Зміст
Вступ
Розділ 1.Поняття і види забезпечення зобов’язань
1.1 Види забезпечення виконаннязобов`язань
1.2 Класифікація і форма правочинущодо забезпечення виконання зобов`язань
Розділ 2. Характеристикавидів забезпечення зобов’язань
2.1 Зобов’язально-правові способизабезпечення зобов’язань
2.1.1 Історичні передумовивиникнення, поняття, предмет та стягнення неустойки
2.1.2 Поняття, відповідальність таприпинення договору поруки
2.1.3 Поняття, обов`язки іприпинення гарантії
2.1.4 Визначення завдатку як зобов`язально-правовогоспособу забезпечення виконання зобов`язань
2.2 Речово-правові способизабезпечення виконання зобов`язань
2.2.1 Загальний огляд і видизастави
2.2.2 Право притримання якречово-правовий спосіб
Розділ 3. Порядок оформленняспособів забезпечення зобов’язань
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
Вступ
Зараз в умовахнизького рівня договірної дисципліни, ненадійності контрагентів все більшийрозвиток повинні отримувати різні способи забезпечення виконання зобов'язань.
У цивільномуправі під способом забезпечення виконання зобов'язань розуміються передбаченізаконодавством або договором спеціальні заходи майнового характеру, стимулюючіналежне виконання зобов'язань боржниками шляхом встановлення додатковихгарантій задоволення вимог кредиторів. Зобов`язання змоменту його виникнення має основною метою виконання. Під виконанням слідрозуміти досягнення такого корисного результату, що його сторони хотілидосягнути, вступаючи у нього. Згідно зі статтею 526 ЦКУ зобов`язання маєвиконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу,інших актів цивільного законодавства.
Курсова роботаприсвячена дослідженню формування, цивільно-правової характеристики, поняття тафункцій видів забезпечення виконання зобов'язань. У ній проаналізовано станцивілістичних наукових та практичних джерел, в яких було в тій чи іншій мірідосліджено способи забезпечення виконання зобов'язань.
Фундаментальні дослідження способівзабезпечення виконання зобов’язань проводилися у різний час багатьма ученими, середяких слід виділити М.М. Агаркова, Ч.Н. Азімова, Т.В. Боднар, О.І. Гелевого,Б.М. Гонгало, А.Г. Діденка, М.М. Дякович, Л.В. Ємельянову, О.С. Йоффе, Р.А.Камалітдінову, В.С. Констянтинова, А.В. Латинцева, В.В.Луця, Д.І. Мейєра, Л.О.Новосьолову, К.П. Победоносцева, О.П.Печеного, І.Й. Пучковську, С.В. Сарбаша,М.М. Сібільова, Є.О. Суханова, Г.Ф. Шершеневича, Є.О.Харитонова, Р.Б. Шишку,Т.С. Шкрум та інших.
Актуальністьданої теми полягає в тому ,що відносини, які регулюють способи забезпечення виконання зобов`язань,розвивалися ще з того моменту, коли зароджувалося лише саме поняття «держава».А це означає, що в певному середовищі види зобов`язань відігравали величезнуроль в житті кожної особи впродовж століть, бо майнові відносини між боржникомі кредитором зародились ще в Стародавньому Римі. Розвиваючись з роками, видинабувають все більше можливостей, для повного задоволення вимог кредитора іборжника. Ці види розвивались поступово, нібидоповнюючи і відкриваючи один одного.
Практичне застосування видівзабезпечення виконання зобов’язань загострилось тим, що потреба інтеграціїУкраїни в СОТ зумовлює необхідність пристати на єдину, а саме цивілістичнуконцепцію регулювання ринкових відносин. Якщо вступ України в СОТ, ЄС чи ЄЕПпотребує врегулювання ринкових відносин на єдиних і достатньо прозорих правилахі формах, особливо договорі як універсальній правовій формі товарообороту, томи повинні адаптувати своє законодавство до стабільних правових порядків.
Мета дослідження.Метою роботи є встановлення загальних ознак інститутів забезпечення виконаннязобов’язань, дослідження функціональних зв'язків між окремими інститутамизабезпечення виконання зобов’язань та цивільно-правовою відповідальністю.
З огляду на поставлену мету передроботою поставлені наступні завдання:
- ознайомитись з літературними джереламиприсвячені забезпеченню зобов’язань;
- розкрити способи забезпеченнязобов’язань;
- визначити порядок оформлення способівзабезпечення зобов’язань.
Об’єктом дослідженняє зобов’язальні відносини, що виникають при використанні інститутівзабезпечення належного виконання зобов’язань.
Предметом дослідженнясталиокремі види та механізм забезпечення виконання зобов’язань, цивільне і,зокрема, зобов’язальне право, правозастосувальна та судова практика.
Заключаючи вищесказане, я рахую, що саме ця тема є найпоширенішим видом, який найбільшвикористовується у суспільних відносинах.
Розділ1. Поняття та види забезпечення зобов’язань
1.1Види забезпечення виконання зобов`язань
зобов’язанняпорука правова цивільна
Забезпеченнявиконання зобов`язання – традиційний інститут цивільного права. Будь-якезобов`язання саме по собі ще не гарантує виконання боржником необхідних дій накористь кредитора. Навіть при застосуванні кредитором мір відповідальностівідносно несправного боржника в останнього може не знайтися необхідного длязадоволення вимог майна. Для попереднього забезпечення майнових інтересівкредитора, отримання ним гарантії належного виконання зобов`язання, а також вцілях запобігання або зменшення розміру негативних наслідків, що можуть настатиу випадку його порушення, використовуються спеціальні заходи забезпечувальногохарактеру, передбачені законом або договором. Такі заходи називаються видамизабезпечення виконання зобов`язань[4, с.653].
Видизабезпечення виконання зобов`язань мають характерні ознаки:
— мають майновийзміст;
— націлені наспонукання боржника до виконання свого зобов`язання;
— маютьдодатковий (акцесорний) характер;
— можутьзабезпечувати лише дійсні зобов`язання.
Враховуючивикладенні характерні риси, види забезпечення виконання зобов`язань можнавизначити як передбачені законом або договором спеціальні заходи майновогохарактеру, що стимулюють належне виконання зобов`язань боржником шляхомвстановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора.
Те, чи будевиконано зобов`язання, значною мірою залежить від волі самого боржника вчинитидії щодо виконання цього зобов`язання. Кредитор, у свою чергу, може бажатитакого виконання та отримати правові механізми, спрямовані на гарантуваннявиконання таких зобов`язань. Функцію таких правових механізмів виконуютьспособи забезпечення виконання зобов`язань.
Цивільний КодексУкраїни встановлює такі види забезпечення виконання зобов`язань: неустойка,порука, гарантія, завдаток, застава, притримання.
Неустойка,яка згідно з нормами ЦКУ може бути у формі штрафу та пені, є грошова сума абоінше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржникомзобов`язання. [6, с.145].
