Тема 3
Теоріясуспільного добробуту та соціально-ринкової економіки
(науково-методичніпоради до вивчення теми)
План
Вступ
1. Теорія суспільного добробуту.
2. Соціальна ринкова економіка — приклад Німеччини.
3. Напрями та можливості використаннядосвіду в Україні.
Короткий підсумок
Вступ
Вумовах переходу до ринкової економіки важливого значення набуває забезпеченнязростання добробуту населення: задоволення потреб, які кількісно зростають таякісно змінюються. При цьому особливо важливу роль відіграє тіснийвзаємозв'язок між потребами окремого громадянина (індивідуума) та суспільства вцілому.
Оскількиголовна мета “політики добробуту” — це поліпшення якості життянаселення, то фундаментом суспільного добробуту є соціальна захищеністьгромадян. Саме якість життя є головним показником суспільного добробуту.
Одниміз яскравих представників теорії суспільного добробуту визнано американськоговченого А. Маслоу, автора загальновідомої ієрархії потреб (піраміди потребМаслоу). Відповідно до цього підходу будь-яка людина прагне до свого розвитку,діючи згідно зі своїми можливостями та потребами. Сутність ідеї А. Маслоу втому, що найвищі потреби не можуть виявитися та реалізуватися, якщопримітивніші не були попередньо задоволені.
Ж.Годфруа до класичної піраміди додав когнітивні та естетичні потреби(необхідність у злагодженості, справедливості, красі, симетрії), розташувавшиїх перед потребою у самореалізації.
Доволівідомими є й двофакторна модель потреб Ф. Герцберга, у якій усі потребизумовлюються факторами мотивації та підтримки, і трирівнева модель потреб “існування — взаємовідносини – зростання” К. Алдерфера. Перелік такласифікація усіх потреб людини — річ надзвичайно складна, оскільки вихідні(первинні) потреби трансформуються у безліч похідних. Саме тому швейцарськийпсихолог К. Левін і назвав їх квазіпотребами.
Усеце свідчить про те, що досягнення добробуту виявляється через реалізацію потреблюдини. А наявні доповнення базової піраміди А. Маслоу переконують у тому, що зрозвитком суспільства з'являється необхідність у задоволенні дедалі більшихпотреб, які і знаходять своє відображення у різних моделях ієрархій. У всіхієрархіях добробут слід розглядати з позиції створення нормальних умовжиттєдіяльності населення, раціональної зайнятості та комплексного соціальногозахисту громадян, а людину — нетільки як біологічну істоту, а й як активного члена суспільства.
1. Теорія суспільного добробуту
Теоріясуспільного добробуту є сукупністю положень, на основі яких досягається високийрівень життя всього суспільства та формулюються критерії для визначення якостіжиття населення.
Класичнаполітична економія та її основоположникиА. Сміт та Д. Рікардо вважали,що досягнення суспільного добробуту відбувається на основі зростаннясуспільного багатства, основним показником суспільного добробуту є, такимчином, обсяг національного доходу на душу населення. При цьому суспільнийрозвиток має відбуватися за умов вільної конкуренції, яка робить можливимпоєднання приватних та суспільних інтересів.
Приформуванні теорії добробуту представник неокласичної економічної школи А.Маршалл звернув увагу на те, що людина відіграє більш важливу роль уекономічному розвитку ніж більшість факторів виробництва. Виробництво багатства- це лише засіб для підтримки життя людини, для задоволення її потреб ірозвитку її сил — фізичних, інтелектуальних і моральних. Але сама людина — головний засіб виробництва цього багатства, і вона ж служить кінцевою метоюбагатства.
Досягненнясуспільного добробуту відбувається на основі оптимального використання ресурсівдля задоволення потреб людини. Тобто виробництво має існувати та розвиватися недля нагромадження багатства, а для виробництва тих благ, які може і бажаєпридбати людина. За умов розвитку ринкової економіки конкурентні відносининеминуче призводять до нерівномірного розподілу доходу, тому в суспільстві повинні існувати механізмизабезпечення добробуту через державне втручання, з метою розширення доступунаселення до основних благ та послуг та сприяння розвитку людини. Серед такихмеханізмів окремо виділено соціальну політику, яка забезпечує доступність дотаких благ як освіта, охорона здоров'я та соціальний захист.
