"[23] від 21.01.98 р. № 21 (в ред від 12.08.2005). При наданні послуг з перевезення пасажирівавтомобільним транспортом необхідно мати наступні документи:
для перевізника — ліцензію, договір із замовником на перевезення пасажирів,паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автотранспорту на законнихпідставах;
для водія автотранспортного засобу — посвідчення водія, реєстраційні документина транспортний засіб, шляховий лист, схему маршруту, розклад руху, таблицю вартостіпроїзду, завірену керівником автотранспортного підприємства (крім міських перевезень),дозвіл замовника на перевезення.
Якщо міжнародним договором України з питань автомобільного транспорту, згодана обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми ніжті, що визначені нормативно-правовими актами України, застосовуються положення міжнародногодоговору.
 З приводуміжнародних автомобільних перевезень існує найменша кількість міжнародних угод.Річ у тому, що дорожні перевезення не викликали таких гострих питань про відповідальність,як водні.
По-перше, дуже часто автомобілі належали вантажовідправникам.
По-друге, нещасні випадки при дорожніх перевезеннях не призводять до такихвеликих матеріальних втрат, як при водних.
По-третє, при дорожніх перевезеннях ризик нещасних випадків менший, ніж приморських.
При розробці законодавства про торгівлю різних країн часто використовуютьсятипові правила, розроблені міжнародними неурядовими організаціями. Для автомобільнихі залізничних перевезень велике значення має проект правил про відповідальністьоператорів транспортних терміналів, розроблений в ЮНСІТРАЛ.
Серед міжнародних угод, які містять правила про автомобільні перевезення,варто згадати Конвенцію 1956 р. про контракти міжнародного автомобільного перевезеннятоварів, сьогоднівона діє у редакції від 5 липня 1978 р. До певної міри норми цієї Конвенції маютьриси наступності щодо норм Конвенції про шляховий рух від 19 вересня 1949 p. Конвенціяпро договір міжнародного перевезення вантажів була прийнята з метою уніфікації умов,що регулюють міжнародне перевезення вантажів автотранспортом, зокрема щодо документів,які застосовують для перевезення, а також відповідальності перевізника. Вона застосовується:
По-перше, до перевезень автомобілями, автомобілями-тягачами, причепами, напівпричепамитощо.
По-друге, до будь-якого сплатного договору перевезення вантажів, коли місцеприйняття вантажу до перевезення та місце доставки вантажу значиться у різних державах,з яких хоч би одна є учасницею Конвенції.
По-третє, до перевезень вантажів державами, оптовими установами й організаціями,а також до випадків, транспортний засіб з вантажем (без його вивантаження) та частинушляху морем, залізницею, внутрішнім вод-повітряним шляхом. Якщо втрата чи пошкодженняабо прострочення доставки мали місце під час перевезення видами транспорту й небули викликані дією діяльністю авто перевізника, його відповідальність регламентуютьнорми зазначеної Конвенції
Згідно з вказаною Конвенцією для здійснення автотранспортного перевезенняукладається єдиний договір навіть у випадку його реалізації кількома перевізниками.
Для України також чинними є наступні законодавчі акти ЄС:
—   Європейськаугода, що доповнює Віденську конвенцію про шляховий рух 1968 p., схвалена Україною16 грудня 1974 p., чинна з 7 червня 1979 p.;
—   Європейськаугода, що доповнює Віденську конвенцію про дорожні знаки і сигнали 1968 p., схваленаУкраїною 16 грудня 1974 p., чинна з 3 серпня 1979 p.;
—   Європейськаугода про міжнародні автомагістралі від 15 листопада 1975 p., схвалена Україною9 листопада 1982 p., чинна для неї з 29 березня 1983 p.;
—   Протокол пророзмітку доріг від 1 березня 1973 р. до Європейської угоди, що доповнює Конвенціюпро дорожні знаки і сигнали 1968 p., схвалений Україною 15 березня 1984 p., чиннийз 9 травня 1985 p.
З багатьма державами Європейського Союзу Україна уклала двосторонні договори.Одним з документів, що дає право виїзду на територію європейських країн, є страховийполіс «Зелена карта».
Це документ, що підтверджує страхування громадянської відповідальності власника(водія) транспортного засобу перед третіми особами, у випадку нанесення збитківпри керуванні транспортним засобом на території країни, що входить в систему «Зеленакарта». Це означає, що у випадку дорожньо-транспортної пригоди за кордоном, з виниприбувшого водія кому-небудь нанесені збитки, вони будуть відшкодовані тією страховоюкомпанією, що видала винуватцю аварії поліс «Зелена карта».
Система автострахування «Зелена карта» забезпечує захист інтересів в першучергу тих осіб, яким були нанесені збитки прибувшим з-за кордону транспортним засобом.
В умовахпроведення в Україні соціальних та економічних перетворень важливого значення набуваєпроблема подальшого розвитку і вдосконалення правового регулювання відносин у сферітранспортної діяльності. Зазначене обумовлено перш за все тим, що економіку будь-якоїдержави неможливо уявити без послуг, пов'язаних із перевезенням як вантажу, такпасажирів, їх багажу, вантажобагажу, пошти різними видами транспорту. Перевезення,а також інші відносини у сфері транспортної діяльності опосередковують транспортнідоговори, які є різними за правовою природою та змістом і регулюються ЦК Україний спеціальними нормативно-правовими актами, що відображають специфіку різних видівтранспорту. У зв'язку з цим правове регулювання перевезень є однією з найважливішихкатегорій у цивільному законодавстві України, без з'ясування сутності та природиякої складно зрозуміти особливості певних видів транспортних договорів, порядокїх укладання, зміни та припинення, відповідальність сторін та інші питання, яківиникають у зв'язку зі здійсненням перевезень. Незважаючи на достатньо активнийпроцес кодифікації цивільного законодавства України, регулювання відносин перевезеннязалишається складним питанням внаслідок наявності значної кількості законодавчихактів, що стосуються зазначеної сфери.
Розділ ІІ.Особливостіорганізації та легітимації автотранспортних перевезень в Україні2.1 Особливості державного регулювання перевезеньв національному сполучені
Ринокзабезпечує найбільш ефективне регулювання економічних процесів, зорієнтованих назадоволення потреб людини. Це у повній мірі відноситься до транспортної системи,яка є базовою галуззю економіки та покликана задовольняти потреби населення та суспільноговиробництва в перевезеннях.[23]
Функціонуванняавтомобільного транспорту в ринкових умовах має ряд позитивних наслідків, головнимз яких є зацікавленість суб'єктів господарювання, в отриманні прибутку та подальшомурозвитку виробництва, яка за умови конкуренції позитивно впливає на розвиток транспортноїмережі, ціноутворення, якість транспортних послуг тощо.
З метоюзниження негативного ефекту ринкових механізмів при наданні економічної свободиюридичним та фізичним особам, які провадять транспортну діяльність, та відповіднодо законодавства здійснюється ліцензування внутрішніх і міжнародних перевезень автомобільнимтранспортом, яке запроваджено у більшості розвинених країн.
В юридичній літературі форма управління розглядається якзовнішній вияв конкретних дій для реалізації поставлених завдань і як спосіб вирішенняорганічно пов'язаної зі змістом (розкривається у функціях і компетенції) діяльностісуб'єктів управління; як той чи інший спосіб зовнішнього вираження (оформлення)змісту управлінської діяльності. Аналіз зазначених положень свідчить про те, що«форма» в усіх випадках виступає як зовнішній вияв певного змісту діяльності. Цівластивості притаманні і сфері управління транспортом.
Дійсно, управління транспортом — це цілеспрямована діяльністьвідповідних органів з виконання завдань і функцій у межах компетенції, визначеноїнормативними актами. Але сам процес діяльності з виконання завдань і функцій реалізуєтьсяу відповідних формах. Якщо функції розкривають (вказують) основні напрями діяльностіі цілеспрямованого впливу на об'єкти управління транспортом, то форми управліннявказують на шляхи здійснення такого впливу: як і якими шляхами можливе досягненнявиконання поставлених завдань.
Форми управлінської діяльності залежать від характеру відносину сфері управління та обсягу і змісту компетенції органу управління. У цьому зв'язкукожен орган чи посадова особа (суб'єкт) управління транспортом наділені відповідноюкомпетенцією, яка дає змогу вибирати варіанти поведінки залежно від конкретних ситуацій,зробити зовнішній вияв певного змісту конкретних дій, тобто визначити зміст управлінськоїдіяльності в тій чи іншій формі. Прикладом таких дій можуть бути: видання акта управління,проведення наради, призначення ревізії, здійснення контролю та інші форми управлінськоїдіяльності, які складають своєрідне системне утворення. Ці дії, як правило, передбаченіта до певної міри регламентовані нормами права, які містяться найчастіше у положенняхпро органи управління транспортом, статутах, настановах, посадових інструкціях,правилах та інших нормативних актах.
Вивчення нормативних актів, якими закріплюється правовийстатус і компетенція органів управління транспортом, аналіз їх повноважень стосовноступеня правової регламентації і порядку використання управлінських форм показують,що вона неоднакова.
Форми, пов'язані з реалізацією нормотворчих, право установчихі правозастосовчих функцій, регламентовані повніше (більш жорстко), ніж функціїз економічно-організаційних та матеріально-технічних заходів. Ця діяльність пов'язаназ виданням правових актів, які тягнуть за собою виникнення, зміни або припиненнятранспортних відносин і потребує чіткого юридичного вираження та регламентованупроцедуру здійснення. Такі форми управлінської діяльності в юридичній літературіприйнято називати правовими формами, головною особливістю яких є юридичневоле виявлення суб'єкта управління, притаманне державному управлінню, а саме: односторонньовладне, офіційне рішення управлінського характеру.
Органу управління надається можливість розвитку ініціативиі самостійного вибору управлінських форм. Такі форми не порушують, не змінюють іне припиняють транспортних правовідносин. В юридичній літературі їх прийнято називатине правовими формами.
Нагадаємо, що неправові форми, як і правові форми, пов'язаніз компетенцією органу управління транспортом, їх здійснення базується на правовійоснові і вони можуть виникати внаслідок розвитку правових форм.
В юридичній управлінській літературі загальновизнаної класифікаціїнемає, але найбільш поширеними є два варіанти: 1) залежно від юридичних наслідків;2) за ступенем правової регламентації процесу їх застосування. Ці положення повноюмірою стосується управління і в сфері транспорту.
Отже, залежно від юридичних наслідків форми управліннятранспортом можна поділити на правові і неправові, визначення характеристика якихнаведена вище.
За ступенем правової регламентації процесу їх застосуванняможна виділити такі форми:
1) видання провідних актів управління транспортом і застосування норм транспортногоправа;
2)укладеннядоговорів;
3)здійсненняорганізаційних заходів;
4)здійсненняматеріально-технічних операцій.
До речі, як зазначають С. Т. Гончарук та інші науковці, можлива й така класифікація, а саме:Правові форми управління —це видання правовихактів управління, інші юридичне значущі дії та укладення адміністративно-правовихдоговорів. Неправові форми управління — це здійснення матеріально-технічних операцій і організаційних заходів.
Аналіз діяльності транспорту показує, що виконання завданьі функцій, покладених на транспорт, може здійснюватися в будь-якій із зазначенихнами форм, поняття, зміст і юридичне значення яких ми розглянемо.
Видання правових актів управління транспортом є особливою формоюдіяльності органів управління транспортом, спрямованою на виконання законів шляхомвстановлення додаткових положень (норм права) підзаконного характеру, що, власне,передбачається самими законами. У законах України «Про автомобільний транспорт»(ст. 7), «Про залізничний транспорт» (ст. 3) і Кодексі торговельного мореплавстваУкраїни (ст. 3), Повітряному кодексі України (ст. 7) встановлюється, що нормативнідокументи, які визначають правила, порядок і умови перевезення вантажів, пасажирів,пошти й багажу, користування засобами транспорту, безпеки руху, охорони праці, забезпеченнягромадського порядку, перетину шляхів одного виду транспорту іншими видами транспортуі комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на транспорті України,є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України. Ці положенняпродубльовані Статутом залізниць України, в Положеннях про Міністерство транспортуУкраїни, про Державну адміністрацію залізничного транспорту України та державнідепартаменти інших видів транспорту.
Прийняття нормативних документів (актів) здійснюється зазначеними органами відповіднодо їх компетенції. Наприклад, Правила перевезення вантажу, пасажирів, багажу і пошти,Технічні умови навантаження і кріплення вантажів затверджуються Мінтрансом України,а правила пожежної безпеки, санітарні норми та правила, правила безпеки громадянна транспорті, інструкції по перевезенню окремих видів вантажів, інструкції пропорядок розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру та іншідокументи можуть затверджуватися наказами посадових осіб, відповідних адміністрацій,департаментів транспорту і навіть їх структурними підрозділами (залізницею, пароплавством,портом та ін.).
За допомогою такої нормотворчості конкретизуються і деталізуютьсязагальні норми законів. Зазвичай їх зміст не змінюється, але забезпечуються умовиреалізації вимог закону. Такі акти встановлюють конкретні умови, правила і порядокперевезення, права і обов'язки вантажовідправника, вантажоодержувача, перевізника,пасажира, інших учасників транспортного процесу, їх відповідальність. У таких нормативнихактах часто містяться обмеження і заборони, обумовлені специфікою вантажу, що перевозиться,його характеристикою (великовагові, громіздкі, довговимірні, кількаярусні вантажі,вибухові, легкозаймисті, радіоактивні, отруйні, сильнодіючі хімічні речовини І матеріали),перевезення яких визначається відповідними Інструкціями, правилами з застосуваннямобмежень завантаження, складування або зовсім забороною перевезення тим чи іншимвидом транспорту.
Прийняття нормативних актів це не тільки виконавчо-розпорядчадіяльність, а й діяльність, яка виступає як регулятор транспортних правовідносин,дозволяє органам (суб'єктам) управління транспортом активно впливати на процес перевезеннявантажів, пасажирів, багажу і пошти і, врешті-решт, впливати на своєчасне, якісневиконання цивільно-правового договору перевезення.
Діяльність органів управління транспортом не обмежуєтьсяприйняттям нормативних актів. Орган управління, його посадова особа обов'язкововикорчовують правозастосовчу форму реалізації норм права.
Застосування норм транспортного права (видання індивідуальних актів, управлінськерозпорядництво) як складова правової форми управління характеризується виданнямвідповідного індивідуального акта. Саме за допомогою таких, актів закони та іншіправові норми застосовуються до конкретних обставин. Вони відіграють роль юридичнихактів, з якими пов'язується виникнення, зміна або припинення транспортних відносин.Наприклад, наказ начальника залізниці або уповноваженої ним посадової особи прозавантаження вагонів понад план або поза планом та забезпечення їх перевезення.
Індивідуальні акти — це акти правозастосовчі, звернені до конкретнихосіб, мають разове застосування і властивістю їх є те, що вони не містять нормиправа, а спрямовані на реалізацію конкретних юридичних повелінь повноважних суб'єктів(органів) управління транспортом.
Як прийняття нормативних актів, так і видання індивідуальнихактів в юридичній управлінській літературі прийнято називати правовими актами управління,вони мають такі характерні властивості:
а)   виражають собою юридичний варіант управлінського рішення,основну правову форму волевиявлення суб'єктів управлінської діяльності;
б)   видаються тільки повноважним суб'єктом в межах йогокомпетенції;
в)   є підзаконними, носять офіційний характер, визначаютьправила належної поведінки у сфері діяльності;
г)   спричинюють юридичні наслідки — встановлюють, змінюють чи відміняють певнінорми права; або слугують юридичним фактом, що породжують, змінюють або припиняютьконкретні правовідносини;
ґ)   є юридичним різновидом службових документів, які постійновикористовуються в управлінській діяльності, прийняті у визначених законом формахі порядку та належним чином оформлені.
Отже, правовий акт управління стосовно транспортного права— це засноване на законодавстві юридично-владневолевиявлення повноважного суб'єкта управління, що спрямоване на встановлення транспортнихнорм права або породжує, змінює чи припиняє конкретні правові відносини з метоюреалізації задач і функцій транспортної діяльності. Таким чином, форма управлінськоїдіяльності певною мірою дає змогу виокремити транспортне право в окрему специфічну(комплексну) галузь права.[36]
З метоюбільш повного задоволення потреб населення у перевезеннях, обмеження монополізмуна ринку пасажирських автотранспортних послуг, розвитку конкуренції між перевізникамиусіх форм власності постановою Кабінету Міністрів 2 листопада 1996 p. було затверджено«Порядок проведення конкурсу на перевезення пасажирів автомобільним транспортом».
Відповіднодо Порядку юридичні чи фізичні особи, які мають ліцензію на право виконання пасажирськихперевезень, у т. ч. міжнародних, можуть взяти участь у конкурсі. Переможці конкурсузабезпечують виконання необхідних обсягів та якість перевезень пасажирів на постійнихавтобусних маршрутах. Конкурс щодо міжнародних перевізників готує замовнику Мінтранс.Він може передати свої функції іншій організації з видачею їй Свідоцтва на правопроведення конкурсу на перевезення пасажирів автомобільним транспортом. З переможцемконкурсу укладається договір відповідно до Типового договору на перевезення пасажирівавтомобільним транспортом, який є додатком до вказаного Порядку.
 Вдоговорі зазначають сторони, предмет домовленості, права та обов'язки замовникай перевізника, юридичні адреси сторін. Якщо автотранспортні послуги здійснюютьсяавтобусами, то однією з умов договору є обов'язок перевізника виконувати затвердженийзамовником розклад руху автобусів з регулярністю не нижче 97 відсотків на міжнароднихрейсах. У разі невиконання зазначеної умови замовник зменшує дотацію перевізникуза кожний відсоток зниження регулярності руху на певну кількість відсотків, встановленудомовленістю сторін.
Органивиконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані:
забезпечуватиформування автобусної маршрутної мережі загального користування й мережі таксомоторнихстоянок та розробляти перспективи їх розвитку;
організовуватиутримання в належному стані проїзної частини автомобільних доріг та під'їздів (наміських автобусних маршрутах загального користування) і в разі завдання матеріальнихзбитків автомобільному перевізнику, що обслуговує автобусний маршрут загальногокористування, унаслідок неналежного утримання проїзної частини автомобільної дорогичи під'їзду компенсувати йому збитки;
забезпечуватиоблаштування необхідною інфраструктурою автобусних маршрутів загального користування,а саме — автопавільйонами, інформаційним забезпеченням пасажирів і підтримуватиїї в належному технічному та санітарному стані;
забезпечуватирозроблення паспортів автобусних маршрутів загального користування з визначеннямнеобхідної кількості автобусів, їх пасажиромісткості, класу, технічних та екологічнихпоказників, розкладу руху. Порядок розроблення та затвердження паспорта маршрутувизначає центральний орган виконавчої влади з питань автомобільного транспорту;
проводитиконкурс на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування;
забезпечуватиукладання договору на автобусних маршрутах загального користування із автомобільнимперевізником — переможцем конкурсу на міських, приміських та міжміських автобуснихмаршрутах загального користування, які не виходять за межі території області (внутрішньообласнімаршрути), чи надання дозволу на приміських та міжміських автобусних маршрутах загальногокористування, які виходять за межі території області (міжобласні маршрути), та забезпечуватиконтроль за виконанням ним умов договору чи дозволу;
забезпечуватибезпечне і якісне обслуговування пасажирів на автобусних маршрутах загального користування;
забезпечуватикомпенсацію втрат автомобільному перевізнику внаслідок перевезення пільгових категорійпасажирів та регулювання тарифів.[50]
Автомобільніперевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснюватиконтроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи,на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Таким чином, під державним управлінням розуміється організаційно-владнавиконавчо-розпорядча діяльність органів державного управління, яка функціонує наоснові і для виконання законів та перебуває у повсякденному практичному здійсненніфункцій держави.2.2 Ліцензування та сертифікація автоперевезень
З метою зниження негативного ефекту ринкових механізмів при наданні економічноїсвободи юридичним та фізичним особам, які провадять транспортну діяльність, та відповіднодо законодавства здійснюється ліцензування внутрішніх і міжнародних перевезень автомобільнимтранспортом, яке запроваджено у більшості розвинених країн.
Вперше державне ліцензування підприємницької діяльності було законодавчо введенов 1991 році – із прийняттям Закону України «Про підприємництво». В цьомузаконі передбачалося ліцензування всього 12 видів підприємницької діяльності. Далісфера ліцензування складалася хаотично і мала єдину тенденцію – постійно розширюватися.Так тривало практично до 1997 року. У результаті тоді підлягати обмеженню стали вже 212 видів підприємництвата майже 1500 видів робіт, тобто буквально все було заліцензовано[46]
Всібез винятку органи виконавчої влади безупинно намагалися вводити ліцензування всенових видів діяльності і робіт. І тільки наприкінці 1997 року було прийнято законпро скасування ліцензування великої кількості видів підприємницької діяльності івсіх видів робіт підприємництва. Відтоді ліцензуванню стало підлягати тільки 42їх види.
Низка відомчих актів щодо підготовки документів для видачі ліцензії, та ліцензійнихкарток, порядок подання даних про видані ліцензії до Єдиного ліцензійного реєструУкраїни та Методика здійснення контролю за додержанням Ліцензійних умов забезпечилаєдиний методологічний підхід до ліцензування автоперевізної діяльності.
Ліцензування – це необхідна умова здійснення певних видів підприємницької діяльності,передбачених Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»,що означає необхідність одержання ліцензії у встановленому законодавством порядку.З моменту одержання ліцензії підприємцю надається право здійснювати відповіднийвид діяльності, що він може реалізовувати протягом терміну дії ліцензії, після закінченняякого це право припиняється[20]
Ліцензування, це механізм державного регулювання направлений на допуск допровадження діяльності суб'єктів господарювання, які можуть забезпечити виконанняорганізаційних, кваліфікаційних та технічних вимог встановлених для певного видугосподарської діяльності з послідуючим контролем за провадженням ними діяльностіта анулюванням ліцензій ліцензіатам, які таки вимоги не забезпечують. [19]
Згідно із статтею 9 Закону ліцензуванню підлягає господарська діяльність знадання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загальногокористування.
Ліцензуванню підлягяє діяльність суб'єктів підприємницької діяльності, якіздійснюють внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів і вантажів автомобільнимтранспортом, за винятком:
—   технологічних(внутрішньооб'єктні, внутрішньозаводські та внутрішньокар'єрні) перевезень, якіздійснюються автотранспортними засобами без виїзду на дороги, загального користування;
—   внутрішньогосподарськихперевезень, які здійснюються автотранспортом колективних сільськогосподарських підприємствдля потреб сільського господарства;
—   перевезень пасажиріві вантажів, які здійснюються за спеціальними постановами Уряду України;
—   перевезень пасажиріві вантажів, пов'язаних з ліквідацією стихійних лих;
—   перевезень пасажиріві вантажів автотранспортими засобами, підпорядкованими закладам охорони здоров'я,Міністерства зв'язку (за винятком перевезень, які здійснюються цими організаціямина комерційній основі), Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ та органамидержавної безпеки.[18]
Враховуючи значні обсяги практичної роботи з ліцензування (за попереднімиоцінками ринок транспортних послуг складає понад 100 тис. перевізників) до цієїдіяльності були задіяні обласні автотранспортні управління та Українське бюро поліцензуванню автомобільних перевезень, що виконували функції робочих органів Укравтотрансуз підготовки документів для видачі та анулювання ліцензій та здійснювали контрольза додержанням ліцензійних умов[51].
 З цією метою в структурі автоуправлінь сформовані підрозділи з ліцензуваннявнутрішніх автомобільних перевезень, забезпечено підбір керівників і спеціалістівцих підрозділів, створена матеріальна-технічна база, придбана комп'ютерна техніка,розроблено необхідне програмне забезпечення та електронна система передачі даних.
Створено ліцензійний реєстр Укравтотрансу, який містить інформацію про виданісуб'єктам господарювання ліцензії, аналіз якої дозволяє визначити кількість перевізників,що здійснюють перевезення пасажирів, вантажів та перевезення пасажирів і вантажіву внутрішньому та міжнародному сполученні окремо по кожному регіону та відстежуватиосновні тенденції формування ринку транспортних послуг Ліцензування безумовно маєпозитивнезначення в системі державного регулювання. Воно дає змогу проаналізувавшиподані документи для отримання ліцензій, визначити спроможність суб'єкта господарюваннянадавати послуги з автоперевезень, а видача ліцензійних карток на транспортні засобидозволяє регулювати і відслідковувати їх допуск до конкретних видів перевезень.
З метою забезпечення реалізації комплексу заходів направлених на реформуванняі вдосконалення діючої системи ліцензування надання послуг з автоперевезень та створенняпрозорого механізму видачі ліцензій затверджена Концепція вдосконалення ліцензуваннянадання послуг з автоперевезень [48]
Концепція має за мету забезпечити реалізацію комплексу заходів направленихна реформування і вдосконалення діючої системи ліцензування та створення прозорогомеханізму видачі ліцензій. Для досягнення зазначеної мети необхідно провести реформування та вдосконаленняліцензування автоперевізної діяльності на основі вирішення таких завдань:
—   докорінної зміни діючоїсистеми видачі ліцензій та забезпечення оптимального розміщення органів ліцензуванняавтомобільних перевезень на території України;
—   нового підходу домеханізму визначення суб'єкта господарської діяльності, якому видається ліцензія;
—   вирішення питаннядержавного регулювання через механізм ліцензування інших складових автомобільноготранспорту;
—   допуску до ліцензійноїдіяльності перевізників, які самостійно не можуть забезпечити проведення технічногообслуговування та ремонту транспортних засобів, медичного контролю водіїв;
—   підвищення ефективноговикористання для допуску в ліцензійній діяльності рухомого складу ліцензійної картки,яка оформляється на кожний транспортний засіб ліцензіата;
—   вдосконалення механізмудопуску суб'єктів підприємницької діяльності та транспортних засобів, яки використовуютьсядля здійснення перевезень до здійснення міжнародних перевезень;
—   приведення у відповідністьдо вимог чинного законодавства норм встановлених відомчими документами для видачіліцензій та ліцензійних карток;
—   вдосконалення автоматизованоїсистеми управління ліцензуванням.[19]
Вирішеннязазначених завдань буде сприяти:
—   створенню прозороїпроцедури ліцензування;
—   становленню сучасногоринку послуг, його захисту від недобросовісних суб'єктів підприємницької діяльності;
—   захисту споживачівна ринку послуг від небезпечних перевезень;
—   створенню конкурентногосередовища;
—   забезпечення допускуперевізників до здійснення перевезень на підставі їх спроможності безпечно та якісноздійснювати перевезення пасажирів, підтвердженням чого є сертифікат відповідностіпослуг пасажирських автоперевезень;
—   забезпеченню використаннясертифікованих і дозволених до використання транспортних засобів;
—   забезпеченню доступностіпослуг;
—   захист прав, законнихінтересів, життя і здоров'я громадян, навколишнього природного середовища, та забезпеченнябезпеки держави.[25]
ОрганиМіністерства транспорту України при отриманні заяв на видачу ліцензій по здійсненнюперевезень перевіряють такі умови, необхідні для здійснення цієї діяльності:
суб'єктпідприємницької діяльності повинен бути власником або розпорядником транспортнихзасобів, які були б придатні для користування в ліцензійній діяльності і відповідалиб вимогам технічної експлуатації, правилам безпеки дорожнього руху, санітарним таекологічним нормам;
 підприємці-юридичні особи для здійснення міжнародних перевезень, крім країн СНД, повинні матинеобхідні документи для виїзду за кордон, банківську гарантію наявності коштів врозмірі не манше 1000 доларів США на транспортний засіб або 50 доларів США на тоннумаксимально допустимої ваги, або на одне місце для сидіння в транспортному засобідля пасажирських перевезень, 400 доларів США на транспортний засіб, а також необхіднідокументи для виїзду за кордон.
 Приздійсненні діяльності згідно з отриманою ліцензією суб'єкти підприємницької діяльностіповинні дотримуватись наступних правил:
—   здійснювати свою діяльністьзгідно з особливими умовами та правилами зазначеними в ліцензії;
—   дотримуватись вимогчинного законодавства щодо кваліфікації водіїв, а також стану транспортних засобівта обладнання відповідно до нормативно-технічних вимог, правил безпеки дорожньогоруху, санітарних та екологічних норм;
—   мати на лобовому склікожного автотранспортного засобу ліцензійну картку;
—   виконувати вимогиміжнародних конвенцій в галузі міжнародних перевезень, Правил перевезень вантажіві пасажирів, цих Правил та інших положень і правил, які регламентують діяльністьза ліцензіями, нормативних документів Міністерства транспорту України, що стосуютьсяздійснюваної ліцензійної діяльності;
—   в разі збільшеннякількості транспортних засобів (без зміни роду діяльності) власник повинен отриматиу встановленому порядку додаткові ліцензійні картки.
Власникліцензії не має права передавати її іншій юридичній або фізичній особі.
Правона керування транспортними засобами, що обладнані спеціальними звуковими і світловимисигналами або призначені для перевезення небезпечних вантажів, а також автобусамиміжміських і міжнародних маршрутів, мають громадяни, які останні 3 роки працюютьводіями відповідної категорії транспортних засобів.[39]
Суб'єктипідприємницької діяльності при здійсненні перевезень пасажирів не повинні перевищуватитарифи, які встановлені відповідно до чинного законодавства.
Контрольза виконанням суб'єктами підприємництва Умов і правил ліцензійної діяльності поздійсненню внутрішніх та міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільнимтранспортом, додержанням чинного законодавства з цих питань здійснюється працівникамиМіністерства транспорту України, які можуть вживати заходів згідно Інструкції пропорядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій на здійснення внутрішніхй міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом
Отже, сфера автомобільного транспорту є галуззю економіки, що безпосередньовпливає на безпеку життя і здоров'я громадян, охорону навколишнього середовища івимагає застосування спеціальних методів державного регулювання і контролю, що забезпечуютьвимоги безпеки.
Розвитоксистеми стандартизації в галузі автоперевезення спрйчиняється двома чинниками: введеннямнових законодавчих вимог та конкуренцією. Ускладнюються вимоги, поступово гармонізуютьсярегіональні системи (Європа, Америка, Японія), стираються відмінності між різнимисистемами одного регіону, набувають пріоритету міжнародні системи перед національними.
На нашу думку, розвитокнормативної бази автомобілебудування та автоперевезень в Україні має свої особливості.З більш ніж ста чинних в Європі Правил ЄЕК 00Н прямим застосуванням через ГОСТивведено 15 правил. В 41 нормативному документі, чинному в Україні, Правила використаніі на них є посилання. З 353 стандартів 150 галузі автомобілебудування і автоперевезеннявимоги 70 введені в галузеві стандарти (ОСТ) і більше 50 — в ГОСТи..[44]
Аналізіснуючого фонду НД показав, що нормативні документи з стандартизації дорожніх транспортнихзасобів розроблялись хаотично, без чіткої структурної схеми. Наприклад, частинастандартів, що містять в собі вимоги безпеки і мають обов'язковий характер, булирозроблені як галузеві. З іншого боку, існують міждержавні стандарти, що регламентуютьпоказники, які є предметом договору між замовником і виготовлювачем і можуть бутизанесені в технічні умови на продукцію. На один об'єкт стандартизації існують окремостандарти на «терміни та визначення», «технічні вимоги», «методивипробувань», які досить часто не узгоджені між собою, а іноді і суперечливі.
Галузеванормативна база налічує близько 780 нормативних документів, для супроводу і удосконаленняяких потрібні значні кошти. Особливістю нормативної бази України в галузі автомобілебудування,а також вантажних перевезень є те, що вимоги стандартів, пов'язаних з безпекою ДТЗ,істотно не змінювались протягом 5-20 років.
Одним з методів, що є найбільш ефективним методом дії на діяльність підприємствавтомобільного транспорту є сертифікація.
Сертифікація— це процедура, за допомогою якої визнанийу встановленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, системякості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленимзаконодавством вимогам. Вона є важливою ланкою управління якістю продукції. В Україніпитання сертифікації продукції регулюється Законом України «Про підтвердження відповідності».Підтвердження відповідності — це діяльність, наслідком якої є гарантування того,що продукція, системи якості, системи управління якістю, системи управління довкіллямвідповідають встановленим законодавством вимогам[42]
Проведення сертифікації здійснюється в цілях:
—   створенняумов для діяльності організації і підприємців на єдиному товарному ринку, а такождля участі в міжнародній, економічній, науково-технічній співпраці і міжнароднійторгівлі;
—   сприяння споживачамв компетентному виборі продукції;
—   захисту споживачавід недобросовісної виготівника (продавця, виконавця);
—   контролю безпекипродукції для навколишнього середовища, життя, здоров'я і майна;
—   підтвердженняпоказників якості продукції, заявлених виготівником.
Під сертифікатом відповідності розуміється документ, виданий по правилах системисертифікації для підтвердження відповідності продукції, що сертифікується, встановленимвимогам.
Реалізація процедур сертифікації забезпечується комплексом законодавчо-правовихдокументів що створили необхідні передумови формування систем сертифікації на автомобільномутранспорті. До їх числа входять закони «Про технічне регулювання», «Про захист правспоживачів»[5], «Про безпеку дорожнього руху»[6], Держстандарт України і інші державніоргани в межах своїх повноважень створюють системи сертифікації окремих видів однорідноїпродукції і послуг і встановлював правила процедури і управле ния дляпроведення сертифікації в єтих системах.
Об'єктами сертифікації на автомобільному транспорті є: продукція, послугиі інші об'єкти, якими можуть бути процеси, роботи, системи якості і ін.
До продукції відносяться: вироби, використовувані на автомобільному транспортіяк предмети і засоби праці: автотранспортні засоби і запасні частини до них; експлуатаційніматеріали (нафтопродукти і автопрепарати); гаражне устаткування.
До послуг відносяться: послуги з технічного обслуговування і ремонту автотранспортнихзасобів; послуги в області перевезення вантажів і пасажирів і ін.
Створення і функціонування сертифікації на автомобільному транспорті пов'язанез вирішенням наступних завдань:
—   забезпеченнявисокого технічного рівня техніки, матеріалів і устаткування, що поставляються івикористовуваних на автотранспорті;
—   забезпеченнятехнічного стану автомобільної техніки і її безпечної технічної експлуатації, щорегламентується;
—   забезпеченнявисокої якості і безпеки послуг у сфері вантажних і пасажирських перевезень;
—   забезпеченнябезпеки іншої виробничої діяльності підприємств, організацій автомобільного транспорту;
—   забезпеченнябезпеки дорожнього руху;
—   забезпеченняекологічної безпеки автотранспортної діяльності.
Сертифікація послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортомвключає:
—   подачу заявкина сертифікацію;
—   ухваленнярішення по заявці, зокрема — вибір схеми сертифікації;
—   оцінку процесунадання послуги або системи якості;
—   проведеннясертифікаційних перевірок результату послуги;
—   аналіз отриманихрезультатів і ухвалення рішення про можливість видачі сертифікату відповідності;
—   видачу сертифікатувідповідності;
—   здійсненняінспекційного контролю за сертифікованою послугою;
—   заходи, щокоректують, при порушенні відповідності послуги встановленим вимогам.[5]
Для проведення сертифікації послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільнимтранспортом виконавець послуги направляє в акредитований орган по сертифікації заявкуна проведення робіт по сертифікації
При необхідності, на вимогу органу по сертифікації, додатково до заявки можезажадатися інформація про рухомий склад, кваліфікації персоналу і тому подібне
Орган по сертифікації розглядає заявку і в 7-денний термін з моменту її отриманняповідомляє заявникові рішення, яке містить всі умови сертифікації, що грунтуютьсяна встановленому порядку сертифікації даної послуги.
Орган по сертифікації послуг проводить експертизу всіх матеріалів (протоколи,акти і інші документи, передбачені відповідними схемами сертифікації) і ухвалюєрішення про видачу сертифікату відповідності в строк не більше 5-ти днів. При позитивнихрезультатах сертифікації орган по сертифікації послуг оформляє сертифікат відповідності,здійснює його реєстрацію в установленому порядку і видає заявникові. При негативнихрезультатах сертифікаційних перевірок (випробувань), недотриманні інших вимог, щопред'являються до послуги, що сертифікується, або відмові заявника від оплати робітпо сертифікації орган по сертифікації послуг видає заявникові рішення про відмовуу видачі сертифікату.
Вантажніавтомобілі, що призначені для міжнародних перевезень, згідно з прийнятою ЄКМТ класифікацією,залежно від екологічного рівня розподілено на такі категорії:
—   «зелені»,
—   «особливо зеленіта безпечні»,
—   "ЄВРО 3 безпечні"
—   "ЄВРО 4 безпечні".
