Законодавчий процес в Україні

Зміст
 
Вступ
1. Поняття законодавчого процесу та його стадії в Україні
2. Характеристика стадій законодавчого процесу в Україні
3. Особливості законодавчого процесу в Верховній РадіУкраїни
Висновки
Список використаної літератури
Додаток
Регламент
 
Вступ
Конституцiя України закрiпила здiйснення державноївлади на засадах її подiлу на законодавчу, виконавчу i судову (ст.6). Це загальнеположення, що втiлюється нормою-принципом, враховується i вiддзеркалюється у нормативномувизначеннi Конституцiєю Верховної Ради України, яка констатується єдиним органомзаконодавчої влади в Українi — парламентом (ст.75). Сам факт закрiплення конституцiйногопоняття Верховної Ради має велике позитивне значення, є реальним проявом перевагиКонституцiї України, як i низки конституцiй iнших країн СНД, над основними законамизахiдних держав, де аналогiчна дефiнiцiя здебiльшого не формулюється.
Основним змістом законодавчої функції ВерховноїРади є, звичайно, прийняття законів. Виключно законами визначаються основи політичноїсистеми, організація і діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування,зокрема; засади утворення й діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян,засобів інформації; організація і порядок проведення виборів та референдумів; організаціяй порядок діяльності Верховної Ради, статус народних депутатів; організація і діяльністьорганів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистикита інформатики; судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи,організація і діяльність прокуратури, органів дізнання й слідства, органів та установвиконання покарань; основи організації і діяльності адвокатури.
Актуальність теми дослідження. Проголошення Україною своєї незалежності, конституційне закріплення їїстатусу як соціальної, демократичної, правової держави, визначення стратегічногокурсу на входження до Євросоюзу обумовило об'єктивну необхідність вдосконаленнянаціональної системи законодавства, здатної забезпечити життєдіяльність нашої країнив сучасних демократичних формах. Сприяти досягненню зазначених перетворень, глибиннихза своєю сутністю, покликана законотворчість як складний і багатогранний процес,як цілеспрямована поступова діяльність, що має своєю метою врегулювання суспільнихвідносин шляхом пізнання та оцінки правових потреб суспільства і держави, створеннязаконів, системи законодавства в цілому.
Мета та завдання дослідження. Метою роботи є аналіз сутності законотворчого процесу як системи, закономірностеййого розвитку, шляхів вдосконалення, нормативно-правового, організаційного та науковогозабезпечення.
Для досягнення поставленої мети визначені такіосновні завдання:
дослідити сучасний стан законотворчого процесув Україні, його наукове, нормативно-правове та організаційне забезпечення, тенденціїрозвитку;
виявити фактори, що сприяють забезпеченню системності,ціледосягання, стабільності та демократичності законотворчого процесу;
сформулювати пропозиції щодо системного вдосконаленнязаконотворчого процесу в Україні.
Об'єктом дослідження є законотворчий процес як цілісність в єдності його основних складових.
Предметом дослідження є процес здійснення та вдосконалення законотворчості як системного цілого.
1. Поняття законодавчого процесу та йогостадії в Україні
Ефективність законодавчого процесу залежить віддосконалості його організаційних форм, чіткої визначеності їх змістовної сторонита складу, відпрацьованості інших елементів.
Організаційна сторона законодавчого процесу всебічнодосліджувалася вченими-правниками. Вони визначають складові законодавчого процесуяк стадії, етапи, інші розбивають стадії на етапи, або навпаки — етапи на стадії.Наприклад, С.С. Алексєєв, А.С. Піголкін законодавчий процес розділяють на стадії,В.М. Горшнев — на етапи. Визначається різна кількість стадій та етапів, як правило,їх виокремлюють три або чотири. Фактично не розглядаються поняття обговорення якстадія законодавчого процесу. На думку автора, підставою цього є наявна законодавчапрактика, а саме — недостатня продуктивність постатейного обговорення законів урежимі пленарного засідання, прийняття більшості законів взагалі без фактичногопостатейного обговорення і голосування та інші недоліки регламентної законодавчоїпроцедури [17].
Звідси, розглядаючи технологію прийняття законіввчені роблять спробу проаналізувати їх ефективність, виявити можливі нераціональніелементи та запропонувати напрямки вдосконалення.
Перш за все, слід відмітити, що кількісний складетапів (стадій) залежить від того, як широко розглядається їх змістовна сторонаі яким є комплекс законодавчих правовідносин на тій чи іншій стадії законодавчогопроцесу.
Етап тлумачиться енциклопедичним словником як частинашляху дистанції, відрізок часу, що характеризується якісними змінами, подіями; стадіяпроцесу. Стадія — певний етап, ступінь, період в розвитку чогось, що має свої якісніособливості. Тобто, з однієї сторони, ці терміни використовуються як синоніми. Втакому ж контексті про етапи (стадії) законодавчого процесу вказується в проектіЗакону України “Про закони і законодавчу діяльність” [8].
Законодавчий процес в своїй організаційній формі,відмічає більшість правників, в основному відповідає стадіям правотворчості, алев силу особливого місця законів в системі нормативно-правових актів має свою специфікуі конституційно закріплений. Традиційним є наступне розуміння стадій законодавчогопроцесу:
1) законодавча ініціатива;
2) обговорення законопроекту;
3) прийняття закону та оприлюднення закону.
Кожна із зазначених стадій законодавчого процесувідносно самостійна і має свою специфіку, свій статус. Разом вони утворюють законодавчийпроцес, що відображає процедурні правила і норми проходження законопроекту у ВерховнійРаді України. Досвід зарубіжної парламентської практики свідчить, що зазначені стадіїзаконодавчого процесу мають місце в парламентах всіх держав світу.
