Міністерство освітиУкраїни
Запорізький державнийуніверситет
Факультетпіслядипломної освіти
Кримінальнавідповідальність
Запоріжжя 2001
Зміст
Вступ…… 3
I. Поняття кримінальної відповідальності… 6
I.1 Основнийзміст кримінальної відповідальності… 11
I.2 Формиреалізації кримінальної відповідальності… 12
I.3 Підставикримінальної відповідальності… 15
ІІ. Сучасні проблеми доповнень до поняття кримінальноївідповідальності 19
II.1 Кримінальнавідповідальність за вчинення злочинів у сфері оподаткування 19
II.2 Кримінальнавідповідальність за терористичні злочини… 21
Загальні висновки… 25
Перелік посилань… 27
Використана література… 28
/>/>/> />Вступ
Зростання злочинності, що спостерігаєтьсяв останні роки, зокрема організованої насильницької та корисливої,яка викликана переломним періодом розвитку України і низькою іншихнегативних чинників, ставить перед державою серйозні завдання щодоборотьби з цим явищем. Необхідно добиватися припинення її зростання,а потім і істотного скорочення. З цією метою вживаються політичні,економічні, організаційні, законодавчі та інші заходи.
Однією з важливих задач нашої держави євикорінювання злочинності та всіх причин, що її породжують. Рішення цієї задачіздійснюється спільними зусиллями всіх державних органів, громадськихорганізацій і всіх шарів громадськості. Звідси різноманіття форм і методів,використовуваних у боротьбі зі злочинністю. Зокрема, поряд із застосуваннямпозбавлення волі до небезпечних злочинців застосовуються покарання, не зв'язаніз позбавленням волі, а також заходу суспільного впливу чи примусові міривиховного характеру у відношенні облич малозначні злочини, що зробили, чизлочини, що не представляють великої суспільної небезпеки.
Прийняття 28 червня 1996 року нової КонституціїУкраїни створює для цього міцну законодавчу базу. Коло злочиннихпосягань визначає безпосередньо кримінальне законодавство. Щобце законодавство було досить ефективним, необхідно правильно йогозастосовувати.
Кримінальне право України знаходитьсвоє відображення в кримінальному законодавстві, яке являє собоюєдину нормативну систему. Кримінальне законодавство Українискладається з кримінальних законів, які зведені в Кримінальний кодекс.
В нормах кримінального закону сформульованіпідстави і принципи кримінальної відповідальності. Згідно з ОсновнимЗаконом України кримінальній відповідальності і покаранню підлягаєлише особа, винна у вчиненні злочину, тобто така, що умисно або з необережностівчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечнедіяння.
В даний час, коли в суспільних науках, у томучислі й у юридичної, одержала визнання ідея пріоритету загальнолюдськихцінностей, дослідження кримінально-правових відносин здобуває особливезначення. Зараз можна з упевненістю сказати, що взаємини між злочинцем ідержавою в нашій країні будуються на основі закону.
Реалізація задачі охорони інтересівособистості, чи суспільства держави від злочинних зазіхань припускаєзастосування судом до осіб, винних у їхньому здійсненні, передбачених закономпокарань. Однак, можуть скластися такі умови, при яких не потрібно, щоб виннаособа перетерпіло покладання мір кримінальної відповідальності (у тому числі іпокарання).
Зрозуміло, реалізація кримінально–правовихвідносин кримінальної відповідальності допускається тільки при наявності основ,передбачених діючим карним законодавством. У цьому зв'язку, представляєтьсяважливим розгляд і аналіз таких основ. Після цього необхідно розглянути ряднорм, що містяться в діючому карному законодавстві.
Розгляд поставлених питань є важливим длявизначення значення цього інституту як для обличчя винного в здійсненнізлочину, так і для законодавця.
У курсовій роботі представляється надзвичайноактуальним розгляд питання про кримінальну відповідальність, форми їїреалізації та її підстави. При постановці питання кримінальної відповідальностіпершорядно треба дати визначення поняття кримінальної відповідальності.
Дана робота присвячена дослідженню поняттякримінальної відповідальності.
Мета роботи — вивчити поняття та змісткримінальної відповідальності.
Метод дослідження — структурний тапорівняльний аналіз.
Під час написання роботи був проведенийописовий аналіз правового змісту поняття кримінальної відповідальності, форм їїздійснення та підстав кримінальної відповідальності.
/>/>/>/>/>Глава I. Поняття кримінальної відповідальності
Визначаючи кримінальну відповідальність,слід виходити з того, що вона є одним із видів юридичної відповідальності.І хоча остання в правознавстві визначаються неоднаково, але увузькому спеціально-правовому значенні юридична відповідальністьтрактується як відповідальність ретроспективна, тобто як відповіднареакція держави за вчинене в минулому правопорушення. З цієї точкизору юридичну відповідальність можна визначити як вид і міру примусовогоперетерпіння особою, що вчинила правопорушення, певних позбавленьдержавно-правового характеру, які передбачені законом.
Розрізняють такі мети юридичної відповідальності:загальну превенцію правопорушення; покарання правопорушника;вплив на свідомість правопорушника; моральну перебудову особи;формування в людини, яка порушила норми права, настанови на правомірнуповедінку надалі; виховний вплив на інших людей з метою попередженняправопорушень з їхнього боку.
Мета юридичної відповідальності своєючергою визначає її функції — головні напрямки юридичного впливу якна правопорушника, так і на інших осіб, з метою захисту правопорядкуі виховання суб‘єктів права, що скоїли чи можуть скоїти правопорушення.
