--PAGE_BREAK--Транспортне машинобудування району спеціалізується на виробництві суден, літаків, мотоциклів, велосипедів та ін. Найбільшим виробником річкових суден є суднобудівний та судноремонтний завод у Києві. Тут функціонує єдиний в Україні мотоциклетний завод. Значними потужностями виділяються АНТК ім. Антонова та Київський авіабудівний завод, на яких можливе виробництво від невеликих спортивних літаків до найбільших — транспортних. Велосипеди випускають у Чернігові та Києві. Розвивається в районі й автомобілебудування. Випускають автомобілі спецпризначення, які монтуються на шасі відомих моделей російських автомобілів (Бердичів, Прилуки, Київ, Чернігів).
Частка консервної продукції району в загальнодержавному виробництві становить 15%. Найбільші підприємства у Ніжині, Києві, Житомирі, Бердичеві, Овручі, Білій Церкві.
Важливе місце в агропромисловому комплексі посідає хмелярство та хмелепереробна промисловість. Хмелефабрика в Житомирі переробляє 75% хмелю України, який використовують у пивоварінні. Найпотужнішими у значній мережі пивоварень є «Оболонь» у Києві, Чернігівська, Житомирська, Бердичівська.
Борошномельно-круп'яна та хлібна промисловість розміщена ближче до споживача. Географія підприємств цієї галузі чи не найширша в районі. Найбільші підприємства розміщені в Києві, Чернігові, Житомирі. Виробництво крохмалю в районі налагоджено в основному з картоплі. Воно зосереджене в Семенівці, Пелюхівці, Петрівці. Спеції виготовляють у Києві та Житомирі. На місцевій сировині в Чуднові працює і цикорієсушильний завод, значна частина продукції якого відправляється в Німеччину і Францію.
М'ясна промисловість має високий рівень концентрації виробництва. Більшість м'ясної продукції виробляється на м'ясокомбінатах Житомира, Новоград-Волинського, Бердичева, Києва, Чернігова, Білої Церкви, Прилук, Бахмача, Ніжина та ін. Останнім часом спостерігається зростання виробництва м'ясної продукції на невеликих м'ясопереробних підприємствах у місцях вирощування худоби, що є більш доцільним у сучасних умовах.
Підприємства молочної промисловості є в кожному адміністративному районі, всього їх близько 50. Вони виробляють кефір, молоко, сир, сметану, сухе молоко, молочні консерви та ін. За обсягом виробництва вершкового масла (24,9 тис. т) район займає провідне місце в Україні. Серед найбільших підприємств галузі не тільки району, а й країни слід виділити молочноконсервні комбінати в Бахмачі та Овручі й сироробний завод в Новгород-Сіверському.
Кондитерська промисловість району не виділяється значними обсягами продукції, але кондитерські фабрики Києва, Житомира, Чернігова відомі своєю продукцією у всій державі. Інші галузі харчової промисловості — виноробна, рибна, олійна — представлені невеликими підприємствами, зорієнтованими на споживача.
У Києві та Прилуках діють тютюнові фабрики, які займають провідні позиції на ринку тютюнових виробів в Україні. У Прилуках є ефіроолійний комбінат.
Важливою є лісова й деревообробна промисловість, яка працює на місцевій та привізній сировині. У структурі промисловості району частка галузі незначна, але її продукція становить майже 21% виробленої в Україні. На території району понад 20 лісозаготівель, які продукують пиломатеріали, паркет, деревостружкові плити та іншу продукцію, здійснюють догляд за лісом.
Провідною у структурі деревообробної промисловості району є меблева галузь. З розрахунку на одного жителя в районі виробляється вдвічі більше меблів, ніж у країні. Виробництво меблів розміщене в Києві, Чернігові, Корюківці, Добрянці, Білій Церкві, Коцюбинському, Коростені, Новоград-Волинському та ін.
Значно розвинена целюлозно-паперова промисловість. Паперові фабрики працюють у Житомирі, Коростишеві, Мирополі, Чижівці. Вироблюваний у Малині високоякісний конденсаторний папір експортується в зарубіжні країни. В Корюківці діє фабрика технічного паперу, на якій виробляють шпалери, в Обухові — картонно-паперовий комбінат, у Чернігові — картонажно-поліграфічна фабрика. Целюлозу виробляють у Малині, Обухові, Корюківці та Києві.
