РЕФЕРАТ
Головною метою роботи є розробка сучасної концепціїресурсозбережувальних і екологобезпечних способів хімічної меліорації кислих і солонцевихґрунтів.
Основним завданням роботи є розробка нормативно– методичної бази з проведення хімічної меліорації кислих і солонцевих ґрунтів;пропозиції до проектів державних стандартів та рекомендації з хімічної меліораціїкислих і солонцевих ґрунтів.Доцільність та актуальність роботи обумовлена потребою суттєвого покращанняі підвищення ефективності проведення хімічної меліорації кислих і солонцевих ґрунтів.
Нова концепція хімічної меліораціїґрунтів відображатиме сучасні теоретичні досягнення, методи, способи та технологіїз ресурсозбереження та екологічної безпеки як стратегічний напрям розвитку даноїгалузі на теренах України. нормативно-методична база з проведення хімічної меліораціїкислих і солонцевих ґрунтів включатиме матеріали з сучасної діагностики їх агроекологічногостану; нормативи внесення необхідних доз добрив та меліорантів у залежності відконкретних ґрунтових умов та загального агроекологічного стану; прогнозування післядіїдобрив та меліорантів. Вона дозволить визначити еколого-економічну доцільність проведенняробіт з хімічної меліорації та розробити рекомендації з ресурсозбережувальних способівмеліорації кислих і солонцевих ґрунтів.
Реалізація наукових розробок за договоромдозволить досягти високої та стабільної продуктивності кислих і солонцевих ґрунтівпри значному заощадженні енергетичних та матеріальних ресурсів. Виконання проектусприятиме скорішому впровадженню в практику землеробства на кислих і солонцевихґрунтах сучасних ресурсозбережувальних і екологічно безпечних способів меліорації.
ЗМІСТ
Вступ
1. Розроблення та погодженнятехнічного завдання
2. Розроблення першої редакціїпроекту стандарту та розсилання її на відгук
3. Звід відгуків на першу редакціюпроекту стандарту
4. Розроблення другої редакціїпроекту стандарту та розсилання її
5. Доопрацювання остаточноїредакції проекту стандарту. Подання проекту стандарту на затвердження
Висновки
Перелік посилань
ВСТУП
Якісне проведення екологічного і еколого-меліоративного моніторингуґрунтів, агрохімічної паспортизації та сертифікації земель в значній мірі залежитьвід методів, що використовуються для визначення показників, які характеризують рівеньродючості та екологічний стан ґрунтів.
Одним з важливих показників, що визначають родючість, еколого-меліоративнийстан земель та їх продуктивність є кислотність або активна концентрація іонів воднюв ґрунтовому розчині. Вченими ННЦ ІГА (М.К. Крупсткий, Г.М. Олександрова, Д.М. Губарева)у 60-ті роки розроблено потенціометричний метод визначення активності іонів воднюв ґрунтовій пасті, яка готується шляхом зволоження ґрунту дистильованою водою довологості, що відповідає нижній межі текучості. Така паста моделює стан вологості,близький до природних умов. При цьому, незалежно від природи ґрунту створюєтьсярівноважний ступінь вологості, що контролюється балансирним конусом О. М. Васильєва,що дозволяє порівнювати дані отримані для різних ґрунтів.
На теперішній час показники активності іонів водню в ґрунтовихпастах рекомендується використовувати під час проведення державного еліоративногомоніторингу (ВНД для визначення ступеня вторинної солонцюватості згідно з ДСТУ 3866-99Ґрунти. Класифікація ґрунтів за ступенем вторинної солонцюватості).
Проте, метод визначення активності іонів водню в ґрунтових пастахдо теперішнього часу не стандартизований. Тому робота з розроблення стандарту напотенціометричний метод визначення активності іонів водню в ґрунтових пастах є своєчасноюі актуальною.
Розроблення та впровадження стандарту надасть можливість одержативідносно швидко більш широку і точну інформацію щодо ступеня вторинної солонцюватостізрошуваних земель та екологічного стану ґрунтів.
1 РОЗРОБЛЕННЯ ТА ПОГОДЖЕННЯТЕХНІЧНОГО ЗАВДАННЯ
Відповідно до вимог ДСТУ 1.2 [1] розроблено технічне завдання(ТЗ) та пояснювальну записку до проекту стандарту. Пояснювальну записку наведенов додатку А.
