Курсова роботана тему: «ЗАГАЛЬНІПОЛОЖЕННЯ ПРО ФІЗИЧНУ ОСОБУ»
Кандидата на посаду
професійного судді
Трофименко Єлізавета ВасилівнаКиїв 2007
ЗМІСТ
ВСТУП
1. ПРАВОСУБ‘ЄКТНІСТЬФІЗИЧНОЇ ОСОБИ ЯК УЧАСНИКА ЦИВІЛЬНИХ ВІДНОСИН
1.1 ПОНЯТТЯ І ЗМІСТ ЦИВІЛЬНОЇ ПРАВОЗДАТНОСТІ ФІЗИЧНОЇОСОБИ
1.2 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЦИВІЛЬНОЇ ДІЄЗДАТНОСТІГРОМАДЯН
2. ПРАВОВИЙСТАТУС ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ – ПІДПРИЄМЦЯ
3. ІНСТИТУТОПІКИ ТА ПІКЛУВАННЯ ЯК ЗАСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ЗАХИЩЕНОСТІ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Вступ
Сучасна динамікасоціально-економічних і політичних перетворень в Україні, що виявляється утрансформації соціальної структури суспільства та подальшої демократизації державно-правовихінститутів, вимагає істотної активізації наукових досліджень проблем цивільногоправа, які торкаються регламентації правового становища фізичної особи. Уперіод, коли Україна знаходиться на етапі розбудови ринкових відносин,модернізації нормативно-правової бази, одним із пріоритетних напрямків їїдержавної політики є створення відповідної правової основи, необхідної длязміцнення і подальшого розвитку соціальних, гуманістичних та демократичнихзасад нашої держави. В процесі поточного розвитку і вдосконалення суспільнихвідносин принципового значення набуває проблематика наукового дослідження таподальшого становлення інституту фізичної особи, регламентації її правовогостатусу та вироблення механізму гарантування та непорушності її прав, свобод ізаконних інтересів. Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя іздоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Українінайвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначаютьзміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною засвою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головнимобов’язком держави.
Науковедослідження та розвиток правового регулювання статусу фізичної особи належитьдо числа найпріоритетніших напрямків розвитку юридичної науки та законодавчоїполітики, що знаходить своє відображення у всіх галузях права, в тому числі і уцивільному праві. Цивільне право має на меті упорядкувати поведінку людей урізних життєвих ситуаціях та відносинах, забезпечити їм можливість вільногорозвитку та режим непорушності прав і законних інтересів.
Правовий статусфізичної особи як суб’єкта цивільного права характеризується як певне правовестановище особи, змістом якого є сукупність прав і обов’язків особи, яківизначають фізичну особу як самостійного учасника цивільних відносин.
У зв’язку з цимособливого значення набуває правова регламентація можливості фізичної особивиступати в якості суб’єкта права, здійснювати права і виконувати покладені нанеї обов’язки. Правовий статус як понятійна категорія відображає перш за все тіможливості, якими може користуватися фізична особа, а також ту міру необхідноїповедінки, яка вимагається від фізичної особи під впливом загрози притягненнядо відповідальності у разі порушення прав інших осіб або невиконання чиненалежного виконання покладених обов’язків. Соціальним змістом правовогостатусу особи є її свобода, яка закріплена в нормах права та охороняєтьсядержавою.
Загальновизнано,що правовий статус, встановлюючи межі можливої і необхідної поведінки людей,тим самим забезпечує вільну, автономну суспільно корисну діяльністьособистості. Відповідно, метою правового статусу є встановлення певної міриможливої і необхідної поведінки особи, в рамках якої особа має змогуреалізувати власний потенціал та потреби при умові непорушності рівних прав ізаконний інтересів інших осіб. Сучасні умови глобалізації та гуманізаціїсуспільства та державно-правових інституцій вимагає переосмислення таудосконалення правового захисту фізичної особи, як «найвищої соціальноїцінності», що надасть змогу зберегти стан соціальної справедливості та безпеки,а також захистити законні інтереси фізичної особи від впливу різноманітнихтранснаціональних інститутів.
Враховуючивказане вище, метою даної реферативної роботи буде надання загальноїхарактеристики фізичної особи як учасника цивільних правовідносин, щопов’язується із виконанням наступних завдань:
1) на підставіаналізу чинних нормативно-правових актів України та юридичних літературних джерелнадати характеристику природи та сутності правосуб’єктності фізичної особи таохарактеризувати її складові елементи;
2) встановитизміст поняття цивільна правоздатність, дієздатність та деліктоздатністьфізичної особи; проаналізувати зміст часткової та неповної цивільноїдієздатності фізичної особи; визначити підстави надання повної дієздатностіфізичній особі, а також охарактеризувати інститути обмеження цивільноїдієздатності та визнання особи недієздатною;
3) визначити тапроаналізувати зміст інституту фізичної особи-підприємця як особливого статусуфізичної особи, що має намір реалізувати своє конституційне право на зайняттяпідприємницькою діяльністю;
4) встановитисутність та зміст інституту опіки і піклування, що встановлюється над фізичноюособою з метою забезпечення її потреб та уникнення порушення її прав зі сторониінших осіб;
5) окреслитизагальну проблематику правової регламентації правового статусу фізичної особи увітчизняному законодавстві, що пов’язана із специфікою перехідного етапу розвиткусуспільства.
1. ПРАВОСУБ‘ЄКТНІСТЬ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ ЯК УЧАСНИКА
ЦИВІЛЬНИХ ВІДНОСИН
1.1 Поняття і зміст цивільної правоздатності фізичної
особи
Формуваннядемократичної, соціальної, правової держави в Україні відбувається унадзвичайно складному форматі, що пов’язано із необхідністю проведеннякомплексного реформування багатьох державно-правових інституцій відповідно допотреб самої держави, розвитку міжнародного співтовариства, необхідністюзабезпечення стабільності економічної сфери та соціальної захищеності громадян.Розвиток вітчизняного законодавства в Україні також знаходиться в станіоновлення та реформування, що передбачає комплексне перетворення багатьохгалузей і інститутів законодавства. Фізична особа як суб’єкт права єсамостійним учасником правовідносин, що характеризується особливим статусом,який обумовлений визнанням людини найвищою соціальною цінністю. Це в свою чергувимагає особливого підходу до формування науково обґрунтованої правової бази,яка закріплює її правовий статус.
Цивільне право яксамостійна галузь права має за мету упорядкувати поведінку людей урізноманітних життєвих ситуаціях та відносинах, забезпечити їм можливістьсамостійно вирішувати порядок взаємовідносин між собою. Досягти цієї метиможливо лише у випадку, коли людина та її інтереси і потреби будуть знаходитисяв центрі уваги законодавця, коли всі галузі права будуть спрямовані на захистфізичної особи, як суб’єкта права.
