Міністерство освіти і науки України
Європейський університет
Юридичний факультет
Контрольна робота з Екологічного права
Київ 2007
Зміст
Вступ. 3
1 Метод правового регулювання екологiчних відносин. 4
2 Правовi заходи охорони земель у процесі землевикористання. 8
Загальні висновки. 14
Використана література. 15
/>/>/>/>/>/>/>Вступ
Всучасних умовах розвитку суспільства і держави, коли стан довкілля в Україніпризвів до того, що воно стало одним з безпосередніх джерел загрози життю таздоров’ю її громадян, процес пізнання цих явиш має особливе значення. Темпидеградації довкілля в Україні перевищили швидкість процесів біологічногопристосування живих організмів до середовища існування, тобто порушенняекосистеми набуває необоротного характеру.
Оцінкавпливу промислових підприємств з підвищеною небезпекою техногенного впливу наприродне середовище — комплексна багатопланова правова проблема, яка потребуєчіткого опрацювання на регіональному рівні програм взаємодії всіх інститутіввлади, господарських підприємств, правоохоронних органів, участі громадськості.
Вихіднізасади політики екологічної безпеки сформульовані у Декларації про державнийсуверенітет України, яка проголосила забезпечення екологічної безпеки громадян.
Подальшийрозвиток національна екологічна політика отримала у постанові Верховної РадиУкраїни «Про основні напрями державної політики України у галузі охоронидовкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки»від 5 березня 1998 р., де зазначено: забезпечення екологічної безпеки іпідтримання екологічної рівноваги на території України, збереження її генофондує обов’язком держави.
Метацієї роботи полягає в дослідженні питання правового регулювання екологічнихвідносин, а також в аналізі правових гарантій та їх специфічних особливостей усфері охорони землі, зумовлених природним об’єктом, з приводу якого виникаютьземельні відносини, — домінуючим елементом екологічної системи — землею.
1 Метод правовогорегулювання екологiчних відносин
Правозастосуванняу галузі екології пов’язано з регулюванням екологічних відносин, які виникаютьз приводу використання об’єктивно існуючих природних ресурсів, що розвиваютьсяза своїми і притаманними тільки їм природним законам. На відміну відекономічних відносин, екологічні відносини регулюються у значній мірі правовимиприписами імперативного характеру, відступ від яких у процесі правозастосуванняне допускається.
Еколого-правовінорми, які використовуються в правозастосовчій діяльності, направлені напідтримку екологічної рівноваги на території України, що диктує необхідністьбільш значного підходу у процесі їх застосування. Важливою особливістю узастосуванні еколого-правових норм є те, що значна їх частина сприяєзабезпеченню екологічної безпеки на території України або в окремих їїрегіонах. Тому застосування таких норм у суспільному житті — непроста формальністьрозв’язання юридичної справи, що торкається тільки інтересів суб’єктівконфлікту, що виник.
По-першерозглянемо сутність поняття екологічних відносин. З урахуванням особливостейправового регулювання щодо охорони і використання зазначених складовихелементів об’єкта екологічного права можна виділити чотири блоки екологічнихвідносин, які є визначальними для характеристики предмета правового регулюванняекологічного права[1].
Допершого блоку належать відносини щодо охорони навколишнього природногосередовища як комплексного природно-антропогенного явища. Слово «охорона» прицьому розуміють у широкому значенні — як комплекс заходів, спрямованих назбереження, відтворення і поліпшення стану цього середовища. Йдеться, по суті,про управління якістю довкілля.
Цягрупа «середовище-охоронних» відносин немов би пронизує усі інші екологічнівідносини й об’єднує їх у єдиний комплекс. Переважна частина цих відносинвиникає у сфері вироблення екологічної політики і організації екологічноїдіяльності у масштабах держави та адміністративно-територіальних одиниць, упромисловості, енергетиці, сільському господарстві та інших еколого-небезпечнихгалузях.
Другий,похідний від першого, блок екологічних відносин — це відносини щодовикористання природних ресурсів. Ці відносини регулюються нормамиприродоресурсного права. Його тільки умовно можна розглядати як існуюче окремовід права охорони навколишнього природного середовища (екологічного права).Адже раціональне природокористування неможливе без еколого-охорон-них заходів інавпаки.
