Вступ
1. Сутність і системні властивості ризику
1.1 Ризикотвірні чинники
2. Класифікація ризику
2.1 Методологічні та методичні підходи
3. Суб’єкти ризику
4. Сприйняття ризику
4.1 Психологічне сприйняття ризику
4.2 Аспекти сприйняття ризику
5. Складність економічних систем та аналізризику
6. Кількісний аналіз ризику
6.1 Метод аналогій
6.2 Аналіз чутливості(вразливості)
6.3 Аналіз ризику методамиімітаційного моделювання
6.4 Аналіз ризику можливихзбитків
6.5 Наслідки кількісногоаналізу ризику
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Поняттяризику здається інтуїтивно зрозумілим, однак, як це буває з багатьмагуманітарними поняттями, в різних ситуаціях воно може визначатись по-різному.Більше того, воно може неоднаково трактуватись навіть в одній і тій самійситуації. Візьмемо наприклад екосистему, що складається з вовків, зайців ітрави (три трофічні рівні) [5]. З погляду вовків, безпека й допустимий ризиквимагають, щоб було багато зайців і трави. Безпека одного конкретного зайцявимагає відсутності вовків. Безпека зайців як виду вимагає малої популяціївовків для підтримки здоров’я популяції зайців. Безпека трави потребує, щобзайців було мало. Безпека всієї екосистеми потребує підтримання чисельностівовків, зайців і трави у певних пропорціях. Те саме спостерігається й в іншихсферах буття. Отже, безпеки й ризику взагалі для всіх випадків не буває. Томупоняття ризику є системним. Воно залежить від того, які системи ми аналізуємо,а які нам байдужі і розглядаються як зовнішній резервуар.
1. Сутність і системні властивості ризику
Вважаємо,що життя кожної людини — це ситуація постійного вибору урахування тих чи іншихгіпотез і встановлення ієрархії цінностей. Ступінь ризику залежить і відставлення суб’єкта прийняття рішення до невизначеності й конфлікту, дозумовленого ними ризику: схильності, несхильності, байдужості. Тому всі чинникиневизначеності, конфліктності і зумовленого ними ризику поділяються наоб’єктивні та суб’єктивні. Отже, ризик виникає тоді, коли приймаються рішення вумовах невизначеності, конфліктності, а особа, яка приймаєрішення, заінтересована в результатах рішення. Ризик є діалектичною єдністюоб’єктивного і суб’єктивного. Він пов’язаний з творчістю, пошуком новихпідходів і методів діяльності. Важливими є такі характеристики ризику, яксуперечливість, альтернативність, невизначеність.
Об’єктивноекономічна діяльність та підприємництво неможливі без ризику, котрим вониобтяжені. Навіть абсолютна бездіяльність в економіці та бізнесі підпадає підризик невикористаних можливостей, «закопаних талантів».
Ризик —характерний феномен ринкової економіки, що потребує ретельного аналізу йоговпливу на об’єкти (процеси) оцінювання й управління з урахуванням множинивнутрішніх і зовнішніх чинників, надсистеми, а також обов’язкового урахуванняставлення до ризику суб’єктів господарювання (суб’єктів ризику).
Аналіз ризиків являє собою корисний інструмент, задопомогою якого аналіз проектів (у широкому розумінні цього поняття) стаєглибшим, а інвестиційні (інноваційні), а також оперативні рішення —ефективнішими.
Аналіз ризику може мати таку послідовність:
1) визначення внутрішніх і зовнішніх чинників, якізбільшують або зменшують ступінь певного виду ризику;
2) дослідження виявлених чинників;
3) оцінка певного виду ризику з використаннямдвох підходів:
а) визначення фінансової доцільності (ліквідності);
б) визначення економічної доцільності (ефективностівкладених коштів);
4) встановлення допустимого ступеня ризику;
5) перевірка окремих операцій щодо обраногоступеня ризику;
6) розробка заходів для зниження ступеняризику.
Призначення аналізу ризику — переконатися суб’єктовіуправління (прийняття рішення) самому та надати потенційним партнерам необхіднідані для прийняття рішень стосовно доцільності участі в певній економічнійдіяльності (проекті у широкому розумінні) і передбачити та вжити заходівзахисту від можливих збитків, відхилення від цілей.
Якісний аналіз ризику єнайскладнішим і вимагає ґрунтовних знань, досвіду та інтуїції у даній сферіекономічної діяльності. Його головна мета — визначити чинники ризику, областіризику, після чого ідентифікувати всі можливі ризики.
Кількісний аналізризику, кількісне (числове) визначення ступеня окремих ризиків і ризику даноговиду діяльності (проекту) в цілому — це теж досить непроста проблема.
Якісний аналіз ризику також має декілька аспектів.
Перший аспект пов’язаний знеобхідністю порівнювати очікувані позитивні результати з можливимиекономічними, соціальними та іншими як сьогоднішніми, так і майбутніми,наслідками. Взагалі мало мати схильність до ризику: потрібен ризикобґрунтований, інакше він може набути характеру авантюри. Ризикувати доцільно,якщо це приводить до кращих наслідків, аналізуючи та аргументуючи правильністьсвоїх дій. Необхідно намагатись якомога точніше і глибше визначати джерела іпричини ризику.
Другий аспект якісногоаналізу ризику пов’язаний з виявленням впливу рішень, які приймаються в умовахневизначеності, на інтереси суб’єктів економічного життя. Без урахуванняінтересів (зацікавленості), без управління ними неможливі реальні якісніперетворення в соціально-економічному житті. Необхідно виявити, для кого ризиккорисний? Чиїм інтересам він відповідає? Йдеться про те, що коли немаєзацікавленості в результатах економічних рішень, то немає й ризику.
Отже, ризикованій ситуації притаманні такі основні риси[3]:
· наявність невизначеності, альтернатив інеобхідність вибору однієї з них (відмова від вибору також є різновидомвибору);
· зацікавленість у результатах;
· можливість оцінити наявні альтернативи —прийняти рішення.
На стадії якісного аналізу ризику необхідно, зокрема,виокремити його чинники. Наголосимо, що всі чинники, які тією чи іншою міроювпливають на ступінь ризику, можна умовно поділити на дві групи: об’єктивні тасуб’єктивні.
До об’єктивних чинниківналежать такі, що не залежать безпосередньо від фірми та менеджерів (суб’єктівприйняття рішень). Це зокрема: інфляція, конкуренція, політичні та економічнікризи, екологія, мито, наявність режиму найбільшого сприяння, можлива робота взоні вільного економічного підприємництва тощо.
До суб’єктивних чинниківналежать ті, які характеризують суб’єкт прийняття рішень (безпосередньоменеджера, підприємця).
Ризик визначається багатьма причинами. Наведемо деякі зних. По-перше, науково-технічний прогрес (НТП) формує нову систему орієнтирівлюдини, радикально змінює предметне середовище, в якому вона живе. Якісноіншими стають роль і співвідношення продуктивної та інноваційної діяльності.Створюється атмосфера гострої потреби в новаторських, сміливих рішеннях,відбувається пошук принципово нових, таких, що раніше не застосовувалися,неординарних методів розв’язання складних задач. За таких умов менеджери різнихрівнів управління повинні і змушені йти на ризик. НТП надає діяльності багатьохменеджерів (підприємців) творчого характеру. Тобто ризик пов’язаний з творчістю— діяльністю, яка характеризується неповторністю, оригінальністю, унікальністю.Ризик зумовлений суттю творчого процесу, особливостями впровадження нового упрактику, необхідністю розв’язувати суперечності між подіями та процесами, щоз’являються в суспільстві, та старими способами соціального регулювання.