2 РОЗРОБЛЕННЯ ПЕРШОЇ РЕДАКЦІЇ ПРОЕКТУ СТАНДАРТУ ТА РОЗСИЛАННЯЇЇ НА ВІДГУК
Згідно вимог ДСТУ 1.5 [2] розроблено основні розділи стандарту.
Визначено сферу застосування стандарту, у якій відмічено, щостандарт встановлює потенціометричний метод визначення активної концентрації (активності)іонів водню — рН у ґрунтових розчинах, що не відділені від твердої фази ґрунту –ґрунтових пастах, які зволожені до нижньої межі текучості. Розповсюджується на всітипи ґрунтів.
Проект стандарту установлює загальні положення, основні принципиі порядок проведення аналізу.
Розроблено розділ “Нормативні посилання”, в якому наведено посиланняна документи, за допомогою яких розроблявся даний стандарт.
В розділі “Терміни та визначення понять” наведено терміни тавизначення понять, які використані у стандарті.
В розділі 4 наведено принцип методу.
Розділ 5 встановлює принцип відбирання проб ґрунту.
У розділі 6 подано перелік апаратури і посуду,що використовуються при виконанні вимірювань.
В розділі 7 наведено перелік необхідних дляаналізу реактивів.
У розділі 8 визначаються умови виконання аналізу.
У розділі 9 “Підготовка до аналізування” наведенопринцип підготовки до роботи індикаторних скляних електродів та електродів порівняннята перевірки їх робочої функції, а також послідовність побудови калібрувальногографіку.
У розділі 10 “Проведення аналізування” мовайде про безпосереднє приготування ґрунтової пасти та аналіз ґрунтового розчину.
У розділі 11 “Опрацювання результатів” йдетьсяпро оформлення результатів вимірювань.
У розділі 12 наведено точність методу визначенняактивності іонів водню.
Розділом 13 визначено вимоги щодо безпеки привиконанні аналізу.
По закінченню розроблення першої редакції проекту стандартута пояснювальної записки до неї, стандарт було розіслано на відгук фахівцям незалежнихзацікавлених організацій, а саме:
1. Харківський національний аграрний університет ім. В.В.Докучаєва;
2. Кримський державний агротехнологічний університет;
3. Інститут землеробства південного регіону УААН;
4. Херсонський Державний аграрний університет;
5. Інститут гідротехніки і меліорації;
6. Інститут овочівництва і баштанництва;
7. Міністерство агарної політики України;
8. Українська академія аграрних наук;
9. ДП “Український науково-дослідний і навчальний центрпроблем стандартизації, сертифікації та якості” (ДП “УкрНДНЦ”);
10. Державний комітет України по водному господарству.
3. ЗВІТ ВІДГУКІВ НА ПЕРШУ РЕДАКЦІЮ ПРОЕКТУ СТАНДАРТУ
Відгуки отримано від усіх зацікавлених організацій.
За результатами отриманих листів розробленозвід відгуків відповідно до ДСТУ 1.2 [2] (додаток Б).
З урахуванням зауважень та пропозицій фахівцівнезалежних зацікавлених організацій проект стандарту доопрацьовано. До проекту стандартувнесено зміни і доповнення.
4. РОЗРОБЛЕННЯ ДРУГОЇ РЕДАКЦІЇ ПРОЕКТУ СТАНДАРТУТА РОЗСИЛАННЯ ЇЇ НА ПОГОДЖЕННЯ
Друга редакція проекту стандарту має такий зміст:
- сфера застосування;
- нормативні посилання;
- терміни та визначення понять;
- суть методу;
- відбирання проб;
- апаратура і посуд;
- реактиви;
- умови виконання вимірювань ;
- підготовка до аналізування;
- проведення аналізування;
- опрацювання результатів;
- точність методу;
- вимоги щодо безпеки;
- бібліографія.
Другу редакцію проекту стандарту, звід відгуків та пояснювальнузаписку розіслано на погодження фахівцям незалежних зацікавлених організацій, асаме:
- Українську академію аграрних наук;
- ДП “УкрНДНЦ”;
- Міністерство аграрної політики України;
- ТК 145 “Меліорація і водне господарство” ІгіМ;
- Державний комітет України по водному господарству.