Наступним видом забезпечення виконаннязобов`язань є порука. Порука — це договір, за яким до зобов’язанняосновного боржника додатково приєднується зобов’язання іншої особи, що за ньогоручається. У випадку неспроможності основного боржника, відповідальність несеособа, що за нього ручалася, тобто поручитель.
Гарантія, які порука, має за мету залучення до зобов’язання інших осіб, майно яких, поряд ізмайном боржника теж могло би слугувати для задоволення вимог кредитора заосновним зобов’язанням, а тому є надійним забезпеченням виконання зобов’язань.
Слідуючий вид забезпечення виконаннязобов`язань – завдаток.
Завдатком є грошова сума або рухомемайно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього задоговором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення йоговиконання. Видаючи завдаток у грошовій сумі слід мати на увазі: якщо не будевстановлено, що ця сума є завдатком, то вона вважатиметься авансом і не матименаслідків завдатку, тобто не вважатиметься забезпеченням виконаннязобов`язання.
Сутність застави полягає в тому,що кредитор-заставодержатель набуває права у разі невиконання боржникомзобов’язання забезпеченого заставою, отримати задоволення за рахунокзаставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Поряд із звичайноюзаставою ЦКУ передбачає ще й спеціальні види застави — іпотеку та заклад.
Новим методом забезпечення виконаннязобов’язань є притримання (ст.ст.594-597 ЦК). Сутність виду полягає втому, що кредитор, в якого знаходиться річ, призначена для передачі боржнику,або особі, вказаній боржником, у випадку невиконання боржником в термінзобов’язання щодо оплати цієї речі або компенсації кредитору пов’язаних з неювитрат й інших збитків, має право утримувати її у себе доти, доки відповіднезобов’язання не буде виконане.
Усі способи забезпечення виконаннязобов`язань можна впорядкувати в певну систему, поєднавши їх у три групи:
I – встановлюють для боржника невигіднінаслідки на випадок невиконання (неустойка, завдаток);
II – супроводжуються виділенням із майнаборжника певної його частини, яка повинна служити перш за все задоволеннюможливих вимог цього кредитора, з відстороненням від неї інших можливихкредиторів (застава, притримання);
III – мають на меті залучення дозобов`язання інших осіб, майно яких поряд із майном боржника теж моглослугувати для задоволення вимог кредитора (порука, гарантія).
Забезпечення виконання зобов`язаннябудь-яким із вище вказаних способів, також створює зобов`язальнеправовідношення між кредитором та боржником (або іншою особою, яка забезпечуєзобов`язання боржника).
1.2 Класифікація та форма правочину щодозабезпечення зобов'язань
Засоби забезпечення виконаннязобов`язань можуть бути класифіковані за різними підставам. Так, залежно відчасу способу встановлення (виникнення) вони можуть бути поділені на спеціальніі універсальні.
Спеціальні засоби забезпеченнявстановлюються в момент виникнення зобов`язання. У результаті кредитор іборжник заздалегідь передбачають конкретні наслідки невиконання зобов`язання.До таких засобів належить: неустойка, завдаток, застава, порука, гарантія іпритримання.
Універсальним засобом забезпеченнязобов`язань є відшкодування боржником збитків, яких зазнав кредитор внаслідокневиконання зобов`язання. Особливістю його є те, що він застосовуєтьсянезалежно від спеціальної домовленості сторін про це. Крім того, розмір збитківможе бути визначений лише після невиконання зобов`язань.
Нікчемний правочин – окремий випадокнедійсності правочину. Відповідно до ст. 215 ЦК, нікчемний правочин – це такий,недійсність якого встановлена законом і не вимагає її судового визнання.
Нікчемний правочин не створює юридичнихнаслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Правовими наслідкаминедійсності правочину є двостороння реституція та відшкодування збитків.
Частина третя ст. 548 ЦК уособлює в собіодну з характерних рис забезпечення виконання зобов`язань – акцесорність. Цяособливість забезпечувального зобов`язання, тобто його додатковий характер,проявляється у багатьох моментах:
-по-перше, недійсність основногозобов`язання зазвичай спричиняє недійсність зобов`язання, яке його забезпечує,та навпаки, недійсність правочину про забезпечення виконання зобов`язань,наприклад, внаслідок дефекту форми, не спричиняє його недійсність;
-по-друге, забезпечувальне зобов`язаннянаслідує долі основного зобов`язання при зміні особи у зобов`язанні, наприкладпри переході прав кредитора іншій особі при відступлені права вимоги. Так призаставі майна його відчуження може здійснюватися тільки за умови переходу донового заставодавця основного боргу, забезпеченою заставою;
-по-третє, припинення основногозобов`язання, як правило, спричиняє і припинення його забезпечення.
Розділ 2 Характеристика видівзабезпечення зобов’язань
2.1 Зобов`язально-правові способизабезпечення виконання зобов'язань
Цивільно-правові зобов'язання сторониповинні виконувати добровільно. До особи, яка не виконує або виконує неналежнимчином юридичний обов'язок, можуть бути застосовані заходи примусу. Водночас зметою посилення захисту інтересів уповноваженої особи можуть застосовуватисядодаткові стимули у вигляді спеціальних засобів, спрямованих на забезпеченнявиконання зобов'язань.
Згідно з Цивільним кодексом Українивиконання зобов'язань може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією,заставою, утриманням та іншими способами, встановленими законами або договором.Загалом ці способи забезпечення поділяють на зобов'язально-правові таречово-правові. До першої групи віднесено неустойку, поруку, гарантію тазавдаток, до другої — заставу і притримання [1, с.119].
2.1.1 Історичні передумови виникнення,поняття, предмет та стягнення неустойки
Незважаючи на уявну простоту, неустойкає одним з давніх та складних способів забезпечення виконання зобов`язань. Воназастосовувалась у цивільному обороті ще з часів римського права. Неустойкоюназивалося додаткове зобов`язання боржника виплатити кредитору певну сумугрошей в разі невиконання або неналежного виконання ним основного зобов`язання.Найголовнішими функціями неустойки в Стародавньому Римі були забезпечувальна такомпенсаційна. Належне та своєчасне виконання зобов`язання забезпечувалосяпевною грошовою сумою, яку боржник повинен був сплатити кредиторові в разі йогоневиконання. Крім того, контрагенти, які побоювалися, що збитки, які виникнутьв разі невиконання одним з них свого зобов`язання, буде важко довести або вонивзагалі не виникнуть, могли за допомогою неустойки закріпити свої позиції.Встановлення неустойки у догорівних зобов`язаннях мало ще одну додатковуфункцію – за її допомогою можна було закріпити договір, який сам по собі некористувався юридичним захистом.
В нормативних актах, що діяли на теренахРосійської імперії, не зустрічається чіткого та безпосереднього визначеннянеустойки (воно з`явилося тільки в проекті Цивільного уложення Російськоїімперії 1913р. – ст. 1601). Однак, зважаючи на те, що на практиці цей інститут застосовувавсяшироко, вчені-правознавці того часу в своїх наукових працях приділяли увагуданій проблемі. І основні суперечності стосувалися саме можливості встановленнянеустойки у вигляді не тільки грошової суми, а й іншого майна.
