Аннотация
Корна В.Н. Административнаяответственность юридических лиц за нарушения в сфере налогового законодательства.Курсовая работа. Кафедра государственно-правовых дисциплин ДонНУ. Донецк, 2008.
В работе исследованы понятие,условия и проблемы привлечения юридических лиц к административнойответственности, административная ответственность юридических лиц в сференалогового законодательства, внесены предложения по усовершенствованиюзаконодательства об административной ответственности юридических лиц в сференалогового законодательства.
Summary
Korna V. N. Administrativeresponsibility of legal entities for violations in the field of tax legislation.Term paper. Department state — legal disciplines. DONNU. Donetsk, 2008.
A concept, termsand problems of bringing in of legal entities, is in-process investigational toadministrative responsibility, administrative responsibility of legal entitiesin the field of tax legislation, brought in suggestion on the improvement of legislationabout administrative responsibility of legal entities in the field of taxlegislation.
Зміст
Аннотация
Summary
Вступ
1. Умови та проблеми притягнення юридичних осіб доадміністративної відповідальності
2. Адміністративна відповідальність юридичних осіб у сферіподаткового законодавства
3. Удосконалення законодавствапро адміністративну відповідальність юридичних осіб у сфері податковогозаконодавства
4. Межі адміністративної відповідальності юридичних осіб за порушення податкового законодавства
Висновок
Список літератури
Вступ
На сьогоднішній день досить гостропостала проблема адміністративної відповідальності юридичних осіб за порушенняподаткового законодавства. Окремі законодавчі акти, прийняті в Україні за часинезалежності, зокрема ЗУ „Про державну податкову службу”, ЗУ «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машині механізмів» та інші передбачають адміністративну відповідальністьюридичними особами. Однак єдиний кодифікований нормативний акт з цього приводувідсутній. Це викликає спірні тлумачення окремих положень чинногозаконодавства, ускладнює його застосування а практиці, а також робить непростимпроведення чіткої межі між адміністративною відповідальністю юридичних осіб таіншими видами відповідальності і державного примусу.
Пріоритетнимзавданням держави Конституція України проголосила захист прав і свобод людини,з чим пов’язані значні зміни в соціально-політичному та економічному житті.
Відомо, щоекономічні, політичні, соціальні права людини можуть бути реалізовані нею яксамостійно, так і через відповідні об’єднання громадян — в тому числі визнаніюридичними особами. Також громадянин може бути власником або співвласникомприватних та колективних підприємств, господарських товариств.
Вони є активнимиучасниками суспільно життя, виступають самостійними суб’єктами суспільних, втому числі правових відносин. Держава, як організація політичної влади здійснюєчерез свої органи певний вплив на об’єкти управління. До числа таких об’єктіввходять і юридичні особи.
Суспільнівідносини в сфері державного управління, учасниками яких є юридичні особи, втій чи іншій мірі відносяться до предмету адміністративного права. Середметодів цього управління одну із значущих позицій займає державний примус,одним з видів якого виступає адміністративна відповідальність юридичних осіб.
Питанняадміністративної відповідальності юридичних осіб завжди були актуальними дляадміністративно-правової науки. В наш час, за умов коли переважна більшість юридичнихосіб не перебуває у прямій підпорядкованості державних органів, заснована не надержавній формі власності, необхідність забезпечення державної дисципліни врізних сферах суспільного життя не відпала, а навпаки, значно загострилась.
В зв’язку з цимтеоретичне та практичне значення має встановлення загальних засададміністративної відповідальності юридичних осіб, її підстав, уніфікованогопорядку притягнення до відповідальності, чіткого переліку стягнень, які можутьбути до них застосовані. Важливим є визначення напрямків приведення в систему,удосконалення і впорядкування законодавства, що регулює адміністративну відповідальністьюридичних осіб.
Питання адміністративноївідповідальності юридичних осіб у сфері податкового законодавства сьогодні єактуальним і досить дискусійним. Між поглядами вчених існують розбіжності щодотаких питань:
чи може юридичнаособа бути суб’єктом адміністративної відповідальності взагалі;
чи є фінансовісанкції (які власне і застосовуються до юридичних осіб за порушення валютногозаконодавства) за своєю правовою природою заходами адміністративноївідповідальності.
Метою роботи єдослідження поглядів вчених, систематизація законодавства в сферіадміністративної відповідальності юридичних осіб за порушення податковогозаконодавства та його удосконалення, дослідження суб’єктного складу адміністративноївідповідальності юридичних осіб та природи фінансових санкцій.
Науково-теоретичноюбазою є праці вітчизняних та зарубіжних вчених з теорії права,адміністративного, конституційного, цивільного, фінансового та ін. галузейправа. Зокрема використовувались праці Є. Трубецького, Ю. Фогельсона, Бабяка А.,Кротюка В., Іоффе А., Лук’янця Д., Кравченко Л. та ін.
Таким чином,питання адміністративної відповідальності юридичних осіб за порушенняподаткового законодавства є невирішеним до кінця. Це зумовлено ретроспективноюдією Кодексу України про адміністративні правопорушення, який був прийнятий щеза часів Радянського Союзу, в умовах панування державної форми власності якогозастосування санкцій до юридичних осіб за вчинення адміністративних проступківне мало сенсу.
1. Умови та проблеми притягненняюридичних осіб до адміністративної відповідальності
Адміністративнавідповідальність — це різновид юридичної відповідальності, тобто специфічнереагування держави на адміністративне правопорушення який полягає в застосуванніповноважними органами і посадовими особами конкретних адміністративних санкцій(адміністративних стягнень), до осіб, що здійснили правопорушення (проступки).[1; С.40]
Адміністративнавідповідальність характеризується тим, що нормативною підставою її настання є: КодексУкраїни про адміністративні правопорушення (КУпАП) [2; Ст.1122], як основнийзаконодавчий акт щодо адміністративної відповідальності, відповідно до якогоадміністративна відповідальність за правопорушення передбачені цим кодексом,настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно дозакону кримінальної відповідальності [3; Ст.271], інші кодекси: Митний [4; Ст.168],Торговельного мореплавства [5; Ст.73], а також окремі закони: „Про державнуподаткову службу в Україні" [6; Ст.128], „Про захист від недобросовісноїконкуренції" [7; Ст.45], „Про об’єднання громадян” [8; Ст.34], та ін.
