Укоопспілка
Полтавський кооперативнийтехнікум Полтавської облспоживспілки
Курсова робота
по дисципліні: «Теоріядержави і права»
на тему: «Поняттята соціальне призначення правотворчості»
Виконала:
студентка групи Пр – 22
Лебедь А.
Перевірив викладач:
Стрілко Д.Л.
Полтава 2009
План
Вступ
1. Поняття, функції та принципи правотворчості.
2. Характеристика стадій правотворчого процесу та їх суб’єкти
3. Законодавча техніка
Висновки
Список використанихджерел та літератури
Вступ
Актуальність теми. У багатоманітній правовій сферісуспільства правотворчість посідає провідне місце. Це пояснюється тим, що самеправотворчість дає життя праву, породжує, формує й оформлює його. Тому єзрозумілим величезний суспільний інтерес до правотворчості.
Підвищення якості правових рішень, зниження до мінімальногорахунку неефективних нормативних актів – постійне завдання законодавця. Власне,цим пояснюється теоретичне і практичне значення вивчення проблем, які пов’язаніз процесом створення норм права. Закони необхідні для людей, суспільства, і неможна допускати прийняття поспішних, непродуманих нормативно – правових рішень,адже будь – яка помилка законодавця тягне невиправдані матеріальні затрати,порушення інтересів громадян. Можна привести чимало фактів із вітчизняноїпрактики, коли наша економіка, соціальна і духовна сфери потерпали черезнепродумані, науково необґрунтовані нормативно – правові рішення. Наприклад,Закон «Про економічну самостійність України» був раніше символічноюданиною часу боротьби за незалежність, ніж документом конкретної дії. Світовапрактика також має приклади помилок законодавчих органів. Достатньо навестифакт законодавчої заборони в США виробництва і вживання алкоголю в періодвеликої депресії, що викликало зростання контрабанди, мафії і злочинності в цілому.
Може скластися враження, що знання основ правотворчостікорисні лише для тих, хто її здійснює, — депутатам парламенту, членам урядутощо. Проте це не так, оскільки створення правових норм – один із напрямківдіяльності, притаманний не тільки державним органам та органам місцевогосамоврядування. А тому юристи, випускники юридичних вузів повинні до тонкощівзнати теорію і практику правотворчої роботи.
Правотворчість – це особлива функція держави, іншихуповноважених суб’єктів, правова форма, правова «оболонка» їхдіяльності. Наприклад, парламент затверджує державний бюджет. Розглядаючи йогопо суті, аналізуючи всі статті доходів і витрат країни, він практично завершуєпроцес прийняття закону про державний бюджет.
Таким чином, «акт правотворчості» має два значення.Це діяльність компетентних суб’єктів щодо видання норм права, а також результаттакої діяльності, який виражений у вигляді юридичного документа, закону тощо.
Зміст і значення правотворчості полягає у тому, щоб вибратитакий варіант регулювання, юридичної регламентації, який би повною міроювідповідав поставленій меті. При цьому слід враховувати закономірності розвиткусуспільства, сприятливі об’єктивні і суб’єктивні умови для прийняттянормативного акта, а також вибір оптимальної правової форми владного рішення(закон, указ, постанова, статут, регламент тощо).
Об’єкт дослідження. Правотворчість.
Проблема дослідження. За результатами правотворчої роботи –якістю законів та інших нормативних актів – роблять висновок про державу вцілому, ступінь її демократичності, цивілізованості, культурності. Людськесуспільство завжди потерпало через брак точних і довершених рішень, такоїдіяльності органів держави, в результаті якої створюються норми права, правилаповедінки громадян і організацій.
Мета дослідження. Розширити свій погляд про правотворчість,визначити її суб’єкти та ключові поняття.
Бібліографічний огляд літератури. Над даною темою працювалитакі вчені – правовики, як: Калюжний Р.А., Ведєрніков Ю.А., Грекул Р.С.,Волинка К.Г., Зайчук О.В., Лисенков С.Л., Оборотов Ю.М., Ковальський В.С.,Козінцев Т.П., Ющик О.І. та інші.
Структура курсової. Курсова складається зі вступу, трьохрозділів: Розділ І Поняття, функції та принципи правотворчості, Розділ ІІХарактеристика стадій правотворчого процесу та їх суб’єкти, Розділ ІІІЗаконодавча техніка, висновків і списку використаних джерел та літератури.
1. Поняття, функції та принципи правотворчості
Правотворчість – це правова форма діяльності держави заучастю громадянського суспільства (у передбачених законом випадках), пов’язанаіз встановленням (санкціонуванням), зміною, скасуванням юридичних норм.Правотворчість виражається у формуванні, систематизації, прийнятті таоприлюдненні нормативно – правових актів.
