Контрольна робота з теми
«Банківська система тапропозиція грошей»
План
Вступ
1.Види банків та їхні функції
2.Структура банківської системи
3.Національний банк – головний елемент банківської системи України. Його функції
4.Суть і механізм формування пропозиції грошей
5.Роль державних інституцій у здійсненні емісійного процесу
6.Утворення грошей комерційними банками
Висновок
Списоклітератури
Вступ
Досить важко зазначити, як й коли виникли перші банки. Сьогоднібанки – це універсальні фінансові заклади, котрі виконують до 300 видіврізноманітних послуг. Оскільки ці операції та послуги виникли не в одну годинута не в одному місці, то стає важко зазначити, коли виникла банківська справа.
Найдавнішими вважаються операції по збереженню грошей. Цимзаймались чи церковні заклади, чи приватні особини. Слід зазначити, що в деякихвипадках уже в давньому світі нараховувались відсотки за внесені гроші чивласність.
Окремо виникла потреба в обігу грошей. Гарним прикладом можебути Європа. У середині V століттяне існувало єдиної системи монет. Торгівля велася монетами різних країн, міст йнавіть приватних осіб. Всі монети малі різну вагу, форму й номінал. Томупотрібні були спеціалісти, котрі малі б вести банківську справу. Ці спеціалістирозміщувались із своїми столами обігу там, де торгівля мала велику швидкість.
Люди, котрі займались операціями збереження та обігом грошей,розуміли, що зібрані багатства не використовуються.
Якщо хоча б деяку частину від цих коштів віддавати втимчасове використання, тоді можна вилучати із цього користь. Таким чиномвиникли так звані кредитні операції, в основі яких лежала видача грошей ізобов’язковим поверненням та сплаті відсотка. Закладом при цьому були будинки,кораблі, дорогоцінні речі й тощо.
Всі ці операції спочатку існували окремо, а лише поступово вониоб’єднувались в організації, котрі ми звикли називати банками. Слово “банк” вперекладі із італійського “banco” означає стіл. У Англії капіталістичнабанківська система виникла в ХVІ столітті, до речі банкіри вийшли із середовища майстрів золотих справчи купців.
У нашому суспільстві банки виконують різноманітні видиоперацій. Вони не лише організовують грошовий обіг та кредитні відносини. Черезних здійснюється фінансування народного господарства, страхові операції,купівлі, продажів цінних паперів, а й у деяких випадках управління власністю тапосередницькі послуги.
До розкриття сутності банку можливо підійти із двох сторін:із юридичної та із економічної.
Економічна сторона: а). прийняття грошей до вкладів; б).надання різноманітних видів кредиту; в). купівля векселів та чеків; г). комісійніоперації із цінними паперами; д). операції із коштовностями й інше.
Банки – це кредитно-фінансові заклади, котрі виконуютьоперації щодо накопичення вільних грошових коштів підприємств, організацій танаселення, посередництва в платежах, а також емісію грошей, цінних паперів,короткострокове кредитування.
Вчорашнє уявлення про банк: Банк – це частина апарату управління,головна позначка якого здійснювати контролю над діяльністю господарчихорганізацій.
Розвиток банків стимулювався й стримується тепер бідністюнаселення та бідністю значної кількості підприємств. Командна система поступовознищувала поняття населення про банк, як міцний комерційний інститут,обмежувала його призначення, перетворювала в розрахунково-касові центри, котрірозподіляють кредити за призначеними лімітами “ картками ”. Але сучаснікомерційні й тепер відчувають велику нестачу коштів для кредитуванняпідприємницької діяльності.
Крім того, банк – це автономне, незалежне, комерційнепідприємство. Банк – не завод, не фабрика, але й у нього, як й в кожногопідприємства, є свій продукт. Продуктом банку є насамперед формування платіжнихкоштів (грошової маси), а також різноманітні послуги у виді надання кредитів,гарантій, доручення, консультацій, управління власністю. Діяльністю банку несевиробничий характер. Ринок висуває банк до основних, ключових елементівекономічного регулювання. Банк стає найважливішою складовою, Яка забезпечуєнародне господарство додатковими грошовими ресурсами.
Зазначення грошей, кредиторів щоденно зростає.
1. Види банків та їхні функції
У залежності від того, кому належати кредитні такредитно-фінансові заклади, в країнах із ринковою економікою розрізняються: — державні кредитні та кредитно-фінансові заклади.
Перша група – це центральні банки, котрі мають монопольнеправо випуску банкнот, окремі комерційні банки, поштові — збережені каси, деякізаклади, котрі виконують спеціальні функції по кредитуванню тієї чи іншоїгалузі господарства.
Розвиток державно — монополістичного капіталізмусупроводжується зростом державної власності у сфері, до того в числі в сферікредиту. За характером діяльності банки розділяються на: — емісійні; — комерційні; — інвестиційні; — іпотечні; — забережні; — спеціалізовані(наприклад, торгівельні).
Емісійні банки здійснюють випуск банкнот й є центрамикредитної системи. Вони займають в ній особливе положення та є “ банками банків”.
