Розміщення пивоварної промисловості України.
ПЛАН
Вступ… 3
1.Сутність, структура і значення пивоварної промисловості… 4
2.Основні передумови розвитку і фактор розміщення пивоварноїпромисловості території, що досліджуються… 7
2.1.Історичні… 8
2.2.Природні… 9
2.3.Соціально-економічні… 10
2.4.Демографічні… 11
3.Сучасні особливості пивоварної промисловості… 12
4.Територіальна організація пивоварної промисловості… 15
6.Проблеми і перспективи розвитку пивоварної промисловості… 27
Висновок… 33
Список використаної літератури… 35
Вступ
Актуальністьтеми. Несекрет, що досить значну частку надходжень в державний бюджет багатьох країнзабезпечують підприємства горілчано-лікерної та пивоварної промисловості, невинятком в цьому є і наша держава. Так, в 2006 році підприємства пивоварноїпромисловості забезпечили біля 10% сукупних надходжень в Державний бюджетУкраїни.
На сьогоднішнійдень, у країні нараховується не більше 40 заводів, що безпосередньо займаютьсявиробництвом пива. За інформацією керівництва компанії «Укрпиво», 42підприємства входять у «Укрпиво», але тільки 35 підприємств ізназваної кількості є засновниками ЗАТ «Укрпиво», на которыеприходиться 70% усього виробництва напою в Україні. А якщо враховувати іконцерн «Оболонь», що не входить в асоціацію, те це буде вже 95%.Правда, тут необхідно уточнити, що й у цій групі ведучими виробниками є всего 6підприємств, кожне з який випускає більш 7 млн. дав пива в рік. Фахівці«Укрпива» виділяють три групи основних броварників: підприємство знаціональним капіталом — ЗАТ «Оболонь»; підприємства групибельгійського пивоварного гіганта Іnterbrew — «САН Інтербрю Україна»;група підприємств скандинавського пивного холдингу ВBH.
Отже, як свідчитьофіційна статистика, виробництво пива в нашій країні є досить прибутковоюсправою як для приватних інвесторів, так і для держави в цілому. Таким чином,дослідження ситуації на ринку пива, що склалася в Україні, може представлятисобою не тільки теоретичний а й практичний інтерес для фахівців в галузіфінансів та економіки, так як прогнозування тенденцій на цьому сегментізагальноукраїнського ринку дозволить більш повно врахувати всі можливості, щовін дає для наповнення як державного, так і місцевих бюджетів.
Метою даної роботи є дослідження вітчизняноїпивоварної галузі, основних тенденцій на ринку пива та перспектив йогорозвитку.
Поставлена метаобумовила необхідність вирішення ряду взаємозалежних завдань:
1. Дослідити сутність тазначення пивоварної промисловості для України;
2. Визначити основні передумовирозвитку пивоварної промисловості в одному з регіонів України;
3. Вивчити основні особливостіорганізації пивоварної промисловості України;
4. Проаналізувати ситуацію зреалізацією пива на внутрішньому та зовнішньому ринках;
5. Виявити проблеми таперспективи розвитку галузі.
Предметомдослідженняє прикладні проблеми організації функціонування пивоварної промисловостіУкраїни.
Об’єктомдослідженняє пивоварна промисловість України.
Інформативноюосновою дослідження є праці українських фахівців в області маркетингу;матеріали періодичної преси.
У ходідослідження використовувалися загальнонаукові методи, методи порівнянь,угруповань, спостереження, обстеження, комплексної оцінки, аналітичні процедурий ін.
Роботаскладається із шести розділів в яких послідовно аналізується дана проблема.1.Сутність, структура ізначення пивоварної промисловості
Пивоварна галузь,орієнтуючись на кінцевого споживача, виробляє нові сорти пива, якість яких дужевисока і залежить від сировини — води, хмелю та ячменю. Але з цих основнихкомпонентів вітчизняні виробники стабільно забезпечені лише вітчизняною водою.За результатами 2006 року, українська аграрна промисловість не змоглазабезпечити пивоварну галузь недорогим та якісним ячменем. Врожай хмелю лише на15% покрив потреби пивоварних заводів. Практично всі великі виробники пивавизнають за краще працювати з виробниками сільгосппродукції за прямимизв'язками, що може забезпечити їм до 80% обсягів солодової та хмільової сировини.Решту сировини під виробництво елітних сортів пінного напою пивоваризакуповують у країнах Європи.
Попри деякітруднощі при виготовленні пива, обсяги його виробництва зростають.
За результатамитого ж 2006 року, споживання пива в Україні складає близіко 21 л на душунаселення (у 2005 р. — 16 л), з яких 87,5% припадає на пиво сортів«Світле» та «Преміум»; 12,5 % — темних сортів. Близько 75 %пива, спожитого середньостатистичним українцем, — це пиво пастеризоване, лише25 % припадає на непастеризоване, так зване «живе» пиво. Усього вУкраїні близько 20 млн. людей п'ють пиво з різною регулярністю. Якщо порівнятиспоживання пива серед європейських країн, то в Україні цей показник у 1,5 разанижчий, ніж у сусідній Росії, у 8 — Чехії, та, як мінімум, у 10 разів — Баварії, головній пивній провінції Німеччини. Але при цьому в Україні неспостерігається ані дефіциту пива в торгівлі, ані затоварення складівпивоварних підприємств, оскільки обсяги споживання та виробництва цілком відповідаютьодне одному.
За данимиконцерну «Укрпиво», місткість ринку пива оцінюється приблизно в 150млн. дал на рік, у той час як загальна річна пропозиція в 2006 році склалаблизько 115 млн. дал (у 2005 р. — 84 млн. дал).
Найбільшого рівнярозвитку вітчизняна пивоварна промисловість досягла в 1985 році, коли буловироблено 146,1 млн. дал пива.
Але з початкомперебудови економічного устрою виробництво постійно знижувалося і досяглонайнижчої точки в 1996 році — 60,3 млн. дал. Причини загальновідомі — порушеннявиробничих зв'язків з колишніми радянськими республіками, криза неплатежів,низька купівельна спроможність населення тощо.
З 1997 р.спостерігається помітний підйом виробництва пива, а в 1999 році українськапивоварна промисловість стала лідером ринку алкогольної продукції, її питомавага досягла 68 %. У 2006 році загальний обсяг виробництва пива в Україні склавпонад 109 млн. дал, що є рекордним рівнем за часи незалежності.
Результатиостанніх років свідчать про те, що пивоварна галузь України поліпшила істабілізувала свою діяльність. На сьогоднішній день понад половина вітчизняноговиробництва пива контролюється іноземним капіталом. Головну позицію середіноземних пивних компаній займає бельгійська компанія San Interbrew, що володієконтрольним пакетом акцій таких великих підприємств-пивовиробників, як ВАТ«Рогань» у Харкові (з грудня 2006 р.), АТ «Чернігівськийпивкомбінат „Десна“, АТ „Пивобезалкогольний комбінат“Крим» та Миколаївський пивзавод «Янтар». Обсяг спільноговиробництва пива на цих заводах у 2006 році склав понад 34 млн дал.
Шведська компанняВВН (Baltic Beverages Holding) нолодіє контрольними пакетами акцій ВАТ«Славутич» (Запоріжжя) та ВАТ «Львівська пивоварня» (уминулому — львівський пивзавод «Колос»). Разом вони виробили у 2006році понад 17 млн. дал пива. У 2006 р. на ринок пива України вийшла доситьпотужна турецька компания Efes Brewery International. Ставши хазяїном одеськогозаводу «Черномор», вона активно поширює свою присутність наукраїнському ринку. До цього можна додати інші факти. Так, британсько-німецькакомпанія San Group вкладає гроші у Сімферопольський пивзавод, а німецькаHuppmann інвестує Донецький пивоварний завод.
