Вступ
Криміналістика серед інших суспільних наук і, зокрема, юридичних,порівняно молода наука. Відлік її життя починається приблизно з другої половиниминулого століття. Злочинність як явище завжди цікавила не тільки фахівціврізних напрямків, але і всіх людей. Людство жило і живе в страху передзлочинністю і стільки, скільки воно існує, шукало і шукає методи і засобиборотьби з нею. Не можна сказати, що вчені не приділяли увагу дослідженнюзлочинності.
Роздуми про те, що ж це за феномен, хто такі злочинці, чому вонироблять злочини, можна знайти в працях багатьох світових вчених: філософів,істориків, правознавців з найдавніших часів. До них приєднувалися і вчені іншихспеціальностей. Більше всього, мабуть, таким аналізом займалися медики,особливо психіатри, і психологи.
Кожен учений бачив проблему злочинності і злочинця відповідно своїйспеціальності і створював «свою» теорію про неї, про її причини, про людей, щоробили злочини.
Поступово складалася картина злочинності. Її осмисленню допомагалиі письменники, у здобутках яких були присутні тема злочинності і міркування пропричини цього явища, а також про осіб, що роблять злочини. Характерно, що хочаусі: і вчені, і письменники, і практики — сищики, судді, прокурори, адвокати,поліцейські — вважали (і вважають) злочинність злом, у художній літературіможна зустріти чимало шляхетних злочинців, хоча і здійснюючих злочини, алевиправдуються авторами і відповідно читачами, які співчувають цим шляхетнимзлочинцям.
Питання методології криміналістики цікаві в даний час саме тому,що ті положення, що були пов'язані з «прив'язкою» усіх проблем домарксистсько-ленінської методології, застаріли, і диктування колишніх твердихсхем криміналістики перетерплює значні зміни. Однак необхідно також робитизнижку на історико-матеріалістичних позиціях, використовувати для аналізузлочинності як складного негативного соціального явища також і діалектичнийметод.
Вищевказані положення підштовхують до вибору теми курсової роботи,як одного з найважливіших питань теорії криміналістики.
Можна сказати, що дана курсова робота пишеться у перехіднийперіод, коли зруйнувалися державні, громадські й суспільні структури, унаслідокчого в роботі викладаються маючи місце раніше і ще збережені подекуди форми іметоди попереджувальної роботи державних органів і громадськості. Однак змінасоціальних відносин з неминучістю викликає спочатку параліч старої системи (абонедостатню її ефективність) і поступове зародження нових форм і методівпрофілактики злочинності в міру стабілізації суспільних відносин. Сьогодні цезародження не лише на рівні побажань, але і реальності.
Глава 1. Поняття і значення криміналістики
1.1 Предмет, система та завдання криміналістики
Криміналістика — це наука, яка дійсно знаходиться на передньомукраї боротьби зі злочинністю. Саме криміналістика на основі своїх науковихдосліджень та розробок пропонує оперативно-розшуковим працівникам, слідчим,експертам, суддям науково обґрунтовані та перевірені практикою засоби, прийомита методи розкриття злочинів, розслідування та судового розгляду кримінальнихсправ.
Криміналістика привертає до себе увагу насамперед тим, що вонадопомагає встановити істину, проникнути у невідоме, таємне. У повсякденномурозумінні криміналістику пов’язують з детективами Агати Кристі та Конан Дойляпро досвідчених слідчих, славетних експертів або доблесних нишпорок, але справжнійзміст криміналістики не відповідає поверхневому уявленню детективного жанру.
Криміналістика є самостійною галуззю наукового знання, яка маєвласний предмет і методи дослідження. Криміналістику можна розглядати у трьохаспектах: як науку, як навчальний курс і як практичну діяльність у боротьбі зізлочинністю.
Термін «криміналістика» (від лат. criminalis — те, що стосуєтьсязлочину) вперше вживається наприкінці ХІХ ст. судовим слідчим, а згодомуніверситетським професором Гансом Гроссом, який вважав її допоміжною щодокримiнального права та визначав як вчення про реалії кримінального права.
Зародження криміналістики пов’язане із соціальним замовленнямдержави і суспільства науці — розробити нові засоби і методи розкриття ірозслідування злочинів в умовах появи професіональної та організованоїзлочинності. Історично криміналістика постала з надр кримінально-процесуальноїнауки й тому тісно пов’язана з теорією доказів. Цим визначається їїпризначення, коло закономірностей, що входять до її предмета.
Предмет криміналістики є багатогранним і складним. У юридичнійлітературі мають місце різні визначення предмета криміналістики: як науки пророзслідування злочинів, або науки про розкриття злочинів, або науки просукупність технічних засобів, тактичних прийомів і методичних рекомендацій.Останнім часом криміналістику визначають як науку про технології та засобипрактичного слідознавства у кримінальному судочинстві. Однак усі ці визначеннязвужують реальний предмет криміналістики та закономірності, що вивчає ця наука.
Питання про предмет криміналістики тривалий час залишалосядискусійним (наприклад, дискусії про предмет криміналістики 50-х чи 70-х рр.),що пов’язано зі складністю об’єкта пізнання (вивченням злочинної діяльності тадіяльності щодо протидії злочинності). У 1967 р. Р. С. Бєлкін сформулював новевизначення предмета криміналiстики, яке стало панівним. Ця дефініціявраховувала цілий ряд закономірностей, охоплювала головний змісткримiналістики. У криміналістиці розглядають двоєдиний об’єкт пізнання — злочиннудіяльність, злочинну поведінку і діяльність щодо їх розкриття, розслідування,встановлення істини у справі.
Криміналістика — це наука про закономірностізлочинної діяльності та її відображення в джерелах інформації, які слугуютьосновою для розробки засобів, прийомів і методів збирання, дослідження, оцінкиі використання доказів з метою розкриття, розслідування, судового розгляду тапопередження злочинів.
