Зміст стр.
Вступ…3-4
РОЗДІЛ 1. Поняття злочину та йогоознаки… 5-13
РОЗДІЛ 2. Поняття стадій вчиненняумисного злочину… 14-16
РОЗДІЛ 3. Стадії вчинення умисногозлочину
3.1. Готування до злочину… 17-19
3.2. Замах на злочин… 20-23
3.3. Закінчений злочин… 24-26
РОЗДІЛ 4. Добровільна відмова принезакінченому злочині… 27-31
Висновки…… 32-33
Перелік посилань…… 34-35
Список використаних джерел …… 36-37
Вступ
Злочин, як ібудь-яке інше правопорушення, є вчинком людини. Саме тому йому притаманні всіті об'єктивні і суб'єктивні особливості, що характеризують поведінку людини:фізичні властивості — той чи інший рух або утримання від нього, використанняфізичних, хімічних, біологічних та інших закономірностей навколишнього світу;психологічні властивості — прояв свідомості і волі, певна мотивація поведінки,її цілеспрямованість.
Але на відмінувід інших вчинків людини злочин за своєю соціальною сутністю є посяганням на тівідносини, що склалися в суспільстві, відображають його найбільш важливіінтереси, внаслідок чого охороняються законом про кримінальну відповідальність.Злочин завжди суперечить основним потребам та інтересам суспільного розвитку. Аоскільки саме об'єктивні закономірності розвитку суспільства, його потреби таінтереси виступають критерієм, мірилом цінності чи антицінності людськоїповедінки, відповідності чи невідповідності її цим потребам та інтересам,злочин завжди є антисоціальною поведінкою.
При цьому,оскільки інтереси і потреби суспільства постійно розвиваються, відповіднозмінюється на певному етапі суспільного розвитку й оцінка поведінки людини якантисоціальної, злочинної. Тому поняття злочину не може бути незмінним: вонозавжди повинно відповідати конкретному етапу розвитку суспільства, потребам таінтересам, притаманним саме цьому етапу. Це дозволяє зробити два висновки:
1) поняттязлочину залежить від соціально-економічних відносин, що існують на певномуетапі розвитку суспільства, і тому є історично мінливим;
2) визнанняпевної поведінки людини злочином (криміналізація діяння) чи виключення її зкола злочинних (декриміналізація діяння) є безперервним процесом оцінкивідповідності чи невідповідності цієї поведінки суспільному розвитку.
Стосовно стадійвчинення умисного злочину можемо знайти багато літератури, до якої належатьчисленні монографії, наукові статті, підручники та навчальні посібники багатьохсучасних вітчизняних криміналістів. Серед яких відомі: Ю.В.Александров, В.А. Клименко, М.І. Бажанов, О.М. Омельчук, М.І. Мельник, В.О.Кузнєцов, Н.В. Чернишова, П.Л. Фріс, Ж.Ю. Половніков.
Об’єктдослідження в курсовій роботі — наукові праці сучасних вітчизняних криміналістів.
Предметдослідження — суспільні відносини, які виникають при встановленні стадійвчинення злочину.
Мета дослідження — розкриття та дослідження стадій вчинення злочину за сучасних умов розвиткукримінального права в Україні.
На підставі метидослідження слід вирішити завдання — розкрити суть та дослідити зміст стадійвчинення злочину за сучасних умов розвитку кримінального права в Україні.
При написаннікурсової роботи було використано методи: порівняльний, описовий та методдослідження.
РОЗДІЛ 1. Поняття злочину та його ознаки
Поняттязлочину, як і поняття покарання, є найважливішим у кримінальному праві. Аджесаме воно покликане відокремити злочинні діяння від інших правопорушень тааморальних вчинків, показати їх соціальну і правову сутність.
Термін«злочин» походить від слів «зло» і «чинити», тобто йдеться про те, що людиначинить зло іншим, причому таке зло, яке суспільству не байдуже.
Окремідіяння, які мають бути віднесені до категорії злочинів, а отже, й злочинністьяк явище існували завжди, в тому числі і в первісному суспільстві: вбивства,захоплення чужого майна. Звичаї того суспільства обумовлювали й форми боротьби зізлочинністю: позбавлення життя, вигнання з племені.
Зпоявою держави та права й розшаруванням суспільства сутність злочинних проявівстала фіксуватися в законах країн.
Цізакони захищали, насамперед, інтереси правлячих класів, а отже, власників, алевони одночасно були спрямовані й проти всіх, хто «незаконно» посягав на людинута її власність, відігріваючи стабілізаційну роль у суспільстві.
Увсіх відомих історії суспільствах кримінальне законодавство захищало інтересипанівних верств населення, але дуже важливим є те, якою мірою ці інтересизбігалися з позицією більшості населення.
Усучасних країнах не спостерігається скільки-небудь значної опозиції самекримінально-правовим нормам, в тому числі й колу діянь, визначених злочинами [1, 24].
Требатакож зауважити, що у всі часи існувало й існуватиме й надалі певне «ядро»злочинності, «вічні» злочини: посягання на власність і особу. У стародавньомуРимі їх звали mala in se (злочини від природи). Одночасно із зміною суспільствазмінювалися злочини, які були притаманні певним періодам його соціальногорозвитку; злочинами оголошувалися також діяння, боротьба з якими вважаласязаконодавцеві можливою тільки шляхом застосування кримінальної репресії.
Такізлочини звалися mala prohibita (злочини за забороною).
Доперших належали крадіжки, бандитські напади, вбивства, зґвалтування. До других- святотатство, ухилення від сплати податків, заклики до бунту.
Отже,злочинність притаманна всім країнам у всіх соціально-економічних формаціях й існуватимедоки існує людство, частково модифікуючись відповідно до змін у суспільстві.
Одниміз перших визначення злочину знаходимо у згаданого нами вище видатного юристастародавнього Риму Ульпіана Доміція (? — 228 р.): злочин — це дія, пов'язана знасильством або обдурюванням. Цікаво, що Ульпіан був головним радником і prefectumpraetorio (начальником гвардії) імператора Олександра Севера. Север був у захватівід Ульпіана, але інакше думали гвардійці, які і вбили його на очах імператора.
Ульпіанмав згадуване нами раніше jus publice respondendi. Він належить донайвидатніших юристів усіх часів і народів.
Ульпіандосконало знав усі галузі права і юридичну літературу. Він залишив після себеколосальну юридичну спадщину, яка потім склала третину всіх дігест у КодексіЮстиніана (834 р.), базилевса Візантії, причому юридична мова їх була бездоганною[2,62].
Узаконодавчому плані перші поняття злочину були дані в КК Франції 1791 і 1810 роківі в кримінальному уложенні Баварії 1813 року.
