Конституційнеправо на соціальний захист в Україні
План
Вступ
1. Поняття та підстави набуття права на соціальнийзахист
1.1 Соціальний захист як правова категорія
1.2 Підстави набуття права на соціальний захист
2. Національне законодавство у сфері соціальногозахисту
2.1 Конституційні гарантії здійснення права насоціальний захист
2.2 Законодавче закріплення права на соціальний захиств Україні
3. Основні організаційно-правові форми соціальногозахисту
3.1 Загальнообов’язкове державне соціальне страхування
3.2 Державна соціальна допомога
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Діяльність щодо соціального захистунаселення є обов'язковою складовою будь-якої сучасної держави, тим більшедержав, які визнали себе соціальними.
Слід зауважити, що проблема соціального захисту в Українідосить глибоко вивчається вченими-юристами.
Крім того, жодна сфера правового регулювання суспільнихвідносин не включає в себе такого значного масиву законів та іншихнормативно-правових актів, які досить часто змінюються. Тому впорядкуваннядержавно-правового регулювання однієї з найважливіших сфер суспільних відносин,є важливим питанням.
Аналіз чинного законодавства у сфері соціального захисту іпрактики його реалізації свідчить про визначення права соціального захистуновою галуззю національного законодавства, яка перебуває на етапі становлення.Юридичною основою для визнання цієї галузі права є конституційні положення щодоправ громадян у сфері соціального захисту, а також законодавство України, якерегулює відносини у цій сфері. Складність значною мірою полягає в тому, що вУкраїні, як і переважно в інших державах світу, немає єдиного кодифікованогоакта про соціальний захист населення. Водночас є велика кількістьнормативно-правових актів, які регламентують окремі групи відносин у цій сфері.
Сьогодні активно діє та формується законодавство, якерегламентує складні та багаторівневі питання соціального захисту різнихкатегорій населення. Відповідно, нормами соціального права регулюється надтошироке коло суспільних відносин в сфері соціального захисту – норми, щовизначають сферу соціального захисту і загальні засади соціальної політики уцій сфері; норми, що закріплюють коло соціальних ризиків як підстави длясоціального захисту і передбачають умови і порядок безпосереднього наданнясоціальних виплат і послуг населенню й організаційно-правові форми, через яківони надаються; норми про соціальні стандарти та державні гарантії їхзабезпечення; норми, якими визначаються зобов'язальні державні органи таустанови, а також уповноважені недержавні суб'єкти у сфері соціального захисту,їх обов'язки, права і відповідальність; норми про бюджетні призначення зДержавного бюджету України за державною програмою «Соціальний захист тасоціальне забезпечення»; ряд процесуальних норм, які регламентують порядокнадання соціальної допомоги тощо.
1.Поняття та підстави набуття права на соціальний захист
1.1Соціальний захист як правова категорія
Система соціального захисту як особливий соціальний таправовий інститут знаходиться в процесі свого розвитку. Термін „соціальнийзахист” має різні значення і використовується у широкому та вузькому розумінні.соціальний захист – категорія надзвичайно динамічна і рухлива, безпосередньопов'язана із соціальною політикою держави.
Стан реалізації законодавчо закріплених економічних,правових, соціальних гарантій, що забезпечують кожному члену суспільствадотримання найважливіших соціальних прав, на нашу думку, слід визначати яксоціальну захищеність.
Одним із соціальних прав, які гарантує і повинназабезпечувати держава, є право на соціальний захист. Право на соціальний захист– центральне соціальне конституційне право. Це право відповідно до ст. 46Конституції України включає право на забезпечення громадян у разі повної,часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіттяз незалежних від нього причин, а також у старості та в інших випадках,передбачених законом.
Система соціального захисту, відповідно до Конституції, маєдосить складну структуру, елементами якої є пенсійне забезпечення, соціальнестрахування, соціальна допомога.
Соціальний захист має характерні ознаки, які визначають йогосутність. По-перше, це – система суспільних відносин, яка складається призадоволенні особистих матеріальних потреб громадян через індивідуальну формурозподілу із спеціальних фондів. По-друге, соціальний захист здійснюєтьсядержавою і за рахунок коштів суспільства. По-третє, кошти надаються замістьзаробітної плати або як додаток до неї. По-четверте, кошти надаються увипадках, передбачених законодавством, при втраті чи зниженні заробітку, придодаткових витратах у зв’язку з народженням дитини, при неможливостіпрацевлаштування та недостатності коштів, необхідних для забезпеченняутриманців.
