Реферат на тему:
„Фінанси держав, підприємств, населення ”
Економічна система кожної держави включає низку підсистем: власності, управління, соціальних гарантій, цін, грошей, кредиту, фінансів та інших складових господарського механізму.
Кожна із вказаних складових має свою сферу діяння і принципи функціонування, складні внутрішні та зовнішні зв’язки. Проте найважливішим є їхня взаємодія. Вона визначає ефективність господарювання. Тому розмежування об’єктивних засад і суб’єктивних дій у їх використанні в процесі управління економікою є необхідною умовою ефективного розвитку.
Фінансам в економічній системі держави належить провідна роль. Це зумовлено тим, що при їх функціонуванні визначаються кількісні й якісні параметри будь-якого економічного явища чи процесу, а також кінцеві результати дій. Обов’язковим атрибутом участі фінансів в економічному житті держави, підприємця чи громадянина є гроші. Без використання грошей у процесах виробництва, здійснення державою своїх функцій, задоволення населенням своїх життєвих потреб немає фінансів.
Фінанси мають забезпечити ефективне формування та використання фондів фінансових ресурсів як на макро-, так і на мікрорівнях для успішного здійснення господарської діяльності, виконання державою своїх функцій і задоволення громадянами власних потреб.
Труднощі в розумінні суті фінансів полягають у тому, що економічне життя в державі постійно вимагає створення грошових фондів, тобто фондів фінансових ресурсів для задоволення різноманітних потреб. Ці фонди і є фінансами. Обсяг цих фондів характеризує кількісно і якісно масштаби діяльності та фінансові можливості підприємця, держави, громадянина, їхнє фінансове становище.
Так, наприклад, держава створює централізовані фонди у формі бюджетів різних рівнів, інші цільові фонди – пенсійний, фонд зайнятості, інноваційний тощо для виконання функцій, покладених на неї конституцією. Підприємець створює фонд фінансових ресурсів у формі статутного фонду як для здійснення господарської діяльності, так і в процесі своєї роботи й використання її результатів, це фонди амортизації, оплати праці, відрахувань до централізованих фондів соціального характеру, фонд обігових коштів тощо. Після одержання виручки від реалізації продукції створюються фонди розвитку, задоволення соціальних потреб, виплати дивідендів за акціями та пайовими внесками, фонд розрахунків із бюджетом тощо.
Громадянин, який одержує доходи в формі оплати праці чи з інших джерел, має в своєму розпорядженні певну суму грошей, але це ще не фінанси. Тут відбувся обмін праці на специфічний товар – гроші. Фінансами ці гроші стануть тоді, коли їхній власник створить відповідний фонд і вкладе їх у цінні папери, тобто в акції та сертифікати або у певні внески до статутного фонду підприємства, чи в формі кредиту фізичній особі, завдяки чому одержуватиме певний дохід.
Призначення фінансів – забезпечити необхідні умови для здійснення процесу створення, розподілу й використання валового внутрішнього продукту в державі. Це досягається шляхом створення й використання різноманітних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави, підприємців і кожного громадянина.
Найважливіша роль належить фінансам на рівні господарських структур. Тут створення й використання фондів фінансових ресурсів спрямовані на підвищення ефективності господарської діяльності, тобто одержання високої норми прибутку на вкладений капітал. Досягнення визначеної мети імовірне при залученні фондів фінансових ресурсів на впровадження нових технологій, кращому використанні основних фондів через застосування методів прискореної амортизації, забезпечення великих резервів для підтримки зростання ефективності виробництва, підвищення якості продукції та її конкурентоспроможності. Звісно, підвищення якості продукції потребує додаткових затрат фінансових ресурсів, але вони дають значний виробничий ефект і швидко окуповуються.
Резервом щодо підвищення ефективності господарювання є використання обігових коштів за рахунок залучення в обіг наднормативних запасів матеріальних ресурсів, прискорення обігу коштів, раціоналізації господарських зв’язків, кращої організації виробництва. Вплив фінансів на ефективність виробництва на рівні господарської структури має свої обмеження, зумовлені обмеженістю ресурсів у кожній одиниці господарювання. Звісно, кожна певна виробнича структура повинна мати можливість створювати за результатами своєї діяльності фонди фінансових ресурсів, достатні за своїм обсягом для стимулювання соціального розвитку, високих результатів виробництва, його розширення та удосконалення. Проте тут фінанси виконують дещо локальну роль у господарських процесах.
