МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМ. ВАДИМА ГЕТЬМАНА
Самостійнаробота
Здисципліни «Кримінальне право»
Натему: «Обставини, що виключають злочинність діяння у Франції»
Виконала:
Студентка 2 курсу, 5 групи
Юридичного факультету
Спеціальності 6402
Ядвичук Юлія
Київ2010
ДіючийКримінальний Кодекс Франції систематизує обставини, що виключають злочинністьдіяння. Всі вони поміщені в один розділ, знаходяться в певній послідовності,хоча і отримали назву «підставненастання кримінальної відповідальності» (глава2 розділ II Книга II Кримінального Кодексу Франції).
Дообставин, що звільняють від кримінальної відповідальності, французькийзаконодавець відніс:
1)неосудність,
2)недосягнення віку кримінальної відповідальності,
3)примушення до здійснення злочинного діяння,
4)помилку в праві,
5)виконання розпорядження закону або наказу законного органу влади,
6)правомірний захист,
7)крайню необхідність.
Зпогляду французького права наявність тих або інших обставин безпосередньовпливає на правові наслідки для особи, що вчинила описане в законі діяння.
Так,у разі неосудності і недосягнення встановленого в законі віку, хоча кримінальнепереслідування і припиняється, слідчі і юрисдикційні органи можуть визнатиособу, яка несе небезпеку для суспільства і застосувати до нього які-небудьзаходи, що не є покаранням: для малолітнього (до 13 років) — заходи виховногохарактеру, для психічно хворого — заходи медичного характеру. В решті випадківже такі заходи не застосовуються, оскільки ні особа, ні його дії не можутьрозцінюватися як небезпечні для суспільства. Примушення до здійсненнязлочинного діяння свідчить про відсутність осудності, що припускає, що особадіє добровільно, вільно розпоряджаючись своєю волею, а значить і провідсутність морального елемента злочинного діяння.
Примушеннядо здійснення злочинного діяння (la contrainte ou force majeure).
Французькекримінальне право, як указувалося, виходить з концепції про вільну волюсуб'єкта злочину, згідно якої моральний елемент будь-якого діяння припускаєнаявність у суб'єкта здатності «розуміти і бажати». В деяких випадках, до числаяких відноситься і примушення до здійснення злочинного діяння, така здатністьпорушена. Примушення як обставина, що свідчить про відсутність злочинного діяння,було закріплено ще в ст. 64 КК Франції 1810 р., яка свідчила: «Немає нізлочину, ні провини, якщо під час здійснення діяння обвинувачений знаходився встані безумства або під примусом сили, якому він не міг протистояти». ККФ 1992р. зберіг цю обставину, додавши йому дещо інше значення: воно виключаєкримінальну відповідальність.
Згідност. 122-2, не підлягає кримінальній відповідальності особа, що діяла підвпливом якої-небудь сили або примушення, яким воно не могло протистояти.
Уфранцузькому кримінальному праві поняття «примушення»,«форс-мажорні обставини»і«непереборнасила» використовуються яктотожні. Що стосується судової практики, то вона під примусом, що виключаєкримінальну відповідальність, розуміє і будь-яке фізичне примушення, і природні(стихійні) сили, дія яких непереборно. Проте суди відмовляються визнавати такимпсихічне примушення. В деяких випадках примушення іншої особи до здійсненнязлочинного діяння передбачається ККФ як самостійний вид правопорушення.Наприклад, ККФ в рівному ступені карає як геноцид, так і примушення доздійснення дій, утворюючих цей злочин проти людства, як проведення, так іпримушення до проведення на людині медичних дослідів без його вільно вираженоїзгоди, як здійснення так і примушення до здійснення автоматизованої обробкиіменної інформації без дотримання попередніх формальностей по її застосуванню(ст. ст. 211-1, 223-8,226-16).
Юридичнапомилка (Perreursurledroit).
