Світовий досвід розвитку малого підприємництва

Міністерство освіти України
 
Рівненськийдержавний технічний університет
Кафедра економічної теоріїКУРСОВА РОБОТА
здисципліни «Політична економія»
натему
 
«світовий досвід розвитку малого підприємництва»
студентки 1 курсу 2 групи
факультету економіки
Сарич Ірини Віталіївни
Науковий керівник-
Кандидат економічних наук,
доцент
Заглинський А.О.
Рівне ПланВступ
Розділ1
Суть, роль та функції малих підприємництв у різних моделяхзмішаної економіки
Розділ 2
Особливості встановлення сектору малого підприємництва уАзії
2.1 Йорданія
2.2 Південна Корея
Розділ 3
Економічний розвиток країн Америки
3.1 Мексика
3.2 США
Розділ 4
Малі приватні підприємства в економіці держав Східної таЗахідної Європи
4.1 Російська Федерація
4.2 Англія
Розділ 5 Становлення і розвиток малого підприємництва вперехідній економіці України.
Висновки
Література
Розділ 1
Суть, роль та функції малих підприємництв у різних моделяхзмішаної економіки
            Одниміз ключових елементів ринкових перетворень виступає мале підприємництво. Урозвинутих країнах малий бізнес є невід'ємною частиною ринкового господарства.Він, як джерело прогресивних економічних змін, набув особливої актуальності у90-х роках: малі підприємства (МП) сприяють розвиткові конкуренції, створюютьнові робочі місця, інтенсивно займаються науковими розробками, тощо. Крім того,малий бізнес є запорукою демократизації економіки та суспільного життя,чинником підтримання соціальної справедливості в суспільстві. Зарубіжний досвідпідтверджує ефективність існування сектору малих підприємств в сучаснійекономіці. Будь-яка «здорова» економічна система не може обійтися безбалансу великого та малого бізнесу. Малі підприємства відіграють провідну рольу зміні структури форм власності, оскільки фактично представляють приватніінтереси. В умовах масового закриття державних підприємств та стрімкогозростання безробіття розвиток малого підприємництва може створити багатоможливостей для працевлаштування широких верств населення.
            Убільшості країн малими вважають підприємства, які відповідають певним ознакам,а саме якісним: підприємство є незалежним, ним керують власники абоспіввласники, його діяльність має переважно локальний характер і не можесуттєво впливати на ціни та обсяги виторгів у своїй галузі, та кількісним:законодавчо встановленим критеріям. Загалом, у світі є понад 50 визначень малогопідприємства. Кожна країна користується власним набором критеріїв, якийвідповідає особливостям розвитку її підприємницького сектору.
У малому бізнесі приватна форма власності є найефективнішою, оскількивона створює оптимальне середовище для реалізації власних інтересів, дає правона вільне використання результатів своєї праці та організацію бізнесу. Приватнавласність має своє призначення в економічній системі. Вона відіграє особливуроль, яку не можуть замінити інші. Існування приватної власності випливає ізоб'єктивних законів людської природи: індивід сприймає навколишній світ перш завсе через призму власних потреб. Приватна власність дає кожному індивідумусвободу, оскільки встановлює межі, в яких він може діяти на свій розсуд, безтиску волі інших людей. Переважно приватні підприємства демонструють кращіпоказники діяльності, ніж державні. В цілому світовий досвід свідчить, щоколективна та державна форми власності не дуже «прижилися» на грунтімалого бізнесу.
Сьогодні світова економіка переживає так званий«бум» малого підприємництва. Він зумовлений поглибленнямспеціалізації та децентралізації виробництва; зростанням ролі послуг векономіці; проведенням приватизації та зменшенням регулюючої ролі держави удеяких галузях, забезпеченням державою свободи підприємницької діяльності,розширенням державної підтримки малого бізнесу, тощо.
            Стрімкезростання продуктивності праці протягом останніх десятиліть призводить допоступового зменшення кількості зайнятих на підприємствах. Протягом останніхдвадцяти років виробіток на одного робітника майже подвоївся. Завдякинауково-технічному прогресові з'являються нові механізми, які щоразу більшезаміняють людську працю. Зростання чисельності безробітних та популярностінадомного бізнесу сприяє збільшенню кількості осіб, які відкривають своє діло.
            Уринковій економіці мале підприємництво виконує цілу низку життєво важливихфункцій: МП відіграють особливу роль у розвитку торгівлі, сфери послуг,громадського харчування, виробництва товарів народного споживання; сприяютьформуванню конкуренції та протистоять монополістичним тенденціям; створюютьвелику частку товарів в економіці; сприяють вирішенню проблеми зайнятості;задовольняють специфічні потреби споживачів, формують індивідуальний попит;роблять значний внесок у науково-технічний прогрес; забезпечують базу длястановлення середніх та великих підприємств у майбутньому; пом'якшуютьекономічні кризи; підтримують соціальну та політичну стабільність, утверджуютьдемократизм у бізнесі, тощо.
            Протемалий бізнес має і деякі недоліки. Невеликий обсяг операцій лімітує можливостімалого підприємства розширювати свою діяльність, а також вести великі науковірозробки. МП відрізняються підвищеною вразливістю до коливань ринковоїкон'юнктури, що призводить до частих розорень та банкрутств. Відповіднопрацівники малих компаній є менш соціально захищеними, ніж на великих фірмах.
            Малийбізнес також виступає чинником реформування та демократизації у перехіднійекономіці. Він відіграє провідну роль у побудові ринкового господарства тапідвищенні рівня життя населення. Мале підприємництво забезпечує структурнуперебудову монополізованої економіки, розвиток обслуговуючих галузей, поповнюєринок праці робочими місцями, тощо. Утвердження і розвиток приватної власності,свободи підприємницької діяльності неможливі без малого бізнесу. Томустановлення МП є одним із надзвичайно важливих та пріоритетних напрямківпроцесу реформування країни.
            Для будь-якої економіки потрібні одночасно великі, середніта малі підприємства. Кожна група вирішує різномасштабні економічні завдання.Там, де велике виробництво є недоцільним, домінують малі компанії. Здійсненнявеликих проектів, які вимагають значних капіталовкладень та залучення великоїкількості ресурсів, є прерогативою великого бізнесу.
Проблемамрозвитку малого підприємництва присвячені праці таких відомих українськихвчених як А.І. Барановського, М.Д. Білика, З.С. Варналія, Л.І. Воротіної, І.Г.Ганечко, Ю.І. Єханурова, О.В. Жука, Н. Кожевіної, В.В. Корнеєва, О.Є. Кузьміна,Н.Л. Лесик, Д.В. Ляпіна, С.К. Реверчука, Н.В. Савки, О.В. Титаренко, О.І.Хорольського, В.К. Черняка, Ю.Ю. Юрченко. В Росії ці питання висвітлювали В.С.Афанасьєв, А.О. Блінов, В.Н. Ічитовкін, П.О. Мягков, В.А. Рубе, В.Е. Савченко,А.А. Шулус. Західна економічна думка представлена дослідженнями П. Бернса, Й.Ворста, П. Друкера, П. Равантлоу, Д. Сторея, П. Хейне, Г. Хоскінга, Й.Шумпетера та інших вчених.
 
 
Розділ 2
Особливостівстановлення сектору малого підприємництва у Азії2.1.Йорданія
Економіка Йорданії також зараз переживає одинз найважчих періодів свого розвитку. Вісімдесяті роки двадцятого сторіччя цієїкраїни характеризуються місцевими економістами як період депресії. В тойже час зростаючі  негативні тенденції в світовій економіці відповіднопозначилися й на економіці Йорданії. Наприклад, після змін економічної політикиу сусідніх нафтодобувних країнах майже в 10 разів меншіобсяги зовнішньої економічної допомоги. Водночас знизилися ціни на товаритрадиційного йорданського експорту — фосфат, поташ та інші, а також впав попитна йорданську робочу силу за кордоном. Внаслідок чого щорічні доходи громадянзнизилися в середньому на 8 %. В останнє десятиріччя в економіці Йорданії такожзагострилися кризові явища, які були обумовлені причинами історичного,політичного та економічного характеру.
Україна на відміну відЙорданії до початку перебудови належала до високорозвинених держав з високимрівнем продуктивних сил. Але з початку дев‘яностих років вона, у зв‘язку зрозвитком ринкових відносин, набула статусу країни з перехідною економікою. Длянеї також, як і для Йорданії, став необхідним пошук ефективних шляхів виходу зекономічної кризи, а також з‘явилася потреба у методологічному обгрунтуванніцього пошуку.
Саме дослідження малого підприємництва дозволяє на основі аналізуісторичної ретроспективи дослідження еволюції місця та ролі малогопідприємництва в різних країнах визначити в теорії та запропонувати на практицінайбільш оптимальні шляхи становлення ринкової економіки; розширити теоретичніуявлення про особливості економіки перехідного періоду та найбільш ефективнізасоби її трансформації у соціальноорієнтовануринкову економіку; з урахуванням загальноцивілізаційніх економічнихзакономірностей, а також специфіки розвитку України та Йорданії сформуватиконцепцію становлення підприємництва. [1, c.256]
Великий внесок в розвиток класичних теоретичних уявлень пропідприємництво внесли А. Сміт, Д.Рикардо, Дж. С.Міль, К.Маркс, Й.Шумпетер, Дж.Робінсон, Э.Чемберлін, Ф. А. Хайек, Х. Демсец, В. Зомбарт та інші. Середсучасних українських до-слідників треба відзначити праці Л.В. Балабанової,І.Х.Баширова, З.С.Варналія, Л.І. Воротіної, В.І. Ляшенка, І.В. Сороки,М.Г.Чумаченка та інших, в Йорданії ці питання досліджували Аль-Арамне Мустафата Аль-Імер Хасан.
Про актуальність та наукову значущість проблем, які розглядаються в роботі, свідчить недостатня їх проробка тависвітленість в йорданській економічній літературі. Водночас важливі аспектипроблеми, що витікають з особливостей економік України та Йорданії, специфікижиття, традицій та менталітету їх народів потребують проведення подальшихдосліджень та розробки нових підходів до забезпечення економічного зростання вцих країнах.
Згідно з сучасними науковими уявленнями, підприємництвовідноситься до особливої новаторської економічної діяльності — комбінуваннювиробничих факторів, тобто мова йде про створення, зміни та розвитокорганізаційних форм та структур з метою відкриття або зростання виробництва тихабо інших товарів та послуг. Подібні зміни можуть мати безліч форм — створеннянового підприємства або ж реорганізація існуючого, встановлення нових,модіфікація або ліквідація існуючих зв’язків і т.ін. Головне полягає устворенні умов як для кількісного зростання суб’єктів підприємницькоїдіяльності, так і для забезпечення ефективної взаємодії між ними за допомогоюконкуренції.
Досі відсутні єдині,загальноприйнятні міжнародні критерії виділення малого та середньогопідприємництва. Так, визначення, яке базується тільки на кількості зайнятих, недозволяє розрізнити звичайну автомайстерню від філії транснаціональноїкорпорації. Визначення, яке базується на валовому доході або обігу коштівкомпанії, можна вважати більш прийнятним, але при цьому національні статистичніслужби стикаються з проблемою та труднощами збору об’єктивних даних. Більшіможливості тут мають лише податкові служби. Тому мале підприємництво визначаютьу багатьох країнах, в тому числі в Йорданії та Україні, виходячи лише зчисельності працюючих. Хоча останнім часом в Україні зроблено спробу встановитидля деяких видів підприємств критерії валового доходу.
Переважна більшість наукових визначень малогопідприємництва розглядає як головний критерій одержання прибутку. Однак, і наце нам дає підставу проведений аналіз іноземного досвіду, він є пріоритетним таможе без обмежень застосовуватися лише для великого бізнесу. Малий бізнес,особливо в умовах економічних трансформацій та перехідних періодів, має дещоіншу мету та специфіку діяльності. Тут на перший план виходить критерійзабезпечення самозайнятості власника цього бізнесу, зайнятості членів йогородини та знайомих-партнерів. Навіть в такій розвиненій країні як США,наприклад, при реєстрації свого бізнесу треба спочатку визначитися, чи буде вінреєструватися як прибутковий, або ж як неприбутковий. [1,c.258]
Тому пропонується відповідно до умов перехідної економіки визначитимале підприємництво (або ж малий бізнес) як сукупність малих підприємств незалежно від форм власностіі відповідно до критеріїв, які визначені законодавствомтих країн, на теренах яких ці підприємства здійснюють своюгосподарську діяльність, а також громадян-підприємців, які ведуть самостійну господарськудіяльність для забезпечення самозайнятості та зайнятості членів своєї родини таінших громадян на власний ризик, як правило, маючи за мету одержання прибутку.
Життя та практикарозвитку світової економіки довели справедливість тези про те, що мале підприємництво відіграє виключно важливу роль в економічній та соціальній системах розвинутих країн лише за умов всілякої підтримки з боку держави та суспільства. Дослідженню цього, а саме розгляду іноземного досвіду стимулювання тапідтримки малого бізнесу, присвячений останній пункт першого розділу роботи.Більшість розвинених капіталістичних країн мають розроблені спеціальні програмирозвитку та підтримки малого бізнесу як на державному, так і на регіональномурівнях. Причому мають місце як державні, так і недержавні форми підтримкималого підприємництва. На жаль, як в Україні, так і в Йорданії сьогодні щевідсутні реальні форми надання допомоги розвитку малого бізнесу на всіх рівнях.
Незважаючи на різницю укількості населення, сьогоденні проблеми економічного характеру в України таЙорданії дуже схожі. Виконаний в першому підрозділі аналіз станузагальносвітових трансформаційних процесів дав змогу дійти висновку, щонайважливішим важелем переходу України та Йорданії до шляху економічногозростання є розвиток малого підприємництва. Це використовували тавикористовують у своєму соціально-економічному розвитку провідні індустріальнорозвинені країни та країни, що розвиваються. Поглиблення конкуренції якпровідного джерела розвитку ринкової економіки, розвиток та підтримка малогопідприємництва повинні якнайшвидше вирішити головні фінансові проблеми країн, ачерез їх вирішення вийти на напрямок економічного зростання. Причому дія цихінструментів розглядається з урахуванням досвіду країн дальнього та близькогозарубіжжя, в першу чергу, по відношенню до України як однієї з великих державСхідної Європи. Цей досвід може статися у нагоді і для соціально-економічногорозвитку такої країни Близького Сходу як Йорданія. Він повинен стати не тількипредметом теоретичних досліджень, але й головним практичним засобом виходу зекономічної кризи як України, так і Йорданії. [2, c.99]
В спадщину від чотирьохсотрічного іноземного колоніального панування незалежна Йорданія отримала слаборозвинену економіку, яка виявиласьнеспроможною забезпечити пристойний рівень життя швидко зростаючому населенню країни. Його ВеличністьКороль Йорданії Хусейн Бен Талал та уряд країни багато зробили для підтримки миру на Близькому Сході, однак військовіта політичні конфлікти в сусідніх країнах знизили і без того невеликий приплив ресурсів до країни. Визначилося своєрідне хибне коло злиденності. Країна на протязі майжеп’ятдесяти років залишалася бідною, оскільки з самого початку не мала достатньоматеріальних ресурсів для свого розвитку. З економічних ресурсів Йорданія має вдостатній кількості лише людські ресурси, потенціал яких може бути задіяний тареалізований в сфері розвитку малого бізнесу, бо можливості підвищення рівнягосподарювання за рахунок зовнішньої допомоги та іноземних інвестицій є занадтопроблематичними. У цьому зв‘язку особливу актуальність мають питання добору тареалізації внутрішніх джерел економічного росту, перед усім за рахунок розвиткумалої економіки як провідного конкурентного сектору перехідної та ринковоїекономіки.
Якпоказало проведене дослідження, в Йорданії у 1988-1996 роках йшло переважнезростання кількості малих підприємств у загальній кількості підприємств, збільшиласяїх питома вага в створенні валового внутрішнього продукту (ВВП). В той же час,у 1996 р. в Йорданії було лише 5 крупних підприємств, а решта — малі (табл. 1).
Якщопорівнювати ці дві країни за показником кількості підприємств на 100000населення, то висновок буде не на користь України, де він дорівнює 165 проти483 в Йорданії. До цього треба додати й таке негативне явище, коли білятретини малих підприємств України не працюють по декілька років післяреєстрації, або припиняють своє функціонування через неможливі умови длядіяльності (податки, рекет, відсутність правової бази і т.ін.). Хіба можнапорівнювати народногосподарський ефект від 100 тисяч працюючих підприємств вУкраїні і, наприклад, 2 мільйонів одиниць польського сектору малого бізнесу. Втой же час, особливістю Йорданії є велика кількість найдрібніших підприємств,на яких працюють 1-3 робітники. [2, c.99]
Таблиця1
Кількістьпідприємств в Йорданії у 1988-1996 рр.
/>Див. Особенности становлениясектора малого бизнеса в условиях переходной экономики Иордании.// Придніпровський науковий вісник. Економіка.1998 — №94 стор. 100.
Треба також брати доуваги, що фактично сьогодні в Україні та Йорданії малий бізнес є специфічнимсектором економіки та має безліч суттєвих відзнак від інших суб’єктiвпідприємницької діяльності. По-перше, метою створення малого підприємства єзабезпечення його засновників та найманих працівників достатніми для існуваннягрошовими коштами, а не довготермінова експансія на ринок або ж отриманнянадприбутків. По-друге, це динаміка розвитку підприємства, яке починає своюдіяльність, розраховуючи тільки на свої сили та використання всіх можливихресурсів, але в подальшому може досить швидко вирости та перейти в іншукатегорію суб’єктів ринкової економіки. Цей процес відбувається у малихпідприємствах набагато швидше, ніж у великих.
По-третє, це великийризик при веденні справи власниками малих підприємств, який обумовлений як їхневеликими розмірами, так і відсутністю необхідних фінансових ресурсів. Підвпливом цього чинника малі підприємства мають велику мобільність.
Розвиток малогопідприємництва в умовах перехідної економіки залежить від багатьох чинників,серед яких необхідно виділити регіональні організаційно-економічні умови, дояких слід віднести: економічний потенціал регіону, наявність ресурсів,господарську структуру, рівень та стан підготовки кадрів, відношення місцевихорганів виконавчої влади та населення до підприємництва, стан розвитку ринковоїінфраструктури, інформаційне забезпечення, традиції та психологію населеннярегіону і т.ін.
Ці та інші чинники мають бути враховані при розробці тавпровадженні системи регіонального управління, формуванні ефективної територіальноїполітики розвитку малого підприємництва, які будуть сприяти створеннюпідприємницьких структур та подоланню економічної кризи.
У зв’язку з цим особливої актуальності набуваютьорганізаційно-економічні умови як самостійний чинник розвитку малого бізнесу,які розглянуті у третьому підрозділі. Це зумовлено специфікою сучасного моментуяк перехідного періоду при зміні со-ціально-економічних укладів. При цьомупоняття організаційно-економічних умов та сам процес їх формування має місцеголовним чином саме в перехідній економіці, яка закладає основи для подальшогорозвитку. Таким чином, як показало дослідження, конкуренція в умовахсаморегульованого ринку без створення зовні (тобто з боку держави або місцевихорганів влади — в залежності від обсягів ринку) необхідних умов для їїпідтримки беззаперечно перетворюється у монополію, яка не сприяє розвиткусектора малого підприємництва. [3, c.58]
 
