Міністерство освіти і науки України
Європейський університет
Юридичний факультет
Контрольна робота з Господарського процесу
Київ 2006
Зміст
Вступ. 3
1 Господарські суди в системі судоустрою України. 5
2 Засоби доказування у спорах між суб’єктамигосподарювання. 9
Загальні висновки. 15
Використана література. 17
/>/>/>/>/>/>/>Вступ
Післяприйняття Закону України «Про судоустрій України», що набрав чинності 1 червня2002 р., завершився перший стан судової реформи, загальною метою якого буловпровадження у судову систему структурних змін, приведення структури судовихорганів у відповідність з принципами територіальності та спеціалізації,встановленими Конституцією України.
Відповідносудова система представлена Конституційним Судом та загальними судами. Середостанніх виокремлюють спеціалізовані суди, система яких, у свою чергу,складається з місцевих судів, апеляційних судів, Вищого спеціалізованого суду.Очолює всю систему судів Верховний Суд України. До спеціалізованих належать,зокрема, господарські суди.
Становленнясистеми господарських судів в Україні на сучасному етапі, зміцнення правовогостатусу вимагає глибокого теоретичного осмислення їх призначення у суспільстві,цілей, завдань та функцій.
Завданнясуду полягає в правильному і своєчасному розгляді та вирішенні господарськихсправ. Особливістю даного виду процесу є те, що це спори переважно міжюридичними особами, на відміну від інших видів процесів, в яких одна із сторін,як правило, фізична особа. Порядок і строки розгляду справи, провадженняокремих судових дій, прийняття рішення по справі також суттєво відрізняютьсявід порядку та строків провадження в цивільному й кримінальному процесах.
Важністьдослідження функціонування саме місцевих господарських судів спричинене тимцентральним місцем, яке посідає місцевий господарський суд у системі органівгосподарського судочинства. Саме діяльність місцевого господарського судувизначає якість підготовки та розгляду справи, повноту дослідження доказів уній, своєчасність вжиття заходів із забезпечення позову, динаміку усьогосудового розгляд. Господарський місцевий суд визначає долю спору, і далеко неусі господарські справи спрямовуються у вищі інстанції: апеляційну та касаційну.
Необхідністьта неминучість судової реформи на сучасному етапі висуває перед нами колопроблемних питань, які потребують негайного переосмислення ти вирішення. Середостанніх слід виділити проблеми місця господарських судів як у системізагальних судів, так і в цілому в правовій системі держави, а також дослідженняпроцесу доказування в господарських судах, зокрема визнання засобів доказуваннята їх процесуального значення.
Цьомузавданню й присвячена ця контрольна робота.
1 Господарські судив системі судоустрою України
Господарськісуди сприяють економічним перетворенням у державі, формують конкурентноспроможнесередовище для суб’єктів господарювання усіх форм власності шляхом реалізаціїконституційного принципу їх захисту. Господарські суди є також важливимінституційним засобом реалізації державної політики, їх діяльність невід’ємнавід дій законодавчої та виконавчої гілок влади, приймаючи рішення у кожнійконкретній господарській справі, вони здійснюють державну оцінку законності чипротиправності конкретних дій суб’єктів господарювання і спрямування їх управове русло[1].
Здійснюючиправосуддя, господарські суди безпосередньо сприяють позитивним економічнимперетворенням у державі, формуванню конкурентного середовища для суб’єктівгосподарювання всіх форм власності. Діяльність господарських судів сталаважливим інституційним засобом реалізації державної економічної політики,оскільки, приймаючи рішення у господарських справах, вони здійснюють оцінкузаконності конкретних дій суб’єктів господарювання і спрямовують їх у правовеполе, їх рішення сприяють наповненню державного бюджету.
Аналізсудової практики свідчить, що у сфері здійснення господарського судочинства, які у загальних судах, має місце зростання кількості звернень до господарськихсудів. Так, протягом 2005 року до місцевих господарських судів надійшло понад250 тис. звернень, що на 10 відсотків більше, ніж у 2004 р.
Важливимпоказником діяльності господарських судів є якість відправлення правосуддя, якаоцінюється насамперед за рівнем скасування та зміни ухвалених судових рішень.Переважна більшість, а саме 95,8 відсотків рішень судів першої інстанції,відповідає вимогам чинного законодавства та набирає законної сили, скасовуєтьсялише 4,2 відсотка їх рішень[2].
