Виробництво силосу

Міністерство аграрної політики України
Миколаївський державний аграрнийуніверситет
Кафедра годівлі та розведення
сільськогосподарських тварин

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ
з дисципліни «Годівля сільськогосподарських тварин»
на тему «Годівля корів» (завдання № 65)
 
 
Виконав:
студентІІІ курсу 3 групи
денноїформи навчання
КравченкоА.В.
 
Номері дата реєстрації
проектуна кафедрі ___________________
Датазахисту проекту ________________
Оцінка____________________________

Миколаїв – 2006

Зміст
Завданнядля виконання курсового проекту
Вступ
1.Огляд літератури
1.1.Способи силосування
1.2.Фази дозрівання силосу.
1.3.Буферні властивості.
1.4.Недостатнє ущільнення і погане приховування силосних буртів.
1.5.Силосні добавки.
1.5.1.Інгібітори ферментації.
1.5.2.Стимулятори ферментації.
1.6.Роль молочнокислих бактерій в силосних добавках.
1.7.Додаткові вимоги до мікробіологічних добавок
1.7.1.Пропіонові бактерії в силосуванні.
1.8.Виробничі рекомендації.
Література                                                                                                 

Вступ
Мистецтвоприготування силосу як спосіб збереження соковитих кормів було відомо тисячіроків, хоча складні біохімічні і мікробіологічні зміни, які відбуваються припроцесах силосування, сталі зрозумілі порівняно недавно.
Силосування,або закваска, — спосіб консервації зеленого корму, при якому рослинну масузберігають у вологому стані в ямах, траншеях або спеціальних спорудах — силосних баштах. Корм, більш менш спресований і ізольований від доступуповітря, піддається бродінню, набуває кислого смаку, стає м'якше, декілька змінюєколір (буре забарвлення), але залишається соковитим.
Силосуваннямає ряд переваг в порівнянні з іншими способами консервації корму.
Уоснові силосування лежить переважно молочнокисле бродіння. При зброджуванніцукру, наявного в сировині, що силосується, в готовому кормі накопичуютьсямолочна і оцтова кислоти. У хорошому силосі молочної кислоти міститьсяприблизно в 2—3 рази більше оцтової. В процесі дозрівання силосу в незначнійкількості утворюються і інші органічні кислоти, а також спирт, який є кінцевимпродуктом зброджування вуглеводів дріжджовими клітками. Оскільки в достатньокислому середовищі за анаеробних умов шкідливі бактерії (гнильні, маслянокисліі деякі інші) розвиватися не можуть, то правильно приготований і добреізольований від зовнішнього середовища силос не псується впродовж   тривалогоперіоду зберігання.
Утворенняоптимальної кількості молочної кислоти в силосі визначається перш за всехарактеристикою сировини і умовами силосування. Молочнокисле бродінняінтенсивно йде в анаеробних умовах при достатньому вмісті в масі цукру, щосилосується, як основного джерела енергії для розвитку молочнокислого бродіння.Чим вище вміст цукру (але не надлишок) в зеленій сировині, тим краще умови длярозвитку молочнокислих бактерій[3].