Необхідне вдосконалення організаційно-економічних умоврозвитку малого підприємництва шляхом розробки концепції відповідноїрегіональної політики сприяння розвитку малого бізнесу, яка має бути спрямованана: створення нових робочих місць та зменшення безробіття; збільшення обсягіввиробництва та реалізації продукції та послуг за рахунок діяльності суб’єктівмалого бізнесу та залучення їх до вирішення соціально-економічних проблемрегіону; створення конкурентного середовища на відповідних ринках та підвищеннятехнологічного рівня малих підприємств; вдосконалення галузевої структури тапошук оптимальних форм взаємодії та співробітництва великих та малихпідприємств в регіоні; стимулювання розвитку малих підприємств в пріоритетнихгалузях та сприяння формуванню “середнього класу” власників та підприємців.
Найважливішою умовоюформування сфери малого підприємництва повинно стати створення розвиненоїінфраструктури. Тому формування інфраструктури — пріоритетний напрямокзабезпечення його стійкості, відтворення, розвитку та підтримки. Самеінфраструктурне забезпечення дає змогу малим підприємствам отримати доступ дофакторів виробництва, що є необхідним для задовільного вирішення головнихзавдань будь-якого виробничого характеру.
Інституціональнаінфраструктура малого підприємництва — сукупність установ, організацій, фірм,структур, які забезпечують процес підготовки, створення та розвитку малихпідприємств. Завдяки унікальності причин, а також з урахуванням термінових тафінансових обмежень формування цілісної інфраструктури малого підприємництва,доцільно використовувати в стратегічному плануванні скориговану модель такоїінфраструктури.
Концепція розвитку бізнес-інкубаторів, щільно пов’язана зполітикою створення сприятливих організаційно-економічних умов для розвиткумалого бізнесу в конкретному регіоні та пере­слідує наступні цілі: сприяннятаким змінам в регіоні, які спрямовані на забезпе­чення проектних робочих місцьта формування нового іміджу регіону (що характерно для регіонів, де переважаютьтрадиційні галузі промисловості); створення розвиненої інфраструктури, в першучергу для фірм, які базуються в бізнес-інкубаторах або науково-промисловихкомплексах та спроможні працюва­ти на партнерських засадах з великимикомпаніями регіону; забезпечення висо­кими технологіями та інноваціями розвиткумісцевої промисловості та розши­рення експортно-імпортної діяльності; сприяннязміцненню зв’язків між місце­вими університетами, вузами та дослідницькимицентрами та промисловістю; заохочення та створення нових підприємств, якіпродуктують нові технології та наукові знання; створення середовища, яке сприяєвзаємообміну ідеями, ресурсами, обладнанням між наукою та промисловістюрегіону.
В сучасних умовах найбільш ефективною формою інтеграціїінновацій у виробництво є створення організаційно-економічних умов таможливостей в “наукових та технологічних парках” для одночасного формування, зметою комерціалізації результатів наукових розробок, на базі університетівчисленних малих фірм. Головним питанням формування та функціонування цихструктур є пошук джерел їх фінансування. Пропонуєтьсявикористовувати наступні джерела: кошти Державного інноваційного фонду, щорічнівнески та відрахування від прибутку великих фірм, які використовують створені втехнопарках розробки; кошти університетів та науково-дослідних інститутів, зарахунок яких можуть фінансуватися окремі проекти; кошти регіональних і місцевихбюджетів та фондів, які будуть фінансувати ви­конання цільових регіональнихпрограм; кредити банків, які будуть поступово залучатися до інвестуванняінноваційної діяльності (за умов звільнення від опо­даткування або впровадженнявідповідних пільг щодо прибутку, отриманого внаслідок інноваційногокредитування); використання фінансового лізингу; емісія цінних паперів;створення інвестиційних фондів, які будуть залучати кошти фізичних та юридичнихосіб з метою вкладання їх в акції високоприбут­кових високотехнологічних фірм(за умов звільнення від оподаткування ди­відендів, які будутьреінвестуватися).[4, c.223]
Поряд зі згаданими джерелами фінансуванняінноваційного процесу у тех­нопарках, сприяти залученню коштів допоможестимулююча система оподатку­вання, яка включає: пільги на податок з прибутку врозмірі фінансування науко­во-дослідних та дослідно-конструкторських робіт;можливість створювати за рахунок частини прибутку неоподатковані фондиспеціального призначення; пільгове оподаткування прибутку, який спрямовуєтьсяна придбання, або розробку нового обладнан­ня та на будівництво; прискоренаамортизація обладнання.
2.2.Корея
Протягом трьох  останніх десятиріч людство   мало можливість  спостерігати  за  деякими  країнами, що розвиваються,   щодемонстрували світу  «економічнічудеса». Звичайно ж,  мова  йде  про  молоді  найбільш  розвинені держави, які в 60-70 рр. виділилися і відособилися в окрему групу, що отримала  назву   «Нові  індустріальні    країни»(New industrializing countries). Ця групапостійно    поповнюється, і в цей часв неї входять біля півтори   десятківкраїн і територій. Міцне місце серед них займаєПівденна Корея. Про швидке  економічне зростання Республіки Корея говорилося немало.  Цю  "історію успіху" зв'язують з високими темпами зростання ВВП, які становили 8,6% в період з1962-1988г   і перетворенням країни зтрадиційно сільськогосподарської у цілком індустріальну,  серед досягнень якоїрівень ВВП    на душу населення більше за 5000$ і 13 місце  в  списку  ведучих  торговихдержав світу.[5, c.5]
На стрімке зростання економікиПівденної Кореї надавали і   впливаютьсамі  різні  чинники — об'єктивні і   суб'єктивні, економічні  і  політичні,  внутрішні  і    зовнішні, такі як:
орієнтована на експорт, на взаємодію іззовнішнім світом стратегія розвитку;
сприятливий  міжнародний   економічний  клімат    60-х-першої половини 70-х років,  що полегшив доступ до зовнішніхджерел ресурсів;
сильне і ефективне керівництво в особіавторитарних урядів, що відклали демократичні і політичні перетворення накористь економічного розвитку;
відносно малі витрати на зміствійськово-промислового комплексу  (2-3%  проти 60-70%  північно корейських  витрат);
залучення іноземних  капіталовкладень — якфінансових, так і технологічних:  промислове  обладнання і     «now how»;
етнічна і культурна однорідність,  а також конфуціанськая традиція, особливу цінністьщо додає працьовитості, освіті, життєвому успіху і відданості своєїнації.[5, c.6]
Ці і  багато які інші чинники багато в чому визначили швидкі темпи розвитку економікиРеспубліки Корея.
На жаль,  питання,що стосуються економічного розвиткуПівденної Кореї в цей час недостатньо широко  освітлені в  Україні.  Черезвідсутність сучасних статистичних  даних в рефераті фігурують цифрові дані  до 1990 р.  Але   незважаючи на  те,  що цифри дещо застаріли,  інформація, що єв  нашій країні досить правдиво відображаєположення справ в Південній Кореї.
         У процесі підготовки реферату мною були вивчені  матеріали:
    — книги В.І. Шипаєва  «Південна Корея в системі світовогокапіталістичного господарства »;
    статей як вітчизняних, так і корейських економістів:
        -  «Досвід економічного розвитку Республіки Корея в умовахринкової  системи».  Дак Ву Нам-голова Асоціації   зовнішньої торгівлі Республіки Корея.
         -  «Роль  держави  в  створенні »південнокорейського чуда"".С.В. Жуков- к.е.н, ст. науковий співробітник Інституту Світової економіки іміжнародних відносин РАН.
         — «Економіка Кореї:  структурне урегулювання з  метою економічного зростання».   Ку Бон  Хо,  професор,  Президент   Інституту розвитку Кореї,  що виступав з доповіддю з даного   питання на радянсько-південнокорейському симпозіумі в Москві в червні 1991 р.
         Про чинники економічного розвитку Південної Кореї можна говорити багато і детально,  однакв своєму рефераті мені  хотілося б зупинитися на ролі держави, експортнійполітиці і запозичених технологій (як промислового обладнання, так і «now  how»)  в розвитку економіки Республіки Корея.
    Що стосується чинникаекспортної політики, то було б справедливо вважати  його  найбільш  вагомим чинником,  що служив рушійною силою зростання корейської економіки. Про рольдержави так як цей чинник є  одним  звизначальних чинників швидкого темпурозвитку економіки Кореї. Що стосується ролі запозичених технологій, то цей чинник не був таким, що визначає,  однак звернення  до зарубіжних технологій було природним  слідством  експортної  моделі  розвитку економіки Кореї,  тому неможна не оцінити роль цього чинника вформуванні сучасної економіки Кореї і залученнікраїни до світових досягнень НТР. Також цей чинник недостатньо широкоосвітлений в українській літературі в порівнянні з іншими  чинниками, але  проте на мій погляд він представляє інтерес для вивчення, а можебути і часткового застосуванний (звичайно в адаптованому до місцевих умоввигляді) в Україні
         Одним з чинників, що пояснюють стрімке зростанняекономіки Південної Кореї,  з'явилося сильне  і  ефективне  керівництво в особі авторитарних урядів,  що відклалидемократичні і політичні перетворення на  користь  економічного розвитку. Урядухвалював нові закони  і  ретельно  переглядаввже існуючі, а також приймалася безліч   заходів політичного характеру з метою  збільшення  накопичень,розширення експорту,  сприяння вкладенню як національного,  так і іноземногоприватного капіталу, залучення інвестицій   і технологій  через  рубіж.  Урядзробив максимум    можливого для створення соціальної  інфраструктури: дороги,  греблі, порти, залізниці ішколи. До уряду часто    зверталися з проханнями взяти на себе ризик,  пов'язаний з  інвестиційною діяльністю приватних  підприємців,  надаючигарантії по зовнішніх позиках,  щовикористовуються для покриття витрат на крупномасштабний проекти. Очевидно, щов  сучасних  умовах  високорозвинений   розподілу праці  в  основі будь-якихрегулюючих заходів лежить грошовий обіг. У Кореї досягненню фінансово-грошової сбалансованності приділялася  першочергова  увага.  Навіть в   роки значнихгосподарських труднощів грошовий  обіг, інфляція,  дефіцитність державногобюджету не вийшли з під контролю держави.  Центральну роль вцьому грала державна   монополія   в   кредитно-фінансовій  системі. Іншийважливий напрям державного регулювання Південної Кореї пролягає у валютній сфері. У різних варіантах примушеннядо того, щоб тримати іноземну валюту на спеціальних рахунках в ЦБ, діє в Кореї з 1949 року. Концентраціяфінансових і  валютних  ресурсів  в  руках  держави впливало  на формуванняосновних пропорцій суспільноговиробництва. При цьому основна ставкаробилася на всіляке заохочення експорту.  Держава використала субсидуваннянаціональних експортерів, яким  надавалисябанківські  пільги.  За  найскромнішими оцінками  тільки в 70-і роки вонищорічно поглинали не менше за 1/10 ВВП.
Державні кредити такого роду складали:
15% від ВВП -1962-1966гг.
39% від ВВП- 1932-1936гг.
46% від ВВП- 1977-1981гг.[5, c.12]
При цьому треба зазначити, що кредити концентрувалися в   потенційнонайбільш  ефективних  сферах   економіки. Також   здійснювався контроль за ефективністю застосування кредитів. Висока активність  державного регулювання   з  великою виразністю виявляється  в формуванні галузевихпропорцій. Наприклад, при проведенніаграрної реформи якнайважливішою складовою   частиноюстало  примусове  дроблення  великихземельних наділів на більш дрібні- міра, неможлива   без прямого  активного  втручання  держави.  У зв'язку з цим  потрібно послатися на програму «цільового розвитку».  Починаючи   з 70-х  років спеціальнимизаконами виділялися 7 галузей першочергової уваги:
— машинобудування
— електроніка
— текстильна промисловість
— чорна металургія
— кольорова металургія
— нафтохімія
— кораблебудування
Цим галузям виявлялася явна перевага впостачанні  ресурсами, вони користувалися переважними податками і інш. пільгами. Одночасно держава жорстко регулювала конкуренцію в  пріоритетних галузях, примушуючи  до  об'єднанняприватні компанії або до відходу з даного  ринку.  Держава  нерідко йшла на пряму компенсацію збитків" вибранихекспортерів". Особливо варто зазначити,  що  пільги,  що надаються державою, привели до утворення високомонополізованої виробничої, особливоекспортної структури. У першій половині 80-х років частка 30 найбільшихпівденнокорейських конгломератів в  обробляючій  промисловості  досягла  1/3, а   в   експорті перевищила 1/2.
         Бачачи сильний вплив державина  економіку  Південної  Кореї   виникає питання:  чи можна  розглядатикорейські приватні   фірми як самостійні одиниці.  Це питання можна поставити на основі наступних чинників:
1. висока залежність діяльності приватногосектора від   залучення позикових коштів.
2. під контролем держави знаходиться якість продукції  в   найважливішихекспортних  галузях. Держава домагалася,щоб ціни   на товари,  імпорт яких заборонявся або  обмежувався  не   перевищували умовно середньосвітові.
3. кожний  місяць  проводилися  наради  з  питань    експорту під  керівництвом  президента  країни,  на  яких   встановлювалися орієнтовно  експортні  завдання  великим    конгломератам.
4. держава жорстко контролювала робоче рушення,  що   позбавило підприємців  від  яких-небудь  серйозних проблем  крім  «капітал-труд».
         Не менш  жорстко держава в  Південній  Кореї  контролює  іноземний капітал. Важливо зазначити, що прямі  іноземні    капіталовкладення с1967-1986гг.  складають  менше за 2% від сукупних валових інвестицій. ПівденнаКорея прагне залучити не   всііноземні інвестиції, а тільки ті, які вписуються в загальну стратегію її розвитку. Тому не менше за 2/3 іноземнихкапіталовкладень концентруються в таких пріоритетних галузях,  як  хімія, машинобудування  і  електроніка. Таким чином ми маємо " трьохсторонній  альянс":  держава-місцевий капітал- іноземний капітал.  Але прибезперечному дотриманні інтересів всіх трьох сторін, держава  є єдиним повністю самостійнимучасником,  рішення якого обов'язковідля всіх інших. Також заслугою держави єцентралізоване планування звикористанням середньо і довгострокових планів і  цільових програм,  з встановленням  порою  конкретних  виробничих завдань  і  термінів  їх  виконання,  зі  суворою системою контролю  господарськоїдіяльності і безжалісним  економічним знищенням невдах. У суті економіка  Південної Кореї представляє найбільш гармонійне поєднанняпланового і ринкового способів веденнягосподарств. Якщо дуже  короткоговорити,  то саме формування і  уміле використання такого механізму ідозволило Південній  Кореї у відносно стислі терміниподолати бар'єр слабо развинутості і зайняти гідне місце в світовій цивілізації.
Нарівні із  залученням іноземних інвестицій, починаючи з 80-х років економічна політика Південної Кореї була  направлена на залучення через рубіж сучаснихтехнологій. хоч в силу різних причин об'єми запозичених в області  технологій були не  так  значними,  як в сферах позикових коштів і прямих капіталовкладень, її роль вперекладі південнокорейської економіки на сучасні рейки і в залученні країни до досягнень НТР була проте досить висока.  Для широкоговпровадження  сучасних технологічних процесів необхідно було і придбавати відповідну техніку.  Середтехніки, що закупається,   безпосередньо не пов'язаної з виробничими процесами,  переважаюче   місце  займалитранспортне обладнання і пересувний склад, електроприлади і апаратура.За умовами контрактів подібного  роду, що укладаютьсяпостачання фінансувалося кредитами зрозрахунку 3% річних з погашенням заборгованості в трирічний термін.   Крім вказаного  Південна Кореябула вимушена придбавати і машини, що безпосередньо використовувались  у виробничих процесах.  Як правило, закупівля станків і агрегатів супроводилася придбанням прав на використання технологічних процесів. Потреба в них збільшувалася з кожним роком. Відповідноросли і відрахування на оплату  як  самої техніки, так  і  технології  «know how».  Усього за 1962-1982гг. між Південною Кореєю ірозвиненими капіталістичними країнами була зафіксована  2281 операція на придбання технічних  «now how» на загальну суму 681 млн.$,  що становило 47,7%суми прямих інвестицій за той же період.  Зприведених в табл. 1 даних  видно, що  левова  частка операцій, пов'язаних з придбанням виробничого обладнання і пов'язаних з ним  «know how»,  укладалося  з  японськимибізнесменами(56,4%), хоч  до  співпраці з південнокорейськими фірмами на цьому терні вони приступили на  4  роки пізніше  ніж американські і інші ділові кола.    Домінуючим був і питома вагаЯпонії в  сумах  південнокорейських відрахувань за техніку, що використовуєтьсяі технології. Усього за 10 років (1967-1977)  японські  підприємці  отримали  52 млн.$ (59%), тоді як за15-літній термін (1962-1977) Америці іЗахідній Німеччині дісталосявідповідно 24.3 млн.$(27.7%) і 4.4 млн.$(5%).   1975г. 64.1% всіх відрахуваньза використання іноземної техніки  і  технологій  падало на частку США і Японії4796 і 7074 млн.$. [6, c.21] Відмічаючивиключно високу міру залежності від цих двох країн, південнокорейська асоціація Зовнішньої торгівлі 17 липня 1976 р. виступила із закликом негайно диверсифікуватиджерела,  з яких запозичаються і впроваджуються техніка і технології.  Однакспонукальним мотивом цього закликуслужили не тільки кількісні розрахунки. За оцінками Національного ІнститутуНауки і техніки виходило, що тільки 30%  «know how»(запозичених ізСША і країн Західної Європи) можна було віднести до передових  технологічнихпроцесів, а 70%(що впроваджувалися безпосередньоз Японії), що залишалися оцінювалися як відсталі і застарілі.  Після проведеногодослідження в Південній Кореї був  створений Консультаційний  Центр  по  залученню технології,  який давав (при консультації  іноземних   фахівців)  попередніоцінки  «know how»,  намічених  до  впровадження,  з метою усуненнянегативних чинників.  У світлі викладених даних хотілося б відмітити і те,  що бували випадки (причому,далеко не поодинокі), коли японські  фірми продавали яке-небудь обладнання по спекулятивних  цінах при тому, що продукція, що випускається нацьому обладнанні не відповідалаприйнятим стандартам.    Про подібного роду казусах південнокорейська пресаповідомляла  неодноразово, і, видимо, аж ніяк не випадково в середині 70-х років сеульска влада прийняла рядзаходів, направлених на диверсифікаціюджерел не тільки позик, але ітехнічної допомоги.
Однак, на практиці сталася диверсифікація не джерел  позик, а диверсифікація технологічних процесів в  сфері розподілі  по окремих  галузях південнокорейської промисловості. Розглянувши загалом положення  із  запозиченням  ззовні  сучасної технології на тривалому   відрізку    часу, прослідимотепер динаміку цього процесу.    Запозичення іноземної техніки і технологіїрозпадається на  три періоди.  Протягом першого періоду (1962-1966)  число операцій і їх вартість виражаласямінімальними  величинами. Це пояснювалося з одного боку, обмеженістю задач, а зіншого боку- нестабільністю політичної обстановки в  Південній Кореї і частково виникаючою звідси невірою  ділових кіл зрозвинених капіталістичних країн,  що  їх  обладнанняі технології попадуть в надійні руки. Під час  другого періоду Південна  Корея по-справжньому приступила до реалізації програми індустріалізації.  Створенняабсолютно нових для країни галузей виробництва  обумовило різке зростання потреб в сучасній технології, що привело  до рясної притокизарубіжних  «know how».  Протягом другого періоду спостерігаєтьсяшвидке зростання як  числа укладених  операцій(в 9,6 рази), так і сум корейських  відрахувань за запозичену техніку і технологію  (в  35,5  рази).  Очевидна перевагадругий з названих цифр є свідченнямтого,  що в Південну Корею стали  поступатискладна техніка і дорогатехнологія.    Характерні риси третього періоду (1977-1988)  визначаютьсяпереходом до  «нової стадії індустріалізації», основні  задачі якоїзводилися до того, щоб здійснити поступовий перехід від виробництватрудомісткого до виробництва капіталомісткого і техноємкого.   Виконання кардинальних  задач  завершальної  стадіїіндустріалізації впиралося в проблемузапозичення і  впровадження новітньоїтехніки і передової технології.[7, c.5]
         У квітні 1979 року корейська  влада  внесла  чергові  поправкив правила залучення іноземної технології і здійснили таким чином другу фазулібералізації. Нові правила забороняли купівлютехнологій:
1. якщо контракти передбачалося усього лише просте  використання зразків, фабричнихмарок і торгових знаків;
2. якщо контракти мали на увазі тільки продаж сировинних  матеріалів або окремихкомпонентів,  деталей і  вузлів  для  передбачуваної продукції*
3. якщоконтракт містив  несправедливе  і обмежувальні умови  відносно  експорту виробів, що намічаються до випуску; 
4. якщоконтрактом  пропонувалося  технологіязастаріла,  незавершена, або з якими-небудь відхиленнями від норми;
5. якщоконтракти торкалися особливу технологію,  які, по визначенню міністра у справахнауки і техніки,  «служило інтересамнезалежного розвитку»;
6. якщоміністр  економічного  планування   невважав   за необхідним визнати  ті або іншіконтракти життєво необхідними.
Як відмічалося вище,  за перегляненими правилами влада  могла безколивання  відкинути  заявку,  якщо  контрактом,що пропонується  передбачалося  лишепросте використання південнокорейськими фірмами іноземних торгових  марок  і фабричних  знаків.Спонукальним мотивом для корейських бізнесменів служила в цьому випадку тягамісцевих споживачів до  придбаннятоварів із зарубіжною фабричною маркою, оскільки якість виробів,  щовипускаються для реалізації на внутрішньому ринку, залишала бажати  кращого.  Крім того,  південнокорейські фірми  намагалися таким шляхом розширити свої зовнішні ринки, збуваючи на   нихвітчизняні вироби,  прикрашені якою-небудь прославленою іноземною маркою.Власті як і тепер несхвально відносилисядо подібного не патріотичностіспоживачів і не    зовсім чистим спрямуванням бізнесменів. У 1978 р. в Кореїбуло   зареєстровано усього лише біля15 фірм, які використали зарубіжні торговімарки.     Цілком можливо, що правила,  що стосуються  іноземних фабричних знаків,  неухильно проводилися б в життя, якби    не  дві обставини, пов'язаних зі спортом:  чергова   азіатська гра 1986 року і Олімпіада 1988 року.  Передчуючи  величезний наплив зарубіжних гостей,  власті вмить ослабили заборону на використаннязакордонних  фабричних  знаків.  Як наслідок  цього  число фірм, щокористуються іноземними   торговимимарками за період з 1978 по 1983 рік збільшилося в  32,3 рази. [8, c.20] Також помітно  зросла  притокаультрасучасної  технології в електронну промисловість і машинобудування. Протягом  1982 року кількість операційпо передачі електронних  технологій південнокорейським фірмам перевищило рівень1981  року  на 28,7%.    Поступово уряд робив все більшу  ставку  на залученнясамих довершених технологій.  Президент наполягав на тому,  щоб всі приватніфірми в обов'язковому  порядку  обмінювалися зарубіжними технологіями, що є вїх розпорядженні.  У свою черга Міністерство торгівлі  і  промисловостіоголосило,  що  воно буде заохочувати впровадження дрібними і  середніми фірмами нових зарубіжних технологій. Система заохочення набрала  чинності з 1984 року і насамперед розповсюдилася на фірми, зайняті випуском електронних виробів.  Бувстворений  фонд фінансової і технічної допомоги підприємствам, які зважитися розгортатидіяльність на престижному, але  поки незнаному терні електроніки.  У 1988 році  сума фонду становила 400 мільйонів доларів.    З 12  серпня  1983  року Міністерство фінансів зобов'язало  банки інтенсивно підтримувати приватніфірми,  які  звернуться за  позиками  з метою впровадження іноземнихтехнологій.  Спеціальні позикипідтримки  надавалися  на п'ятирічний  термін, при дворічному пільговому періоді,  з розрахунку 10% річних.       У світлі викладених даних,  доцільно виділитичерговий, четвертий період,  який характеризується  помітним  креном у  бік США і ведучих країн Західної Європи вобласті запозичення технологій.  Подібний  крен  можна  пояснити тим, що США і Західна Європа, не бачачи вПівденній Кореї   потенційного конкурента, постачалисамі сучасні технології. Тоді  як  Японія,  стурбована швидкими темпами розвитку сусіда,  постачала в Кореюдалеко не самі  сучасні технології.    Досить численні операції по передачі  «know how» в    1983 році ділилисянатри категорії. Задачі операційпершої категорії: освоїти за допомогою зарубіжної технології випуск якого-небудь виду продукції, що не виготовлявся раніше в Кореї,  з метоюмонополізувати їх виробництво і збут на  внутрішньому ринку.   Другу категорію складають операції,в яких корейські  фірми ставили  перед  собою задачі,  пов'язані з розширенням експорту, — освоїти власний випуск нових високоякісних виробів і вийти з нимина зовнішній ринок. Операції третьоїкатегорії, в яких з корейської сторони брали участь лише найбільші фірми,  переслідувалася мета підняти окремі галузівітчизняної промисловості  на  якісно новий рівень. Прикладом такої операціїможе служити  технічна угода  між  корейською  фірмою   «Sumsung»,американською компанією   «Micron  technology»,  і  з японською  корпорацією  «Sharp». За умовами угоди корейська сторона заручилася  правом  експортувати  вСША кристалик для  запам'ятовуючих пристроїв. Для цього  недалеко  від  Сеула  був   побудованийзавод  для виготовлення напівпровідників.  За перші   п'ять років експлуатаціїзаводу сума  експорту  становила  650  мільйонів доларів.  Почувши,  щосправа,  почате  цією фірмою   приносить величезний  прибуток  до  виробництва напівпровідників  підключилися такі фірми, як  «Daewoo» і  «GoldStar».    Можна послатися  і  на південнокорейське  суднобудування. Запозичаючи технології (по початку з Японії,  а потім з Англії,  Франції,Норвегії і Голландії),  Південна Корея по об'ємузамовлень, що отримуються на суднавийшла на друге місце в світі. Оснащення південнокорейської  промисловості новими  видами  обладнання відбувалося  по  різних  каналах. Промислове  обладнання поступало і по лінії  комерційних  позик,  але  аж ніяк не  завжди  разом  зними надавалася технологічнадопомога,  тому турбота про підготовку  відповідних  технічних кадрів лягала наплечі корейців.   Інша картинаскладалася при передачі   «know how».  У   відповідність з  технічними  угодами  зарубіжна фірма   бралана себе зобов'язання або направляти в  Південну  Корею   технічних консультантів,  або підготувати місцевих фахівців. У підготовці місцевих кадрів і перебувала  особлива  цінність зарубіжноїтехнологічної допомоги,  при умові,  якщо  вона знаходиласяна рівні останніх досягнень НТР.    Яквідмічалося  вище,  що  по  сумарнійвартості запозичення технологій не йшлоні в яке порівняння ні з прямими інвестиціями, ні тим більше з комерційними позиками. Однак, поступаючись їм у вказаномуплані,  іноземна  технологічна допомога  в  багатьох випадках приносила більшпозитивні  результати, а іноді і більшшвидку віддачу,  ніж комерційні позики  і  прямі  інвестиції.  Ось чому останнім часом Південна Корея стала  приділяти  підвищену  увагу запозиченню передової  технології  і залученню в змішані  підприємства прямихінвестицій, якщо іноземнікапіталовкладення обіцяють  їй  підвищення технічного рівня вітчизняної  промисловості.
Розділ 3
 3.1.Мексика
Не  всі  латиноамериканські країни минулі двадесятиріччя характеризувалися помітним  прогресом. Не  дивлячись на спільністьісторичних доль, схожістьсоціально-економічних умов розвитку країн регіону, між ними існують значнівідмінності.  За винятком Куби, що будує соціалізм, і  Нікарагуа, що здійснює глибокі прогресивні перетворення,всі латиноамериканські країни розвиваються по капіталістичному шляху. З них три країни -Бразілія, Мексика і Аргентина- значно  перевершили  інші  країни по рівню розвитку     промисловості, по зрілості капіталістичних  відносин. Прогресивні  зміни  в  галузевій структурі економіки цих   країн сприяли ще більшому зміцненню їх позицій в регіональному промисловому виробництві.
Мексиканські Сполучені Штати — одні з найбільших держав Латинської Америки. Їхтериторія рівна 1958,2 тисяч   квадратних  кілометрів.  По  території середкраїн західної    півкулі Мексика займаєп'яте місце.  На півночі вона межує  з Сполученими Штатами Америки,  на півдні- з Гватемалой і   Белізом.  Мексика -  країна  гориста,  більше за 50 %  їїтериторії  схильно вище за 1000 метрів над рівнем  моря.  Єдина   рівнина — півострів Юкотан,  вузькі низовини тягнуться також    вздовж океанського побережжя.Водні ресурси  розподілені  надто нерівномірно,  що спільно з іншими чинниками створює труднощі  для господарювання   сільського.  Багато які райони Мексики потребують зрошування.
              Країна багата корисними копалинами: нафта, газ, ртуть,   срібло, цинк, свинець, уран і інші.  Розвідані запаси  нафти складають біля9,8 мільярдів тонн,  природного газу — 1826 мільярдів кубічних  метрів.Мексика, найбільший в світі виробник срібла, займаєсьоме місце в світі по видобутку цинку, сірки і солей, четверте — свинця іртуті.  По населенню Мексика — третя країна західної  півкулі. У 1983 р.населення країни нараховувало більше за 70 мільйонів чоловік.  Державна мова — іспанська,  однак в багатьохвіддалених районах широке поширеннямають індіанські мови. У столицікраїни — місті Мехіко, проживає 12,7 мільйонів чоловік.  Разом з сусіднімимістами Мехіко утворить одну  з  найбільших міських конгломерацій світу,  в якій проживає 20 %  населеннякраїни.  Це — найбільший індустріальний центр Латинської Америки, на нього іінші міста долини Мехіко біля 60 %промислового потенціалу країни. Мексика — федеративна республіка, щоскладається з 31 штату  і Федерального  округу.  Верховна влада здійснюєтьсяпрезидентом, що є главою уряду.      Законодавча влада належить  Національному конгресу,  що складається з палатидепутатів,  що обирається терміном натри роки,  і сенати,  в яких обираються по два сенатори від кожного штату терміном на шість років.[9, c.3]
Мексика -  найбільш  розвинена країнаЛатинської Америки.    По виробництву ВВПА і  промисловій  продукції  вона  займає    друге місце в регіоні,поступаючись за цими показниками лише Бразілії. Так середньорічний приріст ВВП з 1965 по 1970 р. був рівний 6,9 %;  в1970 — 1974 рр. — 6,3 %.  У період світової економічної кризи 1974 — 1975 рр. цей показник знизився, а потім в 1978 — 1980 рр. піднявся до 8 — 9  %. [9, c.4]
І хоч ВВП Мексики виріс в останні десять  років  більш    ніжв 1,5 рази, вона все ще помітно відстає по прибуткахна душу населення від розвинених  капіталістичних  країн,  а  серед  країнЛатинської Америки займає третє місце після Аргентини   і Венесуели.   
  Вступаючи в  нову  фазу  свого  промислового розвитку,  Мексикавикористала фінансову і матеріальну  підтримку  з  боку  розвинених держав, насамперед США.  При цьому  здійснювалася спеціалізація і кооперуванняна базі  поступової інтеграції економічних структур Мексики з економікою  розвинених капіталістичних країн. Ці чинникинаклали глибокий відбиток  на економічний розвиток Мексики,  додавши йому   суперечливий характер.
За післявоєнні  роки істотні зміни зазнала структура ВВПА. Частка сільського господарства в ньому постійно падає. Так, в1950 р. вона становила 23.8 %, в 1970 р. — 11.9, а в    1978 р. — вже 9.0 %. Поступово збільшується частка обробляючої  промисловості  ( дивись таблицю N 1).Однак по рівню  обробляючої промисловості Мексика все ще  сильно відстає від  розвинених  капіталістичних  країн.  По загальнихпоказниках   економічного розвитку Мексика наближається до  такої країни, як Іспанія,  поступаючись  їй лише по розмірах продукції на душу  населення (дивись таблицю N 2 ).
Характеризуючи промисловість загалом,  потрібно зазначити,    що 80.7%  всіх  підприємств  обробляючої промисловості   складають  дрібні виробництва,  що належатьнаціональному     або приватному капіталу і що використовують національнутехнологію.   Вони в  основному і забезпечують зайнятість населення.  У 1960р.   на частку дрібних і середніхпідприємств в обробляючій промисловості доводилося 71.5  %  всіх вироблених продукції і 79.5 % всіх зайнятих в галузі.[9, c.10]
.
Держава проводить політику стимулювання середньої і  дрібної промисловості, для чого створений Гарантійний фонд стимулювання середньої і дрібної промисловості. Відносно цих  підприємств здійснюється преференційна податкова політика. У планах промислового розвитку країни  приділяється велика  увага дрібної і середньої індустрії. За даними на1970 р. великих підприємствнараховувалося 1007 з числом зайнятих477 тисяч  чоловік, середніх  — 2122 з числом зайнятих365 тисяч чоловік і  дрібних — 68036 зчислом зайнятих 628 тисяч чоловік.
Інвестиції в економіку забезпечуються головним  чином  за рахунок збільшення державних вкладень. Державні  інвестиції в економіку і соціальнуінфраструктуру росли  досить високими  темпами протягом 1950 – 1970рр.
Важливим чинником економічного  розвитку  Мексики було  зростанняпродуктивності праці. У той час, якзайнятість населення з 1960 по 1977 р. зросла в 2.1 рази,  величина ВВП за той же період збільшилася в 4.7 рази.
У 1972 р.  активи іноземних філій становили 52  %    активів 300  найбільших  підприємств в обробляючій промисловості.Однак прийняття в 1973 р.  закону про  стимулювання   національних і   регулюванні  іноземних капіталовкладень     запобігло подальшій капіталізації мексіканської  економіки. Політика держави в регулюваннідіяльності іноземного капіталу дозволяє місцевим компаніям вступати в конкуренцію не з всієї ТНК,  а лише з її філіями в країні. Хоч    іноземні філії і віддали контрольний пакет  акцій, однак    їх вплив відчувається повсюдно,  оскільки 90 %  великихі   середніх підприємств обробної промисловості  використовують  іноземну технологію,  будують  своє виробництво  на  базі  іноземного обладнання,марок і патентів.    Але всупереч " заміні імпорту "  і  "  мексиканізації"   продовжують швидкозбільшуватися іноземні капіталовкладення і     ввезення товарів.  Незважаючи навсі зусилля,  уряду не вдалося припинити зростанняінфляції.  У 1976 р.  ціни на споживчітовари зросли в порівнянні з 1973 р. більш ніж в 1.5  рази. Все  це  в поєднанні з світовою економічною кризою  змусилоуряд відмовитися від стабільності  мексіканськогопесо.
1976 -  1977 роки були важкими для мексиканської економіки. Пожвавленняпочалося з другої половини 1978 р.,  збільшилися капіталовкладення   приватного  сектора,  знизилися  темпи   інфляції. У 1979 р. приріст ВВП становив 8 %,  збільшилася зайнятістьнаселення на 7.6 %.  Але у важкому положеннівиявилося   сільське господарство, продукція якого знизилася на 3.5 %. [10,c.35]
Промисловість Мексики в 1980 — 1981 рр.розвивалася високими темпам.  Швидко росли видобуток нафти, виробництво вгалузях нафтохімічного комплексу, цементної промисловості і    машинобудування.
Мексика першою  в капіталістичному світі націоналізувала нафтовупромисловість,  експропріювавши в 1938 р.  майно 17 іноземних компаній.  Вонобуло передане в руки державної організації " Петролес мексиканос " ( Пемекс ).        " Пемекс  " є стержнем державного сектораекономіки, а нафтова і нафтопереробна промисловість перетворилася в найважливішу  галузь  економіки,  прибуткивід якої    йдуть на розвиток іншихгалузей,  інфраструктури і сільського    господарства.
На даний  момент  велика  увага приділяється розвитку   приватного сектора векономіці Мексики.  Згідно з декретом від 15    серпня 1983 р.  про розвиток ідіяльність сектора " макиладорас",  підприємства цього типу можуть створюватися повсюдно.     Декретпередбачає можливість створення таких підприємств   у " вільній експортній  зоні  "  на  правах  стовідсоткової      іноземної власності, що  ставить їх в особливі умови в     порівнянні з більшістю діючих  в  Мексіці  іноземних    фірм,власність яких в акціонерному капіталі обмежена    на 49 %.    Якщо в 1966 р. в Мексіці діяли 12підприємств     цього типу,  на яких було зайнятобіля 3 тисяч чоловік, то   до кінця1987 р.  — вже 1100 з числом зайнятихбільш  300  тисяч    чоловік.[11, c.13]
Найбільшою приватною корпорацією є «Альфа індустріас».  Її пасиви становлять майже 69 мільярдів песо,   активи — 111.5 мільярдів.  У групувходять металургійні,     паперо-виробничі підприємства,  заводи по виробництвусинтетичного волокна, машинобудівні і нафтохімічні.
Зовнішній торгівлі  в  Мексиці завждинадавалося велике   значення. Вона є однимз головних  джерел отримання іноземноївалюти,  на  яку  придбавається обладнання,  необхідне для розвиткупромисловості, і сировина.
Характерною особливістю зовнішньоторгівельного  обороту  протягом  тривалого  часу булохронічне перевищення імпорту над експортом.  Структура імпорту свідчить про ту,що країна купує в основному машини, сировину для промисловості, в  окремі роки  продовольство  і  споживчі  товари. Крім  США великими імпортерамимексиканської продукції є Іспанія, Японія, ФРН, Бразілія і інші.
Зараз «мексіканськамодель » переживає  кризу,  оскільки економічні  успіхи країни виявилисянадзвичайно суперечливим. Зокрема, економічне зростання в Мексіці супроводилося посиленим проникненням іноземногокапіталу. Домінуючі позиції  (  біля  60  %  )  належать  іноземному   капіталу США,  хоч  в  останні роки значно збільшилася  притока капіталовкладень зЗахідної Європи і Японії. Нарівні з   цим Мексика все в більшій мірі вдаєтьсядо зовнішніх позик   і кредитів,  хоч прибутки від експорту не покривають фінансових зобов'язань. [11, c.20]
За рахунок того, що в Мексику ринулинафтодолари уряд    сподіваєтьсяздійснити швидкий стрибок в економічному розвитку, а також справитися збезробіттям. Зовнішній борг Мексикистановить 80 мільярдів доларів.  Лише одніплатежі по  державній заборгованості  поглинають 70 %  від продажу нафти.  Це  привело до багаторазових девальвацій песо.
              У 1980 р. експорт збільшився до 15.3 мільярдів доларів і з них 10 мільярдів приходиться на нафту.
                                             (дивись таблицю N 3  )
ТАБЛИЦЯN 3
ОБСЯГЕКСПОРТУ І ІМПОРТУ МЕКСИКИ В 1981 р.
ЕКСПОРТНайменування млн. дол. % Всього 19 379 100 Нафта і газ 13 827 71,4 Хімічні продукти 593 3,1 Автомобілі 369 1,9 Креветки 344 1,8 Кава 333 1,7 Бавовна 301 1,6 Інші 3612 18,5
ІМПОРТНайменування млн. дол. % Всього 24 193 100 Машини і обладнання 9 646 39,9 Сировина і напівфабрикати 10 838 44,8 Хімічні продукти 1 684 7,0 Споживчі товари 2 414 10,0 Продовольчі товари 1 656 6,8 Інші 1 295 5,3
Див. Мировой рынок и развивающиесястраны. Сборник научных трудов. Москва. 1991 с.1043.2.США
Малепідприємництво відіграє винятково важливу роль в економічному і соціальномужитті США.
Так, в 1986-1990 р. невеликіфірми США робили більше 40% валового національного продукту і половину валовогопродукту приватного сектору.
У окремих сферах економікималі підприємства домінують. Так, на їхню частку оптової торгівлі доводиться — 86% валового продукту приватного сектору, у сфері обслуговування — 81%, убудівництві — 80%, у фінансовій сфері — 60%, у роздрібній торгівлі — 55%, вобробній промисловості — 21%. [13, с.10]
На малі фірми в зазначений період припадало майже половина всіх зайнятих у приватному секторі: — 12 млн. чол. у сфері обслуговування; — 10,1 у роздрібній торгівлі;-4,4 воптової; в обробній промисловості зайняті — 8; у будівництві -4,3; на транспорті — 2; у видобувній промисловості — 0,5; у сільському господарстві — 0,8; 3,2 млн. чол. було зайнято фінансовою діяльністю.[13,c.12]
Особливо важливу роль малий бізнес відіграє у вирішенні проблем зайнятості: у 80-і роки 80% усіх нових робочих місць були створені дрібними підприємствами. Більше100 млн. американців прямо або побічно заробляють засоби для існування завдякималому підприємництву. Держава ж одержує мільярдні суми прибутків у виглядіподатків із прибутку дрібних підприємств.
Процес розгортання малихпідприємств тісно зв'язаний із галузевою специфікою й економічними механізмами,що діють у тієї або іншій країні. З цієї причини при оперировании цифровимипоказниками і порівнянні досвіду розвитих капіталістичних країн із процесомформування малої економіки в Росії варто пам'ятати про розходження в рівняхрозвитки інституціональної і виробничої інфраструктур, у галузевій структурінаціонального господарства, тобто необхідно враховувати социокультурныеособливості використовуваного досвіду.
Приведемо класифікаціюгалузей у США, використовуючи наступні показники: щільність зайнятих в окремихгалузях, а також загальна кількість приватних підприємств і їхній розподіл погалузях.
ðТаблица №1. Таблиця№1. 2.1
            ðОтраслевая классификация вСША (1986-1987 гг.) Галузева класифікація в США (1986-1987 р.)
 