Усівизначення злочину можна поділити на нормативні та матеріально-нормативні. Так,починаючи із зазначених вище кримінальних законів, у законодавстві західнихкраїн панує нормативне визначення злочину як діяння, відповідальність за яке передбаченакримінальним законом (в законодавстві деяких країн взагалі немає такоговизначення). У параграфі 11 КК ФРН серед термінів, які застосовуються в цьомудокументі, сформульоване визначення: протиправне діяння — тільки таке, якемістить склад злочину, передбачений кримінальним законом. Стаття 10
ККІспанії формулює положення: злочинами або провинами є дія або бездіяльність, щокараються законом, вчинені з умислом або через необережність.
Подібнівизначення несуть у собі важливий принцип законності: Nullum crimen, nullapoena sine lege (немає злочину, немає покарання без вказівки на те закону).
Щодоматеріально-нормативного визначення поняття злочину, то воно не обмежується викладеннямвищенаведеного положення, а й розкриває соціальну суть злочину, вказуючи напритаманність йому такої ознаки, як суспільна небезпека, яку він несе суспільству.Ще Чезаре Баккаріа (1738-1794) підкреслював, що злочин — це діяння, якезаподіює шкоду суспільству.
Вказівкана суспільну небезпеку покликана відокремити (і в теорії і, головне, взаконодавстві) злочин від інших правопорушень, показати його виключно,порівняно з іншими протиправними діяннями, небезпечний характер, що й обумовлюєособливі заходи держави у боротьбі з ним (застосування покарання).
Осьяк формулює поняття злочину частині 1 статті 11 КК України: Злочином єпередбачене цим Кодексом суспільно-небезпечне винне діяння (дія абобездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.
Уцьому визначенні співіснують і матеріальна ознака (суспільна небезпечністьзлочину) і нормативна ознака (діяння повинно бути передбачено у КК України). Цеі є приклад матеріально-нормативного визначення, яке має бути визнане найбільшприйнятним.
Згідноіз законом [3, 11] злочином визнаєтьсядіяння (дія або бездіяльність), яке є:
1)суспільно небезпечним;
2)кримінально-протиправним;
3)винним;
4)караним;
5)вчиненим суб'єктом злочину (суб'єктним).
Слово«діяння» старослов'янського походження, воно охоплює як активну злочиннуповедінку (дію) так і пасивну злочинну поведінку (бездіяльність).
Злочиннаповедінка (у вигляді дії чи бездіяльності), як і будь-яка людська дія чибездіяльність має певну вмотивованість і цілеспрямованість, тобто викликаєтьсятими чи іншими спонуканнями (це стосується як поведінки, в основі якої лежитьумисел, так і поведінки, в основі якої лежить необережність).
Рефлекторнідії людини не мають такого підґрунтя. Вони вчиняються у безтямі, несвідомо, уході конвульсій, уві сні, в результаті гіпнотичного впливу. Отже, незважаючи наможливі, викликані ними, шкідливі наслідки, такі дії не тягнуть кримінальноївідповідальності. Скажімо, під час конвульсій хворий наніс тілесні ушкодженняіншій людині.
Думки,переконання, якими б аморальними вони не були, не можуть бути злочином,оскільки не містять діяння. Звичайно, йдеться про випадки, коли ці думки,переконання висловлені зовні: в розмовах, в листах.
Так,не може нести кримінальної відповідальності особа, яка поділилася своїмидумками з іншими з приводу свого наміру вчинити злочин. Пошлемося на вжезнайомого нам Ульпіана: Cogitationis poenam nemo patitur — намір (сам по собі)не карається.
Запевних умов висловлений зовні намір вчинити злочин сам по собі має суттєвінегативні наслідки і тому криміналізується.
Наприклад,погроза вбивством [4, 129], погроза знищенням майна (стаття 195 України), коли є реальніпідстави побоюватися здіснення цих погроз, є злочинами, оскільки вони посягаютьна здоров'я, честь і гідність особи. Злочинами є й намагання схилити інших людейдо вчинення злочину: публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційноголаду або до захоплення держаної влади (частини 2 і 3 статті 109 КК України) чипублічні заклики до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту(статті 436 КК України) і взагалі підбурювання до вчинення злочину, хоча б іневдале.
Суспільнанебезпечність означає, що діяння здатне завдати в результаті його вчиненнязначної шкоди особі, суспільству, державі (інакше кажучи — тим суспільнимвідносинам, які існують у державі й захищені кримінальним законом). Саме в цьомуматеріальна суть злочину. Чазаре Беккаріа у своїй славнозвісній роботі «Прозлочини і покарання» (1764 р.) писав: «Справжнім мірилом злочину є шкода, яказавдається ним суспільству».
Мудрістьзаконодавця повинна полягати, насамперед, у тому, щоб правильно визначити, якіна даний момент діяння становлять значну суспільну небезпеку, й отже, віднестиїх до розряду злочинів, а які діяння цього «не заслуговують».
Звичайно,наявність суспільної небезпеки конкретного діяння — поняття оціночне, вонозалежить від цілої низки чинників і не є незмінним у часі.
Вирішуючипитання про криміналізацію діяння, треба враховувати його поширеність,можливість вести з ним боротьбу нормами інших галузей права (адміністративного),шляхом профілактики; важливо також визначити традиції й особливості кримінальногозаконодавства країни, міжнародний підхід до проблеми. Треба мати на увазі, щокивання на те, що всі проблеми можуть бути вирішені за рахунок суворостікримінального закону (так звана легісломанія) — безпідставні.
Звичайно,злочини мають різний ступінь суспільної небезпеки.
Вінзалежить від об'єкта (суспільних відносин), на який посягає злочин, тяжкостінаслідків, які тягне за собою злочинне діяння, способу вчинення злочину, формивини [5, 26].
Ступіньсуспільної небезпеки враховується законодавцем при визначенні тяжкості злочинуі залежно від неї здійснюється класифікація злочинів (про це пізніше).
Отже,суспільна небезпека є об'єктивним критерієм визнання діяння злочином, вона незалежить від відповідної оцінки її законом. Саме суспільна небезпека єпідставою для криміналізації діяння, а при призначенні покарання — дляіндивідуалізації його.
Кримінальнапротиправність діяння. Кримінальна протиправність є обов'язковою ознакоюзлочину. Вона зветься нормативною ознакою, оскільки означає, що суспільнонебезпечне діяння знаходить відображення в кримінальному законі як злочин.
Законодавець,і тільки він, встановивши, і з цим погоджується автор курсової роботи, щопевному діянню властива ознака суспільної небезпеки, формулює це діяння якзлочин у Кримінальному кодексі України й, оцінивши ступінь цієї небезпеки, встановлюєвид і розмір покарання за нього.
Отже,об'єктивна властивість діяння — суспільна небезпечність — знаходить своє відображенняу кримінальному законі.