1. Огляд літератури
1.1.Способи силосування
 
Єдва способи силосування:холодний та гарячий.
 Прихолодному способі силосування дозрівання силосу йде при помірному підвищеннітемператури, що доходить в деяких шарах корму до 40°С; оптимальною температуроювважається 25-30°С. При такому силосуванні скошену рослинну масу, якщопотрібно, подрібнюють, укладають повністю в кормосховище, утрамбовують, зверхуякомога щільніше вкривають для ізоляції від повітря.
Пригарячому способі силосну споруду заповнюють по частинах. Зелену масу на один — два дні рихло укладають шаром близько 1-1,5 м. При великій кількості повітря в ній розвиваються енергійні мікробіологічні і ферментні процеси, внаслідок чоготемпература корму піднімається до 45-50°С.Потім укладають другий шар такої ж товщини, як і перший, і він, у свою чергу,піддається розігріванню. Рослини, що знаходяться внизу і розм'якшені підвпливом високої температури, спресовуються під тяжкістю  нового шару корму. Цевикликає видалення повітря з нижнього шару силосу, чому аеробні процеси в ньомуприпиняються і температура починає знижуватися. Так шар за шаром заповнюють всісилососховище. Самий верхній шар корму утрамбовують і щільно прикривають длязахисту від повітря. У зв'язку з тим, що силососховище  при гарячому способісилосування звичайно роблять невеликих розмірів, на верхній шар корму, щосилосується, поміщають вантаж. Розігрівання рослинної маси  пов'язане з втратоюіноді значної частини живильних речовин корму. Зокрема, різко зменшуєтьсяперетравність білків. Тому гаряче силосування не може вважатися раціональнимспособом збереження рослинної маси. Загальні втрати сухих речовин корму прихолодному силосуванні не повинні перевищувати 10-15%, в другому досягають 30% ібільш.
Холоднийспосіб силосування найбільш поширений, що пояснюється як порівняльною йогопростотою, так і хорошою якістю корму, що виходить. Гарячий спосіб силосуваннядопустимий лише для квашення грубостебельчастих, малоцінних кормів, які післярозігрівання краще згодовується тваринами.    
Британськіфермери прибирають трави, поки вони ще знаходяться в щодо ранньої стадіїзростання, з високим вмістом ферментуючих цукрів (водорозчинних вуглеводів — БРЕШУ) і низьким змістом волокон. Чи збирають культуру негайно або залишають наполі в'янути декілька годин, залежить від погодних умов під час косовиці, але відеалі фермер хоче закладати на силос культуру із змістом сухої речовини 25-30%. У багатьох країнах з помірним кліматом, таких як Великобританія, дощіпізніше весною і раннім літом не завжди дозволяють підсушити траву, і тому присилосуванні трав, що містять менше 25% СВ, завжди використовуються силоснідобавки, щоб досягти хорошої ферментації і зменшити втрати силосу. [11].
1.2.Фази дозрівання силосу.
Розглянемодинаміку дозрівання силосу. Процес квашення можна умовно розбити на три фази.
 Першафаза дозрівання заквашуваного корму характеризується розвитком змішаноїмікрофлори. На рослинній масі починається бурхливе розмноження різноманітнихгруп мікроорганізмів, внесених з кормів в силосне приміщення. Силосуванняпов'язане з накопиченням в кормі кислот, що утворюються в результатізброджування мікробами-кислотоутворювачами цукристих речовин, що містяться врослинах. Основну роль в процесі силосування грають молочнокислі бактерії, щопродукують з вуглеводів (в основному з моно- і дисахаридів) молочну і частковооцтову кислоти. Дані кислоти мають приємні смакові властивості, добрезасвоюються організмом тварини і порушують у нього апетит. Молочнокислібактерії знижують реакцію середовища корму до pH4.2...4.0і нижче. Накопичення молочної і оцтової кислот в силосі обумовлює йогозбереження, оскільки гнильні та інші небажані для силосування бактерії нездатні розмножуватися в середовищі з кислою реакцією (нижче за рН 4.5...4.7 ).Самі ж молочнокислі бактерії відносно стійкі до кислот.
Звичайноперша фаза бродіння буває короткочасною. Спочатку захоплений атмосферний кисеньв сировині використовується рослинними ферментами в ще дихаючих рослинах, алекисень незабаром кінчається, і далі бродіння відбувається в анаеробних умовах.В цей час молочнокислі бактерії, присутні спочатку в невеликій кількості,починають швидко розмножуватися  до концентрації 109 -1010  кліток/г,використовуючи цукру, звільнені із зруйнованих рослинних кліток, як основнеджерело енергії.
 В другій фазі — головного бродіння — основну роль грають молочнокислі бактерії,що продовжують підкисляти корм. Більшість не спороносних бактерій гинуть, алебацилярні форми у вигляді спор можуть тривалий час зберігатися в заквашеномукормі. На початку другої фази бродіння в силосі звичайно переважають коки, якіпізніше змінялися паличкоподібними молочнокислими бактеріями, що відрізняютьсявеликою кислотостійкістю. За ідеальних умов рН стабілізується на рівні 3.8 — 4.2, залежно від змісту сухої речовини, і силос ефективно консервується задекілька тижнів. Проте, коли зміст СВ скошеної трави менше 25%, умови неідеальні, процес консервації може пройти погано, особливо якщо рівень БРЕШУтакож низок (як часто буває у трав, що виросли в помірному кліматі). Длянормального силосування нормальних кормів потрібне неоднакове підкислення,залежно від різного прояву буферних властивостей деяких складових частинрослинного соку. [4].
 1.3.Буферні властивості.
 