Головне призначення правотворчості – встановлення новихправових норм. Зміна і скасування застарілих правових норм сприяє затвердженнюнових і, відтак, вони входять до його складу як допоміжні проявиправотворчості.[1, ст.293]
Правотворчість – це форма владної діяльності уповноваженихсуб’єктів (перш за все держави), спрямованої на утворення нормативно – правовихактів, за допомогою яких у чинну юридичну систему запроваджується, змінюютьсячи скасовуються правові норми.[2, ст.242]
Ознаки правотворчості:
1) здійснюється державою безпосередньо або з її попередньогодозволу, а також громадянським суспільством (народом) і його суб’єктами;
2) полягає у створенні нових норм права або в зміні чискасуванні чинних норм;
3) набуває завершення в письмовому акті – документі, якийназивається нормативно – правовим актом;
4) відбувається відповідно до правового регламенту, тобтопроцедури, яка встановлюється правовими нормами;
5) має конкретно – цільову і організаційнуспрямованість.[1, ст.293]
Правотворчість не можна зводити до законотворчості.Законотворчість є виключною монополією представницьких вищих органів держави (вУкраїні – Верховної Ради) або народу (громадянського суспільства) упередбачених законом випадках.
Законотворчість – важлива складова частина правотворчості,яка закінчується прийняттям законів. Результат правотворчості – всі нормативно– правові акти: закони, укази, розпорядження, рішення та інші. Вони з’являютьсявнаслідок складної діяльності вищих державних органів, органів місцевогосамоврядування, місцевої державної адміністрації, комерційних і некомерційнихорганізацій, трудових колективів.
Правотворчість – один з важливих напрямків функціонуваннягромадянського суспільства і держави, одна з правових форм їх діяльності. Їїслід відрізняти від правотворення. Правотворення – всі форми і засоби виникнення,розвитку та зміни права, у тому числі і правотворчість.
Правотворчість – поняття вужче, ніж правотворення, вона –частина правоутворення, його самостійна і вирішальна стадія (вищий рівень).Ініціативу, пропозицію про необхідність прийняття того чи іншого закону неможна вважати правотворчістю, хоча з ініціативи може початися правотворчість.Обговорення проекту конституції населенням – це не правотворчість, але можепризвести до неї.
Правотворчість починається тоді, коли прийнято державнерішення про підготовку проекту нормативно – правового акта, скажімо, закону.Головною відмінністю правотворчості від правотворення є те, що творчість праваздійснюється державними органами або з їх санкції, дозволу.
Правотворчість – це насамперед форма владної – вольовоїдіяльності держави, формального нормативного закріплення міри свободи ісправедливості, яка включає дослідження, узагальнення і систематизацію типовихконкретних правовідносин, котрі виникають у громадянському суспільстві, іспрямовані на створення нормативно – правового акта.[1, ст.294]
Держава веде свою правотворчу політику на основі вивченняпотреб суспільства і пізнання тенденцій суспільного розвитку. Основнимиімпульсами щодо створення закону чи іншого нормативно – правового акта єсуспільно значуща проблема, гостра соціальна ситуація, не вирішення питань,тобто те, що має велике значення для більшості людей, для держави в цілому.Мистецтво правотворчості в тому і полягає, що, по – перше, вчасно, по – друге,точно, адекватними правовими засобами відреагувати на суспільний «виклик»,«зняти» гостроту ситуації. Історія права знає приклади як вдалихнормативно – правових рішень (Французький цивільний кодекс 1804р.(КодексНаполеона), який діяв практично два століття), так і рішень помилкових,поспішних (в 1927р. Туреччина запозичила Швейцарський цивільний кодекс, яким,зокрема, усувалась багатошлюбність. Мусульманське населення Туреччини не булоготовим до цього, що і викликало невдоволення багатьох верст турецькогосуспільства).
Головна роль у визначенні часу прийняття, змісту і формиправового рішення повинна належати правовій науці. Власне, наука володіє такимпізнавальним інструментом, який дозволяє безпомилково виявити предметисуспільного розвитку і юридичні засоби їх вирішення.
Зрозуміло і те, що рівень розвитку тієї чи іншої державивпливає на зміст прийнятих законів. Якщо для США актуальною є боротьба забезпеку на автострадах, а також за чистоту навколишнього середовища, то дляУкраїни головним є захист прав людини та громадянина, боротьба з організованоюзлочинністю, корупцією, тіньовою економікою тощо.[2, ст.243]
Функції правотворчості – напрямки діяльності, пов’язаної зівстановленням, зміною або скасуванням правових норм, створенням і розвиткомзаконодавства.