Дляхарактеристики фізичної особи як суб’єкта цивільного права в теоріївикористовується поняття правосуб’єктності. У ст. 6 Загальної декларації правлюдини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року,закріплено, що кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання їїправосуб’єктності.
Появу в теоріїправа такої категорії як правосуб’єктність необхідно віднести до того, щоправове регулювання передбачає наявність характерних властивостей у суб’єкта,що обумовлюють її особисті, економічні, політичні та соціальні потреби, а такожвстановлює її значення по відношенню до інших суб’єктів. Правосуб’єктністьвизначає, якими властивостями повинні володіти суб’єкти для того, щоб матиправа і нести (виконувати) обов’язки. С.С. Алексєєв зазначає, що соціальноюумовою правосуб’єктності виступає свобода волі людини, а її зміст полягає втому, що особи володіють здатністю бути носіями юридичних прав і обов’язків.Вітчизняна юридична енциклопедія визначає поняття правосуб’єктність якздатність фізичних і юридичних осіб у встановленому порядку бути суб’єктамиправа, тобто носіями суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.
Іншим принциповимпитанням є визначення поняття «фізична особа», що надасть змогуохарактеризувати зміст правосуб’єктності як сукупності індивідуально визначенихправ та обов’язків. В юридичній літературі 70-80-х років термін «фізична особа»переважно пов’язувалось із буржуазним типом розвитку держави і права, щообмежує рівність та індивідуальність громадян, зазначаючи про те, що правильнимє використання поняття «громадянин», що в більшій мірі відповідає сутностівідносин у соціалістичному суспільстві. На сьогодні у ст. 24 Цивільного кодексуУкраїни закріплене положення про те, що фізичною особою є людина як учасникцивільних відносин. Тим самим у чинному законодавстві України поняття фізичноїособи пов’язується із категорією «людина» яка наділена певним статусом (певнимивластивостями) – статусом учасника цивільних відносин. З іншої сторони, у п. 1ст. 2 Цивільного кодексу України зазначено про те, що учасниками цивільнихвідносин є фізичні особи та юридичні особи.
Юридичнаенциклопедія проводить розмежування понять фізична та юридична особа,визначаючи фізичну особу, як суб’єкта, що має статус громадянина України,іноземця або особи без громадянства, які є суб’єктами правовідносин.
Отже, визначаючивиключний перелік учасників цивільних відносин, до якого включені і фізичніособи, (ст. 2), у ст. 24 Цивільного кодексу України поняття фізичної особиформується через визначення людини як учасника цивільних відносин. Враховуючивказане, в літературі справедливо стверджується про те, що поняття «фізичнаособа» та «людина» є взаємопов’язаними, але не тотожними. Фізична особа – цезавжди людина. Разом з тим, людина може бути, а може і не бути учасникомцивільних відносин. Окрім того, людина може розглядатися як суб’єкт права, з однієїсторони, а з іншої сторони – може бути предметом наукового дослідження аборозглядатися як об’єкт впливу в іншій системі суспільних зв’язків.
Енциклопедичніюридичні джерела також містять ряд визначень поняття «фізичної особи». Так,фізична особа визначається в літературі як «людина, що є учасником цивільнихвідносин» або як «людина в розумінні біологічної істоти, що є суб’єктомцивільного права.
Інститутцивільної правосуб’єктності пов’язується з наявністю у осіб таких якостей якправоздатність, дієздатність і в деяких джерелах визначається деліктоздатність.Існує думка, що правосуб’єктність «представляє собою єдність її правоздатностіі дієздатності». С.С. Алексєєв вважає за доцільне використовувати узагальнюючепоняття праводієздатність.
А.В. Міцкевичвважає, що поняття правосуб’єктності має бути розширене і не обмежуватисяінститутами правоздатності і дієздатності. До нього також мають бути включені ісамі права і обов’язки, які випливають із дії законів (наприклад, конституційніправа громадян).
Найбільшоговизнання отримало трактування правосуб’єктності у працях С.Н. Братуся, на думкуякого поняття «правосуб’єктність» співпадає за змістом з поняттям«правоздатність». «Правоздатність – це право бути суб’єктом прав і обов’язків.Правоздатність і правосуб’єктність – рівнозначні поняття». Аргументами цієїточки зору є констатація того, що для визнання громадянина суб’єктом більшостіцивільних прав, достатньо володіти правоздатністю. З цим важко погодитись,зважаючи на те, що при такому підході володіння однією лише правоздатністюдосить для визнання недієздатної дитини суб’єктом цивільного права. При цьомуне беруться до уваги заміна недієздатності дитини дієздатністю її законнихпредставників.
Таку позиціюпідтримуються і багато інших авторів. Недосконалість викладеної позиції полягаєв тому, що вона призводить до логічного висновку про зайвість категорії«правосуб’єктність, оскільки вона цілком співпадає з категорією«правоздатність», то її вживання є зайвим і непотрібним.
Я.Р. Веберсцінність категорії «правосуб’єктність» вбачає у тому, що правосуб’єктністьвиражає факт визнання громадянина в якості суб’єкта правовідносин взагалі, атакож кваліфікацію його в якості суб’єкта чи можливого суб’єкта конкретнихсуб’єктивних прав і обов’язків.
В енциклопедичнихджерелах цивільна правоздатність визначається як здатність мати цивільні праваі обов’язки. Поняття дієздатності у літературі пов’язується із здатністюфізичної особи своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їхздійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільніобов’язки; окрім того, як здатність самостійно виконувати обов’язки та нестивідповідальність у разі їх невиконання.
Таким чином,трансформуючи надані вище визначення у зміст правосуб’єктності фізичних осіб якучасників цивільних відносин, можливо зробити висновок, що правоздатність – цездатність мати цивільні права і нести обов’язки, дієздатність – це здатністьвласними діями набувати цивільних прав, створювати для себе цивільні обов’язки,виконувати їх. Якщо правоздатність визнається у рівній мірі за всімагромадянами з моменту їх народження і припиняється зі смертю, то дієздатністьвиникає, як правило, з моменту досягнення певного віку, а в повному обсязі – з18-ти років, тобто з досягненням повноліття. Такий розрив у часі виникненняправоздатності і дієздатності має місце лише стосовно громадян, оскільки самевони можуть дорослішати і поступово набувати певних вольових і психічнихякостей. Окрім того, дієздатність фізичної особи набувається поступово із досягненнямпевних вікових рівнів або певної події (одруження тощо), починаючи з частковоїдо неповної та, відповідно, до повної дієздатності. Отримання повноїдієздатності здійснюється шляхом поступового збільшення обсягу правомочностейіз настанням певного віку або події.