Механізмдії буферів полягає в тому, що в їх присутності значна частина іонів воднюнейтралізується. Тому не дивлячись на накопичення кислоти, реакція середовищамайже не знижується до тих пір, поки не витрачений весь буфер. У силосіутворюється запас так званих зв'язаних буферами кислот. Роль буферів можутьграти різні солі і деякі органічні речовини (наприклад, протеїни), що входятьдо складу рослинного соку.
Дляпідвищення в силосі змісту сирого протеїну, а також поліпшення ферментаціїкорму в період закладки до маси додають мелясу, сечовину, соєвий шрот. Дрібнеподрібнення стрижнів і обгорток качанів підвищує на 30% згодованість силосу.[1].
Більшбуферний корм для отримання хорошого силосу повинен мати більше цукрів, чимменш буферний. Отже, силосування рослин визначається не тільки багатством їхцукрами, але і специфічними буферними властивостями. Ґрунтуючись на буфернійсоку рослин, можна теоретично обчислити норми цукру, необхідні для успішногосилосування різної рослинної сировини.
Буфернасоку рослин знаходиться в прямій залежності від кількості в них білків. Томубільшість бобових рослин важко силосуються, оскільки в них відносно мало цукру(3...6%) і багато білка (20...40%). Прекрасна силосна культура — кукурудза, встеблах і качанах її міститься 8...10% білка і близько 12% цукру. Добресилосується соняшник, в якому багато білка (близько 20%), але і доситьвуглеводів (більше 20%). Приведені показники розраховані на СВ. [1].
Восновному силосування пов'язують із запасом моно- і дисахаридів, що даютьнеобхідне підкислення. Мінімальний їх зміст для доведення реакції середовищакорму до рН 4.2 може бути названа цукровим мінімумом. Технічно визначитицукровий мінімум нескладно. Титруванням встановлюють необхідну кількість кислотдля підкислення проби досліджуваного корму до рН 4.2. потім визначаютькількість простих цукрів в кормі. Допускаючи, що близько 60% цукрівперетворюються на молочну кислоту, можна розрахувати, чи вистачає наявногоцукру для належного підкислення корму [12].
Якістьсилосу у багатьох випадках не відповідає зоотехнічним вимогам. Це обумовленопорушенням технології силосування (тривале знаходження зеленої маси в полі,силосування перезрілої маси силосних культур, слабке утрамбовування призаповненні траншеї).
1.4.Недостатнє ущільнення і погане приховування силосних буртів.
 
Приведенапричина може також привести до поганої консервації і великих втрат присилосуванні із-за доступу повітря (кисню). У таких умовах значення рН 4.0 недосягається. Отже, можуть швидко розмножуватися мікроорганізми, які звичайноінгібіровані анаеробіозом. Энтеробактерии і Clostridium,які інгубуются низькими значеннями рН, будуть здатні рости і утилізуватимолочну кислоту. Білок і залишкові БРЕШУ з подальшою втратою харчової цінностісилосу. Зростання видів Clostridium, що має оптимум при рН 7.2, не інгубуютсядо тих пір, поки рН не впаде нижче  5.5. Отже, в погано законсервованомувологому силосі вони можуть домінувати серед мікрофлори. Види Clostridiumвіддають перевагу також вищій вологості і силосу з низьким змістом СВ. [16].
Цукролітичнівиди, такі як Clostridium tyrobutyricum,використовуютьБРЕШУ і молочну кислоту в процесі свого зростання, і в силосі, який можеспочатку мати низьку концентрацію молочної кислоти, неминуче ростиме рН із-за напрацюваннямасляної кислоти, яка слабкіша, ніж молочна.[13].
Протеолітичнівиди бактерій, такі як З.sporogenes,використовують багато з амінокислот силосу, продукуючи переважно маслянукислоту і аміак. Ці реакції міняють умови середовища, підсилюючи розвиток З.spp.Типові реакції З.sppприведені нижче.
Типовіреакції клостридій, що розщеплюють цукру:
глюкозаà масляна кислота + 2 СО2 + 2 Н2
2молочна кислота à масляна кислота + 2СО2 + 2 Н2.
 Типовіреакції протеолітичних клостридій:
1.  дезамінування
лізинàоцтова кислота + масляна кислота + 2 NH3,
2.  декарбоксилювання
глутаміновакислота à g- аміномасляна кислота + СО2
3.  окислювально-відновна реакція
аланін+ 2 гліцин à оцтова кислота + 3 NH3 + СО2.
Згодовуваннякоровам, молоко яких йде на сир, недоброякісного силосу, що піддававсямаслянокислому бродінню, викликає в сирі подібне бродіння.
Такожнебажані в силосі і дріжджі. Звичайно після початкового швидкого розмноженняаеробні види, такі як Candidas spp.і Pichia spp., «залишаються в сплячці» в анаеробних умовах, поки силос невідкриють для годування тварин. Аеробне псування силосу на поверхні бурту можебути дуже швидким і приводити до повної втрати поживності, супроводжуючисьутворенням діоксиду вуглецю, води і виділенням теплоти, як видно з приведенихнижче типових реакцій дріжджів.
Анаеробіоз:
глюкозаà2 етанол + 2 СО2 + 64,7 кДж.
Втратасухої речовини 100%, енергії 9%.
Аеробіоз:
глюкоза+ 6 О2 à 6 СО2 + 6 H2O+ 710,5 кДж.
Втратасухої речовини і енергії — 100%.
Якщоанаеробні умови встановлюються швидко, а досягнення низького рН запізнюється,то, крім видів роду Clostridium,проблеми можуть виникати також із-за дріжджів. Будучи стійкими до слабокислихумов, анаеробні дріжджі, наприклад Torulopsis spp., конкурують з молочнокислимибактеріями за цукру, які вони перетворюють на етанол і діоксид вуглецю звтратою СВ і підвищенням температури силосу. [9].
Отже,біологічні добавки до силосу повинні бути здатні швидко починати ферментацію ізберігати низьке значення рН в перебігу всього періоду освіти і збереженнясилосу. Зволікання може бути чревато втратою живильних речовин.
Повернемосядо основних бактерій, що беруть участь в силосуванні — молочнокислим бактеріям.Серед молочнокислих бактерій силосу є коків і неспоротворні палички: Streptococcuslactis, S. thermophilus,Lactobacillusplantarum, а з представників другої — L.brevis.Ці мікроби — анаероби. На характері продуктів, що утворюються молочнокислимибактеріями, позначаються не тільки біохімічні особливості тієї або іншої культури,але і вид вуглеводів.  У рослинній сировині є пентозани, що дають при гідролізіпентози. Тому навіть при дозріванні силосу, що нормально йде, в ньому звичайнонакопичується деяка кількість оцтової кислоти, яка також утворюється, яквідомо, деякими іншими молочнокислими бактеріями з гексоз. Більшістьмолочнокислих бактерій живуть при температурі 7...42°С(оптимум близько 25...30°С). Відмічено,що при розігріванні до 60...65°С в ньомунакопичується молочна кислота, яку продукують деякі термотолерантні бактерії,наприклад Bacillus subtilis.
Третяфаза бродіння корму — кінцева — пов'язана з поступовим відмиранням вдозріваючому силосі збудників молочнокислого процесу. До цього часу силосуванняпідходить до природного завершення.
Проякість корму, що силосується, можна судити по складу органічних кислот, щонакопичилися при бродінні (таблиця 1.4.1.). [12].

