МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИУКРАЇНИ
ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА МОРСЬКААКАДЕМІЯ
ФАКУЛЬТЕТ МОРСЬКОГО ПРАВА
Курсова робота
Загальнотеоретичні поглядиСтаніслава Севериновича Дністрянського
курсанта 1 курсу
Іванової І.І.
Науковий керівник,
професор ОНМА
Сидоров С.С.
Одесса — 2011
ЗМІСТ
ВСТУП
ГЛАВА 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СОЦІОЛОГІЇ ПРАВА
ГЛАВА 2. СУТНІСТЬ ПРАВА ТА ДЕРЖАВИ У ПРАЦЯХС.ДНІСТРЯНСЬКОГО
2.1 «Погляд на теорії права та держави» С.Дністрянського
2.2 Тарас Шевченко і «Нова держава» С.Дністрянського
ГЛАВА 3. ПОГЛЯДИ С. ДНІСТРЯНСЬКОГО-КОНСТИТУЦІОНАЛИСТА
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
держава праводністрянський
Історіяукраїнського народу складна і неоднозначна. Найбільшим лихом для нього сталаімперська політика царизму і радянського тоталітаризму, спрямована на те, щобвитравити в українському народові національну свідомість, позбавити йогоісторичної пам'яті, мови, культури, традицій, звичаїв і перетворити його начастину єдиної і неподільної імперії. Тисячі імен видатних діячів науки,культури і мистецтва були вилучені з нашої історії лише за те, що вони булипатріотами своєї Батьківщини. Однак в сучасних умовах духовного і національноговідродження України, з'явилося чимало праць, в яких заново переосмислюютьсясторінки нашої колись сфальсифікованої історії, відновлюється правда,віддається належне багатьом видатним діячам нашої історії, науки, культури, щобули відданими борцями за національну справу.
Так післядесятків років забуття повертається в Україну постать вченого-цивіліста,громадського і політичного діяча Галичини Станіслава СевериновичаДністрянського (1870-1935). Вся різнопланова наукова спадщина вченого-правника,діяча прогресивних поглядів переконливо свідчить про його великий внесок унаукову скарбницю інших народів і країн та про його велику любов до України.Наукова і громадська діяльність ученого підтверджує відомий вислів про те, щоне може любити інші країни та народи той, хто не любить своєї Батьківщини.Ґрунтовно проаналізувавши ідеї відомих європейських теоретиків права таукраїнських мислителів, С.Дністрянський одним із перших у юриспруденціїзапропонував соціологічно-правовий підхід до розуміння понять „право”,„держава”, „народ”.
Аналіз джерелта літератури:
Вчені Т.Андрусяк,В.Бабкін, В.Возьний, В.Зігалов, М.Костицький, З.Кузеля, К.Левицький, М.Мельник,М.Мушинка, О.Надрага, М.Неврилий, В.Потульницький, П.Рабінович, Ю.Сиволоб,В.Старосольський, П.Стецюк, І.Усенко високо оцінили наукову діяльність вченого.Зокрема П.Стецюк у монографії „Станіслав Дністрянський як конституціоналіст”(1999) ґрунтовно проаналізував його конституційні проекти — „Статут дляГаличини” (1919) та „Проект Конституції З.У.Н.Р.” (1920).[1]
У 1995 році В.Возьнийзахистив дисертацію „Державно-правові погляди академіка С.С.Дністрянського”, уякій значна увага зосереджена на громадському, політичному та науковому життіученого.[2]
Загальнотеоретичніпогляди українського вченого викладені у праці „Загальна наука права іполітики” (1923), всебічно оцінено у вступній статті В.Бабкіна та І.Усенка допершого тому „Антології української юридичної думки” (2002).
Актуальністьтеми дослідження. Наукова цінність та глибина аналізу різних аспектів поглядівС.Дністрянського у працях сучасних дослідників — безсумнівна. Але сьогоднііснує потреба системного вивчення загальнотеоретичних поглядів С.Дністрянськогона право та державу. Цим і зумовлена актуальність теми нашої курсової роботи.
Мета і задача роботи. Метою курсової роботи єпоглиблення історико-правових знань про загальнотеоретичні поглядиС.Дністрянського на право та державу. Досягнення поставленої мети курсовоїроботи вимагало вирішення наступних основних завдань: охарактеризувати поняттядержави в творчості С.Дністрянського, визначити роль і місце наукової спадщиниС.Дністрянського в українській юридичній науці.
Об’єктомдослідженняє загальнотеоретичні погляди Станіслава Севериновича Дністрянського.
Предметомдослідженняє історико-правові закономірності становлення та розвитку загальнотеоретичнихпоглядів С.Дністрянського на право та державу.
Методидослідження.З метою забезпечення всебічного, повного та об’єктивного аналізузагальнотеоретичних поглядів С.Дністрянського автор застосовував філософські,загальнонаукові та спеціально-правові методи. Діалектичний метод дозволиввстановити особливості не лише становлення, але й розвитку правової концепціїС.Дністрянського. Формально-логічні методи дослідження, зокрема метод синтезу,аналізу, індукції, дедукції, допомогли авторові цієї курсової роботи провестианаліз поняття „держава”. Використання системно-структурного методу дало можливістьрозглянути державно-правову концепцію С.Дністрянського як цілісну систему ідей.Історико-правовий метод застосовувався при з’ясуванні факторів та умов, у якихформувалися загальнотеоретичні погляди вченого. Проблемно-концептуальний методсприяв осмисленню та аналізу методологічних засад загальнотеоретичних поглядівС.Дністрянського.
Джереладослідження.При написанні курсової роботи автор використовував опубліковані праціС.Дністрянського та його дослідників, які збережені у Державної науковійбібліотеці імені М.Горького, Науковій бібліотеці імені М.Грушевського, Одеськійцентральної міській бібліотеці імені І.Франка.
Обґрунтовуванняструктури роботи: У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його метута завдання, об’єкт та предмет. У першому розділі дана загальна характеристикасоціології права.