Найменуваннязаконодавчого акта “Кримінальний кодекс” повною мірою пов‘язаноз розумінням його як зводу законів про кримінальну відповідальність.Ось чому немає нічого незвичайного в тому, що КК часто звертаєтьсядо поняття “кримінальна відповідальність” (наприклад, ст.ст. 3, 10,48, 50, 51, 56, 223 КК та ін.). Однак КК ніде не розкриває зміст цього поняття,хоча і відрізняє кримінальну відповідальність від кримінальногопокарання (наприклад, ст.ст. 3 і 50 КК).
В науці кримінальногоправа немає однозначності в розумінні кримінальної відповідальності:одні автори ототожнюють її з кримінальним покаранням; другі — характеризуютькримінальну відповідальність як певного роду обов‘язок; треті —розглядають її як конкретні кримінально-правові відносини; четверті— розуміють кримінальну відповідальність як реалізацію санкціїкримінально-правової норми; п’яті — вважають кримінальну відповідальністьзасудженням винного обвинувальним вироком суду за вчинений злочинз признанням покарання або без нього тощо.
Поняття кримінальноївідповідальності повинно відповідати родовим рисам юридичноївідповідальності і разом з тим характеризуватися своїми видовими,відмінними ознаками ними є такі:
1. Кримінальна відповідальність являє собою реальну соціальнувзаємодію спеціальних органів держави і особи, яка визнана винноюу вчиненні злочину, внаслідок чого ця особа перетерпеває певні позбавлення.
2. Обов‘язковою ознакою кримінальної відповідальності є державнепримушування, яке знаходить своє вираження передусім в засудженнізлочинця і його діяння обвинувальним вироком суду, а також в покладенніна винного додаткових позбавлень і обмежень.
3. Вид і міра позбавлень особистого (наприклад, позбавлення волі),майнового (наприклад, конфіскація майна або штраф) або іншого характеру(наприклад, позбавлення права займати певні посади) визначенітільки в кримінальному законі, передусім в санкції статті КК, якапередбачає відповідальність за вчинені злочини.
4. На відміну, наприклад, від цивільно-правової відповідальності,де іноді можливо добровільне перетерпіння особою позбавлень майновогохарактеру, при кримінальної відповідальності подібне перетерпіннязавжди має вимушений характер, оскільки воно пов‘язано з діяльністюспеціально уповноважених органів держави.
5. Кримінальна відповідальність можлива лише за вчинення злочину,який виступає як підстава такої відповідальності [15, 198].
З урахуваннямвикладеного кримінальна відповідальність — це вимушене перетерпінняособою, що вчинила злочин, державного засудження, а також позбавленьособистого, майнового або іншого характеру, які передбачені кримінальнимзаконом і покладаються на винного спеціальними органами держави.
Очевидно, що поняттякримінальної відповідальності відбиває факт реальної взаємодіїособи, яка вчинила злочин, і спеціальних органів держави. Така взаємодіяврегульована нормами кримінального права і тому протікає в межахпевних правовідносин, які називаються кримінально-правовими відносинами.Одні автори слушно вважають, що ці правові відносини виникають змоменту вчинення злочину. На думку інших, вони виникають або з моментупорушення кримінальної справи, або з моменту притягнення особи якзвинуваченої, або, навіть, з моменту постановлення обвинувальноговироку суду чи набрання ним чинності.
Відповідь на цета на інші питання залежить від розуміння того, що являють собою ціправовідносини, який зміст їх структурних елементів, у чому полягаєїх взаємодія, в якому співвідношенні знаходяться кримінальна відповідальністьі правовідносини, що розглядаються, тощо. З моменту, коли особавчинила злочин, між нею і державою виникають певні юридичні відносини,внаслідок яких у такої особи і держави виникають взаємні права іобов’язки. Злочинець зобов‘язаний бути засудженим за вчинений злочин,а також перетерпіти позбавлення і обмеження, передбачені кримінальнимзаконом. В той же час він має право на те, щоб до нього була застосованата стаття КК, яка забороняє вчинене ним діяння; щоб покарання булопризначено йому в межах санкції даної статті, враховані відповідніположення Загальної і Особливої частин КК та ін. Держава має правозасудити злочинця і вчинений ним злочин, а також обмежити його правовийстатус строками давності притягнення до кримінальної відповідальностіі строками погашення чи зняття судимості, і зобов‘язана забезпечитиправильну кваліфікацію скоєного, призначити покарання в межах,встановлених санкцією статті Особливої частини КК з урахуванням характеруі ступіня суспільної небезпеки скоєного, особи винного, а такожобставин, які пом‘якшують або обтяжують відповідальність, та ін.
Взаємні права іобов‘язки сторін є змістом правовідносин, що розглядаються. Вони виникаютьоб‘єктивно з часу вчинення злочину. Тому реальність прав і обов‘язківсуб‘єктів кримінально-правових відносин не залежить від того, чи виявленозлочин органами держави. Доказом цього є хоча б те, що строки давностіпритягнення до кримінальної відповідальності починаються саме здня вчинення злочину (ст. 48 КК). Процесуальні акти порушення кримінальноїсправи, притягнення особи як звинуваченої або постановлення обвинувальноговироку не створюють кримінально-правових відносин, а лише констатуютьїх, бо ще до винесення цих актів між злочинцем і державою вже виниклиреальні юридичні відносини.
Суб‘єктами такихвідносин є, з одного боку, особа, що вчинила злочин, а з другого —держава в особі передусім органі дізнання, слідства та прокурора.Дані правовідносини постійно розвиваються, уточнюються за змінюютьсявнаслідок дій суб‘єктів по реалізації їх взаємних прав і обов‘язків(наприклад, злочинець може з’явитися із зізнанням, активно сприятирозкриттю злочину, відшкодувати заподіяння збитки та ін., що, всвою чергу, породжує у відповідних органів і посадових осіб обов‘язокурахувати ці обставини при визначенні міри відповідальності.