По-друге, середовище діяльності людей дедалі більшоюмірою стає ринковим, що вносить додаткові елементи невизначеності,конфліктності, розширює межі ризикованих ситуацій. За цих умов виникаєнедетермінованість (неоднозначність) та невпевненість щодо одержання кінцевогорезультату, а отже, зростає і ступінь ризику. Ринок, як відомо, не «маннанебесна», а досить жорстка система, яка вимагає від кожного великої фізичної таінтелектуальної віддачі. Конкуренція не визнає кволих. УСША, наприклад, щорічно створюється 10,5 млннових фірм і 80 % з них стає банкрутами протягомпершого ж року існування.
По-третє, на порядок денний постає питання щодо глобального ризику. Вінпов’язаний із зростаючою небезпекою самознищення цивілізації внаслідок якоїськатастрофи (про неї нагадує Чорнобильська катастрофа, небезпека ядерної війни),екологічної небезпеки (забруднення навколишнього середовища), вичерпанняресурсів (енергетична криза), продовольчої проблеми (у зв’язку з наростаннямдефіциту продовольства) і пов’язаних з цим хвороб та епідемій, несприятливоїдемографічної ситуації (у зв’язку з неконтрольованим зростанням (зменшенням)чисельності населення).
Можна запропонувати таку багатокрокову процедуру (алгоритм) якісногоаналізу ризику та поведінки його суб’єктів щодо прийняття рішень у ситуації,обтяженій ризиком (рис. 1.1).
/>
Рис. 1.1. Узагальненаформалізована процедура якісного аналізу ризику та поведінки його суб’єктів
1.1 Ризикотвірнічинники
Можнавиокремити, виходячи з визначення ризику, основні принципи класифікаціїризикотвірних чинників, згідно з якими останні можна поділити на дві групи:
· внутрішні чинники, що виникають у процесі діяльності підприємства;
· зовнішні чинники, що існують поза компанією.
До внутрішніхчинників можна віднести всі ті дії, процеси, предмети, причиною котрих єдіяльність компанії як у галузі управління, так і в сфері обігу та виробництва(основна, допоміжна і забезпечуюча діяльність). До даної групи, як правило,включають планомірність, цілеспрямованість і ступінь обґрунтованості вдіяльності керівництва й відповідних служб компанії щодо розробки стратегіїрозвитку підприємства, характеристики надійності функціонування технічнихсистем у компанії, рівня освіти персоналу тощо.
Докатегорії зовнішніх чинників належать політичні, науково-технічні,соціально-економічні та екологічні чинники. Таке трактування чинників носитьмакроекономічні риси. Характерними зовнішніми ризикотвірними чинниками є торгина валютних біржах, поведінка конкурентів, розвиток НТП тощо.
Окрімтого, доречною є класифікація чинників ризику за ступенем їх впливу. Ці чинникиможна умовно поділити на:
· об’єктивні — ті, на котрі компанія не може вплинути;
· суб’єктивні — ті, котрі піддаються впливу компанії.
Проблемаполягає в тому, що ризикотвірні чинники розглядаються лише як чинники прямоговпливу на конкретні види ризиків. Необхідно враховувати також можливістьдіалектичного переходу самого ризику в категорію ризикотвірного чинника, а цевимагає формування концепції про ризикотвірні чинники як фактори прямого й опосередкованоговпливу. Загальна практикарозглядає ринковий і кредитний ризики окремо, що призводить до неповноговідображення ризику. У зв’язку з цим вводиться поняття так званих ризикотвірнихчинників першого і другого рівнів, що відповідають чинникам прямого йопосередкованого впливу. Актуальним є й необхідність наукового дослідження зсистематизації ризикотвірних чинників другого рівня і ризиків, на котрі цічинники впливають.
Зазначимо,що більшість ризикотвірних чинників є односкладовими. Прикладом такого чинникає можливе зниження ціни золота, котре впливає лише на ринкові ризики і невпливає на організаційні та техніко-виробничі ризики. Прикладом складногоризикотвірного чинника є підвищення цін на енергоносії, котре впливає наринкові ризики, а також організаційні (можливі «збої» системи виробництва) такредитні ризики (можливе підвищення собівартості продукції, що призводить донеможливості своєчасного повернення кредиту). До складних ризикотвірнихчинників необхідно віднести динаміку курсу гривні. У разі підвищення курсубанк, що має активи у валюті, зазнає збитки, що є наслідком ринкового ризику.Одночасно у разі, якщо банк надав або отримав кредит в іноземній валюті, вінбуде обтяжений кредитним ризиком.
Усвою чергу, складні чинники ризику за ступенем впливу можна поділити на складніризикотвірні чинники мікроекономічного й макроекономічного рівнів.
Доскладних ризикотвірних чинників мікроекономічного рівня, що впливають надіяльність будь-якого економічного суб’єкта (підприємство, банк, страховакомпанія тощо), можна віднести:
· недобросовісність чи професійні помилки співробітників компанії;
· помилка в програмному забезпеченні;
· протиправні дії працівників компанії і третіх осіб (крадіжки,шахрайство тощо);
· помилки в технологічному процесі;
· рівень менеджменту.
Доскладних ризикотвірних чинників макроекономічного рівня можна віднести:
· зміну курсу гривні відносно провідних світових валют;
· темпи інфляції;
· зміну ставки рефінансування НБУ (LIBOR, MIROR та ін.);
· зміну цін на енергоносії;
· зміну ставок оподаткування;
· зміну кліматичних умов.
2. Класифікація ризику
2.1 Методологічні та методичні підходи
Аналіз ризику доцільно проводити у розрізі йогокласифікаційних груп, зокрема:
1. за масштабами та розмірами (глобальний,локальний);
2. за аспектами (психологічний, соціальний,економічний, юридичний, політичний, медико-біологічний, комбінований,соціально-економічний);
3. щодо міри об’єктивності та суб’єктивностірішень (з об’єктивною ймовірністю, суб’єктивною ймовірністю, зоб’єктивно-суб’єктивною ймовірністю);
4. за ступенем (мірою) ризиконасиченостірішень: мінімальний, середній, оптимальний, максимальний або допустимий,критичний, катастрофічний;
5. за мірою обґрунтованості — раціональний(обґрунтований), нераціональний (необґрунтований), авантюрний (азартний);
6. щодо часу прийняття ризикованих рішень(випереджаючий, своєчасний, запізнілий);
7. щодо чисельності осіб, що приймають рішення(індивідуальний, груповий);
8. щодо ситуації — в умовах невизначеності(стохастичний ризик), в умовах конфлікту (конкуруючий ризик), в умовахрозпливчастості.
Кожен вид ризику треба детально проаналізувати,змоделювати, розкласти на елементи, що дозволить певною мірою зменшитиневизначеність ситуації, приймаючи відповідне рішення.
Запропонованітакож такі принципи класифікації ризиків:
1. класифікаціяризиків повинна відповідати конкретним цілям;
2. класифікація зпозицій системного підходу;
3. ризиковіситуації ризиків однієї групи повинні мати деталізацію одного порядку івідповідати цілям класифікації;
4. одна й та жризикована ситуація може містити різні ризики;
5. розглядаючипитання таксономії ризику, доцільно виокремити такі характерні ознаки цьогоявища: джерела ризику, об’єкт, що несе ризик, суб’єкт, що сприймає ризик(обтяжений ризиком).
Моделюванняпринципової можливості досягнення поставленої цілі управління(розв’язок оберненої задачі) дозволяє визначитись, чи існує можливістьдосягнення цілі управління в даній ситуації за обраного напряму її реалізації.Вказаний режим припускає, що жодних ресурсних обмежень (наприклад, бюджетних)немає, тобто розглядається ідеалізована ситуація. В результаті моделюванняможна отримати не лише відповідь на питання, чи існують принципові можливостіщодо поліпшення ситуації в досліджуваному об’єкті за обраного напряму розвитку,але й інформацію про необхідні ресурси для реалізації управлінських рішень,досягнення цілей.
