Проблема бідних та багатих

КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни „Політичнаекономія”
на тему:
„Проблема бідних та багатих.”

ПЛАН
Вступ. 3
1. Сутність і механізмрозподілу доходів. 5
1.1 Поняття розподілудоходів. 5
1.2 Плюси і мінусинерівності доходів населення. 11
2. Освітньо-професійніресурси як чинник соціальної диференціації населення. 14
3. Регіональні таструктурні особливості доходів і видатків населення України. 19
3.1 Доходи населення. 22
3.2 Державні стандартирівня доходів населення. 24
3.3 Витрати населення. 25
3.4 Заощадження населення. 26
Висновок. 28
Список використаноїлітератури. 30
Вступ
Доходи ікупівельна спроможність населення мають не тільки соціальне значення – якскладові рівня життя, але і як чинники, що визначають тривалість самого життя.Вони досить значимі, як елемент економічного підйому, який визначає місткістьвнутрішнього ринку. Ємний внутрішній ринок, забезпечений платоспроможнимпопитом є щонайпотужнішим стимулом підтримки вітчизняного виробника.
Низькийрівень доходів, і, як наслідок, низька купівельна спроможність основної масинаселення, грошовий потенціал якого частково відволікається на покупкуімпортних товарів, є одна з основних причин стагнації економіки України.
Очевидно, що для пожвавлення економікинеобхідне формування платоспроможного попиту через збільшення частини доходівнаселення в загальній сумі доходів суспільства – ВВП. В основному, дляреанімації внутрішнього ринку і підтримки вітчизняного виробника стратегічноважливо підвищувати доходи найбіднішої і середньої частини населення.Збільшення і, звичайно, своєчасна виплата зарплати, пенсій, стипендій і іншихсоціальних виплат, є необхідним для підйому економіки.
Основною метою написання даноїкурсової роботи є теоретичне дослідження самого поняття „доход” і особливостіутворення доходів населення України зокрема.
Поставлена мета обумовила необхідність вирішення рядувзаємопов’язаних завдань:
1.  дослідження механізму формування доходів та поняття„богаті” та „бідні”;
2.  вивчення особливостей формування різного видудоходів населення;
3.  аналіз фактологічного матеріалу ДержкомстатуУкраїни про стан доходів населення України.
Предметом курсового дослідженняє дослідження особливостей формування доходів в ринковій економіці.
Об’єктом дослідження виступаєпроцес формування доходів населення України.
Курсова робота складається з п’яти розділів, в якихпослідовно розглядається визначена проблема.
/>1. Сутність і механізм розподілу доходів1.1 Поняття розподілудоходів
Розподіл доходів — це стадія відтворення, яка займаєпроміжне місце між виробництвом і споживанням. Реалізована на ринку продукціяперетворюється на грошову виручку. Після вилучення з неї вартості спожитихзасобів виробництва залишається грошовий (валовий) доход, або новостворенавартість, у процесі розподілу якого виникають вертикальні зв'язки: між державоюі членом суспільства, між державою і підприємством, між підприємством і йогопрацівником, між власником засобів виробництва і найманим робітником та ін. Уцих зв'язках виявляються різноманітні форми доходів, кожна з яких має своєекономічне призначення.
Об'єктивно розподіл доходів залежить від того, щоновостворена вартість складається з необхідного продукту, який використовуєтьсядля задоволення потреб безпосередньо виробників, і додаткового продукту длязадоволення особистих потреб підприємців і загальних суспільних потреб(розширення виробництва, соціальної та духовної сфери, створення резервів).
Спочатку здійснюється розподіл доходу між державою іпідприємством будь-якої форми власності. Об'єктом такого розподілу є прибуток — різниця між ціною, за якою підприємство реалізує свою продукцію, та їїсобівартістю.
Прибуток підприємства розподіляється на дві частини: однайде в розпорядження держави, друга — залишається в розпорядженні підприємства.Це особлива форма розподілу, від якої залежить існування держави, фінансуваннязагальнодержавних програм розвитку народного господарства, соціально-культурнихзаходів, утримання державного апарату, забезпечення оборони країни. Разом з тимв результаті розподілу доходів підприємство повинно мати умови для відповідноїгосподарсько-фінансової діяльності.
Підприємство сплачує державі податок на прибуток додержавного бюджету. Світова практика господарювання в умовах ринкових відносинмає в основному однаковий принцип розподілу прибутку у вигляді податку. Розміростаннього залежить тільки від розміру прибутку і має для всіх однакову мірувилучення (певна частка з прибутку).
Важливе значення має установлення пропорції розподілуприбутку між державою і підприємством. Якщо вилучається надмірна часткаприбутку, то підприємство втрачає стимули для розвитку виробництва, не маєможливості для поліпшення соціальних умов життя людей. По суті, підриваєтьсяосновна ланка народного господарства, від якої залежить доля розвитку всьогосуспільства.
Водночас, якщо держава не матиме достатніх коштів, то ценегативно відбиватиметься на науково-технічному і економічному прогресі всьогосуспільства. Розвиток фундаментальних наук, нових напрямів технічного прогресу,розв'язання ряду глобальних проблем можливі тільки за умови участі держави таїї централізованих фондів.
Отже, важливим принципом розподілу доходу є встановленняоптимального співвідношення, яке створювало б сприятливі умови для поєднанняекономічних інтересів суспільства і підприємств.
Сукупний суспільний продукт у натуральній формі складаєтьсяіз засобів виробництва (засобів і предметів праці) та життєвих засобів. Засобивиробництва спрямовуються на виробниче, а життєві засоби — на особистеспоживання.
Важливе значення має розподіл фонду життєвих засобів. Вінохоплює, як правило, основну частку всього продукту, яка утворюється на основінеобхідного і частини додаткового продукту. За своїм матеріально-речовимскладом фонд життєвих засобів — це сукупність предметів споживання і послуг,який об'єктивно необхідний для задоволення особистих потреб людини, забезпечуєвідтворення і розвиток її здатності до праці, утримання непрацездатних членівсім'ї.
Коли йдеться про розподіл необхідного продукту, то цейпроцес іноді вважають тотожним процесу розподілу фонду життєвих засобів. Протефонд життєвих засобів і необхідний продукт — це не тотожні поняття, а отже, несиноніми.