1 березня 1921 р. на 10-му з`їзді РКП(б)радянським урядом був проголошений початок нової економічної політики. Вонапередбачала принципово інше функціонування всіх галузей суспільного буття, атому виникла необхідністю створення нової нормативної бази для йоговрегулювання. Перший радянський „непівський” Цивільний кодекс 1922 р. мавдосить значну кількість норм, запозичених з цивільних кодексів буржуазнихдержав.
Новий Цивільний кодекс Української РСРбув введений в дію з 1 січня 1964 р. та діє в Україні до теперішнього часу.Щодо способів забезпечення виконання зобов`язань, то якщо ЦК 1922 р. виділяв назаконодавчому рівні лише такі способи, як неустойка і завдаток, то ЦК 1964 р.присвячує забезпеченню виконання зобов`язань окрему Главу 16. Забезпечувальніспособи, об`єднані в цій главі, законодавець розмістив відповідно допрактичного значення кожного на той час. І звичайно на перше місце булипоставлені норми про неустойку як такі, що мають найбільше практичнезастосування, оскільки на той час умови про неустойку були обов`язковими длябудь-якого планового зобов'язання.
Визначення неустойки, що наводиться уст. 179 ЦК 1964 р., порівняно з визначенням, що наводилося у ЦК 1922 р., більшдеталізовано та більш пристосовано до реалій тих часів. Так ЦК 1964 р.дозволяє, по-перше, визначати неустойку як договір, так і нормативний акт(закон), а, по-друге, застосовували її у всіх зобов`язальних як договірних, такі позадоговірних.
В теперішні часи згідно з ЦК неустойка єтрадиційний і найбільш поширений вид забезпечення виконання зобов`язань уцивільному праві. За статтею 549 неустойкою визначається грошова сума або іншемайно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржникомзобов`язання[1, с.120].
Неустойці притаманні такі риси:
— можливість стягнення неустойки за самфакт порушення зобов`язання, коли відсутня необхідність надання доказів, які бпідтверджували завдання збитків та їх розмір;
— можливість для сторін за своїмрозумінням сформулювати умови договору про неустойку, у тому числі в частині їїрозміру, порядку обчислення, тим самим пристосовуючи її до конкретнихвзаємовідносин сторін та посилюючи її цілеспрямований вплив.
Механізм стягнення з боржника неустойкиу вигляді майна на практиці уявляється досить складним, оскільки незрозуміло,до якого виду неустойки воно належить, а звідси – як воно має обчислюватися тавстановлюватися у договорі чи законі. Згідно зі ст. 549 ЦК штраф та пеняобчислюється лише у відсотках. Норма, яка встановлює таке положення, не єдиспозитивною, тобто сторони не в змозі змінити її положення та встановити удоговорі штраф або пеню у вигляді твердої суми або в кратному відношенні досуми зобов`язання.
Згідно із статтею 551 ЦК, неустойкавиступає у вигляді не тільки традиційної грошової суми, але й рухомого танерухомого майна. У законодавстві та судовій практиці виділяють договірну тазаконну неустойку. Договірна неустойка встановлюється за згодою сторін, і, якправило, її розмір, умови застосування і т. п. визначається виключно тільки наїх розсуд.
Що стосується законної неустойки, товона підлягає застосуванню незалежно від того, чи передбачено цей обов'язокугодою сторін. Поняття законної неустойки є досить умовним, оскільки неустойкаможе встановлюватися не тільки законом, а й іншим актом цивільного законодавства.Разом із тим, актом цивільного законодавства може встановлюватися лишенеустойка, предметом якої є грошова сума. По відношенню до неустойки,встановленої законом, в ЦК передбачено правило, згідно з яким її розмір можебути змінений за домовленістю сторін лише в сторону збільшення. Розмір,законної неустойки, встановленої іншим актом цивільного законодавства, сторониможуть зменшити, крім випадків, передбачених законом[9, с.23].
Відповідно до частини третьої ст. 551ЦК, суд має право зменшити розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмірзбитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, наприклад,істотного погіршення майнового стану боржника.
Важливою особливістю цивільногозаконодавства України є те, що за загальним правилом при порушенні зобов`язанняповинна проводитись сплата штрафної неустойки.
Разом з тим, відповідно до ст. 624 ЦКдоговірна неустойка може бути встановлена сторонами або заліковою, абовиключною, або альтернативною. Це правило не поширюється на так звану законнунеустойку, яка відповідно до норм даного акту цивільного законодавства завждиповинна бути штрафною.
2.1.2 Поняття, відповідальність таприпинення договору поруки
Порука віднесена дозобов`язально-правових способів забезпечення виконання зобов`язань, щостимулюють боржника до належного виконання зобов`язань шляхом створенняможливості пред`явлення до нього чи до третіх осіб, які вступили заздалегідь удоговір, зобов`язальної вимоги.
Коли ж боржник не виконує свої обов`язкиабо виконує їх неналежним чином, виникає проблема пошуку правових засобів, задопомогою яких можна було б примусити боржника виконати його договірнізобов`язання як слід.
Стаття 553 передбачає, що порука можебути оформлена як договір, що укладається між основним боржником і поручителемна користь третьої особи – кредитора по основному зобов`язанню. Звідсивипливає, що порука розглядається як додаткове зобов`язання, що може виникатина підставі чи договору, чи в силу інших обставин. При цьому учасником даногодоговору є не боржник по основному зобов`язанню, а інша особа: договірнівідносини виникають між головним кредитором і поручителем. Таким чином, зазаконодавством юридичні особи можуть виступати поручителем незалежно від того,чи є згадка про це в їхніх установчих документах.
Порука – це договір, за яким дозобов`язання основного боржника додатково приєднується зобов`язання іншоїособи, яка за нього ручається. У випадку неспроможності основного боржника,відповідальність несе особа, яка за нього ручалась, тобто поручитель[3, с.630].
В юридичній літературі немаєодностайності в питанні про те, як треба розуміти визначення законодавця„поручитель зобов`язується відповідати за виконання зобов`язання боржника”.Одні представники цивілістики трактували термін „відповідальність поручителя” увузькому розумінні – як відповідальність за невиконання (неналежне виконання)забезпеченого порукою зобов`язання боржника, що виявляється у відшкодуваннізбитків, сплаті санкцій, а за грошовими зобов`язаннями – також сплаті відсотківза користування грошовими коштами. Водночас ряд інших вчених наполягали наширокому трактуванні зазначеного терміну. На їхню думку, це поняття розумілосяяк зобов`язання поручителя виконати те ж саме, до чого зобов`язаний боржниквідповідно до умов основного зобов`язання: ще одне зобов`язання, за змістомтотожне основному, боржником у якому є поручитель.
Приєднавшись до позиції науковців щодовизначення відповідальності поручителя в широкому значені, можна дійти висновкупро неможливість використовувати поруку як забезпечувальний засіб узобов`язаннях, скажімо, особистого характеру (виступ на концерті, написаннякартини тощо), оскільки поручитель не може самостійно ці дії у випадкуневиконання боржником зазначеного обов`язку. Аналогічні висновки стосуються ізобов`язань, зміст яких складають негативні дії.