Моделюванняреальних можливостей досягнення поставлених цілей, коли враховуютьсяобмеження на ресурси, тобто розглядаються реальні можливості руху в обраномунапрямі.
Технологіякогнітивного аналізу та моделювання дозволяє:
· досліджувати проблеми з нечіткими чинниками та взаємозв’язками;
· враховувати зміни зовнішнього середовища;
· залежно від виокремлених ризиків чи можливостей планувати(прогнозувати) майбутнє з урахуванням наявних на сьогодні перспектив, ресурсіві засобів;
· використовувати тенденції розвитку ситуації, що об’єктивносклались, в своїх інтересах;
· формувати обґрунтовані стратегії соціально-економічного розвитку.
Такі технології отримують довіру в структурах,які займаються стратегічним управлінням на всіх рівнях ієрархії управління. Тутвже йдеться про якісний та кількісний аспекти аналізу ризику. Стосовно проблемкласифікації ризику, то цей аспект ризикології потребує подальшого розвитку.Характеристика видів ризику у фінансовому менеджменті
Фінансовий ризик — це комерційний ризик (рис. 2.1). Ризики бувають чисті та спекулятивні. Чисті ризики означаютьможливість збитків або досягнення запланованого результату. Спекулятивніризики виражаються як у можливості одержання позитивного результату, так інегативного. Фінансові ризики — це спекулятивні ризики. Інвестор, здійснюючивкладення капіталу, заздалегідь знає, що можливі як доходи, так і збитки.Особливістю фінансового ризику є можливість настання збитків у результатіпроведення будь-якої операції в фінансово-кредитній та біржовій сферах. Дофінансових ризиків належать: кредитний, відсотковий, валютний, втраченихфінансових зисків.
Кредитні ризики —загроза несплати боржником основного боргу та відсотків, що належатькредиторові.
Відсотковий ризик —загроза втрати комерційними банками, кредитними установами, інвестиційнимифондами, селенговими компаніями в результаті підвищення відсоткових ставок,сплачуваних ними по залучених коштах, понад ставки за надані кредити.
Валютні ризики являють собоюзагрозу валютних збитків, пов’язаних зі зміною курсу однієї валюти відносноіншої та національної валюти під час проведення зовнішньоекономічних кредитнихта інших валютних операцій.
/>
Рис. 2.3. Види ризиків
Ризик втраченого фінансового зиску — це ризик настання опосереднених фінансових збитків (недоотриманняприбутку) внаслідок нездійснення будь-якого заходу (наприклад, страхування) чизупинки певного виду господарської діяльності.
3. Суб’єкти ризику
Якщо йдеться про необхідність урахування ризику впевному виді економічної діяльності (певному проекті), передусім мають на увазіінтереси суб’єктів: замовника, інвестора, виконавця (підрядника) чи продавця,покупця, а також страхової компанії. Коли немає зацікавленості в результатах,то не існує й ризику.
Акціонери і кредитори певної компанії (підприємства)розраховують на винагороду, яка відповідає ринковим умовам, відсотковим ставкамі дивідендам по аналогічних акціях та інших видах фінансових зобов’язань. Їхнісподівання можуть справдитися лише в тому разі, коли прибутки будуть.
Ризик — невід’ємна складова людського буття. Ми можемоприймати рішення, які зменшують економічний ризик, але не в змозі уникнути йогоповністю. Сподівання на максимальний прибуток, з одного боку, і страхпідприємницького ризику, з іншого, переконують, що успіх у бізнесі(менеджменті) можливий лише для тих, хто добре володіє обраною галуззюдіяльності та на високому професійному рівні сміливо вирішує завдання, якіпостають. В усі часи економічний прогрес залежав від готовності керівника(підприємця) йти на ризик, що характеризує здібності до підприємництва ітворчої діяльності. У менеджменті керівник, що ухиляється приймати ризикованірішення, вважається небажаним для фірми, оскільки приводить її до застою.
Виявлення причин і чинників ризику мовою менеджментуризику — це один з аспектів володінням ним [4]. Володіння ризиком передбачає нелише його чітке усвідомлення, виявлення чинників, структури, а також наявністьзаздалегідь розроблених і реальних у ресурсному (фінансовому) розумінні планів.Такий план може передбачати створення страхових і резервних фондів, страхуванняв спеціалізованій компанії (організації). У тому разі, коли за збитки,пов’язані з ризиком, відповідає третя особа, наприклад страхова компанія, цеозначає застосування методу переведення ризику.
Щодо зниження ступеня ризику збитків, то важливезначення має розробка низки альтернативних варіантів плану (проекту). Це даєзмогу вибрати найкращий з них, застосовуючи економіко-математичні моделі таметоди. Спочатку людина (суб’єкт ризику) усвідомлює ризикованість ситуації,бачить можливі потенціальні втрати (збитки), причому не лише грошей, а йпрестижу, згоди з керівництвом, роботодавцями, постачальниками тощо.Усвідомивши ситуацію як таку, що обтяжена ризиком, оцінює її прийнятність длясебе.
Психологічна теорія рішень вивчає важливі проблемивпливу особистих рис на прийняття рішень, обтяжених ризиком. Їм присвяченадосить велика кількість праць. Для кожної стадії прийняття ризикованого рішенняхарактерні свої закономірності. Так, на стадії усвідомлення і попередньогооцінювання (вимірювання) ризику його суб’єкт фокусує свою увагу, приміром, наодній-двох найважливіших, з його погляду, характеристиках. Найчастіше цестосується величини очікуваного доходу (наприклад, коли йдеться про доцільністьінвестицій, причому його нерідко оцінюють за максимумом) і майже незамислюються про ймовірність збитків. Тобто інформація про конкретну ситуаціюформується в суб’єкта ризику двома етапами: спочатку обирається одна зхарактеристик — деяке обмеження, а друга — критерій (мета). При цьомувідхиляють усі альтернативи, що не відповідають обраним обмеженням; далі з тихальтернатив, що залишились, обирають ту, яка забезпечує найкращий рівеньхарактеристики, обраної за мету. Як правило, характеристику «ймовірністьодержання не меншого від певного заданого значення прибутку» розглядають якобмеження, а «величину сподіваного прибутку» — як мету. Пристосуватися доризику можуть також допомогти дії, що знижують імовірність небажаних подій чивеличину потенційних збитків; розподіл наслідків ризику серед контрагентів(промисловців, підприємців чи суспільства в цілому).
Варті уваги проблеми, пов’язані з дослідженнямивнутрішнього і зовнішнього пристосування особи до ризику. Зовнішнєпристосування (екстравертність) до ризику полягає в спробі суб’єктом ризикуякось модифікувати зовнішнє оточення (середовище), щоб дістати деякі переваги.Це маневрування ресурсами, маніпулювання поведінкою контрагентів (партнерів)при укладанні угод тощо.
Внутрішнє пристосування (інтравертність) до ризику єхарактерним для осіб, що не дуже вірять у можливості контролю над зовнішнімоточенням і прямого впливу на нього. Їх основний інструмент — це збірдодаткової інформації, виграш у часі, підключення своїх керівників до процесуприйняття відповідальних рішень, генерація нових альтернатив.
4. Сприйняттяризику
4.1 Психологічнесприйняття ризику
Згідно з теорією особистості йособистісного зростання, розробленою одним із засновників так званоїгуманістичної психології А. Маслоу, всіміндивідуумам притаманні не лише фізіологічні, але й психологічні потреби. Останні, так само як іфізіологічні, повинні задовольнятись задля збереження фізичного і духовногоздоров’я. До переліку психологічних потреб належить потреба безпеки. Її роль іположення щодо інших потреб відіграє найважливішу роль у розумінні психологічногопідґрунтя сприйняття ризику.