Галузь
 ðВклад в нац. Внесок у нац. Прибуток
 Зайнятість
 ðПредприятия частного сектора Підприємства
приватного сектора
  млрд. долл. % тис. Чол. % тис. %
 Сільське господарство,
лісова     промисловість 95 2 3208 3 2. 328 14
 Видобувна
промисловість 85 2 721 1 251 2 Будівництво 219 5 4998 5 1758 6
 Обробна
промисловість 852 19 19065 19 622 4 Оптова і роздрібна торгівля 740 16 24381 22 3463 21 Фінанси, нерухомість 775 17 6549 6 2272 13 Транспорт, зв'язок 402 9 5385 5 721 4 Послуги 794 17 24196 23 6220 36
 Державний
Сектор 535 12 17015 16 Іноземний 30 1 Разом 4527 100 105518 100 17635 100
Див. Разумнова І. Дрібніпідприємства промисловості США// Проблемитеорії і практика управління. — Москва. 1990 р. – с.10.
У політиці уряду США як і в багатьох іншихрозвинених капіталістичних країнах допомога дрібномубізнесу займає особливе місце. Дрібні підприємства стали своєрідниміндикатором загального стану справ в економіці. Невеликіпідприємства найбільш чуйно реагують на зміну господарської кон'юнктури,падіння або підвищення норми прибули в галузях економіки. Хвиля розорень або утворення нових компанійзароджується передусім в немонополізованому секторі і лише пізніше, набравши силу,докочується до більш великих фірм,відбиваючись на їх діяльності.
У умовах погіршення відтворювання великікомпанії
знаходять  «віддушину» у вигляді експорту капіталу.Дрібні фірми, як правило, не маютьтакої можливості.