Лісохімічна підгалузь представлена скипидарно-каніфольним заводом у Коростені, а також підприємствами з виробництва дьогтю, хвойно-ефірної олії, скипидару в Тетереві та Клавдієво-Тарасовому.
Значне місце в господарстві району посідає хімічна промисловість, особливо виробництво штучних волокон, за виробництвом яких район займає перше місце в Україні. Заводи з виробництва штучних волокон є в Чернігові, Житомирі, Києві, пластмас — у Броварах, Києві, Прилуках, Фастові.
Заводи гумотехнічних виробів працюють у Києві, Білій Церкві та Ніжині. В Білій Церкві, крім того, розміщений шинний комбінат, азбестовий завод. Лакофарбова підгалузь (БО «Укрлакофарби») розміщена в Києві, а також у Житомирі, Коростені. Побутові хімічні вироби виготовляються на спеціалізованих хімічних підприємствах Києва, Ніжина, Коростеня, а також на хімкомбінатах Чернігова.
На місцевій сировині працює Гнідинцівський завод із стабілізації нафти та виробництва зріджених газів. Завод капронових виробів є в Радомишлі. Хіміко-фармацевтичні підприємства знаходяться в Житомирі, Києві, Новоград-Волинському. Мікробіологічна промисловість представлена Трипільським і Плахтянським біохімічними заводами та Немішаєвським заводом біохімічних препаратів.
Господарство району базується на потужній електроенергетиці. Тут розміщені Чорнобильська АЕС, Трипільська ДРЕС, Київські ГЕС, ТЕЦ-5 і ТЕЦ-6, Чернігівська, Житомирська, Білоцерківська, Бердичівська ТЕЦ, а також ряд електростанцій малої потужності. У Вишгороді (біля Києва) діє ГАЕС, яка використовується для регулювання частоти струму в електричній мережі (виробляє енергію в часи максимальних навантажень і накопичує при мінімальних). Потреби паливно-енергетичного комплексу в паливі задовольняються переважно за рахунок привізних кам'яного вугілля, природного газу та нафтопродуктів. У зв'язку із закриттям Чорнобильської АЕС наприкінці 2000р. дещо послабиться енергетичне господарство економічного району. Застаріле устаткування теплових електростанцій не дає змоги ефективно використовувати місцеве буре вугілля, що видобувається в Андрусівському районі. Використання торфу як палива значно зменшилося, оскільки його застосовують ще як цінне добриво і сировину для отримання різних хімічних продуктів.
Металургія в районі розвинена слабо. Зокрема працюють завод порошкової металургії в Броварах, ливарні цехи на машинобудівних підприємствах та підприємства вторинної переробки металів.
Важливе місце в господарстві району посідає промисловість будівельних матеріалів, яка є галуззю спеціалізації, її розвиток пов'язаний з наявністю значної кількості будівельної сировини. На близько 150 підприємствах виробляються азбесто-цементні вироби, збірні залізобетонні конструкції, стінові покрівельні матеріали, заповнювачі та ін. Найбільш розвинене виробництво нерудних та облицювальних будівельних матеріалів у місцях видобутку сировини, особливо в Житомирській області. Заводи залізобетонних виробів, домобудівні комбінати є в усіх великих населених пунктах. У Броварах працює підприємство з виробництва алюмінієвих конструкцій. З місцевої сировини виробляють асфальт, цеглу, вапно (Біла Церква, Бориспіль, Житомир, Чернігів, Бровари, Бердичів та ін). На місцевих пісках працює скляна промисловість, найбільшими підприємствами якої є Гучанський, Гостомельський, Бабинський, Мар'янівський, Романівський, Баранівський та інші скляні заводи. В Житомирі знаходиться дзеркальна фабрика.
Однією з найстаріших у районі й Україні є фарфорово-фаянсова промисловість. Вона утворює спеціалізований галузевий кущ, до складу якого входять Баранівський, Городницький, Довбиський, Олевський, Коростеньський фарфорові заводи, Кам'янодрібський фаянсовий завод, Житомирський завод лабораторного скла та ряд склозаводів.
Агропромисловий комплекс району Частка виробленої в сільському господарстві району продукції становить 15% від загального показника по Україні. Виробництво валової продукції в районі становило у приведених цінах 1983 р.622 крб., а в Україні — 566 крб. з розрахунку на одного жителя. Нині спостерігається деякий спад сільськогосподарського виробництва, проте обсяги його залишаються значними.