Представникматематичного напрямку неокласичної економічної школи В. Парето детальнодослідив особливості формування загального добробуту суспільства і довів, щонеможливо розглядати загальний добробут суспільства через суму добробутів усіхчленів суспільства. Значну увагу у своїх дослідженнях В. Парето приділяє пошукумаксимуму добробуту суспільства. Для цього він виводить власний оптимум, якийможна охарактеризувати як стан, за якого ніякий перерозподіл ресурсів чипродуктів не може поліпшити становище одного раціонального суб'єкта, непогіршивши тим самим становище іншого. Слід зазначити, що даний оптимум приоптимальному розподілі ресурсів не гарантує соціального оптимуму і не має наметі досягнення соціальної справедливості.
Оптимум В.Парето базується на таких основних припущеннях:
— кожна людина найкращеможе оцінити свій добробут;
— суспільний добробут визначається лише в одиницях добробуту окремих людей;
— добробутокремих особистостей є неспівставним.
Данаконцепція має декілька різновидів:
утилітаристськафункція представляєрівень суспільного добробуту як суму індивідуальних функцій корисності членівсуспільства. Принцип перерозподілу доходівґрунтується на припущенні про спадну граничну корисність: для заможних членівсуспільства корисність одиниці ви лученого доходу спадає в меншій мірі, ніжзростає корис ність одиниці додаткового доходу для незаможних (постулатБентама);
ліберальнафункція характеризуєдобробут як суму зважених корисностей. В даному випадку добробут є вагами, задопомогою яких суспільство зважує корисності окремих індивідів з огляду на їхважливість для суспільного добробуту. Ринок визнається єдиним регуляторомсуспільного добробуту і найбільшу винагороду отримує той, хто є більш здібнимта працьовитим, перерозподілу благ не існує (різновид постулату Бентама);
утилітарнафункція показує, щозростання суспільного добробуту залежить від зростання добробуту індивіда. Данафункція передбачає перерозподіл частини доходів від більш продуктивнихекономічних суб'єктів на користь найбідніших (Дж. Роулз);
егалітарнафункція вимагаєрівномірного розподілу, за якого всі блага поділені порівну між усімаіндивідами, саме за цих умов досягається суспільний добробут (Бергсона — Семюелсона).
Послідовникнеокласичної економічної школи Г. Седжвік досліджував добробут суспільстваяк з точки зору суспільства, так і з точки зору індивіда. На основі власнихдосліджень він зробив висновок, що держава має скеровувати розподіл створеногов країні продукту і тим самим підвищувати загальний рівень добробуту. В той жечас Г. Седжвік зазначає, що державне згладжування послаблює стимули до праці іне повинно розповсюджуватись на сферу виробництва. Таким чином він пояснюєприроду конфлікту між приватними та суспільними інтересами.
Важливимнауковим внеском Г. Седжвіка є і дослідження конфлікту між вигідністютеперішнього моменту та інтересами майбутніх поколінь. Дослідження Г. Седжвікапоклали основи для розвитку доктрини про змішану економіку, де поряд зекономічними виділяють неекономічні фактори добробуту.
Значнуроль в розвитку ринкової економіки відводить людині представник неокласичноїекономічної теорії А. Пігу. Він розмежовує економічний та неекономічнийдобробут. При цьому він стверджував, що збільшення або зменшенняекономічного добробуту не завжди призводить до відповідних коливаньнеекономічного добробуту.
В неекономічнийдобробут він включає такі показники, як якість життя, умови праці тавідпочинку, доступність освіти, умови довкілля, медичне обслуговування,громадській порядок та інше. В якості індикатора економічного добробуту А. Пігувизначає розмір національного дивіденду — це частина матеріальногодоходу суспільства, яка може бути виражена у грошовому еквіваленті. Але поряд із цим він виділяє від’ємні ефекти неекономічного характеру, цетакі явища як нещасні випадки на виробництві, професійні захворювання,використання праці жінок та дітей, забруднення навколишнього середовища табезробіття. Всі ці явища призводять до зменшення суспільного добробуту, алеособливістю неекономічних явищ є те, що вони майже не піддаються виміру, аспричиняють найбільші втрати суспільного добробуту. Досягнення загального добробуту А. Пігу пропонує здійснитиза допомогою власної користі приватного інтересу з одного боку та втручаннядержави для вираження інтересів суспільства з іншого.