Отже, соціальний захист має справу з установленимизаконодавством категоріями громадян, які внаслідок об’єктивних причин не маютьдостатніх засобів для існування та утримання непрацездатних членів сім’ї.Заходи соціального захисту мають подвійну спрямованість. В одних випадках вонипокликані надавати пасивну підтримку тим членам суспільства, які з об’єктивнихпричин опинились в скрутному становищі. Пасивна підтримка надається у виглядісоціальної допомоги – допомоги суспільства особі або сім’ї, яка не маєдостатніх засобів для існування. Не менш важливими є заходи, спрямовані назапобігання ситуаціям, які загрожують добробуту людини, стимулювання активностіособи у створенні гарантій власного добробуту. Соціальний захист здійснює своюпревентивну функцію шляхом захисту особи та її сім’ї від втрати доходу узв’язку з безробіттям, старінням, хворобою або смертю, та покращення їїдобробуту через соціальне страхування.
Отже, соціальний захист містить як пасивні, так і активнізаходи підтримки доходів. Пасивними заходами є соціальна допомога, активними –соціальне страхування.
Сам термін соціальний захист в Україні почав широко вживатисятільки на етапі переходу до ринкової економіки. Він замінив термін „соціальнезабезпечення”, який використовувався в широкому розумінні для визначення всієїсукупності соціально-економічних відносин в країні, що стосувалися питаньсоціального захисту, і в цьому розумінні він визначав весь інститут соціальногозахисту, який отримав назву „право соціального забезпечення”.Одночасно,термін „соціальне забезпечення” у вузькому розумінні, використовувався длявизначення системи відносин в галузі соціального захисту, пов’язаних ізнаданням окремих видів забезпечення за рахунок коштів державного бюджету. Хочаці два терміни дуже близькі, але поняття соціального захисту за своїм змістомзначно ширше – юридичний механізм забезпечення права на соціальний захистздійснюється за допомогою права соціального забезпечення.
Таким чином, соціальний захист – це система суспільнихвідносин, призначена для задоволення матеріальних потреб громадян ізспеціальних фондів через індивідуальну форму розподілу, замість оплати праці чияк доповнення до неї у випадках, передбачених законодавством, з урахуваннямтрудового стажу громадян чи соціального фактора або без урахування цихобставин.
1.2Підстави набуття права на соціальний захист
В основу юридичного механізму соціального захисту покладенокатегорію соціального ризику, як можливість настання матеріальноїнезабезпеченості в результаті відсутності заробітку або трудового доходу зоб'єктивних соціально значущих причин, а також у зв'язку з додатковимивитратами на утримання дітей та інших членів сім'ї, які потребують допомоги, назадоволення потреб у медичних і соціальних послугах.
Соціальні ризики як підстава для набуття людиною права насоціальне забезпечення були встановлені у міжнародних актах – Конвенціях таРекомендаціях МОП – № 102 про мінімальні норми соціального забезпечення (1952p.), № 128 про допомоги по інвалідності, по старості і в разі втратигодувальника (1967 р.) та ін., а також у Європейському кодексі соціальногозабезпечення (Рада Європи, 1964 p., переглянутий у 1990 p.), Європейськійсоціальній хартії (Рада Європи, 1961 p., переглянута у 1996 p.), Європейськійхартії про основні соціальні права трудящих (Європейський Союз, 1989 p.).[1]
Згідно з наведеними міжнародними актами до соціальнихризиків, які утворюють основу для набуття людиною права на соціальнезабезпечення, належать: тимчасова непрацездатність; вагітність і пологи;необхідність догляду за малолітньою дитиною, або дитиною-інвалідом, або заінвалідом, престарілим членом сім'ї; хвороба; інвалідність; старість(досягнення пенсійного віку); смерть годувальника; безробіття з незалежних відлюдини причин; нещасний випадок на виробництві, професійне захворювання; смертьта деякі інші.
У законодавстві України «традиційні» соціальні ризикипокладено в основну соціального страхування. Так згідно зі статтею 11 Основзаконодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування,передбачено два поняття – страховий ризик і страховий випадок, як підставинабуття права на соціальний захист. Страховий ризик – це обставини, внаслідокяких громадяни та (або) члени їх сімей можуть втратити тимчасово або назавждизасоби до існування і потребують матеріальної підтримки або соціальних послугза загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. Страховий випадок –подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи на отриманняматеріального забезпечення або соціальних послуг, передбачених законами Україниз окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Різниця між цими поняттями полягає в тому, що страховий ризикмає ознаку вірогідності та випадковості, а у зв'язку з цим такі обставиниозначені у множині. Адже невідомо, чи трапляться вони і скільки їх буде.Страховий випадок має ознаку конкретності, це певна, формально визначенаобставина, щодо якої передбачено конкретний вид соціального забезпечення.