На продуктивність та спеціалізацію сільськогосподарського виробництва впливають як природні, так і соціально-економічні чинники. Найважливішими з них є кількість і якість земельних ресурсів, транспортне положення, наявність переробних галузей, ринку збуту, попит на певні види продукції та ін.
Район багатий на земельні ресурси. У їх структурі переважають сільськогосподарські угіддя (58,1% території району і 12,9% від усіх сільськогосподарських угідь України). Для району характерний дещо нижчий за середній по Україні рівень розораності сільськогосподарських угідь. Це пояснюється агрокліматичними особливостями, значною заболоченістю місцевості, високою часткою лісів. З цієї ж причини в економічному районі велика частка сіножатей і пасовищ (20,6% від сільськогосподарських угідь), які слугують природною кормовою базою для тваринництва. Найбільші масиви сіножатей у поліській частині, а ріллі — в лісостеповій. Якість орних земель та природних кормових угідь залежить насамперед від характеру поєднання різних ґрунтів, рівня їх окультуреності, в тому числі від проведення меліоративних заходів. За останні роки значно скоротились обсяги осушувальної меліорації в районі (6 тис. га у 1996 p). До господарського осушування боліт слід підходити дуже виважено, оскільки вони формують і регулюють річковий стік, є важливою складовою ландшафту.
Стійку тенденцію до скорочення посівних площ у районі зумовлює ерозія ґрунтів. Нині у районі понад 900 тис. га еродованих та ерозійне небезпечних земель. Основними причинами цього є господарська діяльність людини, осушення легких ґрунтів, розорювання схилів, знищення ґрунтозахисних насаджень, вирубування лісів.
Значної шкоди земельним ресурсам завдала катастрофа на Чорнобильській АЕС. Внаслідок радіоактивного забруднення великі площі сільськогосподарських угідь виведено з активного користування. Це передусім землі, забруднення яких радіонуклідами становить понад 15 Кі/км2. їх віднесено до земель, що перебувають на стадії відновлення родючості.
Загальна площа сільськогосподарських угідь у районі становить 6483 тис. га, або 0,89 га з розрахунку на одного жителя, що значно більше, ніж у середньому по Україні. З них 3748 тис. га — орні землі, сіножаті й пасовища займають 1089 тис. га. Основними землекористувачами в районі залишаються селянські спілки, орендні господарства та ін. господарства колективного господарювання. В районі налічувалось 1876 селянських (фермерських) господарств, в користуванні яких було лише 51,3 тис. га сільськогосподарських угідь. Тому частка виробленої на фермерських підприємствах продукції незначна, хоча продуктивність їх значно вища проти колективних.
З 1985 р. в районі введено в сільськогосподарський оборот 4,7 тис. га зрошуваних та 65,7 тис. га осушених земель. Однак вони не компенсували втрат, пов'язаних з вилученням земель, забруднених радіоактивними речовинами після катастрофи на Чорнобильській АЕС.
Природні умови зумовили поділ території району на поліську й лісостепову зони спеціалізації сільського господарства, а навколо великих міст, особливо біля Києва, сформувався приміський тип сільськогосподарського виробництва.
У поліській зоні розвинені молочно-м'ясне скотарство, свинарство, льонарство, картоплярство, зернове господарство; у лісостеповій — м'ясо-молочне скотарство, свинарство, буряківництво, зернове господарство; в приміському сільському господарстві — молочно-м'ясне скотарство, свинарство, птахівництво, овочівництво, садівництво, ягідництво.
Провідною галуззю сільського господарства району є рослинництво (вирощування зернових, технічних, кормових та інших культур).
У структурі посівних площ переважають зернові культури (майже 43% усієї ріллі району) — озима пшениця, ячмінь, жито, овес, гречка, кукурудза, зернобобові. Головна зернова культура — озима пшениця, територіальна концентрація якої коливається в межах 15-30%. Вища врожайність, рентабельність, прибуток зі га посівів озимої пшениці у лісостеповій і центральній частинах району, середня — в Київській області (26 ц/га), найнижча — в Чернігівській області (15 ц/га).
Поширене в районі й озиме жито, проте через низьку врожайність порівняно з іншими зерновими посіви його останнім часом значно скоротилися. Найбільше жита висівають на півночі району, в поліській частині.