А. Пігувиводить критерії поліпшення суспільного добробуту — це зростання сумикорисностей, що підлягають розподілу без збільшення витрат виробництва тарівномірний розподіл доходів у суспільстві на основі визначення соціальноївартості. Вона складається із ринкової оцінки необхідних людині благ і послугта державного регулювання з метою задоволення потреб людини, які вона не можезадовольнити на конкурентній основі.
Оригінальнийпогляд на теорію добробуту пропонують представники інституціональногонапрямку економічної теорії. Цей напрямок розвинувся у 80-90 pp. XX ст., йогопредставниками є К. Віксель, Дж. Б'юкенен, Дж. Стіглер та інші.Особливістю даного напрямку є те, що його представники пропонують вирішитипроблему суспільного добробуту на основі етичних категорій.
Поведінкаіндивіда досліджується на основі Homo economicus — раціонального, егоїстичногомаксимізатора власного добробуту. При цьому кожен індивід, на думкупредставників даної школи, має власну цінність і саме індивіди несутьвідповідальність за існування в певних умовах в певному суспільстві.
Досягненнясуспільного добробуту Дж. Б’юкенен вважає можливим на основі теоріїсуспільного вибору. Він вважає, що існують категорії благ, в тому числі ісоціальні, які індивідууми не можуть отримати на основі ринкових відносин ітому вони намагаються обміняти своє виборче право на певний набір цих благ.Справедливість у суспільстві досягається при дотриманні певних правил таіснуванні відповідних інститутів. Але прийняття рішення більшістю не робить церішення справедливим.
Проблемамипошуку соціального добробуту для всіх членів суспільства активно займалисьпредставники соціального напрямку нової історичної школи Р. Штольцманн, Р.Штаммлер, О. Шпанн та інші. Формування цього напрямку почалось у 90-ті рокиXIX століття. Основними постулатами даної школи є визнання неекономічнихфакторів основними для соціально-економічного розвитку, прагнення забезпечитигідне існування всіх членів суспільства, особлива увага до дотриманнясоціальної справедливості, активний характер соціальних реформ, а через нихдосягнення соціально-економічного прогресу ринкової економіки.
Одним ізнайважливіших напрямків розвитку теорії суспільного добробуту є добір тавдосконалення системи показників для оцінки рівня суспільного добробуту в окремовзятій країні. Основна складність полягає у багатоаспектності добробуту тадоборі відповідних показників. До основних показників для оцінки добробутусуспільства відносять:
— показники доходівнаселення;
— рівеньрозподілу доходів між окремими групами населення;
— показникиособистого споживання; — показники бідності населення;
— показникиекономічної активності населення;
— показникикультурно-освітнього рівня населення;
— показникиоцінки стану здоров'я населення;
— демографічніпоказники;
— показникисоціального забезпечення населення;
— показникиоцінки житлових умов населення;
— показникисоціальної напруги у суспільстві.
Насучасному етапі розвитку теорія суспільного добробуту продовжує формуватися,сучасна економічна думка пропонує нові підходи для досягнення та оцінкисуспільного добробуту. Вже класичним стало поєднання економічних та соціальнихфакторів, їх доповнюють політичними, екологічними, культурними та іншими.Розвиток суспільства стимулює появу нових потреб і від якості їх задоволення залежитьрівень суспільного добробуту, а від можливості їх передбачення — гармонійний тасталий суспільний розвиток.
2.Соціальна ринкова економіка — приклад Німеччини
Формуваннятеорії соціального ринкового господарства відбувалось на основі неоліберальногонапрямку економічної думки, який розвинувся в першій третині XX ст., івиникнення на його основі ордолібералізму — теоретичної основи неоліберальноїекономічної політики, ідеал якої конкретизується у вигляді концепціїсоціального ринкового господарства.
Філософіяордолібералізму характерна для представників середнього класу, який є носіємціннісних настанов, які орієнтовані на політичні, культурні та етичні ідеали.
До цихнастанов відносяться: повага до власності, принцип змагання у суспільному таекономічному житті, готовністьдо ризику при впровадженні нового ідо несення відповідальності за наслідки, додержаннягромадянами моральних і правовихнорм, чесність, відданістьсвоїй професії, ощадливість, передбачливістьі, повагадо законів і державної влади.