Процедура законодавчого процесу в Україні регулюєтьсяРегламентом Верховної Ради України, який є основним документом, що визначає організаційнуструктуру та роботу парламенту; встановлює юридично обов’язкові для всіх учасниківцього процесу нормативні правила. Аналіз станів (стадій) у діючому Регламенті ВерховноїРади, аналогічних проектах нормативних документів, юридичної літератури дозволяєвиявити як напрацювання у цій сфері, так і проблеми.
Під правом законодавчої ініціативи прийнято розумітиюридично передбачену можливість державних органів і депутатів вносити у парламентпроекти законів. Право законодавчої ініціативи реалізується її суб’єктами у формівнесення: проекту нового закону про зміни чи доповнення до чинного закону або пройого скасування; обґрунтованої пропозиції про необхідність прийняття нового закону;пропозицій та поправок до документа законодавчої ініціативи, що розглядається ВерховноюРадою України. А також право законодавчої ініціативи включає в себе: право виступуу комітетах та на пленарному засіданні Верховної Ради України; право на відкликаннязаконопроекту.
Право законодавчої ініціативи не загальним, вононе належить всім без виключення суб’єктам — громадянам, державним органам чи громадськиморганізаціям. Кожна держава у залежності від її природи та призначення, по своємувирішує питання про суб’єкти права законодавчої ініціативи, їх коло є різним в країнахсвіту і визначається, частіше всього, конституціями. В Російській федерації, наприклад,нараховується за підрахунками В.Ю. Рагозіна, 723 суб’єкта законодавчої ініціативи[13].
В Україні суб’єкти законодавчого процесу конституційновизначені. Ними є суб’єкти права законодавчої ініціативи та законодавчий орган влади,а у разі затвердження (прийняття) закону всеукраїнським референдумом — Українськийнарод.
Коло суб’єктів законодавчої ініціативи з числаорганів державної влади зазначено Конституцією і перелік є вичерпний. Згідно ст.93Конституції України право законодавчої ініціативи у Верховній Раді належить ПрезидентовіУкраїни, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України і НаціональномуБанку України. Це право належить також Українському народу відповідно до ст.5, 72Конституції України.
Слід відмітити, що коло суб’єктів законодавчоїініціативи, зазначених Конституцією України 1996 р., різко скорочено порівняно заналогічними за Конституцією 1978 р. УРСР. В юридичній літературі є лише окреміпояснення щодо цього. Вказується, наприклад, що законодавчий орган не спроможнийрозглядати як законопроектні, пропозиції про удосконалення законодавства, що можутьнадходити від різних осіб, коло яких взагалі складно окреслити. Конституцією України1996р. визначені як суб’єкти законодавчої ініціативи, ті суб’єкти, які безпосередньопов’язані із вирішення найважливіших загальнодержавних питань.
Самостійною стадією прийняття нормативного актує стадія обговорення законопроекту. Більшість дослідників її називають центральною,так як саме в її межах забезпечується безпосередня підготовка до прийняття рішеннящодо проекту нормативного акту. Стадії обговорення законопроектів приділено найбільшуувагу в нормативно-правових актах як чинних так і проектах регламентів ВерховноїРади України, а також в юридичній літературі. Стадія обговорення законопроекту передбачаєтри читання, у межах яких здійснюються наступні юридичні дії: представлення законопроекту,запитання до відповідачів та співдоповідачів, обговорення законопроекту, прийняттярішення.
Щодо врахування поправок до законопроекту існуєпевна проблема. Як відомо, Регламент передбачає, що пропозиції вносяться лише ті,які запропоновані народними депутатами, постійними комітетами, а також правка юридичногота Редакційно-видавничого відділу Секретаріату Верховної Ради. У той же час, цілкомслушні пропозиції юридичного відділу не стають предметом законодавчих пропозицій,обговорення депутатів і окремі положення, на погляд М.О. Тепляка, які потребуютьвдосконалення, так і залишаються в тексті закону. А потім недоліки цих положеньстають основою для накладання вето Президентом [8].
Після стадії „обговорення законопроекту" відповіднодо глави 6.10. Регламенту Верховної Ради України йде стадія опублікування і введенняв дію закону. За юридичними наслідками ця стадія є однією з найбільш вагомих танапружених і в зв’язку з цим звернемо увагу на наступне формулювання ст.94 КонституціїУкраїни “якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закондля повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бутипідписаний та офіційно оприлюднений”. У тому разі, коли Президент не погоджуєтьсяіз законопроектом, він має прав на вето. Практика показує, що глава держави подаєвето з різних підстав: частіше всього у разі невідповідності норм законопроектуКонституції України; у разі невідповідності іншим нормативним актам, з якими данийзаконопроект регулює однорідну сферу суспільних відносин.
Аналіз світової законодавчої практики свідчить,що повернення главою держави закону до парламенту зустрічається в поодиноких випадках,в Україні — це часта практика.10 відсотків прийнятих законів парламентом розглядаютьсяповторно, а то й тричі.
У правовій науці висловлюється вірна точка зорущодо того, що опублікування закону юридичним наслідком має вступ його в силу, набранняним чинності. Варто підкреслити, що вступ прийнятого акту в силу свідчить про початокофіційних дій юридичних норм, що містяться в цьому акті, мова вже не йде про діїзаконодавця, а лише про юридичний наслідок опублікування акту [3].
Підводячи підсумок, слід зазначити, що кожна стадіязаконодавчого процесу характеризується комплексом різних за змістом правових таорганізаційних правотворчих відносин. Зміст кожної окремої стадії обумовлюєтьсявідповідною правотворчою діяльністю: з розробки та подання законодавчої ініціативи,наукової експертизи законопроектів, їх обговорення тощо. Сукупність стадій представляєсобою регламентовану за допомогою процесуальних норм процедуру підготовки і видання(зміни, припинення чинності) правових норм.