Таблиця 1.4.1
Зразкове співвідношення кислот в силосірізної якостіЯкість силосу Реакція середовища Співвідношення кислот Дуже добре 4,2 і нижче
молочна — 60% і більш
оцтова — 40% і менш, масляна — 0% Добре 4.5 і нижче
молочна — 40-60 %,
оцтова — 60-40%, масляна — сліди Середнє близько 4.5
молочна — 40-60%
оцтова — 60-40%, масляна — до 0,2% Погане вище 4.7
молочна — мало
масляна — значно Дуже погане вище 5.5 переважають летючі кислоти, у тому числі і масляна
1.5.Силосні добавки.
Поїх дії на процес ферментації силосні добавки діляться на 2 основних групи:інгібітори і стимулятори ферментації. Інгібітори- це кислотні добавки (сірчанаі мурашина кислоти) і консерванти (наприклад, формальдегід і параформальдегід).Стимулятори — це джерела вуглеводів — патока і барда — або різноманітні добавки,такі як молочнокислі бактерії і ферменти.
1.5.1.Інгібітори ферментації.
Дослідипо годуванню показали, що силос з рН нижче 3.0 (таке значення легко досягти задопомогою сильних неорганічних кислот) був неприємним для тварин, і навіть якщовони його ялини, викликав ацидоз в рубці. Була обчислена кількість кислоти,необхідне для досягнення рН 3.6-4.0, придатнішого для живлення тварин, що протевсе ще інгібірує деякі шкідливі процеси ферментації. Хоча сірчана кислота ісуміш сірчаної і соляної кислот як добавки були популярні в багатьохпівнічноєвропейських країнах, вони поступово вийшли з вживання через корозійнудію і виникнення проблем, зв'язаних з використанням цих кислот.
Щев двадцятих років було запропоновано як добавки використовувати органічнікислоти. Але розбризкування суміші мурашиної і соляної кислот по силосній масіне привело до успіху. Невдача була пов'язана в основному з трудністюрівномірного розподілу кислоти в товщі силосної маси, але з появою спеціальнихзбиральних машин і накопичувальних фургонів стало можливим окропляти кормовукультуру мурашиною кислотою відразу після скошування. Зокрема, використаннядобавок мурашиної кислоти стало промислово доступним в 50-х роках. Хочамурашина кислота слабкіша за неорганічні кислоти, вона знижує значення рН нижче4.0, якщо додавати її в концентрації, пропорційній змісту СВ. Мурашина кислотаволодіє антибактеріальною активністю за рахунок поєднання дії водневого іона ібактерицидності самої недисоційованої кислоти. Хоча вона діє інгібуюче на Clostridiumspp., ентеробактерії і деякі штами Streptococcus spp. іPediococcus spp., але при цьому значенні рН  не повністю пригнічує Lactobacillusspp. і, таким чином, деяка мікробна активністьзберігається. [9].
Достворення спеціальних заквасок використовували головним чином хімічніконсерванти (таблиця 1.5.1.1.), [5], до складу яких входить від однієї до трьохорганічних кислот, метаболітами пропіонових бактерій, що є також, правда,частка мурашиної кислоти превалює у складі хімічних консервантів і дуже мала вбіологічних.
 Таблиця 1.5.1.1.
Хімічні консерванти для силосів.Назва Склад % ВИК-1
мурашина кислота  -27
оцтова кислота -27
пропіонова кислота -26
вода -20  АИВ-2
мурашина кислота -80
ортофосфорная кислота — 2
вода -18 ВИК-11
мурашина кислота -80
оцтова кислота -9
пропіонова кислота -11
Буловиявлено, що у міру зростання концентрації мурашиної кислоти в силосіспостерігалося зниження рівня молочної і оцтової кислот, як і очікувалося, атакож збільшувалася концентрація азоту білка і БРЕШУ завдяки інгібіруваннюпротеолітичної і дихальної активності мікроорганізмів. Проте використаннямурашиної кислоти не завжди дає стійкий ефект при силосуванні.
Дослідженнястійкості силосу, обробленого мурашиною кислотою, до дії кисню показали, щодеякі дріжджі стійкі до мурашиної кислоти і іноді викликають аеробне бродіння,як тільки бурти відкривалися для використання. До 50% мурашиної кислоти можебути втрачений в процесі силосування, і це також приводить до поганоїконсервації силосу. Проте промислові препарати мурашиної кислоти ще доситьшироко використовуються у Великобританії і північній Європі. [1].
Оцтова,пропіонова і акрилова кислоти, як добавки до силосу, виявилися меншефективними, чим мурашина, для придушення ферментації. Крім того, це слабкікислоти, і для досягнення інгібірування ферментації їх треба вносити у великійкількості, що означає невиправдані витрати.
Завдякивідомим бактеріостатичним властивостям формалін (40% водний розчинформальдегіду) використовувався як консервант ще в 30-х роках. Інтерес до йоговикористання відродився, коли були опубліковані результати вивчення обробленоїформальдегідом люцерни. Було виявлено, що помірні добавки формальдегідузахищають рослинні білки від мікробної атаки в рубці. Проте при польовомузастосуванні його втрати можуть бути високі через летючості, і навіть всилосних ямах зміст формальдегіду поступово зменшується унаслідок розкладання,так що через 100 днів залишається тільки 20% початкового змісту. Це приводитьдо псування силосу через поєднання маслянокислого бродіння у міру падінняконцентрації формальдегіду і подальшої аеробної нестійкості при розтині. Призастосуванні великих концентрацій виникають інші проблеми. Захист рослинногобілка помірними концентраціями формальдегіду може привести до того, що при йоговисоких концентраціях мікроорганізми в рубці будуть позбавлені доступного азотуі загинуть, що погіршить переварювання білка в товстому відділі кишечнику.Також виявлено, що «вільний» формальдегід може переноситися в молоко. [1].
Великачастина цих неприємностей зникає, коли використовують суміші формальдегіду імурашиної кислоти, які ефективно зменшують протеоліз і маслянокислу ферментаціюі не заважають переварюванню білків, що приводить до збільшення змісту СВ всилосі.
 