Активне й дієве використання фінансів для підвищення ефективності економіки можливе лише тоді, коли фонди фінансових ресурсів на рівні підприємницьких структур доповнюються відповідними фондами на рівні держави. Йдеться про створення фондів фінансових ресурсів у складі державного бюджету або поза бюджетом.
У складі державного чи місцевих бюджетів – це витрати на розвиток економіки в формі капітальних вкладень, дотацій, витрат на виконання окремих загальнодержавних комплексних програм. За умов перехідної економіки – це насамперед фонди, призначені для структурної перебудови економіки, проведення прикладних науково-дослідних робіт, створення нових видів машин і механізмів, розробки нових технологій.
Треба завважити, що на практиці задіяні різноманітні форми й методи використання фінансів для підвищення ефективності виробництва. Так, в Україні, поряд із асигнуваннями з бюджету на капітальні вкладення, виплату дотацій, субсидій, проведення деяких видів робіт у агрокомплексі, існують фонди конверсії та інноваційний фонд.
Пошук кращої можливості використання фондів фінансових ресурсів на всіх рівнях для підвищення ефективності виробництва шляхом фінансового забезпечення потреб розвитку економіки, стабілізації фінансового становища в державі – одне з основних завдань фінансової політики владних структур.
Роль фінансів найвідчутніше проявляється при розв’язанні соціальних проблем. Тут створюються фонди фінансових ресурсів для здійснення соціальних заходів як на рівні кожного громадянина для покриття витрат на соціальні цілі, так і на рівні господарських структур для задоволення соціальних, позабюджетних і благодійних фондів, а також фондів фінансових ресурсів на соціальні цілі в складі бюджетів.
Проте вирішальна роль у задоволенні соціальних потреб належить фондам, які створюються державою. За нинішніх умов у більшості країн світу державою все більше виділяється коштів на вирішення соціальних питань, які одержали назву суспільних благ і послуг. Ці блага й послуги є не речовими, нетоварними, але вони істотно впливають на рівень добробуту та якість життя.
Суспільні блага й послуги включають асигнування на національну безпеку й правопорядок, оборону, захист довкілля, освіту, охорону здоров’я, науку, спорт тощо. У західній фінансовій літературі детально опрацьована класифікація подібних благ. Ринок неспроможний забезпечити задоволення цих потреб. Крім цього, ринкові механізми виявилися нездатними своєчасно й ефективно реагувати на вказані потреби суспільства, що впливало на загальну ефективність економічної системи.
Загалом, можна дійти висновку, що в сучасних умовах, використовуючи фінанси, держава виконує соціальну функцію суспільного добробуту. Фонди фінансових ресурсів, що створюються державою й використовуються для задоволення соціальних потреб, відіграють вирішальну роль для досягнення зазначеної мети. Фонди фінансових ресурсів, що створюються й використовуються підприємницькими структурами та населенням, теж у відповідній формі регулюються державою через визначення переліку платних послуг, норм плати тощо.
Фінанси виконують свою роль за допомогою форм і методів створення й використання фінансових ресурсів поряд з іншими економічними категоріями і передувсім – з ціною. Ціна це грошовий вираз вартості будь-якого товару, тобто ціни, як і фінанси, здійснюють розподіл валового внутрішнього продукту.
У теорії й практиці цінові та фінансові методи часто розглядаються як рівнозначні щодо регулювання економічних процесів. Є підстави стверджувати, що ці методи доповнюють один одного і їхнє використання залежить від конкретної економічної ситуації.
У розподільчих процесах поряд з фінансами та ціною бере участь і заробітна плата. За своєю економічною природою заробітна плата є грошовим виразом вартості праці. Це фонд грошових засобів, що знаходиться в розпорядженні працівника й використовується для задоволення особистих потреб.
Для виплати заробітної плати на підприємстві створюються фонд фінансових ресурсів. Це свідчить про органічний зв’язок фінансів і заробітної плати. Фінанси створюють умови для функціонування заробітної плати. Кошти, що надходять в розпорядження працівника, є свідченням того, що відбувся процес обміну товару – робоча сила на товар-гроші. У подальшому товар-гроші обмінюватиметься на інші види товарів, які необхідні для задоволення потреб людини. Тобто поки що відбувається простий товарообмін.
Проте людина, одержавши заробітну плату, використовує її не лише для обміну на товари першої необхідності. Вона створює фонди грошових засобів для придбання товарів тривалого користування, цінних паперів із метою одержання доходів тощо. У цьому разі згадані фонди є фінансами кожного громадянина.