Це змушує їх для виживання інтенсивно переглядати свою виробничу і збутовудіяльність. Ті з них, хто в обстановці70-х початку 80-х років зумілипристосуватися — вижили, інші — просто розорилися. Однак, в свою чергу,розвиток малих підприємств приподоланні цієї кризи послужив важливим засобом оздоровлення економіки. Іпояснюється це передусім тією роллю і функціями, які малий бізнес виконує.
По-перше, як вже відмічалося, вінзабезпечує необхідну мобільність в умовах ринку, створює глибоку спеціалізаціюі кооперацію, без яких немислима його висока ефективність. По-друге, він здатний не тільки швидко заповнювати ніші,що утворюються в споживчій сфері, алеі порівняно швидко окупатися. По-третє, — створювати атмосферу конкуренції.
По-четверте (і це, мабуть, саме головне), він створює те середовище і духпідприємництва, без яких ринкова економіка неможлива.

 Розподіл малих підприємств по галузях
 промисловості і кількості працюючих в США в % Менше за 25 чол Менше за 210 чол Менше за 220 чол Менше за 250 чол Видобувна промисловість 52,4 67,1 80,5 91,5 Переробна промисловість 37,0 52,5 67,5 82,6 Оптова торгівля 50,3 71,5 86,9 96,4 Роздрібна торгівля 64,9 81,5 91,1 97,2 Будівництво 64,5 81,7 91,8 97,6 Комерційні послуги 76,4 87,1 93,6 97,5 У середньому 66,7 81,2 89,3 96,3
Див. Малий бізнес у США: Проблемистановлення.- Мосва. 1993р. — с.20.

З приведеноїтаблиці абсолютно ясно, що малий бізнес увсіх приватних секторах економіки США домінує по кількості створених нимробочих місць. Відносна ж значущість дрібнихфірм, значно розрізнюється між профілями цих підприємств.
Дрібні і середні підприємства граютьпомітну роль в зайнятості, виробництві окремих товарів, дослідницьких інауково-виробничих розробках.
Про те, що малі підприємства здатні увеликих масштабах забезпечувати роботоюнезайняті трудові ресурси говорить те, що в США в дрібних фірмах в 1990 році було зосереджено 40%, всієї робочоїсили. У цьому укладається соціальнароль підприємств дрібного підприємництва.[14,c.6]
Незважаючи на те, що велика частинанаукового потенціалу зосереджена на великихкомпаніях, малі і середні фірми по широкому колупродукції частіше починаютькомерціалізацію нових товарів. Дослідження 500 значних технологічнихнововведень і винаходів, зареєстрованих протягом останнього двадцятиріччя вСША, виявило важливу роль невеликих фірм навіть у втіленні в життя істотнихтехнологічних нововведень.

Частка технологічних нововведень в США
в 80-х роках в % дрібні фірми середні фірми великі фірми США 35% 15% 50%

Успіх малого бізнесу в цій області можна пояснити наступними причинами. Поглиблення спеціалізації в науковихрозробках привело до того, що вбагатьох випадках невеликі фірми йдутьпо більш простому або ризикованому шляху, працюють в неперспективних галузях. Дрібні фірми також охоче беруться за освоєння оригінальних нововведень, оскільки при випуску принципово нового виробу знижується значення великих лабораторій з напрямами досліджень, що устоялися. 