5 ДООПРАЦЮВАННЯ ОСТАТОЧНОЇ РЕДАКЦІЇ ПРОЕКТУСТАНДАРТУ. ПОДАННЯ ПРОЕКТУ СТАНДАРТУ НА ЗАТВЕРДЖЕННЯ
З урахуванням зауважень і пропозицій доопрацьованоостаточну редакцію проекту стандарту. Остаточну редакцію проекту стандарту (додатокВ) подано на затвердження.
По закінченню цієї роботи формується справастандарту, яка містить:
- технічне завдання на розробленнястандарту;
- проект стандарту в першійредакції з пояснювальною запискою;
- звід відгуків;
- оригінали (або копії) листіввідгуків, отримані на першу редакцію;
- оригінали (або копії) листівпро погодження стандарту;
- протокол засідання Вченоїради;
- проект стандарту в остаточнійредакції з пояснювальною запискою в двох прим.;
- електронна версія стандарту.
До звіту НТР надано додатки, а саме:
- витяг з протоколу засіданняВченої ради ННЦ ІГА (додаток Г);
- реєстраційна карта НДР (копія)(додаток Д);
- лист приймання завершеноїНДР (додаток Е).
ВИСНОВКИ
1 Розроблено технічне завдання на розроблення стандарту.
2 Розроблено пояснювальну записку і першу редакцію проектустандарту та розіслано їх на відгук до зацікавлених організацій.
3 З урахуванням зауважень та пропозицій, отриманих від організацій,незалежних зацікавлених відомств розроблено другу редакцію проекту стандарту тазвід відгуків.
4 Другу редакцію проекту стандарту надіслано на погодження фахівцямнезалежних зацікавлених відомств.
5 Доопрацьовано остаточну редакцію проекту стандарту.
6 Підготовлено справу стандарту.
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ
1 ДСТУ 1.2:2003 Національна стандартизація. Правила розробленнянаціональних нормативних документів
2 ДСТУ 1.5:2003 Національна стандартизація. правила побудови,викладання, оформлення та вимоги змісту нормативних документів
АУТУАЛЬНІСТЬ РОЗРОБКИ ПРОГРАМИ
Головною метою Програми є впровадження державної політики, спрямованоїна відтворення та охорону родючості ґрунтів, забезпечення стійкості агроландшафтів,усунення негативних явищ у сучасному розвитку ґрунтових процесів і стабілізаціювиробництва сільськогосподарської продукції, а також визначення оптимальних обсягівробіт, необхідних для реалізації цієї політики.
Реалізація Програми дозволить підвищити урожайність сільськогосподарськихкультур у середньому на 40-50 % з одночасним відтворенням родючості ґрунтів, щостворить умови для стабільного забезпечення населення продуктами харчування, сталогосоціально-економічного розвитку країни та збереження головного національного багатства– земельних ресурсів.
Процеси змін форм господарювання і власності на землю, що востанні роки стали основним змістом перетворень в аграрному секторі України, нажаль, негативно позначилися на родючості ґрунтів, яка залишилася поза увагою і влади,і сільгосптоваровиробників. Призупинено дію попередніх програм підвищення родючостіґрунтів, різко зменшено внесення у ґрунт органічних і мінеральних добрив, хімічнихмеліорантів.
В Україні протягом останніх років домінувала незбалансованадефіцитна система землеробства
Складність ситуації зі станом родючості ґрунтівобумовлює необхідність вирішення проблеми відтворення та охорони родючості ґрунтівсаме програмним методом, шляхом формування Національної програми охорони родючостіґрунтів (далі Програма). Національний статус Програми підкреслює значимість проблемиі необхідність її вирішення за рахунок скоординованих дій усього суспільства.
Головною метою Програми є реалізація державної політики у галузівідтворення та охорони родючості ґрунтів, розроблення та впровадження заходів щодозабезпечення стійкості агроландшафтів, усунення негативних явищ у сучасному розвиткуґрунтових процесів, збільшення врожаїв основних сільськогосподарських культур і,як наслідок, забезпечення гарантованої продовольчої безпеки держави, одержання стабільногоприбутку сільськогосподарських підприємств, зміцнення їх фінансово-економічногостану, підвищенні добробуту сільського населення
Від попередніх програм у галузі охорони і підвищення родючостіґрунтів ця програма принципово відрізняється своєю високою екологічною і економічноюобґрунтованістю, ресурсо — і енергозберігаючимитехнологіями відтворення родючості ґрунтів і ведення землеробствата їх адаптованістю до соціально-економічних і ґрунтово-кліматичних умов господарств.