1.5.2.Стимулятори ферментації.
Добавки,які активно стимулюють процеси, ферментацій, в силосі, використовуються вжебагато років. Додавання патоки, як виявилось, збільшує і зміст сухих речовин, іконцентрацію молочної кислоти, з подальшим зменшенням рН і інгібіруваням зростанняшкідливих мікроорганізмів, проте цей рівень рН ще дозволяє рости молочнокислимбактеріям. Добавка патоки до культур з низьким змістом БРЕШУ, таким як боби,була тільки тоді корисна, коли застосовувалися відносно високі дози (близько40-50 г/кг і більш). При таких дозах не всі доступні вуглеводи перетворюютьсяна молочну кислоту лактобацилами, звичайно присутніми в силосі, і до кінцяферментації збережеться досить високий залишковий рівень БРЕШУ. [1].
Утаблиці 1.5.2. представлені деякі бактерійні закваски для силосування, якірозроблялися в Інституті мікробіології і вірусології Казахстану. [8].

  Таблиця1.5.2.
Бактерійні закваски для силосування.Назва Місце створення Штами Рослини, що силосуються АМС “Казахсил” Інститут мікробіології і вірусології АН Казахстану Streptococcus lactis diastaticus (сухий) Трудносилосуємиє (боби, злакові, травосмеси, очерет) ПКБ Propionibacterium shermanii
Високоцукристі, легкосилосуеємі
(кукурудза, соняшник) ПМБ Lactobacterium pentoaceticus Солома і грубостебельчасті залишки рослин Змішані закваски: АПП (АМС, ПКБ, ПМБ) Str. lactis diastaticus, P.shermanii,  L.pentoaceticus Кукурудзяна солома Силамп (АМС, ПКБ) Str.lactis diastaticus, P. shermanii Легкосилосуємі, високоцукристі АПП (АМС, ПМБ) Str. lactis diastaticus, L.pentosus Багаторічні і однорічні з соломою, боби. солома
 Останнягрупа промислових стимуляторів ферментації — це речовини, включаючимолочнокислі бактерії або ферменти, відомі в сукупності як мікробні абобіологічні силосні добавки.
1.6.Роль молочнокислих бактерій в силосних добавках.
Якістьприродної ферментації силосу сильно залежить від числа і типу молочнокислихбактерій, присутніх у фуражі під час закладки силосу. З чотирьох родівмолочнокислих бактерій, пов'язаних з силосом (Lactobacillus,Pediococcus,Streptococcus,Leuconostoc),з часом в силосній мікрофлорі починають домінувати Lactobacillaceae. На ранніхстадіях, коли встановився анаеробіоз, коки швидко розмножуються завдяки їхнормі реакції на кислотність (рН 6.5-5.0 з оптимумом 5.5), хоча деякіпедіококки можуть виживати при рН 4.0 із-за їх вищої толерантності до кислоти.[1]. Коли рН падає нижче 5.5 починають переважати лактобацили, і це положеннязберігається впродовж всього періоду консервації. Виявлено, що процессилосування починається гомоферментативными лактобацилами, такими якLactobacillus plantarum іL. curvatus, а до кінця 75-95% лактобацил представлені гетероферментативнымивидами, переважно L. buchneri і L. brevis. Це пояснюється тим, що гетероферментативнілактобацили стійкіші до оцтової кислоти, яку вони також проводять. Показанотакож, що може мати місце зрушення від чисто молочнокислого до змішаногобродіння, що включає реферментацію молочної кислоти під дією деякихгомоферментативних бактерій унаслідок браку субстрата. [12].
Урайонах з помірним кліматом, де вміст цукру у фуражі може бути низьким, потребамолочнокислих бактерій в БРЕШУ силосу може випереджати їх надходження, і тодіможе відбутися зміна в схемі ферментації у бік домінування гетероферментативнихмолочнокислих бактерій. Значущість цих природних схем ферментації ілюструєтьсянаступними реакціями Lactobacillus spp…[12].
Реакціїгомоферментативних молочнокислих бактерій:
глюкоза,фруктоза à 2 молочна кислота
арабіноза,ксилоза à молочна кислота +оцтова кислота.
Втратисухої речовини не відбувається. Втрати енергії трохи.
Реакціїгетероферментативних молочнокислих бактерій:
глюкозаàмолочна кислота + етанол + СО2
Втратисухої речовини 20%, енергії 1,7%.
Зростаннягетероферментативних Lactobacillus spp.у силосі веде до утворення етанолу і діоксиду вуглецю з подальшою втратою СВ іенергії.
        