Основи законодавства про загальнообов'язкове державнесоціальне страхування передбачають наступні страхові випадки: тимчасованепрацездатність, вагітність і пологи, догляд за малолітньою дитиною,інвалідність, хвороба, досягнення пенсійного віку, смерть годувальника,безробіття, соціальні послуги та інші матеріальні витрати, пов'язані з певнимиобставинами, нещасний випадок на виробництві, професійне захворювання (ст. 26).
З часом розширилося коло соціальних ризиків, які в літературіотримали назву «нетрадиційних». Дедалі частіше у законодавствах якпідстави для надання різноманітних соціальних допомог стали визнаватися й іншіжиттєві обставини, що порушують нормальну життєдіяльність особи, наслідки якихвона не може подолати самостійно. Причому право на соціальну допомогу мали якособи, на яких поширюється соціальне страхування, так й інше населення, неохоплене таким страхуванням.
Оскільки, підтримка сімей з дітьми вважається найважливішимзавданням соціальної держави, то найперше, що стало визнаватися обставиною, якавимагала державної підтримки, це – народження, виховання та утримання дітей. Узв'язку з цим як соціальні ризики стали визнаватися вагітність і пологи, доглядза малолітніми дітьми, догляд за хворими дітьми, додаткові витрати наутримання, виховання та освіту дітей тощо.
Водночас у системах соціального захисту сімей з дітьми ще недосягнуто визнання рівної цінності професійної праці та неоплачуваної сімейноїпраці, що ставить переважно жінку, яка була зайнята вихованням дітей, у нерівнестановище з чоловіками. Зокрема не передбачено застосування більшогокоефіцієнта для обрахування стажу для тих років, коли жінка не працювала абопрацювала з неповним робочим днем у зв'язку з народженням та вихованням дітей,а також вирівнювання заробітної плати. Це становище спостерігається зокрема уЗаконі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійнестрахування» від 9 липня 2003 p., який фахівці оцінюють якдискримінаційний щодо жінок.
У законодавстві України передбачено соціальний захист особи уразі настання «нетрадиційних» соціальних ризиків. Ці відносинирегулюються низкою законів, але найбільш узагальнено такі ризики сформульованоу Законі України «Про соціальні послуги» від 19 червня 2003 р. Це –складні життєві обставини, що об'єктивно порушують нормальну життєдіяльністьособи, наслідки яких вона не може подолати самостійно.
До таких закон відносить інвалідність, часткову втратурухової активності у зв'язку зі старістю або станом здоров'я, самотність,сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи, малозабезпеченістьтощо. В усіх зазначених випадках в Україні передбачено право особи навідповідну державну соціальну допомогу.
На жаль, у вітчизняному законодавстві зона поширеннясоціального ризику – лише соціальне страхування, тобто воно не маєуніверсального значення, тоді як настання соціального ризику є підставою длянадання соціальних виплат і соціальних послуг не тільки через соціальне страхування,а й через державну соціальну допомогу, отже, має загальне значення, що повиннобути відображене і в його визначенні.
2.Національне законодавство у сфері соціального захисту
2.1Конституційні гарантії здійснення права на соціальний захист
Згідно з Конституцією Україна є суверенною і незалежною,демократичною, соціальною, правовою державою – ці засади мають визначальнезначення для здійснення права людини на соціальний захист в Україні.
Конституція України містить такі положення стосовно соціальногозахисту: Україна є соціальною і правовою державою (ст. 1); людина, її життя іздоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Українінайвищою соціальною цінністю (ст. 3); права і свободи людини та їх гарантіївизначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження ізабезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. 3).Конституція визнала право громадян на соціальний захист, що включає право назабезпечення їх у разі повної, часткової втрати працездатності, втратигодувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та вінших випадках, передбачених законом, пенсії, інші види соціальних виплат тадопомог, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, ненижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 46); для громадян,які потребують соціального захисту, житло надається державою та органамимісцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно дозакону (ст. 47); право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї (ст.48); право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст.49); сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ст.51); право дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, надержавне утримання та виховання (ст. 52); право на доступну і безоплатну освітуу державних та комунальних навчальних закладах (ст. 53); право на соціальнийзахист громадян України, які перебувають на службі Збройних Сил України та в іншихвійськових формуваннях, а також членів їхніх сімей (ст. 17); виключно законамиУкраїни визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійногозабезпечення; засади регулювання праці та зайнятості, шлюбу і сім'ї, охоронидитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорониздоров'я; екологічної безпеки (п. 6 ст. 85).