Таким чином, стадія законодавчого процесу — цепевна організаційно правова форма діяльності правомочних суб’єктів, уповноваженихбрати участь у законодавчому процесі, і взаємовідносин між ними з відповідними дозмісту цієї діяльності юридичними результатами.
 2. Характеристика стадій законодавчогопроцесу в Україні
Стадіями законодавчого процесу є: а) законодавчаініціатива; б) підготовка проекту закону до розгляду його Верховною Радою України;в) розгляд проекту закону Верховною Радою України; г) прийняття та введення в діюзакону; д) підписання прийнятого Верховною Радою України закону Президентом України;е) набрання чинності законом.
Перша стадія законодавчого процесу — законодавчаініціатива, зводиться до внесення на розгляд Верховної ради законопроекту. Правона здійснення такого роду дій іменується правом законодавчої ініціативи. ЗгідноКонституції України право законодавчої ініціативи належить Президентові України,ВР, депутатам Верховної Ради, Урядові України, законодавчим (представницьким) органамсуб'єктів України. Це право належить також Конституційному судові України, ВерховномуСудові України і Вищому Арбітражному Судові України із питань їхнього ведення.
Законодавча ініціатива — це звернення суб'єктаправа законодавчої ініціативи, визначеного Конституцією України, до Верховної РадиУкраїни стосовно прийняття нового закону, припинення чинності або зміни чинногозакону, яке здійснюється шляхом подання проекту закону на розгляд Верховної РадиУкраїни. Законодавча ініціатива підлягає обов`язковій реєстрації у Верховній РадіУкраїни і прийняттю її до розгляду [7].
Підготовка проекту закону до розгляду його ВРУ.Розробка проектів законів здійснюється за правом, визначеним законом, за дорученнямВерховної Ради, на замовлення на договірній основі, а також в ініціативному порядку.Порядок розробки проектів законів визначається Положенням про порядок розробки проектівзаконів. Розробка законопроекту про державний бюджет є обов'язком Уряду України,передбаченим законом, і здійснюється ним за правом. Верховна Рада може доручитирозробку проекту закону (його структурної частини) постійній або тимчасовій спеціальнійкомісії Верховної Ради, а також Уряду. Фінансування розробки проекту закону, дорученоїВерховною Радою, здійснюється за рахунок державного бюджету. Розробку проекту закону(його структурної частини) на договірній основі замовляє Президія Верховної Радиза рахунок кошторису витрат Верховної Ради, про що повідомляється на пленарномузасіданні. В ініціативному порядку законопроекти мають право розробляти громадяниі юридичні особи. Законопроекти повинні бути оформлені відповідно до вимог глави6.2 Регламенту Верховної та Положення про структуру, виклад, зміст і оформленняпроектів законів. Законопроекти, розроблені за дорученням або на замовлення ВерховноїРади, а також ті, що вносяться Президентом України або Урядом, повинні супроводжуватисяпояснювальною запискою, виконаною в повному обсязі згідно з Положенням про порядокрозробки проектів законів. До доручення чи замовлення Верховної Ради на розробкупроекту закону (його структурної частини) додаються:
1) завдання на розробку проекту закону (його структурноїчастини); рішення Верховної Ради з питань, зазначених у ст.6.4.4, якщо таке є;
2) законодавча пропозиція, за наслідками розглядуякої було прийнято рішення про необхідність розробки проекту закону;
3) стенографічні бюлетені засідань Верховної Ради,на яких розглядалася законодавча пропозиція про необхідність розробки проекту закону;
4) інші документи щодо розроблюваного законопроекту(його структурної частини) [8].
Голова Верховної Ради попереднього скликання подаєновообраній Верховній Раді перелік питань порядку денного, розгляд яких не булозавершено прийняттям остаточного рішення щодо них на останній сесії Верховної Радипопереднього скликання. До переліку додаються пояснювальна записка з даними провиконану роботу щодо підготовки та розгляду цих питань, а також справи з незавершенихзаконопроектів (ст.6.7.7). Законодавчі пропозиції і законопроекти, не прийняті ВерховноюРадою попереднього скликання в першому читанні, вважаються відкликаними. ПрийнятіВерховною Радою України попереднього скликання в першому чи подальшому читанні законопроекти,щодо яких не прийнято рішення про введення їх в дію, підлягають подальшому розглядуза процедурою підготовки і розгляду до другого читання, встановленої РегламентомВерховної Ради. Якщо депутатська пропозиція підписана кількома депутатами, ініціаторомїї внесення вважається той, підпис якого стоїть першим; у разі, коли ініціатор внесеннявідкликає цю пропозицію, ініціатором її внесення вважається той, чий підпис є наступним.В одній депутатській пропозиції не можуть міститися пропозиції з різних питань порядкуденного або з різних законопроектів. Законодавча пропозиція повинна містити проектрішення Верховної Ради, який пропонується Верховній Раді для прийняття. Пропозиції,внесені на ім'я комісії Верховної Ради, опрацьовуються нею в ході підготовки відповіднихдокументів і на розгляд Верховної Ради можуть не подаватися. Це положення такожпоширюється на висновки, аналогічно внесені іншими комісіями Верховної Ради. Питання,пропозиції, резолюції, додаткові статті чи пункти, поправки, що вносяться у порядкузаконодавчої ініціативи для голосування, вносяться в письмовій формі в такій редакції,щоб щодо них можна було відповісти «так» або «ні»; при цьомуініціатор повинен уникати наявності в формулюванні кількох заперечень, підходіввід негативного чи зворотнього, які б ускладнювали однозначне розуміння того, щоставиться на голосування і за що має голосувати депутат. Внесений на голосуваннятекст може супроводжуватися стислим обгрунтуванням (його зачитування не може перевищувати1/3 часу для відповідного виступу, визначеного в ч.1 ст.3.3.1) [3]. Проект документа,внесений в порядку законодавчої ініціативи та поширений серед депутатів, крім йогоназви, на титульному та наступних аркушах повинен містити відомості про:
