Національний університет
Кримінальна агресія(соціопсихологічні аспекти)
Київ-2010 р.
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Поняття кримінальноїагресії
1.1 Теорії агресії: загальний огляд
1.2 Поняття та загальна характеристика кримінальноїагресії
Розділ 2. Соціопсихологічніаспекти агресії
2.1 Поняття соціопсихологічногомеханізму агресії
2.2 Проблема формування особистостіагресивного злочинця
Розділ 3. Протидія кримінальнійагресії
3.1 Запобігання кримінальній агресії
3.2 Кара як засіб протидії кримінальнійагресії
Висновки
Використані джерела
ВСТУП
Актуальністьтеми дослідження: Політичні, економічні та соціальні зміни в Україні, перехід догромадянського суспільства та будівництва правової держави характеризуєтьсядвома тенденціями: з одного боку – це демократизація та лібералізація усіх сферсуспільного життя та проведення відповідних правових реформ, а з другого –загострення соціальних протиріч та широке розповсюдження міжособистісних та міжгрупових конфліктів. Вони проявляються в різноманітних формах агресивноїповедінки, в тому числі й кримінальної. За роки незалежності України причинипрояву кримінальної агресії з точки зору соціопсихологічних чинників нерозглядалися. Особистість агресивного злочинця формується під впливом певнихфакторів. Прояву кримінальної агресії передує вплив суспільства загалом і сім’їзокрема. Велике значення має психічний стан особи при прояві кримінальноїагресії. З огляду на це є актуальним вивчення соціопсихологічного механізму кримінальноїагресії не лише в теоретичному аспекті, але й для встановлення її чинників іпроявів розроблення заходів спеціально-кримінологічного попередження з метою захистулюдини і суспільства. Досі існують суперечності стосовно питань: чи є агресіявиключно поведінковою характеристикою (а отже агресію можна розглядатися якзовні виражене дію, або ж як мотиви, установки, емоції), чи варто говорити проагресію лише стосовно ситуацій взаємодії живих істот; чи завжди агресія є зло, абовона може мати конструктивний характер?
В історії науковоговивченняагресії найбільш яскраво виражені три основні підходи, щозбігаються з напрямками емпіричних досліджень у даній галузі. Перший поєднуєтеорії, в яких агресивність трактується як уроджена інстинктивна властивістьлюдини. Сюди входять різноманітні варіанти психоаналітичної теорії, починаючи зфрейдистського психоаналізу (К. Юнг, А. Адлер), а також близькі до нихетологічні теорії (К. Лоренц). У рамках другого підходу, який почастизбігається з першим, агресія вивчається як поведінкова реакція на фрустрацію(Дж. Доллард, Н. Міллер, Л. Берковітц). Третій підхід, засновником якого єА.Бандура, складають концепції, що розглядають агресивність як характеристикуповедінки. Кожна з цих теоретичних перспектив має свій розвиток та вагомеемпіричне підґрунтя, між ними існують значні розбіжності, в основі яких є ідискусійне питання про генетичну чи соціальну природу агресії людини.
Об’єктдослідження:кримінальна агресія як соціальне явище
Предметдослідження:соціопсихологічні аспекти кримінальної агресії
Ступіньнаукової розробки теми дослідження: в працях багатьох спеціалістів-кримінологів (В.В. Голіна,Б.М. Головкін, А.М.Бандурка) розглядаються насильницькі злочини, різні проблемипопередження злочинності. Спеціалістами-психологами (Ф.С.Сафуанов, С.А.Тарарухін)розглядаються проблеми виникнення агресивності та механізм агресії. Зовсімпротилежною залишається ситуація з кримінальною агресією, яка є ширшою занасильницькі злочини та охоплює значно менше за поняття “агресія”. Багатомоментів кримінальної агресії недостатньо вивчені. Це пов’язано з розглядом кримінальноїагресії як насильства, за яким слідує кримінальна відповідальність. Не беретьсядо уваги можливість розгляду кримінальної агресії не у контексті складузлочину. Між іншим, кримінальна агресія проявляється незалежно від осудностіособи, без застосування фізичної сили. Причини кримінальної агресії недостатньовивчені в соціальних, психологічних, кримінальних аспектах.
Метою нашоїроботи є: вивченняявища кримінальної агресії у всіх її соціопсихологічних характеристиках.
Завданнямидослідження є: визначити поняття: “соціопсихологічний механізм кримінальної агресії”, “кримінальнаагресія”, “особистість агресивного злочинця”, розробити класифікацію кримінальноїагресії за різними підставами, встановити чинники і основні умови, які породжуютькримінальну агресію, розробити рекомендації щодо їх раннього виявлення таусунення.
Методологія
Дослідженнябазується на психологічних засадах вивчення агресивної поведінки,сформульованих у працях З. Фрейда, Е. Фромма, К. Лоренца, К.Юнга та інших. Уроботі застосовується комплекс сучасних методів дослідження:системно-структурний аналіз, методи класифікації, термінологічний, філологічнийметод.
Відомості проструктуру роботи
Структура роботискладається з трьох розділів. Кожний розділ містить по два параграфи. Першийрозділ присвячений поняттю кримінальної агресії. Зокрема, він містить загальнийогляд теорій агресії. Також в ньому розкривається поняття кримінальної агресіїта наводиться класифікація кримінальної агресії. В другому розділірозкривається поняття соціопсихологічного механізму агресії, наводитьсявизначення особистості агресивного злочинця, аналізуються фактори впливу наособу, що сприяють формуванню агресивності. Третій розділ містить відомості прозаходи запобігання кримінальній агресії в контексті загально-соціальних,спеціально-криміналогічних, індивідуальних заходів впливу. Наводиться визначеннякари та її характеристика як засобу протидії кримінальній агресії.
Науковановизнапроведеного дослідження полягає у таких його результатах: кримінальний агресія злочинець
1. Уперше сформульованопоняття соціопсихологічного механізму кримінальної агресії, кримінальноїагресії, особистості агресивного злочинця.
2. Визначеновіктимологічні типи жертв.
3. Подальшийрозвиток отримало вивчення причин та умов кримінальної агресії.
4. Упершезапропоновано дихотомічну класифікацію кримінальної агресії.
5. Подальшогорозвитку отримало вивчення нових фонових явищ, до яких належать недолікисімейного виховання, зокрема фактори формування у особи агресивності в сім’ї,негативне близьке оточення, трудова зайнятість особи.
6. Досліджуютьсявиди агресії, якими є ворожа (злочинець при вчиненні злочину має мету нанестишкоду потерпілому), інструментальна агресія (мета злочинця інша – наприклад,матеріальне збагачення особи).
7. Своєчасневтручання в сімейні та інші побутові конфлікти, вирішення їх з урахуваннямінтересів сторін, притягнення до різних видів відповідальності за незлочинніпрояви агресивної поведінки дозволить запобігти більш небезпечним злочинампроти особи.
Теоретичне іпрактичне значення роботи полягає у можливості зрозуміти причини виникнення агресивноїповедінки, виробити комплекс заходів щодо попередження проявів агресії тавизначити проблеми, які в подальшому можуть стати окремими предметамидосліджень.
Розділ 1. Поняттякримінальної агресії
1.1 Теоріїагресії (загальний огляд)
Соціальнанебезпека прояву агресії сприяла появі різних теорій, які пояснюють цейфеномен. Агресія досліджується представниками багатьох наук. Психологія єпровідною наукою у вивченні агресії. На сьогодні сформульовані теорії агресіїможна об’єднати в декілька загальних теорій: інстинктивна теорія, фрустраційнатеорія, теорія соціального навчання, біохімічна теорія. В теоріях можна виділититакі детермінанти агресії:
- вродженийінстинкт;
- реакціяна нездійснені бажання;
- результатсоціального виховання та індивідуального досвіду;
- впливбіологічних та хімічних факторів.
Розглянемодетальніше теорії агресії.
Так звана «теоріяпотягу» була заснована Зігмундом Фрейдом у 20-х роках минулого століття. Уперших висновках своїх досліджень Фрейд вважав задоволення сексуальногоінстинкту першопричиною усіх результатів життєдіяльності людини. Агресіярозглядалася як засіб подолання перепон до задоволення сексуального інстинкту.Нічого негативного в агресії не вбачалося, оскільки за її допомогою досягаласяціль, а саме отримання насолоди. Агресія не була основою природи людини, арозглядалася як реакція, пов’язана з сексуальним інстинктом[1].
Згодом, у роботі“По той бік задоволення” З.Фрейд переглянув свою теорію. Він прийшов довисновків, що людина має два інстинкти: сексуальний і потяг до смерті. Першийінстинкт – «ерос» – являє собою прояв сексуальності і любові. Другий інстинкт –«танатос», прагнення смерті. Він вважав: енергія «танатос» та «ерос» постійновзаємодіють між собою. Конфлікт цих двох енергій призводить до вивільненняагресії назовні. Прояв агресії є вираженням інстинкту смерті. Якщо ж агресія небуде вивільнятися назовні, вона буде спрямовуватися на самого індивіда, щоврешті решт призведе до його знищення.
Аналогічнорозумів агресію К.Юнг. У моделі особистості наявна «тінь». Вона відповідає завсі «темні» риси характеру. Агресія не обов’язково є відкритою, але позбавленнявиходу агресивної енергії назовні призводить до неврозів[2].
Схожа теорія буларозроблена в межах психоаналітичного підходу Г. Гартманом і Е. Крисом. Вонивважали, що агресія виходить назовні і є вродженим інстинктом. Неможливістьреалізації агресії призводить до деструктивних тенденцій всередині індивіда[3].
Агресію А. Адлерпов’язував з реалізацією бажань, за своєю суттю вона є жорстокістю. Розглядавагресію цілком свідомою дією, а не безконтрольним інстинктом. Дослідник вважав,що людина в силі направити агресію на реалізацію в соціально прийнятних формах[4].Наприклад людина досягає певної успішності у кар’єрі.
Можливість соціальноїспрямованості розглядав Е. Фром. У його поглядах агресія виступала заподіяннямшкоди. Розрізняв два види агресії: доброякісну та злоякісну. Доброякіснаагресія проявляється при виникненні загрози. Така реакція є спільною для тварині для людей. Доброякісна агресія є біологічно запрограмованою, допомагає людиніі тваринам виживати. Доброякісна агресія не веде до знищення супротивника, атільки відлякує. Злоякісна агресія характерна лише людям як деструктивна поведінка.Характер людини, сформований історично і соціально, обумовлював злоякіснуагресію. Злоякісна агресія є аномалією, оскільки не спрямована на продовження ірозвиток виду[5].
В етологічній теоріїагресії, розробленій К. Лоренцем, агресія є тотожною інстинкту, нічогонегативного в агресії не вбачається, оскільки вона еволюціонує людей і твариншляхом відбору сильніших. Зникнення ж агресії може призвести до припиненняеволюції видів, що призведе до їх зникнення. Агресія постійно накопичується ворганізмі і проявляється певним стимулом. Чим більше агресії накопичилось, тимменшим повинен бути стимул. К. Лоренц був прихильником теорії еволюції ЧарльзаДарвіна і порівнював поведінку людей з поведінкою тварин. У тваринному світістимулом може виступати представник того ж самого виду, який, наприклад, порушивкордони території. Якщо такого не відбувається, тварина може спрямувати агресіюна представника його виду, з яким вона виводить потомство. Однак тварини можутьстримувати прояви агресії у відношенні до свого виду, на відміну від людей. Вченийпритримувався думки, що накопичення агресії до критичного рівня можливо зменшитишляхом вчинення певних дій, не пов’язаних з насильством. Однак блокувати в собіагресію не варто, оскільки це може призвести до диструкції особистості[6].
Теорія фрустраціїє найбільш відомою та поширеною теорією агресії. Була заснована Д. Доллардом та Н. Міллером у 1939 році. Пізнішедоповнювалась Н.Міллером.Протягом двадцяти років, починаючи з 60-х років, Л. Берковітц вносив суттєвізміни до теорії, намагаючись поєднати її з етологічною теорією К.Лоренца[7].
Фрустрація (лат.frustratio – невдача, обман, нереалізовані надії) призводить до емоційногостану, у якому людина переживає відчай, безвихідну ситуацію. Агресіярозуміється як послідовність дій націлених на заподіяння шкоди. На моментзаснування теорії агресія вважалася результатом фрустрації. Фрустрація завждиведе до агресії, яка спрямовується на об’єкт, породжуючий фрустрацію.
Фрустраціяпороджувала інші моделі поведінки, агресія була не єдиним наслідком. Феномензміщеної агресії був пояснений Н.Міллером у 1948 році. У зв’язку зі схожістюстороннього об’єкта з об’єктом фрустрації відбувається зменшення силистримуючих стимулів. У результаті, якщо не вдається направити агресію нафрустраційний об’єкт, відбувається зміщення агресії, результатом чого єнанесення шкоди іншому об’єкту. Н.Міллер виділяв три фактори зміщенняфрустрації: 1) сила стримуючих стимулів; 2) рівень схожості фрустраційногооб’єкта і стороннього об’єкта; 3) сила факторів провокуючих агресію[8].
Іноді окремовиділяють когнітивну теорію агресії М. Зільмана і Л. Берковітца, хоча їхніпогляди продовжують фрустраційну теорію. Згідно з когнітивною теорією,пізнавальні процеси мають великий вплив на перешкоджання дії агресивноїповедінки. Фактор інтелекту не знижує чи зводить нанівець агресивні процеси, авпливає на формування моделі ситуації у свідомості. Тим особа краще пізнаєситуацію, вивчає її. Це дозволяє знизити рівень впливу фрустраційного об’єкта наособу, що призведе до зменшення ризику виникнення агресії[9].У концепції М. Зільмана фрустрація моглапоєднуватись з іншою фрустрацією, тим самим визивати більшу агресію. Згідно зпоглядами М. Зільмана, агресія сама моглабути фрустрацією, у результаті відповіддю на агресію могла бути агресія.
Л. Берковітц вважав, що фрустрація незавжди призводить до агресії, вона виступає стимулом до агресивних дій. Якщолюдина сприймає фрустраційний об’єкт як страх або хвилювання, то агресія невиникає. Заподіяння шкоди фрустраційному об’єкту призводить до зменшенняагресії. В основі формування агресії лежать емоційні і когнітивні процеси. Цепояснює поведінку агресивних людей, котрі в силу свого емоційного станусприймають фрустраційний об’єкт негативним, що призводить до реакції – агресія.Когнітивні процеси (процеси пам’яті, логічного мислення) формують нашаруванняфрустрацій, що врешті-решт призводить до вивільнення сильнішої агресії[10].