Злочинна поведінка відбивається в різних слідах, які можуть статиу встановленому законом порядку джерелом доказів. Тому важливим елементомпредмета криміналістики є процеси збирання, дослідження, оцінки та використаннядоказів.
Збирання доказів — це перший етап роботи з доказами, якийскладається з таких стадій:
1) виявлення доказів — їх відшукання;
2) фіксація доказів, їх закріплення;
3) вилучення доказів — дії, які забезпечують можливістьвикористання доказів, приєднання їх до справи та дослідження;
4) збереження доказів.
Дослідження доказів являє собою пізнання дізнавачем, слідчим,прокурором та судом їх змісту, перевірку вірогідності існування тих фактичнихданих, які є змістом доказів.
Оцінка доказів — це логічний процес встановлення допустимості тавідносності доказів, наявності та характеру зв’язків між ними, визначенняшляхів використання доказів з метою встановлення істини.
Використання доказів — це оперування ними у процесі доказування,встановлення істини. Воно здійснюється протягом усього процесу доказування.
Система криміналістики — це її складові розділи (частини), щоперебувають у тісних взаємозв’язках. Сучасні уявлення про зміст криміналістикидають змогу вирізнити в її системі чотири розділи:
1. Загальна теорія криміналістики — це її методологічна основа,яка являє собою систему принципів, концепцій, категорій, понять, методів, щовідображають предмет криміналістики як ціле. Основні елементи: а) вступ дозагальної теорії криміналістики; б) окремі криміналістичні теорії; в) вченняпро методи криміналістики; г) вчення про мову криміналістики; ґ)криміналістична систематика.
2. Криміналістична техніка — розділ криміналістики, що є системоюнаукових положень і розроблюваних на їх основі технічних засобів, прийомів таметодів, призначених для збирання, дослідження і використання доказів.Криміналістична техніка виникла внаслідок впровадження досягнень природничих ітехнічних наук у практику боротьби зі злочинністю. Система криміналістичноїтехніки охоплює такі основні галузі: судова фотографія; судовий кіно- івідеозапис; трасологія; судова балістика; криміналістичне дослідження письма;техніко-криміналістичне дослідження документів; криміналістичне ототожненняособи за ознаками зовнішності; кримінальна реєстрація.
3. Криміналістична тактика є інтелектуальним ядром криміналістики.Це розділ криміналістики, який являє собою систему наукових положень ірозроблюваних на їх основі рекомендацій щодо організації і плануваннядосудового і судового слідства, визначення лінії поведінки осіб, які здійснюютьсудове дослідження, щодо прийомів проведення слідчих та судових дій,спрямованих на збирання і дослідження доказів, на встановлення обставин, щосприяють вчиненню і приховуванню злочинів. До складу криміналістичної тактикивходять: вчення про криміналістичну версію і планування розслідування,концепція слідчої ситуації, тактичного рішення і тактичного ризику, системитактичних прийомів проведення слідчих і судових дій (тактичні комбінації) таін. Криміналістична тактика пропонує доцільні прийоми проведення огляду,обшуку, пред’явлення для впізнання, допиту та інших слідчих (судових) дій, вибірмоменту їх проведення, послідовність виконання, творчий підхід в конкретнійситуації, обрання напряму розслідування та лінії поведінки.
4. Науково-технічні засоби і тактичні прийоми застосовуються щодорозслідування конкретних видів злочинів. Типізація таких рекомендацій, їхсинтез дозволив утворити певні методичні поради. Криміналістична методика(методика розслідування злочинів) — розділ криміналістики, який являє собоюсистему наукових положень і розроблюваних на їх основі рекомендацій щодо організаціїі здійснення розслідування та запобігання окремим видам злочинів. Змістомкриміналістичної методики є загальні положення (криміналістична класифікаціязлочинів, криміналістична характеристика злочинів, криміналістичне вчення пророзкриття злочинів, проблеми взаємодії під час розслідування та ін.) і окремікриміналістичні методики (методики розслідування крадіжок, грабежів, розбоїв,убивств, зґвалтувань тощо).
Завдання криміналістики визначаються її соціальною функцією —сприяти своїми прийомами, методами і засобами справі боротьби зі злочинністю.Загальним завданням криміналістики є забезпечення швидкого і повного розкриттязлочинів, викриття винних, запобігання та припинення усіх кримінально каранихпосягань. Боротьба зі злочинністю — це головне завдання усіх наук кримінальногоциклу.
Специфічними завданнями криміналістики є:
1) вивчення закономірностей, які становлять предметкриміналістики;
2) розробка технічних засобів, тактичних прийомів і методичнихрекомендацій щодо збирання, дослідження і використання доказів;
3) удосконалення тактичних і методичних основ досудового йсудового слідства, основ судової експертизи;
4) удосконалення криміналістичних методів попередження злочинів;
5) вивчення можливості використання зарубіжного досвіду в боротьбізі злочинністю.
1.2 Природакриміналістики
Криміналістика посідає певне місце серед інших наук, виконуєпритаманні їй функції, має власний потенціал та призначення. Накопиченнянаукових знань час від часу призводить до зміни її наукової парадигми (зміненнясистеми пануючих ідей).
За своєю природою криміналістика — це юридична наука. Такий поглядсформувався в 1952—1955 рр. і згодом став панівним у правовій науці. Зміст цієїконцепції та її обґрунтування полягають у таких тезах:
1) криміналістика — правова наука, оскільки її предмет і об’єктипізнання належать до сфери правових явищ;
2) криміналістика — правова наука, тому що її службова функція ізавдання належать до правової сфери діяльності державних органів, правовихпроцесів розслiдування та судового розгляду;
3) усі рекомендації криміналістики мають правовий характер,засновані на законі, відповідають його духу і букві;
4) головним «живильним середовищем» для криміналістики є право;
5) багато наукових рекомендацій криміналістики запроваджуються узмісті правових норм;
6) історично криміналістика була народжена у межах саме правової —кримінально-процесуальної науки.