В якостіузагальнюючої категорії цивільна правосуб’єктність означає єдність право- ідієздатності, оскільки громадянин, який володіє лише правоздатністю і не досягвіку настання дієздатності, не може бути повноцінним суб’єктом цивільного права.Окрім того, правосуб’єктність має суб’єктивний характер, тобто являє собоюузагальнену можливість правоволодіння, яка не може бути представлена у виглядінабору чи комплексу окремих суб’єктивних прав.
Іншою категорією,що складає систему правосуб’єктності, деякі автори визначають деліктоздатність,яка характеризується як можливість суб’єкта нести юридичну відповідальність,тобто бути притягненою до юридичної відповідальності у випадку порушення правабо законних інтересів інших суб’єктів.
Продовжуючи науковедослідження правового статусу фізичної особи варто окремо зупинитися нахарактеристиці феномену правоздатності і дієздатності, що складають основніелементи правосуб’єктності фізичної особи. Для характеристики цивільноїправоздатності принципове значення має закріплена законом рівність громадян.Рівність громадян передбачена конституційними нормами та означає рівністьправоздатностей громадян. Це положення випливає із ст. 25 Цивільного кодексуУкраїни, відповідно до якої здатність мати цивільні права і обов’язки (цивільнаправоздатність) мають усі фізичні особи. Таким чином, відповідно до закону всігромадяни володіють рівною за змістом правоздатністю, ніхто не має ніякихпривілеїв і переваг у здатності володіти правами. Громадяни України визнаються повністюрівноправними незалежно від раси, статі, національності, мови, походження,майнового і службового положення, місця проживання, відношення до релігії,переконань, приналежності до громадських об’єднань, а також інших обставин.
У п. 1 ст. 26Цивільного кодексу України закріплено, що усі фізичні особи є рівними уздатності мати цивільні права і обов’язки. Разом з тим, слід підкреслити, що невсі розглянуті права, що характеризують рівність цивільної правоздатностіможуть реалізовуватися у повному обсязі. Так, право громадянина вільно обиратимісце проживання, що входить у зміст правоздатності, не можна розуміти в томусенсі, що кожний громадянин може оселитися у будь-якому місці України, оскількиіснують території, де діє особливий режим (прикордонна смуга, знаходженнявійськової частини). Для прикладу можливо навести і іншу ситуацію, коли правогромадянина займатися підприємницькою діяльністю за прямою вказівкою законуобмежується прямою забороною займатися деякими видами підприємницькоїдіяльності.
В юридичнійлітературі існує думка, що відхилення від принципу рівності правоздатності неможна бачити в тому, що деякі громадяни фактично чи за прямою вказівкою неможуть (не здатні) володіти окремими правами і обов’язками (неповнолітні,психічно хворі). У таких випадках мова іде про неможливість володіти деякимиправами, які розповсюджуються в однаковій мірі на всіх громадян, відповідно,принцип рівності правоздатності не порушується, не містить виключень.Зазначимо, що це знайшло своє відображення у п. 3 ст. 25 Цивільного кодексуУкраїни, згідно з якою у випадках, встановлених законом, здатність мати окреміцивільні права та обов’язки може пов’язуватись з досягненням фізичною особоювідповідного віку.
Окрім того,важливою ознакою правоздатності є її невідчужуваність. Правоздатністьвизнається за кожним громадянином. При цьому відповідно до закону фізична особане має права відмовитись від правоздатності або обмежити її, тобто громадянинне може нею розпоряджатися. Отже, правоздатність є невідчужуваною. Пункт 1 ст.27 Цивільного кодексу України встановлює, що правочин, який обмежує можливістьфізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов’язки єнікчемним. Крім того, цією ж статтею встановлено, що правовий акт органудержавної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевогосамоврядування, їхніх посадових і службових осіб, що обмежує можливість мати незаборонені законом цивільні права та обов’язки, є незаконним.
Цивільнаправоздатність виникає у момент народження і припиняється зі смертю фізичноїособи. Народження – це момент, з якого бере початок фізична особа, початоксамостійного буття людини, разом з тим це є початковим моментом її юридичногожиття. Однак у змісті ст. 25 Цивільного кодексу України закріплено, що увипадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще ненародженої дитини. Тим самим, поруч із інститутом правоздатності вводитьсяпоняття «охорона прав фізичної особи», що пов’язано із необхідністюзабезпечення інтересів зачатої дитини ще до її народження.
Зі смертюфізичної особи припиняється і її правоздатність (п.4 ст. 25 Цивільного кодексуУкраїни). Доки людина жива – вона є правоздатною незалежно від стану здоров’я.Факт смерті тягне за собою безумовне припинення правоздатності, тобто припиненняіснування фізичної особи як суб’єкта права.
1.2 Загальна характеристика цивільної дієздатності
громадян
фізичнаособа дієздатність підприємницький
Іншим елементомцивільної правосуб’єктності фізичної особи є її цивільна дієздатність, яка уст. 30 Цивільного кодексу України визначається як здатність фізичної особисвоїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, атакож здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійноїх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Здійснення прав ісвобод, а також виконання обов’язків, у значній мірі залежить від можливостігромадян як суб’єктів права проявляти активність, від їх здатності прийматирішення, здійснювати вільний вибір поведінки.
Володіти дієздатністюозначає особисто здійснювати різні юридичні дії: укладати договори, видаватидовіреності, вчиняти інші правочини. Цікавою є думка Л.Г. Кузнєцової, якавважає, що категорія дієздатність охоплює чотири здатності: правонабувну;правоздійснювальну і правовиконавчу; праворозпорядчу; деліктоздатність.Враховуючи вказане, зміст дієздатності можливо визначити як здатність фізичноїособи своїми діями набувати цивільних прав і створювати цивільні обов’язки(правонабувна здатність); здатність самостійно здійснювати цивільні права івиконувати обов’язки (правоздійснювальна та правовиконавча здатність);здатність своїми діями розпоряджатися належними особі правами (праворозпорядчаздатність); здатність нести відповідальність за протиправну поведінку(деліктоздатність).
Відповідно до ст.30 Цивільного кодексу України цивільну дієздатність має фізична особа, якаусвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Згідно із вказанимположенням чинного законодавства України цивільною дієздатністю фізичної особиє її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їхздійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільніобов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їхневиконання. В даному випадку законодавець взяв до уваги положення, яке булообґрунтоване в працях згаданих вище вчених-цивілістів, які довели положення проте, якщо за фізичною особою визнається здатність набувати для себе права істворювати обов’язки, то за нею не можна не визнати здатність своїми діямиздійснювати права і обов’язки.
Варто зазначитипро те, що дієздатність як можливість самостійно здійснювати права і обов’язкине є змістом поведінки особи. Дієздатність вказує на можливість, допустимістьдії, яким може бути конкретне право чи обов’язок, що належить громадянину.Дієздатність – це визнана державою можливість, завдяки якій свобода особистостізнаходить свій конкретний прояв. Дієздатність фізичної особи визначає їїможливість самостійно діяти в сфері, що регулюється правом, можливість набуватиправа, обов’язки і відповідати за свої вчинки.