Особливозелений та безпечний вантажний автомобіль — автомобіль, який відповідає вимогамрівня ЄВРО-2 щодо шуму та викидів забруднюючих речовин та вимогам безпеки (у томучислі і до причепа/напівпричепа) і має такі сертифікати:
—   сертифікат відповідностівимогам до шуму та викидів забруднюючих речовин (екологічний);
—   сертифікат відповідностівимогам безпеки (окремо для автомобіля-тягача і причепа/напівпричепа) (безпеки);
—   сертифікати відповідностівимогам придатності до експлуатації, що видані Державтотрансндіпроектом згідно зРезолюцією ЄКМТ СЕМТ/СМ(2001)9/Final (окремо для автомобіля-тягача і причепа/напівпричепа);[52]
ЄВРО-3безпечний вантажний автомобіль — автомобіль, який відповідає вимогам рівня ЄВРО-3щодо шуму та викидів забруднюючих речовин та вимогам безпеки (у тому числі і допричепа/напівпричепа) і має такі сертифікати:
—   сертифікат відповідностівимогам до шуму та викидів забруднюючих речовин (екологічний);
—   сертифікат відповідностівимогам безпеки (окремо для автомобіля-тягача і причепа/напівпричепа) (безпеки);
—   сертифікати відповідностівимогам придатності до експлуатації, що видані Державтотрансндіпроектом згідно зРезолюцією ЄКМТ СЕМТ/СМ(2001)9/Final (окремо для автомобіля-тягача і причепа/напівпричепа).
Оформленняі видачу дозволів ЄКМТ українським автоперевізникам здійснює СМАП згідно із затвердженимрозподілом з покриттям ними витрат на проведення організаційної роботи у відповідностідо кошторису.
ДозволиЄКМТ оформлюються тільки перевізникам України, які мають ліцензію на міжнародніперевезення вантажів, ліцензійні картки на автомобілі, що відповідають вимогам ЄВРО-2або ЄВРО-3, і комплект сертифікатів, необхідний для категорій «особливо зеленийі безпечний» вантажний автомобіль або "ЄВРО-3 безпечний" вантажнийавтомобіль.
ДозволиЄКМТ дають право на здійснення перевезень вантажів транспортними засобами як власними,так і придбаними на умовах лізингу між пунктами завантаження та розвантаження, щорозташовані в двох різних країнах — членах ЄКМТ.
ДозволиЄКМТ дають право також на здійснення перевезень вантажів в/з третіх країн, якщовсі три країни є членами ЄКМТ.
ДозволиЄКМТ дають право на проїзд порожніх автотранспортних засобів через територію країн- членів ЄКМТ.
ДозволиЄКМТ не дають права на виконання перевезень вантажів, завантажених на територіїоднієї країни — члена ЄКМТ для розвантаження в іншому місці цієї ж країни (каботажніперевезення), на перевезення вантажів між країною — членом ЄКМТ і країною, що неє членом ЄКМТ.
ДозволиЄКМТ не звільняють від необхідності отримання інших дозволів на транспортуваннявеликовагових, великогабаритних та небезпечних вантажів.
ДозволиЄКМТ оформлюються конкретним перевізникам і не можуть бути передані іншим перевізникам.
ДозвілЄКМТ і бортовий журнал, в якому реєструються міжнародні перевезення, що виконуютьсязгідно з дозволом, повинні перебувати у водія автотранспортного засобу протягомвсього циклу перевезення, включаючи подачу порожнього автотранспортного засобу назавантаження.
ДозволиЄКМТ і бортові журнали надаються для перевірки представникам компетентних органівна їхню вимогу.
ДозволиЄКМТ мають чинність дії протягом календарного року (річний дозвіл — зеленого кольору)чи протягом місяця (короткочасний дозвіл — жовтого кольору з написом навскіс «короткочаснийдозвіл»). Короткочасні дозволи не мають чинності на території Австрії, якщоінше не передбачено документами ЄКМТ.
ДозволиЄКМТ повинні бути оформлені таким чином:
у нижньомуправому куті проставлена печатка Міністерства транспорту України та підпис заступникаМіністра транспорту України;
надрукованаповна назва та адреса перевізника;
надрукованийтермін дії дозволу, місце та дата видачі;
можливанаявність печаток червоного кольору про заборону дії даних дозволів на територіїдеяких країн — членів ЄКМТ (Австрія, Італія та Греція);
наявністьзеленої печатки з силуетом автомобіля з буквою S на дозволах, що мають використовуватись«особливо зеленими та безпечними», та цифри 3 на дозволах, що мають використовуватись"ЄВРО-3 безпечними" вантажними автомобілями.[21]
Відповіднодо вимог Резолюції ЄКМТ СЕМТ/СМ (2005)9/FINAL кожна з наведених вище категорій вантажнихавтомобілів повинна мати на борту такі документи:
сертифікатвідповідності вантажного автомобіля чи сідельного тягача технічним приписам стосовновикидів забруднювальних речовин з відпрацьованими газами та створюваного ними шуму,
сертифікатвідповідності вантажного автомобіля чи сідельного тягача вимогам безпеки,
сертифікатвідповідності причепа чи напівпричепа,
сертифікатвідповідності вимогам придатності до експлуатації вантажного автомобіля (сідельноготягача) чи причепа (напівпричепа), а також бортовий журнал та дозвіл ЄКМТ.
Прицьому зауважимо, що три перші сертифікати видає безпосередньо завод-виробник дорожніхтранспортних засобів, або його офіційний представник у країні реєстрації. Слід додати,що так звані «зелені» вантажівки замість перших трьох сертифікатів повиннімати окремий єдиний сертифікат.
Четвертийобов'язковий документ — сертифікат відповідності вимогам придатності до експлуатаціївантажного автомобіля чи сідельного тягача та причепа (напівпричепа) видається Атестаційноюслужбою України. Термін дії сертифіката безпеки не повинен перевищувати 12 місяців,що передбачає його щорічне поновлення.
Термін дії сертифікату відповідності встановлює орган по сертифікації, алене більше ніж на три роки.
Інформація про припинення дії або анулювання сертифікату відповідності доводитьсяорганом по сертифікації, що його видав, до зведення заявника, споживача послуг іінших учасників даної Системи сертифікації.
Анулювання сертифікату відповідності набуває чинності з моменту виключенняйого з державного реєстру Системи сертифікації Повторна видача сертифікату відповідностіна послуги, що надаються, здійснюється відповідно до порядку, встановленого Системою.
Отже, з метою зниження негативногоефекту ринкових механізмів при наданні економічної свободи юридичним та фізичнимособам, які провадять транспортну діяльність, та відповідно до законодавства здійснюєтьсяліцензування внутрішніх і міжнародних перевезень автомобільним транспортом, якезапроваджено у більшості розвинених країн.2.3 Особливості державного регулювання перевезеньв міжнародному сполучені
Використання геостратегічного потенціалу України в умовах розвитку глобалізаційнихпроцесів сприятиме розширенню обміну товарами, послугами, інформацією, технологіямита капіталом, взаємодії в гуманітарній сфері, духовному збагаченню особистості,а також створенню реальних передумов вирішення основного геополітичного завданнянашої держави – вступу України до ЄС. Система державного регулювання має бути спрямованана розв’язання ключових завдань щодо вдосконалення законодавчої й організаційноїбази реструктуризації, прискореного розвитку транспортної інфраструктури, створеннянаціональної мережі міжнародних транспортних коридорів, її інтегрування в транспортнісистеми Європи та Азії, Балтійського й Чорноморського регіонів відповідно до міжнароднихстандартів[44]
Основними причинами, що стримують розвиток транспортного забезпечення у сферізовнішньоекономічної діяльності України, є:
—   невпорядкованістьсистеми державного регулювання щодо контролю на кордоні та справляння зборів;
—   висока вартістьпослуг, що надаються митними брокерами, контрольними службами й транспортними терміналами;
—   численні бюрократичніперепони при оформленні міжнародних перевезень;
—   низька швидкістьдоставки пасажирів та вантажів;
—   несприятливакриміногенна обстановка;
—   брак комплексного,у тому числі інформаційного, обслуговування на шляху здійснення міжнародних перевезень;
—   недостатність,а на окремих напрямах і відсутність комплексу нормативно-правових актів, що регулюютьміжнародні перевезення та їх обслуговування.[39]
Постановка проблеми вдосконалення державного регулювання у сфері транспортногозабезпечення зовнішньоекономічної діяльності в організаційно-правовому аспекті зпозиції об’єктивного аналізу є актуальною для усунення недоліків нинішнього й попередніхетапів її дослідження. Водночас вирішення цієї проблеми важливе для формування державноїполітики й з погляду потреб теорії та практики державного регулювання, які необхіднозбагатити системою наукових принципів, методів і форм розв’язання ключових завданьрозвитку й удосконалення системи та узагальнення наявного досвіду.
Міжнароднеспівробітництво у сфері міжнародних перевезень пасажирів і вантажів забезпечує центральнийорган виконавчої влади з питань автомобільного транспорту, який у межах повноважень:
організовуєконтроль за виконанням міжнародних договорів України з питань міжнародних перевезеньпасажирів і вантажів;
розробляєпропозиції щодо розвитку міжнародного співробітництва у сфері міжнародних перевезеньпасажирів і вантажів;
береучасть у проведенні заходів щодо укладання міжнародних договорів з питань міжнароднихперевезень пасажирів і вантажів;
береучасть у роботі міжнародних організацій автомобільного транспорту;
забезпечуєвидачу дозвільних документів на міжнародні перевезення пасажирів і вантажів.
Допущення транспортних засобів до міжнародних перевезень товарів регулюєтьсяМитною конвенцією про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки міжнародногодорожнього перевезення 1975р. (далі Конвенція), участь України в якій засвідченавід 15 липня 1994р. Допущення транспортних засобі до перевезень вантажів регулюєПорядок реалізації положень Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажіввід 21 листопада 2001р., затверджений Державною митною службою України (далі Порядок).
Зокрема, в Конвенції зазначається: ”Для допущення транспортних засобів доміжнародного перевезення, останній має відповідати умовам щодо своєї конструкціїта свого обладнання. Тобто:
—   щоб митніпечатки і пломби могли накладатися на них простим і надійним чином;
—   щоб із запечатаноїабо запломбованої частини транспортного засобу не міг бути витягнутий або в неїпоміщений будь-який вантаж без залишення явних слідів злому або пошкодження накладенихпечаток і пломб;
—   щоб не буложодних потайних місць в транспортному засобі для приховання вантажів.[50]
Відповідно до пп. 5.3 п.5 Порядку на кожний допущений транспортний засіб видаєтьсяСвідоцтво про допущення. Воно видається митницею. Для транспортних засобів, що перевозятьвеликовагові або громіздкі вантажі, у тому числі контейнери або транспортні засобитощо, Свідоцтво не потрібне. Оригінал Свідоцтва повинен супроводжувати дорожнійтранспортний засіб [6].
Порядок оформлення, видачі, використання, обліку щодо дозволів ЄКМТ на перевезеннявантажів автомобільним транспортом між країнами — членами ЄКМТ розроблений згідноз рішеннями та Положеннями ЄКМТ, що регламентують здійснення перевезень вантажівна основі дозволів ЄКМТ багаторазового використання.
Міністерствотранспорту України отримує від секретаріату ЄКМТ багатостороннюквоту дозволів і передає їх листом у Державний департамент автомобільного транспорту України. Оприбуткування бланків дозволів ЄКМТ, підготовку пропозицій щодо розподілу зазначених дозволів, подання розподілу на затвердження заступнику Міністра транспорту України та передачу дозволів ЄКМТ до Служби міжнародних автомобільних перевезень для оформлення і видачі українським перевізникам здійснює Державний департамент автомобільного транспорту.
Дозвільні документи Європейської Конференції Міністрів Транспорту розподіляютьна конкурсних засадах з урахуванням рівня безпеки руху й екологічної безпеки транспортнихзасобів, запроваджених у європейських країнах, ефективності їх використання.
Порядокпроведення конкурсу та видачі дозвільних документів Європейської Конференції МіністрівТранспорту визначає центральний орган виконавчої влади з питань автомобільного транспорту.
Організаціюміжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно доміжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень.
Доміжнародних перевезень пасажирів та вантажів допускаються резиденти України, якімають досвід роботи на внутрішніх перевезеннях на договірних умовах не менше ніжтри роки.
Привиконанні міжнародних перевезень вантажів резиденти України повинні мати:
—   дозволи іноземнихкраїн, по території яких буде здійснюватися перевезення;
—   ліцензійну карткуна транспортний засіб;
—   дозвіл щодо узгодженняумов та режимів перевезення в разі перевищення вагових або габаритних обмежень;
—   свідоцтво про реєстраціютранспортного засобу;
—   сертифікат відповідностіщодо безпеки руху, екологічної безпеки та енергозбереження вимогам країн, по територіїяких буде здійснюватися перевезення.
Привиконанні міжнародних перевезень пасажирів резиденти України повинні мати:
—   дозволи іноземнихкраїн, по території яких буде здійснюватися перевезення;
—   ліцензійну карткуна транспортний засіб;
—   свідоцтво про реєстраціютранспортного засобу;
—   сертифікат відповідностіщодо безпеки руху, екологічної безпеки та енергозбереження вимогам країн, по територіїяких буде здійснюватися перевезення;
—   список пасажирів (принерегулярних та маятникових перевезеннях);
—   білетно-облікову документацію;
—   схему маршруту.
Привиконанні міжнародних перевезень вантажів нерезиденти України повинні мати:
—   дозвіл України;
—   дозвіл щодо узгодженняумов та режимів перевезення в разі перевищення вагових або габаритних обмежень;
—   свідоцтво про реєстраціютранспортного засобу;
—   сертифікат відповідностітранспортного засобу вимогам законодавства України щодо безпеки руху, екологічноїбезпеки та енергозбереження.
Привиконанні міжнародних перевезень пасажирів нерезиденти повинні мати:
—   дозвіл України;
—   свідоцтво про реєстраціютранспортного засобу;
—   сертифікат відповідностітранспортного засобу вимогам законодавства України щодо безпеки руху, екологічноїбезпеки та енергозбереження;
—   список пасажирів (длянерегулярних та маятникових перевезень);
—   білетно-облікову документацію.
Сьогодні динаміка розвитку ринку міжнародних автоперевезень настільки висока,що він став практично некерований. Механізм доступу перевізників на «міжнароднуарену» зводиться до мінімуму. Кількість же гравців на нім так високо, що ставитьі без того складний бізнес в ще жорсткіші рамки. До того ж більше 80% українськихвантажівок із-за невідповідності стандартам через декілька років взагалі не зможутьв'їхати до Європи. Більшість експертів вважають, що без структурного регулюванняринку наша країна навряд чи відповідатиме статусу транзитної держави. По найскромнішихпрогнозах європейський ринок автомобільних вантажоперевезень в напрямі Схід-Західдо 2010 року оцінюватиметься приблизно в 150 млрд. дол. На яку частину з цієї сумизможе розраховувати Україна, важко навіть припустити. Розширення Євросоюзу принесевітчизняним перевізникам лише засмучення. При прийнятті ЄС до своїх лав нові державитранспортна система яких тісно пов'язана з Україною, багатьом нашим далекобійникамїздити до Європи на умовах Брюсселя, жорсткіших, ніж раніше, буде вельми проблематичноКтому ж екологічні вимоги, що пред'являються Європою, далеко не кращим чином відіб'ютьсяна конкурентоспроможності українців.
За даними Асоціації міжнародних автоперевізників (АСМАП), сукупний парк 3,5тис. українських автоперевізних фірм налічує понад 17 тис. машин, з яких європейськимнормам екологічної чистоти «Eврo-2» відповідають 3,5 тис.,а нормам «Eврo-3» — трохи більше 1,1 тисяч. Нацьому «антиекологічному» фоні Германію вже заявила, що через деякий часмашини нижче за стандарт "Євро-2" на її територію пускатися не будуть.Поляки теж штучно виконують ці обмеження, 40% видаваних ними дозволів розповсюджуютьсятільки на машини стандарту "Євро-2" і "Євро-3". Угорці взагалівідмовляються видавати дозволу вантажівкам стандарту "Євро-0" і "Євро-1".Видаються тільки «зелені» дозволи "Євро-2" і "Євро-3".Що стосується дій Асмапа і Мінтрансу, то ними постійно ведеться робота по збільшеннюкількості дозволів на в'їзд до деяких країн, в першу чергу до Польщі. Зараз всі«дефіцитні» і отримані додатково понад квоти дозволу розподіляються тількина автомобілі класу "Євро-2" і "Євро-3". Найбільш проблемнимикраїнами в цьому плані є Угорщина, Італія, Австрія, Росія (трибічні дозволи), Польща(транзитні). Квоти по цих країнах не покривають потреб українських перевізників.
Ринок міжнародних автоперевезень дуже перенасичений. Він практично не регулюється.Дрібні перевізники відкрито демпінгують, знижуючи ціни.
Перевезень з України значно менше, ніж пропозицій по ним. На один вантаж можутьпретендувати відразу три-чотири перевізники, а кількість машин тільки в першій половиніроку виросла на 1,4 тисяч. Рентабельність кругорейса, наприклад, до Німеччини, впала у декілька разів. До того ж імпортніперевезення зараз вигідніше, ніж експортні. Фрахт з України до Німеччини оцінюєтьсяв 1-1,1 тис. євро, а назад — більше 2 тис. євро.
Мінтранс і АСМАП намагаються якось виправити ситуацію, але безуспішно. Покинезрозуміло, чи буде введена квота на загальну кількість транспорту, використовуваногона міжнародних перевезеннях, як це було зроблено в Угорщині. Там кількість машинскоротилася з 50 тис. до 5 тис., причому це було економічно виправдано.
Міжнародний союз автотранспорту рік тому вніс Україну до списку країн з підвищениммитним ризиком — разом з Білорусією, Росією і Казахстаном. Як наслідок, перевізникизбільшили розмір страхових депозитів для компенсації можливих рисок, у тому числіі митних. Ці заходи різною мірою введені у всіх чотирьох країнах СНД. Такі заходидозволили Україні понизити кількість претензій митних органів. Це обійшлося далекобійникамв копієчку. Якщо в Україні до раніше внесених депозитів перевізникам довелося доплачувати3 тис. дол., то в Білорусії — 5 тис. плюс наявність основних фондів на 30 тис. дол.Але головним ударом по перевезеннях при ухваленні спеціального формулювання відносночотирьох країн СНД стала певна недовіра до наших компаній в Європі. Тому в такійситуації все частіше звучать пропозиції переорієнтовуватися на схід. Там можна їздитина старих радянських «Мазах», тим більше що якість палива не завжди дозволяєвикористовувати в Азії автомобілі стандарту "Євро-3".