Історія криміналістики знає й інші погляди на природукриміналістики. Одним із таких напрямів є визначення природи криміналістики яктехнічної або природничо-технічної науки. Ці погляди характерні для етапустановлення криміналістики як самостійної галузі знань (представники такихпоглядів — Р.А. Рейс, Е. Локар, Г.Ю. Маннс, В.І. Громов, Є.У. Зіцер). Причинатакої оцінки природи криміналістики — у її змісті на той час (поліцейська чикримінальна техніка), а також прагнення відмежуватися відкримінально-процесуальної науки у самостійну галузь, створити власний предмет іметоди дослідження. Причиною є також суттєвий вплив на криміналістикуприродничих і технічних наук (математики, фізики, хімії, біології, психологіїта ін.), використання методів і прийомів цих наук. На той час поглядивчених-криміналістів були прогресивні і сприяли розвитку нової науки. У цейперіод виникають такі галузі криміналістики, як судова хімія, судова фізика,судова біологія та ін.
Криміналістика активно і творчо використовує дані технічних іприродничих наук відповідно до своїх завдань. Форми використання даних іншихнаук були різні: просте використання, пристосування, трансформація. Уподальшому криміналістика також почала впливати на інші науки: методикриміналістики застосовували в інших галузях знань; криміналістика давала змогувстановлювати факти, не пов’язані з вчиненням злочинів.
Криміналістику розглядали також як науку подвійної природи —правову і технічну (найчіткіше цей погляд сформулював П.І. Тарасов-Радіонов).Прибічники такого підходу наполягали на двох напрямах у криміналістиці: 1)розкриття і розслідування злочинів; 2) методи дослідження речових доказів.Помилковість поглядів концепції подвійної природи криміналістики полягає умеханічному розподілі єдиної науки на правові та неправові її розділи.
Розвиток криміналістики, особливості її предмета, складністьзакономірностей, які вона вивчає, залишають дискусійним питання про природунауки. В останні роки з’явилися нові погляди на природу криміналістики, згідноз якими криміналістика — це наука синтетичної природи (Р.С. Бєлкін та ін.). Надумку цих вчених, в криміналістиці неможливо виділити суто правові та сутоприродничо-наукові, або технічні розділи, комплекси знань як певні фіксованіструктури. Вона являє собою єдиний сплав знань
1.3 Зв’язоккриміналістики із суміжними галузями знань
Одним із основних питань формування і розвитку конкретної науки євизначення її місця в системі наукових знань, зв’язків з іншими галузями,відмінностей її від них і, насамперед, суміжних дисциплін. Якість ірезультативність дослідження даної проблеми багато в чому залежать відз’ясування сутності й особливостей об’єктів, досліджуваних криміналістикою.
Кожна наука має свої безпосередні об’єкти вивчення. Длякриміналістики і всієї групи кримінально-правових наук таким загальним об’єктомдослідження є система, що складається з двох частин, або підсистем:
1) злочинність як сукупність злочинів різного виду, злочиннадіяльність;
2) сфера кримінально-правової боротьби зі злочинністю якдіяльність по виявленню, розкриттю, розслідуванню, судовому розгляду іпопередженню злочинів.
Дослідження такого об’єкта криміналістики, як злочинність вимагаєрозробки криміналістичної характеристики різних видів злочинів на основіузагальнення їх типових ознак (слідів), вивчення і систематизація якихнеобхідні для ефективного виявлення, розкриття і попередження злочинів.
Дослідження іншого об’єкта криміналістики — сферикримінально-правової боротьби зі злочинністю передбачає вивчення:
1) кримінального законодавства;
2) законодавства, що регулює відношення у сфері боротьби зізлочинністю (Кримінально-процесуального кодексу України (далі — КПК), законівУкраїни «Про мiлiцію», «Про оперативно-розшукову діяльність» та ін.);
3) діяльності правоохоронних органів і узагальненого досвіду їхборотьби зі злочинністю;
4) провадження по кримінальних справах у суді;
5) кримінально-правової галузі знань.
З юридичних наук проблеми злочинності й боротьби з неюбезпосередньо вивчає кримінально-правова галузь, до якої належать наукикримінального права, кримінального процесу, кримінології, криміналістики,оперативно-розшукової діяльності, кримінально-виконавчого права,кримiнально-правової статистики і низка інших суміжних дисциплін: судовамедицина, судова психіатрія, судова бухгалтерія, судове товарознавство та ін.Злочинність є об’єктом дослідження й інших галузей знань, виходячи з їх цілей,у межах відповідного предмета вивчення. Наприклад, злочинність як об’єктдослідження суспільства вивчається філософією, філософією права, соціологією,юридичною психологією та іншими науками.
Розвиток наук, що вивчають злочинність, склався так, що кожна зних вивчає загальний об’єкт під кутом зору власного предмета дослідження,утворюючи загальну систему пізнання об’єкта.
Для успішного ведення боротьби зі злочинністю необхідні знання, щона нормативно-правовій основі визначають:
— які діяння є злочинними і з якими ознаками складу злочину (наукакримінального права);
— які методи і засоби виявлення і дослідження слідів, щопроявляються при підготовці до злочину, його здійсненні та прихованні(криміналістика);
— який порядок збирання, перевірки, оцінки доказів, процесуальногопровадження по кримінальних справах (наука кримінального процесу);
— які типові обставини, що сприяли здійсненню певних видівзлочинів і заходи для їхнього попередження (кримінологія);
— які методики і засоби виявлення та припинення злочинних діянь,що готуються і почалися (наука оперативно-розшукової діяльності);
— яка кількісна характеристика злочинності, діяльності органівборотьби зі злочинністю, її тенденції (кримінально-правова статистика);
— які можливості одержання і використання кримінальної інформаціїдля контролю латентності й рецидиву злочинів, запобігання злочинам, щовчиняються в умовах кримінально-виконавчих установ (кримінально-виконавчеправо).