Визнанняособливої ролі системи судів господарської юрисдикції та спеціалізованих судіввзагалі у функціонуванні державного механізму обумовило закріплення за ними наконституційному рівні певного автономного характеру. Так, Конституцієювизначається, що вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповіднівищі суди. Статус вищого суду системи за своєю змістовною основою передбачаєкомплексність функціональних напрямів діяльності вищого спеціалізованогогосподарського суду, відповідальність за координацію роботи всієї системигосподарської юстиції й, певною мірою, здійснення судово-управлінських функцій[3].
Темне менш, на сучасному етапі реформування судової системи існує полеміка щодо збереженняспеціалізованої господарської юрисдикції судів. Останнім часом посилиласятенденція критичного ставлення до самостійного характеру судів господарськоїспеціалізації, висловлюються припущення щодо невизначеності предметагосподарського та господарського процесуального права, недоцільностівиокремлення так званих комплексних галузей права, які, на думку деякихфахівців, становлять ніщо інше, як норми класичних галузей (цивільного таадміністративного), якими регулюються відносини у певній (економічній) сфері.Висловлюються міркування щодо штучності господарсько-судової юрисдикції,відсутності у переважній більшості країн Європи окремих судів для вирішенняцієї категорії справ, необхідності уніфікації господарського і цивільногосудочинства, віднесення всього масиву справ за участю адміністративних органівдо компетенції адміністративних судів, а відтак — в перспективі, повнеінтегрування господарських судів до системи цивільних судів[4].
Зметою виявлення відмінностей між цивільним та господарським судочинствомрозглянемо особливості спеціалізації зазначених ланок судової системи України.
Відповіднодо ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справипро захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, щовиникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, атакож з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справпроводиться за правилами іншого судочинства.
Згідноіз ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі: 1) справи у спорах, щовиникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорівта з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав,зазначених у законодавстві; 2) справи про банкрутство; 3) справи за заявамиорганів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань,віднесених законодавчими актами до їх компетенції.
Такимчином, виходячи з норм названих статей ЦПК і ГПК можна дійти висновку, щовключення господарського судочинства до системи цивільного є неможливим(відмінність у спеціалізації зазначених гілок судової влади) і таким, щосуперечить Конституції України. Дана позиція підкріплюється існуванням кодифікованихнормативно-правових актів як цивільного (Цивільний та Цивільно-процесуальнийкодекси України), так і господарського (Господарський іГосподарсько-процесуальний кодекси України), законодавства.
Віднесеннясистеми господарських судів до цивільного судочинства є неможливим виходячи зпредмета й методу регулювання відповідних суспільних відносин[5].
Отже,господарський суд в Україні, здійснюючи правосуддя при вирішенні виникаючих упроцесі господарської діяльності спорів, що випливають із цивільнихправовідносин (економічні спори) або з правовідносин у сфері управління,залишається конституційне необхідною гілкою судової влади України. Господарськісуди дозволяють ефективно та оперативно вирішувати спори, які випливають ізвідносин організацій і громадян, які займаються господарською діяльністю, атакож з відносин організацій і громадян з державними або іншими органами.
Зметою підвищення якості роботи судів президією Вищого господарського судуУкраїни надаються роз’яснення щодо порядку застосування судами актівзаконодавства, а також затверджено Програму заходів по вдосконаленню роботи тапідвищенню ефективності діяльності господарських судів України, яка розрахованана 2005—2010 рр. Програмою передбачено комплекс короткострокових тадовгострокових заходів, спрямованих на: покращення нормативно-правогозабезпечення діяльності апеляційних господарських судів і надання методичноїдопомоги; вдосконалення організаційного та кадрового забезпечення господарськихсудів; належного інформаційного, матеріально-технічного та фінансовогозабезпечення судів; вивчення судової практики Європейського Суду тощо[6].До виконання цієї Програми, крім суддів та апарату Вищого господарського судуУкраїни, залучаються голови апеляційних господарських судів, Державна судоваадміністрація України та Академія суддів України.2 Засоби доказування у спорах між суб’єктамигосподарювання
Судоведоказування в господарському процесі — це логіко-практична діяльність осіб, якіберуть участь у справі, і суду по встановленню наявності або відсутностіобставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Весьпроцес доказування — логічний процес, за допомогою якого суд доходить висновкупро наявність або відсутність тих або інших фактів, явищ, дій, відносин, зв’язківтощо. Як логічний процес, це — процес мислення, єдиний у своїй суті незалежновід предмета розумової діяльності.