Американськийпсихолог А. Басс виділив фактори, щопороджують агресивну поведінку. Такими факторами є наступні: темперамент,соціальні норми, інтенсивність фрустрації. А. Басс розрізняв дві форми агресії:ворожу та інструментальну[11].
Проаналізувавши статтю66 Кримінального кодексу України від 05.04.2001 року, ми дійшли висновку, що обставинами,які пом’якшують покарання, є фрустрацією. Фрустрацію відзеркалюють: збіг тяжкихжиттєвих, сімейних або інших обставин; вчинення злочину під впливом погрози, примусуабо через матеріальну, службову чи іншу залежність; вчинення злочину підвпливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними абоаморальними діями потерпілого. Але усі злочини неможливо зрозуміти, виходячи зконцепції фрустраційної теорії. Фрустраційна теорія доповнює інстинктивістькутеорію агресії. Це дозволяє враховувати не тільки рівень агресивності яквластивість суб’єкта, а й ситуацію, яка провокує агресивні дії.
Теоріясоціального навчання була запропонована А.Бандурою. Він вважав, що фрустраційнатеорія не в змозі дати об’єктивного пояснення виникнення агресії. А.Бандура непогоджувався з думкою, що фрустрація є єдиною причиною виникнення агресії. Втеорії значну увагу сконцентровано довкола батьків, які виховують дитину. Булодоведено, що поведінка батьків сприймається дитиною як належне, отже, вагресивних батьків діти виховуються агресивними. Навчання відбувається у двохформах: прямій (досвід самого суб’єкта) та вікарній (спостереження за іншими).При вікарній формі вплив об’єктів спостереження (батьки, друзі та ін.) можебути різним. Окрім навчання на формування агресивної поведінки, вплив маєбіологічний фактор (нервова система, гормони). Теорія стверджує, що заохоченняагресивної поведінки сприяє засвоєнню агресивних реакцій. Досягнення бажаногоза допомогою агресії позитивно впливає на закріплення проявів агресії. Регулюванняагресії може здійснюватись самим суб’єктом та зовнішніми чинниками. Факторамисаморегуляції є такі почуття: гордість, вина, невпевненість у правильностісвоїх дій. Зовнішніми чинниками виступають заохочення і покарання. Агресіяпровокується неприпустимим поводженням, певними мотивами (багатство, слава іт.п.), емоційним станом (злість, збудження), наказами або ексцентричнимипереконаннями. У теорії агресія є результатом соціального навчання, що пояснюєпояву агресії в соціальних обставинах, провокуючих подібну поведінку. Якщо жтакі обставини змінюються, це призводить до зменшення чи зникнення агресії. Утеорії соціального навчання агресія не завжди є негативною. Агресія може бутиприродною реакцією суб’єкта в боротьбі за існування. Вона може бути спрямованана позитивну модель поведінки шляхом заохочення неагресивних дій[12].
Р. Берон, Д. Річардсонрозрізняли чотири фактори виникнення агресії: фрустрацію, вербальний і фізичнийнапад, психічні особливості об’єкта, на який спрямовується агресія,провокування з боку оточуючих. Дослідники вважають, що агресія може бутирезультатом фрустрації, однак існують сторонні фактори, які мають вплив напояву агресії, ними є рівень несподіваної появи фрустрації, стан когнітивних таемоційних процесів суб’єкта агресії. Агресія може посилюватись, якщо агресорвважає оцінку оточуючих позитивною, або зменшитися у зв’язку зі страхомпокарання. Автори виділяють і такі зовнішні фактори: спека, шум, кількістьнаселення та інші, що, впливаючи на емоційний стан, посилюють дискомфорт.Самосвідомість впливає на агресивну поведінку пропорційно тому, як особасприймає саму агресію. Якщо агресивна поведінка за внутрішнім переконанням єприйнятною, то агресія збільшується, і навпаки. Дослідники виокремлюють низкурис особистості, які впливають на зміну рівня агресії, ними є: агресивністьособи, ворожість, авторитаризм, рівень контролю над своєю поведінкою, емоційнучутливість, роздратованість[13].
Біохімічна теоріяє новою теорією агресії. Хоча теорія була започаткована Ч.Дарвіном, вона почаларозвиватися разом з науками: нейропсихологія, генетика та ін. У роботіЧ.Дарвіна “Про прояв емоцій у людини та тварин” агресія підпорядковуєтьсягенетичним процесам. Завдяки проявам агресії тварини еволюціонували. Мивважаємо, що етологічна теорія К.Лоренца є складовою біохімічної теорії,оскільки на його погляд, у тварин та у людей присутній інстинктивнийбіологічний механізм внутрішньовидової агресії.
АнтропологР.Андрі висунув гіпотезу про те, що в результаті еволюції сформувався новий видлюдей, так звані мисливці. Пояснення агресивності зводиться до вбивства зарадивиживання. Саме тому виникли поняття «друг», «ворог». З розвитком озброєнь такаагресія реалізується у військових конфліктах. Агресія закладена генетично іпідкріплена соціумом, а отже позбутися її не можливо[14].
Сучасні генетичнідослідження доводять, що спадковість – не останній фактор, обумовлюючийагресію. Варто зазначити: успадковується не сама агресія, а схильність до їїпрояву, на цьому сходяться думки багатьох дослідників. Деякі спеціалісти відзначаютьвплив гормонального фону на агресивність.
… майже 90% актівнасильства здійснюють саме чоловіки, і як правило молодого віку (коли рівеньтестостерону в крові підвищений)[15].
Необхіднозвернути увагу на дослідження нейропсихологів, які встановлюють залежність міжушкодженнями лобних відділень головного мозку та збудженістю, активністю,запальністю, ці емоційні стани є передумовою виникнення агресії. У хворих нашизофренію є ризик виникнення безпідставних ідей помсти, ненависті, образ, щоврешті-решт призведе до проявів агресії. Психіатричні пацієнти схильні допрояву агресії з тяжкими наслідками для потерпілого. Ця схильність у три рази вища,аніж у психічно здорових людей. Отже, до біохімічної теорії варто віднестимедичні положення про обумовлення агресії певними психічними розладами. Загальновідомо,що не всі психічно хворі особи проявляють агресію.
О.Ю. Дроздов,М.А. Скок зауважують, що проведені радянськими вченими кримінологічні тапсихологічні дослідження не виявили прямої залежності виникнення агресії усуб’єктів з психологічними патологіями[16]. Можнастверджувати, що біохімічна теорія не може пояснити увесь механізм виникненняагресії.
Отже, ми виділиличотири основні теорії агресії. Найперша з них –інстинктивна теорія. Агресіярозглядається як інстинкт, котрий неможливо уникнути. Можливо тимчасово не допуститипрояву агресії або послабити її. Агресія завжди буде невід’ємним елементомлюдської поведінки. Фрустраційна теорія описує агресію реакцією на певнийподразник (фрустраційний об’єкт). Агресія може направлятися не на подразник, ана об’єкт, схожий з подразником. Прихильники цієї теорії стверджують, щоагресію можливо зменшити, якщо людина навчиться контролювати себе. Однак звестинанівець прояви агресії не вдасться – неможливо усунути усі фрустраційніоб’єкти. В теорії соціального навчання агресія засвоюється і підтримуєтьсяшляхом безпосередньої участі в проявах агресії, а також спостеріганням затакими проявами. Прояв агресії пов’язується з соціальними умовами. Якщо такіумови змінити, то агресія може зменшитись або зникнути. Більшість прихильниківбіохімічної теорії стверджують, що ця теорія не в змозі пояснити феноменагресії. Багатьма не розділяється думка про етологію як про базову наукупояснення агресії.
На нашу думку, непотрібно нівелювати теорії агресії, оскільки вони пояснюють її у різнихвипадках.
1.2 Поняття тазагальна характеристика кримінальної агресії
Єдиного підходудо визначення терміну «агресія» в науці не існує. Це обумовлено наявністюбагатьох теорій агресії та вивченням даного явища принципово різними науковимидисциплінами. Серед них: біохімія, нейрофізіологія, генетика, які вивчаютьагресію на рівні клітинного функціонування організму. Соціологія і філософіядосліджують агресію з точки зору культури та загальноприйнятих нормсуспільства. Базисною наукою в дослідженнях виступає психологія. Проблему кримінальноїагресії необхідно розглядати з позицій кримінології.
Слово «агресія»походить від латинської мови «aggression», що буквально означає «напад».Л.Берковітц стверджує, що головним елементом агресії є не самі збитки, а саменанесення збитків. А.Басс ототожнює агресію з поведінкою, яка несе загрозу абозавдає збитків. Д.Зільман відносить термін «агресія» до нанесення абоможливості нанесення фізичної шкоди людям. Найбільш вживане визначення цьоготерміну наводять Р.Берон, Д.Річардсон. На їх думку, це саме як будь-яка формаповедінки, націленої на образу або заподіяння шкоди іншій живій істоті, яка небажає такого поводження[17].
Починаючи з 70-хроків минулого століття, агресія визначається як деструктивна поведінка, якавиходить за рамки соціальних норм. При цьому агресія може не порушуватикримінальних норм.
Т.Г. Румянцева називає такий підхіднормативним і зазначає, що до існування такого підходу агресію тлумачили черезнаслідки, до яких вона призводить[18]. У нормативному підходіагресія розглядається як лише негативне явище, оскільки порушуютьсязагальноприйняті норми. Отже, згідно з таким підходом, діяння не будутьвважатись агресивними, якщо норми будуть дотримані.
Російський вченийФ.С. Сафуанов виділяє соціалізовану форму агресії. У прояві соціалізованоїагресії не порушуються загальноприйняті норми[19]. Ми цілкомрозділяємо такий погляд, оскільки агресія проявляється, навіть тоді, коли нормине порушуються.
Е.Фромм розрізняєдва види агресії: звичайну, яка виступає захисною реакцією людини, тадеструктивну як дію, направлена на руйнування[20].
На думку О.Ю. Дроздова, М.А. Скока нормативний підхід звужує двапоняття – «агресію» і «жорстокість». Агресія є ширшим поняттям за жорстокість.У всіх випадках жорстокість виступає проявом агресії і носить негативнийхарактер[21]. Не виникає дискусії зтого приводу, що жорстокість є соціальним явищем і притаманним лише людині.Також треба відрізняти насильство від агресії. Ми вважаємо насильство наслідкомпрояву агресії. Воно виражається у вчиненні дій, які не бажаються об’єктомнасильства.
К. Лоренц бачив в агресії здатністьлюдини захистити себе і близьких, а також реалізувати бажання, не пов’язані зізнищенням або ж завданням шкоди[22].
Деякі визначенняагресії, які наводяться в психологічній літературі, іноді поєднують поняття«агресія» і «агресивність». Агресивність – це психічна властивість людини, якапроявляється в агресивній поведінці при життєвих обставинах. Інакше кажучи,агресивність є ставленням людини до навколишнього середовища. Агресивністьможна виділити шляхом аналізу суб’єктивної сторони складу злочину, тобто черезаналіз мотивів і мети особи. Агресивність не завжди проявляє агресію. Деякііндивіди, в силу свого навчання, контролюють свою агресивність, не даючи виходуагресії, або ж направляють її в соціально прийнятні форми. Якщо агресивністьпроявляється не в звичайних умовах, а при фрустрації, то агресивністьрозглядається як реакційна.
Психологивиділяють мотиваційну агресивність, але її діагностика, як наголошує Ф.С. Сафуанов,потребує складних діагностичних процедур, які не завжди є ефективними, а отже,не завжди можна виділити агресивність[23].
На нашу думку, неможливодати єдиного визначення поняттю «агресія», терміни будуть звужувати аборозширювати це поняття. Переважна більшість визначень розглядають агресіюодночасно з боку об’єкта агресії (те, на що націлена агресія), суб’єкта агресії(той, хто здійснює таку дію), та спостерігача. Сприйняття дій, таких як агресія,може значно різнитися. Об’єкт агресії може сприймати дію як агресію, керуючисьемоціями. Суб’єкт агресії може і не усвідомлювати, що його поведінка носитьагресивний характер. Спостерігач теж не може сприймати таку поведінку зоб’єктивної сторони в міру своїх психологічних особливостей. Доцільно використовуватиприкметники зі словом «агресія», які б допомагали зрозуміти відношення такоговизначення до певної науки. Об’єктом цієї роботи є «кримінальна агресія», отже,термін охоплює значно менший обсяг, аніж поняття «агресія». Ми відносимо до кримінальноїагресії діяння, передбачені Кримінальним кодексом України, як злочини. Такідіяння повинні втілювати умисел – необхідний елемент суб’єктивної сторонискладу злочину. При визначенні поняття «кримінальна агресія» необхідновраховувати три точки зору (суб’єкта, об’єкта і спостерігача агресії), враховуючиймовірність існування того, що хтось один не може усвідомлювати значення своїхдій. Агресія та злочин не є тотожними поняттями. При кваліфікації злочинунеобхідно враховувати суб’єктивну сторону складу злочину, зокрема осудністьособи, а прояв агресії є об’єктивно існуючим. Розглядаючи діяння як злочин, мивикористовуємо кримінально-правові приписи. Агресія характеризується черезкримінологічні, психологічні, соціологічні аспекти діяльності особи. Основою кримінальноїагресії є бажання знищення, пошкодження. Вона спрямована на природні правалюдини – життя, здоров’я, честь, гідність. Кримінальна агресія несе стражданнялюдині, перешкоджає її життєдіяльності.
При визначенніпоняття кримінальної агресії необхідно враховувати думку А.Ф.Зелінського:“Агресивні злочини мають злісний, деструктивний характер та спрямовані навчинення потерпілому шкоди… В основі кримінальної агресії – ворожість і жадобаруйнування”[24]. Злочин характеризуєтьсяцінністю об’єкта, на який направлена агресія, характером настання наслідків таформою вини. Перетинання цих понять дає межі розуміння кримінальної агресії.При кримінальній агресії необхідна наявність протиправності, оскількипротиправність передбачена Кримінальним кодексом України. В теоріях агресії, вонаможе носити позитивний і негативний характер. Кримінальна агресіяхарактеризується з негативної, деструктивної, ірраціональної сторони цьогоявища. Законодавство передбачає обставини, які виключають наявність злочину(наприклад, малозначність такого діяння). При вчиненні агресивного діяння і наявностіобставин, які виключають існування злочину, існування кримінальної агресіїзводиться нанівець. Агресія може бути спрямована не тільки на живий об’єкт.Якщо в результаті кримінальних дій завдається шкода неживому предмету, то такийпредмет є об’єктом агресії, але в рамках злочинного діяння треба говорити пропредмет, так як об’єктом виступають суспільні відносини. Виходячи з вище наведеного,ми можемо сформулювати таке визначення кримінальної агресії: кримінальнаагресія – це форма поведінки на стадіях вчинення злочину, визначенаКримінальним кодексом України як об’єктивна сторона, направлена на реалізаціюумислу у вигляді деструктивних дій стосовно предмета.