У системі суспільного відтворення необхідний продуктформується у процесі виробництва, проходить через фази розподілу, обміну іспоживання. Головним функціональним призначенням необхідного продукту євідтворення робочої сили. Лише на фазі споживання необхідний продукт набуваєсвоєї завершеної форми як фонд життєвих засобів, тобто виступає у виглядіпредметів споживання і послуг, які безпосередньо забезпечують особисте споживання.
Таким чином відбувається процес трансформації необхідногопродукту у фонд життєвих засобів. Це можна показати на такому прикладі. Заводвиробляє верстати. З усієї маси вироблених верстатів одна частина йде назаміщення спожитих засобів виробництва, друга становить необхідний продукт, арешта утворює додатковий продукт. Зрозуміло, верстати, які утворюють необхіднийпродукт, це тільки матеріальна передумова останнього. Заперечувати це означає,що підприємство, яке виробляє засоби виробництва, не створює необхідногопродукту. Насправді воно створює матеріальний еквівалент необхідного продукту,який потім трансформується через обмін на життєві засоби.
Після реалізації продукції необхідний продукт набуваєгрошову форму, яка надходить до працівника у вигляді заробітної плати, грошовихвиплат із суспільних фондів споживання. Далі працівник свої грошові доходи наринку (тобто через обмін) перетворює на предмети споживання і платні послуги.Крім цього, він одержує через суспільні фонди споживання безплатні послуги. Ітільки після всього цього на стадії споживання необхідний продукт набуває формуфонду життєвих засобів.
Як бачимо, необхідний продукт послідовно набуває різніформи, виступає у вигляді натуральної продукції, грошових доходів, товарів іпослуг, фонд життєвих засобів виступає тільки у вигляді предметів споживання іпослуг, які безпосередньо споживаються працівниками і членами їх сімей. Іншимисловами, це необхідний, а також частина додаткового продукту на стадіїспоживання.
Структура фонду життєвих засобів буде такою. Спочатку можнавиділити товари і послуги разового користування та товари і послуги тривалогокористування.
До товарів і послуг разового користування належать продуктихарчування, послуги транспорту і зв'язку, послуги культурно-освітніх установ,освіти і охорони здоров'я, побутові послуги.
До товарів і послуг тривалого користування належать житло,товари господарсько-побутового і культурного призначення, одяг, взуття, білизнатощо.
Структуру фонду життєвих засобів можна розглядати також за формамирозподілу. Серед них є такі форми, де розподіл залежить від трудової, а такожпідприємницької діяльності суб'єктів: заробітна плата тих, хто працює занаймом, і особисті доходи працівників від реалізації продукції колективнихпідприємств, доходи від індивідуальної трудової діяльності, доходи відпідсобного господарства, кооперативної діяльності, доходи підприємців.
Також є доходи, безпосередньо не пов'язані з оцінкоюрезультатів праці. Це суспільні фонди споживання. Вони можуть надходити донаселення через державний бюджет, а також через спеціальні фонди підприємств (вУкраїні вони мають назву фондів соціального розвитку).
І нарешті, є доходи від власності — дивіденди від акцій,відсотки від паю на майно, відсотки від вкладів в ощадних банках та ін.
Одна (переважна) частина доходів перетворюється (восновному через ринок) у предмети споживання населення, а друга (черезнакопичення і інвестування на основі ринкових відносин) в засоби виробництвадля розширеного відтворення, економічного зростання.
Для будь-якого суспільства першочергове значення маємотивація економічної діяльності. Мотив означає спонукальну причину з приводубудь-якої дії. У цьому випадку йдеться про те, що спонукає суб'єктів доекономічної діяльності, основним змістом якої є виробництво життєвих засобів(матеріальних благ і послуг).
Мотиваційний механізм економічної діяльності — поняттядосить складне. Воно включає мету мотивації, суб'єктів виробничих відносин іоб'єктів господарства, економічні інтереси і стимули до діяльності, основніпринципи функціонування механізму.
Первинним мотивом діяльності людей є їх потреби у засобахІснування: продуктах харчування, одязі, житлі тощо. Вже давно відомо, що безпотреби немає виробництва, а споживання життєвих засобів відтворює потребу.
Необхідність задовольняти свої потреби змушує людей діяти,вступати в активну взаємодію не лише з природою, а й між собою. Отже, виникаютьсуспільні виробничі відносини, в яких важливою рушійною силою є певниймотиваційний механізм економічної діяльності.
Мета мотивації — це забезпечення відтворення суб'єктіввиробничих відносин: працівників, трудових колективів, підприємців. Якщо немаєнормальних умов для відтворення, то мотиви до конкретної економічної діяльностізникають.
Головним об'єктом господарювання, а також основним джереломвідтворення суб'єктів виробничих відносин виступає національний доход.
У механізмі мотивації поєднуються економічні інтересидержави, підприємств і працівників. Реалізація і поєднання цих інтересіввідбуваються на основі матеріальних стимулів до праці.
Реалізувати економічний інтерес підприємства означаєвиробити чистий продукт, створити прибуток, достатній для стимулюванняколективу і розширення виробництва. Реалізувати економічний інтерес працівникаозначає забезпечити йому необхідний продукт, який дає можливість задовольнитийого традиційні особисті потреби в матеріальних, соціальних і духовних благах.
Основою матеріальних стимулів до праці є система розподілудоходів. Ця основа залежить від форм власності на засоби виробництва. Економічнийстимул, як правило, відбиває залежність одержання продукту в особистерозпорядження суб'єкта від результатів його праці або економічної діяльності.
Економічні стимули є засобом встановлення взаємозв'язку міжінтересами і виступають певною формою реалізації різних видів економічнихінтересів. Щоб одержати заробітну плату, працівники повинні створити чистийпродукт, прибуток, тобто реалізувати економічний інтерес підприємства.
Мотивація діяльності починається не тільки з проголошеннявласності, Досвід показує, що реалізація останньої залежить від пропорційрозподілу доходів, значну роль тут відіграє держава.