1.7.Додаткові вимоги до мікробіологічних добавок
Будь-якабактерійна силосна добавка крім селектованих штамів молочнокислих бактерійповинна містити достатнє число життєздатних бактерій, щоб вони могли домінуватив місцевій мікрофлорі при додаванні в скошену траву не менше 105 -106 бактерійна 1 г трави. Коли біологічні силосні добавки і інокуляти тільки сталивикористовуватися для силосування, в них була така кількість життєздатнихбактерій, яка успішно забезпечувала силосування. Якщо корми містили достатнюкількість придатних до ферментації цукрів, вони силосувалися без труднощів. Алез іншого боку зелені корми (особливо вирощені в районах помірного клімату),можуть мати низький зміст БРЕШУ (менше 8-20% від СВ), і біологічні добавки,молочнокислі бактерії, що містять тільки, не завжди забезпечують хорошуферментацію із-за виснаження допустимих цукрів перш, ніж може бути досягнутозадовільного значення рН. Крім того, спостерігалася тенденція використовуватидобавки, коли зміст СВ був менше 25%, і в поєднанні з тим, що зміст БРЕШУ булотакож низьким, ці перші інокуляти були нездатні перешкоджати вториннійклостридіальної ферментації. Коли на силос закладали змішаний фураж — райграс іконюшина або інші боби, наприклад люцерну — результати були ще гірші. Бобистворюють краще буферне середовище, чим інші трави,  за рахунок високого вмістуорганічних кислот і білка, і тому у присутності бобів для досягненнянеобхідного рН потрібний, щоб бактерії проводили більше молочної кислоти — завдання майже не досяжна, якщо обидві культури були вологими і з низькимзмістом ферментуючих цукрів.
Сталоясно, що необхідний спосіб підвищення змісту ферментуючих цукрів в самихкормах, оскільки, хоча рослинні ферменти здатні поволі проводити деякудодаткову кількість БРЕШУ шляхом гідролізу геміцелюлози до пентози, є ще великеневикористане джерело потенційно ферментуючих цукрів усередині незруйнованихрослинних кліток. Кількість і тип вуглеводів, присутніх  в травах, залежать відвиду трав, погода в період зростання і способів культивації. Велика частинавуглеводів в траві може бути розділена на структурні вуглеводи, що складаютьсяз лігніну і целюлози, і запасні вуглеводи, які включають ферментуючи цукри. Втравах помірного поясу волокна звичайно складають 30-40 % від СВ, основнихзапасних вуглеводів, гемицеллюлозы-5-7 % від СВ, дійсні ферментуючи цукри — близько 10 % від СВ (це глюкоза, фруктоза). У бобів основний запасний вуглевод- крохмаль. [9].
Уостанні декілька років з'явилися силосні добавки другого покоління, щовключають різні суміші ферментів, здатні гідролізувати багато із запаснихполісахаридів, що звичайно не піддаються, до гексоз і пентоз, які можуть бутизасвоєні гомоферментативними молочнокислими бактеріями. Структурні вуглеводизалишаються незайманими, оскільки лігнін і целюлозу важко ефективногідролізувати за нормальних умов, що існують в силосі. Швидкість целюлазнихреакцій мала, і оскільки ці ферменти вимагають для ефективного гідролізупідвищеної температури і великого часу, реально вони мало корисні. Проте єбагато виділених з грибів доступних геміцеллюлаз і аміло-глюкозідаз, які можутьпроводити швидкий гідроліз геміицеллюлозних компонентів неструктурнихвуглеводів в травах з низьким змістом СВ при температурі і рН, що існують всилосі за звичайних умов.
Томуяк біологічні консерванти кормів використовують мікорм, амілолітичні,целлюлозолітичні і комплексні цитолітичні ферментні препарати. Що веде місцепри цьому займають неочищені ферментні препарати грибного походження і мікорм.Так, додавання в силос, що закладається, 2% кукурудзяних стрижнів, збагаченихбілково-ферментним комплексом, сприяє молочнокислому бродінню, значномупідвищенню змісту молочної кислоти і отриманню силосу високої якості, авведення 0,5-1% амілоризина Пх, в суміш люцернової трави і сирої картоплі — поліпшенню співвідношення молочної і оцтової кислот (81,6: 18,4 і 85,9:14,1%),відсутності масляної кислоти і отриманню біологічно цінного комбінованогосилосу. Додавання в суміш (картопля — 50%, подрібнені качани кукурудзи безобгорнень — 25%, отава люцерни — 25%) глюкаваморина Пх, що закладається, вкількості 5 кг/т сприяє поліпшенню співвідношення молочної і оцтової кислот(85,2:14,8%), скороченню втрат СВ в 3 рази. [2].