На наступномустані розвитку правовідносин органом, що представляє державу, виступаєсуд, оскільки згідно з ч. 1 ст. 62 Конституції України “особа вважаєтьсяневинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальномупокаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку івстановлено обвинувальним вироком суду”. Саме обвинувальний вироксуду остаточно засвідчує існування кримінальних правовідносин,які виникли в момент вчинення злочину. Вирок є формою вираження державногозасудження злочинця та діяння, яке він вчинив, і конкретизує вид таміру тих позбавлень і обмежень, яким повинен бути підданий засуджений.Таким чином, з моменту набрання чинності обвинувальним вирокомправовідносини досягають свого повного обсягу і визначеності.Об‘єктом таких правовідносин є ті особисті, майнові та інші благаособи, зменшення яких передбачається в санкції статті Особливої частиниКК, за якою особа визнається винною у вчиненні злочину. В подальшому,при відбуванні засудженим покарання, суб‘єктами, що представляютьдержаву в кримінально-правових відносинах, виступають органи,які відають виконанням призначеного судом покарання.
Кримінально-правовівідносини можуть бути припинені і на більш ранньому етапі. Підставитакого припинення можуть бути різними. Це, наприклад, смерть особи,закінчення строків давності (ст.ст. 48, 49 КК), звільнення особи відкримінальної відповідальності (ч. 1 ст. 50, ст. 51 КК та ін.), виданняакту амністії або помилування (ст. 54 КК). З моменту припинення правовідносинприпиняється і кримінальна відповідальність особи, яка вчинилазлочин.
Отже, кримінальнавідповідальність виникає з моменту набрання обвинувальним вирокомчинності, а припиняється з моменту припинення кримінально-правовихвідносин [15, 112]. Такий погляд на момент виникнення кримінальноївідповідальності не є загальновизнаним в науці кримінальногоправа: багато хто з авторів вважають, що кримінальна відповідальністьвиникає на більш ранніх стадіях — з моменту вчинення злочину, порушеннякримінальної справи, затримання або Авесту підозрювального (звинуваченого)та ін.
Згідно зі ст. 10Конституції Україні кримінальній відповідальності підлягають лише особи, якимдо вчинення злочину минуло 16 років. Особи, які вчинили злочин у віці від 14 до16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за вбивство, умиснезаподіяння телісних ушкоджень, що спричинили розлад здоров’я, згалтування,крадіжку, грабіж, розбій, злісне або особливо злісне хуліганство та ін.
До особи, якавчинила у віці до 18 років злочин, що не становить великої суспільноїнебезпеки, якщо буде визнано, що її виправлення можливе без застосуваннякримінального покарання, а також до особи, яка до виповнення віку, з якогоможлива кримінальна відповідальність, вчинила небезпечне діяння, передбаченеКК, суд може застосувати примусові заходи виховного характеру, які не єкримінальним покаранням. />/>/>/>/>1.1 Основний зміст кримінальноївідповідальності
Наведена вище характеристика кримінальної відповідальності не ”заважає”дискусіям у теорії кримінального права з приводу основного змісту цьогопоняття. Найбільш поширеними в цьому плані точками зору є такі [16, 74]:
1. Визначення кримінальної відповідальності як обов’язку відповісти завчинення забороненого кримінальним законодавством суспільно небезпечного діянняі стерпіти обмеження морального, матеріального та фізичного характеру.
2. Розуміння кримінальної відповідальності якреального покладання на особу, що вчинила злочин, передбачених кримінальнимзаконом і конкретизованих вироком суду заходів державного осуду та примусу.
3. Ототожнення кримінальної відповідальностіта покарання, зведення кримінальної відповідальності до застосування санкцій.
4. Розгляд кримінальноївідповідальності як специфічних кримінально-правових відносин або як сукупностікримінально-правових, кримінально-процесуальних і кримінально-виконавчихвідносин.
Із наведених точок зору більш слушноювидається та, що розглядає кримінальну відповідальність як реальне покладанняна особу, яка вчинила злочин, передбачених кримінальним законом іконкретизованих вироком суду заходів державного осуду і примусу. Єдинеуточнення, яке потрібно зробити — в окремих випадках кримінальнавідповідальність може зводитися лише до державного осуду особи, яка вчинилазлочин [16, 75].
Інші точки зору, як уявляється, в тій чи іншіймірі не відповідають основним юридичним ознакам кримінальної відповідальності.Так, обов’язок особи відповісти за вчинення злочину і стерпіти передбаченікримінальним законом обмеження не є реакцією держави на вчинений злочин. Уцьому плані, очевидно, сам по собі обов’язок не може бути кримінальноювідповідальністю.
Не можна ототожнювати кримінальнувідповідальність і покарання. Покарання є основою, але не єдиною формоюкримінальної відповідальності, про що свідчить, зокрема, положення ч. 1 ст. 3та ст. 50 КК.
Щодо розуміння кримінальної відповідальностіяк специфічних кримінально-правових відносин, то воно занадто розширює їїзміст. Кримінально-правові відносини, як уявляється, є більш широким правовимявищем, ніж кримінальна відповідальність, а їх співвідношення потребує окремогорозгляду./>/>1.2 Форми реалізації кримінальноївідповідальності
При розкриттіпоняття кримінальної відповідальності основна увага звертається на її юридичнуприроду та основний зміст. Водночас зазначалося, що конкретний змісткримінальної відповідальності, а відповідно, і її обсяг може бути різнимзалежно від того, чи поєднується державний осуд особи, яка вчинила злочин, зконкретним заходом кримінально-правового впливу, а якщо поєднується, то з якимсаме заходом [16, 77]. Конкретний зміст кримінальної відповідальності,зумовлений зазначеними обставинами, є підставою виділення окремих її форм.