Методологічноюосновою і найважливішими елементами концепції соціального ринковогогосподарства стали наукові здобутки трьох груп неолібералів.
Найстаршугрупу очолювали В. Репке та А. Рюстов, їх важливим внеском сталарозробка основ теорії і політики неоліберального ладу та аналіз його соціальнихфункцій. На їх думку економічний лад суспільства повинен розв'язати двіпроблеми, по-перше забезпечити надійний господарський порядок, а по-другестворити умови і стимули для участі населення у суспільному виробництві.
Представникифрайбурзької школи В. Ойкен та Ф. Сьома класифікували національнігосподарства, виділили спільні стадії господарського розвитку для різних країн.Під час своїх досліджень вони дійшли висновку, що ні центрально кероване, ніринкове господарство не спроможні забезпечити господарський розвиток. В якостіідеального господарського ладу вони пропонують „конкурентний порядок", в якому існує повна конкуренція, адержавне втручання жорстко обмежене.Така форма господарства є основою для вирішення соціальних проблем тапроведення політики „соціальної компенсації”, яка забезпечує перерозподілдоходів, соціальне страхування та розвиток соціальної інфраструктури.„Конкурентний порядок” має своїм економічним розвитком створити умови длявирішення соціальних проблем. З 1948 року В. Ойкен та його однодумці починаютьвидавати журнал „Ордо", який перекладається як „порядок" і дає назвудля нової течії економічної думки.
Модельринкового господарства В. Ойкена включає економічну та соціальнуполітики.
Економічнаполітика охоплює двігалузі: галузь, яка займається створенням та удосконаленнямекономічного порядку та галузь, яка займається розробкою політики економічногоросту та розвитку.
Соціальна політика включає політику соціальнихгарантій, політику ефективності праці, політику самозабезпечення та політикуперерозподілу доходів та власності.
Основоположникикельнської школи А. Мюллер-Армак та Л. Ерхард є розробникамитеорії соціального ринкового господарства на основі здобутків неоліберальногонапрямку економічної думки. Вони дали основне визначення соціального ринковогогосподарства та розробили комплекс конкретних економіко-політичних заходів щодоадаптації ринкової економіки до вирішення соціальних проблем.
На думкупредставників даної школи, зміст соціального ринкового господарства полягає упоєднанні економічної свободи та соціального вирівнювання. Економічнасвобода полягає у можливостях людини діяти відповідно до своїх економічнихінтересів і мети, самостійно обирати сферу застосування своїх здібностей,знань, професій, способів розподілу доходів, споживання матеріальних і духовнихблаг. Соціальне вирівнювання базується на забезпеченні такого механізмурозподілу національного доходу, який виключив би надмірне збагачення незначноїчастини населення та надмірне зубожіння значної частини населення.
Факторамирозвитку соціального ринкового господарства є:
— ефективністьгосподарського порядку;
— створеннясистеми соціального захисту;
— існування конкуренції тавільного регулювання ринку;
— впровадження сильної державної економічної політики на основі захистуконкуренції.
Відповіднодо цих положень, концепція соціального ринкового господарства передбачаєпобудову особливої соціальної структури, яка має відповідати конкурентномуладу. В даній структурі виділено податкову політику, структурну політику,політику стабілізації грошового обігу та фінансів, соціальну політику. Податкова політика у процесі соціальноговирівнювання повинна заохочувати і підтримувати поведінку людини у забезпеченнівласного добробуту. Структурна політика покликана сприяти формуванню середньогокласу шляхом розширення приватного сектора. Політика стабілізації грошовогообігу та фінансів направлена на збереження валютної стабільності. Соціальнаполітика базується на принципах страхування, забезпечення і допомоги. Державнівитрати на соціальні потреби включають:
— системусоціального страхування, яка обслуговує сферу класичних ризиків, нещасні випадки та у випадкухвороби;
— забезпеченнячерез соціальну допомогу, яка включає індивідуальну допомогу, грошові виплатита не грошову допомогу;
— формисоціальної допомоги (житлове будівництво, допомога сім'ям та допомога дляотримання освіти).