Найбільшимукраїнським виробником пива (в усіх розуміннях цього поняття) залишаєтьсяКиївське ЗАТ «Оболонь». Разом з Фастівським, Ахтирським таСевастопольським пивзаводами, що входять до групи «Оболонь», у 2006році вироблено близько 30 млн. дал.
Основний обсягпива, що надходить на український споживчий ринок, випускають«Оболонь» (м. Київ), «Рогань» (м. Харків),«Славутич» (м. Запоріжжя), «Десна» (м. Чернігів), Донецькийпивзавод та ПЗ «Янтар» (м. Миколаїв). Це так звані „Великівиробники”, ними вироблено 85,6 % обсягів українського пива. Частка середніхвиробників складає 7,75 %, малих (потужністю менше 500 тис. дал/рік) пивзаводів- 6,65 % (див. діаграму 1).
Діаграма 1
/>
Разом з цим слідзауважити, що обсяги виробництва відстають від показників 1990-1991 років приблизноу 1,5 раза, хоча виробничий потенціал вітчизняного пивоварства досить великий.В Україні є чотири заводи, проектна потужність кожного з яких складає 10 млн.дал пива: «Оболонь» (м. Київ), «Чорномор» (м. Одеса),«Рогань» (м. Харків), «Славутич» (м. Запоріжжя),«Янтар» (м. Миколаїв), Донецький і Дніпропетровський пивзаводи. Алєреальна потужність багатьох українських пивзаводів сьогодні не відповідає допроектної — більшості вітчизняних заводів уже перейшло за 20 років, і основніфонди їх істотно зношені.
2.Основні передумовирозвитку і фактор розміщення пивоварної промисловості території, щодосліджуються
Україна маєнеобхідні передумови для функціонування високорозвиненої пивоварноїпромисловості. Починаючи з 1991 року відбувся значний спад у харчовійпромисловості країни та пивоварній промисловості, як частини харчовоїпромисловості зокрема. Спад виробництва є наслідком скорочення надходженнясільськогосподарської продукції на промислову переробку, падіння купівельноїспроможності населення, недосконалої податкової, цінової і кредитної політики.переходу ряду галузей на роботу за давальницькою схемою, неврегульованостіекономічних відносин з країнами СНД, в першу чергу з Росією.
В сучаснихумовах, коли в Україні здійснюється структурна перебудова економіки, докоріннопоглиблюється її орієнтація на всебічне і повне задоволення потреб населення втоварах народного споживання і, зокрема, в продукції пивоварної галузі. Вданому розділі розглянемо особливості розміщення пивоварної промисловості нашоїкраїни
2.1.Історичні
Протягом століть,аж до недавна, вельми великітериторії України завойовувались або захоплювались тими або іншими державами.Тому зпогляду територіального поділу праці її економіка працювала,перш за все, на внутрішній ринок тієї держави, до якої вона входила повністюабо частково, і економіка нашої країни розвивалася за принципом доповнюваності:у нас розміщувались лише ті галузі виробництва, які тут були найефективніші зпогляду міжрегіонального обміну. Так, наявність сприятливого клімату, вигіднегеографічне положення зумовили створення на території України достатньосильної бази для харчової промисловості, а наявність на території Українивеликої кількості населення обумовило створення пивоварної промисловості країни.При цьому виробництво набагато перевищувало власні розумні потреби України.Україна вивозила за свої межі 42% виробленого цукру, 25% олії, а також м'ясо,вершкове масло, борошно, овочі, продукція вино та пивоварних галузей (хочаостання вивозилась в невеликих кількостях, і в основному на експорт, так як натой час практично було відсутнє технічне устаткування, що забезпечувалозбереження продукту на довгий строк).
Другою складовоюісторико-економічних передумов розвитку пивоварної промисловості України булиїї орієнтація на країни Східної Європи, особливо після створення РадиЕкономічної Взаємодопомоги. Це також випливало передусім з політичнихміркувань. Україна постачала у ці країни залізну та марганцеву руду, прокат чорнихметалів, електроенергію, азотні добрива, верстати та обладнання, а натомістьвона одержувала продукцію машинобудування (верстати, транспортні засоби,електроніку), легкої та харчової промисловості, фармацевтичні товари,устаткування для харчової та пивоварної промисловості. На «країниРЕВ» припадало 70% українського зовнішнього товарообігу. Водночас зв'язкиз країнами «несоціалістичної» системи розвивалися повільно, що такожбуло наслідком політичних причин. Відносно успішно розвивалися торговельністосунки з Індією, а з країнами Західної Європи, Північної, Америки та Японієютоварообіг був незначний.2.2.Природні
На відміну віднайбільших країн світу (Росія, США, Китай, Канада) Україна не забезпечує себеповністю мінеральними ресурсами; проте вона має значний природно-ресурснийпотенціал і в цьому відношенні знаходиться у більш вигідному положенні, ніждеякі економічно розвинуті країни (Японія, Італія). Кажучи про природніпередумови розвитку пивоварної промисловості, треба виділити агрокліматичніумови, які здавна сприяли перетворенню України на великий регіонсільськогосподарського виробництва, особливо зернового господарства, хмелярства.Ці умови створюються унікальними чорноземними ґрунтами, достатньою кількістютепла, помірною вологістю, переважно рівнинним характером території, що сприяєзабезпеченню власною сировиною як харчову промисловість, так і пивоварнузокрема.
Загалом, заприродними ресурсами наша країна перебуває у стані певної рівноваги: дефіцит(а отже, імпорт) одних видів ресурсів компенсується достатньою кількістюінших, не менш важливих.2.3.Соціально-економічні
З 1991 р. вУкраїні спостерігається депопуляція, що свідчить про наявність гостроїдемографічно-соціальної кризи.
Очікуванатривалість життя в Україні порівняно з розвинутими країнами залишається доситьнизькою і становить для чоловіків – 62,2 і для жінок -72,9р.
Відбуваєтьсязбільшення частки осіб пенсійного віку. В Україні чітко сформувалися двапрошарки населення: багаті і бідні, проте слід зазначити, що в останні роки йдепоступове створення середнього прошарку (це ще не „середній клас”, але вже й небідні). Дана тенденція дає можливість стверджувати про значний потенціал попитуна продукцію пивоварної галузі на вітчизняному ринку. В наслідок чогопідприємства галузі зацікавлені в збільшенні обсягів виробництва продукції івведення в дію нових потужностей.
Так, в 2006 році на пивзаводі«Оболонь» введено в експлуатацію цех по розливу пива в пляшкипотужністю 8640 тис.дол за рік. Крім того введено цех по розливу пива в ПЕТпляшки на Львівській пивоварні «Колос», модернізованобродильно-лагерні цехи на Миколаївському пивзаводі «Янтар» таПолтавському пивзаводі.
Треба особливопідкреслити, що в 2006 році харчова промисловість істотно збільшила надходженнядо бюджету. В останні роки в харчовій промисловості гостро постала проблемазбуту продукції. Життя зажадало від харчовиків України перебудови збутовоїпродукції, пошуку нових ринків збуту І тут є певні досягнення.
Харчовики,зокрема, істотно потіснили на внутрішньому ринку імпортні кондитерські ілікеро-горілчані вироби, безалкогольні напої. Створюється дистриб'ютерськамережа, поліпшується реклама, розширюється фірмова торгівля, яка вже нараховуєпонад 3 тисячі магазинів, барів, павільйонів, організовуються" спеціальнівідділи у великих магазинах. Наші продукти стали значно привабливішими, маютьсучасний дизайн.