У переліку основних потреб людини діє, за Маслоу,певна ієрархія пріоритетів, яка включає п’ять рівнів потреб:
/>
Маслоу наголошує, що тільки-но потребазадовольняється, вона відразу перестає бути мотивацією поведінки. Але потребине статичні. Для них суттєвими є чинники часу і зовнішні обставини. Так, навітьякщо потреби безпеки вже задоволені, але виникла ситуація, котра безпекуставить під загрозу ризику, ці потреби знову активізуються як мотиваціїповедінки. Концепція Маслоу особливо важлива у вивченні ставлення людей доризику, бо вона дає підґрунтя для розгляду дій індивідуума в ситуаціях,пов’язаних з ризиком, коли такі чинники, як загроза смерті, болю, страждання непроявляються безпосередньо. 4.2 Аспектисприйняття ризику
Виявленням і вивченням аспектів, які визначаютьсприйняття ризику, займаються психологи і соціальні психологи. Найважливішоюметою цих досліджень є встановлення зв’язку між двома процесами: сприйняттямризику і виробленням рішення про прийнятність (допустимість) ризику. Відсприйняття ризику залежить його оцінка, управління ним (прийняття заходів пойого усуненню чи зниженню), а також вибір шляху інформування людей про той чиінший ризик. Психологи встановили, що призводять до ризику не поодинокічинники. Досліди, які проводились спеціально, показали, що сприйняття ризикузалежить від численних чинників та аспектів, які необхідно брати до уваги.Основні з цих аспектів наведені нижче з їх стислими характеристиками.
Аспект катастрофічності означає, що події,наслідком яких є людські жертви, згруповані в часі і просторі (наприклад, вибухна хімічному комбінаті), спричиняють посилене сприйняття ризику порівняно зподіями, жертви яких розсіяні в просторі і часі. Приклад останніх — аваріїавтомобільного транспорту.
Аспект розуміння зумовлений тим, наскількидані явища чи процеси зрозумілі людям. Наприклад, ступінь сприйняття ризику,пов’язаного зі впливом радіації, суттєво нижчий, ніж ризику, на якийнаражається пішохід, що переходить вулицю.
Аспект контрольованості дій чи подійпроявляється у вигляді усвідомлюваної індивідуумом можливості впливати на тудію (подію), в яку він втягнутий. Якщо людина перебуває в ситуації, розвитокякої відбувається незалежно від її особистого контролю, вона схильна добільшого хвилювання за наслідки цього розвитку, її сприйняття ризику інтенсифіковане.Дослідження, зокрема, показують, що людина за кермом автомобіля сприймає ризикпотрапити в аварію меншою мірою, ніж її пасажир.
Аспект добровільно наразитись на ризикдосить суттєво діє на його сприйняття. Люди набагато менше замислюються про ризик,якщо вони ризикують за власним рішенням. Захоплення альпінізмом чи загоряннямна сонці пов’язано зі значною небезпекою, однак у цих випадках проблем зсприйняттям ризику немає. Навпаки, екологічні ризики, зумовлені, наприклад,забрудненням питної води чи повітря сприймаються болісно, бо вони зовсім недобровільні.
Дію всіх перелічених аспектів на сприйняттяризику можна вивчати кількісно. Таким чином діють, проводячи дослідження, котріназивають психометричними. Кожному чиннику приписують ваговий коефіцієнт, якийґрунтується на суб’єктивних якісних оцінках інтенсивності його впливу («дужеслабкий», «слабкий», «середній» тощо). Потім проводиться анкетування, в якомубере участь кілька десятків чи сотень опитуваних. Дані анкетування обробляютьсяза допомогою одного з методів багатовимірної статистики (як правило, факторногоаналізу).
5. Складність економічнихсистем та аналіз ризику
Складність економічних системвизначається неоднорідністю елементів, що її утворюють, різнохарактерними таієрархічними зв’язками між елементами, стуктурним різноманіттям елементів. Цимпояснюється множинність критеріїв щодо їх діяльності.
Динамічність і нестаціонарністьекономічних систем зумовлюється тим, що вони неперервно розвиваються запостійної зміни обсягів матеріальних, трудових, фінансових, інформаційнихресурсів, обсягів, затрат, доходів, коливань попиту і пропозиції, нестачі,неповноти інформації, конкуренції тощо.
Економічна системає відкритою системою,бо вона обмінюється інформацією із зовнішнім середовищем.
Вплив суб’єкта на об’єкт управління може здійснюватисьлише за умови циркуляції певної (необхідної) інформації між керуючою ікерованою підсистемами. Процес управління (прийняття рішень), незалежно відйого конкретного змісту, завжди передбачає одержання, передачу, переробку тавикористання інформації.
Необхідною є інформація, що, зокрема, містить дані про:
· цілі і завдання відносно керованоїекономічної системи (її підсистем);
· критерії діяльності та межі керованостісистеми (об’єкта, проекта);
· стан об’єкта управління;
· механізм функціонування, закономірності ітенденції розвитку об’єкта (проекта);
· можливі зміни умов діяльності компанії(фірми). Прогноз можливого розвитку зрушень зовнішнього економічногосередовища;
· альтернативні стратегії діяльності(проекту), наявність альтернатив рішень;
· наслідки реалізації альтернатив, механізмвибору кращого (оптимального, раціонального), в певному сенсі, варіанту.
Універсальною схемою, що відображає технологічну сторонууправління (менеджменту), є схема кібернетичного контуру управління зізворотним зв’язком. Наведена на рис. 5.1 схемає загальновідомою, але розглянемо її детальніше.
/>
Рис. 5.1 Схемакібернетичного контуру управління зі зворотним зв’язком
По-перше, управління — процесцілеспрямований, отже, існує певна ціль (мета), на досягнення якоїзорієнтований суб’єкт управління.
По-друге, об’єкт управління(керована система) за рахунок своєї діяльності здатний забезпечити досягненняцієї мети.
По-третє, керуюча інформація так чиінакше діє на об’єкт, тобто, сприймаючи її, він змінює свою поведінку.
По-четверте, суб’єкт управліннямає можливість прогнозувати поведінку об’єкта, зокрема, зміну її під впливомкеруючої інформації.
Інструментом такого прогнозування є певна модель(комплекс моделей), якою керується суб’єкт управління. Модель дозволяєздійснювати відповідний прогноз, порівнювати його з ціллю і на цьому підґрунтіформувати керуючу інформацію. Однак будь-яка модель відображає лише частинучинників і закономірностей, які впливають на поведінку об’єкта управління. Томуу контурі управління передбачено канал зворотного зв’язку.
Проте, і на цьому потрібно наголосити, необхіднаобов’язкова наявність у системі управління трьох основних компонентів, якімають інформаційну природу: мети (цілей), моделей управління та даних, щонадходять у систему [46, 202].
Цілі як перший інформаційнийкомпонент за формою є інформацією про прагнення суб’єкта досягти певногоусвідомленого результату.
Другим інформаційним компонентом є моделі управління.Вони використовуються не лише для дослідження управлінської ситуації, а й дляформалізації суб’єктом об’єктивно існуючих, важливих, стійких зв’язків іспіввідношень, що визначають специфіку об’єкта, зовнішнього економічногосередовища та самого суб’єкта управління.
Третім інформаційним компонентом є дані, що надходятьу систему ззовні. Це як інформація про об’єкт (зокрема інформаціязворотного зв’язку), так і інформація про зовнішнє економічне середовище.
Цілі, моделі і вихідна інформація управління —специфічні для кожного рівня управління.
Говоритимемо, що процес формування керуючої інформації всистемі управління є повністю визначеним, якщо інформаційні компоненти системиуправління задовольняють таким умовам:
1. Система цілей суб’єкта управління однозначнокількісно визначена і відносно просто може бути приведена до однієї цілі. Цеозначає, що суб’єкт завжди має можливість однозначно оцінити перевагу для себеоднієї з двох будь-яких ситуацій (об’єктів, проектів), з якими вінзустрічається у своїй управлінській діяльності, або визначити їхеквівалентність.