1) назву органу, до якого він вноситься;
2) дату та ініціатора внесення і його підпис (підписвимагається при внесенні на перше читання);
3) реєстраційний номер справи законопроекту (ст.6.7.7)та редакцію проекту документа;
4) дату роздачі або розсилки депутатам;
5) дати і перелік стадій опрацювання та розгляду,які пройшов поданий проект документа, текст останнього рішення Верховної Ради щодонього, а також текст рішення, прийнятого відповідно до положень ст.3.5.6, якщо такеє;
6) перелік комісій Верховної Ради, яким дорученороботу по підготовці цього документа, із зазначенням головної комісії, а також тих,які подали в письмовій формі свої висновки щодо поданої редакції документа;
7) прізвище і посаду визначеного головною комісієюдоповідача (співдоповідача);
8) перелік законодавчих актів, на які є посиланняв тексті проекту документа із зазначенням номерів статей чи пунктів, в яких міститьсятаке посилання;
9) авторів, які розробили внесений в порядку законодавчоїініціативи чи за підтримкою законопроект або його структурні частини (вимагаєтьсяпри внесенні на перше читання);
10) перелік додатків до проекту документа із зазначеннямкількості аркушів кожного;
11) зміст документа, що містить назви частин, розділів,глав або, у разі їх відсутності, — назви статей (вимагається при внесенні на першеі третє читання). Законодавчі пропозиції реєструються в Секретаріаті Верховної Ради.Пропозиції, поправки, зауваження до законопроекту передаються до Секретаріату ВерховноїРади або безпосередньо до комісії Верховної Ради, визначеної головною з цього законопроекту.Про відкликання законодавчої пропозиції чи законопроекту оголошується на засіданніВерховної Ради [8].
Після поширення серед депутатів законопроекту,підготовленого головною комісією, у шестиденний термін можуть вноситися: пропозиціїі поправки до нових текстів, які виникли в ході доопрацювання законопроекту до цьогочитання; поправки до поправок; пропозиції і поправки, запропоновані головною комісієюз цього законопроекту; пропозиції і поправки, запропоновані Погоджувальною радоюдепутатських груп (фракцій); пропозиції про неприйнятність, преюдиціальні та відкладальніпитання.
Розгляд проекту закону ВРУ. Верховна Рада розглядаєзаконопроекти на пленарних засіданнях, які проводяться згідно з правилами, встановленимирозділом 3 цього Регламенту, з урахуванням особливостей, викладених у розділі 6.Розгляд і прийняття законопроекту Верховною Радою включає: обговорення і схваленняосновних положень в основному, обговорення і схвалення постатейно та в цілому (розглядв трьох читаннях). За наслідками обговорення законопроекту в першому читанні ВерховнаРада може прийняти рішення про: відхилення законопроекту; передачу законопроектуна доопрацювання з встановленням строку доопрацювання і повторне подання його наперше читання; опублікування законопроекту для народного обговорення, доопрацюванняйого з урахуванням наслідків обговорення і повторне подання на перше читання; прийняттязаконопроекту за основу (з можливим доопрацюванням) і доручення відповідним комісіямпідготувати законопроект на друге читання [10].
Після введення закону в дію Секретаріат ВерховноїРади за допомогою відповідної постійної комісії Верховної Ради веде справу закону,яка включає:
1) прийнятий Верховною Радою чи за наслідками референдумутекст закону;
2) розроблений Урядом і схвалений Верховною Радоюплан організаційних, кадрових, матеріально-технічних, фінансових, інформаційнихзаходів для введення прийнятого закону в дію та його дотримання, а також повідомленняУряду Верховній Раді та її Президії про хід виконання цього плану;
3) перелік і тексти офіційно виданих документівПрезидентом України, Урядом, міністерствами, іншими центральними органами державноївлади у зв'язку з введенням в дію цього закону;
4) повідомлення Верховного Суду України, Вищогоарбітражного суду України, Міністерства юстиції України, Генерального прокурораУкраїни, інших центральних органів державної влади та їх посадових осіб про дотриманняприйнятого закону, а також їх пропозиції щодо підвищення ефективності дії цьогозакону, якщо такі є;
5) документи, пов'язані з тлумаченням, зміною,доповненням, скасуванням цього закону Верховною Радою та відповідні остаточні редакціїтексту закону;
6) рішення Конституційного Суду України щодо цьогозакону та відповідні рішення Верховної Ради, якщо такі є. Справа закону включаєостаточні редакції прийнятих Верховною Радою актів щодо цього закону. Проекти цихактів та інші документи, пов'язані з розробкою і розглядом цих проектів, включаютьсядо справи законопроекту.