Основні функції правотворчості:
1. Функція первинного регулювання суспільних відносин(розробка і прийняття нових правових норм) діє в тих випадках, коли суспільнівідносини раніше не регулювалися і вперше виникла необхідність у їхрегулюванні. Наприклад, лише з розвитком космічних досліджень з’являєтьсякосмічне право; із переходом України на шлях розвитку ринкових відносин виникланеобхідність у створенні нових законів: про біржу, приватизацію тощо;
2. Функція відновлення правового матеріалу (скасування,зміна або доповнення до чинних норм) припускає заміну тих законів, щозастаріли, не відповідають потребам суспільного розвитку. При цьому важливо незайматися відновленням заради відновлення, оскільки стабільність є кращою, ніжзміни, тим більше зміни без особливої необхідності. Коли ж суспільні потребизмінюються, суспільство потребує такого законодавства, яке адекватно відбивалоб ці потреби. Тоді настає необхідність у створенні нових кодексів, законів,вносяться зміни і доповнення до відповідних законодавчих актів;
3. Функція заповнення прогалин у праві, тобто усуненняповної або часткової відсутності в чинних нормативних актах необхіднихюридичних норм. Зрозуміло, можна використовувати аналогію закону, тобтовирішення справи або окремого питання на підставі закону, який регулює подібнівідносини; або аналогію права, тобто вирішення справи або окремого юридичногопитання на підставі загальних начал і значення законодавства. Проте аналогія незаповнює прогалину. Заповнити прогалину можна лише шляхом правотворчості. Яквідшукається прогалина? Під час застосування норм права – у суді тощо. Длязнаходження прогалин узагальнюється судова і адміністративна практика.Вироблене за допомогою аналогії вирішення юридичної справи не повинносуперечити розпорядженням чинного законодавства. Воно може стати підставою дляудосконалення законодавства;
4. Функція упорядкування нормативно – правового матеріалу(кодифікаційна або систематизаційна правотворчість). Організаційною формою цієїфункції є кодифікація законодавства, що припускає обґрунтоване його відновлення.[1, ст.296]
Правотворчість повинна будуватися на раціональних,прагматичних, позбавлених будь – якої ідеології ефективних принципах. Питаннящодо принципів не несе абстрактно – теоретичного характеру, його розробка втеорії права позитивним чином впливає на практику створення нормативнихдокументів. Додержання принципів правотворчості допомагає уникати помилок,знижує вірогідність створення неефективних правових норм, сприяє підвищеннюправової культури населення і юридичних осіб. Принципи правотворчості – цекерівні, основоположні ідеї, що обумовлюють єдність та загальну спрямованістьправотворчої діяльності.[2, ст.245]
Виділяють дві групи принципів правотворчості: загальні іспеціальні. Загальні принципи правотворчості – незаперечні основні вимоги, щовиражають її сутність:
1. Принцип гуманізму, тобто формування нормативно –правових актів на засадах загальнолюдських цінностей, міжнародних стандартівправ людини, створення умов і механізмів їхнього втілення в життя суспільства ідержави;
2. Принцип законності полягає в тому, що розробка іприйняття нормативно – правових актів повинна проходити з дотриманням правовоїпроцедури і не виходити за межі компетенції суб’єктів, які їх приймають. Доцього принципу долучається вимога відповідності нормативних актів конституції ічинному законодавству;
3. Принцип демократизму. В демократичному суспільствіправотворчість повинна мати справді демократичну основу, яка забезпечуєтьсяучастю громадян у розробці правових актів. Кожний громадянин, висловлюючи своюдумку, має право взяти участь у цьому процесі одноособово або у складі певногоколективу. Громадяни можуть входити до спеціально створених із цією метоюрізних робочих груп, брати участь у проведенні перевірок, зборі матеріалів дляпідготовки проектів нормативних актів. Для складання текстів проектів можутьбути залучені спеціалісти тієї чи іншої галузі. Реальна участь громадян урозробці правових актів свідчить про демократизм цього процесу і дає можливістьузагальнювати і враховувати волю та інтереси громадян, їх думку, пропозиціїщодо зміни та покращення проектів; дає змогу встановлювати, попереджати йусувати різні помилки, слабкі, невдалі формулювання проектів і приймативсебічно обґрунтовані та ефективні правові акти; своєчасно змінювати абоскасовувати застарілі акти, що гальмують суспільний розвиток; допомагає виявитинагальні суспільні потреби, що потребують якнайшвидшого правового регулюваннята виробляти нові, більш досконалі рішення. Вбачається за доцільне такожвизначати і законодавчо закріпити перелік питань, із яких нормативно – правовіакти можуть бути прийняті лише після їх обговорення громадянами. Важливезначення для демократизації та розширення способів участі громадян у процесіправотворчості має: вдосконалення методики вивчення громадської думки; більшуважне ставлення до пропозицій і зауважень громадян, своєчасний їх розгляд, узагальненнята облік при розробці правових актів; подальше зростання освіченості, загальноїта правової культури населення, що сприятиме компетентній участі його управотворчості; розширення юридичних гарантій і правових можливостейбезпосередньої участі громадян у розробці правових актів та ін.;