Процесвстановлення істини в ході розгляду господарських справ, хоча й є одним ізрізновидів загального процесу пізнання і виражає всі його істотні риси, маєтакож і свої особливості:
1)він обмежений певними строками, тобто не можна нескінченно або невизначений часпізнавати подію правопорушення, — процесуальний закон встановив жорсткі і чіткістроки, протягом яких повинно бути прийняте рішення по справі;
2)спрямований на пізнання події минулого, тобто об’єкт дослідження носить такзваний „ретроспективний” характер;
3)поєднує пізнавальний і посвідчувальний характер, оскільки результати пізнання вгосподарському процесі повинні бути вміщені у встановлену законом процесуальнуформу;
4)обов’язково завершується прийняттям рішення, що має правові наслідки.
Докази,що використовуються в судовому доказуванні у порядку господарськогосудочинства, мають зміст (відомості, інформацію про відомості) та процесуальнуформу, регламентовану законом (засоби доказування, передбачені ст. 32 ГПКУкраїни). На відміну від кримінального процесу, в якому основна увагазосереджена на правильності процесу збирання і закріплення інформації провідомості, в господарському процесі — це вимога „формування” інформації в певнупроцесуальну форму (квитанцію, акт, договір та ін.).
Судовідокази, які використовуються в процесі доказування при розгляді справ у порядкугосподарського судочинства, можуть бути класифіковані за низкою ознак. Це даєможливість виявити відмінності і схожість між ними, оскільки докази різні засвоїм походженням, мають різну структуру і безпосередні функції в процесідоказування. Охопити всі ці ознаки однією якою-небудь системою класифікації зоднією підставою неможливо. Тому класифікація доказів проводиться по декількохпідставах і являє собою певну систему, за наступними ознаками:
— характером зв’язку змісту доказу з фактом, щовстановлюється — прямі і непрямі докази;
— процесом формування відомостей про факти — первинній похідні докази;
— джерелом доказів — особисті та речовиннідокази;
— юридичною ознакою (ст. 32 ГПК України) — написьмові й речові докази, висновки судових експертів, пояснення представниківсторін та інших осіб, які беруть участь у господарському процесі.
Середзасобів доказування в господарському процесі насамперед треба назвати письмовідокази, в тому числі документи як джерела доказів у господарському процесі,речові докази, пояснення сторін, третіх осіб та інших учасників процесу, атакож експертизу як засіб доказування в господарському процесі.
Письмовідокази використовуються в господарському процесі частіше за інші. Основнимиознаками письмових доказів у господарському процесі є наступні: 1) доказувальнезначення має зміст, а не форма доказу (форма -другорядна ознака); 2) інформаціюзакріплено за допомогою писемності або інших умовних знаків; 3) матеріалспроможний зберігати інформацію в незмінному вигляді тривалий час; 4) вонинайчастіше виникають до порушення справи.
Доказовезначення мають письмові докази, в тому числі документи, що володіють сукупністюнаступних ознак: а) містять відомості, які можуть бути перевірені, та носійяких відомий; б) зміст документа відповідає компетенції установ, підприємств,організацій, посадових осіб або громадян, які їх видають; в) містять певніреквізити (підписи, печатка тощо); г) повинні бути отримані законним шляхом; д)відомості про факти, обставини, що фіксуються в них, мають значення для даноїсправи.
Відсутністьв документі хоч би однієї з ознак позбавляє його доказового значення, оскількистворює сумнів у достовірності даних, що містяться в ньому, або свідчить пройого неналежність до справи.
Відомостіможуть фіксуватися людиною безпосередньо, а також за допомогою різнихмеханізмів. Так, електронний документообіг останнім часом набуває вгосподарсько-правових відносинах все більш зростаюче значення.
Речовідокази є першоджерелом факту здійснення правопорушення, прямим доказом йогоздійснення. Але дефініція речових доказів, надана у ст. 37 ГПК України, такожвиявляється неповною (зокрема, щодо того, що це виключно «предмети»).Зазначене визначення суттєво звужує зміст поняття «речові докази»,особливо в господарському процесі, виключаючи з нього документи.
Доскладу учасників господарського процесу входять сторони, треті особи, прокурор,інші особи, зокрема, судові експерти, перекладачі, які можуть брати участь упроцесі у випадках, передбачених ГПК України, а також посадові особи чи іншіпрацівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, колиїх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи(статті 18, 30 ГПК).
Свідкияз засоби доказування. Іноді для повноти доказування необхідно звернутися „задопомогою” до свідка, але, на жаль, у чинному ГПК України немає положень щодоможливості участі у господарському процесі такого джерела доказів.