Відповідно до КУпАПсуб’єктами адміністративної відповідальності є тільки фізичні особи. Однакдеякі нормативні акти податкового, антимонопольного, валютного законодавства,законодавства про підприємницьку діяльність та інших суб’єктів такоївідповідальності передбачають юридичних осіб. Так, ст.11 Закону України „Продержавну податкову службу в Україні" за відсутність обліку прибутку (доходу)чи ведення цього обліку з порушенням встановленого порядку, а також неподаннячи несвоєчасне подання податкових декларацій, звітів, розрахунків чи іншихдокументів, необхідних для розрахунку чи сплати податків та інших обов’язковихплатежів у бюджет, встановлена санкція — 50% неоплачених сум податків чи інших обов’язковихплатежів.
Таким чином, чиннезаконодавство на відміну від норм КУпАП передбачає притягнення до адміністративноївідповідальності не тільки фізичних, а й юридичних осіб, що цілком обґрунтованов умовах зростання підприємництва і становлення ринкової економіки.
У теорії праваюридична відповідальність визначається як правовідносини, що виникають зправопорушення, між державою в особі її спеціальних органів і правопорушником,на якого накладається обов’язок зазнати відповідних обмежень і несприятливихнаслідків за вчинення правопорушення. У наведених вище приписах є всі елементи,характерні для юридичної відповідальності: порушення; несприятливі насліди увигляді штрафу; порушник, яким може виступати юридична особа, в тому числідержавний орган; органи (посадові особи), уповноважені накладати стягнення (органиподаткової інспекції, комісії з захисту прав споживачів), а також ознаки,характерні саме для адміністративної відповідальності. Це і нерівність сторін (юридичнаособа підконтрольна в певній сфері своєї діяльності державному органу), іспрощена процедура накладення стягнень [9; Ст.23].
Проте, якщопоглянути на склад самого правопорушення, який складається з таких елементів: об’єкт,об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона (внутрішня сторонаправопорушення, тобто психічне ставлення особи до вчинюваного діяння танегативних наслідків), можна помітити, що саме суб’єктивна сторона проступкувідсутня в даному виді адміністративної відповідальності [10; Ст.117]. Цецілком очевидно, оскільки юридична особа не є живою істотою, не має власнихпереживань, зокрема при вчиненні правопорушення. А вищенаведені приклади можнарозцінювати як неналежне виконання конкретними посадовими особами своїх обов’язків.Наприклад, неподання чи несвоєчасне подання податкових декларацій, звітів,розрахунків чи інших документів, необхідних для розрахунку чи сплати податківта інших обов’язкових платежів у бюджет — неналежне виконання бухгалтеромпідприємства або іншою відповідальною за цю роботу особою своїх трудових обов’язків.
Проте існуютьвипадки, в яких важко розрізнити посадову особу-порушника. Наприклад, помилкиобчислювальних машин, інших приладів, що виконують певні дії, які призвели донегативних наслідків, за умови, що фізична особа, яка працювала з цим приладомне допускала помилок, що могли б призвести до таких наслідків.
Законодавство проадміністративну відповідальність юридичних осіб в Україні поки що недостатньорозроблене, а відтак є не кодифікованим. Загальні положення і принципи стосовноадміністративної відповідальності юридичних осіб у нормативних актах майжеповністю відсутні. В деяких випадках юридичні особи несуть відповідальністьнарівні з фізичними особами (громадянами-підприємцями). Механізм притягнення доадміністративної відповідальності майже не врегульований. Немає системності й увидах санкцій, що застосовуються до юридичних осіб.
Значна частинавітчизняних дослідників сьогодні погоджується з тим, що коло суб’єктів адміністративноївідповідальності має бути розширене за рахунок включення до них юридичних осібі що у звязку з цим слід внести певні зміни й доповнення до сучасногоадміністративного законодавства [11; Ст.45]. Однак таке реформування передбачаєпопереднє вирішення комплексу питань, пов’язаних з визначенням вини юридичнихосіб як суб’єктів адміністративних правопорушень, а також зі строкамипритягнення юридичних осіб до адміністративної відповідальності. Для того, щобсформулювати визначення вини для юридичних осіб, слід розглянути що лежить воснові дієздатності останніх. Як зазначає Є. Трубецькой, дієздатність юридичноїособи виявляється у діях певних фізичних осіб, представників, які діють від їїімені. Причому дії цих представників вважаються діями самої особи, хоча анісамих представників, ані взагалі фізичних осіб, що входять до складу юридичноїособи, не слід ототожнювати із самою юридичною особою [12; Ст.54]. Цю думкупідтримує і Ю. Фогельсон, який зазначає, що діяльність будь-якої юридичноїособи — це комплекс процедур, кожну з яких виконує конкретна людина. Оскількицей комплекс спрямований на реалізацію певної мети, він становить соціальнуєдність. І тому ми завжди говоримо про діяльність самої єдності, а не продіяльність людей, які включені в єдиний процес. Суттєвим є те, що діяльністьюридичної особи — це одна з форм діяльності громадян [13; Ст.33].
Таким чином,дієздатність юридичної особи обумовлюється специфічною дієздатністю фізичнихосіб, які входять до її складу. Саме діяльність цих осіб, обумовлена їхнімислужбовими обов’язками, породжує суб’єктивні права та юридичні обов’язкиюридичної особи (тобто викликає юридичні наслідки не для самих фізичних осіб, адля юридичної особи, з якою вони знаходяться в певному зв'язку).
Отже, длявирішення питання про те, чи є дії юридичної особи винними, необхідновизначити, чи є вони наслідком дій або бездіяльності фізичних осіб, що входятьдо її складу. Якщо юридичним фактом, що лежить в основі протиправної діяльностіюридичної особи, є дії фізичних осіб, дії юридичної особи вважаються винними. Якщож такою основою є фактичні обставини, виникнення яких не залежить від волі ісвідомості осіб, які входять до складу юридичної особи, дії останньої вважативинними не можна. При цьому визначення вин юридичної особи слід виводити самечерез зв’язок між діями фізичних осіб, які входять до складу юридичної особи, іпротиправними діями власне юридичної особи. Адже саме дії фізичних осіб — працівників юридичної особи можуть викликати протиправні дії останньої, навітьне будучи протиправними. Водночас протиправні дії фізичних осіб, що сталипричиною протиправних дій юридичної особи, в багатьох випадках є самостійнимиправопорушеннями і тягнуть за собою відповідальність саме цих осіб [14; Ст.34].
Тому, можна дійтивисновку, що для визначення вини юридичної особи переважне значення матимеоцінка фізичною особою, яка входить до її складу, не власних дій, а того, якимчином її дії впливають на дії саме юридичної особи. Тобто вина юридичної особиможе бути визначена як психічне ставлення фізичних осіб, що входять до складуюридичної особи, до зв'язку між їх діями (бездіяльністю) та протиправними діямивласне юридичної особи. [15; Ст.87].