4. Принцип гласності – відкрите для громадськості, вільне іділове обговорення проектів нормативно – правових актів, інформування про нихнаселення. Гласність процесу правотворчості характерна для всіх її основнихстадій – заходів із підготовки проектів, попереднього обговорення проектів таприйняття правових актів, широкого інформування громадян про прийняті акти таїх реалізацію;
5. Принцип науковості говорить про те, що підготовка йприйняття проекту нормативно – правового акта здійснюється за участюпредставників різних наук. Без сумніву, що діяльність вчених – юристів маєважливе значення для успіху правотворчої роботи. Вчені відіграють важливу рольна всіх етапах підготовки нормативних актів – від розробки концепціїнормативного акта, з’ясування потреби в правовому регулюванні тих чи іншихсуспільних зв’язків (наприклад, через соціологічне дослідження, спостереженнячи аналіз) до визначення способу і типу правового регулювання і вибору моментуприйняття нормативного акта (помилки в цьому питанні небезпечні);
6. Принцип системності і узгодження означає послідовність управотворчості, взаємозв’язок і взаємодію законодавчих актів, обов’язковуузгодженість кожного нормативного акта з нормами конституції, іншими законами,актами відповідної галузі та інших галузей права, з нормативно – процесуальнимита ратифікованими міжнародно – правовими актами. В Конституції України цейпринцип відбивається у статті 8, яка проголошує верховенство Основного Закону всистемі нормативно – правових актів, а також встановлює їх підпорядкованістьодин одному.[2, ст.246]
До спеціальних принципів правотворчості можна віднести:
— оперативність – не зволікання з підготовкою проектівнормативних актів;
— поєднання динамізму і стабільності – створеннястабільного нормативно – правового акта і одночасно можливість вносити до ньогодоповнення і зміни;
— плановість – за функціональним призначенням актів істроками їх прийняття;
— старанність і скрупульозність підготовки нормативнихактів – відсутність скоростиглих і непродуманих проектів;
— професіоналізм – залучення до розробки нормативних актівкваліфікованих спеціалістів із відповідних галузей науки, вчених – юристів і юристів– практиків, які мають необхідні знання і досвід;
— техніко – юридична досконалість – упорядкуваннянормативно – правових актів з урахуванням правил, способів, прийомів юридичноїтехніки, які є обов’язковими для правотворчих органів;
— урахування місцевого досвіду – особливо в процесіприйняття нормативних актів місцевого значення.[1, ст.295-296]
2. Характеристика стадій правотворчого процесу та їхсуб’єкти
Правотворчий процес – система взаємозалежних процедур(стадій) при ухваленні, зміні як законів, так і підзаконних актів. Стадіїправотворчого процесу, у свою чергу, можуть бути розбиті на ряд етапів.[8, ст.117]
Кожний вид нормативно – правових актів пов’язаний ізкомпетенцією державних органів першого рівня, а тому підготовка, розгляд іухвалення кожного виду актів в ієрархії актів мають специфічні ознаки. Ступіньскладності правотворчого процесу визначається тим, які нормативно – правовіакти ухвалюються – закони Верховної Ради, укази Президента України, постановиКабінету Міністрів, рішення органів місцевого самоврядування тощо.
В юридичній літературі є кілька підходів до розуміннясистеми стадій, на які поділяється правотворчий процес. Усі вони заслуговуютьна увагу, оскільки автори використовують різні критерії їх виділення. Алеопрацьовуючи всю інформацію, я вирішив подати характеристику стадійправотворчого процесу у загальному вигляді.
Стадії правотворчого процесу:
1. Передпроектна стадія, а саме правотворчий процесрозпочинається з прийняття офіційного рішення про підготовку проекту нормативногоакта. В якій би формі таке рішення не було б виражене, воно є певним юридичнозначимим актом, що утворює права та обов’язки. Саме цей акт владно встановлюєконкретний юридичний стан, визначає межу між порушенням питання про підготовкупроекту і початком його створення. Із прийняттям рішення про підготовку проекту(юридичний факт) виникає деяке правовідношення з приводу його розробки, і зцього моменту всі дії щодо створення нормативного акта якісно відрізняється відпопередніх дій, що становили не процес правотворчості, а умови та підстави, якіпередували йому.