Другий розділ «Сутністьправа та держави у працях С.С.Дністрянського» присвячений висвітленнюметодологічних засад правового світогляду С.Дністрянського. У підрозділі 2.1.була розглянута робота «Погляд на теорії права та держави» С.Дністрянського.
У підрозділі 2.2.«Тарас Шевченко і «Нова держава» С.Дністрянського, проаналізовано погляди вченогона творчість українського письменника.
У третьомурозділі досліджено погляди С.С.Дністрянського конституціоналіста. Це питання йобумовило цей розділ курсової роботи.
ГЛАВА 1. ЗАГАЛЬНАХАРАКТЕРИСТИКА СОЦІОЛОГІЇ ПРАВА
Право в соціології розглядається не як застигла сукупність норм, а як діяльність фізичних і юридичних осіб – громадян, державних і суспільних організацій, які дотримуються, застосовують і виконують правові приписи, є предметом соціологічного вивчення, яке набуло широкого поширення в останні десятиліття. На цій основі виникло і праворозуміння, орієнтоване на право в дії. Соціологічний підхід до розуміння права можна виразити у формулі Г.В.Мальцева “Право – це насамперед саме суспільне життя”.[3]
Правові норми держави, на думку прихильників соціологічного напряму в теорії права, — це лише частина права. Поряд з ними існує “живе право”, яке є не що інше, як фактичні відносини, що склались в суспільстві. Головне, стверджують вони, — вивчення реального порядку, тобто не тих приписів, які зафіксовані в правовій нормі, а самого процесу дії права в суспільстві, конкретних дій учасників правовідносин. В зв’язку з цим обґрунтовується ідея “гнучкості права”, іншими словами, можливість зміни правової норми в процесі її застосування. Звідси – відмова від “незаперечності” закону, вимога свободи суддівського “розсуду”. Ця теорія веде фактичного розширення “правотворчих” функцій судді і приниження ролі закону, оскільки суддя не зв’язаний юридичними нормами і може на свій розсуд вирішити ту чи іншу справу, покладаючись на власну інтуїцію. Акцентуючи увагу на вивченні соціальних коренів права і його дієвої сторони, представники “соціологічного” підходу (його можна назвати також “функціональним”) намагаються осягнути право як дієвий момент реального суспільного життя. Л.С.Явич, стверджує, що “правові норми мертві, нежиттєві, не складають дієвого права, якщо за певних умов не можуть бути здійсненими у фактичній поведінці людей”.[4]
Для соціологічної теорії характерні структурно-функціональний підхід до права; виділення правовідносин в якості основних, найбільш суттєвих елементів права. Право не зводиться закону. Право в дії дає уявлення про смисл правового регулювання, його кінцеві цілі. Державна воля, втілена в правових нормах, на цій ступені матеріалізується в суспільних відносинах, надаючи їм правову форму. Право в дії є його реалізація, що проявляється в правових відносинах, правопорядку, правовій поведінці. Урегульованість, законність, правопорядок, що забезпечуються в суспільстві, — необхідні елементи праворозуміння. Саме на основі вивчення дії права виникли ідеї про розширення предмета праворозуміння, про те, що потрібно брати до уваги не одні лише правові норми, а весь механізм правового регулювання, всю правову систему.
Насправді, дія права здійснюється шляхом виконання (дотримання, використання і застосування) правових норм. При цьому у вказану діяльність залучаються правозастосовчі органи, утворюються правовідносини, на неї впливає правосвідомість людей. Іншими словами, функціонує складний механізм правової системи, який не зводиться лише до юридичних норм. А це, в свою чергу, означає, що говорячи про право і його розуміння, ми не можемо ігнорувати тих складових частин механізму, які не є нормами права, але без яких норми діяти не можуть.
Позитивним моментом соціологічного підходу до розуміння права є прагнення пізнати право в дії, в процесі функціонування. При цьому дослідження правових явищ і інститутів переслідує мету перетворення соціальної дійсності, а саме право розглядається як інструмент соціального перетворення, засіб досягнення згоди між інтересами різних соціальних груп. Це зближує соціологічну теорію права з солідаристською (соціальною) концепцією права.
В основі солідаристського напрямку або соціальної концепції права (Л.Дюгі) лежить ідея солідарності, тобто співробітництва у здійсненні влади різних соціальних прошарків і груп, які приймають участь у політичному житті. Згідно з цією теорією, кожний член суспільства повинен усвідомити соціальну функцію, встановлену правом, проникнутися ідеєю необхідності скоєння певних вчинків, що забезпечують солідарність всіх членів суспільства. Право виступає як виразник цієї солідарності, інструмент, що охороняє “спільні інтереси” всіх груп.
Таким чином, соціальна концепція, розглядаючи сутність права, представляє його як засіб досягнення гармонії. Вона направлена на пошук правових засобів, які допомагають усунути можливі соціальні конфлікти, забезпечити порядок в суспільстві. Це передбачає розгляд права не відокремлено, а поряд з іншими елементами соціальної дійсності – економікою, політикою, мораллю – в їх функціональній взаємообумовленості і взаємозалежності. Звідси – акцент на соціальні функції права в суспільстві, наприклад, як засобу усунення можливих соціальних конфліктів, вирішення інших соціальних проблем.
В соціальній концепції права обгрунтовується необхідність дослідження права в його взаємозв’язку з іншими елементами соціальної системи. Принципово іншу трактовку права, його сутності дають основоположники марксизму. «Розглядаючи суспільство як органічно цілісне утворення, що діє і розвивається за об’єктивними, незалежними від волі людей законами, К.Маркс і Ф.Енгельс досить чітко і послідовно розрізняли право і закон».[5]
Право вони розуміли як міру свободи членів суспільства. Кожний клас в силу його особливого становища в системі економічних відносин суспільства має свою міру свободи, своє право. Міра свободи членів класового суспільства не є рівною, а визначається їх належністю до певного класу. Відношенням класів до засобів виробництва визначається міра їх свободи, їх класове право. Зміст цього права складають претензії класу на певну долю матеріальних і духовних благ, які виробляються суспільством, на участь у політичному житті суспільства, в управлінні справами держави і на вільне вираження свого ставлення до соціального ладу, а також самовираження в літературі і інших сферах мистецтва.