Кримінальнапротиправність означає, що тільки те діяння, яке безпосередньо передбаченекримінальним законом як злочин, може вважатись саме таким і ніяке інше.
Такимчином, суспільна небезпечність і кримінальна протиправність є «двома бокамиоднієї медалі» (в даному разі — злочину).
Іншимисловами кримінальна протиправність є юридичне (законодавче) вираженнясуспільної небезпеки. Без суспільної небезпеки діяння і відображення її взаконі (кримінальна протиправність) діяння не може (не повинно) визнаватисязлочином [6,38].
Цяознака вводить боротьбу із злочинністю в жорсткий режим законності, вона єперепоною свавіллю у вирішенні питання про кримінальну відповідальність. Самецього домагалися найвидатніші гуманісти (Вольтер, Д. Дідро, Ч. Беккаріа), самеце втілювали в життя творці нового буржуазного права (А. Фейєрбах, М.С.Таганцев).
Часвід часу виникають нові види діянь, суспільна небезпека яких не викликаєсумніву, але доки законодавець не визнає їх злочином, кримінальна відповідальністьза їх вчинення неможлива. Так, на початку 90-х років з'явилися такі діяння, якдоведення до банкрутства, фіктивне банкрутство, приховування стійкої фінансовоїнеспроможності. Але поки ці види поведінки не були криміналізовані, кримінальнавідповідальність за них була неможлива.
Авторкурсової роботи вже підкреслював, що всі норми про кримінальну відповідальністьзосереджені тільки в КК України. Ознака кримінальної протиправності відображенав словах, сформульованих в частині 1 статті 11 КК України – «Злочином єпередбачене цим Кодексом… діяння».
Чиннекримінальне законодавство не знає аналогії (грец. -відповідність, схожість).Згідно з частиною 4 статті 3 КК України застосування закону про кримінальнувідповідальність за аналогією заборонено.
Аналогіяполягає у вирішенні судом конкретного випадку, безпосередньо не урегульованогозаконом, шляхом застосування правової норми, що врегульовує схожі (аналогічні)за характером відносини (аналогія закону), або на підставі загальних правовихпринципів (аналогія права).
Аналогіякримінального закону була дозволена в законодавстві СРСР 20-50-х років минулогосторіччя. Це пояснювалося необхідністю оперативно реагувати на появу новихвидів суспільно небезпечних діянь, втілення принципу неминучості кримінальноївідповідальності, а фактично стало виправданням беззаконня і свавілля «органів»[7, 48].
Винністьдіяння. В законодавстві України закріплено принцип винної відповідальностіза вчинений злочин, так званий принцип суб'єктивного ставлення.
Особавважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальномупокаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановленообвинувальним вироком суду (частина 1 статті 62 Конституції України, частина 2статті 2 КК України).
Винає обов'язковою ознакою кожного злочину. Виною є психічне ставлення особи довчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК України, та її наслідків,виражене у формі умислу або необережності [8, 23].
Такимчином, так зване об'єктивне ставлення, тобто ставлення у відповідальність зашкоду, яка завдана невинно, якою б тяжкою ця шкода не була (скажімо, смертьлюдини), у кримінальному праві не припустиме. Така ситуація зветься випадком(від лат. casus) і розглядатиметься далі.
Винаінколи зветься другою матеріальною ознакою злочину, вона є його обов'язковоюсуб'єктивною властивістю. Без вини нема злочину, а отже, і не може бутипокарання за той чи інший вчинок.
Nullumcrimen, nulla poena sine culpa. Нема злочину, нема покарання без вини — цейпостулат був чітко прописаний на знаменах буржуазії, яка йшла до влади,відкидаючи устої феодального устрою, що гальмували рух до демократії.
Караністьдіяння. Ознакою злочину є його караність. Хоча формулювання злочину в частині1 статті 11 КК України не містить вказівки на караність як ознаку злочину,вона, безумовно, випливає з ознаки кримінальної протиправності. Безвстановлення покарання за діяння, яке визнано злочином, таке визнання втратилоб усякий сенс.
Вказуючив частині 2 статті 1 КК України на шляхи виконання завдання, яке стоїть передКК України, закон підкреслює, що для його здійснення КК України визначає, якісуспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються доосіб, що їх вчинили.
Безнаявності кримінально-правової санкції вести боротьбу з будь-якими злочинаминеможливо. Проте це не означає, що передбачене в санкції покарання обов'язковомає бути застосоване до особи, яка вчинила діяння, сформульоване в диспозиціїцієї статті. Особа, визнана злочинцем, може бути звільнена від кримінальної відповідальностічи покарання судом, а також за амністією чи помилуванням.
Злочин- це діяння, вчинене суб'єктом злочину. Не кожна особа, яка вчинила суспільнонебезпечне кримінально-протиправне діяння, підлягає кримінальнійвідповідальності й покаранню. Вона повинна усвідомлювати свої дії й керуватиними, досягти певного віку.
Безцього особа не може бути визнана злочинцем, а вчинене нею суспільно-небезпечнедіяння — злочином.
РОЗДІЛ 2. Поняття стадійвчинення умисногозлочину
Якщораніше ми вели мову про злочин, склад злочину, то виходили з того, що діяння,яке його обумовлює, вже вчинене і, якщо злочин з матеріальним складом, насталипередбачені в диспозиції наслідки. Саме таким чином стосовно закінченого злочинусформульовані статті Особливої частини КК України.
Однаку практиці часто буває так, що замислений особою злочин з різних, незалежнихвід неї причин, не доводиться до кінця.
Скажімо,готуючись до вбивства, особа придбала пістолет, але він був вилучений у неїпрацівниками міліції; або вбивця стріляє в потерпілого, але не влучає в нього.Очевидно, що ці та подібні діяння також становлять суспільну небезпеку, боменшою чи більшою мірою негативно впливають на розвиток суспільних відносин (унашому прикладі виникає загроза життю суб'єкта суспільних відносин — людині).
Наявністьознаки суспільної небезпеки змушує суспільство визнати діяння, пов'язані з готуваннямдо злочину або з безпосереднім намаганням досягти злочинної мети, такими, щотягнуть за собою кримінальну відповідальність.
Такимчином, кримінальна відповідальність передбачена законом не тільки за закінченийзлочин, але й за незакінчений.
Згіднозі статтею 13 КК України закінченим злочином визнається діяння, яке містить усіознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частиницього Кодексу. Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин.
Отже,діяльність особи задля вчинення злочину може характеризуватися кількомаетапами.
Такіетапи звуться стадіями вчинення злочину (від грецького стадіа — ступінь, фазарозвитку [9,64].
Отже,стадії вчинення умисного злочину — це певні етапи, які може пройти злочин усвоєму розвитку.
Кримінально-правовевизначення вказаних стадій відповідає можливому розвитку злочину в реальнійдійсності. Згідно зі статтею 13 КК України цей розвиток може пройти три стадії:готування, замах і закінчений злочин.