Серед ярих зернових культур найпоширеніший ярий ячмінь. Середня по району врожайність його становить понад 20 ц/га. За валовими зборами ячмінь посідає друге місце серед зернових після озимої пшениці. Він має переважно фуражне використання, вищі сорти йдуть на виготовлення солоду і пива.
Овес, гречка, кукурудза, просо займають незначні площі.
Серед зернобобових культур найбільш поширені горох, вика, викосуміші на зерно.
Висока частка в структурі посівних площ кормових культур пояснюється, з одного боку, розвитком тваринництва, значним поголів'ям худоби, а з іншого — своєрідністю природних умов, наявністю значних підтоплюваних територій. Серед кормових культур переважають вика, люцерна, кукурудза на корм, конюшина, тимофіївка, кормові коренеплоди.
З технічних культур провідна роль належить цукровим бурякам і льону. Географія вирощування головних технічних культур має певні особливості, в основу яких покладена ефективність виробництва. Льон-довгунець краще росте в північній частині району, з більш вологими агрокліматичними умовами. В районі вироблялось близько 1/3 льону-сирцю. Однак, в останні роки, внаслідок непродуманої політики ціноутворення, його вирощування стало нерентабельним і площі посівів льону різко скоротилися (з 1990 р. утричі).
Посіви цукрових буряків розміщені в лісостеповій зоні, у південній частині району. Особливо значні вони в Київській області, де урожайність їх найвища по Україні (220 ц/га). Валові збори цукрових буряків у районі становлять 16% від зборів по Україні.
Значними є плантації цикорію та хмелю, які зосереджені переважно в Житомирській області. Тут збирають майже 80% українського хмелю. У Житомирі працюють науково-дослідний і проектний інститути хмелярства.
Під картоплею і овочевими культурами зайнято 318 тис. га ріллі. Посіви картоплі поширені по всій території району, проте найбільше її вирощують у поліській та центральній зонах, де врожайність цієї культури (138 ц/га) і валові збори найвищі. В районі зібрано 3371 тис. т картоплі, що становить понад 1/5 валових зборів її по Україні.
Овочівництво розвинено довкола Києва та інших великих міст району. Вирощують огірки, цибулю, столові буряки, моркву, редиску, капусту, помідори тощо. Значного поширення набули овочівництво закритого ґрунту, а також садівництво та ягідництво.
Тваринництво в структурі сільськогосподарського виробництва майже не поступається рослинництву. Рівень розвитку галузі вищий, ніж у середньому по Україні. У структурі тваринництва переважають скотарство, свинарство, ефективною галуззю є також птахівництво.
Кормова база тваринництва району представлена посівами кормових культур на значних площах, природними кормовими угіддями (сіножаті, пасовища). Для збалансування раціонів годівлі тварин, збільшення їх поживності, насиченості мікроелементами велике значення мають комбіновані корми, виробництво яких налагоджено майже в кожному адміністративному районі. Однак відсутність коштів у сільськогосподарських підприємств зумовила значне скорочення їх використання, що негативно позначилося на продуктивності тваринництва і виробництві комбікормів.
Показники продуктивності тваринництва (приріст живої маси тварин, середньорічні надої молока) в районі майже дорівнюють середнім по Україні. Значно вищі вони в Київській області, яка посідає перше місце в країні за обсягами виробництва м'яса, в тому числі м'яса птиці, а також яєць, молока.
Допоміжними галузями тваринництва є вівчарство, бджільництво, ставкове рибництво та кліткове звірівництво (розводять лисиць, песців).
Нинішні тенденції функціонування сільського господарства району такі самі, як у всій державі: зменшення обсягів рільництва, валових зборів зерна, цукрових буряків, інших видів рослинницької продукції, зниження продуктивності тваринництва. Зумовлені вони насамперед високою собівартістю місцевої продукції, яка в умовах вільної торгівлі не витримує конкуренції з дешевшими продуктами інших країн. Високу собівартість місцевої сільськогосподарської продукції спричиняють малоефективний колективний характер виробництва, застарілі технології господарювання, висока енергоємкість, значні затрати ручної праці. В умовах відсутності єдиної аграрної політики в державі, половинчастого характеру реформ на селі, недостатньої підтримки сільського виробника з боку держави ці проблеми вирішити неможливо.
продолжение
--PAGE_BREAK--