Предметприродоресурсного права є похідним від інтегрованого предмета права екологічного.Водночас він має свої особливості. Вони, зокрема, зумовлені тим, що відносинипо використанню природних ресурсів мають місце насамперед у сфері економіки.Саме тут відбувається поєднання природних речовин з працею людини, створюєтьсяновий матеріальний продукт, призначений для задоволення різноманітнихсуспільних потреб із урахуванням екологічного чинника.
Третійблок становлять екологічні відносини, що стосуються забезпечення проголошеногоЗаконом України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 9), апотім і Конституцією України (ст. 50) права громадян на безпечне для життя іздоров’я довкілля. У більш широкому плані йдеться про забезпечення екологічноїбезпеки, тобто запобігання погіршенню екологічної обстановки та виникненню небезпекидля здоров’я людей.
Уюридичній літературі не вироблено загального ставлення до питання про предметнусферу правового регулювання екологічної безпеки та її місце в екологічномуправі. Одні автори доводять, що відносини по забезпеченню екологічної безпеки євизначальними в системі екологічних відносин, другі відводять їм роль одного зінститутів екологічного права, а треті взагалі вважають, що ці відносини немають специфіки і повністю охоплюються відносинами щодо охорони навколишньогоприродного середовища[2].
Узв’язку з цим слід зазначити, що практична діяльність по забезпеченнюекологічної безпеки в Україні останнім часом виділилася у відносно самостійнийнапрям екологічної діяльності. Вона є складовою частиною екологічної політики ісистеми національної безпеки України, предметом дедалі ширшої уваги з бокузаконодавця.
Цядіяльність звичайно певною мірою переплітається із заходами щодо охоронинавколишнього природного середовища. Але це не є перешкодою для виділеннявідносин екологічної безпеки в окрему групу. Об’єднуючим фактором для цього єспрямованість відповідних відносин на забезпечення здорового для життя і здоров’ялюдей довкілля, тоді як діяльність по охороні навколишнього природногосередовища має ширший спектр цілей[3].
Нарешті,до четвертого блоку екологічних відносин належать відносини у сфері формування,збереження та раціонального, не виснажливого використання екомережі. Коло цихвідносин постійно розширюється, і вони справляють істотний вплив на станнавколишнього природного середовища, задоволення сучасних та перспективнихекономічних, соціальних, екологічних та інших інтересів суспільства. Самеправовий режим особливої державної охорони є об’єднуючою засадою для групуваннявідповідних відносин до даного блоку. Він визначається цінністю, унікальністюабо необхідністю відновлення деградованих або малоцінних земель.
Підметодом правового регулювання суспільних відносин взагалі розуміють сукупністьспособів та прийомів, за допомогою яких право впливає на суспільні відносиничерез поведінку суб’єктів конкретних відносин. Це загальне визначення методу правового регулювання суспільних відносин усвоїй основі стосується й методу регулювання екологічних відносин. У правовійлітературі з питань ролі правового регулювання в класифікації галузей правависловлено декілька думок. Метод правового регулювання розглядається якдодатковий критерій поділу права на галузі, однак він не є головним урозмежуванні галузей права, оскільки основним його критерієм є певний видсуспільних відносин; по-друге, метод правового регулювання має вирішальнезначення в розмежуванні галузей права, тому за відсутності методу правовогорегулювання певних відносин немає підстав говорити про окрему галузь права[4].
Щодоекологічного права, то можна стверджувати, що для цієї галузі права характернимє змішаний метод правового регулювання екологічних відносин, який включає усебе головним чином адміністративно-правові і цивільно-правові способи іприйоми правового регулювання цих відносин. Змішаний метод правовогорегулювання екологічних відносин обумовлений самим характером відносин. Тут привизначенні методу вирішальне значення має екологічний фактор, зокрема,екологічні відносини виникають з приводу певних природних об’єктів, тісно пов’язанихміж собою, розвиваються за своїми природними законами і складають єдинуекологічну систему (навколишнє природне середовище).
Методекологічного права — це сукупність засобів і способів впливу на учасниківсуспільних відносин з мстою забезпечення правових вимог щодо охоронинавколишнього природного середовища та екомережі, раціонального використанняприродних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки.