Фінанси та заробітна плата перебувають у постійній взаємодії. Так, держава регулює заробітну плату за допомогою податків, створюючи загальнодержавні фонди фінансових ресурсів. Водночас держава за рахунок централізованих фондів фінансових ресурсів стимулює розвиток окремих видів діяльності, надаючи субсидії, субвенції та інші форми фінансових дотацій.
Фінанси тісно пов’язані з кредитом, по суті, мають однакову економічну природу. Вони виражають рух вартості валового внутрішнього продукту. Проте кожна з них має свою специфіку участі в економічних процесах. При функціонуванні як фінансів, так і кредиту створюються й використовуються фонди фінансових ресурсів. Фінанси готують передумови для функціонування кредиту.
Фінанси формують централізовані й децентралізовані фонди фінансових ресурсів на рівні підприємств і держави. У процесі використання цих фондів виникають ситуації, коли на одному підприємстві з’являються тимчасово вільні кошти, а на іншому – потреба в них.
При нестачі у підприємницьких структур коштів для виробничої діяльності та розширення виробництва вони використовують кредит як джерело формування фінансових ресурсів. При наявності вільних коштів підприємство їх продає банку на певний час.
На рівні держави уряд при нестачі коштів для фінансування загальнодержавних потреб, а також місцевого самоврядування, може використовувати кредити банків, кошти населення і міжнародних фінансових організацій. Кредит подовжує перерозподільчі процеси, розпочаті фінансами, ціною, заробітною платою.
Фінансова система держави є відображенням форм і методів конкретного використання фінансів в економіці і відповідною до задіяної моделі економіки та значною мірою визначається нею. Структура фінансової системи може бути розглянута на прикладі фінансової системи України. Її можна представити за схемою 1.
Чильне місце у фінансовій системі посідають фінанси не фінансового сектора економіки, тобто фінанси підприємницьких структур. Вони обслуговують створення валового внутрішнього продукту – основного джерела фінансових ресурсів. До цієї ланки належать фінанси як виробничої, так і невиробничої сфер. Фінанси виробничої сфери можуть поділятися, залежно від форми власності, як на державні, акціонерні, колективні, індивідуальні, орендні, спільні тощо, так і, залежно від виду діяльності, на машинобудування, будівництво, транспорт, сільське господарство тощо.
До цієї ланки належать також фінанси так званої невиробничої сфери, яка поділяється на фінанси освіти, охорони здоров’я, культури, науки, оборони й інших підрозділів. Характерною особливістю створення й використання фондів та фінансових ресурсів у цьому разі є наявність, поряд із власними джерелами, бюджетного фінансування.
У не фінансовому секторі економіки провідне місце належить підприємствам державної форми власності. З розвитком ринкових реформ питома вага підприємств недержавної форми власності зростатиме.
Узагальнивши наведений вище матеріал можна зробити висновок, що у перехідний період реформування економіки фінанси є важливою з’єднувальною ланкою між макроекономічними показниками й конкретними напрямками використання фондів фінансових ресурсів на розвиток економіки та підвищення суспільного добробуту. Проте форми й методи створення та використання фондів фінансових ресурсів потребують постійного удосконалення за такими напрямками:
удосконалення методів створення й використання фондів фінансових ресурсів на основі науково обґрунтованих нормативів бюджетної забезпеченості;
забезпечення переходу до середньострокового та перспективного фінансового планування фондів фінансових ресурсів на рівнях управління економікою;
удосконалення механізму залучення фінансових ресурсів до інвестиційної сфери, у тому числі особистих накопичень громадян;
запровадження ефективної системи витрачання коштів бюджету на соціальні потреби суспільства з одночасним посиленням регулятивної ролі бюджету в забезпеченні добробуту населення;
створення фондів фінансових ресурсів для підтримки малого бізнесу шляхом розробки й виконання цільових програм;
посилення фінансового контролю за діяльністю державних підприємств і організацій, підвищення відповідальності керівників державних підприємств за ефективне використання державного майна, дотримання фінансової дисципліни;
оздоровлення фінансового становища в державі та зміцнення грошового обігу завдяки ліквідації взаємозаліків за платежами до бюджету та усунення бартеризації господарських зв’язків;
удосконалення податкової системи, забезпечення оптимального рівня податкових надходжень для формування фондів фінансових ресурсів на загальнодержавному й регіональних рівнях, створення сприятливих умов для підприємницької діяльності.
Використана література:
Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.; НІОС. – 2000р.;
Добриловський М. Основи фінансової науки. Курс лекцій. – К.; Знання. – 1998р.;
Суторміна В.М., Федоров В.М., Андрущенко В.Л. Держава – податки – бізнес. – К.; Либідь. – 1992.