Першідві стадії є кримінально-караними (за винятком, який буде розглянутий пізніше)етапами попередньої злочинної діяльності, яка зветься ще незакінченим злочином.І на цих стадіях злочинна діяльність може бути припинена з незалежних від злочинцяпричин (наслідки ситуації, коли особа припиняє вчинення злочину за власнимбажанням, будуть розглянуті пізніше).
Кримінальнавідповідальність за готування і замах настає тому, що в діянні особи, яка їхвчиняє, є склад злочину, хоч і незакінченого. Цей склад злочину описаний увідповідній статті Особливої частини КК України, його ознаки містяться також устатті 14 (Готування до злочину) та у статті 15 (Замах на злочин) Загальноїчастини КК України.
Стадіїпопередньої злочинної діяльності, а отже, й відповідальність за незакінченийзлочин, можливі тільки у діяннях, що вчиняються з прямим умислом, бо тільки цізлочини можуть характеризуватися готуванням, плануванням злочинних наслідків, бажаннямїх настання. Злочини з непрямим умислом і необережні злочини таких особливостейне мають.
Требатакож мати на увазі, що стадії незакінченого злочину (готування, замах) тількитоді мають самостійне кримінальноправове значення, коли на одній із них, зпевних причин, закінчується злочинна поведінка. Тоді треба вести мову пронаявність готування до злочину або замаху на злочин. Якщо ж розвиток злочинноїдіяльності продовжується, то кожна наступна стадія поглинає попередню, апоглинена втрачає самостійне кваліфікаційне значення [10, 40].
Воснові поділу злочинної діяльності на стадії лежить ступінь фактичного втіленнязлочинцем у життя свого злочинного наміру, що в законі й визначається трьомаетапами. Скажімо, придбання засобів для відкриття замків (готування), проникненняв квартиру (замах), викрадення з квартири речей (закінчений злочин). Точневизначення в конкретній справі стадії вчинення умисного злочину має великепрактичне значення: воно необхідне для правильної правової оцінки діяння іпризначення справедливого покарання.
РОЗДІЛ 3. Стадії вчинення умисного злочину
3.1.Готування до злочину
Готуваннядо злочину — перша стадія злочину й перший вид незакінченого злочину. Щоправда,закон робить виняток для злочинів невеликої тяжкості: готування до такого злочинуне тягне за собою кримінальної відповідальності (частина 2 статті 14 КК України).
Такерішення можна пояснити тим, що дії, які характеризують готування до вказанихзлочинів, мають невеликий ступінь суспільної небезпеки і можуть бути визнанітакими, що близькі за своєю суттю до малозначних діянь (частина 2 статті 11 ККУкраїни).
Згідноз частиною 1 статті 14 КК України готуванням до злочину є підшукування абопристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова навчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов длявчинення злочину [11, 50].
Законназиває найбільш поширені у практиці прояви готування до злочину. Всі вони єрізновидами створення умов для вчинення злочину.
Якбачимо, ці дії ще не свідчать про початок виконання об'єктивної сторони складузлочину, але конкретні суспільні відносини знаходяться під безпосередньоюзагрозою, бо створюються умови для розвитку подальшої злочинної діяльності.Готуванням до злочину не може вважатися так званий «голий умисел», коли свійзлочинний намір особа виявляє зовні словесно, письмово або конклюдентнимидіями, без вчинення будь-яких дій, які свідчили б про початок реалізаціївказаного наміру. Скажімо, особа розповідає друзям про намір вчинити крадіжку.
Задумки, погляди, бажання і наміри кримінальна відповідальність не настає. Nullumcrimen sine actus — нема злочину без діяння (правило римського права). В такійситуації необхідні запобігальні (профілактичні) заходи.
Solacogitatio furti faciendi non facit furem (самий лише намір вкрасти що-небудь нікогоне робить крадієм). Ці слова видатного римського юриста Паулюса актуальні йсьогодні.
Виявленняумислу («голий умисел») не слід ототожнювати з так званими «словеснимизлочинами». Скажімо, пропаганда війни (стаття 436 КК України). Тут наявнепосягання на такий важливий об'єкт, як мир між народами.
Чимже характерні дії, що визначають готування до злочину, викладені в частині 1 статті14 КК України ?
Засобичи знаряддя вчинення злочину — це різні речі матеріального світу, завдяки якимособа сподівається досягти злочинного результату (транспортні засоби, холодначи вогнепальна зброя, відмички до замків, підроблені документи, маски).
Їхпідшукування може полягати в купівлі, викраденні (що може становити самостійнийзлочин). Їх пристосуванням буде їх повна або часткова переробка у предмети, задопомогою яких можна найбільш ефективно втілити в життя злочинний намір («підгонка»ключів до замка, виготовлення з мисливської рушниці «обрізу»).
Підшукуванняспівучасників — пошук самостійно й через інших осіб людей, які б погодилисявзяти участь у вчиненні злочину як виконавці, організатори, підбурювачі,пособники, і вплив на них із вказаною метою.
Змована вчинення злочину — досягнення домовленості двох або більше осіб (суб'єктівзлочину) про спільне вчинення злочину.
Усуненняперешкод для вчинення злочину — будь-які дії, які долають ускладнення на шляхузлочинця до досягнення злочинної мети (відключення сигналізації, вимкненнясвітла, відсилання людини, яка може стати свідком) [12, 44].
Іншеумисне створення умов для вчинення злочину — проведення розвідкиоб'єкта нападу, забезпечення злочинцем собі алібі, виготовлення фальшивихдокументів.
Найчастішеготування властиве тяжким і особливо тяжким злочинам: вбивству на замовлення,привласненню майна, фальшивомонетництву. Ситуативні злочини здебільшого не готуються:хуліганство, побутове вбивство.
Отже,готування до злочину характеризується такими ознаками:
1)скоєння підготовчих дій, покликаних створити умови для розвитку подальшоїзлочинної діяльності (в тому числі шляхом бездіяльності, скажімо, невключеннясигналізації особою, яка була зобов'язана це зробити, з метою полегшеннявчинення крадіжки);
2)прямий умисел на вчинення готування;
3)припинення діяння до початку виконання об'єктивної сторони складу задуманогозлочину;
4) цеприпинення має місце з незалежних від винного обставин.
Останняознака сформульована тільки щодо замаху на злочин (стаття 15 КК України).Одначе систематичне тлумачення статтей 14, 15 і 17 КК України (добровільнавідмова при незакінченому злочині) дає всі підстави поширити цю ознаку й наготування до злочину.
Припиненнядіяння з незалежних від винного обставин може бути обумовлено об'єктивнимипричинами (скажімо, вийшов з ладу двигун автомашини, на якій він їхав на місцезлочину), а також суб'єктивними (скажімо, стежачи за потенційною жертвою, винний«загубив» її в натовпі) [13, 45].