Комерційні банки являють собою банки, які здійснюютькредитування промислових, торгівельних та інших підприємств головним чином зарахунок грошових капіталів, котрі отримують у вигляді вкладі. За формоювласності вони розділяються на: а). приватні акціонерні; б). кооперативні; в).державні.
На початкових щаблях розвитку капіталізму переважалиіндивідуальні банкірські фірми, але й із розвитком капіталізму й особливо вепоху імперіалізму деяка частина всіх банківських ресурсів зосередилась вакціонерних банках. Розвиток державно-монополістичного капіталізму знайшловираження в одержавленні деяких комерційних банків.
Інвестиційні банки займаються фінансуванням та довгостроковимкредитуванням різних галузей, головним чином промисловості, торгівлі татранспорту. Через інвестиційні банки задовольняється значна частина потреб
промисловихта інших підприємств в основному капіталі. Розвиток цієї складової кредитної системипритаманно сучасного ринкового господарства. На відміну від комерційних банківінвестиційні мобілізують частину своїх ресурсів шляхом випуску власних акцій таоблігацій, а також отримання кредитів від комерційних банків. Разом із тімвідіграють активну роль у випуску та розміщенні акцій промислових та іншихкомпаній.
Іпотечні банки пропонують довгострокові заклад нерухомості –землі та будівель. Вони мобілізують ресурси за допомогою випуску особливоговиду цінних паперів – закладних паперів, забезпеченням які є закладена в банкахє фермери, населення, а деяких випадках – підприємці. Іпотечний кредит фермеричасто використовують для купівлі землі. Частково іпотечні кредити використовуютьсядля купівлі машин, добрива та інших засобів виробництва. Крім того, купівліземлі дає цим фермерам можливість розширити своє господарство.
Спеціалізовані банківські заклади включають банки, котріспеціально займаються зазначеним виглядом кредитування. Таким чином, зовнішньоторговельнібанки спеціалізуються на кредитуванні експорту та імпорту товарів.
Розрахункові операції банків. Підприємства розраховуються міжсобою безготівково через установи банку, в які вона мають розрахункові рахунки.
Розрахунки проводять за такими правилами: 1. платежіздійснюються, як правило, просте відвантаження товароматеріальних цінностей чивиконання робіт; 2. за дорученням платника; 3. за рахунок власних коштівплатника чи в окремих випадках за рахунок кредиту банку; 4. сума списується ізрахунку платника, а потім зараховується на рахунок постачальника. Винятокстановлять розрахунки чеками у межах окремої держави.
Безготівкові розрахунки здійснюються таким формах: платіжнідоручення, чеки, акредитиви, вимоги-доручення, векселі. Доручення задомовленістю між підприємствами можуть бути строковими (наприклад, авансом, чи відвантаженнятовару, чи часткові платежі при великих угодах), дострокові чи відстрочені –без шкоди для фінансового стану сторін.
Розрахунки акредитивами застосовуються, як гарантія оплатитоварів чи послуг. Акредитив призначається для розрахунків лише із однимпостачальником. Розрахунки вимогами – дорученнями застосовуються для оплативиконаних робіт й наданих послу, поставленої договором продукції.
Розрахунки, що застосовуються між підприємствами, спрямованіна усунення автоматизму у розрахунках та підвищення відповідальності ізвиконання договорів.
Особливістю Сучасної банківської справ в Україні є швидкозростаючий спектр пропонованих клієнтам послуг.
Нині банки є найбільш важливими фінансовими інститутами вринковій економіці, котрі виконують численні функції в суспільстві за схемоюклієнт — банк-клієнт.
Складові банківської послуги (servicе): 1. діяльність ізнадання клієнтові допомоги чи сприяння в отриманні прибутку; 2. система яказадовольняє певні потреби; 3. кваліфікована допомога, чи порада, орієнтовані напрактичне використання.
Банківські послуги – це комплексна діяльність банку ззадоволення потреб клієнта при проведенні банківських операцій чи з залученнямтимчасово вільних ресурсів, спрямована на одержання прибутку.
Особливість банківських послуг полягає до того, що вони носятьне скільки грошовий відтінок, стільки мають властивість само зростаючоївартості. Визнана суспільно необхідною послуга банку може бути способомзадоволення певних потреб клієнтів банку, тобто матір статус товару. Діяльністьбанку не пов’язана із виробництвом матеріальних цінностей, але й витрати набанківські продукти (bank product) можна трактувати як суспільно корисні дії,котрі задовольняють специфічні потреби суспільства.
Головним критерієм, який відрізняє продукт роботи від товару,є ті, що другий має суспільно корисні властивості, завдяки яким він здатнийзадовольнити суспільні потреби, тобто має споживчу вартість.
За станом на початок січня 2000 року в Україні зареєстровано203 комерційних банків, у тому числі за участю іноземного капіталу 30 (8 банківіз 100% іноземним капіталом).