Серед кандидатів на співпрацю називають Іран. Це держава останнім часом активнолобіює створення транспортного коридору Північ-Південь для переправлення вантажівз країн Персидської затоки до Європи За десять років об'єми перевезень впали з 2-2,5тис. поїздок в рік до 250. Проте під час останньої Ялтинської конференції міжнароднихавтоперевізників наголошувалося, що повідомлення з азіатськими країнами в найближчідекілька років стане одним з пріоритетних напрямів.
До сьогоднішнього дня «екологія» завжди вважалася основним обмеженнямдля українських перевізників. Проте Євросоюз має намір ще більш посилити свої вимоги.Мова йде про відповідності автоперевізників системі якості ІСО-9001. Подібний сертифікатобійдеться українським компаніям в круглу суму, тому і отримати його вони не поспішають.
В той же час в тих компаніях, які пройшли таку сертифікацію, вважають, щовона не тільки поліпшить їх положення на ринку, але і збільшить їх частку. Заразкрупні компанії, що мають на балансі до 100 і більш за машини, займають тільки п'ятучастину ринку. З отриманням міжнародних сертифікатів покращає і система управлінняякістю. Це дозволить привертати не тільки вітчизняних замовників, але і активізуватироботу на зовнішніх ринках. У Мінтрансі вважають, що європейські вимоги цілком обоснованны,оскільки це підвищує рівень послуг вітчизняних компаній.
Контрольза здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортомпроводить служба міжнародних автомобільних перевезень центрального органу виконавчоївлади з питань автомобільного транспорту в пунктах пропуску через державний кордонУкраїни та в пунктах видачі дозволів автомобільним перевізникам України.
Службаміжнародних автомобільних перевезень діє відповідно до законодавства та свого положення,затвердженого центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту.
Функціямиконтролю за здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільнимтранспортом є:
контрольза виконанням перевізниками вимог міжнародних договорів України з питань міжнароднихавтомобільних перевезень;
контрольтехнічного, санітарного та екологічного стану транспортних засобів, що впливає набезпеку руху, екологію та санітарні норми;
перевіркавагових і габаритних параметрів транспортних засобів;
контрольта оформлення дозвільних документів на міжнародні перевезення пасажирів і вантажівавтомобільним транспортом;
облікавтомобільних транспортних засобів, які здійснюють міжнародні перевезення пасажиріві вантажів;
перевіркатранспортно-експедиторської документації та ліцензій на здійснення міжнародних перевезеньпасажирів і вантажів автомобільним транспортом.[40]
Характерноюрисою правового регулювання в сфері міжнародних автоперевезень, якою є те, що основніпитання міжнародних перевезень розв’язуються в міжнародних угодах (транспортнихконвенціях), які містять диференційовані норми, що однаково визначають умови міжнароднихперевезень вантажів і пасажирів.
У більшостіміжнародних транспортних конвенцій містяться положення, що стосуються договору автоперевезеннявантажів і пасажирів у відповідних міжнародних сполученнях. Проблеми міжнародноготранспорту вирішуються в різних міжнародних транспортних організаціях. Найбільшезначення для розвитку міжнародних автоперевезень має робота Комітету з внутрішньоготранспорту Європейської економічної комісії Організації Об'єднаних Націй, ЄвропейськоїКонференції міністрів транспорту, Міжнародного Союзу автомобільного транспорту,Міжнародної Федерації експедиторських асоціацій, Координаційної транспортної НарадиМіністрів транспорту країн-учасниць СНД.
Різніміжурядові організації, а також окремі держави спільно повинні уніфікувати норми,що регулюють відносини в сфері міжнародних перевезень автомобільним транспортом.І тому для більш глибокої концентрації міжнародних норм, що регулюють відносинив сфері міжнародних перевезень автомобільним транспортом, необхідно прискорюватипроцес створення універсальних міжнародних норм у цій сфері.
Співробітництвов галузі транспорту повинне забезпечити удосконалювання перевізного процесу в міжнародномусполученні з поетапною інтеграцією транспортної системи держав Співдружності у світовутранспортну систему і зміцнення позицій вітчизняного перевізника на транспортнихринках. І хоча розроблені Концепція скоординованої транспортної політики країн Співдружності,Концепція приєднання до міжнародних конвенцій і угод в галузі автомобільних вантажнихі пасажирських перевезень, Угода про інформаційний обмін на ринку транспортних послуг,Угода про маси і габарити транспортних засобів, що пропускаються на автомобільнихдорогах при здійсненні міжнародних перевезень, міжурядова Угода про обов'язковестрахування пасажирів у міжнародному автомобільному сполученні, Конвенція про міжнародніавтомобільні перевезення пасажирів і багажу, Декларація про протидію несумліннійконкуренції на міжнародному автомобільному транспорті держав-учасниць СНД і рядінших документів, однак ефективність роботи автотранспорту при забезпеченні міждержавнихі транзитних зв'язків у рамках СНД продовжує залишатися на досить низькому рівні.
Автотранспортна складовау витратах національних економічних систем країн СНД залишається високою і автотранспортнедостатньо сприяє інтенсифікації торгівлі як у рамках Співдружності, так і з іншимикраїнами. Інтеграція у світову і європейську автотранспортну системи є одним з найважливішихпріоритетів національної політики держав-учасниць СНД. Однак, процес приєднаннядержав-учасниць СНД до угод і конвенцій ЄЕК ООН в сфері автотранспорту значно відстаєза динамікою від інших країн і, у першу чергу країн, що входять у Європейський Союз.Тому з метою забезпечення стійкої інтеграції національних автотранспортних комплексіву світову і європейську автотранспортну систему, реалізації транзитного потенціалукраїн-учасниць СНД, особливо в умовах зростання перевезень між Європою та Азією,необхідно:
Інтенсифікувати процес приведення національного законодавства в сфері автотранспортуу відповідність до міжнародних норм і стандартів, що встановлені в угодах і конвенціяхЄЕК ООН;
Розглянути можливість приєднання до тих угод і конвенцій ЄЕК в сфері автотранспорту,до яких відповідні країни-учасниці СНД поки що не приєдналися, з урахуванням національнихпріоритетів в сфері інтеграції у світову транспортну систему;
При розгляді послідовності приєднання до конвенцій і угод ЄЕК ООН в сферіавтотранспорту та їх виконання взяти до уваги приєднання до них сусідніх країн,а також країн, з якими налагоджений інтенсивним торговий обмін і відповідні йомуоб’єми міжнародних автомобільних перевезень;
Ратифікувати ті угоди і конвенції ЄЕК ООН, до яких окремі країни-учасниціСНД приєдналися, однак не завершили усі внутрідержавні процедури;
Активніше включатися в діяльність неформальної Міжпарламентської групи з автомобільноготранспорту СНД, яку організовано за ініціативою асоціацій міжнародних авто перевізниківкраїн-учасниць СНД з метою скорішого вирішення проблем авто перевізників, особливо,в сфері законодавчого забезпечення галузі;
Активізувати процес приєднання країн-учасниць СНД до інших міжнародних угоді конвенцій, враховуючи прийняті в рамках СНД, та приведення у відповідність ізними національної правової бази в сфері автотранспорту.
В Україніпроводиться робота в напрямку інтеграції у світовий ринок автомобільних міжнароднихперевезень, зокрема, в останні роки Україна приєдналася до Конвенцій КДПВ та КАПП.Однак, для подальшого розвитку міжнародних автоперевезень варто прискорити ратифікаціюй інших Конвенції в цій сфері, як універсальних (міжнародних), так і регіональнихна рівні СНД. На завершення додам, що Україна, плануючи ввійти в загальноєвропейськутранспортну мережу, повинна прийняти принципи Європейської загальної транспортноїполітики, адаптувавши їх до українських умов. Головна мета цієї політики — утворенняєдиного ринку транспортних послуг, підвищення ефективності функціонування транспортнихпідприємств і об'єктів транспортної інфраструктури, збільшення безпеки перевезень,надійності і комфортності подорожей пасажирів і перевезень вантажів. Ці завданняповинні бути вирішені найближчим часом.
Однак, робота зі створення сучасної нормативно-правової бази автомобільноготранспорту виявила цілий ряд об'єктивних труднощів і протиріч, пов'язаних, насамперед,зі змінами характеру економічної діяльності в цілому. Варто очікувати, що формування цієї базизажадає ще досить великих зусиль і тривалого часу.
 
Розділ 3. Договір перевезень вантажів автомобільнимтранспортом: проблеми та тенденції правового регулювання3.1 Поняття договоруперевезеньвантажів автомобільним транспортом
У господарськомуправі категорія договір використовується у загальному і спеціальному значеннях.Договір, який регулює ст. 153 Цивільного кодексу, у господарському праві означаєбудь-яку майнову угоду між двома або більше суб'єктами господарського права. Алез точки зору статутної діяльності господарського суб'єкта майнові договори різні.Наприклад, договір поставки підприємством продукції чи договір підряду на капітальнебудівництво, з одного боку; договір купівлі-продажу підприємством меблів для офісу,канцелярських товарів тощо — з іншого. Ці договори різні, оскільки одні регулюютьосновну статутну діяльність господарюючих суб'єктів, інші — обслуговуючу. Тому законодавецьвизначає і регулює договори про основну господарську діяльність суб'єктів окремоююридичною категорією — категорією господарського договору.[52]
Укладення договорів — це особлива, специфічна форма діяльності транспортних органів.Насамперед зазначимо, що поняття договору, яке досить інтенсивно використовуєтьсяу цивільно-правовій та адміністративне-правовій літературі, набуло значного поширенняв юридичній практиці і будь-яких сумнівів не викликає.
Проте змінювані в процесі історичного розвитку суспільнівідносини і практика їх регулювання залишають без докладного аналізу транспортнідоговори. Свого часу це питання досить активно дискутувалося науковцями, щоправдав основному з проблеми співвідношення: плану — як адміністративно-правового акту і договору перевезення та договоруперевезення — як цивільно-правової угоди, алев основу якої покладено план перевезення.
З цього питання автори висловлювали різні думки (погляди):від думки, що проблема співвідношення плану і договору повинна дістати однаковерішення незалежно від видів господарської діяльності до думки, що неможливо переноситина відношення саме з перевезення вантажів ті конструкції, які вироблені наукою вінших галузях господарської діяльності. Звичайно, на той час існували жорсткі планово-економічнівідносини і план відігравав важливу роль. Виконання плану було одним з найважливішихпоказників господарської діяльності. План розглядався як метод державного управліннямайновими відносинами, з одного боку, а з іншого — як юридичний факт, з яким законпов'язує необхідність виникнення конкретних правовідносин, тобто обов'язковістьукладення відповідного договору. У такому разі договір був засобом конкретизаціїі реалізації плану, причому стосовно перевезення вантажів діяльність транспортузавжди була плановою.
Загальними функціями договору є:
—   ініціативна(договір як акт вияву ініціативи і узгодженої волі сторін врегулювати певні відносини);
—   програмно-координаційна(договір як програма поведінки сторін щодо здійснення господарських відносин і засібузгодження, координації їхніх дій відповідно до економічних інтересів і намірів);
—   інформаційна(договір завдяки формальній визначеності його умов включає в себе інформацію проправове становище сторін у договорі, яка необхідна сторонам, у відповідних випадках- юрисдикційним органам, третім особам);
—   гарантійна(лише завдяки договору включаються в дію такі правові гарантії виконання договірнихзобов'язань, як неустойка, завдаток, застава тощо);
—   правозахисна(договір є правовою формою відносин, тобто формою, в межах якої забезпечується примусовевиконання зобов'язань сторін шляхом використання майнових санкцій, засобів оперативноговпливу).[53]
При укладанні ряду господарських договорів застосовують не довільні, а уніфіковані(стандартні) форми договірних документів, щодо яких діють спеціальні правила їхскладання і які мають точно визначені офіційні назви. Зокрема, це стосується формидоговорів перевезення вантажів.
Укладання договору — це зустрічні договірно-процедурні дії двох або більшегосподарюючих суб'єктів щодо вироблення умов договору, які відповідають їх реальнимнамірам та економічним інтересам, а також юридичне оформлення договору (наданняцим умовам певної форми) як правового акта.[3]
Особливістю господарських договорів є те, що при їх укладанні застосовуютьсяпевні техніко-юридичні процедури, тобто порядок висловлення пропозиції укласти договір(оферти) та прийняття її (акцепту) значною мірою формалізований.
Договір визнається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо йогоістотних умов (тобто тих, які визнані такими за законом або необхідні для договорівтакого виду), а також всіх умов, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнутозгоди. Коли пропозицію укласти договір зроблено із зазначенням строку для відповіді,договір вважається укладеним, якщо особа, яка зробила пропозицію, одержала від іншоїсторони відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.
У ЦК України (ст. 908-928) визначено загальні норми щодо договорів про перевезенняпасажирів і вантажів. Детальніше умови перевезення пасажирів, вантажів і багажута відповідальність сторін за цими перевезеннями регулюють статути (кодекси) окремихвидів транспорту та правила, прийняті у встановленому порядку[3]. Зокрема, на залізничному транспортідіє Закон України “ Про залізничний транспорт” від 4липня 1996р., Статут залізниць України, затвердженийпостановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р.; на річковому – Статут внутрішнього водного транспортуСРСР, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955р.; на морському – Кодекс торговельного мореплавстваУкраїни від 9 грудня 1994р.; на повітряному – Повітряний кодекс України, затверджений Верховною РадоюУкраїни від 4 травня 1993р. Умови перевезення пасажирів, вантажів та багажу автомобільнимтранспортом і відповідальність сторін за ці перевезення визначаються Законом України“Про автомобільний транспорт” від 5 квітня 2001р.ита іншими нормативно-правовимиакт
Основні засади діяльності підприємств транспорту визначені ЗакономУкраїни “Про транспорт”, де встановлено, що надання транспортних послуг здійснюється на підставі договорів,державних контрактів, державного замовлення. Відносини з перевезення автомобільнимтранспортом регулюються загальними положеннями про договір перевезення Цивільногокодексу України, Господарського кодексу України, Законом України “Про автомобільнийтранспорт”, Статутом автомобільного транспорту та правилами здійснення окремих видівперевезень.
Щододоговору діє загальне правило, за яким він має бути укладений у письмовій формі.Це правило встановлено ст. 44 Цивільного кодексу, яка називається «Письмовіугоди». Закон вимагає, щоб господарські договори укладалися письмово і булипідписані уповноваженими особами.
Правове регулювання договору перевезення здійснюється главою 64 Цивільногокодексу України, Законом України ”Про транспорт” та спеціальними правилами щодо окремихвидів перевезення. Залежно від об’єкта перевезення законодавець розрізняє договориперевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти.
Підприємства транспорту здійснюють перевезення та надають послуги на основідержавних контрактів і договорів про перевезення з урахуванням економічної ефективностіперевізних та переробних можливостей транспорту. Економічні відносини підприємствтранспорту, що виникають у процесі перевезення, ґрунтуються на принципах взаємноївигоди, рівної та повної відповідальності.
Законодавчо в Україні визначено такі види договорів перевезенняавтомобільним транспортом:
—   договір перевезенняпасажирів;
—   договір перевезеннябагажу;
—   договір перевезеннявантажу;
—   договір перевезенняпошти;
—   договір перевезенняпо прямому та змішаному сполученню;
—   договір перевезенняв міжнародному сполученні[3].
У свою чергу кожен із названих договорів має свої підвиди.
Договір перевезення пасажирів поділяється на договір автобусногоперевезення, договір перевезення таксі, договір вантажопасажирського перевезення.
Договір перевезення пасажира автомобільним транспортомукладається між перевізником та пасажиром у письмовій формі(пасажирський квиток, договір, квитанція тощо).
Істотними умовами договору є:
— найменування та місцезнаходження перевізника;
— вид, маршрут перевезення, вартість перевезення та час відправленняі прибуття до пункту призначення.
Договір про перевезення пасажира автомобільним транспортом загальногокористування вважається укладеним із моменту придбання пасажиром квитка на правопроїзду (є консенсуальним), а для осіб, які користуються правом пільгового проїзду,при туристичних перевезеннях, перевезеннях на замовлення — з моменту посадки в автобус(є реальним). Цей договір діє до моменту висадки пасажира у пункті призначення.Договір перевезення пасажира на таксі набуває чинності з моменту посадки пасажира(є реальним).
Пасажир може відмовитися від договору про його перевезення таодержати компенсацію вартості проїзду у встановленому порядку. Дія договору проперевезення пасажира автомобільним транспортом може бути припинена за ініціативоюпасажирського перевізника чи водія автомобільного транспортного засобу, якщо пасажирпорушує вимоги закону та правила здійснення перевезень (перебуває у стані алкогольногочи наркотичного сп’яніння, порушує громадський порядок, пред’являє заборонений доперевезення багаж або багаж, який за габаритами не відповідає встановленим нормам).
Іншим поширеним договором у сфері транспортних послуг є договір перевезення вантажу.
Договір перевезення вантажів буває двох видів — договір перевезенняу прямому та договір перевезення у змішаному сполученні. Договір перевезення в прямомусполученні передбачає, що перевезення вантажу здійснюються одним автомобільним транспортнимзасобом без перевантаження на інший. У договорі перевезення у змішаному сполученніперевезення вантажу здійснюються кількома видами транспорту.
Вантажікласифікуються за видом продукції різних виробників, фізичним станом, наявністютари, способом вантаження і розвантаження, специфічними властивостями, масою тагабаритами.
Завидами продукції вантажі поділяються на:
— продукціюсільського господарства;
— продукціюлісової, деревообробної і целюлозно-паперової промисловості;
— рудиметалічні;
— продукціюпаливно-енергетичної промисловості;
— мінеральнусировину, мінерально-будівельні матеріали та вироби;
— продукціюметалургійної промисловості;
— продукціюхімічної промисловості;
— продукціюхарчової, м'ясо-молочної та рибної промисловості;
— промисловітовари народного споживання;
— продукціюмашинобудування, приладобудування і металообробної промисловості;
— іншівантажі.
Зафізичним станом вантажі поділяються на тверді, рідкі і газоподібні; за наявністютари — на ті, для яких тара потрібна і для яких вона не потрібна.
Заспособом вантаження і розвантаження вантажі бувають штучними, сипучими, навалочнимиі наливними. Такі вантажі як швидкопсувні, небезпечні, антисанітарні та живі — маютьспецифічні властивості.
Залежновід маси, габаритів одного вантажного місця та специфіки вантажі поділяються натакі, перевезення яких здійснюється за загальними і за спеціальними правилами (великовагові,великогабаритні, небезпечні тощо).