Порука припиняється після припиненнязабезпеченого нею зобов`язання. Вона також припиняється внаслідок відмовикредитора після закінчення терміну зобов`язання прийняти запропонованевиконання боржника чи поручителя; у випадку переведення боргу на іншу особу,якщо поручитель не дав кредитору згоди нести відповідальність за нову особу.
Слід зазначити, що у порівняння ззаконодавством до 2003 р. у ЦК збільшено строк для пред`явлення вимог допоручителя. Так порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців віддня настання строку зобов`язання не пред`явить позов до поручителя. У випадках,коли строк виконання зобов`язання не зазначено і не може бути зазначено абовизначено моментом витребування, порука припиняється, якщо кредитор не вчинитьпозову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки[15,с.17].
2.1.3 Поняття, обов`язки і припиненнягарантії
Гарантія є одним із способівзабезпечення виконання зобов`язань. Вона, як і порука, має на меті залучення дозобов`язання інших осіб, майно яких поряд із майном боржника теж могло бслугувати для задоволення вимог кредитора за основним зобов`язанням, а тому єнадійним, твердим забезпеченням виконання зобов`язань.
За своєю суттю спосіб забезпечення зобов`язанняє новим для цивільного права України, адже він суттєво відрізняється відгарантії, яка існувала за часів радянської та пострадянської цивілістики. Якщораніше, згідно зі ст. 196 ЦК 1963 р. та Основ цивільного законодавства СоюзуРСР та республік від 31. 05. 1991 р., гарантія прирівнювалася до поруки, та нанеї розповсюджувалися присвячені поруці правила, то гарантія за ЦК (влітературі її нерідко називають банківською гарантією) не тільки має власнеправове регулювання, але й за своєю доктриною є новим для вітчизняногозаконодавства самостійним способом забезпечення виконання зобов`язання.
Гарантія за ЦК має певну низкухарактерних ознак, що відрізняють її не тільки від інших способів забезпеченнязобов`язань, насамперед поруки, але й від гарантії, яка використовуваласьраніше в українському законодавстві:
— вона має самостійний характер, тобтовона не залежить від досі основного зобов`язання;
— має особливий суб`єктний склад;
— строк її дії не обмежується строкомпред`явлення кредитором позовних вимог до гаранта;
— має оплатний характер;
— є безвідкличною.
Як уже вказувалось, цивільніправовідношення, що виникають відносно гарантії, мають особливий суб`єктнийсклад.
По-перше, як гарант можуть виступатитільки банки, інші фінансові установи, страхові організації (звідси умовнаназва – банківська гарантія). Практична діяльність банків щодо наданнязабезпечення виконанню зобов`язань третіми особами існувала й до прийняття ЦК.
По-друге, особа, яка звертається догаранта з проханням про отримання гарантії (принципал), є боржником за основнимзобов`язанням, виконання якого забезпечується банківською гарантією. Якщовідповідно до ст. 196 ЦК 1963 р. такий боржник міг бути тільки юридичноюособою, то обмежень щодо існування принципала – фізичної особи ЦК непередбачено.
По-третє, особа, яка отримує правовисувати вимоги до гаранта (бенефіціар), є кредитором в основному зобов`язанні.Бенефіціар може бути як фізичною особою, у тому числі суб`єктом підприємницькоїдіяльності, так і юридичною особою[7, с.14].
За своєю юридичною природою гарантіяявляє закріплене на письмі одностороннє зобов`язання, відповідно до якогогарант зобов`язується виконати бенефіціару-кредитору забезпечене банківськоюгарантією зобов`язання у разі його порушення принципалом-боржником.
Незадоволена гарантом письмова вимогакредитора про виконання зобов`язання є підставою для подання ним позовноївимоги до відповідного суду про стягнення суми основного боргу (тобто тієї на,яку була видана гарантія), завданих збитків та проценти річних. Позовна вимогапри цьому повинна відповідати вимогам щодо її форми і змісту, встановленимЦивільним процесуальним та Господарським процесуальним кодексами України[3, с.458].
Після виконання всіх умов гарантії, атакож інших умов, передбачених договором або законам настає припиненнягарантії.
Припинення гарантії– це припинення існування (погашення) прав та обов`язків його учасників, щоскладають зміст гарантійного зобов`язання, припинення гарантії торкається всіхучасників забезпечувального правовідношення: і гаранта, і бенефіціара(кредитора), і принципала (боржника).
Усі підстави припинення зобов`язаньгаранта перед кредитором пов`язані або з належним виконанням гарантом свогозобов`язання, або з одностороннім волевиявленням самого бенефіціара[4, с.668].
2.1.4 Визначення завдатку якзобов`язально-правового способу
Завдаток відрізняється від інших засобівзабезпечення виконань зобов`язання. Адже отримавши його, кредитор спокійний,розуміючи, що, навіть коли боржник не виконає свого зобов`язання, гроші залишаютьсяу нього.
Завдаток відповідно до ст. 546 ЦКвизначається одним з традиційних видів забезпечення виконання зобов`язань. Ізвизначення завдатку, можна вивести його характерні риси:
— по-перше, завдатком можезабезпечуватися тільки зобов`язання, що виникають із договорів. Відповідно вінне може використовуватися для забезпечення деліктних зобов`язань, що виникаютьвнаслідок безпідставного збагачення, та деяких інших;
— по-друге, завдатком може бутизабезпечене тільки виконання грошового зобов`язання. Цей висновок випливає ізположення, що завдаток видається відповідній стороні в договірному зобов'язаннів рахунок належних з неї платежів[11, с.15].
Залежно від предмета завдатку виділяютьдва види завдатку: грошовий та майновий. Згідно зі змістом частини першої ст.570 ЦК нерухоме майно виступати в якості завдатку не може.
Цивільний кодекс закріплює три основніфункції завдатку, а саме:
— платіжна, оскільки видається в рахунокналежних платежів. Наприклад, якщо покупець при придбані холодильника вартістю 1000гривень передав продавцю 100 гривень завдатку, то йому належить доплатити ще 900гривень;
— доказова, оскільки підтверджує фактукладення договору (факт виникнення договірного зобов`язання). Це позначає, що,якщо сторонами не заперечується факт видання (отримання) завдатку, а також якщоце і заперечується, але даний факт підтверджується доказами, договір вважаєтьсяукладеним. З іншого боку, якщо договором передбачено сплату однієї зі сторінзавдатку, то він вважається укладеним лише після виконання відповіднимконтрагентом свого обов`язку;
— забезпечувальна. Вона полягає в тому,що сторони додатково пов`язані гарантією. Якщо сторона, яка передає завдаток,ухиляється від виконання договору, вона втрачає завдаток; а при порушеннізобов`язання стороною, яка отримала завдаток, вона зобов`язана повернути йогоіншій стороні в подвійному розмірі.