Таке поняттяпередбачає заподіяння шкоди життю і здоров’ю людей, жорстоке поводження із тваринами,знищення або пошкодження неживих предметів. До визначення «кримінальна агресія»відносяться злочини, складовим елементом суб’єктивної сторони яких є непрямийумисел (так звана інструментальна агресія). Оскільки не згадується кримінальнакатегорія «необережність», поняття виключає злочини, вчинені з необережності.
Ми здійснили такевиключення розділяючи думку С.А. Тарарухіна:
“… злочини,вчинені з необережності, по своїй психологічній природі не відрізняються відзвичайної людської поведінки”[25]. Так як при кримінальнійагресії реалізується умисел, то матиме місце мотив. Мотив є категорією, якаспонукає індивіда до агресивних дій, є рушійною силою злочину. За допомогоюмотиву особа задовольняє свої бажання, які залежать від світогляду особи. Переважнабільшість мотивів не є антисоціальними і спонукає особу досягати соціальноприйнятних цілей. При прояві кримінальної агресії не досягаються соціальноприйнятні цілі, які б мотиви не були. Формування мотивів, що призвели до кримінальноїагресії, залежить від виникнення антисоціальних бажань, які мають місце при викривленомусприйнятті особою навколишнього світу. Введення поняття стадії «вчиненнязлочину» розглядає «готування до злочину», «замах на злочин» та «закінченийзлочин» саме кримінальною агресією.
Стадії вчиненнязлочину – це передбачені кримінальним законом етапи готування табезпосереднього вчинення умисного злочину, які різняться між собою захарактером дій, моментом їх припинення, обсягом реалізації умислу та ступенемсуспільної небезпеки[26]. Наприклад: людинапридбала та зарядила зброю і націлила на об’єкт агресії, але з причин, які віднеї не залежали (не справність зброї, неякісні набої і т.п.), не змоглавистрілити, тобто не довела злочин до кінця. Але випадки, у яких суб’єктвідмовився від вчинення злочину на стадії готування до злочину з власної волі(суб’єкт придбав зброю, а потім відмовився від деструктивних дій), невважаються кримінальною агресією, оскільки у теорії кримінального права відмовавід готування до злочину не кваліфікується як вчинення злочину. Введеннякатегорії «об’єктивна сторона» відмежовує злочинну агресію від агресивності,оскільки антисуспільні помисли і агресивні властивості особистості не єпідставою притягнення до кримінальної відповідальності. У визначенні відсутнякатегорія «суб’єктивна сторона», що дозволяє віднести до кримінальної агресіїдіяння осіб, які в силу своїх психічних властивостей не здатні усвідомлюватисвої дії та керувати ними, а також осіб, які вчинили суспільно небезпечнідіяння, але яким не виповнилося чотирнадцяти років.
У теоріїфрустрації виділяють «пряму» агресію і «непряму». В психологічній літературі розрізняютьдва основних типи агресії: «ворожу» та «інструментальну». Категорією «ворожаагресія» позначають випадки, коли суб’єкт діє з метою нанести об’єкту шкоду(вбити, покалічити, знищити, образити і т.п.). Інструментальна агресія є лишезасобом досягнення мети, хоча мета не завжди буде носити деструктивнийхарактер.
Ми вкрай непогоджуємося з думкою О.М.Литвака, який зазначає: “Психологічним механізмомінструментальної агресії є так зване зміщення агресії, внаслідок чого,виміщаючи злобу на сторонніх людях та предметах, особа почуває себезадоволеною”[27]. Оскільки приінструментальній агресії відбувається досягнення мети. Сама мета не завжди будевідображати агресивні бажання (наприклад викрадення автомобіля з метою збуту, ане знищення). Інструментальна агресія буде проявлена при досягненні такої мети(наприклад вбивство охоронця, в обов’язки якого входила охорона такого автомобіля).Тут агресія виступає як засіб, інструмент реалізації бажань.
Заслуговує наувагу думка Ю.О.Дроздова, М.А.Скока: “Термін «ворожа агресія» застосовується дотих випадків, коли головною метою агресора є нанесення жертві збитків,страждань. Поняття «інструментальна агресія», навпаки, відноситися до випадків,коли агресія є лише засобом досягнення якоїсь мети, тобто не є самоціллю”[28].
Ф.С. Сафуановтакож виділяє ворожу та інструментальну агресію[29].Отже, ніякого заміщення не відбувається. Вважаємо, що за подібними типамиагресії можна виділити ворожу кримінальну агресію та інструментальну кримінальнуагресію. При ворожій кримінальній агресії суб’єктивна сторона складу злочинубуде містити прямий умисел, а при інструментальній ворожій агресії – непрямий.
А.Ф. Зелинськийрозрізняє п’ять груп агресивних злочинів: перша – умисний замах на життя іздоров’я людини; друга – злочини проти держави та громадської безпеки; третя –протизаконні дії посадових осіб при виконанні службових повноважень; четверта –зґвалтування; п’ята – вандалізм, нанесення шкоди навколишньому середовищу[30].Таке розмежування здійснене за різними критеріями.
А. Бандура невиділяє ворожу агресію, вважає, що агресія покликана виконувати певні завдання,що передбачає лише інструментальну агресію[31].
У своїхдослідженнях Е. Фромм розрізняв агресію, яка є захисним механізмом особистості(«доброякісна») та деструктивну агресію («злоякісна»)[32].Керуючись такими поглядами, можна виділити кримінальну агресію при вчиненнітакого злочину як перевищення меж необхідної оборони. У цьому випадку нападникузавдається шкода більша, ніж могла бути ним заподіяна. Так само, можнарозрізняти захисну кримінальну агресію та кримінальну агресію нападу. Звичайно,захист особи буде виражатися в активних діях, що будуть схожими на напад, аледії нападника є першочерговими, провокуючими активний захист.
Р. Берон і Д. Річардсонвиділяють три дихотомічні види агресії: фізичну – вербальну; активну – пасивну;пряму – непряму[33]. Пряма і непряма агресіятотожна ворожій та інструментальній. Класифікація на активну і пасивну агресіюдопомагає виділити «пасивну кримінальну агресію» та «активну кримінальнуагресію». Перша категорія виділяє злочини, вчинені шляхом активних дій(нанесення ударів, постріли і т.п.), друга – бездіяльністю (залишення внебезпеці, ненадання медичної допомоги медичним працівником і т.п.). Задопомогою поділу агресії на фізичну і вербальну можна виділити «фізичну кримінальнуагресію» (зґвалтування, завдання тяжких тілесних ушкоджень і т.п.) та«вербальну кримінальну агресію» (образа, наклеп, що доводить людину досамогубства та ін.). Деякі дослідники виділяють ауто-агресію (самогубство). Зі кримінальноюагресією вона не може бути пов’язана, оскільки самогубця неможливо притягнутидо кримінальної відповідальності. Враховуючи прояв агресії конкретним суб’єктомта її походження, можна розрізняти такі види агресії: психіатричну, вроджену,соціальну. Згідно з інстинктивною теорією агресії, вона властива кожній особі.Аргументом на це твердження є злочини, причиною яких є ситуація (наприклад,перевищення меж необхідної оборони). При цьому у суб’єкта може і не бути антисуспільнихпоглядів. Теорія соціального навчання дає підґрунтя виділяти соціальну агресію.Така агресія обумовлена існуванням людини в суспільстві. Агресивність, набутаіндивідом в процесі соціалізації, проявляє таку агресію. Психічні аномалії тарізного роду відхилення є передумовою прояву психіатричної агресії. Заперіодичністю впливу на об’єкт можна виділяти одиничну, повторювану,продовжувану агресію. Одинична агресія буде мати місце коли буде досягнута цільіндивіда, тобто завдана шкода одним діянням. При повторюваній агресії шкодазавдається і одночасно досягається ціль, але такі прояви неодноразові.Продовжувана агресія відрізняється методичністю, тобто є агресивні дії, алевони розтягнуті у часі та спрямовані на досягнення однієї цілі.
Агресія, якзазначалось вище, є явищем різноманітним, що дозволяє виділяти багато її типів.Така різноманітність говорить про існування багатьох мотивів в кримінальнійагресії. Вони залежать від обставин існування особи, від конкретної життєвоїситуації та особистих настанов.
Наявність агресіїяк кримінологічної та формальної характеристики злочину можна виділити шляхоманалізу кваліфікуючих ознак складів злочинів. За допомогою граматичного аналізуможна виділити формальні ознаки агресивності в кримінально-правових нормах. Завідсутності формальних ознак виділити агресивність дозволяє системний ілогічний метод тлумачення. Однак треба враховувати, що агресія, жорстокість,насильство, як зазначалось вище, не тотожні поняття.
Отже, кримінальнаагресія – це форма поведінки на стадіях вчинення злочину, визначенаКримінальним кодексом України як об’єктивна сторона, направлена на реалізаціюумислу у вигляді деструктивних дій стосовно предмета.
Кримінальна агресія характеризуєтьсядеструктивною поведінкою. Може здійснюватися особами, які не розуміють значеннясвоїх дій, а отже, не сприймають свою поведінку, як агресію, а об’єкт агресіїта спостерігач можуть сприймати такі дії за агресію. Під поняттям «кримінальнаагресія» також розуміються дії, які спочатку не сприймаються за агресію.Наприклад: продавець продаючи ніж, не знає про задум покупця. Кримінальнаагресія не є тотожною агресивності, тобто психічним властивостям особистості,оскільки агресивність не завжди тягне прояв агресії. Агресія завжди проявляє агресивність.Агресивні злочини характеризуються ненависним, деструктивним характером, привчиненні яких наноситься шкода життю і здоров’ю людини, тварини або знищується чипошкоджується неживий об’єкт. Можна виділити наступні дихотомічні види кримінальноїагресії: за підставою виникнення: захисна кримінальна агресія – кримінальнаагресія нападу; за умислом: ворожа кримінальна агресія – інструментальна кримінальнаагресія; за діянням: активна кримінальна агресія – пасивна кримінальна агресія;за характером здійснення: фізична кримінальна агресія – вербальна кримінальнаагресія. Залежно від походження виділяють вроджену, соціальну, психіатричнуагресію. За періодичністю впливу на об’єкт можна виділяти одиничну,повторювану, продовжувану агресію.
Розділ 2. Соціопсихологічні аспектиагресії
2.1 Поняттясоціопсихологічного механізму агресії
Поняття соціопсихологічногомеханізму агресії розглядається нами як взаємодія ситуації та особистості. Прианалізі механізму агресії необхідно враховувати психологічні особливості особита соціальні фактори впливу на її розвиток. Психічні властивості особистості,її погляди на навколишній світ формуються поступово, починаючи від народження, обумовлюючипсихологічний стан.
Необхідновраховувати думку В.Н. Кудрявцева, оскільки злочинний механізм певних злочинівне може існувати без агресії: “Саме з цього моменту і з’являються для кожногоконкретного індивіда кримінологічна ситуація, котра містить усі етапизлочинного механізму: 1) формування особистості з певними психологічними,агресивними деформаціями; 2) життєва ситуація, на фоні якої формується намірздійснити конкретний злочин; 3) обставини, які сприяють здійсненню злочину (вширокому значенні все це – передкримінальні обставини 4) сам злочин”[34](переклад автора).
А.А. Герцензон відмічав життєву ситуацію,умови проживання, як такі, що примушують красти, брати і давати хабарі, бутижорстоким, проявляти насильство[35].
Розглядкримінальної агресії як функції взаємодії особистості та ситуації передбачаєаналіз саме механізму злочинного поводження, при якому можна чітко побачитироль психічних розладів, і характеру ситуації, в якій розгортається злочиннедіяння, і особливостей смислового сприйняття цієї ситуації особами з психічнимианомаліями[36].
Ми розділяємопогляди О.М.Литвака у плані вирішального значення особи у детермінаціїагресивних вчинків, її психологічних аномалій, успадкованих та набутих[37].Однак першоосновою є біологічні фактори. Психічні аномалії є результатом впливубіологічних факторів, такі результати визначають психічні властивості особи, атакож можуть впливати на соціальні фактори. Ми прирівнюємо психічні аномалії допсихологічних особливостей особи.
Ю.М. Антоняннаголошує, що агресивну поведінку формує сім’я, умови життя, ситуація.[38].
Взаємодіязагальних соціально-психологічних явищ (факторів) з індивідуальними особливостямипсихологічних процесів при конкретній ситуації визначають направленість івластивості особистості, її суспільно значимі орієнтації і поведінку[39].Тобто необхідність прояву агресії в конкретній життєвій ситуації виникає підчас впливу на індивіда певних факторів. Наявність життєвої ситуації єнеобхідним елементом механізму агресії (автор є прихильником фрустраційноїтеорії агресії). В кожного індивіда буде свій особливий механізм агресії, вякому роль соціальних і психологічних факторів буде різнитися, оскільки неіснує однакових життєвих ситуацій, психологічних властивостей, соціальнихфакторів. Але спільним залишається вплив соціального, психологічного фактору таситуації. Отже, кожний тип агресії буде різнитися своїм механізмом. Виходячи звищезазначеного, можна сформулювати таке поняття соціопсихологічного механізмуагресії – сукупність психологічних властивостей, соціальних факторів і життєвоїситуації, під впливом яких особа проявляє агресію. Ми використовуємо термінсукупність, оскільки термін система передбачає взаємодію елементів у певнійпослідовності. В кримінології та судовій психології досі не існує єдиного поглядуна взаємодію психологічного та соціального.
2.2 Проблемаформування особистості агресивного злочинця
У кримінологіїдосі не існує відповідей на питання: що таке особистість агресивного злочинця,чим відрізняється особистість звичайної людини від особистості злочинця, чи єриси, притаманні лише злочинцям? Особистість є результатом взаємодії соціуму іприроди, містить у собі певні якості, погляди, здібності, цінні орієнтації.Людина одночасно поєднує в собі біологічні властивості та, як особистість, несесоціальні якості. Досі немає єдиного погляду на те, що передбачає поведінкуособистості: біологічне чи соціальне? Не заперечується існування психічнихвластивостей особи, які є вродженими, оскільки відоме існування темпераменту,що передбачає існування агресивності. Відома схильність певних типів темпераментудо різких, рішучих дій.
Л.А. Рогачевськийвідмічає: “… холерик реагує безпосередньо за подразником (провокацією)”[40](переклад автора). Насильницькі злочини здебільшого вчиняються агресивнимизлочинцями.
У кримінологічнійлітературі зустрічаються спроби віднайти стійкі риси особистості злочинця абовластивості, характерні для всіх злочинців.