Дляпритягнення до справи свідка необхідно у клопотанні задовольнити три обов’язковихскладових[7]:
1)зазначити обставини, які свідок може підтвердити;
2)відомості про ці обставини мають значення для правильного вирішення справи;
3)зазначені обставини можуть підтверджуватись показаннями свідків (відповідно дост. 29 ЦПК України не може стверджуватися показаннями свідків наявністьправовідносин, що виникають з угод, для яких законом (ст. 46 ЦК УРСР)встановлено письмову форму. Поряд з цим факт виконання такої угоди можепідтверджуватись будь-якими засобами доказування, передбаченими ст. 27 ЦПКУкраїни, в тому числі і показаннями свідків).
Експертнийвисновок як засіб доказування. При розгляді судових справ у господарських судахчасто виникає необхідність проведення експертного дослідження в процесідоказування позову однієї зі сторін господарського процесу. Процесуальнийпорядок проведення такого дослідження, одержання висновку та його оцінкивизначений ГПК України.
Томуодним із засобів доказування є висновок експерта, який, як і всі докази,відповідно до ст. 34 ГПК, має відповідати вимогам відносності й допустимості.Вимога відносності полягає в оцінці того, чи можна віднести даний доказ дорозглядуваної справи, тому питання відносності вирішується ще до призначенняекспертизи. Відповідно до вимог про допустимість доказів, установлених ст. 34ГПК, обставини справи, які відповідно до законодавства мають бути підтвердженівизначеними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобамидоказування. Таким чином, обставини, які можуть бути підтверджені тільки задопомогою спеціальних знань, мають бути підтверджені експертним висновком.Тому, в свою чергу, висновок експертизи має, з одного боку, відповідати вимогамГПК, що регламентують порядок призначення і проведення експертизи, а з іншого —відповідати загальним вимогам до судової експертизи, встановленим ЗакономУкраїни «Про судову експертизи» від 25 лютого 1994 р. № 4038-ХП.
Підекспертним дослідженням у господарському процесі необхідно розуміти дослідженняу встановленому законом порядку за допомогою спеціальних знань матеріальних об’єктів,процесів та явищ з метою одержання фактичних даних про наявність чи відсутністьобставин, на які посилаються сторони, а також даних, що сприяють правильномувирішенню господарського спору[8].
Висновок— це єдина процесуальна форма, в якій експерт доводить свої висновки до відомаоргану чи особи, яка призначила експертизу. Усні відповіді експерта в судовомузасіданні роз’яснюють письмовий висновок, але не можуть його замінити.
Оскількивисновок експерта є досить специфічним видом доказів (при його оцінці необхідномати на увазі, що на відміну від інших доказів, він з’являється тоді, колиспірні відносини вже виникли, і вирішити їх у добровільному порядку неможливо),саме він може виступити тим об’єктивним критерієм, який допоможе встановитиістину.
Незважаючина те. що жоден з доказів не має заздалегідь установленої сили для суду,висновок експерта є досить вагомим доказом, спростувати який іншими доказами,без проведення інших спеціальних досліджень (додаткової чи повторноїекспертизи) досить непросто. Тому питання про те, кому може бути дорученопроведення експертизи, є досить важливим. Частина 3 ст. 41 ГПК передбачає, щопроведення судової експертизи має бути доручено компетентним установам чибезпосередньо фахівцям, які володіють необхідними для цього знаннями. Стаття 10Закону «Про судову експертизи» встановлює, що судовими експертами можуть бутиособи, які мають необхідні знання для дачі висновку з досліджуваних питань, афахівці державних спеціалізованих установ і відомчих служб, які проводятьсудові експертизи, повинні мати вищу освіту, пройти відповідну підготовку таатестацію.
Ч.6 ст. 31 ГПК встановлює перелік обставин, за наявності яких можна заявитивідвід експерту (якщо він особисто, прямо чи побічно зацікавлений у результатірозгляду справи, є родичем осіб, які беруть участь у судовому процесі, а такожз мотивів його некомпетентності). Стаття 42 ГПК також передбачає право судупризначати повторну чи додаткову експертизу.
Загальні висновки
1.Перетворення органів державного арбітражу в систему господарських судіввідбиває процес становлення в Україні незалежної й ефективної судової влади.Зміст існування господарського суду як окремої ланки судової влади полягає втому, щоб показати нові принципи функціонування системи розгляду й вирішенняекономічних спорів, відмінні від адміністративного та цивільного судочинства,продемонструвати перехід від адміністративних методів управління господарствомдо рівноправності суб’єктів господарювання в умовах ринкових відносин.