Українськіпродукти пивоварної промисловості все більше з'являються на ринках США, Канади,Австралії, Ізраїлю, Європейських країн, що в умовах жорсткої конкуренції дужене просто. 2.4.Демографічні
Маючи 50,5 млнчол. населення, Україна використовує значні трудові ресурси й потенційноширокий ринок збуту споживчих товарів. У працездатному віці знаходиться 56%населення, у суспільному виробництві зайнято 25 млн працівників. Трудові ресурси країни характеризуються високим рівнем кваліфікації та освіти; питомавага фахівців з вищою та середньою освітою становить 29%, усе доросленаселення освічене. У 159 вищих навчальних закладах навчається понад 800 тис.студентів.
Це свідчить про значнийпотенціал розвитку для підприємств пивоварної промисловості. Що стосуєтьсявнутрішнього ринку збуту споживчих товарів, у тому числі імпортних, то вінформується не тільки простою чисельністю населення, але і його купівельноюздатністю. З покращаннямдобробуту народу купівельна спроможність зростатиме і зростатиме виробництво пивоварноїгалузі.
3.Сучасні особливостіпивоварної промисловості
Вітчизнянепивоварне виробництво розвивається в основному за рахунок великих та середніхпідприємств. Більшість малих пивзаводів не змогли знайти своє місце наукраїнському ринку і не мають коштів ні для технічного переустаткування, ні длястворення власної мережі збуту. Ці заводи або припиняють виробництво пива, абостають власністю великих підприємств. Таке «поглинання» великимивиробниками малих дає останнім можливість не зупиняти власне виробництво, щосприяє розвитку пивної галузі економіки та забезпеченню зайнятості населення.Активна присутність іноземного капіталу у пивоварній галузі українськоїпромисловості також сприяє її ефективному розвитку. Враховуючи той факт, щопиво — продукт рентабельний та дуже популярний, а український ринок знаходитьсяв стадії динамічного розвитку, вкладати гроші в будь-який пивзавод дужеперспективно. Іноземні інвестори віддають перевагу великим підприємствам, щомають основні фонди, незношене устаткування та технології, котрі дозволяютьвиробляти пиво належної якості. Проте за вирішення питання про вкладення грошейу підприємство увага приділяється не тільки його технічному стану, але і тому,хто очолює виробництво, хто спроможний працювати в сучасних умовах. Томуінвестиції вкладаються, перш за все, у навчання персоналу, удосконаленнясистеми керування підприємством. Заводи, що не залучають інвестицій, поповнюютьобігові кошти за рахунок кредитів. Це зумовлено специфікою пивобезалкогольноїгалузі — сезонним характером попиту на її продукцію. Збирають ячмінь восени,перший солод із нього одержують на початку зими, а перше пиво з ньогоутвориться, як мінімум, через 1...2 місяці, пік попиту на нього — влітку.Багато підприємств сьогодні швидкими темпами ведуть реконструкцію виробничихпотужностей, впроваджують енергоощадні технології, що знижують втрати сировинита енергії. Ці заходи дозволять пивзаводам наростити потужності, збільшитиобсяги виробництва пива та, як наслідок, отримати великі прибутки.
Особливістюспоживчого ринку пива є те, що він, насамперед, являє собою ринок виробників.Вони створюють власні збутові мережі, визначають тактику та стратегію боротьбиза споживача.
Чимало пивовареньсьогодні пристосувалися до роботи на іноземному солоді та хмелі. Закордонніінгредієнти вигідно відрізняються від вітчизняних не лише за якіснимипоказниками — вони ще й дешевші. І залишились такими навіть після того, як зініціативи виробників вітчизняного хмелю та ячмінного солоду було запроваджено30-відсоткове ввізне мито на солод і 50-відсоткове — на хміль. Закордонніпостачальники, не бажаючи втрачати перспективний український ринок, знайшлирезерви, аби залишити свій товар конкурентоспроможним. Втім, вибір у пивоварівне такий вже й великий: приміром, хмелевий екстракт, який завозять з Німеччини,зовсім не виробляється в Україні, а випуск хмелю в гранулах, нещодавнорозпочатий у Житомирі, — недостатній. Потужності з виробництва солоду в Українісягають 300 тис. тонн на рік (два спеціалізовані солодові заводи: Славутський уХмельницькій області та Бердичівський в Житомирській — могли б разом постачатина ринок 130 тис. тонн продукту), проте використовуються лише на 17%. Головнапричина — дефіцит в Україні справжнього пивоварного ячменю.
Переважнабільшість потужних підприємств пивної галузі зосереджена на сході, в центрі тана півдні країни. Але ринки навіть цих регіонів ще далекі від насичення. Що вжеказати про захід, де з «великих» свою продукцію розповсюджує лишельвівський «Колос». Незважаючи на те, що нинішня ринкова ситуація даєдосить простору для діяльності усім пивоварам, все-таки торгові маркиконкурують між собою. Часто-густо нормальній (у ринковому розумінні)конкуренції заважає позиція місцевої влади, яка — з прихильності до місцевогопідприємства-броваря — як правило, болісно сприймає проникнення«чужаків» у межі своїх регіональних володінь. Проте поступовоперемагає здоровий глузд, і пивзаводи особливо активно розвивають збутовудіяльність далеко за межами своїх областей. У стратегічно важливих регіонахстворювали власні бази, в основі яких — тандем «представництво-склад»(найбільш активною на цьому терені у 2005-2006 рр. були «Рогань» та«Оболонь»). Створення територіально розгалуженої складської мережідає можливість підприємствам завойовувати ринки, співпрацюючи безпосередньо зширокою мережею роздрібних продавців. Останнім у цьому випадку продукціюдоставляють без перебоїв і майже за цінами виробника. На зміну моді напастеризоване баночне пиво в Україну поступово проникає прихильність донепастеризованого пінистого напою в кегах (металева бочка місткістю 10, 30, 50л). У такій тарі пиво добре зберігається, а завдяки тому, що перебуває підтиском у 2 атмосфери, дуже зручне для продажу на розлив. Ціна вдвічі виграєперед пляшковою. Досвід літа 2006 р. засвідчив: підприємства, які вчасно перепрофілювалисьна кеги, мали неабиякий зиск. Так, Нікопольський пивзавод, що на початку сезонуризикнув повністю відмовитись від розливу пива в скляні пляшки і зробив ставкувиключно на кег-бочки, вже у вересні розрахувався за кредити. При цьому, утримуючинизькі ціни (75 коп./л), не лише зумів потіснити з місцевого ринку конкурентівз інших регіонів, але й сам пішов у наступ і тепер реалізує продукцію за межамиобласті. Місячні обсяги продажів проти 2005 року зросли в 2,5 раза. Звичайно, уборотьбі за покупця тут також не забувають і про смак пива, і про рекламу, іпро сезонні знижки в ціні, і про традиційні святкування днів любителів пива.
4.Територіальнаорганізація пивоварної промисловості
Лідеромвітчизняного пивного ринку на сьогоднішній день є Київське ЗАТ«Оболонь». Головний завод об'єднання «Оболонь» бувзапущений у 1980 році. У СРСР робили серйозні ставки на це підприємство, йогопродукція першою серед вітчизняних аналогів була випущена на ринки розвинутихкапіталістичних країн. При проектній потужності 10 млн. дал/рік у 2006 роцібуло вироблено 27,64 млн. дал пива. Продукція «Оболоні» реалізуєтьсяв усіх областях України. На деяких регіональних ринках практикується прямадистрибуція через представництва цього пивзаводу. Проте в основному реалізуютьпродукцію через, незалежних дистриб'юторів.