В юридичнійлітературі справедливо зазначається про те, що дієздатність означає можливістьвільної правомірної поведінки для самого громадянина, який володієдієздатністю, і разом з тим цьому праву відповідає обов’язок усіх оточуючихгромадянина осіб не допускати його порушень.
Категорії право-і дієздатність, маючи спільні риси, водночас є різними правовими категоріями.Дієздатність відрізняється від правоздатності тим, що:
- передбачає свідому діяльністьгромадянина – володіння ним свідомою і самостійною волею, тобто здатністюбажати що-небудь, віддавати собі повний звіт у своїх діях і керувати ними;
- правоздатна особа можеособисто здійснювати ті чи інші дії правового характеру (правоздатна особа, щоне володіє дієздатністю, також може набувати цивільних прав і обов’язків, алене особисто своїми діями, а через дії законних представників: батьків,усиновителів, опікунів);
- виникає в повному обсязі змоменту досягнення особою повноліття.
Цінність дієздатностіяк юридичної категорії полягає у тому, що дієздатність юридично забезпечуєактивну участь особистості в економічному обороті, підприємницькій та іншійдіяльності, реалізації своїх майнових прав, в першу чергу права власності, атакож особистих немайнових прав. При цьому всі інші учасники обігу завждиможуть розраховувати на застосування заходів відповідальності до дієздатногосуб’єкта, що порушив зобов’язання чи спричинив майнову шкоду.
В залежності відвольової зрілості і здатності фізичної особи розуміти значення своїх дій ікерувати ними чинне законодавство України визначає різну за структурою і зазмістом юридичну здатність вчиняти правомірні юридичні акти і створювати длясебе обов’язки, в тому числі і у вигляді деліктної відповідальності заправопорушення.
На відміну відправоздатності, яка рівною мірою визнається за всіма громадянами, дієздатністьне може бути для всіх однаковою. Для того, щоб набувати прав і здійснювати їхвласними діями, брати на себе і виконувати обов’язки, потрібно розумно мислити,розуміти зміст норм права, усвідомлювати наслідки своїх дій, мати життєвийдосвід. Ці якості залежать від віку громадян, їх цивільного стану, станупсихічного здоров’я тощо. Враховуючи вказані обставини (фактори), законрозрізняє декілька різновидів дієздатності: повна, неповна, часткова, обмежена,факт визнання громадянина недієздатним.
Діючезаконодавство в залежності від віку знає повну, неповну і частковудієздатність. Повна дієздатність, яка включає здатність фізичної особиздійснювати юридично значимі дії в повному об’ємі, настає з досягненнямповноліття – вісімнадцяти років (п. 1 ст. 34 Цивільного кодексу України).Законодавством встановлений випадок автоматичного набуття повної цивільноїдієздатності особою, яка не досягла повноліття, що пов’язується із моментомреєстрації шлюбу. У разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особоюповноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. У разі визнанняшлюбу недійсним з підстав, не пов’язаних з протиправною поведінкою неповнолітньоїособи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається (п. 2 с. 34Цивільного кодексу України).
Стаття 35Цивільного кодексу України передбачає, що повна цивільна дієздатність може бутинадана фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, атакож неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини. Наданняповної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки тапіклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків(усиновителів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повнацивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду.
Повна цивільнадієздатність може бути також надана фізичній особі, яка досягла 16 років і якабажає займатися підприємницькою діяльністю. За наявності письмової згоди на цебатьків (усиновителів), піклувальника або органу опіки та піклування така особаможе бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуваєповної цивільної дієздатності з моменту реєстрації її в якості підприємця. Прицьому у разі припинення трудового договору або припинення підприємницькоїдіяльності надана повна цивільна дієздатність за такою особою зберігається.Чинним законодавством України встановлено, що повна цивільна дієздатність,надана фізичній особі, поширюється на усі цивільні права та обов’язки.
Враховуючи вікособи, яка не досягла повноліття (18 років) Цивільний кодекс Українидиференціює обсяг дієздатності осіб до 14 років та від 14 до 18 років.Малолітні особи, тобто фізичні особи, які не досягли 14 років мають правоукладати дрібні побутові правочини, що визначаються в цивільному законодавствіУкраїни як правочин, що задовольняє побутові потреби особи, відповідає їїфізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який маєневисоку вартість. Однак, можливо зауважити про те, що надаючи визначенняпоняттю «дрібні побутові правочини» законодавець надає відносно абстрактнеформулювання, залишаючи на розсуд органів правозастосування поняття побутовихпотреб особи та розміру невисокої вартості предметів.
Окрім того,малолітня особа має право здійснювати особисті майнові права на результатиінтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Особи, які недосягли 14-ти років, не є деліктоздатними в цивільному праві, тому не мають обов’язкувідшкодовувати завдану майнову (матеріальну) шкоду.
Іншою категорією(рівнем) цивільної дієздатності є неповна цивільна дієздатність осіб віком від14 до 18 років, яка має значно ширший порівняно із малолітніми особами обсягдієздатності.
Неповнолітнівіком від 14-18 років також можуть самостійно вчиняти дрібні побутові правочиниі здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальноїдіяльності. Окрім того, фізична особа, яка володіє неповною цивільноюдієздатністю, може розпоряджатися своїм заробітком, стипендією, іншимидоходами, здійснювати майнові права на результати інтелектуальної власності.Певні права неповнолітніх передбачені і в інвестиційній сфері, зокрема особавіком від 14-18 років може бути учасником (засновником) юридичних осіб.Неповнолітні можуть самостійно укладати договір банківського вкладу тарозпоряджатися внесеними ними грошовими коштами. Грошовими коштами, внесенимиіншими особами у фінансову установу на ім’я неповнолітнього, він можерозпоряджатися за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника.
Особа віком від14 до 18 років, розпоряджаючись своїм заробітком стипендією може самостійноукладати правочини. Всі інші правочини неповнолітня особа вчиняє за згодою,отриманої від будь-кого з батьків (усиновлювачів). У разі заперечення того збатьків (усиновлювачів), з яким проживає неповнолітня особа, правочин може бутиздійснений з дозволу органу опіки та піклування. Цивільний кодекс Україниокремо встановлює вимогу до форми правочину щодо транспортних засобів абонерухомого майна, укладеного за участю неповнолітнього. Згода батьків(усиновлювачів) чи піклувальника в цьому випадку має носити письмову,нотаріальну форму посвідчення.
У випадку, колинеповнолітній розпоряджається заробітком, стипендією на шкоду своїм інтересам,суд за позовом батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки тапіклування може позбавити його цього права або обмежити в його здійсненні. Якщозазначені обставини відпали, то суд скасовує своє рішення про обмеження абопозбавлення права розпоряджатися власним заробітком або стипендією.