Однак вище зазначене не означає, що кожна конкретна діяпісля прийняття рішення про підготовку проекту нормативного акта процесуальновизначена. Адже усі дії, які прямо не спираються на правову норму, а лишевважають за свою основу досвід, традиції, мають юридичне значення в томурозумінні, що вони здійснюються у межах правовідносин із підготовки таофіційного прийняття нормативного акта, що вся сукупність таких дій та їхкінцевий результат – це виконання юридичного обов’язку підготувати проект.
Тут розробляється своєрідна його модель, формулюютьсяпропозиції щодо того, як її доцільно побудувати. Ця стадія складається з дій,які безпосередньо не породжують правових норм. Вони утворюють основу для наступнийстадій, що мають вирішальне правотворче значення, виступають підготовчимипередумовами для прийняття акта.
Передпроектна стадія поділяється на два етапи:
а) формування юридичного мотиву про необхідність внесеннязмін до чинної системи норм права – відбувається на рівні правосвідомості врезультаті виявлення волі народу (колективу), об’єктивно зумовленої потребамийого соціального життя;
б) правотворча ініціатива (фр. Initiative – почин) –обгрунтування юридичної значущості правової регламентації – видання нормативно– правового акта.
Цей етап правотворчості характеризується дією об’єктивнихчинників і становить підготовчу стадію.
2. Проектна стадія:
а) ухвалення рішення про підготовку проекту нормативно –правового акту, може здійснюватись у різних формах.
По – перше, таке рішення може бути дорученням вищестоящогооргану нижчестоящому розробити текст конкретного акта. В цьому випадкупідготовка проекту стає обов’язком відповідного органу.
По – друге, рішення про підготовку може прийняти за власноюініціативою орган, на який покладений загальний юридичний обов’язок підготовкипроектів нормативних актів.
По – третє, правотворчий орган може прийняти рішеннядоручити підготовку проекту спеціально створеній ним комісії або робочій групі.
По – четверте, обов’язок підготовки проектів нормативнихактів може заздалегідь передбачатися планом підготовки проектів.
б) розробка концепції проекту нормативно – правового акта іпідготовка його тексту (або доробка проекту, внесеного в порядку правотворчоїініціативи), тобто юридичне формулювання волі народу (колективу) у вигляді нормправа.
Проекти указів Президента, постанов уряду зазвичайготуються відповідними міністерствами і відомствами або на підставі планупопередніх робіт, або за разовим дорученням Президента, керівництва уряду. Такіпроекти можуть бути підготовлені в апараті Президента і уряду.
Щоб забезпечити кваліфіковане складання проекту,передбачається участь спеціалістів у відповідно до відомчого (галузевого)принципу, згідно з яким складання початкових проектів здійснюються тимиорганами і організаціями, профілю діяльності яких вони відповідають.
До підготовки проектів нормативно – правових актів(головним чином, законів) залучаються партії, профспілки та інші громадськіоб’єднання.
в) попередній розгляд проекту нормативно – правового актаправотворчим органом. До розгляду проекту зазвичай залучаються зацікавленідержавні органи, організації, громадськість. Форми обговорення різні:парламентські читання, наради за участю наукової громадськості і зацікавлених міністерств,рецензування науково-дослідними інститутами тощо. Після урахування пропозицій ізауважень проект остаточно відпрацьовується і редагується.
г) обговорення проекту нормативно – правового акта іузгодження його тексту з зацікавленими особами. Найважливіші законопроектиможуть бути винесені на всенародне обговорення.
Обговорення проекту дає змогу:
— дати загальну оцінку проекту – його необхідність,своєчасність, характеристику завдань, що стоять перед майбутнім актом,соціально – економічні умови, що визначають його прийняття;
— оцінити правильність та необхідність окремих положеньпроекту;
— вдосконалити проект – усунути все непотрібне, невдале,погано підготовлене, внести зміни та покращити текст, ліквідувати прогалини таупущення.
3. Стадія прийняття проекту нормативно – правового актавластива колегіальному правотворчому органу – офіційне прийняття проекту післяйого обговорення. Колегіальні правотворчі органи (уряд, державні комітети таін.) приймають нормативні акти простою більшістю голосів. Президент держави,міністри та інші органи одноособового керівництва затверджують свої акти уперсональному порядку.
В результаті здійснення цієї стадії проект перетворюєтьсяна нормативний акт.
4. Засвідчувальна стадія:
— підписання нормативно – правового документа;
— надання йому реєстраційного коду після включення доЄдиного реєстру нормативних актів України.
5. Інформаційна стадія – офіційне опублікування прийнятогонормативно – правового акта в засобах масової інформації, доведення його довідома виконавців.