Так В. Гітін, Б. Хігір у своїй роботі наводятьприклади характерних психічних властивостей для злочинців певного знаку зодіакуабо певними ознаками побудови тіла[41]. Не існує єдностістосовно факторів формування особистості. Існують думки про першочерговістьсоціальних причини злочинної агресії. Деякі дослідники є прихильникамибіологічного підходу вчинення злочинів. У радянській кримінології говорили провластивість особистості злочинця антисоціальних якостей, які вказували на антисоціальнуспрямованість особистості.
Прихарактеристиці особистості агресивного злочинця виділяють такі властивості, як:антисуспільні настрої, викривлення нормативної свідомості, сваволя, суспільнаворожість. Безперечним залишається твердження, що особистість є агресивноюзлочинною в момент вчинення агресивного злочину.
Про особистістьзлочинця К.Е. Ігошев зазначає: “… виражається не тільки в особливостяхсоціальних детермінант, закладених в основі формування у неї риси суспільної небезпеки,але в тих рисах і якостях, які складають особливості духовного світу іповодження, встановлюючи специфічний ракурс сприйняття і оцінки оточуючихсоціальних умов”[42] (переклад автора). Злочинець,як і звичайна людина, дуже складний для розуміння, а отже, дуже складно знайтиодин фактор, який би характеризував особистість як злочинно агресивну. Поняття «особаагресивного злочинця» не може мати абсолютного характеру. Усі злочинці не можутьмати абсолютно єдиного комплексу властивостей і характерних рис. Така рисахарактеру, як агресивність, не може бути однакової інтенсивності для всіхзлочинних осіб.
М.Д. Шаргородський відмічає: “… наявністьпевних рис і навіть їх поєднання або системи не ведуть невідворотно до скоєннязлочину. Подібний криміногенний комплекс діє в взаємодії з іншими факторами: якзовнішніми, так і внутрішніми, вони в свою чергу можуть зіграти свою роль – абонейтралізувати які-небудь криміногенні властивості особистості, або посилити їхінтенсивність і значимість, сприяти їх прояву в злочинній поведінці. Тобто неможна говорити про приреченість особистості, індивіда на роль злочинця. Прогнозіндивідуальної поведінки (в тому числі і злочинної) – це не одно варіантнепророцтво і не констатація фатального розвитку подій”[43](переклад автора). Якщо індивід буде мати типовий комплекс рис агресивногозлочинця, то зовсім не обов’язково, що особа проявить агресію. Отже, певнийкомплекс рис агресивного злочинця може мати особа, яка ніколи не скоїтьсуспільно небезпечне діяння. Якщо розглядати особистість агресивного злочинцяяк абсолютне поняття, то дуже важко конкретно дати визначення такій категорії. Доречновиділяти характерні риси залежно від типів злочинної агресії. Так при проявіворожої агресії особа буде характеризуватися ненавистю, злістю, а приінструментальній агресії – жадібністю. Поняття особистості допомагає зрозумітиособистість агресивного злочинця. Особистість звичайної людини має таку ж складову,як особистість агресивного злочинця. Але побудова агресивного злочинцявідрізняється наявністю антисуспільних поглядів. Не існує особистостіагресивного злочинця, яка б мала повний комплекс соціально-психологічнихякостей детермінуючих злочинів. Поняття особистість агресивного злочинця маєабстрактний характер і може бути використана для виокремлення осіб, які вчинилизлочини, від осіб, які схильні до вчинення злочинів.
Не можна непогодитись з Б.М.Головкіним, якийзауважує: “Про особистість злочинця слід говорити при співвідношенніформального і матеріального критерію. Формальний – це наявність стійкихкриміногенних рис, а матеріальний – це вчинення злочину, в якому реалізувавсякриміногенний потенціал даної особистості”[44]. Отже, можнасформулювати таке визначення особистість агресивного злочинця – це суспільнонебезпечна особа, характерною психічною особливістю якої є агресивність, якапри скоєнні злочину проявляє агресію.
Перед проявом злочинноїагресії особа проходить певний проміжок часу свого формування, включаючипсихологічне і фізичне становлення. Тому необхідно розглядати не тільки сампроцес агресивного злочинного діяння, а й формування особистості. Досі не існуєєдиного погляду на проблему формування особистості агресивного злочинця. Требавідокремлювати умови прояву злочинної агресії від причин. Аналізкриміналістичної літератури показує, що існує два погляди на цю проблему.Вбачається, причиною виступають соціальні фактори, а умовами – психологічнівластивості особи. Інші дослідники стверджують, що психологічні властивостіособистості є причиною, соціальні фактори віддзеркалюють умову. Також виділяютьбіологічні фактори впливу на особистість. Отже, існують певні фактори впливу наформування особистості агресивного злочинця, яке не відбувається саме по собі.
Ю.М. Антонян зазначає,що біологічні фактори агресивної поведінки мають різні витоки: фізіологічні,психіатричні, психологічні[45].
С.Г. Сукиасян, зокрема,наголошує: “В формуванні антисоціальної поведінки, безумовно, велику рольвідіграють як соціально-психологічні, так і біологічні фактори”(перекладавтора). Дослідник також розрізняє три категорії, з яких складаєтьсяособистість, він говорить: “Загально відомо, що поняття особистості включаєтакі категорії, як темперамент, характер та безпосередньо особистість – цескладна сукупність біологічного (темперамент), соціального інтеріоризована сумадосвіду), психологічного (уява про себе та про інших людей, внутрішні конфліктипоміж бажаннями і уява про їх здійснення, різноманітні травми та прагнення”[46](переклад автора).
Л.А. Рогачевський відносить темперамент добіологічного фактору, посилаючись на дослідження І.П. Павлова[47].Ми розглядаємо темперамент, як біологічний фактор і не вважаємо його єдинимчинником прояву агресії. Існують думки, що наявність генетичних аномалійневідворотно призводять до проявів агресії. Зокрема, це синдром Клейнфельтера,синдром “дубль-Y”. Тобто наявність додаткових Х та Y хромосом, що призводить доперевищення норми чоловічого гормону тестостерону у чоловіків та сприяєнизькому інтелектуальному рівню. Такі аномалії визначають психічний стан особи,але прямий вплив біологічних факторів на прояв злочинної агресії не встановлений.
С.А. Тарарухін так висловлюється з цьогоприводу: “Різноманітні форми біологізаторства причин злочинності піддаютьсясправедливій критиці. Так, підтверджено відмічається, що генетичний код зумовлюєособливості тілесної організації людини, властивості його нервової системи, відякої залежить його темперамент, але не зумовлює і не може зумовлювати складокремого поводження”. Однак при фрустрації тип темпераменту має вплив наповедінку. Особа з меланхолічним типом темпераменту може проігноруватифрустраційний об’єкт, в той час, як холерик проявить агресивність.
Не можна непогодитись з Л.А. Рогачевським: “Тип темпераменту, у зв’язку з виникненням іпротіканням емоцій, як і всі інші фактори біологічного, психофізіологічногопорядку, зумовлює тільки форми і способи прояву особистості, причому однаково всоціально прийнятному і в злочинному поводженні”[48](переклад автора). Зовнішнє оточення індивіда визначає його поведінку,взаємодіючи з його внутрішніми властивостями. Закладені в особі біологічнівластивості в подальшому, взаємодіючи з соціалізацією, можуть визначати агресивнуповедінку індивіда.
Б.М. Головкіннаводить таку статистику: “Вчинення умисних вбивств і тяжких тілесних ушкодженьу сімейно-побутовій сфері – прерогатива чоловіків: кваліфіковані вбивства –88%, умисні вбивства – 86,5%, тяжкі тілесні ушкодження – 90,8%, що єхарактерною ознакою цих злочинів у всьому світі”[49].Чоловіки, як правило, фізично сильніші за жінок, а наявність гормонутестостерону обумовлює агресивну поведінку. Така статистика відображає рольбіологічних факторів як першооснови формування у особи агресивної поведінки. Самебіологічні фактори встановлюють стать, вік особистості, що потім обумовлюєпсихічні властивості. Психіка особистості обумовлюється біологічними тасоціальними факторами впливу. В кримінологічній літературі виділяють такіпсихологічні особливості агресивних злочинців: вік, стать, егоцентризм,нездатність передбачити розвиток події, емоційну холоднечу, ідентифікація себета інших індивідів, невпевненість у собі, хвилювання за своє існування.Особливо великий рівень прояву агресії притаманний особам чоловічої статі вікомвід 14 до 25 років. Вчинені ними суспільно небезпечні діяння характеризуютьсяімпульсивністю і агресивністю. Про певну психологічну реакцію особи на станречей говорять її емоції. Наявність у людини таких емоцій, як страх і тривогаможуть сприяти вивільненню пасивної злочинної агресії. Також виділяють рольпсихічних аномалій, яка проявляється в сприйнятті особою навколишнього середовища,що породжує деформовану уяву про себе і оточуючих. Наявність у близькому оточенніособи індивідів з психічними аномаліями впливає на її розвиток, що призводитьдо формування агресивності. Дослідники виділяють найбільш розповсюдженіпсихічні аномалії: хронічний алкоголізм, шизофренія, олігофренія, психопатія.Наявність у особи психічної аномалії виключає осудність, однак її дії, занаявності відповідних підстав, ми розглядаємо злочинною агресією.
Деякі дослідникине виділяють окремо соціальних та психологічних факторів, наголошуючи, що психічнівластивості особистості обумовлюються впливом зовнішніх факторів, а реалізаціяпсихічного стану формує такі фактори.
С.Л. Рубінштейнтак висловлює свою думку: “Психічний аспект особистості не виокремлюється поміжінших; психічні явища органічно вплітаються в цілісне життя особистості,оскільки основна життєва функція усіх психічних явищ і процесів знаходиться врегулюванні діяльності людей. Будучи обумовленими зовнішнім впливом психічніпроцеси зумовлюють поведінку суб’єкта залежно від об’єктивних умов”[50](переклад автора).
Ми розділяємодумку Б.М.Головкіна про психіку як вищу форму взаємозв’язку з навколишнімсвітом, який несе на собі відбиток соціуму[51]. Безспірнимзалишається той факт, що людина постійно взаємодіє з навколишнім середовищем.Соціум формує особистість.
“Саме в цьомупроцесі взаємодії формуються і проявляються соціальні і психологічні якості івластивості особистості”[52] (переклад автора). Підчас формування особистості індивіда формується агресивність. Виходячи з теоріїсоціального навчання, особистість може засвоїти агресивну поведінку якнормальну реакцію на ситуацію, спостерігаючи яку, ми не побачимо негативноїреакції оточуючих.
На цьомунаголошує Тарарухін С.А.: “У той же час особистість не тільки формується підвпливом навколишнього середовища, а й сама себе формує в особистій діяльності,впливаючи на оточуючих[53]”. Одночасно можутьформуватися більше двох особистостей і впливати один на одного, формуючиагресивність. Формування особистості агресивного злочинця відбувається свідомимта несвідомим впливом соціуму. Такий процес називають соціалізацією. Триваєвін, починаючи від народження, до 23-25 років. Засвоєні в цей період моделіповедінки супроводжують особу все її свідоме життя. Можна виділити два «колавпливу» на особистість. В одному особистість піддається більш прямому впливу,ніж в іншому. Коло безпосереднього впливу (мікросередовище) складають індивіди,поведінку та настанови яких особа сприймає найшвидше, в силу своїх інтересів(наприклад: шкільні гуртки) або ж через довгий проміжок часу (наприклад:повчання вчителя початкових класів). Колом опосередкованого впливу (макросередовище)виступає та більша частина соціуму, яка залишається поза увагою особи або такаувага незначна. Макросередовище носить більш глобальний характер.
Е.С. Кузьмінрозрізняє мікросферу та макросферу (досвід попередніх поколінь). За допомогоюмікросфери людина засвоює макросферу[54]. Не може існувати чіткогоподілу на мікросередовище (коло безпосереднього впливу) і макросередовище,оскільки те, що для одної особистості буде мікросередовищем, для іншого – макросередовищем.Це обумовлюється наявністю у індивідів різних інтересів і поглядів на життя.
С.А. Тарарухінзазначає: “В кримінологічній літературі відмічається, що жодна з причинантисуспільної поведінки індивіда не діє ізольовано від цілого комплексу несприятлевихобставин попереднього розвитку особистості та ситуації, сформованої до моментуздійснення злочину”[55] (переклад автора). Отжевплив цих середовищ відбувається одночасно і постійно. Оскільки мікросередовищеє первинним джерелом формування особи, а сприйняття макросередовищавідбувається за допомогою мікросередовища, то вважаємо за потрібне більшдетально розглянути мікросередовище.
Л.А. Рогачевськийвважає сім’ю основною соціальною складовою, що формує особистість, рисихарактеру[56].
С.А. Тарарухіннаголошує, що сім’я відіграє основну роль у формуванні особистості,віддзеркалює основні тенденції макросередовища, однак не є дзеркальноюпроекцією середовища[57].
Ю.М. Антонянзазначає: “Особливо важливу роль в формуванні особистості відіграє первиннасоціалізація, коли дитина ще несвідомо засвоює зразки і способи поведінки,типові реакції дорослих на ті чи інші проблеми”[58].
С.Г. Сукиясян прийшов до висновку:“Виходить, найбільш повно і багатогранно розкривається людська сутність всім’ї”[59]. Отже, можна зробитивисновок про сім’ю як основу мікросередовища. Сім’я має первинний інайсильніший вплив на особистість, який починається від народження і поступовозменшується. Вплив сім’ї на індивіда відбувається двома способами. У першому –шляхом усвідомленого впливу на дитину формуються певні стереотипи і ставлення.У другому – на дитину діє модель відношень у сім’ї. Вона носить образнийхарактер, вплив такої моделі не усвідомлюється членами сім’ї, оскільки модельформується несвідомо самою дитиною під впливом загальної поведінки в сім’ї усіхїї членів. Агресивна поведінка в сім’ї сприймається дитиною, що призводить доформування стереотипів у вигляді позитивно-прийнятних форм поведінки, які потімзнаходять своє вираження поза мікросередовищем, навіть коли макросередовище ставитисядо цього негативно. Вплив сім’ї на дорослих має значно меншу силу, однак носитьпостійний характер при регулярних негативних проявах (фізична і вербальнаагресія, алкоголізм і т.п.). Однак існують випадки, коли незважаючи на злочиннежиття батьків, у дитини не формується злочинна агресія. Це відбувається,оскільки батьки приділяють достатньо часу дітям, а самі відносини у сім’їносять звичайний характер.