2. Структура банківської системи
Поява дворівневої банківської системи у державах колишньогосхідного блоку був першою помітною ознакою переходу до економічної системи,орієнтованої на ринок. Адже банківська система є важливою єднальною ланкою міжмакроекономічними чинниками та мікроекономічними процесами, а отже, істотновпливає на успішність чи неуспішність перехідного періоду.
Як переконує досвід країн з розвинутими ринковимивідносинами, створення ефективної ринкової економіки можливе тільки за умовиформування відповідної державної типової основи. Для цього паралельно ізприватною власністю на засоби виробництва, вільним підприємництвом,конкуренцію, ефективною системою державного управління, рівновагою інтересіврізних соціальних груп необхідно забезпечити функціонуючи систему ціноутворенняй стабільність валюти. Власне, поняття грошової стабільності має величезнезначення для соціально спрямованої ринкової економіки. Зауважимо, щоцентралізована планова економіка розглядала роль грошей лише як інструментуперерахунку й контролю, тоді як роль грошей в умовах ринку має центральнезначення. Гроші із їхніми різними функціями, як загальний еквівалент обміну,одиниця виміру, а також як засіб для передачі і збереження вартості – цепритулок економіки. Якщо надмірне збільшення грошової маси зумовлює рух спіраліцін й призводить до інфляційних викривлень, то результати зменшення грошовоїмаси є дефляція й безробіття.
Визначення грошової маси в такому обсязі, щоб вона із одногобоку, стимулювала економічне зростання, а чи не спричиняла інфляційних процесів– найважливіша функція банківської системи й насамперед центрального банкукраїни.
У сучасній ринковій економіці з розподілом роботи банківськасистема має величезне значення завдяки зв’язкам цієї системи із усіма секторамиекономіки. Найважливіші функції банків полягають у забезпеченню безперебійногокопійчаного обігу та обігу капіталу, у наданні можливостей отримання необхідногофінансування підприємствами, державою, приватними особами, а також створеннясприятливих умов для вкладання кошті з метою нагромадження заощаджень унаціональній економіці. Через неї проходити великий об’єм грошових розрахунківй платежів підприємств, організацій й населення. Вона мобілізує й перетворює вактивно діючий капітал тимчасово вільні кошти, заощадження та доходи населення,виконує різні кредитні, посередницькі, інвестиційні, довірчі та інші операції.
Банківська система України започаткована після прийняттяВерховною Радою у березні 1991 року Закону України “Про банки й банківськудіяльність”.
Вона є дворівневою й складається із Національного банкуУкраїни та комерційних банків різних видів й форм власності, у тому числіекспортно — імпортного банку України та спеціалізованого комерційного ощадногобанку України.
Національний банк України є центральним банком, якийпроводити єдину державну грошово-кредитну політику із метою забезпеченнястабільності національної грошової одиниці.
Комерційні банки створюються на акціонерних чи пайових засадахюридичними й фізичними особами. Свої функції комерційні банки реалізують черезвиконання таких операцій, як залучення коштів підприємств, установ,організацій, населення на депозитні, вкладні розрахунки та не депозитнізалучення коштів, кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян,вкладанням у цінні папери, формування касових залишків та резервів, формуванняінших активів: касове та розрахункове обслуговування народного господарства,виконання валютних та інших банківських операцій.
Банки у своїй діяльності керуються Конституцією України.законами України “Про Національний банк України ”, “Про банки й банківськудіяльність ” законодавством України про акціонерні товариства та інші видигосподарських товариств, іншими законодавчими актами України, нормативнимиактами Національного банку України й своїми статутами.
Банківська система організовує й обслуговує рух головногоатрибута ринку – капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію й перетіканняу тих сфери суспільного виробництва, де виникає дефіцит капіталу.
Банківська система України має своє особливе призначення,специфічні функції в економіці. Виникає банківська система має не внаслідокмеханічного поєднання окремих банків, а будується за заздалегідь виробленоюконцепцією, в межах якої надається певне місце кожному виду банків й кожномуокремому банку.
Необхідність формування банківської системи як особливоїструктури визначається двома групами причин, що пов’язані із необхідністюздійснення суспільного нагляду й регулювання банківської діяльності, узгодженнякомерційних інтересів окремих банків з загальнодержавними інтересами –забезпеченням сталості грошей й стабільної роботи всіх банків; — пов’язані ізфункціонуванням копійчаного ринку, забезпеченням збалансованості попиту йпропозиції на грошовому ринку й в кожному його секторі. Для цього набірбанківських інститутів та інструментів, котрі надаються ними, повинен бутидосить широким й мобільним, щоб можна було б заповнити будь-який сектор ринку.
Відповідно банки повинні керуватися у своїй діяльності нелише комерційними інтересами, а і вимогами системи, до якої вони входять.
Отже, банківська система – це специфічна економічна іорганізаційно — правова структура, що забезпечує функціонування копійчаногообігу та ринку, а також економіки в цілому. Вона покликана виконувати такіфункції: — трансформаційну, яка полягає в тому, що мобілізуючи вільні коштиодних суб’єктів ринку й передаючи їх різними способами іншим суб’єктам, банкиможуть змінювати рядки грошових капіталів, їхні розміри та фінансові ризики; — функцію створення грошей й регулювання грошової маси, котра полягає до того, щобанківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи чизменшуючи її відносно зміни попиту на гроші. Іншими словами, банківська системакерує пропозицією грошей; — забезпечення сталості банківської діяльності ікопійчаного ринку.