Стаття 46 Конституції є ключовою для розуміння соціальногозахисту, вона передбачає право громадян на соціальний захист, що включає правона забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втратипрацездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин,а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Водночас положення ст. 46 Конституції України свідчить, щосоціальний захист розуміється як більш широке поняття, яке включає матеріальнезабезпечення особи у певних випадках втрати доходів і неможливості набути їхвласними зусиллями.
Можна зауважити, що цей перелік не є вичерпним, тобтозаконодавством можуть бути передбачені й інші обставини як підстава длясоціального захисту. Свідченням застосування цього є численне соціально-захиснезаконодавство, яке передбачає соціальний захист для малозабезпечених сімей,сімей з дітьми, окремо дітей, безробітних осіб з обмеженими фізичнимиможливостями тощо. Що стосується переліку видів соціального забезпечення, то участині третій цієї статті йдеться про «пенсії та інші види соціальнихвиплат та допомог». Таким чином, ст. 46 не обмежує переліку видівсоціального забезпечення, це можуть бути будь-які виплати соціального характеру– пенсії, грошові допомоги, компенсації, матеріальні допомоги, а такожсоціальні послуги.
Конституція встановила низку гарантій права на соціальнийзахист. Стаття 46 гарантує право на соціальний захист лише громадянам України.Дана обставина неодноразово критично оцінювалася як недолік, що не в повномуобсязі відповідає сучасним вимогам щодо забезпечення прав людини.
Однак ці конституційні засади права на соціальний захистнабули подальшого і більш демократичного, розвитку у системі законодавства просоціальний захист України. Відповідно до чинного законодавства України кожналюдина виступає суб'єктом соціального захисту. Так, згідно з Основамизаконодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (від 14січня 1998 р.) право на забезпечення за таким страхуванням мають застрахованігромадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їхсімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавствомУкраїни, а також міжнародним договором України, згода на обов'язковість якогонадана Верховною Радою України (ст. 3). Згідно з Конституцією України правогромадян на соціальний захист гарантується загальнообов'язковим державнимсоціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств,установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціальногозабезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів длядогляду за непрацездатними.
Реалізація цих конституційних гарантій набула втілення устворенні законодавчого та інституційного механізму загальнообов'язковогодержавного соціального страхування, діяльності фондів соціального страхуваннящодо акумуляції коштів шляхом збирання страхових внесків з роботодавців іпрацівників і надання застрахованим соціальних виплат і соціальних послуг принастанні страхових випадків.
Суттєве значення у системі гарантій, передбаченихКонституцією, має положення частини третьої ст. 46, згідно з яким пенсії, іншівиди соціальних виплат та допомог, що є основним джерелом існування, маютьзабезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленогозаконом. Стаття 47 Конституції передбачає право громадян, які потребуютьсоціального захисту, на отримання житла від держави та органів місцевого самоврядуваннябезоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Тобто йдетьсяпро право громадян на соціальне житло.
Конституція визнає право кожної людини в Україні на достатнійжиттєвий рівень для себе та своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одягта житло. Щоправда, недоліком тут є те, що Конституція утримується відвизначення гарантій у забезпеченні такого права, а тому положення ст. 48 маютьдекларативний характер.
Наступне конституційне положення, що стосується соціальногозахисту, міститься у ст. 49, де встановлено, що кожен має право на охоронуздоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Конституція проголошує такіправа для кожного, тобто для кожної людини, як громадян України, так і дляіноземців і осіб без громадянства, біженців. Зокрема передбачено, що охороназдоров'я забезпечується державним фінансуванням соціально-економічних,медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава бере на себеобов'язок щодо створення умов для ефективного і доступного для всіх громадянмедичного обслуговування.
Важливою гарантією є положення частини третьої ст. 49, згідноз якою у державних та комунальних закладах охорони здоров'я медична допомоганадається безоплатно, а наявна мережа таких закладів не може бути скорочена.
Згідно зі ст. 51 Конституції сім'я, дитинство, материнство ібатьківство охороняються державою. Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей,позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочуєі підтримує благодійну діяльність щодо дітей (ст. 52). У розвитокконституційних гарантій прийнято Закон України «Про державну допомогусім'ям з дітьми» (поточна редакція Закону від 01.01.08). Закон України«Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам»гарантує інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам право на матеріальнезабезпечення за рахунок коштів державного бюджету України та їх соціальнузахищеність шляхом встановлення державної соціальної допомоги на рівніпрожиткового мінімуму.