Отже, в суспільстві, розділеному на класи з їх суперечливими
інтересами, не існує єдиної міри свободи, єдиного права. Кожний клас має власне право, яке не тільки відрізняється від права інших класів, але й антагоністичне по відношенню до нього. Колізія прав вирішується тим, що економічно пануючий клас – власник засобів виробництва – бере в свої руки державну владу і проводить своє право у формі законів, надає йому всезагального характеру і вимагає обов’язкового виконання встановлених ним законів від всіх членів суспільства під страхом державного примусу.
Ідея багатоаспектного, багатостороннього підходу до права зараз, мабуть, найбільш точно відображає спільні зусилля вчених по його вивченню.
Яких би поглядів на право вони не притримувались, всі проти однобічності. І життя це підтвердило, показавши, що розгляд правових проблем, наприклад, з позицій конкретної соціології, з інформаційної сторони чи в психологічному аспекті дозволяє підійти до розкриття нових рис права, збагачуючи відповідно його поняття. Саме шляхом розкриття нових відносин, сторін, рис і відбувається процес поглиблення поняття права.
Не одна якась сторона права – нормативна, його генезис чи право в дії – дає поняття права. Кожна з них – лише абстрактне його бачення. Поняття права складається як сума, синтез знань всіх правових дисциплін, які вивчають право у всіх його реальних проявах, сторонах, рисах, відносинах, перспективах.
ГЛАВА 2. СУТНІСТЬ ПРАВА ТАДЕРЖАВИ У ПРАЦЯХ
С.ДНІСТРЯНСЬКОГО
2.1 «Погляд на теоріїправа та держави» С. Дністрянського
СтаніславДністрянський — визначний правознавець європейського рівня, академік Вільної УкраїнськоїАкадемії Наук. Більшість науковців справедливо вважають його одним іззасновників нової української правової науки. Основними напрямками йогодослідження були: форми державного устрою і права людини, проблеми консолідаціїукраїнської нації, національно-державне будівництво в Україні, проблемаукраїнської мови і забезпечення її державного статусу, цивільне право вУкраїні, регулювання шлюбно-сімейних відносин, історія української культури.Значимість наукових розробок С. Дністрянського полягає в тому, що вони невтратили актуальності і сьогодні.
Велику і ціннуспадщину становлять його численні праці українською, німецькою, чеською мовами.Найважливіші із них: «Заручини в австрійськім праві», «Границі науки права», «Австрійськеправо облігаційне», «Звичаєве право та соціальні зв'язки», «Цивільне право», «Загальнанаука права і політика», «Погляд на теорії права та держави» та інші.
Проаналізуємо основніконцепції і зміст праці академіка С. Дністрянського «Погляд на теоріїправа і держави» опубліковану 1925 року у Львові.[6]
Ідея написанняпраці з проблем відношення права і держави виношувалась вченим протягом 22років. В основу своєї розвідки автор поклав наукові розробки з питань держави іправа, вироблені вченими у період з кінця XVIII до початку XX століття. Досліджуючи широкий спектррізних теорій походження права та держави, які базувались на різних формахаргументації, він прийшов до висновку, що на ці теорії мали суттєвий вплив ідеїсвободи, суверенності народу, суспільності (громадянського суспільства).Різноманіття і багатогранність поглядів, викладених у науковій літературі,спонукали С. Дністрянського спочатку провести аналіз філософських ідейпоходження права та держави, а пізніше правових. Це стало фундаментомвироблення новітніх концепцій із цієї проблематики, що відповідали духові часу.Такий підхід і визначив структуру цієї праці, зміст якої викладений у трьохрозділах.
Мислительстверджує, що з'ясування сутності та системне і детальні обговореннятеоретичних питань, викладених у працях попередників, потребує окремихмонографічних розробок. Тому у своїй праці він обмежився тільки висвітленнямзагальних найважливіших ідей стосовно виникнення держави і права.
С. Дністрянський,характеризуючи державу, писав: "… Поступаючись методом історизму в праві,пропоную образ новітньої держави. В основі концепції державотворення покладенопророчі слова поета: «В своїй хаті своя правда і сила і воля»,поєднані з правом народів на самовизначення; справжнє народне законодавство вдержаві, створене на засаді справедливості та загальній пошані до праці;принципи порядку її організації як провідні основи державної сили та постійненамаганні реалізації «волі народу» в усіх сферах державного тасуспільного життя.[7]
Водночас вінпідкреслював, що межі самовизначення народів можні вирішувати тільки заетнографічним принципом, а не за політичним причому національним меншинам сліднадавати повну свободу в їхніх національних правах. Крім того, у боротьбікапіталу і праці, праці виборола провідне місце у суспільстві, а тому тількипраця повинна бути справжнім мірилом рівності та справедливості в новійдержаві. Справжні сила держави проявляється не в «пануванні» та «суверенітеті»,народна влада в сучасному розумінні не може панувати над народом. У новітнійдержаві сам народ правитиме державою, він самостійно повинен визначати тареалізовувати правові засади свого розвитку. Недопустиме будь-яке обмеженняучасті народу; виконанні функцій і завдань держави.
Характеризуючидержаву і право, академік С. Дністрянський виходить із поняття«спільності», яка складається із сукупності «спільнот». Найого думку, саме з цього починається вихідна точка правового дослідження. Вінстверджує, що суспільні зв'язки, які походять від родини аж до держави, єосновами права, справжнім джерелом права.