Ю.М. Антонян наголошує, що головнезначення має не склад сім’ї, не відносини між батьками, не протиправнаповедінка, а головним чином їх відношення до дитини. Але негативні фактори прицьому не зводяться нанівець. Головною причиною агресивних злочинів є втраченийемоційний зв’язок з дітьми, що призводить до розвитку в особи почуття тривоги.В результаті виникає почуття незахищеності. У своїх ілюзіях проявомагресивності особа захищає себе.[60]. Треба відмітити, щонаявний тісний емоційний зв’язок може сприяти швидкому засвоєнню агресивноїповедінки. Дитина в силу свого розвитку не в змозі відрізняти соціальноприйнятні форми поведінки від негативних, а тому засвоєні нею моделі поведінкибудуть проявлятись в майбутньому, що врешті-решт може призвести до агресивнихзлочинів.
Можна виділититри види батьківського виховання:
1. Звичайневиховання, при якому дитина отримує достатньо уваги шляхом батьківського впливу,формуються стереотипи і ставлення соціально прийнятних форм.
2. Особі неприділяється достатньо уваги, дитина часто стає об’єктом агресії з бокубатьків. Або батьки піклуються лише про матеріальний стан дитини, не приділяючидостатньої емоційної уваги. С.А. Тарарухін вбачає причину формування антисоціальних поглядів внедостатньому батьківському нагляді.
Зокрема, вінзазначає: “Навіть зовні благонадійна атмосфера будь якої сім’ї не виключає деструктивноїдії на особистість, негативного середовища, якщо має місце фактична неувага –плодовитий грунт злочинності”[61].
3.Особі приділяється багатоуваги, батьки задовольняють усі капризи,
ніколи або майженіколи не карають. Саме такий вид виховання практикувався в 70-х роках минулогостоліття у Сполучених Штатах Америки, що призводило до формування особистостейз егоїстичними поглядами на життя. Після початку самостійного життя такі особине могли миритися з незадоволенням своїх потреб. Проявляючи агресію, вонизнаходили негативні наслідки у вигляді кримінальної, адміністративної або іншоївідповідальності.
4. Дитинапіддається знущанню в сім’ї.
М.О. Луняк зазначає,що аналіз життя агресивних злочинців свідчить про приниження, знущання таексплуатацію, починаючи з раннього дитинства, зокрема двоє з трьох вбивць тазлочинців, що піддавали своїх жертв катуванням, кожен четвертий ґвалтівник вУкраїні періодично потерпали від вербального та фізичного насильства з бокубатьків[62].
Кримінологамивиділяється такий фактор формування агресивного злочинця, як неповна сім’я.Ймовірність соціально прийнятного виховання в неповній сім’ї знижена. Прямийзв’язок між неповною сім’єю і злочинною агресією не доведений. Існують прикладиналежного виховання особистостей одним із батьків. Відсутність у дитини обохбатьків теж не завжди є причиною прояву злочинної агресії. Однак у більшостівипадків дитина компенсує відсутність сімейного спілкування іншим соціальнимспілкуванням, яке несе в собі негативний характер. Навіть наявність обохбатьків і належне виховання не гарантують соціально прийнятного формуванняособистості. Існують благополучні сім’ї, в яких виховується агресивна особа. Таківипадки пов’язані з відсутністю достатнього контролю за дитиною.
Дослідження, проведенів Україні показали, що 89,2% злочинів були скоєні з 20год.00хв. до 01год.00хв.Зокрема 60% — на вулицях та інших людних місцях, 37.5% — в приміщеннях. Всуботу і неділю підлітками скоєно 56% злочинів[63]. Існують такісім’ї, де авторитету батьків не достатньо для належного виховання дитини, вонаігнорує їхні настанови.
Ми виділяємо тритипи сімей, які розвивають у дітей агресивність:
- благополучнісім’ї з недостатнім контролем за дітьми;
- зовніблагополучні сім’ї, але з прихованими недоліками. Батьки виховують у дітей егоцентризм,життя за принципом «мета виправдовує засоби», світогляд, в якому матеріальнемає пріоритет над духовним;
- сім’ї знаявними недоліками: антисоціальний спосіб життя батьків, знущання над дитиноюі т.п.
В.Гітін та Б.Хігір наводять такий приклад: “Аналіз більш як півтори тисячі кримінальнихсправ, розглянутих Харківським обласним судом з 1975 по 1994 рік, показує, щопереважна більшість осіб, засуджених по обвинуваченню у тяжких насильницькихзлочинах, виходять з неблагополучних сімей або з сімей, де через ті чи іншіобставини не приділялось достатньо уваги вихованню дітей”[64](переклад автора).
Можна виділитинаступні фактори формування в особи агресивності в сім’ї:
1) відвертізнущання над дитиною; 2) дитині не приділяється достатньої уваги та любові, аотже, дитина переживає емоційний голод, що в подальшому негативно впливає наформування її ставленням до оточуючих; 3) негативна атмосфера в сім’ї (сварки,бійки, зловживання алкоголем і т.п.), що призводить до формування негативноїмоделі відношень; 4) виховання у дітей егоцентризму та пріоритету матеріальнихцінностей над духовними. Такі риси характеру в подальшому зможуть призвести допрояву злочинної агресії, оскільки буде діяти принцип «мета виправдовуєзасоби».
Виділення такихфакторів може допомогти виробити систему профілактики виховування агресивностіу дітей. Кожний тип сім’ї має свої негативні фактори, що повинно враховуватисьпри розробці заходів профілактики.
Сім’я є основоюмікросередовища, але не єдиною його складовою. Формування агресивності можездійснюватися в навчальних закладах або спеціалізованих установах, якщо будутьмати місце недоліки педагогічної роботи. Слід відмітити такий фактор впливу, якпогана успішність у школі.
С.А. Тарарухін зазначає, що сам рівеньосвіти не свідчить про моральний занепад особистості[65].
В. Гітін, Б. Хігірнаголошують: “Низький рівень освіти сам по собі не несе схильності до агресії,але його результатом є зниження здатності особистості до придушення в собіатавістичних інстинктів, що не може не відбитися на її криміногенності”[66](переклад автора).
Б.М. Головкінвідмічає: “Безумовно, прямої залежності між рівнем освіти і формою поведінкиособи не існує, проте освітній рівень впливає на правосвідомість, на здатністьвибору суспільно одобрюваного варіанту поведінки. Крім того, рівень освітикорелює із рівнем культури міжособистісного спілкування”[67].Отже, рівень освіти сам по собі не викликає агресії, агресію можуть викликатифактори, породжені такою освітою. Низько- кваліфікована важка фізична працяможе стати наслідком недостатньої освіти. Така праця не потребує від особипостійного вдосконалення, культури, навчання, в результаті особа не бачитьперспективного майбутнього. Безвихідність може викликати прояви агресії. Низькокваліфікована праця низько оплачується, а отже, існує ймовірність проявуінструментальної агресії при спробі особи покращити свій матеріальний стан.Також треба відмітити непрацюючих осіб, при вчиненні злочинів якими матимемісце інструментальна агресія.
В.В. Голіна наводить таку статистику: “Занашими даними у структурі насильницьких злочинів перше місце за родом занятьпосідають непрацюючі (30-40%), далі йдуть робітники некваліфікованої праці(більш як 20%) і робітники сільського господарства (10-12%)”[68].
Аналогічні показникинаводить Б.М. Головкін, а саме: злочинці незаймалися суспільно-корисною працею (працездатні, проте тимчасово непрацюючі табезробітні), відповідно, 77.4%, 68.1%, 60.5%; серед працюючих переважалиробітники низької кваліфікації державних, колективних і приватних підприємств,установ, організацій, відповідно, 22.6%, 24.4%, 33.4%, при цьому зазначаючи: “Непрестижнатяжка фізична праця, її одноманітність і виснажливість ліквідує потяг людей дотворчості, забирає багато фізичних і психічних зусиль, вимагає певних умов длявідновлення фізіологічних можливостей”[69]. Як видно, насильницькізлочини в переважній більшості здійснюються непрацюючими особами. Однак требамати на увазі, що особи не працюють не в силу своїх здібностей, а черезекономічний стан країни. Вчинені ними злочини характеризуються інструментальноюта ворожою злочинною агресією. При інструментальній агресії метою є покращенняматеріального становища, при ворожій – бажання помститися, заздрість, низькийрівень культури (що носить умовний характер). Ми вважаємо, що фактор низькоїосвіти може мати вплив при формуванні особи агресивного злочинця. Факторомформування агресивної особи злочинця може виступати вплив окремих осіб (друзів,товаришів, незнайомих осіб) та (або) певних соціальних груп. Такі групискладаються з дітей, виховання яких відбувається не кращим чином. Це переважнодіти-сироти або діти, які покинули свій дім. В групи можуть входити діти, які черезїх відчуження своїми однолітками компенсують потребу в спілкуванні саме в такихгрупах.
С.А. Тарарухін виявив60% підлітків, які знаходились в ізоляції від спілкування[70].Об’єднання дітей проходить швидко, оскільки відсутність сім’ї компенсуєтьсяпсихологічною і соціальною підтримкою один одного. Така об’єднаність усвідомості дітей допомагає протистояти ворожому суспільству. Оскільки особаформується до 25 років, то такі групи мають значний вплив на дітей, зокрема наформування у них агресивності. Особистість агресивного злочинця формуєтьсяшляхом сприйняття і переосмислення реакцій групи на його поведінку.
М.О.Луняквідмічає: “18,6% прямо вказали на негативний вплив друзів, як на основнийкриміногенний фактор, що штовхнув їх на злочин”[71].Поведінка людини залежить від психічного стану, інтересів, поглядів, звичок,тобто цінних орієнтацій, які проявляються в життєдіяльності особи. Притривалому впливу на особистість негативних життєвих обставин формуються антисуспільніорієнтації. Соціально шкідливі риси особистості (в тому числі і злочиннаагресія) формуються під впливом оточення з соціально шкідливими орієнтаціями.
Групи можнаподілити на дві категорії. Перша: групи передкримінального характеру. В цихгрупах присутній антисоціальний настрій, її члени проявляють агресивність,аморальність, їхні діяння є адміністративними правопорушеннями. Друга: злочиннігрупи складаються з учасників, діяння котрих кваліфікуються як злочини.
Фактор вживанняалкоголю відіграє суттєву роль при формуванні особистості. В сім’ях, де батькизловживають алкоголем, дітям не приділяється достатньо часу для виховання, що вподальшому негативно впливає на емоційний стан дитини. Спостерігаючи заповедінкою дорослих, малолітня особа сприймає таку поведінку як належне. Закладенав дитинстві модель поведінки та безконтрольне вживання алкоголю може викликати алкоголізм.М.О. Луняк підкреслює великезначення фактору алкоголізму, посилаючись на дані про 82.2% злочинів протиособистості, 40% зґвалтувань, скоєні в стані алкогольного сп’яніння[72].
Особливе місце уформуванні особистості займає правове виховання. Агресивній злочинностісприяють недоліки правової культури індивіда. Фактором утримання особи відпрояву злочинної агресії може бути вихована в дитині повага до законодавства.Навіть у випадках схильності особи до прояву агресії.
Під впливом мікросередовищаще до вчинення злочинів формується система переконань та поглядів, за допомогоюяких агресія розглядається як ціль антисуспільної поведінки або як доситьефективний засіб вирішення конфліктної ситуації. Мікросередовище,опосередковане знущанням, антисуспільним способом життя, неповагою,ігноруванням, егоцентризмом, безконтрольністю, алкоголізом, буде сприятиформуванню особистості агресивного злочинця. Основою макросередовища (досвідпопередніх поколінь) ми вважаємо соціальні норми.
Ф.Г.Гілязєв визначаєсоціальні норми як характер історичних умов існування суспільства. Вониуособлюють взаємозалежність людей, їхні поведінкові відносини до самогосуспільства[73]. Функціонування соціумуяк єдиної системи забезпечене соціальними нормами шляхом віддзеркалення вимогсуспільства до індивіда.
Л.А. Рогачевський зазначає: “Людина зістрогими моральними настановами навіть у стані гніву не допустить різкого тону,не говорячи вже про якісь агресивні дії”[74] (перекладавтора). Маючи вплив на особу, соціальні норми формують його ставлення до навколишньогосвіту, тим самим виступаючи факторами впливу на поведінку особи. Контрольагресивності здійснюється індивідом на основі соціальних норм. Велику рольвідіграють цінності, котрі закладаються макросередовищем у процесі соціалізаціїособи. На сьогодні матеріальне переважає над духовним у свідомості людей. Такийпідхід негативно відбивається на формуванні особистості.
Стосовнопріоритету певних професій у поглядах молоді, В.Н. Кудрянцев наводить таку статистику: “…банкір (40%), «кримінальний авторитет» (28%), «зірка» естради (23%), депутат(22%), державна посадова особа (22%). Решта професій набрала менше 15%, зокремалікар – 3%, інженер – 1%”[75] (переклад автора). Отже,соціопсихологічний механізм агресії – сукупність психологічних властивостей,соціальних факторів і життєвої ситуації під впливом яких особа проявляєагресію. Людина одночасно поєднує в собі біологічні властивості та якособистість, несе соціальні якості. При характеристиці особистості агресивногозлочинця виділяють такі властивості, як: антисуспільні настрої, викривленнянормативної свідомості, сваволя, суспільна ворожість. Усі злочинці не можутьмати абсолютно єдиного комплексу властивостей і характерних рис. Доречновиділяти характерні риси залежно від типів кримінальної агресії. Особистістьагресивного злочинця – це суспільно небезпечна особа, характерною психічноюособливістю якої є агресивність, яка при скоєнні злочину проявляє агресію.Закладені в особі біологічні властивості в подальшому, взаємодіючи зсоціалізацією, можуть визначати агресивну поведінку індивіда. Темпераментпередбачає існування агресивності. Не існує якихось злочинних темпераментів,хоча особи з певними темпераментами схильні до більш рішучих дій. Біологічніфактори є першоосновою формування агресивної особи. Психіка особи обумовлюєтьсябіологічними та соціальними факторами впливу. Вплив психічних і соціальнихфакторів взаємообумовлений. Формування особистості агресивного злочинцявідбувається свідомим та несвідомим впливом соціуму. Можна виділити два «колавпливу» на особистість. Коло безпосереднього впливу складають індивіди,поведінку та настанови яких особа сприймає найшвидше в силу своїх інтересів абож через довгий проміжок часу впливу. Колом опосередкованого впливу виступає табільша частина соціуму, яка залишається поза увагою особи або така уваганезначна. Сім’я, як основа мікросередовища, має первинний і найсильніший впливна особистість, який починається від народження і поступово зменшується. Рівеньосвіти сам по собі не викликає агресії, агресію можуть викликати фактори,породжені такою освітою. Більшість насильницьких злочинів здійснюєтьсянепрацюючими особами та особами, праця яких відрізняється низькою кваліфікацієюі одноманітністю. Ми вважаємо, що фактор низької освіти може мати вплив приформуванні особи агресивного злочинця. Фактором формування агресивної особизлочинця може виступати вплив окремих осіб та певних соціальних груп. Соціальношкідливі риси особистості (в тому числі і злочинна агресія) формуються підвпливом оточення з соціально шкідливими орієнтаціями. Особистість агресивногозлочинця формується шляхом сприйняття і переосмислення реакцій групи на йогоповедінку. Під впливом мікросередовища, ще до вчинення злочинів, формуєтьсясистема переконань та поглядів, за допомогою яких агресія розглядається як цільантисуспільної поведінки або як досить ефективний засіб вирішення конфліктноїситуації. Мікросередовище, опосередковане знущанням, антисуспільним способомжиття, неповагою, ігноруванням, егоцентризмом, безконтрольністю, алкоголізом,буде сприяти формуванню особистості агресивного злочинця. Основоюмакросередовища (досвід попередніх поколінь) ми вважаємо соціальні норми.