Найбільш місткиміноземним ринком для «Оболоні» став російський, проте, у відповідь назбільшення постачання українського пива, з боку Росії були вжитідискримінаційні заходи: введений акциз на імпорт пива і 20 % -й податок надодану вартість. Узагалі київські пивовари вже понад десять років поставляютьсвою продукцію на експорт. Основними їхніми торговими партнерами єВеликобританія, Канада, США, Франція, Італія, причому на англійський ринокпідприємство вийшло ще в 1989 році. Не так давно було встановлено торговельнівідносини зі Швейцарією, де до цього часу не були знайомі з українськоюпродукцією. Крім того, наразі постачається пиво також на ізраїльській ринок.Але рентабельність експорту досить низька — не більше 5 %, тому преваганадається внутрішнім ринкам.
Другим, заобсягами виробництва пива є пивзавод „Рогань”. На сьогоднішній день, як намвідомо, цей гігант пивоварного виробництва випускає десь 15 видів пива.Пивзавод «Рогань» був побудований ще за радянських часів, для йогооснащення було придбано найсучасніше імпортне (переважно, чеське) устаткування.Харківський пивоварний завод № З (колишня назва підприємства) почав вироблятипродукцію у 1989 році. Зараз завод випускає близько півтора десятка сортівпива.
Основним ринкомдля «Рогані» був і залишається український, де продасться 99 %продукції. Експорт у далеке зарубіжжя для підприємства неможливий через надтокороткі терміни зберігання товарів. Проте потенційно привабливими є прикордоннірайони Росії, а також Ставрополь і Ростовська область, із якими є добрийтранспортний зв'язок. Зараз продукцією «Рогані» охоплені всі областіУкраїни. Особливо добре контролюються Крим, Дніпропетровськ, Суми, Полтава,Кіровоград. Набагато менше пива АТ «Рогань» продається на ЗахіднійУкраїні та у Києві. Основними конкурентами виступають запорізький,чернігівський і миколаївський пивоварні заводи, з якими харків'яни найчастішестикаються у східних і південних регіонах. «Рогань» останні п'ятьроків є одним з українських пивних підприємств, що швидко развиваються. Уперіод із 1995 по 2006 роки на цьому пивзаводі досягнуто найбільших темпівзростання, реальний обсяг виробництва збільшився з 2,7 до 15,5 млн. дал. Такимчином, за обсягами виробництва АТ «Рогань» міцно утримує друге місцев Україні, поступаючись тільки київському об'єднанню «Оболонь».
Запорізькийпивобезалкогольний комбінат «Славутич» першу продукцію випустив у80-х роках. Після проголошення Україною незалежності держпідприємство сталоорендним, а незабаром перетворене на ВАТ «Пивобезалкогольний комбінат»Славутич". Із 1996 року почалося плідне співробітництво зтранснаціональною компанією ВВН. З цього моменту завод почав стрімко нарощуватиобсяги випуску пива, підвищувати темпи зростання виробництва. У 2006 році обсягвиробництва пива на комбінаті склав близько 15 млн. дал. Реалізуєтьсязапорізьке пиво по всій Україні. Представництва заводу є в Києві, Харкові,Львові, Одесі, Севастополі, Донецьку, Луганську. Велику частину продукції«Славутича» реалізують незалежні дилери, із деякими клієнтамивиробники працюють за прямими договорами. На експорт пиво поки не вивозиться,уся вироблена продукція реалізується на внутрішньому споживчому ринку.
Найстаріший зпровідних пивоварних заводів України — Донецький, завдяки інвестиціям німецькоїфірми Happmann, провів повне переустаткування, що дозволило заводу одним ізперших в України перейти до сучасних західноєвропейських технологій, збільшитиобсяг виробництва та посісти гідне місце у «великій шістці» лідерівукраїнського пивоварства. На сьогоднішній день завод випускає 11 сортів пива:чотири — темного і сім — світлого (відповідно, ЗО і 70 % загального обсягувиробництва). За радянських часів Донецький пивзавод постачав свою продукцію вРосію. Значна її частина збувалася в Лугангькій області, котру завод і заразвважає винятково своїм ринком збуту. Проте після того, як споживчий попит узв'язку з невиплатою зарплати шахтарям різко скоротився в межах Донбасу і буловведено митні бар'єри на кордоні з Росією, завод змушений був шукати новихринків збуту. Першим регіоном України, до якого почали поставляти донецькепиво, став Крим. У 1999 р. Донецький пивзавод вийшов на ринки Харкова,Дніпропетровська і Запоріжжя. На сьогодні 30 % виробленої продукції вивозитьсяза межі Донецької області.
ТактикаДонецького пивзаводу під час проникненні на ринок сусідніх областей варіюєтьсязалежно від регіону. У найбільше важливих для себе регіонах представникиДонецького пивзаводу створюють власні склади своєї продукції. В інших — ідутьшляхом співробітництва з партнерами-оптовиками, які самі потім доставляють пивов роздрібні торгові точки. Сьогодні відкрито склади Донецького пивзаводу вХаркові та Луганську. Завод співпрацює з двома значними фірмами, що мають усвоєму розпорядженні мережу оптових складів у Донецькій і Луганській областях.
Чернігівськийпивоварний завод «Десна» було створено за радянсько-чеським проектом.Його проектна потужність складала 7,2 млн. дал пива на рік. З 1997 р. виробничіпотужності цього заводу зросли до 11 млн. дал пива на рік. Питома вагачернігівського пива у всеукраїнському виробництві складає 11,0 %. Усе вонореалізується в Україні, хоча свого часу продукція підприємства вивозилася вРосію, Білорусію, Грузію. У 1997 р. «Десна» експортувала менше 1 %виробленого пива. Для чернігівського пивкомбінату серйозною проблемою вреалізації продукції є його географічне положення й економічний стан регіону. Усвоїй області завод не може продати достатньої кількості пива, тому що областьпереважно аграрна, щільність населення та купівельна спроможність доситьнизькі. Це спонукає підприємство проводити експансіоністську маркетинговуполітику. Сьогодні «деснянське» пиво можуть купити жителі 20 областейУкраїни.
Миколаївськийпивоварний завод був першим із серії однотипних підприємств, побудованих запроектом чеських спеціалістів і укомплектованих чеським же устаткуванням.Сьогодні пивзавод «Янтар» робить декілька сортів слабоалкогольногонапою густиною 11...17 %, як світлого, так і темного, пастеризованого інепастеризованого. Постачається миколаївське пиво в 22 області України. Навнутрішньому ринку його продають більше 30 фірм, що входять у дилерську мережузаводу. Природно, що велика частина продажу припадає на південні регіони — Миколаївську, Одеську, Херсонську області та Крим.