Узв'язку з включенням подібних ферментів в біодобавки до силосу важливовідзначити, що гексози і пентози, що виходять в результаті їх діяльності,повинні відповідати ферментативним здібностям молочнокислих бактерій в силосі.Тоді як С6 – цукри використовуються всіма гомо- і гетероферментативнимилактобацилами, пентози можуть бути використані лише відносно невеликим числомлактобацил. З трав'яного силосу були ізольовані штами L.plantarum,якіможуть утилізувати також і пентози, і ці штами повинні використовуватися разомз сумішшю ензимів, які продукують пентози. Продукція пентоз особливо корисна,оскільки обидва типу гомо- і гетероферментативних штамів лактобацил, щоутилізували пентози, виділяють оцтову і молочну кислоти без втрат СВ абоенергії.
Останніз біологічних, що з'явилися, добавок — ті, які містять тільки ферменти.Целюлітичні і геміцеллюлолітичні ферменти, що містяться в цих продуктах,перетворюють  запасні полісахариди трави в гексози і пентози, які потімвикористовуються молочнокислими бактеріями, звичайно присутніми в силосі.Проте, як вже мовилося раніше, в більшій частині натурального силосу єтенденція до розмноження гетероферментативних молочнокислих бактерій зподальшою втратою СВ через утворення етанолу і діоксиду вуглецю. Отже,перетворення БРЕШУ в молочну кислоту за допомогою чисто ферментативних добавокменш вигідно енергетично, чим якщо включаються гомоферментативніе молочнокислібактерії. Якщо ферменти, присутні в цих добавках, також проводять пентози, як ігексозы.
1.7.1.Пропіонові бактерії в силосуванні.
Зсвіжих трав пропіонові бактерії не виділялися, а з силосів виділялися, але вдуже невеликій кількості, тому їх дійсна участь в силосуванні в природнихумовах сильно знівелювала. При внесенні пропіонових бактерій (ПКБ) в рослини,що силосуються, перш за все з високим вмістом цукрів (кукурудза), одержали кормвищої якості, ніж в контролі (без внесення ПКБ). Він мав низьку кислотність,був збагачений вітамінами В2 і В12, пропіоновою кислотою і не піддававсяплеснівінню. [6].
Врезультаті згодовування такого силосу в перебігу 3 місяців підвищиласяяйценоскість птахів, виводимість курчат, збереження молодняку тварин, в кровіяких збільшується зміст каротину і знижується зміст аміаку [5]. У одному  грамібакконцентрату “Казахсил” ПКМ міститься 109 життєздатних кліток, і в 1 тоннумаси, що силосується, рекомендують вносити 1,5 г препарату. Особливо високий ефект (див. таблицю 3) досягається при використанні одночасно трьохбакконцентратів: ПКБ, АМС, ПМБ (пентозозброжуюче молочнокислі бактерії).
1.8.Виробничі рекомендації.
Привирощуванні бактерій у ферментерах виробництво педіококків і стрептококівнабагато дешевше, ніж молочнокислих бактерій. Вони не так вередливі в харчовихпотребах, як лактобацили, ростуть у ферментерах до більшої щільності, кращевитримують ліофілізацію і стабільніші за звичайних умов зберігання  на фермі.Вибір коків для включення їх в продукт повинен диктуватися їх здатністю швидкорозмножуватися в обмежено аеробних і анаеробних умовах і досягати рН нижче 5.0швидко, так щоб клостридії і інші псуючі силос мікроорганізми не змоглирозмножуватися.
Щеважливіший вибір штамів Lactobacillus plantarum. У ідеалі вибраний штам повинен походити з природних умов, тобто з добрезаконсервованого трав'яного силосу; бути здібним до швидкого розмноження, щобдомінувати в силосній мікрофлорі; проводити багато молочної кислоти і бутистійким до значення рН, принаймні,  4.0. Крім цих основних умов штамиLactobacillus повинні утилізувати пентози також, як гексози, особливо, якщогеміцеллюлолитичні ферменти, що проводять пентози, включені в кінцевий продукт.Іншими словами, ферменти і молочнокислі бактерії в продукті повинні доповнюватиодин одного. Необхідний дуже строгий контроль за збереженням ферментативноїактивності Lactobacillus spp. При використанні штамів з високим виходоммолочної кислоти кінцевий вихід бактерійної біомаси незмінно нижче, ніж уштамів з низькою продукцією кислоти, ймовірно, із-за слабких змін проникності істійкості бактерійної клітинної стінки. Для збереження пігментації приоптимальному для зростання значенні рН звичайно важлива нейтралізація лугом,але необхідно постійно стежити за концентрацією молочної кислоти в ростовомусередовищі, щоб запобігти надалі зменшенню виходу бактерій із-за виділеннятоксичних метаболітів. Отже, необхідна оптимізація умов зростання при виробництвіштамів Lactobacillus spp., які були вибрані за специфічні сприятливіхарактеристики, такі як утворення молочної кислоти. Оскільки подальші втративідбуваються на етапах вилучення з ферментера і ліофілізації, необхіднийретельний вибір криопротекторов, а також довготривалі випробування назбереження для з'ясування життєздатності бактерій в товарних продуктах призберіганні.