Вони єспецифічним суспільним витвором, що має закономірні форми існування. У кожномусуспільному зв'язку існує своєрідна організація для збереження спільнихінтересів зв'язку та збереження суспільного порядку в межах існуючоїспільності. У додержавний період суспільні зв'язки і правовому життізабезпечувалися фізичним примусом. Після виникненні спільноти найвищого рівня,тобто держави вона переймає вищий нагляд над суспільними зв'язками нижчоготипу, а згодом зосереджує в своїх руках увесь апарат примусу, залишаючи приспільнотах нижчого рівня лиш моральний вплив. Така постановка питання даєможливість стверджувати, що право виникло ще раніше від держави. Воно існувалов усіх суспільних зв'язках нижчого типу, але держава шляхом еволюції, залишаючивнутрішню автономію суспільних зв'язків нижчого типу, встановила над нимиверховенство у спільних справах і в справах, пов'язаних з існуванням тарозвитком держави, підсиливши це державним примусом. Така система, щофункціонувала протягом тисячоліть, залишається і сьогодні єдиною основою праваі держави. Право і нині розвивається в усіх суспільних зв'язках, які мають своюорганізацію (структуру, органи управління), тобто свою автономію, що визнана таобмежена державою, виходячи із спільних інтересів найвищого суспільногозв'язку.
У своїй праці«Погляд на теорію права і держави» академік підкреслює, що поняття«автономія» має стародавнє походження і є формою, в якій правовиникло і сьогодні розвивається. Автономія починається уже від людини якодиниці. Один чоловік може щось зробити, інший це повинен визнати — ось правопершого відносно другого. Отже, можна стверджувати, що перший у визначенихмежах має автономію, яку інші зобов'язані визнавати. «Право ж власності євиразом особистої автономії людини. Але уже і ця автономія є певним чиномобмежена, виходячи із суспільної залежності від інших».[8]
Таку ж залежністьможемо прослідкувати в першому суспільному зв'язку — родині. Автономію родинипредставляють її органи, зокрема батько родини. Але ця автономія на початкахродинного життя була обмежена потребою забезпечити добробут членів роду, апізніше обмежувалась встановленими звичаями у родині. З розвитком суспільних зв'язків- родів, племен, союзів племен тощо, автономію необхідно було п обмежувати взалежності від інтересів вищих суспільних зв'язків. Але найсуттєвіше обмеженняавтономії в усіх суспільних зв'язках здійснюється я найвищою інстанцією — державою.
Разом з тим,держава також не має найвищої влади в повному а розумінні, як це стверджуютьтеоретики повної суверенності держави.
Держава наділенаавтономією в межах своїх повноважень. У сучасній державі автономію обмежуєсвоїми органами саме суспільство або співдружність світових держав (у разі невизнання якоїсь держави). Отже, автономія по своїй суті обмежена.
Дляхарактеристики держави вчений — правник застосовує крім и поняття«автономія» ще іншу дефініцію — «авторитет» зв'язку. їїсутність полягає в тому, що органи видають постанови для зв'язку, а учасникивважають себе зобов'язаними виконувати їх, визнаючи тим авторитет зв'язку надсобою. Такий авторитет має і держава. Але вона, крім цього, ще наділена силою,що надає їй можливість реалізовувати свої приписні проти волі окремих членів.Така властивість держави названа «автаркією» Отже, у правовомурозумінні характерними рисами держави автор вважає; автономію, авторитет,автаркію. Використовуючи правову методологію, вчений розглядає державу якрозвиток суспільного життя у природі. Держава існує тільки тоді, якщо має своютериторію, що її суттєво відрізняє від багатьох суспільних зв'язків. Томудержава це в першу чергу — територія; в другу — люди, приналежні до цієїтериторії; а в третю чергу, створена людьми для збереження загальногосуспільного ладу — державна організація. Такі три елементи державі; виділяє С.Дністрянський у праці «Погляд на теорії права і держави». У цьомудослідженні знайшло висвітлення сучасне розуміння понятті «нація». Складовимиелементами «нації» є: люди; територія, на якій народилися люди;народна культура. «Автор підкреслює, що голови суспільну основу нації складаєїї культура. Кожна нація має свою, властиві їй, культуру, хоч би вона і не маласвоєї державної організації».[9]
Завершуючи своюпрацю, академік С. Дністрянський піддає критиці австрійську школу нормативізму,теорії «правового догматизму» ті «правового досвіду» Кельзенаі Сандера. Він стверджує, що суспільний зв'язок має свої специфічні інтереси,які потребують охорони. Збереженій цих інтересів служить організація зв'язку,побудована на соціально етичних нормах, а це є не що інше як право зв'язку.Крім того, він підкреслює, що організація зв'язку, хоч би цей зв'язок бувдержавою в може при виборі норм поводитись самовільно. Є параметри, яких мусятьдотримуватись, щоб санкція правових норм зв'язку не обмежувала автономії, котруслід забезпечувати, бо переступивши встановлені межі правотворчої діяльності,держава творить безправ'я. «Таким чинок автор обґрунтовує право і безправ'я абосвавілля».[10]
Короткопроаналізувавши «Погляд на теорії права і держави» академіка С.Дністрянського, можна на цій основі зробити відповідні висновок. Насамперед,праця відповідає тогочасним умовам життя, вона є досі оригінальною, у нійзакладена національно-державницька концепція вченого-правника. На його думку,«в епіцентрі всього, зокрема теорії права, мають бути генетичні основисоціальних зв'язків».
Виходячи з того,що право виникло раніше від політики, вчений доводить, що державна політика,утворюється на основі вже існуючих державних норм суспільної життя. Отже,органічний суспільний зв'язок, в основі творення якого лежать економічніпричини, а також такі інститути, як родина, рід, плем'я, народ і основнісуспільні установи — подружжя, договори, спадщина — не є витвором держави.
На думку С.Дністрянського, існуючі зв'язки поділяються на два типи: органічні таорганізаційні. До органічних суспільних зв'язків належать родина, рід, плем'я,держава, народ. До організаційних — церква, преса, партії, товариства. Кожен зцих суспільних зв'язків має свою організацію, існує для збереження абодосягнення їхньої мети. Держави або допомагають, або протидіють суспільнимзв'язкам у досягненні власних вищих цілей. Що ж стосується ролі права у цихзв'язках, то межі права або безправність держави стосовно того ж суспільногозв'язку мають залежати від його соціально-етичного змісту, цілей і домагань.