Угода про завдаток згідно з нормами ст.547 ЦК повинна вчинятися в письмовій формі і під страхом визнання її нікчемною.Завдаток за своєю суттю є двостороннім у тому розумінні, що він опосередковуєвідносини тільки боржника та кредитора.
Новим положенням цивільногозаконодавства (порівняно із ЦК 1963 р.) є доповнення правового регулюваннязавдатку положенням, яке визначає долю грошової суми, яка передана боржникомкредитору, коли є сумніви відносно того, чи є сплачена сума завдатком (зокрема,внаслідок недотримання правил про просту письмову форму угоди про завдаток). Уцьому випадку внесена грошова сума визнається авансом.
Аванс– це певна грошова сума або інші цінності, які боржник передає кредитору урахунок майбутніх платежів. Аванс, як і завдаток, є доказом, який посвідчуєфакт наявності зобов`язання (доказова функція), а також зараховується в рахунокмайбутніх платежів (платіжна функція), але не може бути визнаним одним ізспособів забезпечення виконання зобов`язання. Сторона, яка видала аванс, маєправо вимагати його повернення практично в усіх випадках невиконання договору,а сторона, яка отримала аванс, ні за яких умов не може бути зобов`язана до йогоповернення у більшому розмірі.
Для того, щоб сплачена сума визнаваласязавдатком, необхідно прямо вказувати про це в договорі. У протилежному випадкуотримана кредитором від боржника сума вважається авансом.
За загальним правилом, наслідкомпорушення договірного зобов`язання, забезпеченого завдатком, стає наступне:
1) якщо договір порушений за провиноюособи, яка дала завдаток, то вона втрачає завдаток;
2) якщо ж договір порушений за провиноюособи, яка отримала завдаток, то остання повинна повернути завдаток уподвійному розмірі (якщо це грошовий завдаток) або повернути рухоме майно,отримане від боржника як завдаток, та додатково сплатити суму у розмірівартості цього завдатку (якщо мав місце майновий завдаток).
Значення завдатку як способузабезпечення виконання зобов`язання полягає в тому, що він перш за все має наметі запобігти невиконанню договору, який забезпечує.
2.2 Речово-правові способи забезпеченнявиконання зобов`язань
2.2.1 Загальний огляд і види застави
Нині застава стає найпоширенішимспособом забезпечення виконання зобов`язань. Її застосування викликаненамаганням гарантувати належне виконання зобов`язань. В умовах економічноїкризи, коли відсутня стабільність договірних зв`язків і немає переконаності унадійності партнера, кредитор зацікавлений у одержанні додаткових гарантій,належного виконання боржником своїх зобов`язань за договором.
Міцності заставлених відносин повинносприяти розвинуте законодавство про заставу. Таке законодавство існує у всіхкраїнах з розвинутою економікою. Пояснюється це тим, що застава виникла давно іпротягом її розвитку сформувалися оптимальні моделі поведінки учасниківзаставних відносин, які й були закріплені у законодавстві.
В Україні спеціальнимнормативно-правовим актом, в якому визначені основні положення про заставу, є прийняттяу 1992 р. Закону „ Про заставу”. Окремі норми про заставу містяться у деякихінших актах.
За законодавством Українизастава– це спосіб забезпечення зобов`язань, в силу якого кредитор (заставодержатель)має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставоюзобов`язання одержати задоволення своїх вимог з вартості заставленого майнапереважно перед іншими кредиторами. Таким чином, наголошується назобов`язально-правовій стороні застави. Між тим, як у римському приватному правіі у сучасному цивільному праві іноземних держав, вона визначається як речовеправо на чуже майно. Слід зазначити, що у Цивільному кодексі УРСР 1922 р. заставабула віднесена до категорії речових прав. Проте, із запереченням приватноївласності і критикою концепції речових прав вона стала способом забезпеченнязобов`язань, що й було закріплено в законодавстві.
Заставою може бути забезпечена лишедійсна вимога, тобто така, яка не суперечить чинному законодавстві і за якої неминув строк позовної давності. Найчастіше вона застосовується для забезпеченнявиконання кредитних договорів. Можливе забезпечення заставою вимог задоговорами купівлі-продажу, оренди, перевезень вантажів тощо[2, с.10].
Для укладення договору застави, якийпотребує обов`язкового нотаріального посвідчення, така згода має бути вираженау письмовій формі.
Залежно від предмету застави Закон прозаставу поділяє його на іпотеку, заставу товарів в обороті і переробці, заклад,заставу майнових прав і цінних паперів.
У статті 30 Закону про заставу записано:іпотека – це застава землі, нерухомості (будівля, споруда, будинок,квартира, цілісний майновий комплекс підприємства та інше майно). При цьомупредмет іпотеки зажди залишається у володінні заставодавця. Іпотекою вважають ізаставу транспортних засобів, якщо вони залишаються у заставодавця (стаття 39Закону про заставу).
Такий договір засвідчує нотаріусом. Іякщо ним це передбачено, державний нотаріус накладає заборону на відчуженнямайна. Важливим є те, що договір іпотеки майнового комплексу поширюється нетільки на його споруди і приміщення, а ще і на всі основні фонди й оборотнізасоби, які відображають у балансі підприємства. Правда, у ст. 38 Закону прозаставу є одне застереження: „якщо інше не передбачено законом чи договором”.Права й обов`язки сторін за договором іпотеки перелічені у ст.ст. 33-35 Законупро заставу.
У статті 40 Закону про заставузакріплено, що застава товарів в обороті або переробці може бутисировиною, напівфабрикатами, комплектуючими виробами, готова продукція тощо.
При такому виді застави заставодержательможе вимагати: рахунок-фактуру або інвойс, договір купівлі-продажу або іншийцивільно-правовий договір, який підтверджує право власності заставодавця натовари; вантажні митні декорації, товарно-транспортні накладні чи актиприймання-передачі; копії платіжних документів, що підтверджують оплатутоварів, які передаються у заставу; складську довідку про наявність товарів(найменування, код, кількість, вартість на дату оформлення застави, місцезберігання); договір оренди приміщення в якому зберігаються товари, щопередаються у заставу (якщо приміщення – не власність заставодавця);сертифікати на товари.
На відміну від іпотеки (заставинерухомого майна), заклад – це застава рухомого майна. Його як предметзастави заставодавець передає у володіння заставодержателю. Але за згодоюсторін предмет застави можуть залишити у заставодавця під замком і печаткоюзаставодержателя (так звана тверда застава) [12, с.6].
Застава майнових прав.
Під майновими правами розуміється:
— право вимоги за зобов`язаннями, в якихзаставодавець виступає кредитором (наприклад за договором купівлі-договорутовару йому повинні сплатити 100000 грн.);
— права на об`єкти інтелектуальноївласності (що підтверджує патент на винахід, авторське свідоцтво, свідоцтво проправо на знак для товарів і послуг тощо). Але майнове право обмежене строком,може бути предметом застави тільки до закінчення строку його дії.
Заставодавець може укласти договірзастави не тільки на належні йому на момент укладення права, але й ті, щоможуть виникнути у майбутньому (ст. 49 Закону про заставу).