Юридичнапомилка (або помилка в праві) як обставина, що виключає злочинність діяння,була введена вперше КК Франції 1992 р. Згідно ст. 122-3 не підлягаєкримінальній відповідальності особа, що представила докази того, що помилкововідносно права, якої воно не могло уникнути, особа вважала, що має законнупідставу так діяти. Але юридична помилка ніколи не признавалася судовоюпрактикою обставиною, що виключає кримінальну відповідальність. У французькомукримінальному праві діяв принцип: «ніхтоне може посилатися на незнання закону» («nul n'est сеnseignorer la loi»).
Значенняданоїобставини пояснюється тим, що особа в результаті незнання права або помилки вправі щиро помилялася з приводу дійсного характеру свого діяння і вважала, щодіє правомірно. Обов'язковою умовою звільнення від кримінальноївідповідальності є те, що такої помилки особа не могла уникнути. Очевидно, щоособа не може посилатися на незнання закону при здійсненні діянь проти особи,громадського порядку і т. п., незаконність яких зрозуміла будь-кому. Разом зтим, існують такі діяння, незаконний характер яких не «лежитьна поверхні». Церізні правопорушення в економічній, податковій, митній, фармацевтичної і інших областях.У зв'язку з криміналізацією подібних діянь французьким законодавцем значення іроль інституту юридичної помилки зростає.
Виконаннязакону або регламенту, або наказу законного органу влади.
Згідност. 122-4 ККФ, не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка виконує дії, передбачені або допущені в законі або правилах. Не несе кримінальну відповідальність особа, яка виконуєакт впорядкування повноважень законними,якщо ця дія не є явно незаконною.
Виконаннярозпорядження закону або наказу законного органу влади було визнано обставиною,що виключає злочинність діяння, вже Кодексом 1810 р. Стаття 327 названого ККФвстановлювала правило, згідно якому «немаєні злочину, ні провини, якщо позбавлення життя, спричинення поранень абонанесення ударів наказано законом або наказано законною владою».
Наказзаконного органу влади за певних умов також може служити виправданнямздійснення дій, за які встановлена кримінальна відповідальність. Під законноювладою розуміється орган державної влади або управління, що наділяє закономправом давати накази про виконання закону. Крім того, що наказ повинен бутивиданий законним органом публічної влади, наказ сам по собі повинен бутизаконний. Під законністю наказу розуміється не тільки його відповідність законодавству,але і видання наказу в рамках компетенції визначеної законом.
Питанняпро відповідальність дії, що служить, зробило, за які передбачена кримінальнавідповідальність, у виконання незаконного наказу розв'язується в теоріїфранцузького кримінального права двояким чином. Згідно однієї з позицій, щоотримала назву теорії «пасивної слухняності» підлеглий зобов'язаний виконуватинакази законних вищестоящих органів без обговорення або заперечування данихнаказів, отже, підлеглі не несуть кримінальної відповідальності за дії,зроблені при виконанні наказу відповідальність за такі дії покладається наобличчя, що віддало незаконний наказ. Згідно іншої позиції, що отримала назвутеорії «розумних багнетів», підлеглі не повинні виконувати незаконний наказ, аякщо вони це роблять то несуть повну відповідальність за злочинні дії.
Вданий час більшість французьких авторів дотримується проміжної позиції,заснованої на оцінці ступеня незаконності акту. Якщо незаконність наказу явновиражена і він пов'язаний із спричиненням шкоди тілесної недоторканності людейабо позбавленням їх життя виконання наказу не виключає злочинності досконалихдій і виконавець наказу підлягає кримінальній відповідальності. Якщо ж,навпаки, незаконність наказу важко зрозуміла, виконавець має невеликий об'ємповноважень, а невиконання наказу спричинить застосування до обличчя значнихсанкцій, виконавець наказу не повинен бути визнаний винним в здійсненні дій, щобули наказані законним органом влади.