Виходячи із пріоритетних напрямів світовогоекономічного розвитку, концепція програми зорієнтована на принципи та моделі стійкого,екологічно безпечного та економічно ефективного землекористування.
Програмою передбачається відновлення хімічної меліорації кислихґрунтів з використанням новітніх ресурсозбережувальних технологій
Економічне стимулювання раціональноговикористання та охорони земель регулюється: Земельним кодексом України, ЗаконамиУкраїни: “Про плату за землю”, “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про землеустрій”, “Про охорону земель”.
Критеріями економічного стимулювання власників землі та землекористувачівє відтворення і підвищення родючості грунтів відносно їх базового рівня при одержанніземель у власність або користування, у тому числі на умовах оренди, охорона сільськогосподарськихугідь.
Реалізація положень Законів України “Про охорону земель”і “Про державний контроль за використанням та охороною земель”, а також передбаченихПрограмою заходів щодо відтворення та охорони родючості ґрунтів потребує інформаційногозабезпечення, що базується на:
даних моніторингу ґрунтів на землях сільськогосподарськогопризначення з використанням геоінформаційних систем (ГІС) і даних дистанційногозондування Землі (ДЗЗ);
національному і регіональних банках даних про стан ґрунтів на земляхсільськогосподарського призначення;
інформаційно-аналітичній системі длярозроблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо прийняття рішень про відверненнята ліквідацію наслідків негативних процесів, планування ґрунтозахисних та іншихзаходів у сфері охорони родючості ґрунтів;
інтелектуальній базі знань у галузі охорони родючостіґрунтів та агротехнологій.
Створення інформаційних банків геоприв’язаних данихпоказників родючості ґрунтів і геоінформаційно-аналітичної системи підтримки управлінськихрішень дозволить контролювати і змінювати ситуацію, в першу чергу в регіонах, наякі припадають основні обсяги виробництва сільськогосподарської продукції.
Основними завданнямиінформаційного забезпечення раціонального вирішення питань відтворення таохорони родючості ґрунтів є:
Нормативно-правове регулювання заходів з підвищенняродючості ґрунтів буде здійснюватись на основі Земельного кодексу України (2001),насамперед статей 162-180, Законів України “Про охорону земель” (2003) і “Про державнийконтроль за використанням та охороною земель” (2003). Родючість ґрунтів – об’єктважливого охоронного значення, який вимагає жорстокого регламентування питань використанняі збереження.
Нормативно-правове регулювання передбачає сприяннявпровадженню у виробництво заходів природоохоронного, ресурсозбережувального землекористування,максимально адаптованого до зональних грунтово-кліматичних і соціально-економічнихумов. Зокрема це:
забезпечення ощадливого використання родючостіґрунтів;
досягнення простого, а у перспективі– розширеного відтворення родючості;
поновлення і підсилення продуктивних і екологічних функцій ґрунтового покриву;
попередження будь-якої діяльності, що пов'язаназ руйнуванням, забрудненням, нецільовим і нераціональним використанням ґрунтів іґрунтової родючості.
Окультурення солонцевих ґрунтівУкраїни
У земельному фонді України серед орних земель нараховується2,7 млн. га солонцевих ґрунтів. Розповсюджені вони в основному в двох ґрунтово-кліматичнихзонах – Лісостепу (частково Чернігівське Полісся) і в Степу (переважно Сухий Степ).
Солонцеві ґрунти характеризуються низькою насиченістю кальціємі наявністю у вбирному комплексі натрію та магнію, мають несприятливі фізичні, водно-фізичніта агрохімічні властивості, що зумовлює їх низьку родючість. Тому економічно доцільневикористання цих ґрунтів можливе лише при проведенні заходів з їх окультурення тавідтворення родючості.
Виходячи з різноманіття природних умов і генезису солонцевихґрунтів необхідно використовувати рекомендований диференційований комплекс заходівз підвищення їх родючості.