До середини 1994 року відкриття банку в Україні можна було бпорівняти із відкриттям приватного підприємства чи товариства. як наслідок,число комерційних банків до кінця 1992 року перевищило 90. У 1992 році їхньогобуло б уже 130, а й у 1993 році – 207. Протягом трьох наступник років,кількість банків досягла 230 й стабілізувалася на цьому рівні. Водночас три з п’ятивеликих державних банків – “ Промбудбанк ”, “ Житлосоцбанк ”, “ Агропромбанк ”– були перетворені в акціонерні компанії – “ Промінвестбанк ”, “ Укрсоцбанк ”,а також банк “ Україна ”. 1992-1993 роках характеризується як період створеннябанків “нової хвилі ”. У цей період в результаті прогресуючого розвиткуспільних підприємств, малих підприємств й акціонерних компаній створюютьсябанки з значною часткою приватного капіталу.
Народногосподарське значення банківського сектора Україниособливо помітно знизилося у 1994-1995 роках. Одна із ознак цього етапу –низький рівень банківського менеджменту. Це призвело до банківської кризи табанкрутства окремих банків. Протягом 1994 року збанкротували 12 банків. У 1995році 20 банків були переведені на стан оздоровлення. Упродовж 1996 року збанкрутувало45 банків (пряме банкрутство), а 60 прибували в стані
оздоровлення (приховане банкрутство). За даними Національногобанку України, кількість таких проблемних банків становили 28. На початку 1998року 23 банку проходили процедуру санації, 16 підлягали закриттю, 12 – визнанібанкрутами.
Наведені цифри свідчать про зростання в українськійбанківській системі кількості випадків некредитоспроможності. У період1994-1995 років відбувалась зміну акціонерів багатьох банків, здійснювавсяпродажів й перепродажів комерційних банків та їхніх філій.
Стабілізація рівня інфляції прискорила процес банкрутствакомерційних банків. Головними вадами банківської системи України залишалися: — недостатність запасів капіталу у більшості банків; — контроль процентних ставокчерез ставку рефінансування НБУ; — доступ держави до безплатних кредитів; — привілейований режим роботі для окремих комерційних банків; — недостатнєдотримання принципів, чинних для банківської діяльності; — недостатністьконкуренції у кредитній сфері.
На сьогодні в Україні діє 15 комерційних банків зі змішанимкапіталом, серед які 5 банків мають 100% іноземного капіталу й зареєстровані якукраїнські суб’єкти господарювання. Це “Кредит Ліоніс ” (французький капітал),“ Сосіете Генерала ” (французький капітал), Депозитно-кредитний банк (польськийкапітал), ING Bank й “Кредит Свісс”. Решта 12 банків мають лише частинуіноземного капіталу у своїх статутних фондах. Крім того, нині в Україніпрацюють 22 представництва закордонних банків.
Розміщення банків на території держави вкрай нерівномірне. УКиєві та Київській області діють 78 банків, у Харківській й Одеській – по 15, уДонецькій – 14, в АР Крим й Дніпропетровській області – 12, у Львівській – 10.Водночас у Вінницькій й Кіровоградській областях узагалі немає комерційнихбанків.
Отже, треба визнати, що банківська система в Україніперебуває нині у стані подальшого реформування й потребує конкретних дій. Абипідвищити
ефективністьукраїнської економіки, банкам треба відігравати роль посередника міжнадходженням вітчизняних заощаджень та раціональним розміщенням капіталів векономіці. як підтверджує досвід функціонування банківського сектора урозвинутих країнах, в Україні ключовими питаннями банківської системи на сьогодніє насамперед зміцнення законодавчих основ діяльності центрального банку,розбудова законодавчих рамок й нормативного регулювання діяльності комерційнихбанків.
Динаміка розвитку банківської системи України протягом1992-1997 роківРоки 1992 1993 1994 1995 1996 1997 Зареєстровані банки 130 207 228 230 229 229 державні 2 2 2 2 Відкриті акціонерні компанії 96 119 125 128 Закриті акціонерні компанії 63 47 52 51 Компанії з обмеженою відповідальністю 67 59 50 48 Банки що функціонують 220 210 188 189 Банки з іноземним капіталом 12 12 14 15 З 100% іноземним капіталом 1 1 2 3 Банки що ліквідуються 5 6 13 8 1
3. Національний банк головний елемент банківської системиУкраїни. Його функції
Створення нової банківської системи в Україні на основідержавних банків почалося у 1991 році із прийняттям Закону “Країни “Про банкита банківську діяльність ”, згідно із яким було закладено основи класичноїдворівневої банківської системи, що включає верхній та нижній рівні, а такожвизначено, котрі банки належати до шкірного із рівнів й яким якщо механізмзв’язків між ними.