У цілому«теорія суспільних зв'язків на основі історичної системи», якудосліджував С. Дністрянський, зводиться до такого: право існує не лише вдержаві. Держава є лише соціальним зв'язком найвищого типу. У виконанні своїхфункцій і дотриманні правового порядку держава використовує адміністративнийапарат, на який покладено обов'язок вживати фізичний примус, на відміну від нижчихсоціальних зв'язків, що базується на питомому праві, силі переконання громадськоїдумки, звичаїв, традицій.
«Всі правовінорми є також соціально-етичними. Але разом з тим, не всі ці норми є водночасправовими. Правовими є лише ті, що вибрані державою для її існування яксуспільного зв'язку».[11]
Все, щоутворюється генетично в суспільних зв'язках протягом століть, залишаєтьсяреальною основою права і держави. Право завжди утворюється самостійно. Виникаєвоно в усіх суспільних зв'язках, які мають свою організацію (церква, преса,партії), мають необхідні органи управління (автономію), яка може бути визнана,але й може бути обмежена державою. Авторитет держави знаходить головну опору вавторитеті окремих суспільних зв'язків, які є найвищим критерієм істини,оскільки формуються на основі норм, прийнятих в окремих родинах, родах,племенах, станах, класах, політичних партіях, громадах, товариствах та іншихутвореннях, тобто на основі морального авторитету, який пов'язує людей набагатоміцніше ніж держава.
Суспільнийзв'язок має свої специфічні інтереси. Збереженню цих інтересів служитьорганізація зв'язку. «Будь-яка держава, яка порушує автономію того чи іншогозв'язку, тим самим переступає закони суспільної етики і права, а тому насаджуєбезправ'я».[12]
Основноювнутрішньою ознакою права є справедливість, форма і зміст якої не залишаютьсянезмінними, оскільки залежать від, виникаючих у державі, суспільних відносин таісторичного розвитку держави.
Зупинившись лише надеяких аспектах (загальних проблемах теорії держави і права, методологіїправа), що містяться у ґрунтовній праці акад. С. Дністрянського «Погляд натеорії права та держави», вважаю, що робота над подальшим всебічнимопрацюванням і використанням наукової спадщини видатного вченого у сучаснійправовій науці є вкрай необхідною і важливою.
2.2 Тарас Шевченко і «Новадержава» С.Дністрянського
С.С.Дністрянський є автором понад 50 фундаментальних монографічних досліджень ічисленних наукових статей українською, польською, чеською і французькою мовамиз теорії держави і права, філософії права, конституційного, сімейного (завизначенням вченого — родинного) та цивільного права. Зокрема, він створиввласну концепцію держави і права, викладену у багатотомному незавершеному курсі«Загальна наука права і політики» (Т.1, 1923 р.), у працях «Чоловік і йогопотреби в правній системі. Розвідка з австрійського права» (1900 р.), «Звичаєвеправо та соціальні зв'язки» (1902 р.), «Про природу звичаєвого права» (1904 р.польською мовою), «Природні засади права» (1911 р.), «Генеза та основи права»(1923 р.), «Погляди на теорії права та держави» (1925 р.), а також «Новадержава. Інавгураційний виклад ректора УВУ».
Як зазначає Т.Андрусяк у своїй статті, вміщеній у науковому збірнику Українського ВільногоУніверситету за 1995 р., ця праця "...і сьогодні має не тільки історичнуцінність, але її можна і нині використовувати як навчальний посібник длястудентів-правників".[13]
У «Новійдержаві» (1923 р.) С. Дністрянський зачепив дуже актуальне теоретичнепитання. Ідеал держави він вбачав у лаконічному вислові Тараса Шевченка:«В своїй хаті своя правда і сила і воля». Майже вся глибока науковапраця вченого-правника присвячена влучній інтерпретації цього вислову.«Своя хата» — це, на думку С. Дністрянського — народ з йогоневід'ємним правом на самовизначення. Наступною невід'ємною частиною новоїдержави мало б стати право — «своя правда». «Силу» державивін вбачає в споконвічних поняттях — «порядок» та«організація». Чималу увагу автор приділив і категорії політичноїсвободи — «волі», на питання — Якою має бути нова держава? — він давтаку відповідь: «Нова Держава повинна перевести кооперацію усіх народнихелементів для найліпшого використання духовних і природних сил, не жахаючисячерпати безпосереднього джерела народної волі. Але ця воля не могла бутинародною волею, коли б не дала всім своїм членам, себто кожній людині засіб вільноїволі в рамках загального добра. Тому приватна власність залишиться все ж такивихідною точкою правної системи».
Після багатьохвіків боротьби та страждань український народ проголосив незалежність своєїдержави. Тепер перед нами стоїть не менш важливе завдання — її розбудова. Алеяк це робити, які ідеали ставити собі за мету? Найкращою відповіддю на цінелегкі питання, будуть слова генія українського народу, нашого духовногоМойсея Тараса Шевченка, котрий сказав: «В своїй хаті своя правда і сила іволя». Немало людей не збагнули всієї глибини і пророчості цих слів, томущо сприймають їх буквально. У дійсності, пишучи ці рядки, Т. Шевченкоскористався мистецьким літературним прийомом, що дало йому можливість лаконічнорозкрити всю глибину процесу розбудови Української держави.[14]
Найкраще зрозуміві розвинув думку Кобзаря академік Станіслав Дністрянський. Він один знебагатьох зумів збагнути, усвідомити і розкрити широкому загалу зміст пророчихслів Т. Шевченка і свої міркування з цієї проблеми обгрунтував вінавгураційному викладі «Нова держава».
Вчений пише, що всвоїй «хаті» поет шукає основу народного життя. «Народ мусить матисвою хату — свою державу. Чим є хата для людини, для родини, тим повинна бутидержава для народу».