У системі зазначених наук криміналістиці належитькоординуюча роль як галузі, що вивчає проблеми виявлення, фіксації, вилучення,дослідження слідів у вигляді змін, що відбуваються в результаті злочинноїдіяльності, як загального інформаційного джерела, використовуваного длявивчення злочинів, розробки їх відповідних характеристик: кримінально-правової(кваліфікаційної), кримiнально-процесуальної (доказової), кримінологічної(попереджувальної), криміналістичної (слідової).
1.4 Місцекриміналістики у системі правових наук
За своєю природою криміналістика пов’язана з природничими, технічними,а також із різними правовими науками. Найбільш тісний зв’язок криміналістикипростежується з юридичними науками кримінального циклу (кримiнальним правом,кримінальним процесом, кримінологією, кримінальною соціологією, юридичноюпсихологією та ін.). Криміналістика посідає важливе місце в системі юридичнихнаук, її положення зумовлене природою та предметом криміналістичної науки,залежностями в системі наук.
Криміналістика пов’язана з наукою кримінального права. На підставіознак складів злочинів, які містяться в кримінальному праві, розробляютьсяокремі криміналістичні методики. Щоб вирішити питання про те, як розслідуватизлочин, необхідно знати, що він собою являє, які ознаки йому притаманні.Положення кримінального права про види злочину, його мотиви, способи тощовраховується криміналістикою при розробці криміналістичних характеристикзлочинів, формуванні типових версій, запропонуванні найбільш оптимальнихрекомендацій в розкритті й розслідувані певних видів злочинів. Кримінальнийзакон встановлює відповідальність за вчинення різних діянь, викриття якихможливе лише за допомогою прийомів, засобів і методів криміналістики.
Також існує суттєвий зв’язок криміналістики з наукою кримінальногопроцесу. Історично криміналістика зародилась у надрах кримінального процесу.Кримінально-процесуальна наука для криміналістики є материнською наукою.Процесуальні приписи і криміналістичні рекомендації взаємозумовлені. Прийоми іметоди криміналістики повинні ґрунтуватись на загальних положенняхкримінального процесу і особливо теорії судових доказів (про сутність доказів,предмет і межі доказування, відносність і допустимість доказів та ін.).Кримінально-процесуальна наука визначає межі застосування тактичних прийомів,науково-технічних засобів, методичних рекомендацій, розглядає порядокпроведення слідчих і судових дій, компетенцію учасників кримінального процесу.
Криміналістика враховує положення процесуальної теорії і водночассприяє її розвитку, вдосконаленню. Криміналістичні рекомендації сприяютьоптимізації розслідування та судового розгляду і у певних випадках можутьздійснювати відповідний вплив на закон, його змiнення. Саме криміналістичнірекомендації сприяли виникненню нових слідчих дій (наприклад, перевіркипоказань на місці, слідчого експерименту, зняття інформації з каналів зв’язкутощо), визначенню їх оптимальної процесуальної процедури. У цьому випадкукриміналістичні рекомендації набували нового «статусу» — як норма закону.Завдяки криміналістиці нові науково-технічні засоби й методи виявлення, фіксаціїта дослідження доказів знайшли відображення в кримінально-процесуальномузаконодавстві (наприклад, використання відеозйомки, звукозапису тощо).
Взаємопов’язані певним чином криміналістика і кримiнологія, їхспіввідношення визначається завданнями щодо попередження злочинів. Протепредметом криміналістики є тільки спеціальні (технічні) заходи попередженнязлочинів. Доволі інтенсивно в криміналістиці використовуються дані кримінологіїпро особу злочинців, про віктимологію жертви, причини й умови, що сприяютьучиненню злочинів, при розробці криміналістичних характеристик і методичнихрекомендацій окремих видів злочинів.
На криміналістику здійснює вплив юридична (судова) психологія. Цейвплив особливо чітко виявляється в криміналістичній тактиці. Розробка ізастосування тактичних прийомів і комбінацій неможлива без урахування психічнихпроцесів, властивостей і станів особи. Дані психології сприяють формуваннюнауково обґрунтованих рекомендацій криміналістики.
Криміналістика пов’язана також і з такими правовиминауками, як цивільне і цивільно-процесуальне право, адміністративне йадміністративно-процесуальне право, кримiнально-виконавче право та ін.Криміналістика вже вийшла за межі циклу кримінальних наук. Рекомендаціїкриміналістики є суттєвими не тільки для розслідування злочинів. Це особливостосується можливості використання спеціальних знань у цивільному абоадміністративному процесі, проведення різних судових дій, повної фіксаціїсудового процесу технічними засобами та ін.
Глава 2. Методологічні засади криміналістики
2.1 Поняття методологічних наук
Метод будь-якої науки — це система прийомівпізнання закономірностей, що є її предметом. Найзагальніші закони розвиткуприроди, суспільства та мислення пізнають за допомогою діалектичногоматеріалізму, який є всезагальним методом пізнання. На його основі формуютьсяметоди наступного рівня, які застосовують у пізнанні закономірностей усіхгалузей наук, які також мають універсальний характер. Це загальнонаукові методипізнання — спостереження, вимірювання, порівняння, експеримент. На наступномурівні (за теорією пізнання) перебуває група найчисленніших і різноманітнихметодів окремих галузей науки — спеціальних (окремих), які мають вужчу сферузастосування, але так само важливі для розвитку науки.
Матеріалістична діалектика — загальнаметодологія, теоретичний фундамент усіх галузей знання, зокрема юридичного,складовою якого є криміналістика. Діалектика як теорія пізнання виконує триосновні функції: світоглядну, гносеологічну і методологічну.