До того ж малі фірми прагнуть як можна швидше налагодити масове виробництво. Тим самим, значення розробок, що проводятьсядрібними підприємствами досить важливо, передусім з точки зору розширенняринку товарів, що пропонуються іпослуг, що в свою чергу активно стимулює процес виробництва з метою найбільшшвидкого задоволення (знову народженого) попиту, що мотивується розробками, що проводяться фірмами малого і середньогопідприємництва.
Відношення нововведень до витрат на наукові дослідження і розробкималих підприємств в 3-4 рази вище, ніж у великих.Якщо прослідитишлях винаходу, використаного великимимонополіями, то нерідко воно виявляється результатом роботи окремих вчених або дрібнихфірм. Однак подальше впровадження здійснюється компаніями, що володіютьнеобхідними для цього фінансовими і матеріальними ресурсами.
У світовійпрактиці вважається нормою державне заохочення малого бізнесу в інтересахтовариства і держави. При цьому завдання держави полягає не в тому, щоб простопередати малим підприємствам фінансові, технічні й інші ресурси, і не в тому,щоб підтримувати їх за будь-яку ціну, а в тому, щоб створити правові йекономічні умови для їхнього виживання, спроможності зростати і саморозвиватисяв умовах ринку. В США йде потужна хвиля підтримки розвитку МП.
Діяльністьмалих підприємств у США входить у компетенцію спеціальної державної організації- Адміністрації малого бізнесу, створеної Конгресом США в 1953 р. На неїпокладений обов'язок робити дрібним підприємцям фінансову консультаційнудопомогу, сприяти в одержанні урядових замовлень і укладенню контрактів ізвеликими підприємствами.[14,c.10]
ПрезидентСША щорічно робить доповідь Конгресу про положення малого бізнесу. Конгрес СШАстверджує різноманітні програми допомоги розвитку дрібного бізнесу. Такіпрограми мають також різні урядові відомства (Міністерство торгівлі, сільськогогосподарства, і т.д.). Бізнесменам допомагають інформацією, навчанням,консультуванням.
Наступні федеральніорганізації беруть участь у програмах по розвитку експорту малих підприємств іє учасниками Координаційного комітету по розвитку торгівлі: Торговельна палатаСША, Департамент сільського господарства, транспорту, енергетики, утворення,праці, фінансів, оборони. Торгове представництво США, Експортно-імпортний банкСША, Агентство розвитку торгівлі. Приватна корпорація по закордоннихінвестиціях. Агентство міжнародного розвитку. Агентство по захистінавколишнього Середовища, Інформаційне агентство. Відділ по керуванню йупорядкуванню бюджету, Національна рада безпеки, Комісія з міжнародноїторгівлі. Рад економічних радників.
Велика увага приділяєтьсямалому бизнесу на регіональному рівні.
Так, наприклад, у 1983 р.при Уэйнском університеті штат Мічиган створений Центр розвитку малого бізнесудля реалізації програм по консультації, навчанню, дослідженню і правовомузахисту малого бізнесу.[14,c.10]
Мета цієї федеральної /місцевої програми, що має законодавчу основу і, керівництво якої здійснюєтьсяразом з Адміністрацією малого бізнесу США, визначена в такий спосіб:
— забезпечити послідовнеконсультування малих фірм у штаті Мічиган через 13 регіональних відділень;
— розробити і реалізуватипрактичні навчальні програми з проблем малого бізнесу;
— вивчити специфічніпроблеми малого бізнесу в штаті Мічиган;
— представляти інтересималого бізнесу з питань правового захисту разом з іншими суспільними іприватними організаціями.
Відповідно до законодавствакредитування суб'єктів малого підприємництва здійснюється на пільгових умовахіз компенсацією відповідної різниці кредитним організаціям за рахунок засобівфондів підтримки малого підприємництва, що вправі компенсувати кредитниморганізаціям цілком або частково недоотримані ними прибутки при кредитуваннісуб'єктів малого підприємництва на пільгових умовах. Такий же порядокпередбачений при страхуванні суб'єктів малого підприємництва.Розділ 4
Малі приватні підприємства в економіці держав Східної таЗахідної Європи4.1.Росія
Уреформуванні російської економіки ще з часівперебудови малі підприємства (МП) взялина себе роль творця грунту для нової системи господарювання. Домінуючийсьогодні приватний сектор зароджувався саме в сфері малого бізнесу. І цілком закономірно, що до теперішнього часу,за офіційним даними, на часткуприватних суб'єктів малого підприємництва в загальнійкількості приватних, державних і муніципальних, суспільних МП доводиться 84%. Малі підприємства, маючи всвоєму розпорядженні 3,4% вартості основних коштівекономіки Росії і 14% числа зайнятих,виробляють 12% ВВП і дають '/ч всього прибутку по народному господарству.Це говорить про широких, але ще далеко не повністюрозкритих внутрішніх можливостях розвитку малого підприємництва. [14, c.5]
У 90-е рокистабільно росла частка МП в загальному об'єміВВП. Це — вагомий факт, особливо нафоні спаду, що продовжується практичноу всіх сферах російської економіки. Заофіційним статистичним данимиДержкомстат РФ, на 1.01.1996 м. в Росії нараховувалося 877 тис. малихпідприємств, на яких було зайнято 8,9млн. людина (по середньосписочномускладу), а з урахуванням повторноїзайнятості — 13,8 млн. людина. У галузевій структурі домінуєторгово-посередницька діяльність, а в регіональній структурі -Центральний економічний район з ядром вМоскві (табл. 1, 2).
У розвиткумалого підприємництва за останні 1-2 року намітилися кардинально новітенденції, що виразилися насамперед в істотному сповільненні темпів зростання числа малих підприємств. Якщо на початку 90-х років для динамікирозвитку МП було характерне стійке зростання як їх числа, так і кількості зайнятих присередньорічних значеннях приростів на рівні біля80%, то в 1994 р. приріст числа МПстановив лише 4%, а в 1995 р. сталосявже зниження їх числа на 2,2%.[14, c.6]
Дляпоглибленого розуміння нинішньої ситуації з розвитком російських МП необхідно критично розглянути деякі сторінки їх  «новітньої історії».
Російське мале підприємництво в своємустановленні за останні десять років вже пройшлодва етапи і знаходиться напередодні
______________
Таблиця   1 Галузева структура малого підприємництва (в %) Галузева структура числа МП Галузева структура повної чисельності зайнятих на МП. Структура виробництва продукції (робіт, послуг) по основних галузях МП Промисловість 14,6 24,0 20,0 Сільське господарство 1,1 0,8 0,3 Лісове господарство 0,05 0,05 Транспорт і зв'язок 2,3 2,2 Будівництво 16,6 29,9 16,3 Торгівля і суспільне живлення 42,7 24,6 50,5 Матеріально-технічне постачання і збут 1,8 1,3 6,0 Інформаційне обслугову вання 0,8 0,5 0,2 Загальна комерційна діяльність 4,8 3,9 2,5 Інша діяльність в ма- теріальному виробництві 1,5 1,4 0,7 Побутові послуги, житлове- господарство 1,8 1,1 3,3 Охорона здоров'я, спорт, соціальне забезпечення 1,9 1,3 0,1 Народна освіта 0,9 1,0 0,04 Культура і мистецтво 0,9 0,7 0,06 Наука і наукове обслугову- вання 5,6 5,3 Фінанси, пенсійне забезпечення 1,3 0,9 Інші 1,05 3,15
Таблиця  2 Регіональна структура малого підприємництва (в "/а)Економічні райони Частка в загальному числі МП Центральний, 30,5 в тому числі Москва 20,0 Північний 2,9 Північно-Західний 9,6 Волго-Вятський 2,9 Нейтрально-Чорноземний 2,7 Поволжський 9,6 Північно-Кавказький 9,8 Уральський 10,6 Західно-Сибірський 10,5 Східно-Сибірський 5,2 Далекосхідний 5,0
Див. Малий бізнес: Проблеми становлення. “Російський економічнийжурнал” Київ. 1993. – с.35
входження в новий, четвертий, етап.Перший і найбільш яскравий з них спостерігавсяще в умовах колишнього СРСР в кінці 80-х років. Величезні пільги всіх видів, втому числі за рахунок коштівдержбюджету, загалом більш сприятливе положеннясправ в економіці обумовили відношення ветеранів до даного періоду якдо  «золотого віку» малогопідприємництва. Дійсно, відбувалосядуже швидке і легке накопичення капіталів, розвивалися виробництво дефіцитнихтоварів широкого споживання і сфера всіляких і так же дефіцитних тоді побутовихпослуг, роздрібної торгівлі, громадського харчування і пр.
Виворотом «золотого віку» було, однак,то, що малі підприємства виконували роль каналу перекачки ресурсів командно-керованих держпідприємств в тіньовуекономіку, на користь напівкримінальногоі просто кримінального псевдоринкового підприємництва. Саме сумний наслідок такої перекачки укладався іполягає в тому, що кошти, щонагромаджуються в малому підприємництві методом  «дорозграблення» держсектора, за невеликим винятком практично назавжди йшли зсфери накопичення і не використовувалися для розвитку національного виробництваі його інфраструктури.
Звичайно, в розвитку МП мали місце нетільки негативні процеси. У роки перебудови малий бізнес включився в загальний, всіляко процес бурхливого розвитку, що підтримуєтьсяурядом кооперативного рушення. І роздержавлення, і навчання широкої маси населення основам підприємництва відбувалися через розвиток кооперації імалого бізнесу.
Однакне можна не помітити, що  «золотий вік»малого бізнесу і осудні йому функції прискорювача реформ багато в чомувиявилися в жорсткій суперечності зіншими напрямами економічнихперетворень, а точніше — з невдалою спробою проведення реформ зверху, вжорстко-унітарних традиціях, з опорою виключнона апарат державної влади і управління.Спроби центрального уряду якось обмежувати можливості отримання дутих прибутків від різниці між фіксованими цінамидержсектора і вільними цінаминедержавних підприємств, регламентувати діяльність МП, використати важелі оподаткування наштовхувалися на явну недієздатність державного апарату.
Необхіднийбув кардинально інший економічнийкурс, який втілився вже в новій Росії в реформах типу шокової терапії. Почався новий, другий, етап і в розвиткуросійського малого підприємництва.
1992рік — рік шокової терапії — характеризувався самими високими з середини 80-хроків темпами зростання числа малихпідприємств (в 2,1 рази) і чисельності зайнятихв них. Цей факт носить феноменальний характер,оскільки здійснена тоді лібералізація цін і введенняподаткового натиску сильно підірвали фінансову базу малого підприємництва.Бурхлива інфляція привела, з одногобоку, до обезціненню заощадженьнаселення, а з іншою — до різкого збільшення процентнихставок банківського кредиту. Цевикликалосправжній параліч інвестиційноїдіяльності, не подоланий досі.
Статистичні даніпоказують, що абсолютним лідером по збільшенню числа малих підприємств сталатоді сфера науки і наукового обслуговування. У ній число малих підприємствзросло в 3,4 рази. Кількість малих підприємств в сфері сільського господарствазбільшилася в 3,1 рази. Потім слідують матеріально-технічне постачання і загальна комерційна діяльність позабезпеченню функціонування ринку (2,9 рази). До них тісно примикає сфера народної освіти (2,8 рази).[15, c.40]
У той же час в1992 р. в загальній структуріросійського малого підприємництва сталосярізке зменшення частки МП в сферіматеріального виробництва.
На широкопоширеній думку, модель шокової терапії була малоконструктивнадля швидкого і ефективного розвитку економіки країни і, зокрема,  сфери малогопідприємництва. Але потрібно визнати, що в умовах активізації ринкових реформ МП продемонстрували і свої позитивніможливості. Найважливішими функціями МПв умовах шокової терапії стали соціальне демпфіруванння,забезпечення виживання значних верств населення в умовах гострої кризи через самозайнятість, надання можливості отримання додаткових (крім основної, частоформальної зайнятості) коштів для існуванню.
Замість свогороду годівниці з сильним кримінальним відтінком, що було властиво періодуперебудови, в сфері МП сталаутворюватися нормальна конкурентна проринковасереда, що характеризується боротьбоюмалих підприємств за виживання на основі підвищення якості і різноманітностітоварів і послуг. Сказане, правда, не означає, що кримінальні структури далималому бізнесу спокої.
Феноменальне зростання числа МП в 1992 р. має своє пояснення. Бурхливий розвитокторгово-посередницького малого підприємництва став реакцію у відповідь на підрив первинної фінансової бази.Лібералізація зовнішньої торгівлі ще в умовах колишнього СРСР і зняття заборонна приватну торгівлю всередині країни створили сприятливі умови для будь-якої торгової діяльності.
Падіння споживчого платоспроможного попиту торгове мале підприємництво тоді активнокомпенсувало імпортом товарів, хоч і не дуже якісних (типу продукціїкитайського виробництва), але що користувалися ажиотажним попитом уросійського споживача. Швидка оборотність дрібнихторгових капіталів перетворювала їх вкапітали середніх розмірів. Більш того дрібна торгівля швидко реагувала нанаростаючу соціально-економічну диференціацію російського суспільства, групуючись в нішахобслуговування як масових споживачів, так і споживачів з високим рівнем прибутків. Досить швидко поруч з дрібними торговиминаметами стали виникати елітні магазини, власники і працівники яких нерідко починали з  «човникової»діяльності.
До позитивної ролі торгової і посередницької діяльності МП потрібно віднести і їх участь в створеннінових господарських зв”язків.Ініційована лібералізацією цін і рядом інших чинників(здача позицій ВПК, втрата ринків країн Східної Європи і пр.) повна «закупорка» каналів взаємозв'язків, що раніше склалися міжвиробниками, постачальниками іторгівлею відкрила широке поле для діяльності малих фірм по постачанню і збутупродукції. Звичайно, для новихгосподарських зв'язків в повному об'ємі потрібен новий технологічний каркасекономіки з відповідними ринковими, високоефективними каналами рушення товаріввід виробників до споживачів. У стратегічному плані задача створення такогокаркаса малому бізнесу не під силу, оскільки вимагає багатьох років івеличезних капітальних вкладень.
Однак малийбізнес зміг зіграти роль каталізатора перших кроків рушення до нової системи внутрікоопераційних зв'язків в російськійекономіці. Крім того, він виконувавроль демпфера, що спасає багато якіпідприємства від негайного краху через розрив колишніх, хоч і неефективних, алевсе ж господарських зв'язків, що працювали.
Ривок малогопідприємництва у бік торгової іпосередницької діяльності став також закономірною реакцією на введений урядомподатковий натиск. У колишньому СРСР не було і в принципі не могло бутиподатковою системи, адекватної ринковим умовам. Тому введення в практику господарського життя навіть елементівнормальної податкової відповідальності повиннебуло викликати у не звиклих до цього підприємців природну реакцію відторгання.Але справа в тому, що на цю реакцію наклався явний екстремізм урядовоїподаткової політики, направленої навилучення до 70-90% прибутків малихпідприємств. При цьому уряд і нерозраховувало на те, що будь-хто буде відразу ж платити податки в повній мірі. Підприємців тим самим підштовхували до того, щоб шукатиі знаходити способи приховання прибутківвід оподаткування. Торгівля і посередництво, орієнтована на роботу з складноконтрольованимиготівковими коштами, відкривали великі можливості для відходу від податків.[16, c.10]
Загаломситуація 1992 р. може бути охарактеризована загальноприйнятим терміном  «грюндерство». Мале підприємництво булоскладовим елементом цього масового процесу засновництва. Біржі, банки, страховіфірми, великі приватні і напівдержавніакціонерні підприємства виникали по всій Росії в неймовірних кількостях. Люди уперше в житті отримали свободу для самостійної підприємницької діяльності, правозайматися фінансовим плануванням, щораніше було абсолютною монополією державних структур і їх чиновників. Такімотивації в поєднанні з розвалом державних, передусім бюджетних підприємств іорганізацій, з надією на отримання високих прибутківвід досить простих видів робіт і послугне могли не породити крупномасштабний грюндерства.Подібне грюндерство пояснюється нестільки економічними причинами, скільки загальнимизаконами соціальної психології в їх додаткудо очевидної для Росії ситуації кардинального суспільногоперелому.
Ілюстрацією довищесказаного може служити масова поява ефемерних фермерських господарств всуворих кліматичних зонах і на низькоякіснихгрунтах, де з точки зору економічної доцільності таких господарств в принципіне може бути навіть в самої розвиненій ринковій країні. Багато які маліпідприємства з'являлися на світ не внаслідок економічної доцільності, не маючиякої-небудь програми довготривалого розвитку, а тільки із загальної надії, мріїїх організаторів на досить абстрактне " краще життя" (в основному в стиліпривабливих трафаретів суспільства вільного підприємництва і загальногоспоживання). У певному значенні психологічні очікування швидкого процвітаннядомінували над тверезим економічним розрахунком і навіть здоровим глуздом.
Саме цимпояснюється феномен бурхливої появи численних приватних дрібних наукових фірм в умовах дуже швидкого згортанняякого-небудь попиту на наукову продукцію через найгострішу інвестиційну кризу,спад інноваційної активності і фантастичний дефіцит бюджетів всіх рівнів. Новіумови давали колишнім науковим співробітникам надію на самостійний вихід ізтого тупикового становища, в якому вони знаходилисяв державних академічних, галузевих і інших наукових установах в 70-і і в 80-іроки.
Грюндерство, якпоказує історичний досвід, завжди обмежене учасі. Вже до 1995 р. виявилися практично вичерпані ніші і можливості надприбуткової торгово-посередницькоїдіяльності. Багато Які з раніше малихпідприємств, що виникли переважно торгово-посередницької або, наприклад,науково-консультаційної орієнтації або припинили своє існування, або диверсифікувались. Така ситуація закономірноповинна була генерувати нові тенденціїв розвитку російського малого підприємництва. Визначився черговий, третій етапякісних змін в динаміці і структурі малого підприємництва, що супроводився, якбуло відмічено вище, значнимскороченням приросту числа МП.
Головнимипричинами припинення зростання числамалих підприємств були різке звуження кордонів сфер, що характеризувалися високоюприбутковістю, що легко досягається,  вичерпання психологічних очікуваньбезмежних фінансових можливостей самостійної підприємницької діяльності. Унормальній ринковій економіці мале підприємництво в більшості випадків і поприбутковості, і по кордонахпотенційних можливостей поступається середньому і великому бізнесу. Воно йдеуслід за ними в ролі хоч і цілкомгідного, але все ж аутсайдера.[16, c.13]
Якщо в Росії ще в 1992-1994 рр. всяекономіка, включаючи малий бізнес, жила по стохастичним законах первинногонакопичення капіталів, то до 1995 р. все чіткіше стали діяти закономірністьцивілізованої ринкової системи. Рідше зустрічалися випадки, коли яке-небудьмале підприємство легко скуповувало будівлі, що дорого коштують і навітьсередні виробничі підприємства. Нормою ставав прибуток на один зайнятого в МПна рівні, що коливається навколо середньої заробітної плати по країні.
У економіціРосії стала простежуватися тенденціяна початок нової, ринкової концентрації і централізації капіталів, а такожсамої господарської діяльності. Отримаврозвиток процес поглинання підприємств. Часто найбільш рентабельні маліпідприємства виявляються першою жертвою такого поглинання. Наприклад, в Москвіна місці ще недавно численнихіндивідуальних торгових ларьків виникли добре оформлені торгові павільйони, що належать тій або іншій великійфірмі. Менш рентабельні МП також невитримують економічної конкуренції зісередніми і великими фірмами і вимушені згущатисвою діяльність. У цьому значенні нанинішньому етапі російських реформ процеси централізації і концентраціїкапіталів також протистоять збільшенню чисельності МП. Але надалі,  як ми вважаємо, нові великі і середні підприємства будуть самим активним образом стимулювати створення нових МП в структурі новихгосподарсько-технологічних ланцюжків, що формуються.
На кардинальнесповільнення приросту числа МП в1994-1995 рр. вплинуло і завершення перереєстрації малих підприємств, створенихще по законах колишнього СРСР. Діючі МП в ході перереєстрації приймали новіорганізаційні форми, а що припинили свою роботу- просто ліквідувалися. Оскількивеличина що рахувалися зареєстрованими, але реально МП, що не функціонували була досить велика, їх офіційна ліквідація внесла істотний внесок в загальнесповільнення темпів зростання числамалих підприємств Росії. Чинникперереєстрації і ліквідації не працюючих підприємств в повній мірі виявив себе в1995 р. в зв'язку з введенням впрактику господарської діяльності нового Цивільногокодексу (ГК). Відповідно до положеньйого першої частини малі підприємства,що мають форму товариств (а це дуже поширена господарська форма малихпідприємств), повинні переоформитисвої засновницькі документи, прийнявши інші, передбачені ГК господарські форми. Якщо врахувати, що навіть за офіційними оцінками Держкомстат РФ, більшеза третину зареєстрованих малих підприємств або не приступали до господарськоїдіяльності, або припинили її, не ліквідувавшись,то очевидно, що перереєстрація, що почаласяв 1995 р. і відповідно офіційналіквідація реально не функціонуючих малих підприємств повинні привести доподальшого істотного зниження числа малих підприємств в Росії. А з урахуваннямтого, що в ряді російських регіонів реально діє трохи більше за половинузареєстрованих МП(за данимиДержкомстат РФ), перереєстрація внесе певну коректива і в регіональну структурумалого підприємництва країни.
Сповільненнязростання числа нових малихпідприємств пояснюється ще і тим, щоне виявив свою силу — і векономічному, і в соціальному плані — такий могутній чинник збільшення малихпідприємства, як зростання безробіття.Незважаючи на всі прогнози її бурхливого збільшення, аж до 1996 р. офіційне безробіття залишалося на рівні 2-3%економічно активного населення. Реальне безробіття може бути на порядок вище,на що вказують альтернативнірозрахунки експертів профспілкових об'єднань, міжнародних організацій і пр. Але проте офіційний статус працюючих (нехай навіть на «напівживих» підприємствах), покивін діє, створює соціально-психологічний ефект, при якому люди відмовляються займатися іншою самостійною діяльністю, в тому числі пробувати свої сили в сфері малого бізнесу. Більш поширенимвиявляється випадковий, часто допоміжний заробіток, що ніде не реєструється віддрібних перепродажів або виконанняпідсобних робіт. Але як тільки урядРосії на ділі, а не на словах піде на банкрутствачисленних нерентабельних підприємств, зростанняофіційного безробіття, безсумнівно, викличе нову хвилю збільшення числа МП.[16, c.27]
Найбільшістотним негативним моментом була і залишається кримінализація малого підприємництва. У зв'язку з цим дуже показованайбільш типова відповідь на питаннявибіркових обстежень керівників малих підприємств про вплив на їх діяльністькримінальних структур. Значна частинареспондентів відповідають, що вони взагалі нічого не знають про кримінальніструктури. У нинішній ситуації така відповідь вказуєне на подолання залежність МП відкримінальних структур, а якраз навпаки — на особливо сильну їх залежність відцих структур і навіть на пряму вовлеченностьв ці структури і страх перед ними. Кримінальністьпродовжує залишатися істотним чинником,перешкоджаючим нормальному розвитку російського малого підприємництва.
Різкий спадтемпів приросту числа МП по-різному знайшов відображення в окремих галузях. Хочі декілька сповільнившись, але уперше за декількаминулих років випереджальними темпамизбільшилася кількість МП в будівництвіі на транспорті (на 18 і 19%в 1995 р.). У торгівлі і сфері громадськогохарчування число МП поменшало приблизно на 10%. У загальній комерційній діяльності позабезпеченню функціонування ринку, в науці і науковому обслуговуванні сталося абсолютне скорочення числа малихпідприємств (- 18,7 і -5,6°про).
Динаміка числа МП в регіональному розрізі показує деякевипередження зростання числа малихпідприємств в регіонах Північного Кавказу і Півночі Європейської частини Росії. Хоч істотних змін врегіональній структурі МП не сталося, все ж можна помітити позитивнийпроцес поступового більш рівномірного розподілу малих підприємств по різнихекономічних районах Росії.
У 1995 р. серед необлікова чисельність зайнятих в МПв порівнянні з 1994 р. збільшилася на 0,8% Звичайно,величина приросту невелика, але вонапідтверджує дані соціологічних опитів, в ході яких керівники МП висловлювали думку про необхідністьзбільшення чисельності персоналу підприємств. І, що дуже важливо, вони вказують на те, що настав час переходу від напівлегальнийзайнятості до нормальної, адекватної чинним законам.
Особливо треба відмітити посилення інвестиційної активностіМП. Загальнийоб'єм їх капітальних вкладень за 1995р. зріс в 4 рази, причому в промисловості — в 7,4 рази.[16, c.40]
Можнаконстатувати, що в 1994-1995 рр. політика помірно-жорсткої фінансовоїстабілізації, що проводиться російським урядом,  з одного боку, супроводиласязначним сповільненням темпів зростаннякількості МП,  але, з іншого боку,мала виражений санаційний ефект. Україні стала формуватися принциповонова економічна ситуація, в якої МП почали грати роль, характерну для малогопідприємництва в нормальній ринковій економіці.
Політикадержавної підтримки МП здійснювалася на базі податкових пільг,створення (хоч ще і в незавершеному вигляді) цивілізованого законодавчогопростору, інформаційної підтримки, навчаннякадрів, формування мережібізнесу-парків, налагодження ефективної координації в цій області між федеральнимцентром і суб'єктами Федерації, а також з місцевими органами влади.
Маліпідприємства в боротьбі за виживання навчилися самостійно пристосовуватися доскладностей ринку. Так, для підвищення своєї життєздатності МП активно диверсифікуютьгосподарську і інвестиційну діяльність. Більш ніж половина МП неторговогопрофілю крім основної діяльності в 1995 р. займалася ще і торгівлею якнескладної, але відносно прибутковою діяльністю з швидким терміном оборотності капіталів. А торгові капітали все частіше спрямовуються увиробництво, хоч і в самих простих його формах.
Загалом мивважаємо, що новий ривок в динаміці числа МП,в збільшенні їх макроекономічної ваги по всіх показниках неминучий. Йогопотрібно чекати по мірі накопичення передумов для формування цілісної системиринкового господарювання, рішучих кроків в області демонополізації економіки, дебюрократизації управління і, звичайно, загального переходу до фази пожвавлення і підйому виробництва івиробничого інвестування.
Для закріплення і подальшого розвиткупозитивних тенденцій зростанняросійського малого підприємництва, кардинального розширення поля йогодіяльності потрібна активізація державної підтримки МП на всіх рівнях. Насамперед в підтримці має потребу сферакредитування і страхування малого бізнесу, стимулювання його інвестиційноїактивності. Настійною необхідністю є декриміналізаціямалого бізнесу. Надзвичайно важливе також розширення інноваційної і науковоїдіяльності МП в інтересах розвиткувсіх сфер російської економіки. Початокреального підйому в економіці дозволить перейти до четвертого етапупо-справжньому ринкового розвитку російського малого підприємництва.
Останнім часом  в Росії дозріло досить серйозне питання:  хто займе місце великихмонополістичних підприємств, що нині розпадаються,   що відносяться як до важкої, так і до інших не менш важливих галузей промисловості?  Відповідь здається простоєм  тільки  на  перший погляд: заповнити простір, що звільнився структурами, що знову утворилися за рахуноквеликих  вкладень  в знівечені зв'язками,що розпалися державні підприємства. Але насправді все  набагато  складніше.Гроші вкладаються, час йде, арезультат рівний нулю. А справа вся в тому,  що керівники  підприємств,розпещені несамостійним життям в країні, де ніхто ні за що не відповідає, ніякне можуть знайти ту гнучкість в прийнятті рішень,якої ним так не вистачає.  Державніпідприємства в нашій країні,  на жаль, покине уміють працювати в середовищі розвитку конкуренції,  науково-технічногопрогресу, нормалізації процесів ціноутворення,  поступового звільнення  від тенденцій до занепаду і т.д.Тому необхідно дати свободу для розвитку підприємств малого бізнесу.  Вониможуть  дати  Росії необхідну насиченість ринку, тенденцію до стійкості цін, середу конкуренції, якої так не вистачало великиммонополістам-гігантам, через що страждала якість, а процес впровадження новихтехнологій завжди був загальмований. Але щоб уникнути як  можна  більшепомилок,  які неминучі при утвореннінової течії в економіці Росії,  спочаткупотрібно повчитися на зльотах іпадіннях інших країн в цій області і зрозуміти,які ж умови необхідні для розвитку дрібногопідприємництва в нашій країні.
Для початкунебагато статистики.  Активне зростаннячастки малих підприємств в структурі економіки західних країн почало походитиз середини 70-х, початку 90-х років.На сьогоднішній день в найбільш розвинених країнах Заходу малі фірми становлять70-90%  від загального числапідприємств. Для порівняння можна взяти,наприклад, США — де в дрібномупідприємництві зайняте 53%  всіхнаселення, Японію — з її 71,7% і країни ЄС, де на аналогічних підприємствах трудиться приблизно половина робочого населення. Тільки ці цифри кажутьоб величезну важливість підприємств малого бізнесу для економіки цих країн.[17, c.3]
На користь ефективності цих фірм говорить той факт, що на 1 витрат вони впроваджують в 17раз більше нововведень і розробок, чим великі підприємства, які дають життя лише10% нових технологій,  інші 90%  впроваджуютьмалі підприємства  інезалежні винахідники.
   Нарешті, розвиток дрібногопідприємництва необхідний тільки  тому,  що  вони  дають життя старимкрупномасштабнийпідприємствам і в союзіз ними  отримують  значну  вигоду
як для себе,  так і для ринкової економіки загалом.  Про це кажуть наступні цифри:  в США на  малий  бізнес  доводиться 34,9% чистого прибутку, а в Японії 56,6% всієї продукції вобробній промисловості виробляютьпідприємства малого бізнесу.
        САМОСТІЙНЕ ІСНУВАННЯ МАЛОГО  БІЗНЕСУ:
   Для самостійного  аналізу малого бізнесу важливо знайти метод підрозділупідприємств на дрібні і великі. Існує багато способів. Часто виділяють поняття монополії, а всі, що не підходить під це визначення, відносять до дрібного підприємництва. Розуміючи, що цьогонедостатньо, порівнюютьобороти коштів, об'ємиприбули і продажу. У цей же час підприємства класифікують по кількості зайнятого в них чоловік.  До малого бізнесувідносять,  як правило, підприємства з числом зайнятихвід 1 до 500, де:
         від 1 до 20 — ремісничі;
         від 20 до 100 — малі;
         від 100 до 500 -  середні підприємства.
   Але часто, в залежності  від  важливості малого бізнесу в економіцікраїни, він самостійно розділяється нарізні групи.
У Німеччині, наприклад, існує4 категорії:
         від 20 до 49;
         від 50 до 99;
         від 100 до199;
         від 200 до 499.
У Німеччині, щоб фірму визнали малою, її річний оборот повинен  складати  від 3,5 до 11,5 млн. DM,  в США — 3-12 млн.$.  Але вбудь-якому випадку система градації фірм і їх віднесення до розряду малих абосередніх є досить проблематичним, тимбільше,  що малим підприємством бути вигідніше, оскільки для нього здійснюється практика державної  підтримки  посередством пільгових кредитів і державнихзамовлень.
Ефективність малих підприємств в Німеччині трохи вище,  ніж в США і в Японії.Тут на частку 12,3% великихпідприємств і 34%  зайнятих на  них працівників  доводиться  тільки 52,6%національних прибутки. Крім того, 2/3 робочих місць створюється за рахунок дрібногопідприємництва. Тому число малих підприємств росте. Найбільший вплив  нарозвиток дрібного підприємництва надають наступнічинники:- в  розвитку  інфраструктуриі коштів зв'язку стався стрибок;
  — підвищився загальноосвітній рівень людей з одночасним накопиченням досвіду у великих компаніях;
  — зменшення габаритів, вартості і спрощення використанняінформаційних систем;
  — сприяння малими фірмами розв'язанню питання безробіття;
  — в  створенні малих підприємств додатковим стимуломвиявилосяскорочення робочої зміни;
  — велика  конкурентноздатність за рахунокменших витрат, зумовлених відсутністюзайвого бюрократичного апарату, зниженням накладних витрат і меншимиколиваннями зарабітної плати;
  — розширення сфери послуг, що базується на малих підприємствах.[17, c.12]
   По мірі  розвитку дрібногопідприємництва утворяться різні форми організації приватних фірм. На даниймомент відомі три основні правові форми: одноосібні, партнерства ікорпорації.   Фірма, що знаходиться водноосібному володінні найбільш проста форма для дрібного бізнесу. Звичайно  для  відкриття такого підприємства досить  лише  отримати  ліцензію  відмісцевих влади і зареєструвати торговеім'я.  Ділові партнерства являють собою організацію з двох і більше за осіб,між якими укладається контракт на спільневолодіння підприємством. Партнерстваможуть бути повними і обмеженими.Третій тип — корпорації. Це організаційна форма найбільш характерна  для великого і середнього бізнесу, хоч із загальногочисла всіх корпорацій,  наприклад в США,  98%  — невеликі  сімейні фірми. І хочформально управління корпорацією повинне бути відділено від її володіння,  нерідко бувають випадки, коли корпорацією  володіє і керує один власник при допомозі підставних осіб, які реально не вкладають в неї засобуі не беруть участь в управління нею.Але, звичайно, малі підприємства яквиникають, так і розпадаються з багатьох причин. Наприклад, в Німеччині в1990 року більше за 14500підприємств з числа малих потерпіли крах, причому 40%  з  них  проіснували не більше за 5 років.Частка банкротів серед підприємств малого бізнесу завжди  вище, бо, йдучи на ризик, підприємець вирішує складнупроблему конкурентноздатностіпродукції, що випускається.  Адже початкова вартість ставить  фундаторів  фірми в невигідне положення в порівнянні з діючою фірмою.  Новаку треба на самомупочатку провести свою роботу при більш високих витратах, ніж підприємцевідіючої фірми.  Тому починаюча фірма завжди має більш високусобівартість продукції. Найбільш часті причини банкрутства  малих підприємств — це невдачі в сфері збутупродукції, а також недостатня компетентність і відсутність досвіду.
   Але все ж, незважаючи ні на що, кількість фірм, що знову створюються перевершує числоліквідованих, що говорить про абсолютне  збільшення  числа  підприємств  малогоі середньогобізнесу в економіці. Причому досить важливе те,  що часто малепідприємство збанкрутує не повністю, алише викупляється більш великої фірмою або саме стає такий.
   Звідси можна говорити протри  моделі  розвитку  дрібного підприємництва:
 - консервація масштабів діяльності з подальшим збереженням статус-кво;
 - повільне розширення ділової активності;
 - швидкий  розвиток малих підприємств і перетворення їх в середні, апотім і у великі компанії.
За даними опитування власників малихпідприємств в Німеччині 55%  не планують розширення, 35% розробляють плани повільного стійкого зростання, і тільки 10%  — швидкого розвитку за рахунок виробництва нової продукції абовступу на нові ринки, що  говорить  про  прагнення  до збереження свого статус-кво, що видимо задовольняє своїх власників.[17, c.13]
   У попередньому главі ми бачимо, що в 80-х роках визначилася тенденція до збільшення числа малих підприємств в Німеччині.  Тому правомірно затверджувати, що в ці роки, одночасно із зміцненням позицій верхівки монополістичногокапіталу (дане твердження ні у кого не  викликає  сумнівів) в економіці країнЗаходу намітився процес зростання значення дрібнихі середніх фірм в ряді областей як матеріальної, так і нематеріальної  сфери виробництва.Відносно  станупромисловості Німеччини, хотілося б привести наступніцифри. Частка 10 ведучих концернів в загальному промисловому обороті з другоїполовини 70-х років до середини 80-х не зростала, а по  експорту навіть дещознижувалася.  Найбільш же наочної ця тенденція була в США. Згідно з офіційними даними з 1980 по 1989 роки часткафірм малого підприємництва збільшилася з 18% до37%.[17,c.14]
   Загалом,  в 70-і — 80-і роки спочаткунамітилася, а потім ще очевидніше стала виявлятисятенденція, при якій частка найбільшихкомпаній у випуску продукції, інвестиціях, оборотііінших показниках багатьох галузей залишалася стабільної або  навіть дещознижувалася. Встановилося збалансоване станміж дрібним і середнім бізнесом. Цейтимчасовий період можна вважати зорянимчасом малого бізнесу, оскільки для підприємництва все більш важливої стаєшвидка, гнучка,  інноваційна адаптація внутрішньої середи і зовнішніх взаємозв'язків фірм до зростаючоїневизначеності господарського середовища.Підприємці все частіше усвідомлюють необхідність використати не тільки перевагиспеціалізації, особливої атмосферутворчості і зацікавленості,  що традиційно панує в малих фірмах, але іможливості, які відкриваються при виробночій кооперації:  економія намасштабах, спільні науково-досліднірозробки, розділення ризику.[
   Великий плюс малих підприємств полягає в тому, що багато хто з них виявився більш пристосованими, ніж великі компанії, до  умов  розвитку в кризові періоди для економік  Заходу.  Великі фірми не так чутливо і швидкореагують  на  які-небудь коливання або зміни в економіці. Не випадково вполітиці урядів Німеччини, США ібагатьох інших  розвинених  капіталістичних країн допомога дрібному бізнесу займає особливе місце. Дрібніпідприємства стали своєрідним індикатором  загальногостану справ в економіці. Невеликі підприємстванайбільш чуйно реагують на зміну господарської кон'юнктури, падіння абопідвищення норми прибули в галузях економіки. Хвиля розорень або утворення нових компаній зароджується передусім внемонополізованому секторі і лише пізніше, набравши силу, докочується до більш великих фірм, відбиваючись на їхдіяльності.  У умовах погіршення відтворювання великі компанії знаходять  «віддушину»  у виглядіекспорту капіталу. Дрібні фірми, якправило, не мають такої можливості.
Це змушує їх для виживанняінтенсивно переглядати свою виробничуі збутову діяльність. Ті з них, хто в обстановці 70-х початку 80-х роківзуміли пристосуватися — вижили, інші — просто розорилися. Однак, в свою чергу,розвиток малих підприємств  приподоланні цієї кризи послужив важливим засобом оздоровлення економіки. Іпояснюється це передусім тією роллю і функціями, які малий бізнес виконує.
   По-перше, як вже відмічалося,він забезпечує необхідну мобільність в умовах ринку, створює глибокуспеціалізацію і кооперацію, без яких немислима його висока ефективність. По-друге, він здатний не тільки швидкозаповнювати ніші, що утворюються в споживчійсфері, але і порівняно швидко окупатися. По-третє, — створювати атмосферуконкуренції.По-четверте (і це, мабуть, саме головне), він створює те середовищеі дух підприємництва, без яких ринкова економіка неможлива.
           Розподіл малих  підприємств  по галузях
         промисловості і кількості працюючих в США в %
                                                 менш      менш         менш        менш
                                                 25 чол.  210 чол.    220 чол.    250 чол.
Добувна                            52,4          67,1           80,5           91,5
промисловість
Переробляюча                 37,0          52,5            67,5          82,6
промисловість
Оптова                                    50,3          71,5            86,9          96,4
торгівля
Роздрібна                                 64,9          81,5            91,1          97,2
торгівля
Будівництво                          64,5          81,7            91,8          97,6
Комерційні                          76,4          87,1            93,6          97,5
послуги
У середньому                                 66,7         81,2             89,3          96,3
Див.Малі підприємництва: Досвід і проблеми. Москва.1991. с.20.
   З приведеної таблиці абсолютно ясно, що малий бізнес у  всіх приватних секторах економіки СШАдомінує по кількості створених ним робочих місць. Відносна ж значущість дрібних фірм, значно розрізнюється міжпрофілями цих підприємств.  Дрібні ісередні підприємства грають помітну роль в зайнятості,виробництві окремих товарів, дослідницьких і науково-виробничих розробках.
   Про те, що малі підприємства здатніу великих масштабах  забезпечувати  роботоюнезайняті трудові ресурси говорить те,  що в США в дрібних фірмах в 1990 році було сосредоточено40%, а в   Німеччині 49% всієї робочої сили. У цьому укладається соціальна роль підприємств дрібного підприємництва.
   Незважаючи на те, що велика частинанаукового потенціалу зосереджена на великихкомпаніях, малі і середні фірми по широкому колупродукції частіше починаютькомерціалізацію нових товарів. Дослідження 500 значних технологічнихнововведень і винаходів, зареєстрованих протягом останнього двадцятиріччя в Німеччині  і  США, виявило важливу роль невеликих  фірм  навіть у втіленні в життя істотних технологічних нововведень.
          Частка технологічних нововведень в США і Німеччині
                                       в 80-х роках в %
                           дрібні  середні     великі
                           фірми  фірми  фірми
    США                35%             15%           50%
    Німеччина         26%            11%           63%
Див.Малі підприємництва: Досвід і проблеми. Москва.1991. с.20.
Успіх малого бізнесу в цій області можнапояснити наступними причинами.Поглиблення спеціалізації в наукових розрабкахпривело до того, що в багатьохвипадках невеликі фірми йдуть по більшпростому або ризикованому шляху, працюють в неперспективнихгалузях. Дрібні фірми також охоче беруться за освоєння  оригінальних нововведень,  оскільки  при випуску принципово нового виробу знижується значеннявеликих лабораторій з напрямамидосліджень, що устоялися.   
До того ж малі фірми прагнуть як можна швидше налагодити масовевиробництво. Тим самим, значеннярозробок, що проводяться дрібнимипідприємствами досить важливо, передусім з точки  зору розширення  ринку  товарів, що пропонуються  і послуг, що в свою чергу активно стимулює процесвиробництва з метою найбільш швидкого задоволення (знову народженого) попиту,що мотивується розробками,  щопроводяться фірмами малого і середнього підприємництва.
   Відношення нововведень до витрат на наукові дослідження  і  розробки малих підприємств в 3-4 рази вище, ніж у великих. Якщо прослідитишлях  винаходу, використаного великимимонополіями, то нерідко воно виявляється результатом роботи окремих вчених або дрібнихфірм. Однак подальше впровадження здійснюється компаніями, що володіютьнеобхідними для цього фінансовими і матеріальними ресурсами.
   Узагальнюючи все вищесказане, хотілося б звернути увагу на те, що дрібне підприємництво впливає на структуруринку і розширення ринкових відносин передусім в результаті зміни кількості суб'єктів ринку, підвищення кваліфікаціі і міри приобщенності всебільш і більш широких верств населення до системи підприємництва і ділового  адміністрування.
   Розвиток спеціалізації і кооперації залучає дрібних і середніх підприємців в сферу впливу великих об'єднань.
Фактично вони втрачають свою незалежність іперетворюються в окремі ланки більш великих монополій, хоч офіційнастатистика враховує їх як самостійні одиниці. Великі підприємства приваблюють  вузькоспеціалізовані дрібні фірми, виробляючі для них окремідеталі і вузли. Навколо монополій, особливо в галузях машинобудування, електронній промисловості, групуються звичайно по декілька десятків тисяч дрібнихпідприємств, які користуються фінансової і техническойдопомогою монополій. Для господарівмонополістичних объединений також дрібні субпідрядники зручні і вигідні: вони поставляють свою продукцію по досить низькихцінах. Їх виробничі, соціальні і іншіпроблеми мало турбують керівниківмонополій. У періоди несприятливої кон'юнктури і других ускладнень, монополії (господарі) рвуть зв'язки зі своїми дрібнимипостачальниками, кидаючи їхнапризволяще.  У останнє десятиріччя в багатьох країнах посилилася тенденція до об'єднання дрібних підприємств на основі спеціалізації  і  коопераціївиробництва, у великі галузевіструктури, які зараз виробляють великі обсяги різноманітної продукції, в томучислі високого технічного і технологічного рівня, і досить успішно конкуруютьна ринках з великими компаніями і монополіями.
   Важливість малих підприємств ще і в тому, що вівши ожесточенную конкурентну боротьбу завиживання, вони вимушені постійно розвиватися і пристосуватися допоточних  умов  ринку,
адже  щоб існувати треба отримуватикошти для існуванню,  а значить бути краще за інших, щоб прибуток дістававсясаме ім.
   Масовий випуск промислових виробів тривалого використання (автомобілів, холодильників, телевізорів і  великими підприємствами викликає потребу у відповідних промисловихпослугах по ремонту і обслуговуванню, які часто здійснюють дрібніпідприємства, оскільки монополії через свою  громоздкості вимушені  затрачувати  багато зусиль вцьому напрямі або створюватирозгалужену мережу маленьких філіали, що саме по собі також досить заняття,що дорого коштує,  що служить в основному для підтримки престижу великої фірми.
   Діяльність малих  підприємств в менш розвинених районахзахідноєвропейських країн — це основа всієї  їх  соціальної  і економічногожиття і вирішальна передумова їх подальшого господарськогорозвитку.  У той  же час, на дрібнихпідприємствах відмічається більшвисока ефективність труда, малі фірмиз меншими витратами задовольняють потреби в дефіцитних видах товарів і послуг на основі розробки місцевих джерел(сировина) і забезпечує  при цьомувелику зайнятість. Вони збільшують розміри поступленьдо муніципальних бюджетів, стимулюють НТП,виконують інші важливі для господарства функції. На сучасному етапі підвищенняролі підприємств малого бізнесу в економіці Німеччини,США і інших розвинених країнах — не випадковість, а необхідна закономірність, викликана самим ходом історії, і потребами, які  виникали  в процесі розвитку продуктивних сил і технологій.
   ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ МАЛОГО БІЗНЕСУ В РОСІЇ.
  