2. Усі моделі, використовувані в системі управління,є формальними, строго кількісно визначеними і відображають, з погляду суб’єктауправління, всі суттєві стійкі властивості та закономірності об’єкта управліннята його зв’язки із зовнішнім середовищем.
3. Первісна інформація відображає всі важливііндивідуальні особливості об’єкта управління та його зв’язки із зовнішнімсередовищем, що реально склалися на об’єкті і в зовнішньому середовищі, іспільно з моделями забезпечує можливість однозначної ідентифікації всіхістотних з погляду суб’єкта управління ситуацій.
На рис. 5.2 наведено схему, за якою можна аналізуватиризик, зумовлений внутрішніми та зовнішніми щодо об’єкта (господарськоїсистеми) причинами.
Джерелами можливих збитків підприємця, а отже, іджерелом ризику є:
· політичні чинники;
· економічна, соціальна нестабільність;
· темпи науково-технічного прогресу,застосування нових технологій, моральне старіння товарів і обладнання;
· недосконалість методів управліннявиробництвом (компанією, фірмою);
· некомпетентність кадрів;
· рекет, злодійство, загострення кримінальноїситуації;
· несумлінність компаньйонів;
· недосконалість кредитно-грошової іфінансової політики держави;
· форс-мажорні обставини.
/>
Рис. 5.2 Причини виникнення економічного ризику
Необхідно враховувати три характерні аспекти діяльностібізнесменів (менеджерів): обмежені можливості управління; недостатністьінформації; брак часу. Господарські ситуації неможливо контролювати повністю.Вони залежать від дій постачальників і конкурентів, запитів на продукцію,заходів уряду тощо. Ці ситуації ніколи не повторюються точно, бо діютьприховані на даний час тенденції. Як результат — інформація неповна, ненадійна,часто недоступна.
Як свідчать дослідження, одним з важливих питань вякісному аналізі ризику є, зокрема, аналіз і прогнозування можливих втрат(збитків) ресурсів. Необхідно наголосити, що випадковий розвиток подій здатнийпризводити не лише до збитків у вигляді підвищених витрат ресурсів і зниженнікінцевого результату. Одна й та ж випадкова подія може призвести до збільшеннявитрат у вигляді одного виду ресурсів і зменшення іншого, тобто поряд ізпідвищеними витратами одних ресурсів може мати місце економія інших. Збитки,які можуть спостерігатися у підприємницькій діяльності, оцінюються їх величиноюта ймовірністю появи.
З погляду загальної оцінки величини ймовірних збитків їхможливо класифікувати як визначальні і другорядні. Якщо має місце якийсь одинвид збитків, домінуючий за абсолютною величиною чи ймовірністю виникнення, укількісній оцінці рівня ризику до уваги можна брати лише цей вид збитків.
Розглядаючи збитки, що призводять до ризику, необхіднобрати до уваги лише випадкові збитки, що не піддаються прямому обчисленню.
Збитки можливо класифікувати за видами підприємницькоїдіяльності: виробничі, комерційні, фінансові.
Якщо рішення приймається в умовах невизначеності тазумовленого цим ризику (іншого в економіці майже не буває), а його наслідкипоширені на кілька періодів (років), то критерій максимізації прибутку не можебути однозначно інтерпретованим, отже, не може бути надійним підґрунтям дляприйняття раціональних (оптимальних) рішень.
6. Кількісний аналіз ризику
Для кількісного аналізу ризику використовують низкуметодів. Серед них, як показують дослідження, інваріантними стосовно широкогоспектра економічних проблем є такі:
· метод аналогій;
· аналіз чутливості (вразливості);
· аналіз методами імітаційного моделювання;
· аналіз ризику можливих збитків тощо. 6.1 Метод аналогій
Для аналізу ризику, яким може бути обтяжений, скажімо,новий проект, корисними можуть виявитись дані про наслідки впливу несприятливихчинників ризику якихось, близьких за суттю, раніше виконуваних проектів. У ційсфері найбільшу ініціативу виявляють страхові компанії. Так, на Заході вонирегулярно публікують коментарі щодо тенденцій у найважливіших зонах ризику,наприклад, відносно природних катаклізмів (катастроф) і значних збитків. Напідставі цих даних можна дійти певних висновків загального характеру.
У використанні аналогів застосовують бази даних і знаньстосовно чинників ризику. Ці бази формуються на матеріалах з літературнихджерел, пошукових робіт, моніторингу шляхом опитування фахівців (менеджерівпроектів) тощо. Одержані дані обробляють, використовуючи відповіднийматематичний апарат для виявлення залежностей, причин, з метою врахуванняпотенційного ризику в реалізації нових проектів.
Необхідно, однак, зазначити, що навіть у простих і широковідомихвипадках невдалого завершення проектів досить важко створити передумови длямайбутнього аналізу, тобто підготувати досить вичерпний і реалістичний набірсценаріїв можливих невдалих завершень проектів. Для більшості можливих збитківі зумовленого ними ризику характерні такі особливості:
· їх причини з часом нашаровуються одна наодну, має місце тривалий інкубаційний період їх визрівання;
· вони якісно відрізняються одне від одного;
· їх ефект проявляється як результат складноїсуперпозиції низки непрогнозованих причин. 6.2 Аналіз чутливості (вразливості)
Аналіз ризику — це методологія, за допомогою якоїневизначеність, що притаманна, зокрема, найважливішим показникам, якіхарактеризують основні техніко-економічні параметри (наприклад, норму доходу,чисту приведену вартість (ЧПВ) об’єкта (проекта), що аналізується) ірозглядаються в контексті майбутнього, піддається аналізу власне для того, щобоцінити вплив ризику на відповідні результати.
Аналіз чутливості (вразливості) є одним з найпростіших ішироковідомих методів урахування чинників невизначеності, характерних дляоцінювання проектів у бізнесі. Цей метод описаний у багатьох працях. Якправило, він передує власне аналізу ризиків, бо за його допомогою з’ясовують,які з чинників (параметрів, що оцінюються) стосовно проекту можна віднести донайбільш «ризикованих», тобто таких, що спричиняють значнішу частку ризиків.
Аналіз чутливості може здійснюватися двома кроками.
Перший крок — формування моделі(часто за допомогою програмно-технічного комплексу), яка визначає математичніспіввідношення між змінними (параметрами), що стосуються прогнозування (планування)очікуваних результатів.
Якісна (адекватна) модель — це модель, яка за умови«достовірних» початкових даних щодо змінних (аргументів, параметрів) здатнадосить точно прогнозувати необхідний результат. Окрім усього, така модельмістить усі суттєві чинники щодо об’єкта (проекта), який моделюється, ігноруєвсі несуттєві, а також постулює на підставі системи відповідних гіпотезадекватні співвідношення між суттєвими змінними. Поняття адекватності моделідещо ширше, ніж поняття її якості. Остання характеризується очікуваноювеличиною відхилення обчислюваного значення показника від фактичного. Відносномала величина відхилення ще не гарантує ступеня (міри) адекватності моделі. Цезумовлено тим, що, зокрема, якість моделі визначається формальними методами напідставі вибіркових даних. При оцінці моделі може не використовуватись,наприклад, інформація відносно можливого впливу науково-технічного прогресу наструктуру взаємозв’язку ознак (чинників) тощо. Дослідження адекватності моделі,окрім оцінки її точності, передбачає всебічний змістовний (якісний) аналізявища (об’єкта) з урахуванням закономірностей стосовно змін основних їїчинників, частина з яких часто навіть не може бути виміряною у кількіснійформі.
У низці праць, зазначається, що на величину розбіжностіобчислених за допомогою моделі та фактичних значень результуючих показниківвпливає весь комплекс умов, за яких були отримані як фактичні, так і змодельованізначення ознак.