Слід відзначити,що вітчизняні дослідники приділяють увагу і формам вини юридичної особи. Безпосередняформа вини має місце тоді, коли фізична особа, яка входить до складу юридичноїособи, усвідомлює, що її дії (бездіяльність) призведуть до вчинення юридичноюособою протиправного діяння, і вчиняє такі дії (продовжує бездіяльність). Колиж фізична особа не усвідомлює, що її дії (бездіяльність) призведуть до вчиненняюридичною особою протиправного діяння, хоч має усвідомлювати це, і вчиняє такідії (продовжує бездіяльність), має місце ризикована форма вини. Врахуванняформи вини юридичної особи може мати значення у тих випадках, коли дії фізичнихосіб, що обумовили вчинення правопорушення цією особою, утворюють самостійнийсклад правопорушення, і санкція за нього, яку слід застосувати до юридичноїособи, має відносно визначений характер. При цьому є очевидним, що умисна формавини фізичної особи обумовлюватиме безпосередню форму вини юридичної особи, анеобережна форма вини фізичної особи — ризиковану [16; Ст.76].
Щодо строківпритягнення юридичних осіб до адміністративної відповідальності, то деякі з вітчизнянихдослідників, зокрема Бабяк А., Кротюк В., Іоффе А., Лук’янець Д., Кравченко Л. Таін., вважають, що до юридичних осіб можливо застосовувати строки, передбачені ч.1ст.38 КУпАП: адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше ніж черездва місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушення — двамісяці з дня виявлення [17; Ст.49].
Водночас у вітчизнянійюридичній літературі висловлюється думка про недоцільність застосуваннязазначених процесуальних строків. Таке положення обґрунтовується тим, що певніправопорушення юридичних осіб (зокрема, за здійснення яких передбаченозастосування фінансових санкцій) можуть бути виявлені державними контролюючиминаглядовими органами лише за результатами відповідних перевірок. Періодичністьтаких перевірок чітко визначена в законодавстві і є досить обмеженою, оскількиінакше буде практично паралізована діяльність господарюючих суб’єктів. Якщо жзастосовувати положення даної статті до юридичних осіб, то більшістьправопорушень залишаються без відповідальності, оскільки строк притягнення їхдо відповідальності дуже малий, що, в свою чергу, знизить ефективністьдержавного впливу на правопорушників. Тому вищезазначені дослідники пропонуютьвстановити інші строки, які робили б можливим оперативне виявленняконтролюючими органами скоєних правопорушень і водночас відповідали нормальнійроботі суб’єктів господарської діяльності [18; Ст.47].
Таким чином, можнадійти висновку, що сьогодні вже існує достатнє теоретичне підґрунтя для того,щоб визнати юридичних осіб суб’єктами адміністративної відповідальності івнести відповідні зміни до чинного адміністративного законодавства. Внесеннятаких змін і подальше узгодження існуючих нормативно-правових актів між собою дозволитьподолати численні суперечності й проблеми, пов’язані з накладенням відповіднихстягнень та порядком провадження у цих справах. Розглянемо такі суперечності наприкладі податкового законодавства.
Крім того, судирозглядаючи справи про притягнення юридичних осіб до відповідальностіпосилаються на те, що пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції Українипередбачено лише чотири види юридичної відповідальності: цивільно-правову,кримінальну, адміністративну та дисциплінарну, і за своїми ознакамивідповідальність юридичних осіб за порушення податкового законодавства є адміністративною.
2. Адміністративна відповідальністьюридичних осіб у сфері податкового законодавства
Питання адміністративноївідповідальності юридичних осіб у сфері податкового законодавства сьогодні єактуальним і досить дискусійним. Перш за все це пов’язано з наявністю усучасній теорії права і чинному законодавстві двох невирішених питань:
чи може юридичнаособа бути суб’єктом адміністративної відповідальності взагалі;
чи є фінансовісанкції (які власне і застосовуються до юридичних осіб за порушення валютногозаконодавства) за своєю правовою природою заходами адміністративноївідповідальності.
Закон «ПроДержавну податкову службу в Україні» та деякі інші законодавчі актипередбачають застосування санкцій не тільки до керівників та інших посадовихосіб підприємств, а й до самих підприємств. Варто зауважити, що теоретичноюридичні особи визнаються суб'єктами адміністративної відповідальності, але взаконодавстві термін «адміністративна відповідальність» щодо цих осібне використовується. Більше того, Конституційний Суд України в Рішенні у справіпро відповідальність юридичних осіб від 30 травня 2001 р. [19; Ст.45] наголосив,що КУпАП вважає притягнення юридичних осіб до відповідальності неповним ітаким, що не відповідає конституційному визначенню України як правової держави,і рекомендував Верховній Раді України у найкоротший термін врегулюватизазначене питання відповідно до положень Конституції України. Притягнення доадміністративної відповідальності фізичної особи — суб’єкта підприємницькоїдіяльності і не притягнення за ті ж дії юридичної особи, не є конструктивним іпорушує передбачений ст.13 Конституції України принцип рівності всіх суб’єктівправа власності перед законом. [20; Ст.38].
В теорії праваадміністративною відповідальністю юридичних осіб визнається застосування до нихрізних фінансових санкцій, які мають штрафний характер, обмеження (припинення) діяльностіта інших подібних заходів. Так, п.7 ст.11 Закону «Про Державну податковуслужбу в Україні» передбачає застосування до банків або юридичних осіб,фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності штрафу у розмірі двадцятинеоподатковуваних мінімумів доходів громадян за неповідомлення у встановленийзаконом строк про відкриття або закриття рахунків у банках.
Відповідальністьпідприємств за правопорушення у сфері фінансової діяльності може наставатитакож відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р.«Про систему валютного регулювання і валютного контролю» [21; Ст.13].Декрет, зокрема, передбачає застосування штрафів у різних розмірах, у томучислі до юридичних осіб, за несвоєчасне подання, приховування або перекрученнязвітності про валютні операції, невиконання резидентами вимог щодо декларуваннявалютних цінностей та іншого майна тощо.
Норми Декрету КабінетуМіністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»та податкових законів, що встановлюють відповідальність за порушення їхприписів, спрямовані на забезпечення режиму здійснення валютних операцій, фінансової(в тому числі податкової) дисципліни. За змістом цих норм предметом їх регулюванняє відносини не цивільно-правового, а публічно-правового характеру, передбаченаними відповідальність також є публічно-правовою.
Однак у численних законодавчихактах, які встановлюють відповідальність підприємств, установ та організацій запорушення законодавства у публічних сферах, у тому числі валютного таподаткового, не дається прямої вказівки на її вид чи характер правопорушень, а йдетьсяпро «фінансові санкції», «штрафи», «заходи впливу»,«заходи впливу та санкції» тощо.