С. Дністрянськийвважає, що коли придивитися до цієї тези під оглядом історичного розвитку, народі держава сьогодні не у всіх є рівнобіжним поняттям і хоч народи старі як світ,національна ідея є витвором новітніх часів; вона і поставила народ убезпосереднє відношення до держави.
«На початку ХХст. національна ідея стає бойовим кличем для народів Австро-Угорщини та Росії іперш за все для розшматованого цими імперіями українського народу».[15]
С. Дністрянськийзазначає, що ця ідея проявилася в двох формах: спершу в формі змагання завласну національну державу, чи то там, де один народ був розбитий на кількадержав, чи то там, де він у границях чужої держави боровся за визволення з підчужого ярма, щоб потім створити власну державу. Там же, де жило декілька народівутворювалась друга форма, що мала всім народам забезпечити в рамках цієїдержави право вільного політичного розвитку, це так звана форма національної автономії.Але проти цих змагань виступила реакція: лінія демократично — національногорозвитку зламалася. Так, наприклад, Німеччина після свого об'єднання«забула» основи національної ідеї, а щодо інших народів вона,навпаки, намагалась їх поярмити. Подібне становище було і в Австро-Угорщині,котра по суті була конгломератом народів з різною культурою та історичнимминулим. Та хоч революція 1848 року принесла конституцію цій імперії, а з нею іпринцип рівноправності народів, але останнє, вважав вчений, було тільки напапері, бо якраз за цю рівноправність почалася довга та невпинна боротьба.Держава не зуміла як слід забезпечити рівність усіх народів, але, прагнучизберегти династичну систему, допомагала сильнішим націям взяти верх надслабкішими, а це призвело до того, що сильніші нації взяли верх над державою іпрактично знищили її.
Довгими рокамиукраїнський народ у цих тяжких умовах (рівно як і багато інших народів світу)боровся за свою національну державу тому, щоб знову не повторювати помилокминулого і не проливати людської крові.
Всі держависвіту, як вважає академік, повинні керуватись у своїх діях словами президентаАмерики Вудро Вільсона, котрий сказав: «Кожен народ повинен мати право насамовизначення. Без згоди народу неможна ні над ним панувати, пі управляти ним.Самовизначення народів — це не фраза, але справжній практичний принцип, на якийніхто не сміє зазіхати. Право на самовизначення це найважніше право кожногонароду, чи він великий чи вій малий. На основі цього права всі народи маютьправо па національну територію, право вибирати собі державну зверхність, підяку вони мають належати, право внутрішнього самоуправління та вільногокультурного, політичного та економічного розвитку. Всі економічні договори таполітичні відносини повинен безпосередньо вирішувати той народ, якого вониторкаються. Усі народи мусять бути вільні, та не можна їх насилувати зверху дотаких порядків, яких вони не хочуть».[16]
Ця підтриманавченим істина, скроплена кров'ю тодішніх поколінь, неодержимий алогізм нинішніхподій (Чечня, Балкани) роблять ЇЇ актуальною і сьогодні. С. Дністрянський усвій час відзначав, що нова, обновлена держава мусить признати самовизначеннянародів. Не держава є самометою, тільки нарід, вона має бути видимим знакомнародної спільноти, — правною організацією народу. Основні принципи цієї тезирегламентовані Конституцією України. Стаття 4 р.1. гласить: «Носіємсуверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владубезпосередньо і через органи державної влади та органи місцевогосамоврядування».[17]І так як кожний господар загороджує хату — кожна держава має свої границі. С.Дністрянський у «Новій державі», відповідаючи на питання: «Які жграниці повинен мати модерний нарід у своїй державі?», академік зазначає:«Народ є в першу чергу зв'язок осіб, держава ж в першу чергу територія.Але народ має, як такий, свою питому територію. Тільки по суті значеннятериторії інше в народі ніж у державі. У народі територія має значення етнографічне,коли в державі воно політичне»[18]
Кожний народмусить мати свою територію, де він є в домі («в своїй хаті»). Цеположення С. Дністрянського також регламентоване і забезпечене КонституцієюУкраїни. «Територія України в межах існуючого кордону, — гласить ст.2р.1,- є цілісною і недоторканою»[19]
Далі вченийроз'яснює, що поодинокі члени народу поселяються поза об'ємом своєїнаціональної території, та творять у чужих державах острови, а іноді й великікомплекси; вони щоправда не перестають бути членами свого народу, але все жтаки находяться не на своїй, а на чужій території. Так само можна поодинокимчленам народу при свободі переселювання переносити свій осідок на чужину, алевсе те є з огляду на сталий осідок самої нації, тільки «чужиною», ане Батьківщиною.