У зв’язку ізвищевказаним можливо зробити висновок про те, що дієздатність неповнолітніх заякісним змістом складається з двох елементів, перший з яких відображаєможливість самостійних дій неповнолітнього, а другий, – можливість дій самихнеповнолітніх, але за згодою їх батьків (усиновителів) піклувальника або органуопіки і піклування.
Доцільновідмітити ще одну обставину, яка принципово впливає на реалізацію належнихнеповнолітньому майнових прав. У процесі управління майном дитини особливогозначення можуть набути питання про взаємодію батьків у процесі реалізаціїданого права. Батьки мають рівні права та несуть рівні обов’язки щодо своїхдітей. На практиці дане положення закону означатиме, що неповнолітньому длявчинення правочинів, які виходять за межі самостійного вчинення, що передбаченозаконом, потрібно заручитися згодою обох батьків.
Крім того, за ст.33 Цивільного кодексу України неповнолітня особа особисто несе відповідальністьза порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону. Вонатакож особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного зазгодою батьків (усиновителя) піклувальника Якщо у неповнолітньої особинедостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несутьїї батьки (усиновителі) або піклувальник.
Цивільний кодексУкраїни встановлює умови, згідно з якими при настанні певних обставин особаможе бути обмежена у дієздатності або позбавлена дієздатності взагалі.Відповідно до ст. 36 Цивільного кодексу України фізична особа може бутиобмежена у дієздатності виключно у випадках, встановлених законом, серед якихзакон виділяє наступні:
- психічний розлад, якийістотно впливає на здатність особи усвідомлювати значення своїх дій та (або)керувати ними;
- зловживання спиртниминапоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і пов’язане з цимскрутне матеріальне становище самої особи, її сім’ї, інших осіб, які за закономмають право на утримання від неї.
Правовиминаслідками обмеження цивільної дієздатності фізичної особи є те, що
а) фізична особаможе укладати лише дрібні побутові правочини;
б) правочини,пов’язані з розпорядженням майном, можуть укладатися за згодою піклувальника,при чому відмова піклувальника від надання такої згоди може бути оскаржена дооргану опіки та піклування або до суду;
в) одержуватизаробітну плату, пенсію, стипендію, інші доходи особа з обмеженою дієздатністюможе лише за письмовою згодою піклувальника.
Стаття 37Цивільного кодексу України передбачає, що над фізичною особою, цивільнадієздатність якої обмежена, встановлюється піклування. Така фізична особа,обмежена у дієздатності, може самостійно вчиняти лише дрібні побутовіправочини. Піклувальнику законом надане право щодо надання письмового дозволуфізичній особі, яка обмежена у дієздатності, щодо отримання заробітку, пенсії,стипендії та інших доходів, а також розпоряджатися майном. Особа, цивільнадієздатність якої обмежена, самостійно несе відповідальність за порушення неюдоговору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, що завдана нею іншійособі.
У випадку, колипідстави обмеження фізичної особи в дієздатності відпали, за рішенням судуособа може бути поновлена у дієздатності, зокрема у разі видужання фізичноїособи або такого поліпшення її психічного здоров’я, в наслідок чого їїздатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними відновлена уповному обсязі. Суд поновлює фізичну особу в дієздатності у разі припинення неюзловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами.
Іншим інститутомзменшення обсягу дієздатності є визнання фізичної особи недієздатною. Фізичнаособа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного,стійкого психічного розладу нездатна усвідомлювати значення своїх дій та (або)керувати ними. Вказане правило свідчить про те, що фізична особа може бутипозбавлена цивільної дієздатності з урахуванням її психічного стану і неможливістюрозсудливо приймати рішення та вести свої справи. Визнання громадянинанедієздатним можливе лише в судовому порядку. Сам по собі факт душевної хворобиабо недоумства, хоч і очевидний для оточення чи навіть підтверджений довідкоюлікувального закладу, ще не означає, що даний громадянин є недієздатним. Лишенаявність судового рішення є юридичним фактом визнання особи недієздатною.Оскільки визнання громадянина недієздатним, у першу чергу, має на метізахистити його інтереси, то чинним законодавством України (ст. 256 ЦПК України)встановлений чіткий перелік осіб, які мають право із відповідною заявоюзвернутися до суду про визнання особи недієздатною. Цивільний кодекс Українипередбачає право на відшкодування заявником моральної шкоди у разі пред’явленняним недобросовісної вимоги без достатніх підстав. Після набрання чинностісудовим рішенням його копія передається органу опіки і піклування дляпризначення опікуна. Відповідно особа, яка призначена опікуном, вчиняєабсолютно всі правочини від імені особи, яка визнана недієздатною. Остання всвою чергу абсолютно повністю позбавлена можливості вчиняти будь-які правочини.
Поновленнядієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною, проводиться запозовом опікуна або органу опіки та піклування судом, який в свою чергуприпиняє опіку, якщо буде встановлено, що внаслідок видужання або значногополіпшення її психічного стану у неї поновилася здатність усвідомлюватизначення своїх дій та керувати ними (п.1 ст. 42 Цивільного кодексу України).Час, протягом якого фізична особа є такою, що визнана недієздатною, обмежуєтьсямоментом набрання законної сили про це рішенням суду та моментом набраннязаконної сили рішення суду про поновлення фізичної особи і дієздатності.Обов’язковою підставою для поновлення фізичної особи у дієздатності є не лишевидужання чи значне поліпшення її психічного стану, а саме те, що такіпозитивні зміни дозволяють їй усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними(обов’язковим є наявність вказаних двох елементів). Одним із наслідківпоновлення фізичної особи у дієздатності є припинення опіки над нею у зв’язку зтим, що відпала потреба у застосуванні такого способу забезпечення інтересівфізичної особи.
Підбиваючипідсумки сказаному вище, можливо стверджувати про те, що правосуб’єктністьфізичної особи є центральним інститутом цивільного права, повнота елементівякого є підґрунтям для набуття фізичною особою повноцінного статусу учасникацивільних відносин. З метою забезпечення конституційного положення про рівністьгромадян, про що вже згадувалось вище, гарантування соціальної справедливостісаме комбінація елементів правосуб’єктності, їх оптимальне поєднання єзапорукою рівності всіх громадян щодо реалізації своїх потреб, втілення своїхможливостей, а також гарантування забезпечення законних інтересів осіб, які всилу погіршення здоров’я чи соціальних обставин позбавлені можливостісамостійно реалізовувати власні потреби та забезпечити власні інтереси.