Слід зазначити, щов законодавстві встановлюються тільки розміри фінансових санкцій та інші заходивпливу, які можуть застосовуватися до юридичних осіб, і повноваження різнихорганів щодо їх застосування; що ж стосується процедур притягнення юридичнихосіб до відповідальності, яка в теорії визнається адміністративною, то вони внаш час здебільшого законом не врегульовані (на це звернув увагу КонституційнийСуд України, формулюючи рекомендації Верховній Раді з цього приводу).
За порушенняфінансового законодавства поряд із адміністративною відповідальністюзастосовуються також спеціальні санкції — фінансові.
Фінансова санкція- це покарання уповноваженим державою органом суб'єкта фінансовихправовідносин, тобто фізичної чи юридичної особи, що вчинила фінансовеправопорушення, в порядку, встановленому фінансово-правовими нормами з метоюзабезпечення фінансових інтересів держави, додержання фінансової дисципліни тапрофілактики вчинення таких правопорушень у майбутньому [22; Ст.12].
Поява новоготерміна, „фінансові санкції”, не розтлумаченого законодавством, призвела довиникнення дискусії з приводу його правової природи. Крім того, в жодномуправових актів не зазначається про строки застосування таких санкцій. Спробуєморозібратися, до якого виду відповідальності належать фінансові санкції, щозастосовуються за порушення податкового законодавства, і як мають вирішуватисяпроцесуальні питання, пов’язані з їх накладенням.
З приводу правовоїприроди фінансових санкцій у юридичній літературі існують дві точки зору. Першаполягає в тому, що фінансові санкції є засобами нового виду відповідальності,який ще не знайшов належного відображення в юридичній науці, а саме — фінансової відповідальності. Прихильники іншої думки стверджують, що фінансовісанкції є нічим іншим як засобами адміністративної відповідальності. Немаєєдності в розумінні юридичної природи і в судовій практиці. Зокрема,господарські суди різних рівнів у справах за участю Національного банку Українипостановили кілька рішень, згідно з якими фінансові санкції кваліфікуються водних випадках як санкції цивільно-правової відповідальності, а в інших — яксанкції адміністративної відповідальності.
У разізастосування фінансових санкцій виникають відносини публічно-правовогохарактеру, оскільки однією з сторін є відповідний контролюючий або наглядовийдержавний орган (наприклад, у валютних правовідносинах — НБУ, Державнаподаткова адміністрація), який від імені держави уповноважений застосовуватипевні заходи примусу. При цьому зазначені санкції накладаються вадміністративному, а не судовому порядку, а суми стягнених штрафівспрямовуються до державного бюджету України. Отже, відносини, що виникають уданому випадку, за своїм характером є адміністративно-правовими. Тобто, можнадійти висновку про те, що за своїм змістом фінансові санкції є заходамиадміністративної відповідальності. При цьому слід додати, що навіть прикваліфікації зазначених правовідносин адміністративні суди при визначенністроків накладення адміністративного стягнення застосовують різні правові акти.
Доситьневизначеним є питання, пов’язані зі строками застосування фінансових санкційза порушення законодавства. Оскільки законодавчо природа фінансових санкцій невизначена, залишається незрозумілим, в які ж строки їх слід застосовувати. Разомз тим, з аналізу рішення Конституційного Суду України від 30 травня 2001 р. випливає,що строки, передбачені ст.38 КУпАП, не можуть застосовуватися до юридичних осібза порушення валютного законодавства. Аналогічне рішення міститься в оглядовомулисті Вищого Господарського Суду України „Про деякі питання практики вирішенняспорів із застосуванням валютного законодавства" [23; Ст.32]. З одногобоку, така позиція здається правильною, а з іншого — суди не дають жоднихрекомендацій щодо строків, які слід встановити для стягнення фінансових санкцій.Водночас відсутність взагалі будь-яких обмежень для застосування таких санкційздається необґрунтованою і несправедливою.
Виникнення цієїпроблеми зумовлено тим, що строки притягнення до відповідальності, щозакріплені в Кодексі України про адміністративні правопорушення, не придатнідля застосування по відношенню до юридичних осіб. Такий висновок випливає заналізу рішення Конституційного суду України від 30 травня 2001 року №7-рп/2001 зі справи № 1-22/2001 (справа про відповідальність юридичних осіб),де сказано, що положення частини першої статті 38 КУпАП, згідно з якимадміністративне стягнення може бути накладено не пізніше як через два місяці здня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні — два місяці з днявиявлення. Це слід розуміти так, що передбачені цією статтею строки незастосовуються у випадках притягнення юридичних осіб до відповідальності запорушення податкового законодавства.
В сучаснійправовій науці найпоширенішою є думка, відповідно до якої фінансові санкціївиступають мірою адміністративної відповідальності. На жаль, на сьогодніпитанню застосування фінансових санкцій не приділяється достатньої уваги вправовій науці. На думку окремих науковців, питання про фінансові санкціїправомірно ставити лише в тому разі, якщо не вдається їх ідентифікувати в межахнаявних видів. Але деякі автори все ж здійснюють спроби дослідження природифінансової відповідальності та висловлюють думку щодо існування підстав длярозширення кола «традиційних» видів юридичної відповідальності.
Можливо, слід взятидо уваги норми, передбачені російським законодавством. Так, відповідно до ст.113Податкового кодексу Російської Федерації, особа не може бути притягнена довідповідальності після закінчення трьох років з дня вчинення відповідного правопорушення.Цю думку також підтримують деякі вітчизняні дослідники, які наголошують натому, що таке обмеження узгоджується зі строками позовної давності, які існуютьу цивільно-правових відносинах, а фінансові санкції безпосередньо пов’язані знаслідками господарської діяльності юридичних осіб. При цьому вони пропонуютьокремо передбачити, що строк застосування санкцій не має перевищувати одногороку з моменту виявлення відповідного правопорушення.
У процесідослідження питання фінансової відповідальності найважливішим є моментвідмежування її від адміністративної. Спільними для них є такі ознаки, якнерівність сторін, спрощена процедура накладання стягнення та ін. Та все ж міжними є досить багато відмінностей. Основні з них такі: фінансовавідповідальність настає тільки за порушення фінансово-правових норм, щовстановлюють правила поведінки суб'єктів фінансових правовідносин, захищаютьфінансові інтереси держави. Сутність фінансової відповідальності проявляється взастосуванні фінансових санкцій, якими на суб'єкта фінансового правопорушенняпокладається обов'язок відшкодувати заподіяну державі матеріальну шкоду (причомудля цього немає потреби використовувати цивільно-правові засоби) та зазнатипокарання за вчинене правопорушення.