Оголошення певної форми власності, в тому числі приватної,ще недостатньо для створення мотивації економічної діяльності. За допомогоюнепосильних податків можна вилучати значну частину доходів і підірвати мотивидо економічної діяльності. Тому мотиваційний механізм діяльності залежить відстворення справедливої системи розподілу доходів, яка повинна бути побудованана основі таких принципів:
·    отримання доходів за працю, в тому числіпідприємницьку, землю, капітал;
·    залежності основної частини доходів від результатівпраці, рівня економічної діяльності суб'єктів господарства;
·    розмір доходів при врахуванні рівня розвиткупродуктивних сил повинен забезпечувати нормальні (суспільне необхідні) умовижиття; сталості розподілу доходів. «Якщо в бюджет сім'ї кожного тижня,кожного місяця і кожного року не надходить стійкий потік грошей, — то такійсім'ї, — справедливо зауважував П. Самуельсон, — життя осточортіє, навіть якщовоно суцільно і складається із святих»;
·    відсутності зрівнялівки в розподілі доходів;
·    неприпустимості надмірної диференціації доходів усуспільстві, дотриманні соціальної справедливості;
·    усуненні всякої дискримінації за статтю, національністю,соціальним походженням.
У соціальне орієнтованій ринковій економіці маютьвраховуватися істотні відмінності у здібностях працівників. Це означає,по-перше, створення однакових умов для їх розвитку; по-друге, надання роботи заздібностями; по-третє, створення необхідних умов для високоефективної праці.
1.2 Плюси і мінусинерівності доходів населення
Одне з джерел соціальної напруженості в будь-якій країні — різниця в рівнях добробуту громадян, рівні їх багатства. Рівень багатствавизначається двома чинниками:
1) величиною майна всіх видів, що знаходиться у власностіокремих громадян; 
2) величиною поточних доходів громадян.
Люди одержують доходи в результаті того, що або створюютьвласний бізнес (стають підприємцями), або надають, що знаходяться в їхвласності, чинники виробництва (свою працю, капітал або землю) в користуванняіншим людям або фірмам. А ті використовують цю власність для виробництвапотрібних людям благ. В такому механізмі формування доходів закладена можливістьїх нерівності. Причиною тому:
1) різна цінність що належать людям чинників виробництва(капітал у формі комп'ютера, у принципі, здатний принести більший дохід, ніж уформі лопати);
2) різна успішність використовування чинників виробництва(наприклад, працівник у фірмі, що торгує дефіцитним товаром, може одержуватибільш високий заробіток, ніж його колега тієї ж кваліфікації, працюючий уфірмі, товари якої продаються погано);
3) різний об'єм що належать людям чинників виробництва(власник двох нафтових свердловин одержує за інших рівних умов більший дохід,ніж власник однієї свердловини).
Жодній економічній системі не вдалося ліквідовуватинерівності доходів і багатства сімей. Навіть в умовах командної системи СРСРдержава була вимушена відмовитися від принципів повної зрівняльності (їхнамагалися реалізувати тільки в період «військового комунізму») і перейти доформування доходів за принципом: «Від кожного — за здібностями, кожному — попотребах». Але оскільки здібності у людей різні, то праця їх має різну цінністьі це спричиняє за собою неоднакову винагороду за працю, тобто відмінність вдоходах.
При зрівняльних принципах формування доходів додатковимиджерелами, що породжують нерівність в нашій країні, виступали недостатняєдність споживацького ринку країни, тобто неоднакова доступність всіх видівтоварів для всіх груп населення, нерівна купівельна сила національної грошовоїодиниці, наявність різних видів натуральних привілеїв
Необхідно пам'ятати, що так званий принцип розподілу попраці з часом створює базу для здійснення розподілу за принципом, визначуванимяк «по накопиченому майну».
Відношення до цієї форми розподілу серед населення нашоїкраїни неоднозначно. Права спадкоємства у всіх цивілізованих країнахрозглядаються як природні права людини. Такий шлях формування доходів,власності захищається державою і не повинен викликати негативної реакції з бокусуспільства. Негативне відношення населення пов'язано з незаконними формамиформування або накопичення капіталу, власності, що найхарактерніший дляпочаткового етапу становлення ринкового господарства.
В країнах,  де основними принципами формування доходіввиступали трудовий характер їх отримання і зрівняльний підхід, законні формиджерел доходів мають вузьке тлумачення; можливості швидкого зростання доходів,власності були обмежені. Звідси і різко негативне відношення населення довласності і капіталу великих розмірів і швидко що ростуть.
Становлення ринкової системи господарювання і формування націй основі прошарку власників неминуче усилить вплив принципу розподілу понакопиченому майну. При цьому формування сукупних доходів населення сприятимезростанню диференціації доходів і соціальному розшаруванню суспільства,утворенню прошарку не тільки багатих, але і бідних, що потребує активного державноговтручання для подолання соціальної напруженості.
Зміни в доходах населення і розшарування суспільстваприводять до самих негативних наслідків. Створюються прошарки людей, щознаходяться за межею бідності, що неприпустимо в розвинутому суспільстві. Відбуваєтьсяморальне розшарування суспільства на «своїх» і «чужих», втрачається спільністьмети, інтересів, відчуття здорового патріотизму. В результаті розподілусуспільства, населення регіонів і окремих громадян на багатих і біднихвиникають міжрегіональні і, навіть, міжнаціональні суперечності, що приводитьдо руйнування єдності країни. Відбувається відтік кваліфікованих працівників всфери, що не вимагають відповідних знань, за кордон. В результаті погіршуєтьсяосвітній, професійний потенціал суспільства, наукоємкі галузі деградують. Врезультаті низького рівня життя знижується трудова активність населення,погіршується здоров'я, знижується народжуваність, що приводить до демографічнихкриз. .
Нерівність доходів і багатства може досягати величезнихмасштабів і тоді воно створює загрозу для політичної і економічної стабільностів країні. Тому практично всі розвинуті країни світу постійно реалізують заходипо скороченню такої нерівності
.Але спочатку спробуємо розібратися в тому, чому небажано іабсолютна рівність в доходах. Річ у тому, що така організація економічногожиття вбиває у людей стимули до продуктивної праці. Адже всі ми народжуємосярізними і наділені різними здібностями, деякі з яких зустрічаються рідше заінші. Тому на загальнонаціональному ринку праці попит на такі здібностінабагато перевищує пропозицію. А це веде до зростання ціни трудових здібностейтаких людей, тобто їх доходів.