Внесення змін і доповнень, скасування законів.Внесення змін і доповнень до закону здійснюється шляхом прийняття відповідного законуза процедурою трьох читань. Зміни і доповнення вносяться до закону, а не до законупро внесення змін і доповнень до нього. Рішення щодо пропозицій, які стосуютьсяскасування закону, внесення до нього змін і доповнень, приймаються більшістю голосівдепутатів. Обговорення цих пропозицій може проводитися за скороченою процедурою,за винятком випадків скасування, внесення змін і доповнень до Конституції або конституційнихзаконів, коли обговорення проводиться в повному обсязі. Скасування закону здійснюєтьсяголосуванням щодо нього в цілому. Зміни і доповнення до закону можуть вноситисяшляхом вилучення або доповнення його структурних частин, прийняття поправок абовикладення тексту закону в новій редакції. Прийняття Верховною Радою закону в ціломув новій редакції і введення його в дію скасовує раніше прийнятий закон. У разі,коли пропозиція або поправка, яка вноситься до тексту закону, відхиляється за наслідкамиголосування Верховної Ради, попередня редакція закону залишається без зміни. Законпро державний бюджет підлягає голосуванню в цілому, якщо внаслідок внесених до ньогозмін чи доповнень зменшується сума надходжень до державного бюджету або зростаєсума видатків з нього. Закон або постанова Верховної Ради про порядок введення вдію закону про внесення змін чи доповнень до закону або про його скасування повиннімістити положення про правові наслідки для суб'єктів правовідносин, які настанутьу зв'язку з внесенням до чинного закону змін, доповнень або його скасуванням. ВерховнаРада здійснює тлумачення чинних законів, їх окремих положень, яке має нормативнийхарактер. Про тлумачення закону чи його окремих положень Верховна Рада приймає постанову.Тлумачення закону не повинно суперечити самому закону, іншим чинним законам і неповинно створювати нові правовідносини. Тлумачення договорів між державами здійснюєтьсязгідно з Віденською конвенцією про право міжнародних договорів від 23 травня 1969року [9].
Прийняття та введення в дію закону. Тексти законівта інших законодавчих актів, прийнятих Верховною Радою, оформляються СекретаріатомВерховної Ради і в п'ятиденний термін підписуються Головою Верховної Ради України,після чого закони (разом з законами або постановами Верховної Ради про порядок введенняїх в дію) передаються на підпис Президенту України.
Верховна Рада може приймати закон з будь-якогопитання за винятком тих, які вирішуються виключно всеукраїнським референдумом. ПротеКонституцією передбачається коло питань, які вирішуються виключно законами України.Згідно зі ст.92 Конституції, виключно законами України визначаються, зокрема: праваі свободи людини й громадянина, гарантії цих прав та свобод; основні обов'язки громадянина;громадянство; правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства;права корінних народів і національних меншин; порядок застосування мов. Основнугрупу питань виключно законодавчого регулювання складають екологічні, соціальні,культурні та економічні питання. Так, виключно законами України визначаються: засадивикористання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентальногошельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем,транспорту і зв'язку; основи соціальногозахисту, форми й види пенсійного забезпечення; засади регулювання правд і зайнятості,шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культурий охорони здоров'я; екологічної безпеки; правовий режим власності; правові засадиі гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання;засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; засадирегулювання демографічних і міграційних процесів.
Виключно законами визначаються також територіальнийустрій України; засади місцевого самоврядування; статус столиці України; спеціальнийстатус інших міст; правовий режим державного кордону; основи національної безпеки,організації Збройних Сил і забезпечення громадського порядку; правовий режим воєнногой надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації.
Традиційним є законодавче визначення засад цивільно-правовоївідповідальності; діянь, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарнимиправопорушеннями та відповідальність за них [7].
Крім нього, виключно законами встановлюються: державнийбюджет і бюджетна система України; система оподаткування, податки й збори; засадистворення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційногоринків, статус національної валюти, а також статус іноземних валют на територіїУкраїни; порядок утворення й погашення внутрішнього та зовнішнього боргу; порядоквипуску й обігу державних цінних паперів, їх види тощо. Законами встановлюютьсятакож порядок використання і захисту державних символів; військові звання, дипломатичніранги та інші спеціальні звання; державні нагороди; державні свята; одиниці ваги,міри й часу, порядок встановлення державних стандартів.
 3. Особливості законодавчого процесу вВерховній Раді України
Юридична революція виявила численні реальні тапотенційні суперечності в національній правовій системі, організації публічної владив Україні на всіх рівнях. З'ясувалося, що правовий механізм здійснення публічноївлади може бути заблокований деструктивними антиправовими діями окремих ланок владий при цьому правова система автоматично не відновлює режим законності. Так, главадержави може просто не брати на підпис ухвалені парламентом закони, а змусити йогозробити це немає юридичних важелів. Конституційний Суд жодними юридичними засобамине примусити оперативно й за законом розглядати нагальні правові питання, зокремастосовно неконституційних блокувальних актів глави держави або парламенту. Будь-якиймісцевий суд може своїм рішенням заблокувати введення в дію закону чи взагалі зупинитизаконодавчий процес або поставити поза законом акти глави держави, наприклад, прозвільнення тих-таки суддів Конституційного Суду.
В окремі моменти взагалі зникає правова визначеністьюридично значущих фактів, і вже ніхто толком не може відповісти, чи є орган владиповноважним приймати рішення в межах своєї компетенції. Навіть радикальний шляхврегулювання конфлікту між главою держави й парламентом через всеукраїнський референдумабо позачергові вибори цих органів виявляється юридично нездійсненним без внесеннявідповідних змін до Конституції, які, у свою чергу, неможливо примусово забезпечитиіснуючими юридичними засобами. Утворилося антиправове зачароване коло [13].
Отже, практика переконує в тому, що витоки політико-правовоїконфліктності необхідно шукати в недосконалості, потворності інституту публічноївлади, через який, по суті, блокується реалізація принципу народовладдя (оскількине діє демократичний механізм здійснення влади народу як безпосередньо, так і черездержаву та місцеве самоврядування). Недосконалість механізмів виборів і референдуму,конфліктна практика формування державної влади і, як наслідок, внутрішньо суперечливаконституційно-правова модель її організації і недотримання правової форми її здійснення,спотвореність і немічність місцевого самоврядування — незаперечне підтвердженнятакої характеристики публічної влади в Україні.