У результаті дезінтеграції колишнього Союзу українськевідділення Державного банку СРСР змушене був прийняти рішення про розподіласигнувань, оскільки союзний банк не підготував плану кредитів на початок 1991року. На базі українського республіканського відділення Державного банку СРСРбуло б створено Національний банк України. Вже влітку 1991 року інструкціїсоюзного Державного банку не малі зобов’язуючої дії в Україні, а 25 грудня 1991року Державний банк СРСР було б офіційно ліквідовано й НБУ став центральнимбанком.
Законом передбачається функціонування дворівневої банківськоїсистеми, в якій НБУ діяв би як центральний банк, а решта банків здійснювала бкомерційні банківські операції.
НБУ – це банк Першого рівня. Він виконує традиційні функції,котрі характерні для центрального банку держави: це емісійний та розрахунковийцентр держави, банк банків та банкір уряду. НБУ не є незалежним. Вінпідкоряється Верховній раді та Кабінету міністрів України.
З прийняттям закону “Про національний банк “країни ” (травень1999 року) чітко визначено статус центрального банку, відмежовано його функціївід функцій комерційних банків.
Отже НБУ – це єдиний емісійний центр країни, він володіє монопольнимправом на емісію банкнот, організацію та регулювання копійчаного обігу, банкбанків. Він не займається кредитно-розрахунковим обслуговуванням інших банківта кредитних закладів, не видає кредитів комерційним банкам, не організовуємеханізм міжбанківського кредитування банк уряду. НБУ займається кредитно-розрахунковимобслуговуванням уряду – являється його касиром, здійснює операції по обслуговуваннювнутрішнього державного боргу. Являється фінансовим консультантом й т.і.національний банк проводити аукціони по розміщенню державних облігацій уряду України,займається їхнього погашенням та виплатою відсотків по них, слідкує за касовимвиконанням бюджету комерційними банками, провідник офіційної грошово-кредитноїполітики, зазначає мітку та напрям грошово-кредитної політики, котрі зв’язанііз забезпеченням стійкості національної грошової одиниці. Він здійснюєрегулювання курсу національної грошової одиниці щодо валюти інших держав шляхомвалютних інтервенцій на відкритому ринку, управляючий золотовалютними резервамидержави; — представник інтересів держави в міжнародних фінансово-кредитнихорганізаціях.
На НБУ покладаються функції контролю за виконаннямкомерційними банками законодавства із банківської діяльності, за дотриманнямекономічних нормативів. Він здійснює державну реєстрацію банків й кредитнихустанов, а також ліцензування банківських операцій, встановлює їм єдині правилапроведення операцій, бухгалтерського обліку й звітності, захисту інформації такоштів.
Однак стратегічною метою й найважливішим обов’язком НБУ єстворення сприятливого середовища, в якому діють комерційні банки та іншіфінансові установи. Це означає, що основною метою діяльності НБУ є:
1). захист й забезпечення стабільності валюти України;
2). розвиток й зміцнення банківської системи;
3). забезпечення ефективного і безперебійного функціонуваннясистеми розрахунків. Надійна платіжна система, що задовольняє потреби юридичнихй фізичних осіб у безпечному і ефективному переказі коштів – передумовауспішного розвитку ринкової економіки кожної країни;
4). встановлення та підтримка конкурентного середовища;
5). стимулювання використання нових інструментівгрошово-кредитної політики.
Значним досягненням стало запровадження системи електроннихміжбанківських платежів. Коли одним прогресивним кроком є впровадженняелектронної пошти, завдяки якій НБУ може отримувати щоденний баланс банківськоїсистеми.
4. Суть і механізм формування пропозиції грошей
Монетарна теорія розглядає пропозицію грошей як альтернативневідношення до їх попиту. Попит і пропозиція грошей розглядається як дві
неподільні і водночас протилежні одна одній грані єдиногоекономічного механізму, через взаємодію яких формуються функціональні структури
грошового ринку. Отже монетарну теорію цікавить найпершеспецифіка співвідношення між попитом і пропозицією грошей, характерсубординації між ними. Ця специфіка містить два протирічливих положення:
— попит на гроші має пристосовуватися до заздалегідь заданоїїх пропозиції;
— пропозиція грошей пристосовується до їх попиту.
Зрештою, суть зводиться до того, щоб з'ясувати, якаструктурна ланка грошового ринку — попит і чи пропозиція е провідною. Данапроблема має інший аспект. В економічній теорії вже довго точиться дискусія зприводу визначення основних чинників, під впливом яких формується пропозиціягрошей. Оскільки грошова емісія здійснюється на інституційних засадах (емітенти- відповідні банківські інституції), то монетаристи вважають, що на відміну відпопиту, який визначається внутрішньо економічними процесами, пропозиція грошейє суто екзогенним чинником економічного розвитку. На положенні про екзогенністьгрошової емісії базується одна з ключових ідей монетаризму з приводу того, щопершим поштовхом для зміни кон'юнктури ринку, циклічності його розвитку єспричинені ззовні економічні зміни у пропозиції грошової маси. На цій жепідставі дається суто монетаристське визначення інфляційного процесу:вважається, що ціни завжди пасивно йдуть слідом за змінами пропозиції грошей.Отже, пропозиція грошей розглядається монетаристами як суто автономний процес,екзогенний чинник, що не залежить від реальних змін у сферах виробництва таобігу товарів і послуг.