Розділ 3.Протидія кримінальній агресії
3.1Запобігання злочинній агресії
Кримінальна агресія є частиною агресіїсуспільства, як негативне явище, вона реалізується в жорстоких, насильницькихзлочинах. Суспільство прагне мінімізувати злочини як загрозу свого існування. Протидіякримінальній агресії здійснюється в процесі попередження злочинності. Як ми зазначали,кримінальна агресія не є тотожною злочинам, хоча в певних їхніх видах кримінальнаагресія має місце та реалізується не тільки фізичним впливом, а й вербальним.
О.М. Джужа визначаєпопередження злочинності як спеціальний вид діяльності держави і суспільства,уповноважених на те громадських формувань, спрямованих на визначення форми іметодів ефективного впливу на злочинність з метою її поступового витіснення зжиття суспільства[76].
А.Н. Литвинов,Т.С. Гавриш вважають термінпопередження злочинності некоректним, оскільки неможливо попередити те, що вжеіснує. Разом з тим вони вживають цей термін, оскільки він став звичним. На їхнюдумку попередженням злочинності є здійснення економічних, політичних,ідеологічних, виховних та інших заходів з протидії злочинності; е діяльність звиявлення та усунення причин злочинності, окремих видів і груп злочинів, з недопущенняздійснення злочинів на ранніх етапах становлення злочинної поведінки[77].
Погляди А.М. Бандурка,Л.М. Давиденка збігаються з поглядами А.Н. Литвинова, Т.С. Гавриша стосовноцієї проблеми, зокрема вони пропонують замість, категорії попередження злочинності,використовувати категорію попередження злочинів[78].Ми використовуємо категорії попередження, запобігання, протидії як синонімічні.Отже, запобігання кримінальній агресії являє собою систему заходів впливудержави і суспільства на причини злочинної поведінки з метою зниження кількостізлочинів. Ми використовуємо категорію попередження злочинності, оскільки їївикористання має звичний характер. Такі заходи націлені на пошук і знищеннядетермінант прояву кримінальної агресії, факторів, які впливають на формуванняособистості агресивного злочинця, здійснення кримінально-правового попередженнязлочинності. У зв’язку з наявністю багатьох факторів впливу формування кримінальноїагресії є необхідність організованості та різноплановості таких заходів.Попередження злочинності знаходить свій прояв в системі соціальних, ідеологічних,економічних, нормативних, оздоровчих заходів. Зокрема ці заходи повинні бутиспрямовані на виявлення і знешкодження умов, що сприяють появі злочинності;виявлення і знешкодження ситуацій, провокуючих прояв кримінальної агресії;виявлення окремих осіб та груп впливу на індивіда та усунення або зменшеннятакого впливу; виявлення та усунення факторів мікросередовища, які формують кримінальнуагресію; роз’яснювальну роботу з попередження віктимологічних ситуацій. Аналізкримінологічної літератури показує, що попередження злочинності заключає в собізагально-соціальний, спеціально-криміналогічний та індивідуальний комплексзаходів впливу на зменшення проявів злочинності. В.В. Голіна окремо не виділяєіндивідуальні заходи впливу[79].
Ми розділяємодумку тих авторів, котрі виділяють окремо індивідуальні заходи впливу, зокремапогляди Б.М. Головкіна: “…безпосередні причини й умови злочинної поведінкилежать у площині окремих особистостей (головних учасників конфлікту) –злочинців і потерпілих”[80].
Загально-соціальнізаходи націлені на усунення криміногенних факторів у суспільстві шляхомзагального впливу на соціальну, економічну, політичну сферу життя суспільства.
О.М. Джужа визначає такі сфери застосуваннязагально-соціальних заходів: господарське і культурне будівництво, організаціяпраці, відпочинок, побут, виховання (по суті в усіх сферах життя суспільства)[81].Загально-соціальними заходами реалізується антикриміногенний вплив тавирішуються питання соціально прийнятного розвитку людей.
В.В. Голіна такговорить про загально-соціальні заходи: “Хоча ці заходи здійснюються не з метоюбезпосереднього попередження злочинності, але їх попереджувальний потенціалполягає в тому, що вони протидіють негативним явищам й процесам, які сприяютьвідтворенню злочинності”[82].
А.Н. Литвинов,Т.С. Гавриш вказують на те, що загально-соціальні заходи виходять за рамкипопередження злочинності та пов’язані з найбільш значущими заходами розвиткуекономіки, забезпечення прав, свобод і законних інтересів громадян, зміцненнякультури, моралі, законності, соціальної захищеності населення[83].
В.Н. Кудрянцев підзагально-соціальними заходами розуміє соціальну профілактику, та зазначає: “…можна визначити соціальну профілактику як сукупність заходів, направлених напокращення суспільних відносин, ліквідацію суспільних пороків, підвищеннядобробуту суспільства”[84] (переклад автора). Звищезазначеного виходить, що об’єктом впливу є культура, економіка, політика.Такі заходи не націлені безпосередньо на протидію кримінальній агресії, алепозитивні зміни обов’язково відображаються в боротьбі з негативними явищамисуспільства. Загально-соціальні заходи передбачають економічне поліпшенняжиття, своєчасність виплати та справедливість пенсії та заробітної плати,ефективність оподаткування, фінансову стабільність. Як ми зазначали, найбільшезлочинів вчиняються безробітними. Отже, має сенс збереження та збільшенняробочих місць. Також необхідне відновлення довіри до банківських установ,оскільки проблема кредитування стоїть дуже гостро. Розвиток культури та освіти,поваги до законодавства, патріотичності допомагає протистояти нав’язуваннюзасобами масової інформації культу грошей, жорстокості, свободи статевих зносин.
Ми хочемозвернути увагу на слова М.О. Литвака, щоб підкреслити негативну дію такоїінформації: “Правду кажучи, радянська пропаганда жорстокості до Другої світовоївійни – це дитячі казочки порівняно з диявольським шабашем ізувірськоїжорстокості цинізму та відвертої розпусти, що майже цілодобово панує на екранахтелебачення та в художній літературі нашого часу. Тут, як кажуть, все ясно. Неясно, однак, чому названі та інші негативні впливи макросередовища діютьвибірково. Бо якби було інакше, то людство вже давно перетворилося б на великестадо мавп, які невпинно між собою б’ються”[85]. Постійневдосконалення законодавства посилює контроль суспільних відносин з боку держави,що сприяє попередженню антисуспільних дій. Щоб законодавство не носило сутоформальний характер, необхідний контроль за його виконанням та усвідомленнянаселенням необхідності законодавчого регулювання. Закріплення довіри до владисприяє стабільності у суспільстві, взаємодії органів влади і суспільства урозслідуванні злочинів. Виховання у населення культури відпочинку повиннеобмежити вживання спиртних напоїв, що призведе до зниження хуліганства,насильницьких злочинів. Попередження злочинності загально-соціальними заходамизасноване на загальних засадах соціалізації особи.
Слушно зауважуєО.М. Литвак: “Поліпшення життя людей, зростання добробуту, культури та освіти,інші здобутки загально-соціального попередження злочинності усувають деякічинники агресивності, хоч статистично достовірних доказів цього постулату неіснує”[86].
Спеціально-кримінологічнізаходи – це безпосередній вплив на причини та умови, які сприяють появізлочинів певних видів. Таке попередження злочинності обумовлене заходамивпливу, котрі відразу були сформовані для боротьби з криміногенними факторами.Спеціально-кримінологічні заходи поєднують комплекс заходів, безпосередньопризначених для боротьби зі злочинністю, охорони громадського порядку, виправленняосіб, які понесли відповідальність, викриття готування злочинів тарозслідування здійснених злочинів.
А.Н. Литвинов,Т.С. Гавриш зазначають: “Спеціально-криміналогічна профілактика злочинів маєвелике значення тому, що вона направлена безпосередньо на попередження самоїможливості скоєння злочинів шляхом забезпечення прийнятних умов існування людейі зміну тих якостей особи, які можуть призвести до скоєння конкретної злочинноїдії”[87]. Завданнямспеціально-криміналогічних заходів також є боротьба з дрібним хуліганством,наркоманією, алкоголізмом, проституцією, токсикоманією. Звісно, не всі особи,котрі втягнуті в такі суспільні пороки, стають на злочинний шлях, але таке невиключено в майбутньому. Ризик виникнення кримінальної агресії може бутизменшений шляхом впливу на окремих осіб та груп, якими такі пороки підтримуються.В кримінологічній літературі спеціально-криміналогічні засоби класифікуються забагатьма ознаками: за об’ємом, характером дій, за ступенем радикальності і т.п.Але можна виділити три основні види: соціальні, психологічні, правові.Спеціально-криміналогічні заходи виступають реакцією суспільства на кримінальнуагресію, як реакція живого організму на хворобу.
Віктимологічнізаходи попередження кримінальної агресії застосовуються в комплексіспеціально-кримінологічних заходів попередження злочинності. Віктимологічнепопередження являє собою комплекс заходів, направлених на фактори, якіобумовлюють віктимність.
Є.В. Моісеєв таквизначає віктимологічну профілактику: “… це сукупність державних і громадськихзаходів, спрямованих на попередження злочинності шляхом зниження у населення вцілому чи окремих громадян ризик стати жертвою злочинних посягань”[88].Віктимологічні заходи в деякій мірі – самостійна протидія кримінальній агресії,але вони не можуть існувати окремо від загально-соціальних таспеціально-кримінологічних заходів. Така самостійність проявляється в тому, щооб’єктом попередження виступає жертва злочину, тобто об’єкт кримінальноїагресії; попередження базується на переконанні, а не на примусі. Завданнямвіктимологічного попередження є усунення або зменшення дії факторів, що обумовлюютьвіктимність особи. Дія таких факторів може проявлятися не тільки взаконослухняності, а й в протиправній, аморальній поведінці. Найчастіше суб’єктамиаморальної, протиправної поведінки виступають нарко та алкозалежні особи, іншіособи, поведінка яких провокує агресію. Серед криміногенних суб’єктів є значначастина осіб, котрі характеризуються віктимною поведінкою. Наслідками єстановлення криміногенними особами жертвами агресії. Такий хід подій має місцепри пасивній кримінальній агресії, зокрема при перевищенні меж необхідноїоборони. Віктимологічне попередження, направлене на досягнення таких цілей: недозволити криміногенним особам спровокувати своїми антисуспільними діями протисебе агресивну поведінку; навчати потенційних жертв агресії протистоятизлочинним агресивним діям та допомагати в цьому іншим; контролювати інформацію,яка може викликати агресивні настрої у суспільстві. Заходи досягнення перерахованихцілей ліквідують віктимно небезпечні ситуації, забезпечують охорону ймовірногооб’єкта агресії, наділяють об’єкт агресії властивостями самозахисту. Порядокзастосування відповідних заходів заснований на об’єктивних обставинах, зокремаце: час, місце, вид кримінальної агресії; дії об’єкта агресії; характеристикасуб’єктів кримінальної агресії (наявність потенціалу вивільнення агресії). Якщовелика ймовірність стати об’єктом кримінальної агресії у дітей, жінок, літніхлюдей, то використовуються охоронні заходи. При загрозі виникнення кримінальноїагресії по відношенню до об’єкта, який в силі протистояти таким діям, застосовуютьсязаходи сприяння захисту. До осіб з негативною віктимною поведінкою можутьзастосовуватись такі ж заходи, як до криміногенних осіб. Заходивіктимологічного попередження можуть здійснюватися по відношенню до жертв,потенційних об’єктів агресії, а також до груп потенційних об’єктів агресії зурахуванням їхнього віку, статі та психологічних особливостей. Можна виділититакі типи віктимологічного попередження: загальне віктимологічне попередженнята індивідуальне віктимологічне попередження. Загальне віктимологічнепопередження передбачає виокремлення факторів, пов’язаних з поведінкою об’єктівкримінальної агресії, та усунення таких факторів. Індивідуальне віктимологічнепопередження засноване на виявленні особистостей, поведінка котрих можеспровокувати кримінальну агресію, та проведення заходів виховання та навчання зпопередження злочинних проявів. Загальне віктимологічне попередження направленена об’єкт, який уособлює все населення. Заходи загального віктимологічногопопередження проявляються у виявленні та усуненні факторів формування віктимноїповедінки, виявленні та усуненні ситуацій, що сприяючть реалізації віктимологічнихякостей особи. Загальне віктимологічне попередження повинне першочерговоспрямовуватись на протидію злочинам, характерною особливістю яких є агресія,ними є: злочини проти життя та здоров’я особи, злочини проти статевої свободита статевої недоторканості особи, злочини проти власності (розбій, грабіж),злочини проти громадської безпеки та ін. Основним об’єктом загальноговіктимологічного попередження виступає жертва (об’єкт кримінальної агресії), щоі повинно враховуватися при попередженні вище перелічених злочинів. У процесізагального віктимологічного попередження з числа жертв кримінальної агресіїможна виділити самовпевнений тип. Характерними ознаками таких осіб виступаютьсамовпевненість, безпідставна сміливість, порушення законодавства. Індивідуальневіктимологічне попередження являє собою комплекс заходів, направлених на пошукконкретних осіб, поведінка яких збільшує ризик прояву щодо них кримінальноїагресії і зменшення такого ризику. Заходи індивідуального віктимологічногопопередження призначені для конкретної особи. Індивідуальне віктимологічнепопередження повинно враховувати мотиви поведінки потенційних жертв, їхпсихічні особливості та інші причини віктимної поведінки.
Є.В. Моісеєв класифікує поведінку жертви залежновід її видів на провокуючу, неврівноважену, аморальну, протиправну[89].