Фінансовавідповідальність може реалізовуватись паралельно з адміністративною,кримінальною та дисциплінарною. Суб'єктами фінансової відповідальності єпідприємства, установи, організації та їхні філії, фізичні особи, але непосадові особи, які є суб'єктами дисциплінарної, адміністративної ікримінальної відповідальності. Адміністративне стягнення у вигляді штрафузастосовується в установлених законом межах (певній кількості неоподатковуванихмінімумів доходів громадян), а фінансова санкція може виражатися в конкретнійсумі неправомірно одержаного доходу, в повному розмірі прихованого податку,частині прихованого обов'язкового платежу тощо, тобто розмір цієї суми, якправило, попередньо не визначено.
На сьогодні чиннимзаконодавством передбачено стягнення таких фінансових санкцій: штрафи запорушення норм податкового законодавства в тому числі правил обліку тазвітності. Наприклад, застосовувати до платників податків, які у встановленийзаконом строк не повідомили про відкриття або закриття рахунків у банках, а такождо установ банків, що не подали відповідним органам державної податкової службив установлений законом строк повідомлень про закриття рахунків платниківподатків або розпочали здійснення видаткових операцій за рахунком платника податківдо отримання повідомлення відповідного органу державної податкової служби провзяття рахунку на облік в органах державної податкової служби, фінансові (штрафні)санкції у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (застосовуєтьсяорганами державної податкової служби до платників податків на підставі ст.17Закону України «Про порядок погашення заборгованості платників податківперед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року) тощо.
Для підвищенняефективності законодавства про адміністративну відповідальність юридичних осібв сфері податкового законодавства слід чітко визначити загальні засади такоївідповідальності і встановити механізм притягнення юридичних осіб до адміністративноївідповідальності, встановити строки притягнення юридичних осіб до адміністративноївідповідальності за порушення податкового законодавства.3. Удосконалення законодавства проадміністративну відповідальність юридичних осіб у сфері податковогозаконодавства
Для того, щобвизначити напрямки удосконалення законодавства, що стосується адміністративноївідповідальності юридичних осіб у сфері податкового законодавства, слідконкретизувати основні проблеми, не вирішені законодавством:
Відсутністьєдиного кодифікованого нормативно-правового акту, в якому б закріплювалисяосновні положення пов’язані з регулюванням цього інституту адміністративної відповідальності,тобто розширення кола суб’єктів адміністративної відповідальності, закріпленихв КУпАП, шляхом включення до їх складу юридичних осіб.
Певний період управовій науці та законодавстві суб’єктами адміністративного проступкувизнавалися як фізичні, так і юридичні особи. Проте в умовах пануваннядержавної форми власності накладення штрафів на юридичних осіб втратилибудь-який сенс, тому правова доктрина схилялась до недоцільності визнанняпідприємств, установ та організацій суб'єктами адміністративноївідповідальності, що знайшло нормативне закріплення в Указі Президії ВерховноїРади Союзу РСР від 21 червня 1961 року «Про подальше обмеженнязастосування штрафів, що накладаються в адміністративному порядку» тааналогічному Указі Президії Верховної Ради Української РСР від 15 грудня 1961року. Цими нормативно-правовими актами скасовано накладення адміністративнихштрафів на підприємства, установи та організації. Саме цю концепцію булореалізовано у прийнятому 7 грудня 1984 року Кодексі Української РСР про адміністративніправопорушення, за яким суб'єктом адміністративної відповідальності є лишефізична особа (статті 9, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 27, 30, 31, 32 Загальноїчастини та Особлива частина Кодексу). Ця позиція законодавця залишилась незмінною,свідченням чого є численні доповнення, які вносились до КУпАП протягом усьогочасу його дії, в тому числі і Законом України «Про внесення змін доКодексу України про адміністративні правопорушення» від 5 квітня 2001року, метою прийняття якого було приведення Кодексу у відповідність зКонституцією і законами України. Законами про внесення змін до Загальної таОсобливої частин Кодексу, якими, зокрема, встановлювались нові складиадміністративних правопорушень та адміністративні стягнення за них, суб'єктом відповідальностіза ці правопорушення визнавались лише фізичні особи.
Змінасуспільно-політичної ситуації в Україні після набуття нею незалежності,розвиток підприємництва на основі різних форм власності, перехід до ринковоїекономіки та інші чинники спричинили прийняття Верховною радою України рядузаконів, якими було встановлено адміністративну відповідальність юридичних осіб.Такі норми містяться в тому числі і в податковому законодавстві.
Частина законіввключає норми поняття щодо адміністративної відповідальності юридичних осіб, непередбачаючи розмірів штрафних санкцій, порядку провадження в справі тощо. Так,п.11 ст.11 ЗУ „Про державну податкову адміністрацію в Україні" застосовуватидо платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів тадержавних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановленихзаконами України. Ця норма застосовується і до юридичних осіб, проте випадки,порядок та розміри щодо юридичних осіб законом не встановлені.
Разом з тимпереважна частина законів встановлює відповідальність в повному обсязі, тобтонорми „прямої дії", при цьому порядок провадження в цих справах,оскарження рішень органів, уповноважених накладати стягнення є різним.
Законодавець,встановлюючи відповідальність юридичних осіб в сфері податкового законодавствавживає терміни „штраф", „відповідальність у вигляді штрафу". Незважаючина те, що стосовно юридичних осіб термін „адміністративна відповідальність”безпосередньо не вживається, є підстави стверджувати, що у всіх випадках мовайде саме про адміністративну відповідальність. Це твердження ґрунтується наположеннях теорії права про наявність таких основних, загальновизнаних видівюридичної відповідальності, як дисциплінарна, адміністративна, кримінальна тацивільно-правова [24; Ст.68].
Крім тогоКонституційний Суд України в своєму Рішенні у справі за конституційнимзверненням відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський АкціонернийБанк» щодо офіційного тлумачення положень пункту 22 частини першої статті92 Конституції України, частин першої, третьої статті 2, частини першої статті38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа провідповідальність юридичних осіб) зазначає, що пунктом 22 частини першої статті 92Конституції України передбачено лише чотири види юридичної відповідальності: цивільно-правову,кримінальну, адміністративну та дисциплінарну, і за своїми ознакамивідповідальність юридичних осіб за порушення податкового законодавства єадміністративною.
Також, аналізуючизакони України, які встановлюють відповідальність юридичних осіб заправопорушення у сфері податкових правовідносин Конституційний Суд України увищезазначеному Рішенні виходить як із конституційних положень щодо порядкувизначення видів правопорушень та відповідальності за їх вчинення, так і зхарактеру передбаченої цими законами відповідальності. За змістом цих норм предметомїх регулювання є відносини не цивільно-правового, а публічно-правовогохарактеру, передбачена ними відповідальність також є публічно-правовою.