Основним заходом підвищення родючості солонцевих ґрунтів Лісостепута зрошуваних земель Степу є хімічна меліорація за допомогою внесення кальцієвміснихсполук. Дія гіпсу виявляється в тому, що внесений кальцій витискує обмінний натрій,внаслідок чого зменшується рухомість ґрунтових колоїдів (гумусу, глини, заліза,тощо) і створюються умови для окультурення ґрунту. З внесенням гіпсу в солонцевийґрунт значно покращуються його агрономічні властивості, знижується лужність, підвищуєтьсядоступність для рослин азоту, фосфору та калію, активізуються мікробіологічні процеси,що сприяє підвищенню врожайності сільськогосподарських культур. Згідно розробленихННЦ ІГА нормативів гіпсування забезпечувало одержання такого приросту урожаю (ц/га):
У Лісостеповій зоні в богарних умовах внесення 10,4 т/га гіпсуна солонцях чорноземно-лучних сульфатно-содових забезпечує одержання такого приростуврожаїв (ц/га): зерна озимої пшениці та ячменю – 6,7 (у посушливі роки – 2,9, увологі – 10,1); коренів цукрового буряку – 70 (у посушливі роки – 63, у вологі –116). На зональних лучно-чорноземних солонцюватих ґрунтах при внесенні 8т/га гіпсусередня прибавка врожаю зернових становить 3,5 ц/га (у посушливі роки – 2,6 ц/га,у вологі – 5,6 ц/га), коренів цукрового буряку – 67 ц/га. У Степовій зоні в богарнихумовах при внесенні на солонцях каштанових степових 5 т/га гіпсу приріст врожаївзернових культур становить 3,3 ц/га (у посушливі роки – 2,8 ц/га, у вологі – 5,1ц/га); на солонцях каштанових лучних (норма гіпсу – 4 т/га) – 4,4 ц/га (у посушливіроки – 3,5ц/га, у вологі – 5,1 ц/га); на зональних темно – каштанових солонцюватихґрунтах – 3,0 ц/га (норма гіпсу 4 т/га). При зрошенні (норма гіпсу 6,6 т/га) прибавкаврожаю зернових культур досягає 6,5 ц/га (у посушливі роки – 8,3 ц/га, у вологі– 6,0 ц/га) .
Дозу гіпсу для хімічної меліорації солонців Лісостепової зониУкраїни рекомендується визначати за вмістом обмінного натрію. Для малонатрієвихсолонців півдня України дозу гіпсу розраховують за допоглинанням кальцію солонцевимґрунтом (за методом О.М. Грінченко)або коагуляційно-пептизаційним методом (за Мамаєвою).За рекомендаціями вчених та розроблених нормативів витрат гіпсовмісних матеріалівсередні дози гіпсу становлять: для солонців середнього Лісостепу і Чернігівськогополісся – 5 т/га, лучно-чорноземних солонцюватих ґрунтів — 3, солонців центральногоі Південного Лісостепу — 10-12, малонатрієвих солонців сухого степу – 4-6, темно-каштановихсолонцюватих ґрунтів – 4 (в умовах зрошення 5-6 т/га). У середньому по Україні дозавнесення кальцієвмісних меліорантів становить 6 т/га.
Відповідно до Національної програми охорони родючості ґрунтівна період до 2010 року передбачено, виходячи з реальних можливостей, щорічно проводитигіпсування на площі 100-150 тис. га. В Україні є достатні запаси гіпсу та фосфогіпсу,що повністю забезпечує потребу землеробства в гіпсових матеріалах.
За даними наукових досліджень солонцеві ґрунти України вимагаютьповторного гіпсування через кожні 5-6 років.
Гіпсування особливо ефективне у сполученні з іншими агротехнічнимизаходами (внесення органічних і мінеральних добрив, поступове поглиблення орногошару, чизельний обробіток ґрунту, вирощування соле- і солонцестійких культур).
У сучасних ринкових умовах, ураховуючи низьку спроможність сільгоспвиробника,необхідно використовувати ресурсо- та енергозберігаючі технології хімічної меліораціїсолонцевих ґрунтів. Це досягається декількома прийомами:
— пріоритетним проведенням хімічної меліорації на середньо-та сильно солонцюватих ґрунтах та їх комплексах з солонцями;
— використання для хімічної меліорації різних відходів промисловості(фосфогіпс, дефекат, вапняк, сірчанокисле залізо та ін.) з екологічно-токсикологічноюїх оцінкою. При цьому землекористувач не несе витрат на їх виробництво, а тількина транспортування та внесення, тобто енергоємність прийомів знижується. Вирішуєтьсяпроблема також утилізації цих відходів і охорона навколишнього середовища;
— внесення хімічних меліорантів разом з поливною водою, внесеннямалих доз гіпсу (2-4 ц/га) в рядки, а також вибіркове гіпсування плям солонців наземлях, де комплексність складає не більше 30 %;
— внесення економічно та екологічно виправданих норм доза фосфогіпсу(гіпсу) для солонців Лісостепу 8-10 т/га, для лучно-чорноземних солонцюватих ґрунтів- 3-4 т/га і для солонцюватих ґрунтів Степу — 4-6 т/га.