У договорі перевезення вантажу при здійсненні перевезення виникаютьдопоміжні операції, які законодавець виділяє окремо:
— завантаження та розвантаження автомобільних транспортних засобів;
— перевантаження вантажів на інший вид транспорту чи транспортнийзасіб;
— сортування, пакування, обмірювання та маркування вантажу;
— накопичення, формування або дроблення партій вантажу;
— зберігання вантажу;
— транспортно-експедиційні послуги.
 Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом затверджуютьсяМінтрансом України (Наказ Мінтрансу України № 363 від 14.10.97 року “Про затвердженняПравил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні”[32]).
Окреме місце займає договір про пряме змішане сполучення при перевезеннівантажів автомобільним транспортом, коли автомобільне перевезення здійснюється разомз іншими видами транспорту. Взаємовідносини перевізників у процесі перевезення вантажівза єдиним документом різними видами транспорту визначаються законодавством відповіднихгалузей транспорту та укладеними відповідно до нього договорами між перевізниками.
Згідно зі ст. 61 Закону України “Про автомобільний транспорт”встановлена письмова форма договору перевезення вантажу автомобільним транспортом(договір, накладна, квитанція тощо). Відносини щодо перевезення вантажу також врегульованоНаказом Мінтрансу України “Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільнимтранспортом в Україні” № 363 від 14.10.97 року.
Істотними умовами договору є:
— найменування та місцезнаходження сторін;
— найменування і кількість вантажу, його пакування;
— умови та термін перевезення;
— місце та час навантаження і розвантаження;
— вартість перевезення.
Сторонами договору є замовник і виконавець. Замовник за договоромпро перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування має правоотримати компенсацію згідно із законодавством за пошкодження або псування вантажу,часткову чи повну його втрату або несвоєчасність доставки.
Замовник зобов’язаний:
— забезпечити своєчасне та повне оформлення документів на перевезеннявантажу;
— утримувати власні під’їзні шляхи до вантажних пунктів, вантажнімайданчики, рампи тощо у стані, що відповідає вимогам законодавства з питань охоронипраці, техніки безпеки та безпеки руху;
— здійснювати вантажні операції, закріплення, накриття, ув’язуваннята пломбування вантажу, зняття кріплень і покриттів та очищення автомобільного транспортногозасобу від залишків вантажу;
— забезпечувати вимоги законодавства з питань охорони праці ітехніки безпеки при вантажних операціях.
Вантажний перевізник (виконавець) має право:
— відмовитися від приймання вантажу для перевезення, якщо замовникомне підготовлено вантаж чи необхідні документи або внесені без попереднього узгодженняз ним зміни до реквізитів цих документів;
— відмовитися від перевезення вантажу, якщо замовник подає доперевезень вантаж, не обумовлений договором про перевезення, пакування вантажу невідповідає встановленим законодавством вимогам, ушкоджена тара або нечітким є відтискпломби тощо;
— одержувати відшкодування від замовника, якщо автомобільний транспортнийзасіб був пошкоджений під час вантажних робіт або під час перевезення вантажу звини замовника.
При цьому вантажний перевізник зобов’язаний:
— при укладанні договору про перевезення вантажу автомобільнимтранспортом передбачати встановлені законодавством умови праці та відпочинку дляперсоналу перевізника;
— забезпечити виконання умов договору про перевезення вантажуавтомобільним транспортом у межах, визначених законодавством та цим договором;
— забезпечити збереження вантажу, прийнятого до перевезення, допередачі вантажовласнику (уповноваженій ним особі) у пункті призначення;
— відшкодовувати замовнику збитки за пошкодження або псуваннявантажу, часткову чи повну його втрату, а також збитки, завдані внаслідок несвоєчасноїдоставки вантажу.
Іншим договором перевезення, який має спеціальне регулювання,є договір перевезення пошти. Особливість цього договору проявляється в спеціальномусуб’єктному складі — відправником і одержувачем пошти є підприємство зв’язку. Умовиздійснення перевезень пошти врегульовано сумісним Наказом Мінтрансу України та Мінзв’язкуУкраїни “Про затвердження Правил перевезення пошти автомобільним транспортом” №32/76від 12.03.97 року.
Для укладення договору перевезення вантажу застосовується система єдиногодокументу.
Наприклад, залежно від виду документу розрізняють:
систему накладної, яка застосовується майже на всіх видах транспорту;
систему коносаменту, яка застосовується на морському транспорті;
систему чартеру, яка застосовується на морському та повітряному транспорті.
Аналіз поданого вище легального визначення договору перевезення дає підставистверджувати, що договір перевезення вантажів є реальною угодою, тобто для її укладення,поряд із згодою сторін, необхідне фактичне вчинення дій, зокрема перевезення вантажу.Перевізник зобов’язуєтьсядоставити і передати вантажоодержувачу ввірений йому вантаж, який йому вручив вантажовідправник.Обов’язок перевезти вантаж може виникнути, незважаючи на досягнуту сторонами угоду,якщо вантаж не буде передано транспортній організації.
Однаку юридичній літературі зазначається, що твердження про те, що договором перевезеннявантажів є реальними угодами, — це загальне правило, яке має свої винятки. В теоріїта практиці прийнято вважати договір перевезення вантажів автомобільним транспортом,а також чартер (договір, що передбачає умову надання для перевезення всього суднаабо його частини) на морському, повітряному транспорті консенсуальними угодами,тобто такими, які виникають з моменту досягнення згоди сторін про перевезення, ане з моменту, коли відправник передав вантаж перевізнику1).
Проте,на думку О. Дозорець, віднесення договору перевезення вантажів до групи реальнихабо консенсуальних угод не може здійснюватися за ознакою видів транспорту, щодояких договори укладаються. Підставою поділу угод на реальні та консенсуальні є моментвиникнення угоди, а відтак і момент виникнення прана вимоги до зобов'язаної сторони.Відповідно до консенсуальної угоди кожна із сторін одразу після укладення договорумає право вимагати від іншої сторони виконання нею свого обов'язку за договором.
Інакшебудуються відносини у реальних угодах, якою, зокрема, є договір перевезення вантажу.Вантажовідправник не зможе вимагати від перевізника здійснити перевезення вантажураніше, ніж він передасть вантаж. Крім того, виникає потреба визначити, які наслідкивиникнуть у випадку, якщо, незважаючи на досягнення між сторонами угоди на здійсненняконкретного перевезення, вантажовідправник не передасть перевізнику вантаж. Звичайно,неможливим виявляється висувати до вантажовідправника вимоги про передавання вантажу,ґрунтуючи їх на досягнутій угоді, адже договір у такому разі має бути визнаний неукладеним.
Справедливоює висловлена М. Брагінським думка про те, що контрагенти не можуть за власною ініціативоютрансформувати договір, який згідно із законом є консенсуальним, у реальний договірабо, навпаки, реальний — у консенсуальний. Уникнути неоднозначного тлумачення договоруперевезення вантажів як реальної чи консенсуальної угоди, на мою думку, дало б змогулегальне визначення понять реальних і консенсуальних угод, закріплене на законодавчомурівні.
Питанняпро визначення договору перевезення вантажів на автомобільному транспорті як реальноїчи консенсуальної угоди повністю вирішує чинний Статут автомобільною транспорту.У ст. 45 Кодексу міститься визначення договору перевезення вантажу, за яким автотранспортнепідприємство або організація зобов'язуються доставити ввірений їм вантажовідправникомвантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на отримання вантажу особі(вантажоодержувачу).
На нашу думку, легальневизначення безпірно характеризує договір перевезення вантажу на автомобільному транспортіяк реальну угоду. На такій позиції стоять і деякі теоретики — дослідники транспортнихправовідносин, що виникають у зв'язку з укладенням і виконанням договору перевезеннявантажів
Отже, договір перевезення хоч і зберігає цивільно-правовіформи, але за змістом побудований на основі не завжди вільного волевиявлення сторін,характеризується створенням немов би владних повноважень транспортного органу щодоформи і змісту, а тому на певній стадії (формування, організації, виконання) відносиннабуває нової якості — стає суто транспортним договором з усіма його наслідками.3.2 Права і обов’язкиперевізника та відправника за договором перевезення вантажів
У системі цивільно-правових договорів, що опосередковують перевізний процес,особливе місце посідає договір перевезення вантажу.
У процесі переходу України до ринкової економіки правове регулювання договоруперевезення вантажів значно змінилося. Це пов’язано, передусім, з прийняттям новихнормативно-правових актів, тому в сучасних умовах питання правового регулюваннядоговору перевезення вантажів належним чином не досліджене.
Стаття 909 Цивільного кодексу України говорить:” За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник)зобов’язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пунктупризначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві),а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу плату.”
Договір перевезення вантажу укладається між транспортною організацією і відправникомвантажу. Учасником зобов’язання перевезення може бути й одержувач вантажу, якщоним не є безпосередньо відправник вантажу (власник).Договір перевезення вантажувизначається як угода, яка є взаємною і відплатною. Вважається укладеною після переданнявантажу перевізнику, тобто є реальною. Лише на морському транспортуванні договірперевезення (договір фрахтування) є консенсуальним.
Договір перевезення вантажу завжди укладається в письмовій формі.
Договір перевезення, як правило, має публічний характер з дотриманням певнихумов:
—   перевізникомповинна бути спеціалізована комерційна організація, що здійснює перевезення транспортомзагального користування;
—   відповіднодо транспортного законодавства чи ліцензії ця організація повинна бути наділенафункціями суспільного перевізника, зобов’язаного здійснювати перевезення транспортомза вимогою того, хто звернувся;
—   ця організаціяповинна бути включена в особливий перелік осіб, зобов’язаних здійснювати перевезеннятранспортом загального користування, що підлягає обов’язковому опублікуванню [10,с.294].
Для укладення договору перевезення вантажу застосовується система єдиногодокументу.
Наприклад, залежно від виду документу розрізняють:
—   систему накладної,яка застосовується майже на всіх видах транспорту;
—   систему коносаменту,яка застосовується на морському транспорті;
—   систему чартеру,яка застосовується на морському та повітряному транспорті.
Договір перевезення вантажу належить до строкових договорів. За правиламист.919 ЦК України, строк встановлюється договором, якщо інший строк не встановленотранспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами, що видаютьсявідповідно до них, а якщо таких строків немає – у розумний строк. Крім того законодавецьнадає можливість укладення довгострокового договору в разі необхідності здійсненнясистематичних перевезень (ст.914 ЦК України).
В системудоговорів, що опосередковують перевезення вантажів автомобільним транспортом входятьдоговір перевезення конкретного вантажу, річний договір та договір перевезення конкретноговантажу, що укладається на підставі річного.
Договірперевезення вантажів, передбачений ст. 909 ЦК України, регламентує правовідносиниз доставки в пункт призначення конкретного вантажу, переданого (довіреного) перевізникові.Тому цей договір іменується договором перевезення конкретного вантажу.
Однієюз новел ЦК України є те, що при його підготовці були враховані публічно-правовіелементи, властиві перевезенням транспортом загального користування. Виходячи звизначення довгострокового договору, його головна мета – організувати майбутнійперевізний процес.
Укладаючицей договір, сторони узгоджують питання організації всіх стадій перевезення і підготовкидо нього. Отже, даний договір необхідно визнати договором на організацію перевезеньвантажів. Ознаки, що відрізняють річний договір від договору перевезення конкретноговантажу: зміст цього договору;
предмет;
триваючийхарактер;
строкдії.
Договориперевезення конкретних вантажів є двосторонніми, міновими (комутативними), договорамиз надання послуг, відплатними, каузальними, договорами на користь третьої особи,можуть бути як реальними (якщо укладаються за наявності річного), так і консенсуальними(без річного).
Річнідоговори є двосторонніми, консенсуальними, договорами з надання послуг, безоплатними,каузальними.
У довгостроковому(річному) договорі перевезення вантажу мають зазначатись: обсяг, строки та іншіумови надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядокрозрахунків, раціональні маршрути і схеми вантажопотоків; права та обов’язки, пов’язаніз:
а)наданням транспортних засобів,
б)пред’явленням вантажу до перевезення,
в)завантаженням та розвантаженням вантажу;
г)відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання зобов’язань та іншіумови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договірперевезення конкретного вантажу автомобільним транспортом, за умови, що між сторонамибуло укладено і річний договір, має містити:
—   найменування
—   кількістьвантажу,
—   його пакування,
—   маркування;
—   умови
—   термін перевезення;
—   місце та часнавантаження і розвантаження;
—   вартість перевезення;
—   права та обов’язки,пов’язані з транспортуванням та видачею вантажу одержувачу,
—   та інші умови,щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір перевезення конкретного вантажу автомобільним транспортом, за умови,що між сторонами не було укладено річний договір, має містити: обсяг, строки таінші умови надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядокрозрахунків; найменування та кількість вантажу, його пакування, маркування; умовита термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення;права та обов’язки, пов’язані з:
а)наданням транспортних засобів,
б)пред’явленням вантажу до перевезення,
в)завантаженням та розвантаженням вантажу;
г)транспортуванням та видачею вантажу одержувачу; відповідальність сторін за невиконанняабо неналежне виконання зобов’язань та інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієїіз сторін має бути досягнуто згоди.
Відносиниз подачі та прийняття заявки мають договірну природу. За наявності ж в річному договорінорм, відповідно з якими подаються заявки, ці відносини є лише виконанням такогодоговору.
Договірперевезення конкретного вантажу автомобільним транспортом, укладений на підставірічного договору, та договір перевезення вантажу разового характеру розрізняютьсяяк за змістом, так і за порядком оформлення договірних відносин.
Суб’єктамизобов’язання є перевізник і відправник вантажу. Відправникомможуть бути будь-які суб’єкти цивільного права, перевізником – лише комерційна організаціячи приватний підприємець, що мають право здійснювати вантажні перевезення за закономчи на підставі ліцензії.
Особа, яка має право на одержання вантажу від перевізника, є одержувачем.Одержувачем може бути сам відправник або третя особа, на користь якої укладено договір.Договір перевезення вантажу належить до договорів на користь третьої особи (ст.636ЦК України) [11, с.358].
Предмет договору перевезення становлять послуги з доставки переданих перевізникувантажів до пункту призначення. Ці послуги охоплюють не лише безпосередньо транспортуваннявантажів, а й інші дії, зокрема, збереження, видачу одержувачу вантажу, навантаженняі вивантаження.
 Змістомдоговору є сукупність прав та обов’язків сторін. При цьому,відповідному обов’язку однієї сторони кореспондує відповідне право іншої. Обов’язкиперевізника можна поділити на основні, які передбачено законом, та додаткові, якіможе бути встановлено за домовленістю між сторонами в договорі.
Основні обов’язки перевізника:
—   доставитиввірений йому відправником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженійна одержання вантажу особі- одержувачеві (ст.909 ЦК України);
—   надати транспортнізасоби під завантаження у строк, встановлений договором, за умови їх придатностідля перевезення цього вантажу (ч.1. ст.917 ЦК України);
—   забезпечитицілісність і схоронність прийнятого до перевезення вантажу (ст.924 ЦК України);
—   своєчаснодоставити вантаж до пункту призначення та видати його одержувачеві (ст.919 ЦК України);
Крім того, сторони можуть покласти на перевізника і виконання додаткових обов’язків:
—   здійснитизавантаження (вивантаження) вантажу в строки, встановлені договором, якщо такі строкине встановлено транспортними кодексами, іншими нормативно-правовими актами та правилами,що видаються відповідно до них (ст.918 ЦК України);
—   провести страхуваннявантажу (ст.927 ЦК України);
—   повідомитиодержувача про прибуття вантажу на його адресу, тощо.
У свою чергу відправник зобов’язаний:
пред’явити у встановлений строк вантаж, який підлягає перевезенню в належнійтарі та(або) упаковці, а також замаркувати вантаж відповідно до встановлених вимог(ч.2 ст.917 ЦК України). Інакше перевізник має право відмовитися від прийняття вантажу,що у тарі та(або) упаковці, які не відповідають встановленим вимогам, а також уразі відсутності або неналежного маркування вантажу (ч.3 ст.917 ЦК України).
Сплатити провізну плату за перевезення вантажу в розмірі, що визначаєтьсяза домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовимиактами. Якщо розмір провізної плати не визначено – то розумну плату(ч.1 ст.916 ЦКУкраїни). У разі не виконання цього обов’язку перевізник має право притримати переданиййому для перевезення вантаж для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів,якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті зобов’язання(ч.4 ст.916ЦК України.
Надати перевізникові необхідну кількість примірників правильно заповненихтранспортних документів [1].
Основнимидокументами на перевезення вантажiв є товарно-транспортнi накладнi та подорожнiлисти вантажного автомобiля.
Залежновiд виду вантажу та його специфiчних властивостей до основних документiв додаютьсяiншi (ветеринарнi, санiтарнi та якiснi — сертифiкати, свiдоцтва, довiдки, паспортитощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажiв.
Товарно-транспортнiнакладнi i подорожнi листи вантажного автомобiля належать до документiв сувороїзвiтностi, якi виготовляються друкарським способом з облiковою серiєю та номером.
Формаi порядок заповнення цих документiв Замовником i Перевiзником визначаються вiдповiдниминормативними актами.
Подорожнiйлист вантажного автомобiля є документом, без якого перевезення вантажiв не допускається.
Оформленняперевезень вантажiв товарно-транспортними накладними здiйснюється незалежно вiдумов оплати за роботу автомобiля.
Товарно-транспортнунакладну на перевезення вантажiв автомобiльним транспортом Замовник (вантажовiдправник)повинен виписувати в кiлькостi не менше чотирьох екземплярiв. Замовник (вантажовiдправник)засвiдчує всi екземпляри товарно-транспортної накладної пiдписом i при необхiдностiпечаткою (штампом).
Специфічні ознаки правових відносин у сфері транспортноїдіяльності, їх складний характер та особливості зобов'язань суб'єктів перевезеньнакладають відбиток і на умови їх відповідальності. Основні положення та умови відповідальностіпідприємств транспорту встановлюються ст. 13 Закону України «Про транспорт», в якійзазначається, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань щодо перевезенняпасажирів і багажу відповідальність підприємств транспорту визначається кодексами(статутами) окремих видів транспорту та іншими законодавчими актами За шкоду, заподіянувнаслідок загибелі або ушкодження здоров'я пасажира під час користування транспортомяк джерелом підвищеної небезпеки, підприємства транспорту несуть відповідальністьу порядку, встановленому чинним законодавством України, тобто на загальних умовах.За втрату, нестачу, псування і пошкодження прийнятих для перевезення вантажу табагажу у розмірі фактичної шкоди, якщо перевізник не доведе, що втрата, нестача,псування або пошкодження сталися не з його вини.