Здійснюючиправосуддя, господарські суди безпосередньо сприяють позитивним економічнимперетворенням у державі, формуванню конкурентного середовища для суб’єктівгосподарювання всіх форм власності. Діяльність господарських судів сталаважливим інституційним засобом реалізації державної економічної політики,оскільки, приймаючи рішення у господарських справах, вони здійснюють оцінкузаконності конкретних дій суб’єктів господарювання і спрямовують їх у правовеполе, їх рішення сприяють наповненню державного бюджету.
Визнанняособливої ролі системи судів господарської юрисдикції та спеціалізованих судіввзагалі у функціонуванні державного механізму обумовило закріплення за ними наконституційному рівні певного автономного характеру. Так, Конституцієювизначається, що вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповіднівищі суди. Статус вищого суду системи за своєю змістовною основою передбачаєкомплексність функціональних напрямів діяльності вищого спеціалізованогогосподарського суду, відповідальність за координацію роботи всієї системигосподарської юстиції й, певною мірою, здійснення судово-управлінських функцій
Згідноіз ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі: 1) справи у спорах, щовиникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорівта з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав,зазначених у законодавстві; 2) справи про банкрутство; 3) справи за заявамиорганів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань,віднесених законодавчими актами до їх компетенції.
2.Процес встановлення істини в ході розгляду господарських справ, хоча й є одниміз різновидів загального процесу пізнання і виражає всі його істотні риси, маєтакож і свої особливості: 1) він обмежений певними строками, тобто не можнанескінченно або невизначений час пізнавати подію правопорушення, — процесуальнийзакон встановив жорсткі і чіткі строки, протягом яких повинно бути прийнятерішення по справі; 2) спрямований на пізнання події минулого, тобто об’єктдослідження носить так званий „ретроспективний” характер; 3) поєднуєпізнавальний і посвідчувальний характер, оскільки результати пізнання вгосподарському процесі повинні бути вміщені у встановлену законом процесуальнуформу; 4) обов’язково завершується прийняттям рішення, що має правові наслідки.
Докази,що використовуються в судовому доказуванні у порядку господарськогосудочинства, мають зміст (відомості, інформацію про відомості) та процесуальнуформу, регламентовану законом (засоби доказування, передбачені ст. 32 ГПКУкраїни).
Судовідокази, які використовуються в процесі доказування при розгляді справ у порядкугосподарського судочинства, можуть бути класифіко-вані за низкою ознак: захарактером зв’язку змісту доказу з фактом, що встановлюється — прямі і непрямідокази; за процесом формування відомостей про факти — первинні й похіднідокази; за джерелом доказів — особисті та речовинні докази; за юридичноюознакою (ст. 32 ГПК України) — на письмові й речові докази, висновки судовихекспертів, пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь угосподарському процесі.
Використана література
1. КонституціяУкраїни / Відомості Верховної Ради України, 1996, № 30, Ст. 141.
2. Цивільнийкодекс України // Відомості Верховної Ради України, 2003, №№ 40-44, Ст.356.
3. Господарськийпроцесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 р. — К., Атіка, 2003.
4. Просудоустрій України. Закон України // Відомості ВРУ, № 27—28, 2002. Ст. 180.
5. Просудову експертизи. Закон України від 25 лютого 1994 р. № 4038-ХП // www.kiev.rada.ua
6. ЗеленінВ.О. Місія господарських судів як у системі загальних судів, так і в цілому вправовій системі держави // Вісник господарського судочинства, № 3, 2006, С.145—149.
7. КуйбідаР. Реформування правосуддя в Україні: стан і перспективи. — К., Атіка, 2004.287с.
8. НіколенкоЛ. Експертний висновок як засіб доказування в господарському процесі //Юридичний журнал, № 7, 2003. С. 118—123.
9. ОсетинськийА. Реформування системи судів господарської юрисдикції в аспекті реалізаціїконституційного статусу касаційної інстанції // Право України, № 6, 2005. С.3—9.
10. ПритикаД. 15-річчя утворення господарських судів України // Право України, № 7, 2006.С. 3—6.
11. ПритикаД. Про стан здійснення судочинства господарськими судами // Право України, № 1,2006. С. 5—8.
12. СтепановаТ.В. Свідки як засоби доказування у господарському процесі України // Вісникгосподарського судочинства, № 1, 2003, С. 168—171.
13. ШицькийІ. Деякі питання визначення принципів побудови і функціонування місцевих господарськихсудів України // Право України, № 1, 2005. С. 10—15.