З точки зору кейнсіанства основною відмінністю поглядукейнсіанської теорії на пропозицію грошей є визнання кредитної природи грошовоїемісії й відповідно — формування пропозиції грошей. З точки зору виробничогопроцесу базою грошової емісії є зобов'язання підприємств щодо погашеннязаборгованості з оборотного капіталу — виплат заробітної платні, витрат насировину, матеріали тощо. Ця заборгованість виникає через наявну розбіжність учасі між поточними витратами виробництва і отриманням доходів від реалізаціївиробленої продукції. Ці зобов'язання є невід'ємною складовою відтворювальногопроцесу. Вони безпосередньо входять у технологію цього процесу і складаютьфундамент утворення і пропозицій різноманітних форм кредитних грошей. Отжебезпосереднім суб'єктом пропозиції грошей, їхнім фактичним емітентом виступаютьперш за все виробничі структури. Функції банків у цьому процесі дещо інші. Вонивиступають у ролі посередників, які лише надають цим процесам відповідноїгрошові форми.
Внутрішні боргові зобов'язання держави формуються на іншійкредитній основі. Але й тут можна говорити про об'єктивну базу формуванняпропозиції грошей. У даному разі не йдеться про економічну оцінку того, наскількивиправданими є ті чи інші боргові зобов'язання держави. Це вже інший аспектпроблеми, що розглядається. Тут важливим є інше. Йдеться про констатаціюоб'єктивної зумовленості емісійного процесу вказаним чинником. Подібну функціюв механізмі формування пропозиції грошей виконують і непогашені зовнішнізобов'язання держави. Мається на увазі дефіцит платіжного балансу, що такожможна розглядати як відповідну основу грошової емісії.
Нововведення у виробничому процесі можуть здійснюватисясамофінансуванням — за рахунок прибутку або використання частки амортизаційнихфондів, а також через кредити, отримані на відкритому фінансовому ринку. Уданому разі йдеться лише про перерозподіл дійсної вартості. Однак у реальномугосподарському житті досить поширена й інша практика. Коли відбувається неперерозподіл, а утворення банками нової купівельної сили грошей, тобто їхутворення з повітря. Коли видаються кредити, які з часом погашаються за рахунокреалізації виробленої продукції. Така практика є досить поширеною і ефективною.Якщо подивитись на історію, то легко пересвідчитись, що в багатьох випадкахстановлення сучасного індустріального потенціалу більшості розвинених країнзаходу здійснювалося саме на подібних кредитних засадах. В даному випадку самекредит, що не забезпечений ні грішми у вузькому розумінні цього поняття нізаставою, ініціює виробництво.
5. Роль державних інституцій у здійсненні емісійного процесу
Емісія грошей здійснюється на двох рівнях: на рівніцентрального банку та на рівні комерційних банків і прирівняних до нихфінансово-кредитних установ. Центральні банки мають виняткове право здійсненнябанкнотної емісії. Основною функцією центрального банку є забезпеченнястійкості національної грошової одиниці та регулювання діяльностігрошово-кредитної сфери. Центральні банки є юридично автономними, хоча іноді доїх структури входять координаційні органи, що не наділяються директивнимифункціями щодо центрального банку. Банкнотна емісія, на яку має виключне правоцентральний банк, має кредитний характер. Тобто кожному впровадженню в обігпевної суми банкнотних знаків має відповідати належна кредитна пропозиція — чито кредит урядові або комерційному банкові, чи закордонні активи. Центральнийбанк має у своєму розпорядженні впливові економічні важелі, він може впливатиними на формування вищезазначених боргових зобов'язань і таким чином регулюватибанкнотну емісію.
Окрім банкнотної емісії існує ще три напрямки емісійноїдіяльності центрального банку:
1).Фінансування дефіциту державного бюджету через здійсненняоперацій на ринку держаних цінних паперів. Пропозиція грошей, що формується надержавному рівні не обмежується банкнотною емісією. У багатьох країнахфункціонує наступна система обслуговування бюджетного дефіциту. Замістьвикидання в обіг нових грошей, що призводить до їх інфляційного знецінювання,держава розміщує на відкритому фінансовому ринку державні боргові зобов'язання.Таким чином держава позичає на пільгових умовах гроші безпосередньо у населення.Такі позички офіційно оформлюються у внутрішній або зовнішній борг держави взалежності від розташування боргових зобов'язань.
2) Рефінансуваннякомерційних банків є також важливим напрямком емісійної діяльності центральногобанку. Таке надання в розпорядження комерційних банків певної суми платіжнихінструментів може бути здійснено наступним чином:
— Операції РЕПО — надання кредитів комерційним банкам підзаставу ОВДП.