Другий крок — це власне аналізчутливості. Він дає змогу ідентифікувати найважливіші (як чинники ризику)змінні в моделі оцінки об’єкта (проекту). Його суть полягає у вимірюваннічутливості основних показників, наприклад, ефективності проекту залежно відвипадкової зміни чинників (тієї чи іншої змінної величини параметра).Наприклад, зростання чи падіння норми доходу залежно від зростання чи спадуексплуатаційних витрат. Можна, наприклад, поставити питання, якою буде норма доходу,якщо обсяг продажу продукції (який, власне кажучи, є випадковою величиною)зросте чи знизиться на 10 % порівняно з найбільш імовірним (очікуваним),прийнятим до обчислення. Аналогічно можна аналізувати вплив зміни цін натовари, що їх виробляє дана фірма (підприємство), цін на матеріали,комплектуючі тощо.
За показники чутливості об’єкта (проекта) щодо зміни тихчи інших чинників доречно використовувати показники еластичності.
Еластичність — міра реагування однієї змінної величини(функції) на зміну іншої (аргумента), а коефіцієнт еластичності — це число, якепоказує відсоткову зміну функції в результаті одновідсоткової зміни аргумента.
Коли відомий вираз для показника у, у виглядідійсної функції від п чинників (аргументів), яка визначена в певнійобласті значень цих аргументів:
/>, (6.1)
то еластичність функції п аргументів щодо змінної/> визначаєтьсяза формулою:
/>%, />. (6.2)
Якщо функція /> неперервна та диференційована впевній області значень аргументів, то коефіцієнтом еластичності буде величина:
/>,/>. (6.3)
Перевага такого показника, як коефіцієнт еластичності,перед іншими полягає у тому, що його величина не залежить від вибору одиниць вимірюваннярізних чинників. Чим більшим (за модулем) є значення коефіцієнта еластичності,тим вищим буде ступінь залежності, скажімо, норми доходу або чистої приведеноївартості (ЧПВ), тобто її чутливість, а отже, й ризик відповідно до змінипевного чинника.
Можна стверджувати, що ризик, яким обтяжений проект, єтим більшим, чим вищою є вразливість цього проекту до зміни кожного з чинників(тобто еластичність) та чим більшим є інтервал можливих коливань цих чинників(у майбутньому). Якщо аналізуються кілька проектів (варіанти певного проекту),то для реалізації має бути обраний той варіант, який є менш уразливим щодовипадкової (у майбутньому) зміни цих чинників.
Описаний вище метод чутливості для аналізу ризикувідзначається простотою. Необхідно, однак, звернути увагу на те, що цей метод єдещо обмеженим. По-перше, він спирається на аналіз впливу на оцінку значенняпоказника економічного ефекту чи ефективності (привабливості), зокрема, нормидоходу проекту, лише окремих чинників (їх окремого впливу). Тоді як істотнезначення має їх інтегральний вплив. Власне тут необхідно враховувати ефектсинергізму.
По-друге, аналіз чутливості (вразливості) не враховуєвзаємозв’язку (взаємозалежності) між цими параметрами (чинниками). Так,зокрема, зміни у попиті можуть потягти за собою зміни у цінах тощо.
Отже, якщо не враховувати суттєві внутрішнівзаємозалежності між прогнозованими чинниками (змінними), результати аналізуризиків можуть бути деформованими.6.3 Аналіз ризику методами імітаційного моделювання
Методи імітаційного моделювання дістали широкезастосування в економіці.
Узагальнюючи матеріали, що наведені в низці літературнихджерел, процес кількісного аналізу ризику за допомогою методів імітаційногомоделювання можна розділити на сім кроків. Їх сутність і послідовністьсхематично показані на рис. 6.1.
/>
Рис. 6.1 Процескількісного аналізу ризику методами імітаційного моделювання
Як і в методі чутливості аналізу ризику, тут такожздійснюється оцінка коливань вихідної величини за випадкових змін вхіднихвеличин, але детальніше, з урахуванням ступеня взаємозалежності випадкових змінвхідних величин.
Перший крок аналізу полягає вформуванні моделі об’єкта (проекта), що розглядається. Про це йшлося упопередньому матеріалі (аналіз чутливості).
Другий крок здійснюється длявизначення ключових аргументів (чинників ризику), застосовуючи, зокрема, методаналізу чутливості (вразливості). Аналіз вразливості використовується щодонизки чинників, які входять у нашу модель, але він не бере до уваги те,наскільки реалістичними (ймовірними) є ті чи інші випадкові коливання(значення) чинника ризику (аргумента). Для того, щоб дані, одержані в процесіаналізу вразливості, мали сенс, у тест аналізу повинна бути вмонтованаконцепція впливу невизначеності, пов’язаної з чинниками, що аналізуються, атакож можливості використати цей аналіз для вибору чинників підвищеного ризику.Наприклад, може бути визначено, що відхилення у ціні купівлі певного видуустаткування на початку здійснення інвестиційного проекту має значний вплив начистий інтегрований дисконтований дохід від проекту (велике, за абсолютноювеличиною, значення коефіцієнта еластичності). Однак імовірність будь-якого,навіть досить незначного відхилення цього чинника може бути дуже малою, якщо,наприклад, постачальник, згідно з умовами контракту, зобов’язаний (гарантіями)здійснити поставки за фіксованою (узгодженою) ціною. Отже, ризик, пов’язаний зцим чинником (аргументом), незначний. Даний чинник вилучається з подальшогоаналізу. Тобто для подальшого аналізу ризику залишаються лише ті чинники, якіне є строго детермінованими, а еластичність відповідної функції по даномучиннику (аргументу) є значною (суттєвою).
Третій крок полягає в тому, щобвизначити можливі інтервали відхилень прогнозованих значень параметрів(чинників ризику) від очікуваних (найімовірніших). На цьому етапі доречновикористовувати математичні (статистичні) оцінки якості прогнозів. Для тих, хтовперше використовує аналіз ризику, визначення меж (множини) можливих(імовірних) значень виявлених чинників ризику може здаватися громіздким іскладним завданням. Але воно є не складнішим, ніж визначення відповідноїдетермінованої (сподіваної, найбільш імовірної) оцінки відповідної випадковоїзмінної. При застосуванні детерміністичного економічного аналізу та обчисленніефективності (чистої приведеної вартості тощо) доводиться враховувати ймовірнізначення. Вони можуть приймати випадкові змінні (ціни, змінні та постійнівитрати, витрати на купівлю обладнання, витрати на будівельно-монтажні роботитощо), що входять у модель об’єкта (проекта), перш ніж обрати конкретне(сподіване) їх значення для подальших обчислень згідно з обраними критеріями тааналізом за базовим сценарієм. Отже, якщо здійснювалася оцінка відповіднихпоказників за якогось єдиного значення (величини) відповідних чинників(аргументів), то можна вважати, що частка підготовчої роботи щодо оцінки межможливих значень і розподілу ймовірностей була вже виконана. На практиціпроблема, з якою нерідко зіштовхуються в зв’язку з визначенням множини значеньі розподілів імовірностей відповідних величин для аналізу ризиків післязавершення розгляду базового сценарію, полягає в тому, що лише в ході цьогопроцесу приходить розуміння того, що недостатньо уваги було приділено оцінціцього єдиного значення чинника у здійсненні детерміністичного аналізу.
Четвертий крок полягає увизначенні розподілу ймовірності випадкових (імовірних) значень аргументів(чинників ризику). Він здійснюється паралельно з третім кроком. Під час аналізуризиків використовується інформація, що відображає множинність значеньвипадкових змінних (чинників), які входять у математичну модель, і відображаєзначення відповідних величин у майбутньому (стан економічного середовища) та їхрозподіл. Тобто використання в аналізі ризику випадкових величин замістьдетермінованих власне і дає можливість адекватно врахувати ризик, яким обтяженавідповідна сфера економіки та підприємництва.