Предмет та методрегулювання суспільних відносин, суб’єкт, що притягає до відповідальності (якправило, орган виконавчої влади при здійсненні контрольно-наглядових функцій, ав деяких випадках суд), відсутність відносин безпосереднього підпорядкуванняміж контролюючим органом і особою, що притягається до відповідальності, далипідстави заявникові та окремим судам вважати, що така відповідальністьюридичних осіб за своїм характером є адміністративною.
Однак у законодавчихактах, які встановлюють відповідальність підприємств, установ та організацій запорушення законодавства у публічних сферах, у тому числі податкового, не даєтьсяпрямої вказівки на її вид чи характер правопорушень, а йдеться про «фінансовісанкції», «штрафи», «заходи впливу» та " санкції"тощо. Більше того, при встановленні у цих законодавчих актах відповідальностігромадян і посадових осіб за правопорушення у зазначених сферах прямовказується на її адміністративний характер та порядок притягнення до відповідальностісаме таких осіб згідно з нормами КУпАП.
Тобто, можназробити висновок, що законодавство про притягнення до адміністративноївідповідальності юридичних осіб за порушення податкового законодавства єнедосконалим. Цієї позиції дотримується і законодавець, оскільки на розгляді 5сесії ІV скликання знаходиться проект Кодексу про адміністративні проступки №5558 від 26.05.2005 р [25; Ст.4].
Так, відповідно дост.7 проекту Кодексу про адміністративні проступки суб’єктами адміністративногопроступку є:
1) фізичні особи — громадяни України;
2) іноземці таособи без громадянства;
3) посадові особи;
4) фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності (суб’єкти господарювання);
5) юридичні особи;
6) об’єднаннягромадян.
Ст.11 цьогопроекту визначається правовий статус юридичної особи як суб’єктаадміністративної відповідальності.
1. Юридична особає суб’єктом адміністративної відповідальності, якщо до моменту вчиненняадміністративного проступку вона зареєстрована у встановленому законом порядку.
2. Юридична особапідлягає адміністративній відповідальності за вчинення адміністративногопроступку у випадках, передбачених статтями особливоїчастини цього Кодексу.
3. Вина юридичноїособи щодо адміністративного проступку визначається завідомо протиправнимхарактером вчиненої нею дії чи бездіяльності (невиконанням встановлених закономта її статусом (положенням) завдань та обов’язків).
4. Юридична особавизнається винною у вчиненні адміністративного проступку, якщо будевстановлено, що проступок вчинений у її інтересах будь-якою посадовою особою,яка діяла в особистій якості або як представник юридичної особи та яка займаєкерівну посаду у цій юридичній особі, з використанням представницькихповноважень юридичної особи чи повноважень приймати рішення від імені юридичноїособи; чи повноважень здійснювати контроль за діяльністю юридичної особи і унеї була можливість для додержання правил та норм, за порушення яких цимКодексом передбачена адміністративна відповідальність, але цією особою не буливжиті всі залежні від неї заходи щодо їх додержання.
Проте, 8 лютого2005 року цей законопроект було відкликано, тобто законодавчо питанняадміністративної відповідальності юридичних осіб залишається невирішеним, аотже продовжує існувати і вказана проблема.
2. Механізмпорушення справи про адміністративну відповідальність юридичної особи,накладення стягнень та оскарження рішення відповідних органів та посадових осібдо вищестоящих органів та суду.
Виявлення порушеньз боку юридичної особи у сфері податкового законодавства відбувається шляхомпроведення чергових та позачергових перевірок з боку органів та посадових осібДержавної податкової адміністрації. Посадові особи, згідно законодавству, маютьправо перевіряти документи та майно юридичної особи, складати відповідніпроцеуальні документи про притягнення юридичної особи до відповідальності,накладення стягнень.
Проте, відсутністьчіткого законодавчого відображення порядку притягнення до адміністративноївідповідальності, в тому числі і юридичних осіб призводить до того, що окремійого стадії не виконуються суб’єктами владних повноважень, що руйнує основнізасади інституту адміністративної відповідальності.
На сьогоднішнійдень існує наступний порядок притягнення особи до адміністративноївідповідальності:
За фактом вчиненняправопорушення уповноваженими особами складається протокол. Він надсилаєтьсяорганові або посадовій особі, яка уповноважена розглядати справу.
Розгляд справирозпочинається з оголошення складу колегіального органу або представленняпосадової особи, яка розглядає справу.
Головуючий назасіданні колегіального органу або посадова особа, що розглядає справу,оголошує яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративноївідповідальності, роз’яснює особам, які беруть участь у справі, їх права іобов’язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення.На засіданні заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи,досліджуються докази і вирішуються клопотання.
За результатомрозгляду справи про адміністративне правопорушення, орган чи посадова особавиносить одну з таких постанов:
1) про накладенняадміністративного стягнення;
2) прозастосування заходів впливу таких як зобов'язання публічно або в іншій форміпопросити вибачення у потерпілого, застереження, догана або сувора догана,передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чипід нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою.
3) про закриттясправи.
Адміністративнестягнення не може бути накладено пізніше ніж через два місяці з дня вчиненняправопорушення.
У разі незгодигромадянина з накладеним адміністративним стягненням він має можливістьоскаржити постанову у справі про адміністративне правопорушення до вищестоящихорганів чи посадових осіб або до суду на вибір особи.
У більшостівипадків такі порушення відбуваються з причин незнання, як особою-порушником,так і посадовими особами механізму притягнення особи до адміністративноївідповідальності. В свою чергу це відбувається через відсутність чітковизначеного порядку притягнення особи до адміністративної відповідальності вєдиному законодавчому акті. Крім того за порушення посадовими особами порядкупритягнення особи до адміністративної відповідальності встановлена лишедисциплінарна відповідальність, що є малозначною за такі види порушень, томудеякі посадові особи нехтують своїм службовим обов’язком розгляду справ проадміністративні правопорушення.
Для вирішенняпроблеми дотримання порядку притягнення до адміністративної відповідальності заскоєння адміністративного правопорушення потрібно:
1) закріпити вКУпАП чіткий порядок притягнення до адміністративної відповідальності, а саме:
складанняпротоколу про адміністративне правопорушення;
розгляд справи проадміністративне правопорушення та винесення відповідної постанови;
у разі незгодиособи, що притягається до відповідальності з рішенням відповідного органу — оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності довищестоящого органу чи посадової особи;
у разі незгодиособи, що притягається до відповідальності з рішенням вищестоящого органу — оскарження до суду. Рішення суду за таким видом справ повинна вважатися якапеляційна інстанція.