Втім, люди з однаковим типом здібностей виконують одні і тіж обов'язки теж по-різному, з різною продуктивністю праці і якістю продукції.Як оплачувати ці різні результати праці? Що важливіше — факт праці або йогорезультат?
Якщо оплачувати однаково – «за фактом праці», то образятьсялюди, що працюють з більшою продуктивністю. Багато хто з них перестанепрацювати в повну силу (навіщо напружуватися, якщо всім платять однаково?). Азначить, результативність їх праці опуститься до рівня якнайменше обдарованих іпрацелюбних членів суспільства. Підсумком цього стане зменшення можливостейекономічного прогресу країни і уповільнення темпів зростання добробуту всіх їїгромадян. Тому оплачувати діяльність людей доводиться по-різному. І оскількиприроджені здібності до праці у людей різні, а на це ще нашаровуютьсявідмінності в придбаній кваліфікації і досвіді (людському капіталі), торезультатом стають істотні відмінності в рівнях доходів.
Через це певна нерівність доходів; слід визнати нормальним.Більш того — це украй важливий інструмент заохочення трудової активності людей.2. Освітньо-професійніресурси як чинник соціальної диференціації населення
З переходом до постіндустріального етапу розвитку врозвинутих країнах відбулася «нова революція в соціальній структурісуспільства». Почалося випереджальне зростання у складі працюючогонаселення чисельності професіоналів, менеджерів, спеціалістів, які маютьвисокий рівень освітньо-професійної підготовки і внаслідок цього входять донайбільш високооплачуваної, привілейованої та впливової частини зайнятих,формуючи основу так званого нового середнього класу. Посилилася залежністьоплати праці від рівня освіти і кваліфікації працівника, зросли суспільназначущість та престиж функцій, що передбачають інтелектуальну діяльність,наявність вищої освіти, можливість самостійно організовувати роботу й управлятилюдьми. Стало очевидним, що освітньо-професійний чинник справляє визначальнийвплив на класові відносини, соціальну нерівність тощо, формуючи нову вісьсоціально-класового поділу сучасного суспільства, з якою тісно пов'язанабільшість інших критеріїв соціальної диференціації.
З огляду на це дослідження освітньо-професійних чинниківстановлення нової соціальної структури населення, аналіз якісного складу йогоокремих соціально-економічних груп та їх місця у стратифікаційній системіукраїнського суспільства набуває особливої актуальності.
Еволюція поглядів на соціальну структуру населеннявідбувалася в напрямі поступової відмови від жорсткого економічногодетермінізму і переважно монопараметричних концепцій її формування добагатомірних моделей аналізу соціальної дійсності. Подібний шлях, власне,відповідає логіці та спрямуванню суспільно-економічного прогресу, за якогосоціум стає все багатшим на розбіжності, збільшується різноманіття,оригінальність, своєрідність видів, форм і способів організації життєдіяльності(зокрема трудової) населення. Але при цьому інновації не відміняють, але дещовідсувають — не далі другого ряду — існуючі раніше розбіжності. У ході такоїеволюції освітньо-професійний чинник як складова соціальної стратифікаціїувійшов практично в усі теоретичні схеми.
На етапі формування наукових концепцій, в основі якихлежать уявлення про багатомірність соціального простору та його структурування,до визначення ролі й специфіки освітньо-професійних детермінант долучилися таківідомі вчені в галузі політекономії і соціології, як В. Парето, Ф. Тоуссіг, П.Сорокін, Т. Парсонс та ін. У середині ХХ сторіччя К. Девіс та В. Мур висунулифункціональну концепцію соціальної нерівності, згідно з якою в основістратифікації лежать освітньо-професійні відмінності, різний рівенькваліфікації, витрачені на формування освітньо-професійних ресурсів зусилля йкошти.
Протягом останньої третини минулого сторіччя зростаючу рольосвітнього чинника у формуванні людського капіталу та його зв'язок із динамікоюпродуктивності праці, рівнем доходів обґрунтовували Ф. Махлуп, П. Таубмен, Л.Туроу, Т. Шульц. Такі дослідники, як Дж. Голдторп та Р. Еріксон, висловилидумку, що меритократична селекція в сучасному суспільстві стає домінантною. Р.Дарендорф, Дж. Голдторп, М. Севедж та інші розглядають високоосвічених найманихуправлінців як «службовий клас», що вирізняється специфікою ринковоїситуації і представляє принципово новий тип соціально-трудових відносин.Представники службового класу використовують делеговану їм владу, спеціальнізнання й уміння в інтересах організації-роботодавця, отримуючи винагороду засвою роботу не лише у вигляді заробітної плати та різних додаткових доходів, ай таких елементів перспективи, як підвищення заробітку за встановленою шкалою,кар'єрне просування, гарантії стабільної зайнятості.
У трансформаційний період і на постсоціалістичному просторіпожвавився науковий інтерес до освітньо-професійного чинника соціальноїструктури й динаміки, стимульований, з одного боку, загостренням проблемисоціально-економічних нерівностей, з другого — необхідністю формуванняінноваційної моделі економічного розвитку, прискорення руху допостіндустріального суспільства. У роботах вітчизняних ученихосвітньо-професійні чинники розглядаються в контексті формування середньогокласу в Україні (В. Геєць, Л. Лібанова, С. Пирожков, Ю. Саєнко, О. Симончук таін.), у рамках розвитку теорії людського капіталу (О. Грішнова), у зв'язку зпроблемами зайнятості населення (Л. Лісогор, В. Савченко), у контекстілюдського розвитку. Незважаючи на активізацію дослідницького інтересу допроблем освіти, науки, а також професійної компетентності працівників у процесіформування інноваційної складової суспільного розвитку в Україні, вирішальнароль соціальної структури населення як регулятора економічної динаміки поки щослабо усвідомлюється економічною наукою. Звичне врахування освітньо-професійнихфакторів на полікритеріальній основі нині уявляється недостатнім — необхіднийпоглиблений аналіз їх специфіки та механізмів дії.