2. ПРАВОВИЙСТАТУС ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ – ПІДПРИЄМЦЯ
Поточні зміниекономічних реалій в Україні вимагають адекватного оновлення законодавчої базидержави, що покликано забезпечити юридичну основу розвитку ринкової економіки.Підприємницька діяльність – це ключовий елемент цивільно-правових відносин, афізична особа – підприємець – одна із центральних фігур соціально-економічногота політичного життя громадянського суспільства. Підприємництво і пов’язані зним відносини являють собою специфічну сферу життєдіяльності суспільства і,відповідно, є об’єктом правового регулювання різноманітних галузей права, і впершу чергу – цивільного права.
В юридичнійлітературі спостерігається дискусійність підходів до визначення поняття«підприємництво». Так, підприємництво визначається як:
- реалізація фізичною особоюабо юридичною особою своєї правоздатності шляхом складання і виконанняцивільно-правових договорів неспоживчого характеру з метою одержання прибутку,які діють за власною ініціативою, на власний ризик, за власний кошт;
- незаборонена законом,ініціативна, систематична діяльність приватних осіб (підприємців) і юридичнихосіб, що базується на приватній або будь-якій іншій формі власності, спрямованана отримання прибутку від виробництва товарів, виконання робіт і наданняпослуг, здійснювана на власний ризик і під свою відповідальність;
- ініціативна, самостійнадіяльність громадян, яка здійснюється на свій ризик та під свою майновувідповідальність, спрямована на отримання прибутку та особистого доходу;
- різновид творчої, пошукової,ризикової, соціальної діяльності;
- сукупність правомірних вольовихдій, які здійснюються професійно, систематично і на свій ризик особою,зареєстрованою як підприємець з метою одержання прибутку;
- особлива господарська,творчо-пошукова, новаторська діяльність, пов’язана з виробленням нових ідей іспособів досягнення мети.
Враховуючизазначені підходи до визначення поняття «підприємництво», доцільно розглянутиосновні ознаки підприємницької діяльності, що виокремлюються в юридичнійлітературі. Так, Є.А. Суханов виділяє серед ознак підприємницької діяльностімайнову відповідальність, а також визначає, що її метою є не лише отриманняприбутку, а й особистого доходу, і не відносить до основних ознакпідприємництва його самостійний характер. Д.В. Задихайло поняття підприємництвавизначає як форму реалізації правоздатності через укладення договорів. В.Л.Мусіяка зазначає, що основним моментом в підприємницькій діяльності є їїбазування на праві власності. У Цивільному кодексі України правовомурегулюванню підприємницької діяльності фізичних осіб присвячена п’ята глава, якавстановлює:
— що право наздійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, має фізичнаособа з повною цивільною дієздатністю (ст. 50);
— обов’язковоюумовою здійснення підприємницької діяльності є державна реєстрація, інформаціяпро яку є відкритою (п. 2 ст. 50);
— принципнеможливості оскарження договорів особою, яка розпочала підприємницькудіяльність без державної реєстрації, на тій підставі, що вона не є підприємцем(п.3 ст. 50);
— можливістьзастосування нормативно-правових актів, що регулюють підприємницьку діяльністьюридичних осіб, до фізичних осіб, якщо інше не встановлено законом або невипливає із суті відносин (ст. 51);
— можливістьвизнання фізичної особи – підприємця банкрутом (ст. 53);
— фізична особа –підприємець несе відповідальність по зобов’язанням, які пов’язані ізпідприємницькою діяльністю, усім своїм майном і часткою у праві спільноїсумісної власності подружжя, яке належатиме їй при поділі цього майна, у разі,якщо фізична особа – підприємець перебуває у шлюбі (п.1 ст. 52);
— можливістьпризначення управителя майном у випадках, якщо фізична особа – підприємецьвизнана безвісно відсутньою, недієздатною чи її цивільна дієздатність обмежена,або якщо власником майна, яке використовувалось у підприємницькій діяльності, сталанеповнолітня чи малолітня особа, орган опіки та піклування може призначитиуправителя цього майна, з яким цей орган укладає відповідний договір (ст. 54).
ЧиннийГосподарський кодекс України також регламентує порядок здійсненняпідприємницької діяльності фізичними особами – підприємцями та визначає, щопідприємець має право на використання ним комерційного найменування; право нареєстрацію в Україні як підприємців громадян інших країн; перелік документів,які необхідно подавати фізичній особі в органи державної реєстраціїпідприємців; обов’язок зазначати на печатках та штампах ідентифікаційний кодгромадянина-підприємця тощо.
Враховуючиположення Цивільного та Господарського кодексів України можливо зробитивисновок про те, що обидва ці нормативно-правові акти вміщують в собі правовіположення, які регулюють умови здійснення підприємницької діяльності, в томучислі і фізичними особами – підприємцями, однак ці правові норми маютьзагальний характер, що потребує прийняття окремого профільного нормативно-правовогоакту, який би регулював діяльність фізичної особи – підприємця. Така пропозиціявже висловлювалась вченими в юридичній літературі. Так, Я.М. Шевченко зазначає,що розвиток підприємництва потребує прийняття законодавчих актів, які регулюютьдіяльність громадянина – підприємця. В.В. Лаптєв вказує на те, що індивідуальніпідприємці становлять самостійний вид суб’єктів підприємницького права і їхправове положення повинно регулюватися самостійно, не дивлячись, що вониприрівнюються до юридичних осіб (ст. 51 Цивільного кодексу України) і цеповинно бути зроблено спеціальними нормами, що стосуються лише індивідуальнихпідприємців.
На сьогоднівідповідно до ч. 2 ст. 42 Конституції України законом обмежуєтьсяпідприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органівдержавної влади та місцевого самоврядування. Не мають право займатисяпідприємницькою діяльністю державні службовці або інші особи, уповноважені навиконання функцій держави (ст. 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією»).Чинним законодавством України передбачені і інші обмеження у здійсненніпідприємницької діяльності.
Єдиною умовоюздійснення фізичною особою свого права на підприємницьку діяльність є їїдержавна реєстрація, порядок проведення якої передбачений Законом України «Продержавну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців».
Отже, підбиваючипідсумки, можливо зазначити про те, що підприємництво є багатоаспектним явищем,яке є засобом отримання прибутку в результаті систематичної, індивідуальноїдіяльності, націленої на отримання прибутку. Фізична особа, як учасникцивільних відносин має право здійснювати підприємницьку діяльність за умовиотримання статусу фізичної особи – підприємця. Правовий статус фізичної особи –підприємця складає комплекс прав і обов’язків суб’єкта, що передбачаєреалізацію індивідуальних здібностей людини, яка націлена на отриманняприбутку.