Пенсійнареформа 1957 р. створила систему забезпечення старості, виходячи з прибутківпрацюючих. Вона створила умови для пенсійного забезпечення робітників іслужбовців та надала можливість доступу до пенсійного забезпечення осіб, які непрацюють за наймом серед яких -ремісники, зайняті у сільському господарстві таособи, які займаються вільними професіями (юристи, архітектори, інженери,науковці, викладачі, лікарі та художники). Така соціальна політика водночасзабезпечила соціальний захист і вільне розгортання особистої ініціативи.
Основнимиелементами структури соціального ринкового господарства є:
— конкурентнийлад, який базується на приватній власності;
— ринок,який є регулятором суспільного господарства;
— господарюючісуб'єкти – домогосподарства, підприємства, організації тощо;
— держава, яка створює нормативно-правову базу, сприяє зміцненню конкуренції,забезпечує функціонування ринку та підтримує соціальне вирівнювання.
Необхідністьконкуренції у соціальному ринковому господарстві викликана її наступнимисоціальними функціями: вона виявляє, який інститут найкращим чином досягнувсоціальної цілі, стимулює оптимальний розв'язок соціальних проблем; сприяєдосягненню максимальних соціальних результатів.
Базовимицілями соціального ринкового господарства для Німеччини стали:
— досягнення високого добробуту на основі конкуренції, економічної свободи, повноїзайнятості та свободи зовнішньої торгівлі, забезпечення стабільності цін;
— підтримкаі розвиток соціального забезпечення, соціальної справедливості, створення умов для соціального прогресу.
Цітеоретичні положення стали основою для відбудови господарства Німеччини післяДругої світової війни. Етапи розвитку німецького господарства включаютьвідбудову ринкового господарства, забезпечення повної зайнятості та структурнуперебудову. Для реалізації концепції соціального ринкового господарства булопроведено валютну реформу конфіскаційного характеру, господарську реформу наоснові лібералізації цін та впроваджено план Маршалла. Ці заходи дозволили вжев 1948 році досягнути довоєнного рівня виробництва, а результати впровадженнясоціально-економічних реформ отримали назву „німецького економічного дива”.Його основними складовими стали особливість менталітету німецького суспільства,сприятливе поєднання соціально-економічних та політичних умов відбудовиринкового господарства та вибір правильної стратегії соціально-економічнихперетворень.
Практичневтілення ідеології соціального ринкового господарства належить Л. Ерхарду. Вінрозширив теоретичну проблематику та розробив практичний план реалізаціїконцепції соціального ринкового господарства, який був реалізований усоціально-економічних реформах 50-60 pp.
Основніположення теоретичної моделі соціально орієнтованого ринкового господарства зводяться до наступного:
— метоюреформи є високий рівень добробуту для всіх прошарків населення;
— шляхдо досягнення даної мети проходить через вільну ринкову конкуренцію та приватне підприємництво;
— активна та відповідальна роль по створенню умов для вільної ринковоїконкуренції та приватного підприємництва відводиться державі;
— високийрівень добробуту є основою для розвитку громадянських свобод та демократії.
Цітеоретичні, положення Л. Ерхард доповнив важливими практичними заходамита рекомендаціями. Перехід до соціально орієнтованого ринку пов'язаний звирішенням ряду соціально-культурних проблем, які обумовлені змінами мисленнята поведінки, стану масової свідомості та відповідним менталітетом нації.Соціальний розвиток неможливий без економічного прогресу, ефективноїзайнятості, збалансування державного бюджету, соціального спрямуванняподаткової політики та посилення державного регулювання всіх сфер суспільства.Для розвитку соціального ринкового господарства необхідно створити всі умовидля вільної і самостійної діяльності населення та забезпечити надійну системусоціального захисту для тих хто в дійсності її потребує. При дотриманні цієї рекомендації соціальна політика стаєзамість політики на користь мільйонерів політикою для мільйонів.
Узагальному вигляді можна виділити наступні основні засади соціального ринковогогосподарства Німеччини:
— регулюванняправа власності, грошовий та валютний порядок на основі фінансовогозаконодавства;
— конкуренціяна основі міцного законодавчого базису та визначеного порядку конкуренції в основних сферах економіки;
— порядокпроведення зовнішньоекономічної діяльності;
— порядок у сфері праці та соціальних відносин на основі захисту працюючих занаймом, нормування на ринку праці, системі соціального страхування, розвиткутрудових та соціальних судів, систему організацій, які здійснюють соціально-економічнуполітику.