В1983-1984 рр. у Франції була проведена реформа Загального статуту службовців.Закон від 13. 07. 1983 р. ввів правило, згідно якому підлеглий має право невиконувати наказ вищестоящого органу якщо цей наказ «явнонезаконний і здатний істотно порушити який-небудь суспільний інтерес».
Правомірнийзахист (legitime defense).
ВКК Франції інститут правомірного захисту (або необхідної оборони) відрізняєтьсядостатньою чіткістю.
Згідност. 122-5 до умов правомірності захисти відносяться:
ü наявністьи неминучість
ü необґрунтованістьпосягання
ü відповідністьзасобів захисту тяжкості нападу, що використовуються
ü своєчасністьзахисту,
ü можливістьзахисту не тільки себе самого, але і інших осіб, а також власності.
Судовапрактика визнає право на захист не тільки від посягань на власну або третіхосіб фізичну недоторканність, але і від «посяганьна моральність».
Посяганняповинне бути наявним і неминучим. У разі конфлікту, що протікає у декількаетапів, судді можуть визнати особу діючою
встані правомірного захисту на першому етапі і визнати його винним, наприклад, вумисному спричиненні шкоди здоров'ю — на другому. В одному з рішень Палати покримінальних справах Касаційного Суду Франції містилося положення про те, що«не може посилатися на правомірний захист той, хто відкривши двері і виявившисьвіч-на-віч з своїм супротивником, що намагався в нього вистрілити звогнепальної зброї, але не зумів це зробити через осічку, замість того, щоб,закрити двері і забарикадувати її, викликати поліцію, бере рушницю, заряджає її,знову виходить і робить прицільний постріл в свого ворога. Відсіч неправомірна,оскільки, хоча небезпека і була в наявності, але не була неминучою. Особапризнається винною в умисному спричиненні тілесних пошкоджень з використаннямзброї».
Захиствласності правомірний при дотриманні ряду додаткових умов:
ü вонадопускається тільки при посяганні, що вже почалося
ü недопускається при загрозі такого посягання (на відміну від захисту особи)
ü посягання,що почалося, повинне бути злочином або провиною
ü призахисті власності не допускається спричинення смерті нападаючому
ü захистповинен бути «строгонеобхідним» (якщож особа мала нагоду не заподіювати шкоди нападаючому, а звернутися до правоохороннихорганів і т.п., особа повинна було використовувати таку можливість).
Уфранцузькому КК встановлено і два спеціальні випадки правомірного захисту.Згідно ст. 122-6 «діючим в станіправомірного захисту вважається той, хто скоює дії: 1.З метою відобразитипроникнення вночі в житло, здійснюване шляхом злому, насильства або обману;
2.З метою захистити себе від осіб, що скоюють крадіжку або грабіж з насильством».
Крайнянеобхідність (1'etat de necessite).
Інституткрайньої необхідності до ухвалення ККФ 1992 р. не був законодавчо закріплений. Судовапрактика часто стикалася з випадками, коли діяння, за яке передбаченакримінальна відповідальність, скоювалось «зпотреби», зметою захистити інше благо, суспільна цінність якого вище цінності блага,принесеного в жертву. В подібних випадках суди були вимушені використовуватинорму французького права про примушення до здійснення злочинного діяння,обгрунтовувавши це тим, що особа в умовах небезпеки втратила над собою контрольі під впливом психічного примушення вчинила діяння, заборонене кримінальнимзаконом.
Судовапрактика виробила наступні умови правомірності крайньої необхідності:
ü наявністьнебезпеки спричинення шкоди (реальна загроза або початок здійснення)
ü природатакої небезпеки може бути різною: небезпека спричинення фізичної шкоди,моральної, матеріальної
ü неіснує іншого способу уникнути небезпеці окрім, як вчинити діяння, забороненекримінальним законом
ü благо,принесене в жертву, є менш цінним, ніж врятоване благо.
Таким чином,можна зробити висновки, що кримінальне законодавство України та Франції(зокрема обставини, що виключають злочинність діяння) є схожими, але неоднаковими.