Література.
1.        АвраменкоП.С., Постовалова Л.М. Производство силосованных кормов. Минск.: Урожай, 1984.- 110 c.
2.        БакайС.М. Биотехнология обогащения кормов мицелиальным белком. — К.: Урожай, 1987.-с.133-135
3.        БогдановГ.А. та інш. Кормление сельскохозяйственных животных.-М.: Агропромиздат, 1990.-624 с.
4.        БоярскийЛ.Г. Технология приготовления силоса. — М.: Агропромиздат, 1988. — с.13-20.
5.        ДомрачеваГ.И., Кононов Ю.В., Майданюк А.Э. Влияние пропионовокислых бактерий на качествосилоса, рост и развитие молодняка животных // Научн. тр. Сиб. научно иссл.Ин-та с.-х. животных. Омск, 1970. №15. с.173-177.
6.        ИльинаК.А., Беседина С.Ф.  Влияние Propionibacterium shermanii на состав органическихкислот в силосе // Тр. Ин-та микр. и вирусол. АН Каз.ССР. 1966 Т.9 с.29-35
7.        КлаарЯ. И. Технология производства препарата силосных бактерий (L.plantarum) и ихприменение для силосования. — Таллин, 1961.- 32 с.
8.        КоноплевЕ.Г., Щербаков Л.А. Применение комплексной закваски пропионовокислых бактерий идрожжей при силосовании кукурузы // Изв. АН СССР. Сер.Биол. 1970. №1 с.142-144.
9.        Мак-ДоналдП. Биохимия силоса: пер. с англ. М.: Агропромиздат, 1985.
10.     Методическиеуказания по силосованию зеленой люцерны с помощью ферментного препаратацелловиридина и скармливанию её животным / под ред. В.М. Бегрина и др. — Ташкент: МСХ УзССР, 1982. — 11 с.
11.     Рекомендациипо силосованию зеленых кормов с использованием закваски молочнокислых бактерий/ Отделение ВАСХНИЛ по нечерноземной зоне РСФСР. Ярославский НИИ животноводстваи кормопроизводства. Произв. управл. с.-х. Ярославского облисполкома; Сост.:Н.В. Колесников, Т.Ф. Ерофеева.- Ярославль, 1982.- 10 с.
12.     ТепперЕ. З. и др. Практикум по микробиологии/ Е. З. Теппер, В.К. Шильникова, Г.И.Переверзева. — 4-е изд., перераб. и доп. — М.: Колос, 1993. — с.149.
13.     ШлегельГ. Общая микробиология: пер. с нем. / под ред. Е. Н. Кондратьевой. — М.: Мир,1987. — 566с.