Ці положення в повному обсязі кореспондують з вимогами, умовами і підставамицивільно-правової відповідальності, передбаченої кодексами, статутами, іншими нормативнимиактами окремих видів транспорту, а в деяких випадках Знайшли свій подальший розвиток(наприклад, Закон України «Про автомобільний транспорт» — ст. 68).
Аналіз норм цивільно-правової відповідальності за порушеннятранспортних зобов'язань дозволяє виділити таке:
1.   Цивільно-правова відповідальність є негативним для порушника (боржника) наслідкомі полягає у застосуванні до нього в інтересах іншої особи (кредитора) встановленихзаконом або договором санкцій майнового характеру — відшкодування збитків, виплату неустойки(штрафу, пені). Підставою такої відповідальності є наявність відповідних норм правага складу правопорушення. Вона настає, якщо с: а) протиправна поведінка особи; б)шкідливий результат (шкода); в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою інастанням шкоди та І) вина особи, яка заподіяла шкоду.
Проте однією з особливостей цивільно-правової відповідальності, взагалі, іу сфері транспортної діяльності, зокрема, є те, що вона може наставати і без вини, досить довести, що поведінка боржника булапротиправною, а вина припускається. Наприклад, ст. 68 Закона України «Про автомобільнийТранспорт» передбачає відповідальність залізниць за незбереження вантажу, багажу,вантажобагажу, якщо по доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виниклиі незалежних від них причин. Тобто вина припускається, а її відсутність треба довести.
Відповідальність без вини може наставати і у випадках,якщо це передбачено законом або договором. Це стосується в основному виконання сторонамисвоїх планових зобов'язань (ст. 128 Статуту автомобільного транспорту). Вантажовідправник і перевізник звільняютьсявід сплати штрафу за невиконання плану перевезень не за принципом «відсутності вини»,а на умовах наявності певних обставин, перелік яких є вичерпним ( ст. 132 Статуту автомобільного транспорту).
Усі інші факти, не зазначені у переліку, якщо вони настанутьпо незалежним від транспорту обставинам, не звільняють від відповідальності за невиконанняплану перевезень. Звичайно, відповідальність «без вини» не у всіх випадках стимулюєвиконувати свої обов'язки, але при наявності відповідних об'єктивних умов і особливостейправовідносин, вона може виконувати таку роль. Це підкреслює, що транспортним правовідносинампритаманні і свої специфічні принципи відповідальності, хоча й цивільно-правової.
Цивільно-правова відповідальність у сфері транспортнихправовідносин носить компенсаційний характер, оскільки її метою є відновлення порушенихмайнових прав учасників правовідносин, а тому розмір відшкодування не може перевищуватирозміру завданих збитків (ст. 68 Закону України «Про автомобільний транспорт»),однак ця відповідальність залишається обмеженою, бо неодержані доходи не відшкодовуються.Таке положення, на нашу думку, пояснюється тим, що транспортна сфера по великомурахунку не є прибутковою виробничою сферою, в той час як продовження процесу виробництватоварів має велике значення у розвитку економіки, забезпеченні обороноздатностідержави, і тому законодавець вважає за доцільне (за достатнє) для транспортної сфериобмеженої цивільно-правової відповідальності.
Отже, установлено особливий режим відповідальності за невиконаннязобов'язань по перевезенню і загальні правила цивільно-правової відповідальностізастосовуються до перевезень у випадках, коли інше не випливає із нормативних актів,які регламентують перевезення пасажирів, вантажів і багажу.
Однією з особливостей цивільно-правової відповідальностіу сфері транспортної діяльності є те, що умови відповідальності перевозочного процесу неоднакові. Перевізнику всіх випадках,крім шкоди, заподіяної внаслідок загибелі або ушкодження здоров'я пасажира, несевідповідальність за правилами транспортного законодавства. Вантажовідправник передперевізником несе відповідальність за нормами транспортного законодавства, а передвантажоодержувачем — за нормами цивільною законодавства.Зазначене породжує і особливий порядок розгляду майнових спорів на транспорті.
І остання особливість цивільно-правової відповідальностіполягає в тому, що транспортним відносинам притаманний особливий, відмінний відусталеного для вирішення інших господарських спорів, претензійний порядок здійсненнязадоволення вимог. Наприклад, претензії до автотранспортних підприємств можуть бутизаявлені протягом шести місяців, а претензії з приводу штрафів — протягом 45 діб(ст. 165 Статуту автомобільного транспорту).
Таким чином, зазначені особливості цивільно-правової відповідальності за порушеннятранспортних зобов'язань якоюсь мірою відокремлюють її від загальної цивільно-правовоївідповідальності. Це сталося внаслідок нашарування на загальні цивільно-правовінорми суто галузевих норм, які враховують специфіку діяльності транспорту, йогорозвиток, можливість покриття збитків, заподіяних клієнтам та його соціальну цінністьу сфері економіки. Наявність спеціальних правових норм притаманне всім комплекснимгалузям права.3.3 Особливості здійсненяміжнароднихперевезень вантажів
Міжнародне перевезення автомобільними транспортними засобами використовуєтьсяу тих випадках, коли це лише одна із можливостей переміщення вантажів і пасажирівабо коли такий вид перевезення у даних умовах є більш рентабельним й ефективнимпорівняно з використанням інших (залізничних, морських, річкових, повітряних) засобівтранспорту.
Міжнародні автомобільні перевезення здійснюються на основі укладених конвенційі угод. Однією з перших багатосторонніх конвенцій була Конвенція про урегулюванняавторуху між країнами, встановлення технічних умов автомашин у міжнародному сполученні,прав управління автомобілем, уніфікації сигналів на автодорогах (Париж, 1926 р.).А в 1949 р. у Женеві була підписана нова багатостороння Конвенція про урегулюванняавторуху між країнами.
З метою розвитку автомобільного транспорту, представлення інтересів автотранспортнихоб’єднань у міжнародних організаціях, сприяння дослідним роботам з технічного розвитку,експлуатації і економіки автомобільних перевезень у 1947 р. була створена Міжнароднаспілка автомобільного транспорту.
Для координації діяльності автотранспортних підприємств та об’єднань, що функціонуютьпри залізничних дорогах, у 1950 р. у Берні була створена Спілка автодорожніх службзалізниць.
Зростання автомобільних перевезень вантажів і пасажирів обумовило необхідністьактивного укладення угод між багатьма країнами. Практично всі країни уклали такіугоди з сусідніми країнами. У них містяться положення про регулярні і нерегулярніперевезення вантажів і пасажирів автотранспортними засобами, визначається порядокрозрахунків і платежів за міжнародні транспортні та пов’язані з ними послуги, визначаютьсяперевізники тощо.На сьогодні законодавство України, окрім форс-мажорних, виділяєтакі види захисних застережень: валютно-цінові, антидемпінгові, про конфіденційність,про реекспорт, на випадок ненадходження коштів за експорт, на випадок ненадходженняпродукції за імпортом в обумовлені договором (контрактом) терміни. Ці види захиснихзастережень визначені постановою «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічнихдоговорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічнихдоговорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті» від 21червня 1995 р. N 444 (в ред. від 27.08.2004).
Нажаль, зазначений документ є єдиним нормативним актом України, який регулює окремівиди захисних застережень, які, на нашу думку, не розкриті повною мірою. На законодавчомурівні взагалі не дається визначення поняття “захисне застереження”. У Великому юридичномусловнику наголошується, що захисні застереження – це умови зовнішньоекономічнихконтрактів, які передбачають можливість змін первісних умов договору в процесі йоговиконання для захисту від різних ризиків
Гіпотеза застереження – це вказівка на певну обставину(проста гіпотеза)або певний перелік обставин, що може бути закритим чи відкритим (складна гіпотеза),із настанням якої (яких) у дію автоматично приводиться диспозиція застереження.Гіпотеза форс-мажорного застереження має загальний характер, позаяк перелік гіпотетичнихобставин відкритий, а обов’язковим додатковим елементом гіпотези є положення щодокритеріїв, за якими певні обставини належать до зазначеного переліку. Виділяютьтакож казуальні гіпотези застереження, які вказують лише на одну обставину (наприклад,гіпотеза валютно-цінового застереження).
Диспозиціязастереження – це положення, які регламентують права та обов’язки сторін у випадкунастання обставин гіпотези. До складу диспозиції застереження включаються такожположення, які регулюють механізм перегляду (встановлення) початкових умов.
Санкціязастереження – це наслідки неповідомлення у відповідний строк та у відповідній форміпро настання обставин гіпотези.
Для здійснення перевезення вантажів між територіями держав договірнихсторін і транзиту через територію держав договірних сторін перевізникам слід заздалегідьотримати в компетентному органі іншої сторони «Дозвіл на міжнародні автоперевезення»,за винятком випадків «особливо регульованих видів перевезень». На в'їзді в іноземну державу перевізникиповинні пред'являти дозвіл на міжнародні автоперевезення, також і в режимі TIR.
TIR-карнет (книжка МДП). Цей міжнародний митний документ дає право перевозити вантажі через кордонидержав в опломбованих на митниці кузовах автомобілів або контейнерах зі спрощеноюпроцедурою митної очистки.http://incosgroup.com/files/cmr_blank.pdf
CMR За допомогою цієї міжнародної товаротранспортної накладної оформляють договір на транспортуваннявантажу в міжнародному сполученні. У товаротранспортній накладній зазначається інформаціяпро вантаж, що перевозиться, про його Відправника, Одержувача та Перевізника, атакож основні дані й умови перевезення
Дозволи видаються в межах щорічних квот для іноземних міжнароднихперевізників, які визначають компетентні органи договірних сторін.
В Україні з питань дозвільних і міжнародних документів для супроводувантажів компетентна Асоціація Міжнародних Автомобільних Перевізників України.
 Асоціація Міжнародних Автомобільних перевізників України (АсМАПУкраїни) створена наприкінці 1991 року та є договірним об’єднанням завданням якогоє постійна координація господарської діяльності підприємств, що об'єдналися дляроботи, в тому числі в системі МДП.
Асоціація сприяє розвитку перевезення вантажів та пасажирів автомобільнимтранспортом, в тому числі у міжнародному сполученні, представляє інтереси своїхучасників в органах державної влади, міжнародних організаціях, захищає права учасників,забезпечує зв’язки з громадськістю.
Виконанняумов зовнішньоторговельного договору (контракту) передбачає здійснення окремих операційпо поставці партій товару від продавця до покупця. На кожна окрему партію товаруекспортером (агентом, брокером, експедитором, вантажовідправником тощо) здійснюєтьсяоформлення товарно супровідних документів певного переліку, який відображає:
—   підтверджують укладеннядоговору перевезення партії товару,
—   характер угоди законтрактом,
—   особливі характеристикитовару та його цінові показники,
—   суму коштів до оплати,
—   особливі властивостітовару, що підлягають контролю з боку інших, окрім митних, державних органів тощо.
Кожнийдокумент з зазначеного переліку може мати окремі джерела ризику, які можуть бутивиявлені контролюючими, у тому числі митними, органами.
Особливостіукладання договору перевезення формуються видом транспорту, яким буде здійснюватисьперевезення товару на шляху від продавця до покупця.
Приперевезенні товарів автомобільним транспортом договір перевезення оформлюється набланку міжнародної товаротранспортної накладної ЦМР, залізничним транспортом — набланку накладної СМГС або ЦІМ, морським транспортом — на бланку коносамента тощо.В той же час, оформлення кожного з зазначених документів має свою власну специфіку,що відображує права та обов’язки перевізника, шляхи усунення можливих ризиків перевезеннятощо.
Договірміжнародного дорожнього перевезення на бланку ЦМР має декілька джерел ризику, дояких можна відносити наступне. Конвенцією, що визначає умови та порядок укладаннята виконання договору перевезення товару, не обумовлена і не визначені концептуальніпитання взаємодії учасників договору з митними органами. Тобто, договір перевезенняна бланку ЦМР зовсім не наголошує на перевезенні товарів під митним контролем, щоу свою чергу є джерелом ризику. Любі переміщення товарів через митний кордон передбачаютьконтроль з боку митних органів за таким переміщенням товарів та транспортних засобів.
Окрімтого, однією з умов застосування умов міжнародної Конвенції щодо договору дорожньогоперевезення товару є здійснення такого перевезення за плату, розмір та умови оплатиякої повинно бути внесено до відповідних розділів бланку ЦМР. Відсутність умов оплатичи перевезення товару на безоплатній основі є джерелом ризику при укладенні та здійсненнідоговору перевезення.
Джереломризику може також виступити підпис водія – перевізника, який не має належним чиномоформлене право на укладення договору міжнародного перевезення товару. Таке правоможе бути делеговано підприємством первинним наказом при прийомі на роботу або наказомна відрядження з зазначенням номерів бланків ЦМР чи видачею довіреності на правопідпису з зазначенням номеру бланку ЦМР.
Наступнимджерелом ризику може виступати наявне право щодо можливої зміни при здійсненні транспортуванняпервинного отримувача товару на іншого. Відповідно до норм зазначеної Конвенції,існує можливість зміни за розпорядженням вантажовідправника, наданого на його власномупримірнику договору перевезення (перший примірник бланку ЦМР), перевізнику щодозміни отримувача товару та, як наслідок місця його доставки. Знову можна зробитизастереження стосовно перебування товару під митним контролем та обов’язок митнихорганів визначати місце доставки товару. Ризик виникає у випадку, коли перевізниквиконує норми Конвенції щодо зміни отримувача товару без узгодження з митним органом.
Окрімтого, норми Конвенції визначають обов’язок перевізника доставити товар на адресуотримувача, що суперечить національним основам стосовно організації митного контролюміжнародних перевезень товарів до митниці призначення. Дані розбіжності є такожджерелом ризику.
У продовжпереліку джерел ризику при перевезенні необхідно зазначити, що у пункті пропускуна кордоні перевізник надає митному органу зобов’язання доставити товар до визначеногомитного органу. Порушення даного зобов’язання є джерелом ризику виконання умов договоруперевезення щодо товарів, які перебувають під митним контролем.
Маршрутперевезення, якщо інше не визначене у договорі, перевізник може обирати на свійрозсуд, виходячи з найкоротшого маршруту.
Відсутністьінструкції на конкретне перевезення партії товару може виступити джерелом додатковогоризику, що пов’язано з неможливістю перевізника прийняти рішення у неординарнійчи проблемній ситуації, яка виникла у процесі перевезення. Для подолання наслідківтаких джерел ризику доцільно надавати перевізнику конкретні письмові інструкціїстосовно порядку прийняття товару до перевезення, необхідного переліку товарно супровіднихдокументів, маршруту перевезення, порядку перетину митного кордону, митний органна кордоні, строків перевезення товару, порядок виконання митних формальностей умитниці призначення, порядок здачі товару тощо.
 Міжнароднеавтомобільне перевезення вантажів є складним процесом, у зв'язку з чим нерідкі випадкиневиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань учасниками такого перевезення,що приводить до порушення прав і інтересів сторін в зобов'язанні. У разі невиконанняабо неналежного виконання зобов'язань за договором однієї із сторін, винна сторонаможе притягати до цивільно-правової відповідальності. Основною метою притяганнядо відповідальності сторони, що не виконала або неналежним чином виконала свої зобов'язанняза договором, є компенсація майнових втрат, які несе сторона, що потерпіла.[44]
Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін привиконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договірміжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19 травня 1956р.
Україна приєдналася до Конвенції згідно з Законом України від 18 серпня «Проприєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезеннявантажів» 2006 р. № 57-V. Хоча Конвенція застосовувалася і раніше. При цьому вказувалося,що ця Конвенція є чинною для України на підставі того, що СРСР приєднався до Конвенції1 серпня 1983 р., а відповідно до Закону України «Про правонаступництво України»від 12 вересня 1991 р. Україна є правонаступником прав і обов’язків за міжнароднимидоговорами СРСР. Такий підхід іноді заперечувався на тій підставі, що Україна ненадіслала депозитарію Конвенції повідомлення про правонаступництво, як цього вимагаєст. 22 Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів.
Кажучи про цивільно-правову відповідальність перевізника, що здійснює міжнародніавтомобільні перевезення вантажів, необхідно враховувати, що вона регулюється якнормами національного, так і міжнародного права. Так, при здійсненні міжнародногоавтомобільного перевезення вантажів відповідальність перевізника регулюється, зокрема,Конвенцією про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів від 19 травня1956 р. Дана Конвенція застосовується до всякого договору дорожнього перевезеннявантажів транспортним засобом за винагороду, коли місце ухвалення вантажу і місце,призначене для доставки, вказані в договорі, розташовані в двох різних країнах,з яких хоч би одна є учасницею Конвенції, незалежно від місцепроживання і національностісторін.
Вказана вище Конвенція регулює, зокрема, відповідальність сторін договоруміжнародного автомобільного перевезення вантажу. Зокрема вона встановлює відповідальністьперевізника за повну або часткову втрату вантажу, що відбулася з моменту ухваленнявантажу до перевезення і до моменту його доставки. Кажучи про регламентацію відповідальностіперевізника, що здійснює міжнародні автомобільні перевезення вантажів, необхідновідзначити, що важливу роль в цьому питанні грає розмір відшкодування нанесеногоним збитку. Обов'язок перевізника відшкодувати збиток, викликаний повною або частковоювтратою вантажу, встановлений статтею 23 Конвенції про договір міжнародного дорожньогоперевезення вантажів.
Конвенція містить перелік спеціальних ризиків, які звільняютьперевізника від відповідальності. Наприклад, використання відкритих (без брезентового покриття) вантажних машин, якщо це було узгодженоу накладній. Відповідальність перевізникаусувається або обмежується, якщо позовнівимоги випливають з цивільного позадоговірного правопорушення (делікту), а не з порушення договору.
У 1978 році був підписаний Протокол до Конвенції про договір міжнародногодорожнього перевезення вантажів, яким була замінена межа відповідальності перевізникау разі повної або часткової втрати вантажу. В даний час в країнах (у тому числіі на Україні), що не приєдналися до вказаного Протоколу 1978 року, діє норма Конвенції,що встановлює розмір відшкодування, викликаного повною або частковою втратою вантажу,в сумі, що не перевищує 25 франків за кілограм бракуючої ваги брутто.