На рис. 1зображена мапа пивоварної промисловості України, де великими кружечкамизображено територіально розташування найбільших пивоварних підприємств країни
/>/>
Рис.1Мапа пивоварної промисловості України
5.Продукція пивоварноїпромисловості у внутрішній та зовнішній торгівлі
За даними митниціу 2005 році імпорт пива становив 2 млн. дал (на суму $ 7,1 млн), експорт — 0,7млн. дал ($ 3,6 млн). Часи, коли в Україну завозили імпортного пива на 2-3десятки млн… доларів (1994-1995 рр.), минули. Значною мірою цьому сприялоналагодження місцевого виробництва. У 2006 році ця тенденція стала ще більшвідчутною. Особливо суттєво іноземців потіснили у сегменті дешевих марок:імпортери не витримали запровадження високих ставок ввізного мита, акцизу тамінімальних оптово-роздрібних цін. Врешті-решт і споживачі зрозуміли, щоукраїнське пиво за смаком дійсно не гірше, а за ціною доступніше (фінансова ж кризаі масове зубожіння споживацьких мас сприяли пришвидшенню цього процесу).Позиції дорогих якісних марок імпортного пива (таких як Tuborg, Heineken,Guiness) похитнулись, хоча й до остаточного зникнення цих марок з ринку (як цевідбулося з дешевшими, але менш іменитими марками) справа не дійшла. Високаціна завжди була невід'ємною складовою їх іміджу, тому грошовитих пивоманів невідлякує і зараз. Ще донедавна Україна імпортувала пиво із 21 країни світу,проте «географія» його походження нестійка. Так, у 2005 обсягиоперацій з Чехією зменшились утричі, з Польщею скоротились у сотні разів,натомість з Німеччиною подвоїлись, а з Данією зросли більш ніж у 5 разів.Частка окремих країн, за останніми офіційними даними, у загальному обсязіімпорту становить: Австрія — 23%, Данія — 18%, Нідерланди — 17%, Німеччина — 13%, Словаччина — 4%, Чехія — 5% (див. діаграму 2).
Діаграма2
/>
Хоча оперативноїінформації щодо сьогоднішнього стану імпорту нині годі шукати (імпортеривідмовчуються, а офіційні структури «ще не володіють такими даними»),фахівці прогнозують подальше скорочення обсягів завезення іноземного пінногонапою на вітчизняний ринок. Показники цього скорочення будуть тиммасштабнішими, чим довше збережуться перепони, пов'язані з конвертацією гривніу тверді валюти. Працювати на експорт вітчизняні виробники поки що не дужепрагнуть. По-перше, ще далеко не вичерпані споживчі можливості українського ринку.По-друге, рентабельність торгівлі на зовнішніх ринках досить низька і неперевищує 5%. Досі ЗЕД була прерогативою «Оболоні», експортнінадходження якої дорівнюють $3-4 млн. на рік. Усі інші підприємства більше ніжна кілька сотень тисяч «зелених» наторгувати не спромоглися.Особливих підстав вихвалятися обсягами експорту пива в України немає. Протесеред ринків, на які вітчизняні виробники намагаються торувати шляхи, можнаназвати Росію, Литву і Молдову, Угорщину, Чехію, Великобританію, США та інші.
Частка експортунезначна. В таблицях 1-4 наведено статистичні дані про експорт-імпорт пива танаведено розрахунки, проведені агенцією САІВ, щодо впливу зміни ставокакцизного збору на пиво на наповнюваність Державного бюджету України.
Таблиця 1
Зовнішня торгівля пивом України, тис. $Рік Експорт Імпорт 2006 16191,94 18805,38 2004 4264,61 15782,51 2005 3574,94 7135,75
Джерело: Держкомстат України
Таблиця 2
Два економічні сценарії зміни ставок акцизного збору
(кумулятивний підсумок за 1999-2005 рр., тис. грн)Ставки акцизів Податкові надходження від виробників Капіталовкладення виробників Податкові надходження від суміжних галузей Капіталовкладення суміжних галузей 0,02 євро 3 043 1 087 1 143 2 227 Нові ставки Втрати: 0,07 євро -44,9 -473,4 -87,8 -66,9 0,11 євро -343,4 -632,4 -270,3 -106,7
Джерело: оцінка CA IB
Таблиця 3
Всього надходжень до державного бюджету, тис. грн.
Акциз
(ЕКЮ / ЄВРО) 1999 2006 2004 2005 2006 2004 2005 Разом 7-річний вплив 0,02 320,896 358,781 392,370 430,725 467,645 511,170 561,600 3,043,187 +0,01 313,448 350,628 380,707 413,843 444,515 481,213 524,033 2,908,387 -134,800 +0,02 317,451 358,023 391,625 429,356 464,474 507,349 558,538 3,026,816 -16,371 +0,03 316,129 357,840 391,460 428,944 463,321 505,941 557,467 3,021,102 -22,085 +0,04 314,434 357,050 390,626 427,832 461,512 503,837 555,561 3,010,852 -32,335 +0,05 312,588 355,933 389,431 426,351 459,388 501,406 553,239 2,998,336 -44,851 +0,06 307,424 350,905 383,953 420,205 452,308 493,582 544,917 2,953,295 -89,892 +0,07 294,900 337,336 369,124 403,850 434,316 473,865 523,414 2,836,806 -206,381 +0,08 285,773 327,524 358,405 392,012 421,249 459,537 507,817 2,752,317 -290,870 +0,09 280,013 321,478 351,804 384,696 413,091 450,575 498,115 2,699,773 -343,414
Джерело: оцінкаCA IB
Таблиця 4
Втрати податкових надходжень та капіталовкладень придвох сценаріях ставки акцизного збору, кумулятивний підсумок за 1999-2005 рр.,тис. грн. Податкові надходження від виробників Капіталовкладення виробників Податкові надходження від суміжних галузей Капіталовкладення суміжних галузей 0,02 євро 3,043 1,087 1,143 222,7 Зміна ставки Втрати: +0,05 євро -44,9 -473,4 -87,8 -66,9 +0,09 євро -343,4 -632,4 -270,3 -106,7
Джерело: оцінкаCA IB
Таким чином, спираючись наінформацію, що наведена в представлених вище таблицях, можна зробити висновок,що незбалансоване підвищення ставок акцизного збору на пиво призведе не дододаткового наповнення бюджету країни, а навпаки, внаслідок зменшення обороту,до зменшення надходжень.
За способомпросування пиво, яке представлено сьогодні на українському ринку, поділяється восновному, на три категорії. Низька (нижче середньої) — пиво, виробленезаводами районного та обласного масштабів. Основну масу такого пива споживаютьу тому регіоні, де його виробляють.
Середня — найбільше масштабна за пропозицією, виробляється великими вітчизнянимипивоварними заводами. У сезон практично всі марки середньої категорії присутнів усіх регіонах країни.
Вищесередня — містить усі імпортні марки та марки великих вітчизняних виробників пива.Присутність у бульшості регіонів забезпечують лише марки заводів«Оболонь», «Славутич», «Янтар». Пиво закордоннихмарок іноді виділяють у окрему категорію — елітна.
Як свідчать данідосліджень дистриб'юторів і оптових компаній, найбільш жорстка, тотальнаконкуренція між марками практично за всіма сортами пива спостерігається внайдемократичнішій середній ціновій категорії «пляшкового» пива. Пиво- це досить популярний і рентабельний продукт, проте підробка відомих сортів вУкраїні не практикується через складну технологію виробництва тапоінформованість масового споживача.
Контрабанда пивав Україну свої найкращі часи давно і безповоротно пережила. Сьогоднінелегальний імпорт практикують у вигляді разових і дрібних партій — черезвисокі закупівельні ціни в країні виробництва, а значить, занадто високі длямасового українського споживача відпускні ціни.
Не менше двохтретин виробленого в Україні пива розливають у скляну тару, а пакують успеціальний пластиковий ящик, через що успішне просування товару залежить відефективності обороту скляної та ящичної тари. Це має побічний ефект: доконкуренції між виробниками додається конкуренція між торговельнимиорганізаціями.