Тож перший принциповий висновок полягає в тому,що найактуальнішою політико-правовою проблемою в Україні стала проблема формуванняефективної установчої влади.
Звичайно, є багато чинників, які впливають на розв'язанняпроблеми формування установчої влади та правового забезпечення її реалізації, однаксеред них безпосередньо визначальним стає законодавчий процес, у якому виробляютьсяправові основи національного законодавства — законодавчі акти, що закріплюють юридичниймеханізм організації влади та порядок її здійснення.
Саме законодавчий процес є концентрованим виявленнямусіх інших чинників (політичних, економічних, соціальних, ідеологічних, культурних,міжнародних тощо), від яких залежить якість правотворчості. Якщо в кінцевому підсумкувдосконалення законодавчої бази потребує підвищення рівня одночасно всіх таких чинників,то при цьому законодавчий процес відіграє узагальнюючу, орієнтуючу роль, бо щодонього інші чинники мають значення передумов. Тільки системно змінюючи політичні,управлінські, економічні та інші відносини в контексті законодавчого процесу, реформуючиводночас цей процес, можна досягти цілеспрямованого впливу на поліпшення якостізаконів як продукту законодавчого процесу [7].
Цей принциповий висновок — теоретична складоварозроблення нашою юридичною наукою теорії законодавчого процесу. Можна впевненостверджувати, що вітчизняна юридична наука має в розпорядженні необхідний методологічнийінструментарій для вирішення актуальних прикладних завдань реального законодавчогопроцесу в Україні.
Насамперед нагадаємо, що сучасний законодавчийпроцес в Україні відбувається у формі конституційного та ординарного (парламентського)процесів. Внесення змін до Конституції у грудні 2004 року — лише незавершений фрагментконституційного процесу, що триває [2].
Передусім у рамках конституційного процесу здійснюєтьсязаконодавче забезпечення формування установчої влади. Тому головне завдання конституційногопроцесу в Україні полягає, не у виробленні нової редакції Конституції України (дочого схиляється юридична думка останнім часом), а насамперед у розробленні та прийняттіконституційного закону «Про установчу владу в Україні».
По суті, йдеться про формування правових передумовдля наступного вироблення та ухвалення нової редакції Конституції України. Очевидно,що на існуючих конституційно-правових засадах підготувати та прийняти оптимальнийваріант нової редакції Конституції довгострокової дії неможливо, бо ці засади ґрунтуютьсяна хибній основі компромісу між парламентом і Президентом щодо поділу влади.
Закон «Про установчу владу в Україні»повинен визначити принципові положення щодо того, який орган (органи) та в якийспосіб розроблятиме й ухвалюватиме (затверджуватиме) нову редакцію Конституції,коли і як вона буде введена в дію; які принципові ідеї установчої влади народу якєдиного джерела влади в Україні повинні бути закріплені в новій редакції Конституції,як конкретизувати в ній принцип народовладдя.
Цей закон, звісно, не може бути конкурентом чинноїКонституції. Він узагалі має стосуватися лише її майбутньої нової редакції; йогоположення мають бути відтворені в новій редакції Конституції, а після ухваленняостанньої він має бути визнаний таким, що втратив чинність. Себто, цей закон маєвідіграти роль будівельних риштовань для майбутньої Конституції.
На мій погляд, найоптимальнішим було б ухваленнянової редакції Конституції у двох читаннях (за основу, а після доопрацювання — уцілому) Всеукраїнськими установчими зборами, склад, статус і порядок роботи якихможна було б передбачити в законі «Про установчу владу в Україні». Вочевидь,у цьому процесі мали б брати участь парламент і глава держави, але, звичайно, неяк керівні органи цих зборів, а на проміжних етапах.
Щодо невідкладних завдань конституційного процесу,то тут, звісно, не слід чекати нової редакції Конституції, а варто, на мій погляд,на основі чинної Конституції внести необхідні (тобто реально можливі за цих умов)зміни до тих її статей, які не забезпечують врегулювання юридично конфліктних ситуацій,що ми їх маємо нині. Зокрема, треба змінити порядок формування Конституційного Судута посилити гарантії його діяльності; удосконалити важелі стримувань і противагміж парламентом і Президентом, найперше в частині здійснення законодавчих повноважень;бодай мінімально уточнити конституційне визначення судоустрою, а також гарантіїнезалежності суддів і посилення їхньої відповідальності; нарешті, конкретизуватиконституційні вимоги до виборчої системи України, зокрема встановивши мажоритарнусистему як обов'язкову для формування місцевого самоврядування на базовому рівні,тощо.
Звісно, за нинішніх умов розраховувати на якісневирішення цих невідкладних завдань не доводиться. Однак внести згадані зміни потрібно,щоб перевірити на практиці запропоновані ідеї до розв'язання юридичних конфліктіві врахувати їхні позитиви та негативи під час підготовки нової редакції Конституції[13].
Очевидно, що основним завданням ординарного (парламентського)законодавчого процесу на найближчий період стає законодавче забезпечення конституційнихновацій шляхом прийняття законів щодо виборів, діяльності Верховної Ради, ПрезидентаУкраїни, уряду, місцевого самоврядування, судоустрою й судочинства тощо.
Разом з тим було б нераціональним відмовлятисявід невідкладного запровадження елементів стабілізації законодавчого процесу навітьза цих юридично нестабільних умов. Мається на увазі потребу прийняття такого стратегічногозакону, як «Про закони і законодавчу діяльність», законів, що регламентуютьпідзаконну правотворчість, розробку нової в концептуальному плані редакції РегламентуВерховної Ради тощо. Одне слово, треба законодавчо упорядковувати сам законодавчийпроцес. Без цього ми щоразу стикатимемося із ситуацією, коли на догоду так званимполітичним інтересам окремих політичних сил законодавчий процес підпорядковуватимутьпід скороминущі потреби, продукуючи черговий правовий брак у вигляді недолугих(як потім з'ясовується) рішень законодавчого й навіть конституційного характеру.Наслідки таких рішень відчувалися не раз [9].