Окрім статей Конституції, які безпосередньо закріплюють правалюдини та громадянина у сфері соціального захисту, не менше значення маютьзагальні конституційні гарантії, які забезпечують реалізацію прав людини вУкраїні. До загальних конституційних гарантій належать: проголошення України соціальноюдержавою (ст. 1 Конституції України), а людини – її найвищою соціальноюцінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст іспрямованість діяльності держави; утвердження і забезпечення прав і свободлюдини є головним обов'язком держави (ст. 3), принцип верховенства права; нормиКонституції України є нормами прямої дії; звернення до суду для захистуконституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставіКонституції України гарантується (ст. 8); чинні міжнародні договори, згода наобов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національногозаконодавства України (ст. 9); конституційні права і свободи гарантуються і неможуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чиннихзаконів не допускається звуження змісту та обсягу прав і свобод (ст. 22);громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом(ст. 24); юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають удержаві (ст. 124); Конституція України не може бути змінена, якщо змінипередбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина (ст.157).
2.2Законодавче закріплення права на соціальний захист в Україні
Оскільки, Україна є соціальною державою, у зв'язку з цимсоціальна політика держави має бути для неї пріоритетною, тому в Україні існуєзначна кількість законодавчих актів відносно соціального захисту окремихкатегорій осіб.
Реалізація права на соціальний захист гарантується насампередзагальнообов’язковим державним соціальним страхуванням. У цій сфері діє низказаконів – Основи законодавства України про загальнообов’язкове державнесоціальне страхування, Закони України «Про загальнообов'язкове державнесоціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійногозахворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 вересня 1999 р.,»Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадокбезробіття" від 2 березня 2000 р., «Про загальнообов'язкове державнесоціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності тавитратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня2001,«Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державногосоціального страхування» від 11 січня 2001 р., «Прозагальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р.
Крім державного страхування в Україні передбачене наданнядержавної соціальної допомоги за рахунок бюджетних джерел. Передусім такадопомога надається малозабезпеченим, інвалідам, сім’ям з дітьми.
У сфері охорони здоров’я постановою Кабінету МіністрівУкраїни від 11 липня 2002 р. № 955 визначається перелік видів безоплатноїмедичної допомоги (сюди віднесено такі види медичної допомоги, яка надаєтьсядержавними та комунальними закладами охорони здоров'я), так і передбачено правоособи на медичне страхування. Суттєве значення у цьому питанні має й рішенняКонституційного Суду України від 29 травня 2002 р. № 10-рп/2002 (справа щодобезоплатної медичної допомоги), яким постановлено, що медична допомога удержавних та комунальних закладах охорони здоров'я надається всім громадянамнезалежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного їхрозрахунку за надання такої допомоги.
Разом з тим постановою 17 вересня 1996 р. № 1138 (в ред.постанови від 2 вересня 2005 р., № 862-2005-п). Кабінет Міністрів Українизатвердив і перелік платних послуг, які можуть надаватися в державних такомунальних закладах охорони здоров'я, вищих медичних навчальних закладах танауково-дослідних установах.
В Україні законодавчо закріплено надання спеціальногосоціального захисту, яка передбачає спеціальні (відмінні від загальних) умовийого здійснення стосовно певного, визначеного законами, кола осіб.
Згідно з чинним законодавством до таких осіб належатьвійськовослужбовці, особи начальницького та рядового складу органів внутрішніхсправ, кримінально-виконавчої системи України, особи начальницького складуподаткової міліції та деякі інші категорії осіб. Такі спеціальні умовипередбачено такими законами України, як «Про державну службу»,«Про Національний банк України», «Про дипломатичну службу»,«Про службу в органах місцевого самоврядування», «Пропрокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Простатус суддів», «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осібначальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких іншихосіб», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців тачленів їх сімей», «Про міліцію» тощо.
Додатковий соціальний захист передбачено законодавством длятаких категорій населення: діти-сироти і діти, позбавлені батьківськогопіклування; ветерани війни; ветерани військової служби та ветерани органіввнутрішніх справ; ветерани праці та особи похилого віку; інваліди та особи зобмеженими фізичними можливостями; особи, які постраждали внаслідок Чорнобильськоїкатастрофи; особи, які стали жертвами політичних репресій; біженці та ін.
Водночас надання соціального захисту тісно пов'язане ізсоціальними стандартами – певними нормативами, які визначають рівень певнихсоціальних благ і встановлюють державні гарантії їх забезпечення. В Українізакладено основи соціальної стандартизації. Основними законодавчими актами щодосоціальних стандартів є закони України «Про прожитковий мінімум»,«Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».