"Ідеянародного самовизначення не має стриму перед границями колишніх держав" — стверджує С. Дністрянський. Він вважає, що, навпаки, війна велася задлявідновлення несправедливо встановлених державних границь для поодинокихнародів. Тому попередні державні границі не можуть бути тривкою основою длясамовизначення народів. Це ще більше стосується так званих історичних границь,оскільки під ними дехто розуміє ті межі, які в минулому обіймали якісь державита опісля їх втратили. Академік С. Дністрянський стверджує, що Польща, яказахопила українські землі аж по Дніпро, не може посягати па ці території. Томупро границі самовизначення народів може вирішувати не політичний, а тількиетнографічний принцип. Врешті, історія національних змагань підтверджує цейфакт. Спираючись на дані судження, С. Дністрянський вважає, що«національна територія є та територія, з якою народ є зв'язаний історичношляхом постійного, звичайно споконвічного поселення. Поняття національноїтериторії є однак ексклюзивне — значить і хоч би мешкало побіч себе кільканародів, ніяка територія не може бути рівночасно національною територією длякількох народів, та кожний народ має свою питому, етнографічно визначенутериторію, де він постійно поселився та де він живе своїм питомим культурнимжиттям. Поза цією територією він може бути тільки чужинцем або завойовником.Тому, продовжує С.Дністрянський, ті народи, що завоювали інші та не встиглипоселитися на їхнє місце, ні їх асимілювати, не можуть ніколи вважатизавойованих земель за свою власну національну територію».[20]
Виходячи з цього,можна зробити висновок, що національні границі можуть зменшуватися абозбільшуватися тільки у процесі зменшування або поширювання осель дотичногонароду на своїх чи чужих просторах та шляхом повної асиміляції на користь чужоїчи своєї народності. У вже цитованій праці «Нова держава» С.Дністрянський висловлює і таку думку, суть якої полягає в тому, що па територіїнароду бувають чужі острови та взагалі національні меншини, що мешкають побічавтохтонної, з територією зв'язаної нації. Вони є лише наче«комірники», що мешкають у «чужій хаті». Далі він каже, щонарод, котрому належить національна територія, є «господарем», єбільшістю цієї території, члени інших народностей можуть бути тільки меншістю.При цьому академік висловлює думку, що на мій погляд є чесною і справедливогодля обох сторін. Він пише, «що в такій то хаті мусить народ примістити»комірників" та прийняти в гостину чужинців. Він мусить лишити повнусвободу в їхньому «помешканні» (це значить повну свободу в їхнаціональних правах); але він має з ними спільні справи, що торкаються цілої«хати» (тобто цілої держави), в якій вони мусять підчинятися волі«господаря» (тобто більшості), але за те вони повинні бути напривілейованому становищі гостей".[21]
Всі ці принципирегламентовані і забезпечуються Конституцією України. Так, ст. 11 їїпроголошує: «Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, їїісторичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної,культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів інаціональних меншин України».[22]
Але ідея самовизначеннянародів не обмежується одначе тільки на право до своєї власної держави чи направо відносити себе до тієї держави, до якої народ хоче належати — воно маєповерх, цього ще й внутрішній зміст. В своїй «хаті мусить бути свояправда» — таким є дальший творчий розвиток Шевченкової думкиДністрянським. «Наш найдавніший пам'ятник права — це «Руська Правда».Впродовж віків сам народ творив собі право — так він розумів правду всуспільному житті, так він осягав ідею справедливості».[23]
Право як народнаправда, наголошує вчений, — це провідний шлях нової держави. Держава не можеіснувати без законів, але С.Дністрянський вважає, що ці закони не тільки мусятьзнаходити внутрішню основу в народі, бо вони передають лише певну частину тихправних постанов, якими керується народ в своїй державі. Поза сферою законів муситьзалишатися сфера внутрішньої творчості звичаєвого права з безпосередньозобов'язуючою силою. Правда мусить бути завжди живою. Право мусить бути завждиживуче — як живі є людські потреби та потреби тих спільнот, з яких складаєтьсянарод. Та над усім мусить стояти поняття справедливості. Дійсно принципи,лаконічно і образно висловлені Т. Шевченком, творчо розвинуті С. Дністрянським,повинні стати основою розбудови нашої держави.
ГЛАВА 3. ПОГЛЯДИ С.ДНІСТРЯНСЬКОГО-КОНСТИТУЦІОНАЛИСТА
Для правовоїдумки будь-якого народу, в тому числі й українського, характерною є діяльністькогорти таких вчених і мислителів, творча й наукова спадщина яких єфундаментальною для її розвитку загалом. Окрім того, вона також є частиноюзагальноєвропейської правової думки, її доповненням і збагаченням. Власне,одним з таких вчених був Станіслав Дністрянський, один з найвизначнішихправників і політологів XX століття.[24]Дуже важливу роль для становлення та розвитку правової думки в Українівідіграла діяльність Станіслава Дністрянського. Його внесок у розвитокукраїнської правової думки, юридичної науки та освіти важко переоцінити. Двічі(у 1907 і в 1911р.р.) його було обрано депутатом до Віденського парламенту відукраїнської руської демократичної партії. За цей період він значно спричинивсядо втілення демократичних принципів. у національне життя Галичини. Деякою міроюС. Дністрянський причетний до проголошення на всенародних зборах у Львові 13листопада 1918 року самостійної Української держави, адже він входив до складуУкраїнської Національної Ради.[25]
Науковий доробоквченого, який протягом майже 70-річного періоду залишався невідомим дляукраїнського народу, ще пот
та матеріалістичноїтеорій походження права та держави. Вона є цінним здобутком української таєвропейської правової науки.
Ґрунтовновивчивши правові та політичні ідеї, вчення і концепції від античності допочатку ХХ ст., С.Дністрянський створив власну правову концепцію. Базовими длянього були ідеї Аристотеля (автора теорії природного походження держави),А.Вагнера (прихильника органічної теорії права та держави), Г.Єллінека(представника формально-догматичної юриспруденції та теорії законів удержавному праві), Р.Ієрінга (засновника теорії „інтересу в праві”), А.Менгера(прихильника соціалістичної теорії), Р.Штамлера (засновника теорії „правдивогоправа”), Ф.Цайлера (прихильника теорії природного права), Р.Гофмана, Р.Пфаффа,Й.Унгера (представників історичної школи права), а також визначних українськихмислителів та вчених — Б.Кістяківського, О.Огоновського й Т.Шевченка.[26]
Дністрянськийвважав, що держава є вищою формою організації суспільства. У теоріїС.Дністрянського йдеться про мету створення держави та наслідки утворення всуспільстві елементарних соціальних груп. Проаналізувавши процес зародженнядержав, С.Дністрянський звернув увагу на те, що часто одна і та ж сама людинавиступає членом декількох суспільних груп, а тому може мати різні соціальністатуси. Держава, за С.Дністрянським, утворюється як результат органічноїпотреби суспільства. Завдання, яке покладається на державу в момент їївиникнення, — це утворення правового ладу, який був відсутній на попередніхетапах розвитку людства. Отже, держава повинна була об’єднати у своїх межахсоціальні групи нижчого рівня та визнати їх органічне (природне) існування.Крім того, держава, визнавши їхнє існування і після власного виникнення,повинна була зберегти соціальне життя цих груп і визнати створені нимисоціально-етичні норми. Державні закони, на думку С.Дністрянського, за своїмстатусом не можуть скасовувати правові норми соціальних груп, а навпаки, вониповинні базуватись на цих нормах і якомога більше їм відповідати. Тобтодержава, як окреме соціальне об’єднання, отримує право на життя з правомстворення нових (власних) правових норм. З появою держави суспільний ладзмінюється на правовий.