Можливаситуація, коли підготовчі дії до одного злочину становлять закінчений іншийзлочин. Тоді кваліфікація вчиненого здійснюється за сукупністю злочинів(готуючись до розбійного нападу, винний придбав пістолет, що само по собі єзлочином).
3.2.Замах на злочин
Згідноз частиною 1 статті 15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямимумислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчиненнязлочину, передбаченою відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщопри цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від їїволі.
Зцього визначення випливають ознаки замаху:
1)скоєне діяння безпосередньо спрямоване на вчинення злочину, тобто виконанапевна частина об'єктивної сторони складу злочину. Скажімо, особа, бажаючивчинити крадіжку чужого майна:
а)робить спробу проникнути в квартиру потерпілого, або
б) цеїй вдається завдяки відмиканню замків, або,
в)проникнувши в квартиру, вона збирає у валізу цінні речі. Будь-який із цих моментівзнаменує діяльність, яка визнається замахом на злочин. При припиненні дійвинного в один із зазначених моментів він буде відповідати за замах на злочин;
2)замах на злочин вчиняється лише з прямим умислом.
Прицьому в злочинах з матеріальним складом винний передбачає настання певнихнаслідків і бажає цього, але такі наслідки не настали з незалежних від йоговолі причин, а в злочинах з формальним складом усвідомлює суспільно небезпечнийхарактер своїх дій (бездіяльності), спрямованих на спричинення шкоди суспільнимвідносинам, що охороняються кримінальним законом, і бажає спричинити їм шкоду,тобто довести свої дії до кінця;
3) навідміну від закінченого злочину, при замахові об'єктивна сторона повністю невиконується. Для злочинів з матеріальним складом це може означати, що ненастають наслідки, які передбачав винний, або настають не ті, які вінпередбачав. Скажімо, винний стріляє в потерпілого з метою його вбивства, алепромахується, або тільки ранить його. Для злочинів з формальним складом цеозначає, що неповністю виконані дії, які створюють об'єктивну сторону певногозлочину. Скажімо, при вчиненні фінансової операції з грошовими коштами,здобутими завідомо злочинним шляхом, з метою їх легалізації (відмивання), цяоперація була припинена у зв'язку із затриманням злочинця;
4)злочин не доводиться до кінця з причин, що не залежали від волі винного [14, 46].
Як іпри готуванні, ці причини можуть бути як об'єктивного характеру (злодіязатримав господар квартири, який повернувся додому), так і суб'єктивногохарактеру (злочинець не влучив у намічену жертву). Але у всіх випадкахнедоведення злочину до кінця суперечить наміру винного.
Законтвердить, що замах може бути вчинений шляхом дії або бездіяльності. Практично — це завжди дія; бездіяльність можлива у ситуаціях, коли, особа, зобов'язана недопустити настання суспільно небезпечних наслідків, не виконує своїх зобов'язань.Наприклад, лікар не дає хворому ліків, бажаючи щоб він помер, або мати не годуєнемовля, бажаючи того ж.
Умиснізлочини з матеріальним складом завжди можуть мати стадію готування і стадію замаху.Умисні злочини з формальним складом, як правило, можуть мати стадію готування,а стадію замаху — не всі. Так, не мають стадії замаху усічені склади злочинів(про них далі), скажімо, змова про вчинення дій, спрямованих на насильницькузміну чи повалення конституційного ладу або захоплення держаної влади (частина1 статті 109 КК України), розбій (стаття 187 КК України); склади так званоїчистої бездіяльності, наприклад, невиконання судового рішення (стаття 382 ККУкраїни); склади, де перший акт дії вже означає закінчений злочин, наприклад,відмова свідка від давання показань (стаття 385 КК України).
Замахподіляється на закінчений і незакінчений.
Замахнавчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважаланеобхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено зпричин, які не залежали від її волі (частина 2 статті 15 КК України).
Замахнавчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від їїволі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину докінця [15, 15].
Отже,в основі поділу замахів на види лежить суб'єктивний критерій, пов'язаний зоцінкою особою, що вчиняє злочин, своїх дій як повністю чи неповністю виконанихдля доведення злочину до кінця. Закінчений замах (так званий «невдалий»)розглядається в теорії й практиці як більш небезпечний порівняно з незакінченим(так званим «перерваним»).
Втеорії права виділяється також так званий непридатний замах, який може бути якзакінченим, так і незакінченим. Він має два різновиди:
1)замах на непридатний об'єкт і
2)замах з непридатними засобами.
Замахна непридатний об'єкт має місце тоді, коли можливість спричинення шкоди об'єкту виключаєтьсяу зв'язку з особливими якостями предмета злочину або потерпілого або у зв'язку звідсутністю їх на місці злочину, про що винному не було відомо і внаслідок чоговинний не може довести злочин до кінця (наприклад, особа розраховує, що стріляєв живу людину, насправді стріляє в трупа; відкриває сейф з метою заволодіннягрошима, а грошей в сейфі не виявилось. У зазначених випадках шкода не булазаподіяна ні життю, ні власності). Тобто, наявна фактична помилка.
Замахоміз непридатними засобами є помилкове чи через незнання використання виннимдля досягнення злочинної мети таких засобів, які об'єктивно не могли привестидо завершення злочину.
Прицьому засоби можуть бути як абсолютно, так і відносно непридатними длязаподіяння шкоди (наприклад, спроба отруїти людину речовиною, помилковоприйнятою за отруту, чи спроба вчинити вбивство з вогнепальної зброї, якавиявилася зіпсованою, або особа кидає в людину гранату з метою її вбивства, не знаючи,що це фактично макет справжньої бойової гранати). Тут теж наявна фактичнапомилка. Керуючись принципом суб'єктивного ставлення за вину необхідно визнати,що обидва різновиди непридатного замаху мають всі ознаки злочину і тягнуть засобою відповідальність на загальних підставах як за замах на злочин.
Кримінальнавідповідальність за незакінчений злочин (готування до злочину і замах назлочин) настає за статтею 14 або 15 і за тією статтею Особливої частини ККУкраїни, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин (стаття 16 ККУкраїни). Нагадаємо, що готування до злочину невеликої тяжкості не тягне засобою кримінальної відповідальності (частина 2 статті 14 КК України).
Припризначенні покарання за незакінчений злочин (частина 1 статті 68 КК України)суд, як і в інших випадках, має керуватися загальними засадами призначенняпокарання (стаття 65 КК України), враховувати обставини, що пом'якшують іобтяжують покарання (статті 66-67 КК України), ступінь тяжкості вчиненогоособою діяння (стаття 12 КК України), ступінь здійснення злочинного наміру(готування, незакінчений замах, закінчений замах) та причини, внаслідок якихзлочин не було доведено до кінця (скажімо, є різниця в тому, що крадій бувзатриманий в чужій квартирі господарем, чи припинив посягання у зв'язку з тим,що не зміг відчинити дверей).