Длякомплексної галузі екологічного права його метод не є таким «своїм», якнаприклад, методи класичних однорідних галузей права — адміністративного,кримінального, цивільного. Екологічне право запозичує методи правовогорегулювання у цих галузей права, використовуючи їх для власних потреб[5].Це стосується й інших комплексних галузей права — господарського, аграрноготощо.
Найбільшшироко у сфері еколого-правового регулювання використовується імперативнийадміністративно-правовий метод. Це виявляється у встановленні дозволів тазаборон, нормуванні, сертифікації, ліцензуванні та екологічній експертизі,застосуванні заходів адміністративної відповідальності за екологічніправопорушення тощо.
Задопомогою кримінально-правового методу здійснюється боротьба з екологічноюзлочинністю, а за допомогою цивільно-правового вирішуються спірні питаннястягнення екологічної шкоди.
Ціметоди «стикуються» в екологічному праві на засадах їх екологічної модуляції.Характерним виявом цього є норми еколого-правового спрямування, виділені успеціальні главу в Кодексі України про адміністративні правопорушення(«Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використанняприродних ресурсів, охорони пам’яток історії та культури») та розділ уКримінальному кодексі України («Злочини проти довкілля»).
Щож стосується цивільної (матеріальної) відповідальності, то тут спрацьовуєпритаманний тільки екологічній сфері таксовий метод обчислення шкоди, завданоївідповідними правопорушеннями. Є специфіка й у застосуванні такогоцивільно-правового методу, як відновлення порушених неправомірними діямиприродних об’єктів.
Екологічнийімператив об’єднує ці та деякі інші методи правового регулювання екологічнихвідносин. Це є характерною особливістю екологічного права як комплексної галузі.
2 Правовi заходи охорони земель у процесі землевикористання
Проблемаохорони земель особливо актуальна для України, оскільки її земельні ресурсинесуть велике антропогенне навантаження і деградують досить швидкими темпами.Не завжди і не всюди раціонально й екологічно правильно використовувалася йоброблялася земля.
Глибокадеградація ґрунтового покриву породжена галузевим підходом до використанняземельних ресурсів, відсутністю усвідомлення їх глобальної середовищеформуючоїі соціальної ролі недосконалістю державної політики щодо охорони земель.
Сформованепід тягарем екстенсивної економіки сучасне трансформаційне землекористування,спрямоване на одержання максимальної — вигоди при мінімальних відтворювальнихвитратах, потребує глибокої науково обірунтованої реконструкції, перебудови наекологічних принципах.
Сучаснаконцепція охорони сільськогосподарських земель повинна передбачати оптимальнепоєднання й ефективне використання техніко-технологічних, організаційних, екологічнихта економічних чинників і важелів регулювання й удосконаленняземлекористування, надання йому характеру екологічно орієнтованого впливу нааграрних товаровиробників з метою заохочення і спонукання їх до радикальногополіпшення охорони земельних ресурсів і запобігання деградації земель.
Зокрема,механізм охорони земель повинен охоплювати такі заходи по запобіганнюдеградації земель.
1.Екологічне планування використання території, зокрема, консервація малопродуктивних,деградованих і техногенно забруднених угідь.
2.Більш жорстке обмеження відведення продуктивних угідь для несільськогосподарськихпотреб.
3.Запровадження обмежень права власності та права користування землею, які обумовлюютьсяекологічними особливостями ландшафтів і специфікою землекористування.
4.Застосування економічних важелів впливу на суб’єктів землекористування:пільгове оподаткування тих землевласників і землекористувачів, які вкладаютькошти в землеохоронні заходи, екологобезпечне технічне та технологічнеудосконалення; надання субсидії на придбання та будівництво екологобезпечнихтехнічних засобів; звільнення від податків тієї частини прибутків аграрнихтоваровиробників, яку вони спрямовують на землеохорону та боротьбу здеградацією земель; збільшення екологічного податку на прибуток аграрних таагропромислових товаровиробників, які застосовують екологонебезпечнітехнології, що в свою чергу спричиняє деградацію земель; застосування штрафнихсанкцій за недотримання земельного законодавства, спрямованого на запобіганнядеградації земель.