Держава не скасовуєправових норм первісних суспільних об’єднань, а, базуючись на них, створюєнорми для врегулювання відносин між державою та іншими соціальнимиоб’єднаннями. Оскільки норми первісних соціальних об’єднань часто суперечилиміж собою, то держава з метою забезпечення правової охорони членів суспільства,узгодження інтересів соціальних об’єднань та подальшого їхнього існування тарозвитку, створює власну систему правових норм. Іншими словами, держава створюєвласну правову систему як механізм узгодження різних правових норм. На думкуС.Дністрянського, завдання, яке стоїть перед державою, полягає у створенністабільності та узгодженості інтересів у суспільстві. «Державне право лише тодізможе досягти поставленого перед державою завдання, коли воно буде базуватисьна звичаєвому праві. Тільки в такому випадку держава може стати правовоюдержавою».[27]
Отже, розглядаючипитання походження держави як найвищої соціальної організації у суспільстві,С.Дністрянський був прихильником концепції Аристотеля про природне походження держави. Узагальнюючи проблематику науковихінтересів ученого, можна визначити їх у таких напрямках: форми державногоустрою і права людини, проблеми консолідації української нації,національно-державне творення в Україні, проблеми української мови і забезпеченняїї державного статусу; історія української культури, цивільне право в Україні,сімейно-шлюбні відносини та їх регулювання. Деякі його праці не втратили своєїактуальності і сьогодні. Вони зберігаються у бібліотеках України, Австрії,Німеччини, Польщі і Чехословаччини на мовах цих країн, «що сприялоутвердженню його авторитету як вченого-правника європейського рівня, а такожпіднесло значення української науки». Архів ученого зберігається у Львові,Тернополі, Празі.
Таким чином, нам,нащадкам С. Дністрянського необхідно ще наполегливо попрацювати над науковоюспадщиною вченого, щоб повернути забуте ім'я мислителя його землякам, народу,державі, задля яких він так важко і натхненно працював. Адже одна меморіальнадошка з барельєфом, встановлена у 1989 році на будинку, де народився С.Дністрянський у Тернополі, аж ніяк зробити цього не може. Можуть, і повинні цезробити науковці-професіонали, громадяни, яким небайдужа доля вченого-правникаС. Дністрянського. Важка його доля, але вона може бути для багатьох українцівприкладом для наслідування, оскільки він був світочем тодішньої національноїправничої науки.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ІЛІТЕРАТУРИ
1. Академік Станіслав Северинович Дністрянський: життяі діяльність // Матеріали VIукраїнської наукової конференції молодих вчених “Історія науки, освіти ікультури в Україні: традиції і сучасність”. — 18-19 квітня 1995. — Київ, 1995.
2. Андрусяк Т. Академік Станіслав Дністрянський і йогороль у створенні та розвитку Українського Вільного Університету./ Науковийзбірник УВУ. — Мюнхен-Львів, 1995.
3. Возьний В. І. Основоположник українськогоправознавства // Вісник Національної академії наук України.- 1995. — № 11-12. — С. 59-63.
4. Дністрянський С. Нова держава// Стецюк П. СтаніславДністрянський як конституціоналіст.-Львів.-1999.- Додаток.
5. Дністрянський С. Погляд на теорії права та держави.-Львів.: «НТШ».- 1925.
6. Коваль А. Джерела та форми права в правовійконцепції Станіслава Дністрянського // Збірник наукових праць Одеськоїнаціональної юридичної академії “Актуальні проблеми держави і права”.- Вип.16.- Одеса, 2002.
7. Коваль А. Погляди Станіслава Дністрянського направа людини та громадянина // Збірник наукових праць Одеської національноїюридичної академії “Актуальні проблеми політики”. — Вип. 13-14.- Одеса, 2002.
8. Коваль А. Погляди С.Дністрянського на правознавствояк науку // Збірник наукових праць Одеської національної юридичної академії„Актуальні проблеми держави і права”.- Вип. 22.- Одеса, 2004.
9. Конституція ЗУНР //Стецюк П. Станіслав Дністрянськийяк конституціоналіст. — Львів, 1999.
10. Конституція України. Українська правнича фундація.- К., 1998.
11. Кудрявцева В.Н., Казимирчук В.П. Современная социология права. М.: «Высшая школа»,1995.
12. Мушинка М. Станіслав Дністрянський – засновник новоїнауки права (1870-1935) /Академік Станіслав Дністрянський. 1870-1935.Бібліографія. — К.: «Довіра: Ґенеза», 1992.
13. Подгурецкий А. Очерк социологии права. М.:«Просвещение», 1974.
14. Потульницький В.А. Історія українськоїполітології.- К.: «Либідь», 1992.
15. Правова концепція С. Дністрянського // ПравоУкраїни.- 1999. — №6. — С.116-118.
16. Правознавець і політолог: до 125-річчя від днянародження С.Дністрянського //Рідна школа.- 1995.- №12.- с.22-24.
17. Стецюк П. Б. Станіслав Дністрянський як конституціоналіст.- Львів, 1999.
18. Сырых В.М. Социология права.- М.: «Высшая школа», 2001.
19. Усенко І. Б., Возьний В. І. ДністрянськийСтаніслав Северинович // Юридична енциклопедія: — Т. 2. — К., 1999.
20. Усенко І. Б. Наукова спадщина академіка С. С. Дністрянського// Правова держава. Вип. 7. — К., 1996.
21. Шляхи до злагоди С. Дністрянського // Віче. -1999.- № 5. — С.142-146.