Першою з них є вимушенеперетерпіння винним державного засудження (покарання), що вираженов обвинувальному вироку суду, який, однак, не пов‘язаний з призначеннямйому кримінального покарання. Так, в ч. 2 ст. 50, а також в ч. 3 ст.327 КПК зазначається, що “суд постановляє обвинувальний вирок безпризначення покарання, якщо на час розгляду справи у суді діяннявтратило характер суспільно небезпечного, або особа, що його вчинила,перестала бути суспільно небезпечною”.
Покарання єосновною формою кримінальної відповідальності. Конкретний зміст її включає: а)державний осуд особи, що вчинила злочин, — визнання особи винною у вчиненніконкретного злочину судом в обвинувальному вироку; б) призначення їй судомконкретної міри покарання; в) рішення суду про реальне відбування покаранняособою; г) реальне (повне чи часткове) відбування особою призначеною судом мірипокарання; д) перебування особи в особливому правовому становищу — станісудимості.
Другою формою реалізаціїкримінальної відповідальності є перетерпіння винним державногозасудження, яке поєднано з призначенням йому конкретної міри покарання,від реального відбування котрого, однак, засуджений звільняється(звільнення від покарання). Так, згідно з ч. 1 ст. 45 КК, “якщо при призначенніпокарання у виді позбавлення волі або виправних робіт суд, враховуючиобставини справи і особу винного, прийде до переконання про недоцільністьвідбування винним призначеного покарання, він може ухвалити проумовне незастосування покарання до винного з обов‘язковим зазначенняму вироку мотивів умовного засудження”.
Конкретний змісткримінальної відповідальності в цій формі втілюється у двох варіантах.
Перший варіантпередбачає: а) державний осуд особи, що вчинила злочин, — визнання особи винноюу вчиненні конкретного злочину судом в обвинувальному вироку; б) непризначенняїй судом конкретної міри покарання взагалі. Цей варіант звільнення відпокарання передбачений, зокрема, в ч. 2 ст. 50 КК.
Другий варіантпередбачає: а) державний осуд особи, що вчинила злочин, — визнання особи винноюу вчиненні конкретного злочину судом в обвинувальному вироку; б) призначення їйсудом конкретної міри покарання; в) рішення суду про повне і безумовнезвільнення особи від вібдування призначеного покарання. Цей варіантпередбачений, зокрема, в ст. 48, ч. 1 ст. 54 КК.
Таким чином,звільнення від покарання є найбільш ”м’якою” формою кримінальноївідповідальності, оскільки вона включає, по суті, лише один елемент — державнийосуд особи, що вчинила злочин.
Третьою, найбільштиповою формою реалізації кримінальної відповідальності є умовненезастосування покарання. Конкретний зміст кримінальної відповідальності в ційформі передбачає: а) державний осуд особи, що вчинила злочин, — визнання особивинною у вчиненні конкретного злочину судом в обвинувальному вироку; б)призначення їй судом конкретної міри покарання; в) рішення суду пронезастосування причиненого основного покарання за певною умовою (воно може бутидоповнене рішенням про незастосування і призначеного судом додатковогопокарання); в) виконання особою протягом встановленого строку обов’язків, щовипливають із визнаної судом умові незастосування покарання; г) перебуванняособи протягом певного строку в особливому правовому становищу — станісудимості. В чинному КК України зазначена форма кримінальної відповідальностіпередбачена статтями 45,46, 46-1.
Розгляд форм реалізаціїкримінальної відповідальності дає змогу відмежувати її від покарання.Передусім поняття кримінальної відповідальності відбиває факт реальногоперетерпіння винним негативних наслідків вчиненого злочину, впершу чергу державного засудження. В той же час поняття покараннявідбиває лише вид і міру тих позбавлень та обмежень прав і свобод засудженого,котрі визначаються йому судом. Далі, кримінальна відповідальністьзнаходить свою реалізацію в декількох формах, де реальне відбуваннявинним призначеного йому покарання є лише однією з них. Нарешті,підставою кримінальної відповідальності є вчинений злочин, а підставоюпокарання — переконання суду в доцільності призначення засудженомупокарання, а також а необхідності його реального відбування(п.п. 4 і 7 ч. 1 ст. 324, ч. 3 ст. 327 КПК). />/>/>/>/>1.3 Підстави кримінальної відповідальності
При визначенніпідстав кримінальної відповідальності слід відповісти на три питання:як обгрунтувати кримінальну відповідальність особи, що вчинилазлочин? За що особа підлягає кримінальної відповідальності? З якихправових підстав вона підлягає такій відповідальності?
При відповідіна перше питання має йтися про філософсько-етичне обгрунтування кримінальноївідповідальності, тобто про те, чому суспільство, держава мають правозасуджувати людину, яка переступила кримінально-правову заборону,і на чому грунтується такий докір. Відповідь на друге і третє питанняпередбачає з’ясування того, що є юридичною підставою кримінальноївідповідальності особи, яка вчинила злочин.