2) Встановити обов’язковудосудову процедуру оскарження постанов про притягнення до адміністративноївідповідальності.
Тобто, оскарженняпостанови про притягнення до адміністративної відповідальності має бутипослідовним: звернення до вищестоящих органів та посадових осіб, а потім досуду.
3) Розробитиконцепцію відповідальності посадових осіб за порушення порядку притягнення доадміністративної відповідальності.
Ст.14 КУпАПпередбачає лише види правопорушень, за вчинення яких посадова особа можепритягатися до адміністративної відповідальності, але не встановлює які органидержавної влади можуть розглядати справи про притягнення посадових осіб доадміністративної відповідальності, порядок та інші особливості їх притягнення.
4) Підвищитирівень правової освіти населення.
Недотриманнязаконодавства про розгляд справи про адміністративне правопорушеннявідбувається через низьку правову освіту громадян, правовий нігілізм. Длявирішення цієї проблеми необхідно активізувати роботу органів державної влади,відповідальних за реалізацію програми з правової просвіти населення.4. Межі адміністративноївідповідальності юридичних осіб за порушення податкового законодавства
Межіадміністративної відповідальності — це всі необхідні та достатні дії, якіповинні бути вчинені для притягнення особи до адміністративної відповідальності.В даному випадку слід визначити межі притягнення юридичної та фізичної особи (посадовцяцієї юридичної особи) за одне й те саме порушення. Законодавець повинен чітковизначити де закінчується відповідальність юридичної особи та починаєтьсявідповідальність посадової особи цієї юридичної особи. Оскільки існують випадкиколи до відповідальності притягається юридична особа, разом з нею директор абоінша посадова особа. До адміністративної відповідальності юридична особа можебути притягнена лише за протиправні дії (бездіяльність), що виходять відорганів юридичної особи в рамках їх компетенції. Компетенція й порядок роботи органівюридичної особи закріплені законодавством і в установчих документах.
Вина юридичноїособи вважається встановленою, якщо доведено, що в неї була можливість длядотримання правил і норм, за порушення яких передбачена адміністративнавідповідальність, але даною особою не були прийняті всі залежні від неї заходидля їх дотримання. Тільки встановивши і довівши, що юридична особа не прийнялавсі необхідні міри, можна встановити вину юридичної особи й притягнути її доадміністративної відповідальності.
4. Строкипритягнення юридичної особи до адміністративної відповідальності за порушенняподаткового законодавства.
Щодо строківпритягнення юридичних осіб до адміністративної відповідальності, то деякі з вітчизнянихдослідників, зокрема Бабяк А., Кротюк В., Іоффе А., Лук’янець Д., Кравченко Л. Таін., вважають, що до юридичних осіб можливо застосовувати строки, передбачені ч.1ст.38 КУпАП: адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше ніж черездва місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушення — двамісяці з дня виявлення.
Водночас у вітчизнянійюридичній літературі висловлюється думка про недоцільність застосуваннязазначених процесуальних строків. Таке положення обґрунтовується тим, що певніправопорушення юридичних осіб (зокрема, за здійснення яких передбаченозастосування фінансових санкцій) можуть бути виявлені органами Державноїподаткової адміністрації лише за результатами відповідних перевірок. Періодичністьтаких перевірок чітко визначена в законодавстві і є досить обмеженою, оскількиінакше буде практично паралізована діяльність господарюючих суб’єктів. Якщо жзастосовувати положення даної статті до юридичних осіб, то більшістьправопорушень залишаються без відповідальності, оскільки строк притягнення їхдо відповідальності дуже малий, що, в свою чергу, знизить ефективністьдержавного впливу на правопорушників. Тому дослідники пропонують встановитиінші строки, які робили б можливим оперативне виявлення контролюючими органамискоєних правопорушень і водночас відповідали нормальній роботі суб'єктів господарської діяльності [18].
Крім того, п.1.3 РішенняКонституційного Суду України, що досліджувалось раніше, зазначено, що положеннячастини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення, згідноз яким адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через двамісяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні — два місяціз дня його виявлення, слід розуміти так що передбачені цією статтею строки не застосовуютьсяу випадках притягнення юридичних осіб до відповідальності за порушення податковогозаконодавства.
5. Відсутня єдинасистема санкцій, що мають застосовуватись до юридичних осіб різних формвласності, сфери діяльності юридичної особи, мети тощо за порушення податковогозаконодавства.
По-перше, санкції,встановлені КУпАП за правопорушення не можуть застосовуватись до юридичнихосіб, тому що відповідно до цього кодексу юридична особа не є суб’єктомадміністративної відповідальності.
По-друге, санкціїдо фізичних та юридичних осіб навіть за одне й те саме порушення повинні бутирізними, оскільки грошове стягнення, що є значним для фізичної особи не є такимдля юридичної, тому стягнення реально не виконують покладену на ньогопревентивну функцію — тобто запобігання повторному вчиненню цією особоюправопорушень та попередження вчинення проступків з боку інших осіб.
По-третє, деякізакони вказують, що встановлення розміру стягнення може визначатися в судовомупорядку. Створивши єдину систему санкцій автоматично вирішується прогалина провстановлення суми стягнення в судовому порядку. Це дасть змогу вирішуватисправи про притягнення юридичних осіб до адміністративної відповідальності вадміністративному, а не судовому порядку. Це також є вагомою перевагою в томуплані, що вдасться розвантажити суди шляхом адміністративного врегулюванняспорів.
Таким чином, можнадійти висновку, що реформування адміністративного законодавства є нагальноюпотребою сьогодення. При цьому це законодавство, крім наукового, має такожпрактичне значення, впливає на формування судової практики. Тому, з метоюуникнення численних протиріч необхідно:
розширити коло суб’єктівадміністративної відповідальності за рахунок включення до нього юридичних осіб;
передбачити умовиїх відповідальності і стягнення, які можуть накладатися за вчинення відповіднихправопорушень;
встановити чіткийпорядок притягнення до адміністративної відповідальності (визначити компетентніоргани, строки притягнення та порядок оскарження рішень про накладеннявідповідних стягнень
встановити строки тасанкції, що мають застосовуватись до юридичних осіб
Внесеннявідповідних змін до адміністративного законодавства дозволить уникнутизастосування судами різних норм при вирішенні однорідних питань, а такожплутанини, що виникає при накладенні санкцій за вчинення юридичними особамипорушень у сфері валютного законодавства.
Отже, інститут адміністративноївідповідальності юридичних осіб в Україні не працює через низку проблем,головною з яких є відсутність єдиного кодифікованого нормативно-правового акту,який в достатній мірі регулював би відносини пов’язані з притягненням юридичнихосіб до адміністративної відповідальності за порушення податковогозаконодавства.