Торговельніпідприємства, які можуть організувати збір склотари в населення (в основному,це базари і дрібнооптові ринки), мають додаткове джерело доходу за рахунок«маржі» між закупівельною ціною та заставною вартістю пляшки,внаслідок чого такі підприємства успішно витримують конкуренцію за ціною та навітьможуть влаштовувати щось подібне до демпінгу. Заставна ціна розрізняєтьсязалежно від типу пляшки (фірмова, стандартна), місткості (0,5 л, 0,33 л),виробника. Різниця в ціні у різних виробників пива може досягати 5 копійок напляшці. Оборотний ящик має стабільну ціну, яка сьогодні дорівнює 6 гривням позазалежністю під виробника, кольору та інших критеріїв оцінки. За неповерненнясклотари торговий партнер карається надбавкою до ціни в розмірі 20 % до оптовоїціни.
Просування пива в50-літрових металевих бочках (КЕГах) передбачає надання замовникові комплектурозливного устаткування та його сервісну підтримку, тому пиво в КЕГах меншепоширене, ніж пиво у пляшках. Дев'ять десятих вітчизняного «КЕГового»пива розливають великі виробники. Дистриб'юторська мережа просування пива вКЕГах може будуватися як окремо від «пляшкового», так і разом із ним.Слід також зауважити, що пиво відомих вітчизняних марок «у розлив»присутнє, поряд із імпортним, у більшості елітних барів та ресторанів.
У останні 2-3роки в Україні на вітчизняних підприємствах, зокрема під час виробництва пива«Сармат», «Оболонь», «Рогань» і«Янтар», прогресує розлив пива в необоротну пляшку ПЕТ місткістю 1,0;1,5 і 2,0 літра. Особливих надій на такий вид тари виробники не покладають, алеПЕТ-тара знайшла свою нішу по пивному ринку і навіть дозволяє компенсуватиперебої у постачанні склотари, особливо в літній сезон. Жерстяній тарі надаютьперевагу виробники об'єднань «Славутич» та «Оболонь».Імпортери ввозять в Україну пиво у пляшках або в КЕГах. Барило місткістю 5 л єбільше сувенірним варіантом розливу, який призначений для прикрашення столу насімейному або маленькому корпоративному святі. Вітчизняний виробник цей виджерстяної тари поки що не освоїв. Тому сумарна частка споживання пива в жерстянойтарі (банка 0,33 л і барило 5,0 л) не перевищує 1 %. За високою рентабільністюпивної продукції великооптовий продаж (дистрибуція) відбувається тільки за живігроші — без взаємозаліків, бартерних угод та ін.
Виробник можедати дистриб'ютору товарний кредит до одного календарного місяця. Великийвиробник практикує доставку замовлення в 1 каліон, який містить 1 тис. дал (20тис. пляшок 0,5 л), за свій рахунок і в будь-яке місце України. Умови оптовоїреалізації пива залежно під марки принципової різниці не мають. Дилери(дистриб'ютори) надають перевагу роботі або з великими виробниками, або зістаціонарними розддрібноторговими точками та підприємствами масовогохарчування. У цій мережі реалізації панує безготівковий розрахунок, доставкапива за рахунок дилера; можливе відстрочення платежу на 5-10 банківськнх днів;передоплата або розрахунок за фактом більше виняток, ніж правило. Відстроченняпередбачає надбавку в 3-5 копійок на пляшці. Тому середні оптовики, якіпрацюють з роздрібними партнерами через дрібнооптові базари, надають перевагурозрахунку готівкою або з моменту надходження грошей на розрахунковий рахунок.Доставка за рахунок постачальника діє, як правило, у межах свого міста (украйньому випадку — передмістя) при замовленні 50 та більше ящиків або на сумувід 1,5 тис. грн.
Сприяє просуваннювласної продукції і надання точкам роздрібної торгівлі брендових (фірмових)холодильників на умовах безоплатної оренди. У таких випадках укладаєтьсятристоронній договір між виробником, регіональним дилером (дистриб'ютором) іпродавцем (роздрібним). Контроль за виконанням договору здійснює і виробник, ійого місцевий дилер (дистриб'ютор), а за порушення умов договору холодильник упродавця відбирається. Крім холодильників, виробник дає вуличним кафе брендовінамети та палатки. І дуже часто у великих містах і в курортній зоні Українизустрічаються «фірмові» кафе «Славутич»,«Оболонь», «Янтар», «Сармат», «Рогань».Український ринок пива досить привабливий для виробників цієї продукції. Середсприятливих можливостей вітчизняного ринку можна назвати високу рентабельністьторгових операцій, низький рівень концентрації конкуренції по регіонах, високийпопит (особливо в Київській, Одеській, Дніпропетровській, Харківській іДонецькій областях), дещо невеликий розмір необхідних для розвитку пивногобізнесу інвестицій, недостатня насиченість ринку продукцією.
ереднесприятливих тенденцій вітчизняного ринку варто виділити зниження темпівзростання ринку через низьку платоспроможність як торгових посередників, так ікінцевих споживачів, сезонність попиту, високий рівень валютного ризику,збільшення акцизного збору, загрозу несприятливої зміни законодавства тощо.
На сьогоднішнійдень український внутрішній ринок пива знаходиться все ще в стадії розвитку, амережі реалізації практично всіх великих та середніх виробників — у стадіїрозбудови.
Найбільш успішнозараз просувають власні марки ЗАТ «Оболонь» та пивоварні заводи, щоїх інвестують фірми San Interbrew та ВВН. Причому останні мають хоча і різні,але більш прогресивні схеми дистрибуції. Проте в найближчі рік-два, завдякивідомості марки та великій виробничий потужності, ЗАТ «Оболонь»збереже місце лідера.
Виробники«живого» пива у пляшках — «Рогань» і «Сармат», — найвірогідніше, у найближчі 1-2 роки залишаться на своїх місцях.
Оператори ринкупива критикують ці компанії за значну кількість сортів («Рогань») таза дуже короткий термін придатності пива (в основному, «Сармат»).
Впровадження наукраїнський ринок російської марки «Балтика» впливає на розвиток ринкунезначною мірою. Висока ціна при якості, що не перевищує українських аналогів,дозволять російському пиву конкурувати лише з європейськими марками у порівняноневеличкому секторі «вище середньої» категорії. Відкриття виробництва«Балтика» в Україні практично виключено, оскільки володар марки(шведська ВВН) вже має пивоварні заводи в Україні. Практично в одній ціновійгрупі з «Балтикою» (і майже в один час із нею) на український риноквийшла інша елітна марка пива — «Гетьман». Усі три сорти даної марки,які виробляються на пивоварному заводі «Янтар» (м. Миколаїв) — «Світле», «Темне», «Елітне», — є пивом підвищеноїгустини. Чи зможуть вони скласти конкуренцію легким сортам європейського таросійського пива — прогнозувати передчасно.
Середні виробникинайближчими роками залишаться при своїх регіональних ринках, оскільки не маютьдостатньо засобів для оновлення виробничих фондів, розвитку мережі реалізаціїта рекламної підтримки власної марки. Долю дрібних виробників пиваспрогнозувати складно, навіть на короткий строк.
6.Проблеми і перспективирозвитку пивоварної промисловості
Треба сказати, щов 2005 році провідні компанії показали, що криза в галузі вже помітна, і вонизапланували кроки, спрямовані на її подолання. Зокрема, активно веласяреконструкція і відновлення устаткування відразу на декількох підприємствах«Донецької групи» (з огляду на те, наскільки ефективної виявиласямодернізація для Донецького пивзаводу «Сармат», можна припустити, щой інші заводи групи зможуть збільшити виробництво в 2006-2004 рр).
Заявила прозначне збільшення потужностей «Оболонь», що, до того ж проводитьреконструкцію на дочірніх підприємствах (зокрема, на пивзаводі у Фастові).Планами з приводу будівництва нового заводу в Києві поділилася компанія ВВН.