Досить часто певна інформація закладена в досвіді людини(експерта). Хоча майже неможливо точно передбачити конкретне значення певногочинника, завжди існує можливість встановлення певних, відносно широких меж йогоймовірних значень і відповідний, наближений розподіл імовірностей, який був бидосить представницьким.
Підготовкаданих та оцінка розподілу ймовірності для відібраних чинників ризику включає яквстановлення множини їх можливих значень, так і ймовірностей (вагових величин).На практиці визначення цих величин є ітераційним процесом, інтервали значеньвідповідних чинників уточнюються, враховуючи конкретний профіль розподілуймовірності, і навпаки.
Виокремлюють два основні класи законів розподілуймовірності: неперервні і дискретні. Серед випадкових величин розрізняють такі,що мають симетричні й асиметричні закони розподілу. Симетричні закони кращехарактеризують ті випадкові змінні, які зумовлені впливом на них малих засвоїми можливостями та важливістю різноспрямованих сил і тенденцій, наприкладціна на товар (реальна), що визначається в умовах конкурентного ринку.Дискретні закони розподілу випадкових величин корисні в тому разі, колипроводяться експертні оцінки. Вони краще узгоджуються з ситуаціями, коли всистемі, яка визначає величину випадкової змінної, наявні односторонніобмеження.
П’ятий крок призначений длявиявлення взаємозалежності, яка на практиці може існувати між ключовимиаргументами (чинниками ризику). Вважають, що дві та більше випадкові зміннікорельовані в тому разі, коли вони змінюються систематично. У наборі ризиковихчинників такі залежності (взаємозумовленість) зустрічаються досить часто.Наприклад, рівень собівартості значною мірою зумовлює величину ціни реалізації.Рівень ціни на певний товар, як правило, має обернене співвідношення з обсягомйого продажу.
Ігнорування кореляції може призвести до неправильнихрезультатів в аналізі ризику, тому важливо переконатися в наявності чивідсутності таких взаємозв’язків і, де це необхідно, ввести у моделюванніобмеження, що знизили б до раціонального рівня ймовірність виробленнясценаріїв, які порушують вплив кореляції (взаємозалежності). Фактично наявністькореляційного зв’язку обмежує випадковий вибір значень корельованих випадковихзмінних (чинників ризику). Цей вибір стає зумовленим як межами відповідних характеристик,так і напрямом (прямо чи обернено пропорційним) зв’язку. Доцільно такожвикористовувати лінійні моделі множинної регресії, які встановлюютьвзаємозв’язки між низкою чинників ризику (випадкових величин).
Необхідно зауважити, що соціально-економічні процеси,які обтяжені ризиком, не завжди можна описати за допомогою лише одного рівняннярегресії. Для адекватнішого відображення багатосторонніх реальнихвзаємозв’язків між явищами, що їх відображають обрані чинники ризику, необхідновикористовувати систему співвідношень. Для цього застосовуються економетричнімоделі та методи.
Шостий крок полягає уздійсненні власне генерації випадкових сценаріїв, які ґрунтуються на системіприйнятих гіпотез щодо чинників ризику згідно з обраною моделлю на першому кроці.Після того, як усі гіпотези були ретельно досліджені і побудовано відповіднізалежності, залишається лише послідовно здійснювати обчислення згідно з обраноюна першому кроці моделлю до тих пір, доки не буде одержана доситьрепрезентативна вибірка з нескінченної множини можливих значень ключовихаргументів, враховуючи накладені на них обмеження. Для цього, як свідчитьдосвід, достатньо, щоб вибірка була одержана в результаті здійснення 200—500обчислень («прогонів»).
Серія «прогонів» здійснюється за методом Монте-Карло.
Після кожного «прогону» генеруються власне різнірезультати, бо значення ризикових чинників обираються випадково, з урахуваннямзаконів розподілу у визначеному інтервалі значень ключових аргументів,урахуванням кореляційних зв’язків. Метод Монте-Карло можна розглядати якімітацію майбутнього в лабораторних умовах. Кожен одержаний результат(ефективність) відображає можливе значення результату «прогону». Результатикожного «прогону» зберігаються для подальшої статистичної обробки здобутої вибіркита її аналізу.
Сьомий крок. Після серії«прогону» можна одержати розподіл частот для результуючого показника(ефективності, чистої теперішньої вартості проекту, норми доходу тощо).Результати можуть бути подані як дискретним, так і неперервним закономрозподілу результуючого показника як випадкової величини. Для перевірки гіпотезщодо закону розподілу можливо застосувати відповідні критерії. Можуть бутиобчислені числові характеристики результуючого показника (сподівана величинапоказника, варіація (дисперсія), семіваріація, асиметрія, ексцес тощо).
Отримані результати вимагають їх інтерпретації. Колиобчислено сподіване значення результуючого показника (наприклад, чистаприведена вартість або норма доходу) об’єкта (проекту), то рішення щодоприйняття чи відхилення даного проекту залежить від того, який знак має цявеличина. Якщо він додатний, то це є необхідною, але не достатньою умовою, щобданий проект прийняти. Якщо знак відповідного показника (прибуток або ЧПВ)від’ємний, то такий проект слід відхилити.
Аналогічно у виборі альтернативних об’єктів (проектів)для подальшого аналізу та прийняття рішень залишаються ті, для яких, скажімо,сподіваний прибуток є додатною величиною.
Отже, сподіване значення величини проаналізованогопоказника (як випадкової величини), яке у детермінованому аналізі об’єктів(проектів) було підставою для остаточного рішення, при врахуванні ризику є лишеодним з параметрів розподілу випадкової величини. Суттєва інформація міститьсяв законі (законах) розподілу (числових характеристиках випадкової величини).Тобто аналіз ризику створює додаткові можливості для адекватної оцінки об’єкта(проекту).
Остаточне рішення виявляється об’єктивно-суб’єктивним,тобто значною мірою залежить від того, як суб’єкт прийняття рішень (суб’єктризику) ставиться до ризику. Проблеми щодо різного ставлення до ризику вприйнятті рішень наведені, зокрема, в [3]. Загальним правилом може служититакий алгоритм: слід обрати об’єкт (проект) з таким розподілом імовірностінорми доходу (прибутку), який найкраще відповідає ставленню до ризику суб’єкта(інвестора). Якщо хтось є «ризикованим гравцем», то він гроші швидше всьоговкладе в проект з відносно великою віддачею, не звертаючи особливої уваги наризик, яким цей проект обтяжений. Якщо ж особа, яка приймає рішення, обережніша(не схильна до ризику), то вона інвестує в проект з більш скромною, алегарантованішою віддачею.
Беручи до уваги традиційну поведінку суб’єкта прийняттярішення, розглядаємо кілька можливих спрощених ситуацій. У кожній ситуаціїподано як інтегральну (F(х)), так і диференційну (f(х))функції певного закону розподілу їмовірностей випадкової величини економічногопоказника (наприклад, ЧПВ), яка характеризує доцільність інвестування в одинпроект або вибору між альтернативними проектами.
З аналізу ситуацій можна вивести кілька правил щодотого, який з альтернативних проектів є сенс прийняти, беручи до уваги ризик.
Правило 1. Якщо криві інтегральнихфункцій законів розподілу ЧПВ двох альтернативних (взаємовиключаючих) проектівне перетинаються в жодній точці, то завжди доцільно віддати перевагу томупроектові, в якого графік диференційної функції (щільність розподілу)розташований дещо правіше.