Світоглядна функція передбачаєрозробку системи наукових поглядів на світ, наприклад переконання, що у природівсе взаємопов'язане, усі явища та факти доступні пізнанню і будь-який злочинзалишає сліди, які допомагають розкрити його. Науковий світогляд дає змогукраще орієнтуватися в навколишньому середовищі, правильно оцінювати конкретнісоціальні явища, проникати в їх суть і активно впливати на їх появу тарозвиток. Переконання, що будь-яка протиправна дія може бути пізнана йпопереджена, створює впевненість громадян і правоохоронних органів у тому, щозлочинність як соціальне явище може бути ліквідована завдяки не тількикаральній діяльності, а й профілактичній роботі.
Гносеологічна функція розкриває сутьпізнавальної діяльності й закони, на основі яких вона здійснюється. Знаннязаконів і закономірностей пізнавальної діяльності допомагає цілеспрямованодіяти в реальних ситуаціях, планувати кінцевий результат, а процес, скажімо,розслідування злочинів зробити більш творчим, доцільним, керованим.
Методологічна функція діалектики яктеорії пізнання полягає в орієнтації людей в їх предметно-змінювальній(перетворювальній) діяльності. Будь-який суб'єкт у пізнавальній діяльності такчи інакше перетворює, змінює дійсність: інженер конструює новий прилад, слідчийрозкриває злочин, лікар лікує хворого, селянин обробляє землю тощо. Грунтуючисьна законах діалектики, суб'єкт створює прийоми й засоби для пізнання тадіяльності в конкретній галузі знання, які є для цієї галузі окремоюметодологією.
У широкому розумінні методологія — це системаідей і вчень про принципи побудови, форми та способи наукового пізнання. Методологіякриміналістики репрезентується вченням про методи пізнання під часрозслідування злочинів.
Криміналістичний метод відображає об'єктивнізакономірності, принципи, прийоми, способи, за допомогою яких визначаютьнапрямки теоретичного та практичного дослідження джерел криміналістичноїінформації у процесі розслідування злочинів.
Філософською основою криміналістики є діалектичналогіка, на базі якої розробляють методи криміналістики, створюють окремітеорії, що обґрунтовують ці методи і вказують шляхи їх запровадження у практикукриміналістичного дослідження як пізнавальної діяльності. Важко переоцінитиметодологічне значення для криміналістики положень формальної логіки — наукипро форми мислення, закони, прийоми та операції якої належать до діалектичноїлогіки, є складовою загального методу пізнання. Найістотніше вони впливають наформування та практичне застосування прийомів криміналістичної тактики, зокремаметодів організації та планування розслідування злочинів. Криміналістикавикористовує логічні закони тотожності, суперечності та виключення третього йтакі прийоми логічного пізнання, як аналіз, синтез, індукція, дедукція,аналогія, гіпотеза, узагальнення, систематизація, класифікація, а також різніформи абстрактного мислення.
Широко використовують у сучасному науковомупізнанні, у тому числі й у криміналістиці, системно-структурний метод —спосіб пізнання та індивідуалізації (розпізнання) об'єкта дослідження на основіопису його структурних ознак. Суть цього методу полягає в тому, що об'єктдосліджується як елемент певної системи, що перебуває в різноманітних ічисленних структурних зв'язках, які також всебічно досліджуються. Спеціальніметоди криміналістики є системно-структурними, адже кожний з них визначаєпроцедуру прийомів та технічних засобів дослідження конкретного виду об'єктів.Застосовують спеціальні методи переважно в експертній практиці, а також дляідентифікації об'єктів пам'яті (уявних образів).
Першим з криміналістів до діалектики як теоріїпізнання звернувся професор С. Потапов. Він писав, що діалектика ставить переднауковим дослідженням завдання: як зрозуміти та відобразити дійсність —реальний предмет у його реальних відношеннях.
Висловивши загалом правильне теоретичнеположення, С. Потапов звів методологію науки до методу ідентифікації якметодології криміналістики. Звичайно, ця концепція зазнала критичного аналізу,бо методологію науки не можна замикати на одному окремому методі, яким єідентифікація. Метою методології є дослідження й аналіз методів і засобів, задопомогою яких пізнають об'єктивну реальність як на теоретичному, так і наемпіричному рівні. Вузьке й однобічне розуміння криміналістичної методологіїпіддав серйозній критиці дослідник Р. Бєлкін [2], який запропонував власневизначення поняття загальної теорії криміналістики. Він довів, що методологіякриміналістики є системою принципів, теоретичних концепцій, категорій і понять,методів і зв'язків, які застосовуються в ній. До її складу входять учення промеханізм злочину, закономірності збирання, дослідження, оцінювання тавикористання доказів, а також окремі (часткові) теорії (такі як криміналістичнаідентифікація, вчення про механізм слідоутворення, спосіб учинення злочинутощо).
2.2 Класифікація методів криміналістики
Проблема класифікації методів криміналістикинайбільше дискутується в методології криміналістики як науки. Класифікаційнісистеми криміналістичних методів наводяться в багатьох працях, зокрема Б.Шавера, С. Потапова, С. Митричева, А. Васильєва, В. Колмакова, Р. Бєлкіна, М.Салтевського, І. Пантелєєва, В. Колдіна. Дискусії щодо цієї проблеми тривають.Останні досягнення науки та узагальнення досвіду практики свідчать, що врозв'язанні проблеми класифікації методів криміналістики слід керуватисязагальноприйнятою класифікацією з урахуванням рівнів загальності дослідження: загальний,загальнонаукові та окремі, власне криміналістичні (часткові, або спеціальні).Така класифікація методів пізнання загальновизнана; її поділяють більшістьвчених-криміналістів.
Методи криміналістики істотно різняться (особливоокремі), бо у процесі судово-слідчої діяльності доводиться добувати тадосліджувати доказову інформацію з різноманітних матеріальних та ідеальнихвідображень, застосовувати безліч технічних засобів і методів. Саме через цепроблема класифікації має велике теоретичне та практичне значення.