Законне зобов'язує суд обов'язково призначати менш суворе покарання за попереднюзлочинну діяльність, ніж за злочин закінчений, але на практиці питаннявирішується саме так.
3.3.Закінчений злочин
Закінченимзлочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченоговідповідною статтею Особливої частини КК України (частина 1 статті 13 ККУкраїни).
Длявизнання злочину закінченим необхідно визначити момент його закінчення, який залежитьвід законодавчої конструкції, головним чином, об'єктивної сторони складузлочину.
Тобто,характер конструкції визначає момент закінчення злочину. І саме за цим чинникомзлочини поділяються на злочини з матеріальним і злочини з формальним складом.
Злочинз матеріальним складом, як ми вже зазначали вище, вважається закінченим з моментунастання визначених у законі, або таких, що випливають з нього, суспільнонебезпечних наслідків, які перебувають у причиновому зв'язку із суспільно небезпечнимдіянням, яке їх викликало.
Скажімо,вбивство буде закінченим з моменту настання смерті потерпілого, доведення добанкрутства — з моменту завдання великої матеріальної шкоди державі чикредитору тощо. Інколи момент закінчення злочину з матеріальним складомпотребує судового витлумачення. Так, Пленум Верховного Суду України вказав, щокрадіжку і грабіж належить вважати закінченими з моменту, коли винна особа вилучиламайно і має реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним (заховати,передати іншим особам) [16, 6].
Якщодля закінченого складу злочину достатньо, щоб певним діянням була створеназагроза настання суспільно небезпечних наслідків (так звані злочини загрозинебезпеки), треба встановити наявність такої загрози і момент, коли вонавиникла. Цей момент і визначатиме закінчення злочину.
Злочинз формальним складом вважається закінченим з моменту вчинення суспільнонебезпечного діяння. Будь-які наслідки, викликані цим діянням, знаходяться замежами складу злочину і на кваліфікацію та на визначення моменту закінченнязлочину не впливають.
Так,примушування до вступу в статевий зв'язок (стаття 154 КК України) вважаєтьсязакінченим з моменту факту примушування і не вимагає настання будь-якихнаслідків. Якщо вони настали, то не впливатимуть на визначення моментузакінчення злочину.
Як ів матеріальних складах, момент закінчення злочину з формальним складом у ряді випадківпотребує судового витлумачення. Так, Пленум Верховного Суду України вказав, щозлочини, передбачені статтями 368 (одержання хабара) і 369 (давання хабара) КК Українивважаються закінченими з моменту, коли службова особа прийняла хоча б частинухабара [17, 10].
Різновидомзлочинів з формальним складом є так звані усічені злочини (злочини з усіченимскладом). Їх сутність у тому, що, виходячи з підвищеної небезпеки діяння,законодавець конструює їх склади таким чином, що штучно переносить момент закінченняусіченого злочину на стадію готування чи замаху.
Тобтоте, що фактично є незакінченим злочином, юридично вважається злочиномзакінченим.
Так,сам факт організації банди є закінченим злочином з моменту її створення,незалежно від того, чи вчинили члени банди хоча б один напад [18, 3].
Розбійвважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням абопогрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я, незалежновід того, заволоділа винна особа майном потерпілого чи ні (частина 2 пункту 8 ПостановиПленуму Верховного Суду України № 12 від 25 грудня 1992 року «Про судовупрактику в справах про корисливі злочини проти приватної власності»).
Тобточерез високий ступінь суспільної небезпеки зазначених злочинів сам факт організаціїбанди, що фактично є готуванням до злочину, юридично вважається закінченимскладом бандитизму (стаття 257 КК України), а сам факт розбійного нападу,навіть без заволодіння майном потерпілого, що фактично є замахом на злочин,юридично вважається закінченим складом розбою (стаття 187 КК України).
РОЗДІЛ 4. Добровільна відмова при незакінченому злочині
Розпочавшивчинення злочину й усвідомлюючи можливість довести його до кінця, особа може зрізних причин припинити свою злочинну діяльність і тим самим запобігти настаннюбудь-яких суспільно небезпечних наслідків. Очевидно, що подібна рішуча зміна вповедінці особи, яка вчинила незакінчений злочин, має бути всіляко заохочена.Це передбачено статтею 17 КК України, яка дає такій особі останній шансуникнути кримінальної відповідальності й покарання. Відмова від доведеннязлочину до кінця робить дії, вчинені особою до моменту відмови такими, що не маютьсуспільної небезпеки, а отже, такими, що не містять у собі складу злочину.Тобто добровільна відмова при незакінченому злочині від доведення його до кінцяза певних умов є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності[19, 48].
У частині1 статті 17 КК України дається визначення інституту добровільної відмови:Добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування дозлочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливістьдоведення злочину до кінця.
У частині2 статті 17 КК України формулюються наслідки добровільної відмови: «Особа, якадобровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальнійвідповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння міститьсклад іншого злочину».
Отже,обов'язковими ознаками добровільної відмови є:
1)добровільність;
2)усвідомлення можливості доведення злочину до кінця;
3)остаточність.
Добровільністьвідмовиозначає, що особа за власним бажанням відмовилась від доведення злочину докінця. Це не виключає впливу інших осіб — родичів, друзів, працівників правоохороннихорганів. Але рішення залишається за особою, яка має можливість зробитиостаточний вибір. Якщо такої можливості немає, не можна казати продобровільність відмови. Скажімо, в хаті зачинили на замок особу, яка мала намірпіти і вбити коханця своєї дружини.
Усвідомленняможливості доведення злочину до кінця означає, що особа розуміє відсутністьнепереборних перешкод на шляху до досягнення злочинної мети і все ж такивідмовляється від подальшого вчинення злочину.
Мотививідмови можуть бути дуже різними: це і «прозріння» щодо негідності злочинногопрояву або жалість до потерпілого, це й страх за свою долю, небажання нестивідповідальність.
Добровільноюбуде відмова і в тому випадку, коли особа розуміє, що до свого затримання взмозі вчинити злочин, хоча і не уникне відповідальності. Наприклад, особазачинилася в квартирі, де перебуває людина, яку вона має намір вбити і,володіючи пістолетом, може довести злочин до кінця, хоча міліція й оточилабудинок.
Відмовавід вбивства буде тут добровільною.
Якщож злочин не доведено до кінця з причин, які не залежали від волі особи(вилучення приготовленої для злочину зброї, неможливість відкрити сейф), немаєпідстав говорити про добровільну відмову, і має наставати відповідальність заготування до злочину чи замах на нього.