Безумовно, така активна діяльність держави у сфері соціальноїполітики є значним досягненням, але в Україні досі не прийнято єдиногозаконодавчого акта, який би закріплював усю систему державної соціальноїдопомоги. Необхідність прийняття акту, що кодифікує соціальні закони, пов'язаназ тим, що, не дивлячись на істотний прогрес соціального законодавства у сферісоціального страхування і захисту окремих верств населення, все ще існує рядпроблем. Вони полягають в тому, що законодавство, що стосується даної сфери, міститьзначну кількість неузгоджених норм відносно соціального захисту окремихкатегорій громадян: ветеранів війни і праці, жертв політичних репресій,чорнобильців інвалідів і ін., а також норм окремих законів відносно сімей здітьми, малозабезпечених сімей. Також з прийняттям такого кодексу будутьвстановлені єдині стандарти соціального забезпечення і надання соціальнихпослуг.
3. Основніорганізаційно-правові форми соціального захисту
3.1Загальнообов’язкове державне соціальне страхування
Основною організаційно-правовою формою у системі соціальногозахисту є загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яке, у своючергу, є підсистемою соціального захисту і передбачає кілька видів такогострахування з утворенням відокремлених фондів та умовами надання соціальнихвиплат і послуг.
Основним законодавчим актом у системі соціального страхуванняв Україні є Основи загальнообов'язкового державного соціального страхування,прийняті 14 січня 1998 р. Згідно зі ст. 1 Основ, загальнообов'язкове державнесоціальне страхування являє собою систему прав, обов'язків і гарантій, щопередбачає надання соціального забезпечення, яке включає матеріальнезабезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втратипрацездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин,а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунокгрошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником абоуповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел,передбачених законом.
Згідно зі статтею 7 зазначеного закону, загальнообов’язковомудержавному соціальному страхуванню підлягають:/> особи, які працюютьна умовах трудового договору (контракту): на підприємствах, в організаціях,установах незалежно від їх форм власності та господарювання; у фізичних осіб, атакож особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчіпрацівники, які не є членами творчих спілок), громадяни – суб'єктипідприємницької діяльності.
Більш повний перелік осіб, які підлягають державномусоціальному страхуванню міститься у відповідних законодавчих актах, щорегулюють відносини соціального страхування: «Про загальнообов'язковедержавне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійногозахворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 вересня 1999 р.,»Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадокбезробіття" від 2 березня 2000 р., «Про загальнообов'язкове державнесоціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності тавитратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001 р.,«Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державногосоціального страхування» від 11 січня 2001 р., «Про загальнообов'язковедержавне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р., та «Пронедержавне пенсійне забезпечення».
Джерелами фінансування соціальних виплат у системізагальнообов'язкового державного соціального страхування є соціальні страховіфонди, які формуються за рахунок страхових внесків працівників і роботодавців.(ст. 20 – Основи). Крім того, Законом України „Про загальнообов'язкове державнепенсійне страхування" передбачена добровільна участь у системізагальнообов’язкового пенсійного страхування, на основі укладення відповідногодоговору (ст. 12).
У системі соціального страхування передбачено п'ять видівтакого страхування: страхування на випадок безробіття; страхування у зв'язку знещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням; у зв'язку зтимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням тапохованням; пенсійне страхування; медичне страхування. (ст. 4 –Основи).
За державним соціальним страхуванням застрахованим особам уразі настання страхового випадку надаються такі види соціальних послуг іматеріального забезпечення:
1) пенсійне страхування – пенсії за віком, по інвалідності внаслідокзагального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою,інвалідності з дитинства); пенсії у зв'язку з втратою годувальника,/>медичні профілактично-реабілітаційні заходи; допомога на поховання пенсіонерів;
2) медичне страхування, що включає в себе діагностику таамбулаторне лікування, стаціонарне лікування, надання готових лікарських засобівта виробів медичного призначення, профілактичних та освітніх заходів,забезпечення медичної реабілітації особам, які перенесли особливо важкіоперації або мають хронічні захворювання;
3) страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатностіта витратами, зумовленими похованням: допомога по тимчасовій непрацездатності(включаючи догляд за хворою дитиною); допомога по вагітності та пологах; допомогана поховання;
4) страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання: профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням; відновлення здоров'я та працездатності потерпілого; допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків; пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
5) страхування від безробіття: допомога по безробіттю; відшкодуваннявитрат, пов'язаних із професійною підготовкою або перепідготовкою тапрофорієнтацією; матеріальна допомога безробітному та членам його сім'ї; дотаціяроботодавцю для працевлаштування безробітних, в тому числі молоді на перше робочемісце./>
/>/>/>/>/>/>/>/>
3.2Державна соціальна допомога
Наступною організаційно-правовою формою у системі соціальногозахисту України є державна соціальна допомога, яка становить систему заходівщодо надання за рахунок державного та комунального (місцевого) бюджетів таінших програм матеріальної допомоги, здійснення соціального обслуговування таутримання, встановлення пільг.