За великим рахунком варто зазначити про необхідністьпереходу до свідомого управління законодавчим процесом в Україні, проблеми формуваннякомплексної системи управління законодавчим процесом у рамках здійснення широкомасштабноїправової реформи, що запропоновано в науковій літературі. Проте головна проблемапоточного моменту — відсутність єдиного суб'єкта реформ, єдності державної влади,що перешкоджає здійсненню послідовного реформування політичних і державних інститутів,зокрема удосконалення законодавчого процесу.
Висновки
Таким чином, правотворчість — це специфічна, державно-владнадіяльність уповноважених на це суб’єктів по розробленню нових, зміні і відміні старихправових норм, яке здійснюється шляхом надання юридичної сили вже існуючим у суспільствіправилам поведінки, або шляхом надання (делегування) громадським організаціям повноваженьбезпосередньо приймати і видавати нормативні акти з метою встановлення оптимальноговаріанту правового регулювання суспільних відносин. Як і адміністративний, кримінальнийгромадянські процеси, правотворчий також носить офіційний характер і починаєтьсяз того моменту, коли створення нормативного акту опирається на нормативну основу,коли виникають правовідносини, юридичні права і обов’язки.
Із змісту Конституції випливає, що Верховна Радаможе приймати закон з будь-якого питання за винятком тих, які вирішуються виключновсеукраїнським референдумом.
Підвищення ефективності законодавчої діяльностіВерховної Ради як єдиного органу законодавчої влади в державі, забезпечення покращенняїї якості — особливо відповідальний напрямок парламентської реформи в Україні. Досвідроботи Верховної Ради України в умовах незалежності свідчить, що законодавчій діяльностівищого представницького органу не може бути дана однозначна оцінка. Позитивним єте, що значно розширилося коло суспільних відносин, які регулюються безпосередньозаконами, а негативним — що деякі з цих законів досить далекі від досконалості.
Законодавчий процес — це процес прийняття закону,який розпочинається із ініційованої парламентом законодавчої ініціативи або внесеннязаконопроекту до парламенту, охоплює реалізацію законодавчої ініціативи у парламентіі завершується введенням в дію закону.
У зв'язку з цим, особливого значення набуває критичнеосмислення проблем прийняття законів, як з точки зору підтримання позитивного досвіду,так і з позиції виправлення недоліків і помилок у законодавчому процесі на всіхйого стадіях.
Сьогодні стає дедалі очевидним, що ефективністьі дієвість законів залежить від того, наскільки є чіткими та узгодженими норми щодоїх ініціювання, розгляду та затвердження. Звичайно, це повинні бути такі правила,які створені на основі вивчення сучасної технології прийняття законів, врахуванняпередових світових зразків здійснення законодавчої діяльності.
В роботі висвітлені основні стадії законодавчогопроцесу в Україні. Судячи з того, наскільки недосконалими є закони в Україні, можназробити висновок, що і сам процес прийняття законів є недосконалим. Можливо це можнапояснити недбалістю та безвідповідальністю тих, що пишуть та приймають закони, аможливо і тим, що наші обранці не мають відповідної освіти та сучасного світогляду.
Список використаної літератури
1. Декларація про державний суверенітет України: ПрийнятаВерховною радою Української РСР 16 липня 1990 р. — К.: Україна, 1991
2. Журавський В.С., Серьогін В.О., Ярмиш О.М. Державнебудівництво та місцеве самоврядування в Україні: підручник для студентів вищих навчальнихзакладів. — К.: Концерн «Видавничий дім „Ін Юре“, 2003. — 672 с.
3. Закон України „Про Конституційний Суд України“від 16 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 49. — c.272.
4. Конституція України. Закон України „Про внесеннязмін до Конституції України“ від 8 грудня 2004 року № 2222-ІV. — К.: Школа,2006. — 64 с.
5. Коментар до Конституції України: Наук. — поп. вид.- К., 1996. — 427 с.
6. Конституція України — основа подальшого розвитку законодавства:Збірник наукових праць. — К., 1997. — Вип.2. — 207 с.
7. Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілка.- 3-є вид. — К.: Наукова думка, 2002. — 469 с.
8. Косинський В. Законодавчий процес та процедура, їхосновні стадії та етапи // Право України. — 1999. — №6. — с.12-17
9. Олійник А. Законотворчий процес — його основні рисиі особливості // Право України. — 1998. — № 4. — с.81-83.
10. Перепелюк В. Конституційні процедури. Державно-процесуальнеправо: Навчальний посібник. — Чернівці: Рута, 2004. — 312 с. 
11. С.Э. Демський, В.С. Ковальский, А.Н. Колодій Правоведение:Учебник /. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — 752 с.
12. Теплюк М., Ющик О. Законодавча ініціатива та її реалізаціяв законодавчому процесі // Віче. — 1995. — №7. — с.3-10.
13. Ющик О. Юридична революція. — Юридичний вісник України.- 2007. — №17 (28 квітня — 4 травня). — С.9.