Що стосується«Сан Інтербрю», то ця група кинула зусилля на те, щоб вирішитипроблеми солодового дефіциту. Для цього в Харкові незабаром вступить у дію новамогутня солодовня, що дозволить не тільки цілком задовольнити потреби всировині пивзаводу «Рогань», але і вивозити його в інші регіони.Оскільки нова солодовня оснащується найсучаснішим устаткуванням, можна будеговорити про те, що якість продукції, що випускається, буде відповідати самимстрогим вимогам. Це, у свою чергу, повинно позитивно позначитися на якостівиробленого пива.
Цілком імовірно,що після запровадження в дію другої потужності згаданої солодовні, власневиробництво солоду в Україні може перевищити існуючу потребу, і тодізаводи-виробники зможуть уже вибирати з вітчизняної сировини. Поява сучасноїсолодовні повинне також посилити конкуренцію, оскільки дотепер на ринкузверталася достатня кількість солоду досить низької якості, щовикористовувався, переважно, для виготовлення дешевих сортів пива.
Правда,будівництво солодовні не вирішує проблеми дефіциту пивоварного ячменя. Щобвиправити положення в сільському господарстві знадобиться не один рік. Першікроки в цьому напрямку вже зроблені. Господарствам стало вигідно співробітничатиз пивними компаніями на довгостроковій основі, продаючи їм пивоварний ячмінь.Проблема полягає скоріше в дефіциті цієї культури, і зокрема, дефіцитінасінного фонду. У свій час робота вітчизняних селекційних станцій булаприпинена (пивоварний ячмінь став збитковою культурою, і посівні площі під ньогоскорочувалися, не говорячи вже про фінансування досліджень), а використовуватиімпортний насінний матеріал можна лише після відповідної підготовки (хоча б,елементарного районування).
Відповідно, тепертреба почекати кілька років поки принесуть плоди програми розвитку цьогонапрямку сільського господарства, на які зараз виділяють гроші найбільшіпивоварні компанії.
Сировинний голодвикликаний не тільки дефіцитом солоду. Нестачу броварники випробують і в іншійсировині — хмелі. Причому отут ситуація ще більш запущена. З одного боку,врожаї, що збираються членами Асоціації хмелярів, щорічно ростуть (цьому бідносприяють однопроцентні відрахування, і державна політика, що наказуєвикуповувати весь хміль у вітчизняних виробників). З іншого боку — якістьпродукту далеко не завжди улаштовує ведучих виробників пива. Крім того, не слідзабувати про те, що хміль на пивзаводах використовується або у виді гранул, абоу виді екстракту. Єдиний український гранулятор здатний забезпечити зростаючіпотреби в гранулах хмеля приблизно на 30%. Екстракт хмелю в Україні невиробляється взагалі, а без нього не обійтися при виробництві елітних сортівпива.
Таким чином, щена невизначену кількість часу українське пивоварство залишиться імпортозалежним,і щорічно провідні компанії будуть пропонувати установити квоти на пільговийувіз хмелю.
Вихід — убудівництві в нашій країні ще одного підприємства, що займалося б комплексноюпереробкою хмелю, роблячи, як гранули, так і екстракт. Поки важко сказати, хтоб міг стати ініціатором подібного будівництва, хоча, уклавши гроші в новийгранулятор, кожна з провідних компаній могла б надовго вирішити всі проблеми ізсировиною, і одержати перевагу над конкурентами. Досвід Росії показує, що зжорсткістю конкуренції, будь-які скорочення собівартості можуть стативирішальними в завоюванні тих чи інших сегментів ринку.
У цілому слід зазначити, що в 2005році компанії додавали чимало зусиль для подолання кризових явищ. На жаль, покиброварники воліють боротися з труднощами в міру їхньої появи, і не намагаютьсявживати превентивних заходів.
Незважаючи надосить песимістичні прогнози щодо загальної долі регіональних підприємств, неможна не відзначити, що визначений шанс у них усе-таки є. Шанс цей надає деякагроміздкість і неповороткість структур лідерів ринку, що, захоплюючисьстратегічним плануванням, не завжди можуть зреагувати на ситуаційні змінипопиту, і оперативно задовольнити бажання споживачів. Саме на цьому заразпланують свою роботу в Росії менеджери «Броварень Івана Таранова», щопоєднують під своїм прапором ряд життєздатних регіональних підприємств.
Об'єктивніпередумови для появи подібного холдингу в Україні існують. Це і дефіцитвиробничих потужностей провідних компаній у літні місяці, і відсутністьнормального преміум-сегменту, і сприйнятливість ринку до «свіжих»торгових марок. Крім того, гарний потенціал продемонстрував вже в 2005 роцісегмент кегового пива, за рахунок якого саме й удержалися на плаву багаторегіональних підприємств.
Якби подібнийхолдинг був створений (а в його створенні можуть бути зацікавлені як власникимереж супермаркетів, так і сторонні інвестори), він міг би розраховувати назавоювання в перші два-три роки роботи 10 — 12% вітчизняного пивного ринку.Зважаючи на те, що сумарна місткість ринку на той час наблизиться до оцінки в200 млн. дав, обсяги продажів гіпотетичного холдингу можуть досягти 25 млн. даву рік.
Структурнохолдинг міг би об'єднати найбільш привабливі незалежні підприємства України. Холдингміг би забезпечити створення національно-регіональної торгової марки, у якійпоєднувалися б привабливі риси національного бренда і «свого» пива.Приміром, національний бренд «Світле» міг би мати регіональні«підвиди» «Світле бердичівське», «Світлеуманське», «Світле запорізьке», і так далі. Такий поділ дозволивб зберегти традиційну аудиторію регіональних марок, додавши до них національну«надбудову». Подібна схема дозволила б також спростити системудистрибуції, і удало вирішити задачі зі сфери логістики, що з посиленнямконкуренції будуть здобувати усе більше значення на пивному ринку.
Крім того,«маючи в розпорядженні» ряд заводів, власники холдингу могли бточніше реагувати на розходження в регіональних пивних перевагах.
Зрозуміло,гіпотетичному холдингу довелося б подбати і про сировинну базу. До складу групиварто було б уключити підприємства, що володіють власними солодовнями, і маютьконтракти на закупівлю якісного пивоварного ячменя (такі заводи зараз є серед«незалежних»).
Однієї з найбільшперспективних ніш для холдингу «Наше пиво» (треба дати йому умовнуназву, щоб не збіднювати синонімічний ряд) стане преміум-сегмент. У Росіїпродажу елітного пива в 2005 році росли набагато швидше ринку в цілому, і цепри тім, що багато елітних марок мають роздрібну ціну майже неймовірну для українськогоринку. У нас елітне пиво поки не залучає особливої уваги компаній. У всіхчотирьох «монстрів» воно існує, що називається, «дляасортименту», однак ніхто не робить особливої ставки на його розвиток.Ймовірним представляється сценарій, відповідно до якого, запущений у 2006 — 2004 році преміум-бренд, забезпечений відповідною рекламною і маркетинговоюпідтримкою, зможе виявитися в положенні беззастережного лідера у своємусегменті. І зовсім не виключено, що таким брендом зможе стати напій«Нашого пива».