Висновок
На сьогоднішній день досить гостропостала проблема адміністративної відповідальності юридичних осіб за порушенняподаткового законодавства. Окремі законодавчі акти, прийняті в Україні за часинезалежності, зокрема ЗУ „Про державну податкову службу”, ЗУ «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машині механізмів» та інші передбачають адміністративну відповідальністьюридичними особами. Однак єдиний кодифікований нормативний акт з цього приводувідсутній. Це викликає спірні тлумачення окремих положень чинногозаконодавства, ускладнює його застосування а практиці, а також робить непростимпроведення чіткої межі між адміністративною відповідальністю юридичних осіб таіншими видами відповідальності і державного примусу.
В роботі булодосліджено погляди вчених, систематизовано законодавство в сферіадміністративної відповідальності юридичних осіб за порушення податковогозаконодавства, досліджено суб’єктний склад адміністративної відповідальностіюридичних осіб та природа фінансових санкцій.
В теорії праваадміністративною відповідальністю юридичних осіб визнається застосування до нихрізних фінансових санкцій, які мають штрафний характер, обмеження (припинення) діяльностіта інших подібних заходів. Так, п.7 ст.11 Закону «Про Державну податковуслужбу в Україні» передбачає застосування до банків або юридичних осіб,фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності штрафу у розмірі двадцятинеоподатковуваних мінімумів доходів громадян за неповідомлення у встановленийзаконом строк про відкриття або закриття рахунків у банках.
Були запропонованінаступні напрямки удосконалення законодавства про адміністративнувідповідальність юридичних осіб за порушення податкового законодавства:
розширити колосуб’єктів адміністративної відповідальності за рахунок включення до ньогоюридичних осіб;
передбачити умовиїх відповідальності і стягнення, які можуть накладатися за вчинення відповіднихправопорушень;
встановити чіткийпорядок притягнення до адміністративної відповідальності (визначити компетентніоргани, строки притягнення та порядок оскарження рішень про накладеннявідповідних стягнень;
встановити строкита санкції, що мають застосовуватись до юридичних осіб.
Внесеннявідповідних змін до адміністративного законодавства дозволить уникнутизастосування судами різних норм при вирішенні однорідних питань, а такожплутанини, що виникає при накладенні санкцій за вчинення юридичними особамипорушень у сфері валютного законодавства.
Отже, інститутадміністративної відповідальності юридичних осіб в Україні не працює черезнизку проблем, головною з яких є відсутність єдиного кодифікованогонормативно-правового акту, який в достатній мірі регулював би відносинипов’язані з притягненням юридичних осіб до адміністративної відповідальності запорушення податкового законодавства.
Список літератури
1. Гончарук С.Т. Адміністративнавідповідальність законодавством України: Навч. посібник. — К., 1995. — с.40.
2. Кодекс проадміністративні правопорушення: Закон Української РСР від 7.12.1984 р. // ВідомостіВерховної Ради УРСР. \ 1984. = додаток до № 51. — Ст.1122
3. Колпаков В.К. Адміністративнеправо України: підручник. — К.: Юрінкомінтер, 1999. — с.277-278.
4. Митний Кодекс України:Закон України від 7.12.1984 р. // Відомості Верховної Ради від 12 грудня 1991 р.- Ст.168
5. Кодексторгівельного мореплавства: Закон України від 12.11 1993 р. // ВідомостіВерховної Ради від 12 листопада 1993 р.
6. Про державну податковуслужбу: Закон України від 24.12.1993 р. № 3813-ХІІ // Відомості Верховної РадиУкраїни. — 1994. — № 15. — Ст.84.
7. Про захист віднедобросовісної конкуренції: Закон України від 12.05.2004 р. // ВідомостіВерховної Ради України. — 2004. — № 05. — Ст.128.
8. Про об’єднаннягромадян: Закон України від 03.07.2005 р. // Відомості Верховної Ради України.- 2004. — № 15. — Ст.73.
9. Стефанюк В.,Голосніченко І., Михеєнко М. Інститут адміністративної відповідальностіюридичних осіб: проблеми теорії і практики // Право України. — 1999. — № 9. — с.112
10. Новоселов В.И. Административнаяответственность юридических лиц // Советская юстиция. — 1981. — № 23. — с.10.
11. Богун В.П. Правоверегулювання розрахунків в іноземній валюті у зовнішньоекономічних відносинах: Автореф.дис… канд. юрид. наук: 12.00.04/Ін-т екон. — прав. досліджень НАН України. — Донецьк, 2001. — С.14.
12. Красіліч Н. Конкурентнівідносини як об’єкт правового регулювання // Вісник Київського національноготорговельно-економічного університету. — 2002. — № 1. — С.17.
13. Авер’янов В.Б. Адміністративнеправо України: доктринальні аспекти реформування // Право України. — 1998. — № 8.
14. Коваль Л.В. Адміністративнеправо: Курс лекцій (для студентів юрид. вузів та факультетів). — К.: Вентурі,1996. — 208 с.
15. Миколенко А.И. Административныйпроцесс и административная ответственность в Украине: Учебное пособие. — Харьков:Одиссей, 2006. — 351 с.
16. Коваль Л. Адміністративнеправо України: Курс лекцій. — К.: Основи, 1994. — 154 с.
17. Державне управління:Навчальний посібник. — К.: Знання-Прес, 2003. — 343, с.
18. Виконавча влада іадміністративне право. — К.: Ін-Юре, 2002. — 667, с.
19. РішеннямКонституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положень п.22 ч.1 ст.92Конституції України, ч.1 та 3 ст.2, ч.1 ст.38 КУпАП (справа провідповідальність юридичних осіб) // Вісник Конституційного Суду України. — 2001.- № 3.
20. КонституціяУкраїни // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30.
21. Про системувалютного регулювання і валютного контролю: Декрет КМУ від 19.02.1993 р. №15-93 // Відом. Верховної Ради України. — 1993. — № 17. — Ст.184
22. Адміністративнеправо України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 543, с.154
23. Про деякі питанняпрактики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням валютного законодавства:оглядовий лист Вищого господарського суду України від 27.11.2001 р. № 01-8/1289// Бухгалтерія. — 2001. — № 52/2.
24. Адміністративнеправо України. Академічний курс: Підручник. У 2-х томах / Ред. В.Б. Авер’янов (голова)та ін.; Нац. Академії Наук України, Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. — К.: Юридична думка, 2004 — Том 1: Загальна частина. — 583, с.
25. Проадміністративні проступки: Закон України Проект від 26.05.2004 р. № 5558