Застава цінних паперів регулює3-й і 6-й розділи Закону про заставу. У статті 53 передбачається, що вексельабо інший цінний папір, який можна передати за індосаментом (передатнимнаписом), віддають у заставу так: вчиняють індосамент і вручають індосованийцінний папір заставодержателю. А ті цінні папери, які не можна передати заіндосаментом, передають у заставу за договором заставодержателя з особою, начиє ім`я вони видані.
2.2.2 Право притримання якречово-правового способу
Притримання є новим видом забезпеченнявиконання зобов`язання. Сутність його полягає в можливості кредиторапритримувати річ, що належить боржнику, до тих пір, доки останній не виконаєсвої зобов`язання, або задовольнити з неї свій інтерес.
Сьогодні поняття „притримання” офіційнозакріплено в ЦКУ і воно набуло статусу загальної норми.
Згідно зі статтею 594 ЦКУ сутьпритримання полягає в тому, що кредитор, який правомірно володіє річчю, щопідлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконанняним у строк зобов`язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторовіпов`язаних з нею витрат та інших збитків, має право притримати її у себе довиконання боржником зобов`язання. Це – загальна норма, яка дозволяє кредиторузахистити свої права у разі відсутності спеціальних норм.
Суб`єктами права притримання можуть бутияк юридичні, так і фізичні особи, в тому числі і суб`єкти підприємницькоїдіяльності.
Специфіка притримання полягає в тому, щоце – єдиний спосіб забезпечення виконання зобов`язання, який виникає із закону.Для застосування права притримання не потрібна згода сторін, тобто правопритримання є односторонньою угодою, яка являє собою дії кредитора щодонеповернення речі боржнику.
Водночас, зважаючи на диспозитивніоснови цивільного права та відсутність прямої заборони про це в законі, сторониможуть відступити від положень ст. 594 ЦКУ і домовитися про те, що правилапритримання у правовідносинах між ними застосовуватися не будуть або їх застосуваннябуде обмежуватися певним видом речей, і зробити у договорі спеціальнезастереження.
Статті, що регулюють питанняпритримання, не встановлюють, яким чином мають бути оформленні дії кредитора.Аналізуючи положення частини першої ст. 595 ЦКУ, яка передбачає, що кредитор,який притримав річ у себе, зобов`язаний негайно повідомити про це боржника, тачастини першої статті 547, згідно з якою правочин щодо забезпечення виконаннязобов`язання вчиняється у письмовій формі, можна дійти висновку, що кредитор маєписьмово попередити боржника про притримання речі[14, с.14].
Право притримання виникає у кредитора змоменту прострочення виконання зобов`язання. Якщо ж притримання забезпеченнявиконання не основного, а деліктного зобов`язання, то право притримання виникаєу кредитора з моменту закінчення встановленого частиною другою статті 530 ЦКУзагального 7-денного строку з моменту пред`явлення відповідної вимогиборжникові.
Після передачі речі боржнику в межахвиконання основного зобов`язання кредитор не має права ані вимагати їїповернення для здійснення притримання, ані забирати її назад, навіть якщоматиме для цього реальну можливість.
3.Порядок оформлення способів забезпечення зобов’язань
Згідно з нормамист.547ЦК правочин щодо встановлення способу забезпечення виконання зобов'язаннямає бути укладено тільки в письмовій формі незалежно від форми основногозобов'язання. Недодержання письмової форми спричиняє недійсність правочину щодовстановлення способів забезпеченнявиконання. Обраний сторонамиспеціальний засіб забезпечення зобов’язань має бути письмово зафіксований або всамому зобов’язанні, на забезпечення якого він спрямований, або додатковоюугодою.
Раніше діючим законодавством обов`язковаписьмова форма, недодержання якої робило угоду недійсною, встановлюваласьстосовно неустойки, поруки і гарантії.
Вимоги до письмового правочинувстановлені ст. 207 ЦК. Зокрема правочин вважається таким, що вчинений уписьмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах,у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин також вважаєтьсятаким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогоютелетайпного, електронного або іншого технічного способу зв`язку[13, с.125].
Деякі ізспособів мають бути не тільки оформленні письмово, а й потребують нотаріальногопосвідчення, а в окремих випадках – також державної реєстрації.
Загальні умовизабезпечення зобов’язань встановленні в ст.548ЦК:
- виконання зобов’язання (основногозобов’язання) забезпечується додатковим(акцесорним)зобов’язанням, якщо цепередбачено договором, або законом;
- недійсне зобов’язання не підлягаєзабезпеченню;
- визнання недійсним основногозобов’язання(вимоги) має наслідком недійсність додаткового(забезпечувального)зобов’язання, якщо інше не встановлено ЦК;
- недійсність правочину щодо забезпеченнявиконання зобов’язання не спричиняє недійсності основного зобов’язання.
Змістдоговорузастави становлять умови на яких укладено цюугоду. Відповідно до ст.12 ЗУ «Про заставу» у договорі застави маєбути вказано найменування (прізвище, ім'я та по батькові), місцезнаходження(місце проживання) сторін, суть забезпеченої заставою вимоги, її розмір тастрок виконання забезпеченого зобов'язання, опис предмета застави. Також удоговорі застави можуть міститися й інші умови, щодо яких за заявою однієї ізсторін має бути досягнуто згоди.
Підставами виникнення застави можутьбути: договір, припис закону, рішення суду. До застави, яка виникає на підставізакону, застосовують положення ЦК щодо застави, яка виникає на підставі договору,якщо інше не встановлено законом. Договір про заставу може бути самостійним,тобто відокремленим від договору, за яким виникає забезпечене заставоюзобов'язання. Однак умову про заставу може бути включено і до основногодоговору.
Договір заставивимагає письмової форми, яка може бути простою і нотаріальною. У договорі маютьбути зазначені суть зобов'язання, що забезпечене заставою, опис заставленогомайна. Опис майна в договорі може мати й загальну форму (вказівка на вид заставленогомайна тощо). Нотаріальне посвідчення договору застави вимагається, якщопредметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об'єкти.Застава нерухомого майна підлягає також державній реєстрації, яка здійснюєтьсяна підставі заяви заставодержателя або заставодавця згідно зі ст.15-1 Закону«Про заставу» та Порядком ведення Державного реєстру застав рухомого майна,затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30липня 1998р.№1185 .
Право виникненнязастави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, колидоговір підлягає нотаріальному посвідченню, — з моменту нотаріальногопосвідчення, якщо інше не випливає з умов договору.
Заставодержательнабуває права звернення стягнення на предмет застави у разі, якщо в моментнастання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, його не будевиконано (якщо інше не передбачено законом чи договором) (Дод.А).
Іпотека, крімнотаріального посвідчення договору про заставу, вимагає внесення запису в Книгузаписів застав про вчинену іпотеку згідно з Порядком ведення Книги записузастав, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.1993р.№14.Він передбачає внесення своєчасного, достовірного і такого, що кореспондує звідповідним записом в договорі, запису протягом трьох днів з моментунотаріального посвідчення договору іпотеки.
Зверненнястягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше невстановлено договором або законом.
Порукамає бути оформлена як договір, що укладається між основним боржником іпоручником на користь третьої особи — кредитора з основного боргу. Порукою можезабезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.Поручителем може бути одна особа чи кілька осіб. Поручитель має право на оплатупослуг, наданих ним боржнику.
У разі невиконання основногозобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарніборжники, якщо інше не передбачено договором поруки. Поручитель відповідає втому самому обсязі, що й боржник, зокрема відповідає за сплату основного боргу,процентів, сплату неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановленодоговором поруки (Дод.Б).
Акти цивільногозаконодавства не висувають спеціальних вимог щодо істотних умов договорупоруки. Але, буде правильно, якщо зміст такого договору передбачатиме:
1) предметдоговору;
2) відсутністьабо наявність плати за послуги поруки, надані поручителем, розмір такої плати;
3) порядоквиконання зобов'язань;
4) права йобов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежневиконання умов договору;
5) інші умови зазгодою сторін;
6) дія договору;
7) порядок змінита припинення дії договору.
Порукаприпиняється з припиненням забезпечуваного нею зобов'язання. Також вонаприпиняється, якщо кредитор протягом шести, місяців від дня настання строку виконаннязабезпеченого порукою зобов'язання не вчинить позову проти поручителя. Колистрок основного зобов'язання не зазначено і не може бути визначено абовизначено моментом витребування, порука припиняється, якщо кредитор не вчинитьпозову до поручителя протягом одного року від дня укладення поруки.
Завдаткомвизнається грошова сума, що видається однією з договірних сторін в рахунокналежних з неї за договором платежів другій стороні в підтвердження укладеннядоговору і в забезпечення його виконання. Якщо за невиконання договорувідповідальною є сторона, яка дала завдаток, він залишається у другої сторони.Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка одержала завдаток,вона повинна сплатити другій стороні подвійну суму завдатку.
Крім того, сторона,відповідальна за невиконання договору, зобов'язана відшкодувати другій сторонізбитки з зарахуванням суми завдатку, якщо в договорі не передбачено інше.
Договір прозавдаток має оформлятись письмово. Недодержання письмової форми має наслідкомвизнання договору нікчемним(ст.547ЦК).
Право притримання виникає на підставі прямої вказівки закону(ст.549ЦК) і не потребує,щоб воно було передбачене договором між кредитором і боржником.
Висновки
Темі «Забезпеченнявиконання зобов’язання» у Цивільному кодексі України присвячена Глава 49, якаспособами забезпечення виконання зобов`язання повністю розкриває правовівідносини між кредитором і боржником.
До окремих видівзабезпечення виконання зобов`язання, а зокрема, до застави діє Закон „Прозаставу” від 02. 10. 92 р.
З прийняттям ЦКУкраїни відбулося відродження окремих цивільно-правових інститутів, наповненняїх новим змістом. Сталі цивільно-правові конструкції, які використовувалисяпротягом тривалого часу, в умовах переходу до ринкової економіки та розширеннісвободи договору вже себе не виправдовують і вимагають принципового перегляду.Для забезпечення поступового і послідовного розвитку національної економікизаконодавець повинен встановити чіткі правила, які б дозволяли суб'єктамцивільно-правових відносин в конкретній ситуації найбільш раціонально визначатизміст своїх прав і обов'язків. Головна мета видів забезпечення виконаннязобов'язання є створення таких умов, за яких боржник належним чином виконав бидоговірне зобов'язання. Аналізуючи наукові розробки вітчизняних цивілістівнеобхідно зазначити, що увага вчених була спрямована перш за все на дослідженнявидів забезпечення виконання зобов'язань речово-правового характеру.
Виявляючиактуальність теми можна зазначити, що ознайомлюючись з літературою даної теми ярозглядала окремі способи забезпечення виконання зобов`язання, такі як, майновапорука і завдаток, які розглядались, як запобіжні заходи укримінально-процесуальному кодексі 1927 р. Дані норми зустрічалися і у Статутахкримінального судочинства дореволюційної Росії.
Необхіднозважати на те, що види мають як загальні риси, так і особливості, але всіпокликані захищати майновий інтерес кредитора на випадок неспроможностіборжника виконати своє зобов`язання, хоча деякі з них (неустойка) лише створюютьумови, підвищуючи вірогідність виконання ним своїх зобов`язань.
Якщо вернутисядо сторінок історії, то ці види, деякі з них, а зокрема неустойка є одним здавніх і складових способів забезпечення виконання зобов`язань. Воназастосовувалась ще з часів існування римської держави. Досить популярними тавикористовуваним інститутом у слов`янських народів. Згадка про неустойку якправовий інститут можна знайти як в пам`ятках стародавнього російського права,так і в законодавчих актах пізнього періоду.
Новий Цивільнийкодекс Української РСР був введений в дію з 1 січня 1964 р. та діє в Україні дотеперішнього періоду. Щодо способів забезпечення виконання зобов`язань, то якщоЦК 1922 р. виділив на законодавчому рівні лише такі способи, як неустойка тазавдаток, то ЦК 1964 р. присвячує забезпечення виконання зобов`язань окремуГлаву 16.
На мою думкуспособи потребують більше вдосконалення у сфері міжнародного комерційногообороту, а також розвитку іпотеки в Україні тому, що соціальна функція іпотекинасамперед пов`язана з ринком житла. Я вважаю, що можливість жити у власномубудинку чи квартирі може стати головною мотивацією громадян щодо ефективностіпраці, посилить впевненість у майбутньому.
В залежності відвиду забезпечення виконання зобов`язань автори журналів, вісників та іншихперіодичних видань висвітлюють ці способи, та свої міркування щодо актуальностівидів забезпечення виконання зобов`язань.
Списоквикористаних джерел
1. Цивільний кодекс України від 19.06. 2003.
2. Про заставу: Закон України від02.10. 92 р. № 2654-XII.
3. Харитонов Є.О., СаніахметоваН.О. Цивільне право України: Загальна частина. – К.: Істина, 2003 р. – с. 386.
4. Дзера О.В., Кузнєцова Н.С.Цивільне право України: Книга перша. – К.: Юрінком Інтер, 1999 р. – с. 782.
5. Ніколаєва Л.В., Старцева О.В.,Іваненко Л.М. Підприємницьке право: Навчальний посібник. – К.: Істина, 2001 р.– с. 270.
6. Отраднова О. Поняття та функціїнеустойки: історія та сучасність // Право України – 2001. — №8. – с. 110.
7. Андріанов М. Гарантія як спосібзабезпечення виконання зобов`язань у міжнародному комерційному обороті // ПравоУкраїни. – 2004. — № 11. – с. 36.
8. Заржицький О., Шевченко А.Застава як спосіб забезпечення виконання зобов`язань // право України. – 1996.- № 7. – с. 35.
9. Крат В. Неустойка. Щопериможить: майно або гроші // Підприємство, господарство і право. – 2002. — №12. – с. 41.