У степовій зоні на солонцевих ґрунтах з неглибоким (40-50 см)заляганням карбонатів найбільш ефективним засобом меліорації є глибока (55-65 см)плантажна оранка.
При проведенні плантажної оранки відбувається механічне руйнуваннящільного солонцевого горизонту та перемішування підсолонцевого та солонцевого горизонтіві до орного шару залучаються карбонати кальцію, іноді гіпс, що сприяє „самомеліорації”ґрунтів. При цьому відбувається зниження солонцюватості, поліпшення агрофізичнихвластивостей, накопичення в ґрунті додаткової, дуже цінної доля степу вологи. Цейметод більш економічний за гіпсування, оскільки виключає витрати на доставку тавнесення кальцієвмісних меліорантів.
Завдяки меліоративній плантажній оранці в богарних умовах насолонцях степових середній приріст урожаю зернових культур становить 6,9 ц/га (упосушливі роки – 5,1 ц/га, а у вологі — 7,7 ц/га), на каштанових солонцюватих ґрунтах– 4,2 ц/га. В умовах зрошення приріст врожаю від цього обробітку на темно-каштановихсолонцюватих ґрунтах досягає 10,2 ц/га.
Це одноразовий захід, який забезпечує позитивний вплив на властивостіта урожайність сільськогосподарських культур на протязі 20-50 років. За даними нашихдосліджень, в довготривалій післядії (50 років) відбуваються значні зміни ґрунтовогопрофілю солонцевих ґрунтів і утворюються нові агрогенноперетворені ґрунти, які маютьвисоку продуктивність. Тому плантажовані солонцеві ґрунти ми пропонуємо віднестидо категорії особливо цінних земель. Площа цих земель становить близько 200 тис.га. Відповідно до національної програми охорони родючості ґрунтів плантажну оранкупропонується проводити у подальшому щорічно на площі 10-18 тис. га.
На заплавних терасах південного Лісостепу з близьким заляганнямпідґрунтових вод доцільно застосовувати агротехнічні і біологічні засоби окультуреннясолонцевих ґрунтів – безполицевий обробіток, висів солонцестійких культур і трав.Кращими культурами-меліорантами для заплавних солонцевих ґрунтів є цукрові і кормовібуряки, сорго, буркун, просо, суданська трава, люцерна, лядвенець рогатий, вівсяницялучна, стоколос безостий.
Лучно-чорноземні та лучні солонцеві ґрунти та їх комплекси зсолонцями солончакуватими і солончаковими практично не піддаються звичайним прийомаммеліорації. Докорінне їх поліпшення можливе лише при проведенні комплексних високозатратнихзаходів (дренаж, внесення хімічних меліорантів, добрив, посів соле- та солонцестійкихкультур). З економічного та екологічного поглядів ці землі більш вигідно вивестиз обробітку і трансформувати у природні і культурні кормові угіддя – сіножаті іпасовища. Орієнтовна площа цих земель 60,0 тис. га.
Заходи по підвищенню родючостісолонцевих ґрунтів
У земельному фонді України солонці та солонцюватіґрунти займають загальну площу близько 4 млн. га, в тому числі орні землі – 2,7.Солонцеві ґрунти розповсюджені в основному у двох грунтово–кліматичних зонах – Лісостепу(частково Чернігівське Полісся ) і в Степу (переважно Сухий Степ) (табл. 1).
Солонці у природномустані мають лужну реакцію ґрунтового розчину, несприятливі фізичні та хімічні властивості,характеризуються низькою насиченістю кальцієм і наявністю у вбирному комплексі натрію,що зумовлює їхню низьку родючість. Культурні рослини розвиваються на солонцях поганоі навіть у сприятливі по зволоженню роки врожайність на них у 2 – 3 рази нижча ніжна зональних не солонцюватих ґрунтах, а у посушливі роки вона знижується до нуля.При оцінці родючості ґрунтів в балах бонітети чорноземів та солонців відрізняютьсяв 4 рази, по озимій пшениці вони складають відповідно 79 і 22 бали.