Сучасні суспільства — це диференційовані утворення ізскладною структурою. Формування й видозміна елементів соціально-економічноїструктури та функціональних взаємозв'язків між ними визначальною міроюобумовлюються розподілом праці, різнорідністю і спеціалізацією суспільнихфункцій.
Соціальна стратифікація населення, що являє собоювертикальний розподіл індивідів та їх спільнот залежно від міри володіння ірозпорядження основними соціальними благами, уособлює структуру соціальнихнерівностей, характеризує ієрархічний спосіб організації соціальної структури.Вагомі сучасні ознаки-критерії стратифікації (освітній рівень, професійнаналежність і престиж, доход та влада) здебільшого формуються чи виявляються всоціально-трудовій сфері або ж пов'язані з нею, і при цьому вони знаходяться вдинамічній взаємодії між собою.
Стратифікаційний розподіл населення базується на врахуваннітих чи інших ознак, функцій, ресурсів, якими володіють індивіди і яківизнаються соціальною цінністю у певний період. Історія цивілізації демонструє,що такі лю-дські переваги, як фізична сила, витривалість, швидкість реакціймеханічного типу, які були «у ціні» і визначали умови доступу доосновних соціальних благ на більш ранніх етапах суспільного розвитку, сьогоднівирішальною мірою «здали свої позиції». Наразі здебільшогопоціновуються розумово-інтелектуальні можливості людини, здатність досприйняття інновацій, адаптації в мінливому технологічному та економічномусередовищі. Нинішній етап суспільно-економічного прогресу характеризуєтьсятакож тим, що в умовах багатоукладної економіки, за переважно корпоративноїформи організації капіталу, традиційні відносини власності певною міроювтрачають свою визначальну стратифікаційну силу. Поряд із власниками засобіввиробництва до високих сходинок стратифікаційної піраміди наближаютьсяпредставники «нового середнього класу».
«Новий середній клас» порівняно зі«старим» — власниками дрібного й середнього бізнесу, становище якихбазується на наявності класичного (уречевленого) капіталу, — з точки зоручасових рамок становлення, сформувався в західному суспільстві порівняношвидко. Це зумовлено особливостями доступу до ресурсів, на які спирається«новий середній клас», специфікою їх накопичення-розповсюдження, атакож кардинальними змінами в суспільно-виробничих умовах, що викликали попитна такі ресурси. Останні пов'язані не з класичним капіталом — власністю, а зіспецифічним видом капіталу, що нині є найбільш цінним й затребуваним — володінням інформацією, спеціальними знаннями, інтелектуальною власністю.
Специфіка зазначеного виду ресурсів як внутрішньогочинника-критерія соціальної стратифікації полягає в тому, що він являє собоюякісні властивості індивідів та їх спільнот, невіддільні від носіїв цьогокапіталу. Це відрізняє названий критерій від інших надособистісних,надіндивідуальних критеріїв, що безпосередньо не співвідносяться ізвластивостями-здібностями індивідів (як-от: походження, володіння власністю,рівень добробуту тощо). Освітньо-професійні параметри можна розглядати,по-перше, як втілення особистих якостей-здібностей індивідів, помножених навкладені в освіту й професійну підготовку інвестиції і значні трудові зусилля,а по-друге, як досягнення ін-дивідів, що, за влучним висловом Т. Парсонса,непомітно переходять в особисті якості та у володіння, тобто в належні індивідупредмети(не обов'язково матеріальні), які характеризуються тим, що їх можнапередавати.
Застосовувані в трудовій діяльності освітньо-професійніресурси дають значну віддачу, при цьому зиск носіїв людського капіталу від йоговикористання втілюється в їхніх доходах від економічної діяльності. Отже,рівень матеріального добробуту, матеріальні предмети володіння, що зазвичайпокладені в основу соціально-економічної стратифікації населення, у сучаснихумовах є, по суті, похідними від вкладень у людський капітал і, зокрема, йогоосвітньо-професійну складову. Варто також відзначити роль трудових доходів длявисококваліфікованих працівників як символу їх статусу, визнання освітнього іпрофесійного рівня, своєрідної єдиної міри успіху для багатьох різнорідних (зточки зору техніко-економічного змісту) видів діяльності.
Як нам уявляється, власне нові знання, досвід, унікальнінавички і вміння, набуті індивідами в ході отримання освіти, професійноїпрактики, підвищення інтелектуального й культурного рівня, також варторозглядати як різновид володіння у вищезазначеному розумінні цього слова. Аджеїх можна передавати як самостійну цінність нематеріального характеру іншимособам як за відповідну матеріально-грошову винагороду, так і на безоплатній основі.Окрім того, Т. Парсонс справедливо вважає різновидом володіння й можливістьконтролювати якості та дії інших людей. Додамо до цього, що виконаннясуспільно-престижних функцій управління і контролю, високий ступінь автономіїтрудової діяльності, членство у «службовому класі», представникиякого виступають суб'єктами нових, «службових» відносин, єпрерогативою найбільш високоосвічених та кваліфікованих найманих управлінців.
У розвинутих західних суспільствах існує чітка і цілкомадекватна залежність матеріального добробуту від рівня та якості здобутоїосвіти. У вітчизняних же умовах освітньо-професійні ознаки зайнятого населеннязазвичай не відповідають його матеріальній і статусній позиції. Незважаючи нанаявність прямо пропорційної залежності між рівнем освіти зайнятих та їхдоходами (див. рис. 1), надто низькі стандарти оплати праці в Україні недозволяють віднести до вітчизняного середнього класу значну частину найманихпрофесіоналів із вищою освітою, не кажучи вже про їх непомірний розрив за рівнемжиття з відповідними освітньо-професійними групами осіб у західних країнах.3. Регіональні таструктурні особливості доходів і видатків населення України
Рівень якості життя людини вимірюється кількістю і якістюблаг, які вона може придбати за свої доходи. Мова йде, у першу чергу, пронайнеобхідніші соціальні блага, які внесено до так званого мінімальногоспоживчого кошика.
Ключовою проблемою політики доходів залишається досягненнясуспільно прийнятних рівня, структури, диференціації доходів від трудовоїдіяльності, передусім заробітної плати. Низький рівень трудових доходів та їхневиправдана диференціація неминуче призводять до кризи мотивації трудовоїдіяльності, наслідком якої стає низька трудова активність, неповне використаннятрудового потенціалу, зниження ролі праці та її часткове виключення з числаосновних життєвих цінностей.