В.В. Голіна наголошує на тому, що багатопотерпілих відрізняються провокуючою, протиправною поведінкою у станіалкогольного сп’яніння. Переважна більшість таких жертв є особами чоловічоїстаті молодого віку[90]. Отже, необхідновстановити приналежність конкретної особи до певного типу жертви. Можнавиділити такі типи жертв: ворожий, ауто, відважний, безпомічний. Ворожий типжертв складається з осіб, які через свою антисуспільну діяльність стаютьжертвами пасивної кримінальної агресії. Заходи впливу на таких індивідів збігаютьсяз заходами впливу на осіб, котрі, напевно, зможуть проявити кримінальну агресіюв майбутньому. Ними можуть бути позитивний вплив мікросередовища, психологічнийвплив відповідних працівників, оперативне втручання правоохоронних органів.Позитивною ознакою такого впливу буде засудження особою своєї поведінки тавідмова від неї. Ауто тип зустрічається дуже рідко. Такий тип характеризуєтьсянамаганням спровокувати агресію проти себе з метою покінчити життя. Найчастішеце хворі, котрі через нестерпний біль або відчай просять лікарів, родичів,близьких людей допомогти їм померти. Необхідним заходом є психологічна тафізична допомога особам, а також попередження потенційних виконавців прокримінальну відповідальність у разі виконання побажань осіб ауто типу,ізолювання таких осіб один від одного. Відважний тип проявляється при протидіїантисуспільним проявам діяльності осіб, в результаті чого їм заподіюєтьсяшкода. Ізолювання агресивних злочинців дозволить прибрати віктимологічніситуації, що і буде ефективним засобом попередження, оскільки захист слабших єобов’язком кожного свідомого громадянина. До безпомічного типу відносітьсяжертви, які в силу свого фізичного чи психічного стану не в змозі протистояти кримінальнійагресії. Найчастіше жертвами стають підлітки, жінки, особи похилого віку.
Ми погоджуємося здумкою В.Д. Ривмана, який зазначає: “Вцілому попереджувальні заходи зводяться до охоронних (забезпечення надзору ізахисту потенційних потерпілих) і підвищення здібностей потенційних потерпілихдо захисту, протидії злочинцю, а також формування позитивних настановособистості”[91] (переклад автора).
Об’єктамиіндивідуальних заходів впливу є окремі особи, які вчинили злочини або дії якихне дають підстав сумніватися у вчиненні такими особами злочинів у майбутньому.Також сюди відносяться особи, котрі відбувають або відбули покарання. Завданнямиіндивідуальних заходів впливу є соціально прийнятні зміни поведінкиособистості. До таких осіб застосовуються виховні заходи; при наявностіпсихічних аномалій, алкогольної чи наркотичної залежності – медичні заходи, хочаце не гарантує ефективності.
О.М. Литвак такзауважує з цього приводу: “…близько 70% вбивць, ґвалтівників та іншихзлочинців, які потрапляють на судово-психіатричну експертизу, визнаютьсяхронічними алкоголіками, наркоманами, психопатами, невротиками та особами зіншими психічними відхиленнями… Суд у таких випадках призначає примусовелікування, яке є малоефективним не тільки з причин відсутності сучаснихпрепаратів, але й тому, що далеко не всі пацієнти бажають виліковуватися”[92].Індивідуальні заходи впливу стосовно осіб антисоціально налаштованих,передбачають виокремлення таких осіб, поставлення на облік, вивчення тазастосування ефективних заходів психологічного та педагогічного виховання. Занаявності відповідних підстав можливе обмеження контактування особи з мікросередовищем,котре має негативний вплив на таку особу. Якщо причиною кримінальної агресії єпсихічні аномалії, то до особи застосовують обов’язкові або примусові заходимедичного лікування. Можливе застосування кримінального покарання особи, аджеметою покарання є перевиховання, а не помста держави. Оскільки агресивністьформується в перші двадцять років життя особи, то велике значення маютьіндивідуальні заходи впливу на молодих людей. Особи, котрі проявляють суспільнонеприйнятну агресивність, не досягнувши чотирнадцяти років, потребуютьспеціальної уваги. Оскільки основою мікросередовища є сім’я, то доцільноспочатку допомогти батькам у вихованні таких осіб.
В.Н. Кудрянцеввиділяє такі елементи сімейної профілактики: рання профілактика в підлітковомусередовищі; підготовка та навчання батьків; підтримка сім’ї; попередженнябездоглядності; контроль за неблагонадійними сім’ями; профілактика середдорослих правопорушників[93]. Такі елементи в повномуобсязі охоплюють можливі негативні ситуації в сім’ї, при розробці методіввпливу на сім’ю це необхідно враховувати. При індивідуальному попередженнінеобхідно звернути увагу на конфлікти. Конфлікти по суті є прагненням сторіндосягти дихотомічних цілей. Такі дії можуть перерости в прояв кримінальноїагресії. Велику роль відіграє громадський контроль. Втручання сторонніх осібможе допомогти вирішенню конфлікту, але втручання повинне бути в межахсуспільної моралі. Повага до законодавства сприяє вирішенню конфліктів вдержавних органах і установах.
3.2 Кара якзасіб протидії кримінальній агресії
Для того щобзрозуміти, який вплив має кара на суб’єкта кримінальної агресії, необхідноспочатку дати визначення поняття кари.
І.В. Антипов дає таке визначення кари: “Підкарою як метою покарання розуміється не жорстока помста чи відплата особі збоку держави за вчинений злочин, а орієнтація законодавцем суду на застосуваннядо засудженого такого комплексу обмежень його прав та свобод, який будевідчутним і водночас достатнім для досягнення основних цілей покарання –виправлення засудженої особи, а також спеціальної та загальної превенції. Зцієї точки зору кара виступає як проміжна мета покарання”[94].
А.Т. Денисовазазначає: “Під карою як однією з цілей покарання ми розуміємо заподіяннястраждань і втрат винному, а тому цілком підтримуємо тезу про кару в здійсненніправопорушення, за його здійснення і відповідно до нього для досягнення іншихцілей покарання”[95]. Ми частково поділяємоточку зору в тому, що кара є стражданнями. Відповідно до ч.3 ст.50 Кримінальногокодексу України від 05.04.2001 року покарання не має на меті завдати фізичнихстраждань або принизити людську гідність. Згідно з ч.2 ст.50 Кримінальногокодексу України кара є метою покарання. Виходить, що кара не може виражатись уфізичних стражданнях та приниженні людської гідності. Саме сутність каривиражається в стражданнях. Тобто можна говорити про страждання моральні, яківідчуває особа під час обмежень її прав і свобод. Отже, кара є моральнимистражданнями, не є ціллю покарання, а є проміжною метою для досягнення основнихцілей покарання: позбавити особу антисоціальних бажань, не допустити повторноговчинення злочину під загрозою покарання, утримати інших осіб від вчиненнязлочинів. Необхідно звернути увагу на те, що в слові «покарання» коренем є«кара».
А.Т. Денисова слушно пропонує такуредакцію ч.1 ст.50 Кримінального кодексу України: “Покарання є карою (заходомпримусу), що застосовується від імені держави за вироком суду до особи,визнаною винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженніправ і свобод засудженого”[96]. Можна прийти довисновку: кримінальна відповідальність є карою. Ми відносимо кару до індивідуальнихзаходів впливу, тому що вона направлена на виправлення особи, яка вчинилазлочин, спеціальну та загальну превенцію. Кара як мета покарання застосовуєтьсявід імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину.Безпосередньо кара не застосовується за прояв кримінальної агресії. Вплив кариза прояв кримінальної агресії формально не зазначений у законі. Як мивідмічали, кримінальна агресія передбачає заподіяння шкоди життю і здоров’юлюдей, жорстоке поводження із тваринами, знищення або пошкодження неживихпредметів. Отже, кара як засіб протидії кримінальній агресії буде виражена упокаранні за злочини, об’єктивна сторона яких передбачає такі діяння.
Якщо говорити прокару як позбавлення волі, то ми цілком розділяємо думку В.Н. Кудрянцева: “… тюрмане стільки виправляє, скільки псує людей, закріпляючи антисуспільні навички.Вибіркове дослідження показало, що з 300 звільнених з колонії суворого режиму75% втратило повністю або частково соціально-корисні зв’язки, 63% не отрималидопомоги в забезпеченні працею…”[97] (переклад автора). Цепов’язано з постійним негативним оточенням особи під час позбавлення волі,відсутністю достатнього контролю після відбування такого покарання. Якщозвернути увагу на альтернативні види покарання (штраф, обмеження волі і т.п),то треба слідкувати за необхідністю і достатністю таких видів. Тобто покаранняповинно відповідати тяжкості вчиненого злочину, даним про особу винного, обставинам,що пом’якшують і обтяжують покарання, і досягнення його цілей. Оскількипозбавлення волі може не досягнути мети покарання, то необхідно проводитиглибокі дослідження з питань ефективності застосування позбавлення волі. Требаприділяти достатньо уваги соціальній адаптації звільнених з місць позбавленняволі. Необхідно змінити думку суспільства у відношенні до особи, яка відбувалапокарання у вигляді позбавлення волі, оскільки така особа практично стаєвигнанцем, що унеможливлює її ресоціалізацію.
Отже, запобіганнякримінальній агресії являє собою систему заходів впливу держави і суспільствана причини злочинної поведінки з метою зниження кількості злочинів. Об’єктомвпливу є культура, економіка, політика. Вони поділяються на: загально-соціальні,спеціально-криміналогічні, індивідуальні. Загально-соціальні заходи не націленібезпосередньо на протидію кримінальній агресії, але позитивні зміни обов’язкововідображаються в боротьбі з негативними явищами суспільства. Попередженнязлочинності загально-соціальними заходами засноване на загальних засадахсоціалізації особи. Спеціально-кримінологічні заходи – це безпосередній впливна причини та умови, які сприяють появі злочинів певних видів. Можна виділититри основні види спеціально-кримінологічних заходів: соціальні, психологічні,правові. Віктимологічні заходи попередження кримінальної агресії застосовуютьсяв комплексі спеціально-кримінологічних заходів попередження злочинності.Віктимологічні заходи в деякій мірі – самостійна протидія кримінальній агресії,але вони не можуть існувати окремо від загально-соціальних таспеціально-кримінологічних заходів. Можна виділити такі типи віктимологічногопопередження: загальне віктимологічне попередження та індивідуальневіктимологічне попередження. Ми виділяємо такі типи жертв: ворожий, ауто,відважний, безпомічний. Об’єктами індивідуальних заходів впливу є окремі особи,які вчинили злочини або дії яких не дають підстав сумніватися у вчиненні такимиособами злочинів у майбутньому. Також сюди відносяться особи, котрі відбуваютьабо відбули покарання. Завданнями індивідуальних заходів впливу є соціальноприйнятні зміни поведінки особистості. При конфліктних ситуаціях громадськийконтроль та повага до законодавства можуть попередити прояв кримінальноїагресії. Кара є моральними стражданнями, не є ціллю покарання, а є проміжноюметою для досягнення основних цілей покарання: позбавити особу антисоціальнихбажань, не допустити повторного вчинення злочину під загрозою покарання,утримати інших осіб від вчинення злочинів. Ми відносимо кару до індивідуальнихзаходів впливу, тому що вона направлена на виправлення особи яка вчинилазлочин, спеціальну та загальну превенцію. Кара як засіб протидії кримінальнійагресії буде виражена у покаранні за злочини, об’єктивна сторона якихпередбачає заподіяння шкоди життю і здоров’ю людей, жорстоке поводження ізтваринами, знищення або пошкодження неживих предметів. Необхідно проводитиглибокі дослідження з питань ефективності застосування позбавлення волі. Требаприділяти достатньо уваги соціальній адаптації осіб звільнених з місцьпозбавлення волі. Необхідно змінити думку суспільства у відношенні до особи,яка відбувала покарання у вигляді позбавлення волі, оскільки таке відношенняунеможливлює ресоціалізацію.
ВИСНОВКИ
Розглядаючипоняття кримінальної агресії, необхідно відмежовувати агресивність як психічнувластивість особистості від кримінальної агресії як форми поведінки, яка незавжди проявляється агресивністю. Злочинне та агресивне діяння не тотожні, хочаі мають спільні риси. Агресивне діяння має об’єктивний характер, не дивлячисьна приписи законодавства. Злочин та агресія віддзеркалюють різні прояви людськоїповедінки. Перетинання цих понять дає межі розуміння кримінальної агресії. кримінальнаагресія характеризується деструктивною поведінкою. Може здійснюватися особами,які не розуміють значення своїх дій. Кримінальна агресія – це форма поведінкина стадіях вчинення злочину, визначена Кримінальним кодексом України якоб’єктивна сторона, направлена на реалізацію умислу у вигляді деструктивних дійстосовно предмета. При розгляді кримінальної агресії необхідно відмежовувати агресію,насильство, жорстокість, агресивність. Агресивність – це психічна властивістьлюдини, яка проявляється в агресивній поведінці при життєвих обставинах.Жорстокість виступає проявом агресії і носить негативний характер. Насильство єнаслідком прояву агресії. Воно виражається у вчинені дій, які не бажаютьсяоб’єктом насильства. При вивченні кримінальної агресії необхідно звертати увагуна віктимну поведінку предмета агресії. Об’єктом агресії можуть виступатинеживі предмети. В контексті кримінальної агресії краще говорити про предметагресії, оскільки об’єктом злочину є суспільні відносини. Суспільні відносинияк феномен, що не має матеріальної форми, не може бути предметом кримінальноїагресії. Класифікація кримінальної агресії сформульована за підставоювиникнення, за умислом, за діянням, за характером здійснення залежно відпоходження агресивності, за періодичністю впливу на об’єкт. Отже, ми виділяємонаступні дихотомічні види кримінальної агресії: за підставою виникнення:захисна кримінальна агресія – кримінальна агресія нападу; за умислом: ворожа кримінальнаагресія – інструментальна кримінальна агресія; за діянням: активна кримінальнаагресія – пасивна кримінальна агресія; за характером здійснення: фізична кримінальнаагресія – вербальна кримінальна агресія. Залежно від походження агресивності:вроджену, соціальну, психіатричну. За періодичністю впливу на об’єкт можнавиділяти: одиничну, повторювану, продовжувану агресію.