У теоретичному плані класифікація методівконкретної науки свідчить про її зрілість, сформованість інструментаріюдослідження її об'єкта. На практиці така класифікація дає змогу швидшеорієнтуватися в засобах пізнання та обирати методи й засоби дослідження,найекономічніші та найефективніші для досягнення поставленої мети. У навчальнійта криміналістичній літературі наводяться щонайменше п'ять класифікаційкриміналістичних методів, причому деякі з них є спірними.
1. Петербурзькашкола криміналістики виокремлює загальний метод матеріалістичноїдіалектики; загальнонаукові — спостереження, порівняння, експеримент,вимірювання; окремі (спеціальні) — криміналістичної техніки, кібернетики,математики, соціологічні та психологічні.
2. За класифікацією вузів системиМВС методи криміналістики поділяються на загальний —матеріалістичної діалектики; загально-наукові — спостереження, порівняння,експеримент, вимірювання, опис, моделювання; окремі — техніко-криміналістичні,тактико-кри-міналістичі, встановлення фактів і побудови висновків.
3. Згідно з класифікацією /. Пантелєєва таМ. Селіванова, методи криміналістики поділяються на загальний —матеріалістичної діалектики; загальнонаукові — спостереження, порівняння, опис,експеримент, вимірювання, моделювання, ідентифікація; окремі (спеціальні) —власне криміналістичні, природничих і технічних наук.
4. НаціональнаАкадемія МВС України виокремлює загальний метод — матеріалістичноїдіалектики; загальні (загальнонаукові) —
спостереження, вимірювання, експеримент,порівняння, моделювання, математичні та кібернетичні, логічні (аналіз і синтез,індукцію та дедукцію, аналогію), групу психологічних та природничо-науковихметодів, які використовують для розв'язання криміналістичних завданьрозслідування злочинів; окремі, конкретно-наукові, або спеціальні, —криміналістичну ідентифікацію та встановлення групової належності(групофікацію), групу методів збирання криміналістичної інформації зматеріальних джерел, експертного дослідження матеріальних відображень,встановлення фактів і розслідування окремих видів злочинів, групу методівпопередження злочинів криміналістичними засобами.
У запропонованій класифікації подано розгорнутийперелік, по-перше, загальних методів, до яких належать логічні та психологічніметоди, а також група методів природничих і технічних наук, які широкозастосовують у структурі часткових методів як пізнавальні прийоми; по-друге,часткових методів, які, крім двох — криміналістичної ідентифікації такриміналістичного встановлення групової належності, подано у вигляді груп,всередині яких також можлива класифікація. Наприклад, до групи методів збиранняінформації з матеріальних джерел належать польові методи виявлення, фіксації тапопереднього дослідження слідів-відображень слідчим на місці події та в йогокабінеті. Група методів експертного дослідження джерел інформаціїхарактеризується складністю технічних засобів, які потребують стаціонарнихумов, а фахівці — глибшої та вужчої спеціалізації в конкретній сфері знань.Проте ця класифікація проблематична, бо за сучасного науково-технічногорозвитку дати вичерпний перелік методів майже неможливо, до того ж з'являютьсянові методи.
5. М. Яблоков і В. Колдін запропонуваличотиричленну класифікацію криміналістичних методів. Вона відрізняється відзагальновизнаної у криміналістиці класифікації та є дискусійною. її авториспробували відмежувати окремі (часткові) методи від спеціальних. До загальнихметодів вони зараховують діалектику; до загальнонау-кових — спостереження,аналіз, синтез, індукцію, дедукцію, опис, порівняння, аналогію, абстракцію,моделювання, експеримент; до окремих (часткових) — математичні, кібернетичні,вимірювання, геометричні, моделювання, фізичні, хімічні, антропологічні,антропометричні та соціологічні; до спеціальних — власне криміналістичні(техніко- та структурно-криміналістичні) і запозичені з інших наук длядослідження криміналістичних об'єктів. Навряд чи можна вважати цю класифікаціюкоректною внаслідок її термінологічної неточності та зміщення понять загальногота конкретного. Отже, методи пізнання можна класифікувати так.
1. Загальним називають метод пізнаннявзагалі будь-яких об'єктів природи та суспільного життя. Він називається тактому, що має найвищий рівень загальності. В основі загального методу лежитьфілософське знання. Першою формою пізнання була антична філософія. Найвищедосягнення цього періоду — логіка Аристотеля. Розвинуті пізніше основні законидіалектики та категорії діалектичної логіки (закон переходу кількості в якість,єдності протилежностей, окремого та цілого, тотожності, загального зв'язку)використовують як інструмент пізнання природи й суспільства. Томуматеріалістична діалектика та її категорії становлять загальний інструментпізнання, тобто загальний метод.
2. Загальнонаукові методи застосовуютьне до всіх об'єктів, що пізнаються, а тільки до окремих груп, систем. Укриміналістиці до загальнонаукових методів зараховують спостереження,порівняння, експеримент, опис, моделювання, ідентифікацію та ін.
3. Окремі, або спеціальні, методивикористовують в одній науці або в кількох суміжних. Наприклад, окремі методикриміналістики (фотографічні, дактилоскопічні, сигналетичні та ін.) частозастосовують у теорії оперативно-розшукової діяльності, а методкриміналістичної ідентифікації — у теорії доказів і доказуванні взагалі. Окреміметоди мають бути науковими, надійними, економічними, безпечними та етичними.
2.3 Загальнонаукові методи криміналістики
У криміналістиці поряд з окремими (спеціальними)методами ефективно застосовують загальнонаукові методи пізнання —спостереження, вимірювання, опис, порівняння, експеримент, моделювання,ідентифікацію, математичні та ін.