Суспільство ідержава виходять з того, що злочинець як особа наділений свідомістюі волею, повинен бути здатний співвідносити свою поведінку з кримінально-правовимизаборонами, і лише тому може підлягати кримінальної відповідальностіза їх невиконання. Однак, щоб обгрунтувати етичний докір такій особи,необхідно переконатися, що вона мала реальну можливість не порушуватикримінально-правову заборону. У зв’язку з цим слід з’ясувати, вякій мірі взагалі людина вільна у виборі своєї поведінки, зокремав тому, щоб утриматися від вчинення злочину або вчинити його.
Іноді вважають(механістичний детермінізм, фаталізм), що людина подібна до машини,котра лише адекватно реагує на зовнішні і внутрішні подразники. Томукожний вчинок людини, в тому числі і злочин, неминучий, бо він вжевизначений наперед усіма попередніми подіями, які мали місце вжитті цієї людини. В такому разі людина — раб обставин, вона позбавленаможливості вільного волевиявлення, отже, вільного вибору своєїповедінки, яка вже фатально визначена наперед. Виявлення злочинноїволі у вчиненому злочині є лише подобою свободи, так званою уявноюсвободою, а якщо це так, то моральна оцінка вчиненого неможлива. Томуобгрунтування кримінальної відповідальності фаталісти вбачаютьне стільки в засудженні злочинної волі, скільки в об‘єктивній шкідливостізлочину для суспільства.
Протилежний погляд(індетермінізм) зводиться до того, що єдиною причиною вчинення особоюзлочину є її абсолютна, нічім не обмежена свободна воля. Злочиннаповедінка людини визначається злою волею, яка існує незалежно відбудь-яких обставин, в тому числі від її розуму, совісті. Тільки свободнаволя обирає, як поводитися людині за даних обставин. Тому обгрунтуваннязасудження особи за вчинений злочин міститься в докорі цій злій свободнійволі злочинця.
Проте перевагумає погляд (діалектичний детермінізм), відповідно до якого людина,перед якою постає вибір вчинити злочин або відмовитися від нього, єзалежною як від зовнішніх обставин, так і від власного розуму, совісті,переконань, уподобань потреб, інтересів та ін. При цьому навряд чибуде вірним твердження, що тільки зовнішні обставини або тільки внутрішнійстан особи відповідним чином визначають її поведінку. Злочин, якийвчинила людина, виявляється причинно пов‘язаним як з її свідомістю,так і з об‘єктивною дійсністю, яка її оточує. Зовнішні обставини,дійсно, впливають на поведінку особи, але лише переламуючись черезїї внутрішні психічні настанови, свідомість, саме розум, совість,переконання тощо підказують людині, як поводитися за даних конкретнихобставин. Однак підстава для етичного і правового засудження злочинуі особи, що його вчинила, буде лише в тому разі, якщо ця особа малаоб‘єктивну можливість вибирати із варіантів поведінки (хоча бдвох), що мають місце, незлочинний спосіб досягнення своєї мети.
Таким чином, наявністьвідносної свободи вибору поведінки (міра свободи) і є етичним обгрунтованнямкримінальної відповідальності даної особи за вибраний нею злочиннийваріант поведінки. В такому разі кримінальна відповідальністьздатна виступати засобом впливу на свідомість і волю людей і тим чинником,який в майбутньому детермінує їх поведінку. Отже, якщо особа свідомовибирає злочинний варіант поведінки, хоча має можливість діятиінакше, то це і обгрунтовує можливість і необхідність з боку державизастосувати до неї міри кримінальної відповідальності, що маютьза мету кару, а також попередження вчинення злочинів з боку як даноїособи, так і інших осіб [9, 126].
Згідно з ч. 1 ст.3 КК “кримінальній відповідальності і покаранні підлягає лише особа,винна у вчиненні злочину, тобто така, що умисно або з необережностівчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечнедіяння”. У цьому положенні закону міститься відповідь на питання,за що і з яких підстав особа підлягає кримінальній відповідальності. Очевидно, що вона підлягає кримінальній відповідальності за такедіяння, яке має ознаки злочину, передбаченого кримінальним законом.Тому і говорять, що підставою кримінальної відповідальності є встановленняв діях особи складу злочину. Або, інакше кажучи, склад злочину — цеєдина підстава кримінальної відповідальності.
Кримінальна відповідальність,як вже зазначалося, є реакцією держави на злочин, що вчинила особа.Така реакція знаходить своє відбиття у певному правозастосувальномуакті органу держави, а саме — в обвинувальному вироку суду. Узв’язку з цим розрізняють матеріальну і процесуальну підставу кримінальноївідповідальності. Матеріальною підставою є склад злочину, а процесуальною— обвинувальний вирок суду.
/>/>/>/>/>Глава ІІ. Сучасні проблеми доповнень допоняття кримінальної відповідальності/>/>/>/>/>2.1 Кримінальна відповідальність за вчиненнязлочинів у сфері оподаткування
Відповідно до Конституції Україникожен громадянин зобов’язаний сплачувати податки, збори та інші обов’язковіплатежі і на умовах, які визначаються законодавством. Умисна несплата податківстановить підвищену суспільну небезпечність, оскільки державі, а відповідно йгромадським інтересам завдається значна шкода. Проте в кримінальномузаконодавстві відсутня окрема норма, якою передбачалась би кримінальнавідповідальність за вчинення зазначених діянь.