Державна соціальна допомога як форма соціального захистустановить систему державної підтримки населення, що надається за рахунок державногобюджету у певних, визначених законами, випадках. Загалом, підставами для їїнадання є складні життєві обставини, що об'єктивно порушують нормальнужиттєдіяльність особи, наслідки яких вона не може подолати самостійно. До такихналежать інвалідність, часткова втрата рухової активності у зв'язку зі старістюабо станом здоров'я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житлаабо роботи, малозабезпеченість, насильство, зневажливе ставлення та негативністосунки в сім'ї, малозабезпеченість, психологічний чи психічний розлад, стихійнелихо, катастрофа тощо. Тобто, держава визнає та закріплює у відповіднихнормативних актах максимально широке коло обставин, за настання яких особи, щопотребують соціальної допомоги мають право на її отримання.
Державна соціальна допомога за законодавством Українинадається у грошовій та натуральній формах, а також у формі соціальногообслуговування і призначена як для всього населення України загалом, так і дляокремих категорій: малозабезпечених сімей, сімей з дітьми, інвалідів,дітей-інвалідів, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування,інвалідів тощо.
Загальний характер має Закон України «Про державнусоціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» від 1 червня 2000 р. Законспрямований на реалізацію конституційних гарантій права громадян на соціальнийзахист – забезпечення рівня життя не нижчого від прожиткового мінімуму шляхомнадання грошової допомоги найменш соціально захищеним сім'ям.
Грошова державна соціальна допомога для окремих категорійгромадян здійснюється на основі таких законів: «Про державну допомогусім'ям з дітьми» (в ред. Закону України від 1 січня 2008 р.) – відповіднодо Конституції України встановлюється гарантований державою рівень матеріальноїпідтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги зурахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей і спрямований назабезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми в загальній системісоціального захисту населення; «Про державну соціальну допомогу інвалідамз дитинства та дітям-інвалідам» від 16 листопада 2000 р. та іншихнормативно-правових актів.
Ще один законодавчий акт, який регулює відносини у сфері надання соціальної допомоги – Закон України «Про соціальні послуги» від 19 червня 2003 р. Згідно зі ст. 1 Закону соціальні послуги – комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги (далі – особи, що потребують соціальних послуг), з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя.
Закон називає основними формами соціальних послуг матеріальну допомогу та соціальне обслуговування. У свою чергу, матеріальна допомога включає грошову і натуральну допомогу: продукти харчування, засоби санітарії і особистої гігієни, засоби догляду за дітьми, одяг, взуття та інші предмети першої необхідності, паливо, технічні й допоміжні засоби реабілітації, а також багато інших заходів освітнього, професійного, медичного спрямування (ст. 5).
На думку Болотіної Н.Б. згаданий Закон є недосконалим, і в основі цього лежить суперечність між широким розумінням соціальних послуг (їхнім переліком) і вузькою сферою їх застосування (соціальним захистом). Слід зважити на те, що поняття «соціальні послуги» може мати більш широку сферу застосування, ніж сфера соціального захисту. Практично цим терміном охоплюються усі види послуг, які надаються державними і недержавними закладами та установами, з метою забезпечити реалізацію соціальних прав у державі, і не тільки особи, «що знаходяться у складних життєвих обставинах», потребують соціальних послуг. У широкому розумінні «соціальні послуги» – це категорія соціального права. А якщо застосувати цей термін лише для сфери соціального захисту, то про це, очевидно, має бути вказано у назві закону. Крім того, Закон не містить універсального механізму надання усіх видів соціальної допомоги, у тому числі соціального обслуговування, і не розв'язав проблеми уніфікації правового регулювання у цій сфері[2].
Також в Україні законодавчо закріплено надання спеціальногосоціального захисту, яка передбачає спеціальні (відмінні від загальних) умовийого здійснення стосовно певного, визначеного законами, кола осіб.
Спеціальний соціальний захист стосується:
1) кола осіб, які виконують певний вид державної діяльності,протягом виконання якої не підлягають обов'язковому державному соціальномустрахуванню;
2) кола осіб, які підлягають соціальному страхуванню, аледержава бере на себе обов'язок щодо їх підвищеного соціального забезпечення абопокладає такий обов'язок на конкретних суб'єктів.