14. Ковачев Д.А. Механизм правотворчества социалистическогогосударства. Вопросы теории. — М., 1977
15. Дрєйшев Б.В. „Правотворчество в советском государственномуправлении“. — М.: Юридична література, 1977
16. Алексєєв С.С. „Общая теория права.“ — М.,1982
17. Піголкін А.С. „Процессуальная форма правотворчества// Юридическая процессуальная форма: теория и практика“. — М., 1976
18. Горшнєв В.М. „Нетипичные нормативные предписанияв праве // Советское государство и право“. — 1978. — №3. — С.113-118
19. www.kiev.ua/zakon/
20. Бондаренко И.Н., Бондаренко О.Н., Бондаренко С.И.»Общая теория государства и права. Конспект лекций." — Донецьк: Кассіопея,1998. — С.60
ДодатокРегламент
Конституційний склад Верховної Ради України — 450народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямоговиборчого права шляхом таємного голосування строком на 4 роки. Народним депутатомУкраїни може бути громадянин України, який на день виборів досяг 21 року, має правоголосу і проживає в Україні протягом останніх 5 років.
До повноважень Верховної Ради України належить:
1) внесення змін до Конституції України в межах і порядку,передбачених розділом ХIII цієї Конституції;
2) призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначенихстаттею 73 Конституції;
3) прийняття законів;
4) затвердження Державного бюджету України та внесеннязмін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішеннящодо звіту про його виконання;
5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;
6) затвердження загальнодержавних програм економічного,науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;
7) призначення виборів Президента України у строки, передбаченіцією Конституцією;
8) заслуховування щорічних та позачергових послань ПрезидентаУкраїни про внутрішнє і зовнішнє становище України;
9) оголошення за поданням Президента України стану війниі укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання ЗбройнихСил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;
10) усунення Президента України з поста в порядку особливоїпроцедури (імпічменту), встановленому статтею 111 цієї Конституції;
11) розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програмидіяльності Кабінету Міністрів України;
12) надання згоди на призначення Президентом України Прем’єр-міністраУкраїни;
13) здійснення контролю за діяльністю Кабінету МіністрівУкраїни відповідно до цієї Конституції;
14) затвердження рішень про надання Україною позик і економічноїдопомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україноювід іноземних держав, банків, міжнародних фінансових організацій позик, не передбаченихДержавним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;
15) призначення чи обрання на посади, звільнення з посадосіб у випадках, передбачених цією Конституцією;
16) призначення на посади та звільнення з посадГолови та інших членів Рахункової палати;
17) призначення на посаду та звільнення з посадиУповноваженого
Верховної Ради України з прав людини; заслуховуванняйого щорічних Доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні;
18) призначення на посаду та звільнення з посадиГолови Національного банку України за поданням Президенту України;
19) призначення та звільнення половини складу РадиНаціонального банку України;
20) призначення половини складу Національної радиУкраїни з питань телебачення і радіомовлення;
21) призначення на посаду та припинення повноваженьчленів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України;
22) затвердження загальної структури, чисельності,визначення функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворенихвідповідно до законів України військових формувань Міністерства внутрішніх справУкраїни;
23) схвалення рішення про надання військової допомогиіншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої державичи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;
24) надання згоди на призначення Президентом Українина посаду Генерального прокурора України; висловлення недовіри Генеральному ПрокуроруУкраїни, що має наслідком його відставку з посади;
25) надання згоди на призначення на посади та звільненняз посад Президентом України Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фондудержавного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовленняУкраїни;
26) призначення третини складу КонституційногоСуду України;
27) обрання суддів безстроково;
28) дострокове припинення повноважень ВерховноїРади Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду Українипро порушення нею Конституції України або законів України; призначення позачерговихвиборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
29) утворення і ліквідація районів, встановленняі зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменуванняі перейменування населених пунктів і районів;
30) призначення чергових та позачергових виборівдо органів місцевого самоврядування;
31) затвердження протягом 2-х днів з моменту зверненняПрезидента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україніабо в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошенняокремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;
32) надання у встановлений законом строк згодина обов’язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорівУкраїни.
Верховна Рада України працює сесійно. Перше засіданняВерховної Ради України відкриває найстарший за віком народний депутат України.
Робота Верховної Ради України ведеться державноюмовою.
У разі, коли промовець не володіє державною мовою,він має право виступати іншою мовою. Секретаріат Верховної Ради забезпечує перекладйого виступу на українську мову.
Засідання Верховної Ради України проводяться відкрито.Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від конституційного складу ВерховноїРади України. Рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарнихзасіданнях шляхом голосування.
Голова Верховної Ради України:
1) веде засідання Верховної Ради України;
2) організовує підготовку питань до розгляду на засіданняхВерховної Ради України;
3) підписує акти, прийняті Верховною Радою України;
4) представляє Верховну Раду України у зносинах з іншимиорганами державної влади України та органами влади інших держав;
5) організовує роботу апарату Верховної Ради України.
Прийняття Законів є вищою формою прояву державноївлади.
Порядок роботи Верховної Ради України встановлюєтьсяЗаконом про регламент Верховної Ради України. Цей Закон складається з 11 розділів:
Розділ 1. Загальні положення.
Розділ 2. Сесії Верховної Ради.
Розділ 3. Засідання Верховної Ради.
Розділ 4. Народні депутати України, посадові особиі органи Верховної Ради України.
Розділ 5. Формування органів виконавчої і судовоївлади. Персональні обрання, призначення, затвердження і звільнення.
Розділ 6. Законодавча процедура.
Розділ 7. Прийняття постанов та інших актів ВерховноюРадою України, її органами і посадовими особами.
Розділ 8. Здійснення Верховною Радою та її органамиконтрольних функцій і повноважень.
Розділ 9. Розгляд і прийняття рішень ВерховноюРадою за спеціальними процедурами.
Розділ 10. Апарат і кошторис.
Розділ 11. Заключні положення.
Таблиця “ Компетенція органів Верховної Ради України”Сфера Голова Верховної Ради Президія Секретаріат Комісії Законодавча  + Кадрова  + Організаційна  +  +
СХЕМА СТРУКТУРИ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
/>