3. ІНСТИТУТ ОПІКИТА ПІКЛУВАННЯ ЯК ЗАСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
СОЦІАЛЬНОЇЗАХИЩЕНОСТІ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ
Інститут опіки тапіклування за своєю природою є комплексним правовим інститутом, оскількивідносини щодо опіки і піклування є предметом регулювання не лише цивільногоправа, а й сімейного і адміністративного. Опіка та піклування є особливоюформою державної турботи про малолітніх, неповнолітніх осіб, що залишилися безпіклування батьків, та повнолітніх осіб, які потребують допомоги длязабезпечення їх прав та інтересів. Термін «опіка та піклування» означають нелише правовий інститут, але й діяльність відповідних органів, опікунів тапіклувальників, спрямовану на захист прав і законних інтересів підопічних(осіб, над якими встановлено опіку чи піклування). В юридичній енциклопедіїопіка визначається як «форма захисту особистих і майнових прав громадян, яківнаслідок певних обставин (вік, стан здоров’я) не можуть здійснювати свої правасамостійно», а піклування характеризується як «одна з форм захисту особистих імайнових прав та інтересів громадян».
Опіка тапіклування встановлюються у тих випадках, коли фізична особа в силунеповноліття чи стану здоров’я не має повного обсягу дієздатності і,відповідно, не може самостійно реалізовувати свої права, набувати нові права,захищати свої права і законні інтереси, а також виконувати покладені на неїобов’язки. Метою встановлення опіки над малолітніми та піклування наднеповнолітніми особами є, по-перше, забезпечення їх виховання, і, по-друге,захист їх особистих немайнових та майнових прав та інтересів. Метою жвстановлення опіки (піклування) над повнолітньою особою, яка за станом здоров’яне може самостійно здійснювати свої права та виконувати покладені на неїобов’язки, є захист особистих немайнових і майнових прав та інтересів цієїособи.
Відповідно дост.ст. 58 та 59 Цивільного кодексу України опіка встановлюється над малолітнімиособами (до 14 років), які позбавлені батьківського піклування, та фізичнимиособами, які визнані недієздатними. Піклування встановлюється наднеповнолітніми особами (від 14-18 років), які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена.
На сьогоднівідповідно до ст. 60 Цивільного кодексу України встановлення опіки і піклуванняздійснюється судом. Опікуном або піклувальником може бути фізична особа зповною цивільною дієздатністю лише за її письмовою заявою. Опікун абопіклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних,родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними,можливості особи виконувати обов’язки опікуна чи піклувальника. При призначенніопікуна для малолітньої особи та при призначенні піклувальника длянеповнолітньої особи враховується бажання підопічного. Фізичній особі може бутипризначено одного або кількох опікунів чи піклувальників
Здійснення правпідопічної особи безпосередньо пов’язано із поведінкою її законнихпредставників – опікуна і піклувальника. Саме інтересами підопічної особиобумовлені ступінь і межі участі опікуна і піклувальника в реалізації прав цієїособи.
Згідно із ст. 64Цивільного кодексу України опікуном або піклувальником не може бути фізичнаособа, яка позбавлена батьківських прав і якщо ці права поновлені не були, атакож особа, поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи,яка потребує опіки або піклування. При призначенні опікуна чи піклувальника органопіки та піклування чи суд мають переконатися не лише в наявності умов, якізабезпечують виконання мети опіки, але й у відсутності обставин, щоперешкоджають можливості встановлення нормальних стосунків між опікуном(піклувальником) та підопічною особою. Окрім того ч. 3 ст. 244 Сімейногокодексу України передбачено додаткове обмеження щодо набуття статусу опікунаабо піклувальника у випадку зловживання спиртними напоями, наркотичнимизасобами.
Чиннимзаконодавством України встановлено права та обов’язки опікуна і піклувальника,окреслено перелік правочинів, які не може вчиняти опікун, а піклувальник даватизгоду на їх вчинення, регламентовано порядок управління майном особи, над якоювстановлено опіку.
Ст. 71 Цивільногокодексу України визначено перелік правочинів, які вчиняються з дозволу органуопіки та піклування. Так, опікун не має права без дозволу органу опіки тапіклування: відмовитися від майнових прав підопічного; видавати письмовізобов'язання від імені підопічного; укладати договори, які підлягаютьнотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договорищодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; укладати договори щодоіншого цінного майна.
В свою чергупіклувальник має право дати згоду на вчинення вказаних правочинів лише здозволу органу опіки та піклування. Згідно із положеннями чинного законодавстваУкраїни опіка припиняється у разі передачі малолітньої особи батькам(усиновлювачам); у разі досягнення підопічним чотирнадцяти років; у разіпоновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною(ст. 76 Цивільного кодексу України). Піклування припиняється у разі: досягненняфізичною особою повноліття; реєстрації шлюбу неповнолітньої особи; наданнянеповнолітній особі повної цивільної дієздатності; поновлення цивільноїдієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена (ст. 77Цивільного кодексу України).
Підбиваючипідсумки результатам дослідження інституту опіки та піклування, можливозазначити, що діючими Цивільним та Сімейним кодексами України здійснюєтьсяправова регламентація питань, які пов’язані із встановленням опіки, визначеннямобсягу прав і обов’язків як опікуна, так і піклувальника, встановлений порядокуправління майном особи, над якою встановлено опіку чи піклування, врегульованопитання припинення опіки та піклування.
Однак вартовідзначити те, що у змісті вказаних нормативно-правових актів спостерігаютьсяпевні неточності та протирічності, що вимагають проведення подальшоїправотворчої роботи з метою узгодження правових приписів юридичних документів.
ВИСНОВКИ
Фізична особа яксуб’єкт історичного процесу розвитку суспільства є, з однієї сторони,біологічною істотою, що обумовлено специфікою фізико-хімічної будови тіла, а зіншої сторони, наділена рисами соціальності, що характеризує її як елементсуспільства. Фізична особа наділена природними і суспільно-юридичними якостями,але для того, щоб бути учасником цивільно-правових відносин фізична особа маєволодіти цивільною право- і дієздатністю.
Цивільна правоздатність– це здатність мати права і обов’язки. Цивільною правоздатністю володіє кожнийгромадянин, який є суб’єктом права, адже не можливо бути суб’єктом цивільногоправа і одночасно бути позбавленим здатності мати цивільні права і обов’язки.Всі громадяни незалежно від віку та стану здоров’я мають цивільнаправоздатність.
На відміну відправоздатності, яка гарантує фізичній особі можливість мати цивільні права іобов’язки незалежно від її волі, цивільна дієздатність пов’язана з активнимволевиявленням. У цивільному законодавстві вона визначається як здатністьфізичної особи своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себецивільні обов’язки. Під здатністю набуття цивільних прав і створення цивільнихобов’язків розуміють не лише безпосереднє набуття цивільних прав і створенняобов’язків, а й здатність своїми діями здійснювати належні особі цивільні праваі покладені цивільні обов’язки, розпоряджатися цими правами, здатність нестицивільну правову відповідальність за вчинення цивільних правопорушень (деліктоздатність).Здатність здійснювати права і нести обов’язки в зазначеному розумінні виникаєне одразу після народження, а поступово, в міру досягнення громадянином певноговіку. Крім того, на обсяг дієздатності може впливати стан здоров’я громадянина,його можливість розуміти значення і наслідки своїх дій, здатність керуватиними, поведінка самої особи.