В чинному Кримінальному кодексіУкраїни відповідальність за вчинення злочинів у сфері оподаткування передбаченаст. 1482 КК. Відповідно до неї кримінально карним визнається умиснеухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, що не повноюмірою співвідноситься з чинним податковим законодавством і не охоплює усіхвипадків умисної несплати податків. У той же час як цими діяннями завдаєтьсязначна шкода суспільним відносинам виходячи з роз’яснень Пленуму ВерховногоСуду, що містяться у його постанові № 5 від 26 березня 1999 року “Про деякіпитання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплатиподатків, зборів, інших обов’язкових платежів”, можна зробити висновок, що запевних умов може наставати відповідальність і за умисну несвоєчасну сплатуподатків, зборів, інших обов’язкових платежів. Зокрема, в п. 4 постановироз’яснюється, що умисна несвоєчасна сплата коштів, що мали бути перерахованідо бюджетів чи державних цільових фондів, має кваліфікуватися, за наявностіпередбачених законом підстав, як зловживання посадовим становищем завідповідною частиною ст. 165 КК. Зрозуміло, що в даному випадку йдеться пропротиправні дії посадових осіб підприємств, установ, організацій [24, 86].
Кримінальна відповідальність за ст.1482 КК настає лише за сукупності таких обов’язкових умов:
—коли податки, збори чи інші обов’язкові платежі,які не сплачено, передбачені податковим законодавством;
—коли об’єкт оподаткування передбачений законом;
—коли платник податку, збору чи іншогообов’язкового платежу визначений як такий відповідним законодавством.
Аналіз роз’яснень, що містяться у постановахПленуму Верховного Суду України, дає підстави для висновку: ухилення від сплатиподатків може бути вчинене як шляхом активних дій, так і шляхом бездіяльності.На це вказує, зокрема, вказівка, що міститься в п. 3 постанови щодо зміступоняття “ухилення від сплати податків”, даючи чітке розмежування власнеухилення від умисної несплати та перераховуючи у п. 12 способи вчинення даногозлочину [5, 13]. Така ж точка зору висловлюється і рядом вчених, зокремаавтором коментарю до ст. 1482 КК України [26, 22].
В запропонованій редакції ст. 1482КК несплата податків виявляється у діянні особи, спрямованого на повну абочасткову несплату обов’язкових платежів, які повинні сплачуватисьпідприємствами, установами, організаціями або фізичними особами відповідно дочинного законодавства. Це діяння вчинюється шляхом бездії. Несплата означає небудь-які дії, а бездіяльність, котра виявляється у неперерахуванні обов’язковихплатежів. При цьому, слід враховувати, що моментом закінчення перерахування (зогляду на диспозицію ст. 1482 КК) є момент надходження коштів добюджету або державного цільового фонду (на відповідний їх рахунок).
Оскільки характер діяння є обов’язковою умовоюкримінальної відповідальності, недоведеність факту його вчинення слідчимиорганами або судом є підставою для закриття кримінальної справи або винесеннявиправдувального вироку. В процесі розслідування кримінальних справ про злочинив сфері оподаткування і розгляді їх у суді встановлюється, яким чином, через щосталася несплата обов’язкових платежів. Сплата штрафних (фінансових) санкцій незвільняє особу від кримінальної (чи адміністративної) відповідальності, якщо вїї діях є ознаки правопорушення.
Отже, притягнення до кримінальноївідповідальності за податкові злочини посадових осіб підприємств, установ,організацій, а також фізичних осіб, в тому числі й тих, які здійснюють підприємницькудіяльність без створення юридичної особи, покликане захистити найбільш важливідля держави відносини. У той же час притягнення до кримінальноївідповідальності за податкові злочини не повинно здійснюватися тільки заформальними ознаками ст. 7 КК — вчинення суспільно небезпечного діяння (дії абобездіяльності), передбаченого КК. Заходи кримінально-правового характеру, щозастосовуються до особи, яка вчинила злочин, мають відповідати характеру таступеню суспільної небезпечності діяння і особи винного.
Застосувати кримінальну репресію за порушенняподаткового законодавства слід з обачливістю і тільки за умов наявності в діяхі особи ознак злочину./>/>/>/>/>2.2 Кримінальна відповідальність затерористичні злочини
За останні рокикількість вчинених злочинів терористичного характеру постійнозростає. Однак внаслідок законодавчої невизначеності у більшостівипадків виникають ускладнення у правозастосовчій діяльності зприводу кваліфікації тих чи інших діянь як терористичних. Якщо вцілому характеризувати українське кримінальне законодавство,то не можна стверджувати що відсутні певні важелі впливу та реагуванняна окремі злочини терористичного характеру.
Проект нової кримінально-правовоїнорми передбачає відповідальність за вчинення тероризму, тобтовчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку загибелілюдей або заподіяння значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків,якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки,залякування населення або впливу на прийняття рішень органами державноївлади чи місцевого самоврядування, а також погроза вчинення зазначенихдій з тією самою метою.
Не є безспірноюсама постановка питання щодо відповідальності за ті діяння, які впроекті названі тероризмом. Тероризм становить собою негативнесоціально-правове явище, тому зводити його лише до вчинення вибухів,підвалів тощо не зовсім коректно. Можливо, вчинення якихось дій, зокрематих, про які йдеться в диспозиції проекту, може охоплюватися поняттям“терористичний акт”, в той час як під тероризмом можна розуміти організацію,фінансування, підтримку, створення терористичної групи.
У теорії кримінальногоправа панує думка, що злочини проти громадської безпеки визнаютьсязакінченими вже з моменту створення загальної небезпеки. З оглядуна особливу небезпеку тероризму, очевидно, що даний злочин повиненвважатися завершеним з початку вчинення дій, які посягають на громадськубезпеку, або з моменту загрози їх вчинення. Даний склад злочину повиненбути формальним, тобто його наслідки будуть винесені за межі складузлочину.