В пункті19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 4 «Просудову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» сказано: «Увідповідності зі статтею 18 КК України (у КК України 2001 року — стаття 17)добровільна відмова від вчинення зґвалтування виключає відповідальність зазамах на даний злочин. Для визнання відмови від зґвалтування добровільноюпотрібно встановити, що особа, маючи реальну можливість довести цей злочин докінця, відмовилась від цього і з власної волі припинила злочинні дії. В такихвипадках особа може нести відповідальність за фактично вчинені нею дії, якщовони утворюють склад іншого злочину.
Разоміз тим, суди повинні мати на увазі, що не може визнаватись добровільною відмовавід зґвалтування, котра викликана неможливістю подальшого продовження злочиннихдій з причин, не залежних від волі винного (наприклад, коли цьому перешкодилиінші особи, або насильник не зміг подолати опору потерпілої, або не мігзакінчити злочин з фізіологічних причин).
Остаточність(безумовність)відмови означає, що особа відмовилася від доведення злочину до кінця не напевний час, з «технічних» бо «тактичних» міркувань, а безповоротно, назавжди.
Законговорить про добровільність відмови на стадії готування до злочину або замахуна злочин.
Добровільнавідмова на стадії готування до злочину і незакінченого замаху на злочин можливазавжди: особа повинна припинити свої дії, спрямовані на закінчення злочину.Переконливішим буде знищення або видача міліції засобів і знарядь вчинення злочину,якщо вони є, але правової оцінки ситуації з точки зору добровільності відмовице не змінює.
Настадії закінченого замаху добровільна відмова можлива тільки в тих випадках,коли між діянням особи і суспільно небезпечними наслідками є певний час іособа, що прийняла рішення про добровільну відмову, має можливість у цей часвтрутитись у розвиток причинового зв'язку і припинити його у напрямку настаннязлочинного результату. Такий випадок добровільної відмови передбачає тількиактивні дії особи. Скажімо, дала людині склянку з отрутою, але потім встиглавибити її з рук потенційного потерпілого. Або налаштувала самостріл наконкретну людину, але повернулася і зняла його.
Колиж між діянням та його наслідками немає реального часу для втручання особи в процесрозвитку причинового зв'язку, добровільна відмова неможлива. Скажімо, зробившипостріл у людину, не можна здійснити добровільну відмову від доведення злочинудо кінця. Можлива відмова від повторного пострілу, якщо перший не влучив у людину.Проте це не знімає відповідальності за замах на вбивство.
Згідноз частиною 2 статті 17 КК України кримінальна відповідальність при добровільнійвідмові можлива лише в тому разі, якщо фактично вчинене особою діяння міститьсклад іншого злочину. Тобто, цей склад злочину виник «попутно» в процесівиконання злочину, від доведення якого до кінця особа відмовилась. Скажімо,придбання вогнепальної зброї для вбивства, від якого надалі особа добровільновідмовилася, становить склад злочину — незаконне придбання вогнепальної зброї(частина 1 статті 263 КК України). Нанесення середньої тяжкості тілесних ушкодженьпри замаху на зґвалтування, від доведення якого до кінця особа добровільновідмовилася становить склад злочину — умисне середньої тяжкості тілеснеушкодження (стаття 122 КК України).
Інститутдобровільної відмови стосується тільки умисних злочинів, бо необережні злочинине мають стадій попередньої злочинної діяльності. Зауважимо також, що в статті17 КК України йдеться тільки про добровільну відмову виконавця злочину, питаннядобровільної відмови інших співучасників вирішує стаття 31 КК України.
Требапідкреслити, що інститут добровільної відмови базується на принципі гуманізму,він має велике профілактичне, запобігальне значення і покликаний датиможливість особі не стати злочинцем «до останньої миті».
Призакінченому злочині добровільна відмова неможлива.
Збоку злочинця в такому разі можливе дійове каяття. Воно можливе також і принезакінченому злочині, якщо він не був доведений до кінця з причин, що незалежали від волі злочинця.
Дійовекаяття злочинця полягає в його активній поведінці після вчинення злочину, яказнаменує його бажання максимально зменшити заподіяну шкоду. Дійове каяттяможливе після вчинення як умисного, так і необережного злочину.
Дійовекаяття може полягати у з'явленні із зізнанням, щирому каятті (об'єктивнодоведеному осуді свого діяння і бажанні спокути своєї вини), активному сприяннірозкриттю злочину, добровільному відшкодуванні завданого збитку або усуненнізаподіяної шкоди, інших подібних діях.
Переліченідії розглядаються законом як обставини, що пом'якшують покарання (пункти 1, 2 частини1 статті 66 КК України). Якщо особа вперше вчинила злочин невеликої тяжкості,то при дійовому каятті вона має бути звільнена від кримінальноївідповідальності [20, 45].
Особливачастина КК України містить декілька норм, які передбачають звільнення особи, щовчинила злочин, від кримінальної відповідальності у зв'язку з її посткримінальнимидіями, характерними для дійового каяття.
Так,особа, яка вперше вчинила діяння, передбачені частинами 1 і 2 статті 212 ККУкраїни (ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів),звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення докримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов'язкові платежі), атакож відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною оплатою (фінансовісанкції, пеня) (частина 4 статті 212 КК України).
Висновки
Винній особі незавжди вдається закінчити задуманий і початий нею злочин з причин, що незалежать від її волі. Наприклад, вбивця тільки придбав зброю для вчиненнязлочину і був затриманий або, зробивши постріл у потерпілого, промахнувся чилише поранив його. У цих і подібних випадках виникає питання провідповідальність за злочинні дії на певних стадіях злочину — певний період,ступінь, фаза, етап у розвитку чого-небудь, що має свої якісні особливості.
Стадії вчиненнязлочину — це певні етапи його здійснення, які істотно різняться між собою ступенемреалізації умислу, тобто характером діяння (дії або бездіяльності) і моментомйого припинення.
У зв'язку з тим,що злочином є тільки суспільно небезпечне протиправне і винне діяння (дія абобездіяльність), вчинене суб'єктом злочину (частина 1 статті 11 КК України),кожна стадія вчинення злочину повинна являти собою саме таке діяння. Тому не єстадіями вчинення злочину той або інший стан свідомості особи, її думки, проявнамірів, їх формування і виявлення. Це ще не діяння, у якому об'єктивуєтьсяумисел. Тільки суспільно небезпечні діяння можуть бути заборонені кримінальнимзаконом під загрозою покарання, тільки вони можуть розглядатися як стадіївчинення злочину.
Стадії вчиненнязлочину є видами цілеспрямованої діяльності, етапами реалізації злочинногоумислу, досягнення певної мети і тому можуть міститися тільки в злочинах,вчинених з прямим умислом.