   Звичайно ж, наївно передбачати,що для країни таких масштабів малийбізнес може стати основою економіки:  в наших умовах він може стати лишезв'язуючою ланкою, яка забезпечила б безперебійну роботу великихпромислових підприємств. Тому для початкупотрібно визначити ті галузі і сфери економіки, в яких підприємства малогобізнесу грають вирішальну роль.По-перше, це вся сфера послуг, в тому числі технічні послуги, включаючи ремонт і технічне обслуговуваннямашин і обладнання; консультаційніпослуги; побутове обслуговування населення. По-друге — торгово-закупівельніоперації, а також посередницька діяльність.
   Тому однією з вирішальних умов поглиблення щопроводятьсяв Росії економічних реформ, здатнихвивести країну з кризи, забезпечитиослаблення монополізма, добитися эфективногофункціонування виробництва і сфери послуг, є розвиток малого  підприємництва. Цей сектор економіки створює необхідну атмосферу конкуренції, здатний швидко реагуватина будь-які зміни ринкової кон'юнктури, заповнювати ніші, що утворюються в споживчій сфері, створює додаткові робочі місця, є основним джерелом формування середнього класу, тобто розширюєсоціальну базу реформ, що проводяться.
   Потрібно помітити, що бурхливий, що спостерігався до 1992 року зростання малих підприємств в 1993 роцірізко сповільнилося. І зараз у нас зайнято в малому приватному бізнесі менше за1 млн. чол.[18, c.16]
   У умовах інфляції,  податкової нестабільності, відсутності ринкусировини і матеріалів  починаючі підприємці,  відчувши смак  «легких грошей», швидко перекочували всферу вулично-палаткової торгівлі, спекуляції,пішли в інші коммерційні структури.Джерелами товарів для торгівлі стали закупівля, човникові рейси в країни, щорозвиваються,   а також товари здержавної торгівлі, включаючи продуктиживлення. Йдучи від оподаткування, невкладаючи яких-небудькоштів вприміщення, обладнання, культуруторгівлі, багато які бізнесмени отрималисприятливі можливості для збагачення.
   Тому і не зживається в масовій свідомості уявлення про підприємництві як про щось погане, неприязненном,а пропідприємці — як про спекулянта.
   Втрата адміністративного управління,економічний хаос і законодавча плутанина привелидо того, що законопослушныепідприємці, организующие бізнес в производственний сфері, виявилися внадзвичайно скрутному становищі, нісши великі витрати,виплачуючи високі податки і зазнаючи государственному і недержавному рэкету. Відсутність чіткого механізмуреалізації державних заходів по підтримці малого  бізнесу, ускладнення вотриманні кредитів, виробничих приміщень і матеріальних ресурсів поставили маліпідприємства  в  нерівне положення з великими. Це привело до скорочення їх зростанняі до орієнтації переважно на торгово-закупівельну і посередницьку діяльність.
   Аналіз розвитку підприємництва показує, що частка підприємств,працюючих в сфері торгівлі і посередницьких послуг,  займає домінуюче положення.Крім того, існує велика кількістьпідприємств, зареєстрованих як производственныеабо багатоцільові ( випуск товарів народного споживання,надання різних послуг ), але проте займающихсяторгово-посередницькою діяльністю як основної. [18, c.19]
У Москві, наприклад, де раніше переважали науково-технічні кооперативи,тепер, за офіційним даними, одному такому кооператив доводиться на декілька  десятків торгово-закупівельних. Високі податки, всевозрастающаорендна плата за приміщення і обладнання,відсутність фондового рисковогокапіталу -  все це  утрудняє продовження ефективної діяльності і змушує направлятиосновні зусилля не на розширення виробництва, а на боротьбу за виживання.
   Але головна  причина скорочення числа малих підприємств низькийрівень фінансової забезпеченості більшості малих підприємств внаслідоктруднощів з первинним накопиченням капіталу, неможливість отримання кредитівна  прийнятних умовах, неефективністьподаткової системи. Негативну дія на розвиток малого  бізнесу в сферіматеріального виробництва надаютьнерозвиненість виробничої інфраструктури,недостача спеціалізованого обладнання,слабістьінформаційної бази.
   Ще один дуже важливий чинник негативного впливу  на малий бізнес — безперервний глибокий спад виробництва.    
   Все це приводить до того,що тільки частина зареєстрованих підприємств малого бізнесу виявляється в не станіприступити до реального виробництва продукції.
   Як показує вивчення зарубіжного досвіду, неодмінним умовою успіху врозвитку малого бізнесу є положення про те, що малі підприємства імале підприємництво нуждаються у всебічній і стабільній державнійпідтримці.  Вона здійснюється в різнихформах, насамперед шляхом стимулювання виробництва найбільш пріоритетних видівпродукції, надання податкових пільг,дотацій пільгового банківського кредитування, створення  інформаційно-консультативних і науково-технічних центрів,розвитку системи страхування,організації матеріально-технічного постачання. Важливу роль грають прийняття і виконання законодавства,розробка і реалізація конкретних комплексних програм.
   Вельми гостра  проблема формування фінансової бази становлення і розвитку малого бізнесу. Дляцього йому повинні бути надані  певні пільги. Це можуть бути пільгипо оподаткуванню. Але що проводиться в нашій країні податкова політика не тільки не ефективна, алеекономічно небезпечна. Вона йдеврозріз з встановленою в світіпрактикою і сучасними світовими тенденціями розвитку економіки. Невиправдановисоке оподаткування  «вбиває»в Росії мале  підприємництво (численні податки і побори нерідко залишаютьпідприємству лише 5-10%  отриманихприбутки). Загальний напрям совершенствования податкової системи — посилення стимулюючої ролі на балок в розвитку виробництва. Треба звільнити малі підприємства від податків на інвестиції, що увозяться технології. І, звичайно,  потрібні податкові пільги наперіод становлення малого підприємства.  Абсолютноочевидна необхідність диференційованого податкового підходу до підприємстврізного профілю діяльності.  Більш низькі ставки податків повинні застосовуватися для найбільшважливих, пріоритетних галузей.[18, c.24]
   До теперішнього часу зроблені тільки самі перші кроки в правовому іорганізаційному  забезпеченні  формування  малого підприємництва як особливийсектор економіки Росії.  Дійової системи стимулювання утворення малихпідприємств не існує, як немає ігосподарського механізму їх підтримка. Не розроблена державна програма розвиткумалих підприємств.
 
   На мою думку, комплекс першочергових заходів по розвитку малогопідприємництва в РФ, повинен здійснюватися в наступних напрямах:
 -  нормативно-правове;
 - фінансово-кредитне;
 - інформаційно-технічне;
 - організаційне;
 - кадрове і консультаційне забезпечення;
 -  зовнішньоекономічна діяльність.
   Також в державній програмі повиннібути відображені механізмигрошово-кредитної, податкової, бюджетної, і цінової політики,матеріально-технічного постачання, системи офиційнихгарантій, які забезпечували б створення рівних стартових умов в розвиткупідприємницької діяльності. У програмі необхідно передбачити формування эффективных інститутів ринковоїінфраструктури, товарного ринку і ринку ціннихпаперів, інвестиційного і венчурного підприємництва,інформаційної, консультаційної і аудиторської діяльності,а також створення комплексної державно-суспільної  системи  підтримки  малого  підприємництва, включаючипідготовку і перепідготовку підприємницьких кадрів,  залучення до цієї сферисоціально активних верств населення. Потрібно також визначити заходи, щозабезпечують підтримку зовнішньоекономічної діяльності і залучення іноземнихінвестицій до розвитку підприємництва.
   Для реалізації даних програм повиннібути залучені не стільки засобу державного бюджету, скільки можливості приватного- вітчизняного, а при необхідності ііноземного капіталу. Основним же напрямомвикористання державних  ресурсів повинне стати не виділення прямих інвестицій, а страхування і надання гарантій під кредит.
Англія.
 