Головним критерієм,за яким відмежовують тероризм від інших споріднених, суміжних злочинів,є мотив. Критерієм поділу тероризму на види, які зазначалися вище,саме і виступає мотив. У теорії кримінального права панує думка,яка підтримується більшістю вчених, що мотив є внутрішньою спонукоюдо вчинення злочину [17, 78]. При цьому слід чітко відмежовувати мотиві мотивацію вчинення терористичного акту. Наприклад, у разі вбивстваполітичного лідера з метою залякати своїх суперників під час проведенняпередвиборної кампанії, дії особи, що керувалася саме такими мотивами,повинні бути кваліфікована як терористичний акт, тобто це є класичнимпроявом політичного тероризму. Проте можливо розглянути і такуситуацію, коли вчинення злочину замовляється особі, яка повиннавчинити певні дії (вбити політичного лідера) і за це отримати винагородуу вигляді, наприклад, грошей. За цих обставин особа-виконавець можекеруватися виключно корисними мотивами, їй байдуже, що після цьогоможе статися. Отже, в даному випадку говорити про спрямованістьумислу винного на вчинення терористичного акту неможливо, тому ійого дії кваліфікуватимуться за відповідними статтями Кримінальногокодексу, що передбачають відповідальність за вчинення злочинівпроти життя та здоров‘я. Проте особа-замовник заздалегідь плануєпевну модель поведінки за умови настання того стану, на який вонасподівається внаслідок вчинення дій, що замовляються особі-виконавцю.Тому в цьому випадку дії особи-замовника мають кваліфікуватисяза статтею, що передбачає кримінальну відповідальність за тероризм.
Так, зокрема, вчинному КК України відсутня норма, яка передбачала б кримінальнувідповідальність за погрози щодо осіб, які користуються міжнароднимзахистом. Ця прогалина певною мірою усувається в проекті новогоКК України, але й тут є деякі упущення. Проект містить два склади, щомають на меті охорону осіб, які користуються міжнародним захистом.Це ст. 412 проекту КК, котра встановлює кримінальну відповідальністьза посягання на життя представника іноземної держави, і ст. 414 проектуКК, диспозиція якої зазначає таке: напад на службові або житлові приміщенняосіб, які мають міжнародний захист, а також викрадення або позбавленняволі цих осіб з метою впливу на характер їх діяльності або діяльністьдержав чи організацій, які вони представляють, або з метою провокаціївійни чи ускладнення міжнародних відносин”. А ч.2 ст. 414 проекту ККвстановлює кримінальну відповідальність за погрозу вчинення дій,передбачених частиною першою цієї статті. Але при порівнянні статей412 і 414 проекту КК постає питання: якщо встановлюється відповідальністьза погрози діями, що перелічені в ч. 1 ст. 414, то чому тоді не криміналізованіпогрози тими діями, котрі передбачені ст. 412 проекту і які є значнонебезпечнішими, ніж дії, зазначені в ч. 2 ст. 414 проекту КК України?У зв’язку з цим є цілком можливим й необхідним доповнити ст. 59 КК Україниі ст. 412 проекту КК України частиною другою у такій редакції: “Погрозапосягненням на життя представника іноземної держави з метою впливуна характер його діяльності або на діяльність держави, яку він представляє,або з метою провокації війни чи ускладнення міжнародних відносин —карається позбавленням волі на строк до п’яти років” [10, 99].
/>/>/>/>/>Загальні висновки
1. Кримінальна відповідальність є одним із видівюридичної відповідальності, яка в юридичної літератури визнається як виді міра примусового перетерпіння особою, що вчинила правопорушення,певних позбавлень державно-правового характеру, які передбаченізаконом. Правопорушення, як один із різновидів протиправних діянь,тягне за собою ретроспективну юридичну відповідальність, що є реакцієюдержави на правопорушника і ті діяння, які він скоїв і за які зобов‘язанийпонести певну кару чи стягнення з метою виправлення і перевиховання.
2. Кримінальнавідповідальність — це вимушене перетерпіння особою, що вчинилазлочин, державного засудження, а також позбавлень особистого, майновогоабо іншого характеру, які передбачені кримінальним законом і покладаютьсяна винного спеціальними органами держави. Поняття кримінальноївідповідальності відповідає родовим рисам юридичної відповідальностіі разом з тим характеризується своїми видовими рисами.
3. Поняття кримінальноївідповідальності відбиває факт реальної взаємодії особи, яка вчинилазлочин, і спеціальних органів держави. Така взаємодія врегульовананормами кримінального права і тому протікає в межах певних правовідносин,які називаються кримінально-правовими відносинами.
4. Карнепокарання не переслідує мети відплати злочинцю. Основне його призначення втім, щоб виправити, перевиховати правопорушника, попередити здійснення їмнових злочинів. Якщо для досягнення цих гуманних цілей немає необхідностізастосовувати дуже строгі заходи кримінально-правового впливу закон передбачає можливість зм'якшення участи засудженого аж до повного звільненняйого від покарання.
5. З моменту,коли особа вчинила злочин, між нею і державою виникають певні юридичнівідносини, внаслідок яких у такої особи і держави виникають взаємніправа і обов’язки. Злочинець зобов‘язаний бути засудженим за вчиненийзлочин, а також перетерпіти позбавлення і обмеження, передбаченікримінальним законом. Держава має право засудити злочинця і вчиненийним злочин, а також обмежити його правовий статус строками давностіпритягнення до кримінальної відповідальності і строками погашеннячи зняття судимості, і зобов‘язана забезпечити правильну кваліфікаціюскоєного, призначити покарання в межах, встановлених санкцієюстатті Особливої частини КК з урахуванням характеру і ступіня суспільноїнебезпеки скоєного, особи винного, а також обставин, які пом‘якшуютьабо обтяжують відповідальність, та ін.