Опублікування (оприлюднення) – офіційно встановлений спосібдоведення до загального відома прийнятого нормативного акта, який полягає увміщенні повного та точного його тексту в загальнодоступному офіційномудрукованому органі. Аби стати загальнообов’язковими, правові норми маютьоб’єктивізуватися у загальнодоступних друкованих виданнях. Опублікуваннявказаних актів – головна передумова набрання чинності та юридична підставапрезумпції їх знання. Не можна припустити, що громадяни повністю можуть знативсі положення неопублікованого акта та накладати на них стягнення за порушенняневідомих ним правил.
В окремих випадках оприлюднення може здійснюватись іншимишляхами (передача по радіо, розклеювання текстів), але таке має бути обумовленеу цьому нормативно – правовому акті. Опублікування, якщо інше спеціально невстановлене, служить передумовою набрання чинності нормативно – правового акта.
Офіційне оприлюднення є заключною стадією правотворчості.
Суб’єктами правотворчості можуть бути:
— громадяни України;
— державні органи;
— громадські об’єднання ;
— трудові колективи.[12, ст.49]
3. Законодавча техніка
В юридичній літературі щодо характеристики правотворчостііснує різноманітна термінологія – «правотворча техніка», «законодавчатехніка», «юридична техніка», «нормо проектна техніка»,«техніко – юридичне оформлення» тощо. Водночас у багатьох випадках цятермінологія вживається без чіткого визначення змісту кожного поняття, безнаявної концепції розвитку законодавства, дотримання плану законодавчої роботи,вдосконалення структури й напрямів нормотворчості.[13, ст.89]
Спробуємо визначити наскільки правомірними є вживаннятерміна «техніка» по відношенню до правотворчості.
У сучасній лексиці термін «техніка» вживається удекількох значеннях. Одне з них – це сукупність прийомів, навичок, щозастосовуються в певній діяльності, певному ремеслі, мистецтві. Інакше кажучи, «техніка»в цьому розумінні – це набір засобів або прийомів, оперування певнимивластивостями, навичками; професійне вміння, врешті-решт це – майстерність.Правові засоби мають місце у будь – якому законі. Аналітична юриспруденціяпідказує, що правові засоби можуть бути предметом певних операцій абокомбінацій «первісних елементів правової матерії». Відомий російськийюрист С.Алексєєв стверджує, що правові засоби як елементи матерії права кожногоразу на різноманітних ділянках юридичної догми проявляють себе як позитивнізобов’язання, заборони, дозволи. Більше того, він стверджує, що ні норми права,ні правові відносини, ні елементи юридичної техніки не можна підводити підвказані правові засоби. Тому не можна міркувати про те, що юридична техніка єчимось стороннім, побічним по відношенню до права, до закону. Чим вищим єрівень правового регулювання, тим вищим має технічний рівень творення правовихактів.
Нормативно – правовий акт – твір особливого, соціально –правового змісту, який важко порівняти з літературним твором за витонченістю,красою та поетичністю. Але за мудрістю, енциклопедичним відображенням,інформативністю, відповідним прагненням культури, логічністю і лаконічністю табагатьма іншими параметрами, закон ч підзаконний акт можуть мати силу дійсноінтелектуального витвору. Чимало системних законів, попри негаразди із їхнімзастосуванням, заслуговують на таку оцінку. За оцінками фахівців Венеціанськоїкомісії юридична техніка, що застосовувалася при створенні Конституції України,визнається як одна із вдалих. Техніка в суб’єктивному сенсі означає мистецтвооздоблення правового матеріалу, в об’єктивному – механізм правотворчості.[12, ст.110]
Юридичну техніку можна визначити як систему юридичнихзасобів і прийомів створення та систематизації законодавчих актів. Отже,включає два взаємопов’язаних процеси – процес створення правових актів, та –систематизації нормативно – правових актів. До юридичної техніки, зокрема,належать:
— офіційна законодавча термінологія;
— законодавчі конструкції;
— законодавчі презумпції;
— юридичні фікції;
— юридична стилістика;
— засоби офіційного документального оформлення закону.
Вказані та інші засоби і прийоми юридичної правотворчоїтехніки мають на меті забезпечення, насамперед, точність і визначеність нормправа, наукових відносин, правомірних інтересів. По – друге, вони спрямовані надосягнення доступності та ефективності законодавчих актів.