3.Напрями та можливості використання досвіду в Україні
Пріоритетністьсоціальної спрямованості економічного розвитку України підкреслюється убагатьох законодавчих актах та програмах розвитку. Соціально-економічні реформимають на меті підвищити життєвий рівень населення, створити умови длявсебічного розвитку особистості в українському суспільстві. Результатамиекономічного реформування стали позитивні зміни, в числі яких:
— зростання наявних реальних доходів населення в 2007 р. у 4,3 рази у порівнянніз 2000 р. (2000 р. — 2305,28 грн.,2007 р. — 9930,3 грн.);
— збільшення в 3,1 рази сукупних витрат на одне домогосподарство (541,3 грн. і1722 грн. відповідно);
— збільшення сукупних споживчих витрат у середньому за місяць у розрахунку наодне домогосподарство в 3 рази (505 і 1549,8 грн. відповідно);
— підвищення прожиткового мінімуму 270,1 грн. на місяць в 2000 р. до 532 грн. у2007 p.;
— скорочення частки населення із середньодушовими грошовими витратами у місяць,нижчими за прожитковий мінімум: з 80,2% у 2000 р. до 29,3% 2007 p.;
— зростання зайнятості населення у віці 15-70 років у 1,04 рази (20175 тис. осібу 2000 р. і 20904,7 тис. осіб у 2007 p.); безробіття населення за методологієюМОП скоротилось у 1,9 рази (2655,8 і 1417,6 тис. осіб відповідно). Незначніпозитивні зрушення відмічені в демографічному розвитку — загальний коефіцієнтнароджуваності в період, що аналізується, зріс з 7,8 до 10,5, однак при цьомузріс і загальний коефіцієнт смертності з 15,4 до 16,8. В цілому демографічнаситуація погіршується- загальна чисельність наявного населення за період2000-2007 pp. зменшилась у 1,05 рази: з 48923,3 тис. осіб у 2001 р. до 46291,8тис. осіб в першому півріччі 2008 р. Посилюється тенденція до „старіння"населення України, що обумовлює необхідність збільшення соціальних виплат та єдодатковим навантаженням державного бюджет.
В ціломуна тлі поступового зростання рівня матеріального забезпечення населення,позитивної динаміки ринку праці, погіршуються основні показники соціальногорозвитку. Це є свідченням соціально-економічної розбалансованості України черезвідсутність узгодженої стратегії національного розвитку та цілісноїсоціально-економічної політики забезпечення високого рівня добробутусуспільства. Тому на сучасному етапі теорія соціального ринкового господарствамає значне не лише теоретичне, але і практичне значення, оскільки даєможливість поєднання економічного поступу та соціального розвитку суспільства.
Тенденціямисучасного соціально-економічного розвитку України є:
1.Значне майнове розшарування суспільства, що викликає надмірне збагаченнянезначної частини населення, бідність переважної частини населення тавідсутність середнього класу, який є основою та рушійною силою соціально-економічного розвитку.
2.Значна питома вага соціальних видатків у державному бюджеті, що призводить донизької економічної активності населення у забезпеченні власного добробуту.
3.Проблеми розвитку соціальної сфери, які викликані низькою якістю освітніх,культурних, житлово-комунальних та медичних послуг.
4.Низька громадянська свідомість населення та пасивність щодо своєї ролі у розвитку власної держави.
Дляподолання цих тенденцій в контексті посилення соціальної спрямованості розвиткунеобхідно вирішити важливі завдання:
— здійснити пошук власного шляху розвиткута уникнення сліпого копіювання зарубіжного досвіду;
— стимулювання конкурентного середовища, що дозволить підвищитиконкурентоспроможність вітчизняних товарів і послуг;
— відновленнясоціальної справедливості у суспільстві за допомогою соціального вирівнюваннята податкового регулювання, що дозволить сформувати середній клас населення;
— підвищення відповідальність кожної людини за забезпечення власного добробуту наоснові економічної свободи та активної участі у громадському житті;
— врахуванняновітніх тенденцій світового соціально-економічного розвитку, особливо узастосуванні соціального партнерства, для вирішення загальнодержавних тарегіональних проблем розвитку;
— підвищенняадресності соціального забезпечення та узгодженого поєднання державних таприватних форм соціального захисту;
— сприяннярозвитку соціальної сфери через інвестиції у людський капітал, які є основоюлюдського розвитку.