— Надання кредитів комерційним банкам під заставу іншихцінних паперів.
— Проведенням кредитних аукціонів.
— Надання стабілізаційних кредитів.
3). Купівля іноземної валюти — центральний банк закуповує занаціональні гроші іноземну валюту з метою її спрямування в офіційні валютнірезерви.
6. Утворення грошей комерційними банками
У спрощеному вигляді основне призначення комерційних банківможна визначити як виконання функції посередників фінансово-грошових ікредитних операцій. Але у реальній економічній практиці роль комерційних банківне обмежується лише виконаннямданої функції. Комерційні банки також можуть виступати суб'єктами процесуутворення пропозиції банківських грошей. Якщо розглядати гроші у їх широкомурозумінні, то стає зрозуміло, що окрім центрального банку емітентами грошовоїмаси виступають комерційні банки. Більш того у деяких західних країнах нимитакож виступають позичково-ощадні установи.
Комерційні банки утворюють банківські гроші наданням своїмклієнтам кредитних позик. Коли клієнти повертають позику грошова масазменшується. Це відбувається тому, що грошові знаки стають грішми лише тоді,коли вони знаходяться в обігу за межами банківської системи. Також схожий ефектемісії відбувається коли комерційний банк купує у населення державні облігації.
Кожен комерційний банк приймає на свої поточні рахунки різнівиди вкладів. Але банк тримає у себе не всі вклади, а лише певний відсоток — необхідний резерв. Решта вкладів і стають джерелом формування кредитнихресурсів банку. Порядок встановлення мінімального резерву(MR) комерційногобанку регулюється чинним законодавством. MR завжди 100%.
Норма обов'язкового резерву. Обов'язкові резерви є часткоюбанківських депозитів та інших пасивів отриманих банком з інших джерел, якімають зберігатися у формі касової готівки комерційних банків та їхніх депозитіву центральному банку. Зазвичай, у країнах з розвиненою економікою діє механізмдиференційованого визначення центральним банком норми резерву по поточних ітермінових вкладах. Норма обов'язкового резерву є ефективним інструментомрегулювання макроекономічних процесів, тому, відповідно до завдань щовирішуються, вона може варіюватися у досить широкому діапазоні.
Обов'язковий резерв виконує дві основні функції:
— Функція захисту інтересів клієнтів та страхуваннядепозитів.
— Функція інструменту регулювання можливостей комерційнихбанків у здійсненні грошових емісій.
Обов'язкові банківські резерви утримуються у двох формах:
— у формі касової готівки комерційного банку;
— у формі коштів на резервному рахунку в центральному банку.
Грошова база. В системі теоретичного аналізу пропозиціїгрошей важливе місце посідає показник грошової бази, що є широко вживаним дляпрогнозування динаміки грошової маси, а саме потенційних можливостей емісійногопроцесу. За змістом грошова база — це об'єднавчий показник резервних грошейнаявних в банківській системі країни, на основі якої через ефект кредитногомультиплікатора формується загальна маса грошей. Функція грошової бази заразпорівнюється з роллю золотого резерву у минулому. Грошову базу ще називаютьланкою «сильних» грошей.
Складовими грошової бази є обов'язкові банківські резерви таготівкові гроші, що перебувають у обігу поза банківською системою.
B= Rd+Rt+Rc+CY
B- грошова база;
Rd — сума обов'язкових резервів у вкладах до вимоги;
Rt — сума обов'язкових резервів по строкових вкладах
Rc — наднормативні резерви;
CY — гтівка у обігу поза банківською системою.
На розмір грошової бази впливає ряд чинників:
— зростання зобов'язань комерційних банків по кредитахотриманих від центрального банку;
— зміна сальдо іноземних активів за умови їх конвертації унаціональну валюту;
— зміна фінансових зобов'язань уряду перед центральнимбанком; зокрема з приводу покриття дефіциту бюджету;
— не резервні зобов'язання кредитних установ;
— ефект кредитного мультиплікатора.
Ефект кредитного мультиплікатора, що також дістав назвубагаторазової експансії банківських депозитів, полягає в автоматичномурозширенні емісійного процесу, що реалізується багаторазовим примноженнямсформованих у банківській системі нових резервів. Мультиплікаційних ефект дієне в межах одного банку, а в межах банківської системи в цілому. Тобто під часдії цього ефекту відбувається кумулятивне зростання грошової маси на основітого, що грошові резерви рухаються від одного економічного суб'єкта до іншого.
Висновок
Розглядаючи таку цікаву й складну тему як банківська система,у курсовій роботі я намагався вивчити й проаналізувати теоретичні аспекти. Керуючись у своїй роботі нормативнимита інструктивними матеріалами, я прагнув якнайповніше виявити різні тенденції.
У своїй роботі я не претендую на вичерпність, позаяк такатема є дуже багатогранна, зачіпає багато аспектів банківської діяльності, котрітут не були розглянуті. Алі я намагалися висвітлити один бік цієї глибокоїтими, аналізуючи стан банківської системи.
