Поняття підстави та види представництва

Реферат на тему:
Поняття, підстави тавидипредставництва
Однією з форм здійснення громадянами та юридичними особами належних їм цивільних прав та обов'язків є представ­ництво.
Представництво — це правовідношення, відповідно до якого одна особа (представник) на підставі набутих нею повноважень виступає і діє від імені ін­шої особи, яку представляє, створюючи, змінюючи чи припиняючи безпосередньо для неї цивільні права та обов'язки.
Представництво характеризується на­ступними ознаками:
— цивільні права та обов'язки нале­жать одній особі, а здійснюються безпо­середньо іншою;
— представник вчиняє певні юридич­ні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється);
— представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи;
— представник діє виключно в межах наданих йому повноважень;
— правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він пред­ставляє. Якщо укладена представником угода спричинила для контрагента збитки, то зобов'язаною стороною буде не представник, а та особа, яка надала йому повноваження для вчинення цієї угоди.
Значення представництва полягає у тому, що саме завдяки цьому інститутові юридичні особи мають мож­ливість повніше здійснювати свої повноваження, захи­щати інтереси в суді, арбітражному суді за допомогою кваліфікованих юристів. Завдяки представництву стає можливою реалізація цивільних прав недієздатними осо­бами, малолітніми. Потреба представництва зумовлена й тим, що у випадках тривалої відсутності за місцем по­стійного проживання, тяжкої хвороби та інших обставин громадянин не завжди має змогу особисто здійснювати надані йому законом можливості: отримувати заробітну плату, пенсію, поштові перекази, керувати транспортни­ми засобами, розпоряджатися майном, захищати свої інтереси в суді тощо. І саме в цих випадках йому на до­помогу приходить представник.
Представник вчиняє юридичні дії, заступаючи місце особи, яку він представляє і від імені якої виступає. Са­ме ці ознаки відрізняють представництво від чималої низки подібних відносин.
Термін «представництво» в широкому розумінні включає відносини, які існують між особами, коли одна з них діє за іншу або під її контролем. Тому нерідко цим терміном користуються і тоді, коли йдеться про комісію, торгове представництво, відносини з брокерами, макле­рами, адвокатами.
Від представництва в цивільному праві потрібно від­різняти посередництво. Мета посередництва полягає в тому, щоб досягти укладання угоди між зацікавленими сторонами. Маклер — це особа, яка професійно займає­ться посередництвом при укладанні різних угод (купівлі-продажу товарів, цінних паперів, страхування тощо). Маклер, як правило, виступає відносно сторін як неза­лежний посередник, хоча й діє за рахунок коштів клієн­тів і за їх дорученням. Оскільки він як посередник пред­ставляє інтереси обох сторін, то й відповідає за свої дії перед кожною стороною.
Посередник сам не укладає угоди для сторони, він тільки фактично бере участь в її укладанні: готує проект договору, надсилає його зацікавленим сторонам або до­помагає їм зустрітися, бере участь у попередніх розмо­вах, що не мають юридичного змісту. Інколи функції торгових маклерів виконують брокери. Та ні маклери, ні брокери не можуть розглядатися як представники, зви­чайно, окрім тих випадків, коли з маклерськими чи бро­керськими конторами укладено договір доручення.
Не є представниками посильні, кур'єри, тобто ті особи, які лише виконують функції передачі листа, те­леграми, проекту договору, іншої інформації. Вони інко­ли навіть не тільки не знають, а й не розуміють змісту документа. Посланцями (посильними) можуть бути навіть тварини, птахи. На відміну від представника, посильний своєю волею не бере участі у встановленні визначених юридичних наслідків. Він лише передає вже фактично виражену волю особи, відображену в тексті документа. Тобто він виступає не як юридичний, а як фактичний учасник відносин.
Роль посередника закінчується саме там, де фактичні дії набувають юридичного змісту. Волевиявлення, щодо укладання угоди виходить не від нього, а від особи, яка зацікавлена цю угоду укласти. Посередник повноважень на укладання угоди не має. Його обов'язок полягає в тому, щоб знайти, звести осіб, які зацікавлені, озна­йомити їх з можливістю укладення угоди, ЇЇ умовами, змістом.
Відрізняються від представника й інші особи, які, не виражаючи самостійної волі, надають фактичні послуги, допомагають особі виразити свою волю й виконати не­обхідні дії: перекладач, тлумач, особа, яка підписує угоду за неписьменного чи за особу, яка в силу фізичного ста­ну не може поставити свій підпис.
Особливості має так зване комерційне представницт­во. Комерційним представником є особа, яка постійно і самостійно представляє підприємців при укладанні ними договорів у сфері підприємницької діяльності. Комерційне представництво здійснюється на підставі договору, укла­деного в письмовій формі, який містить перелік повно­важень представника, а при відсутності вказівок на такі повноваження — також довіреності.
За загальним правилом, представник не може укла­дати угоди між особами, представником яких він є, ко­мерційне ж представництво дозволяє укладати такі уго­ди, але тільки в разі згоди на це обох сторін.