Упровадженняґрунтозахисної системи землеробства з контурно-меліоративною організацієютериторії. В основу цієї системи покладено принцип диференційованоговикористання земель залежно від грунтово-екологічних і соціально-економічнихфакторів. Основними ланками цієї системи землеробства є: контурно-меліоративнаорганізація території з урахуванням структури природних комплексів тагрунтово-ландшафтних факторів; поділ орних земель на еколого-технологічнігрупи; забезпечення відтворення оптимальних параметрів показників родючостігрунту, покращення його фізико-хімічних і агрофізичних показників та ін.
Вимогаохорони земель стосується всіх її користувачів як сільськогосподарського, так інесільськогосподарського напрямку, а також державних органів і службових осіб,які вирішують питання землекористування. Головною турботою повинна бути охоронацінних, родючих сільськогосподарських угідь. В землеробстві охорона цих земельстановить обов’язок сільськогосподарських підприємств.
Системнийпідхід до вирішення проблеми охорони земель як форми запобігання деградаціїзабезпечить зниження ерозійних процесів на орних землях до екологічнодопустимих меж, створить умови для нарощування родючості ґрунтового покриву таформування високопродуктивних агроекосистем.
Самостійнемісце в цій системі заходів повинні займати екологічні та технологічні заходи,тому що вони потребують певної систематизації, правового і нормативногозакріплення. Для запобігання деградації земель дуже важливе визначення умовекологічно безпечного землекористування.
Земельнезаконодавство згідно з ст. 4 Земельного кодексу України охоплює всю сукупністьзаконодавчих та підзаконних нормативних актів, які виконують завдання зрегулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичнихосіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорониземель.
УЗаконі України «Про охорону земель» (2003 р.) визначені принципи державноїполітики у сфері охорони земель. Згідно зі ст. 3 Закону такими принципами є: а)забезпечення охорони земель як основного національного багатства українськогонароду; б) пріоритет вимог екологічної безпеки у використанні землі якпросторового базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; в)відшкодування збитків, заподіяних порушенням законодавства України про охоронуземель; г) нормування і планомірне обмеження впливу господарської діяльності наземельні ресурси; г) поєднання заходів економічного стимулювання та юридичноївідповідальності в галузі охорони земель; д) публічність у вирішенні питаньохорони земель, використанні коштів Державного бюджету України та місцевихбюджетів на охорону земель.
Правоваохорона земель являє собою систему врегульованих нормами права організаційних,економічних та інших суспільних відносин щодо забезпечення раціональноговикористання земельного фонду країни, запобігання необгрунтованому вилученнюземель із сільськогосподарського обороту, захист земельних ресурсів відшкідливих антропогенних впливів, а також на відтворення та підвищення родючостігрунтів, продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливогоправового режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного таісторико-культурного призначення[6].
Основнимзавданням правової охорони земель є забезпечення збереження та відтворенняземельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель.Охорона земель є надзвичайно важливим чинником забезпечення продовольчої таекологічної безпеки країни. Тому важливу роль у здійсненні завдань правовоїохорони земель відіграє держава шляхом виконання ряду своїх функцій, якізакріплені в чинному законодавстві, зокрема, шляхом: законодавчого регулюванняземельних відносин; розробки та реалізації загальнодержавної та місцевихпрограм раціонального використання земель, підвищення родючості грунтів,охорони земельних ресурсів у комплексі з іншими природоохоронними заходами;передачі (продажу) земельних ділянок у власність та надання їх у користування,вилучення (викупу) земель для суспільні потреб; державної реєстрації прав наземлю та інше нерухоме майно; поділу земельного фонду країни на категоріїземель та визначення цільового призначення земельних ділянок; організаціїземлеустрою; ведення державного земельного кадастру; здійснення моніторингугрунтів; здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.
Упроцесі здійснення правової охорони земель держава виконує чотири основніфункції: регулюючу, стимулюючу, контрольну та каральну.
Регулюючафункція правової охорони земель полягає у встановленні правил раціональноговикористання земельних ресурсів.
Стимулюючафункція правової охорони земель полягає в запровадженні економічних стимулівраціонального використання та охорони земельних ресурсів.
Контрольнафункція правової охорони земель полягає у здійсненні відповідними органамидержавної влади та місцевого самоврядування державного контролю завикористанням та охороною земель.