Економічне зростання створило об'єктивні передумови дляпідвищення реальних доходів населення, передусім заробітної плати, збільшенняїї частки у сукупних доходах населення. Проте загальний рівень доходів у країнізалишається низьким, насамперед через недосконалі стандарти оплати праці.
В цілому структура доходів, витрат та заощаджень населенняУкраїни у 2006 році характеризуються такими даними (див. Таблицю): усічні-грудні 2006 року порівняно з відповідним періодом 2006 року номінальнідоходи населення зросли на 38,4 %; середньомісячні сукупні витрати одногодомогосподарства у І півріччі 2006 р. становили 1150 грн, що на 32 % більше,ніж у відповідному періоді минулого року, в середньому на одного членадомогосподарства сукупні витрати становили 441 грн на місяць.
Таблиця 1
Доходи, витрати та заощадження населення України у 2006 році
  млн. грн. Грудень у % до Січень-грудень У т.ч. грудень
Листопада
2006
Грудня
2006 ДОХОДИ – ВСЬОГО 365923 42928 124,5 140,5 1. Заробітна плата 148232 17989 129,7 141,1 2. Прибуток та змішаний доход 55017 6363 109,9 148,8 3. Доходи від власності (одержані) 9091 1703 140,7 122,8 4. Соціальні допомоги та інші одержані поточні трансферти 153583 16873 124,0 139,0 в тому числі: соціальні допомоги 83093 7496 105,2 130,3 інші поточні трансферти 9595 817 91,2 103,7 соціальні трансферти в натурі 60895 8560 у 1,5р.б. у 1,5р.б. ВИТРАТИ ТА ЗАОЩАДЖЕННЯ – ВСЬОГО 365923 42928 124,5 140,5 1. Придбання товарів та послуг 306325 33000 115,7 135,3 2. Доходи від власності (сплачені) 3510 458 113,9 у 2,2р.б. 3. Поточні податки на доходи, майно та інші сплачені поточні трансферти 23132 2715 126,6 145,3 в тому числі: поточні податки на доходи, майно тощо 17789 2169 133,7 144,4 внески на соціальне страхування 3587 379 112,8 139,3 інші поточні трансферти 1756 167 89,8 у 1,8р.б. 4. Нагромадження нефінансових активів 3244 -132 х х 5. Приріст фінансових активів 29712 6887 у 2,2р.б. у 1,8р.б. з них: приріст грошових вкладів та заощаджень в цінних паперах 38994 5992 у 1,7р.б. х заощадження в іноземній валюті 7200 2681 у 1,7р.б. 58,5 позики, одержані за виключенням погашених -19544 -2849 х х Наявний доход 278386 31195 118,4 136,4 Заощадження 32956 6755 у 2р.б. у 1,7р.б.
3.1 Доходи населення
Протягом 2006 р. доходи населення динамічно зростали,головним чином завдяки зростанню соціальних виплат.
Наслідки зростання соціальних видатків з бюджету у 2006році стали особливо помітними у другому кварталі. Починаючи з квітня набраличинності норми переглянутого бюджетного закону, що збільшують соціальнізобов'язання уряду. Як наслідок, частка трансфертів в загальних доходах домогосподарствзросла і становила у другому кварталі 2006 р. 47,2 % проти 39,5 % у першомукварталі. Водночас, роль заробітної плати у формуванні доходів населення дещозменшилася: з 45,3 % у першому кварталі до 40,7 % у другому кварталі 2006 року.
Протягом квітня-червня 2006 р. реальний доход, щозалишається в розпорядженні домогосподарств, зріс на 29,6 %, загальна сумаїхнього доходу сягнула 65 млрд гривень, що становить приблизно 459 гривень намісяць на одного члена домогосподарства.
У січні-грудні 2006 року порівняно з відповідним періодом 2005року номінальні доходи населення зросли на 38,4 %. Наявні доходи, які можутьбути використані населенням на придбання товарів та послуг, збільшились на 36,4%, а реальні наявні, визначені з урахуванням цінового фактору, — на 20,1 %.Номінальні доходи населення України у 2005 р. становили 269778 млн грн і зрослипорівняно з 2003 р. на 25,1 %, а реальні наявні доходи — на 16,5 %.Середньомісячний наявний доход у розрахунку на одну особу становив у 2005 р.362,8 грн, що на 79,4 грн більше, ніж у 2003 р.
Починаючи з другого кварталу 2006 р. прискорилося зростаннязаробітної плати після деякого уповільнення у першому кварталі. Підвищеннярівня мінімальної заробітної плати було основним фактором зростання зарплат. В еквівалентііноземної валюти зростання зарплати було ще більш істотним: 42,3 % в доларахСША (31,2 % у першому кварталі 2006 р.), 36,1% у євро (25,0 % у першомукварталі 2006 р.). Очевидно, що стрімке зростання зарплати в еквівалентііноземної валюти відбулося значною мірою завдяки номінальній ревальвації гривнінаприкінці квітня 2006 р.
Продовжує залишатися суттєвою диференціація між регіонамиУкраїни за показником середньомісячного наявного доходу у розрахунку на однуособу. У 2005 році цей показник перевищував середній рівень по Україні у м.Києві (616,3 грн), Запорізькій (419,3 грн), Донецькій (412,6 грн),Дніпропетровській (399,4 грн), Полтавській (380,7 грн) та Харківській (365,5грн) областях. Відповідна картина спостерігалася й у 2003 р.
У 2006 р. у регіональному розрізі не відбулося жодноїсуттєвої зміни щодо рівня заробітної плати: у західних сільськогосподарськихобластях середня зарплата була значно нижчою ніж у промислових східнихобластях.
Провідне місце серед регіонів України за обсягом доходівнаселення залишається за Донецькою та Дніпропетровською областями та м. Київ.На них припадає близько третини номінального обсягу доходів населення України(30,1 %). При цьому 34,2 % загального показника заробітної плати по країнітакож належить цим регіонам, хоча їхнє населення сумарно не становить і чвертінаселення України.