На закінчення необхідного відзначити, що за умови дотримання положень статті40 Конвенцій всяка угода, якою допускається відступ від положень Конвенції, визнаєтьсянедійсною. В той же час недійсність такої угоди не спричиняє за собою недійсністьінших умов договору
Загальними умовами відповідальності транспортних організаційза несхоронність вантажів є вина, яка презюмується (припускається). Перевізник відповідаєза втрату, нестачу, псування і пошкодження вантажу, що виникли з його вини під часперевезення вантажу у розмірах фактичних збитків, а саме: а) за втрату чи недостачу— у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі; б) за втратувантажу, який здано до перевезення з оголошеною втратою — у розмірі оголошеної вартості,а якщо перевізник доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну, — у розмірах дійсноївартості.
Відповідальність без вини може наставати і у випадках,якщо це передбачено законом або договором. Це стосується в основному виконання сторонамисвоїх планових зобов'язань (ст. 128 Статуту автомобільного транспорту). Вантажовідправникі перевізник звільняються від сплати штрафу за невиконання плану перевезень не запринципом «відсутності вини», а на умовах наявності певних обставин, перелік якихє вичерпним ( ст. 132 Статуту автомобільного транспорту).
Усі інші факти, не зазначені у переліку, якщо вони настанутьпо незалежним від транспорту обставинам, не звільняють від відповідальності за невиконанняплану перевезень. Звичайно, відповідальність «без вини» не у всіх випадках стимулюєвиконувати свої обов'язки, але при наявності відповідних об'єктивних умов і особливостейправовідносин, вона може виконувати таку роль. Це підкреслює, що транспортним правовідносинампритаманні і свої специфічні принципи відповідальності, хоча й цивільно-правової.
В узагальнюючому вигляді вантажовідправник і перевізникзвільняються від сплати штрафу за невиконання плану перевезень у разі:
1)   стихійною лиха (замети, смерч, повінь, пожежа, землетрус),що підтверджено відповідними документами. Перелік цих явищ невичерпний. Тому будь-якіінші події (шторм, аварія, гірські снігові сходи, навіть страйки, що спричинилизупинку або обмеження робіт повністю чи частково) стихійного (некерованого) характеру,мають бути віднесені до числа обставин, що виключають відповідальність;
2) аварії напідприємстві, внаслідок якої виробництво відвантажуваної продукції було припиненопротягом не менше трьох діб;
3) обмеженняперевезень в окремі райони під час стихійного лиха, установлення карантину, скупченняне розвантажених транспортних засобів у пунктах призначення, виникнення інших надзвичайнихобставин;
4)невикористаннятранспортних засобів поданих понад планову норму без письмового погодження з вантажовідправником,а так само затримки вантажовідправником транспортних засобів під вантажними операціямипонад установлені договором норми, внаслідок чого неможливо було подати транспортнізасоби на фронт вантажних операцій;
5) виконання плану в тоннах вантажів, перевезення якихпланується у тоннах і вагонах, а також виконання плану власними або орендованимивагонами (контейнерами);
6) надолуження недовантаження, допущеного протягом декади.[50]
Законодавством встановлені й інші умови звільнення відсплати штрафу за невиконання плану перевезень (Статут автомобільного ТранспортуУкраїни, ст. 132), але як зазначалося раніше, коли невиконання плану перевезеннясталося з причин, не зазначених у цих переліках і які не можуть бути визнані якпровина перевізника чи відправника, відповідальність з них не знімається, тобтобуде відповідальність «без вини».
У всіх випадках загальна сума відшкодування збитку за незбережений вантаж не може перевищувати суми, яка сплачується за повністю втраченийвантаж. Отже, обмежена цивільно-правова відповідальність установлена в усіх транспортнихкодексах і статутах (ст. 179 Кодексу торговельного мореплавства України, ст. 93Повітряного кодексу України, ст. 114 Статуту залізниць України, ст. 68 Закону України«Про автомобільний транспорт»)
Закріплюючи принцип презюмованої піти перевізника, законодавецьводночас надає йому можливих спростувати цю презумпцію, довести свою невинність,що це сталося внаслідок обставин, усунення яких від нього не залежить.
Транспортне законодавство дає перелік обставин, які звільняютьперевізника від відповідальності за незбереження прийнятого до перевезення вантажу(статті 176, 178 Кодексу торговельного мореплавства України, ст. 111, 113 Статутузалізниць України, статті 133, 134 Статуту автомобільного транспорту України, статті192, 193 Статуту внутрішнього водного транспорту України), але їх вивчення і аналізпоказує, що вони за юридичними наслідками мають різне значення.
В одному випадку діє презумпція вини, звільнення перевізникавід цивільно-правової відповідальності можливе, якщо він доведе, що незбереженняприйнятого до перевезення вантажу сталося не з його вини, а внаслідок:
1)   дії непереборної сили (стихійного лиха та інших обставин);
2)   таких недоліків тари, упаковки, які неможливо буловиявити під час приймання вантажу до перевезення або застосування тари, яка не відповідаєвластивостям вантажу чи установленим стандартам і на якій відсутні сліди пошкодженимтари під час перевезення,
3)   здачі вантажу до перевезення без зазначення в перевозочнихдокументах особливих його властивостей, що потребують особливих умов або запобіжнихзаходів для забезпечення його збереження підчас перевезення;
4)   завантаження вантажу відправником у непідготовленийабо несправний (поламана підлога, протікання покрівлі) транспортний засіб, якийперед тим був вивантажений цим же відправником;
Перелік цих обставин не є, вичерпним, на що вказує редакціястатті 133 Статуту автомобільного транспорту України, де переліку обставин передуєречення «зокрема внаслідок». Це за умови презумпції вини перевізника досить виправданоі будь-які інші обставини, яких можуть бути підставою для звільнення від відповідальності,звичайно, якщо вони будуть доведені перевізником.
Отже, перевізник повинен довести наявність зазначених обставині що втрата, нестача, псування, пошкодження вантажу сталося внаслідок цих обставин,тобто довести причинний зв'язок між: шкідливими наслідками та вказаними обставинами.
Висновки
В роботіпроведено дослідження особливостей правового регулювання міжнародних автомобільнихперевезень.
Характерноюрисою правового регулювання в сфері міжнародних автоперевезень, якою є те, що основніпитання міжнародних перевезень розв’язуються в міжнародних угодах (транспортнихконвенціях), які містять диференційовані норми, що однаково визначають умови міжнароднихперевезень вантажів і пасажирів. У більшості міжнародних транспортних конвенціймістяться положення, що стосуються договору автоперевезення вантажів і пасажиріву відповідних міжнародних сполученнях.
Проблемиміжнародного транспорту вирішуються в різних міжнародних транспортних організаціях.Найбільше значення для розвитку міжнародних автоперевезень має робота Комітету звнутрішнього транспорту Європейської економічної комісії Організації Об'єднанихНацій, Європейської Конференції міністрів транспорту, Міжнародного Союзу автомобільноготранспорту, Міжнародної Федерації експедиторських асоціацій, Координаційної транспортноїНаради Міністрів транспорту країн-учасниць СНД. Різні міжурядові організації, атакож окремі держави спільно повинні уніфікувати норми, що регулюють відносини всфері міжнародних перевезень автомобільним транспортом. І тому для більш глибокоїконцентрації міжнародних норм, що регулюють відносини в сфері міжнародних перевезеньавтомобільним транспортом, необхідно прискорювати процес створення універсальнихміжнародних норм у цій сфері.
Співробітництво в галузі транспорту повинне забезпечити удосконалювання перевізногопроцесу в міжнародному сполученні з поетапною інтеграцією транспортної системи державСпівдружності у світову транспортну систему і зміцнення позицій вітчизняного перевізникана транспортних ринках.
Міжнародне співробітництво у сфері міжнародних перевезень пасажирів і вантажівавтомобільним транспортом забезпечує центральний орган виконавчої влади в галузітранспорту (Мінтранс), що у межах своїх повноважень: організовує контроль за виконаннямміжнародних договорів України з питань міжнародних перевезень пасажирів і вантажівавтомобільним транспортом; бере участь у проведенні заходів щодо укладання міжнароднихдоговорів з питань міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом;забезпечує видачу документів, які дозволяють міжнародні перевезення пасажирів івантажів автомобільним транспортом, тощо.
Суб’єктами правовідносин на автомобільному транспорті є широке коло юридичнихта фізичних осіб, які забезпечують транспортне обслуговування, споживають транспортніпослуги, створюють умови для здійснення дорожнього руху. Їх правовий статус маєдві складові: одна пов’язана з наданням транспортних послуг, а інша — із участюв дорожньому русі .
Законодавство про автомобільний транспорт складається з Кодексу автомобильного транспорту України, законів України «Про транспорт»,«Про дорожній рух», «Про функціонування єдиної транспортної системиУкраїни в особливий період» та інших нормативно-правових актів України.
Основнимзавданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту єстворення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів,надання додаткових транспортних послуг.
Державнерегулювання та контроль у сфері автомобільного транспорту спрямовані на: забезпечення балансу інтересів держави, органів місцевого самоврядування,користувачів транспортних послуг та підприємств, установ, організацій, інших юридичнихта фізичних осіб — суб'єктів господарювання на автомобільному транспорті незалежновід форм власності; забезпечення якісного та безпечного функціонуванняавтомобільного транспорту; розвиток та удосконаленнянормативної бази діяльності автомобільного транспорту; визначення загальних засад стратегічного розвитку, системи управління,реформування та регулювання автомобільного транспорту; визначення пріоритетних напрямів розвитку та шляхів оптимізаціїдіяльності автомобільного транспорту; захистправ споживачів під час їх транспортного обслуговування; захист національного ринку транспортних послуг та суб'єктів господарювання,що здійснюють свою діяльність у сфері автомобільного транспорту; створення рівних умов для роботи всіх суб'єктів господарювання,що здійснюють свою діяльність у сфері автомобільного транспорту, обмеження монополізмута розвиток конкуренції;забезпечення зайнятості населення,підготовки спеціалістів і робочих кадрів, охорони праці; раціональне використання енергетичних та матеріальних ресурсів; охорону довкілля від шкідливого впливу автомобільного транспорту,проведення науково-технічної роботи, досліджень та розвиток системи статистики.
З метою зниження негативного ефекту ринкових механізмів при наданні економічноїсвободи юридичним та фізичним особам, які провадять транспортну діяльність, та відповіднодо законодавства здійснюється ліцензування внутрішніх і міжнародних перевезень автомобільнимтранспортом, яке запроваджено у більшості розвинених країн.
Ліцензування, це механізм державного регулювання направлений на допуск допровадження діяльності суб'єктів господарювання, які можуть забезпечити виконанняорганізаційних, кваліфікаційних та технічних вимог встановлених для певного видугосподарської діяльності з послідуючим контролем за провадженням ними діяльностіта анулюванням ліцензій ліцензіатам, які таки вимоги не забезпечують.
Проведення сертифікації здійснюється в цілях: створення умов для діяльностіорганізації і підприємців на єдиному товарному ринку, а також для участі в міжнародній,економічній, науково-технічній співпраці і міжнародній торгівлі; сприяння споживачамв компетентному виборі продукції; захисту споживача від недобросовісної виготівника(продавця, виконавця); контролю безпеки продукції для навколишнього середовища,життя, здоров'я і майна; підтвердження показників якості продукції, заявлених виготівником.
Постановка проблеми вдосконалення державного регулювання у сфері транспортногозабезпечення зовнішньоекономічної діяльності в організаційно-правовому аспекті зпозиції об’єктивного аналізу є актуальною для усунення недоліків нинішнього й попередніхетапів її дослідження. Водночас вирішення цієї проблеми важливе для формування державноїполітики й з погляду потреб теорії та практики державного регулювання, які необхіднозбагатити системою наукових принципів, методів і форм розв’язання ключових завданьрозвитку й удосконалення системи та узагальнення наявного досвіду.
Функціями контролю за здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажівавтомобільним транспортом є: контроль за виконанням перевізниками вимог міжнароднихдоговорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень; контроль технічного,санітарного та екологічного стану транспортних засобів, що впливає на безпеку руху,екологію та санітарні норми; перевірка вагових і габаритних параметрів транспортнихзасобів; контроль та оформлення дозвільних документів на міжнародні перевезенняпасажирів і вантажів автомобільним транспортом; облік автомобільних транспортнихзасобів, які здійснюють міжнародні перевезення пасажирів і вантажів; перевірка транспортно-експедиторськоїдокументації та ліцензій на здійснення міжнародних перевезень пасажирів і вантажівавтомобільним транспортом.
За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов’язуєтьсядоставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначеннята видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправникзобов’язується сплатити за перевезення вантажу плату.”
Договір перевезення вантажу укладається між транспортною організацією і відправникомвантажу. Учасником зобов’язання перевезення може бути й одержувач вантажу, якщоним не є безпосередньо відправник вантажу (власник).Договір перевезення вантажувизначається як угода, яка є взаємною і відплатною. Вважається укладеною після переданнявантажу перевізнику, тобто є реальною. Лише на морському транспортуванні договірперевезення (договір фрахтування) є консенсуальним.
Виконанняумов зовнішньоторговельного договору (контракту) передбачає здійснення окремих операційпо поставці партій товару від продавця до покупця. На кожна окрему партію товаруекспортером (агентом, брокером, експедитором, вантажовідправником тощо) здійснюєтьсяоформлення товарно супровідних документів певного переліку, який відображає: підтверджуютьукладення договору перевезення партії товару, характер угоди за контрактом, особливіхарактеристики товару та його цінові показники, суму коштів до оплати, особливівластивості товару, що підлягають контролю з боку інших, окрім митних, державнихорганів тощо.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1.        КонституціяУкраїни.(на 1.03.2008), Х.: Фактор, 2008- 144 с.
2.        Господарськийпроцесуальний кодекс України. К.: ЮРИНКОМ ИНТЕР, 2004. – 640 с.
3.        Цивільній кодекс Українивід 16.01.2003р. (зі змінами і доповненнями). К.: Ліга-Закон,2008 – 385 С
4.        Цивільнийпроцесуальний кодекс України (на 15.05.2008) К. Паливода, 2008 – 156 с.
5.        Закон України«Про захист прав споживачів» від 15.12.93 N 3682-12;
6.        Закон України«Про дорожній рух» від 30.06.93 N 3353-12;
7.        Закон України«Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 р. № 2344-ІІІ.
8.        Закон України“Про внесення змін до Закону України «Про страхування» ” від 4 жовтня2001 р. N 2745-III
9.        Закон України“Про транспорт” (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, N 51, ст.446) (Із змінами,внесеними згідно із Законами N 642/97-ВР від 18.11.97, ВВР, 1998, N 10, ст.36 N650/97-ВР від 19.11.97, ВВР, 1998, N 11-12, ст.41 N 507-XIV (507-14) від 17.03.99,ВВР, 1999, N 18, ст.138)
10.      Закон України„Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання ринку автомобілівв Україні” від 7 груд. 2000 р. № 2134-ІІІ // Уряд. кур’єр. — 2001. — 5 січ. — С.4.
11.      Закон України„Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 1 червня 2000 рокуN 1775-III.//Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, N 36, ст.299. В редакції ЗаконуN 546-IV від 20.02.2003
12.      Закон України«Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15.05.03р. № 755-IV, із змінами і доповненнями, внесеними законами України, у тому числіЗаконом України від 16.03.06 р. № 3575-IV
13.      Закон України„Про ратифікацію Конвенції про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу”//ВідомостіВерховної Ради (ВВР), 1999, N 19, ст.179
14.      Постанова№ 176 — Постанова КМУ «Про затвердження Правил надання послуг пасажирськогоавтомобільного транспорту» від 18.02.97 р. № 176.
15.      ПостановаКМУ ”Питання Державної адміністрації автомобільного транспорту” від 3 вересня 2008 р// Офіційний вісник України, 2008 p., № 18, ст. 490
16.      ПостановаКМУ „Про заходи щодо запобігання надзвичайним ситуаціям під час перевезення небезпечнихвантажів автомобільним транспортом” від 29 січ. 1999 р. № 104 // Офіц. вісн. України.- 1999. — № 5. — Ст. 164.
17.      ПостановаКМУ „Про вдосконалення системи ліцензування внутрішніх та міжнародних перевезеньпасажирів і вантажів автомобільним транспортом” від 17 серп. 1995 р. № 656 // Зібр.постанов Уряду України. — 1996. — № 1. — Ст. 7.
18.      ПостановаКМУ „Про Концепцію розвитку державної системи ліцензування підприємницької діяльностіза її видами” від 23 вересня 1996 р. N 1164.//(Із змінами, внесеними згідно з ПостановамиКМ N 1257 від 12.11.97 N 1336 ( 1336-98-п ) від 25.08.98 )
19.      ПостановаКМУ „Про порядок ліцензування підприємницької діяльності” від 3 липня 1998 року№ 1020 // Урядовий кур'єр. — 1998. — 16 липня.
20.      ПостановаКМУ „Про приєднання до Угоди про маси і габарити транспортних засобів, що здійснюютьміждержавні перевезення автомобільними дорогами держав-учасниць Співдружності НезалежнихДержав” від 29 жовт. 1999 р. № 2020 // Уряд. кур’єр. — 1999. — 8 груд. — («Орієнтир».- № 48. — С. 6).
21.      ПостановаКМУ „Про термін дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності,розміри і порядок зарахування плати за її видачу” від 29 листопада 2000 р. N 1755.(Іззмінами, внесеними згідно з Постановами КМ N 515 від 16.05.2001, N 561 від 23.05.2001,N 1143 від 7.08.2002)
22.      Указ ПрезидентаУкраїни „Пpо вдосконалення упpавління тpанспоpтним комплексом Укpаїни” від 11 веpес.1995 p. // Уpяд. куp’єp. — 14 веpес. — С. 4.
23.      Постанова КабінетуМіністрів України «Про затвердження Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирівна автобусному маршруті загального користування».від 03.12.2008 № 1081
24.      Наказ № 4/8- наказ Мінтрансу і Міносвіти «Про затвердження зразка договору про разовеперевезення організованих груп дітей» від 09.01.98 р. № 4/8.
25.      Наказ № 431/7- наказ Мінтрансу і Міносвіти «Про затвердження зразка довгострокового договоруна перевезення організованих груп дітей» від 10.12.97 р. № 431/7.
26.      Наказ № 433/5- наказ Мінтрансу і Держкомтуризму «Про затвердження зразка довгостроковогодоговору на перевезення туристів» від 10.12.97 р. № 433/5.
27.      Наказ № 5/9- наказ Мінтрансу і Міносвіти «Про затвердження зразка дозволу на перевезеннягруп дітей» від 09.01.98 р. № 5/9.
28.      Наказ № 6/4- наказ Мінтрансу і Держкомтуризму «Про затвердження зразка договору про разовеперевезення туристів» від 09.01.98 р. № 6/4.