В залежності відспецифіки та активності людини щодо здійснення своїх прав і обов’язків,здатності своїми діями набувати для себе права і створювати обов’язки фізичнаособа наділяється тим або іншим правовим статусом (статус фізичної особи –підприємця, статус опікуна, статус піклувальника тощо). Підприємництвовизначається як систематична, самостійна, на власний ризик діяльність, щоздійснюється з метою отримання прибутку. З метою реалізації власногоконституційного права на здійснення підприємницької діяльності, фізична особа,яка має бажання його реалізувати (займатися підприємницькою діяльністю) повинназареєструватися в установленому законом порядку. І саме з моменту державноїреєстрації фізична особа отримує статус фізичної особи – підприємця, змістомякого є відповідний обсяг прав і обов’язків.
Для повноцінноїреалізації власних прав і виконання обов’язків особами, які в силу віку абостану здоров’я не мають повної дієздатності введений інститут опіки тапіклування, метою якого є забезпечення прав і законних інтересів вказаних осіб.Відповідно до рішення суду або органу опіки та піклування особа, яка бажаєстати опікуном чи піклувальником і відповідає всім вимогам, які висуваються донеї законом, отримує вказаний правовий статус опікуна або піклувальника,змістом якого є певний обсяг прав і обов’язків. Таким чином можливопрослідкувати характерну взаємозалежність між правовим статусом фізичної особи тавідповідним обсягом прав і обов’язків.
На сьогодні, зогляду на поточний стрімкий розвиток економічної, політичної та соціальної сферсуспільства, активізацію міжнародного співробітництва відбуваєтьсятрансформація поглядів на сутність фізичної особи та зміст її правосуб’єктностів напрямку гуманізації та соціалізації. Особистість розвивається і поняттясуб’єкта права наповнюється більш широким змістом, відбувається рістсуб’єктивних прав, інтересів та розширення потреб особи, що в свою чергувимагає адекватного відображення вказаних процесів у юридичній науці тазаконодавчій базі. Справедливим буде твердження про те, що наукове дослідженняправосуб’єктності фізичної особи має величезний науковий потенціал на сьогодніта є витребуваним суспільством на майбутнє.
СПИСОКВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
І.Нормативно-правові акти:
1. Загальнадекларація прав людини від 10.12.48р. // www.rada.gov.ua
2. КонституціяУкраїни від 28.06.96р. // ВВР. – 1996. – №30. – Ст. 141.
3. Сімейнийкодекс України від 10.01.02р. №2947-ІІІ // ВВР. – 2002. – №21-22. – Ст. 135.
4. Цивільнийкодекс України від 16.01.03р. №435-ІV // ВВР. – 2003. – №40-44. – Ст. 356.
5. Господарськийкодекс України від 16.01.03р. №436-ІV // ВВР. – 2003. – №18, 19-20. – Ст. 144.
6. Цивільнийпроцесуальний кодекс України від 18.03.04р. №1618-ІV // ВВР. – 2004. – №40-41, 42. – Ст. 492.
7. ЗаконУкраїни «Про боротьбу з корупцією» від 05.10.95р. №356/95-ВР // ВВР. – 1995. – №34. – Ст. 266.
8. ЗаконУкраїни «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців»від 15.05.03р. №755-ІV // ВВР. – 2003. – №31-32. – Ст. 263.
ІІ.Літературні джерела:
9. Алексеев С.С.Общая теория права: В 2-х т. – М.: Юрид. лит.,1982. – Т. 1. – С. 139.
10. Братусь С.Н. Субъекты гражданскогоправа. – М.: Юрид. лит., 1950. – С. 6.
11. Веберс Я.Р. Правосубъектность гражданв советском гражданском и семейном праве. – М., 1983. – С. 26.
12. Витрук Н.В. Основы теории правовогоположения личности в социалистическом обществе. – М.: Юрид. лит., 1979. – С. 89.
13. Гайворонский В.М., Жушман В.П.Предпринимательство, хозяйственная и трудовая деятельность: законодательноеурегулирование // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1998. – №9. – С. 3-4.
14. Гражданское право. Учебник / Под ред.Ю.К. Толстого, А.П. Сергеева. – М.: Норма,– Ч. 1 – 1996. – С. 87.
15. Гражданское право. Учебник. 2-е изд.,перераб. и доп. / Отв. ред. Е.А. Суханов.– М.: Изд-во БЕК. – Т. 1. – 2003. – С. 125.
16. Задыхайло Д.В. Проблемы кодификациипредпринимательского законодательства // Предпринимательство, хозяйство иправо. – 1998. – №5. – С.6.
17. Кузнецова Л.Г., Шевченко Я.Н.Гражданско-правовое положение несовершеннолетних. – М., 1986. – С. 21.
18. Лаптев В.В. Хозяйственное право –право предпринимательской деятельности // Государство и право. – 1993. – №1. –С. 5.
19. Мицкевич А.В. Субъекты советскогоправа. – М., 1962. – С. 30.
20. Мусияка В.Л. Правовые основыпредпринимательской деятельности. – Х.: Бизнес-информ, 1995. – С. 5.
21. Попондопуло В.Ф. Правовой режимпредпринимательства. – СПб.: Изд-во СПбГУ, 1994. – С. 20.
22. Селіванов В. Правовіпередумови політики державної підтримки підприємництва в Україні // ПравоУкраїни. – 1994. – №10. – С.12.
23. Советское гражданское право / Подред. В.Ф. Маслова, А.А. Пушкина. – Ч. 1. –К.: Вища школа, 1977. – С. 73.
24. Сучасний словникцивільно-правових термінів / І.В. Венедіктова (упоряд.). – Х.: Страйд, 2005. –С. 192.
25. Тлумачний словник зцивільного права / Під ред. В.М. Селіванова. – К.: Ін-т приват. права іпідприємництва АпрНУ, 1998. – С. 201.
26. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А.Гражданское право Украины: Учебник. – Х.: ООО «Одиссей», 2004. – С. 126-127.
27. Шевченко Я.М. Розвиток іперспективи кодифікації цивільного законодавства в Україні // Право України. –2000. – №2. – С. 67.
28. Юридична енциклопедія: в 6т./ Ред. кол.: Ю.С. Шемшученко (голова ред. кол.) та ін. – К.: Українськаенциклопедія, 2002. – Т. 4. – С. 352.
29. Юридична енциклопедія: в 6т./ Ред. кол.: Ю.С. Шемшученко (голова ред. кол.) та ін. – К.: Українська енциклопедія.– Т. 5. – 2003. – С. 50.