Якщо зіставити соціальні допомоги та інші одержані поточнітрансферти у розрахунку на одну особу, то найбільшими вони будуть по м. Києву,де цей показник перевищує середній рівень по Україні в 1,9 разу. Найменшимвідповідний показник є у Закарпатській, Київській, Волинській, Вінницькій таХерсонській областях. У тому числі виплати по соціальній допомозі у розрахункуна одну особу найвищі у Донецькій та Луганській областях, а найменші у західнихрегіонах, зокрема Закарпатській, Чернівецькій, Івано-Франківській областях.
3.2 Державні стандартирівня доходів населення
 
Державним бюджетом на 2006 рік було передбачене поетапнепідвищення мінімальної заробітної плати, яка лише з 1 вересня 2006 року досягларівня прожиткового мінімуму для непрацездатних — 332 грн. Проте, саме цейпоказник прожиткового мінімуму застосовується для виплати соціальної допомогинепрацездатним.
На наш погляд, мінімальна заробітна плата має зіставлятисяз прожитковим мінімумом для працездатних осіб, порівняно з яким вона становитьлише 73 %. Те, що у 2006 році урядовим проектом бюджету запропонованозбільшення мінімальної заробітної плати до 79 % прожиткового мінімуму дляпрацездатних, є, безперечно, суттєвим досягненням. Однак, варто такожвраховувати, що збільшення зазначених показників досягається при суттєвомутиску на економіку в період скорочення темпів розвитку.
Поки що немає жодного прикладу офіційного затвердженняпрожиткового мінімуму на рівні регіону. Тим часом фактична його величина в м.Києві, Донецькій, Дніпропетровській областях в січні 2003 року — березні 2006року на (7-10) % перевищувала середній рівень по країні.
Таким чином, мінімальна заробітна плата всупереч законодавствувстановлюється без врахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Як іраніше, мінімальна заробітна плата не виступає у ролі соціального стандартуоплати праці, а залишається технічним нормативом для розрахунку зарплати убюджетній сфері відповідно до можливостей видаткової частини бюджету.
Причини сучасної диференціації населення за рівнем доходівполягають як у галузевій диференціації в оплаті праці, так і в різниці щодоотримання інших доходів, в основі якої майнова нерівність внаслідокприватизації, а також нерівний доступ до користування суспільним і державниммайном. Соціально несправедлива система розподілу грошових доходів між різнимидоходними групами вказує на те, що і використання ВВП зорієнтоване переважно наінтереси незначної за чисельністю групи населення, що залишається факторомнестабільності у суспільстві.
 3.3 Витрати населення
Зростання доходів населення, яке відбулося за рахунокзбільшення рівня мінімальної заробітної плати, зростання розмірів пенсій таокремих видів соціальної допомоги відповідно вплинуло на збільшеннясередньомісячних сукупних витрат домогосподарств і сприяло скороченнюдиференціації населення за рівнем добробуту.
Співвідношення сукупних витрат десяти відсотків найбільш танайменш забезпеченого населення становило 7,3 разів (у І півріччі 2005 р. — 7,4разів). Мінімальний рівень сукупних витрат серед 10 % найбільш забезпеченогонаселення перевищував максимальний серед 10 % найменш забезпеченого як і увідповідному періоді минулого року у 3,9 рази. На найбільш заможні 20 %населення, як і у відповідному періоді 2005 р., припадало 40 % усіх сукупнихвитрат.
Середньомісячні сукупні витрати одного домогосподарства у Іпівріччі 2006 р. становили 1150 грн, що на 32 % більше, ніж у відповідномуперіоді 2005 р. Міське домогосподарство у 2006 р. витрачало в середньому замісяць 1199 грн, сільське — 1044 грн.
В середньому на одного члена домогосподарства сукупнівитрати становили 441 грн на місяць, у міських домогосподарствах — 470 грн, усільських — 380 грн. Рівень середньомісячних сукупних витрат однієї особиперевищив рівень прожиткового мінімуму на 4 % (у січні-червні 2005 р. цеспіввідношення становило 92 %). Слід відзначити, що темпи росту середньодушовихсукупних витрат у I півріччі 2006 р. порівняно з аналогічним періодом 2005 р.значно перевищив індекс зростання споживчих цін за цей період: відповідно 132,8% проти 114,1 %.
Розподіл населення України за рівнем середньодушовихмісячних сукупних витрат свідчить про зменшення порівняно з І півріччям 2005 р.частки населення у групах з низькими сукупними витратами (до 300 грн на місяць)і збільшення — в усіх інших групах. Частка населення із середньодушовимисукупними витратами у місяць нижче прожиткового мінімуму зменшилася на 8,9 % — до 60 %.
Серед усіх сукупних витрат домогосподарств 92 % становилиспоживчі витрати (у січні-червні 2005 р. — 93 %).
Найбільш вагомою статтею (три п'ятих) сукупних витратдомогосподарств залишалися витрати на харчування (включаючи харчування поза домом).Порівняно з I півріччям 2005 р. частка цих витрат зменшилася на 0,3 %.
Вартість харчування у І півріччі 2006 р. становила всередньому на одну особу 8,8 грн на добу проти 6,6 грн — у I півріччі 2005 р.
На купівлю непродовольчих товарів та оплату послуг (безвитрат на харчування поза домом) домогосподарства направляли 29 % усіх витрат(на 0,9 % менше, ніж у січні-червні 2005 р.).
 3.4 Заощадження населення
Зростання частки соціальних трансфертів позитивнопозначилося на динаміці заощаджень населення. Так, у другому кварталі 2006 р.частка заощаджень у загальних витратах дорівнювала 9,3 %, в той час як у 2003-2005рр. цей показник не перевищував 1,8 %.
Варто зазначити, що зазвичай зростання частки заощадженьвідбувається наприкінці року, однак неочікувано високі доходи стимулювализростання заощаджень вже на початку 2006 року. При цьому знаковим є те, щопорівняно високі темпи інфляції не стримували зростання рівня заощаджень.
Негативний аспект таких тенденцій полягає у тому, щозростання заощаджень не трансформується в інвестиції: валове нагромадженнякапіталу зменшилося на 0,2 % у другому кварталі 2006 р., в той час якзаощадження домогосподарств виросли у 8 разів та становили 42 % від квартальнихобсягів інвестицій.