29.      Наказ Держпідприємництвата Мінтрансу України „Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з наданняпослуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом” від 16.01.2001 р. №6/18.Зареєстровані в Мін'юсті України 29.01.2001 р. за №83/5274
30.      Наказ ДержпідприємництваУкраїни, Мінтрансу України від 16.01.2001 р. №6/18 „Про затвердження Ліцензійнихумов провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення вантажівавтомобільним транспортом”
31.      Наказ ДержстандартуУкраїни та Мінтрансу України „Про затвердження Правил сертифікації послуг автомобільноготранспорту” від 19 берез. 1999 р. № 119/156 //Офіц. вісн. України. — 1999. — № 13. — Ст. 536.
32.      Наказ МінтрансуN 363 „Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні”від 14.10.97.
33.      Декрет КабінетуМіністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» (із змінами, внесенимиЗаконом України від 11.06.97 N 333/97-ВР);
34.      ДСТУ 3410-96«Система сертифікації УкрСЕПРО. Основні положення»;
35.      ДСТУ 3649-97«Засоби транспортні дорожні. Експлуатаційні вимоги безпеки до технічного станута методики контролю».
36.      Методика застосуванняпрацівниками органів автомобільного транспорту Кодексу України про адміністративніправопорушення щодо перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом N82 від 14.11.2000 (Наказ Мінтрансу).
37.      Автомобильи автоперевозки как объект налогообложения /Назарбаева Р., Назарбаева И., ЧимшитО. и др. — [Днепропетровск]: Изд. Дом «Баланс-Клуб». — Ч. 2. — 1999. — 124 с.
38.      Автотпослуги:облік і оподаткування.//Дебет-кредит №5, 2003
39.      АрдельяноваО. В. Место и роль государства в регулировании рынка автотранспортных услуг // Проблемипідвищення ефективності інфраструктури: Зб. наук. пр. — К., 1997. — Вип. 2. — С.38-46.
40.      Бажан Л. И.Модель выбора варианта функционирования автотранспортного предприятия // Информационныетехнологии в моделировании и автоматизации экономических процессов: Сб. науч. тр.- К., 1998. — С. 10-12.
41.      БрагинскийМ.И., Витрянский В.В. Договорное право. – М.: «Статут», 2007. – 909 с.
42.      “Везе тому,хто везе” журналу “Бізнес” №11 (478), 18 березня 2002 року.
43.      Вінник О. М. Господарськеправо: навчальний посібник. 2-ге вид змін і доп. К.: 2009. – 766 с
44.      Господарськеправо: Практикум.//За заг. ред. В.С. Щербини. — К.Юрінком, 2001.
45.      Григор’євГ. С. Суть ринку автотранспортних послуг в сучасних умовах господарювання // Проблемипідвищення ефективності інфраструктури: Зб. наук. пр. — К., 1998. — Вип. 3. — С.207-212.
46.      ГригорьєвГ. С. Правове та економічне забезпечення господарського механізму взаємодії автотранспортногопідприємства та обслуговуємої клієнтури // Проблемы повышения эффективности инфраструктуры:Сб. науч. тр. — К., 1996. — С. 63-66.
47.      Гук М. Даліїхати нікуди: (Автотpанспоpт ) // Робітн.газета — 1997. — 18 лют.- С. 2.
48.      Дахно І.І. Міжнароднеекономічне право. – К.: центр навчальної літератури, 2006 – 272 с.
49.      . ДемішканВ. Ф. Роль автодорожнього комплексу України в сучасних умовах: проблеми і шляхирозвитку: Зб. наук. пр. — К., 1998. — С. 22-25.
50.      Договори у господарськійдіяльності: практичний посібник О. М. Роїна. – 3-тє вид., доп.К.: 2009 – 800 с
51.      Ижевский В.К. Транспортне право України. К.: КНЕУ, 2008 – 292 с
52.      Заенчик Л.Г. Развитие экспортного потенциала автомобильного транспорта Украины // Транспортныйкомплекс Украины: экономика, организация, развитие: Сб. науч. тр. — К., 1996. — Вып. 3. — С. 154-170.
53.      Заіка Ю. О. Українськецивільне право: Навчальний посібник. — 2-ге вид змін і доп. К.: 2008. – 368 с.
54.      Контрактипереконалися: уздовж українських доріг — безмежне поле для бізнесу” (№ 22, травень2000)
55.      Левковець П.Р., МаруничВ.С. Міжнародні перевезення і транспортне право: Навчальний посібник. – 3-є видання,виправлене та доповнене. – К.: Арістей, 2005. – 292 с.
56.      Мирошниченко Л., Сапрыкин Л., Михайленко Е., Автомобильные перевозки: организацияи учет. 8-е изд. Х.:Фактор, 2009 – 688 с.
57.      О pаботе автомобильноготpанспоpта в 2002 году и задачах отpасли на 2003 г.// Бизнес. — 2003. — № 2. — С.28-32.
58.      Про деякіпитання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів(Інформаційний лист Вищого арбітражного суду України від 15.05.97 N 01-8/167)
59.       ШтефанМ.Й. Цивільний процес. К:Ін Юре – 1997
60.      Плушников К. И. Транспортно-экспедиторскиеоперации. — М., 2007.
61.      Развадовський В.,Функції державного управління транспортною системою України. // Право України 2008, № 5- С.121-126
62.      Савин В. И., Щур Д.Л Перевозки грузов автомобильным транспортом:Справ. пособие. — 3-е изд., перераб. и доп. К.: Дело и сервис, 2007
63.      Саркисов С.В. Организацияи управление доставкой товаров во внешнеэкономических связях (основы логистики):Учеб. пособие. — М., 2008.
64.      Транспортне правоШульженко Ф.П., Гайдулін О.О., Кундрик Р.С. Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2005. —244 с.
65.      ХаритоновЕ.О. Правове регулюванняперевезень в Україні, К.: Право, 2006 г. — 560 с
66.      Цивільне правоУкраїни: Підручник. У 2-х кн. / За ред. О.В. Дзери та Н.С. Кузнецової. — К.Юрінком,2001.
67.      Цивільно-правовізасоби захисту права власності в Україні. — К.Юрінком, 2001.
68.      ЧигринецьІ. А. Планування провізних можливостей автотранспортного підприємства в умовах ринку// Проблеми підвищення ефективності інфраструктури: Зб наук. пр. — К., 2007. — Вип. 2
69.       Яцківський Л.Ю., Зеркалов Д.В. Загальний курс транспорту. Книга 2. Навчальний посібник – К.,Арістей, 2007, 504 с.

ДОДАТКИ
Додаток А.
ТИПОВИЙ ДОГОВІР
на перевезення пасажирів автомобільним транспортом
Місто ___________________________ Дата________________________
Замовник _____________________________________________________
в особі ______________________________________________________
(посада,
_____________________________________________________________
прізвище, ім'я, по батькові) з однієї сторони, та перевізник__________________________________
(найменування юридичної або фізичної особи)
в особі ______________________________________________________
 (прізвище, ім'я, по батькові)
_____________________________________________________________
з іншої сторони (далі — сторони), які діють на підставі Порядкупроведення конкурсу на перевезення пасажирів автомобільним транспортом, інших нормативно-правовихактів, які регулюють процеси перевезення пасажирів, та протоколу конкурсного комітету,уклали договір на перевезення пасажирів (далі — договір) про таке:
 ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ
1. Замовник надає перевізникові право на перевезення пасажирівна маршруті(ах), рейсом (ами)______________________________ __________________________________________________________
з________________________ по __________________________,
(число, місяць, рік)
а перевізник зобов'язується надавати транспортні послуги населеннюна умовах, передбачених цим договором.
УМОВИ ДОГОВОРУ
Замовник:
2. Визначає марки автобусів для конкретних маршрутів (рейсів)і затверджує розклад руху автобусів.
3. Затверджує або узгоджує тарифи на перевезення пасажирів в установленомупорядку.
4. Здійснює контроль за регулярністю руху та рівнем культури обслуговуванняпасажирів.
5. Сплачує розрахункову суму дотації, яка визначена під час проведенняконкурсу, відповідно до фактично виконаної перевізником роботи в строки за домовленістюсторін.
Розмір дотацій може переглядатись за домовленістю сторін.
6. У разі порушення встановлених пунктом 5 умов, збільшує обумовленийрозмір дотації на _______ відсотків за кожний надстроковий день (за домовленістюсторін).
7. Здійснює постійний контроль за виконанням умов договору з бокуперевізника.
Перевізник:
8. Забезпечує дотримання законодавчих та інших нормативно-правовихактів, які стосуються перевезень пасажирів.
9. Виконує затверджений замовником розклад руху автобусів з регулярністюне нижче 95 відсотків на міських, 96 відсотків – на приміських, 97 відсотків — наміжнародних та міжміських маршрутах та веде облік виконаних рейсів. Щомісячно надаєзвітність про додержання регулярності руху.
10. Здійснює збір виручки відповідно до встановлених тарифів.
11. Під час роботи на маршруті виконує розпорядження диспетчера,а також працівників автостанцій, які здійснюють управління і контроль за рухом автобусівна даному маршруті (рейсі).
12. Несе відповідальність за виконання та достовірність фінансово-господарськихпоказників.
1З. У разі порушення пункту 9 за кожний відсоток зниження регулярностіруху одержує дотацію у розмірі, зменшеному на _______ відсотків (за домовленістюсторін).
14. Договір може бути розірвано за ініціативою однієї із сторінабо якщо одна із сторін чи обидві порушують його умови.
Сторона, яка є ініціатором розірвання договору, попереджає іншусторону не менш як за 30 днів.
15. У разі розірвання договору замовник пропонує укладення договорупретенденту, який під час проведення конкурсу зайняв друге місце.
16. Спори, що виникають у процесі виконання договору, розв'язуютьсяв установленому законодавством порядку.
Юридичні адреси сторін
Замовник ____________________________________________________
Перевізник __________________________________________________
Договір підписали:
За замовника За перевізника
______________ ________________
 (підпис) (підпис)
------------
Примітка. Під час укладення договору замість тексту, наведеногов пунктах 2, 3, 5, 12, проставляються конкретніпоказники, а в пунктах 5, 7, 9 — наводиться конкретнийопис механізму здійснення контролю та обліку.

Додаток Б
Типовий договір про перевезення вантажівавтомобільнимтранспортом у місцевому та міжміському сполученні
_______________                                    "____"_________________р. (місто, село)__________________________________________________________________,                             (докладне найменування Перевізника)_______________________________в особі____________________________                                                 (посада,__________________________________________________________________,                                       прізвище, ім'я та по батькові — повністю)щодіє на підставі___________________________________________________                           (зазначаєтьсянайменування документа, що дає право_________________________________________________,з однієї сторони, та                                       на укладення договору)__________________________________________________________________,                             (докладне найменування Замовника)_______________________________в особі____________________________                                                 (посада,__________________________________________________________________,                                      прізвище, ім'я та по батькові — повністю)щодіє на підставі__________________________________________________                             (зазначаєтьсянайменування документа, що дає право__________________________________________________,з іншої сторони,                                        а укладення договору) уклалицей договір про нижченаведене.
1.Предмет договору
1.1. Замовник зобов'язується надавати для перевезення вантажі, а Перевізникприймати їх обсягом _______ тис. т та_______тис. ткм за номенклатурою і по кварталах,обумовлених цим договором (згідно з додатком 1, що є невід'ємною частиною цьогодоговору).
1.2.Перевізник виконує для Замовника перевезення вантажів обсягом _________ тис. автомобіле-год.,обумовленим додатком 2, що є невід'ємною частиною цього договору.
1.3.Згідно з цим договором і в межах квартального плану Перевізник та Замовник за __днів до початку кожного місяця кварталу спільно визначають конкретні місячні планиз декадними плановими завданнями на перевезення вантажів (згідно з додатком 3).
1.4.Перевізник зобов'язаний виконувати перевезення, а Замовник має забезпечити прийманнята відпуск вантажів щодня у ____ змінипротягом ______________________
(зазначаєтьсянайменування днів тижня, __________________________________________________________________
                   включаючивихідні та святкові дні)
1.5.Перевізник виконує для Замовника пов'язані з перевезенням вантажів такі види транспортно-експедиторськихоперацій та послуг: __________________________________________________________________
______________________________________________________________________________________________________________________________
_____________________________________________________________.
1.6.Договірна орієнтовна вартість транспортних послуг за цим договором становитиме:за тонни перевезеного вантажу (всього) _________ гривень; за перевезення вантажівавтомобілями, виходячи з оплати їх роботи за виконані автом.-години і кілометр пробігу(всього) _________ гривень; за транспортно-експедиторські операції (всього) _________гривень. Разом _____________________________________________ гривень.
2.Умови перевезень
2.1.Перевезення вантажів, включаючи й автомобілями, робота яких оплачується за автом.-годину,виконуються Перевізником лише на підставі заявок, що подає Замовник за формою відповіднодо додатка 4 не пізніше ___ год. дня, що передує дню перевезення, а при міжміськихперевезеннях — за ___ годин до дня перевезення.
У разітермінового перевезення вантажів за згодою Перевізника Замовник подає заявку в тойсамий день.
Дозаявки, крім термінових, має бути доданий погоджений сторонами за договором графіквиконання перевезень із зазначенням добового або середньодобового обсягу перевезеньвантажів (із розподілом по змінах роботи), початку та закінчення роботи кожної зміни.
Заузгодженням із Перевізником заявка на перевезення вантажів може бути подана телефонограмоюабо по міжмашинних зв'язках «ЕОМ — ЕОМ» із повідомленням усіх потрібнихвідомостей.
2.2.Перевізник зобов'язаний:
2.2.1.Визначити типи та кількість автомобілів, потрібних для перевезення вантажу, зазначеногов заявці.
2.2.2.Забезпечити своєчасне подання автомобільного рухомого складу до всіх пунктів навантаженняв години, зазначені в узгодженому сторонами графіку.
2.2.3.Подати під навантаження справний рухомий склад, придатний для перевезення вантажувідповідно до заявки.
2.2.4.Забезпечити збереження вантажу з моменту його прийняття для перевезення та до моментувидачі в пункті призначення правоуповноваженій на одержання вантажу особі.
2.3.Замовник зобов'язаний:
2.3.1.До прибуття автомобіля під навантаження підготувати вантаж для перевезення (затарувати,опломбувати, замаркувати, підгрупувати по вантажоодержувачах, заповнити в документахна перевезення вантажів потрібні відомості по кожному вантажоодержувачу окремо,виписати у разі потреби перепустки на право проїзду автомобіля до місця навантаженняі на право вивезення вантажу).
2.3.2.Перевірити поданий рухомий склад, включаючи й універсальні контейнери, з комерційногопогляду для забезпечення як фізичного, так і якісного збереження пред'явленого вантажу.
2.3.3.Утримувати під'їзні шляхи до пунктів вантаження та розвантаження, вантажно-розвантажувальнімайданчики, рампи тощо у справному стані, який би відповідав повному дотриманнюнорм охорони праці і техніки безпеки для водіїв та інших працівників Перевізника,а також забезпечити безперешкодний і безпечний рух та вільне маневрування автомобілів(автопоїздів) вантажністю до ______ т при одночасному фронті навантаження (розвантаження)для ______ автомобілів (автопоїздів). Мати пристрої для освітлення робочих місцьта під'їзних шляхів до них при роботі у вечірній та нічний час і потрібні для вантаження(розвантаження) приладдя та допоміжні матеріали.
2.3.4.Забезпечити своєчасне та повне оформлення у встановленому порядку транспортних документіві дорожніх листів, відмічати у товарно-транспортних накладних фактичний час прибуттята відправлення автомобілів із пунктів вантаження та розвантаження.
2.3.5.Надавати в пунктах виконання вантажно-розвантажувальних робіт водіям та іншим представникамПеревізника для службового користування телефонний зв'язок.
2.3.6.При виконанні централізованих перевезень забезпечити в'їзд рухомого складу на своютериторію для виконання навантажувальних і розвантажувальних робіт позачергово відповіднодо узгодженого сторонами графіка.
2.3.7.Пред'являти для перевезення дрібногуртові вантажі по можливості сформованими у більшвеликі пакети, на піддонах або в контейнерах.
2.4.Перевізник не відповідає за якість та масу нетто вантажів, які затарені, упакованіабо опломбовані вантажовідправником.
2.5.Оформлений дорожній лист, завірений Перевізником, при пред'явленні водієм, якийвиконує обов'язки експедитора, є підставою для одержання ним вантажу для перевезенняз матеріальною відповідальністю Перевізника.
2.6.Вантаження та розвантаження вантажів здійснюються за домовленістю сторін.
2.7.Додаткові умови: __________________________________________________________________
3. Порядок розрахунків
3.1. Розмір плати за перевезення вантажів та інші операції й послуги, пов'язаніз перевезенням, і строки розрахунків визначаються сторонами угодою довільної форми,що є невід'ємною частиною цього договору. 3.2. Розрахунки між Перевізником та Замовником здійснюються відповіднодо чинного законодавства і в обумовлені угодою строки. На вимогу Замовника при обумовленнірозміру плати за транспортні послуги Перевізник подає калькуляцію витрат.
4. Відповідальність сторін
4.1. Перевізник і Замовник у випадку невиконання або неналежного виконаннязобов'язань по цьому договору несуть взаємну матеріальну відповідальність у межах,передбачених чинним законодавством України та взаємною угодою, укладеною відповіднодо п. 3.1 договору.
4.2.Договір може бути розірваний на вимогу однієї із сторін відповідно до вимог чинногозаконодавства.
У випадку,коли інша сторона не згодна з цим, розривання договору здійснюється у судовому порядку.
4.3.Перевізник несе матеріальну відповідальність за збереження вантажу від повної чичасткової втрати, ушкодження чи псування при перевезенні у розмірі фактичної шкоди,окрім випадків, передбачених законодавством України.
4.4.Спори, що виникають в процесі виконання цього договору, вирішуються згідно з чиннимзаконодавством України.
5.Термін дії цього договору та юридичні адреси сторін
5.1.Термін дії цього договору встановлюється з ____________________по _______________________________
5.2.Юридичні адреси сторін:
Перевізник_________________________________________________________________телефон____________ факс ____________ телекс___________ телетайп _____________
Розрахунковийрахунок №________ у __________ відділенні банку міста ____________.
Замовник__________________________________________________________________телефон _________факс _______________ телекс______________ телетайп __________
Розрахунковийрахунок №________у ___________ відділенні банку міста ___________.
 Перевізник                            Замовник_________________________                  _________________________ (підпис і печатка)                         (підпис і печатка)  "___"________________ р.                    "___"___________ _____ р.