У кожній галузі науки використаннязагальнонаукових методів має певну специфіку, що зумовлюється об'єктом,завданнями та конкретними умовами дослідження. Це стосується й криміналістики.Наприклад, застосування експериментального методу у криміналістиці та хіміїрізниться не тільки обсягом і завданнями дослідження, а й умовами. Встановленийзаконом правовий режим слідчого експерименту істотно відрізняється відекспериментального методу, який використовують у будь-якій іншій сфері науковоїта практичної діяльності.
Спостереження як систематичнецілеспрямоване безпосереднє сприйняття предмета чи явища широко застосовують укриміналістиці як з науковою, так і з практичною метою: для вивчення таузагальнення правозастосовчої практики, в експертних дослідженнях, під часвиконання слідчих та оперативно-розшукових дій тощо. Спостереження можназдійснювати двома способами: візуально та за допомогою технічних засобів(мікроскопів чи інших оптичних приладів, електронної техніки,електронно-оптичних перетворювачів, рентгенівських установок, засобівультразвукового зондування, лазерної техніки та ін.). У сучасних науковихдослідженнях у галузі криміналістики, а також у слідчій, експертній таоперативно-розшуковій діяльності спостереження здійснюють переважно іззастосуванням технічних засобів. Для підвищення ефективності цьогозагальнонаукового методу необхідно дотримуватися певних умов: чітко визначатимету й завдання спостереження, максимально концентрувати та підтримувати напевному рівні увагу спостерігача, своєчасно усувати фактори, що відволікаютьувагу.
Вимірювання є необхідним методомпізнання різних просторових і часових величин. Простір і час — форми існуванняматерії, тому пізнання матерії, вивчення закономірностей природи, суспільствата мислення неможливі без їх кількісних та якісних характеристик. І в науковихдослідженнях, і у практичній діяльності, пов'язаній з вивченням слідівзлочинів, неможливо обійтися без вимірювання лінійних і кутових величин,об'єму, концентрації, температури, опору матеріалів, аналізу оптичнихвластивостей, а також без визначення різних часових показників: тривалості тогочи іншого явища, швидкості руху, часу вчинення злочину, давності утворенняслідів. Для розвитку та успішного застосування цього методу велике значення маєвдосконалення вимірювальної техніки. Точність визначення просторових і часовихвеличин у криміналістиці (під час допиту, огляду, експертних досліджень) — одназ важливих умов встановлення істини у справі.
У криміналістиці, як і в інших науках, фіксаціяза допомогою опису кількісних і якісних показників предметів і явищ, щовивчаються, є необхідною умовою пізнання їх сутності. Без цього теоретичне пізнаннянеможливе. Як метод пізнання опис має бути системним, як і підхід до вивченняреальної дійсності. В описі відображається взаємозв'язок предметів і явищдійсності. Саме тому важливою є роль різних криміналістичних класифікацій,наприклад ознак зовнішності людини, слідів рук, ніг, транспортних засобів,вогнепальної зброї, гільз, куль, ознак почерку, письмової мови тощо. У процесірозвитку науки вдосконалюють існуючі класифікації, створюють нові, і це сприяєпідвищенню ефективності боротьби зі злочинністю.
Існують різні форми та способи опису. Він можебути усним і фіксованим. Останній здійснюється не тільки за допомогою письма(як опис криміналістичних об'єктів у процесуальних актах, картотеках,каталогах), а й із застосуванням технічних засобів (звукозаписувальноїапаратури, оптики, поліграфії, вимірювальної техніки). Форми та способи опису,які застосовують у практичній діяльності з розслідування злочинів, мають певнуспецифіку, що зумовлено передбаченою законом процесуальною формою фіксаціїрезультатів пізнання об'єктивної істини у справі. Процесуальна форма фіксаціїдоказів — одна з гарантій запобігання їх фальсифікації.
Порівняння широко застосовують укриміналістичній ідентифікації. Предмети й явища, які суттєво різняться, як іїх характерні ознаки, легко диференціювати візуально. Завдання ідентифікаціїоб'єктів високого ступеня подібності розв'язують за допомогою різнихнауково-технічних засобів.
Використання оптичних приладів, спеціальнихпорівняльних мікроскопів, фотографічних, хроматографічних, електронно-оптичних,спектрофотометричних та інших способів виявлення й підсилення контрасту значнопідвищує ефективність застосування методу порівняння.
Необхідними умовами застосування порівняння укриміналістичній експертизі є такі:
• порівняння однойменних об'єктів (наприклад,слідів одного й того ж знаряддя злому — зубила, сокири; однієї й тієї ж ділянкидосліджуваної поверхні);
• однакове просторове розташування порівнюванихоб'єктів;
• однакове освітлення об'єктів;
• однаковий масштаб збільшення.
Прийоми порівняння можуть бути різними:зіставлення (візуальне чи за допомогою приладів), суміщення та накладення(фотоаплі-кація у фотопортретній експертизі).
Експеримент також широко застосовуютьу криміналістиці. У кримінальному судочинстві він називається слідчимекспериментом. Незважаючи на те що науковий і слідчий експерименти істотнорізняться, основні, суттєві їх ознаки однакові: експеримент необхідноздійснювати в певних, наперед створених умовах, достовірність його результатівзабезпечується їх сталістю за неодноразового повторення з певною послідовністюваріацій. Експериментальний метод широко застосовують під час здійсненняекспертиз (так званий експертний експеримент). Експериментальний методзастосовують також слідчі з метою отримання порівняльних зразків дляідентифікаційних досліджень. Достовірність експерименту забезпечується йогоретельною підготовкою, створенням відповідних умов для здійснення.
Суть методу моделювання полягає в замініреального об'єкта пізнання моделлю, яку досліджують, а одержані результатиінтерпретують (переносять) на реальний об'єкт вивчення. Моделюваннязастосовують також з метою вивчення властивостей і ознак об'єктів за їхмоделями-зліпками, фотозображеннями, сигнало- та відеограмами. Механізм подіїзлочину найчастіше відпрацьовують на уявній моделі, побудованій на матеріальнихта ідеальних відображеннях у матеріальному середовищі. Моделі, яківикористовують у процесі пізнання, можуть бути матеріальними (предметними),наприклад гіпсова копія сліду взуття, план місця події, макет будівлі; логічними(ідеальними) — слідча версія; структурними, що відображаютьвнутрішню будову (структуру) об'єкта; функціональними (динамічними), якікопіюють оригінал, що перебуває в динаміці, наприклад слідча версія, модельпевного технологічного процесу.