Правило 2. Якщо криві інтегральнихфункцій законів розподілу ЧПВ двох взаємовиключаючих проектів перетинаються впевній точці, то рішення залежить від суб’єкта (інвестора), від його схильності(несхильності) до ризику. Необхідні якісь додаткові гіпотези або додатковаінформація для прийняття одного з проектів.6.4 Аналіз ризику можливих збитків
У пункті 2.2 йшлося про можливі в підприємництві(бізнесі) збитки і зумовлений цим ризик. Проаналізуємо ризик з позиції можливих(імовірних) збитків, які є характерними для будь-якого об’єкта (проекту).
У низці праць, вводиться поняття областей (зон) ризику.Виокремлюють такі зони ризику.
1. Безризикова зона —область, в якій випадкові збитки не очікуються, їй відповідають майже нульовізбитки чи перевищення прибутку над очікуваним. Ця область — область виграшупідприємця.
2. Зона допустимого ризику — область, у межах якої зберігається економічна доцільністьпідприємницької діяльності, тобто випадкові збитки можуть мати місце, але вонименші за сподіваний прибуток від підприємницької діяльності.
3. Зона критичного ризику — область, де наявною є можливість обсягів збитків, що перевищуютьвеличину (обсяг) очікуваних прибутків, до величини обчисленої (розрахункової)виручки від підприємницької діяльності. Величина можливих (імовірних) збитків уцій зоні може призвести до втрати всіх коштів, вкладених підприємцем у справу.
4. Зона катастрофічного ризику — область можливих збитків, які за своєю величиною (обсягом)перевершують критичний рівень і можуть досягати величини (обсягу) майновогостану підприємця. Катастрофічний ризик може призвести до краху, банкрутствакомпанії (фірми), закриття та розпродажу її майна. До категорії катастрофічногоризику слід віднести також ризик, пов’язаний з безпосередньою загрозою дляжиття людей чи екологічною катастрофою.
У процесі прийняття економічних рішень про допустимістьі доцільність ризику важливо з’ясувати ймовірність того, що збитки (ризик) неперевершать певного рівня />, тобто:
/>.
Згідно з абстрактною логікою (та здоровим глуздом)власне це і є основним показником ризику.
У прикладних проблемах економічного ризику, поряд зкривою щільності ймовірності збитків, ще важливішим є знання кривої функціїрозподілу ймовірностей F(x) (інтегральна функція), тобтоймовірність неперевершення певного рівня збитків />, /> (чи ймовірності обмеження збитківзаданим рівнем) або оберненої величини
/>, (6.4)
тобто кривої ймовірностей перевищення певного рівнязбитків.
На рис. 6.3 зображена типова форма такої кривої.
/>
Рис. 6.3 Крива ймовірностей перевищення певного рівнязбитків
У побудові кривої W(x) прийнято такіприпущення:
· імовірність збитків, більших від нуля,дорівнює одиниці Р(x > 0) = W(0) = 1;
· зі зростанням заданого рівня збитківімовірність перевищення цього рівня монотонно спадає;
· за необмеженого зростання рівня збитків (/>) імовірністьйого перевищення прямує до нуля W(x) →0, тобто
/>. (6.5)
Необхідно також враховувати схильність (несхильність)суб’єкта прийняття рішень до ризику, тобто висувати та враховувати якісьдодаткові гіпотези та критерії (показники) щодо оцінки підприємницького ризику.6.5 Наслідки кількісного аналізу ризику
Узагальнюючи викладений матеріал і результати, щомістяться в численних літературних джерелах, де йдеться про економічний ризик,можна сформулювати, зокрема, такі позитивні моменти, що дає кількісний аналізризику.
1. Розширення бази даних для обґрунтованогоприйняття рішень стосовно об’єктів (проектів). Так, зокрема, проект,ефективність (ЧПВ, норма доходу) якого виражена єдиним числом і є відносноневеликою, може, між іншим, бути прийнятим після того, як визначено, що йогосукупні шанси щодо одержання позитивних результатів вищі, ніж імовірністьнеприйнятних збитків. Але навіть від привабливого проекту (з високою нормоюдоходу) можуть відмовитися на підставі того, що він надто ризикований. У порівняннідвох альтернативних проектів перевагу може здобути проект з меншим значеннямнорми доходу завдяки кращому співвідношенню ризиків і сподіваних значень нормидоходу.
2. Необхідність того, щоб з урахуванням ризикуздійснювався попередній відбір, наприклад нових варіантів проектів, івизначалися інвестиційні можливості. Попередньо застосувавши прості (легкоздійсненні, за малих затрат часу та коштів) методи аналізу ризику, можнаотримати необхідну інформацію щодо ймовірних значень ключових аргументів (чинниківризику), зрозуміти, з якими чинниками пов’язані найбільші коливання вихідногопараметра. Завдяки цьому заощаджуються людські та фінансові ресурси.
3. Виокремлення областей щодо зміни (ймовірної)суттєвих параметрів в об’єкті (проекті), який аналізується, що і спрямовуєпроцес подальшого аналізу і збирання (купівлі) додаткової інформації. Якщозатрати, пов’язані з додатковою інформацією, більші, ніж вигоди, які можнаодержати від її використання для зниження ступеня ризику, то збір додатковоїінформації не справджує себе.
4. Заохочення до подальшого ретельногоперегляду відповідних показників, виражених єдиним числом, у ходідетерміністичної оцінки аналізованого об’єкта (проекту). Певні труднощі увизначенні чинників ризику, діапазону можливих коливань значень і законіврозподілу ймовірності відповідних чинників і результуючих показників в аналізіпроекту нерідко призводять до того, що прогнозовані значення не досліджуютьсяналежним чином. У той же час потреба визначати і додержуватись зрозумілих раціональнихгіпотез у процесі аналізу ризику вимагає від аналітика критично переглядати ізмінювати базовий сценарій, вводити додаткові гіпотези.
5. Ефективне використання експертів (експертноїінформації), які воліють виражати свої судження у вигляді розподілу ймовірностірізних значень оцінок (чи розпливчастих множин), а не у вигляді згортки їх доєдиного числового значення показника.
6. Сприяння тому, щоб в детерміністичномуаналізі використовувався інтервальний прогноз відповідних значень показників(чинників) на відміну від точкових прогнозів, які в багатьох випадках практичноне справджуються реальними результатами. Ймовірнісний (розпливчастий) підхід єметодикою, яка полегшує перевірку емпіричних і експертних даних.
Висновок:
Формування в Україні ринку та ринкової інфраструктури,нових механізмів установлення господарських зв’язків, розвиток підприємництва,конкуренція потребують поглиблення теорії економічного ризику, методів йогоаналізу, оцінювання та моделювання, оптимізації управління ризиком на всіхрівнях господарювання: державному, регіональному, місцевому, галузевому,підприємства, цеху, дільниці, незалежно від форми власності. Конкуренція змушуєпідприємців, менеджерів активно вивчати інформацію, щоб уникнути можливихпомилок при здійсненні обтяжених ризиком виробничих, фінансових, комерційних таінших операцій.
Виходячи з усього вище сказаного, можна зробитивисновок, що ризик — це невід’ємна складова людського буття. Ми можемо прийматирішення, які зменшують економічний ризик, але не в змозі уникнути йогоповністю.
Список викоростанної літератури
1. Ризикологія в економіці та підприємстві / Под ред… В.В.Вітлінський, Г.І. Великоіваненко. КНЕУ Київ 2004 р.-545 с.
2. Банковскоедело / Под ред. О.Л. Лаврушина. — М.: Банковский и биржевый научно-консультационнийцентр, 1992. — 428 с.
3. Вітлінський В.В. Економічний ризик: системний аналіз, менеджмент.— К.: КДЕУ, 1994. — Деп. в ДНТБ України 17.10.94 р. — №2035–Ук94. —245 с.
4. ОмаровА.М. Предприимчивость и хозяйственный риск. Отраслевое и территориальноеуправление в условиях перестройки. — М.: Система, 1991. — 154 с.
5. Управлениериском: Риск. Устойчивое развитие. Синергетика. — М.: Наука, 2000.