У першому розділі розглянуто види банків та їх функції. Унаступному власне структура банківської системи. Поява дворівневої банківської системиу державах колишнього східного блоку був першою помітною ознакою переходу доекономічної системи, орієнтованої на ринок. Адже банківська система є важливоюєднальною ланкою між макроекономічними чинниками та мікроекономічнимипроцесами, а отже, істотно впливає на успішність чи неуспішність перехідногоперіоду.
У третьому розділі йдеться про Національний Банк Україниякий є головним елементом банківської системи та його функції.
Основною метою діяльності НБУ є:
1) захист й забезпечення стабільності валюти України;
2) розвиток й зміцнення банківської системи;
3) забезпечення ефективного і безперебійного функціонуваннясистеми розрахунків. Надійна платіжна система, що задовольняє потреби юридичнихй фізичних осіб у безпечному і ефективному переказі коштів – передумовауспішного розвитку ринкової економіки кожної країни;
4) встановлення та підтримка конкурентного середовища;
5) стимулювання використання нових інструментівгрошово-кредитної політики.
У четвертому розділі йшлося про суть і формування пропозиціїгрошей.
Таким чином, розглядаючи механізм формування пропозиціїгрошей, ми переконалися, що центральний банк може суттєво впливати на пропозиціюгрошей, хоч і не в стані повністю її контролювати. Однак розглянуті монетарніінструменти потрібно розглядати не ізольовано, а тільки у взаємозв’язку зіншими: операції на відкритому ринку, валютні і дисконтні операції та обліковоїставки.
П’ятий розділ це розділ про роль державних інституцій уздійсненні емісійного процесу.
В останньому розділі йшлося про утворення грошей комерційнимибанками. Комерційні банки утворюють банківські гроші наданням своїм клієнтамкредитних позик. Коли клієнти повертають позику грошова маса зменшується. Цевідбувається тому, що грошові знаки стають грішми лише тоді, коли вонизнаходяться в обігу за межами банківської системи. Також схожий ефект емісіївідбувається коли комерційний банк купує у населення державні облігації.
Кожен комерційний банк приймає на свої поточні рахунки різнівиди вкладів. Але банк тримає у себе не всі вклади, а лише певний відсоток — необхідний резерв. Решта вкладів і стають джерелом формування кредитнихресурсів банку.
Список літератури
1. А. Андреєв. Особливості становленняринку банківських послуг в Україні.
Банківськасправа. – 1999 — № 4, з. 85.
2.Н.І. Версаль. Передумови тапроблеми регулювання банківською діяльністю. Фінанси України. – 1999 — № 9, з.60-62
3.О.Д. Вовчак. Роль банків в економіціУкраїни. Фінанси України. – 1999 — № 10, з. 96-112.
4. І. Гуцал Банківська система України.Банківська справа. – 1998 — № 2, с.
16-18.
5.О.В. Дзюблюк. Комерційні банки вумовах переходу до ринкових відносин. Тернополі. – 1996, ст. 81-102
6.Е.Ф. Жуков. Банки і банківські операції.Москва. – 1997, з. 5-10.
7.О.Е. Колосов. Інвестиційні банки. Фінанси України. – 1999 — № 5, з. 15.
8.А.Н. Мороз. Посібник “Гроші такредит”. Київ. – 1992, з. 123-140.
9.И.Я. Носкова. Денежно-кредитноые регулювання. Фінанси. – 1992 — № 12, з. 39.
10.В. Сусіденко. Практичні аспектизабезпечення банківських кредитів. Економіки України. – 1998 — № 7, з. 35.
11.Н. Сушко, Т. Плісак. Проблеми становленнябанківської системи. Банківська справа. – 1999 — № 3, з. 30-33.
12.Е.Ф. Сысоева. Гроші, банки ібанківські операції. Воронеж. – 1995, з. 117-119.
13.Гальчинський А.С. Теорія грошей. — К.: Основи, 1996.
14.Савлук М.І. Гроші та кредит: Підручник. — К.: КНЕУ,2001.-602с.
15.Гроші та кредит. / За ред. Б.С. Івасіва.- Тернопіль: Карт-бланш, 2000.-510.
16.Єпіфанов А.О., Міщенко В.І., Гребник Н.І. Грошово-кредитна політика в Україні;тенденції та перспективи. // Фінанси України, -2000.- №9.
17.Синбченко М.І. Кон’юнктурна теорія грошей. М.І. Туган – Барановського.//Фінанси України. — 2000.- №9.
18.Мельничук О.М. Законодавчі основи та найважливіші параметри грошово-кредитної політики.// ФінансиУкраїни, 2000, -№7.
19.Жан — Поль Бландіьєр. Валютний курс: його місце і роль у перехідній економіці.//Фінанси України, 2000, — №8.
20.Остапець А.І., Остапець Л.В. Банківська системаУкраїни: стан і проблеми розвитку.// ФінансиУкраїни, 2000 — №8.
21.Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика. — К.: Основи, 1996. — Розд. 1.
22.Деньги/ Сост. А.А. Чухно. — К., 1997.