Ступіньреалізації умислу відбивається в різних діяннях, які характеризують кожнустадію з об'єктивно існуючими між ними достатньо чіткими межами. Чим більшоюмірою реалізований умисел, тим більшою мірою здійснюється злочин, тим більшоїшкоди може завдати чи завдає винний. Так, ступінь реалізації умислу вбивці,який прицільно навів зброю на потерпілого (незакінчений замах на вбивство),значно більший за той, коли він лише придбав зброю для вбивства (готування дозлочину).
Стадії вчиненнязлочину різняться між собою і моментом закінчення злочинного діяння. Воно можебути закінчене винним, але його вчинення може і не здійснитися, а, отжеприпинитися на попередніх етапах (готуванні або безпосередньому вчиненнізлочину).
КК України визнаєзлочинними і караними три стадії вчинення злочину:
1) готування дозлочину;
2) замах назлочин, що разом з готуванням до злочину становлять незакінчений злочин;
3) закінчений злочин.
Ознаки готуваннядо злочину і замаху на злочин передбачені відповідно у статті 14 і статті 15, азакінчених злочинів — у диспозиціях статей Особливої частини КК України. Якщозлочин закінчений, то він поглинає всі стадії його вчинення, вони не мають самостійногозначення і не впливають на його кваліфікацію.
Перелікпосилань
1. Кримінальнеправо України. Альбом схем: Загальна частина: Навчальний посібник / Ж.Ю.Половніков. – К.: Алерта, 2003. – С. 24.
2. Кримінальне правоУкраїни: Загальна частина: Підручник / Н.В. Чернишова. – К.: Атіка, 2003. – С. 62.
3. Стаття 11 Кримінального кодексуУкраїни № 2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року.
4. Стаття 129 Кримінального кодексуУкраїни № 2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року.
5. Кримінальне правоУкраїни: Загальна частина: Підручник / П.Л. Фріс. – К.: Кондор, 2004. – С. 26.
6. Кримінальне правоУкраїни: Підручник / М.І. Мельник. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – С. 38.
7. Кримінальнеправо України: Загальна частина: Підручник / М.І. Бажанов. – К.: Кондор, 2005.– С. 48.
8. Стаття 23 Кримінального кодексуУкраїни № 2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року.
9. Кримінальне правоУкраїни: Загальна частина: Підручник / Н.В. Чернишова. – К.: Атіка, 2003. – С. 64.
10. Кримінальне правоУкраїни: Підручник / М.І. Мельник. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – С. 40.
11. Кримінальне право України: Загальна частина:Підручник / М.І. Бажанов. – К.: Кондор, 2005. – С. 50.
12. Кримінальне право України: Загальна частина:Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Ю.В. Александров, В.А.Клименко. — К.: МАУП, 2004. – С. 44.
13. Кримінальне право України: Загальна частина:Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Ю.В. Александров, В.А.Клименко. — К.: МАУП, 2004. – С. 45.
14. Кримінальне право України: Загальна частина:Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Ю.В. Александров, В.А.Клименко. — К.: МАУП, 2004. – С. 46.
15. Стаття 15 Кримінального кодексуУкраїни № 2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року.
16. Пункт 6 ПостановиПленуму Верховного Суду України № 12 від 25 грудня 1992 року «Про судовупрактику в справах про корисливі злочини проти приватної власності».
17. Пункт 10 ПостановиПленуму Верховного Суду України № 5 від 26 квітня 2002 року «Про судовупрактику у справах про хабарництво».
18. Пункт 3 Постанови ПленумуВерховного суду України № 9 від 07 липня 1995 року «Про судову практику всправах про бандитизм».
19. Кримінальне право України: Загальна частина:Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Ю.В. Александров, В.А.Клименко. — К.: МАУП, 2004. – С. 48.
20. Стаття 45 Кримінального кодексуУкраїни № 2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року.
Список використаних джерел
1. Конституція України № 254к/96-ВРвід 28 червня 1996 року// zakon.rada.gov.ua.
2. Кримінальний кодекс України №2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року // zakon.rada.gov.ua.
3. Постанова ПленумуВерховного Суду України № 4 від 27 березня 1992 року «Про судову практику усправах про зґвалтування та інші статеві злочини» // zakon.rada.gov.ua.
4. Постанова ПленумуВерховного Суду України № 12 від 25 грудня 1992 року «Про судову практику всправах про корисливі злочини проти приватної власності» // zakon.rada.gov.ua.
5. Постанова ПленумуВерховного суду України № 9 від 07 липня 1995 року «Про судову практику всправах про бандитизм» //http://zakon.rada.gov.ua.
6. Постанова ПленумуВерховного Суду України № 5 від 26 квітня 2002 року «Про судову практику усправах про хабарництво»// zakon.rada.gov.ua.
7. Науково-практичний коментарКримінального кодексу України від 05 квітня 2001 року / За реакцією М.І.Мельника та М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, 2001. – 1104 с.
8. Уголовное право зарубежных стран: Учебник / Ф.М. Решетников. — М.: Наука, 1989. – 493 c.
9. Правовые системы стран мира: Справочник / Ф.М. Решетников. — М.: Высшая школа, 1993. – 277 с.
10. Основные правовые системы современности: Учебноепособие / Перевод с французского В.А. Туманова. — М.: Международные отношения,1998. – 374 с.
11. Уголовное право буржуазных стран: Общая часть: Сборникзаконодательных актов / Под редакцией А.Н. Игнатова и И.Д. Козочкина. — М.:УДН, 2002. – 601с.
12. Кримінальнеправо України. Альбом схем: Загальна частина: Навчальний посібник / Ж.Ю.Половніков. – К.: Алерта, 2003. – 132 с.
13. Кримінальне правоУкраїни: Загальна частина: Підручник / Н.В. Чернишова. – К.: Атіка, 2003. – 288с.
14. Уголовное право зарубежных государств: Учебное пособие/ Под редакцией И.Д. Козочкина. — М.: Омега, 2003. – 576 c.
15. Кримінальнеправо України: Навчальний посібник / О.М. Омельчук. – К.: Юрінком Інтер, 2004. –297 c.
16. Кримінальнеправо України: Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальнихзакладів / Ю.В. Александров, В.А. Клименко. — К.: МАУП, 2004. – 328 с.
17. Кримінальне правоУкраїни: Загальна частина: Підручник / П.Л. Фріс. – К.: Кондор, 2004. – 512 с.
18. Кримінальне правоУкраїни: Підручник / М.І. Мельник. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 680 c.
19. Кримінальнеправо України: Загальна частина: Підручник / М.І. Бажанов. – К.: Кондор, 2005.– 480 с.
20. Шевченко Ю. До проекту нового Кримінальногокодексу України // Право України. – 1995. — № 8. – C. 28-35.
21. Проект КК України // Українське право. — 1997. — № 2. – С. 97.