Поряд з поняттям «юридична техніка» широкоговжитку в теорії і практиці набуло поняття «правотворча техніка»,зміст якого визначає система засобів, правил і прийомів підготовкикомпетентними органами юридичних актів. Поняття «правотворча техніка»є спорідненим поняттю «юридична техніка». Воно містить у собіметодики роботи над текстами усіх нормативно – правових актів, прийоминайдосконалішого викладу думки нормо творця у статтях юридичних актів, вибірдоцільної структури кожного з них, термінологію та мову, способи оформлення змін,повного або часткового скасування, об’єднання нормативно – правових актів тощо.Правотворча техніка, зокрема, забезпечує юридичну досконалість нормативнихдокументів.[13, ст.452]
Особливо слід звернути увагу на широко вживане у науковійлітературі поняття «юридична техніка». О.Ющик наводить таке: «урадянській правовій літературі ще у 60-ті роки ХХст. Поняття „юридичнатехніка“ замінюється поняттям „законодавча техніка“. Автородночасно підкреслює, що юридична діяльність зводиться до реалізації державнимапаратом законодавчої, адміністративної та правоохоронної функцій. Юридичнатехніка буде різною для кожного з цих видів юридичної діяльності, оскільки вонипередбачають різних конкретних суб’єктів цієї діяльності, особливі її завдання,засоби, продукти тощо. У зв’язку з цим юридична техніка поділяється на технікунормотворення і нормо застосування, виступаючи як законодавча, адміністративната правоохоронна техніка, що, в свою чергу, набуває різноманітних, конкретнихформ.
Що стосується поняття „нормо проектна техніка“,то його слід розглядати як складову законодавчої або правотворчої технікизалежно від контексту його застосування – чи то стосовно законопроектів чипроектів підзаконних актів.
Додержання вимог правотворчої та юридичної техніки, які єсистемними, заснованих на практиці правотворчості і теоретично обґрунтованихпринципів і правил підготовки проектів нормативно – правових актів, — обов’язкова передумова високої якості законів та підзаконних актів, їх повнотита узгодженості. Недооцінка зазначених вимог тягне за собою недоліки і суттєвіпомилки спочатку у правотворчій, а потім і в юридичній діяльності взагалі.
Правила законодавчої техніки вельми численні ірізноманітні. Тут немає єдиного загального рецепту на всі випадки. Застосуванняцих правил має бути комплексним і може бути позитивним лише за умови врахуванняусіх можливих обставин, конкретної ситуації, що викликають необхідністьрозробки і прийняття того чи іншого нормативно – правового акта, специфікипредмета регулювання і сфери його дії. В той же час всі конкретні правилаправотворчої техніки об’єднуються загальною основою, наскрізною ідеєю створитинайприємніші та найсприятливіші умови для правильного застосування нормативно –правових актів, досягти повноти, точності, доступності, компактності положень.
Правила законодавчої техніки – це система вимог та способівстворення найбільш доцільних за формою і досконалих за структурою, змістом тавикладом нормативно – правових актів. Вони можуть бути такими:
1. Точність і визначеність юридичної форми: формулювань,речень, словосполучень і окремих термінів нормативно – правового акта.Досягнення найбільшої відповідності між ідеєю, задумом право творця і втіленнямцієї ідеї в нормативній формулі – вимога, що безпосередньо впливає із специфікиправа як регулятора суспільних відносин. Закон чи інший нормативно – правовийакт містить обов’язків еталон поведінки, модель майбутніх вчинків фізичних таюридичних осіб. У нормативному приписі неприпустимі двозначності абопротиріччя. Неточність відтворення норми, розпливчастість і відсутністьодноманітності понять і їх ознак може бути причиною неправильного тлумачення ізастосування правових норм, що в свою чергу може негативно впливати на долілюдей, економічні, соціальні, політичні відносини в суспільстві. Томувизначення термінів повинно відповідати тому змісту, який в нього вкладаютьлітературознавці, вчені – юристи, і має бути уніфікованим по всьому текстунормативно – правового акта. Так, при формулюванні правових принципів не слідзастосовувати широкі оціночні поняття. Якщо ж вони застосовуються, то їх змістмає бути визначений в нормативному значенні. Не припустимо застосуванняформулювань типу „як правило“, „зокрема“, „в томучислі“, або такі приписи – „активізувати“, „підвищити“тощо.
2. Ясність і доступність мови для адресатів акта.Нормативно – правовий акт повинен бути ясним для широких верств населення.Відомо, що незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності (стаття68 Конституції України). Але знання законодавства повинно базуватися на йогозрозумілості.
Неясна мова не дає повного уявлення про права і обов’язкифізичних і юридичних осіб, веде до непотрібної втрати часу на запити ітлумачення, викликає суперечки і помилки.[12, ст.105]
Висновки
В процесі дослідження даної теми я вияснив, щоправотворчість – це правова форма діяльності держави за участю громадянськогосуспільства, пов’язана із встановленням, зміною, скасуванням юридичних норм.
Характерні ознаки правотворчості:
1) здійснюється державою безпосередньо або з їїпопереднього дозволу, а також громадянським суспільством і його суб’єктами;
2) полягає у створенні нових норм права або в зміні чискасуванні чинних норм;
3) набуває завершення в письмовому акті – документі, якийназивається нормативно – правовим актом;
4) відбувається відповідно до правового регламенту, тобтопроцедури, яка встановлюється правовими нормами;
5) має конкретно – цільову і організаційну спрямованість.