Каральнафункція правової охорони земель проявляється у встановленні санкцій запорушення правил раціонального використання і охорони земель та їх застосуваннідо порушників земельного законодавства.
Важливимнапрямом державної політики щодо охорони земель після прийняття ЗемельногоКодексу є стандартизація і нормування в галузі використання земель.
Важливезначення в забезпеченні охорони земель має юридична відповідальність запорушення земельного законодавства. Особи, винні в недотриманні передбаченихзаконодавством вимог щодо охорони земель, можуть бути притягнуті доадміністративної, цивільної, а в ряді випадків і кримінальної відповідальності.
Конституційніположення щодо охорони землі деталізуються в нормах земельного законодавства.Вимоги законодавства щодо охорони земель реалізуються шляхом закріплення управових нормах правил раціонального використання земельних ділянок,регламентації функцій державного управління земельним фондом країни, а такожшляхом встановлення заходів юридичної відповідальності за порушення земельногозаконодавства.
Загальні висновки
1.Виникнення екологічних відносин і екологічного права обумовлено об’єктивноіснуючою взаємодією суспільства і природи. Оскільки існують різновидиекологічних відносин у межах єдиних екологічних відносин, то правовою формоюрізновидів цих відносин виступають підгалузі екологічного права: земельне,водне, гірниче, лісове, фауністичне, атмосфероповітряне, природно-заповіднеправо. Екологічні відносини єдині, а їх юридичною формою є екологічне право зісвоїми підгалузями з урахуванням різновидів екологічних відносин.
Методправового регулювання екологічних відносин являє собою закріплення векологічному законодавстві сукупності адміністративно- і цивільно-правовихспособів та прийомів. Таким чином, екологічне право як самостійна галузь правамає свій метод правового регулювання екологічних відносин, який можна визначитияк змішаний метод.
2.Україна належить до кола країн світу, що мають найбагатші земельні ресурси.Конституція України проголошує землю основним національним багатством, щоперебуває під особливою охороною держави.
Правоваохорона земель в Україні здійснюється на основі комплексного підходу до угідьяк до складних природних утворень (екосистем) з урахуванням цілей і характеруїх використання, зональних і регіональних особливостей.
Правоваохорона земель являє собою систему врегульованих нормами права організаційних,економічних та інших суспільних відносин щодо забезпечення раціональноговикористання земельного фонду країни, запобігання необгрунтованому вилученнюземель із сільськогосподарського обороту, захист земельних ресурсів відшкідливих антропогенних впливів, а також на відтворення та підвищення родючостігрунтів, продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливогоправового режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного таісторико-культурного призначення.
Упроцесі здійснення правової охорони земель держава виконує чотири основніфункції: регулюючу, стимулюючу, контрольну та каральну.
Використана література
1. Конституція України /Відомості Верховної Ради України, 1996, № 30, Ст. 141.
2. Земельний кодекс України //Відомості Верховної Ради України, 2002, № 3-4, Ст.27.
3. Цивільний кодекс України //Відомості Верховної Ради України, 2003, №№ 40-44, Ст.356.
4. Про охорону навколишньогоприродного середовища. Закон Україні від 25 червня 1991 року № 1264-XII //Відомості Верховної Ради Україні, 1991, № 41, Ст.546.
5. Ващишин М.Я. Земельніправовідносини у селянських (фермерських) господарствах. Автореф… канд. юр.наук. — Львів, 2000.
6. Екологічне право України:Акад. Курс / За заг. ред. Ю.С. Шемученка. — К., Юр. думка, 2005. — 848 с.
7. Заржицький О. Екологічнабезпека в регіоні як об’єкт правового регулювання // Право України, № 5, 2002С. 63—68.
8. Котелевець А.В. Актуальніпитання правозастосовчої діяльності у галузі екології. Автореф… канд. юр.наук. — Х., 2000.
9. Лопатин ВН. Экологическаябезопасность: проблемы конституционной законности // Государство и право, 2004,№ 2. С. 21-31.
10. ПоповВ.К. Гетьман А.П. та ін. Екологічне право України: Підр. — Х., Право, 2001. —477 с.
11. ЧеркащинаМ. Особливості правових гарантій у сфері використання та охорони землі //Підприємництво, господарство та право, № 11, 2005. С. 129—134.