Представник вчиняє юридичні дії від імені того, кого він представляє. Тобто він сповіщає про свій намір ство­рити права та обов'язки не для себе, а для іншої особи. Якщо це не зрозуміло із обставин, за яких діє представ­ник, то він зобов'язаний повідомити про це контрагента. Саме цим представництво відрізняється від таких близь­ких до представництва правовідносин, як договір комісії, коли одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дору­ченням іншої сторони (комітента) за винагороду вчини­ти одну або кілька угод від свого імені за рахунок комі­тента. Тобто, на відміну від представника, який діє від іме­ні того, кого представляє, комісіонер діє від свого імені.
Дії представника особи спричиняють певні правові наслідки для інших лише в тому разі, коли представниц­тво є належним і здійснюється в межах наданих повно­важень.
Повноваження — це право однієї особи виступати представником іншої особи. Підставами виникнення повноважень, тобто тими юридичними фактами, з наяв­ністю яких закон пов'язує виникнення повноважень, є:
1) волевиявлення особи, яка бажає мати представни­ка, виражене у встановленій законом формі. Це волеви­явлення може бути виражене або в договорі доручення, або, найчастіше, у вигляді довіреності;
2) призначення або обрання особи на посаду, вико­нання обов'язків якої вимагає певних юридичних дій від імені іншої особи:
а) призначення або обрання керівником підприємства;
б) призначення на певну посаду на підприємстві чи в установі, яка надає послуги населенню шляхом укладан­ня угод (касир, продавець, приймальник, гардеробник). Повноваження цих осіб відображені у відповідних ві­домчих положеннях, інструкціях. Довіреність їм не по­трібна, оскільки вони виконують обов'язки за посадою у службовий час, а обсяг їхніх повноважень випливає із обстановки, в якій вони працюють. У той же час, коли, наприклад, продавцеві доручається укласти договір охо­рони, то, звичайно, при цьому вже вимагається довіре­ність, оскільки дана особа перестає бути представником за посадою, а мусить набути повноважень представника за довіреністю;
в) призначення опікуном;
3) наявність адміністративного акта, що дозволяє особі вчиняти певні дії як представникові іншої особи. Наприклад, дозвіл органів опіки та піклування, який на­дано опікунові для укладення конкретної угоди, що ви­ходить за межі побутової (ст. 145 КпШС України);
4) відносини материнства, батьківства, усиновлення, удочеріння, які відповідним порядком оформлені;
5) спільне ведення селянського (фермерського) гос­подарства, оскільки інтереси такого господарства пред­ставляє голова господарства (п. З ст, 2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство»);
6) членство в кооперативі, спілці, об'єднанні, за стату­том якого інтереси цього об'єднання представляє голова.
Таким чином, залежно від того, на чому будуються повноваження представника, можна розрізнити предста­вництво за законом (або законне, обов'язкове) і предста­вництво за договором (або договірне, добровільне).
Представництво за законом має місце тоді, коли осо-ба-представник, коло ЇЇ повноважень і самі випадки такого представництва визначаються певними нормативними ак­тами (ЦК, КпШС, Законом України «Про підприємства'5 тощо). До призначення представника той, кого представ­ляють, у таких випадках ніякого відношення не має.
Різновидом даного представництва є так зване ста­тутне представництво, коли відповідно до статуту чи положення керівний працівник (директор, ректор, на­чальник, голова) наділений повноваженнями виступати у цивільному обігу від імені юридичної особи.
Представництво за договором — це таке представниц­тво, яке виникає в результаті угоди між представником та особою, яку він представляє. Для здійснення даного представництва потрібно отримати довіреність, яку той, кого представляють, видає представникові як доказ на­даних йому повноважень.
Представництво в цивільному праві відрізняється від представництва суміжних правових інститутів, наприк­лад, від представництва судового або процесуального. Процесуальне представництво має місце в цивільному (ст. 112 ЦПК України), арбітражному (ст. 28 АПК Ук­раїни), у кримінальному процесах (ст. 32, 52 КПК України). Найпоширенішою формою добровільного пред­ставництва в судовому процесі є представництво адвокатів (Закон України „Про адвокатуру“). Метою представниц­тва в цивільному праві є здійснення представником від імені і за рахунок того, кого представляють, певних юридичних дій (укладання угод тощо), метою судового представництва є захист представником у суді інтересів тієї чи іншої сторони.
Якщо в цивільному праві при укладанні угоди пред­ставник завжди заміняє того, кого він представляє, то в судовому представництві поруч із представником може діяти й особа, інтереси якої представляються.
Нарешті, якщо коло повноважень представника в цивільному праві повністю визначається довірителем, то при судовому представництві загальні права представни­ка передбачені в законі, і тільки деякі права можуть бути застережені в довіреності.
Представником може бути не кожний суб'єкт циві­льного права. Необхідною умовою правосуб'єктності пред­ставника є наявність у нього право- і дієздатності. Тому представниками не можуть виступати особи, які не до-сягли повноліття чи перебувають-під опікою або піклу­ванням. Не дозволяється укладати через представника угод, які за своїм характером вимагають особистої при­сутності особи: складати заповіт, укладати договір довіч­ного утримання тощо.