10. Хілінський Ю. Неустойка:відображення в договорі та стягнення // Все про бухгалтерський облік. – 2003. — № 27. – с. 25.
11. Герасименко А. Завдаток при купівлінерухомості: обходимо підводне каміння // Все про бухгалтерський облік. – 2004.- № 92. с.8.
12. Хілінський Ю. Застава якзабезпечення зобов`язань // Все про бухгалтерський облік. – 2003. — № 62. – с.24.
13. Єфімов О., Гулик А.Забезпечення виконання зобов`язань // Бухгалтерія. – 2004. — № 48. – с. 59.
14. Карнаух Т. Притримання – новийвид забезпечення виконання зобов`язань // Бухгалтерія. – 2004. — № 44. – с. 65.
15. Михальнюк О.В. Відповідальністьпоручителя за договором поруки // Вісник Верховного Суду України – 2004. — № 2.– с. 37.
Додатки
ДодатокА
ДОГОВІР ЗАСТАВИ№45
м. Хмельницький
1 грудня 2009 р.
ТОВ«ААА», надалі — «Заставодержатель», в особі директораОніщенка В.В., що діє на підставі Статуту товариства, та ВАТ «ЛЛЛ»,надалі — «Заставодавець», в особі голови правління товариства КуценкаЯ.Ф., що діє на підставі Статуту, з урахуванням положень Цивільного кодексуУкраїни, що регулює заставу, уклали договір на таких умовах:
1. Предметдоговору
1.1.Заставодавець забезпечує вимоги, що містяться у його зобов'язаннях за договором№ 1 від 1 листопада 2009 р., про надання безпроцентної зворотної фінансовоїдопомоги шляхом передачі Заставодержателю у заставу сільськогосподарськоїпродукції, що є його власністю, згідно з переліком, у кількості, з показникамиякості та за ціною, вказаними у складському свідоцтві, яке додається (Додаток №1).
1.2.Заставодержатель набуває права власності на об'єкт застави у разі невиконаннязобов'язань Заставодавця згідно із зазначеним у ст. 1.1 договору.
2. Зобов'язаннясторін
2.1.Заставодавець зобов'язується одночасно з укладенням цього договору передатиЗаставодержателю документи, які підтверджують його право власності на об'єктзастави: копії прибуткових накладних, а також сертифікатів на продукцію, щопідлягає обов'язковій сертифікації, санітарні та карантинні посвідчення.
2.2. Забезпеченізаставою зобов'язання Заставодавця, зазначені у ст. 1.1, здійснюються шляхомповернення суми, одержаної як фінансова допомога, у термін, визначенийдоговором.
2.3. Заставодавецьгарантує відсутність прав третіх осіб на заставлену продукцію та зобов'язуєтьсяне відчужувати, а також не передавати в заставу цю продукцію за іншимизобов'язаннями і занести цей договір до книги застав підприємства.
2.4.Заставодержатель зобов'язується не розголошувати комерційну таємницю, щоскладається з відомостей про об'єкт застави.
2.5. У разіневиконання Заставодавцем умов ст. 2.2 цього договору право власності назаставлену продукцію передається Заставодержателю на підставі ст. 1.2 цьогодоговору по закінченні трьох діб з дня закінчення строку повернення фінансовоїдопомоги.
3.Відповідальність сторін
3.1. У разіневиконання зобов'язань за цим договором винна сторона відшкодовує завданізбитки, включаючи неодержаний прибуток.
3.2. За кожнийдень прострочення зобов'язань Заставодавця, обумовлених ст. 2.5 цього договору,він сплачує пеню у розмірі 0,5 % вартості об'єкта застави.
Договір набираєчинності з дня його укладення та діє до його повного виконання.
Зміни додоговору можуть бути внесені письмовою угодою сторін.
Юридичні адресита банківські реквізити сторін:
ЗаставодержательЗаставодавець
Договірпідписали:
Директор Головаправління
(Оніщенко В.В.) (КуценкоЯ.Ф.)
ДодатокБ
ДОГОВІР ПОРУКИ
м. Хмельницький
2 квітня 2010 р.
Ми, які нижчепідписалися, Чабанов Павло Іванович, мешкає в м. Хмельницький по вул.Курчатова, 18, кв. 20, і Сидорчук Антон Федорович, мешкає в м. Хмельницький повул. Прибузька, 6, кв. 39, уклали цей договір про таке:
Мельник СергійПетрович, мешкає в м. Хмельницький по вул. Курчатова, 18, кв. 11, позичив уСидорчука А.Ф. 5000 (п'ять тисяч) грн строком до 1 червня 2010 р. (договірпозики від 2 квітня 2010 р.).
Я, Чабанов П.І.,зобов'язуюсь перед Сидорчуком А.Ф. відповідати за повернення Мельником С.П.боргу в сумі 5000 (п'ять тисяч) грн у зазначений вище строк.
Якщо до 1 червня2010 р. борг у сумі 5000 (п'ять тисяч) грн Мельник С.П. не поверне, СидорчукА.Ф. зобов'язується повідомити про це Чабанова П.І., який протягом п'яти днівпісля отримання такого повідомлення зобов'язується виплатити цю суму СидорчукуА.Ф.
Я, СидорчукА.Ф., отримавши від Чабанова П.І. суму боргу 5000 (п'ять тисяч) грн,зобов'язуюсь передати йому право вимоги за договором позики від 2 квітня 2010р. для зажадання виплати йому Мельником С.П. — 5000 грн.
Зміст положеньст. 553—559 Цивільного кодексу України сторонам відомо.
Цей договірскладений у двох примірниках, один із них виданий Чабанову П.І., другий —Сидорчуку А.Ф.
Підписи
(Чабан П.І.)(Сидоренко А.Ф.)
ДодатокВ
ДОГОВІР ЗАВДАТКУ
м. Хмельницький
19 вересня 2009р.
Ми, які нижчепідписалися, Барчук Микола Павлович, що мешкає в м. Хмельницький по вул.Кам'янецькій, 10, кв. 46, і Луцюк Іван Іванович, що мешкає в м. Хмельницький повул. Кам’янецькій, 20, кв. 5, уклали цей договір про таке:
1. Барчук МиколаПавлович продає, а Луцюк Іван Іванович купує відеомагнітофон моделі«Philips-ІП» за 1000 (одну тисячу) грн.
2. Припідписанні цього договору в рахунок платежу за відеомагнітофон Барчук М.П.отримав від Луцюка І. І. завдаток у сумі 200 (сто) грн. Суму, що залишилася завідеомагнітофон — 800 (вісімсот) грн, Луцюк І.І. зобов'язується виплатити непізніше 1 жовтня 2009 р.
3. Барчук М.П.зобов'язується передати відеомагнітофон Луцюку І.І. як тільки отримає за ньогов цей строк решту 800 (вісімсот) грн.
4. Змістположень ст. 570—571 Цивільного кодексу України сторонам відомо.
Цей договірскладений у двох примірниках, один із них виданий Барчуку М.П., другий — ЛуцюкуІ.І.
Підписи
(Барчук М.П.) (ЛуцюкІ.І.)