Також я з’ясував відмінність правотворчості відзаконотворчості та правотворення. Правотворчість є важливою складовою частиноюправотворення, а законотворчість – складовою частиною правотворчості.
Правотворчість діє за такими принципами:
1)загальні: гуманізм, законність, демократизм, гласність,науковість, системність;
2)спеціальні: оперативність, поєднання динамізму істабільності, плановість, старанність і скрупульозність підготовки,професіоналізм, техніко – юридична досконалість, урахування місцевого досвіду.
Функціями правотворчості є:
1) функція відновлення правового матеріалу;
2) функція первинного регулювання суспільних відносин;
3) функція заповнення прогалин у праві;
4) функція упорядкування нормативно – правового матеріалу.
Правотворчий процес – система взаємозалежних процедур(стадій) при ухваленні, зміні як законів, так і підзаконних актів. Стадії правотворчогопроцесу, у свою чергу, можуть бути розбиті на ряд етапів.
Стадії правотворчого процесу:
1. Передпроектна стадія:
— формування юридичного мотиву;
— правотворча ініціатива.
2. Проектна стадія:
— ухвалення рішення про підготовку проекту нормативно –правового акта;
— розробка концепції проекту нормативно – правового акту іпідготовка його тексту;
— попередній розгляд проекту нормативно – правового акта;
— обговорення проекту нормативно – правового акта іузгодження.
3. Стадія прийняття проекту нормативно – правового акта.
4. Засвідчувальна стадія:
— підписання нормативно – правового акта;
— надання йому реєстраційного коду після включення доЄдиного реєстру нормативних актів України;
5. Інформаційна стадія:
— офіційне опублікування (оприлюднення) нормативно –правового акта.
Суб’єктами правотворчості можуть бути:
— громадяни України;
— державні органи;
— громадські об’єднання ;
— трудові колективи.
Законодавчу (юридичну) техніку можна визначити як системуюридичних засобів і прийомів створення та систематизації законодавчих актів.Отже, включає два взаємопов’язаних процеси – процес створення правових актів,та – систематизації нормативно – правових актів. До юридичної техніки, зокрема,належать:
— офіційна законодавча термінологія;
— законодавчі конструкції;
— законодавчі презумпції;
— юридичні фікції;
— юридична стилістика;
— засоби офіційного документального оформлення закону.
Правила законодавчої техніки – це система вимог та способівстворення найбільш доцільних за формою і досконалих за структурою, змістом тавикладом нормативно – правових актів. Вони можуть бути такими: точність івизначеність юридичної форми, ясність і доступність мови для адресатів акта.
Список використаних джерел талітератури
1.Загальна теорія держави і права: Підручник для студентів вузів / Ред.Цвік М.В. – Х.: Право, 2002. – 430с.
2.Загальна теоріядержави і права: Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей /Цвік М.В. – Х.: Право, 2009. – 584с.
3. Загальна теоріядержави і права: Навчальний посібник / Калюжний Р.А., Тимченко С.М., ПархоменкоН.М., Легуша С.М. – К.: Вид. ПАЛИВОДА, 2007. – 297с.
4. Основи держави і права: Hавч. посібник для студентів юpид. вузів тафак. / Котюк В.О. — К.: ВEHТУРІ, 1995. – 647с.
5.Основи загальноїтеорії права та держави: Навчальний посібник. – 5-е вид. зі змінами / РабіновичП.М. – О.: Юридична література, 2002. – 176с.
6.Теорія держави іправа: Підручник / Пер. з рос. / Скакун О.Ф. – Х.: Консум, 2001. – б56с.
7.Теорія держави іправа: Навчальний посібник / Волинка К.Г. – К.: МАУП, 2003. – 240с.
8. Теорія держави іправа: Навчальний посібник / Коталейчук С.П. – К., КНТ, 2009. – 320с.
9.Теорія держави іправа: Навчальний посібник для студентів вузів / Кельман С.М., Мурашин О.Г.,Сухицька Н.В. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 148с.
10. Теорія держави іправа у схемах і визначеннях: навчальний посібник для студентів вузів / БабкінаО.В., Волинка К.Р. – К.: МАУП, 2004. – 144с.
11. Теорія держави іправа / Лисенков С.Л, Колодій А.М. – К.: Юрінком Інтер,2005. – 456с.
12. Правотворчість: теоретичні та логічні засади /Ковальський В.С., Козінцев Т.П. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 192с.
13. Ющик О.І.Теоретичні основи законодавчого процесу: Монографія – К.: Парламентськевидавництво, 2004. – 519с.