Приврахуванні цих положень модель соціального ринкового господарства може іповинна стати основою соціально-економічного розвитку України.Соціально-орієнтована ринкова модель економіки України потребує поєднаннясильної держави і сильного ринку, тому утвердження ринкової орієнтації у сферіекономіки повинно відбуватися у поєднанні з відповідним посиленням ролі державив соціальній сфері. Зазначені завдання соціально-економічногорозвитку є засобами для досягнення бажаного стану — зростання суспільного добробуту населення. І відефективності їх виконання залежатиме результат соціально-економічнихперетворень в Україні.
Короткий підсумок
Теорія суспільного добробуту та соціальногоринкового господарства найкраще відображають тенденції розвитку сучасного світового суспільства. Ці теоріїмістять важливі ціннісні настанови, використання яких дозволяє підвищуватидобробут населення та створює умови для гармонійного соціально-економічногорозвитку. Вони відводять людині головну роль у підвищенні якості соціальнихпослуг та доступності соціальних гарантій. Крім цього на їх основі людина стаєактивним учасником економічних відносин, що дозволяє їй власними силамидосягати високого матеріального забезпечення. Їх використання дозволяє побудувати особливу стратегіюрозвитку національної економіки якдля України, так і для інших країн світу.
Застосуванняосновних положень цих теорій дозволить краще зрозуміти особливості сучасногорозвитку українського суспільства. Звісно, Україна ще має достатньо проблем нашляху досягнення суспільного добробуту, але накопичений світовий досвід таврахування власних умов розвитку дозволить віднайти власний шлях до соціально-економічногопроцвітання.
Списоквикористаних джерел1. Блауг Марк. Економічна теорія в ретроспективі / Пер. зангл. І. Дзюб. – К.: Вид-во Соломії Павличко “Основи”, 2001.- 670 с.
2. Економічна енциклопедія: У трьохтомах. (T.1); За ред.С.В. Мочерного. — К.: Видавничий центр „Академія", 2000. — 864 с.
3. Заблоцький Б. Ф. Національна економіка: Підручник. –Львів: Новий світ-2000, 2009. – 582 с.
4. Куценко В.І., Удовиченко В.П.,Остафійчук Л.В. Соціальна держава (проблеми теорії, методології, практики): Монографія. — К.:Заповіт, 2003. — 228 с.
5. Ламберт Хайнц. Социальная рыночнаяэкономика. Германский путь. — М.: Дело, 1993. — 224 с.
6. Маршалл А. Принципи економічноїнауки: В 3 т. / Пер. з англ. — М.: «Прогрес», 1993. — Т.З. — 350 с.
7. Мочерний С. В. Економічна теорія:Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: Видавничийцентр „Академія", 2005. — 640 с.8. Національна економіка: навч. посіб. для студ. вищ. навч.закл.[Білоцерківець В. В., Завгородня О.О., Лебедєва В. К. та ін.]; Заред. В. М. Тарасевича— К.: Центр учбової літератури, 2009. — 280 с.
9. Національна економіка: Навч.посіб. / Л.О. Петкова, Р.Ф. Пустовійт, А.О. Ходжаян та ін.; За заг. ред. проф.Л.О. Петкової. — К.: «МПЛеся», 2009. — 288 с.
10. Онишко С. В. Державне регулювання економіки: Навч.посіб. – Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2006.
11. Соціальнийрозвиток України: сучасні трансформації та перспективи / С. І. Бандур, Т. А. Заяць, В.І.Куценко та ін. За заг ред. д-ра екон. наук, проф.., чл.-кор. НАН України Б. М.Данилишина. – 2-ге вид. і переробл.- Черкаси: Брама-Україна, 2006. – 620 с.
12. Трансформаційна економіка: навч. посіб. / Савчук В. С., Ю. К. Зайцев, І. Й. Малий та ін.; За ред.В. С. Савчука, Ю. К. Зайцева. – К.: КНЕУ, 2006. – 612 с.
13. Юхименко П. І., Леоненко П. М. Історія економічнихучень: Навч. посібник. – 3 –тє вид. – К.: Знання-Прес, 2002. – 514 с. [С.275-285].