Соціопсихологічниймеханізм агресії – сукупність психологічних властивостей, соціальних факторів іжиттєвої ситуації, під впливом яких особа проявляє агресію. При характеристиціособистості агресивного злочинця виділяються такі властивості, як: антисуспільнінастрої, викривлення нормативної свідомості, сваволя, суспільна ворожість.Особистість агресивного злочинця – це суспільно небезпечна особа, характерноюпсихічною особливістю якої є агресивність, яка при скоєнні злочину проявляєагресію. Психіка особистості обумовлюється біологічними та соціальнимифакторами впливу. Вплив психічних і соціальних факторів взаємообумовлений.Сім’я, як основа мікро середовища, має первинній і найсильніший вплив наособистість, який починається від народження і поступово зменшується. Рівеньосвіти сам по собі не викликає агресії, агресію можуть викликати фактори,породжені такою освітою. Насильницькі злочини в переважній більшостіздійснюються непрацюючими особами та особами, праця яких відрізняється низькоюкваліфікацією і одноманітністю. Ми вважаємо, що фактор низької освіти може мативплив при формуванні особи агресивного злочинця.
Попередженнязлочинності загально-соціальними заходами засноване на загальних засадахсоціалізації особи. Спеціально-кримінологічні заходи – це безпосередній впливна причини та умови, які сприяють появі злочинів певних видів. Можна виділититри основні види спеціально-кримінологічних заходів: соціальні, психологічні,правові. Віктимологічне попередження направлене на досягнення таких цілей: недозволити криміногенним особам спровокувати своїми антисуспільними діями протисебе агресивну поведінку; навчати потенційних жертв агресії протистоятизлочинним агресивним діям та допомагати в цьому іншим; контролювати інформацію,яка може викликати агресивні настрої у суспільстві. Заходи досягненняперелічених цілей ліквідують віктимно небезпечні ситуації, забезпечують охоронуймовірного об’єкта агресії, наділяють об’єкт агресії властивостями самозахисту.Порядок застосування відповідних заходів заснований на об’єктивних обставинах,зокрема, це: час, місце, вид кримінальної агресії; дії об’єкта агресії;характеристика суб’єктів кримінальної агресії (наявність потенціалу вивільненняагресії). Якщо велика ймовірність стати об’єктом кримінальної агресії у дітей,жінок, літніх людей, то використовуються охоронні заходи. При загрозівиникнення кримінальної агресії по відношенню до об’єкта, який в силіпротистояти таким діям, то застосовуються такі ж заходи сприяння захисту. Доосіб з негативною віктимною поведінкою можуть застосовуватись заходи такі жсамі, як до криміногенних осіб. Об’єктами індивідуальних заходів впливу єокремі особи які вчинили злочини або дії яких не дають підстав сумніватися увчиненні такими особами злочинів в майбутньому. Також сюди відносяться особи,котрі відбувають або не відбули покарання. Індивідуальне віктимологічнепопередження повинно враховувати мотиви поведінки потенційних жертв, їхпсихічні особливості та інші причини віктимної поведінки.
Кара є моральнимистражданнями, не є ціллю покарання, а є проміжною метою для досягнення основнихцілей покарання: позбавити особу антисоціальних бажань, не допустити повторноговчинення злочину під загрозою покарання, утримати інших осіб від вчиненнязлочинів. Ми відносимо кару до індивідуальних заходів впливу, тому що вонанаправлена на виправлення особи, яка вчинила злочин, спеціальну та загальнупревенцію. Кара як засіб протидії кримінальній агресії буде виражена упокаранні за злочини, об’ктивна сторона яких передбачає заподіяння шкоди життюі здоров’ю людей, жорстоке поводження із тваринами, знищення або пошкодженнянеживих предметів. Необхідно проводити глибокі дослідження з питаньефективності застосування позбавлення волі. Ресоціалізація стає неможливоючерез негативне відношення соціуму до осіб, які відбули покарання. Необхіднодопомагати таким особам соціально адаптуватися до соціально-прийнятного життя.Саме суспільство повинно допомогти особі змінитися в кращу сторону.
ВИКОРИСТАНІДЖЕРЕЛА
Нормативно-правовіакти
1. Кримінальний кодекс України від 5квітня 2001 року.
Література
2. АнтонянЮ.М., Кудрявцев В.Н., Эминов В.Е. Личность преступника. – СПб.: Издательство«Юридический центр Пресс», 2004. – 366с.
3. АлександровЮ.В. Кримінологія: Курс лекцій — К.: МАУП, 2002-295с. ISBN 966-608-238-1/
4. АнтонянЮ.М. Преступность среди женщин. – М.: росс. Право, 1992. – 256с.
5. БандураА. Теория социального научения. — knigi.tr200.ru
6. БандуркаА.М., Давыденко Л.М. Преступность в Украине: причины и противодействие:Монография. Харьков: Гос. спец. изд-во «Основа», 2003.
7. БаулінЮ.В., Борисов В.І. та ін. Потерпілий від злочину(міждисциплінарне правоведослідження): монографія.-Х.: Кроссроуд, 2008-364с.
8. Беца О.В.Соціальна адаптація осіб, звільнених від покарання: проблеми та шляхи їхвирішення — К.: Сфера-2003р-114с ISBN 966-7841-69-3
9. Бэрон Р.,Ричардсон Д. Агрессия. — СПб: Питер, 2001. — 352 с. — www.i-u.ru/biblio/archive/feyerbah_agressija/01.aspx
10. ГилязевФ.Г. Социально-психологические и уголовно-правовые черты вины. Уфа_1979г.
11. ГилязевФ.Г. Социально-психологические и уголовно-правовые черты вины. Уфа_1979г.
12. Гитин В.,Хигир Б. Анатомия криминала. Убийства. Изнасилования. – Харьков: «Паритет»,1996.
13. ГолінаВ.В. Попередження злочинності: Конспект лекцій.-Х., Укр.юр.академія-1994р-40с.
14. ГолінаВ.В. Попередження тяжких насильницьких злочинів проти життя і здоров’я особи:Навчальний посібник. – Х.: НЮАУ, 1997. – 52с.
15. ГоловкінБ.М. Кримінологічні проблеми умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень, щовчиняються у сімейно-побутовій сфері. – Х.: Нове слово, 2004. – 252с.
16. ГоловкінБ.М. Кримінологічні проблеми умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень, щовчиняються у сімейно-побутовій сфері. – Х.: Новое слово, 2004. — 252с.
17. ДавидоваО.В. Психологічна корекція соціальних установок засуджених із насильницькоюспрямованістю особистості в процесі їх реалізації. Автореф. дис. канд. псих.наук -К.,-2002р-17с.
18. Дарвинизми философия. (Сборник статей). [Ред. коллегия: гроф. В.И.Колодяжный (глав.ред.) и др.] Киев, Изд-во Укр. акад. с.-х. наук, 1960. – 127с.
19. ДенисоваТ.А. Покарання: кримінально-правовий, кримінологічний та кримінально-виконавчийаналіз: Монографія. – Запоріжжя: КПУ, 2007. 288с.
20. ДжужаО.М., Моісеєв Є.М., Василевич В.В. Кримінологія. Спеціалізований курс лекцій зісхемами (Загальна та Особлива частини). Навчальний посібник. – Київ: Атіка,2001.
21. ДроздовО.Ю., Скок М.А. “Проблеми агресивної поведінки особистості: навчальнийпосібник”. – Чернігів:2000. – 156с.
22. ЖариковВ.Б. Звери в человеческом обличье…Криминальные очерки на материалах Запорожскихсудов и прокуратуры- Запорожье- Днепровский металлург-2004-222с ISBN966-7748-62-6
23. ЗелинскийА.Ф. Криминальная психология. Научно-практич. издание.: К. ЮринкомИнтер-1999г-240с.
24. ЗелинскийА.Ф. Криминология: Курс лекцій.-Х.: Прапор, 1996-260с.ISBN 5-7766-0509-1.
25. ЗелінськийА.Ф. Детермінація злочину: Навчальний посібник: Х.:1994р-50с.
26. ИгошевК.І. Типология личности преступника и мотивация преступного поведения. –Горький.: 1974. – 167с.
27. КоваленкоО.И., Филонов В.П. Курс лекций по криминологии и профилактикепреступности-Донецк-1995г,-591с.
28. КонрадЗ.Лоренц Кольцо царя Соломона(пер. с англ… Панова)-М.,-Знание-1970-220с.
29. КонрадЗ.Лоренц Человек находит друга(пер. с англ… Гуровой)-М.: Мир-1971г-164с.
30. КонрадЛоренц. Так называемое зло / А.И.Федоров (пер. с нем.); А.В.Гладких (ред.пер.). – М.: Культурная революция, 2008. – 616с.
31. Кримінальнеправо в запитаннях і відповідях. Загальна частина. (Посібник для підготовки доіспитів) / (За загальною редакцією Климента В.А.).- К.: Атіка, 2003. – 288 с.
32. Крэйхи Б.Социальная психология агрессии. — www.piter.com/attachment.php?barcode=978594723198&at=exc&n=0
33. КудрявцевВ.Н. Стратегии борьбы с преступностью. – М.: Юристъ, 2003. – Гл.2: Борьба спреступностью – 352с.
34. Кузьмин Е.С.Основы социальной психологии. — Л., Изд-во ЛГУ, 1967.
35. ЛановенкоИ.П., Светлов А.Я.и др. Наркотизм и преступность – К.: Науковадумка-1994г-343с.ISBN 5-12-004347-X
36. ЛитвакО.М. Держава і злочинність: Монографія. – К.: Атака, 2004. – 304с.
37. ЛитвакО.М. Злочинність в Україні: стан, тенденції, заходипротидії.(1992-1995)-Х.:1997р,-26с.
38. ЛитвиновА.Н., Гавриш Т.С. Профилактика преступлений. От теории к практике.Научно-практическое пособие. – М.: ИКФ «ЭКМОС», 2003г.
39. ЛитвиновО.М. Соціально-правовий механізм протидії злочинності в Україні:монографія.: Х-2008-446с.ISBN 978-966-610-171-9
40. ЛихолобВ.Г. и др. Криминология: учебник для слушателей и курсантов учебных заведенийМВД Украины.: К.-Донецк-1997г-398с.
41. ЛунякМ.О. Кримінологічна характеристика психології злочинця та профілактиканасильницьких злочинів. Навчальний посібник. – Ніжин: Видавництво НДПУ ім.Миколи Гоголя, 2004. – 91с
42. Метаиндивидуальноепроявление агрессии у военнослужащих. — www.nauka-shop.com/mod/shop/productID/25827/
43. МикитчикО.В. Філософія злочину-К.: 2006р-188с.
44. МихайловА.Е.Некорыстная насильственная преступность и ее предупреждение: К., НВТ«Правник»-НАВСУ-1997-153с.
45. Науково-практичнийкоментар до Кримінального кодексу України. – 4-те вид., переробл. та доповн. /Відп. ред. С.С.Яценко. – К.: А.С.К., 2006. – 848с. – (Нормат. док. та комент.).С107.
46. Особенностичеловеческой агрессии. — www.bestreferat.ru/referat-54602.html
47. ПіщенкоГ.І. Попередження хуліганства( кримінально-правовий і кримінологічнийаспекти)-К.:1999-19с.
48. ПокладВ.І.Вплив покарань на злочинність — Луганськ.: РЕВ ЛДУВС ім… Е.О.Дідоренка,2009.-192с. ISBN 978-966-2905-57-1
49. РивманД.В.Криминальная виктимология – СПб.: Питер, 2002. – 304с.
50. РогачевськийЛ.А. Эмоции и преступления. – Л.: Знание 1984р.
51. РубинштейнС.Л. Бытие и сознание. – М.: 1957р. – 328с.
52. РумянцеваТ.Г. Агрессия: проблемы и поиски в западной философии и науке. — М., 1991. — www.aquarun.ru/psih/agr/agr3.html
53. СафуановФ.С. Психология криминальной агресии. М.: Смысл, 2003. – Гл.3: Психологиякриминальной агрессии. – 300с.
54. СукиасянС. Г. Агресія: Природа людської агресивності. www.otrok.ru/teach/agress/agress17.htm
55. ТарарухинС.А. Преступное поведение. Социальные и психологические черты. — М.:Издательство «Юридическая литература»1974р.
56. Фрейд З.Мы и смерть; по ту сторону принципа наслаждения. Танатология-наука осмерти.-СПб-1994-382с.
57. Фрейд З. Основидениях. «Я» и «ОНО»(пер. с нем.)-Х.: Фолио, 2007-256с. ISBN 966-03-3694-2
58. ФрейдЗ.Вступ до психоаналізу: Лекції зі вступу до психоаналізу з новимивисновками(П.Таращук, пер.з нім.)-К.: Основи-1998р-709с. ISBN 966-500-013-6
59. ФрейдЗигмунд Введение в психоанализ: Лекции: [Пер. с нем.] / [Изд. подгот. М.Г.Ярошевский; АН СССР]. – 2-е изд., стер. – М.: Наука, 1991. – 445с.
60. Фром Э.Анатомия человеческой деструктивности / Э.М. Телятникова (пер.); П.С.Гуревич,С.Я.Левит (науч. ред.). – М.: ООО “Издательство АСТ — ЛТД”, 1998. – 672с.
61. Фром ЭрихАнатомия человеческой деструктивности / Э.М. Телятникова (пер.); П.С.Гуревич,С.Я.Левит (науч. ред.). – М.: ООО “Издательство АСТ — ЛТД”, 1998. – 672с.
62. Фромм Э.Бегство от свободы(пер. с англ.Швейника)-М.: Прогресс-1990г-271с.-ИСБН5-01-001914-0
63. Фромм Э.Душа человека(Сборник. Перевод)-М.: Республика-1992г-429с\Мыслители ХХ века\
64. ХолличерВ. Человек и агрессия.(пер.с нем.Черновой)-М.,-Прогресс-1975г-132с
65. ШакунВ.І. Кримінологічна характеристика урбанізаційного впливу на особистістьзлочинця: Навч.практ.Посібник: К.-1996-20с.
66. ШакунВ.І. Особливості вчинення злочинів у великих містах:Навч.практ.посібн.-К.:1995р-18с
67. ШаргородскийМ.Д. Прогноз и правовая наука “Правоведение” №1.1970. 85с.
68. Юнг К.[Собрание сочинений]: Пер. с нем. – М.: Канон;.- (История психологии в памятках/ Н.Д.Саркитов (ред.)). – 1996. – 384с.
69. Юнг КарлГустав О современных мифах: Сборник Трудов-М., Практика-1994-251с.
Матеріалипрактики
70. Обвинувальнийвисновок по кримінальній справі №1500900002 порушеної 2 січня 2009 року заознаками злочину передбаченого
ч.1 ст.115 Кримінального кодексуУкраїни.
71. Обвинувальнийвисновок по кримінальній справі №1501000067 порушеної 16 лютого 2010 року заознаками злочину передбаченого
ч.1 ст.122 Кримінального кодексуУкраїни.
72. Обвинувальнийвисновок по кримінальній справі №1500900378
порушеної 6 листопада 2009 року заознаками злочину передбаченого
ч.2 ст.121 Кримінального кодексуУкраїни.