У криміналістиці широко застосовують усі видимоделей, але в розкритті злочинів, плануванні розслідування таоперативно-роз-шуковій діяльності найважливішу роль відіграють логічнемоделювання (гіпотетичне пізнання), слідча й оперативно-розшукова версії(моделі).
Метод ідентифікації (ототожнення)обгрунтовано зараховують до загальнонаукових. Цей метод базується на вченні продіалектичну тотожність і застосовується в усіх сферах наукового знання, колинеобхідно вирішити питання, чи є предмет або явище тим, з яким порівнюється,або визначити їх належність до певної класифікаційної групи. У природничих ітехнічних науках метод ідентифікації найчастіше застосовують для визначеннягрупової належності предметів і явищ. Завдання встановлення тотожностіконкретного, індивідуально визначеного об'єкта постає дуже рідко (за виняткомтаких сфер, як мистецтвознавство й література, де іноді необхідно встановитиавтора мистецького твору чи його оригінальність). У криміналістицііндивідуальна ідентифікація має переважне значення, бо питання про тотожністьвирішується здебільшого щодо конкретних речових доказів, виконавців і авторівдокументів, конкретних об'єктів, що залишили сліди на місці події. З метоюпідвищення ефективності розв'язання експертних ідентифікаційних завдань укриміналістиці розроблено теорію криміналістичної ідентифікації, створено новінаукові методи для розв'язання ідентифікаційних завдань у трасології, судовійбалістиці, почеркознавстві, техніко-криміналістичному дослідженні документів,ідентифікації людини за ознаками зовнішності.
До загальнонаукових належать також математичніметоди. Найінтенсивніше їх почали застосовувати останні два-тридесятиріччя. Практика ідентифікаційних експертиз потребувала від криміналістівпошуку об'єктивних критеріїв оцінювання ідентифікаційних ознак для забезпеченнянадійності та достовірності експертних висновків. З цією метою почаливикористовувати математичну статистику й теорію ймовірності. Математика далазмогу впровадити у криміналістичну, автотехнічну та інші види експертиз сучаснікомп'ютери, створила умови для розвитку криміналістичного прогнозування,створення моделей типових слідчих ситуацій і оптимального розв'язання практичнихзавдань розкриття злочинів.
Загальнонаукові методи пізнання тісновзаємопов'язані. Наприклад, порівняння неможливе без спостереження й опису, асистематизація та класифікація — без порівняння; спостереження та порівняннязавжди супроводжують один одного, а метод вимірювання пов'язаний зматематичними методами.
2.4 Спеціальні методи криміналістики
Спеціальні, або окремі, методи, які застосовуютьу криміналістиці, поділяються на дві групи: власне криміналістичні та методиінших (природничих і технічних) наук, які використовують здебільшого укриміналістичній експертизі.
Власне криміналістичні методи створені таобгрунтовані теорією криміналістики або запозичені та перетворені неюспеціально для дослідження криміналістичних об'єктів. До цих методів належать судово-фотографічні,трасологічні, судово-балістичні та ін. Наприклад, у судовій фотографіїрозроблено методи сигналетичної (упізнавальної), вимірювальної, панорамної,стерео- та мікроскопічної, великомасштабної фотозйомки, а також методифотографічного підсилювання кольорових контрастів, виявлення текстів, якінеможливо прочитати, та ін.
Розроблено різні методи слідокопіювання утрасології. Широко застосовують методи дактилоскопічної ідентифікації,мікроскопічного та профілографічного дослідження мікрорельєфу різних слідів(знарядь злому й інструментів, на кулях, гільзах та ін.). У судовій балістицішироко застосовують методи виявлення та фіксації слідів пострілу, ідентифікаціїзброї за слідами на кулях і гільзах, визначення дистанції пострілу, послідовностівиконання пострілів та інші методи судово-балістичної експертизи. Укриміналістиці застосовують також різноманітні ефективні методитехніко-криміналістичного дослідження документів, почеркознавчої експертизи,фотопортретної ідентифікації та кримінальної реєстрації.
Поряд з методами й засобами криміналістичноїтехніки у криміналістиці широко застосовують методи криміналістичної тактики йметодики розслідування злочинів, зокрема планування розслідування, аналізуслідчих ситуацій, тактичні прийоми виконання слідчих дій, профілактики злочинівкриміналістичними засобами.
Джерелом формування криміналістичних методів ізасобів є природничі, технічні та суспільні науки, а також слідча, судова таекспертна практика. Методи наукового узагальнення цієї практики (анкетування,статистичні) також належать до спеціальних.
У дослідженні криміналістичних об'єктів широкозастосовують методи природничих і технічних наук — фізичні(спектрального аналізу, дослідження в інфрачервоних і ультрафіолетовихпроменях, із застосуванням радіоактивних ізотопів, методи електронної талазерної техніки та ін.), хімічного якісного та кількісного мікроаналізу,біологічні, мінералогічні та ін. Часто розкриття злочинів залежить від того, якповно й ефективно у криміналістиці застосовують сучасні досягнення природничихі технічних наук. Як зазначалося, усі методи криміналістики, які рекомендуютьсядля практичного застосування в розкритті злочинів, й особливо ті, якізастосовують у кримінальному судочинстві, мають бути науковими, надійними,економічними, безпечними та етичними. Тому у правосудді забороняєтьсявикористовувати методи, що перебувають на стадії наукової розробки таперевірки, а також антинаукові й ті, що принижують людську гідність.