Економічне становище. Економічне становище Англії в рокикапіталістичної стабілізації свідчило про наявність глибокої кризи англійськогоімперіалізму. Економіка країни фактично топталася на місці. До 1929 р.промисловість по обсягу продукції, що випускається ледве досягала рівня 1913 р.Зовнішня торгівля не піднялася до довоєнного рівня. Обсяг експорту в 1929 р.становив 87% по відношенню до 1913 р.Частка Англії в промисловому виробництві капіталістичних країн складала в 1926-1929 рр. 9,8%, в той час якв 1913 р. вона дорівнювала 14,8%.[19,c.5]
Економічні труднощі Англії значною міроюпояснювалися крайньою технічною відсталістю її промисловості. У домініонах іколоніях англійський капітал наштовхувавсяна зростаючу конкуренцію інших імперіалістичних держав, насамперед США. Урезультаті зовнішньоторгівельний баланс Англії з року в рік зводився з великим дефіцитом. Спроба англійськихправлячих кіл вивести економіку країниз станузанепаду шляхом фінансової реформи, концентрації капіталу і виробництва іраціоналізацій промисловості не дала істотних результатів.
Розглянемоспецифіку розвитку малого підприєсництва у Великобританії. Підйом малогобізнесу в 80-і роки пояснюється рядом обставин. Серед них найбільш важливі –структурно-технологічна перебудова виробництва і швидкий розвиток “економікибазуючої на знаннях”. Підйому малого підприємництва сприяла політикаконсервативного керування, значні фінансові пільги, створення розгалуженоїмережі спеціалізованих програм, консультативних служб, курсів по вивченнютехніки бізнесу. А також, швидкий темп зростання малого бізнесу нерозільний відзагальної економічної ситуації в країні. А вона була благоприємною і з 1982року іде неперервний ріст економіки; об’єм ВНП за 1985-1990 р.р. виріс на 20%; пройшло оздоровлення фінансів;інфляція знизилась до 5-7%
Зараз особливовелика рольмалого бізнесу в сфері організаційних і технологічних нововведень.Вони дають швидший рух найновішим технічним і комерційним ідеям, випускувисокотехнологічної продукції, він виступає провідником науково-технічногопроцесу.
Частина малогопідприємництва являється особливим і причому важливим сегментом господарствакраїни. Малі підприємства діють в промисловому виробництві, в готельномугосподарстві і в громадському харчуванні, в сфері побутових послуг, професійнихі ділових послуг, будівництві. Із загального числа приватних компаній на долюмалих приходиться: в торгівлі – 65%, в будівництві – 38%,в обробній промисловості – 27%, в секторі побутових послуг – 23%, в сферіохорони здоров’я – 18%, в секторіділових послуг – 13%, в транспорті і комунальних послугах – 10%.[19, c.8]
Дослідженнявиділяють три моделі розвитку малого підприємництва: консервація масштабівдіяльності із збереженням статус-кво; повільне розширення ділової активності;швидка експансія малих фірм і обернення їх в середні, а потім і в крупнікомпанії.
Підтримка малогобізнесу була одною із основних цілей економічної політики. В економічнійполітиці направленій на створення благоприємної атмосфери для підприємницькоїактивності, провідними можуть рахуватися законодавчі міри в областіоподаткування. Найбільш важливі серед них – скорочення податків на маліпідприємства, на капіталовкладення в нові сфери бізнесу, особливо пов’язані з високим рівнем ризику, зниженняподаткової ставки на інвестування, розширення практики надання податковихзнижок підприємцям. До цього слід додати зниження всіх ставок індивідуальногоподоходного податку, в тому числі базисної податкової ставки на 10% і вищої на60%, а також збільшення “порогу” заробітної плати, що підлягає найбільшому оподаткуванню.
Розвитку малогопідприємництва сприяв також масовий розпродаж муніципальних будинків і квартир,що полегшило організацію малого бізнесу і індивідуальну трудову діяльність.
В країнісформувалась і успішно діє розгалужена система організацій, які дають заневисоку плату або ж безплатно консультативні послуги, науково-технічнуінформацію і рекомендації. Серед них “Служба малих фірм”; “центри праці”, щодопомагають безробітним в організації своєї справи; комунальні об’єднання і ініціативні групи, котрі допомагаютьрозвитку місцевого підприємництва. Фінансову допомогу малим бізнесменам надаютьнаціональні та місцеві банки, державно-підприємницькі структури, різнобічніпрограми підтримки підприємництва. Існує цілий ряд спеціалізованих програмпідтримки малого підприємництва, призначеного для різних категорій населення,представників різних професійних груп, включаючи спеціалістів і людей, які немають спеціальної підготовки, чи відповідної кваліфікації. Важливе місце маєзахід проведений в 1983 році, який називався “Схема підтримки підприємництва”,ціль якого – залучити безробітних від 18 років до пенсійного віку, немаючіроботи білше 13 тижнів і володіючи капіталом не менше 1 тисячі фунтівстерлінгів для інвестування в бізнес. Велику увагу держава приділяє створеннюумов для молодіжного підприємництва. Діюча програма “Молоді підприємці” надаєфінансову допомогу, юридичну, коультативну молдіжним кооперативам і молодимлюдям. Вони отримують на пільгових умовах позики, звільняються від подоходногоподатку на капітал, нерухомість, ділові операції.Розділ 5
Становлення і розвиток малого підприємництва в перехіднійекономіці України.
 
Після проголошення незалежності Україна розпочалабагатоступінчастий та складний процес ринкової трансформації. Він передбачаєстановлення валютно-грошової системи, власних законодавчих інституцій,проведення приватизації, земельної реформи, тощо.
           
            Процесстановлення малого підприємництва в молодій українській державі особливоактуальний сьогодні. В умовах гігантизму, вкрай невідлагоджених господарськихзв'язків та кризової економіки в цілому малий бізнес виступає одним із засобіввирішення багатьох соціально-економічних завдань. Він сприяє послабленнюмонополістичних тенденцій шляхом розвитку внутрішньогалузевої конкуренції унаціональній економіці.[20, c.34]
            Особливароль малих підприємств полягає у підтримці і розвитку деяких галузей, зокрема,торгівлі, послуг та громадського харчування. За часів командної економіки цігалузі розвивалися надзвичайно слабко, оскільки держава акцентувала свою увагуна великому виробництві. Деформацію галузевої структури національної економікиможна значною мірою виправити за допомогою ефективного малого приватногобізнесу.
            Однак,не зважаючи на всі позитивні зрушення, мале підприємництво стикається з великоюкількістю перешкод. Його розвиток відбувається нерівномірно, хаотично тасуперечливо, йому не приділяють належної уваги  державні органи: програмипідтримки є декларативними, немає узгодженості у діях центральної та місцевоївлади, слабка фінансова допомога, тощо.         
            Процесстановлення малого приватного бізнесу в економіці України потребує подальшогогрунтовного дослідження. Ця тема особливо актуальна сьогодні, коли процеси, якісупроводжують становлення підприємництва,  ще недостатньо вивчені. Західнаекономічна наука поглиблено вивчає мале підприємництво уже не одне десятиліття.Вітчизняні економісти тільки розпочали дослідження цього явища в добунезалежності України.
            Протенавіть сучасні дослідження не дають вичерпної оцінки тих глибинних перетворень,які відбуваються у секторі малого приватного бізнесу, оскільки він перебуває упостійній динаміці. Щоразу науковці-дослідники феномену підприємництвастикаються з якісно новими його проявами. Подальшого дослідження потребуютьпроблеми визначення оптимальних розмірів малих підприємств, виробленняефективної системи державного регулювання та підтримки вітчизняногопідприємництва, досвід країн Східної та Центральної Європи у справі розвиткуприватного бізнесу з проекцією на специфіку українського ринку.  
                        Вихіднимпунктом виступає категорія власності та одна із її форм — приватна власність.Відносини власності, які панують у суспільстві, впливають насуспільно-політичний лад, економічний розвиток, формування інтересів різнихсоціальних прошарків. Вони формують економічну систему країни та мережуінституцій, які підтримують її функціонування.
           
            Поняття «бізнес» та  «підприємництво» єсинонімічними. Підприємництво розглядається як інноваційна, ризикова діяльністьіндивідів із створення благ, метою якої є отримання прибутку. Відповіднопідприємцем є вольовий, енергійний, творчий, цілеспрямований, амбіційний танаполегливий лідер, здатний організувати власну справу, залучити до їївиконання інших людей, ефективно поєднати різноманітні ресурси, тощо. Акцентується увага на певній синонімічності таких термінів, як«фірма», «компанія», «підприємство' і „малепідприємництво“ та „малий бізнес“.
             
            Донедавнаукраїнські малі підприємства оцінювалися за критеріями, сформульованими уЗаконі України „Про підприємства“. Як показала практика, ці показникибули значно завищеними та економічно недоцільними і тому не отримали широкогозастосування. Починаючи з 1999 року, Україна користується критеріями, якісформульовані в Указі Президента України „Про державну підтримку малогопідприємництва“. Застосування двох показників вищезгаданого документу:кількості працюючих та обсягу річного виторгу є цілком достатнім для практичнихцілей. На нашу думку, не потрібно диференціювати показники кількості зайнятихпо галузях, оскільки дуже важко об'єктивно оцінити оптимальні розміри малихпідприємств у різних сферах економіки. Єдиний універсальний критерій значноспрощує характеристику малих підприємств.[21, c.49]
            Роль,яку мале підприємництво відіграватиме в Україні, значно залежатиме відекономічної моделі країни. Індивідуалістично-кооперативні цінності українціввідповідають багатопартійній системі політичного правління та ринковомугосподарству з обмеженим втручанням держави. Українська модель повиннаскладатися еволюційно, на основі політичних, економічних, природно-кліматичних,історичних, культурних особливостей розвитку країни, і ні в якому разі не бутикопією іншої моделі. На нашу думку, недоцільно робити розрахунки, щоб визначититочну кількість МП, яка необхідна для конкурентного розвитку вітчизняноїекономіки. Значно важливіше спрямувати увагу держави на здійснення кардинальнихекономічних перетворень. Через деякий час в результаті цієї тактики в Україніз'явиться така чисельність малих фірм, яка буде оптимальною для ефективногофункціонування народного господарства.
            Приблизнодо 70-х рр. МП „вважалися“ неперспективними і їм не приділялосяналежної уваги з боку держави та дослідників, оскільки в західних економікахпереважали великі підприємства. Однак протягом 70-х рр. центр тяжіння діловоїактивності поступово почав зміщуватися в сектор малого бізнесу, що виявилося усуттєвому зростанні кількості малих підприємств, посиленні їхнього впливу на створення національного доходу, забезпечення зайнятості та розвиткуконкуренції. [22, c.93]
             
            Кожногороку кількість МП в країні зростає. Сплеск появи малих компаній припадає на1992-93 рр., коли темпи зростання досягли 148,5%. У 1994, 1995 і 1996 рр.спостерігалося деяке сповільнення темпів, вони склали 106,4%, 114,7% та 101,6%відповідно. Одними з найвищих за усю історію малого бізнесу в країні були темпизростання у 1997 році — 146%. На початок 1998 року в країні налічувалося 136238 МП.[23, c.19]
            Маліпідприємства в Україні перебувають у приватній, колективній, державній тазмішаній формах власності. У 1997 році найбільше — майже 65% складаликолективні, 31% — приватні та 0,9% — державні.
            Одниміз шляхів виникнення малих приватних підприємств є мала приватизація. З 1992 р.до початку 1998 р. було приватизовано понад 45 тис. МП[1].Фактично, мала приватизація не стала суттєвим каталізатором підприємницькоїактивності, як в інших країнах, тому що проводилась часто неефективно, безурахування інтересів нових власників та не була підкріплена низкою необхіднихекономічних реформ.
            Питомавага МП майже в усіх галузях економіки зменшується, за винятком торгівлі,громадського харчування та матеріально-технічного постачання. У 1997 році у цихтрьох сферах діяло майже 52% усіх МП. Малі компанії концентруються у галузях,де швидко окуповується капітал і не потрібно великих матеріальних затрат таінвестицій для ведення бізнесу. Багато МП одночасно займається кількома видамидіяльності.[25, c.79]
            ВУкраїні спостерігається дуже нерівномірний розподіл малих підприємств пообластях. Він зумовлений різними територіальними умовами: економічнимпотенціалом, ресурсним забезпеченням, спеціалізацією регіонів, рівнемінвестиційної активності, станом ринкової інфраструктури, відносинами міждержавними органами та підприємницькими структурами. Ці регіональні особливостіслід враховувати у процесі розробки заходів державної підтримки.
            Порівнюючидані розвитку вітчизняного малого підприємництва з показниками інших країн,зауважуємо, що Україна значно відстає навіть від  країн Східної та ЦентральноїЄвропи. Для порівняння: у Польщі на тисячу жителів припадає 51,3 МП, у Чехії — 12,4, в Україні — лише 2,6. У країнах ринкового господарства більше половиниВВП створюють малі підприємства. В Україні поки що малий бізнес не відіграє суттєвоїролі у забезпеченні економічного зростання, його внесок у ВВП становить лише9,0-9,5%[26, c.117]
            Детальнорозглянутий стан формування сектору малого бізнесу в економіці України.Динаміка розвитку малих підприємств в 1992-1997 роках показана на рисунку 1.
Абсолютні дані про динаміку росту кількості малихпідприємств в Україні свідчать, що загальна їх маса сконцентрована в промисловорозвинених регіонах, в яких переважає міське населення. Цю групу регіонів можнаохарактеризувати як своєрідні “регіони-лідери” в розвитку малого бізнесу вУкраїні. Це — Донецька область, м. Київ, Дніпропетровська, Харківська області,Республіка Крим. Аналізуючи регіональні особливості становлення малого бізнесу,не можна не відмітити і наступну тенденцію. У переважній більшості областей,основна маса малих підприємств (тобто більше 50% діючої кількості) зосередженов обласному центрі. Наприклад, в Київській, Херсонській та Харківській областяхчастка обласних центрів складає майже 80%, і лише в деяких регіонах питома вагаобласного центру складає менше половини функціонуючих малих підприємств,наприклад, Донецька область та Республіка Крим. Відповідно до цьогопропонується визначити статус регіонів першої групи по відношенню доконцентрації малого бізнесу як “моноцентричні” (тобто з одним переважаючимцентром розвитку малого бізнесу), а другої групи — як “поліцентричні” (тобто здекількома центрами концентрації розвитку малого бізнесу).
Діючі маліпідприємства в регіонах України в 1992-1997 роках
 
 
/>
 
Див. Проблеми діяльності малих приватнихпідприємств в економіці України.//Вісник Львівської комерційної академії. Львів. 1998.-ТЗ с.214
В економіці України появі малого бізнесу передувалостворення кооперативів у період з 1986 по 1990 роки. Саме вони й поклалипочаток розвитку малого підприємництва. Але державна політика, реальноспрямована на підтримку малого підприємництва та формуванняорганізаційно-економічних умов для його розвитку почала формуватися з 1991 р.Основні заходи держави щодо законодавчого регулювання цього процесу в Українінаведені в таблиці 2.
Таблиця2
Законодавчерегулювання процесу формування організаційно-економічних умов для розвиткумалого бізнесу />
            Усвоїй діяльності мале вітчизняне підприємництво наштовхується на різноманітніперешкоди макро- та мікроекономічні. До першої групи належать такі:
·    Податковаполітика, відсутність належного законодавчо-нормативного забезпечення. Сьогодніподаткова система країни впливає на розвиток бізнесу вкрай негативно. За нашимипідрахунками, понад 80% доходу підприємства вилучається у вигляді різноманітнихподатків та платежів. Сучасна податкова система не дає змоги підприємствамздійснювати інвестування, а також створює якнайсприятливіші умови для їхвідходу у тіньовий сектор економіки. Підприємницька діяльність не можеповноцінно розвиватися із-за відсутності  або недосконалості законів, які її регулюють.
·    Адміністративнібар'єри. Велика кількість законів, нормативних актів, інструкцій заплутуєпідприємців, вони змушені витрачати багато часу на вивчення змін дозаконодавства та втілення їх у свою діяльність. Підприємства піддаються частимі безпідставним перевіркам з боку різноманітних державних органів.
·    Обмеженістьвнутрішнього попиту та наявність кризи збуту на внутрішньому ринку. Врезультаті масового зростання безробіття, збільшення заборгованості позарплатах та пенсіях, нещодавніх інфляційних стрибків зменшуються доходигромадян. Малий бізнес втрачає головних споживачів своєї продукції.
·    Недостатнядержавна підтримка. На сьогодні в Україні ще не склалася ефективна системадержавної підтримки та захисту малого підприємництва. Діє слабкий механізмфінансування та кредитування, має місце невідповідне інформаційне таконсультаційне забезпечення, недосконала система підготовки та перепідготовкикадрів для підприємницької діяльності.
·    Низькаінвестиційна активність. Нестабільність стримує підприємців від інвестування.Більшість МП не мають коштів для здійснення капіталовкладень, оскільки кредитиє надто дорогими і короткостроковими, а більша частина прибутків спрямовуєтьсяна сплату податків.
·    Нерозвинутістьінфраструктури. Незважаючи на велику кількість об'єктів інфраструктури, їхняроль у розвиткові малого бізнесу ще дуже незначна. Між різними організаціямипідтримки МП та власне МП ще не налагоджено ефективної співпраці та обмінуінформацією.
·    Нерозвинутістьринку фінансових джерел. Дорожнеча кредитних ресурсів та обмеженість державнихфінансових фондів значно лімітують можливості МП. Фірми змушені в основномупокладатися на власні кошти та капітал приватних осіб.
·    Тіньоваекономіка. Малий бізнес щораз ширше використовує практику роботи без оформленнядоговорів, а також намагається переводити свої операції у готівковий оборот зметою мінімізації оподаткування. Найчастіше МП є вимушеними учасниками тіньовоїекономіки, яких туди „заганяють“ податковий тиск, державна бюрократія,тощо.
·    Неефективнаприватизація. Хоча малу приватизацію вже майже завершено, вона не дала значногопоштовху розвиткові приватного підприємництва. Процес малої приватизації бувпідпорядкований багатьом обмеженням. В результаті, при нефункціонуючомувторинному ринкові приватизаційних об'єктів багато підприємств перебувають вруках тих, хто неспроможний ними управляти, але не може їх продати.
·    Загальнакриза економіки. На тенденції розвитку малого підприємництва  безпосередньовпливає негативна динаміка основних макроекономічних показників. Постійний спадВВП призводить до зменшення внутрішніх фінансових ресурсів держави, обіговихкоштів у суб'єктів підприємницької діяльності, зниження купівельноїспроможності населення України. Можливості малих підприємств на ринку значнообмежує висока питома вага бартеру в обороті.
·    Нерозвиненістьринку нерухомості. Малим підприємствам катастрофічно не вистачає офіснихприміщень. Орендна плата є дуже високою, правила оренди заплутані, у багатьохвипадках об'єкт не дозволяють приватизовувати разом з приміщенням.
·    Нерозвиненістьлізингу та франчайзингу значно звужує діапазон  фінансування бізнесу. Внаслідокдороговизни лізингових платежів малий бізнес в Україні не має можливості братиобладнання у лізинг. Тому потрібно створити умови для зародження та становленнялізингових компаній, а також заохочувати банки та інші фінансові установи доучасті у лізингових відносинах.
            Середмікроекономічних факторів, що найбільше впливають на розвиток малогопідприємництва, можна виділити такі: спосіб та час виникнення; форма власності;фінансові можливості підприємства; асортимент продукції, яку воно виготовляє,її якість та попит на неї; обрану стратегію діяльності підприємства, йогоорганізаційну структуру; кадрову політику; можливість доступу до комерційноїінформації; навички керівника професійно управляти бізнесом; ступінь дотриманняклієнтами умов контрактів та платіжної дисципліни.
            Вумовах нестабільної економічної ситуації вітчизняний малий бізнес потребуєпротекторату держави. На жаль, поки що ефективний механізм підтримки тастимулювання розвитку підприємництва в Україні ще не створений. Прийнятіпрограми, закони, постанови мають здебільшого декларативний характер. Фінансовадопомога, яку надають Український фонд підтримки підприємництва, Державний фондпідтримки селянських (фермерських) господарств та Державниий інноваційний фонд,є досить мізерною.      
            Першза все необхідно забезпечити бізнес належною правовою підтримкою. Багатозаконів, які дали поштовх розвиткові підприємництва в країні, вже невідповідають вимогам часу і потребують удосконалення.
            Одне з ключових місць серед перспективних заходів державноїпідтримки повинна зайняти фінансова допомога, яка передбачає надання пільговихкредитів, їх гарантування, створення державних фондів та спеціалізованихфінансових інституцій, тощо. Проте ці напрямки підтримки можливі лише вмайбутньому, коли вітчизняна економіка досягне певної стабільності. Сьогодні дотаких заходів вона ще не готова.
            Незважаючина запровадження єдиного пільгового податку для мікропідприємств у січні 1999року, податкова система в Україні ще не є сприятливою для розвитку малогобізнесу. Потрібно реформувати податкову систему дляусіх підприємств: зменшити податковий тиск шляхом зниження податків назаробітну плату, ПДВ, митних зборів на імпортовану продукцію, розширення базиоподаткування, тощо. [30, c.39]
            Одниміз напрямків реформування податкового законодавства повинно стати перетворенняподаткової системи на стимулюючий фактор розвитку малого бізнесу. Дію УказуПрезидента „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітностісуб'єктів малого підприємництва“ необхідно поширити на всі маліпідприємства. Право на єдиний пільговий податок повинні мати не лишемікропідприємства, але й інші суб'єкти малого бізнесу. Проте, це право доцільнозалишити для мікропідприємств на необмежений час, а для малих підприємствлімітувати його дію до перших двох-трьох років діяльності. Таким чином, державане створюватиме у малих підприємців ілюзії постійної опіки та підтримки, щовідповідно відіграватиме роль заохочуючого механізму до боротьби за виживанняна ринку.
            Іншінапрямки допомоги повинні передбачати: інформаційне, консультативне та кадровезабезпечення, створення баз даних про ринки, компанії, фонди підтримки;підтримка інноваційної діяльності; розміщення державних замовлень серед малихпідприємств; сприяння співпраці великого та малого бізнесу; сприяннязовнішньоекономічній діяльності малих підприємств; забезпечення розвиткупрограм виробництва спеціалізованого обладнання для МП; розробка програмрозвитку та підтримки малого бізнесу у великих містах.
            Значнийвнесок у становлення та розвиток малого підприємництва в Україні робитьміжнародна підтримка. Вона значно доповнює та компенсує заходи державноїпідтримки, особливо фінансової. Переважно сучасні програми допомоги складаютьсяз таких головних напрямків: фінансового — виділення кредитів, грантів;інформаційно-консультативного- консультування з різних питань ведення бізнесута надання необхідної ділової інформації; навчального — навчання підприємцівоснов ринкового господарства, методів міжнародної бухгалтерії, тощо.
            Сьогоднів Україні діє кілька кредитних ліній. Умови позичання коштів є доситьподібними: вони є однаковими щодо вимог застави і бізнес-планів та різняться запроцентами і розмірами кредитів. Проте, зважаючи на умови міжнародногофінансування, зовсім небагато вітчизняних МП може скористатися їхнімикредитами. Фонди фінансування є дуже обмеженими, більшість МП не мають змогизабезпечити цінну заставу та виконати інші вимоги кредиторів.
            Інвестиціїміжнародних фондів у розвиток українського малого підприємництва у 3-7 разівменші, ніж у країнах Центральної та Східної Європи. Така ситуація зумовленависокою ступінню інвестиційного ризику в країні. За рівнем свободи бізнесуУкраїна має один із найнижчих рейтингів серед країн Європи.
            Інформаційно-консультаційнапідтримка та навчальний напрямок представлені бізнес-центрами табізнес-інкубаторами, які консультують МП з питань оподаткування, маркетингу,допомагають у пошуку джерел фінансування, партнерів за кордоном, підготовкибізнес-планів. Найвідоміші з них — Міжнародна Фінансова Корпорація, проектНью-бізнет, Міжнародний корпус експертів-добровольців, Агентство з розвиткупідприємництва за програмою TACIS та інші.
            Міжнародна підтримка малого підприємництва вУкраїні є вагомим чинником зростання приватного сектору в країні, утвердженнязасад ринкового господарства та свободи підприємництва. Звичайно, що за наявнихобсягів ще не усі малі підприємства можуть її отримати. Однак важливим є те, щоз кожним роком обсяги міжнародної допомоги зростають, що виявляється у появінових бізнес-центрів та розширенні кредитних ліній. В умовах, коли держава нездатна повноцінно підтримати свій сектор малого бізнесу, ініціативу підтримкивзяли закордонні та вітчизняні структури, які вже зараз мають приклади успішноїспівпраці з малими підприємцями.

ПЕРЕЛІКВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
 
1. Зиадат М. Структура бизнес-инкубатора как инновационная программаразвития малого предпринимательства // Инвестиционное проектированиеустойчивого регионального развития (Сб. науч. трудов).- Донецк: ИЭП НАНУкраины, 1998. — С. 256 — 259.
2. Зиадат М.Особенности становления сектора малого бизнеса в условиях переходной экономикиИордании // Придніпровський науковий вісник. Економіка.- 1998.- № 94. — С. 98 — 104.
3. Зиадат М.Организационно-экономические условия становления предпринимательства в странахс переходной экономикой // Придніпровський науковий вісник. Економіка.- 1998.-№ 104.- С. 57-65.
4. Зиадат М. Выборконкурентной стратегии малого предприятия // Проблемы формированияантикризисной политики и механизма банкротства предприятий. Сб. науч. тр.-Донецьк: ІЕП НАН України, 1998. — С. 223 — 226.
5.В.И. Шипаева „Южная Корея в системемирового капиталистического хозяйства “;
6.»Опыт экономического развития Республики Корея вусловиях рыночной  системы".  Дак Ву Нам — председатель Ассоциации  внешней торговли Республики Корея.
7.«Роль  государства  в  сотворении»южнокорейского чуда"". С.В. Жуков — к.э.н., ст. научныйсотрудник Института Мировой экономики и международных отношений РАН.
8.«Экономика Кореи: структурное урегулирование в целях экономического роста».   Ку  Бон  Хо
9.«Мексика», Л.Н. Максименко   М.: Мысль,  1983
10.«Мировой  рынок и развивающиеся страны », сборник научных трудов.  М.: Финансы СССР, 1991
11. " ЛатинскаяАмерика " N.3 — 1989; N.4 – 1991
12.Шахмалов Ф.  Мале підприємництво всистемі  ринкових реформ: проблеми зростанняабо виживання.  «Питанняекономіки», 1993,   
13.Разумнова І. Дрібні підприємства в промисловостіСША.«Проблеми теорії і практика управління»,1990,
14.Шулятьева Н. А.  Малий бізнес в умовахринку. «Гроші і кредит», 1992, N 1
15. АфанасьевВ. Малий бізнес: проблеми становлення." Російський економічний журнал", 1993,
16. Мягков П., Фесенко Е.  Мале підприємництво:державна підтримка обов'язкова. «Російський економічний журнал», 1993,
17.Онопрієнко В.И.  Малі підприємства:Досвід, проблеми М.: Профиздат, 1991
18.Певзнер А.Г.  Нове про малі  підприємстваМ.: АТ «Факт», вип 2, 1990
19.Серегин А.С. Ефективність малого бізнесу. М.: Економіка, 1990
20. Кубай Н.Є. Види і джерела фінансування малого бізнесу вУкраїні // Фінанси малого бізнесу / Під ред. С.К. Реверчука. — анал.-інформ.посібник. — Львів: «Діалог», 1996. — С. 34-47.
21. Кубай Н.Є. Теорія життєвого циклу фірми: стиль істратегія управління. // Анатомія малого бізнесу / Під ред. С.К. Реверчука. — анал.-інформ. посібник. — Львів: «Діалог», 1996. — С. 46-53.
22. Кубай Н.Є. Державна політика підтримки малого бізнесукраїн Східної Європи, пострадянських країн та застосування їх досвіду вУкраїні. // Мале підприємництво і менеджмент в Україні: Зб. наук. пр. — Київ,1997. — С. 90-97.
23.Кубай Н.Є. Сучасні тенденції розвитку малого бізнесу усвіті // Економіка України: сучасні проблеми та перспективи розвитку: Зб. наук.статей. Львів: ЛДУ, 1997. — С. 18-23.
24.Кубай Н.Є. Напрямки державної підтримки малого бізнесу вУкраїні // Економіка України: сучасні проблеми та перспективи розвитку: Зб.наук. статей. — Львів: ЛДУ, 1997. — С. 70-76.
25.Кубай Н.Є. Фінансові проблеми діяльності малихпідприємств в Україні // Тези доповідей науково-практичної конференції«Реформа фінансово-кредитної системи перехідної економіки України». — Луцьк, 1998. — С. 178-180.
26.Кубай Н.Є. Фінансові аспекти державної підтримки малогобізнесу в Україні // Фінанси України. — 1998. — №5. — С. 116-120.
27.Кубай Н.Є. Проблеми діяльності малих приватнихпідприємств в економіці України // Вісник Львівської комерційної академії. — Львів:«Коопосвіта», 1998. — Т.3. — С. 212-218.
28.Кубай Н.Є. Міжнародна підтримка малого підприємництва вУкраїні // Вісник Львівської комерційної академії. — Львів:«Коопосвіта», 1998. — Т.3. — С. 145-148.
29. Реверчук С.К., Кубай Н.Є. Програми підтримки МП:суттєвий внесок у розвиток // Діло. — 1995. — №43. — С. 14.
30. Реверчук С.К., КубайН.Є., Крупка М.І. Мала приватизація. — анал.-інформ. посібник. — Львів:«Діалог», 1996. — С. 32-93
31. Формирование особыхусловий для малого бизнеса в бизнес-инкубаторах // Предпринимательство:проблемы и решения. Сб. науч. тр. Донецк: Донецкий ин-т предпринимательства,1999 — С. 25-32.
32. Формирование особых условий для создания малого бизнесав бизнес-инкубаторах как мера предотвращения банкротства // Проблемы формированияантикризисной политики и механизма банкротства предприятий. Сб. науч. тр. 1998.— Донецк: ИЭПИ НАНУ, 1998. — С. 223 — 226.
33. Становлення конкурентного середовища господоарювання вУкраїні // Торгівля і ринок України. Темат. збір. наук. праць. 1995. — Донецьк:ДДКІ,  С. 59-60.
34. Толмачева А.Ф.,Мамдух Тайе Аль-Зиадат. Создание организационно — экономических условий дляразвития малого предпринимательства в свободных экономических зонах //Специальные экономические зоны и их влияние на социально-экономическоеразвитие. Материалы междунар. науч.-практ. семинара 28 — 30 октября 1998. —Донецк: ИЭПИ НАНУ, 1998. — С.107-111.
35. Сальников А., Зиадат М. Международные аспектыприватизации объектов государственной собственности // Реформирование хозяйственныхкомплексов городов Украины (Сб. науч. трудов).- Донецк: ИЭПИ НАН Украины, 1997.— С. 232 — 225.
36. Сальников О.М., Зіадат М. Малий бізнес як необхіднаумова становлення конкурентного середовища // Торгівля і ринок України.Тематич.зб. наук. праць.-Донецьк: ДДКІ, 1997.- С. 27-28.
37. Сальников О.М., Зіадат М.,Масолов О.М. Деякі питання переходу торгівлі до ринку // Торгівля і ринокУкраїни.Тематич. зб. наук. праць.-Донецьк: ДДКІ, 1995.- С. 40-41.
38. Доповіді НАН України «Фінансова стабілізація»//Економіка України 1997, №12, с.20-25.
39.Статут Української національної асамблеїпідприємництва: Проект//ДіловаУкраїна 1993, №22.
40. Про причини гальмування розвиткупідприємництва в Україні // Економіка,фінанси, право.1997 №6 с.21-26.
41. Нормативна база підприємництва:Документи, консультації// Галицькіконтракти 1996. — №1111 с.37-68.
42. Петрів О. “Первинна допомога підприємцям”// Україна і світ сьогодні. 1999с.11-16.
43. Теорія і практика сучасноїпідприємницької діяльності // Персонал1996. №1 с.86-98.
44.Білоус Г. Розвиток малого підприємництва вУкраїні // Економіка України. 2000- №2 — с. 34-46.
 Висновки
1.Мале підприємництво є невід'ємною складовою частиною будь-якої економічноїсистеми. Малі підприємства заповнюють ті сфери, де великий бізнес неефективний,а мале виробництво — найдоцільніше з економічного погляду.
            Становленнямалого бізнесу є життєвонеобхідною умовою реформування української економіки.Мале підприємництво здатне забезпечити структурну перебудову економіки,створити нові робочі місця, сприяти процесам приватизації та демократизації.Розвиток МП є гарантом невідворотності вітчизняних ринкових перетворень.
2.Сьогодні становище вітчизняного малого бізнесу є вкрай складним і вимагаєнегайного вирішення. Малі підприємства змушені діяти в реаліях кризовоїекономіки: вони потерпають від надмірного оподаткування, нестачі кредитнихджерел, адміністративних утисків, та інших негативних явищ, які супроводжуютьпроцеси реформування в країні. Мале підприємництво, як найвразливіший секторекономіки, не отримує належного захисту та підтримки держави. Результатом цихтруднощів є масовий відхід МП у тіньовий сектор, посилення кримінальнихтенденцій у бізнесі, тощо.
3.Сектор малого бізнесу в Україні ще недостатньо розвинутий. Спостерігаєтьсяпідвищена концентрація МП у торгівлі, матеріально-технічному постачанні тагромадському харчуванні, тобто галузях зі швидкою окупністю капіталу. Існуєтенденція до зменшення кількості МП у промисловості. За офіційною статистикоюнайбільше МП перебуває у колективній власності (65%), приватними є 31% тадержавними — 0,9%. В регіональному розрізі МП розташовані надзвичайнонерівномірно.
4.Негайних змін потребує податкова ситуація. Необхідно реформувати податковусистему для усіх підприємств: зменшити податковий тиск шляхом зниження податківна заробітну плату, ПДВ, митних зборів на імпортовану продукцію, зменшитикількість податків та різноманітних платежів; перетворити податкову систему настимулюючий фактор розвитку малого бізнесу. Дію Указу Президента щодопільгового оподаткування мікропідприємств потрібно поширити на усі маліпідприємства. Право на єдиний пільговий податок повинні мати не лишемікропідприємства, але й інші суб'єкти малого бізнесу. Проте, це право доцільнозалишити для мікропідприємств на необмежений час, а для малих підприємствлімітувати його дію до перших двох-трьох років діяльності.
5.МП перебувають у складній фінансовій ситуації. Проблема отримання фінансуваннядля бізнесу є суттєвим фактором, що стримує появу нових господарських одиницьта розширення вже існуючого бізнесу.
            Протев умовах хронічної нестачі державних коштів та економічної нестабільностіговорити про фінансову підтримку малого бізнесу ще зарано. Такізаходи державної підтримки малого підприємництва, як створення фондівфінансування, виділення пільгових державних кредитів, гарантування позик дляМП, не матимуть успіху в сучасній економічній ситуації. В Україні ще несклалися оптимальні передумови для ефективного використання пільгових кредитів.Ці заходи фінансової допомоги можуть «запрацювати» тільки векономіці, яка досягла певної стабільності.
            Томусьогодні увагу держави доцільно сконцентрувати на забезпеченні сприятливих умовдля розвитку підприємництва: проведенні комплексних економічних реформ,запровадженні пільгового оподаткування суб'єктів малого бізнесу, дерегулюванніпідприємницької діяльності.
6.Мала приватизація не дала значного поштовху розвиткові малого підприємництва вУкраїні. Ефективність приватизаційного процесу була значно підірвана йогоповільними темпами, багатьма обмеженнями щодо викупу та подальшої експлуатаціїоб'єктів. В результаті багато об'єктів стали власністю тих, хто нездатний нимиуправляти.
            При подальшому проведенні малої приватизації необхідно більшезастосовувати конкурентні методи продажу об'єктів, ліквідувати необгрунтованіобмеження і використовувати лише ті, які є економічно доцільними, тощо.
7.На сьогодні ефективної системи державної підтримки малого підприємництва вУкраїні не існує. Істотним недоліком усіх невдалих спроб становлення дієвоїсистеми державної підтримки МП є повільне здійснення радикальних економічнихперетворень. Першочерговою метою підтримки повинно бути невирішення конкретних проблем МП, а забезпечення сприятливих загальних умов длярозвитку підприємництва. Саме така політика може бути найефективнішимстимулятором становлення малого бізнесу в Україні.
8. Незважаючи на значні розбіжності вкількості населення та розмірах території сучасні проблеми економічногохарактеру для України та Йорданії виявилися дуже схожими. Суттєву роль в їхвирішенні мають зіграти розвиток малого підприємництва та створення для цьоговідповідних організаційно-економічних умов. Для всебічного розвитку малогопідприємництва в Україні необхідні (так саме як і в Йорданії) створеннявідповідної нормативно-правової бази, яка б забезпечувала вільний розвиток цихсфер економіки та складала законодавчу основу створенняорга-нізаційно-економічних умов реалізації конституційно закріпленої свободипідприємництва.
9. Необхідні розробка та реалізаціязагальнодержавної та регіональної політики підтримки малого підприємництва вприорі-тетних напрямках на основі конкретних інвестиційних проектів за рахунокдержавних та місцевих джерел фінансування; подальший розвиток та вдосконаленняринкової інфраструктури, яка б забезпечувала підтримку та функціонування впершу чергу малого та середнього бізнесу; створення необхідних умов длязалучення вітчизняних та іноземних інвестицій.
10. Потрібне чітке визначення статусу та функцій системицентральних та регіональних органів державного управління, які проводятьдержавну політику підтримки та координації розвитку підприємництва, і в першучергу малого та середнього підприємництва; забезпечення координації діяльностіорганів виконавчої влади всіх рівнів, які займаються формуванням та реалізацієюдержавної та регіональної політики розвитку підприємництва, використаннямміжнародної фінансової та технічної допомоги з урахуванням зацікавленостіпідприємницьких структур.
11. В загальномувигляді інфраструктура малого бізнесу є сукупністю підприємств, установ,організацій та інституцій, які безпосередньо забезпечують умовижиттєдіяльності, відтворення та існування малого бізнесу в цілому. Комплекснапідтримка малого бізнесу повинна мати у складі: інформаційне забезпечення, втому числі рекламу; підготовку кадрів (загальну та професійну); профорієнтацію;відбір та просування бізнес-проектів; консалтинг (економічне, управлінське,технічне забезпечення); маркетингове забезпечення (збут); лізинг; інжиніринг;пошук інвесторів; отримання кредитів; страхування; гарантії та здійсненняконтролю для інвесторів; отримання державних контрактів та субпідрядів; запусксистеми малих підрядів.
12.Динамізм, розвиток і диверсифікація форммалого бізнесу дають основи передбачати,що в обозримому майбутньому цей секторгосподарювання в країнах Заходу буде розвиватися. Хотілося б  сподіватися, що  найближчим  часом і нашакраїна,  враховуючи обширнийзарубіжний досвід, піде по шляху адаптації  підприємств  малого бізнесу досьогоднішніх економічних умов господарювання в Росії. Тим більше, що що маєглибоке коріння в економічній історії нашої країни малий і середній бізнес невикористовується в повній мірі як взбільшенні обсягів виробництва, так і в підвищенні його ефективності і сбалансованності. Мале підприємництво ведедо оздоровлення економіки загалом,  щонаочно видно з даної роботи.  Отже кращим виходом з тієї, що створилася  в  Росії кризовій  ситуації  була  б державнаполітика уряду, направлена на розширення і розвитокпідприємств малого підприємництва в нашій країні.
    Хотілося б помітити, що безперечна  перспективність сектора малого  і середнього підприємництва в сучасній економіці і, отже, великийінтерес до нього не треба розглядати лише як чергову компанію в системі антикризовихзаходів, але і як довготривалий напрямструктурної політики,  природним  чином, що забезпечує органічну змичку виробничихі ринкових процесів в російському господарстві, реалізацію сучасної стратегіїекономічного зростання протягомдовготривалого переходу.  Бо, саме малі підприємства, особливо у разізадовільної розробки нової державної політики в області малого  підприємництва, можуть стати основоюринкових структур у багатьох  галузях, забезпечити перелив інвестицій в сферинайбільш еффективного  додатку  ресурсів  і тим самим з'єднати процеси структурної політики і формуванняринку.