Першою і головною причиною низького рівня участі населенняв інвестиційному процесі є незначні обсяги вільних коштів (заощаджень)населення через низький рівень доходів. По-друге, існує значна недовіранаселення до фінансових установ — банків, інвестиційних компаній, пенсійнихфондів, страхових компаній. Слід зазначити, що цей чинник є дуже серйозним,оскільки протягом останнього десятиріччя населення неодноразово зазнавало втратвнаслідок різноманітних фінансових махінацій. Для подолання негативногоставлення населення до діяльності фінансових установ слід докласти значнихзусиль як з боку уряду, так і з боку власне фінансових установ. Недовіра дофінансових закладів призвела до того, що населення за найбільш надійний спосібзбереження коштів обрало конвертування національних грошей в іноземну валюту.Таким чином відбувається «доларизація» економіки. На певному проміжкучасу, в умовах високих темпів інфляції, це зіграло позитивну роль. Проте такаситуація постійно тривати не може, оскільки вона створює умови для«вимивання» грошей з обігу.
По-третє, значною мірою через дію вищезазначених чинниківнизьким залишається рівень розвитку ощадних інституцій. Можна стверджувати щосьогодні майже не існує ефективної політики залучення заощаджень населення.Банківські установи у своїй діяльності використовують традиційні способизалучення заощаджень населення.
По-четверте, громадянам України поки що властивий низькийрівень економічних знань, корпоративної культури, поінформованості про можливіоб'єкти вкладення грошей та оптимальні методи зберігання заощаджень.
Висновок
Отже, пріоритетними напрямами удосконалення політикидоходів і витрат населення мають стати:
1. Формування і зміцнення середнього класу. Процесстановлення середнього класу в Україні не відбувся внаслідок того, щосередньозабезпечені громадяни і в першу чергу інтелігенція, як найширшийпредставник середнього прошарку, не застраховані від ризику збідніти, неволодіють власністю і заощадженнями, не здатні повною мірою вписатися у ринковесередовище, що забезпечувало б їм самоідентифікацію, зростаючий соціальнийстатус за рівнем доходів, достатнє споживання, різноманітні форми соціальноїучасті в суспільстві.
Формування середнього класу в Україні залежить від:удосконалення структури доходів (отримання в доходах підвищеної частки відоплати праці, дивідендів, процентів на вклади, від володіння власністю),розвитку споживчого ринку, зменшення соціальних зобов'язань держави передгромадянами, становлення та розвитку нового способу життя.
2. Зменшення диференціації населення за рівнем доходу. Цепов'язано з: пiдвищенням оплати працi та її ролi в суспiльному розвитку i убюджетi сiм'ї, удосконаленням системи соцiального захисту (і з орiєнтацiєюсоціальних пенсiй на прожитковий мiнiмум, наданням адресної допомоги, пiльг,субсидiй лише малозабезпеченим громадянам), посиленням особистої зацiкавленостiта вiдповiдальностi працюючих у забезпеченнi своїх матерiальних, соцiальнихпотреб, а також у налагодженому контролi у державі за отримуваними доходами.
3. Поліпшення становища на споживчому ринку. Це вимагаєстворення системи сприяння пiдвищенню платоспроможного попиту всiм верствамнаселення (бiдним, середньозабезпеченим, багатим), сегментації для цихпрошарків населення споживчих ринків, що можливо тiльки при стабiльномурозвитку економiки (низьких темпах iнфляцiї, стабiльному курсі нацiональноївалюти тощо), високiй вiдповiдальностi полiтикiв та апарату управлiння зареалізацію соцiальних прiоритетiв, становлення та удосконалення соцiально-трудовихвiдносин.
4. Легалізація прихованої частини доходів населення врезультаті впровадження системи пенсійного забезпечення на заощаджувальнихзасадах і страховій основі, удосконалення механізму залучення працюючих доучасті в прибутках підприємств і організацій, що має стати стимулом длязростання оплати праці в структурі грошових доходів.
5. Зменшення бюджетних соціальних витрат внаслідокзапровадження адресної соціальної допомоги малозабезпеченим і біднимдомогосподарствам (сім'ям) з урахуванням як поточних сукупних доходів, так івартості накопиченого майна, поступової ліквідації пільг для працездатних івідшкодування їх у процесі реформування системи оплати праці.
Списоквикористаної літератури
1.  Башнянін Г.І, Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політичнаекономія. Київ: Ніка-Центр Ельга,  2000, 526 с.
2.  Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії:Всуп до фінансової науки. Київ: Либідь,  2000, 654 с.
3.   Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії:Всуп до фінансової науки. Київ: Либідь,  2000, 654 с.
4.  Еськов А. Л. Гуманизация труда и производства впостиндустриальном обществе. К.: Науковий світ, 2003. С. 46.
5.  Інноваційна складова економічного розвитку:Монографія / Ін-т економіки НАН України. К., 2000. С. 69-70.
6.  Людський розвиток в Україні: 2003 рік (колективавторів) / Щорічна науково-аналітична доповідь / За ред. Е. М. Лібанової. К.:Ін-т демографії та соціальних досліджень НАН України, Держкомстат України,2005. С. 215-240.
7.   Мочерний С.В., Довбенко М.В. За ред. МочерногоС.В. Історія економічних вчень (Сучасна економічна думка). Львів: «НовийСвіт — 2000»,  2005, 488 с.
8.  Олійник О. В. та ін. Проблеми диференціації доходівнаселення в економіці сучасної України // Актуал. питання ринкової економіки України:Зб. наук. пр. – Х., 1996. – С. 40-49.
9.  Основи економічної теорії: політекономічний аспект:Підручник / Відп. ред. Г.Н. Климко. – К.: Знання-Прес, 2005. – 615 с.
10.           Соколик М. Аналіз і макрооцінка недекларованихдоходів населення України, використаних на споживання // Україна: аспектипраці. – 2001. – № 4. – С. 26-34.
11.           Споживчі настрої українців: [Індекс споживчихнастроїв (ІСН) ] // Маркетинг в Україні. – 2007. – № 2. – С. 4-6.