6. Кримінальнавідповідальність може бути реалізована в трьох формах: в формі вимушеногоперетерпіння винним державного засудження; в формі перетерпіння виннимдержавного засудження, яке поєднано з призначенням йому конкретної мірипокарання, від реального відбування котрого, однак, засуджений звільняється; вформі вимушеного перетерпіння винним державного засудження і позбавлень або обмеженьособистого, майнового чи іншого характеру, що складають зміст покарання,призначеного йому судом.
/>/>/>Перелік посилань
5. Постанова ПленумуВерховного Суду № 5 від 26 березня 1999 р. “Про деякі питання застосуваннязаконодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів,інших обов’язкових платежів” // Вісник ВСУ № 3, 1999, С. 11—16.
9. Воробей П.А. Теорія іпрактика кримінально-правового ставлення у вину. К., 1996.
10. Ємельянов В. Кримінальнавідповідальність за злочини терористичної спрямованості проти державних діячів// Право України, № 1, 2000, С. 98—100.
15. Кримінальне правоУкраїни: Загальна частина. За ред. М.І. Бажанова. Х., “Право”, 1997.
16. Кримінальне правоУкраїни: Загальна частина. За ред. проф. П.С. Матишевського. К., Юринком, 1999.
17. Ліпкан В. Актуальніпроблеми розроблення кримінально-правової норми про відповідальність затероризм // Право України, № 3, 2000, С. 77-81.
24. Сухов Ю. Кримінальнавідповідальність за вчинення злочинів у сфері оподаткування та її вдосконалення// Право України, № 1, 2000, С. 86—91.
26. Уголовный кодексУкраины. Научно-практический комментарий. К., 1999.
Використана література
1. Конституція України // Голос України. 1996, 13липня.
2. Кримінальний кодекс України // Кодекси України, №1, 1996.
3. Закон України від 6 березня 1992 р. “Про скасуваннякримінальних покарань у вигляді заслання і вислання” // Відомості ВР України,1992, № 23, С. 337.
4. Закон України від 11 липня 1995 р. “Про внесеннязмін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо відповідальностіпосадових осіб” // Відомості ВР України, 1995, № 29, С. 216.
5. Постанова Пленуму Верховного Суду № 5 від 26березня 1999 р “Про деякі питання застосування законодавства провідповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язковихплатежів” // Вісник ВСУ № 3, 1999, С. 11—16.
6. Постанова Пленуму Верховного Суду № 3 від 31березня 1989 р “Про практику застосування судами України законодавства провідшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставнонажитого майна” // Бюллетень законодавства і юридичної практики України. К.,1995, С. 301-304.
7. Указ Президії ВР України від 15 листопада 1991 р.“Про внесення доповнень і змін до Указу Президії Верховної Ради УСРС від 29липня 1991 року “Про посилення відповідальності за порушення правил, норм тастандартів, що відносяться до забезпечення безпеки дорожного руху” // ВідомостіВР України, 1992, № 5, С. 40.
8. Бєлоконєв В. Соціальна обумовленність кримінальноївідповідальності за порушення правил водіння або експлуатації військових машин// Право України, № 3, 2000, С. 56—59.
9. Воробей П.А. Теорія і практикакримінально-правового ставлення у вину. К., 1996.
10. Ємельянов В. Кримінальна відповідальність зазлочини терористичної спрямованості проти державних діячів // Право України, №1, 2000, С. 98—100.
11. Ємельянов В.П. Тероризм і злочини терористичноїспрямованості. Х., “Рубікон”, 1997.
12. Загальна теорія держави і права. За редакцієюакадеміка АпрН України, доктора юридичних наук, професора В.В. Копєйчикова. —К.: Юрінком, 1997. — 320 С.
13. Коржанський М.Й. Кримінальне право України: Частинаособлива. К., “Генеза”, 1998.
14. Коржанський М.Й. Уголовне право України. Загальначастина. К., 1996.
15. Кримінальне право України: Загальна частина. Заред. М.І. Бажанова. Х., “Право”, 1997.
16. Кримінальне право України: Загальна частина. За ред.проф. П.С. Матишевського. К., Юринком, 1999.
17. Ліпкан В. Актуальні проблеми розробленнякримінально-правової норми про відповідальність за тероризм // Право України, №3, 2000, С. 77-81.
18. Минская В. Уголовно-правовое обеспечение применениянорм об ответственности за преступления в сфере экономической деятельности //Уголовное право. 1999, № 3, С.32—36.
19. Науково-практичний коментар Кримінального кодексуУкраїни. К., 1997.
20. Права людини. Міжнародні договори України,декларації, документи. К., 1992, С. 43.
21. Практика судів України в кримінальних справах. К.,1993.
22. Скибицкий В.В. Освобождение от уголовнойответственности и отбывания наказания. К., 1987.
23. Стан злочинності в Україні та результати боротьби знею // Інформаційний випуск МВС України. К., 1993, № 7.
24. Сухов Ю. Кримінальна відповідальність за вчиненнязлочинів у сфері оподаткування та її вдосконалення // Право України, № 1, 2000,С. 86—91.
25. Теория государства и права. Под. ред. В.М.Корельского и В.Д. Перевалова.— М.: Издательская группа ИНФРА-М-НОРМА, 1997. —570 С.
26. Уголовный кодекс Украины. Научно-практическийкомментарий. К., 1999.
27. Шалгунова С. Покарання за корисливі злочини впроекті Кримінального кодексу України // Право України, № 12, 1999, С. 70—72.