Солонці не утворюють суцільних масивів, а залягаютьокремими плямами серед родючих чорноземів і темно – каштанових ґрунтів, що різкознижує продуктивність усього агроландшафту. Тому екологічно безпечне та економічнодоцільне використання солонцевих земель потребує проведення комплексу заходів, якізабезпечать підвищення їх родючості.
Одним із основних заходів підвищення продуктивностісолонцевих територій є хімічна меліорація за допомогою кальцієвмісних меліорантів.
Дія гіпсу (фосфогіпсу) проявляється в тому, що внесений кальційвитискає обмінний натрій, внаслідок чого зменшується рухомість ґрунтових колоїдів(гумусу, глини, заліза та ін.) і створюються умови для окультурення ґрунту. З внесеннямгіпсу в солонцевий ґрунт поліпшуються його агрономічні властивості, знижується лужність,підвищується доступність для рослин азоту, фосфору та калію, активізуються мікробіологічніпроцеси тощо. У випадку незначного вмісту в ґрунті увібраного натрію та високого- магнію, гіпсування знижує можливість утворення токсичних гуматів магнію і поліпшуєумови кальцієвого живлення рослин.
Гіпсування особливо ефективне в сполученні з іншими меліоративнимиі агротехнічними прийомами (внесення органічних і мінеральних добрив, поступовепоглиблення орного шару, вирощування соле- і солонцестійких культур, особливо буркуну).
Позитивна дія гіпсу проявляється лише в томувипадку, коли підґрунтові води знаходяться глибше 1,5-2 м. Інакше продукти обміннихреакцій (сірчанокислий натрій та ін.) не можуть мігрувати вниз по ґрунтовому профілюй розсолонцювання не відбувається.
Гіпсування необхідно повторювати через кожні5-6 років, оскільки тривалість його післядії обмежується цим періодом.
У степовій зоні на солонцевих ґрунтах з неглибоким(40-50 см) залягання карбонатів ефективним заходом підвищення родючості є глибока(55-65 см) плантажна оранка.
При плантажній оранці руйнується щільний солонцевийгоризонт, а карбонати кальцію (а інколи і гіпс) з нижніх шарів переміщуються наповерхню. Під впливом води та вуглекислого газу солі кальцію розчиняються і такимчином збільшується у ґрунті кількість активного кальцію, який витісняє обміннийнатрій.
У результаті цього поліпшуються агрофізичніта фізико-хімічні властивості (водопроникність, пористість), зростають запаси дужецінної для степу продуктивної вологи. Певною мірою цей метод альтернативний традиційномугіпсуванню і більш економічний, оскільки виключає витрати на доставку і внесеннякальцієвмісних меліорантів.
Оранка проводиться плантажним плугом ППЛ –50, ППН – 50 та ін.на глибину, при якій забезпечується вигортання на поверхню 5-10 см шару ґрунту,який містить карбонат кальцію чи гіпс. Це досягається при плантажній оранці на глибину55-65 см. У разі меншої глибини на поверхню ґрунту виноситься нижня частина солонцевогогоризонту, в якому відсутні солі-меліоранти і властивості ґрунту не поліпшуються,а навіть погіршуються. Меліоративна плантажна оранка проводиться за проектами, якіскладаються державними проектно-технологічними центрами охорони родючості ґрунтіві якості продукції “Облдержродючість” за заявою землекористувача.
Перед проведенням плантажної оранки необхідно ознайомитися зцим проектом, уточнити глибину залягання карбонатів, глибину залягання та мінералізаціюпідґрунтових вод. У випадку, коли підґрунтові води залягають ближче 3 м від поверхні(лучні солонцеві ґрунти) плантажну оранку застосовувати не рекомендується черезімовірність вторинного осолонцювання.
При плантажній оранці одночасно вносять органічнідобрива 40-60 т/га гною в умовах богару 80-100 т/га при зрошенні.
Дослідженнями установлено, що в разі високоякісноїплантажної оранки, тобто коли залучається карбонатний горизонт, потреба в гіпсуваннізникає. Необхідність у цьому виникає лише за умов глибокого (50-60 см) заляганнякарбонатів.
Позитивна післядія плантажної оранки простежуєтьсяпротягом 20-30 років, тому цей прийом є одноразовим. Перспективний прогноз гіпсуванняі плантажної оранки наведено у таблиці 2. Впровадження цих заходів дозволить отримуватищорічно відчутні прирости врожаю (табл. 3).