Водночас соціальні допомоги таким особам надаються у рамкахдержавної соціальної допомоги, яка призначена для малозабезпечених осіб абоосіб, які не працюють і не охоплені соціальним страхуванням. Це значно знижуєгарантії згаданих осіб, чим порушує принцип справедливості.
Висновки
Конституція України закріплює та гарантує здійснення одного знайважливіших прав – права на соціальний захист. Перш за все відображенняУкраїни як соціальної держави знайшло своє закріплення в ст. 1 КонституціїУкраїни, яка проголосила Україну соціальною державою. Визначальною длярозуміння соціального захисту є стаття 46, яка визначає право громадян насоціальний захист у разі повної, часткової або тимчасової втратипрацездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин,у старості та в інших випадках передбачених законом.
Тому численне законодавство України спрямоване на наданнягарантій у сфері соціального захисту, закріплених Конституцією.
Важливо зазначити, що соціальний захист в Україні надаєтьсяяк для окремих категорій осіб (ветеранів, інвалідів, жінок і дітей,військовослужбовців, біженців, осіб, які постраждали від наслідківчорнобильської катастрофи, посадових осіб різних категорій тощо), якіпроживають (перебувають) на території України і які потребують соціальногозахисту, так і для всього населення України загалом.
Здійснення права на соціальний захист в Україні організованов кількох формах. Основною організаційно-правовою формою у системі соціальногозахисту є загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яке, у своючергу, є підсистемою соціального захисту і передбачає кілька видів такогострахування з утворенням відокремлених фондів за рахунок внесків самихпрацівників і роботодавців, та умовами надання соціальних виплат і послуг.
Державна соціальна допомога як форма соціального захистустановить систему державної підтримки населення, що надається за рахунокдержавного бюджету.
Списоквикористаних джерел
1. КонституціяУкраїни (із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 8 грудня 2004року № 2222-ІV) – К.; Атіка – 2006.
2. Основизаконодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14січня 1998 року // Відомості Верховної Ради від 5 червня 1998 року, № 23, ст.121.
3. ЗаконУкраїни „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня2003 року // Відомості Верховної Ради від 12 грудня 2003 року, № 49, ст. 376.
4. ЗаконУкраїни „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадокбезробіття” від 2 березня 2000 року // Відомості Верховної Ради від 2 червня2000 року, № 22, ст. 171.
5. ЗаконУкраїни „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв'язку зтимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням” від 18січня 2001 року // Відомості Верховної Ради від 6 квітня 2001 року, № 14, ст.71.
6. ЗаконУкраїни „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасноговипадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втратупрацездатності” від 23 вересня 1999 року // Відомості Верховної Ради від 26листопада 1999 року, № 46, ст. 403.
7. ЗаконУкраїни „Про державну допомогу сім’ям з дітьми” від 21 листопада 1992 року //Офіційний веб-сайт Верховної Ради України.
8. ЗаконУкраїни „Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства тадітям-інвалідам” від 16 листопада 2000 року // Відомості Верховної Ради від 5січня 2001 року, № 1, ст.2.
9. ЗаконУкраїни „Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям” від 1 червня2000 року // Відомості Верховної Ради від 1вересня 2000 року, № 35, ст.290.
10. ЗаконУкраїни „Про соціальні послуги” від 19 червня 2003 року // Відомості ВерховноїРади від 7 листопада 2003 року, № 45, ст. 308.
11. ПостановаКабінету Міністрів України від 11 липня 2002 року № 955 // Офіційний веб-сайтВерховної Ради України.
12. ПостановаКабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 року № 1138 (в ред. постановивід 2 вересня 2005 р., № 862-2005-п) // Офіційний веб-сайт Верховної РадиУкраїни.
13. РішенняКонституційного Суду України від 29 травня 2002 року, № 10-рп/2002 // Офіційнийвеб-сайт Верховної Ради України;
14. БолотінаН.Б. Право соціального захисту. – К.: Знання, 2008.
15. Гончар И.Все льготи – в один кодекс. Что должен регулировать Социальний кодекс? //Юридическая практика. – 2005. – № 28.
16. Правосоціального забезпечення. – Навчальний посібник / За ред. П. Д. Пилипенка. –К.: „Ін Юре”. – 2006.
17. ЧомахашвіліО. Соціальне право як самостійна галузь права // Юридичний журнал. – 2005. – №10.
18. ЯрошенкоІ. С. Право соціального забезпечення: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2005./>