Якщо виходити зістандартних для харчового ринку оцінок (навіть трохи їх занижуючи), ємністьелітного сегмента вітчизняного пивного ринку повинна складати більш 7 млн. даву рік. Зважаючи на те, що рентабельність у цьому сегменті може вдвічі, а то і вчетвероперевищувати традиційну, можна сказати, що преміум-сегмент повинний стати самимласим шматочком ринку. Сьогодні український споживач уже готовий до появипреміального пива, і нонсенсом виглядає присутність у ресторанних менюзвичайних сортів цього напою, продаваних з подвійною чи потрійною націнкою.Грамотне просування пивного бренда через сегмент може дати результати, щоперевищують ті, котрі були досягнуті в Росії з «ресторанним» пивом«Тінькофф».
Не виключено, щодля забезпечення повноцінного життя елітного бренда «Нашому пиву»прийдеться вибудувати «з нуля» суперсучасний завод, порівняноневеликої потужності, що дозволить підтримувати стабільно високу якість своєїпродукції.
Крім елітногосегмента, погляди менеджерів «Нашого пива» можуть бути звернені допродажів розливного чи кегового пива. В умовах літнього дефіциту саме холдинг,що включає в себе незалежних регіоналів може стати «королемситуації». Для цього необхідно створити в регіонах мережа точок, щопрацюють з кеговим пивом холдингу (отут можуть використовуватися різні схеми — і самостійне будівництво, і передача франшізи, і укладання договорів ізвласниками подібних точок). Важливо, щоб ці заклади були об'єднані єдиноюторговою маркою, наприклад «Народне пиво». Наявність вільних потужностейна більшій частині регіональних підприємств дозволило б налагодити безперебійнепостачання кегового пива в ці точки, що, без сумніву, залучило би роздріб, щостраждає від літніх перебоїв постачань, що случаються із самими популярнимимарками.
При введеннієдиної системи контролю за якістю, а також проведенні гнучкої цінової політики,«Народне пиво» могло б стати сьогоденням хітом літнього сезону,потіснивши з ринку, у першу чергу ПЕТ.
Ще один ресурс,за рахунок якого може розраховувати на успіх «Наше пиво» — тактичнагнучкість. Керівництво холдингу повинне звертати увагу на слабкі місця в позиціонуваннімарок-конкурентів, на пробіли в їхніх лінійках, невдалі рекламні чимаркетингові ходи, і блискавично реагувати на них. Розрізнені регіональніпідприємства самостійно не можуть грати на помилках гігантів, а от холдингреально може відвоювати кілька відсотків ринку.
Одним з уразливихмісць великих корпорацій є рекламна політика. Як правило, рекламні договори укладаютьсяз агентствами на рік уперед, що не дозволяє враховувати зміну ринковоїситуації. Рекламні агентства, у свою чергу, повні бажання «освоїти»засоби клієнта, і планують масштабні кампанії, не бажаючи коректувати їх,виходячи зі сформованої на ринку ситуації. У результаті, нерідкі випадки, колирекламні мільйони однієї компанії працюють на продажі конкурентів. Реклама — одне з уразливих місць великих компаній ще і тому, що великі гроші породжуютьвеликі спокуси, і часто перевага віддається тим, хто забезпечить найбільшпривабливі умови не бренду, а особисто людині, що відповідає за рекламу. Зарахунок цього ефективність вкладень різко падає.
Мобільнаструктура нового холдингу може варіювати рекламну стратегію в залежності від обставин, що складаються на ринку, часу року, темпів росту і зусиль конкурентів.
Висновок
Закінчуючи аналізринку пива в Україні, слід відзначити деякі тенденції його формування тарозвитку:
1. В Україні споживчий ринокпива ще розвивається, його місткість оцінюється близько 150 дал на рік. Насьогоднішній день український ринок пива закінчує своє формування. Вжевизначилися головні виробники пива, які спільно виробляють 85,0 % обсягіввиробництва пива. До них належать: «Оболонь», «Рогань»,«Славутич», Донецький пивоварний завод, «Десна», «Янтар».
2. Понад половину вітчизняноговиробництва пива контролюють підприємства з іноземним капіталом.
3. За останні 3 роки імпорт пивав Україну скоротився майже в 20 разів, тоді як виробництво вітчизняного пивазбільшилось на 30 %.
4. Найбільші вітчизнянівиробники під час конкурентної боротьби за ринки збуту знайшли свої ніші взагальноукраїнському ринку пива, а марки пива, що випускаються ними, поділилисяна три цінові категорії: низька (нижче середньої), середня та вище середня.
5. Найбільш поширеною тарою дляпива є скляна — у неї розливають не менше двох третин виробленої продукції,хоча й використання ПЕТ-тари для розливу пива себе виправдовує, особливо влітній сезон.
6. Просування власних марок пивадо кінцевого споживача здійснюється за різними схемами дистрибуції, аленайкраще це виходить у підприємствах «Оболонь» та у пивоварнихзаводах, які інвестуються фірмами Inter Brew та ВВН.
7. Короткостроковий прогнозрозвитку ринку пива не передбачає будь-яких значних змін серед основнихвиробників цієї продукції.
8. Впровадження на українськийринок російських марок впливає на розвиток ринку незначною мірою. Висока цінапри якості, що не перевищує українських аналогів, дозволять російському пивуконкурувати лише з європейськими марками у порівняно невеличкому секторі«вищесередньої» категорії.
9. Середні виробники найближчимироками залишаться при своїх регіональних ринках, оскільки не мають достатньозасобів для оновлення виробничих фондів, розвитку мережі реалізації тарекламної підтримки власної марки. Долю дрібних виробників пива спрогнозуватискладно, навіть на короткий строк.
Список використаноїлітератури
1. АндроповО.М. Стан харчового комплексу України // Економіка і Екологія, 2005, № 24.
2. Богатко О.Г. То чиє воноукраїнське пиво? // Україна Молода, 19 січня 2006.
3. Гаспарян А.А. Пивна діжка небездонна. //Бізнес, 2006, №5
4. Гонгало П.Ф. Проблемирозвитку пивної галузі України. // Економіка, 2005, №1
5. Заставний Ф.Д. ГеографіяУкраїни. – Львів, Екотехніка, 1994.
6. Інформація ДержкомстатуУкраїни
7. Кішко П.К. Імпортне пиво длязаможних клієнтів // Бізнес, 2006, №3.
8. Куроїдов О.Н. „Гросс банки”українського ринку пива // Україна Молода, 7 листопада 2006.
9. Михайлов В.А. Маркетинговаскладова в стабілізації і розвитку споживчих ринків України (на прикладі ринкупива) // Економіка, 2005, №5
10. МішоглоГ.О. Економічна географія України з основами виробництва. – К., Поступ, 1997.
11. Розміщенняпродуктивних сил / Під ред.Є.П.Качана. – К., Діло,1997.
12. Розміщенняпродуктивних сил: конспект лекцій / укл. Роговченко О.В. – Л., Брама, 2006.
13. АнтоновО.М. Пивоварна промисловість України: передумови кризи чи зростання //УкраїнаМолода, 23 жовтня 2006.
14. ТовкачТ.П. Реалії харчової промисловості // Бізнес, 2006, №7.
15. ГордєєвП.Ф. Лідери вітчизняної харчової промисловості – хто вони? // Галицькіконтракти, 2006, 15 вересня.
16. Оглядринку пивоварної промисловості за 2006 рік // Бізнес, 2004, №1.
17. БорсуковаТ.О Пиво: з сивої давнини і по наші дні // Відлуння, 2004, 17 січня.
18. БаталовГ. Сучасні тенденції в економіці України // Вісник НДФІ, 2006, №11
19. МарченкоВ. Харчовий комплекс України через призму основних товаровиробників // ВісникНДФІ, 2006, №11
20. Білик О.Географічна детермінанта в харчовій промисловості України // Вісник НДФІ, 2006,№11